Academic literature on the topic 'Допоміжні органи управління'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles

Select a source type:

Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Допоміжні органи управління.'

Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.

You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.

Journal articles on the topic "Допоміжні органи управління"

1

Полюлях, Руслан Анатолійович. "РОЛЬ САМОВРЯДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЛІКАРІВ В УПРАВЛІННІ СФЕРОЮ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права, № 4 (12 грудня 2022): 33–37. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.4.

Full text
Abstract:
Стаття висвітлює важливу проблематику місця самоврядних організацій лікарів, як громадських організацій, в публічному управлінні сферою охорони здоров’я в зарубіжних державах. Самоврядування є формою активного громадянства і ґрунтується на принципі субсидіарності, згідно з яким центральний орган має виконувати лише ті завдання, які неможливо виконати на місцевому рівні. Центральна влада має відігравати лише допоміжну роль, що проявляється в делегуванні управління професійною діяльністю лікарів самоврядним та саморегульованим професійним організаціям. Лікарське самоврядування є важливим елементом політичної та соціальної участі в демократичному суспільстві. Такі організації здійснюють роботу з ліцензування, сертифікації, професійної підготовки та перепідготовки, захисту прав лікарів, притягнення до відповідальності за порушення професійної етики або за непрофесіоналізм, оскільки можуть позбавляти права лікарської практики або відсторонювати від роботи на певний період часу. Всі самоврядні професійні лікарські організації/об’єднання мають організаційно-ієрархічну структуру з представництвами в регіонах, містах. Лікарські професійні самоврядні організації є відмінними від інших громадських організацій, профспілок та ін. і розглядаються як суб’єкт публічного управління, якому делеговані владні повноваження від Міністерства охорони здоров’я. Важливими є розподіл обов’язків і відповідальності між органами державної влади, лікарським товариством та професійними асоціаціями, форми їх співпраці. Органи влади залучають представників громадськості, які від імені громадськості і органу влади контролюють діяльність лікарської організації через активну участь в її діяльності.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
2

Кірін, Роман Станіславович, та Петро Миколайович Баранов. "КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ЕКСПЕРТНО-ГЕМОЛОГІЧНИХ ПРАВОВІДНОСИН". Expert Paradigm of Law and Public Administration, № 1(33) (26 березня 2025): 33–43. https://doi.org/10.32689/2617-9660-2025-1(33)-33-43.

Full text
Abstract:
У науковій статті представлено сучасну авторську класифікацію суб’єктів експертно-гемологічних правовідносин, яка у загальному вигляді є наступною: 1) суб’єкти загального регулювання відносин гемологічної експертизи – Верховна Рада України, Президент України; 2) суб’єкти спеціального регулювання та загального управління відносинами гемологічної експертизи – КМУ, місцеві державні адміністрації; 3) суб’єкти спеціального управління відносинами гемологічної експертизи – Мінюст, МВС, СБУ, Мінфін, МКСК; 4) суб’єкти локальної організації та управління відносинами гемологічної експертизи – територіальні філії ДСУ, ДГЦУ, регіональні КППК, експертні установи комунальної форми власності, акредитовані гемологічні лабораторії, їх посадові особи; 5) суб’єкти безпосереднього виконання гемологічної експертизи – судові експерти, судові експерти, які не є працівниками ДСУ, штатні експерти-гемологи ДГЦУ, акредитовані ДГЦУ експерти-гемологи, інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених законом про СЕ, експертна комісія (комісійна або комплексна експертиза); 6) суб’єкти ініціювання (призначення або замовлення) проведення гемологічної експертизи – суди, правоохоронні органи, державні або приватні виконавці, музейні заклади, суб’єкти господарювання, юридичні або фізичні особи: 7) постійно та тимчасово діючі суб’єкти консультативно-дорадчих гемологічних відносин – Координаційна рада з проблем судової експертизи, Міжвідомча робоча група з врегулювання питань експертної оцінки щебеню з природного каміння при його експорті з України; 8) суб’єкти допоміжних гемологічних відносин – уповноважений орган на здійснення імпорту, орган експорту, одержувач (імпортер), відправник (експортер), мистецтвознавці, фондово-закупівельні комісії музеїв. Запропоновано підхід до диференціації суб’єктів експертно-гемологічних відносин, визначений гемологічним і судово-експертним законодавством, за критерієм їх основного та додаткового функціонального призначення. Виявлено дискусійний характер вживання термінів «незалежний експерт, «незалежна експертиза», «гарантії правильності висновку експерта».
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
3

Гончаренко, Олексій. "ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ ОКУПАЦІЙНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТИМЧАСОВОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА РАЙХСКОМІСАРІАТУ «УКРАЇНА» (1941–1944 РР.)". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 12–48. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-12-48.

Full text
Abstract:
У статті аналізуються основні напрями організації управлінської комунікації між німецькими та місцевими владними структурами зони відповідальності Тимчасової військової адміністрації (далі – ТВА) та Райхскомісаріату «Україна» (далі – РКУ) в 1941–1944 рр. Ці управлінські структури уповноважувалися на безпосереднє здійснення мети і завдань гітлерівської окупаційної політики, але оскільки вони були порівняно малочисельними, то у цих окупаційних зонах України були створені ще й органи місцевого управління, які репрезентувалися обласними, міськими, районними та сільськими управами. 
 Основні процеси управлінської комунікації у зонах відповідальності ТВА та РКУ передбачали організацію внутрішньої службової взаємодії вертикального та горизонтального рівнів між суто німецькими владними структурами та зовнішнього – між німецькими та місцевими органами влади. Владна вертикаль німецьких окупаційних адміністрацій рівня мала максимально закритий і обмежений для місцевих допоміжних органів влади характер. Місцева влада обмежувалась у праві отримання усієї повноти системної інформації щодо реалізації стратегічних завдань окупаційної політики, а ті документи, які отримувало їх керівництво – мали цілком конкретизований суто виконавський характер. 
 Владна вертикаль місцевих органів влади здійснювалася на рівні район (місто) – село. Лише нетривалий термін часу, в окремих регіонах країни, які перебували в юрисдикції ТВА до цього управлінського рівня, додавалась область. Проте після передачі цих територій у відання адміністрації РКУ, нова влада визнала за непотрібне залишати обласні управи у статусі допоміжних органів управління. 
 Усі службові повідомлення німецьких органів влади мали наказовий та безапеляційний характер, а їх одержувачі в особі керівництва органів місцевого управління повинні були їх лише виконувати. Вертикаль німецького управління передбачала порядок повної підвладності органів регіональної та місцевої німецької влади вищому за статусом керівництву. Основними каналами службової комунікації ставали оголошення у пресі, збори службовців органів місцевого управління, телефонограми, накази та розпорядження. Для німецьких органів влади видавалися спеціальні кодифіковані збірники документів, користуватися якими місцевій владі було заборонено. 
 Родовою ознакою німецького військово-окупаційного управління стали паралелізм та дублювання службових повноважень, відсутність реального правонаступництва між адміністраціями ТВА та РКУ, що в умовах глобального воєнного протистояння ставало причиною незадовільного стану ефективності здавалось раціональної та оптимально оформленої адміністративної системи.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
4

Іванова, Валерія Сергіївна. "РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ЩО РЕАЛІЗУЮТЬ ПОЛІТИКУ У СФЕРІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". New Ukrainian Law, № 1 (20 березня 2025): 163–67. https://doi.org/10.51989/nul.2025.1.21.

Full text
Abstract:
Стаття присвячена дослідженню питання органів державної влади у сфері національної інноваційної системи України, їхніх функцій і взаємодії, що здійснює вплив на розвиток інноваційної діяльності. У роботі використовувалися метод аналізу та синтезу даних, а також системний підхід для дослідження повноважень органів державної влади у сфері інновацій.У статті проаналізовано існуючу систему органів державної влади, які реалізують політику у сфері інноваційної діяльності. До таких органів належать: Міністерство цифрової трансформації України, Міністерство економіки України, Міністерство освіти і науки України та Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України.Варто приділити особливу увагу допоміжним інститутам, які забезпечують функціонування інноваційної сфери, зокрема: Раді з розвитку інновацій, Державній інноваційній фінансово-кредитній установі.Окрема увага приділяється аналізу наукового підходу щодо доцільності передачі повноважень у сфері інновацій іншому центральному органу виконавчої влади.Окрім цього, на основі аналізу наукових досліджень розглядається питання доцільності створення спеціалізованого органу в інноваційній сфері, який би перейняв на себе всі повноваження від інших центральних органів виконавчої влади.Автор доходить висновку, що передача повноважень у сфері інновацій іншому центральному органу виконавчої влади ніяк не змінить наявну зараз ситуацію, проте створення окремого спеціалізованого органу є необхідною складовою частиною належного розвитку національної інноваційної системи. Однак наголошується на тому, що реформування управлінської системи має включати в себе лише цю складову частину, а також має супроводжуватися чітким розмежуванням повноважень у рамках наявної структури.Результати цього дослідження можуть бути використані у процесі реорганізації управлінської системи з метою підвищення ефективності управління інноваційною сферою
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
5

Жигайло, О. М., В. В. Нечепуренко та В. В. Добровольський. "Автоматизації замісу тіста з використанням нейронної мережі." Automation of technological and business processes 11, № 4 (2020): 41–48. http://dx.doi.org/10.15673/atbp.v11i4.1598.

Full text
Abstract:
На сучасних хлібопекарських підприємствах продовжує існувати проблема отримання якісного хліба. Вона виникає внаслідок постійної зміни властивостей як основної сировини (борошна) так і допоміжних рецептурних компонентів (дріжджів, концентрату молочно-кислої закваски, цукрових та соляних розчинів). Тому технологи-хлібопекарі, з метою підвищення якості результатів процесу замісу тіста, використовують різноманітні програми управління тістомісильними машинами. Вибір цих програм не обходиться без втручання “людського фактору”, а це може негативно вплинути на кінцевий результат. Якщо реалізовувати більш ефективне реагування на ці зміни під час замісу, то можна добитися підвищення рівня стабільності якісних показників готового тіста на всіх подальших етапах його обробки.
 Для пошуку можливостей вирішення цієї задачі пропонується проведення аналізу кластерної структури партій борошна, що відрізняються по показникам якості (число падіння, кількість клейковини та якість клейковини), а також дослідження результатів замісу тіста при різних програмах та з різними партіями борошна. Було підтверджено вплив хлібопекарних властивостей борошна на взаємозв’язок тривалості та інтенсивності замісу з якістю тіста, що виготовлюється. Це обумовило доцільність формування програм для тістомісильної машини на основі результатів кластерного аналізу, який надає можливість отримати додаткову, корисну інформацію для автоматизації процесу управління. Тому запропонована реалізація алгоритму автоматичного вибору програми замісу тіста для тістомісильної машини та її корегування під час замісу за допомогою штучних нейронних мереж.
 Корегування залежить від реологічних властивостей тіста на які, в першу чергу, впливає сила борошна. Саме вона забезпечує процес його формування з необхідними структурно-механічними властивостями (пружність, пластичність, еластичність, в’язкість), які поєднуються і постійно змінюються в ході технологічного процесу. Оцінка цих властивостей тіста, має більш інтегральні ознаки, більш об’єктивна. Для цього можуть використовуватися два варіанти: 1) експериментальний заміс на фаринографі з реєстрацією фаринограми в електронному вигляді; 2) вимірювання та реєстрація активної потужності споживаної електроприводом місильного органу під час замісу тіста. Далі, по зареєстрованим даним, проводиться автоматичний розрахунок необхідних показників властивостей тіста і здійснюється корегування параметрів програми замісу.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
6

Зозуля, О. І. "Правовий статус Апарату Верховної Ради України: сучасний стан і перспективи вдосконалення". Форум права 73, № 2 (2022): 111–26. https://doi.org/10.5281/zenodo.6731783.

Full text
Abstract:
<strong>Постановка проблеми.</strong> Ефективне та безперервне функціонування парламенту в Україні, збереження його інституційної пам&rsquo;яті безпосередньо залежить від належного забезпечення його діяльності Апаратом Верховної Ради України. Попри важливість та відповідальність покладених на нього повноважень мають місце прогалини й неточності правових засад діяльності Апарату Верховної Ради України, відсутність системного бачення його організації та розбудови в рамках парламентської реформи в Україні. У зв&rsquo;язку із цим існує необхідність аналізу сучасного стану та перспектив конституційно-правового статусу Апарату Верховної Ради України. <strong>Метою</strong> роботи є поглиблений аналіз конституційно-правового статусу Апарату Верховної Ради України, визначення сутності та особливостей його сучасного стану, а також обґрунтування пріоритетних напрямків розвитку правових засад організації діяльності даного допоміжного органу. <strong>Методи.</strong> Для вирішення задач дослідження використано низку методів наукового пізнання, серед яких формально-юридичний, за яким визначено особливості та недоліки правових засад діяльності Апарату Верховної Ради України та законодавчих ініціатив щодо запровадження інституту парламентської служби в Україні; порівняльно-правовий та системно-структурний &ndash; охарактеризовано компетенцію та структуру Апарату Верховної Ради України як об&rsquo;єкта сучасної парламентської реформи; логіко-семантичний &ndash; розкрито правову природу та сутність Апарату Верховної Ради України як допоміжного органу парламенту. <strong>Результат.</strong> Встановлено, що Апарат Верховної Ради України це постійно діючий допоміжний орган загальної компетенції при парламенті, що здійснює комплексне, фахове та всебічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів, народних депутатів України та їх об&rsquo;єднань. Сьогодні правовий статус Апарату Верховної Ради України характеризується фрагментарністю його конституційного та законодавчого регулювання, а також прогалинами та певною неузгодженістю значної кількості підзаконних актів, що виявляє відсутність послідовного підходу до організації апарату парламенту та його подальшого розвитку. Заходи сучасної парламентської реформи, що стосуються Апарату Верховної Ради України, у тому числі запровадження інституту парламентської служби, загалом мають низький ступінь своєї реалізації, значною мірою залишаються незавершеними та дискусійними. <strong>Висновки.</strong> Обґрунтовано, що удосконалення правового статусу Апарату Верховної Ради України першочергово потребує: конституційного закріплення основ його статусу та комплексного законодавчого врегулювання такого статусу, принципів і гарантій діяльності Апарату Верховної Ради України, його компетенції та структури, засад відносин та особливостей проходження парламентської державної служби; упорядкування відносин парламенту та його апарату, зокрема його убезпечення від надмірного політичного впливу; посилення науково-експертного та аналітичного напрямків роботи шляхом об&rsquo;єднання Апарату з Дослідницькою службою; розвитку комунікаційного напрямку діяльності, забезпечення більшої відкритості Апарату та широкої взаємодії з громадськістю; посилення інституційної спроможності та самостійності секретаріатів парламентських комітетів; посилення контрольного напрямку діяльності, зокрема забезпечення моніторингу виконання актів парламенту; зменшення кількості підрозділів Апарату Верховної Ради України та чіткого розмежування їх повноважень; підвищення самостійності Керівника Апарату Верховної Ради України, проведення прозорого конкурсного відбору його кандидатури; удосконалення кадрових процедур та управління персоналом в Апараті Верховної Ради України. <strong>Problem statement.</strong> The effective and continuous functioning of the parliament in Ukraine, the preservation of its institutional memory directly depends on the proper provision of its activities by the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine. Despite the importance and responsibility of the powers entrusted to him, there are gaps and inaccuracies in the legal basis of the activity of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine, the lack of a systematic vision of its organization and development within the framework of parliamentary reform in Ukraine. In this regard, there is a need to analyze the current state and prospects of the constitutional and legal status of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine. The <strong>purpose </strong>of the work is an in-depth analysis of the constitutional and legal status of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine, determination of the essence and features of its current state, as well as substantiation of the priority directions for the development of the legal basis of the organization of the activity of this subsidiary body. <strong>Methods.</strong> To solve the research problems, a number of methods of scientific knowledge were used, including the formal-legal method, which identified the peculiarities and shortcomings of the legal basis of the activity of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine and legislative initiatives regarding the introduction of the institute of parliamentary service in Ukraine. Comparative-legal and systemic-structural methods &ndash; there are characterized the competence and structure of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine as an object of modern parliamentary reform; logical-semantic method &ndash; the legal nature and essence of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine as an subsidiary body of the parliament is disclosed. <strong>Results.</strong> It has been established that the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine is a permanent subsidiary body of general competence under the parliament, which provides complex, professional and comprehensive support for the activities of the Verkhovna Rada of Ukraine, its bodies, people&rsquo;s deputies of Ukraine and their associations. Today, the legal status of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine is characterized by the fragmentation of its constitutional and legislative regulation, as well as gaps and a certain inconsistency of a significant number of by-laws, which reveals the lack of a consistent approach to the organization of the apparatus of the parliament and its further development. Measures of modern parliamentary reform concerning the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine, including the introduction of the institution of parliamentary service, generally have a low degree of implementation, and largely remain incomplete and debatable. <strong>Conclusions.</strong> It has substantiated that the improvement of the legal status of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine primarily requires: constitutional consolidation of the foundations of its status and comprehensive legislative regulation of such status, principles and guarantees of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine, its competence, structure and relations, peculiarities of the parliamentary civil service. Other measures should be: regulation of relations between the parliament and its apparatus, in particular, its protection from excessive political influence; strengthening of scientific, expert and analytical areas by uniting the Apparatus with the Research Service; development of the communication area, ensuring greater openness of the Apparatus and broad interaction with the public. It&rsquo;s also advisable to: strengthening the institutional capacity and independence of parliamentary committee secretariats; strengthening the control area, in particular ensuring monitoring of the implementation of the parliament`s acts; reducing the number of subdivisions of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine and clearly demarcating their powers. Finally, it will be appropriate: increasing the independence of the Head of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine, holding a transparent competitive selection of his candidature; improvement of personnel procedures and management in the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
7

Шевченко, Е. А. "Сутність та визначальні ознаки громадського контролю за діяльністю органів влади". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 13 (12 липня 2024). http://dx.doi.org/10.54929/2786-5746-2024-13-01-01.

Full text
Abstract:
Метою дослідження є визначення сутності громадського контролю за діяльністю органів влади та окреслення його визначальних ознак як підстав його відмежування від подібних явищ та процесів. Актуальність дослідження пов’язана зі важливістю громадського контролю за діяльністю органів влади для сталого та ефективного управління публічними справами, а також із недостатнім рівнем його наукового опрацювання, через який він нерідко безпідставно змішується із подібними до нього явищами та процесами. У ході дослідження використаний комплекс методів наукового пізнання, основу якого склали нормативно-догматичний метод, метод абстрагування, методи аналізу, синтезу та порівняння. У результаті дослідження обґрунтовано, що сутністю громадського контролю за діяльністю органів влади є діяльність інститутів громадянського суспільства та окремих представників громадськості щодо перевірки (оцінки) рішень органів влади (їх проектів) з питань формування та/або реалізації державної політики або місцевого самоврядування на відповідність вимогам законодавства чи критеріям ефективності діяльності органу влади (вимогам суспільного інтересу) з висловленням пропозицій щодо альтернативних підходів до вирішення відповідного питання або без такого. Також, автор дійшов висновку про те, що громадський контроль за діяльністю органів влади: 1) не охоплює інформаційний обмін між громадськістю та органами влади поза процедурою перевірки та оцінки результатів їх діяльності на відповідність приписам законодавства чи вимогам публічного інтересу (надання органами влади доступу до відомостей та документів здійснюється на виконання їх обов’язків щодо дотримання відкритості та прозорості їх діяльності, а інформаційні запити від громадськості мають допоміжне значення у рамках громадського контролю); 2) здійснюється громадськістю, а не суб’єктами владних повноважень та не фізичними особами чи юридичними особами приватного права у рамках захисту ними їх суб’єктивних прав від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень або досягнення ними іншого їх приватного інтересу. Стаття має теоретичний характер.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Dissertations / Theses on the topic "Допоміжні органи управління"

1

Нестеренко, Вадим Анатолійович, Вадим Анатольевич Нестеренко та Vadym Anatoliiovych Nesterenko. "Окупаційний режим у військовій зоні України в 1941 – 1943 рр. (адміністративний, економічний та соціокультурний аспекти)". Thesis, Інститут історії України НАН України, 2005. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/32352.

Full text
Abstract:
У дисертації на основі документальних, літературних та інших джерел досліджено особливості управління, економічного та соціокультурного життя в північних та східних областях України, які не увійшли до рейхскомісаріату “Україна” і протягом всього періоду окупації перебували під управлінням військової адміністрації. Проведено аналіз процесу формування органів окупаційної адміністрації та їх структури. Значна увага приділена ролі допоміжних органів, які формувалися з місцевих жителів. Проаналізовано політику в промисловості та сільському господарстві. Показано, що провал “бліцкрігу” змусив окупаційні власті переглянути початкові плани і вдатися до спроб відбудови українських підприємств та реформування сільськогосподарських відносин. Значна увага приділена діяльності місцевої інтелігенції по відродженню культурного життя в зазначених областях. Показано, що ці заходи знаходили певне розуміння з боку військової адміністрації. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/32352<br>В диссертации на основании документальных, литературных и других источников исследованы особенности управления, экономической и социокультурной жизни в северных и восточных областях Украины, которые не вошли в рейхскомиссариат “Украина” и весь период оккупации находились под управлением военной администрации – Черниговская, Сумская, Харьковская, Ворошиловградская (ныне Луганская) и Сталинская (Донецкая). Показано, что ещё на этапе планирования было решено отказаться от создания единой системы управления оккупированной территорией СССР. При этом, вследствие недоверия А.Гитлера к военным, которые, по его мнению, были неспособны решать сложные политические задачи, принято решение ограничить оперативный тыл вермахта. Предполагалось, что после быстрого продвижения вглубь территории, тыловые районы должны передаваться под управление гражданской администрации рейхскомиссариатов. В результате военно-административные органы не имели чётко сформулированных задач. Особенностью оккупационного управления в военной зоне на территории СССР и Украины явилось создание параллельных военно-административного и военно-экономического аппаратов. Задача последнего заключалась в обеспечении вермахта продовольствием за счёт оккупированных территорий, прежде всего, Украины. Однако наличие этих двух управленческих структур порождало противоречия между ними. Роль “третьей власти” в военной зоне выполняли многочисленные полицейско-карательные органы, на которых лежит ответственность за уничтожение населения. Проанализирован процесс формирования, структура и функции так называемых вспомогательных органов, создаваемых из местного населения представителями различных немецких инстанций. Делается вывод о том, что они стали неотъемлемой частью оккупационной администрации и без их создания и сотрудничества части населения реализация оккупационной политики на украинских землях была бы невозможной. В эти органы шли в основном представители местной интеллигенции, часть которой надеялась на социально-экономическое и национально-культурное возрождение края. Отношение к ним немецких чиновников было различным, но отмечено, что украинская интеллигенция активнее сотрудничала с военной администрацией в военной зоне, чем с гражданской в рейхскомиссариате “Украина”. Установлено, что экономический потенциал восточных областей Украины пострадал вследствие действий по эвакуации и уничтожению материальных ценностей, предпринятых правительством СССР в начальный период войны. С установлением “нового порядка” началось восстановление сельского хозяйства и части промышленности. Важную роль в этом сыграла местная украинская администрация, а также немецкие монополии. Номенклатура произведённой продукции определялась потребностями вермахта. При этом потребности местного населения в предметах первой необходимости не учитывались. В условиях затяжной войны Германия оказалась не в состоянии наладить поставки собственной промышленной продукции в обмен на украинское продовольствие. На украинском рынке возник товарный дефицит. По мнению А.Розенберга, ситуацию могло улучшить развитие ремесленничества. Но усилиями военно-экономических инстанций продукция ремесленников также направлялась для вермахта. Доказано, что существовали разногласия в среде нацистского руководства по вопросу политики в сфере сельского хозяйства. Аграрная реформа, инициированная министерством А.Розенберга, рассматривается как неудавшаяся, поскольку главная политическая цель – завоевать поддержку украинского крестьянства – не была достигнута. При этом указывается, что некоторые успехи при обеспечении поставок вермахту и Германии достигнуты были. В целом отмечен грабительский характер оккупационной политики в экономической сфере. В работе также анализируется политика в сфере культуры. Приоритетным для немецких властей был вопрос захвата и вывоза культурных ценностей. Для этого был создан разветвлённый аппарат, от “функционирования” которого особенно пострадали украинские библиотеки, музеи и картинные галереи. В силу того, что военная администрация разделяла идеи А.Розенберга, деятельность музеев, библиотек, театров, многочисленных кружков и студий была в военной зоне массовым явлением. Также начался процесс оживления религиозной жизни, важная роль в котором принадлежала центру УАПЦ в Харькове. Сравнительно умеренной была политика и в сфере образования. Автор связывает это с деятельностью местной интеллигенции, но при этом отмечает, что большинство её планов были обречены на провал в условиях ограничений со стороны оккупационных властей, навеянных человеконенавистническими теориями национал-социализма. При цитировании документа, используйте ссылку http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/32352<br>The peculiarities of management, economic and social-cultural life in the Northern and Eastern regions of Ukraine, which were not included to reichcommissariat "Ukraine" and during the whole period of occupation were under the rule of the military administration, are examined and studied in the dissertation with the help of documentaries, literary and other sources. The analysis of the process of forming the bodies of occupation administration and their structure was done. Great attention was paid to the role of auxiliary bodies which were formed on the basis of local inhabitants. The policy in the sphere of agriculture and industry was analysed too. It was shown that the failure of “blitzkrieg” made the occupation authorities examine the initial plans and try to restore Ukrainian enterprises, reform agricultural system. The activity of local intelligentsia in the sphere of revival of the cultural life in the regions mentioned above was narrated. It was depicted that the military administration supported those efforts to certain degree. When you are citing the document, use the following link http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/32352
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
We offer discounts on all premium plans for authors whose works are included in thematic literature selections. Contact us to get a unique promo code!