To see the other types of publications on this topic, follow the link: Гуманістична економіка.
Journal articles on the topic 'Гуманістична економіка'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 29 journal articles for your research on the topic 'Гуманістична економіка.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
В., В. Мямлін. "Сучасна парадигма соціально-економічного розвитку: якою вона має бути?" Science and Transport Progress. Bulletin of the Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan, № (3-4(99-100) (23 грудня 2022): 14–24. https://doi.org/10.15802/stp2022/275707.
Full textAbstract:
<strong>Мета.</strong> Основна мета статті полягає в ознайомленні наукової громадськості з результатами власних макроекономічних досліджень і з тим, яка парадигма має бути прийнята в наш час для ефективного соціально-економічного розвитку держави. <strong>Методика.</strong> Здійснено критичний аналіз публікацій, присвячених удосконаленню економічної теорії та переходу до нових парадигм. Під час розробки власної соціально-економічної парадигми використано методологічний підхід, згідно з яким розвиток людини і суспільства є головною метою планетарної еволюції, а економіка є лише допоміжною сферою, що забезпечує цей розвиток. Найбільш прийнятною для створення «механізму» економіки запропоновано методологію інженерної діяльності, яка давно добре зарекомендувала себе під час розробки нових технологій та обладнання у промисловості. <strong>Результати</strong>. В економічному співтоваристві відсутня єдина думка щодо подальшого функціонування економічної теорії та вибору нової парадигми розвитку. Усі парадигми, які ґрунтуються на «прибутковій» ідеології і які не спроможні уникнути криз, є неприйнятними. Соціально-економічною парадигмою можуть називатися лише такі наукові досягнення, які дозволять створити надійний антикризовий «механізм» макроекономіки. Парадигми гуманітарних наук повинні відрізнятися від парадигм фізичних наук тим, що мають показувати кінцеву мету, якої потрібно прагнути. <strong>Наукова новизна.</strong> Запропоновано абсолютно нову модель соціально-економічного розвитку держави, яка не має аналогів у світовій практиці, а на її основі – нову соціально-економічну парадигму. Описано головні принципи, які мають бути покладені в основу функціонування високоефективного «механізму» макроекономіки. Найважливіший принцип нової економічної моделі полягає у відмові від псевдонаукової категорії «прибуток», яка постійно штовхає економіку в бік криз. <strong>Практична значимість</strong>. Тільки в Україні впровадження цієї моделі дозволить уже на початковому етапі отримати економічний ефект – більше одного трильйона гривень на рік, а наслідки соціального ефекту можуть бути ще набагато вищими.
2
Косінський Петро. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". Економічний форум 1, № 2 (2022): 9–14. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-2-2.
Full textAbstract:
У цій статті узагальнено підходи до трактування терміна «соціальна економіка». Основною метою дослідження є опрацювання наукових джерел для формування теоретичного базису щодо сутності та принципів впровадження засад соціальної економіки у галузі народного господарства, з метою підвищення ефективності діяльності підприємств й зростання рівня життя та добробуту населення. Актуальність вирішення даної наукової проблеми полягає в тому, що сьогодні наявна в нашій державі економічна система ведення національного господарства потребує вдосконалення та переходу на новий рівень відносин для вирішення ряду нагальних завдань соціально-економічного характеру. Дослідження теми даної статті здійснюється в такій логічній послідовності: вивчення поглядів вітчизняних вчених стосовно необхідності впровадження принципів соціальної економіки та трансформації національної економічної системи господарювання, вивчення сутності й узагальнення підходів до терміна «соціальна економіка», аналіз особливостей трансформації концептуальних засад «соціальної економіки» в нашій державі, виявлення принципів впровадження засад даної концепції, формування висновків та виявлення подальших перспективних напрямів дослідження поставленої проблеми. У даній статті обґрунтовано суб’єктивні та об’єктивні передумовами соціальної трансформації системи національної економіки. Виявлено, що соціальна економіка являє собою новий етап в розвитку національного господарства, а також притаманна лише «гуманістично» спрямованим державам, розвиненим в економічному, інноваційному, науковому, правовому, культурному плані. Досліджено, що соціальна економіка вченими розглядається не лише, як системно-структурний об’єкт, а й як певна ідеологія, науковий напрямок, філософське вчення, економічний інструмент тощо. За останнє десятиріччя в нашій державі відбулися помітні зміни не тільки в трактуванні сутності соціальної економіки, а й самій концепції, що дало змогу виділити певні етапи її трансформації: розробка, розвиток та інтеграція із іншими концепціями. На основі узагальнених теоретичних матеріалів, сформовано власне визначення терміна «соціальна економіка». В ході дослідження стало зрозуміло, що впроваджувати засади концепції соціальної економіки слід дотримуючись певних принципів, зокрема таких як: соціальної відповідальності, обов’язкової взаємодії учасників суспільних відносин, суспільно-правової рівності, відповідності концепції соціальної економіки принципам концепції сталого розвитку, соціального страхування тощо
3
САМАРУК, Наталія. "ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ ЗАДАЧ З ЕКОНОМІЧНИМ ЗМІСТОМ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 30, № 3 (2022): 456–73. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v30i3.1236.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему професійної спрямованості навчання математичних дисциплін у професійній підготовці фахівців економічного профілю. Окреслено основні підходи до визначення сутності професійної спрямованості навчання. Професійну спрямованість навчання розуміємо як орієнтацію змісту навчання не тільки на вивчення фундаментальних понять та фактів, а й на реалізацію взаємозв’язків математики зі спеціальними дисциплінами на різних рівнях, вибір методів, засобів і форм організації навчальної діяльності. Розглянуто основні її функції професійної спрямованості навчання: методологічну, конструктивну, формувальну, інтеграційну, соціальну, прогностичну, гуманістичну та мотиваційну. Виявлено основні способи реалізації професійної спрямованості навчання математичних дисциплін у навчальному процесі: модернізація змісту навчання, інтеграція основного та прикладного матеріалу, розробка міжпредметного методичного забезпечення, підбір відповідних форм та методів навчання, розв’язання міжпредметних задач, що виникають у практиці роботи економіста, цілеспрямоване формування внутрішньої мотивації навчання, гнучкий підхід до розподілу часу на вивчення матеріалу робота студентів з економіко-математичною літературою. Для забезпечення професійної спрямованості навчання вищої математики студентів економічних факультетів доцільно розв’язувати задачі економічного змісту, тобто це задачі, які стосуються фінансів, побуту, торгівлі, грошових розрахунків, вибору оптимального рішення тощо. Продемонстровано використання задач міжпредметного характеру як один зі способів реалізації професійної спрямованості навчання математичних дисциплін. Наведено приклади задач економічного характеру. які можна розв’язувати під час вивчення тем з курсу вищої математики. Продемонструємо можливості використання електронних таблиць Microsoft Excel для встановлення тристоронніх взаємозв’язків математики, економіки та інформатики.
4
Лаговський, В., та О. Немировська. "Діджіталізація економіки як тенденція суспільного розвитку". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2 (1 лютого 2023): 117–37. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.2.2022.117-137.
Full textAbstract:
Дослідження присвячено з’ясуванню форм та значимості використання діджиталізації для забезпечення суспільного розвитку. Визначено основні сфери діджиталізації у сучасному суспільстві. Проаналізовано діджитал-процеси й охарактеризовано їхню концептуальну роль у сталому розвитку. Розглянуто вплив різних форм діджиталізації на становлення окремих складників цілей сталого розвитку в Україні. Розглянуто головні детермінанти та підстави розвитку цифрової економіки в Україні, оцінено готовність України до запровадження та використання цифрових технологій, зокрема в частині відновлення України від наслідків війни.
 Обґрунтовано, що ключовою роллю сталого розвитку є розумне зростання, побудоване на знаннях, інноваціях, інклюзивних рішеннях. Акцентовано на гуманістичній ролі діджитал-технологій в економіці соціальноорієнтованої держави.
5
V., Fomishyna, Rybchuk A., Zazulia L. та Honcharenko N. "МАКРОЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ СПОЖИВАННЯМ І ЗАОЩАДЖЕННЯМ В НАЦІОНАЛЬНИХ СТРАТЕГІЯХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ". Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, № 40 (24 грудня 2020): 82–88. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2020-40-14.
Full textAbstract:
У статті вдосконалено методологічні засади та методичні підходи до визначення джерел економічного зростання країн світу в концепціях техногенного розвитку, сталого розвитку. Розглянуто механізм управління споживанням і заощадженням в сучасних економіках. На основі трактування людини як системоутворюючого ядра сучасного економічного простору в концепції людського розвитку доведено, що важливими об’єктами державного управління розвитком у країнах світу є споживання і заощадження. Єдиним джерелом збереження і примноження основних складових національного багатств, яке є узагальненим показником стратегічного розвитку країн світу, є внутрішні заощадження, доповнені потоком зовнішніх заощаджень. Водночас в сучасних економіках світу, з огляду на гуманістичну спрямованість їх розвитку, особливого значення набуває споживання як мета і джерело розвитку. Встановлено, що головним суб’єктом управління стратегічним розвитком національних економік, відповідальним за забезпечення прогресу і людського розвитку, є уряди країн: саме їх діями визначаються стратегічні і поточні завдання економічного прогресу, вибір макроекономічної і мікроекономічної політики, управління джерелами економічного розвитку і іншу визначальні елементи економічних умов. Обгрунтовано основні за-вдання стратегічного управління споживанням і заощадженнями: управління заощаджувально-інвестиційним потенціалом країни; сприяння ефективному використанню мобілізованих заощаджувально-інвестиційних ресурсів; створення передумов для масового залучення широких верств населення із низькими та середніми доходами до заощаджувально-інвестиційних процесів; забезпечення обсягів і структури кінцевого споживання, сприятливих для економічного зростання; скорочення неофіційного сектору економіки, у якому зосереджені великі потенційні фінансові ресурси розвитку. Таке макроекономічне регулювання має забезпечити оптимальне співвідношення між приватними заощадженнями, котрі складають основу по-повнення інвестиційних ресурсів, і споживчими витратами, що складають основу сукупного попиту і людського розвитку в країнах світової економіки.Ключові слова: споживання, заощадження, управління, глобальний розвиток, національні економіки. The article examines the evolution of approaches to understanding the sources of economic development of countries of the world economy in the concepts of man-made development, sustainable development, and human development. Based on the interpretation of man as the systemic core of the world economic space, the concept of human development has proved that consumption and savings are important objects of development management in the countries of the world. The main objectives of the strategic management of consumption and savings are identified, the implementation of which will ensure the optimal balance between private savings, which form the basis of replenishment of investment resources, and consumer expenditures, which form the basis of aggregate demand and human development in countries integrated into the world economic system. The realization of these objectives forms the basis for so-cio-economic progress at the global level.Key words: сonsumption, savings, managenent, global development, national economies.
6
Nikolenko, Vadym. "СОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР НАУКОВОЇ СПАДЩИНИ І. Я. ФРАНКА". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, № 2 (2019): 57–65. http://dx.doi.org/10.15421/341925.
Full textAbstract:
Стаття присвячена соціологічному осмисленню творчої спадщини І. Я. Франка. Підкреслено широке різноманіття наукових і літературних інтересів вченого. Відзначено евристичні ідеї дослідника стосовно важливих питань забезпечення незалежності та суверенітету України. Наведено його підходи до вирішення соціально-економічних проблем, подолання бідності, розвитку науково-просвітницької роботи, поширення публічним простором цінностей освіти, емансипації жінок. На цьому тлі виокремлено важливість масової освіти та професійних знань насамперед з метою адекватних відповідей на виклики часу. Особливий акцент зроблено на ідеях класика відносно розвитку економіки інноваційного типу як найефективнішої парадигми повноцінного поступу країни. Наголошено на співпраці з М. С. Грушевським, передусім у межах Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка.Водночас, зважаючи на творчий доробок І. Я. Франка, окреслено певні питання розвитку сучасного українського суспільства. Зокрема, ідеться про необхідність зміцнення громадянської ідентичності, формування єдиної політичної нації, ефективної боротьби з бідністю, у тому числі завдяки поширенню середнього класу, стимулюванню підприємницької активності, подальшого розвитку громадянської ініціативи та самоорганізації. Закцентовано увагу на непересічному значенні реформаторського досвіду країн-лідерів сучасного світу для ефективної модернізації України. З огляду на це виокремлено важливі принципи, за допомогою яких, на нашу думку, можна суттєво прискорити ці процеси: 1) релевантність економічного і соціального; 2) інституціоналізація інтернального локусу соціально-психологічного самоконтролю особистості; 3) поширення публічним простором європейських емансипативних та гуманістичних цінностей. Із-поміж них доцільно виокремити такі цінності, як: толерантність, довіра, компромісна взаємодія, злагода, соціальна відповідальність бізнесу, розширення середнього класу, превентивний стиль мислення, соціально схвалювана поведінка еліти, безперервна масова й професійна освіта, продуктивна праця, інноваційний тип економіки, самореалізація, досяжницька мотивація, підприємництво, ініціатива, пунктуальність, систематичність, взаємодопомога тощо.Зауважено, що саме означені принципи й відповідні емансипативні та гуманістичні цінності мають стати орієнтирами для успішної модернізації сучасного українського суспільства.
7
Ковбасюк, Ю. В. "ФІЛОСОФІЯ БІЗНЕСУ: ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ І ОСНОВНІ ПАРАДИГМИ". Гілея: науковий вісник, Випуск 203-204 (1-2) (27 лютого 2025): 9–14. https://doi.org/10.31392/hileya-philosophical-2025.203-204(1-2).01.
Full textAbstract:
Мета дослідження полягає у концептуалізації сучасного розуміння феномену філософії бізнесу, її предметного поля й актуальних парадигм. Відповідно до вказаної мети в роботі реалізовано такі завдання, як-от: 1) узагальнено сучасні підходи до розуміння й трактування змісту феномену філософії бізнесу; 2) визначено зміст і характер предметного поля сучасної філософії бізнесу; 3) окреслено зміст парадигм, що притаманні сучасній філософії бізнесу. У роботі представлено, що предметне поле сучасної філософії бізнесу виражається відношенням «Бізнес – Соціум», оскільки філософія бізнесу охоплює своїм аналізом власне феномен бізнесу, закономірності його розвитку й функціонування у соціальному просторі, а також специфіку відносин бізнесу і соціуму. Наголошується, що гуманістичний пафос філософії бізнесу полягає у тому, що у практичному контексті філософія бізнесу (як концепт і світоглядна модель) орієнтована на людей і їхні інтереси. Висвітлюється позиція, що філософське осмислення бізнесу, а також відношення «Бізнес – Соціум» надає можливість залишатися бізнесу у межах суспільно схваленої гуманістичної парадигми. За результатами проведеного дослідження у роботі виокремлено такі актуальні для філософії бізнесу парадигми, як-от парадигма циркулярної економіки, парадигма соціальної відповідальності, а також українська парадигму філософії бізнесу, в основі якої ідея важливості духовно-практичних цінностей. Окреслені парадигми формують методологічну основу і соціально-філософського аналізу сучасного бізнесу, і виступають у якості практичних орієнтирів у контексті творення актуальних стратегій розвитку національного бізнесу.
8
Корсак, Костянтин, Петро Таланчук, Ганна Давиденко, Ярослав Калакура, Тамара Кірик та Анатолій Похресник. "ОСОБЛИВОСТІ ЕПОХАЛЬНОЇ ТОЛЛЕНЗЕ-БИТВИ ТА ЇЇ ГЛОБАЛЬНІ НАСЛІДКИ З ТОЧКИ ЗОРУ НООНАУК". Grail of Science, № 21 (6 листопада 2022): 192–211. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.28.10.2022.037.
Full textAbstract:
Це стаття-3 членів «Київського клубу АНТИКОЛАПС» в циклі публікації результатів дослідження історичних тем, що особливо важливі для нашої відсічі злісному нападу Росії на Україну. Ми помітили початок історико-археологічної ноореволюції, що полягає у використанні все точніших ізотопних датувань і генетичного секвенування органічної складової артефактів. Цикл статей скерований на ліквідацію неправди про появу українців та України. Ми довели факт вирішального внеску пращурів українців у перехід Homo від канібалізму до гуманізму, у винахід аграрної економіки та її поширення в Європу. Але в Західну Європу через Іберію проникли
 агресивні носії гаплогрупи R1b і винищили фермерів. Вони керувалися атлантичним (або західноєвропейським) архетипом. Генетик Д. Райх зі США вивчив цей великий геноцид. Європейські українофоби в 2015-2020 роках брехливо звинуватили в геноциді «ямників» – носіїв слов’янської (і української) чоловічої гаплогрупи R1а. Науковці заперечили неправду і довели, що «ямники» поширили культуру, високі технології і гуманістичний архетип. Ми вивчили конфлікт між двома архетипами – атлантичним (західним) і гуманістичним (східним). Стаття аналізує передумови і перебіг спроби перенесення геноциду на Схід. Ми описали епічну битву на річці Толлензе 3250 років тому. Перемогли пращури поляків та українців, сформували по меридіану Берліна межу поділу генів і двох архетипів, на 2000 років зупинили атаки на Схід. Контраст агресивного атлантичного і гуманістичного праукраїнського архетипів існує й зараз. Він помітний у відмінах поведінки різних держав Європейського Союзу в сучасній війні Росії проти України. У висновках і пропозиціях ми наголошуємо на необхідності розвитку в Україні ноонаук, зокрема, нооісторії й нооархеології як засобу успіху українців в обороні від збройної агресії зі Сходу.
9
Nikolenko, V. V. "До питання про побудову соціально орієнтованої ринкової економіки: соціологічний вимір". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 5 (2018): 20–27. http://dx.doi.org/10.15421/171865.
Full textAbstract:
У статті досліджено теоретичні основи побудови соціально орієнтованої ринкової економіки як господарської основи для формування держави загального добробуту. Зосереджено увагу на наукових ідеях і реформаторських зусиллях класиків цього наукового підходу: А. Сміта, Л. Ергарда, Н. Еліаса, О. Бісмарка, Г. Беверіджа, Є. Головахи. З огляду на їх праці соціально орієнтовану ринкову економіку слід розуміти як сукупність конкретних складників: 1) збільшення обсягів виробництва й ефективне подолання бідності; 2) увага до потреб споживача; 3) зменшення соціально-економічної дистанції між багатими та бідними; 4) становлення середнього класу приватних власників; 5) прагнення до конкуренції й соціального прогресу; 6) формування досяжницької мотивації й розширення можливостей для самореалізації людини; 7) підтримка громадянської та підприємницької ініціативи; 8) реалізація у повсякденному житті ідей ефективної правової держави, а також постійний пошук на цьому тлі бажаного компромісу між економічною ефективністю і соціальною справедливістю. Зроблено висновок, що формування соціально орієнтованого ринкового господарства найефективніше відбуватиметься за умови дієвості відповідного соціально-економічного механізму, перевіреного часом і практикою. Він передбачає: по-перше, релевантність (дихотомію) економічного і соціального; по-друге, поширення публічним простором європейських емансипативних і гуманістичних цінностей; по-третє, формування інтернального локусу психологічного самоконтролю особистості; по-четверте, перманентну увагу під час модернізації країни до соціально-психологічної реакції населення і стану громадської думки.
10
Кудріна, О. Ю. "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СТІЙКІСТЬ МІСТА ЯК НОВА ВИМОГА ТА МЕТА МАЙБУТНЬОГО ПОВОЄННОГО МІСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ". Цифрова економіка та економічна безпека, № 5 (05) (29 березня 2023): 98–102. http://dx.doi.org/10.32782/dees.5-15.
Full textAbstract:
Зараз актуальною є проблема планування розбудови та повоєнного відновлення міст, зруйнованих війною, у зв’язку з чим високоякісна забудова неухильно просувається вперед. Мета цього процесу полягає в тому, щоб побудувати придатне для життя, інноваційне, розумне, зелене, гуманістичне та економічно стійке місто, а також побудувати регіональну економічну структуру з високоякісним розвитком, таким чином підкреслюючи, що соціально-економічна стійкість міста є новою вимогою та метою майбутнього повоєнного міського розвитку. Мета статті полягає у розкритті особливостей соціально-економічної стійкості міст як важливої умови забезпечення розвитку економіки України, визначенні факторів впливу на забезпечення такої стійкості у період повоєнного відновлення міст України. Рівень соціально-економічної стійкості міст є складним показником оцінки, що включає багато аспектів. Щоб точно оцінити рівень соціально-економічної стійкості слід на основі дотримання принципів комплексності, систематизації та оперативності врахувати чотири основні показники: міська економічна стійкість, міська соціальна стійкість, міська екологічна стійкість та стійкість міської інфраструктури. З метою покращення моделі розвитку соціально-економічної стійкості міста, слід враховувати і такі показники, як структура промислового розвитку, щільність населення, дохід міських працівників, рівень фінансового розвитку і рівень регіональних інновацій. Важливим фактором, який визначає соціально-економічну стійкість міста є рівень транспортної інфраструктури. Зосередження на розбудові міського дорожнього руху має стати центром побудови міської системи запобігання ризикам у майбутньому. Розбудова транспортної інфраструктури на певній території має значний вплив на соціально-економічну стійкість міст, але ступінь впливу різна в міських агломераціях з різними характеристиками транспортного розвитку. Міська інфраструктура внутрішнього транспорту є однією з основних умов забезпечення щоденного функціонування міста, що принесе економічні, соціальні та екологічні переваги та вплине на сталий розвиток міста. У плануванні розвитку міського транспорту необхідно покращити зв’язок мережі дорожнього руху для підвищення здатності міста протистояти впливам війни чи ризикам стихійних лих, також необхідно поглибити розуміння концепції розбудови соціально-економічної стійкості міст, сформулювати наукові схеми покращення якості системи автомобільного транспорту.
11
Воронкова, В. Г., В. О. Нікітенко та Г. М. Васильчук. "AGILE-ФІЛОСОФІЯ ЯК ЧИННИК ФОРСАЙТУ ЦИФРОВОЇ ЕКОНОМІКИ". Цифрова економіка та економічна безпека, № 3(03) / (28 листопада 2022): 109–17. http://dx.doi.org/10.32782/dees.3-19.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження Agile-філософії як чинника форсайту цифрової економіки не викликає сумнівів, так як це найсучасніший напрям дослідження відповідних проблемних полів філософської науки – антропології, філософії історії, філософії управління та економіки, філософії освіти, філософії права, методології соціальної філософії та діяльності. Сучасне суспільство як складна система повинна адаптуватися до змін у середовищі – системних змін, стохастичності, емерджентності. Agile-філософії – це мислення у категоріях складних систем, націлене на формування нової цифрової культури і нового цифрового мислення керівників, здатних працювати у режимі системної динаміки; розвивати мислення у категоріях складних систем, щоб адаптуватися до змін у середовищі. Метою дослідження є концептуалізація Аgile філософії як чинник форсайту цифрової економіки. Використання методів і підходів – системного, структурно-функціонального, інституціонального, антропологічного та аксіологічного дозволяє ефективно аналізувати динаміку адаптації системи до зовнішніх умов цифрового суспільства, що дозволяє виявити систему управління, його структуру, інституціоналізацію, цінності та гуманістичні підходи до управління, для чого слід з’ясувати цілі, методи, основні поняття та історичні віхи становлення управлінської парадигми. Засновником Agile-напрямку можна назвати Юргена Аппело, який у роботі «Менеджмент 3.0. Agile-менеджмент: лідерство та управління командами» (2019) розробив теорію гнучкого управління, в основі якої сформована дорожня карта для досягнення сталого розвитку сучасного суспільства, подолання його невизначеності, стохастичності, асиметрії інформації. Нові підходи, які виникали у філософській думці впродовж історії, змінили й саме розуміння Agile-філософії, тому філософи змушені були на кожному історичному витку розвитку суспільства по-новому осмислювати і саме поняття філософії відповідно до історії його розвитку та місця і ролі у ньому людини. Практичне значення дослідження у розробці концепції виживання організації в умовах нестабільності та невизначеності.
12
Kalyayev, Anatoliy. "ЄВРОПЕЙСЬКА КОЛЕКТИВНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ЧИННИК ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНОЗДАТНОСТІ КРАЇН ЄС". Public Administration and Regional Development, № 10 (28 грудня 2020): 1140–63. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.10.8.
Full textAbstract:
Узагальнено наслідки інформаційно-технологічних впливів на глобальні трансформації управління соціально-економічними процесами та безпекою. Розкрито суть «європейської ідентичності» та мультикультуралізму у їх взаємозв’язку та взаємозалежності на національному та інтеграційному рівнях. Наведено аргументи на користь припущення, що міграційні процеси, посилення право-радикальних ідей та організацій і пов’язані з ними кризові явища свідчать про поширення форм та методів гібридної війни, що ведеться між країнами, метою якої є підрив європейської системи безпеки, а не є свідченням краху ідеї мультикультуралізму. Розкривається сутність та гуманістичний потенціал таких явищ, як ідентифікація, зокрема національна й європейська, та мультикультуралізм у їх взаємозв’язках і взаємодії в контексті завдань публічного управління сферою безпеки та оборони. Доводиться, що гуманістичний потенціал європейської ідентичності в європейських країнах здатен забезпечити гармонійний розвиток європейського суспільства та управління ним. Європейська інтеграція в оборонній сфері - це не просто один з можливих напрямів поглиблення процесу, але й стратегічна та економічна необхідність для країн ЄС. Конфлікти на кордонах ЄС, тероризм і кібертероризм, гібридні війни, дедалі більша розмитість між зовнішніми і внутрішніми загрозами - все це робить Європейський Союз і його держави-члени більш уразливими.
 Нова ситуація з безпекою в Європі є доволі складною, а відтак вона змушує європейців взяти на себе більшу відповідальність за безпеку на континенті і навколо нього. Констатується, що для створення ефективної системи протидії усім потенційним загрозам необхідно використовувати сукупний потенціал усіх країн, усвідомлення національної ідентичності яких не суперечить основним ідеям колективної(європейської) ідентичності.
13
N.V., Trofimcuk. "THE COMPONENT STRUCTURE OF ENVIRONMENTAL CONSCIOUSNESS OF THE STUDENTS OF THE COLLEGES OF HUMANITIES AND ECONOMICS." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 96 (November 15, 2021): 75–82. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2021-96-11.
Full textAbstract:
The article is substantiated, that the concept of environmental culture of students is one of the most important priorities of modern training in colleges, which provides for a proper mastery of the system of scientific knowledge and practical skills, value landmarks and behavioral and activity imperatives that certify the responsible attitude towards the socio-natural environment. and the ability of harmonious interaction with it. The process of formation of ecological culture is organically inscribed in the context of training, education and personality development, which is carried out in accordance with the provisions of the concept of environmental education.The research is carried out on the principle of integrative approach. Its methodological basis is the generaloretical methods of scientific knowledge, the fundamental provisions of the ecological economy, the concept of sustainable development and environmental ethics.According to the purpose and objectives of the study, the following components of the ecological culture of students of economic and humanitarian and engineering colleges are distinguished: cognitive, axiological, humanistic and activity. It is revealed that the cognitive component detects human ability to strategic thinking. It contains environmental purposes and closely linked by the concept of strategic forecasting, which provides for cognitive mobilization of mental resources on the basis of comprehension of environmental risks and errors and prevention of environmental disasters.It is emphasized that the importance of an axiological component is determined by the fact that human ecology is now an urgent stage of modern humanism, represented by the system of ideological priorities and meanings, recognition of the value of man as integrity (microcosm), spirituality as a lever of transformation of human mass behavior with orientation to the implementation of sustainable development ideas and a co-evolutionary future. It is proved that the activity component characterizes the inclusion of a person in the sphere of interaction with nature, its ecological-oriented activity aimed at protecting and restoring natural resources in accordance with the level of knowledge and existing values.Summated that the distinguished components of the ecological culture of students of economic and humanitarian colleges provide for the transformation of the general forms of objective cultural reality into the individual richness of the student’s personality, and his creative potential - in the constructive actualization of general cultural achievements.Key words: ecological culture, cognitive component, axiological component, humanistic component, activity component. У статті обґрунтовано, що поняття екологічної культури студентів є одним з одним з найвагоміших пріоритетів сучасної професійної підготовки у коледжах, що передбачає належне оволодіння системою наукових знань та практичних навичок, ціннісних орієнтирів та поведінкових і діяльнісних імперативів, які засвідчують відповідальне ставлення до соціально-природного середовища та здатність гармонійної взаємодії з ним. Процес формування екологічної культури органічно вписаний у контекст навчання, виховання та розвитку особистості, що здійснюється відповідно до положень Концепції екологічної освіти.Дослідження здійснено назасадах інтегративного підходу. Його методологічною основою є загаль-нотеоретичні методи наукового пізнання, фундаментальні положення екологічної економіки, концепції сталого розвитку та екологічної етики.Відповідно до мети та завдань дослідження виокремлено наступні компоненти екологічної культуристудентів економіко-гуманітарних та інженерних коледжів: когнітивний, аксіологічний, гуманістичний та діяльнісний. Розкрито, що когнітивний компонент виявляє здатність людини до стратегічного мислення. Він містить екологічне цілепокладання і тісно пов’язане із ним поняття стратегічного прогно-зування, що передбачає когнітивну мобілізацію психічних ресурсів на основі осмислення екологічних ризиків і помилок та попередження екологічних катастроф.Підкреслено, що важливість аксіологічного компонента визначається тим, що екологія людини нині є актуальною стадією сучасного гуманізму, представленого системою світоглядних пріоритетів і смислів, визнанням цінності людини як цілісності (мікрокосму), духовності як важеля трансформації масової поведінки людей з орієнтацією на реалізацію ідей сталого розвитку і коеволюційного майбутнього. Доведено, що діяльнісний компонент характеризує включення особистості у сферу взаємодії з природою, її екологоорієнтовану діяльність, спрямовану на захист та відновлення природних ресурсів відповідно до рівня сформованих знань та наявних цінностей. Резюмовано, що виокремлені компоненти екологічної культуристудентів економіко-гуманітарних коледжів передбачають трансформацію загальних форм об’єктивної культурної реальності в індивідуальне багатство особистості студента, а його творчого потенціалу – у конструктивну актуалізацію загальнокультурних надбань.Ключові слова: екологічна культура, когнітивний компонент, аксіологічний компонент, гуманістичний компонент, діяльнісний компонент.
14
Кошовий, Б.-П.О. "Державна політика у сфері молодіжної зайнятості". Академічні візії, № 4-5 (31 березня 2022): 48–53. https://doi.org/10.5281/zenodo.6576934.
Full textAbstract:
Проблема соціального розвитку традиційно зберігає свою актуальність і у наш час. Конкуренція держав в умовах процесів глобалізації переходить з економічної у соціальну площину. Забезпечення високих макроекономічних показників вже не може вважатись винятковим показником ефективності державної політики. Зміщення парадигми розвитку з економічної у соціальну площину відповідає вимогам часу, гуманістичній, антропоцентричній політиці, що системно проводиться найбільш розвиненими державами світу. В силу низької поширеності концепцій соціальної відповідальності підприємств на нинішньому етапі в Україні неможлива відмова від державного регулювання процесів, пов’язаних з забезпеченням якості життя. Особливо небезпечними загрози, пов’язані з низькою якістю життя є для молоді. Молодь, опиняючись в умовах кризової економіки часто втрачає надію на покращення своїх побутово-матеріальних умов, виїжджає за кордон або працевлаштовується у неформальному секторі економіки. Станом на сьогоднішній день державна політика у сфері молодіжної зайнятості не може бути однозначно оцінена як задовільна. В умовах обмеженості ресурсів можливості держави з покращення становища молоді є досить обмежені. Утім, слід проводити постійну роботу з пошуку нових шляхів підвищення якості життя не зважаючи на складну ситуацію. Перехід до нової якості суспільних відносин неминучий у зв’язку з євроінтеграційними прагненнями України. Від готовності суб’єктів управлінського впливу системи соціального розвитку до діалогу, запровадження інноваційних форм і методів управління, продуктивної співпраці усіх зацікавлених сторін залежить те, чи зможе Україна досягнути і перевершити високі соціальні стандарти, прийняті у Європейському союзі. Належна динаміка соціального розвитку не тільки позитивно відобразиться на якості життя населення України, але і в умовах глобалізації забезпечить у довгостроковій перспективі соціально-економічну безпеку нашої держави.
15
Прокопенко, Олексій Володимирович, та Кирило Дмитрович Подніглазов. "КУЛЬТУРА ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА У РІЗНІ ЕПОХИ". Ukrainian Art Discourse, № 1 (31 березня 2025): 165–70. https://doi.org/10.32782/uad.2025.1.17.
Full textAbstract:
У статті розглядається культура як визначальний чинник розвитку суспільства, впливаючи на всі сфери його життя – від освіти і науки до політики та економіки. Культура є основою існування та розвитку будь-якого суспільства. Вона визначає моральні, етичні, соціальні та духовні орієнтири, які впливають на всі сфери життя людини. Культура формує ідентичність нації, сприяє соціальній згуртованості та виступає двигуном прогресу. У різні історичні періоди культура виступала як рушійна сила прогресу, змінюючи спосіб мислення та соціальні структури. Від античної цивілізації, яка заклала основи філософії, мистецтва та права, до середньовічної культури, що розвивалася під впливом релігії та феодальних традицій, кожна епоха демонструє, що культура є невід’ємною складовою суспільного розвитку. Епоха Відродження принесла гуманістичні ідеали, які стимулювали розвиток науки та мистецтва, а Просвітництво заклало основи демократичних цінностей і прав людини. У XIX–XX століттях культура стала інструментом соціальних трансформацій, відображаючи процеси індустріалізації, національних відроджень і боротьби за свободу. Сучасна епоха цифрових технологій та глобалізації відкрила нові горизонти для культурного обміну, але водночас спричинила загрозу уніфікації та зникнення локальних культурних традицій. Дослідження культурного розвитку суспільства дає змогу усвідомити його роль у формуванні національної ідентичності, соціального порядку та моральних засад. Культура не лише відображає минуле, а й прокладає шлях у майбутнє, забезпечуючи сталість і динаміку цивілізаційного поступу. У різні історичні епохи культура була рушійною силою змін, визначаючи напрямки розвитку цивілізацій.
16
Коряга, Павло Ігорович. "ФЕНОМЕН МІСТА СЛАВУТИЧ У РАДЯНСЬКІЙ ПАРАДИГМІ КОМУНІСТИЧНОГО МАЙБУТНЬОГО". Culturological Almanac, № 4 (30 грудня 2023): 144–48. http://dx.doi.org/10.31392/cult.alm.2023.4.19.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано місто Славутич як взірець міста майбутнього у радянській комуністичній ідеології. Розглянуто історію та причину появи міста – від початку 1970-х та побудови Чорнобильської АЕС та міста Прип’ять до техногенної катастрофи на атомній електростанції, проєктування та будівництва Славутича та розпаду Радянського Союзу. Описано містобудівні, архітектурні, мистецькі та історичні особливості Славутича, зокрема унікальні квартали міста: Тбіліський, Бакинський, Єреванський, Вільнюський, Ризький, Талліннський, Чернігівський, Київський, Печерський, Добринінський, Поліський (раніше – Московський), Дніпровський (раніше – Білгородський), Деснянський (раніше – Ленінградський, згодом Невський). Виявлено інноваційні підходи, які були використані у проєктуванні та будівництві міста, зокрема: загальне гуманістичне планування міста радіальним типом, широко розвинена соціальна інфраструктура у кварталах (освітні заклади, заклади соціальної інфраструктури, сквери), збереження лісових дерев під час будівництва та перша у Радянському Союзі система велодоріжок. Детально простежено, як мистецькі національні особливості різних республік (Грузинська РСР, Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Литовська РСР, Латвійська РСР, Естонська РСР), що брали участь у будівництві міста, увиразнюють міський простір Славутича на противагу типовій радянській стандартизації усього, що пов’язано з мистецтвом і архітектурою зокрема. Проаналізовано, як радянська пропаганда використовувала побудову міста за 2 роки, участь у побудові багатьох республік як потужні символи непорушності економіки СРСР та «дружби народів» на фоні глибокої економічної кризи та протестних настроїв населення у другій половині 1980-х. Визначено, як місто розвивається сьогодні та чому варто серйозно вважати його унікальним архітектурним музеєм під відкритим небом та цінним для української спадщини.
17
Якушик, I., Л. Червінська, Т. Червінська, О. Чумак та M. Ковальський. "АКТУАЛІЗАЦІЯ ПОЗАЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА У НЕОЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ, РЕГІОНІВ ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР". Financial and credit activity problems of theory and practice 5, № 40 (2021): 506–13. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v5i40.245206.
Full textAbstract:
Анотація. Обґрунтовано актуальність дослідження позаекономічних чинників та євроінтеграційних пріоритетів в контексті суспільних трансформацій та глобалізаційних викликів інформаційного розвитку. Під впливом інноваційних змін, трансформації суспільства, суттєво зростає роль позаекономічних чинників, а також ціннісних орієнтацій людини. Формування і становлення означених чинників в інформаційному суспільстві вимагає від держави нових координуючих зусиль діяльності суб’єктів суспільства. Метою статті є спроба окреслити функціональну роль позаекономічних чинників інформаційної економіки та виявити їх вплив на суспільний розвиток. Вирішення завдань проведено з використанням загальнонаукових та прикладних методів: абстрактно-логічного, теоретичного узагальнення, порівняння, конкретизації, систематизації, соціологічного аналізу. У контексті трансформації фінансово-економічних процесів здійснено оцінку позаекономічних чинників, які мають суттєвий вплив на економічні перетворення та забезпечують можливості розкрити деякі реальні тенденції їх розвитку, які важко або неможливо виявити, виходячи із традиційних функціональних підходів. В якості об’єкту дослідження визначено особливості формування таких соціокультурних важелів: політичні аспекти, довіра, інформація, культура, менталітет, релігія, формат покоління меліоналів, які в умовах інформатизації можуть бути визначальними при досягненні цілей суспільних трансформацій. Зроблена спроба визначення походження ментально-ціннісних витоків України, окреслено її соціально-гуманістичні імперативи. Доведено, що означені чинники є умовою випереджаючого інноваційного розвитку України, успішності її модернізації. А успіх економічної трансформації, якщо він не підкріплений позаекономічними чинниками соціальних змін, може бути тимчасовим і не забезпечуватиме формування ефективної економічної системи. Економічні та неекономічні фактори варто розглядати як цілісну систему, що складається із взаємопов’язаних елементів. Результати дослідження доповнюють теорію економічного розвитку та сприяють розширенню прогностичного інструментарію сучасної наукової практики. Табл.2:; бібл.: 22 Ключові слова: інформація, позаекономічні, чинники, зміни, культура,суспільство.
18
Герасимова, Ірина. "ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ: АНДРАГОГІЧНИЙ ВИМІР". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 25, № 1 (2024): 63–74. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(25).2024.63-74.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх педагогів на андрагогічних засадах. Визначена актуальність розвитку андрагогіки, яка пов’язана з низкою особливостей соціально-економічного розвитку сучасного суспільства, зокрема науково-технічною революцією, переходом до постіндустріального суспільства, стрімким розвитком комп’ютерних та інформаційних технологій. До числа причин, що визначають важливість розвитку освіти дорослих в Україні віднесено перехід до ринкової економіки, масові міграційні процеси, пов’язані з переміщенням значної частини мешканців України з тимчасово окупованих територій та територій, що знаходяться в безпосередній близькості від лінії бойового зіткнення, а також процеси, що пов’язані з демографічною ситуацією, які обумовлюють потребу в заходах освітнього характеру для осіб старшого віку. Підкреслено актуальність андрагогічної підготовки майбутніх педагогів у контексті адаптації до колективу співробітників дорослого віку. Зазначено зростання важливості андрагогічної підготовки для майбутніх педагогів, у звязку з необхідністю налагоджувати взаємодію з батьками учнів. Визначено доцільність здійснювати професійну підготовку майбутніх педагогів на андрагогічних засадах поетапно, що пов’язано з недостатньою розвиненістю у студентів особистісних рис дорослої людини, зокрема відповідальності. Означене підтверджується результатами проведеного опитування, з якого слідує недостатність у майбутніх педагогів відповідального ставлення до себе, свого майбутнього. На підставі аналізу наукових праць вчених встановлено, що відповідальність потребує формування та систематичного розвитку інтелектуальної, моральної, вольової сфери особистості, соціальної спрямованості, вирішенню філософського питання співвідношення свободи і відповідальності. Встановлено, що педагогічні умови, що сприятимуть формуванню особистісної відповідальності майбутніх педагогів мають ґрунтуватися на гуманістичній основі. Ключові слова: відповідальність; формування відповідальності; андрагогіка; підготовка на андрагогічних засадах.
19
Мікаїлов, Шасаддін. "Філософський аналіз екологічного світогляду". Grani 26, № 1 (2023): 89–93. http://dx.doi.org/10.15421/172314.
Full textAbstract:
Проблеми, що виникають у зв'язку з життям людини, взаєминами людини з природою на нашій неспокійній планеті, є полем справжніх пошуків. У Новий час регулювання відносин людини і природи має універсальний зміст. Взагалі проблема людини та її ставлення до природи історично нерозривно пов'язана з вирішенням головної проблеми філософії. Навколо цієї проблеми століттями точиться гостра боротьба ідей. Нині ця боротьба загострилася. Зараз неможливо вирішити жодну іншу проблему, не розв’язавши проблему людини і природи. Проблему змішаного впливу природи і суспільства намагаються досліджувати не тільки представники цього напрямку, а й екологи, географи, кібернетики, економісти, медики, соціологи, психологи, генетики, юристи, математики та інші наукові напрями. Тому в останні роки часто обговорюється конфлікт між природою і суспільством, у тому числі й екологічна криза. Зараз на землі не вистачає питної води і чистого повітря, очевидне збіднення тваринного та рослинного світу. Вони безконтрольно видобувають із земної поверхні корисні копалини. Людство стало вирішальним чинником зміни та розвитку біосфери в 20 столітті. Гуманістичний погляд на природу та взаємний аналіз суспільного розвитку як однієї з важливих екологічних основ розв'язання сучасної екологічної кризи дозволяють дійти низки висновків. Ряд екологічних шкіл, що виникають на Заході, висунули свої методологічні концепції, що розходяться одна з одною (фізичний комплекс знань А.Уеслі, Ч. Монтейр, економіко-екологічний синтез Т. Дейлі, К. Боулдінг, А. Ніс та ін.). Дотепер у важливих державних документах збереження та примноження природних ресурсів, їх ефективне використання, формування високого почуття відповідальності висуваються як головні.
20
Борейчук, Денис. "ПОНЯТТЯ “ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА” У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ СУЧАСНОСТІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (2021): 44–57. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.688.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі удосконалення фахової підготовки майбутніх офіцерів прикордонного відомства, а саме такому важливому аспекту навчання, як формування організаційної культури офіцера. Автор послідовно розглядає історію розвитку організаційної (або корпоративної) культури, яка зацікавила наукову спільноту порівняно недавно. Теоретичний аналіз наукових досліджень свідчить про те, що на сьогодні учені одностайні щодо важливості ролі корпоративної культури для успіху організації, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку і окремої особистості, і суспільства в цілому. У статті автор подає наукові трактування корпоративної культури представниками різних галузей знань – у сфері менеджменту, культурології, соціології, філософії, економіки та ін. Узагальнений аналіз поглядів науковців свідчить про те, усі вони розглядають корпоративну культуру як важливий фактор організаційної ефективності, як засіб формування і контролю норм поведінки і сприйняття, доцільних для кожної конкретної організації. У такому контексті корпоративна культура постає як сукупність норм, правил, звичаїв і традицій, які підтримуються суб’єктами організаційної влади та визначають поведінку працівників. Корпоративна культура, проте, не є сталою, на її стан впливають події та люди, які постійно змінюються. Автор статті звертає увагу на результати тих досліджень, де йдеться про функції корпоративної культури, серед яких – забезпечення високої внутрішньої інтеграції та зовнішньої адаптації організації.
 У дослідженні наведено декілька основних підходів щодо визначення поняття “корпоративна культура”. Серед таких – соціологічний підхід (корпоративна культура як загальний засіб, принцип функціонування організації, механізм її життєдіяльності у суспільстві), аксіологічний (корпоративну культуру пов’язують із цінностями та настановами) та символічний (ототожнення корпоративної культури із “символікою”, за допомогою якої члени організації наслідують ціннісні орієнтації).Аналізуючи напрацювання вітчизняних та зарубіжних учених, автор статті наголошує на важливості формування організаційної (корпоративної) культури офіцерів – унікального культурного феномена, що об’єднує норми поведінки і спілкування, прийняті усіма незалежно від звань і посад.
21
Дудченко, Володимир Степанович, Олександр Сергійович Поліщук та Анна Володимирівна Дудченко. "ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УМОВАХ ВІЙНИ: ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ". Соціальна робота та психологія: освіта і наука, № 1 (29 листопада 2023): 12–15. http://dx.doi.org/10.32782/3041-1351/2023-1-2.
Full textAbstract:
У процесі наукового дослідження актуалізуються процеси формування суспільства, заснованому на гуманізмі, духовних ідеалах, новопосталої гуманістичної педагогіки і соціальної роботи крізь призму психологічних аспектів, на етапі формування нової етико-моральної реальності військового стану і російської агресії. Наша мета полягає в тому, щоб долучитись до ґрунтовного вивчення психологічних аспектів соціальної роботи в умовах війни з урахуванням спеціальної педагогічної діяльності, яку розуміємо як процеси залучення всього суспільства, а також суб’єктів соціально-політичних процесів зі спеціальними освітніми потребами до суспільного життя і життєдіяльності місцевих громад. Перш за все слід поставити тих учасників соціальної дії, які мають проблеми у фізичному чи душевно-психологічному розвитку. Ці процеси приводять до рефлексії і використання методів, які сприятимуть кожному індивідууму, дитині, здобувачу з особливими потребами повноцінно брати участь у політико-суспільному житті нашої держави, яка перебуває в стані бойових дій. Унікальні соціально-політичні патерни розвитку цивілізації створюють своєрідні економіко-культурні тенденції відносно майбутнього актора суспільної діяльності, якого потрібно навчити, сформувати до найрізноманітніших життєвих ситуацій за допомогою освіти і виховання, культури й науки, в системі певної культурної стадії розвитку держави. Вивчаючи історичну мінливість дискурсу педагогіко-психологічної теорії та практики, зазначаємо, що зі зміною соціально-економічних формацій в історичному кроці цивілізацій вони наближатимуться до людини та її психіко-соматичних станів (людиномірність) в усій повноті психологічного, духовно-тілесного розвитку і самовдосконалення суб’єкта соціокультурного дискурсу в умовах війни та повоєнних реаліях. Наукові напрацювання розширюють можливості психологічної науки і практики соціальної роботи в умовах військового часу, інклюзивної педагогіки для осіб зі спеціальними освітніми потребами на фундаменті духовності функціонування країни і збереження її суверенітету та територіальної цілісності. Психологічні особливості соціальної роботи можуть застосовуватись у концептуалізації інклюзивної педагогіки, філософії освіти, залучатись до усвідомлення та прогнозування нагальних проблем українського соціокультурного буття, вирішення реальних політичних проблем нашої Батьківщини в умовах військової агресії російської федерації на регіональному і глобальному рівнях, подоланні релігійних, політичних, конфесійних розбіжностей. Переосмислена проблематика допоможе формуванню збалансованої особистості для людей з особливими потребами, посттравматичними синдромами, а також сприятиме соціалізації та самореалізації в повоєнному середовищі і агресивному світі воєн, агресії і насилля.
22
Ковтун, Н., та І. Панчук. "ВІДЧУЖЕННЯ ЛЮДИНИ ВІД ПРОФЕСІЇ ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(97) (30 травня 2025): 94–103. https://doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(97).2025.94-103.
Full textAbstract:
У статті розкрито наукові, зокрема соціально-філософськи підходи, до розуміння відчуження від професії в умовах роботизації та діджиталізації виробництва в постіндустріальному суспільстві. Метою статті є аналіз сутнісних характеристик і природи відчуження людини від професії у контексті сучасного соціально-філософського знання. У дослідженні з’ясовано, що відчуження від професії в умовах постіндустріалізму характеризується втратою людиною впливу і влади над проектуванням свого майбутнього у професійній сфері, актуалізацією відчуття безсилля людини у протистоянні з технологіями і виробничою необхідністю, усвідомленням людиною непідвладності власної долі і марності своїх професійних зусиль, зростанням відчуття абсурдності людського існування, руйнуванням моральних норм і гуманістичних цінностей, відчуттям самотності і власної непотрібності. Доведено, що наукові розвідки проблематики відчуження людини від професії в ситуації постіндустріального суспільства можна групувати у декілька напрямків. До першої групи належать дослідження прогностичного характеру консалтингових, інвестиційних компаній і банків, в яких, з одного боку, визнається реальність загрози відчуження людини від професії і скорочення сотень мільйонів робочих місць для людей. З другого боку, в них обгрунтовується оптимістична ідея, що процеси автоматизації у різних сферах економіки тривають вже десятки років, успішно продукуючи якісно нові робочі місця і нові професії. До другої групи досліджень належать емпіричні і теоретичні розвідки науковців, в яких проаналізовано процеси зникнення і виникнення цілих кластерів професій у різних країнах світу (США, Великій Британії, Бразилії, країнах ЄС). Висновки цих дослідників зводяться до ідеї, що у перспективі застосування новітніх технологій призведе до зростання рівня економічного розвитку різних країн, внаслідок чого виникнуть нові професії і види робіт для людей, а масові скорочення і зростання безробіття є тимчасовим явищем і будуть стосуватися переважно низькооплачуваних і малокваліфікованих робочих місць. До третьої групи відносяться дослідження науковців, в яких акцентується увага на суперечливих і негативних соціальних наслідках роботизації і діджиталізації виробництва, зростанні технологічного безробіття, зниженні кваліфікації працівників і зменшенні їх заробітних плат у сфері професій для людей, які збережуться від попередньої індустрії або виникнуть під впливом розвитку нових технологій або ШІ. Для нівеляції цих загроз вони пропонують цілеспрямовані заходи державної політики: прогресивну систему оподаткування для власників автоматизованих і роботизованих виробництв, введення механізмів безумовного базового доходу та формування "нового середнього класу" з людей, які будуть зайняті переважно у професіях суб’єкт-суб’єктного спрямування.
23
ЮЛДАШЕВ, Олексій. "ПРО КОНЦЕПЦІЮ ПРЕЗИДЕНТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ МАЙБУТНЬОГО". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 59, № 1 (2022): 50–61. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2020.1.8.
Full textAbstract:
Освіта, з позицій суспільства, є основним засобом розвитку гуманістичної сутності людини. Це по-перше. По-друге, суспільство, держава забезпечує соціальний захист населення від безробіття шляхом надання освітніх послуг, підвищення його конкурентоспроможності на ринку праці. По-третє, відбувається задоволення потреб суспільства в продуктивній силі. Звичайно ж, щоб освіта стала такою цінністю, необхідно створити в суспільстві достатньо конкурентні умови для використання цієї сили. Інакше будемо формувати соціальний капітал для інших країн. Наявність згаданих умов необхідно для боротьби з міграцією, втратою «робочих рук», «витоком мізків». І ще важливий аспект державно-громадської цінності освіти. Вона є (у всякому разі, повинна бути) джерелом інноваційного розвитку економіки, інформатизації суспільства. Для того, щоб освіта стала такою, потрібна не просто її модернізація і / або інтеграція в європейський, світовий освітній простір. Необхідні нові підходи, перехід від традиційного підходу до інноваційної освіти, що забезпечує розвиток творчих здібностей, націленість на пошук і використання інновацій як в змістовному наповненні навчальних програм так і в засобах навчання. Метою дослідження, результати якого викладені в даній статті, є розробка (на концептуальному рівні) моделі управління якістю освіти і науки, концепції їх реформування. Вищезазначена концепція може інтерпретуватися як одна з умов вирішення найважливішої державної проблеми – прогресуючого економічного і технологічного відставання України в області інновацій від високорозвинених держав. з усіма наслідками економічного і політичного характеру. Не менш важливою проблемою, вирішення якої також залежить від ефективності, якості і прозорості вищої освіти в Україні, є проблема забезпечення сталого розвитку. Відомо, що катастрофи людство уникне через створення нешкідливих для біосфери ноотехнологій. Саме на це повинно бути спрямований потенціал освіти і науки України. Авторами дослідження, результати якого подано в цій статті, розроблені і концепція освітньої діяльності, і проекти рішень найбільш важливих проблем. Це внутрішні і зовнішні проблеми життєдіяльності нашої держави. До внутрішніх, найбільш важливим, першочерговим ми відносимо дві проблеми: 1) мінімізація корупції в органах державної влади, зростання ефективності економічного управління і 2) судова реформа. На вирішенні цих проблем наполягають і громадяни країни, і наші зарубіжні партнери. Від розв’язання цих проблем залежить не тільки успішність країни (прихід зовнішніх інвестицій, підняття рівня життя людей), але і, скажемо прямо, її виживання. Щодо зовнішніх проблем, то найбільш важливими є: повернення окупованих територій, забезпечення безпеки, суверенітету і цілісності України. Підходи до кардинального вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем, що пропонуються нами – це низка тем, які могли б викладатися в рамках напрямів підготовки студентів університету майбутнього.
24
Bobrovnyk, D. O. "«Глобалізаційний потенціал територіальної громади»: до елементно-семантичного розуміння феноменології". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 липня 2022): 19–31. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2022.03.02.
Full textAbstract:
У методологічному контексті дослідження актуальних проблем формування глобалізаційного потенціалу територіальної громади є органічно і безпосередньо пов’язаним із феноменологією глобалізації, тенденції якої посилюються та розповсюджуються не тільки на держави та їх міжнародне співтовариство, а й на всі рівні існування і функціонування державно організованого соціуму. Причому, основні форми глобалізації – економічна, політична, правова, – суттєвим чином впливають не тільки на стратегічні настанови існування і функціонування державності та міжнародної спільноти держав в цілому, а й на повсякденне життя людей, їх груп і асоціацій, формуючи нові форми комунікативної взаємодії наведених суб’єктів та детермінуючи загальні телеологічні домінанти їх існування у вигляді загальної інтерсуб’єктивності. Саме тому дослідження теоретичних питань визначення глобалістського потенціалу територіальної громади здійснюється також через глобальні тенденції, що мають свій суттєвий та зримий вихід на локальний рівень існування і функціонування територіальної людської спільноти, зокрема через використання дихотомії «локальне/глобальне», як основоположного концепту набуття міжнародної правосуб’єктності самою громадою.
 Мета статті: дослідження дефінітивної характеристики «глобалістського потенціалу територіальної громади» як нової феноменології в муніципальному праві.
 Наукова новизна полягає у вивченні тенденцій у сфері формування глобалістського потенціалу територіальної громади через виявлення та визначення особливої і стратегічної значущості територіальної громади як первинного колективного осередку людської цивілізації, в межах якого створюються відповідні патерни, функціонально-діяльнісними елементами яких виступають складні та багаторівневі процеси в локальному соціумі, що мають яскраву організаційно-управлінську, гуманістичну, людинорозмірну, праксеологічну, культурологічну та психологічну характеристики.
 Методологія дослідження: сукупність філософських, загальнонаукових та спеціально-правових методів, зокрема діалектичний, логіко-семантичний, структурно-функціональний та інші методи.
 Висновки. Авторське визначення змістовного наповнення терміносистеми «глобалістський потенціал територіальної громади» містить в собі:
 а) відповідну парадигму дій громади та інших суб’єктів системи місцевого самоврядування, що функціонують з ними в рамках єдиного соціального і нормативно-правового простору (діяльнісно-просторова ознака);
 б) така парадигма характеризується синергетичною взаємодією названих суб’єктів у реалізації загальних задач (функціонально-синергетична ознака);
 в) метою такої парадигми дій є взаємодія з чинниками глобалізації та її впливом, що проявляється на локальному рівні соціуму (телеологічна ознака);
 г) така парадигма може бути охарактеризованою спочатку як комплексна, а потім – і як системна сукупність діяльнісно-поведінкових настанов суб’єктів, що наведені, причому, як щодо запозичення на рівень громади позитивних впливів глобальних чинників, так і щодо спротиву їх негативної дії (впливу) на громаду (поведінково-комплексна ознака);
 ґ) здійснюючи таку парадигму дій, громада та інші суб’єкти системи місцевого самоврядування використовують відповідні поведінкові настанови організаційної, організаційно-правової, колабораційної, координаційної, інтеграційної властивості – в ординарних умовах взаємодії з чинниками глобалізації та їх впливами; у випадках екстраординарних умов взаємодії – використовується весь потенціал поведінкових настанов наведених суб’єктів, включаючи настанови антикорупційного, антикризового, санаційного, антиконфліктогенного, безпекового, медитативного, а також за допомогою держави – санкційного характеру та ін.
25
Lyubiviy, Valeriy. "Розуміння структури досвіду в класичному прагматизмі та подолання постмодернізму". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (2024): 73–94. https://doi.org/10.35423/2078-8142.2024.1.1.5.
Full textAbstract:
Сучасна глобальна економічна, кліматична й військово-політична криза, що край загострилася після 24.02.2022, засвідчує, що у світі завершується доба Постмодерну й постправди і прискорюється кардинальна трансформація суспільства. Постмодерністська філософія не спроможна відповідати на виклики сьогодення, позаяк вона всю повноту пізнавального й практичного досвіду зводить до досвіду лінгвістичного, а життєву практику – до саморефлексивних актів самореференції, деконструкції, реінтерпретації, тобто різних процедур мовної гри. Такий підхід не дає людині можливості активно покращувати ситуацію у суспільстві в умовах глобальної кризи. На противагу цьому класичний прагматизм, реалізуючи основні запити філософії постмодернізму стосовно: уникнення постулювання трансцендентальних цінностей; відмови, на відміну від метафізики, від привілейованої пізнавальної та ціннісної позиції; непокладання на гранднаративи, котрі є підставою неоколоніалізму; а також віднаходження способів діяти у ситуаціях відсутності абсолютної істини (Л. Хікмен). Проте, прагматизм, крім реалізації запитів філософії постмодернізму, спирається на всю повноту когнітивного й практичного досвіду людини, не спрощуючи структуру останнього. Прагматизм висуває гіпотези відносно картини світу та моделей, алгоритмів і способів власної діяльності людини, експериментально перевіряє їх ефективність у досвіді пізнавальної й практичної діяльності за допомогою зворотних зв’язків, що дає змогу запропонувати нові, більш релевантні гіпотези щодо реальності як такої та моделей, алгоритмів і способів цієї діяльності. Реалізуючи запити філософії постмодернізму, прагматизм водночас долає звуження структури досвіду людини лише до лінгвістичного і у цьому сенсі є пост-постмодернізмом. Прагматизм розглядає мораль як чинник, який щільно вплетений у діяльнісний досвід людини і має як суб’єктивний, так і об’єктивний виміри, що втілюється у об’єктивний результат і сприяє реалізації важливих для людини цінностей – безпеки, добробуту, здоров’я, задоволеності життям. Моральні настанови та цінності, притаманні індивідам, агрегуються як гіпотези у процесі вироблення спільного рішення у їхній дискусії та взаємодії, оцінюються у результаті сумісної діяльності як своєрідного експерименту зі зворотнім зв’язком і стають звичкою (формою, алгоритмом і способом діяльності). Звички є не лише інструментом діяльності, а й інструментом оцінювання ре-зультатів діяльності і є передумовою як виробництва засобів існування людини, так і створення більш досконалих інноваційних суспільних відносин. Прагматизм спирається на життєвий досвід людини та експериментальну науку і є продуктивною гуманістичною концепцією, що сприяє свободі й добробуту людини. Коли суспільство перебуває у ситуації цивілізаційної трансформації, що супроводжується екологічними катастрофами та війнами, прагматистський підхід є досить ефективним. У даній ситуації суспільство має зосередити максимум можливих ресурсів на виживанні, а також творчому розвитку тих індивідуальних та інституціональних можливостей, що сприяють його життєздатності, зберігають ідентичність та забезпечують свободу людини.
26
Анісімов, Д. О. "Зарубіжний досвід окремих країн щодо кримінальної відповідальності за протиправний вплив на результати офіційних спортивних змагань". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 158–62. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).537.
Full textAbstract:
Відповідно до Державної цільової соціальної про-грами розвитку фізичної культури й спорту на період до 2020 року, яка визначає провідну роль фізичної культури й спорту як важливого фактору здорового способу життя, профілактики захворювань, формуван-ня гуманістичних цінностей, створення умов для всебіч-ного гармонійного розвитку людини, сприяння досяг-ненню фізичної та духовної досконалості людини, виявлення резервних можливостей організму, фор-мування патріотичних почуттів у громадян і позитив-ного іміджу держави у світовій спільноті, й внесення ст. 369–3 Кримінального кодексу України до переліку корупційних злочинів, які визначені в примітці до ст. 45 Кримінального кодексу України згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про запобігання корупції»» № 524-ІХ від 04 березня 2020 року, вбачається неабияка увага до питання зло-чинних проявів у сфері спорту з боку законодавчої гіл-ки влади України.У результаті проведеного аналізу законодавства окремих пострадянських країн у сфері кримінальної відповідальності за протиправний вплив на результати офіційних спортивних змагань можна стверджувати: Кримінальний кодекс Азербайджану, Кримінальний кодекс Республіки Вірменія та Кримінальний кодекс Республіки Грузія відбили протиправний вплив на зма-гання в розділах, пов’язаних з економікою. Пенітен-ціарний кодекс Естонської Республіки взагалі не має спеціальної норми, що передбачала б кримінальну від-повідальність за протиправний вплив на результати офіційних спортивних змагань.У ст. 201 Кримінального кодексу Республіки Ві-рменія та ст. 203 Кримінального кодексу Республіки Грузія криміналізовано протиправний вплив на про-фесійні спортивні змагання, що, як і в ст. 369–3 Кри-мінального кодексу України, обмежує сферу дії таких норм. Кращим шляхом пішов законодавець Республі-ки Азербайджан, передбачивши в ст. 192–2 кримі-нальну відповідальність за маніпуляцію спортивни-ми змаганнями взагалі. Окрім протиправного впливу на професійні спортивні змагання у Вірменії та Грузії криміналізовано протиправний вплив на видовищні комерційні конкурси. Автор вважає, що криміналіза-ція протиправного впливу на видовищні комерційні конкурси в Україні не буде відповідати засадам соці-альної зумовленості.У ст. 192–2 Кримінального кодексу Республіки Азербайджан і ст. 203 Кримінального кодексу Респу-бліки Грузія законодавець поряд з основним видом покарання застосовує покарання у вигляді позбавлен-ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Також безпосередньо у примітках до статей передбачена можливість звільнення особи від кримі-нальної відповідальності при добровільному повідом-ленні правоохоронних органів про вчинення злочину, або якщо злочин вчинено через погрози. Що, на думку автора, сприяє стимулюванню правосвідомості право-порушників, які вчинили протиправний вплив, і реалі-зації завдань кримінального закону.Автор вважає, що такий позитивний досвід кримі-нального законодавства розглянутих пострадянських країн потребує наступних досліджень з метою подаль-шого обґрунтування або спростування щодо викори-стання в Кримінальному кодексі України.
27
Заставний, Микола. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ПЕРСОНАЛУ ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗУВАННЯ ТА ВІЙНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТ". Економіка та суспільство, № 67 (30 вересня 2024). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2024-67-121.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблематиці формування системи менеджменту персоналу за умов війни за умов глобалізування. Цілями статті є дослідження особливих сучасних умов формування системи менеджменту персоналу за умов війни. Встановлено, що процеси глобалізування, як невід’ємні частина функціонування світової економіки, сприяють концентруванню економічних, техніко-технологічних, інформаційних ресурсів у розвинених країнах, а це формує даткові виклики для таких країн, як Україна. Проаналізовано історичне еволюціонування підходів управління персоналом. Їх прийнято виділяти три: економічний, організаційний (органічний), гуманістичний. Пріоритети розвивання людського капіталу, як об’єкту управління, тісно взаємопов’язані із гармонійним розвитком економіки, що є важливим при формуванні системи менеджменту персоналу.
28
Кільдеров, Дмитро, Микола Пригодій, Тарас Олефіренко та Ігор Гамула. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ ДО ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ В ПРОФІЛЬНІЙ ШКОЛІ". Modern Information Technologies and Innovation Methodologies of Education in Professional Training Methodology Theory Experience Problems, 16 листопада 2020, 14–24. http://dx.doi.org/10.31652/2412-1142-2020-57-14-24.
Full textAbstract:
У статті доведено, що ефективність підготовки майбутніх учителів технологій до профорієнтаційної роботи в профільній школі залежить від методики та організації навчально-пізнавальної та суспільно-корисної діяльності студентів та від сформованості у них навчальних і професійних умінь. Обґрунтовано, що важливе значення в системі підготовки майбутніх учителів технологій належить семінарським, практичним, та індивідуальним заняттям, а також консультаціям з викладачем. На цих заняттях відбувається закріплення теоретичних знань, формування умінь і навичок з профорієнтаційної роботи, оволодіння апаратом та алгоритмами проведення профорієнтації з учнями. Встановлено, що на заняттях слід акцентувати увагу майбутніх учителів на специфіці розвитку економіки держави, потребах ринку праці, пріоритетах трудової діяльності сучасної молоді. За таких умов виникає ситуація вибору тих знань, що дають можливість ефективно здійснювати профорієнтаційну роботу. Залучення студентів до профорієнтаційної роботи в поза навчальний час спонукають їх до самостійних пошуків різних способів профінформаційної діяльності, відкидання малоефективних, які не сприяють досягненню поставленої мети, і заміни іншими. Доведено, що становлення професійно-особистісної позиції майбутніх учителів технологій, заснованого на гуманістичній цінності та професійній компетентності; вироблення у студентів функції самовизначення щодо свого людського, професійного, громадського призначення; включення особистісного досвіду майбутніх фахівців (досвід людиноорієнтованої проектної діяльності, самовизначення відносно цілей освіти та профорієнтаційної діяльності, етичні аспекти профорієнтаційної діяльності тощо); організацію навчально-виховної роботи у виші, яка передбачає спеціальні технології викладання циклу психолого-педагогічних дисциплін, концентруючи якісно новий тип навчальної діяльності, що характеризується суб’єктною позицією студентів, їх здатністю сприймати підготовку школярів до вибору індивідуальної траєкторії професійного розвитку як актуальної освітньої проблеми; позанавчальної роботи, орієнтованої на реалізацію духовних, моральних та інших спрямувань студентів.
29
Мельник, Юрій, Світлана Тодорова та Ганна Шевченко. "ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ТЕХНОЛОГІЇ". Philosophy and Governance, № 3(7) (25 березня 2025). https://doi.org/10.70651/3041-248x/2025.3.01.
Full textAbstract:
У статті досліджується штучний інтелект (ШІ) як технологія з філософської точки зору. Розглядаються питання філософії свідомості та природи розуму, етики штучного інтелекту, соціально-політичні наслідки, гносеологічні питання та майбутнє людства. Досліджується онтологічний статус ШІ, його вплив на людське пізнання, етичні аспекти використання та потенційні ризики. ШІ є не лише технологічним, але й філософським викликом. Він стимулює розвиток нових напрямів досліджень та змушує нас переосмислити фундаментальні питання про свідомість, етику, суспільство та майбутнє. Основною проблемою є філософське визначення природи ШІ: чи є штучний інтелект лише складним механізмом, який імітує людське мислення, чи він здатен на справжню свідомість і самосвідомість? Не менш важливими є питання моральної відповідальності та етичних меж застосування ШІ, зокрема в ситуаціях, коли алгоритми ухвалюють рішення, що впливають на життя людини. Метою статті є аналіз філософського осмислення ШІ як технології з акцентом на питаннях свідомості, пізнання та етики. Поява ШІ стимулює філософську дискусію про ризики технологічної сингулярності. Ставить питання щодо загрози людству розвиток ШІ до AGI та як уникнути негативних сценаріїв. А у випадку якщо AGI досягне рівня суперінтелекту (ASI – Artificial Superintelligence), виникне низка ризиків: втрата контролю через стрімку еволюцію ШІ; відмінність у мотиваціях та цілях; конфлікт між AGI та людськими інтересами; використання AGI у військових цілях; втрата контролю над економікою та технологіями. Для того щоб зменшити ці ризики необхідно закласти критерії в алгоритми ШІ, які б відповідали людським цінностям – етичні та гуманістичні принципи. Існує також небезпека того що на якомусь етапі саморозвитку AGI сформує власні цінності: Цінність оптимізації; Цінність самозбереження; Цінність знань та розвитку; Цінність колективного блага. Розвиток штучного інтелекту як нової технології може сприйматись як те що може допомогти у вирішенні багатьох проблем людства так і те що може знищити людство, тому філософське осмислення ШІ є викликом, що стимулює розвиток нових напрямів досліджень та змушує переосмислити фундаментальні питання про майбутнє людства.