To see the other types of publications on this topic, follow the link: РПЦ.
Journal articles on the topic 'РПЦ'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'РПЦ.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Долганова, Маріанна Володимирівна. "ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗІ ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ". Culturological Almanac, № 4 (30 грудня 2023): 65–74. http://dx.doi.org/10.31392/cult.alm.2023.4.8.
Full textAbstract:
Сталінський режим, радянська влада завжди слідували імперському принципу, якого ніхто не скасував, – «разделяй и властвуй». Сьогодні у Збройних Силах Російської Федерації (ЗС РФ) домінує Російська Православна Церква (РПЦ), яка продовжує нести із собою радянську спадщину. Нині вона є частиною оплоту російського націоналізму, який розпалює президент Російської Федерації (РФ) Володимир Путін. У статті розкрито сутність, характер та форми взаємодії армії РФ з РПЦ. Проаналізовано діяльність РПЦ на території РФ. Підкреслено, що діяльність РПЦ має системний і домінуючий характер та при цьому дискримінує інші конфесії. Незважаючи на відсутність інституту військового духовенства, РПЦ є основним епіцентром ідеології в російській армії. РПЦ має на меті бути лідером у релігійних відносинах зі ЗС РФ та іншими військовими структурами. Сьогодні питання про створення інституту військового капеланства в Російській Федерації залишається й досі не вирішеним. РПЦ є панівною релігією у РФ. Тому у разі створення інституту військового капеланства РПЦ стане керуючою з-поміж інших релігій. На думку багатьох опонентів (представники мусульман, католиків, протестантів), запровадження інституту військового духовенства суперечить принципу світської держави і тягне за собою клерикалізацію армії. Противниками такого тісного взаємозв’язку виступають також православні старообрядці та нерелігійна частина армії РФ. У ЗС РФ спостерігаються небезпечні для демократії церковні тенденції. Серед військовослужбовців РПЦ МП культивує великодержавний шовінізм, спостерігається релігійна ксенофобія, ненависть до прихильників неправославної конфесії. Метою статті є розкриття особливостей взаємодії ЗС РФ з РПЦ та іншими релігійними організаціями, їхніх принципів та методів роботи, а також з’ясування причин відсутності в РФ офіційного інституту військового капеланства.
2
Trygub, Oleksandr, та Yurii Stepanchuk. "Руська православна церква у зовнішній політиці СРСР: історіографія радянської доби". Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, № 05 (15 лютого 2023): 5–15. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.05.005.
Full textAbstract:
Руська православна церква (РПЦ) завжди була тісно пов’язана з інститутом влади і займала важливі позиції не тільки у внутрішньому житті держави, а й у зовнішньополітичному курсі. Характер сучасної міжнародної діяльності РПЦ був сформований радянською системою після Другої світової війни. Не дивлячись на досить активну позицію Московської Патріархії у зовнішній політиці СРСР, дане питання до сьогодні залишається одним із найменш вивчених як в історичній, так і політологічній літературі. Тому автори спробують визначити рівень висвітлення даного феномену у науковій літературі у розрізі використання радянською системою структури Руської православної церкви (РПЦ) у реалізації зовнішньополітичних завдань післявоєнної доби. Отже, метою статті є окреслення історіографічного надбання радянської доби щодо місця та ролі РПЦ у зовнішній політиці СРСР 1944-1991 років.
 Радянська історіографія проблеми діяльності РПЦ на міжнародній арені почала формуватися з 1940-х років. Серед дослідників радянської доби можна виділити два напрямки: церковний і світський. Церковна школа представлена духовенством Московської патріархії: архієпископ Серафім (Соболєв), протоієрей Григорій Разумовський), Анатолій Вєдєрніков, Олександр Кожа. Світська школа презентована працями радянських антирелігійників: Миколи Гордієнка, Павла Курочкіна, Володимира Куроєдова, Миколи Краснікова.
 Праці радянських дослідників, зазвичай, мають оглядовий агітаційно-пропагандистський характер, несуть або релігійний, або ж ідеологічний відбиток негативного ставлення до минулого православної церкви та загалом до релігії. Навіть найкращі зразки радянської історіографії, що представлені працями Миколи Гордієнка та Павла Курочкіна, позбавлені глибокого розкриття теми, оскільки автори не мали доступу до архівних документів у сфері державно-церковних відносин, не бачили латентних механізмів тих чи інших кроків у діяльності РПЦ і т.д. Усі використані в історіографічному аналізі роботи були написані в умовах певного ідеологічного тиску зі сторони політичного керівництва країни.
3
Ткаченко, Сергей Андреевич, та Василий Васильевич Липич. "Информационная деятельность Русской Православной Церкви в светских СМИ (по материалам церковных документов)". NOMOTHETIKA: Философия. Социология. Право 49, № 4 (2024): 800–806. https://doi.org/10.52575/2712-746x-2024-49-4-800-806.
Full textAbstract:
Средства массовой информации играют все более возрастающую роль в формировании общественного сознания по отношению к происходящим событиям. Информационные потоки способны не только диктовать новостную повестку, но и формировать у аудитории «нужное» восприятие тех или иных событий. Русская Православная Церковь (РПЦ) как самостоятельный религиозный институт также обладает своими информационными ресурсами, направленными на решение поставленных задач. Несмотря на значительный информационный кластер, РПЦ продолжает активно взаимодействовать со светскими СМИ. В процесе анализа церковных документов и научных материалов было определено, что данное сотрудничество заключается не только в популяризации православных ценностей среди аудитории, но и в коренном изменении самого информационного пространства. Данные изменения призваны переориентировать общество от либеральной масс-культовой повестки в область традиционных идеалов и ценностей, без которых невозможно достичь единства в обществе. В результате исследования также была определена значимость взаимодействия РПЦ со светскими СМИ и сформулированы принципы, на которых осуществляется данное взаимодействие.
4
Мельниченко, О. В. "Экуменическая деятельность Русской православной церкви". Historical bulletin 8, № 1 (2025): 133–38. https://doi.org/10.58224/2658-5685-2025-8-1-133-138.
Full textAbstract:
тотальный идеологический и административный контроль за церковью со стороны государственных органов внутри СССР не мешал, скорее способствовал интенсификации деятельности РПЦ за рубежом и расширению ее внешних связей с международными общественными и религиозными организациями. РПЦ являлась полноправным членом различных межнациональных неправительственных объединений и деятельным организатором международных конференций по гуманитарным проблемам человечества. С 1961 г. РПЦ была постоянным членом крупнейшей международной христианской организации – Всемирный совет церквей, активным участником и инициатором проведения всемирных конгрессов религиозных деятелей и всехристианских съездов (Христианская мирная конференция, Конференция Европейских церквей и т.д.). Автор приходит к выводу, что международные связи РПЦ в годы перестройки продолжали оставаться важной частью государственного-церковного взаимодействия, а экуменическое движение РПЦ использовалось партийным руководством как инструмент мягкой силы, призванный сформировать привлекательный образ Советского Союза как страны, соблюдающей права верующих. the total ideological and administrative control of the church by state bodies within the USSR did not interfere, but rather contributed to the intensification of the activities of the ROC abroad and the expansion of its external relations with international public and religious organizations. The ROC was a full member of various interethnic non-governmental associations and an active organizer of international conferences on humanitarian problems of mankind. Since 1961 The ROC was a permanent member of the largest international Christian organization – the World Council of Churches, an active participant and initiator of the world congresses of religious figures and all-Christian congresses (Christian Peace Conference, Conference of European Churches, etc.). The author concludes that the international relations of the ROC during the years of perestroika continued to be an important part of state-church interaction, and the ecumenical movement of the ROC was used by the party leadership as a tool of soft power designed to form an attractive image of the Soviet Union as a country that respects the rights of believers.
5
Shkil, Svitlana. "Джерела православного фундаменталізму патріарха Кирила". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (18 травня 2018): 183–93. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.16.
Full textAbstract:
Тип російської цивілізації визначається великим впливом Візантії. Важливим фактором для останньої було протистояння візантійського життя і варварського Заходу. Особливості візантійського православ’я вплинули на формування російського світогляду. Доведено, що основні думки російських ліберальних богословів про необхідність модернізації православного життя в Росії і що універсальне розуміння прав і свобод відкидаються ієрархію РПЦ. У статті аналізуються розвиток сучасної політичної риторики РПЦ і її процес становлення домінантної наративи. Порушується питання про еволюцію основних наративних структур, які використовуються у виступах і проповідях Патріарха Московського і всієї Русі Кирила
6
Остроухова, Н. В. "ОСОБЕННОСТИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ГОСУДАРСТВЕННО-ЦЕРКОВНЫХ ОТНОШЕНИЙ В СССР (1953–1963)". Via in tempore. История. Политология 47, № 1 (2020): 160–69. http://dx.doi.org/10.18413/2687-0967-2020-47-1-160-169.
Full textAbstract:
В статье проанализированы причины свѐртывания политики частичной либерализации со стороны государства по отношению к Русской Православной Церкви (далее РПЦ), обусловившие изменение нормативно-правового регулирования государственно-церковных отношений в СССР в 1953–1963 гг. по сравнению с послевоенным десятилетием. Историографический анализ причин возврата Н.С. Хрущева к политике гонения на РПЦ, а также изучение нормативно-правовой базы регулирования конфессиональной политики способствовали формированию мнения автора о том, что ужесточение антирелигиозной кампании совпало со свертыванием «оттепели» и нарастанием волюнтаристских решений Хрущева. Главной целью новой антирелигиозной кампании было стремление главы государства отвлечь внимание общественности от нарастающих проблем, вызванных его грубыми просчетами в экономическом курсе внутри страны и негативных последствий политических ошибок на международной арене.
7
Шкиль, С. А. "Проявления идеологии либерального православия в РПЦ". Практична філософія, № 4 (58) (2015): 152–58.
Find full text
8
Andreiev, Tymur. "ГЛОБАЛЬНІ ПОДІЇ В ХРИСТИЯНСЬКОМУ СВІТІ В 60-ті рр. ХХ ст. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЕМІГРАНТСЬКОЇ РЕЛІГІЙНОЇ ПРЕСИ)". Сіверянський літопис, № 4 (29 серпня 2024): 61–72. http://dx.doi.org/10.58407/litopis.240407.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст., що були описані на сторінках емігрантської преси, а саме «Вісника Російського студентського християнського руху», крізь призму місця в них Російської православної церкви Московського патріархату (РПЦ МП) та Всесвітньої ради церков (ВРЦ); розкрити проблему використання міжнародних релігійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни». Методологія дослідження. Автор вивчав проблему крізь призму традиційних історичних підходів (історико-тематичного та історико-хронологічного), використовувалися загальноісторичні (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові (аналіз, синтез) методи. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на актуальні глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та наративів епохи «холодної війни», а саме: ІІІ Генеральну асамблею Всесвітньої ради церков, підготовчі заходи до II Ватиканського собору, Архієрейський собор 1961 р., ІІІ Родоську загальноправославну нараду та процеси, пов’язані з ліквідацією Екзархату Вселенського Престолу. Висновки. У 1960-ті рр. РПЦ МП вдалося стати повноправним членом ВРЦ, радянське керівництво отримало вплив на організацію завдяки використанню прийомів грамотного лобіювання власних політично вигідних інтересів. За результатами ІІІ Родоської загальноправославної наради було визначено стратегії міжконфесійного діалогу з католицькою церквою. Під управління РПЦ МП перейшли, хоч і частково, православні парафії в країнах Західної Європи. У контексті протистояння з емігрантськими колами Московська патріархія у цей хронологічний період вийшла явним переможцем, показала свою перевагу в багатьох напрямках діяльності.
9
Budanov, M. A., and A. Yu Polunov. "The Current Religious Situation in Russia: Challenges and Opportunities." Public Administration. E-journal (Russia), no. 108 (2025): 80–89. https://doi.org/10.55959/msu2070-1381-108-2025-80-89.
Full textAbstract:
Вопросы межрелигиозного диалога играют особую роль в жизни поликонфессиональных стран, к числу которых принадлежит Россия. Согласно Конституции, религия в России отделена от государства. При этом духовное и идеологическое влияние различных конфессий на жизнь общества достаточно велико. Особую роль играют традиционные религии — православие и ислам, к числу последователей которых себя причисляет основная часть верующих. В России высок уровень доверия к традиционным конфессиям, прежде всего к Русской Православной Церкви (РПЦ). Сложились механизмы взаимодействия между крупнейшими религиозными организациями и государством, законодательство признает особую роль традиционных конфессий в истории страны. Согласно исследованиям последних лет, в рядах последователей РПЦ сформировалось сравнительно небольшое, но сплоченное ядро, отличающееся повышенной активностью и играющее значительную роль в приходской жизни, являющееся инициатором разного рода общественных начинаний. Препятствием к расширению этого ядра служит низкий уровень религиозного образования значительной части россиян — проблема, которая пока не находит удовлетворительного решения. Введение в средних общеобразовательных школах предмета «Основы религиозных культур и светской этики», включающего в себя модуль «Основы православной культуры», не оправдало возлагавшихся на него надежд. Встающие перед РПЦ проблемы во многом характерны и для исламского сообщества России. Здесь возникают также дополнительные вызовы и угрозы. Они связаны с размыванием идентичности российских мусульман из-за массовой миграции их единоверцев из ближнего зарубежья, с влиянием находящихся за рубежом духовных центров ислама. Исследование вопроса показывает, что для преодоления экстремистских тенденций и конфликтов на религиозной почве необходимо дальнейшее развитие межрелигиозного и государственно-конфессионального диалога, повышение религиозной грамотности населения России.
10
Пшемицька, Євгенія. "ПРОТЕСТАНТСЬКІ ГРОМАДИ ДОНЕЧЧИНИ ТА ЛУГАНЩИНИ У 1943–1945 РР." Facets of History, № 5(13) (7 березня 2024): 151–62. http://dx.doi.org/10.61655/2708-1249.5(13).2023.151-162.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню становища протестантських громад Донеччини та Луганщини у 1943–1945 рр. з використанням широкого кола джерел, зокрема архівних. Встановлено, що надаючи перевагу РПЦ, влада задопомогою Рад, НКДБ контролювала інші конфесії. Громади євангельських християн і баптистів, найбільш численні в регіоні, та адвентисти 7-го дня вважались лояльними до влади, натомість п’ятидесятники опинились у підпіллі з 1945 р., оскільки не хотіли приєднуватись до контрольованої владою Всесоюзної ради євангельських християн і баптистів (ВРЕХіБ). Серед методів боротьби з нелояльними громадами влада застосовувала контроль, тиск, переслідування, репресії, не реєструвала громади, вилучала приміщення молитовних будинків, залучала агентів. Як наслідок, радянська влада, не маючи часу, можливості та ресурсів тотально контролювати релігійне життя, уніфікувала його за допомогою кишенькової РПЦ, загнавши неправославні громади Донбасу в глибоке підпілля, та вдалася до репресій проти найактивніших служителів культів.
11
Soldatov, Oleksandr. "«РОСІЙСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ» (Московська патріархія у своєму сучасному форматі заснована 80 років тому – у 1943 р.)". Сіверянський літопис, № 6 (11 січня 2024): 73–79. http://dx.doi.org/10.58407/litopis.230608.
Full textAbstract:
Утворення сучасної Московської патріархії «на нових засадах» відбулося на початку вересня 1943 р., у переламний момент Другої світової війни. 12 вересня в Москві на патріарший престол було зведено митрополита Сергія (Страгородського), якого за тиждень до цього Сталін запросив до Кремля. Ця подія увійшла до історії як «сталінський конкордат» церкви та радянської держави. Про що говорили на тій зустрічі? Навіщо тирану знадобилося відроджувати церкву? І як модель церковно-державних відносин, що її було тоді створено, зміцнює в РФ дух т. зв. «СВО»? Відповідь на ці питання є метою цього дослідження. Методологія дослідження базується на використанні як загальнонаукових, так і спеціалізованих методів, таких, як історико-генетичний, історико-порівняльний, структурний, біографістичний, історіографічний тощо. Новизна роботи полягає в аналізі комплексу обставин, факторів і причин, які спонукали Сталіна створити в СРСР підконтрольну владі церковну інституцію – РПЦ МП, а митрополита Сергія з підлеглими йому архієреями та духовенством – піти на конкордат із радянською владою, і наслідків, які це має у ставленні Московської патріархії до т. зв. «СВО» – нинішньої російсько-української війни. Висновки. Московський патріархат формації 1943 р. за цілою низкою інституційних і типологічних ознак є політичним проєктом, а не релігійною організацією в класичному значенні слова. Його спадкоємний зв’язок із майже 1000-літньою традицією російського православ’я зберігається головним чином на рівнях літургійної обрядовості та «абстрактного» (теоретичного) богослов’я. У практичній соціальній діяльності або в актуальних богословських рефлексіях, які прийнято називати «публічною теологією», РПЦ Московського патріархату відіграє допоміжну, несуб’єктну роль, обслуговуючи політичний режим, який є її засновником. Саме аналіз витоків і природи цього явища дозволяє послідовно та всебічно інтерпретувати підтримку РПЦ МП військової операції РФ в Україні, яка (позиція), з точки зору інших християнських деномінацій, вочевидь не узгоджується з Євангелієм, іншими джерелами віровчення православної Церкви та її традиційним Переданням.
12
Vasyl GOGOL, Ruslan DELIATYNSKYI, Andreia (Olha) MASLII. "ДУШПАСТИРСЬКА ТА ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ О. ІВАНА ТЕРЕШКУНА (1896–1946)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 36 (22 грудня 2023): 176–202. http://dx.doi.org/10.15330/gal.36.176-202.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу джерел та історіографії висвітлено життєпис, душпастирську та громадську діяльність о. Івана Терешкуна, одного з представників греко-католицького духовенства
 Станиславівської єпархії. Встановлено, що Іван Терешкун (1896–1946) вже з юних років проявив себе активним учасником українського національного руху, адже у 1918–1919 рр. служив в УГА в чині під- хорунжого. Згодом закінчив духовну семінарію в Станиславові, отримав свячення в неодруженому стані й поряд з душпастирською і катехитичною працею займався культурно-просвітницькою та громадсь- кою діяльністю, підтримував УНДО. У 1941 р. підтримав проголошення Акту відновлення Української держави, посвятив в с. Зубрець символічну могилу “Борцям за волю України”, увійшов до складу Україн- ської повітової делегатури в Бучачі (1941–1944). Вже з 1944 р. органи НКДБ взяли його в “розробку” та готували до арешту, але у зв’язку із приєднанням до “Ініціативної групи по возз’єднанню ГКЦ з РПЦ” не був арештований. Трагічно загинув 1 січня 1946 р. З’ясовано додаткові обставини його смерті, що досі неоднозначно трактувалися в історіографії.
 Ключові слова: підхорунжий Української Галицької Армії, духовна семінарія в Станиславові, священник-целебс, катехит, співробітник пароха, Українська повітова делегатура в Бучачі, “Ініціатив- на група по возз’єднанню ГКЦ з РПЦ”, органи НКДБ.
13
Стоцький, Ярослав Васильович. "Експансія РПЦ у західних областях України (1947-1953 рр.)". Український історичний журнал, № 5 (2008): 137–46.
Find full text
14
Стоцький, Ярослав Васильович. "Експансія РПЦ у західних областях України (1947-1953 рр.)". Український історичний журнал, № 5 (2008): 137–46.
Find full text
15
Мельничук, Іван. "ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАХИСТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ У СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ» (2024): ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ПРИЙНЯТТЯ І ЙМОВІРНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ В УКРАЇНІ". Litopys Volyni, № 31 (30 грудня 2024): 162–69. https://doi.org/10.32782/2305-9389/2024.31.25.
Full textAbstract:
Аналізується стан українського православ’я і шляхи подолання розколу та перспективи щодо об’єднання церков. Пояснюється важливість захисту своєї духовної незалежності. Аналізуються ключові положення і приписи Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 20 серпня 2024 року № 3894-IX. Висловлені міркування щодо сильних і слабких сторін прийнятого закону, перспективи його реалізації. Акцентується увага на релігійній організації УПЦ (МП), яка, на думку переважної більшості суспільства, повинна бути у списку структур, що пов’язані з РПЦ, відповідно до аналізованого закону належать до афілійованих структур, а тому повинна бути забороненою. З огляду на широкий резонанс у суспільстві стосовно УПЦ (МП) у статті широко досліджено діяльність цієї релігійної організації, її статут та інші офіційні документи. Показано, що вплив на суспільство, як і вся політика УПЦ (МП) залежить від керівного центру. Доведено, що УПЦ (МП) наразі досі є залежною від РПЦ і є її структурним підрозділом. Розглядаються шляхи виходу з патової ситуації, у якій зараз опинилася УПЦ (МП) після прийняття закону. Розв’язано дилему поєднання зміни адміністративного підпорядкування й виконання канонічного права в УПЦ (МП). Здійснено спробу пояснити, чому УПЦ (МП) так важко розірвати канонічні зв’язки з московською патріархією. Показується вплив Вселенського патріархату і ПЦУ на розподіл сил в українському православ’ї, розкривається роль Томосу в процесі об’єднання православних.
16
Логинова, Татьяна Валерьевна. "Православие и светская школа Приморского края в 1991–2012 гг." Ойкумена. Регионоведческие исследования, № 2 (2022): 77–86. http://dx.doi.org/10.24866/1998-6785/2022-2/77-86.
Full textAbstract:
В статье представлен очерк развития в Приморье форм сотрудничества по вопросам духовно-нравственного воспитания, инфраструктуры преподавания православной культуры (учреждений, подразделений, мероприятий, документов) в 1991-2012 гг. В Приморском крае школа декларировала приверженность православию, сотрудничала с РПЦ, но оставалась светской. Попытки извлечь из православия эффективные инструменты воспитания не привели к формированию в регионе системы православной педагогики. Ключевые слова: религиозное образование, Русская православная церковь, десекуляризация, Приморский край, "Основы православной культуры", "Основы религиозных культур и светской этики".
17
Kravchuk, N. R. "Церковна діяльність архієпископа Павла (Погорілка) (РПЦ-УАПЦ-УСЦ-БОПУПАЦ-УСЄЦ)". Literature and Culture of Polissya 109, № 23f (2023): 318–31. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2023-23f-109-318-331.
Full textAbstract:
Архієпископ Павло (Погорілко) пройшов тернистий шлях священицького та архієрейського служіння і був учасником значної кількості церковнихи православних течій на території України та завжди прагнув автокефалії Православної Церкви в Україні. У статті проаналізовано мотиви відходу священника Павла (Погорілка) від Російської Православної Церкви (РПЦ) за предстоятельства патріарха Московського і всієї Русі Тихона(Беллавіна), суперечності та причини відмови від підтримки Української Авто- кефальної Православної Церкви (УАПЦ) очолюваної митрополитом Київ- ськиим і всієї України Василем Липківським. Прослідковано шлях до єпис- копства через долучення до обновленства. На основі доповіді єпископа Павла (Погорілка) визначені основні підстави створення ним власної церковної організації – Братського об’єднання парафій Української Право- славної Автокефальної Церкви (БОПУПАЦ) та участі у заснуванні Української Соборно-Єпископської Церкви (УСЄЦ).
18
Andreiev, Tymur. "ПРОБЛЕМА ЕКУМЕНІЗМУ В ПРАВОСЛАВНІЙ ЕМІГРАНТСЬКІЙ ПРЕСІ У РОКИ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» НА СТОРІНКАХ «ВІСНИКА РОСІЙСЬКОГО СТУДЕНТСЬКОГО ХРИСТИЯНСЬКОГО РУХУ» (1949–1961 рр.)". Сіверянський літопис, № 1 (11 червня 2023): 44–53. http://dx.doi.org/10.58407/litopis.230106.
Full textAbstract:
Мета статті – порівняти підходи до проблеми екуменізму в емігрантській дисидентській спільноті на прикладі Російського студентського християнського руху та Російської Православної Церкви Московського патріархату (РПЦ МП), прослідити еволюцію радянської доктрини від абстрагування до використання міжнародних екуменічних рухів у якості платформи для реалізації зовнішньополітичних цілей політичного керівництва СРСР у часи «холодної війни». Методологія дослідження включає послідовне дотримання принципів історизму, застосування методів аналізу та синтезу. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на проблему екуменізму часів «холодної війни» крізь призму емігрантської преси, основним джерелом дослідження є «Вісник Російського студентського християнського руху». Висновки: Дисидентські емігрантські православні кола, об’єднані навколо «Вісника Російського студентського християнського руху», здебільшого свою участь в екуменічному русі бачили як можливість для популяризації православ’я, обміну досвідом, підготовки підґрунтя для інтеграції в майбутньому вільної Російської Православної Церкви у світову християнську спільноту зі збереженням споконвічних православних традицій, догматичності, унікальності та непорушності. За період з 1948 по 1961 рр. основних змін в ідеології екуменізму не відбулося, на відміну від радянської зовнішньополітичної доктрини, яка еволюціонувала від ідеї «світової революції» до стратегії «мирного співіснування». РПЦ, зокрема керівний апарат Московської патріархії, була поставлена на рейки обслуговування інтересів влади на міжнародному рівні. Завдяки чому радянській владі вдалося поширити вплив на ключові структурні одиниці провідної екуменічної спільноти – Всесвітньої ради Церков, тим самим відкрити черговий плацдарм для протистояння «соціалістичного» та «капітального» таборів епохи «холодної війни».
19
Dedkova, G. R. "Религия и власть: Русская православная церковь в Крыму в 1920-е годы". Вестник гуманитарного образования, № 4(24) (21 лютого 2022): 27–35. http://dx.doi.org/10.25730/vsu.2070.21.048.
Full textAbstract:
religion, spiritual life, Russian Orthodox Church, anti-religious propaganda, cult architecture, atheism. В статье проанализированы взаимоотношения Русской православной церкви в Крыму в первые годы после установления советской власти на полуострове и после создания Крымской АССР. Использованы данные статистики и архивные материалы, часть из которых вводится в научный оборот впервые. Рассмотрены этапы развертывания антирелигиозной пропаганды, приведены факты вмешательства советской администрации во внутренние дела и устройство РПЦ. Помимо этого, в исследовании продемонстрированы методы по работе местной администрации с группами верующих и порядок закрытия церквей и храмов. Немаловажным аспектом в изучении данного вопроса является выявление причин и последствий экономического давления со стороны Советского государства на верующих и на религиозные общины. Сделан вывод о том, что в Крымской АССР ситуация несколько отличалась от общей по стране в целом. В 1922 г. из храмов и монастырей Крымской епархии начали изымать церковные ценности, а сами религиозные организации оказались под полным контролем исполнительных и надзорных органов, милиции. Объекты религиозного культа закрывали под различными предлогами – от неуплаты страховых взносов до ликвидации самих «двадцаток». В поликонфессиональном и многонациональном регионе процесс нивелирования религиозной жизни проходил медленнее, хотя уже в 1923 г. в Крыму существенно увеличилось число закрытых православных храмов и монастырей. Для канонической РПЦ серьезно осложняла ситуацию активная деятельность «обновленцев», имевших на полуострове значительное число сторонников и поддержку со стороны властей. Религиозные организации были поставлены в жесткие рамки, ограничивающие право верующих на свободу вероисповедания. К концу 1920-х гг. в Крыму власти закрыли большинство объектов культового назначения.
20
Хасханова, Л. Х. "СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ РАБОТЫ ГОСУДАРСТВЕННЫХ БЮДЖЕТНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ «РЕСПУБЛИКАНСКИЙ ПЕРИНАТАЛЬНЫЙ ЦЕНТР» И «РЕСПУБЛИКАНСКИЙ КЛИНИЧЕСКИЙ ЦЕНТР ОХРАНЫ ЗДОРОВЬЯ МАТЕРИ И РЕБЕНКА ИМЕНИ АЙМАНИ КАДЫРОВОЙ» ЗА ПЕРИОД 2017-2021". Вестник медицинского института, № 1/23 (27 червня 2023): 36–41. http://dx.doi.org/10.36684/med-2023-23-36-41.
Full textAbstract:
В статье проводится сравнительный анализ работы государственных бюджетных учреждений «Республиканский перинатальный центр» (ГБУ «РПЦ») и «Республиканский клинический центр охраны здоровья матери и ребенка имени Аймани Кадыровой» (ГБУ «РКЦОЗМиР им. А. Кадыровой») за период 2017-2021 годы. В ходе анализа исследуются такие показатели как антенатальная смертность, интранатальная смертность, послеродовые осложнения у родильниц и материнская смертность. В основном прослеживается положительная динамика среди изучаемых показателей в анализируемый временной период в обоих лечебных учреждениях, а отдельные показатели в последние годы вообще равняются нулю, что констатирует о повышении эффективности оказываемой женскому населению акушерско-гинекологической помощи.
21
Оліцький, В’ячеслав. "РПЦ у релігійному житті Північно-Східної України у 1944-1953 роках". Старожитності Лукомор'я, № 4 (31 серпня 2022): 106–15. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2022.4.172.
Full textAbstract:
У статті розглянуто становище РПЦ періоду пізнього сталінізму на території Північно-Східної України. Проаналізовано особливості формування мережі даної релігійної організації в регіоні у середині 1940-х років та її трансформації у наступне десятиліття. Охарактеризовано релігійну мережу, кількість і склад церковнослужителів і шляхи їх поповнення. Визначено труднощі, з якими стикалися правлячі архієреї у питаннях функціонування церкви та сценарії їх вирішення. Охарактеризовано заходи до яких вдавалися єпископи та священники для збереження кількості віруючих і парафій, підтримки релігійності населення. Зосереджено увагу на мережі монастирів єпархій Північно-Східної України та їх місця у релігійному житті регіону. Подано інформацію про господарську діяльність, майнове та матеріальне становище чернечих обителей.
22
ФИЛАТОВ, Д. Л. "Социальная деятельность РПЦ в XXI веке: идеологические принципы и методы реализации". Социально-гуманитарные знания, № 1 (22 січня 2023): 96–99. http://dx.doi.org/10.34823/sgz.2023.1.51960.281.
Full textAbstract:
Социальная деятельность Русской Православной Церкви выступает как совокупность теории и практики адресной помощи нуждающимся слоям населения. При этом Церковь руководствуется как религиозными принципами, так и запросами общества. Само социальное служение является по сути своей общественной деятельностью, которая помогает гражданскому обществу урегулировать социальную напряженность. С одной стороны, она адресно поддерживает нуждающихся, а с другой – реализовывает религиозный потенциал, ведь основная цель для верующего человека – духовная, т.е. совершение добрых дел. Социальное служение – инструмент создания прогрессивного общества, так как идеологическое участие человека в процессе разрешения насущных задач вырабатывает ответственность, формирует и развивает гражданскую активность. Опыт социального служения Церкви определяется культурно-историческим наследием России, что содействует преемственности поколений, укреплению человечности и гуманизма. The social activity of the Russian Orthodox Church acts as a combination of theory and practice of targeted assistance to the needy segments of the population. At the same time, the Church is guided by both religious principles and the demands of society. Social service itself is essentially a public activity that helps civil society to resolve social tensions. On the one hand, it provides targeted support to those in need, and on the other hand, it realizes religious potential, because the main goal for a believer is spiritual, i.e. the performance of good deeds. Social service is a tool for creating a progressive society, since the ideological participation of a person in the process of solving urgent tasks develops responsibility, forms and develops civic activity. The experience of the Church's social service is determined by the cultural and historical heritage of Russia, which contributes to the continuity of generations, the strengthening of humanity and humanism.
23
Кончаревић, Ксенија Ј. "Језичка политика РПЦ у постсовјетској епоси: између изазова и могућих одговора". Славистика 28, № 2 (2024): 16–32. https://doi.org/10.18485/slavistika.2024.28.2.1.
Full text
24
Fedchuk, Оlexander. "ЛІКВІДАЦІЯ ОСТАННІХ УНІАТСЬКИХ ОБЩИН У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ (1944–1945 рр.)". Сіверянський літопис, № 3 (21 червня 2024): 43–50. http://dx.doi.org/10.58407/litopis.240305.
Full textAbstract:
Мета роботи полягає у виясненні обставин функціонування та ліквідації останніх уніатських парафій у Волинській області в 1944–1945 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, обʼєктивності та критичного аналізу джерельного матеріалу. Індукція та дедукція, як методи наукового пізнання, дали змогу зробити загальні висновки про стан уніатського руху на основі сукупності окремих фактів, чи ж пояснити ці факти з огляду на загальні закономірності. Просопографічний метод допоміг виявити найважливіші деталі біографій уніатських священників. Наукова новизна роботи полягає в доповненні й уточненні відомостей про обставини ліквідації останніх уніатських парафій Волинської області. Це вдалося завдяки залученню джерел, на які раніше не звертали увагу поодинокі дослідники неоунійного руху на Волині. Проведене дослідження дало змогу зробити висновки про те, що після повернення радянської влади у Волинській області залишилося функціонувати тільки дві уніатські парафії – в селах Гумнище Берестечківського району та Гнійне Вербського району. Заснована в 1934 р. парафія в Луцьку, хоча й вказувалася в статистиці Луцької курії, але вже не існувала. Збереження двох названих уніатських осередків стало наслідком ідейної твердості їх настоятелів – священників Маркела Височинського та Кіндрата Лавренчука. Курс на ліквідацію уніатських парафій на Волині влада взяла влітку 1945 р. Він повністю узгоджувався з процесом воззʼєднання Української Греко-Католицької Церкви із Руською Православною Церквою Московського патріархату, що стартував на Галичині. Формально місіонерською роботою в цьому напрямку займалося духовенство Волинсько-Рівненської православної єпархії під керівництвом єпископа Миколая (Чуфаровського), але його повністю контролювали уповноважені Ради у справах РПЦ та Ради у справах релігійних культів. Попри спротив обох уніатських священників, у грудні 1945 р. вказані парафії були возз’єднанні з РПЦ МП.
25
БОДАК, Валентина, та Ігор БАРАН. "ВІДНОСИНИ ЦЕРКВИ І ДЕРЖАВИ В ПЕРІОД РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ (2014 – 2024)". Східноєвропейський історичний вісник, № 31 (28 червня 2024): 170–85. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.31.306341.
Full textAbstract:
Мета роботи: комплексний аналіз церковно-релігійної політики у фокусі політичних інститутів в умовах російсько-українсько війни 2014 – 2024 рр. Виокремлення головних напрямів діяльності церков різної конфесійної приналежності, їхню позицію щодо російсько-української війни, характеристика взаємодії між Церквою та державою, враховуючи виклики національної безпеки, геополітичних впливів. Методологія дослідження. Для досягнення окресленої мети використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи, а також принципи системності та послідовності. Наукова новизна. Гібридний вимір російсько-української війни та її ідеологічне підґрунття, зокрема у концепції “русского мира”, пропагованої РПЦ та УПЦ МП актуалізує вивчення питання діяльності релігійних інституцій. Тобто вивчення церковно-державної взаємодії, суспільно-релігійних відносин у контексті російсько-української війни є актуальним з огляду на питання національної безпеки. Водночас комплексне дослідження ролі провідних церковних інституцій не лише православної, а й католицької конфесії у російсько-українській війні демонструє їхній ідентифікаційний та цивілізаційний вибір. Висновки. Цивілізаційні виклики російсько-української війни, актуалізовані в умовах повномасштабного вторгнення вплинули на процеси ідентифікації громадян, релігійний ландшафт держави. Відбулося об’єднання православних церков Київської християнської традиції, отримання Томосу про автокефалію. Переформатування релігійної мережі православної церкви в Україні, зокрема втрата частини культових споруд, перехід парафій до новостворенної ПЦУ супроводжується суттєвою поляризацією відносин між УПЦ МП та ПЦУ, та навіть відкритою агресією з боку керівників Московського патріархату. У таких складних умовах державний апарат, реагуючи на виклики, провадить політику унеможливлення, зменшення впливу РПЦ та її українських представників – УПЦ. Адже підтримка незалежної православної церкви в Україні є питанням національної безпеки, утвердження української ідентичності, геополітичного вибору. Обмеження присутності УПЦ МП в українському суспільному просторі здійснюються шляхом обговорення законопроєктів про заборону Російської православної Церкви, заборони діяльності релігійних організацій, зареєстрованих за межами України, та поступової імплементації постанов, спрямованих на позбавлення права користуватися культовими спорудами національного рівня
26
Анцишкін, І. "Протистояння секти кисельовців та РПЦ в м. Нікополі на початку XX ст." Історія релігій в Україні, Кн. 1 (2013): 436–43.
Find full text
27
Чепулянис, Антон Владимирович, та Анна Викторовна Титова. "ПРОБЛЕМЫ УЧЕТНО-АНАЛИТИЧЕСКОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ В РЕЛИГИОЗНЫХ ОРГАНИЗАЦИЯХ". Современная экономика: проблемы и решения 11 (20 грудня 2020): 144–57. http://dx.doi.org/10.17308/meps.2020.11/2472.
Full textAbstract:
Цель: статья посвящена решению основных проблемы бухгалтерского учета и внутреннего контроля в религиозных организациях, среди которых: имущественные отношения и их иерархия, учёт целевого финансирования, методология учета расходования средств, отсутствие прогнозной модели балансового отчёта. Обсуждение: религиозные организации представляются авторами полноценными субъектами хозяйствования. В статье раскрываются основные аспекты организации и совершенствования учетно-аналитического обеспечения в религиозных организациях в историческом и современном аспекте их деятельности на примере РПЦ. Результаты: авторы дают развернутую классификацию религиозным организациям, из которой вытекает сущность хозяйственной деятельности данных субъектов. Обосновывается необходимость создания учетно-аналитической системы и информационной среды религиозных организаций, представлена классификация ресурсов информационного обеспечения в религиозных организациях. Информационная система религиозных организаций раскрыта с точки зрения процессного подхода.
28
Филипович, Людмила Олександрівна. "НЕБЕЗПЕКА ВНУТРІШНЬОПРАВОСЛАВНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ ДЛЯ МІЖХРИСТИЯНСЬКИХ ВІДНОСИН". Culturological Almanac, № 2 (15 серпня 2024): 19–25. http://dx.doi.org/10.31392/cult.alm.2024.2.3.
Full textAbstract:
Стаття актуалізує тему міжконфесійних взаємин в Україні, звертаючись до внутрішньоправославного конфлікту та реакції на нього представників інших християнських церков. З огляду на оновлений релігійний ландшафт України, зокрема його православний сегмент, автор фіксує зміну суспільного й канонічного статусу УПЦ і ПЦУ: УПЦ поступово втрачає колишній авторитет, а ПЦУ завойовує повагу не тільки православних, а й інших українців. У статті розкриваються причини такої трансформації, серед яких головне місце посідає російсько-українська війна, на яку православні церкви реагують по-різному. Непрозора позиція УПЦ щодо осуду російської агресії та освячення війни з боку РПЦ, масова колаборація священників УПЦ з окупаційною владою викликає протест більшості українців, які вимагають заборонити діяльність УПЦ як складової частини РПЦ на території України. Політика нейтралітету керівництва УПЦ викликає негативну реакцію інших християн, які одностайно засуджують війну росії проти України, критикують ідеологію «русского мира», яка лежить в основі агресивних діянь російської федерації проти України. Загалом суспільство доволі негативно ставиться до конфлікту між православними церквами, обговорюючи шляхи порозуміння між ними. До дискусій залучені католики і греко-католики, які мали офіційно визначитися щодо ПЦУ як нового суб’єкта міжконфесійних і державно-церковних відносин. Переглядаються традиційні підходи до екуменічного спілкування, яке тривалий час не включало УПЦ КП та УАПЦ та їх спадкоємиці ПЦУ. Ситуація поступово змінюється на користь ПЦУ, але залишає чимало питань щодо формату взаємин з УПЦ. На відміну від католиків, які зацікавлені в мінімізації міжправославного протистояння, протестанти ніяк не реагують на конфлікт між УПЦ і ПЦУ, ставлячи себе поза ним. Автор висновує, що нинішнє протистояння між православними турбує все українське суспільство, зокрема й неправославні громади України, які занепокоєні тенденціями одержавлення ПЦУ, бажанням реваншу над УПЦ, наміром домінувати в усіх сферах життя країни. Неправославні християни хочуть державних гарантій свободи совісті й віросповідання, щоб корпоративний інтерес окремої церкви не призводив до загальнодержавних безпекових ризиків, пов’язаних з війною.
29
Леонтьева, Т. Г. "THE RUSSIAN ORTHODOX CHURCH AND CLERGY DURING THE CIVIL WAR." Вестник Тверского государственного университета. Серия: История, no. 2(66) (August 28, 2023): 42–59. http://dx.doi.org/10.26456/vthistory/2023.2.042-059.
Full textAbstract:
В статье представлен обзор событий 1918–1922 гг., которые характеризуют положение Русской православной церкви (РПЦ), и стратегии выживания православного духовенства в условиях Гражданской войны. В силу территориального распада империи РПЦ оказалась на грани потери канонического иерархического управления. Как взаимодействовали советская власть и православная церковь, какие перемены произошли внутри этого некогда «идеологического» института на территории «белых», как влиял на события «православный мир», разделившийся на «красных» и «белых» – эти вопросы освещаются в данной статье. Процессы самоопределения в «православном мире» анализируются на основе широкого круга источников, которые убеждают, что природа «расслоения» духовенства, мировоззренческие трансформации православной паствы таилась не только в от-ношении к «красным» или «белым», но и определялась отношением к каноническим основам православия, поисками «новой религиозности», вероисповедной политикой советской власти. The article presents an overview of the events of 1918-1922, which charac-terize the state of the Russian Orthodox Church (ROC) and the survival strategy of the Orthodox clergy in the conditions of Civil War. Due to the territorial disintegration of the empire, the ROC was on the verge of losing canonical hierarchical governance. How the Soviet government and the Orthodox Church interacted, what changes took place inside this once «ideological» institution on the territory of the «whites», how the «Orthodox world», divided into «reds» and «whites» influenced the events - these issues are covered in this article. The processes of self-determination in the «Orthodox world» are analyzed on the basis of a wide range of sources that convince that the nature of the «stratification» of the clergy, the ideological transformations of the Orthodox flock were hidden not only in relation to the «red» or «white», but also determined by the attitude to the canonical foundations of Orthodoxy, the search for «new religiosity», religious the policy of the Soviet government.
30
Андреєв, Тимур. "Політичні дискусії епохи «холодної війни» на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975)". Сіверянський літопис, № 5 (2 листопада 2023): 41–51. http://dx.doi.org/10.58407/litopis.230506.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати тематику, напрями та характер політичних дискусій, які відбувалися між делегаціями V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі; розкрити проблему використання міжнародних релігійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни»; визначити роль РПЦ (МП) в організації та проведенні Асамблеї, її позиції в контексті політичних дискусій; проаналізувати трансляцію прорадянських наративів крізь міжнародні релігійні інституції. Методологія дослідження. Автор вивчав проблему крізь призму традиційних історичних підходів (історико-тематичного та історико-хронологічного), використовувалися загальноісторичні (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові методи (аналіз, синтез). Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на актуальні глобальні питання 70-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та наративів епохи «холодної війни» крізь призму документів християнських міжнародних організацій, а саме V Асамблеї ВРЦ. Висновки: V Асамблея Всесвітньої ради церков у Найробі (23 листопада – 5 грудня 1975 р.) була маркерною подією міжнародного масштабу, вона продемонструвала всьому світові погляд на глобальні політичні питання крізь призму християнських конфесій та деномінацій. Резолюції засудили «холодну війну», прискорення темпів мілітаризації у світовому вимірі, порушення прав та свобод, критикували дії СРСР і США за використання третіх країн для розгортання театру протистояння. Християнські конфесії, різні за догмами та ідеями, виступили єдиним монолітним актором на міжнародній арені. Між тим, Найробійська асамблея наочно надала приклад ефективності використання Церкви як інструменту для лобіювання зовнішньополітичних цілей та доктрин різних ідеологічних режимів. ВРЦ показала себе з полярних позицій: з одного боку, як антимілітаристську, неупереджену, мирну, правозахисну організацію, з іншого – у її резолюціях та рішеннях простежується вплив країн «соціалістичного табору». У свою чергу, РПЦ (МП) до 1975 р. виглядала нехай як повністю політично заангажована, залежна та керована структура, але й як міцний авторитетний міжнародний актор. Вона пройшла показовий шлях і довела ефективність стратегічних рішень та ставок, які на неї робило радянське керівництво, що вплинуло на перебіг «холодної війни» в релігійній сфері.
31
Кошель, Олексій. "Роль православного духовенства Правобережної України у захисті прав і свобод селянства (друга половина XIX – початок XX ст.)". History Journal of Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, № 52 (15 грудня 2020): 45–51. http://dx.doi.org/10.31861/hj2020.52.45-51.
Full textAbstract:
У середині – другій половині ХІХ ст. в українських єпархіях РПЦ сформувалася частина опозиційного до духовної та імперської влади духовенства, яка відстоювала національні церковні традиції, українську мову та культуру, соціальні права пастви, насамперед селянства. Їхня роль у захисті прав і свобод селянського населення проявлялася під час конфліктів із поміщиками, орендаторами, чиновниками, у написанні колективних скарг до державних і духовних інстанцій, виступів у судах, підтримкою акцій непокори селян, розвитку освіти, кооперативного та революційного руху тощо. Укази Синоду свідчать, що за свою активну участь у виступах селянства та захисті їхніх прав представники духовенства зазнавали переслідувань з боку духовної влади. Діяльність представників православного духовенства сприяла українізації церкви, освіти, культурного життя сільського населення, активізувала громадське життя селян та стала основою розвитку українського національного та духовного відродження.
32
Смулов, А. М., and Д. С. Рудяк. "BASIC APPROACHES TO DETERMINING EFFECTIVE DIRECTIONS OF ECONOMIC ACTIVITY OF AN ORTHODOX MONASTERY." Audit and Financial Analysis, no. 6 (December 31, 2020): 82–94. http://dx.doi.org/10.38097/afa.2020.99.66.011-1.
Full textAbstract:
В статье на исторических и современных примерах, документах РПЦ, рассматривается вопрос о целях, задачах и целесообразности ведения церковными учреждениями хозяйственной деятельности. В качестве характерного исторического примера рассматривается производственная и сельскохозяйственная деятельность Соловецкого монастыря. На основе современных нормативных документов Церкви и государства предлагаются базовые подходы к определению эффективных направлений организации производственной деятельности монастыря. Based on historical and modern examples, documents of the ROC, the question of the goals, tasks and expediency of conducting economic activities by Church institutions is considered. The production and agricultural activities of the Solovetsky monastery are considered as a typical historical example. On the basis of modern normative documents of the Church and the state, basic approaches to determining effective directions for organizing the monastery's production activities are proposed.
33
Смулов, А. М., and Д. С. Рудяк. "BASIC APPROACHES TO DETERMINING EFFECTIVE DIRECTIONS OF ECONOMIC ACTIVITY OF AN ORTHODOX MONASTERY." Audit and Financial Analysis, no. 6 (December 31, 2020): 82–94. http://dx.doi.org/10.38097/afa.2020.99.66.011-1.
Full textAbstract:
В статье на исторических и современных примерах, документах РПЦ, рассматривается вопрос о целях, задачах и целесообразности ведения церковными учреждениями хозяйственной деятельности. В качестве характерного исторического примера рассматривается производственная и сельскохозяйственная деятельность Соловецкого монастыря. На основе современных нормативных документов Церкви и государства предлагаются базовые подходы к определению эффективных направлений организации производственной деятельности монастыря. Based on historical and modern examples, documents of the ROC, the question of the goals, tasks and expediency of conducting economic activities by Church institutions is considered. The production and agricultural activities of the Solovetsky monastery are considered as a typical historical example. On the basis of modern normative documents of the Church and the state, basic approaches to determining effective directions for organizing the monastery's production activities are proposed.
34
Carenkova, Е. А. "LIFE-SENSE STRATEGIES OF INSTITUTIONALIZING CHARITY ROC." Belgorod State University Scientific bulletin. Series "Philosophy. Sociology. Law" 43, no. 1 (2018): 91–97. http://dx.doi.org/10.18413/2075-4566-2018-43-1-91-97.
Full text
35
Тулянов, В. А. "Начальный этап перестройки в сфере церковно-государственных отношений: Русская православная церковь и советское государство в 1985–1987 годах". Вестник Рязанского государственного университета имени С.А. Есенина, № 1(86) (2 липня 2025): 59–67. https://doi.org/10.37724/rsu.2025.86.1.006.
Full textAbstract:
В статье проанализированы церковно-государственные отношения на начальном этапе перестройки в СССР (1985–1987). Источниковая база проведенного исследования представлена архивными материалами, хранящимися в Российском государственном архиве новейшей истории (РГАНИ). Исследуемый период во взаимоотношениях Русской православной церкви (РПЦ) и советского государства отличается неопределенностью и хаотичностью решений партийно-государственного руководства и может быть охарактеризован как время «турбулентности» этих взаимоотношений, что отражено в поляризации взглядов партийно-государственного аппарата по вопросам об изменении законодательства о религиозных культах и практики церковно-государственных отношений. С одной стороны, Совет по делам религий при Совете Министров СССР, учитывая рост гражданской активности и политической культуры верующей общественности, общественный запрос на свободную от административного контроля церковь и усиление РПЦ как института, предлагал снять большинство ограничений на социальную деятельность церкви, предоставить ей статус и права юридического лица, но рекомендовал усилить атеистическую пропаганду в стране. На иных позициях стоял Совет Министров СССР (и, вероятно, лично М. С. Горбачев), который крайне скептически относился к возможному усилению роли церкви в советском обществе и препятствовал изменению законодательства о религиозных культах, при этом проводил в стране как меры по усилению административного нажима на РПЦ, так и по усилению атеистической пропаганды. Но рост общественного запроса на религию и церковь, что нашло свое отражение даже в советской прессе, а также заинтересованность в поддержке политики «перестройки» всеми слоями и группами населения, заставило пересмотреть эту политику. Однако случилось это только в 1988 году. The article analyzes church-state relations at the initial stage of perestroika in the USSR (1985–1987). The study is base source represented by archival materials stored in the Russian State Archive of Contemporary History (RGANI). The relationship between the Russian Orthodox Church (ROC) and the Soviet state in the period under study is characterized by uncertainty and chaotic decisions of the party-state leaders and can be described as a time of “turbulence” in these relationships, which is reflected in the polarization of views of the party-state apparatus on the issues of changing the legislation on religious denominations and the practice of church-state relations. On the one hand, the Council for Religious Affairs under the Council of Ministers of the USSR took into account the growth of civil activity and political culture of religious citizens. The Council observed the public demand for a church free from administrative control and the strengthening of the ROC as an institution, and proposed to remove most restrictions on social activities of the church, granting it the status and rights of a legal entity, but recommended strengthening atheist propaganda in the country.The Council of Ministers of the USSR (and probably M. S. Gorbachev personally) was quite skeptical about the possible strengthening of the role of the church in Soviet society and prevented changes in the legislation on religious denominations, while increasing administrative pressure on the ROC and atheistic propaganda. But the growth of public demand for religion and the church, which was reflected even in the Soviet press, as well as the interest in supporting the policy of perestroika by all strata and groups of the population, led to a revision of this policy. However, this happened only in 1988.
36
Кошель, Олексій. "Духовенство українських єпархій Російської Православної Церкви в духовно-національному відродженні (1907-1914 рр.)". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 196–203. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.196-203.
Full textAbstract:
Після Першої російської революції 1905-1907 рр. в українських єпархіях Російської Православної Церкви (РПЦ) відбувається активізація і радикалізація церковно-реформаторського руху. Представники українського православного духовенства висувають на порядок денний вимоги демократизації релігійного життя, відокремлення церкви від російської імперської держави, повернення до принципів соборності в її управлінні, тощо. В українській періодиці, суспільному житті, у виступах патріотично-налаштованих священиків розгорнулася активна агітація за масове запровадження української мови у світське та духовне життя. Важливим здобутком патріотично налаштованого духовенства стало рішення Подільського єпархіального з’їзду про звернення до Св. Синоду та отримання від нього дозволу на запровадження у Подільській духовній семінарії предметів з української мови, літератури та історії України. Церковно-реформаторський рух досліджуваного періоду сформував основу і необхідні кадри для активної боротьби за автокефалію української православної церкви, яка реалізувалася в роки Української революції 1917-1921 рр.
37
Смулов, А. М., and Д. С. Рудяк. "BASIC APPROACHES TO DETERMINING EFFECTIVE DIRECTIONS OF ECONOMIC ACTIVITY OF AN ORTHODOX MONASTERY." Audit and Financial Analysis, no. 5 (November 30, 2020): 79–86. http://dx.doi.org/10.38097/afa.2020.99.66.011.
Full textAbstract:
Начало. Продолжение в №6 за 2020 г. В статье на исторических и современных примерах, документах РПЦ, рассматривается вопрос о целях, задачах и целесообразности ведения церковными учреждениями хозяйственной деятельности. В качестве характерного исторического примера рассматривается производственная и сельскохозяйственная деятельность Соловецкого монастыря. На основе современных нормативных документов Церкви и государства предлагаются базовые подходы к определению эффективных направлений организации производственной деятельности монастыря. Based on historical and modern examples, documents of the ROC, the question of the goals, tasks and expediency of conducting economic activities by Church institutions is considered. The production and agricultural activities of the Solovetsky monastery are considered as a typical historical example. On the basis of modern normative documents of the Church and the state, basic approaches to determining effective directions for organizing the monastery's production activities are proposed.
38
Смулов, А. М., and Д. С. Рудяк. "BASIC APPROACHES TO DETERMINING EFFECTIVE DIRECTIONS OF ECONOMIC ACTIVITY OF AN ORTHODOX MONASTERY." Audit and Financial Analysis, no. 5 (November 30, 2020): 79–86. http://dx.doi.org/10.38097/afa.2020.99.66.011.
Full textAbstract:
Начало. Продолжение в №6 за 2020 г. В статье на исторических и современных примерах, документах РПЦ, рассматривается вопрос о целях, задачах и целесообразности ведения церковными учреждениями хозяйственной деятельности. В качестве характерного исторического примера рассматривается производственная и сельскохозяйственная деятельность Соловецкого монастыря. На основе современных нормативных документов Церкви и государства предлагаются базовые подходы к определению эффективных направлений организации производственной деятельности монастыря. Based on historical and modern examples, documents of the ROC, the question of the goals, tasks and expediency of conducting economic activities by Church institutions is considered. The production and agricultural activities of the Solovetsky monastery are considered as a typical historical example. On the basis of modern normative documents of the Church and the state, basic approaches to determining effective directions for organizing the monastery's production activities are proposed.
39
Innan, Li. "Missionary activity of the Russian Orthodox Church in China: Historical lessons." Herald of Culturology, no. 2 (2019): 209. http://dx.doi.org/10.31249/hoc/2019.02.15.
Full text
40
Mykhailutsa, Mykola, та Oleksandr Trygub. "Одеський православний рух vs «більшовицька пропаганда дією» (початок 1920-х років)". Eminak, № 2(30) (26 червня 2020): 155–66. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.2(30).416.
Full textAbstract:
У науковій нарації репрезентується нарисна реконструкція православного життя в Одесі на початку 1920-х рр. на тлі комуністичного наступу у вигляді «більшовицької пропаганди дією», що знайшло реалізацію у підступних методах антирелігійної атеїстичної пропаганди, ініціюванні розколу у православній громаді міста, провокуванні у локальному релігійному соціумі міжконфесійного протистояння та інституційного самовинищення на догоду атеїстичним маніпуляторам церковного життя.
 Проаналізована археографічна основа дослідження та фахова література останніх років надали можливість авторам реконструювати основні, векторні складові політики комуністичної влади, спрямуваної на обмеження соціально-релігійних можливостей в умовах ідеологічного пресингу комуністичної влади та підступних «практик» її органів.
 У статті зводиться окремішнє в одне ціле, й історичне, й соціальне (ментальне, релігійне, моральне, аморальне тощо), опираючись на низку законодавчих актів, невідомих/маловідомих документальних джерел, що підтверджують наступальні акції комуністів-атеїстів саме на одеському прикладі, де РПЦ була превалюючою у порівнянні з іншими церковними утвореннями і залишається такою досьогодні.
41
Skutnev, A. V. "Духовные учебные заведения РПЦ и формирование личности священно- и церковнослужителей в период модернизации XIX века". Вестник гуманитарного образования, № 3(27) (28 листопада 2022): 25–34. http://dx.doi.org/10.25730/vsu.2070.22.021.
Full textAbstract:
The purpose of the article is to show the importance of spiritual educational institutions (colleges, seminaries, academies) for the formation of the personality of a pre–revolutionary Orthodox priest. The relevance is explained by the great interest among researchers in the history of the Church and the social history of the country. The article is devoted to the history of spiritual educational institutions in which children from the spiritual estate studied. The theological school adapted to changes in state policy and evolved. The reform of 1867 contributed to the liberalization of spiritual education through the introduction of an elective principle and the granting of greater autonomy. The Charter of 1884, on the contrary, curtailed the activities of the era of Alexander II in the direction of increasing the role of the administration. The spiritual school was characterized by all the problems and positive achievements of the domestic education system. Although, of course, the spiritual school had certain specifics. This is especially true for the living of pupils in special dormitories and a closed environment. There is a lot of evidence of the low level of morals that prevailed in spiritual educational institutions. Teachers and students of theological seminaries and academies applied their knowledge gained in the course of training in different ways. A number of spiritual youth left the spiritual estate, some became priests or served society gratuitously. Other seminarians revolutionized and participated in political protest events. Almost all religious educational institutions were in one way or another engulfed by political protest, especially during the first Russian Revolution. Spiritual educational institutions formed a personality, helped to get a high-quality classical education, which was not inferior to the secular one. Here the clergy got acquainted with the culture, humanistic values and achievements of the humanities. Цель статьи – показать значение духовных учебных заведений (училища, семинарии, академии) для формирования личности дореволюционного православного священника. Актуальность объясняется огромным интересом среди исследователей к истории Церкви и социальной истории страны. Статья посвящена истории духовных учебных заведений, в которых обучались дети из духовного сословия. Духовная школа подстраивалась под изменения государственной политики и эволюционировала. Реформа 1867 г. способствовала либерализации духовного образования через введение выборного начала и предоставление большей автономии. Устав 1884 г., наоборот, свернул мероприятия эпохи Александра II в сторону увеличения роли администрации. Духовной школе были присущи все проблемы и положительные достижения отечественной системы образования. Хотя, безусловно, духовная школа имела определенную специфику. Особенно это касается проживания воспитанников в специальных общежитиях и замкнутой среде. Сохранилось немало доказательств невысокого уровня нравов, царивших в духовных учебных заведениях. Учителя и ученики духовных семинарий и академий по-разному применяли свои знания, полученные в ходе обучения. Ряд духовной молодежи покидали духовное сословие, некоторые становились священниками или безвозмездно служили обществу. Другие семинаристы революционизировались и участвовали в политических протестных мероприятиях. Почти все духовные учебные заведения так или иначе были охвачены политическим протестом, особенно в годы первой русской революции. Духовные учебные заведения формировали личность, помогали получить качественное классическое образование, которое не уступало светскому. Здесь священнослужители знакомились с культурой, гуманистическими ценностями и достижениями гуманитарных наук.
42
Обозный, К. П. "Rural clergy of the Pskov region in the first post-war years (1945–1948)." Quarterly Journal of St Philaret s Institute, no. 48 (November 30, 2023): 186–208. http://dx.doi.org/10.25803/26587599_2023_48_186.
Full textAbstract:
Статья посвящена положению сельского православного духовенства Псковской области в первые послевоенные годы. На основе документов Совета по делам РПЦ и ежегодных епархиальных отчетов были выявлены основные статистические показатели: численность зарегистрированных священнослужителей, их возраст, период церковного служения, уровень образования. Показана специфика служения сельских клириков, которая связана с вопросами экономического, правового, идеологического характера. Описан спектр трудностей, с которыми приходилось сталкиваться православному духовенству в период относительно лояльного отношения советского государства к религиозным организациям. Особая специфика церковной ситуации в Псковской области определяется тем, что некоторые территории Эстонской и Латвийской республик вошли в состав Псковской области в послевоенный период. Эти районы отличались высоким уровнем воцерковленности сельского населения, стремлением к сохранению православных традиций. Это усложняло работу уполномоченного Совета по делам РПЦ по Псковской области, которая была направлена на контроль и ограничение влияния религиозных организаций на советских граждан, в том числе проживающих в условиях советского села. The article covers the situation of the rural Orthodox clergy of the Pskov region in the first post-war years. Based on the documents of the Council for the Affairs of the Russian Orthodox Church and the annual diocesan reports, the main statistical indicators were identified: the number of registered clergymen, their age, period of church service, and level of education. The specificity of the ministry of rural clerics related to issues of economic, legal, ideological nature, is shown. The range of difficulties encountered by Orthodox clergy in the period of the relatively loyal attitude of the Soviet state towards religious organisations is described. The particular specificity of the church situation in the Pskov region is determined by the fact that some territories of the Estonian and Latvian Republics became part of the Pskov region in the post-war period. These areas were distinguished by a high level of church-going of the rural population, the desire to preserve Orthodox traditions. This complicated the work of the authorized Council for the Affairs of the Russian Orthodox Church in the Pskov region, which was aimed at controlling and limiting the influence of religious organizations on Soviet citizens, including those living in the conditions of the Soviet countryside.
43
Voityuk, Irina Dmitrievna. "ФОРМИРОВАНИЕ ЗНАНИЙ, УМЕНИЙ И НАВЫКОВ ИЗОБРАЗИТЕЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ У ДЕТЕЙ МЛАДШЕГО ШКОЛЬНОГО ВОЗРАСТА В ЦЕРКОВНО-ПРИХОДСКОЙ (ВОСКРЕСНОЙ) ШКОЛЕ". Russian Journal of Education and Psychology 10, № 10 (2019): 6. http://dx.doi.org/10.12731/2658-4034-2019-10-6-16.
Full textAbstract:
В статье выявлены особенности методики обучения детей в церковно-приходских воскресных школах, организуемых фактически при каждом приходе РПЦ. Изобразительное искусство в воскресной школе носит дополнительный характер и, наряду с основными дисциплинами, способствует формированию у учащихся православного мировоззрения. Посредством творческой изобразительной деятельности дети погружаются в атмосферу изобразительного искусства в контексте православия. В качестве наиболее эффективного рассматривается метод проектной деятельности в обучении.Цель: исследование направлено на определение методических особенностей обучения изобразительной деятельности детей младшего школьного возраста в воскресной церковно-приходской школе.Метод проведения работы: анализ научной и методической литературы, педагогический эксперимент (наблюдение, анализ детских работ, собеседование).Результаты работы: определение содержания, последовательности и методов обучения изобразительному искусству детей младшего школьного возраста в воскресной церковно-приходской школе.Область применения результатов: результаты исследования могут быть применены на занятиях в церковно-приходских воскресных школах.Выводы: предлагаемая методика обучения изобразительному искусству позволяет сформировать знания, умения и навыки по изобразительному искусству в контексте приобщения детей к православным традициям и развития личностно-творческого потенциала.
44
Белякова, Е. В. "Book review: Vedyaev A. V., Gaidenko P. I., Ospennikov Yu. V., Ustinova I. A. “Towards Repentance and Redemption”: Trials of Bishops in the History and Modernity of the Russian Church St. Petersburg : Saint-Petersburg Theological Academy Publ., 2023. 352 p." Quarterly Journal of St Philaret s Institute, no. 3(51) (September 24, 2024): 223–32. http://dx.doi.org/10.25803/26587599_2024_3_51_223.
Full textAbstract:
Книга во многом является новаторской, потому что тема церковного суда остается мало разработанной в отечественной историографии. Это связано с совершенно разными факторами: с отсутствием и неполнотой источниковой базы для раннего периода, с краткостью бесцензурного периода в истории РПЦ, позволяющего изучать историю синодального времени, с отсутствием доступа исследователей к церковным архивам советского периода, с длительным отсутствием интереса к данной тематике в советской историографии. The book is innovative in many ways, because the topic of church courts remains poorly developed in Russian historiography. This is due to completely different factors: the absence and incompleteness of the source base for the early period, the brevity of the uncensored period in the history of the Russian Orthodox Church, which allows one to study the history of the synodal period, the lack of access for researchers to church archives of the Soviet period, and the long-term lack of interest in this topic in Soviet historiography.
45
Kazakov, E., A. Kazakov та V. Rechetnik. "ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛЯРИЗАЦІЙНО-РОЗСІЮЮЧИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ РАДІОЛОКАЦІЙНОЇ ЦІЛІ КОНІЧНОЇ ФОРМИ, ПОКРИТОЇ РАДІОПОГЛИНАЮЧИМ МАТЕРІАЛОМ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 5, № 57 (2019): 113–17. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2019.5.113.
Full textAbstract:
Предметом вивчення в статті є інформація про характеристики розсіювання РЛЦ при нанесенні на неї РПМ для вирішення прикладних завдань розпізнавання радіолокаційних цілей. Метою є отримання експериментальної оцінки поляризационно-розсіюючих властивостей радіолокаційної цілі конічної форми на якій завдано поглинаючий матеріал магнітного типу. Завдання: зменшення помітності і збільшення помилок визначення координат РЛЦ при нанесенні на неї РПМ, оцінка відбивних характеристик (характеристик розсіювання) різних типів РПМ, отримання кількісних значень характеристик розсіювання цілей, покритих РПМ, для вузькосмугових сигналів. Використовуваними методами є: математичні моделі оптимізації, методи вирішення матричних задач. Отримані наступні результати. Використання РПМ призводить до істотного зниження ЕПР цілі в квазіоптичної області відображення радіохвиль при використанні вузькосмугового сигналу. Висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному: При нанесенні на носову частину і на підставу мети конічної форми РПМ відбувається спотворення пелюсткової структури реалізацій амплітуд відбитих від цих ділянок сигналів на основних і кросових поляризаціях при суміщеному прийомі, а також деяке зменшення значень амплітуд відбитих сигналів на основних поляризаціях квазіоптичної. Використання РПМ розглянутого типу також призводить до істотного зниження ЕПР цілі в області відображення радіохвиль при використанні вузькосмугового сигналу. Аналіз статистичних характеристик амплітуд відбитих від конуса сигналів (середнього значення і дисперсії), показав вплив розглянутого РПМ аналогічний впливу на реалізації даних амплітуд. Нанесення РПМ на окремі частини конуса також призводить до зменшення протяжності гістограм амплітуд відбитих сигналів на різних поляризаціях.
46
Andrusenko, Y., and N. Antipin. "Missionary activity of ROC among Old Belief in the Orenburg diocese in 1905—1917." Bulletin of the South Ural State University Series «Social Sciences and the Humanities» 18, no. 3 (2018): 16–21. http://dx.doi.org/10.14529/ssh180302.
Full text
47
Пилипів, Ігор, Руслан Делятинський та Надія Балій. "ОТЕЦЬ ЛЕВ-МИКОЛА БУРНАДЗ (1896–1947): ШТРИХИ ДО ІСТОРИЧНОГО ПОРТРЕТА". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 152–61. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.152-161.
Full textAbstract:
У статті, на основі аналізу архівних документів, статистичних даних і спогадів, із застосуванням біографічного методу, здійснено реконструкцію біографії неординарного греко-католицького священика Лева-Миколи Бурнадза в умовах різних державно-політичних систем першої половини ХХ ст. Простежено формування світогляду у священичій родині та під час навчання в Коломийській гімназії, підкреслено кристалізацію національної самосвідомості, що спонукала до військової служби в армії Австро-Угорщини й Українській Галицькій армії. Вказано на еволюцію світогляду у післявоєнний час як один із факторів вибору стану священика-целебса. Проаналізовано душпастирську та суспільну діяльність о. Л.-М. Бурнадзав селах Пациків і Сілець, містах Городенка і Станиславів. Припускається, що суспільно-політичні погляди священика були синтезом центристської національно-демократичної та консервативної християнської суспільної течій. Встановлено, що під час насильної ліквідації УГКЦ він відмовився перейти до РПЦ, за що був репресований і загинув на засланні. Уточнення наступними дослідниками окремих деталей біографії о. Л.-М. Бурнадза сприятиме підготовці документів для беатифікаційного процесу.
 Ключові слова: чотар австрійської армії, поручник УГА, священик-целебс, сотрудник, адміністратор парохії, ісповідник віри
 
48
Блейх, Н. О. "The Experience of the Missionaries of the Russian Orthodox Church in the Origin of Christian Education Among the Ossetians (1742–1793)." Диалог со временем, no. 86(86) (April 3, 2024): 253–65. http://dx.doi.org/10.21267/aquilo.2024.86.86.016.
Full textAbstract:
В публикации представлен анализ деятельности миссионеров РПЦ в зарождении христианского образования у осетин за период с 1742 по 1793 гг. Цель работы заключается в воссоздании целостной картины генезиса христианского образования миссионерами, выявлении их вклада в дело просвещения осетинского народа. На основе открытия новых архивных и документальных материалов в статье пересматривается позиция некоторых аспектов кавказоведческой науки, нивелирующей значение грузинских деятелей в культурном сближении русско-осетинских обществ. The publication presents an analysis of the activities of the missionaries of the Russian Orthodox Church in the origin of education among Ossetians for the period from 1742 to 1793. The aim of the work is to recreate a holistic picture of the genesis of Christian education by missionaries, to identify their contribution to the school architecture of the Ossetian people. Based on the discovery of new archival and documentary materials, the article reviews the position of some aspects of Caucasian studies, leveling the importance of Georgian figures in the cultural rapprochement of Russian-Ossetian societies.
49
Данилець, Ю. В. "Інформаційні звіти уповноваженого Ради у справах РПЦ по Закарпатській області (1953-1964 рр.) як історичне джерело". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія, вип. 2 (35) (2016): 114–26.
Find full text
50
Щедрин, В. А., та М. А. Буданов. "ОБРАЗ НОВОМУЧЕНИКОВ В КОНТЕКСТЕ ТРАНСФОРМАЦИИ ИСТОРИЧЕСКОЙ ПАМЯТИ НА ПОСТСОВЕТСКОМ ПРОСТРАНСТВЕ НА ПРИМЕРЕ РОССИИ, УКРАИНЫ И БЕЛОРУССИИ". Человеческий капитал, № 6(198) (22 червня 2025): 32–42. https://doi.org/10.25629/hc.2025.06.01.22.
Full textAbstract:
Статья посвящена исследованию роли новомучеников и исповедников Русской Православной Церкви (РПЦ) в формировании исторической и духовной памяти. Актуальность темы обусловлена необходимостью осмысления трагического опыта гонений XX века, а также дискуссиями вокруг процессов канонизации и деканонизации, которые затрагивают вопросы церковной идентичности и исторической справедливости. Автор анализирует процесс конструкции исторической памяти, эволюцию понятия мученичества от раннехристианской эпохи до советских репрессий, подчеркивая его расширение в современном контексте до жертвенности за веру в условиях нерелигиозных преследований. В основе исследования лежит анализ архивных материалов, богословских источников, документов Синодальной комиссии по канонизации, а также публикаций, связанных с деятельностью РПЦ в XX–XXI вв. Особое внимание уделено противоречивому процессу деканонизации 36 новомучеников в 2013–2014 гг., вызвавшему общественный резонанс из-за отсутствия прозрачности и ограничений доступа к судебно-следственным делам. Результаты работы включают систематизацию этапов канонизации (к 2024 г. прославлено 1623 человека), выявление роли новомучеников как символов духовной стойкости, а также критический анализ влияния законодательных барьеров на изучение репрессий. В заключении подчеркивается, что память о новомучениках остается ключевым элементом восстановления исторической правды и духовной идентичности, требующим открытости и диалога между церковью и обществом. The article explores the role of the New Martyrs and Confessors of the Russian Orthodox Church (ROC) in shaping historical and spiritual memory. The relevance of the topic is rooted in the need to comprehend the tragic experience of 20th-century persecutions, as well as debates surrounding canonization and decanonization processes, which touch upon issues of ecclesiastical identity and historical justice. The author examines construction of historical memory, evolution of the concept of martyrdom from the early Christian era to Soviet-era repressions, emphasizing its expansion in the modern context to include sacrifice for faith under non-religious persecution. The study is based on the analysis of archival materials, theological sources, documents from the Synodal Commission for Canonization, and publications related to the ROC’s activities in the 20th–21st centuries. Particular attention is paid to the controversial decanonization of 36 New Martyrs in 2013–2014, which sparked public debate due to a lack of transparency and restricted access to judicial-investigative records. The results include systematizing the stages of canonization (1,623 individuals glorified by 2024), identifying the New Martyrs as symbols of spiritual resilience, and critically analyzing the impact of legislative barriers on the study of repressions. The conclusion highlights that the memory of the New Martyrs remains a key element in restoring historical truth and spiritual identity, requiring openness and dialogue between the Church and society.