Academic literature on the topic 'Металеві добавки'

Мета роботи. Дослідити вплив нітратних солей, таких елементів як кобальт, мідь, марганець та цинк на накопичення цих елементів-металів в ґрунті та чи змінюється його гранулометричний склад під час процедури приготування стандартного зразку ґрунту з відомим вмістом мікроелементів-металів методом добавки. Об’єкт дослідження. Ґрунтовий матеріал для виготовлення стандартного зразка складу (вміст мікроелементів-металів) чорнозему типового важкосуглинкового (поверхневий шар 0–30 см) відібраного з однієї з контрольних ділянок дослідного поля ДП «ДГ «Граківське»» ННЦ «ІГА імені О.Н. Соколовського». Методи дослідження. Лабораторні методи досліджень. Підготовка ґрунтового зразка за ДСТУ-Н ISO Guide 35:2018 методом добавок. Для визначення гранулометричного складу ґрунту використовувався метод піпетки за модифікації А.Н. Качинського ДСТУ 4730: 2007. Для визначення вмісту мікроелементів-металів був використаний метод атомно-абсорбційної спектрофотометрії на приладі САТУРН–4 (виробник Україна) за ДСТУ 4770.1,2,5,6:2007. Результати. Встановлено, що підкислення ґрунту нітратними солями, таких елементів як кобальт, мідь, марганець та цинк впливає на накопичення цих елементів-металів в ґрунті. Спостерігається зміна його гранулометричного складу під час процедури приготування стандартного зразку ґрунту з відомим вмістом мікроелементів-металів методом добавки. Висновки. Встановлено, що можна використовувати нітратні солі при приготуванні ґрунтового матеріалу для виготовлення стандартних зразків, з відомим вмістом мікроелементів-металів методом добавок. Це підтверджено збільшенням Со – 1,6 разів, Сu – 7,9 разів, Mn – 2,22 разів, Zn – 100,4 разів. Створено методичний підхід щодо процедури приготування стандартних зразків ґрунту з відомим вмістом мікроелементів-металів методом добавки. Встановлено, що використання солей впливає на зміну гранулометричного складу під час процедури приготування стандартного зразку ґрунту з відомим вмістом мікроелементів-металів методом добавки.

Актуальність теми дослідження. На сьогодні питання корозійної стійкості бетонних та залізобетонних конструкцій (ЗБК) є актуальними в усьому світі, оскільки ступінь корозійного захисту таких конструкцій визначає терміни їх експлуатаційної придатності та рівень стійкого розвитку будівельних процесів загалом. Постановка проблеми. Природно-кліматичні зони України характеризуються певною неоднорідністю як за температурою, так і за кількістю річних опадів, що часто стають причиною протікання певних деструкційних процесів у залізобетоні, здебільшого пов’язаних із кородуванням металевої арматури і, як наслідок, суттєвого зниження термінів її експлуатації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі корозії арматури залізобетону прикута увага багатьох вітчизняних та закордонних учених. Зокрема, значна увага приділяється способам підвищення щільності цементного каменю бетону, як активного сорбенту вологи із навколишнього середовища та транспортера її до металевої арматури. Також вказується на значний вплив температури навколишнього середовища (повітря) на швидкість протікання хімічних та електрохімічних процесів, що спричиняють корозію арматури та закладних елементів. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених корозійним процесам бетону та залізобетону, на сьогоднішній день не вдається в повній мірі виділити той чи інший спосіб запобігання корозії, як найбільш дієвий. На нашу думку, це пов’язано насамперед із відсутністю будь-яких систематизованих даних стосовно сучасних засобів боротьби проти корозії ЗБК, що дозволять значно збільшити строки їх експлуатації. Мета роботи. У зв’язку з цим, метою цієї роботи є аналіз способів підвищення терміну експлуатаційної придатності залізобетонних конструкцій, що працюють в умовах агресивних атмосферних впливів. Виклад основного матеріалу. Проаналізовано основні способи зниження рівня поруватості цементного каменю бетону на етапі його виготовлення з використанням різного роду модифікуючих добавок, та на етапі експлуатації залізобетонної конструкції шляхом його гідрофібізації та кальматації. Наведено наслідки тривалих корозійних впливів на металеву арматуру залізобетону та способи їх запобігання, переважно пов’язаних із просоченням арматури мігруючими інгібіторами корозії. Наведено передумови використання композитної арматури в якості альтернативи металевій. Висновки відповідно до статті. Встановлено, що основним джерелом корозії бетонних та залізобетонних конструкцій є капілярно-пориста структура цементного каменю бетону, що служить активним стоком вологи та різного роду хімічних домішок. Встановлено, що найбільш дієвим способом запобігання корозії металевої арматури нині є використання так званих мігруючих інгібіторів корозії, що на відміну від інших способів (гідрофібізації та кальматації) забезпечує надійний тривалий захист металевих стержнів від взаємодії із навколишнім середовищем.

У роботі розглянуто підходи до приготування робочих тіл парокомпресійних холодильних систем з добавками наночастинок оксидів металів - нанохолодоагентів. Показано, що до сих пір не розроблено технології приготування агрегативно стабільних нанохолодоагентів. Як об'єкт дослідження для апробації різних технологій приготування нанохолодоагенту було обрано холодоагент R141b, як добавка - наночастинки TiO2 двох виробників і різні за своєю природою поверхнево-активні речовини (ПАР). Критерієм, що визначає якість отриманих нанофлюїдів, був середній розмір наночастинок у рідині, який визначався методом спектротурбідіметрії. Наведено результати експериментального дослідження впливу способу і тривалості диспергування наночастинок, а також добавок різних ПАР на розмір наночастинок в отриманих нанохолодоагентах. Наводяться рекомендації щодо підвищення колоїдної стабільності диспергованих наночастинок і зниження їхнього розміру в нанохолодоагентах, перспективних для застосування в холодильних системах.

Встановлено широкий клас органічних речовин, введення яких у вигляді невеликих добавок (до 10 %) у склад піротехнічних сумішей на основі порошків металевих пальних та окиснювачів приводить до зменшення швидкості та підвищення стійкості процесу їх горіння до зовнішніх впливів (підвищені температури нагріву, зовнішні тиски) для різних діапазонів зміни технологічних параметрів сумішей (співвідношення та дисперсності компонентів, коефіцієнта ущільнення). Зі зменшенням коефіцієнта надлишку окиснювача у суміші залежність швидкості горіння від величини добавки підсилюється, незалежно від її дисперсності. Добавки стеарину та тіоколу у суміші Al + NaNO3 та Zr + NaNO3, навпаки, призводять до збільшення швидкості горіння цих сумішей, що обумовлено підвищенням реакційної здатності Al та Zr у присутності газоподібних продуктів розкладання стеарину та тіоколу при підвищених температурах нагріву, які сприяють різкому зниженню температури займання частинок металевих пальних та призводять до зниження стійкості процесу розвитку горіння сумішей, особливо в умовах підвищених зовнішніх тисків (збільшення показника в законі горіння зі зростанням величини добавки).