Journal articles on the topic 'Лінгвістика тексту'

Дискурс є одним із ключових понять сучасної наукової пара- дигми лінгвістичного знання, базованої на синтезі когніції й комунікації та розглядуваної як категорія, що дає змогу по-новому подивитися на текст. Авторка аналізує різні концепції дискурсу, сформовані в останні десятиліття в рамках когнітивного, конструктивістсько-постструктуралістського й нео- риторичного підходів. Дискурс у рамках когнітивного підходу визначають як когнітивно-комунікативну подію, узяту в усій її повноті, тобто як процес, вираження і продукт інтеракції учасників комунікації, здійснюваної за допо- могою певного коду в певних соціально-культурних та історичних умовах. Дискурс у конструктивістсько-постструктуралістській парадигмі розгляда- ють як певний когнітивно-тематичний простір, у якому формуються значущі на певному історичному етапі ідеологічні (смислові) позиції, релевантні для певного соціуму й реалізовані не в одному, а в безлічі розсіяних висловлювань/ текстів, які задають учасникам комунікації певні суб’єктні позиції. Дискурс у цьому розумінні слід позначити як дискурсну формацію. Із позицій неорито- рики дискурс може бути визначений як стратегія створення та сприйняття текстів, специфічний спосіб вербального сприйняття світу або фрагменту світу. Найбільш точно таке розуміння дискурсу відображає термін «дискур- сивна практика». Незважаючи на те що проаналізовані у статті концепції дискурсу мають за джерело різні методологічні принципи, у них є дещо спільне: у їх фокусі перебуває той самий об’єкт дослідження – текст. Моно- і тран- стекстові моделі дискурсу дають змогу подолати межі тексту, розмістивши його в динамічний простір комунікації. Теорії дискурсу й саме поняття «дис- курс» демонструють вихід на новий рівень пізнання, що допомагає побачити й обґрунтувати когнітивно-комунікативний потенціал тексту.

На сьогоднішній день існує багато компаній у всьому світі, що займаються розробкою систем машинного перекладу (СМП), за допомогою яких здійснюється переклад на різні мови світу. Серед них можна виділити такі: SYSTRAN (США, systransoft.com), Langenscheidt (Німеччина, langenscheidt.de), Transparent Language (США, transparent.com), LANGUAGE ENGINEERING CORPORATION (США, lec.com), Translation Experts (США, tranexp.com), Linguatec (Німеччина, linguatec.net), SDL (Великобританія, sdl.com), STAR (Швейцарія, star-group.net), ATRIL (США, atril.com), Alis Technologies (Канада, alis.com).Вивчення джерел щодо комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів свідчить, що проблеми перекладу і розпізнавання образів за допомогою машини тісно пов’язані із проблемами штучного інтелекту і кібернетикою. Проблеми створення штучної подібності людського розуму для вирішення складних завдань і моделювання розумової діяльності вивчаються досить давно. Вперше ідею штучного інтелекту висловив Р. Луллій у XIV столітті, коли він намагався створити машину для вирішення різноманітних задач з основ загальної класифікації понять. А у XVIII столітті Г. Лейбніц і Р. Декарт розвили ці ідеї, запропонувавши універсальні мови класифікації всіх наук [1].Ці ідеї лягли в основу теоретичних розробок у галузі створення штучного інтелекту. Проте розвиток штучного інтелекту як наукового напряму став можливим лише після створення електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Це сталося у 40-ві роки ХХ століття.Термін «штучний інтелект» був запропонований в 1956 р. на семінарі, присвяченому розробці логічних завдань з аналогічною назвою у Стенфордському університеті. Штучний інтелект – розділ комп’ютерної лінгвістики та інформатики, де розглядаються формалізація проблем та завдань, які нагадують завдання, виконувані людиною. При цьому у більшості випадків алгоритм розв’язування завдання невідомий наперед. Точного визначення цієї науки немає, оскільки у філософії не вирішене питання про природу і статус людського інтелекту. Немає і точного критерію досягнення комп’ютером «розумності», хоча стосовно штучного інтелекту було запропоновано низку гіпотез, наприклад, тест Тьюринга або гіпотеза Ньюела-Саймона [2].Після визначення штучного інтелекту як самостійного розділу науки відбувся його поділ за двома основними напрямками: нейрокібернетика і кібернетика «чорного ящика». Розпізнавання образів – традиційний напрямок штучного інтелекту, близький до машинного навчання і пов’язаний з нейрокібернетикою. Кожному об’єкту відповідає матриця ознак, за якою відбувається його розпізнавання. Машинний переклад належить до кібернетики «чорного ящика», головним принципом якого є принцип, протилежний нейрокібернетиці, а саме: немає значення, як побудований «розумовий» пристрій – головне, щоб на задані вхідні дії він реагував, як людський мозок.Слід зазначити, що сьогодні науковці розглядають штучний інтелект як один з напрямків інформатики, метою якого є розробка апаратно-програмних засобів, за допомогою яких можна користувачу-непрограмісту ставити і вирішувати завдання, що традиційно вважаються інтелектуальними [2].З другої половини 1960-х рр., коли людство вступило в епоху комп’ютерних технологій, використання комп’ютерів звільнило людей від багатьох видів рутинної роботи, будь то трудомісткі обчислення чи пошук необхідних елементів в різних базах даних. При цьому слід мати на увазі, що принципова відмінність комп’ютерних технологій від будь-яких виробничих технологій полягає саме в тому, що в одному випадку технології не можуть бути безупинні, тому що вони поєднують роботу рутинного типу (скажімо, оперативний облік) і роботу творчу, яка не піддається поки що формалізації (прийняття рішень), а в іншому випадку функція виробництва безупинна і відображає строгу послідовність всіх операцій для випуску продукції (конвеєризація процесу).Переклади текстів з однієї мови на іншу можна віднести до рутинної роботи, але тільки частково. Дійсно, з одного боку, в роботі будь-якого перекладача є досить велика кількість елементів формалізму, хоча, з іншого боку, у даний час жоден серйозний переклад не може бути виконаний зовсім формально.Усі переклади можна розділити на технічні і літературні. Межа між ними є дуже «розмитою» (проміжне положення займають, наприклад, переклади ділових листів). Особливістю технічних перекладів є необхідність у першу чергу знати стандарти фахових понять. Специфіка ж літературного перекладу полягає в тому, що потрібно одержати текст, за художньою цінністю максимально близький до оригіналу. Якість виконання з використанням комп’ютера технічних і літературних перекладів у теперішній час зовсім різна: технічні переклади є якісніші, ніж літературні. Останній факт особливо відчутний при перекладі віршованих форм  тут використання комп’ютера практично неможливе: його використання поступається поетам-перекладачам.Переклад текстів  одна з перших функцій, яку людина спробувала виконати за допомогою комп’ютера. Всього через кілька років після створення перших ЕОМ з’явилися і програми машинного перекладу. Датою народження машинного перекладу як галузі досліджень прийнято вважати 1947 р. Саме тоді У. Уівер [3] (який написав трохи пізніше, у 1949 р., разом із К. Шенноном книгу з основ теорії інформації), написав лист Н. Вінеру, «батькові кібернетики», порівнявши в цьому листі завдання перекладу із завданням дешифрування текстів.Завдання дешифрування до цього часу вже вирішувалися (і небезуспішно) на електромеханічних пристроях. Більше того, перша діюча ЕОМ за назвою Colossus-1, сконструйована в Англії в 1942-43 рр. знаменитим математиком і логіком А. Тьюрінгом, автором теоретичного автомата «машина Тьюрінга», разом з Х. А. Ньюменом, використовувалася під час війни для розшифровування секретних німецьких кодів. Оскільки ЕОМ Colossus-1, як і всі перші обчислювальні машини, конструювалася і використовувалася головним чином для військових цілей, відомості про неї стали відомі набагато пізніше її введення в експлуатацію. У 1944 р. Г. Айкен сконструював обчислювальну машину МАРК-1 на електромеханічних елементах і установив її в Гарвардському університеті. Ця машина також використовувалася для виконання завдань дешифрування. Відзначимо також, що завдання дешифрування доводилося і доводиться нерідко вирішувати не тільки військовим, але також археологам і історикам при спробах прочитати рукописи давніми, забутими мовами [4].Після листа У. Уівера Н. Вінерові відбувся ряд гострих наукових дискусій, потім були виділені гроші на дослідження. Сам Н. Вінер, що вільно розмовляв 13-тьма мовами, довгий час оцінював можливості комп’ютерного перекладу дуже скептично. Він, зокрема, писав: «...що стосується проблеми механічного перекладу, то, відверто кажучи, я боюся, що межі слів у різних мовах занадто розпливчасті, а емоційні й інтернаціональні слова займають занадто велике місце в мові, щоб який-небудь напівмеханічний спосіб перекладу був багатообіцяючим... В даний час механізація мови... уявляється мені передчасною» [5, 152]. Однак, всупереч скепсису Вінера і ряду інших вчених зі світовими іменами, у 1952 р. відбулася перша міжнародна конференція з машинного перекладу. Організатором цієї конференції був відомий ізраїльський математик І. Бар-Хіллел. Він прославився в першу чергу застосуванням ідей і методів математичної логіки в різних напрямках досліджень з теорії множин і основ математики, але видав також ряд робіт із загальної теорії мови, математичної лінгвістики, автоматичного перекладу і теорії визначень (у СРСР була дуже популярна монографія «Основи теорії множин», написана І. Бар-Хіллелом разом з А. А. Френкелом) [3].Незабаром після конференції 1952 р. був досягнутий ряд успіхів у академічних дослідженнях, які, у свою чергу, стимулювали комерційний інтерес до проблеми машинного перекладу. Вже в 1954 р. знаменита фірма IBM разом із Джорджтаунським університетом (США) зуміла показати першу систему, що базується на словнику з 250-ти слів і 6-ти синтаксичних правилах. За допомогою цієї системи забезпечувався переклад 49-ти заздалегідь відібраних речень. Вже до 1958 р. у світі існували програмні системи для машинного перекладу технічних текстів, найдосконаліша з яких була розроблена в СРСР і мала запас 952 слова.В період з 1954 р. по 1964 р. уряд і різні військові відомства США витратили на дослідження в галузі машинного перекладу близько 40 млн. доларів. Однак незабаром «запаморочення від успіхів» змінилося повною зневірою, що доходила практично до повного заперечення здійсненності машинного перекладу. До подібного висновку прийшли на основі звіту, виконаного спеціальним комітетом із прикладної лінгвістики (ALPAC) Національної Академії наук США. У звіті констатувалося, що використання систем автоматичного перекладу не зможе забезпечити прийнятну якість у найближчому майбутньому. Песимізм ALPAC був обумовлений, головним чином, невисоким рівнем розвитку комп’ютер­ної техніки того часу. Справді, труднощі роботи з перфокартами і величезними комп’ютерами I-го і II-го поколінь (на електронних лампах чи транзисторах) були чималими. Саме з цих причин перші проекти не дали істотних практичних результатів. Однак були виявлені основні проблеми перекладу текстів природною мовою: багатозначність слів і синтаксичних конструкцій, практична неможливість опису семантичної структури світу навіть в обмеженій предметній галузі, відсутність ефективних формальних методів опису лінгвістичних закономірностей [6].До поширення персональних комп’ютерів машинний переклад міг бути швидше цікавим об’єктом наукових досліджень, ніж важливою сферою застосування обчислювальної техніки. Причинами цього були:висока вартість часу роботи ЕОМ (з огляду на той факт, що кожну обчислювальну машину обслуговувала велика група системних програмістів, інженерів, техніків і операторів, для кожної машини було потрібне окреме, спеціально обладнане приміщення і т.п., «комп’ютерний час» був дуже і дуже дорогим);колективне використання ресурсів комп’ютера. Це часто не дозволяло негайно звернутися до електронного помічника, зводячи нанівець найважливішу перевагу машинного перекладу перед звичайним  його оперативність.За результатами звіту ALPAC дослідження з комп’ютерного перекладу припинилися на півтора десятка років через відсутність фінансування. Однак у цей же час відбувся якісний стрибок у розвитку обчислювальної техніки за рахунок переходу до технологій інтегральних схем. ЕОМ III-го покоління на інтегральних схемах, що використовувалися у 1960-ті роки, до кінця 1960-х  початку 1970-х років стали витіснятися машинами IV-го покоління на великих інтегральних схемах. Нарешті, у 1970 р. М. Е. Хофф (Intel) створив перший мікропроцесор, тобто інтегральну схему, придатну для виконання функції великої ЕОМ. До середини 1970-х років з’явилися перші комерційно розповсюджувані персональні комп’ютери (ПК) на базі 8-розрядних мікропроцесорів фірми Intel. Це була на той час комп’ютерна революція.Саме поява ПК стала сильним додатковим стимулом для вдосконалювання комп’ютерного перекладу (особливо після створення комп’ю­терів Apple II у 1977 р. і IBM PC у 1981 р.). Поновленню досліджень з комп’ютерного перекладу сприяло також підвищення рівня розвитку техніки і науки взагалі. Так, у 1970-ті рр. одержала поширення система автоматизованого перекладу SYSTRAN. Протягом 1974-75 рр. система була використана аерокосмічною асоціацією NASA для перекладу документів проекту «Союз-Аполлон». До кінця 1980-х років за допомогою цієї системи перекладали з кількох мов вже близько 100 000 сторінок щорічно. Розвитку комп’ютерного перекладу сприяло ще і зростання інтересу дослідників і проектувальників до проблеми штучного інтелекту (тут явно переважали лінгвістичні аспекти) і комп’ютерного пошуку даних [7].Починаючи з 1980-х рр., коли вартість машинного часу помітно знизилась, а доступ до них можна було одержати в будь-який час, машинний переклад став економічно вигідним. У ці і наступні роки удосконалювання програм дозволило досить точно перекладати багато видів текстів. 1990-ті рр. можна вважати справжньою «епохою Відродження» у розвитку комп’ютерного перекладу, що пов’язано не тільки з широкими можливостями використання ПК і появою нових технічних засобів (у першу чергу сканерів), але і з появою комп’ютерних мереж, зокрема глобальної мережі Internet.Наприклад, створення Європейської Інформаційної Мережі (EURONET DIANA) стимулювало роботи зі створення систем автоматизованого перекладу. У 1982 р. було оголошено про створення європейської програми EUROTRA, метою реалізації якої була розробка системи комп’ютерного перекладу для всіх європейських мов. Спочатку проект оцінювався в 12 млн. доларів США, але вже в 1987 р. фахівці визначили сумарні витрати по цьому проекту більш ніж у 160 млн. доларів [4].Використання глобальної мережі Internet об’єднало мільйони людей, що говорять різними мовами, у єдиний інформаційний простір. Домінує, природно, англійська мова, але: є користувачі, які нею зовсім не володіють чи володіють дуже слабко; існує безліч Web-сторінок, написаних не англійською мовою.Для полегшення перегляду Web-сторінок, описаних незнайомою користувачеві мовою, з’явилися додатки до браузерів, за допомогою яких здійснюється переклад обраних користувачем фрагментів Web-сторінки або всієї Web-сторінки, що переглядається. Для цього досить лише скопіювати частину тексту та вставити його у відповідне поле або «натиснути» на спеціальну кнопку меню. Прикладом такого комп’ютерного перекладача є програмний засіб WebTransSite фірми «Промт», створений на базі програмного засобу Stylus, який можна використовувати в різних браузерах (Netscape Navigator, Internet Explorer, Mozilla Firefox, Opera та ін.) або, наприклад, Google Translate – це сервіс компанії Google, за допомогою якого можна автоматично перекладати слова, фрази та Web-сторінки з однієї мови на іншу. В системі Google використовується власне програмне забезпечення для перекладу на основі статистичного машинного перекладу. З вересня 2008 р. підтримуються й переклади українською мовою. Користувач уводить текст, поданий мовою оригіналу, та вказує мову, якою цей текст потрібно подати.Проблемами машинного перекладу в теперішній час займається ряд відомих компаній, таких як SYSTRAN Software Inc., Logos Corp., Globalink Inc., Alis Technologies Inc., Toshiba Corp., Compu Serve, Fujitsu Corp., TRADOS Inc., Промт та інші. З’явилися також компанії, що спеціалізуються на машинному перекладі, зокрема компанія SAP AG, яка є європейським лідером у розробці програмного забезпечення і протягом багатьох років використовує системи машинного перекладу різних виробників при локалізації своїх програмних продуктів. Існує і служба машинного перекладу при комісії Європейського Союзу (обсяг перекладу в комісії перевищує 2,5 млн. сторінок щорічно; переклади всіх документів виконуються оперативно 11-тьма офіційними мовами, забезпечують їх 1100 перекладачів, 100 лінгвістів, 100 менеджерів і 500 секретарів) [8].Проблемам комп’ютерного перекладу значна увага науковців приділяється в галузі лінгвістики, зокрема в Україні у Київському державному університеті лінгвістики, дуже міцною є лінгвістична школа Санкт-Петербурга та Москви. Не можна не згадати такі праці, як фундаментальна монографія Ф. Джорджа «Основи кібернетики» [5], Дж. Вудера «Science without properties», О. К. Жолковського «О правилах семантического анализа», Ю. М. Марчука «Проблемы машинного перевода», Г. С. Цейтіна, М. І. Откупщикової та ін. «Система анализа текста с процедурным представлением словарной информации» [6] та інші, в яких сформульовані основні принципи і проблеми практичної реалізації машинного перекладу. Ці монографії містять цікавий фактичний матеріал і можуть бути корисні педагогу в побудові курсу лекцій з комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів.Протягом багатьох років науковці в галузях лінгвістики, кібернетики, інформатики вели інтенсивні пошуки моделей і алгоритмів людського мислення і розробок програм, але так сталося, що жодна з наук – філософія, психологія, лінгвістика – не в змозі запропонувати такого алгоритму. Таким чином, штучний інтелект як «генератор знань» [9, 139] ще не створений, машинний переклад є частково структурованим завданням, а тому втручання людини в створення досконалих перекладів буде потрібне завжди і її треба, як слід, цього навчати.

Мова інтернету є новим різновидом лінгвістичного дискурсу, який виник разом із глобальною системою інтернет-комунікації, найпопулярнішої та найдоступнішої мережі, позаяк у спілкуванні беруть участь люди будь-якого віку, освіти, релігії, політичних поглядів, країни проживання тощо. Метою сучасної лінгвістики є вивчення інтернет-дискурсу як динамічного соціального явища, а також систематизація отриманих у процесі цього вивчення результатів. До того ж зросла кількість міждисциплінарних досліджень, присвячених мові інтернету. У статті окреслено властивості інтернет-дискурсу та основні ознаки письмових і усних цифрових текстів. Характеристики розміщеного в мережі друкованого тексту можна змінити за рахунок різних гіпертекстових посилань. Його можна включити в інше повідомлення, ідентифіковане пошуковими системами за певними ключовими словами й термінологією. Отже, текст може стати частиною іншого тексту або бути доповненим аудіовізуальною інформацією. Ключові детермінанти та специфічну класифікацію індивідуалізованих лінгвістичних параметрів інтернет-тексту визнають життєво важливою характеристикою мовного портрета особистості й можуть бути використані для ідентифікації користувача інтернету. У статті звернено увагу на те, що різні аспекти аналізу стилю письмового та усного повідомлення, організації тексту відображають особистісні якості людини. Характеристики мовної рефлексивності чатів та соціальних мереж, їхні емоційні реакції, що передають традиційні значення, є визначальними рисами інтернет-комунікації. Мова інтернету – це складне поєднання різних дискурсів, а розроблення схеми аналізу інтернет-текстів є найважливішим завданням сучасної лінгвістики. Розвиток практичних методів аналізу інтернет-дискурсу значною мірою сприяє успішній ідентифікації індивідуального користувача.

У сучасній лінгвістиці широко вживається термін «інтеракція». У поняття соціальної інтеракції входить і мовленнєва інтеракція, яка характеризує взаємозв’язок комунікантів у процесі мовленнєвої взаємодії, що відтворюється в тексті як лінгвістичній категорії та абстрактній конструкції в текстовій категорії діалогічності, яка відображає інтеракціональну суть спілкування адресанта-адресата. Діалогічність (інтеракціональність) слід кваліфікувати як феномен, реально присутній у будь-якій формі мовленнєвої комунікації, втіленій у текст. Текстова категорія діалогічності вплітається в семантико-прагматичну структуру тексту. За М. М. Бахтіним, текст – це діалог адресанта з попереднім або сучасним йому станом суспільства, знань, культур, а також з адресатом, і текстова категорія діалогічності має позалінгвальне підгрунтя: випливає із взаємовідносин учасників комунікації, контексту в широкому розумінні, комунікативної ситуації, спільних пресупозицій комунікантів. Зазначені позалінгвальні фактори взаємодіють з власне мовними структурами. У тексті як своєрідному середовищі (екосистемі) здійснюється інтеракція між комунікантами. Еколінгвістична модель інтеракціональної комунікації відбиває складну мережу еколінгвістичних відносин: мова – мовна особистість, мова – текст, мова – суспільство.

Статтю присвячено з’ясуванню поліпарадигмальної природи художнього тексту та ролі людського чинника в сучасній лінгвістиці. Виявлено антропоцентричні тенденції, що домінують у сучасних дослідженнях тексту та відображено різноманітні підходи до тексту (семіотичний, лінгвістичний, комунікативний, когнітивний, прагматичний). Проаналізувано текст як комунікативний акт та виділено чотири аспекти при вивченні тексту – екстралінгвальний, когнітивний, семантичний і лінгвістичний. Розглянуто художній текст як авторський потік свідомості, зафіксований у мовній формі, яка відображає авторську позицію, його світобачення, погляди, міркування, емоції, оцінки, тобто його мовостиль. З’ясовано, що образ автора об’єднує всі елементи змісту і стилю художнього твору в текстове ціле.

У статті окреслюється місце правової герменевтики у методології досліджень та юридич- ній аргументації науки трудового права та права соціального забезпечення. Вказано, що при використанні правової герменевтики у методології юридичних досліджень та юридич- ній аргументації інтерпретаційна діяльність не обмежується дослідженням явища з точки зору його формально-логічного аналізу. Автори вважають, що правова герменевтика воло- діє методологічним інструментарієм, за допомогою якого можна не лише інтерпретувати та розуміти текст, але й пізнати автора тексту. Визначено, що інтерпретація тексту здійсню- ється із застосуванням методів як лінгвістики, так і філософії, зокрема подвійної і потрійної рефлексії. Зазначається, що інтерпретація тексту відбувається у межах так званого герме- невтичного кола, в якому текст проходить декілька інтерпретаційних стадій: формування «передрозуміння» (звільнення від забобонів сприйняття та відкидання емоційного контек- сту), курсорне читання (виділення основних культурних і лінгвістичних символів тексту, пошук і виявлення «темних місць»), формулювання і перевірка гіпотез (надання відповідей на поставлені до «темних місць» питання та окреслення аргументів, котрі встановлюють зв’язки між текстом і інтерпретацією). Автори зазначають, що застосування засобів правової герменевтики для вивчення таких сучасних явищ науки трудового права і права соціального забезпечення передусім потрібне для відмежування їхнього реального смислу від стереоти- пів та зловживань так званого «передрозуміння», завчасного неприйняття нової конструкції через певні традиційні забобони класичної юридичної науки при збереженні нейтрального відношення. Автори переконані, що використання не лише класичного методологічного апа- рату, але й таких нетипових для вітчизняної юридичної науки засобів, як правова герменев- тика, може створити фундамент для уникнення «передрозуміння» при дослідженні сучасних правових явищ, сформувати дослідницьке поле для винайдення універсальних підходів до регулювання трудових відносин і відносин у сфері соціального захисту.

Стаття присвячена особливостям реалізації відтворення комунікативного впливу під час перекладу масмедійних текстів. Тексти мас-медіа є невід’ємною частиною сьогодення, а мовний вплив на читача є головною метою таких видань. Зацікавленість лінгвістів у дослідженні вищезазначених текстів зумовлена тим, що лінгвістична теорія вийшла на рівень дискурсивності, а медіатекст є підкреслено дискурсивним. Сучасний підхід до поняття «масмедійний дискурс» визначає, що він являє собою основне джерело знань людей про світ і події, а глобальні зміни у масовій комунікації безпосередньо відбуваються за допомогою комунікативного впливу такого дискурсу, що впливає на умови життя, спосіб мислення і систему сприйняття інформації сучасного суспільства. У статті досліджено базові поняття мовного впливу, окреслено його функціональну спрямованість та розкрито питання про прагматичні чинники аналізу мовного впливу. Було виявлено, що об’єктом і одночасно учасником такої комунікації виступає читач або слухач, а успішна реалізація мети масмедійного дискурсу можлива лише у разі застосування певного ряду мовних засобів. У статті подано інформацію про способи досягнення перлокутивного ефекту на аудиторію під час відтворення прагматичного потенціалу тексту у мові перекладу, а також на прикладі конкретних ситуацій висвітлено алгоритм прагматичного аналізу (урахування певних лінгвокультурологічних особливостей аудиторії, на яку спрямований цей текст) та окреслено деякі комунікативні стратегії і тактики масмедійного дискурсу, виявлення яких сприяє створенню більш ефективного розуміння інтенцій автора. З огляду на те, що аналіз відтворення комунікативного впливу зазначеного дискурсу під час перекладу є дуже широким, у статті було запропоновано лише окремі шляхи реалізації цього питання, які відображають власний досвід автора та його власну думкую.

Статтю присвячено вивченню феномену мультимодальності у сучасних вітчизняних та зарубіжних студіях. Акцентовано увагу на мультимодальному характері сучасної текстової комунікації. Здійснено огляд наукових робіт, присвячених лінгвістичному явищу мультимодальності. У процесі роботи досліджено витоки мультимодальності та окреслено новітні підходи до дослідження цього явища у сучасному комунікативному просторі. Висвітлено теоретичне підґрунтя мультимодальної лінгвістики. Систематизовано, порівняно та уточнено окремі трактування мультимодальності. Здійснено комплексний аналіз вищезазначеного лінгвістичного поняття. Мультимодальність розглянуто як процес і як результат взаємодії множинності семіотичних ресурсів (вербальних, невербальних та паравербальних), що залучаються до процесу комунікації. Виявлено велике різноманіття термінів на позначення текстів із негомогенними складниками, поліфонічність номінацій яких зумовлена широким спектром характерних особливостей таких текстів. Зосереджено увагу на диференціації термінів «полікодовість» та «креолізованість». Пояснено доцільність послуговування терміном «мультимодальність» на позначення текстів із гетерогенними складниками. У сучасній лінгвістиці мультимодальні тексти аналізують з урахуванням кількісної репрезентації вербальних та невербальних складників та ступеня їх кореляції. Досліджено, що трактування мультимодальності у сучасних лінгвістичних студіях є нечітким. Виявлено функціонування значної кількості наукових осередків у різних країнах світу, що вивчають мультимодальність комунікативної взаємодії. Наведено приклади онлайн- платформ, форумів, проектів тощо, основним напрямом досліджень яких є мультимодальна інтеракція спілкування. Окреслено основні напрями сучасних мультимодальних студій. Обґрунтовано перспективність полівекторних досліджень мультимодальної текстової комунікації та визначено перспективи подальших розвідок.

У статті проаналізовано правові засади здійснення лінгвістичних експертиз чинних нормативних актів у межах судового провадження та з метою тлумачення певних правових понять у юридичній діяльності. Зокрема встановлено, що предметом лінгвістичного аналізу текстів законів за запитом юристів найчастіше буває уточнення значення термінів і нетермінологічної лексики, рідше – з’ясування істинного змісту синтаксичних конструкцій, виявлення фактів порушення мовних норм, які унеможливлюють однозначне потрактування норм права. Виконання криміналістичного семантико-текстуального дослідження тексту в межах судового провадження здійснюють відповідно до норм, визначених Інструкцією про призначення й проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України. Лінгвістичні експертизи поза судовим провадженням виконує за власними методиками спеціаліст-філолог, компетентний у тій галузі лінгвістики, яка необхідна для оцінки тексту нормативного акта. Досліджено методики лінгвістичної експертизи нормативних актів, які можуть бути враховані у практиці термінологічного, лексико-семантичного й логіко-синтаксичного опрацювання текстів законопроєктів. Зокрема запропонований семантико-текстуальний аналіз термінів галузі авторського права, лексичного значення слів (як повнозначних, так і службових частин мови) або словосполучень, використаних у поданих на експертизу текстах, уживаних в українських нормативно-правових актах. Відзначено, що такі дослідження необхідно проводити з урахуванням контексту, у якому вжиті терміни, лексеми й словосполучення, що стають об’єктом лінгвістичної експертизи. Встановлено, що причиною запиту на лінгвістичну експертизу є потреба з’ясувати зміст термінів і нетермінологічної лексики в межах судового процесу чи несудової юридичної практики.

У цій статті розглядаються особливості використання іменників у текстах пісень британської незалежної сцени 2010-х років. Іменники, які є об’єктом дослідження, використовуються авторами пісень для позначення конкретних культурно мотивованих явищ та передачі універсальних концептів, властивих кожній людині. Лінгвісти всіх теоретичних напрямів згодні з тим, що лексична категорійність є однією з найважливіших і найскладніших проблем у лінгвістиці. Одне з головних питань категорійності: чи існує універсальний семантичний критерій, який мотивує приналежність до категорії окремою мовою і, ширше, у різних мовах? Більшість сучасних лінгвістів, особливо ті, хто підходить до цієї проблеми з функціоналістської та когнітивної точок зору, слідом за традиційними граматистами вважають пошук умовних універсалій, які лежать в основі приналежності до категорій, продуктивною дослідницькою програмою. Слід зазначити, що вирішальним моментом у дослідженні семантичних класів іменників є екстралінгвістичне середовище, тобто зовнішні чинники, які спонукали автора використати певні лексичні одиниці. Логічно припустити, що кожна людина наділяє лексичні одиниці унікальним, властивим лише їй змістом, і у зв’язку з цим ми стикаємося з декількома способами інтерпретації тексту пісні: через призму автора пісні та через призму аудиторії. Автором текстів пісень гурту Bring Me The Horizon переважно є Олівер Сайкс, уродженець Ешфорда, Кент, Англія. Географічне положення, безперечно, відіграло вирішальну роль у процесі написання текстів пісень, оскільки Bring Me The Horizon стали справжнім британським культурним феноменом. Оліверу Сайксу вдається не тільки зобразити досвід, який викликає відгук у його міжнародних шанувальників, а й інкорпорувати елементи, притаманні британській колективній свідомості. Проаналізувавши останній альбом гурту Bring Me The Horizon “Post Human: Survival Horror”, ми виділили наступні семантичні класи іменників: Heavenly Domain, Desperation, Violence, Animals, Habitat, Temporality, Ignorance, Emotional State. Це домінантні категорії, які Олівер Сайкс спробував донести до громадськості під час кризи COVID-19. Більш детальний огляд мотивів використання конкретних іменників міститься в емпіричній частині статті.

The article reveals the role of using a text-centric approach in the formation of rhetorical competence of future teachers of Ukrainian language and literature, highlights the semantic characteristics of the basic concepts of the study.The concept of “competence”, which is expressed in the readiness of the teacher to use internal and external resources effectively to solve professional and pedagogical problems, is substantiated.The concepts of “text-centric approach”, “text”, “educational text” are specified, the concept of “text-forming competence” is substantiated, it is determined that the text-centric approach gives the chance to study the functioning of different types of texts, styles of speech according to a communication situation; it is proved that the most relevant and promising are the perception, analysis, creation, production of educational texts of different styles, types, genres of professional and socio-cultural content speech.The structure of rhetorical competence is characterized as a hierarchy of three main components.The exceptional role of information on the linguistics of the text for the formation of rhetorical skills has been identified. Emphasis is placed on the fact that this is facilitated by the text-centric aspect of learning the Ukrainian language, which involves the systematic processing of texts of different types, styles, and genres, which certainly affects the improvement of rhetorical skills based on the principles of continuity and perspective.Emphasis is placed on rhetorical analysis of the text, which differs in its versatility, as it covers the whole work, from discourse analysis to the choice of words. The article states that the analysis of problematic, original texts teaches the understanding of speech subtleties, perception of non-stenciled utterances, develops the sense of speech necessary for a speaker, teaches critical thinking and creating their own utterances, is an effective means of speech education for future teachers of Ukrainian language and literature and the method of forming their professional competencies.We see the prospect of further research in the substantiation of the linguodidactic principles of competence-oriented learning in the professional educational space of the future vocabulary teacher. The issue of developing an author’s model of forming the rhetorical competence of future teachers of the Ukrainian language by means of information and communication technologies also requires further study.Key words: educational text, text-centrism, text-creating activity, rhetorical analysis of the text, commu-nicative exercises. У статті розкрито роль використання текстоцентричного підходу у формуванні риторичної компе-тентності майбутніх вчителів української мови та літератури. Висвітлено змістову характеристику про-відних дефініцій дослідження. Обґрунтовано поняття «компетентність», що виражається в готовності педагога ефективно використовувати внутрішні і зовнішні ресурси для вирішення професійно-педаго-гічних завдань.Уточнено поняття «текстоцентричний підхід», «текст», «навчальний текст», визначено, що тексто-центричний підхід дає змогу досліджувати функціювання текстів різних типів, стилів мовлення відпо-відно до ситуації спілкування; доведено, що найбільш актуальними й перспективними є сприймання, аналіз, створення, продукування навчальних текстів різних стилів, типів, жанрів мовлення фахового й соціокультурного змісту. Охарактеризовано структуру риторичної компетентності як ієрархію трьох основних компонентів, а саме когнітивного, практико-діяльнісного, особистісного.Визначено виняткову роль відомостей з лінгвістики тексту для формування риторичних умінь і нави-чок, чому сприяє текстоцентричний аспект навчання української мови, який передбачає систематичне опрацювання текстів різних типів, стилів і жанрів, що, безумовно, впливає на вдосконалення риторич-них умінь з урахування принципів наступності та перспективності. Подано теоретичне осмислення проблеми навчання української мови на текстовій основі у різні періоди.Акцентовано увагу на риторичному аналізі тексту, який вирізняється своєю багатогранністю, оскіль-ки охоплює цілий твір: від аналізу дискурсу до вибору слів. У статті стверджується, що аналіз про-блемних, оригінальних текстів вчить розумінню мовленнєвих тонкощів, сприймання нетрафаретних висловлювань, розвиває мовне чуття, необхідне для оратора, вчить критично мислити і створювати власні висловлювання, є ефективним засобом мовленнєвого виховання майбутніх вчителів української мови та літератури і прийомом формування у них професійних компетентностей.Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в обґрунтуванні лінгводидактичних засад компе-тентнісно орієнтованого навчання в професійному освітньому просторі майбутнього вчителя-словесни-ка. Потребує подальшого вивчення питання розроблення авторської моделі формування риторичної ком-петентності майбутніх учителів української мови засобами інформаційних комунікаційних технологій.Ключові слова: навчальний текст, текстоцентризм, текстоцентричний підхід, риторичний аналіз тексту, комунікативні вправи.

У статті досліджуються індивідуальні особливості стилю американської письменниці Луїз Ердріч на прикладі її роману «Love medicine». Визначення індивідуального стилю автора є одним із найактуальніших завдань у галузі прикладної лінгвістики, що відіграє провідну роль для розробки сучасних засобів машинної обробки тексту. Індивідуальний стиль автора відображає неповторні риси у творчості митця, що відрізняють його твори від літературної спадщини інших письменників. Він розкриває особистість творця, його життєвий досвід, цінності, погляди та упередження, а також культуру його краю та характерні риси тогочасного суспільства. Луїз Ердріч є однією з найвідоміших американських письменниць індіанського походження, яка, вивчаючи історію предків, відображає її у своїх творах, втілює в образах різних персонажів. Упродовж дослідження визначено вплив культурного та особистісного досвіду письменниці на творчий доробок, проаналізовано вибір синтаксичних конструкцій, граматичних та лексичних засобів. Для проведення дослідження здійснено вибірку прикладів уживання художніх засобів та визначено їх значення в контексті твору. Проаналізовано використані автором метафори, порівняння, гіперболи, символи, анафору та ономатопею, їх вплив на текст, пробудження емоцій та почуттів у читачів. Ми виявили, що частка метафор у нашому тексті становить приблизно 40%, тоді як епітети та порівняння трапляються у 16% та 15% випадків уживання художніх засобів. До того ж діаграма ілюструє, що персоніфікація та анафора досить часто використовуються автором. Художні засоби відіграють неабияку роль у творі, адже саме вони дозволяють читачеві поринути у світ слова та переживати події разом із його героями, глибше пізнаючи кожного із них. За їх допомогою автор підкреслює індивідуальні та неповторні риси персонажів та надзвичайно тонко зображує їхні почуття, переживання та теплі стосунки між героями твору Луїз Едріч, що пронизують читачів до глибини душі. Робота має теоретичну цінність із точки зору вивчення унікальних рис, притаманних конкретному авторові, та практичну цінність під час застосування результатів дослідження в автоматизованих системах аналізу текстів та лінгвістичних корпусах.

У статті проаналізовано проблему взаємодії семіотичних знаків, вербальних одиниць і прагматичних інтенцій автора на матеріалі полікодових текстів сучасної англомовної соціальної реклами. Рекламне повідомлення інтерпретується як структурно та логічно завершений письмовий текст, створений із певною метою. Як відомо, рекламне повідомлення соціальної тематики, на відміну від комерційного, порушує важливі питання і створюється для гуманізації суспільства. З позиції лінгвістики рекламний текст вважається негомогенним, тобто таким, що поєднує вербальний (мовний або мовленнєвий) і невербальний (містить одиниці, що належать до інших знакових систем) елементи. Враховуючи складну природу поняття «полікодовий тест», ми застосували класифікацію знаків Ч. С. Пірса на семантичному, синтаксичному і прагматичному рівнях пізнання та елементи прагматично-лінгвістичного аналізу для дослідження дібраних рекламних повідомлень. У результаті вивчення ілюстративного матеріалу було визначено, що кожне рекламне повідомлення акумулює низку знаків (іконічні, індексальні, символічні), котрі прямо чи опосередковано вказують на об’єкт або проблему, якій присвячена реклама. Показово, що ключову роль у відібраних полікодових текстах відіграє візуальний компонент (обрана кольорова палітра, графічні засоби, фотомонтаж, колаж тощо), а вербальний компонент (судження або висновок) лаконічно резюмує представлену соціальну проблему. Автори рекламних повідомлень звертаються до різних лінгвістично-стилістичних засобів (на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях) для досягнення поставленої мети. При цьому знаки та лексико-стилістичні засоби гармонійно доповнюють одне одного, оптимізуючи текст соціальної реклами.

Розроблення апарату для оцінювання якості перекладу – актуальна лінгвістична проблема, детермінована зростанням кількості перекладацької літератури та необхідністю визначення того, що таке професійний переклад з погляду сучасного мовознавства. У статті проаналізовано особливості твору-оригіналу та перекладу з огляду на парадигматичну організацію тексту. Аналіз парадигматичної організації тексту репрезентує модель сприйняття тексту. Під час сприйняття тексту реципієнт переходить від текстової синтагматики (слова в тексті розташовані лінійно) до мисленнєвої парадигматики («предметні» образи пов’язуються за законами логіки та асоціації). Характер парадигм та міжпарадигмальних зв’язків зумовлює сприйняття твору. Висунуто гіпотезу, що збіги й розбіжності в парадигматичній організації тексту можуть бути використані під час оцінювання якості перекладу. Аналіз парадигматичної організації тексту передбачає виділення окремих парадигм, характеристику складу, функцій, способу вираження та конфігурації парадигм і міжпарадигмальних зв’язків. Матеріалом для аналізу був обраний вірш Йосифа Бродського «Ниоткуда с любовью, надцатого мартобря» та два його переклади: переклад Даніеля Вайсборта «From nowhere with love, Marchember the enth» та автопереклад «From nowhere with love the enth of Marchember sir». Ці переклади обрано через виняткову якість, засвідчену багатьма дослідниками. Автор допомагав із першим перекладом та зробив самостійно другий. Проте є суттєві відмінності у парадигматичній організації цих творів, що, з одного боку, зумовлено теоретичними настановами перекладачів, особливостями мов оригіналу та перекладу, а з другого, – індивідуальними властивостями, посиленням ролі окремих парадигм тексту. Аналіз парадигматичної організації тексту як моделі його сприйняття надає широкі можливості для подальшого компаративного аналізу не тільки оригіналу та перекладу, а також ідиостилів, творів різних напрямів тощо.

Шмігер Т. (2018). Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами. Монографія. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка. 510 с.
 Рецензована монографія увібрала в себе багаторічну й копітку працю Тараса Шмігера – непересічної особистості, глибокого аналітика, талановитого учня відомого українського перекладознавця Роксоляни Петрівни Зорівчак. Актуальність запропонованого дослідження зумовлює нагальна потреба впорядкування в перекладознавстві моделей аналітичного опрацьовування міжмовного та міжкультурного зіставлення текстів, що дасть змогу з’ясувати можливості й обмеження застосування цих моделей. Провідним підходом автор обрав лексикоцентричний, адже «через Слово людина спілкується з Богом, зберігає національну пам’ять, творить багатозначну художню форму, яка живе поза писаним текстом і взаємодіє з музичною культурою, риторичним мистецтвом та історичною наукою» (с. 19).
 За мету книга має визначити внутрішні та зовнішні чинники еволюції розгляду перекладеного тексту, схарактеризувати перекладознавчий аналіз із перспективи сьогоднішніх можливостей і потреб критиків перекладу, випрацювати й уточнити способи зіставлення давньоукраїнських оригіналів і їхніх перекладів сучасними українською та англійською мовами. Це й загалом визначає й аспекти новизни дослідження, позаяк здійснено спробу розширення розуміння перекладознавчого аналізу від одиночного методу до системи аналітичних засобів для вивчення розмаїття текстових компонентів, властивостей і функцій.
 Розділ 1 відкриває чітка дефініція терміна «перекладознавчий аналіз», що позначає сукупність критеріїв, які застосовують для визначення відповідності між зіставлюваними текстами. Перекладознавчий аналіз автор потрактовує як систему мово- і літературознавчих методів, які розкривають репрезентацію культурного буття нації у лексиконі її мови, смислову функційність комунікативних структур художнього тексту та інтерпретаційного потенціалу оригіналу з погляду їхнього відтворення засобами цільової мовокультури (с. 165). Вважаючи І. Я. Франка не лише основоположником українського перекладознавства, а й провідником перекладознавчого аналізу, автор фокусує далі увагу на постатях М. Зерова, О. Фінкеля, В. Державина, Г. Майфета, Є. Маланюка, завдяки яким метод розширив свої інструментальні рамки, досягши найбільшої популярності в Україні у другій половині ХХ ст. Сприяли цьому перекладачі, критики й теоретики перекладу – М. Рильський, Г. Кочур, В. Коптілов, Ю. Жлуктенко.
 Цікавим видається визначення й операціоналізація актуальних для перекладу термінів «точності» й «вірності», увагу яким приділяли багато вчених, серед яких були й Г. Кочур і В. Коптілов. Науковці виходили з того, що в центрі розгляду – «якість перекладів» (Кочур 2008:159:265), що дає підстави доречності послуговування терміном «вірності» перекладу.
 Потому Тарас Шмігер ставить слушне запитання: Чи може існувати «теорія критики» перекладу? Замість розлогих і складних теоретичних рефлексій автор уводить для розгляду опубліковані на стикові століть 12 монографічних досліджень із критики перекладу та дотичних до неї праць. Наслідком їхнього опрацювання є накреслення основоположних принципів критики перекладу, зокрема: робота з текстами, а не поняттями й явищами; метою є аналіз; периферійність теоретичних висновків; критика перекладу – не дидактика, тому не займається сертифікацією кваліфікації перекладача. Далі висновує, що в контексті прикладного застосування, найважливіші аспекти критичних студій спрямовуватимуться на стандартизацію перекладного процесу та оцінювання серйозності й складності помилок. Звідси випливає те, що серед головних завдань для розвитку критики перекладу постає вироблення семантично-текстових моделей аналізу.
 Також у цьому розділі згадано внутрішньомовний переклад – геть мало досліджену галузь теорії перекладу. Потреба в ньому зумовлює подальший аналіз релігійних текстів перекладу, ожилих для носіїв мови й культури сьогодення. Чи не вперше згадано в контексті внутрішньомовного перекладу властиве й для міжмовного перекладу явище множинності перекладів, що готує читача до появи в подальшому авторових семіотичних інсайтів.
 Розділ 2 скеровує читача до нових тенденцій, до яких має «дослухатися» сучасне перекладознавство. Когнітивне осмислення перекладу неможливе без учасника й посередника міжмовної комунікації – перекладача, його когнітивних і емоційних структур. Мета введення когнітивних методів аналізу показує, що в акті перекладу все-таки твориться нова дійсність, породжується «нова інформація» (Лотман, 2004:159), бо неперекладність існує, адже неможливо одну дійсність відобразити засобами іншої дійсності і вважати продукт автентичним. Однак неперекладність існує доти, доки дійсність вихідної мови не стає частиною власного досвіду цільової мови.
 Природно очікувати від сучасного автора, який має інтенцію достеменно збагнути сутність нового перекладознавчого аналізу, введення когнітивного аспекту в парі з комунікативним. Отож не менш інформаційно насиченим є Розділ 3, що встановлює комунікативні засади аналізу перекладу, докладно з’ясовуючи звучання усталених (із погляду лінгвістики тексту) категорій тексту, а саме інформативності, когерентності, з перспективи перекладознавства сьогодення. Це – функційність тексту, комунікативна ефективність, естетичність, інформативність, етнічність. Ними окреслено континуум сприйняття й інтерпретації давніх текстів, замість обмеження просторово-часовими межами їхнього виникнення. Простежено перехрещення когніції й комунікації, що засвідчує «бажання усвідомити авторові комунікативні цілі й інтенції».
 Сучасним дослідникам, на мій погляд, імпонуватиме закцентована Тарасом Шмігером головна ідея когнітивного підходу – подібності: ми так часто намагаємося розмежувати, відконтрастувати цільовий і вихідний тексти, що надто захоплюємося пошуком розбіжностей. Натомість, у першому розумінні, перекладознавчий аналіз, пропри його первинне призначення спиратися на відмінності, тяжіє до встановлення подібності функцій мовних знаків у зіставлюваних культурах, даючи простір для вибору перекладацьких рішень. Відтак, як пише автор, «еквівалентність на рівні текстових ознак можна розрахувати на основі культурної подібності, а не тотожності» (с. 304).
 Нарешті, останній розділ 4 присвячено перекладознавчому аналізу здебільшого релігійного дискурсу в розрізі культури й аксіології. Культурний підхід до перекладу ставить за завдання поєднати культуру, яка є абстракцією над часом і простором, та читача, який є конкретним реципієнтом у своїй системі координат. В оцінці якості перекладу автор апелює до його цінності у вимірі цільової культури, спрямовуючи таким чином розум читача до ідеї семіотичної інтеракції текстів джерела й перекладу. Приділивши питанню цінності й інтертекстуальності вагому частину аналізу релігійної комунікації, читач наприкінці розділу дає собі звіт, що несвідомо став частиною інтеракції Бога й людини, що має за мету їхнє примирення через текст. Відтак і цінність різнокодових текстів, за термінами Ю. Лотмана, можливо, й зумовлює смислопороджувальна структура у творчому акті інтерпретації: перекладач (читач) повторює, або реконструює процес авторового створення тексту у зворотному напрямі – від тексту – до задуму (Лотман, 2004:217). Усередині «думних світів» (Ibid) автора й читача культурна матриця володіє потенціалом визначення вартості чужоземного слова. І, як не парадоксально це звучить, ступінь його цінності зростає зі ступенем неперекладності тексту, що його включає.
 Ці ціннісні риси вдало втілив автор у монографії, яка, переконаний, стане в пригоді дослідникам у галузі перекладознавства, літературознавства, лінгвістики й поетики дискурсу, релігієзнавства. Висновки засвідчують реальність доволі складного завдання інтегрування трьох груп моделей семантичного аналізу у площині перекладу – когнітивної, комунікативної й культурної.
 Любов до рідного й чужоземного Слова, близькість до українського культурного контексту – семіотична риса Тараса Шмігера, яка приваблює й налаштовує читача на вкрай позитивне, хоча й подекуди критичне осмислення буденних перекладознавчих феноменів сьогодення.
 Література
 References
 
 Кочур Г. П. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літ. портрети. Інтерв’ю. У 2-х т. Київ: Смолоскип, 2008.
 Лотман Ю. Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2004.
 Kochur, H. (2008). Literatura ta Pereklad: Doslidzhennia. Retsenzii. Lit. Portrety. Intervyu. [Literature and Translation. Research. Reviews. Literary Images. Interviews]. Kyiv: Smoloskyp.
 Lotman, Yu. (2004). Semiosfera [Semiosphere]. S.-Petersburg: Iskusstvo SPB.

У статті висвітлено особливості впровадження здобутків досліджень у галузі корпусної лінгвістики в процес навчання іноземних мов у закладах вищої освіти. Зібрано ґрунтовний матеріал щодо наукових досліджень в цій галузі. Автори розглядають теоретичні засади корпусного підходу, наводить визначення дидактичних термінів «корпусна лінгвістика», «корпус текстів», «конкорданс». У роботі представлено характеристики основних типів корпусів, наведено приклади корпусів, які можна використовувати у практиці викладання іноземних мов. Окреслено дидактичні аспекти застосування корпусних технологій у навчанні студентів. У статті запропоновано способи застосування корпусного підходу в лінгводидактичних цілях. Зокрема, розглядаються можливості використання корпусних технологій як інструменту формування лексичних, граматичних, фонетичних навичок студентів та засобу підвищення ефективності роботи як викладача, так і студента. А також узагальнюються пріоритети застосування корпусного підходу у навчанні іноземних мов. Представлене дослідження обґрунтовує методичну доцільність впровадження корпусного підходу як інноваційного та ефективного методу для вдосконалення навчання іноземних мов у закладах вищої освіти.

Екстраполюючи методологію лінгвопоетичного аналізу, методологію когнітивної лінгвістики та когнітивної поетики, враховуючи здобутки методології фрактального моделювання у математиці, фрактальній геометрії, синергетиці й теорії систем, окреслимо методику конструювання фрактальної поетичної моделі світу, яка характеризується складною структурою у лінгвокогнітивному вимірі. Вказана складність структури зумовлена когерентністю між складовими сегментами фрактальної поетичної моделі світу, тобто узгодженням дифузійних і дисипативних процесів, котрі уможливлюють когерентну зв’язність складної хаотичної структури у єдине фрактальне ціле. Структурування фрактальної поетичної моделі світу у лінгвокогнітивному вимірі шляхом упорядкування художніх концептів і концептів та концептуальних тропів із подальшим фреймовим моделюванням і конструюванням концептуальних блендів із урахуванням методологічного інструментарію конструювання образ- схем концептуальних тропів дозволяє упорядкувати зазначені аспекти в єдиній фрактальній і лінгвокогнітивній моделі світу. У такий спосіб здійснюємо перехід когнітивної лінгвістики та когнітивної поетики на новий топологічний рівень, котрий ознаменовано можливістю графічного кодування лінгвокогнітивних постулатів у складній ієрархічній фрактальній моделі, що складається із самоподібних мікро- та макросегментів, а також із фреймової мережі та мережі концептуальних смислів. Так, запропоноване моделювання фрактальної поетичної моделі світу відкриває нову галузь у сучасній когнітивній лінгвістиці та когнітивній поетиці з опорою на сукупність методологій точних і гуманітарних наук. Висновуємо, що такою новою ланкою постає когнітивна графіка, або, точніше, когнітивна фрактальна графіка, оскільки репрезентована методика дослідження поетичних текстів із подальшим конструюванням фрактальної поетичної моделі світу враховує декілька аспектів когнітивної лінгвістики, когнітивної поетики, математики, геометрії, теорії систем, синергетики.

Системний підхід до вивчення лексики англійської мови викликає необхідність виявлення закономірностей функціонування її окремих компонентів. У сучасних дослідженнях із лексичної семантики застосування системного підходу у вивченні певних явищ надає особливої цінності результатам конкретних наукових розвідок у лінгвістиці. Власне врахування системності мови дозволяє проводити вивчення кожного семантичного об’єднання слів як невід’ємної частини загальної системи мови, що допускає можливість моделювання семантичних відношень у лексиці. У свою чергу, контрастивне дослідження елементів мови сприяє виявленню таких властивостей лексичної семантики, які відображають специфіку світобачення лінгвосоціумів, адже зміна парадигм окремих мовних одиниць уможливлює розгляд деяких лексичних і семантичних явищ у новому світлі, а також пояснення особливостей їх функціонування у мові. Сучасна лінгвістична наука характеризується пожвавленим інтересом до вивчення мови як соціокультурного феномену, а тому у центрі уваги багатьох лінгвістичних досліджень є людина та її роль в організації та використанні мови як засобу спілкування. Саме тут дедалі більше уваги приділяють емоційному фактору людини у мові, адже буття людини неможливо уявити без вираження нею емоцій у повсякденному житті засобами мови. У дослідженні особливостей функціонування ЛСП ад’єктивних емосемізмів як фрагмента англійськомовної картини світу цікавим видається спостереження за його спільними та відмінними рисами порівняно з індивідуально-авторською картиною світу письменника, яка відіграє важливу роль в антропоцентрично спрямованих лінгвістичних дослідженнях, адже її вивчення дає можливість розглянути світобачення народу – носія мови та його безпосереднього представника – людини. Аналіз особливостей художнього тексту, семантичний процес утворення якого є досить складним і неоднорідним за своєю природою, дозволяє виявити закономірності художнього мислення автора, яке розкривається через мову його текстів, відбір і художнє осмислення лексичних засобів із загальнонаціонального мовного фонду. Проблема є важливою для дослідження, адже емотивний прикметник характеризується складною семантичною структурою та виконує прагматичну функцію в мовленні.

У статті окреслено ряди спільнокореневих слів, які використовують у різних тематичних групах соціальної реклами, визначено роль семантичних лексико-словотвірних полів у досягненні іллокутивної мети соціорекламної комунікації. 
 Як основні методи дослідження застосовано методи аналізу та синтезу на етапі членування текстів соціальної реклами на окремі лексеми з однаковими коренями й групування їх за певними ознаками. Крім того, послуговувалися функційним методом з метою з’ясування ролі сем у текстотворенні відповідно до комунікативної мети й завдань соціальної реклами.
 Зроблено висновки, що в проблематиці лінгвістики рекламного тексту не можна відділити мовний аспект від психологічного. Аналіз рекламного тексту дав змогу виявити мовні засоби, які використовують рекламісти задля впливу на підсвідомість і свідомість людини. З’ясовано, що не лише лексеми впливають на реципієнта, а й семи, що шляхом повторення створюють ефект психолінгвістичного програмування. Використання споріднених лексем підсилює емотивно-логічний вплив на реципієнта за рахунок повторення в споріднених словах, які відрізняються між собою семантичним наповненням і стилістичним забарвленням, спільної семи. Центри словотвірних полів і, відповідно, самі ряди споріднених слів тематично марковані: у рекламі гармонізації людини як фізичної та духовної цінності пріоритетними є спільнокореневі лексеми зі значенням ризиків для здоров’я та життя людини; у рекламі гармонізації міжособистісних стосунків – безпеки на дорозі та сімейних цінностей; у рекламі гармонізації людини як члена суспільства – поведінки особи як законослухняного громадянина; у рекламі гармонізації ставлення людини до довкілля – небезпеки забруднення навколишнього середовища.

У статті окреслено шляхи формування лінгвістичної компетенції учнів у процесі навчання синтаксису української мови; запропоновано систему роботи над вивченням синтаксичних одиниць (словоформа, словосполучення, просте та складне речення, текст), їх будова зв’язків компонентів тощо.

Порівняльні дослідження в області розмовної лексики і фразеології є одним з напрямів сучасної лінгвістики, що постійно розвивається. До теперішнього часу в області порівняльної стилістики накопичилася значна кількість робіт. Проте поле для вивчення цієї області завжди залишається відкритим, так як в центрі уваги дослідника виявляється поняття норми, яке в різних мовних традиціях суттєво відрізняється. Передача фразеологічних одиниць є невід’ємною частиною процесу перекладу художнього твору з мови оригіналу. При цьому зберігається потреба в аналізі адекватності і еквівалентності текстів. На вибір тактики перекладу фразеологізмів впливає не лише сам текст, який перекладається, але і наміри перекладача як мовної особі. У статті розглядаються різні способи та труднощі перекладу еквівалентних і безеквівалентних іншомовних фразеологізмів на матеріалі роману Б. Шоу «Пігмаліон». Відомо, що переклад фразеологічних одиниць вважається одним із завдань, які ускладнюють роботу перекладача, оскільки багато фразеологізмів мають яскраво виражену національну специфіку, що уособлює загальнонаціональне мислення народу.

У статті обґрунтовано актуальність створення англійсько-українського паралельного корпусу текстів сфери інформаційних технологій та окреслено перспективи його використання передусім у перекладацьких і мовознавчих студіях. Особливу увагу приділено опису основних етапів побудови паралельного корпусу, зокрема збору даних, вичитці й унормуванню текстів, вилученню нетекстової інформації, трансформуванню текстів у файли необхідного формату, завантаженню корпусу в корпусний менеджер і текстовий аналізатор «Sketch Engine», додаванню метатекстової розмітки, наданню індивідуального доступу користувачам. Хоч в українській корпусній лінгвістиці вже наявні деякі корпуси (Український національний лінгвістичний корпус (УНЛК), Генеральний регіонально анотований корпус української мови (ГРАК) тощо), нестача порівняльних корпусів, зокрема англійсько-українських, усе ж відчутна. З огляду на потужність і швидкість розвитку в наші дні сфери ІТ і на труднощі перекладу ІТ-текстів, зокрема їх термінів, актуально створити англійсько-український паралельний корпус саме для текстів сфери інформаційних технологій. Основну цінність англійсько-українського паралельного корпусу ІТ-текстів убачаємо в тому, що він може бути джерелом великої кількості перекладацьких рішень, що дасть змогу полегшити процес перекладу ІТ-текстів, покращити їх якість, уникнути стихійності перекладів. Показано також, як побудований корпус текстів можна застосувати для здійснення мовознавчих досліджень ІТ-дискурсу та дійти обґрунтованих висновків стосовно вживання в ньому мовних одиниць, визначення особливостей ІТ-термінології, аналізу структурних моделей і способів перекладу термінів, стосовно виокремлення особливостей стилю тексів сфери ІТ з опертям на реальні контексти і статистичні параметри.

У пропонованій статті розкрито механізми текстотвірної організації концепту ГРА як своєрідного ментального образу-конструкта, що домінує у французькій мовотворчості XVIII століття і відтворює специфіку французького світовідчування досліджуваного періоду, зважаючи на те, що стиль доби, її естетика й філософія відбиваються на мовотворчих індивідуальних пошуках письменників. Загальнонауковим методологічним підґрунтям пропонованої розвідки є поєднання традиційного шляху дослідження художнього наративу, що реалізується через міцний зв’язок між лінгвістикою тексту і лінвостилістикою та сучасними методологічними принципами лінгвонаратології, когнітивної лінгвістики, лінгвосеміотики. Концептуально значущим постає також положення про те, що текстотвірна діяльність письменника реалізується в художньому наративі шляхом свідомого авторського вибору і застосування окремих наративних засобів і прийомів, технік і тактик для побудови певного типу оповідної реальності. У процесі цієї студії виявлено та проаналізовано найбільш показові лінгвонаративні і лінгвокогнітивні механізми конструювання дзеркальної оповідної реальності, віднайдені у французькому художньому текстотворенні XVIII століття. Було з’ясовано, що лінгвокогнітивна наративна стратегія «гра» концептуалізується в художньому наративі XVIII століття інваріантними засобами граматичного та лексичного рівнів, які найбільш повно представляють особливості творення дзеркальної оповідної реальності, що ґрунтується на грі письменника із часовими і просторовими координатами персонажів, а також наявністю таких семантичних опозицій, як своє / чуже, внутрішнє / зовнішнє, істинне / уявне. Серед найбільш визначальних варіантних засобів концептуалізації наративної стратегії «гра» у творенні дзеркальної оповідної реальності ми виділили метонімію, що в межах зіставлення предметів або явищ на основі їхньої суміжності звужує простір персонажного буття, акцентує увагу лише на окремих елементах або деталях, які, зважаючи на техніку частини замість цілого, форматують своєрідну просторову сітку художнього наративу (категорія просторовості).

У статті йдеться про типові та специфічні способи словотворення оказіональних іменників, які функціонують у текстах української постмодерної прози. Продукування лексичних оказіоналізмів розглядається як таке, що збагачує мовновиражальні засоби сучасної художньої літератури й, відповідно, становить значний інтерес для багатьох галузей лінгвістики, зокрема лексикології, стилістики, дериватології, теорії номінації та ін.

Індоєвропеїстика як галузь лінгвістики нині є однією з найстаріших і найглибше уґрунтованих галуззю. Її беззаперечним здобутком є відкриття фонетичних законів і відповідностей між спорідненими мовами. Завдяки їм можливо реконструювати граматичний лад індоєвропейської прамови, набір її морфологічних формантів, словниковий склад, особливості синтаксису, просодики тощо. Усе це вкупі дало можливість реконструювати вищі рівні організації мовлення – поетичні кліше. У найдавніших текстах індоєвропейськими мовами (оди Піндара, епоси Гомера, гімни Рігведи й Авести, хетські тексти тощо) є сталі вислови, які складаються з етимологічно споріднених слів. Тому вже в середині 19 століття стало зрозуміло, що деякі фрази індоєвропейської поетичної (ритуальної) мови так само могли зберегтися в дочірніх фольклорних (а згодом – поетичних і літературних) традиціях. Таку галузь студій започаткував німецький філолог Адальберт Кун у 1853 році, коли показав, що і в давньогрецьких, і у ведійських текстах є стале поєднання двох етимологічно споріднених слів – «нев’януча слава». Відкриття наступної спільноіндоєвропейської формули («колесо сонця») належить цьому ж лінгвісту. Натепер відомо понад 50 подібних фраз. Це – релікти спільноіндоєвропейської поетичної мови. Вони зберегли найголовніші ідеологеми й міфологеми індоєвропейських еліт: «швидкі коні», «коні й мужі», «подавач благ» (про божество), «(бог) / небо безсмертне», «(бог) / небо довговічне», «(бог) / небо-батько», «донька (бога) / неба», «(божественна) / небесна ранкова зоря», «з поганою / хорошою славою», «слава мужів», «велика слава», «широка слава» й інші. Класичний і донині компендіум “Dichtung und Dichtersprache in indogermanischer Zeit” був виданий Р. Шміттом у 1967 році. З того часу процедура реконструкції спільноіндоєвропейських поетичних формул суттєво не змінилася: дослідник читає тексти давніми мовами, покладаючись тільки на свою пам’ять, знаходить у них послідовності етимологічно споріднених слів і припускає, що вони відтворюють поєднання, властиві ще індоєвропейському етапові. Стаття теоретично обґрунтовує можливість застосування корпусних підходів до виявлення спільноіндоєвропейських поетичних кліше, що на практиці вже було частково здійснено в попередніх публікаціях автора.

У статті розглянуто тексти поетичних творів відомого українського письменника Івана Перепеляка, самобутнього представника Слобожанщини, малодосліджені в аспекті когнітивної лінгвістики. У розвідці вперше здійснено спробу розглянути реалізацію концепту Я (EGO) в мовній картині світу І. Перепеляка. З’ясовано семантико-аксіологічні характеристики концепту Я (EGO), встановлено його багатогранну інтерпретаційну палітру, що демонструє загальномовне етнокультурне підґрунтя та авторську моральнофілософську модель «ЛЮДИНА – СВІТ».

Стаття присвячена проблемам дослідження лінгвістичних і психолінгвістичних чинників, які впливають на процес сприйняття та розуміння іншомовного тексту, що є важливою складовою у підготовці майбутніх фахівців з міжнародних відносин. Згідно із сучасними дослідженнями на рівні тексту реалізується задум висловлювання, проходить взаємодія мови і мислення. Описано найбільш поширені концепції дослідження тексту, зокрема лінгвістична, психологічна, методична, психолінгвістична. Проаналізовано категорію семантичної напруженості і лексичної рекурентності, які впливають на сприйняття, розуміння і запам’ятовування текстового матеріалу. Семантична напруженість тексту визначається як суб’єктивна категорія, зумовлена ступенем смислової і змістової новизни тексту для реципієнта. До основних чинників, які підвищують семантичну напруженість тексту відносять: лексичні одиниці з широкою семантикою, спеціальну термінологію, дейктичні одиниці, оказіональні слова, слова з імпліцитним значенням, абревіації та власні назви, референтну неоднозначність лексичних одиниць тощо. Встановлено, що семантична напруженість може виконувати дві основні функції: конструктивну і деструктивну, де конструктивність напруженості полягає у тому, що вона являє собою джерело нової інформації, а її деструктивність призводить до неадекватно сприйняття і розуміння. Рекурентність визначається як механізм породження, репрезентації та актуалізації смислу. Зазначається, що рекурентність можна досліджувати у широкому та вузькому контекстах. У вузькому значенні рекурентність розглядається як повтор на рівні структурної організації тексту, де вона репрезентується відповідними одиницями на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях. У широкому розумінні рекурентність - це культурна і лінгвокультурна універсалія, яка є ключовою для гуманітарних наук. Встановлено, що надмірна насиченість письмового тексту рекурентними одиницями негативно впливає на процес перекладу, викликаючи розсіювання уваги, створення хибного уявлення про простоту і зрозумілість матеріалу, зниження запам’ятовування і як результат неправильного відтворення. Теоретичні положення були підтверджені експериментальними даними: для успішного запам’ятовування коефіцієнт рекурентності не повинен перевищувати показника 0,20-0,25. Отримані результати можна використовувати у навчанні як усного , так і письмового видів перекладу.

Питання про визначення мовних одиниць постає надважливим у лінгвістич- ній теорії. Комплексний опис основної одиниці мови виявляє залежність від вибору підходу до ідентифікації мовних інваріантів. У статті зазначені дві парадигми його вирішення – сло- воцентричну та несловоцентричну. Традиційну лінгвістику характеризує тенденція до виді- лення словосполучень та інших одиниць разом зі словами як таких, що мають семантичну, а значить і номінативну цілісність. Базовими різновидами номінативних одиниць уважають наслідки мовної номінації (слова-синтагми, глоси прості й комплексні, модифікації відповід- них номінатем), а базовою одиницею мовної номінації – номінатему. У статті детально розглянуто номінатеми-словосполучення, тобто номінатеми комп- лексного зразка та їхні структурні різновиди. До них віднесено всі семантично тотожні одиниці, а саме: ідіоматизоване словосполучення, тобто колокацію; фразеологізоване словос- получення; сполуку повнозначного слова зі службовим та аналітичні лексико-граматичні варі- анти; універбалізований еквівалент словосполучення, тобто слово, що з’явилося внаслідок вербального модифікування словосполучення і є тотожним йому в лексико-граматичній сис- темі координат. Метою статті є визначення параметрів ідентифікації номінатем комплек- сного зразка, дослідження шляхів реалізації основної номінативної одиниці та особливостей втілення номінатеми комплексного типу в мовленні та тексті. Методи та методики дослі- дження. У дослідженні використано низку методів, що дали змогу максимально об’єктивно вивчити проблему й дійти певних висновків. Зокрема, метод суцільної вибірки застосовано для накопичення фактичного матеріалу, а методику дистрибутивного аналізу – для диферен- ціювання понять. Висновки. Основною номінативною одиницею визнано певний інваріант – слово чи словосполучення – на підставі критеріїв номінативності та семантико-граматичної тотожності всіх його реалізацій.

У статті аналізується сучасна диференціація мови, що зумовлено автоматичним аналізом і синтезом наукових текстів, логіко-лінгвістичних моделей у системах керування та виникненням інженерної лінгвістики. Проілюстровано приклади відтворювальних моделей, що використовуються в системах машинного анотування, реферування-перекладу і в машинних діалогових системах штучного інтелекту.

У статті обґрунтовано доцільність і перспективність наукових студій у царині сенсорної, або перцептивної, лінгвістики. Акцентовано на так званій перцептивній лексиці, яка ілюструє ті чи ті відчуття, що локалізуються у свідомості через органи чуття – зір, слух, нюх, смак, дотик – відповідні «канали зв’язку» кожної людини зі світом. Досліджено когнітивно-прагматичний потенціал аудіальних перцептивів як структурних елементів поетичного тексту Василя Стуса. Установлено смислове навантаження аудіальних чуттєвих образів у поетичному мовленні. Виявлено ядерні лексеми (передусім дієслова та віддієслівні іменники), що репрезентують та увиразнюють когнітивні образи ситуації слухового сприймання. З’ясовано структурні елементи когнітивного образу ситуації слухового сприймання. Репрезентовано суб’єкти / об’єкти слухового сприймання з позицій колективного досвіду й авторського світобачення.

У статті розглянуто елементи мовленнєвого коду сайтів новин, реалізовані засобами презентативності та персоналізації. Для цього використані методи аналізу та синтезу; описового, лінгвокультурного та концептуальнного аналізу тексту, моделювання, метод семантичних і прагматичних інтерпретацій, контекстне спостереження та порівняльний аналіз. Надано дефініції презентативності та персоналізації, наведено приклади з найбільш популярних новинних сайтів укрнету (Корреспондент.net, LB.ua) та рунету (РосБизнесКонсалтинг, РИА Новости). Висвітлено питання, яким чином ці риси ускладнюють розуміння текстів новин, які вони зумовлюють психологічні та нейролінгвістичні труднощі, які психолінгвістичні механізми залучено в процесі розуміння таких новинних анонсів. Зазначено, що при цьому порушується традиційний комунікативний кодекс та відбувається маніпулювання свідомістю читачів. Користувач несвідомо звертає увагу на такі тексти, мимовільно їх запам’ятовує і потім використовує як кліше або моделі у власному мовленні. У свою чергу, зміна мовленнєвої поведінки призводить до зміни способу мислення і розуміння реальності. Дослідження здійснюється в контексті теорії девіантних мовленнєвих одиниць, досягнень сучасної лінгвістики, когнітивістики, психології та нейронауки.
 References
 
 Akіmova, N. Movlennevі devіacії u movі ukraїns’kih іnternet-ZMІ: tendencіja movy epohi chi zasіb manіpuljuvannja [Speech deviation in the language of Ukrainian online media: the tendency of epoch’s language or means of manipulation]. Retrieved from http://mentalnist-2016.blogspot.com/p/blog-page_49.html. 
 Kompantseva, L. (2007) Іnternet-Komunіkacіya: Kognіtyvno-Prahmatychnyi ta lіngvokul’turologіchnyi Aspekty [Internet Communication: Cognitive Pragmatic and Linguistic and Cultural Aspects] Extended Abstract of Doctoral dissertation. Kyiv.
 Filatova, O. G. (2004) Internet kak mass-media [Internet as a media]. Aktual’nye Problemy Teorii Kommunikacii, 232-240.
 Shchipitsyna, L. (2011). Kompleksnaya Lingvisticheskaya Kharakteristika KompyuternoOposredovannoy Kommunikacii (Na Materiale Nemetskogo Yazyka) [Complex Linguistic Features of Computer-Mediated Communication (Based on the German Language)]. Extended abstract of Doctoral dissertation. Voronezh.
 
 Sources
 
 Великий тлумачний словник сучасної української мови / В. Т. Бусел. Київ, Ірпінь: Перун, 2005.
 Velykyi Tlumachnyi Slovnyk Suchasnoї Ukraїns’koї Movy [Big Explanatory Dictionary of Contemporary Ukrainian]. (2005). V. Busel, Ed. Kyiv; Irpin: Perun.
 БТСРЯ – Большой толковый словарь русского языка / Гл. ред. С. А. Кузнецов. СПб. : Норинт, 2009. BTSRYA Bol’shoj Tolkovyj Slovar’ RusskogoYazyka [Big Explanatory Dictionary of Russian]. (2009). S. Kuznetsov, (Ed.). S.-Petersburg: Norint.
 LB.ua – Новини України від LB.ua: оперативна аналітика української політики, економіки, новини культури та спорту. Retrieved from: http://ukr.lb.ua/
 Корреспондент.net – Останні новини України та світу. Корреспондент.net – свіжі новини дня. Retrieved from: http://korrespondent.net/Korrespondent.net
 РБК – РосБизнесКонсалтинг – новости, акции, курсы валют, погода, доллар, евро. Retrieved from: http://www.rbc.ru/
 РИА – Главные новости часа. Лента новостей «РИА Новости». Retrieved from: http://ria.ru/

The article considers the potential of corpus linguistics as an empirical method of modern linguistic research, highlights its advantages for phraseological studies and outlines the possibilities of using the Internet as a linguistic corpus Computer-mediated communication demonstrates a peculiar combination of features of oral and written speech, which is explained by specific parameters of the channel and means of communication (electronic text, hypertext, multimedia, interactivity, simultaneousness, variability in the number and explicitness of communicators). The functioning of communicative and expressive phraseology in asynchronous Internet communication is defined as one of the constituents of this mediolect. Phraseological units of this type are considered as a functional field of phraseological expressives and communicatives.The rich illustrative material revealed the wide and often linguistically creative use of the studied phraseological units, including units with pronounced national and cultural specifics, in the modern German-language media space. These units not only embody the background knowledge common to this linguistic community, but also, given the specifics of their meaning and emotional and expressive color, convey a common “background” humor, express the commonality of emotional and evaluative worldview.The phraseological unit Jetzt schlägt’s dreizehn! was chosen for the empirical corpus check. In lexicographic sources, semantic and translational equivalents are based on associations with both “extremity” and danger (symbolic component) with an obvious negative emotional and evaluative semantic component (indignation).The study analyzed 40 contexts of using this unit in online media articles. The lexicographically codified meaning of something transcends all boundaries, causing outrage was found only in 13 cases, in 10 of which there is a double actualization of the idiom meaning (explication of the number thirteen). The number thirteen was associated with a “superstitious” interpretation of it as dangerous in 5 other contexts, but in spite of this, good news was announced. In most of the analyzed case examples (22) the use of Jetzt schlägt’s dreizehn! turned out to be unexpected: the number thirteen is combined with the announcement of a positive event without explication of its symbolic interpretation. The phraseological unit acquires the meaning something incredible becomes possible; the decisive moment has come.Analysis of 40 usage contexts of Jetzt schlägt’s dreizehn! in the messages on the forums confirmed the uncharacteristic creative language use of phraseological expressives and communicatives in asynchronous communication in comparison with the texts of professional journalists. In 35 messages, this unit is used in its lexicographically codified meaning. In 5 cases Jetzt schlägt’s dreizehn! conveys joy, a pleasant surprise and acquires the meaning something incredible becomes possible; the decisive moment has come.The possibility of applying this method in phraseographic projects is argued.Key words: corpus linguistics, Internet-communication, forum, online media, communicative and expressive formulas, ambiguity of idioms. У статті розглядається потенціал корпусної лінгвістики як емпіричного методу сучасних лінгвістичних досліджень, викладаються його переваги для фразеологічних студій і окреслюються можливості використання Інтернету як лінгвістичного корпусу.У комп’ютерно опосередкованій комунікації спостерігається своєрідне поєднання ознак усного й писем-ного мовлення, яке пояснюється специфічними параметрами каналу й засобу комунікації (електронна форма існування тексту, гіпертекст, мультимедійність, інтерактивність, синхронність, варіативність кількості й експліцитності комунікантів). Функціонування в асинхронній Інтернет-комунікації комунікативно-експресивної фразеології визначається як один із конституентів цього медіолекту. Фразеологічні одиниці такого типу розглядаються як функціональне поле фразеологічних експресивів і комунікативів.Багатий ілюстративний матеріал дозволив виявити широке й часто мовнокреативне вживання досліджуваних фразеологічних одиниць, у тому числі одиниць із вираженою національно-культурною специфікою, в сучасному німецькомовному медіапросторі. Ці одиниці не лише втілюють спільні для такої лінгвоспільноти фонові знання, але й з огляду на специфіку їхнього значення та емоційно-експресивне забарвлення передають спільний «фоновий» гумор, виражають спільність емоційно-оцінного світосприйняття.Для емпіричної корпусної перевірки було обрано фразеологічну одиницю Jetzt schlägt’s dreizehn! У лексикографічних джерелах в основі семантичних і перекладних еквівалентів лежать асоціації як із «надмірністю», так і з небезпекою (символьна складова частина) з очевидним негативним емоційно-оцінним семантичним компонентом (обурення).У ході дослідження проаналізовано 40 контекстів вживання одиниці в статтях онлайн-засобів масової інформації. Лексикографічно кодифіковане значення «щось переходить усі межі, викликає обурення» було виявлено лише в 13 випадках, у 10 з яких прослідковується подвійна актуалізація значення фразеологізму (експлікація числа тринадцять). Число тринадцять асоціювалося із «забобонним» тлумаченням його як небезпечного ще в 5 інших контекстах, проте всупереч цьому анонсувалась приємна новина. У більшості проаналізованих корпусних прикладів (22) вживання Jetzt schlägt’s dreizehn! виявилось неочікуваним: число тринадцять поєднується з розповіддю чи анонсуванням позитивної події без експлікації його символьного тлумачення, фразеологічна одиниця набуває значення «неймовірне стає можливим; настав вирішальний момент».Аналіз 40 контекстів вживання Jetzt schlägt’s dreizehn! у повідомленнях на форумах підтвердили нехарактерність мовнокреативного вжитку фразеологічних експресивів і комунікативів в асинхронній комунікації в порів-нянні з текстами професійних журналістів. У 35 повідомленнях ця одиниця вжита у своєму лексикографічно кодифікованому значенні. У 5 випадках Jetzt schlägt’s dreizehn! передає радість, приємну несподіванку й набуває значення «неймовірне стає можливим; настав вирішальний момент».Аргументується можливість застосування такого методу у фразеографічних проєктах.Ключові слова: корпусна лінгвістика, Інтернет-комунікація, форум, онлайн-ЗМІ, фразеологічні експресиви й комунікативи, подвійна актуалізація значення.

Об’єкт статті — автоматизоване виправлення граматичних помилок як галузь лінгвістики. Предмет статті — різноманітність методів та технологій, які використовуються у виправленні граматичних помилок, а також можливості їх використання та оцінка. У статті розглянуто найбільш продуктивні методи, що застосовуються у галузі виявлення та виправлення граматичних помилок в комп’ютерній лінгвістиці. Мета статті полягає у маніфестації ефективності застосування комп’ютерних програм задля виявлення граматичних помилок в англомовному тексті. Дослідницькі методи, використані у статті: аналіз данних, опис абстрактних комп’ютерних моделей та спостереження над їх продуктивністю. У статті розглянуто комп’ютерну модель для виявлення та визначення граматичних помилок, засновану на синтаксичних n-грамах, дано її визначення, описано шляхи її реалізації та етапи попередньої обробки даних, необхідні для роботи моделі. Встановлено, що конкретними типами помилок, які залучена комп’ютерна модель може виявити, є помилки підмето-присудкового узгодження, помилки у виборі прийменника, числа іменників, а також деякі типи помилок, пов’язані з використанням артиклю. Також у статті проаналізовано іншу модель, засновану на архітектурі трансформера — GECToR (Grammatical Error Correction: Tag, Not Rewrite). Ця модель глибинного навчання спрямована на виявлення та виправлення набагато складніших помилок, у тому числі тих, що пов’язані з екстралінгвістичними реаліями. Крім того, вона є доволі корисною, оскільки, на відміну від інших моделей, які просто коригують неправильні слова без пояснень, GECToR призначає теги, які можна додатково інтерпретувати для навчальних цілей. У процесі аналізу зроблено висновок про переваги та недоліки розглянутих моделей та методів, що були виявлені після їх практичної реалізації. Під час оцінки продуктивності вищезазначених моделей на основі спільного завдання BEA 2019 були отримані наступні результати: модель, заснована на синтаксичних n-грамах, отримала показник F0,5 7,6 %, а оцінка F0,5 моделі GECToR визначила її ефективність як 66,7 %. Отримані дані свідчать про майже дев’ятикратну перевагу ефективності методів глибинного навчання (типу GECToR) порівняно з методами, заснованими на правилах (типу методу синтаксичних n-грамів).