To see the other types of publications on this topic, follow the link: Граматичні форми.
Journal articles on the topic 'Граматичні форми'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Граматичні форми.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
РУСКУЛІС, Л. В. "ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ЗЗСО: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 3 (2021): 104–10. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.16.
Full textAbstract:
У статті наголошено, що прерогативна мета сучасної освіти – це формування компетентного учня, який на високому рівні оволодів усіма мовними рівнями та вільно послуговується засобами української мови в усіх видах мовленнєвої діяльності; підкреслено, що граматичний рівень закладає основи для розуміння мови як цілісної системи; з’ясовано тісний взаємозв’язок граматики з фонетикою та лексикою української мови й проаналізовано чинну програму з української мови з метою визначення інформаційного обсягу, що засвоюють учні; простудійова- но поняття «граматична компетеність» й визначено, що це рівень оволодіння граматичною системою мови (мор- фемна будова слів; види морфем, способи словотвору; морфологічна й синтаксична структура української мови); оперування термінологічним апаратом; системне оволодіння граматичними поняттями й засобами вираження граматичних категорій на основі ґрунтовних знань із усіх рівнів української мови; «чуття» граматичної форми; вміння використовувати здобуті граматичні знання в процесі мовленнєвої діяльності; потрактовано системотвір- ні компоненти граматичної компетентності (мотиваційний, гностичний та особистісний; досліджено домінантні складники граматичної компетентності (граматичні навички, граматичні знання й граматична усвідомленість) та визначено, що граматичні навички – це автоматизоване оперування граматичними явищами; граматичні зна- ння – це оволодіння граматичними правилами в межах чинної програми та практичне застосування їх, а грама- тичне усвідомлення – це осмислення граматичних категорій, що засвоюються в шкільному курсі мови; висвітле- но етапи формування граматичних понять: аналіз мовного матеріалу з метою виокремлення домінантних ознак поняття; узагальнення магістральних ознак граматичного поняття, встановлення між ними зв’язків та засвоєння терміна; уточнення ознак поняття; конкретизація поняття в процесі виконання вправ (практичний аспект); роз- межовано репродуктивні та рецептивні граматичні навички та з’ясовано етапи формування їх; наголошено, що глибоке засвоєння граматичного рівня української мови неможливе без активної мовленнєвої діяльності.
2
Осіпова, Тетяна Федорівна, та Інна Андріївна Павлова. "ГРАМАТИЧНІ ФОРМИ в ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ СУЧАСНОЇ ВОЄННОЇ ПОЕЗІЇ: СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ ТА ХУДОЖНІ СМИСЛИ". Лінгвістичні дослідження, № 62 (2025): 36–45. https://doi.org/10.34142/23127546.2025.62.03.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню граматичних форм у поетичному мовленні сучасної воєнної поезії. Аналізується їх роль у граматичній стилістиці, зокрема в контексті виконання різноманітних стилістичних функцій, таких як експресивність, емоційна насиченість та створення образності. З’ясовано, як граматичні форми впливають на побудову художніх смислів, зокрема на формування ідеологічних та емоційних акцентів у творах. Особливу увагу приділено специфічним граматичним засобам, що використовуються для посилення патріотичної, морально-етичної та психологічної складової поезії в умовах воєнного часу.
3
Марчило, Лариса. "ДІЄСЛІВНІ ФОРМИ У «СЛОВНИКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» ПАВЛА БІЛЕЦЬКОГО-НОСЕНКА". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія 2, № 50 (2023): 306–12. https://doi.org/10.24144/2663-6840.2023.2.(50).306-312.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу дієслівних форм, зафіксованих у «Словнику української мови» Павла Білецького-Носенка, який вважають найповнішою лексикографічною працею першої половини ХІХ ст. Актуальність обраної теми зумовлена потребою дослідження діяльності письменника, педагога, лексикографа, автора першого ве- ликого словника української мови. Словник містить цінний матеріал для вивчення не лише лексичної, а й граматичної системи української мови; у ньому зафіксовано і прокоментовано різні фонетичні, словотвірні та граматичні явища української мови, наведено багатий ілюстративний матеріал (живе мовлення, фольклорні джерела, писемні пам’ятки). Метою статті є дослідження дієслівних форм, зафіксованих у «Словнику української мови» Павла Білецького- Носенка. Завдання полягають у виявленні синтетичних та аналітичних часових і способових форм дієслова у словни- кових статтях, визначення особливостей засобів вираження граматичних значень дієслів у відповідний період. У словнику зафіксовані форми теперішнього, минулого, майбутнього часів дієслова, форми умовного і нака- зового способів, дієприкметники, дієприслівники, інфінітиви, переважна більшість яких має флексії та формотворчі афікси, які є нормативними в сучасній українській літературній мові. Виявлено у словнику специфічні форми, властиві граматичній системі української літературної мови (синтетичні форми майбутнього часу недоконаного виду, інфінітив- ні утворення), граматичні архаїзми у системі дієслівних форм (аорист, перфект, минулий особовий час, теперішній час дієслова бути), які могли вживалися під впливом писемних пам’яток, діалектні риси південно-східного наріччя (спива, чита), варіанти флексій у формах І особи множини (-мъ / -мо) дієслів дійсного та наказового способів, ІІІ особи од- нини теперішнього часу, ІІ особи множини наказового способу та ін. Система дієслівних особових форм, представлена у «Словнику української мови» П. Білецького-Носенка, засвідчує складний процес, пов’язаний з усталенням літературних норм уживання граматичних форм в українській лі-тературній мові.
4
МАРТІНА, Олеся, та Наталія ТРЕТЯК. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ". Acta Paedagogica Volynienses, № 2 (10 червня 2022): 95–101. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.2.13.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано й уточнено змістові характеристики базових понять дослідження; визначено теоретичні основи формування граматичної компетентності майбутніх учителів початкових класів. З’ясовано, що сучасна лінгводидактика, враховуючи позитивний досвід різних лінгвістичних та методичних шкіл, органічно поєднує такі особливості навчання граматики, як: єдність змісту і форми, структури граматичних одиниць та їхніх значень; поєднання вивчення теорії з формуванням практичних навичок; реалізація міжпредметних та міжрівневих зв’язків. У результаті теоретичного осмислення значної частини наукових досліджень, що віддзеркалюють пошуки ефективних шляхів (моделей, підходів, технологій) формування граматичної компетентності студентів, зроблено висновок, що поняття «граматична компетентність» у лінгводидактиці потлумачено як стійкі граматичні знання; вміння і навички правильного вживання граматичних форм та дотримання граматичних норм у мовленні; комунікативний досвід, що передбачає оволодіння низкою комунікативних стратегій, правил; цінності, які визначають прагнення до самовдосконалення, самореалізації, відповідальності за мовленнєвий вчинок. У дослідженні поняття «граматична компетентність майбутнього вчителя початкових класів» схарактеризовано як інтегровану здатність, складниками якої є: системні знання морфологічного та синтаксичного рівнів мови; володіння граматичними поняттями, а також засобами вираження граматичних категорій; уміння й навички комунікативно доцільно використовувати граматичні засоби в мовленнєвій діяльності для розв’язання мовленнєво-розумових завдань; комунікативний досвід використання граматичних одиниць в усному й писемному мовленні; усвідомлення ролі граматики в професійному та особистісному розвитку. У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез під час опрацювання лінгвістичної, педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; теоретичне осмислення основ формування граматичної компетентності майбутніх учителів початкових класів; емпіричні: спостереження й аналіз занять освітніх компонентів: «Теоретичні основи початкового курсу української мови», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Основи культури та техніки мовлення молодших школярів», бесіди зі студентами та учнями початкових класів.
5
Гінзбург, Михайло Давидович. "ПРОПОНОВИ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКЕ МОВОЗНАВСТВО КОНЦЕПЦІЇ МІШАНИХ ЧАСТИН МОВИ". Мова: кодифікація, компетенція, комунікація, № 1(4) (30 червня 2021): 7–29. http://dx.doi.org/10.24025/2707-0573.1(4).2021.231684.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов’язана з потребою подолати принципові розбіжності між висновками академійних мовознавчих праць і рекомендаціями посібників з культури української мови, з одного боку, і тим, чому навчають в українських вишах, з другого. Ці розбіжності пов’язані з особливостями українських засобів подавання процесів, які відрізняють їх від засобів сусідніх слов’янських мов.
 Зазначені розбіжності спричинені тим, що українському мовознавству бракує однозначної, несуперечливої та загальновизнаної концепції дієслова як частини мови і частиномовної належності дієслівних утворів, системи їхніх граматичних ознак і пов’язаного з цим розуміння їхньої семантики та правил уживання в різних синтаксичних конструкціях.
 З огляду на це потрібно:
 – порівняти два панівні підходи до визначення дієслова як частини мови: 1) узвичаєний підхід, утілений у радянських і пострадянських граматиках; 2) новий семантико-граматичний, який запропонував І.К. Кучеренко та розвинув І.Р. Вихованець;
 – запропонувати як далі визначати дієслово та похідні дієслівні утвори.
 Мета статті – запропонувати як усунути деякі суперечливі положення нового семантико-граматичного підходу та доповнити його концепцією мішаних частин мови.
 Методи дослідження. Основним методом є аналізування граматичних та термінознавчих праць.
 Основні результати дослідження. Порівняно два зазначені панівні підходи до визначення дієслова як частини мови і показано істотні переваги та певні суперечливості другого.
 Зокрема проаналізовано семантику, граматичні ознаки та ужиткові особливості дієслівних форм на ‑но, ‑то, інфінітива, дієприслівника, віддієслівного іменники на ‑ння, ‑ття з процесовим значенням (далі – дієслівного іменника) та дієприкметника. Підтверджено, що дієслівні форми на ‑но, ‑то та інфінітив належать до дієслова як частини мови, тоді як дієприслівник, дієслівний іменник і дієприкметник є не формами дієслова, а лексико-граматичними розрядами віддієслівного прислівника, іменника та прикметника відповідно.
 Показано, що успадковування граматичного значення категорії виду та певних валентних позиції твірних дієслів пов’язує дієприслівник, дієслівний іменник та дієприкметник з дієсловом не лише словотвірно і семантично, а й граматично. і завдяки цьому граматичному зв’язку вони істотно відрізняються від спільнокореневих власне віддієслівних прислівників, іменників та прикметників, які повністю втратили всі дієслівні граматичні категорії і тому є результатом повного семантичного перейдення дієслова в прислівник, іменник та прикметник відповідно.
 Висновки та перспективи. Саме граматичний зв’язок дієприслівника, дієслівного іменника та дієприкметника з дієсловом дає підстави вважати ці утвори мішаними частинами мови.
 Запропоновано уточнити структуру курсу української граматики і ввести до нього спеціальний розділ «Мішані частини мови», щоб чітко відбити граматичну, семантичну й ужиткову відмінність цих утворів від власне віддієслівних прикметників, прислівників та іменників.
 Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані дієслівні форми, дієслівний іменник (віддієслівний іменник на ‑ння, ‑ття), дієслівна форма на ‑но, ‑то, дієприкметник, дієприслівник, інфінітив, процес.
6
Марчило, Л. М., та І. В. Дудко. "ТРАНСПОЗИЦІЙНА РЕАЛІЗАЦІЯ ЧАСОВИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: ДІАХРОНІЧНИЙ АСПЕКТ". Лінгвістичні дослідження, № 60 (2024): 85–101. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2024.60.08.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню проблеми переносного вживання часових форм дієслова на різних етапах розвитку граматичної системи української мови. Виявлено граматичні форми, які в писемних пам’ятках української мови могли вживатися у невластивій їм часовій функції. З’ясовано, що найчастіше транспозиції зазнавали форми теперішнього часу, які могли використовуватися мовцями на позначення минулих або майбутніх дій, та синтетичні форми майбутнього часу доконаного виду. Такі форми активно використовували в текстах, що представляють різні стилі та жанри.
7
Шмілик, І. Д. "КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ МОРФОЛОГІЧНОЇ ВАРІАНТНОСТИ В УКРАЇНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 282–87. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-41.
Full textAbstract:
У статті подано різні погляди щодо тлумачення терміна «варіант» і трактування термін сполуки «варіант слова». Описано різні класифікації варіантів слів (акцентуаційні, фонетичні, орфоепічні, орфографічні, словотвірні, граматичні, останні з яких мовознавці ототожнюють із морфологічними або поділяють на морфологічні й синтаксичні). Серед різноманітної класифікації варіантів слів ґрунтовно проаналізовано морфологічні варіанти й виокремлено такі особливості: форми того самого слова; тотожність лексичного й граматичного значення; наявність спільної або варіантної словозмінної основи (братові/брату – спільна, золотому/золотім – варіантна); наявність варіантних флексій (нова – новая); наявність формотворчих суфіксів (ім’ям – іменем); неоднакове поширення в стилях літературної мови; взаємозамінність у тій самій позиції. Вказано на інші чинники, якими може бути зумовлена морфологічна варіантність, зокрема: зміною і словозмінної основи, і флексій (сльозами – слізьми), акцентуаційними змінами (стола–столу), фонетичними й акцентуаційними змінами (на тоці – на току), зміною лексичного значення слова (духу – духа, каменю – каменя), варіюванням граматичної категорії роду при змінній або незмінній формі слова (зал ч.р. – зала ж.р. – не потребує контексту, купіль – ч.р. і ж.р. – потребує контексту), варіюванням форм того самого роду (вовкулак ч.р. – вовкулака ч.р., постіль ж.р. – постеля ж.р.). Зазначено, що мовознавці другої половини ХХ ст. використовували різні терміни на позначення спільнокореневих утворень із тотожним змістом і деякими видозмінами форми, а саме: паралельні форми, варіантні закінчення, паралельні закінчення, паралельні граматичні форми, морфологічні варіанти, варіантні утворення, варіантні форми тощо. Також вказано на дискусійне питання в українській лінгвістиці про розмежування понять «паралельна форма», «дублет» і «варіант» і на доречність використання терміна «варіант», який найбільш повно виражає суть явища варіювання мовних засобів. Зазначено доцільність вживання терміносполуки «варіанти форм слова», якщо йдеться про морфологічну варіантність, а також поняття «морфологічна варіантність», «словозмінна варіантність», «варіанти форм слова» потрактовано як синоніми.
8
Лавер, Оксана. "ГРАМАТИЧНІ ТИПИ МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ П. СКУНЦЯ". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія 1, № 47 (2022): 180–87. http://dx.doi.org/10.24144/2663-6840.2022.1.(47).180-187.
Full textAbstract:
Граматичні типи художніх засобів у творчості знакового закарпатського письменника П. Скунця стали виразними зразками форм організації неординарних думок митця, будівельним матеріалом для мистецького відтворення критичної аналітики злободенних проблем ХХ ст., про які не завжди можна було говорити відверто. Творча спад- щина поета наповнена потужною енергетикою, силу якої забезпечують вдало підібрані граматичні форми, їх зв’язок з ідейним змістом поезій є цікавим і глибинним, що й зумовлює актуальність нашої роботи. Мета статті – висвітлити осно- вні аспекти класифікації граматичних ресурсів метафоричних конструкцій, дослідити семантико-стилістичні особливості основних граматичних типів метафори в поетичній творчості визначного закарпатського письменника П. Скунця, ви- значити найбільш показові граматичні форми і моделі, здатні виражати метафоричний зміст.
 Завдяки майже безперервним процесам метафоризації семантика слова стає динамічною, спричинює появу но- вих понять і пошук нових форм та засобів для відтворення та увиразнення індивідуального в національній картині світу. Найбільш інтенсивно метафоризація відбувається в авторському контексті: справжній митець не боїться екс- периментувати і працювати над словом доти, доки воно не визріє в художній образ, який так само зуміє «заговорити», проникнути в душу читача. Саме на матеріалі художнього мовлення можна переконатися, що метафоризованими мо- жуть стати повнозначні одиниці, окремі словоформи, різні синтаксичні конструкції.
 На підставі проведеного дослідження можна стверджувати, що в поетичних творах Петра Скунця представлено всі граматичні типи метафори: субстантивні, атрибутивні, дієслівні та комбіновані. Найбільш продуктивними стали дієслівні метафори, що є ознакою індивідуального стилю автора. Запропонована стаття про граматичні типи метафори у творчості П. Скунця не претендує на вичерпність, адже студії над його авторською мовою тільки почалися. Глибина таланту Петра Скунця і його багата творча спадщина стануть джерелом для майбутньої наукової роботи.
9
Барташук, О. Ю., та В. А. Філінюк. "ГРАМАТИЧНІ АРХАЇЗМИ В «ЕНЕЇДІ» ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО В АСПЕКТІ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ". Nova fìlologìâ, № 83 (9 листопада 2021): 24–32. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-3.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано функціонування граматичних архаїзмів в «Енеїді» І. Котляревського на основі поділу на лексико-фонетичні, лексико-словотвірні та лексико-морфологічні. До частотних лексико- фонетичних архаїчних явищ належать чергування звуків; фонетичні форми зі збереженням звука, замість якого в сучасній мові виступає інший; вставляння, усічення, випадання одного або кількох звуків; неповноголосся -ра-, -ла-, що відповідає сучасному -оро-, -оло-, відсутність протези. Серед словотвірно-лексичних архаїчних явищ виділено ті, що пов’язані з уживанням префіксів іс-, із-, в-, во-, воз-, вос, у-, од-, со-, су-; суфіксів -ець- та -ник-; компонента много. З’ясовано, що в «Енеїді» часто трапляються лексико-морфологічні архаїчні явища, пов’язані з уживанням застарілої дієслівної особової форми теперішнього часу єсть; суфікса -ова- замість -ува-, -юва-; архаїчних інфінітивних форм на -ть; форм особових дієслів без закінчення; використанням постфікса -ся в дієслівних формах; форм наказового способу з нередукованим закінченням -іте та -ім; особових дієслівних форм зворотного стану із суфіксом -сь замість -ся; постфікса -ть у формі ІІІ особи однини теперішнього часу; архаїчних форм дієприкметників і дієприслівників; паралелізмом особових закінчень дієслів у І особі множини: -мъ, -мо, -мы, -м, -ме, що розвинулися після занепаду зредукованих. До поширених лексико-морфологічних архаїчних явищ у системі іменника належать уживання застарілих іменникових форм зі специфічними закінченнями й суфіксами; у системі прикметника – уживання нестягнених повних форм прикметників (дієприкметників, порядкових числівників, вказівних, означальних і питально-відносних займенників); наявність стягнених прикметникових, дієприкметникових і займенникових форм; архаїчні відмінкові форми прикметників; творення складної форми ступенів порівняння прикметників за допомогою слів «самий», «тяжко», «з диявола» та суфікса -ійш-. Виділено архаїчні форми займенників, прислівників і службових частин мови, які вийшли з активного вжитку чи збереглися в говорах.
10
Руденко, М. І. "СИСТЕМА ВПРАВ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ЧАСУ ТА ОСОБИ ДІЄСЛІВ РУХУ НА ЗАНЯТТЯХ ІЗ ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ІНОЗЕМНА» (НА ПРИКЛАДІ ТЕМИ «У МІСТІ. УРОК 2»)". Медична освіта, № 1 (20 квітня 2021): 122–28. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.1.11983.
Full textAbstract:
Перед викладачами української мови як іноземної сьогодні стоїть непросте завдання − відібрати з усього обширу лексичного багатства та граматичних парадигм ті, які позначені найбільшою вживаністю і, відтак, є найбільш необхідними для вивчення. Здійснюючи це на практиці, лінгводидакти перебувають у стані постійного пошуку нових підходів до навчання, нетривіальних методик викладання. Адже кінцевим результатом опанування курсу «Українська мова як іноземна» повинна стати людина з вільними навичками спілкування в чужомовному для неї середовищі.
 У статті запропоновано апробоване заняття з дисципліни «Українська мова як іноземна» на тему «У місті. Урок 2». Оскільки Урок 1 і Урок 2 складають тематичну цілісність, на другому занятті продовжується робота із локативною лексикою. Перший блок вправ призначений для активного залучення у розмову студентів із застосуванням вивченої урбаністичної лексики та опрацюванням нових слів. Із застосуванням мультимедійних технологій останні покращують комунікативні навички, розмовляючи про побачене. Тема визначила опрацювання таких граматичних категорій, як особа, час та рід одновидових дієслів руху – іти/ходити, їхати/їздити, а відтак − їхньої сполучуваності з локативними іменниками та прислівниками. Вживання цих дієслів у контексті продемонстровано на прикладі діалогів, які відтворюють звичні для студентів ситуації з повсякденного життя.
 Граматичні форми дієслів систематизовано за допомогою таблиці, у якій суміщено граматичні категорії особи, часу та роду. Це дозволяє візуалізувати одну з найскладніших тем для вивчення та актуалізувати вже вивчені знання про дієслово. Навички використання правильних грамем є дуже важливими для подальшого ефективного комунікування в іншомовному середовищі, особливо в професійному мовленні.
 Система тренувальних вправ покликана сформувати розуміння семантичної різниці у змісті пар слів іти/ходити, їхати/їздити, відтак вміння застосовувати особові форми дієслів у реченні, також диференціювати їх у часовій площині. Зміст вправ дозволяє також пригадати попередні граматичні теми, зокрема рід іменника. Читання діалогів закріплює розуміння контекстуального вживання вивченого. Результатом заняття вбачаємо вільне оперування опрацьованим на занятті лексико-граматичним матеріалом у повсякденному та професійному спілкуванні.
11
Ворона, І. І. "СИСТЕМА ВПРАВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ МЕДИКІВ НА ЗАНЯТТЯХ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ". Медична освіта, № 3 (5 грудня 2023): 127–31. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2023.3.14279.
Full textAbstract:
У cтaттi зазначено, що вивчення латинської мови є важливою передумовою професійного спілкування медиків; розглянуто проблему формування граматичної компетенції студентів на заняттях латинської мови, адже одним із важливих елементів при вивченні мови є правильне використання граматики для утворення медичних термінів. Встановлено, що для побудови граматично правильного професійного мовлення необхідно володіти граматичними поняттями та системно вивчати всі аспекти граматики: фонетичний, орфографічний, морфологічний, синтаксичний. Володіння граматичною компетенцією допомагає застосовувати знання граматики у професійній мовленнєвій діяльності медиків. Зазначено, що формування граматичних умінь відбувається у три етапи: аналіз граматичних правил; застосування цих правил при виконанні вправ; використання граматики для правильного вживання медичних термінів. Для формування граматичної компетенції важливу роль відіграє система вправ для закріплення, визначено особливості класифікації вправ та подано систему вправ для підвищення граматичної компетенції на заняттях латинської мови при вивченні теми «Прикметник, граматичні категорії прикметника, поділ на групи, словникова форма. Узгоджене означення».
12
Джочка, Ірина. "ЗМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ «СПІЛЬНОГО РОДУ»: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ". PRECARPATHIAN BULLETIN OF THE SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY Word, № 19(71) (26 березня 2024): 246–60. http://dx.doi.org/10.31471/2304-7402-2024-19(71)-246-260.
Full textAbstract:
Мета наукової студії полягає у визначенні й аналізі факторів і засобів вираження граматичного значення роду в змінюваних іменниках – граматичних омонімах, здатних, залежно від контексту, номінувати осіб чи істот обох статей. Дослідницька методика. З метою систематизації матеріалу, розкриття чинників і способів диференціації граматичних значень роду в змінюваних іменниках «спільного роду» було використано описовий (з прийомами компонентного та контекстуального аналізу). Застосовано також порівняльно-типологічний аналіз задля з’ясування лексико-семантичних, морфологічних, словотвірних, синтаксичних засобів, які впливають на родову віднесеність певної граматичної форми іменника. Результати дослідження. Встановлено, що змінювані іменники «спільного роду» є назвами осіб (рідше тварин), репрезентуючи семантико-граматичний вияв категорії роду. Вони не формують окремої грамеми роду, а є граматичними омонімійними формами, які, залежно від контексту, здатні номінувати осіб обох статей чи розрізняти самців або самок у межах фаунонімів. Більшість змінюваних іменників «спільного роду» належать до фемінативів (омонімійних форм, маркованих граматичних жіночим родом), серед яких засвідчені як стилістично-нейтральні, так й експресивно-забарвлені лексеми. Маскулізми (омонімійні форми, марковані граматичним чоловічим родом), становлять периферію групи іменників «спільного роду», оскільки, зважаючи на сучасні тенденції в родовій категоризації іменника втрачають статус омонімійних форм, формуючи корелятивні пари з похідними найменуваннями жіночого роду, компоненти яких відрізняються тільки граматичним значенням роду. У сучасній лінгвоукраїністиці їх визначають як іменники «парного роду». Практичне значення. Детально проаналізовано ті іменникові форми, які в різних лексикографічних джерелах мають неоднакове трактування. Указано на суміжні групи іменників, репрезентантів явища семантико-граматичної асиметрії родових форм, які не належать до іменників «парного роду». Обґрунтовано зміну статусу маскулізмів у сучасній українській мові.
13
Колесников, А. "ТИПОЛОГІЯ ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філологічні науки, № 2(97) (28 жовтня 2022): 120–35. http://dx.doi.org/10.35433/philology.2(97).2022.120-135.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблематику створення типології граматичних категорій української мови з опорою на характер їхніх складників (граматичних форм, граматичних значень) та співвідношень між ними. Автор звертає увагу на необхідність визначення граматичного значення як вихідної структури в дефініції граматичної категорії, що уможливлює чіткіше з’ясування взаємозв’язків понять "граматична категорія" та "морфологічна парадигма", створення їхньої класифікації як білатеральних структур. Пропонована типологія побудована на підставі принципів функційного перехресного аналізу "від форм до значень і від значень до форм", виходячи з семіотичної природи мови, ураховуючи різноманітні диспропорції між системами форм і значень граматичних категорій, реалізовані в різних лексико-граматичних розрядах і парадигматичних типах граматичних категорій, взаємозв’язки та взаємодію різних рівнів мовної структури (насамперед морфологічного, синтаксичного, словотвірного, лексико-семантичного). Останнє, а також послідовне урахування взаємозвʼязків граматичних категорій з частинами мови, лексико-граматичними розрядами, словозмінними класами дає підстави чіткіше побачити польову структуру граматичних категорій. Принципами класифікації граматичних категорій стали ступінь охоплення різних частин мови, поєднуваність чи непоєднуваність їх вираження в одній словоформі й у межах одного форманта, семантичне та функційне навантаження категорії, характер інформації, що передає граматична категорія, ступінь відповідності граматичних категорій поняттєвим, тип граматичних форм морфологічних парадигм граматичних категорій, кількість грамем у граматичній категорії. Акцентовано на деяких суперечностях щодо віднесення граматичних категорій до того чи того типу. Наприклад, семантичний тип граматичної категорії має значну залежність не лише від частини мови, а й від лексико-граматичного розряду, а класифікація категорій за характером граматичних форм залежить передусім від парадигматичних різновидів того морфологічного класу, де вона реалізується.
14
Дубасевич, М. "Граматичні та лексичні форми вираження часу у міфічному тексті". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія іноземні мови, Вип. 13 (2006): 32–39.
Find full text
15
Скоробогатова, Е. А. "УТВЕРЖДЕНИЕ ПРИЕМА: ГРАММАТИЧЕСКАЯ АТТРАКЦИЯ В ЛИРИКЕ МАРИНЫ ЦВЕТАЕВОЙ 1922-1923 ГОДОВ". Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 1, № 71 (2020): 3–9. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.01.
Full textAbstract:
Граматична атракція розглянута як типологійна характеристика поетичного ідіостилю Марини Цвєтаєвої. Мета статті – дослідити, як різні типи граматичної атракції використовуються Цвєтаєвою у період 1922-1923 років, для якого вони є актуальними. Теоретичним підґрунтям праці слугує вчення про граматичну атракцію О.О. Потебні. Атракцією форм називаємо уподібнення граматичних форм на дериваційному, морфологічному й синтаксичному рівнях тексту. В дослідженні розрізняються випадки невимушеної атракції діахронічного типу й приклади використання атракції як поетичного прийому, орієнтованого на збільшення виразності й фасцинативності віршового тексту. Розглянуті зразки другого типу, що притаманні ліриці поета. Проаналізована роль граматичної семантики одиниць, що були уподібнені, у формуванні поетичних смислів та їхня участь у композиційній будові поезій. Дослідження дало змогу зробити низку узагальнень. У ліриці Марини Цвєтаєвої 1922-1923 років активно використовується граматична атракція різного ґатунку: дериваційна, морфологічна, синтаксична. У більшості випадків на звуковому рівні вона підтримана паронімічною атракцією. У багатьох поетичних фрагментах атракція різних типів поєднується. Поєднання прийомів уподібнення одиниць різних стратумів й актуалізація прийому призводить до створення поезій, композиція, смисловий та звуковий ритм яких побудовані на атракції форм, значень і смислів. Перспектива дослідження полягає у вивченні формування художньої традиції використання граматичної атракції у російськомовній поезії як версифікаційного прийому, що збільшує багатозначність, ритмічність й фасцинативність поетичного тексту.
16
Романюк В. Л. "ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 51 (6 жовтня 2022): 151–58. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi51.363.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема дистанційного навчання іноземної мови за умов пандемії у закладах вищої освіти. Значну увагу приділено диференціації понять «дистанційна освіта» та «дистанційне навчання». Акцентовано на специфічних особливостях предмета «іноземна мова». Схарактеризовано організаційно-методичні моделі дистанційного навчання. Виокремлено переваги та недоліки дистанційного навчання. Визначено найефективніші форми організації занять з іноземної мови, що застосовуються у процесі дистанційного навчання. Виокремлено фактори, які варто враховувати під час вибору платформи для дистанційного навчання іноземної мови. Обґрунтовано переваги онлайн-заняття як високорезультативної форми дистанційного навчання іноземної мови. Надано коротку характеристику деяким прийомам і методам викладання англійської мови дистанційно, проаналізовано їхню специфіку. Ефективним прийомом удосконалення іноземної мови можна вважати тематичні презентації, зважаючи на те, що використання цього виду діяльності дозволяє інтенсифікувати засвоєння навчального матеріалу. Така інтерактивна форма дистанційного навчання, як вебквест дає змогу здобувачам освіти розширити й удосконалити знання з іноземної мови, аналізувати та синтезувати інформацію, отриману з мережі Інтернет, і реальні знання, продемонструвати групі в цікавій формі своє розуміння результатів проведеної роботи. Визначено, що одним із методів, який сприяє розвитку мовної компетенції, більш швидкому та міцному засвоєнню навчального матеріалу, має високий рівень мотивації здобувачів освіти, є гра. Серед ігрових видів діяльності можна також виокремити ділові ігри, педагогічні та керівні ігри, лексичні, граматичні, фонетичні, орфографічні тощо. З’ясовано перспективні напрями розвитку дистанційного вивчення іноземної мови.
17
Яровенко, Л. С., та А. Є. Болдирева. "СПОСОБИ ПЕРЕДАЧІ ІНФІНІТИВА ТА ІНФІНІТИВНИХ КОМПЛЕКСІВ У ПЕРЕКЛАДІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ". Лінгвістичні дослідження 2, № 54 (2021): 209–23. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.54.2.19.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання відтворення інфінітива та його комплексів у перекладі художнього тексту. Мета роботи – встановити кореляцію між різними чинниками, що обумовлюють перекладацькі стратегії для передачі цієї граматичної форми. Найбільш частотним способом перекладу з англійської є граматичний аналог в українській і російській мовах. Використовують й інші варіанти відтворення інфінітива: особова форма дієслова, підрядне речення та граматична заміна частин мови. Переклад інфінітивних комплексів найчастіше супроводжується декомпресією. Установлено, що спосіб відтворення інфінітива залежить передусім не від його синтаксичної функції, а від лексичного наповнення речення, безпосередніх контекстуальних партнерів інфінітива та правил сполучуваності.
18
Шаламай, Анастасія. "ЛІНГВІСТИЧНІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО НАРАТИВНОГО ТЕКСТУ ВІДЕОІГОР". Advanced Linguistics, № 13 (15 вересня 2024): 10–17. http://dx.doi.org/10.20535/.2024.13.301606.
Full textAbstract:
В статті наведено результати лінгвостилістичного аналізу внутрішньоігрового тексту, взятого з шести відеоігор різних ігрових та наративних жанрів, та зроблено спробу схарактеризувати стилістичні, граматичні та лексичні особливості усного наративного тексту у порівнянні із письмовим наративним текстом та текстом інтерфейсу. В результаті аналізу було виявлено, що усний сюжетний текст відеоігор тяжіє до розмовного стилю мовлення, та, на відміну від інших видів тексту, в ньому частіше вживаються колоквіалізми, вигуки та слова-філери. Як і письмові тексти наративного характеру, він містить значно більшу кількість форм на позначення минулого та майбутнього часів, відтоді як у тексті інтерфейсу частіше вживаються форми теперішнього часу та вираження імперативної модальності. Усний сюжетний текст також виділяється широким розповсюдженням віртуалміфоперсонімів та частішим вживанням фразових дієслів, що випереджають їхні однослівні еквіваленти в 3,1-3,7 разів.
19
Riznyk, Serhii. "Subject grammar forms in the semantic-syntactic structure of a sentence." Ukrainian Linguistics, no. 52 (2022): 44–53. http://dx.doi.org/10.17721/um/52(2022).44-53.
Full textAbstract:
The article is devoted to the analysis of case forms that implement the subjective meaning in the semantic structure of a simple sentence. The attention is paid to the noun forms of the nominative, vocative, genitive, dative, accusative and instrumental cases of an agent in the Ukrainian sentence. The grammar functions of an agent in different cases are considered, i.e. of a subject in the nominative and vocative cases, of an object in the genitive, dative, accusative and instrumental cases. Background. The analysis of the sentence semantics involves the study of the interaction between its semantic and formal layout. The interrelation between sentence semantic and syntactic structures reveals formal models of predicative grammar constructions. Purpose. The analysed models with subject syntaxemes denoting an agent, an experiencer, an actor, quantity, quality, and a location enable linguists and language learners to determine the grammatical means of expressing substantive (subject) semantics. Methods. In the study of grammatical forms of subject syntaxemes, the structural method is used, in particular, the methods of sentence model transformation and component analysis. In a number of cases, these techniques helped to reveal that a substantive syntaxeme with subject semantics, expressed in the indirect (genitive, dative, accusative, instrumental) case, is regularly transformed into a subject syntaxeme in the nominative case in the grammatical position of the subject. Results. The grammar models considered in the article demonstrate that the semantic subject of the Ukrainian sentence can be expressed by all case forms without preposition. The variety of forms and means of subject expression allows the noun and its equivalents to realize their agent function in a semantic-syntactic combination with predicates of both verbal and its derivative forms (noun, numeral, adjective, adverbial) nature. Conclusion. The main grammar form of expressing subjectivity is the nominative case combined with a predicate of action, state, process, quantitative, qualitative or locative feature. The vocative case regularly denotes the subject of addressed speech, the other morphological forms of subjects (genitive, dative, accusative, instrumental) have a much narrower application in the Ukrainian sentence.
20
Арнаутова, Айше Рустемівна, та Афізе Саітмустафаївна Емірамзаєва. "КОНСТРУКЦІЇ ТА ФОРМИ ВИРАЖЕННЯ МОЖЛИВОСТІ ТА НЕМОЖЛИВОСТІ В КРИМСЬКОТАТАРСЬКІЙ МОВІ". South archive (philological sciences), № 92 (8 червня 2023): 18–27. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2023-92-2.
Full textAbstract:
Метою нашої наукової роботи є опис дієприслівникових конструкцій -a; -e; -y + bil- / -ıp + ol- та виявлення їх семантичного значення у кримськотатарській мові; детальне вивчення форми аспекту неможливості, утвореної за допомогою складного афікса ‑аlma‑; аналіз утворення аспекту неможливості за допомогою афікса -ama/-eme; складні конструкції та форми вираження можливості та неможливості. У статті розглянуто теоретичні та практичні матеріали про категорію аспекту можливості та неможливості дієслова у кримськотатарській мові. Цю тему досліджували багато сучасних та радянських тюркологів, зокрема О.М. Самойлович, А.М. Кононов, Е.В. Севортян, А.М. Меметов, О.М. Гаркавець, С.В. Сорокін. Проте саме граматичні конструкції категорій аспекту можливості та неможливості дієслова розглянуті не досить. Методи. Для реалізації мети використано такі методи та прийоми: описовий, спостереження, метод етимологічного аналізу та зіставний метод. Результати. У пропонованій статті вперше зроблено спробу проаналізувати конструкції та форми вираження можливості та неможливості в кримськотатарській мові. По-перше, розглянуто два типи конструкцій форми можливості на -a; -e; -y + bil- та -ıp + ol-. Під час роботи було виявлено дієприслівникову конструкцію, яка є поєднанням одразу двох варіантів конструкцій аспекту можливості al + ıp işle + (y)e de bil + ir + siñiz за допомогою частки da/de і підкреслює одночасність двох дій в аспекті можливості. По-друге, проаналізовано утворення форми неможливості за допомогою складного афікса ‑аlma‑. По-третє, розглянуто утворення аспекту неможливості за допомогою афікса -ama/-eme. Висновки. Здійснена спроба детального аналізу дієприслівникової конструкції форми можливості та неможливості на -ama/-eme у сполученні з дієсловами olmaq і almaq. Безумовно, наше дослідження не є завершеним та потребує продовження дослідницьких процедур.
21
Nikishyna, Т. "The Grammatical Forms of Realization the Concept of LIBERTÉ in the Political Discourse of France." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University. Series: Philological sciences 15 (April 27, 2018): 46–52. http://dx.doi.org/10.31494/2412-933x-2018-1-5-46-52.
Full text
22
Олексенко, О. А. "ВИДО-ЧАСОВІ ВІДНОШЕННЯ ЯК КОМПОЗИЦІЙНИЙ ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ". Лінгвістичні дослідження, № 52 (2020): 206–14. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.52.19.
Full textAbstract:
У статті втілено задум з’ясувати роль послідовності й співвідношення видо-часових форм дієслова для організації поетичного тексту, оскільки ці форми моделюють хронотоп, що лежить в основі твору. Доведено, що композиційні можливості видо-часових форм залежать від їхніх типових й оригінальних функцій, з’ясовано поширеність тих чи тих форм у ліричних текстах, їхню кореляцію для вираження авторського задуму та участь у низці стилістичних прийомів і фігур. Дослідження граматичної, системної згрупованості видо-часових форм уможливлює виявлення мовних засобів організації текстів різного типу, зокрема й поетичних. Ключові слова: видо-часові форми дієслова, граматична семантика, хронотоп, ретроспективна й проспективна темпоральні композиції твору, стилістичні прийоми.
23
КАПТУР, Галина, Валентина ВІТЮК та Галина РУСИН. "ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ СИНТАКСИСУ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ". Acta Paedagogica Volynienses, № 4 (27 листопада 2023): 36–40. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2023.4.6.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано теоретико-методичні основи формування граматичної компетентності майбутніх учителів початкових класів Нової української школи в процесі вивчення синтаксису простого речення. Запропоновано вправи та завдання для формування граматичної компетентності в здобувачів вищої освіти в процесі вивчення синтаксису простого речення. Установлено, що формування граматичної компетентності в процесі вивчення синтаксису простого речення є важливим етапом і формується на готовності й здатності висловлювати думки, оформляючи їх у фразах і реченнях, різних синтаксичних конструкцій, використовуючи систему граматичних правил української мови. Проаналізовано поняття «граматична компетентність майбутніх учителів початкових класів», яке потлумачено як оволодіння здобувачів освіти синтаксичними засобами і ресурсами мови, здатність адекватно й ефективно користуватися ними у відповідних комунікативних ситуаціях. Зазначено, що компетентнісна парадигма вищої освіти зорієнтовує на посилення практичного складника в навчанні граматики, а тому важливим є вибір способів діяльності викладача й студентів у процесі формування граматичної компетентності в здобувачів вищої освіти. Рекомендовано використовувати метод вправ і завдань для успішного формування граматичної компетентності в майбутніх учителів початкових класів Нової української школи у процесі вивчення синтаксису простого речення. Пропоновано в процесі вивчення синтаксису простого речення виконувати вправи та завдання, які активізують мовні когнітивні дії, забезпечують вивчення граматичних форм відповідно до потреб реальної комунікації майбутніх учителів початкових класів Нової української школи. Встановлено, що граматична компетентність майбутніх учителів початкових класів Нової української школи формується в результаті послідовного, поетапного, цілеспрямованого процесу оволодіння сучасними граматичними знаннями, уміннями й навичками, що водночас забезпечують удосконалення мовної, мовленнєво-комунікативної компетентностей особистості та розвиток професійно зорієнтованих здібностей.
24
ГОЛОВНЬОВА-КОППА, Ольга. "ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ РОМАНУ СТІВЕНА КІНГА «11/22/63»". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 93–104. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.9.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано лексичні та комплексні тран- сформації, виявлені в україномовному перекладі роману Стівена Кінга «11/22/63», здійсненому О. Карасюком. Указано останні напрацювання з дослі- джуваної проблеми, представлено їх короткий огляд. Обґрунтовано доціль- ність використання перекладацьких перетворень, засвідчено актуальність їх розмежування, установлено їхні особливості та типи. Розглянуто класифіка- ції В. Комісарова, Л. Латишева, Р. Міньяр-Білоручева, Я. Рецкера, А. Фітер- мана, А. Швейцера та А. Шевніна та встановлено характер розбіжностей між ними; зроблено висновок про відсутність у літературі однозначного погляду на проблему класифікації перекладацьких перетворень попри високий ступінь розробленості теми. Автор надає перевагу класифікації В. Коміса- рова, де всі перетворення поділено на лексичні, граматичні й комплексні. Опис особливостей використання трансформацій у перекладі роману Стівена Кінга «11/22/63» здійснено на її основі, але з додатковим виокремленням деяких різно- видів лексичних трансформацій (диференціація, прийом лексичного додавання, прийом лексичного вилучення, прийом цілісного перетворення). Наголошено, крім того, на такому: С. Кінг будує свої тексти так, що перекладач просто змушений використовувати різноманітні трансформації задля забезпечення адекватності перекладу. Ідеться про назви реалій, а також про граматичні структури й форми, властиві тільки світові англійців та англійської мови. Тож важливою ознакою його українськомовних перекладів є використання значної кількості перекладацьких трансформацій (до шести в межах окремих речень), до того ж з єдиною настановою: найбільш точно передати зміст і сенс оригінального тексту. Виокремлено також помилки перекладача у засто- суванні перекладацьких прийомів та запропоновано варіанти їх усунення.
25
ІЛЬНИЦЬКИЙ, Василь, та Андрій НЕЧЕПУРЕНКО. "ВИКОРИСТАННЯ РАДЯНСЬКИМИ РЕПРЕСИВНИМИ ОРГАНАМИ МІНОШУКАЧІВ У БОРОТЬБІ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ (1948 – 1949): НОВІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА". Axis Europae, № 5 (31 грудня 2024): 51–66. https://doi.org/10.69550/3041-1467.5.319881.
Full textAbstract:
Мета статті – опублікувати і проаналізувати чотири невідомі документи із архіву внутрішніх військ про практичні аспекти використання міношукачів у боротьбі проти українських націоналістів. Методологія дослідження – принципи науковості, об’єктивності, історизму, методи зовнішньої та внутрішньої критики джерел. Наукова новизна полягає у тому, що до наукового обігу вперше вводяться чотири досі невідомі документів про особливості використання у 1949 р. радянськими репресивними органами мінування у боротьбі проти українського визвольного руху і здійснюється їхній аналіз. Висновки. На початкових етапах боротьби основним завданням, яке ставив репресивний апарат, було фізичне знищення членів ОУН та УПА, використовуючи найрізноманітніші форми та методи. Для цього радянські репресивні органи застосовували різноманітні, в окремих випадках навіть «витончені» форми. Зокрема, масово практикувалися спеціальні засоби, які постійно вдосконалювалися. З-поміж них можна виділити мінування. Саме недостатня кількість інформації про використання цього засобу мотивувало нас ввести до наукового обігу нововиявлені джерела. У першому і другому подаються звіти із експериментального використання міношукачів, третьому та четвертому – розглядаються можливості двох із наявних типів міношукачів. Таким чином, публіковані чотири документи є новими важливими джерелами до питання вивчення використання різноманітних форм і методів боротьби радянської репресивної системи проти українського визвольного руху загалом і застосування міношукачів зокрема на теренах Західної України. Документи зберігаються в Архіві Внутрішніх військ МВС. Т. 361. Арк. 60–64). Документи містять підписи та дати, тому проблем із авторством та датуванням (січнем 1949 р.) не виникало. У виданні максимально збережено лексику, авторські та редакторські особливості джерел. Без змін подано власні та географічні назви. Виправленню підлягали лише найбільш очевидні граматичні огріхи. Кожен документ супроводжується легендою, в якій зазначено місце його зберігання (назва архіву, номер фонду, опису, справи, аркушів).
26
Межов, Олександр Григорович, та Наталія Миколаївна Костусяк. "ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ І ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ". Information Technologies and Learning Tools 84, № 4 (2021): 104–25. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.3956.
Full textAbstract:
У статті досліджено інформаційно-комунікаційні технології як засоби формування лексичної та граматичної компетентностей студентів філологічних спеціальностей університетів в умовах дистанційного навчання. Розглянуто основні етапи та структурно-логічні схеми комплексного лексико-граматичного аналізу слова як ефективного виду вправ й активного методу навчання мови. Відповідно до домінантного в сучасній граматичній науці функційного багатоаспектного підходу запропоновано два шляхи поліаналізу: від змісту до форми та від форми до змісту, підсумком яких має стати лексико-граматична і правописно-орфоепічна характеристика слова. Вивчено функційні можливості інтелект-карт як дієвого способу організації, систематизації й узагальнення інформації для здійснення лексико-фразеологічного та морфолого-синтаксичного розбору слів. Проаналізовано роль інформаційних ресурсів, зокрема електронних словників, у виконанні різних видів лінгвістичного аналізу слова під час самостійної роботи студентів в умовах дистанційного навчання. З посиланнями на відповідні мережні ресурси здійснено огляд друкованих та електронних лексикографічних праць, їхнього призначення, структури, принципів використання під час самонавчання студентів різних типів мовного розбору. Подано зразки лінгвістичного аналізу конкретних слів, які слугуватимуть взірцем майбутнім бакалаврам філології в пошуково-дослідницькій роботі й самоосвіті впродовж професійної діяльності. Репрезентовано досвід апробації електронної навчальної платформи Moodle для формування лексико-граматичних компетентностей бакалаврів-філологів під час дистанційної освіти. Закцентовано увагу на перевагах освітнього середовища Moodle у практично орієнтованому самовивченні філологами дисципліни «Сучасна українська літературна мова», серед яких швидкий доступ до навчальних матеріалів, можливість виконання завдань у зручний час, зворотний зв’язок, постійна комунікація з викладачем і однокурсниками на форумах, самоконтроль знань через комп’ютерне тестування, прозорість та об’єктивність оцінювання за умови оптимального поєднання дистанційної роботи з авдиторними заняттями.
27
Ревуцька, Олена, та Марина Пархоменко. "ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ СМИСЛОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЄВОГО ВИСЛОВЛЮВАННЯ". Education. Innovation. Practice 11, № 2 (2023): 40–48. http://dx.doi.org/10.31110/2616-650x-vol11i2-006.
Full textAbstract:
Стаття присвячення вивченню особливостей смислової організації зв'язного мовленнєвого висловлювання у дітей старшого дошкільного віку з недорозвиненням мовлення; розглянуто характеристику, закономірності та умови розвитку зв’язного мовлення (розгорнутого мовленнєвого повідомлення) в онтогенезі; описано механізм порушення та особливості зв'язного мовленнєвого висловлювання у дітей дошкільного віку з різними мовленнєвими порушеннями (ринолалією, дизартрією та експресивною алалією); описано зміст та результати емпіричного вивчення зв’язного мовлення та стану смислової організації мовленнєвого висловлювання у дітей з недорозвиненням мовлення; проаналізовано механізми порушення процесів прийому та смислової переробки мовленнєвої інформації, смислової організації діалогічної та монологічної форми мовлення у досліджуваної категорії дітей; детально описані основні помилки та труднощі дітей у виконанні діагностичних завдань; виділено та описано типології мовленнєвих порушень у дітей з недорозвиненням мовлення, які були виявлені на всіх стадіях моделювання ними репродуктивних і довільних форм зв'язного монологічного мовлення, та на етапі декодування прихованого змісту тексту. Зокрема: мотиваційно-регуляторні, семантичні, лексико-граматичні та сенсомоторні порушення; доведено, що сенсомоторні порушення, які діагностовано у більшості дітей, призводять до труднощів смислової організації зв'язного мовленнєвого висловлювання; обґрунтовуються та описується шляхи та методи корекційно-педагогічного впливу, в основі якого лежить використання традиційних прийомів і методів логопедичної корекції та впровадження сучасного психолінгвістичного та нейропсихологічного інструментарію. Запропонована сенсомоторна корекція, спрямована на подолання мовленнєвих порушень, що базуються на формуванні кінестетичної і кінетичної організації рухів, поетапному розвитку фонематичного сприймання, операцій звукового аналізу та синтезу слів; підведено підсумки проведеного експериментального дослідження.
28
Прус, Н. О., та Т. Ф. Бочарникова. "ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ВПРАВ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ СТУДЕНТАМ ПЕРШОГО (БАКАЛАВРСЬКОГО) РІВНЯ". Pedagogical Sciences Theory and Practice, № 1 (24 квітня 2024): 28–33. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2024-1-04.
Full textAbstract:
Стаття присвячена обґрунтуванню необхідності використання ігрових вправ під час викладання іноземних мов студентам першого (бакалаврського) рівня. Сучасні вимоги до підготовки кваліфікованого спеціаліста потребують від нього бути активним учасником процесу комунікації та мати необхідні комунікативні спроможності у сферах професійного та ситуативного іншомовного спілкування. Саме тому викладання іноземної мови вимагає розвивати й удосконалювати навички й уміння усного та писемного мовлення. Щоб процес викладання та навчання проходив цікавіше та продуктивніше, а студенті завжди мали бажання та мотивацію до навчання, викладачеві потрібно урізноманітнювати форми й види навчання. З’ясовано, що викладання мови зазнало глибоких трансформаційних змін і вплинуло на розвиток ігрового компонента, який із появою комунікативної методології посів особливе місце. Встановлено два основні чинники, що привели до таких змін: пошук фактичного використання мови, наближення до реальності; навчання через ефективну діяльність (студент повинен почувати себе невимушено та легко). Надано класифікацію ігрової діяльності за Жаном П’єром Кюка й Ізабеллю Грюк, яка складається із 4 типів: лінгвістичні ігри (мовленнєві види діяльності, що дозволяють студентам користуватися правилами мови, знаходити відповідні структури та вміти долати граматичні труднощі тощо); творчі ігри (спрямовані на розвиток мовного потенціалу студентів, заохочують винахідливість, розвивають усне мовлення); культурні ігри (використовують культурні знання учнів, мають міжкультурний характер); ігри на основі театру (симуляція, що створюється для використовування набутих знань студентів). Запропоновано приклади ігор, які можна використовувати як в аудиторії, так і під час дистанційних занять. Зроблено висновок, що ігрові форми роботи створюють невимушену атмосферу, де викладач і студенти можуть насолоджуватися моментами навчання та взаємодії, що стає мотиваційним чинником, здатним пробудити внутрішній інтерес до вивчення іноземних мов.
29
Skorobohatova, O. О., I. I. Stepanchenko та M. V. Orobinska. "ПАРАДИГМАТИЧНА СИСТЕМА ГРАМАТИЧНИХ ОДИНИЦЬ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ)". Лінгвістичні дослідження, № 56 (2022): 244–55. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2022.56.18.
Full textAbstract:
Усі морфологічні категорії демонструють парадигматичну реалізацію в поетичному тексті. Бінарні категорії частіше репрезентовані як протиставлення, хоча вони також беруть участь у складніших взаємодіях, забезпечуючи стійкі змістові наповнення. Багаточленні категорії зазвичай передають значення додатковості та повноти. У разі віддаленої послідовної реалізації вони можуть виступати як засоби розвитку ліричного сюжету. Мета цієї статті – опис граматичних парадигм, що функціюють у поетичних текстах. Граматична парадигма представлена у вигляді парних зіставлень у російському поетичному тексті нового й новітнього часів. Ці зіставлення утворюють семантичну єдність або опозиції, а поліноміальні комплекси об’єднуються в блоки. Контекстно-інтерпретаційний аналіз віршів та їх фрагментів дав змогу виділити стійке значення “повноти”, пов’язане з репрезентацією часової, родової та відмінкової парадигм, а також виокремити значення, утворені реалізацією бінарних граматичних або парних елементів багаточленних парадигм. У тексті відбувається конкретизація граматичних парадигматичних значень. Вона пов’язана з розв’язанням поетичного “суперзавдання”, відчувається читачем у процесі сприйняття тексту як особливий поетичний засіб. Російський поетичний текст демонструє чимало прикладів такого використання системних можливостей граматичного рівня мови. Проаналізований матеріал засвідчує, що повнота категоріальної парадигми в поетичному тексті передає значення цілісності, універсальності, багатства й різноманіття названого. Послідовне розгортання парадигматичних граматичних форм може бути способом розвитку ліричного сюжету в поетичній оповіді. Перспективою дослідження вважаємо комплексний опис парадигмальних можливостей лексико-граматичної організації поетичного тексту. Принципова відкритість лексичного парадигмального ряду, кінцева кількість граматичних категорій при варіативності поєднань та креативних уявлень створюють надзвичайно цікаве коло віршованих реалізацій, дослідження яких пов’язане з вивченням мовленнєвої діяльності.
30
Kobirynka, Walina. "Атлас української мови як джерело дослідження української діалектної акцентної системи". Gwary Dziś 12 (15 червня 2020): 143–53. http://dx.doi.org/10.14746/gd.2020.12.10.
Full textAbstract:
У студії звернено увагу на джерела дослідження української діалектної акцентної системи, зокрема докладніше проаналізовано загальномовний «Атлас української мови». Зʼясовано, що межі поширення акцентуаційних рис представлено на різнотипних картах: регіональних, які відбивають протиставлення акцентуаційних явищ у межах окремих зон; ізоглосних, на яких лініями окреслено межі поширення акцентних одиниць; синтетичній, комплексній, чи так званій зведеній, методом побудови якої є рекартографування – акцентуаційні риси проаналізовано на всьому українському діалектному континуумі. Окрім карт, присвячених акцентній системі української мови, наголошення в «Атласі української мови» зображено також як супровідну рису на фонетичних, морфологічних, лексичних картах. Визначено, що обʼєктом картографування були іменники, прикметники, числівники, займенники та їх граматичні форми; описано ареали функціонування акцентуаційних рис, явищ, які проілюстровані на картах АУМ. Виявлено, що чимало інформації зберігають некартографовані матеріали. Водночас зазначено риси, тенденції, особливості наголошення, про які сигналізують карти АУМ. Зауважено, що АУМ також є надійним джерелом у вивченні явища інтерференції на акцентному рівні; виявленні діалектної основи літературно-нормативного наголошення. Зроблено висновок, що саме за допомогою лінгвогеографічного методу дослідник має змогу отримати новий цінний і переконливий матеріал, який уможливлює не лише окреслити ареали функціонування певного явища, а й доповнити наукові положення, уточнити, змінити чи й зовсім заперечити їх.
31
Кірковська, І. "МЕНТАЛЬНІ СФЕРИ КАТЕГОРІЇ УМОВНОСТІ ЯК СКЛАДНИКИ КАТЕГОРІЇ ФУТУРАЛЬНОСТІ". Journal “Ukrainian sense”, № 2 (6 січня 2024): 50–57. http://dx.doi.org/10.15421/462317.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. У межах дослідження категорії футуральності постає несумнівна важливість розмежування мовного оформлення КФ та її немовного, поняттєвого наповнення. У запропонованій статті наявна спроба пояснити як проєктуються поняттєві, ментальні сфери КФ на мовні засоби, що її вербалізують. 
 Метою є з’ясування предикативної природи Conditionnel та визначення його основних модальних значень.
 Основні результати дослідження. Основне модальне значення гіпотетичності об’єднує граматичні форми майбутнього часу та елементи інших мовних рівнів – напівграматичні, лексичні – які знаходяться на периферії, в єдину функційно-семантичну категорію, яка є однією із трьох складників загальної категорії темпоральності. Основними типами модальних значень в Conditionnel є вірогідність / гіпотетичність, гіпотетичний імператив та спонукання.
 Суб’єктно-предикативний зв’язок з дійсністю, що передається Conditionnel може бути представлений двома семантичними різновидами, в основу яких покладено поняття «ймовірної змоги / вірогідності» – зумовлена змога / вірогідність та бажана змога / вірогідність. У концептуальному аспекті Conditionnel передає об’єктивне значення змоги / вірогідності виконання дії, яка за відповідних умов могла чи ще може перейти з ймовірної площини в реальну площину. Семантику Conditionnel présent характеризовано як «зумовлена змога», оскільки зміст речень не може бути потрактований як ірреальний, адже мовець допускає здійснення такої дії в майбутньому за наявності певних умов.
 Висновки і перспективи. У діахронічній перспективі вирішення «питання про Conditionnel» постають два магістральних шляхи: а) невизнання Conditionnel як окремого способу і уналежнення його до системи Indicatif, на підставі того, що він послуговується формами дійсного способу французької мови та б) виокремлення майбутніх часів французької мови разом з Conditionnel в окремий спосіб (Supositif), на підставі того, що майбутні часи дійсного способу передають нереальну дію. Якщо керуватися не формальним підходом, а семантико-модальним аспектом уживання форм системи futurum, то найприйнятнішим є, на нашу думку, перехід зазначених форм до складу Conditionnel, оскільки всі вони здатні передавати семантику гіпотетичної дії.
32
Пальчикова, Олександра Олександрівна. "Культурний компонент у граматиці англійської та української мов: зіставний аспект". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 15 (20 грудня 2016): 72–81. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v15i0.168.
Full textAbstract:
У статті розглянуто національно-культурні особливості граматичних систем української та англійської мов. Виконано зіставний аналіз порядку слів, імперативних конструкцій, уживання часових форм дієслова. Доведено вплив культурного компонента на граматичну будову англійської та української мов.
33
Самохіна, В.П., та О.М. Голікова. "Ідіостиль як «напружена» багатовимірність: враження від книги (Скоробогатова Е.А. – Грамматические значения и поэтические смыслы: поэтика именных категорий в текстах и идиостилях: монография. – Харьков: Харьковское историко-филологическое общество, 2014. – 236 с.)". Лінгвістичні дослідження : Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, № 39 (24 червня 2015): 203–7. https://doi.org/10.5281/zenodo.18956.
Full textAbstract:
Книга, що вийшла у світ наприкінці 2014 року, є другою в серії робіт О.О. Скоробогатової «Граматичні значення й поетичні смисли», перша кни-га якої «Грамматические значения и поэтические смыслы: поэтический по-тенциал русской грамматики (морфологические категории и лексико-грам-матические разряды имени)» вийшла 2012 року. Перша монографія містить теоретичні узагальнення й описує загальні закономірності функціонування іменних морфологічних категорій і форм у російській поезії. Автор розро-бляє ідею про те, що в поетичному тексті морфологічний вибір утрачає авто-матизм, граматична семантика виступає на перший план, актуалізується й стає лінгвальною основою твору. Граматична структура тексту втілює пев-ний поетичний смисл, що не передається іншими засобами або передається комбіновано.
34
БОДНАР, Ольга, Алла БИЧОК та Ліліана БІЛОГОРКА. "ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРЕКЛАДУ ІНФІНІТИВУ ТА ІНФІНІТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ АНГЛОМОВНОГО ДИСКУРСУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Філологія, № 1 (5 липня 2023): 16–22. http://dx.doi.org/10.32689/maup.philol.2023.1.3.
Full textAbstract:
Переклад, як вид мовленнєвої діяльності, виконує важливу соціальну функцію. Важливість правильного адекватного перекладу неоціненна. При перекладі важливо зберегти форму і зміст, беручи до уваги відтворення ідейного змісту оригіналу з характерною для нього стилістичною своєрідністю. Важливою умовою при цьому є зіставлення засобів різних мов зіставляючи функції, які вони виконують у реченні. Тому, важливим є знання і розуміння інфінітиву в англійській мові, його види і функції. При перекладі потрібно брати до уваги ціле речення, щоб правильно визначити функцію інфінітива у реченні. Вміння правильно аналізувати граматичну будову частини мови і речення загалом, правильне конструювання речення в перекладі відповідно до норм мови і жанру перекладу є обов’язковими для адекватного перекладу. При перекладі становить трудність правильне розуміння синтаксичної структури та морфологічного складу речень як мовних елементів, які є безпосередніми носіями предметної інформації. Мета статті – дослідити функції інфінітиву та інфінітивних конструкцій у реченні, а, також, способи і засоби їхнього перекладу. Дана мета передбачає певні завдання, які необхідно виконати, щоб досягти мети, а саме: 1) визначення інфінітива, його видів і функцій у реченні; 2) визначення способів перекладу інфінітива та інфінітивних конструкцій з англійської на українську мову. Наукова новизна статті полягає у тому, що в даній статті досліджуються різні форми і функції інфінітиву у реченні і продемонстровано всі можливі варіанти перекладів з англійської мови на українську. Тобто, розглянуто лексичне і граматичне значення форм певної частини мови в англійській мові, її синтаксичну функцію у реченні, значення її як компонента певного звороту, беручи до уваги також контекстуальне оточення і норми та особливості української мови. У висновках йде мова про результати дослідження та аналізу різних можливих способів і варіантів перекладу інфінітиву та інфінітивних конструкцій з проекцією передбачення необхідних подальших досліджень. Продемонстровано основні чинники, які впливають на вибір варіанта перекладу, а саме лексичне і граматичне значення та синтаксична функція інфінітива та інфінітивних конструкцій.
35
ФРУМКІНА, Арина. "ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДЛЯ ВИКЛАДАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (2022): 197–204. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.30.
Full textAbstract:
Мета статті – визначення особливостей формування іншомовно-мовленнєвої компетентності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою. Використано методи: вивчення та аналіз лінгвістичної, дидактичної та методичної літератури за темою, моделювання процесу формування іншомовно-мовленнєвої компетентності стосовно педагогічної діяльності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою. У статті проаналізовано наявні визначення мовних і мовленнєвих складових іншомовно-мовленнєвої компетентності та визначено їхні особливості стосовно педагогічної діяльності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою, а саме: специфічна лексика, що пов’язана з образотворчим мистецтвом: назви видів живопису, інструменти створення малюнків, поверхня для малювання, матеріали, що утворюють колір, способи зображення малюнків; граматика, що включає: різні видочасові форми дієслова для характеристики образотворчих дій, активний і пасивний стан для порівняння образотворчих дій, емоційно-забарвлені граматичні висловлювання для проявів емоцій щодо створюваних малюнків; аудіювання, що охоплює прослуховування виступів англомовних художників, перегляд фільмів щодо проведення виставок, участь у комунікації із зарубіжними майстрами живопису; говоріння, що включає висловлювання точки зору щодо власної професійної діяльності як педагога, так і фахівця у галузі образотворчого мистецтва, спілкування із зарубіжними митцями; бесіди учасників міжнародних конференцій; обговорення картин у музеї; інтерв’ювання зарубіжних художників; читання, що включає реалізацію різних читацьких дій, пов’язаних із образотворчим мистецтвом; письмо, що включає писемний виклад змісту малюнків, листування із зарубіжними діячами образотворчого мистецтва; написання інструкцій для учнів щодо виконання покрокових дій малювання.
36
Tomenchuk, Maryana. "THE CORPUS-BASED ANALYIS IN LEGAL DISCOURSE STUDIES." Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія 2, no. 42 (2019): 96–99. http://dx.doi.org/10.24144/2663-6840.2019.2.(42).96-99.
Full textAbstract:
У статті розглядаються методи, які зазвичай асоціюються з корпусною лінгвістикою, та можливість використання їх для вивчення юридичного дискурсу. Деякі з методів дослідники ефективно застосовують під час аналізу юридичної мови. Наше дослідження ґрунтується на текстах юридичних документів, зокрема контрактів. Ми з’ясували, що такі процеси, як сполучення слів та узгодженість між ними, допомагають визначити спільні риси, які характеризують мову юридичних документів, і водночас спрямовують дослідників на здійснення кількісного аналізу. Стаття окреслює для дослідників юридичного дискурсу можливу структурну модель застосування та успішного використання деяких підходів, технік та методів корпусної лінгвістики.Різні типи юридичних текстів можуть мати цілком відмінні характеристики багатьох юридичних жанрів, зокрема різні форми (усну, письмову), обставини, за яких вони були сформовані, різних учасників і відносини між ними та різні комунікативні цілі. Незважаючи на це, не тільки такі характеристики становлять визначальні відмінності юридичних текстів, а також більшість із них значно відрізняється щодо лінгвістичних особливостей, які можна визначити, застосовуючи методи та техніки корпусної лінгвістики. Серед корисних і продуктивних технік та інструментів для вивчення саме юридичного дискурсу можна відзначити ключові слова, сполучення слів та ряди узгодженості між словами.Обидва плани реєстру та жанру було залучено до корпусного аналізу контактів. Із жанрової перспективи виділено макроструктуру контракту, тобто його формат. У плані реєстру було визначено основні лексико- граматичні риси контрактів. Останні характеризуються довгими і складними реченнями, безособовими конструкціями, об’єднаними фразами і словами (зазвичай іменниками), використання згаданих засобів спричиняє щільне уживання технічного вокабуляру, подвійні заперечення, використання shall тощо.
37
Шпачинська, І. В., та С. М. Альбота. "ОСОБЛИВОСТІ ЛЕКСИЧНИХ ТА ГРАМАТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ РОМАНУ «СПОКУТА» ІЄН МАК’ЮЕН". Nova fìlologìâ 2, № 81 (2021): 211–16. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-31.
Full textAbstract:
Праця зосереджена на дослідженні перекладацьких трансформацій як засобу досягнення еквівалентності в перекладі. Під перекладацькою трансформацією ми розуміємо зміну формальних або семантичних компонентів вихідного тексту в тексті перекладу за збереження інформації, що призначена для передачі. Лексичні трансформації становлять собою відхилення від прямих словникових відповідників та виникають здебільшого тому, що об’єми значень лексичних одиниць вихідної та мови перекладу не збігаються. До лексичних трансформацій відносимо конкретизацію значень, генералізацію значень, додавання, вилучення та перестановку. Важливо перекладати лексичний елемент у сукупності його контекстуальних зв’язків та функціональних характеристик. Основними причинами виникнення лексичних трансформацій, на думку таких дослідниць у лінгвістичній галузі, як Т. Левицька й А. Фітерман, є різна словосполучність, різні вживання одного слова, різниця у смисловому об’ємі, різні ознаки одного денотата в різних мовах. Поняття граматичної трансформації визначено тим, що у процесі перекладу згідно з нормами мови перекладу перетворюється сама структура речення. Англійська й українська мови належать до різних типів мов індоєвропейської родини, тому наявна розбіжність між ними як на рівні порядку слів у реченні, так і в категоріях числа, інших граматичних форм і структур. Основні характеристики, а саме – внутрішній та зовнішній поділ речення, зміна порядку слів та компенсація – відносимо до граматичних трансформацій. За допомогою порівняльного аналізу текстів оригіналу та перекладу проілюстроване використання лексичних та граматичних трансформацій на прикладі перекладу українською мовою роману Ієна Мак’юена «Спокута». У процесі перекладу автор частіше схилявся до використання лексичних трансформацій для кращого сприйняття та зацікавленості читачів, рідше використовувались граматичні трансформації. Засвідчено спробу перекладача зберігати послідовність у структурі речення. Крім цього, важливим аспектом у перекладі було те, що перекладач врахував особливості індивідуальної художньої манери письменника та специфіку культури адресата інформації.
38
Межов, Олександр, та Наталія Костусяк. "КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ПАРАДИГМИ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ". Society. Document. Communication, № 7 (19 листопада 2019): 11–32. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-11-32.
Full textAbstract:
У статті здійснено комплексний аналіз комунікативно-прагматичних парадигм речень-висловлень у сучасній українській мові. Визначено поняття комунікативно-прагматичної парадигми у зв’язку з комунікативно-синтаксичною категорією настанови, орієнтованої на вияв мети комунікативного акту. Вивчено погляди лінгвістів на комунікативні типи висловлень. Вибудувано кількарівневу комунікативно-прагматичну парадигму висловлень відповідно до комунікативної настанови мовців. Теоретичну проблематику розглянуто на тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літературної мови. На матеріалі художніх текстів сучасної української мови виявлено лексико-граматичні засоби репрезентації комунікативних парадигм висловлень: частки, модальні слова, займенники, прислівники, дієслівні форми, перформативи, інтонацію, порядок слів, повтори, специфічні синтаксичні конструкції (номінативні, вокативні, еліптичні) тощо. На найвищому рівні виокремлено такі основні комунікативні парадигми, репрезентовані відповідними комунікативними типами висловлень: інформативні, директивні, оптативні, етикетні, оцінні, питальні, кожна з яких на нижчих рівнях членування охоплює підпарадигми, зумовлені конкретними інтенціями учасників спілкування. Інформативна парадигма охоплює розповідні речення реальної модальності, які забезпечують потребу мовця висловити думку, констатувати факти дійсності, повідомити про щось, підтвердити чи заперечити інформацію. Директивна парадигма репрезентована спонукальними конструкціями з дієслівними предикатами у формах імператива, які містять наказ, вимогу, розпорядження, заклик, пораду, застереження, заохочення, прохання, благання, умовляння, запрошення, дозвіл, заборону. Оптативна парадигма охоплює висловлення з дієслівними предикатами бажального способу з семантикою бажаних для мовця дій, процесів, станів. Сукупність висловлень мовленнєвого етикету формують етикетну комунікативно-прагматичну парадигму. Оцінна парадигма охоплює висловлення переважно номінативного типу, що виражають позитивні характеристики осіб, предметів, явищ довкілля: схвалення, захоплення, приємне здивування, повагу, шану. Питальна надпарадигма являє собою сукупність таких комунікативно-прагматичних парадигм: уточнювальної, з’ясувальної, риторичної, спонукальної.
39
Зубач, Оксана Адамівна. "ЛОГІКО-ПОНЯТТЄВА МОДЕЛЬ КАТЕГОРІЇ ЖАРТУ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ". South archive (philological sciences), № 89 (10 травня 2022): 26–31. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2022-89-3.
Full textAbstract:
Мета. Статтю присвячено аналізу логіко-поняттєвої моделі категорії жарту та елементів створення жартівливого комунікативного ефекту. Метою статті є дослідження особливостей формування логіко-поняттєвої моделі категорії жарту та її елементів, які слугують підґрунтям для лінгвокульурного маркування сміхової культури мовної особистості. Методи. Для розвідки залучено застосування загальносистемного методу з метою інвентаризації, систематизації та виокремлення жартів від інших текстів малої форми. Враховуючі основні засади традиційних методів лінгвістичних досліджень (компонентний, описовий, трансформаційний, стилістичний методи), було розглянуто та категоризовано основні елементи логіко-поняттєвої моделі категорії жарту. Із метою виявлення індикаторів стереотипних уявлень мовної особистості та їх вплив на формування цілісних орієнтирів використано етнолінгвістичний метод. Дискурс-типологічний аналіз та інтент-аналіз застосовано з метою розкриття інтенцій оповідача та лінгвістичних / нелінгвістичних ознак жартівливої комунікації. Результати. Pезультати дослідження свідчать про доцільність та актуальність наукової розвідки. Структурно-композиційні елементи жарту уможливлюють влучне інтегрування мовних одиниць в тексті. Контекстуально-стилістичні елементи здійснюють вплив на механізми формування вторинної номінації мовних одиниць у жартах. Функціонально-комунікативні елементи жарту підкреслюють лінгвістичні та нелінгвістичні риси жарту. Емоційно-експресивні елементи жарту створюють передумови для прагматичної мовної гри. Лексико-граматичні елементи жарту підсилюють дію прийомів лексико-граматичного паралелізму. Висновки. Жарти репрезентують експозиції суспільно-життєвої практики німецькомовної особистості та відображають комунікативну ситуацію, де чітко фіксується мета, предмет та додаткові умови комунікації. Функціонально-комунікативні риси жарту актуалізують специфіку композиційно-мовленнєвої функції та структурують цілісність лінгвокультурного простору. Елементи логіко-поняттєвої моделі категорії жарту створюють підґрунтя для лінгвокультурного забарвлення жартівливої комунікації та сміхової культури.
40
ГАЛАС, Алла. "ДІАЛЕКТНА СПЕЦИФІКА ФРАЗЕМІКИ БОРЖАВСЬКОЇ ГОВІРКИ ЗАКАРПАТТЯ". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія 2, № 44 (2020): 90–96. http://dx.doi.org/10.24144/2663-6840.2020.2.(44).90-96.
Full textAbstract:
У статті розглядаються діалектизми у структурі фраземіки боржавської говірки Закарпаття. Актуалізовано важливість мовознавчого дослідження діалектної специфіки фраземіки як підсистеми загальноукраїнської фраземіки. Схарактеризовано визначальні риси боржавських говірок, які відзначаються лексичною й структурною строкатістю, активним функціонуванням різноманітних шарів лексики з погляду походження, етимологічною різнорідністю. Проілюстровано мовний колорит боржавської групи говірок, збережений у фраземіці.Здійснено структурно-семантичний аналіз вилучених із автентичного діалектного мовлення фразем, що характе- ризуються локальною своєрідністю і специфічними діалектними рисами. Матеріалом для статті стала лише незначна частина записаних упродовж тривалого часу фраземних одиниць від корінних мешканців сіл Іршавського району – В .Раковець, Боржавське, Приборжавське, Климовиця, Дунковиця, Вільхівка та ін., респондентів різної вікової катего- рії, з різним освітнім рівнем.Для аналізу відібрано репертуар фраземних одиниць, які містять у своєму компонентному складі старовинні лексичні елементи, діалектні слова, рефлекси давніх фонетичних явищ, реліктові граматичні форми. Представлені у статті лексичні архаїчні елементи демонструють потенційно не зрозумілі для сучасного мовця (слухача, читача) лексеми, які потребують етимологічних коментарів.Ураховано досвід у вивченні фразем закарпатського говору, фіксації цих одиниць у лексикографічних джерелах.Для зіставлення залучено дані лексикографічних праць І. Сабадоша, І. Керчі, М. Грицака.Під час відбору матеріалу до статті не бралися до уваги прислів’я, приказки, паремії, примовки, порівняльні звороти і под. як такі, що не мають необхідних диференційних ознак фразем.Розмежовано фраземи, які відомі тільки в говірках або наявні в говірках і літературній мові. Зроблено узагаль- нення щодо лексичної варіантності компонентного складу, явищ синонімії, антонімії в обстеженому фраземному матеріалі. Уточнено фразеологічне значення й ареал поширення окремих говіркових фразем.
41
Качуровська, О. Б., та Л. Л. Макаренко. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В КОРЕКЦІЇ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ІЗ ДИЗАРТРІЄЮ". Наукові записки, № 156 (27 червня 2023): 54–63. https://doi.org/10.31392/nz-udu-156.2023.07.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему корекції мовлення у дітей з дизартрією засобами цифрових технологій. Висвітлено погляди вчених на психолого-педагогічний потенціал цифрових технологій щодо корекції особливостей мовлення, які вказані у науковій літературі. Дослідники вбачають у цифрових технологіях навчання методологію і технологію освітнього чи навчально-корекційного процесу з використанням найновіших електронних засобів навчання, сукупність навчальних програм різних типів: від найпростіших до систем, що базуються на штучному інтелекті. Засоби інформаційної освіти – це засоби нових інформаційних технологій, зокрема й цифрові технології у сукупності з навчально-методичними, нормативно-технологічними й організаційно-інструктивними матеріалами, що забезпечують їхнє педагогічно доцільне використання. Доведено, що граматична будова мовлення дітей з дизартрією характеризується незасвоєністю складних граматичних форм: місцевого відмінку, атипових форм, розмежування закінчень по типам відмін. Такі діти оволодівають граматичною будовою мовлення значно пізніше, ніж діти з нормальним мовленнєвим розвитком. Проведено аналіз програмного забезпечення з погляду психолого-педагогічних особливостей його використання в навчанні дітей з порушеннями мовлення. Зазначено позитивні аспекти впровадження цифрових технологій, зокрема діагностичних програм для раннього виявлення порушень розвитку у дітей. Визначено основні пріоритетні напрями використання цифрових технологій навчання дітей з дизартрією. Порушення морфологічної системи мови у дітей із дизартрією виражається у суттєвих труднощах словозміни, що виявляється у великій кількості атипових словозмін, несформованості системи продуктивних словозмінних моделей, наявності варіативних замін афіксів, які розрізняються за значенням.
42
Бугайова, Оксана. "СПЕЦИФІКА ВЖИВАННЯ ДІЄСЛІВНИХ ФОРМ У ТЕКСТАХ СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ". Society. Document. Communication, № 7 (19 листопада 2019): 93–108. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-93-108.
Full textAbstract:
У статті визначено закономірності вибору дієслів і їх граматичних форм як своєрідних мовних сигналів-інструментів, які рекламісти застосовують, щоб здійснювати прогнозований вплив на реципієнта. 
 У процесі дослідження застосовано такі методи: метод аналізу та синтезу – на етапі членування текстів соціальної реклами на окремі морфологічні одиниці та групування їх за певними ознаками; метод квантитативного аналізу – задля визначення частотності використання дієслів і їх граматичних форм в українському соціорекламному тексті; функційний метод – при з’ясуванні прагматичної ролі дієслів у рекламній комунікації соціального спрямування.
 Зроблено висновки, що в текстах соціальної реклами дієслово поряд з іменником посідає центральну позицію. Дієслова відіграють важливу роль у розкритті змісту рекламного тексту: сам набір дієслів формує значеннєву схему соціальної реклами, а наявність видо-часових форм вербалізує послідовність дій. У соціорекламних текстах частотними є дієслова в дійсному та наказовому способах, рідко використовують дієслова умовного способу через семантику умовності та невпевненості, що суперечить меті соціальної реклами – активно впливати на поведінку адресата. Щодо часових форм, то в рекламній комунікації переважно застосовують дієслова в теперішньому часі, менше – у майбутньому; майже не використовують дієслова в минулому часі, що зумовлено специфікою реклами як жанру – визначати поведінку реципієнта на сьогодні та програмувати на майбутнє. У межах одного рекламного тексту можуть уживати дієслова в одній граматичній формі (способу, часу, виду) або в різних, що залежить від комунікативного завдання висловлення: зокрема, застосування дієслів лише дійсного способу є засобом імпліцитного, м’якого впливу на реципієнта через аргументування, мовне моделювання бажаної або небажаної ситуації; використання дієслів лише наказового способу насичує текст семантикою безапеляційного спонукання до окреслених дій; поєднання дієслів дійсного та наказового способу в одному рекламному тексті створює ефект емоційного контрасту: інформування чи пояснення змінює категоричний наказ і сприяє транспозиції дієслів дійсного способу у сферу імператива та навпаки. Крім того, обсяг рекламного тексту теж впливає на вибір граматичних форм: що об’ємніший текст, то більше дієслів дійсного способу, менший – переважають дієслова наказового способу. Перспективи досліджень убачаємо в подальшому вивченні частин мови як знаків мовної свідомості – складників прагматичної ситуації в соціорекламній комунікації.
43
Kostikova, I. I., та Gengchen Liu. "ВИКЛАДАННЯ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ДЕРЖАВНОЇ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ ВІРШОВАНИМИ ЗАСОБАМИ НАВЧАННЯ". Теорія та методика навчання та виховання, № 55 (2023): 77–86. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2023.55.07.
Full textAbstract:
Сучасна мовна освіта має враховувати новітні форми, методи, засоби для ефективного викладання мови. Одним із корисних засобів є використання дитячих віршів як засобу лінгводидактики для ефективного навчання китайської мови як державної в Китаї у початкових класах. Дитячі вірші – це народний фольклор, який можна застосовувати для навчання учнів початкових класів. У даний час багато початкових шкіл в Китаї почали використовувати дитячі вірші в якості засобу навчання китайської мови, що не тільки допомагає опануванню китайської мови, а й уможливлює засвоєння народної культури, традицій. Метою цієї статті є аналіз використання китайських віршів як засобу викладання китайської мови в Китаї у початкових класах, що сприяє вивченню китайської мови в контексті сучасних освітніх викликів. У роботі використовувалися аналітичні методи, неформалізовані або традиційні, які належать до якісних методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів. Результат дослідження: в роботі аналізуються зміст і мовні характеристики дитячих віршів в контексті сучасної теорії викладання мови. Окреслено функції, які притаманні використанню віршів як засобу викладання, як-то: критичний період оволодіння мовою; особливості розвитку мови учнів; вживання зрозумілих мовних конструкцій; мотивація учнів при вивченні мови. Схарактеризовано інтеграцію сучасних освітніх підходів та наслідування традицій. Це: поєднання сучасності й традицій, вживання місцевих приказок, врахування інтересу й цікавості учнів при вивченні мови. Проаналізовано мовні характеристики китайських віршів при використанні з учнями початкової школи на уроках китайської мови. Ретельно окреслено лексико-граматичні структури віршів, римування віршів, художні прийоми протиставлення, персоніфікації, антропоморфізму, метафори, наведено приклади діалектизмів. Наприкінці дослідження зроблено висновок, що дитячі вірші допомагають учням краще опановувати китайську мову як державну. Дитячі вірші створюють яскраву, цікаву, пізнавальну, колоритну місцеву атмосферу. Учням пропонується навчання дитячих віршів, що сприяє опануванню китайської мови, успадкуванню фольклору, місцевої культури
44
Миргород, Віолетта. "МОВЛЕННЄВІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРСОНАЖІВ АФРОАМЕРИКАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ К. СТОКЕТТ «ПРИСЛУГА»". FOLIUM, № 4 (14 червня 2024): 212–17. http://dx.doi.org/10.32782/folium/2024.4.31.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано історію виникнення афроамериканського діалекту та його мовно-стилістичні особливості. Однією з найважливіших граматичних рис в афроамериканській англійській є наявність певних структур, що виражають вид та час дієслова. Окрім цього, найбільш впізнаваними також є: відсутність використання форм минулого часу у вигляді вилучення закінчення; граматична невідповідність форми часу присудка в однині теперішнього часу підмету; невикористання дієслова- зв’язки; ненормативне утворення форми множини; використання подвійного заперечення; використання невизначеного артикля навіть у випадку, коли наступне за ним слово починається на голосний звук; використання особових займенників замість присвійних; контамінація близьких за значенням і звучанням дієслів; заміна прислівників прикметниками; а також відсутність використання минулого часу при утворенні речень у пасивному стані. В афроамериканській англійській також є свої унікальні лексичні особливості, проте інформація про всі слова та вирази, характерні для носіїв цього діалекту, зберігається виключно в їхній свідомості, адже до сьогодні не існує повного словника лексики, характерної для Black English У лексиконі носіїв афроамериканської англійської є чимало слів, які звучать так само, як слова зі стандартного варіанту американської англійської, але при цьому мають абсолютно інше значення. Оскільки афроамериканський діалект є поєднанням африканської культури та розмовної англійської мови афроамериканців, велика частина тієї лексики, яка складає основу афроамериканського діалекту, є сленгом. Афроамериканський діалект грає ключову роль у формуванні мовного образу персонажів у романі Кетрін Стокетт. Це пов'язано з тим, що діалект є не лише мовленнєвою характеристикою персонажів, але й засобом передачі соціального контексту, культурних особливостей та ідентичності персонажів. Визначено особливості мовлення героїв афроамериканської літератури. Виокремлено мовно-стилістичні особливості тексту К. Стокетт.
45
МАКСИМЕНКО, Надія. "МІСЦЕ ГРАМАТИКИ У ВИВЧЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 106–11. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.16.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема оволодіння засобами комунікації за допомогою граматичних навичок у процесі навчання іноземних громадян на початковому етапі в навчально-науковому центрі. Метою статті є обґрунтування практичного застосування граматичних основ української мови для систематичного оволодіння мовою іноземними здобувачами. Досліджуються методичні засоби і форми презентації, закріплення та активізації національно-культурної семантики на мовних заняттях, з метою пізнання іноземними слухачами українських культурних цінностей у контексті лінгвокраїнознавства. Звертається увага на свідомо-практичний метод навчання, який полягає у планомірному формуванні у слухачів системи сприйняття, розуміння й оволодіння мови, яка повинна відповідати правильній архітектоніці української мови. Доводиться необхідність помірного використання теоретичного матеріалу, зокрема, на активізацію комунікативного принципу навчання та взаємозв’язок усіх компонентів навчання з граматичним матеріалом, розумне використання опори на рідну мову, помірковану систему вправ для відпрацювання граматичних навичок, адже системне бачення мови дає поштовх до формування мовної особистості. У статті вміщено оцінки мовознавців різних наукових шкіл щодо формування граматичних навичок, аналіз яких дозволяє знайти баланс між надмірною граматикалізацією навчального процесу. Демонструються приклади формування граматичних навичок як найголовнішої частини комунікативної компетенції, зокрема використання індуктивного методу (від поодинокого до загального). Розроблено системи вправ, спрямовані на розвиток фонетико-граматичних навичок, володіння усною формою мовлення в межах комунікативних потреб іноземних студентів, що значно покращує рівень володіння українською мовою здобувачів освіти, навіть тих, які далі будуть навчатись англійською мовою в Україні й українська мова їм буде потрібна тільки на рівні комунікування.
46
Громко, Тетяна. "Граматична система говірки за даними дескрипції: іменникові форми". Лінгвістичні студії, № 41 (2021): 258–65. http://dx.doi.org/10.31558/1815-3070.2021.41.26.
Full text
47
Yavorska, Stefaniia. "РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ". Освітні обрії 49, № 2 (2019): 41–44. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.41-44.
Full textAbstract:
У статті презентовано зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення дітей у дошкільному закладі освіти; визначено мету навчання в контексті сучасної парадигми виховання мовної особистості. Систематизовано й узагальнено погляди на мову й мовлення, на розвиток мовлення. Висвітлено теоретичні аспекти та методичні поради щодо формування мовленнєвотворчої діяльності дошкільників.
 Уточнено завдання розвитку зв’язного висловлення думок у контексті загального розвитку освіченої особистості та структурні компоненти його змісту. Підкреслено, що під час роботи над мовленнєвою діяльністю має місце тісний зв’язок мовного та розумового розвою дитини; показано специфіку вдосконалення навичок і вмінь висловлювати свої думки, представлено способи формування комунікативних здібностей, згідно з якими грамотне спілкування розвивається відповідно до конкретних умов, форм, методів і прийомів навчання.
 Розглянуто технології навчання розповіді, вимоги до вироблення граматичної правильності мовлення, мовленнєвого розвитку та методику навчання рідної мови з урахуванням компетентнісного підходу до процесу передавання і засвоєння знань. Окреслено види розповіді, місце її і значення в навчальному процесі, особливості підготовки до неї. Підтверджено, що найефективнішими джерелами художнього читання та розповіді визнано кращі зразки української усної народної творчості, твори для дітей українських письменників. Обґрунтовано, що кінцевою метою роботи дошкільного закладу є вдосконалення мови відповідно до граматичних норм, вироблення вмінь складати коротку розповідь, виховання уваги, спостережливості.
 Зміст статті посприяє уточненню, збагаченню теоретичних і практичних знань педагога про методи і форми роботи з питань розвитку зв’язного мовлення.
48
Виноградов, Анатолій. "ВЕНГЕРСКИЕ ПОСЛЕЛОГИ И РУССКИЕ ПРЕДЛОГИ: ОДНО И ТО ЖЕ «С ПРОТИВОПОЛОЖНЫМ ЗНАКОМ»?" Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія 2, № 42 (2019): 22–27. http://dx.doi.org/10.24144/2663-6840.2019.2.(42).22-27.
Full textAbstract:
У статті завершується розпочатий у попередній роботі аналіз питання про співвідносність угорських післялогів та російських прийменників з метою виявлення ступeня їхньої близькості. Автор досліджує мовно-функ- ціональний статус обох цих категорій релятивних слів, зумовлений їх морфолого-синтаксичними властивостями, і констатує таке.Між угорськими післялогами й російськими прийменниками наявна принципова різниця з точки зору їх ролі як компонентів утворюваних за їх допомогою конструкцій з іменниками: в російських синтаксемах організуюча граматична роль належить іменникові у формі непрямого відмінка, а другорядна – прийменникові, при тому, що прийменник керує відмінковою формою іменника. Питання про подібний розподіл ролей між угорським післялогом та іменником навіть не виникає: угорські післялоги зазвичай не вимагають від іменника певного відмінкового закінчення, і той залишається в абсолютній формі. Синтаксичний зв’язок між ними тому не можна назвати керуванням у повному розумінні. Роль післялога в організації субстантивної синтаксеми є більш значущою, ніж роль прийменника. До того ж угорські післялоги можуть бути базою для утворення нових слів або граматичних форм, чого російські прийменники позбавлені. На думку автора, російський прийменник у зіставленні з угорським післялогом з цих причин постає як менш самостійна функціональна одиниця, а угорські післялоги знаходяться набагато ближче до знаменних частин мови, ніж російські (чи інші слов’янські) прийменники.Наведені факти є безумовним свідченням відсутності між цими словами-реляторами в обох мовах відношення на зразок «один до одного» і підтверджують кінцевий висновок щодо них, зроблений у попередньому дослідженні (стаття 1): угорські післялоги і російські прийменники являють собою якісно різні функціонально-змістові одиниці, а не одну й ту саму величину, бодай і «з протилежним знаком».
49
Щербій, Наталія. "КОЛО ПРОЦЕСОВИХ ПОНЯТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ НА ТЛІ ІНШИХ СЛОВ'ЯНСЬКИХ МОВ". PRECARPATHIAN BULLETIN OF THE SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY Word, № 19(71) (26 березня 2024): 166–77. http://dx.doi.org/10.31471/2304-7402-2024-19(71)-166-177.
Full textAbstract:
Мета. Стаття присвячена гібридним формам дієслова, які мають процесове значення та є похідними від твірного дієслова, зберігаючи суфікси та префікси; виявленню спільних та відмінних особливостей української мови на тлі інших слов'янських мов. Усі названі змішані частини мови об’єднує також категорія слов’янського виду, яка передусім належить дієслову. Об’єктом цього дослідження є т. зв. „гібридні форми дієслова” (дієприкметники, дієприслівники, інфінітив, віддієслівні іменники, форми на -но, -то), які знаходяться на межі кількох частин мови, виявляючи синкретизм на морфологічному та семантико-синтаксичному рівнях. Предмет дослідження – морфологічні та семантико-синтаксичні особливості гібридних форм дієслова, що передають процесове значення. Дослідницька методика. За допомогою описового методу окреслено термінологічну неоднозначність гібридних форм дієслова у слов'янському мовознавстві. Порівняльно-історичний метод дав змогу порівняти, виокремити спільні та відмінні особливості вираження граматичних категорій гібридних форм дієслова. Джерельною базою послужили приклади, взяті з Національного корпусу польської мови та Генерального регіонально-анотованого корпусу української мови. Результати. Гібридні дієслівні форми (дієприкметники, дієприслівники, інфінітиви, віддієслівні іменники та форми на -но, -то (що походять від дієприкметників) поєднують у собі риси цілком протилежних частин мови – дієслівних та іменних. У слов'янському мовознавстві ці форми тою чи іншою мірою пов’язані між собою за походженням, спільним процесним значенням і граматичними особливостями, однак кожна зі слов’янських мов у силу свого історичного розвитку набула відмінностей, відповідно в одних мовах гібридні форми більше тяжіють до дієслівних, а в інших до іменних. Кількісний склад фінітивних форм у кожній з слов'янських мов різний і залежний від структури вербальних категорій (часу, способу, особи), звідси більша кількість фінітивних форм у мовах, що мають розбудовану систему часів (болгарська, македонська, сербська, хорватська, лужицька) і способів (імперативний спосіб у болгарській і македонській мовах), а також регулярні неособові форми особових предикативів на -no, -to у польській та українській мовах. Наукова новизна. У цій праці термін гібридні форми дієслова вживаємо щодо дієприкметників, дієприслівників, інфінітивів, віддієслівних іменників та форм на -но, -то (що походять від дієприкметників). Такий підхід є новим, оскільки вперше форми дієслова описані в одній праці щодо їх спільного трактування, окрім того на слов’янському фоні. Практичне значення. Стаття впроваджує в українське мовознавство нову концепцію гібридних форм дієслова, що об’єднані спільним процесовим значенням. Відповідно це дає змогу розглядати перелічені вище форми під іншим кутом, враховуючи їхні категоріальні особливості.
50
Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ВНЕСОК ВАСИЛЯ СІМОВИЧА В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication 12, № 12 (2021): 124–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-124-144.
Full textAbstract:
У статті аналізується мовознавча спадщина славетної постаті, яка має причетність до становлення й розвою україністики, В. Сімовича. Попри час і суперечливі наукові констатації, вагомість його наукових суджень залишається актуальною до сьогодні і потребує подальших фахових досліджень. Зокрема, недостатньо висвітленими в науковій літературі є питання застосування надбань чеського структуралізму в українському мовознавчому контексті, окремі питання історичної фонетики та морфології, аспекти методики навчання рідної мови, зокрема її комунікативна спрямованість, які є на часі й нині.
 Мета статті – висвітлити місце і роль філологічних надбань В. Сімовича в поступальному русі українського мовознавства й лінгводидактики.
 Лінгвістичну діяльність непересічного вченого можна інтерпретувати у двох наукових площинах: історії української мови (історичної фонетики, історичної морфології, історії літературної мови) та сучасної української мови (лексикології, стилістики, культури мови, правопису тощо).
 Надважливою є наукова позиція вченого щодо диференціації понять фонетики й фонології, де він чітко розрізняє суть і функції одиниць цих рівнів. Нереалізованою залишилася ідея В. Сімовича про паралельне функціонування в українській мові двох правописів: традиційного кириличного та нового, створеного на основі латиниці.
 Коло наукових інтересів В. Сімовича охоплювало такі сфери: фонетику, орфографію, культуру мови, морфологію, історичну лексикологію та історію української мови. Заслуговує на увагу фахівців і створена вченим періодизація українського правопису.
 В. Сімович відстоював системність у мові, акцентуючи на тому, що всі мовні факти є наслідками історичних процесів, які діють як певні закономірності. Він аналізує фонетику з огляду на дію мовних законів, морфологічні факти розглядає як явище системне. Звідси – потрактування ним історичних процесів, що було дійсно новітнім підходом у мовознавчій науці.
 У науковій творчості В. Сімовича особливо плідним був чехословацький період, під час якого вчений проявив себе не лише як патріот України, а і як потужний мовознавець. Він засуджував мовне москвофільство, під яким розумів запозичення з інших мов не безпосередньо, а через російську, спотворюючи цим фонетичну, правописну і граматичну форми слова. 
 Заслуговують на увагу наукові розвідки вченого з історичної морфології української мови, зокрема аспекти становлення й розвитку іменників і прикметників.
 Стосовно прикметникової історії він зауважує, що м’який різновид розвинувся пізніше від твердого.
 Одним з аспектів наукових досліджень В. Сімовича була й лінгводидактика. Учений є автором навчальних посібників: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати по українському грамотним» (1919), – розрахованих на широкий загал. У них висвітлювалися питання практичної фонетики, правопису, граматики. Дослідник мав оригінальний підхід до вивчення граматики української мови в школі: він наголошував на тому, що не варто бездумно зазубрювати граматичні правила, а слід формувати навички свідомого опанування практичного матеріалу. Ця теза суголосна із сучасним комунікативним підходом до вивчення мов.
 Невід’ємною частиною інтелектуального доробку вченого є праці, присвячені аналізу українського красного письменства. Слушними є відгуки науковця про мовно-літературну ідіоспецифіку авторів, творча спадщина яких засвідчує рівень мовного розвитку суспільства першої половини ХХ ст. Глибоко поціновуючи лінгвістичну діяльність видатного вченого, слід зауважити, що його праці є потужним поштовхом для розвитку української мовознавчої науки, оскільки В. Сімович приділяв належну увагу як ретроспективному, так і перспективному її аспектам. У фокусі його дослідницької уваги перебували питання фонетики, орфографії, лексикології, культури мови, морфології, історичної лексикології та історії української мови.