Статті в журналах з теми "Метод виявлення вірусів"

Мета: дослідити та вивчити поширення живителів та частоту виявлення ДНК/РНК збудників кліщових інфекцій у кліщах, відібраних від тварин і з довкілля ряду областей України.
 Матеріали і методи. Для добування кліщів з довкілля використовувався «прапор», а для їх зняття з тіла тварин – пінцети. Для проведення ПЛР-досліджень застосовано ампліфікатор “ROTOR Gene-6000”, 5-канальний (“Corbett Research”, Aвстралія).
 Результати. За результатами зборів з травня по листопад 2021 р., в довкіллі було добуто 128 кліщів, серед яких 26 кліщів Ixodes ricinus, що становить 20,3 % від загальної кількості добутих кліщів, і 102 кліщі Dermacentor reticulatus, що становить 79,7 %.
 Географія відловів кліщів охоплювала 7 областей, таких, як: Тернопільська, Львівська, Волинська, Рівненська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська.
 Серед кліщів виду I. ricinus, які були зняті з тварин, 69,2 % становлять кліщі, виявлені на котах, 30,8 % кліщів були зібрані на «прапор» із довкілля. На собаках і коровах кліщі виду I. ricinus не були ідентифіковані. Кліщі виду D. reticulatus були добуті з наступних тварин: з корови – у 62,8 % випадках, з собаки – у 27,2 % спостережень.
 Носійство збудників інфекційних хвороб було виявлено у 34 випадках, що складає 91,2 % від загальної кількості кліщів, досліджених за допомогою ПЛР.
 Висновки. Кліщі виду I. ricinus найчастіше добували з довкілля на «прапор» та виявляли на котах і вони були носіями A. phagocytophilum і, значно рідше, – Babesia sр. та вірусу кліщового енцефаліту, тоді як кліщі D. reticulatus переважно зустрічали на більших тваринах: коровах, собаках і були заражені вірусом кліщового енцефаліту та Babesia sр.

Мета дослідження – ретроспективна оцінка особливостей анамнезу внутрішньоепітеліальної неоплазії шийки матки.
 Матеріали і методи. У дослідженні проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 450 пацієнток із патологією шийки матки (ПШМ) у порівнянні з 30 гінекологічно здоровими пацієнтками. Для уточнення ролі деяких анамнестичних чинників у розвитку ПШМ в обстежених пацієнток ми проаналізували наявність спадкової схильності, характер та особливості менструальної і репродуктивної функцій.
 Результати дослідження та їх обговорення. Серед обстежених жінок першої групи було виявлено уреаплазмоз у 83,33 % пацієнтів, мікоплазмоз – у 30,00 % випадків, хламідіоз – у 43,33 % жінок. Мікст інфікування було виявлено в 76,67 % пацієнтів. Поєднання даних інфекцій було виявлено в 83,33 % хворих. Серед обстежених пацієнтів вірус простого герпесу (ВПГ) 1-го і 2-го типів мав місце у 16 (53,33 %) пацієнтів, цитомегаловірус (ЦМВ) – у 12 (40,0 %), вірус Епштейна–Барр (ЕБВ) – у 3 (10,0 %) хворих. Поєднання кількох типів вірусів було відмічено у 36,67 % жінок. При цитологічному дослідженні за допомогою рідинної цитології обстежених пацієнтів було виявлено LSIL у 76,67 % пацієнтів, тоді як ASCUS – у 23,33 %, а при ко-тестінгу, або рефлекс тестуванні, у всіх пацієнтів виявлено HPV високоонкогенного типу. Аналітична оцінка вагомості факторів ризику виникнення ПШМ дозволила припустити, що раннє менархе мaйже втричі збільшує шaнcи розвитку ПШМ (OR=2,72; 95 % CІ: (1,02-5,11); р<0,002), порушення менcтруaльного циклу – вдвічі (OR=2,04; 95 % CІ: (1,09–3,14); р<0,05), хронічні запальні захворювання придатків (OR=3,14; 95 % CІ: (0,91–5,14); р<0,05).
 Висновки. У пацієнток із патологією шийки матки доцільно проводити комплексну оцінку вагінальної мікст-інфекції та відповідну санацію і відновлення нормальної мікрофлори для профілактики розвитку патології шийки матки. Пацієнток із патологією шийки матки необхідно обстежувати на наявність вірусної інфекції і при тривалій персистенції ВПЛ та вірусів родини герпесу понад один рік необхідно застосовувати методику противірусної санації у широкій клінічній практиці.

Мета роботи: визначити особливості клітинної та гуморальної ланок імунної системи у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) груп В та С, GOLD 2–3, які мають ознаки метаболічного синдрому (МС), із наявністю ознак інфікування вірусами групи Herpesviridae. Матеріали та методи. Були обстежені 42 хворі на ХОЗЛ груп В та С, GOLD 2–3, поєднане із МС. 18 осіб мали поєд­нання ХОЗЛ та МС і були інфіковані вірусами Herpesviridae. Середній вік пацієнтів становив 51,3 ± 4,2 роки. У групу порівняння ввійшли 24 пацієнти з ХОЗЛ та МС без герпесвірусної інфекції. Усім хворим було проведене визначення антигенів вірусу простого герпесу (ВПГ) І типу та цитомегаловірусу (ЦМВ) у крові та слині, титру специфічних IgG- та IgM-антитіл до ВПГ І типу та ЦМВ, комплексне імунологічне обстеження з дослідженням показників клітинної та гуморальної ланок імунної системи, цитокінового статусу. Результати. При дослідженні активності вірусів родини герпесу в крові пацієнтів основної групи не було виявлено активної реплікації вірусів ВПГ 1-го типу та ЦМВ, а в слині в 15 хворих (83,3 %) була виявлена активна реплікація ВПГ 1-го типу, а у 12 осіб (66,7 %) — ЦМВ. У всіх пацієнтів основної групи відмічався тяжкий перебіг герпесвірусної інфекції з частотою загострень більше 6 разів на рік. В імунологічному статусі хворих основної групи спостерігалися імунодефіцит переважно Т-клітинної ланки імунної системи та NK-клітин, значне підвищення відносної кількості Т- та В-лімфоцитів із раннім та пізнім маркерами активації на тлі автоімунних проявів та запальних змін у периферичній крові. Висновки. Наявність хронічної персистуючої інфекції ВПГ 1-го типу та ЦМВ обумовлює тяжкий перебіг ХОЗЛ, поєднаного з МС, індукує розвиток інфекційних загострень ХОЗЛ та більш виражені прояви системного запалення при атеросклерозі як морфологічному субстраті МС.

Мета – вивчення впливу нейроспецифічних білків на розвиток нейро-СНІДу, встановлення перспектив їх визначення з метою ранньої діагностики ВІЛ-інфекції. У дослідженні використовували теоретичні методи, які включали аналіз та синтез вивчення сучасних світових наукових публікацій та клінічних спостережень, дедуктивно-індуктивні методи. Висновки. В Україні, як і у всьому світі, відбувається активне поширення та пізнє виявлення ВІЛ-інфекції. Стандартні методи лабораторної діагностики не можуть забезпечити якісну ранню діагностику хвароби. Швидке проникнення вірусу у центральну нервову систему (ЦНС) створює труднощі для диференційної діагностики з подальшим формуванням стійкості до антиретровірусних препаратів. Поки ВІЛ у крові залишається протягом тривалого прихованого періоду, збудник активно реплікується у клітинах мозку і призводить до розвитку нейро-СНІДу. Зв’язки та особливості накопичення матриксу ВІЛ-білка р-17 у ЦНС, активність транскрипційного трансактиватора, регуляторного білка Vpr залишаються недостатньо вивченими. Нейроспецифічні білки як маркери вірусного патологічного процесу у нервовій системі людини потребують особливої уваги та вивчення. Перегляд основ ранньої діагностики ВІЛ-інфекції дасть можливості посилити епідеміологічний контроль та запобігати новим випадкам хвороби, що у підсумку приведе до зменшення фінансового навантаження щодо цієї проблеми не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу.

У цій статті пропонується алгоритм, яким керуються системні адміністратори для протидії несанкціонованим спробам шифрування інформації в інформаційних системах.
 Факти вказують, що терміновість вжитих заходів полягає в тому, що кількість атак програм шифрування досягла 30% від загальної кількості глобальних кібератак та кіберінцидентів. Масштабні кібератаки відбуваються приблизно кожних шість місяців, а методи проникнення та алгоритми шифрування постійно вдосконалюються. Відповідно до моделі Cyber-Kill Chain, зловмисники успішно досягають поставленої мети на цільовому комп’ютері.
 Метою заходів щодо усунення несанкціонованого шифрування інформації в системі є запобігання її дії на початку роботи. 
 Автори рекомендують заздалегідь розміщувати зразки програмного забезпечення в інформаційній системі, це дозволить своєчасно виявляти ознаки несанкціонованого шифрування інформації в системі.
 Заходи включають розміщення зразка спеціального програмного забезпечення в системі якомога раніше. Зразок може реалізувати “постійний програмний моніторинг” процесу в системі, щоб зупинити процесор, коли є ознаки шифрування, тобто: коли процесор перевантажений, коли виявляються підозрілі процеси, при виявленні ознак дії алгоритму шифрування, у разі синхронізації і коли важливі файли зникають, у разі спроби перезапустити систему та інших ознак. Автори порівнюють систему мережевої безпеки із ситуацією, коли рекомендовані заходи не застосовуються. Автори вважають, що, виходячи з ефективності відповідних заходів, система захисту мережі зросте до 0,99.
 Висновок цієї статті полягає в тому, що розміщення спеціального програмного забезпечення в системі дозволить протидіяти якомога швидше вірусу шифрувальнику та покращить безпеку системи.
 Подальші дослідження дозволять розповсюдити рекомендовані заходи щодо усунення поведінки різних типів кібератак, які досягли цільової машини, а також виникнення кіберінцидентів відповідно до моделі Cyber-Kill Chain.

В статті розглянуто основні чинники, які впливають на формування кредитного портфеля банку, а також ризики, які з ними пов’язані. Оцінка фінансово-економічних передумов управління кредитним ризиком у банківській системі України проводиться з метою створення ефективної системи управління ним. У процесі дослідження було розглянуто основні типи кредитного портфеля банків. Визначено, що тип кредитно-го портфеля формується залежно від мети діяльності банку. Зазначено, що кредитний портфель банку варто розглядати як сукупність активів, що піддається оцінці, сегментації, класифікації та управлінню. Така необ-хідність зумовлена потребою в оцінці дохідності, ризиковості, ліквідності не лише кожної операції, але й їх сукупності. Охарактеризовано зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на кредитний портфель банку. Виявлено негативний вплив спалаху пандемії, викликаний вірусом COVID-19, на економічну активність учас-ників кредитного ринку. Визначено, що головним завданням системи управління кредитним ризиком банку є мінімізація кредитного ризику при забезпеченні достатнього рівня прибутків з метою збереження коштів вкладників і підтримання фінансової стабільності банку. Досліджено загальні методи управління кредитними ризиками. Виокремлено заходи, які вживав Банк “Львів” для нівелювання кредитних ризиків, спричинених віру-сом COVID-19. З метою визначення рівня ефективності кредитної політики банку проаналізовано сучасний стан кредитного портфеля АТ АКБ “Львів”. Також досліджено динаміку кредитного портфеля Банку “Львів” за період 2017-2020 роки. Під час дослідження виявлено вплив фінансово-економічних чинників на зміни у структурі кредитного портфеля Банку “Львів”. Визначено напрями вдосконалення управління кредитним портфелем комерційного банку в умовах економічної нестабільності.

Мета дослідження – проаналізувати роль інфекційного патогену в розвитку гіперпластичних процесів матки порівняно зі здоровими жінками для формування груп ризику щодо виникнення гіперпластичних змін слизової оболонки матки.
 Матеріали та методи. Було обстежено 90 пацієнток гінекологічного відділення КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня № 2» з доброякісною гіперплазією ендометрія у репродуктивному віці впродовж 2017–2019 рр., підтвердженою гістологічним висновком після оперативної гістероскопії. Контрольній групі пацієнток-добровольців (30 жінок) забір матеріалу здійснювали за допомогою «Пайпель» біопсії з дослідженням евакуйованого матеріалу з порожнини матки. Всім пацієнткам проводили дослідження на наявність таких збудників, як Micoplasma hominis, Ureaplasma urealiticum, Chlamydia trachomatis, Herpex simplex virus I, II методом імуноферментного аналізу (ІФА) (IgG, IgM); Gardnerella vaginalis, Trichomonas vaginalis в мазках із піхви та уретри за методикою полімеразної ланцюгової реакції, а також здійснювали виявлення папіломавірусу людини (ПВЛ) 16 і 18 типів за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції.
 Результати дослідження та їх обговорення. Найбільшого розповсюдження серед інфекційних агентів набув вірус папіломи людини 16 і 18 типів, який у дослідних групах був виявлений у 40,0 – 41,67 % порівняно з контрольною групою – у 10,0 %. Отримані дані зумовлюють необхідність проведення якісного інфекційного скринінгу для формування груп ризику щодо виникнення гіперпластичних змін слизової оболонки матки.
 Висновки. Інфекційні агенти відіграють важливу роль у розвитку гіперпластичних змін слизової оболонки матки. Отримані результати дозволяють розглядати інфекційні патогени як кофактори гіперпластичних процесів матки, що патогенетично пов’язані з представниками флори нижніх відділів генітального тракту і беруть участь у реалізації запального процесу.

Мета дослідження – з’ясувати частоту інфікування B. burgdorferi sensu lato (s. l.), A. phagocytophilum, Babesia spp. і вірусом кліщового енцефаліту (ВКЕ) вагітних Тернопільщини.
 Матеріали та методи. Обстежено 43 вагітних на 22–27-му тижнях вагітності, які мали патологію вагітності. В сироватці крові визначали специфічні антитіла класів IgM та IgG до B. burgdorferi s. l. методом ІФА, а також ДНК B. burgdorferi s. l., A. phagocytophilum та РНК Babesia spp. і ВКЕ в крові вагітних за допомогою ПЛР у режимі реального часу.
 Результати дослідження та їх обговорення. Специфічні антитіла IgM і/чи IgG до B. burgdorferi s. l. (B. burgdorferi sensu stricto, B. afzeli, B. garinii) за допомогою ІФА виявлено у сироватках крові 41,9 % вагітних. Методом ПЛР ДНК B. burgdorferi s. l. знайдено в крові 9,3 % вагітних; ДНК A. phagocytophilum – у 6,9 %, РНК Babesia spp. – у 4,7 %, РНК ВКЕ – у 4,7 %.
 Висновок. Виявлення нуклеїнових кислот збудників кліщових інфекцій у вагітних із патологією вагітності, ймовірно, свідчить про можливу причетність зазначених збудників до виникнення цієї патології. Можливе інфікування вагітних при вживанні термічно не обробленого молока кіз і великої рогатої худоби.

Метою роботи є виявлення закономірностей і особливостей перебігу епідемічного та епізоотичного процесу рабічної інфекції в Україні, дослідження рушійних сил і факторів, що обумовлюють активізацію захворюваності, для вироблення адекватних заходів боротьби та профілактики.
 Проведено епідеміологічний аналіз захворюваності на сказ в Україні. Розглянута епізоотологія рабічної інфекції в історичному контексті. Висвітлена роль диких тварин у поширенні вірусу сказу. Розглянута екологія природного і антропургічного сказу та продемонстровано поширення цієї інфекції на території країни.

Метою дослідження є виявлення особливостей розвитку міст після пандемії коронавірусу. Автори вважають, що, маючи численні переваги життя в містах, вони мають ряд серйозних небезпек. Екологічна ситуація в містах далеко не безпечна. Але якщо екологічні проблеми міста можна вирішити за допомогою сучасних технологій, існують небезпеки, які практично не контролюються або погано контролюються людиною. Серед них основною проблемою є пандемія, осередками якої є насамперед міста. Стверджується, що при високій щільності населення значно збільшується ризик виникнення великої кількості джерел інфекцій та різних бактерій та вірусів. Механізми їх передачі значно спрощені, оскільки взаємодія великої кількості людей відбувається постійно. Оскільки пандемія COVID-19 продовжує трансформувати життя та способи життя в усьому світі земної кулі, стає все більш очевидним, що адаптації, що стосуються як фізичних, так і інституційних структур є виправданими. Міста стоять на передовій цих адаптивних змін, як щільні міські середовища, особливо вразливі до поширення заразних повітряно-крапельних захворювань, таких як новий коронавірус. У цій роботі розглядається, як міста нині реагують на громадську загрозу здоров’ю, яку створює COVID-19, та те, як вони можуть використовувати стратегії планування та проектування для вдосконалення стійкості перед майбутніми пандеміями.

Метою роботи було дослідження процесу ангіогенезу у слизовій оболонці шлунка при розвитку портальної гіпертензії в 73 хворих на хронічні дифузні захворювання печінки. Збільшення середнього діаметра капілярів є найбільш помітним в антральному відділі шлунка хворих із хронічним криптогенним цирозом: ця цифра майже у два рази більша, ніж у хворих із цирозом іншої етіології. Найбільш вірогідна частота виявлення значної дилатації капілярної сітки спостерігалася в антральному відділі хворих на цироз печінки, асоційований із вірусом С, що обумовлює найбільший ризик хронічної крововтрати у хворих цієї клінічної групи. У середньому ознаки дилатації в антральному відділі менш виражені, ніж у фундальному, але у хворих на первинний біліарний цироз ця різниця майже непомітна, а ознаки проліферації вірогідно частіше зустрічалися в антральному відділі, ніж у фундальному.

Наведено аналіз сучасних актуальних зарубіжних джерел та на основі отриманих даних виділено підходи щодо комунікативної діяль- ності в публічному управлінні та адмініструванні спрямованої на подолан- ня пандемії COVID-19. Виявлено, що найкращі результати показали Сінгапур, Японія та Гонг-Конг, що призвело до незначного розповсюдження вірусу та своєчасного контролю соціальних процесів, пов’язаних з ним на території цих країн. Проаналізовано механізми та комунікативні інстру- менти, що були задіяні урядами цих країн. Розглянуто роль сучасних медіа в керуванні соціальною ізоляцією, розповсюдження або зменшення паніки та спростування, або розповсюдження невірогідної інформації щодо панде- мії COVID-19. При аналізі найкращих практик стосовно координації ро- боти закладів охорони здоров’я та надання медичної допомоги населенню, виявлена роль методу телемедичної консультації і роботи телемедичної ме- режі. Виокремлено та проаналізовано чотири стратегії відповідно до країн, які розробили вектор впровадження методів телемедицини: США, Китай, Південна Корея та Європа. Визначено напрями роботи телемедичних ме- реж. У процесі дослідження виявлено основні напрями використання ме- тоду телемедицини: сортування пацієнтів та прийняття рішення щодо їх госпіталізації; надання допомоги та консультацій пацієнтам з COVID-19 на самоізоляції; координація між лікарнями та забезпечення консультацій спеціалістів вузького профілю; навчання медичного персоналу щодо про- тиепідемічних заходів та роботі з пацієнтом з COVID-19; забезпечення ру- тинних консультацій для хронічних і паліативних пацієнтів; використання дистанційних комунікативних технологій консультацій та навчання знач- ною мірою зменшує перевантаження на заклади охорони здоров’я, зменшує ризик зараження інших мешканців та медичного персоналу і призводить до економічних бенефітів завдяки зменшенню використання засобів індивідуального захисту.

У грудні 2019 року з міста Ухань (провінція Хубей, Китай) надійшли перші повідомлення про COVID-19 – захворювання, спричинене новим тяжким гострим респіраторним синдромом коронавірусної етіології (SARS-CoV-2). З цього часу ця хвороба стала світовою пандемією. На сьогоднішній день загинуло понад 2,8 мільйона осіб (ВООЗ, 2021). Вірус SARS-CoV-2 став сьомим відомим варіантом коронавірусу, патогенним для людини.
 Метою огляду була оцінка впливу інфекції SARS-CoV-2 на поширеність ГПМК у країнах світу.
 Матеріал і методи. Ретроспективне дослідження проведене за матеріалами міжнародних баз даних (CDC, ВООЗ), а також реєстрів ГПМК (SITS, resQ, DAP, GSR, SSR, LASE). Проведене зіставлення інкременту захворюваності на SARS-CoV-2 та ГПМК у динаміці з моменту виявлення перших випадків COVID-19. Статистичну обробку проводили за допомогою програмного забезпечення Statistica 13.0 (TIBCO Inc., США).
 Результати. Частота ГПМК у світі корелює з поширеністю SARS-CoV-2. На ранніх стадіях пандемії COVID-19 відбувалося меншення захворюваності на ГПМК у розвинутих країнах. Існуючі міжнародні реєстри ГПМК відображають збереження цієї тенденції.
 Висновки. 1. Пандемія COVID-19 пов᾽язана із глобальним зменшенням звернення за спеціалізованою медичною допомогою при ГПМК, що впливає на загальну кількість госпіталізацій та число процедур механічної тромбектомії. 2. Незважаючи на географічні розбіжності, це зменшення обсягу спостерігалося незалежно від тягаря госпіталізації COVID-19 та обсягів госпіталізації хворих з ГПМК у допандемічний період.

У статті розглянуто зв’язок між ступенем зниження HCV-індукованого фіброзу печінки на момент закінчення противірусної терапії (ПВТ) хронічного гепатиту С (ХГС) та основними варіантами поліморфізму гена IL28b. Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано результати лікування 324 хворих, які отримували стандартну противірусну терапію (комбінацію пегільованих інтерферонів PegIFN-alpha2b або PegIFN-alpha2а і рибавірину) з приводу ХГС 1b генотипу. Загальна тривалість лікування становила 12 місяців. Оцінювали три варіанти вірусологічної відповіді: швидку (RVR, 4-й тиждень ПВТ), ранню (EVR, 12-й тиждень ПВТ) та стійку (SVR, 24-й тиждень після завершення ПВТ). Результати та обговорення. Усі варіанти виявлених змін стадій фіброзу на момент закінчення противірусного лікування порівняно з вихідними значеннями розподілилися на такі групи: 1 — суттєве зниження фіброзу (у 25 % пролікованих пацієнтів), 2 — помірне зниження фіброзу (у 64 % хворих), 3 — незмінний ступінь фіброзу (7,6 %), зростання фіброзу (3,4 % ). Було порівняно динаміку фіброзу під час противірусної терапії у двох групах хворих: із відсутньою (N = 110) та з наявною (N = 214) Т-алеллю гена IL28b. Найбільш значне зниження ступеня фіброзу констатовано серед хворих із сприятливим СС-варіантом гена IL28b, адже саме в цій групі хворих була найвища частота SVR. Серед осіб, які досягли стійкої авіремії, найнижчий ступінь зменшення фіброзу виявлено в носіїв Т-алелі гена IL28b. Висновки. Отримані дані свідчать про те, що не всі хворі на ХГС, які досягають стійкої вірусологічної відповіді, позбуваються ризиків, пов’язаних із наслідками персистенції вірусу ХГС.

Нині спостерігається тенденція до збільшення розповсюдженості захворювань, спричинених вірусом Епштейна – Барр, серед яких інфекційний мононуклеоз. Патологічні зміни, спричинені даним захворюванням, виявляються в різних органах та системах дитячого організму, зокрема й у зубощелепній ділянці. Це проявляється розвитком карієсу зубів, захворювань пародонта, патології слизової оболонки порожнини рота, формуванням зубощелепних аномалій. Мета дослідження – вивчення поширеності та особливостей клінічного перебігу зубощелепних аномалій у дітей із персистуючою Епштейна – Барр вірусною інфекцією. Методи дослідження. Нами обстежено 226 дітей віком 6, 9, 12 років. З них 104 дитини, яким поставлено діагноз «інфекційний мононуклеоз», увійшли в основну групу, 122 практично здорові дитини увійшли у групу порівняння. Зубощелепні аномалії (ЗЩА) визначали за класифікаціями Е. Енгля та Д.А. Калвеліса. Результати дослідження показали, що серед дітей основної групи зубощелепні аномалії виявлено у 83,85 ± 2,34%, тоді як серед практично здорових дітей цей показник не перебільшував 58,18 ± 2,48%. З віком поширеність зубощелепних аномалій зростає в обидвох досліджуваних групах, проте серед дітей основної групи динаміка зростання більш виражена – із 78,94 ± 2,13% серед дітей 6 років до 88,23 ± 2,24% серед дітей 12-річного віку, тобто в 1,12 разу. Натомість у практично здорових дітей поширеність зубощелепних аномалій у 6 років становила 56,41 ± 1,98%, що в 1,4 разу менше за дітей основної групи, а до 12 років збільшувалась в 1,08 разу (60,97 ± 2,15%), проте була нижчою, ніж у дітей основної групи, на 44,71%. Отже, виявлена висока поширеність зубощелепних аномалій у дітей із мононуклеозом, водночас із віком спостерігається підвищення поширеності різних нозологічних форм. Серед нозологічних форм зубощелепних аномалій переважають аномалії зубних рядів, що, очевидно, пов’язано з особливостями перебігу основного захворювання. Отримані результати свідчать про потребу в ортодонтичному лікуванні дітей із мононуклеозом, проведенні консультацій у лікарів-стоматологів поряд із лікуванням основного захворювання.

Хвороба Краббе (глобоїдно-клітинна лейкодистрофія) – швидко прогресуюче демієлінізуюче дегенеративне захворювання центральної нервової системи. Тип успадкування – автосомно-рецесивний. В основі хвороби лежить зниження активності ферменту галактозилцерамід-β-галактозидази, який в нормі розщеплює галактоцереброзид до цераміду і галактози. Хвороба Краббе викликається мутаціями в гені GALC, який розташований на 14-й хромосомі (14q31). Внаслідок цієї мутації виникає дефіцит ферменту галактозилцерамідази. Залежно від віку, в якому проявилося захворювання, виділяють такі клінічні форми галактозилцерамідного ліпідозу: інфантильну, або класичну (розвиток хвороби починається з 3–6 місяців), пізню інфантильну (з 6–18 місяців), ювенільну, дорослу. Для діагностики використовують біохімічні тести (кров або клітини шкіри), які полягають у визначенні рівня ферменту галактоцерамідази або у виявленні підвищеного рівня психозину, зниження активності галактозилцерамід-β-галактозидази.
 Специфічне лікування не розроблено. На сьогодні лікування перебуває в стадії розробки – вчені вивчають можливість доставки Galc-гена в клітини хворого за допомогою вірусів (генна терапія), однак цей метод до кінця не вивчений. На ранніх стадіях захворювання або при повільно прогресуючих формах досить ефективним методом лікування є трансплантація кісткового мозку, отриманого з клітин пуповинної крові (гемопоетичних стовбурових клітин), яка дозволяє стабілізувати стан хворого і знизити прояви симптомів. У багатьох випадках трансплантація на ранніх етапах приводить до повного виліковування хвороби Краббе.
 Дане дослідження проведено на випадку з практики. У дитини діагностовано хворобу Краббе. Оскільки дана патологія належить до спадкових захворювань, єдиною можливою профілактикою є генетичний аналіз при наявності хвороби Краббе у близьких родичів. Для попередження народження другої дитини з аналогічним захворюванням найбільш раннім методом діагностики є молекулярно-генетичне обстеження (пренатальна діагностика), в процесі якого визначається активність ферменту галактоцереброзидази та галактозилцерамід-β-галактозидази в культивованих клітинах амніотичної рідини і ворсин хоріона.

Коронавірусна хвороба COVID-19 у даний час є глобальною проблемою для людства, набувши характеру пандемії. З позиції токсикологів назріла необхідність узагальнити літературні дані про патогенетичні та патофізіологічні механізми формування основних клінічних проявів COVID-19 і обґрунтувати шляхи оптимізації лікувальних стратегій, використовуючи детоксикаційну терапію. Мета роботи. На підставі аналізу літературних даних виділити патогенетичні механізми формування основних клінічних синдромів COVID-19, узагальнити результати клініко-лабораторних досліджень, клінічні та гематологічні критерії прогнозування тяжкого перебігу зі смертельними наслідками при даній патології та обґрунтувати шляхи оптимізації детоксикаційної терапії. Матеріал і методи. Аналітичний огляд наукових публікацій виконаний з використанням реферативних баз даних наукових бібліотек PubMed, Medline і текстових баз даних наукових видавництв Elsevier, PubMed Central, BMJ Group та інших VIP-баз даних та охоплює період з 1 січня 2020 по 30 квітня 2020 року. Використано методи системного, порівняльного і контент-аналізу. Результати та висновки. Проаналізовано публікації щодо виявлення шляхів інфікування вірусом SARS-CoV-19, механізмів формування клінічних проявів різних варіантів перебігу хвороби COVID-19 для виділення найбільш інформативних предикторів розвитку тяжких форм захворювання, що призводять до летальних наслідків. Узагальнено літературні дані про механізми розвитку віремії SARS-CoV-19, виділені патогенетичні і патофізіологічні механізми формування вірусіндукованих гемоглобінопатій, токсичного пневмоніту, системної гіпоксемії, гіперферитинемії, цитокінової «бурі», окисного стресу і ендотоксикозу при COVID-19 і обґрунтовано шляхи оптимізації детоксикаційної терапії з включенням еферентних методів лікування, комплексутворюючих засобів для виведення надлишкових рівнів заліза та феритину, антиоксидантів і антигіпоксантів, кисневої терапії та трансфузії імунної плазми реконвалесцентів, компонентів донорської крові та стовбурових клітин. Ключові слова: коронавірусна хвороба, COVID-2019, вірусіндуковані гемоглобінопатії, пневмоніт, детоксикаційна терапія.

Актуальність. Пандемія коронавірусної хвороби залишається в центрі уваги вітчизняної і світової системи охорони здоров’я. Патогенні властивості вірусу SARS-CoV-2 обумовлюють ураження як нервової системи, так й інших органів і систем людини. Мета: привернути увагу лікарів до діагностики скелетно-м’язових уражень, зокрема рабдоміолізу, для запобігання можливим ускладненням при коронавірусній хворобі (COVID-19). Матеріали та методи. Нами обстежена й спостерігається група дітей зі скелетно-м’язовими ураженнями на тлі перебігу коронавірусної хвороби (COVID-19) протягом 2020–2021 років. Клінічний випадок власних спостережень такого хворого наведено в статті. Результати та висновки. В пацієнта, хлопчика 15 років, після перенесеної гострої фази коронавірусної хвороби через 33 дні з’явилися загальна слабкість, сильний біль в ділянці правого стегна і кульшового суглобу, лихоманка. Проведена диференціальна діагностика скелетно-м’язових уражень і остеомієліту. Дифузні хвороби сполучної тканини, захворювання, що відносяться до онкогематологічних, а також гепатити були виключені на підставі клінічних даних і проведених обстежень. Ідентифіковані на підставі клінічного обстеження та результатів МРТ запальні зміни клубового, затульного та грушоподібного м’язів з формуванням абсцесу, разом із високим рівнем трансаміназ крові свідчили про розвиток рабдоміолізу. Виявлений позитивний IgG до вірусу SARS-CoV-2 підтверджував зв’язок даного патологічного стану з перенесеною раніше гострою фазою COVID-19. Ознаки коагулопатії, анемія в гемограмі одночасно з клінічними симптомами рабдоміолізу, дозволили підтвердити системність ураження в перебігу коронавірусної хвороби в дитини. Своєчасна оцінка клінічної симптоматики (загальної слабкості, болю в м’язах) і рівня КФК, трансаміназ, електролітів, креатиніну, сечовини крові допоможе здійснити ранню діагностику рабдоміолізу, призначити адекватну терапію і запобігти розвитку тяжких ускладнень.

Мета – вивчення зв’язку гепатоцитолітичного синдрому, виявленого у хворих на кір в епідемічному сезоні 2017-2018 рр., з вірусною етіологією основного захворювання. 
 Матеріали і методи. Ретроспективно були вивчені історії хвороби 100 пацієнтів із встановленим діагнозом кору, які перебували на лікуванні у ЗОІКЛ в період з вересня 2017 по березень 2018 рр. Всі пацієнти, за результатами підвищення активності ферменту аланінамінотрансферази (АЛТ), були розділені на дві групи: з підтвердженим цитолізом (Г1, n=54) та з нормальними показниками АЛТ (Г2, n=46).
 Результати досліджень та їх обговорення. Загальна кількість ускладнень кору була вища у пацієнтів Г1 (88,8 %). Для цієї групи також була більш характерна гепатомегалія (59,3 %). За результатами загального аналізу крові пацієнтів були визначені непрямі ознаки, що свідчать про спрямованість імунної відповіді на вірус кору. За порівнянням відношення показників лімфоцитопенія/лімфоцитоз у Г1 була виявлена сповільнена противірусна імунна реакція, на відміну від Г2. Оцінка синдрому цитолізу проводилась у порівнянні АЛТ першого біохімічного аналізу на 1-2-у добу (АЛТ-1) та повторного тесту на 5-7-у добу госпіталізації (АЛТ-2) у пацієнтів Г1. Було встановлено, що цитоліз легкого ступеня важкості (АЛТ>в 1-2 рази) швидко знижувався у динаміці: АЛТ-1 72,2 % проти АЛТ-2 46,9 %, на відміну від ураження середнього (АЛТ>2,5-5 разів) та важкого (АЛТ>5-10 раз) ступеня, що зберігався без значних змін і на 7-й день госпіталізації. 
 Висновки. Сучасна особливість кору – ураження печінки, що реєструється у 54 % випадків. Розвиток реактивного гепатиту пов’язаний з прямою цитопатичною дією вірусу кору. Легкий ступінь підвищення АЛТ та його подальша нормалізація на 5-7-у добу вказують на сприятливий перебіг процесу та швидке відновлення функції органа. При розвитку реактивного гепатиту у хворих на кір сповільнюється швидкість імунної відповіді. Можливо, з цим пов’язана і більша кількість пацієнтів з бактерійними ускладненнями у Г1. Згідно з цими висновками, пацієнтів з кором та реактивним гепатитом слід відносити до групи ризику за розвитком бактерійних ускладнень.

Резюме. Серед загальних чинників ризику виникнення карієсу зубів вагоме значення має вірусна інфекція, яка є однією з найбільш поширених інфекцій як серед дорослого, так і серед дитячого населення, оскільки зміни, які відбуваються в організмі, можуть призводити до зниження неспецифічної резистентності та виснаження захисних механізмів. Водночас, недостатньо з’ясовані особливості ураження карієсом зубів у дітей із вірусною інфекцією Епштейна – Барр.
 Мета дослідження – оцінити ураження карієсом постійних зубів у дітей із вірусною інфекцією Епштейна – Барр.
 Матеріали і методи. Для оцінки стану твердих тканин зубів обстежено 240 дітей віком 6–14 років (112 дітей з інфекційним мононуклеозом та 128 практично здорових). Досліджено поширеність, інтенсивність та активність карієсу постійних зубів.
 Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що у дітей із вірусною інфекцією Епштейна – Барр поширеність та інтенсивність карієсу постійних зубів суттєво вища, ніж у дітей без ознак вірусної інфекції. Також у дітей із вірусною інфекцією переважає ІІ (31,87±3,24) % та ІІІ (29,48±3,45) % ступені активності карієсу постійних зубів, І ступінь активності виявлено лише у (17,33±3,68) % дітей, разом з тим, як, як серед практично здорових дітей здебільшого зустрічається І (29,19±3,31) % та ІІ (28,96±3,13) % ступені активності каріозного процесу, ІІІ ступінь активності виявлено лише у (5,31±1,89) % дітей, це суттєво нижче, ніж серед дітей із вірусною інфекцією Епштейна – Барр (р<0,05).
 Висновки. Виявлено, що у дітей із вірусною інфекцією Епштейна – Барр поширеність та інтенсивність карієсу постійних зубів вища, ніж у практично здорових дітей. Встановлено також вищу активність карієсу постійних зубів з переважанням ІІ та ІII ступенів у дітей із вірусною інфекцією. Отримані результати можуть бути використані при розпрацюванні комплексних заходів для профілактики та лікування карієсу зубів у дітей із вірусною інфекцією.

Мета. Здійснити порівняльний аналіз захворюваності на COVID-19 серед військовослужбовців Збройних Сил та цивільним населенням України на території відповідальності регіональних санітарно-епідеміологічних управлінь КМС ЗС України для подальшого вивчення особливостей перебігу хвороби та наслідків інфікування вірусом SARS-CoV-2.
 Матеріали та методи. Аналізували опубліковані у ЗМІ характеристики епідеміологічного стану наслідків інфікування вірусом SARS-CoV-2 у країнах з найбільшою на час дослідження чисельністю інфікованих осіб, суміжних до України державах: захворюваність на COVID-19 серед військовослужбовців та працівників ЗС України вивчали з використанням електронної бази щоденних донесень щодо стану поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на території України та хід виконання заходів по запобіганню її поширення у ЗС України надану СЕУ КМС ЗС України. Методи дослідження – бібліосемантичний, епідеміологічнй, соціологічний та концептуального моделювання.
 Результати. У статті розглянуто проблему захворюваності на гостру респіраторну хворобу, спричинену коронавірусом SARS-CоV-2 (далі – COVID-19) серед населення України та військовослужбовців Збройних сил. У дослідженнях відслідковується різниця у співвідношенні кількісних показників серед військовослужбовців, які одужали – 2 247осіб (79,5%) та цивільного населення –92 360(44,0%) України. Зазначено, що з точки зору безпеки держави COVID-19 – це є приклад біологічної атаки на суспільство країни і готовність держави до захисту населення.
 Висновки. За результатами проведеного аналізу спостерігається різниця у співвідношенні кількісних показників серед одужавших військовослужбовців – 2 247 осіб (79,5%) та цивільного населення – 92 360 (44,0%) України при цьому левову частку виявлених позитивних результатів ПЛР-тестування на SARS-CoV-2 спостерігається серед військовослужбовців частин, які дислоковані на території відповідальності в/ч А 4520 (36.1%) та в/ч А 0972 (35.3%), що корелює з показниками захворюваності цивільного населення цих регіонів. З точки зору безпеки держави, COVID-19 – це є приклад біологічної атаки на суспільство країни і готовність держави до захисту населення. Висока здатність коронавірусів до мутації та поширення у популяції людей, смертність від ускладнень, у тому числі від пневмонії, а з іншого боку – високий відсоток безсимптомного та легкого перебігу хвороби обумовлює виникнення суперечок та напруження у суспільстві, створює величезний тиск на економіку держави. Боротьба з новими вірусними захворюваннями вимагає посиленого розвитку сучасних методів лабораторної діагностики (ПЛР, ІФА), підготовки фахівців вірусологів, впровадження швидких діагностичних тест-систем в лікувальні заклади ЗС України.

Вступ. Актуальною проблемою клінічної імунології є вірусні захворювання людини, що асоціюються із затяжним перебігом, довічною персистенцією,хронізацією процесу та несприятливими наслідками хвороби. Серед численних факторів, які безпосередньо впливають на імунну систему, особливої уваги заслуговують герпесвірусні інфекції. Оптимізація терапії хворих шляхом диференційованого призначення імунокорегуючої терапії є актуальною проблемою сьогодення.Мета роботи – вивчити характер імунних порушень у хворих на ХВЕБІ та розробити оптимальну схему терапії, враховуючи виявлені імунні порушеня.Матеріали і методи дослідження. Обстежено 128 хворих на ХВЕБІ. Імунофенотипування субпопуляцій лімфоцитів проводили за допомогою проточноїлазерної цитометрії на апараті FACS-Calibur (США) з використанням моноклональних антитіл.Результати. За результатами проведеного дослідження було встановлено високу ефективність монотерапії у пацієнтів 1-ої групи з незначними імунними порушеннями до початку лікування. У пацієнтів 2-ої групи з більш значними порушеннями, ніж у першій групі, у імунограмах ефективною була комбінована терапія Вальтрекс та Неовіром. У пацієнтів 3-ої групи зі значними порушеннями імунного стану показники імунограми нормалізувались тільки після застосування Вальтрексу у комбінації з Альфарекіном.Висновок. Детальний аналіз імунних показників хворих на ХВЕБІ виявив розбіжності серед пацієнтів 1-ої, 2-ої та 3-ої груп, які стосуються як ступеню, так і характеру імунних змін. Це у свою чергу необхідно враховувати для успішного результату проведення диференційованої імунокорекції таких хворих.

В статті представлені результати дослідження психічного стану студентів вищих медичних закладів освіти під час дистанційного навчання, спричиненого карантинними заходами з приводу пандемії COVID-19.
 Мета – порівняльна оцінка показників психічного здоров᾽я і якості життя у студентів закладу вищої медичної освіти під час дистанційного навчання.
 Матеріал і методи. Основою роботи є результати обстеження 206 студентів ІІІ–IV курсів медичного факультету, які навчаються за спеціальністю 222 «Медицина» під час дистанційного навчання, спричиненого пандемією COVID-19, за допомогою опитувальника на базі GoogleForms, який включав питання про соціально-демографічні характеристики, шкали PHQ-2 та GAD-2, питання про дистанційне навчання, питання про якість життя.
 Результати. Виявлено фактори, які викликають тривожні побоювання в умовах карантину з приводу COVID-19, при цьому зміна звичайних життєвих сценаріїв поступається можливості зараження вірусом SARS-CoV-2. Під час дистанційного навчання 77 з 206 опитаних (37,4 %) мали виражені депресивні розлади, при тому 54 з 206 опитаних (26,2 %) мали також виражену тривогу, 56,3 % опитаних мали проблем зі сном під час карантину, при цьому 7,8 % мали щоденні проблеми, не зважаючи на проживання в домашніх умовах, де простіше регулювати сон, порівняно з гуртожитком. Зміни психічного стану негативно вплинули на якість життя, пов᾽язану зі здоров᾽ям, значно більше на психічний компонент, ніж на фізичний.
 Висновки. Проведене дослідження вказало, що дистанційне навчання студентів вищих медичних закладів освіти, яке проводилося через пандемію COVID-19, може викликати тривогу і депресію у майбутніх медиків, знижувати якість сну. Особливо небезпечним є зниження якості психічного компонента якості життя. Отримані дані необхідно враховувати при створенні дистанційних курсів та програм психопрофілактики.

Мета дослідження – вивчення впливу препарата Ербісол УЛЬТРАфарм (виробник ТОВ «Ербіс») на клітинну ланку імунної системи при часто рецидивуючій герпес вірусній інфекції.Матеріали та методи. Обстежено 20 хворих на часто рецидивуючий герпес (з позитивними ІФА та ПЛР аналізами до відбору в групу дослідження) із загостренням 5-6 разів на рік, та 15 практично здорових донорів без клінічних проявів герпесної інфекції на протязі життя. Всі хворі отримували стандартну рекомендовану терапію – місцево препарат валацикловір та внутрішньо м’язево препарат Ербісол Ультрафарм за рекомендованою виробником схемою.Методом протокової цитофлуориметрії визначено субпопуляційний склад лімфоцитів периферійної крові (CD3, CD4, CD8, CD19, CD56) та експресіюактивуючих та інгібуючих рецепторів (CD314(NKG2D) і CD94(NKG2A)) на цитотоксичних клітинах з використанням реагентів для визначення кластерів диференциації виробництва «Beckman Coulter Іnc.» Цитофлуорометричний аналіз виконували на проточному цитометрі NAVIOS («Beckman Coulter Іnc.»).Результати дослідження. Всі паціенти, які отримали препарат Ербісол УЛЬТРАфарм констатували поліпшення загального самопочуття. Клінічні симптоми хвороби у вигляді пухирцевих висипів зменьшувались за площею ураження та проявах болі та свербіжу в порівнянні з попереднім загостренням.За 3-місячний термін подальшого спостерігання нових рецидивів не виявлено. Зміни експресії активуючих та інгібуючих рецепторів CD 314+ та CD 94+ і на NK- і на Т-цитотоксичних клітинах показали активуючий ефект впливу препарату Ербісол УЛЬТРАфарм на Т-клітинну ланку імунної системи, а динаміка змін кількості та співвідношень активуючих NKG2D (CD314) і інгібуючих NKG2A (CD94) рецепторів – на ознаки імуноадаптивного ефекту дії препарату.Висновки. Препарат Ербісол УЛЬТРАфарм, застосований в схемі лікування часто рецидивуючого герпеса, ефективно впливає на зміни показниківекспресії СD314(NKG2D) та СD94 (NKG2A) на натуральних кілерах та Т-цитотоксичних клітинах. Отримані результати змін показників клітинного імунітету в динаміці вказують на активуючий вплив препарату, що є основою для подальшого вивчення доказових механізмів взаємовідносин Т-цитотоксичних та NК-клітини при імунозалежних станах за умови використання схем імуномодулюючої терапії препаратом Ербісол УЛЬТРАфарм.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

Мета дослідження – оцінити діагностичне значення маркерів проліферації Р16/Кi-67 у виявленні онкогенної трансформації при різних ступенях важкості дисплазії шийки матки.Матеріали та методи. Обстежено 82 жінки віком 24–47 років із дисплазією шийки матки. Крім загальноклінічного обстеження, проводили кольпоскопічне, цитологічне, мікробіологічне та гістологічне дослідження. Специфічні маркери проліферації Р16/Кi-67 визначали імуноцитохімічним методом.Результати дослідження та їх обговорення. За результатами цитологічного дослідження, CIN I діагностовано у 59 (72,0 %), CIN II – у 16 (19,5 %), CIN III – у 7 (8,5 %) жінок. У всіх пацієнток виявлено атипову кольпоскопічну картину. За результатами ВПЛ-тестування, найбільш часто зустрічався ВПЛ 16 типу (від 25,4 до 100 %), відмічено високу поширеність ВПЛ 18, 31 і 33 типів при CIN різного ступеня важкості. Позитивні маркери Р16/Кi-67 були виявлені у 10 (16,9 %) жінок із CIN I, у 9 (56,3 %) – з CIN IІ і у 6 (85,7 %) – з CIN IІІ. Зіставлення результатів цитологічного та гістологічного досліджень у пацієнток із позитивними маркерами Р16/Кi-67 показало, що з 10 жінок із CIN І у 4 (40,0 %) діагностовано CIN ІІ і у 5 (50,0 %) – CIN ІІІ; із 9 пацієнток із CIN ІІ – у 6 (66,7 %) виявлено CIN ІІІ; у 3 (50,0 %) жінок із CIN ІІІ підтверджено діагноз, у 1 (16,7 %) – діагностовано Са in situ, у 2 (33,3 %) – інвазивний рак. Отже, цитологічний метод дослідження в поєднанні з ВПЛ-тестуванням не дозволив в 17,1 % випадків діагностувати важкі інтраепітеліальні ураження шийки матки.Висновки. Комплексне обстеження з включенням цитологічного дослідження і ВПЛ-тестування доцільно доповнювати визначенням специфічних маркерів проліферації. Це дозволяє встановити інтегративну стадію змін вірусу, яка має онкогенний потенціал, верифікувати ступінь важкості диспластичних змін в епітелії шийки матки, що є важливим для ранньої діагностики раку шийки матки.

З ростом ролі сучасних інформаційних систем (ІС) зростає складність спеціального програмного забезпечення (СПЗ) та підвищується ймовірність його уразливості. Експлуатація DRMIS, яка побудована на СПЗ з уразливістю може мати такі наслідки, як отримання доступу до конфіденційної інформації неавторизованими користувачами, порушення режиму функціонування та інші.
 Метою статті є аналіз процедур тестування та виявлення уразливості СПЗ з метою підвищення рівня безпеки експлуатації DRMIS.
 Тестування СПЗ DRMIS з метою виявлення уразливості включає три послідовні етапи: виявлення потенційної уразливості СПЗ і оцінювання можливості їх реалізації методом моделювання кібератак різного призначення; виявлення та реагування на інциденти, які пов’язані з проведеними кібератаками; ліквідація наслідків успішних кібератак. В процесі тестування СПЗ DRMIS встановлені наступні причини виникнення уразливості СПЗ DRMIS:
 низький рівень менеджменту розробника;
 критична структурна складність СПЗ DRMIS;
 відсутність доступу до вихідного коду СПЗ;
 недоліки проєктування, помилки програмування, ненадійні паролі, віруси та інші шкідливі програми;
 розширення спектру навмисних загроз;
 недостатня результативність формальних методів аналізу і тестування;
 використання розробниками послуг краудсорсингу, проведення відкритих конкурсів по виявленню уразливості в СПЗ;
 протиріччями між вимогами по колаборативній сертифікації і вимогами міжнародних стандартів;
 використання програмної продукції, яка пройшла сертифікацію в Китаї і Росії;
 політика імпортозаміщення і обмежень щодо використання імпортного СПЗ;
 дискредитація міжнародної системи технічного та правового регулювання інформаційної та кібербезпеки.
 Надійна експлуатація DRMIS передбачає, що ІС розроблена з урахуванням процедур, які дозволяють знизити рівень уразливості, а в разі їх виявлення оперативно доопрацювати СПЗ.

В статті представлені результати досліджень метою<br />яких було з'ясування причин завмерлої вагітності в ранні терміни до 12 тижнів вагітності. Вагітність що не розвивається<br />означає смерть ембріона в різних термінах вагітності, найчастіше в І триместрі, і є складовою частиною репродуктивних втрат<br />із сталою частотою 10-20% від всіх бажаних вагітностей. Причинами завмерлої вагітності поліетіологічні, а частота даної<br />патології'має стабільно високий рівень, тому актуальність проблеми незаперечна, а шляхи вдосконалення діагностики, лікування<br />та профілактики залишається темою подальших досліджень. Проведено обстеження, post factum, на наявність інфекційних<br />агентів у обстежених жінок в групі з мимовільним викиднями та у пацієнток з вагітністю, що не розвивається. Також проведено<br />дослідження отриманого абортивного матеріалу на наявність збудників інфекції'та цитогенетичне. За результатами проведених<br />досліджень виявлено інфікування у 67,87% з мимовільними викиднями та у 58,3% випадках у жінок з вагітністю що не<br />розвивається. Найбільший відсоток в обох групах становить вірусне інфікування, відповідно HSV1/2 42,85% та 35,3% та<br />CMV 28,57% та35,3% . При цитогенетиному дослідженні хоріону були виявлені генетичні зміни, найбільший відсоток яких<br />склали хромосомні аберації' і становили відповідно в групах 47,8% та 38,6%. Наступною значущою патологією є генний<br />поліморфізм, що відповідно в групах становить 26,1% та 30,7%. При дослідженні рівня обсемінення хоріону виявлена герпес-<br />вірусна інфекція у 38,9% випадків з мимовільними викиднями і у 48,15% випадків з вагітністю, що не розвивається; CMV-<br />інфекція виявлена відповідно у 33,3% і 40,74% випадків. Даний контингент хворих становить групу ризику, якій проказана<br />прегравідарна підготовка з урахування всіх етіопатогенетичних аспектів - курс комплекної'протизапальної'терапії'зурахуванням<br />збудників, а також генетичний скринінг та генетичне консультування.

Мета роботи – визначення фенотипового складу лімфоцитів периферичної крові у хворих на папіломавірусну інфекцію (ПВІ) шийки матки (ШМ), у сироватці крові яких виявляли IgG антитіла до вірусів простого герпесу (ВПГ)-1 та/або ВПГ-2.Матеріали і методи. Обстежено 43 жінки (середній вік 26,5 років) із індукованими папіломавірусами людини (ВПЛ) захворюваннями ШМ, діагностованими за допомогою молекулярно-біологічного, кольпоскопічного та цитологічного методів дослідження. Скринінг сироваток на наявність IgG антитіл до ВПГ-1 та ВПГ-2, а також визначення індексу авідності IgG антитіл до ВПГ-2 проводили за допомогою твердофазного імуноензимного аналізу. Фенотиповий склад лімфоцитів периферичної крові визначали за допомогою методу проточної лазерної цитофлуорометрії з використанням моноклональних антитіл (Beckman Coulter, США) до антигенів CD3+, CD4+, CD8+, СD3+/HLA-DR+, СD3+/CD16+/CD56+, CD4+45R+, CD16+/CD56+/CD8+ та CD16+/CD56+. Підрахунок клітин та аналіз результатів проводили на цитофлюориметрі FC-500 (Beckman Coulter, США).Результати досліджень та їх обговорення. У сироватці крові хворих на ПВІ ШМ, в яких не було клінічних симптомів герпетичної інфекції, виявлено IgG антитіла до ВПГ-1, ВПГ-2 або до цих двох вірусів у 90,0 % випадків. IgG до ВПГ-2 у сироватці крові хворих мали лише середню або низьку авідність. Частота виявлення ВПЛ-індукованих цервікальних інтраепітеліальних неоплазій (ЦІН) І-ІІ та ІІІ ступенів і cancer in situ зростала у хворих, в яких були IgG антитіла до ВПГ-2 або одночасно до ВПГ-2 та ВПГ-1, і, насамперед у хворих із низькоавідними IgG до ВПГ-2. У периферичній крові хворих не змінювалась кількість CD3+, CD4+, CD8+, CD4+45RA+ та CD16+/CD56+ клітин, а також індекс CD4+/CD8+ порівняно з показниками для клінічно здорових осіб (контроль). Однак встановлено тенденцію до підвищення кількості CD16+/CD56+/CD8+ клітин, а також суттєве підвищення кількості СD3+/HLA-DR+ клітин. Кількість CD3+/CD16+/CD56+ клітин зменшувалась у периферичній крові хворих із низько­авід­ними IgG до ВПГ-2, тоді як у решти хворих зберігалась на рівні контролю.Висновки. У хворих на ПВІ ШМ, в яких за відсутності клінічної маніфестації герпетичної інфекції ідентифікували низькоавідні IgG антитіла до ВПГ-2, зростала частота виявлення ЦІН тяжчого ступеня та відбувався суттєвіший зсув показників клітинної ланки імунітету, підтверджений підвищенням кількості CD3+/HLA-DR+ клітин, тенденцією до зростання кількості CD16+/56+CD8+ клітин на тлі зменшення вмісту цитотоксичних СD3+/CD16+/CD56+ Т-лімфоцитів. Імовірно, комплексне персоніфіковане лікування цих хворих доцільнопроводити з використанням протигерпетичних препаратів.

Мета роботи – встановити реальну поширеність серопозитивності ГА методом виявлення anti-HAV IgG та співвідношення жовтяничних форм захворювання до стертих, атипових, безжовтяничних у жителів Закарпатської області.Пацієнти і методи. Дослідження наявності anti-HAV ІgG проводилось у 262 дорослих осіб, пацієнтів обласних лікувальних закладів. Цілеспрямоване опитування на наявність в анамнезі захворювання з ознаками жовтяниці проведено у 203 хворих Обласної клінічної інфекційної лікарні.Результати. Антитіла IgG до вірусу гепатиту А виявлено у 77,48 % обстежених. Частота знаходження їх залежала від віку та місця проживання і не залежала від статі: найменшою була у віці від 18 до 29 років і найбільшою у віці 60 років і більше (р<0,001); у жителів м. Ужгорода вірогідно меншою за жителів інших міст, сільських населених пунктів і жителів Закарпатської області в цілому (р<0,01-0,001). Висновки. Отримані результати свідчать про значну серопозитивність гепатиту А серед жителів Закарпатській області. Офіційно реєструється менше десятої частини хворих, які перенесли дане захворювання. Серед дорослого населення переважають безжовтяничні форми гепатиту А. Частота виявлення анамнестичних антитіл до гепатиту А залежить від віку та місця проживання обстежених.

<p>Метою було дослідження стану локального імунітету та показників апоптозу в жінок із патологічними процесами шийки матки і супутнім вірусним інфікуванням. Під нашим спостереженням перебувало 80 жінок із патологією шийки матки і супутнім вірусним інфікуванням у віці від 18 і до 46 років<em>, </em>середній вік яких становив 25,2 року. Контрольну групу склали 20 гінекологічно здорових невагітних жінок. Визначення збудників Chlamydia trachomatis, Mycoplasma genitalium, Ureaplasma spp. (urealiticum+parvum), вірусу папіломи людини, вірусу герпесу ½ типу, цитомегаловірусу, вірусу Епштейна–Барр проводили методом полімеразно-ланцюгової реакції. Для оцінки показників місцевого імунітету використовували змиви з цервікального каналу і шийки матки. Рівень імуноглобулінів класів G, A визначали методом радіальної імунодифузії в гелі за Манчіні. При оцінці рівня апоптозу крові визначали декілька параметрів: індекс апоптозу (AN) та індекс некрозу (PI). Отримані результати представляли у відсотках. Виявлено, що процеси апоптозу в пацієнток із патологічними станами шийки матки (AN=(21,67±1,13) %, PI=(1,71±0,12) % у першій групі та AN=(22,45±1,71) %, PI=(1,87±0,08) % у другій групі) достовірно відрізняються від показників рівня апоптозу в пацієнток контрольної групи (AN=(30,98±0,59) %, PI=(1,16±0,08) %), що може свідчити про негативний вплив вірусного інфікування шийки матки на стан апоптозу в організмі жінки і прогностично несприятливий перебіг захворювання. Також у жінок із патологічними процесами шийки матки виявлено, що співвідношення IgG/IgA підвищується більше ніж в 1,7 раза порівняно із здоровими жінками. Це також свідчить про негативний вплив вірусного інфікування на стан локального імунітету жінок. Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок, що з метою підвищення частоти виліковування і зниження кількості рецидивів необхідна розробка комплексного методу лікування, який буде враховувати усі ланки патогенезу даного захворювання.</p>

Мета дослідження – аналіз змін показників, що характеризують стан імунітету, у жінок з генітальною латентною папіломавірусною інфекцією, часто поєднаною з урогенітальною інфекцією, на початку обстеження та через 6 місяців спостереження.Матеріали та методи. Обстежено жінок репродуктивного віку (від 18 до 45 років, 1200 осіб), що звернулись до гінекологічних відділень Перинатального центру та клінічної лікарні № 18 м. Києва за період з 2011 до 2016 рр. Контрольну групу склали 15 здорових жінок. Дослідження проведено за допомогою таких методів, як: цитологічний, кольпоскопічний, бактеріологічний, методу ПЛР, фенотипування лімфоцитів периферичної крові та статистичних методів.Результати дослідження та їх обговорення. При обстеженні 1200 жінок у 210 (16,0 %) виявлена ДНК вірусу папіломи людини (ВПЛ) за відсутності клінічних та морфологічних ознак інфекції, що свідчило про латентну папіломавірусну інфекцію (ПВІ). З них у 84 – діагностована моноінфекція, у 126 – поєднана папіломавірусна та урогенітальна інфекції (УГІ). Інфікування ВПЛ і вірогідність подальшого розвитку захворювання (елімінація або персистенція вірусу) значною мірою визначається клітинними та гуморальними факторами імунітету. Для з’ясування ролі імунної системи людини при латентній ПВІ проведено фенотипування лімфоцитів периферичної крові з використанням моноклональних антитіл та визначення рівня імуноглобулінів (Ig) А, М, G за методом радіальної імунодифузії на початку обстеження і через 6 місяців. У 140 жінок встановлена транзиторна ПВІ, у 70 – персистуюча.У жінок з латентною ПВІ шийки матки виявлені деякі ознаки вторинної імунної недостатності, що виражалось у зниженні відсотка Т-лімфоцитів та Т-хелперів з одночасним підвищенням кількості цитотоксичних лімфоцитів та природних кілерів (NK) на тлі активації гуморальної ланки імунітету. Супутня УГІ статевих органів підтримувала, а іноді і посилювала виявлені особливості імунореактивності при ПВІ. У жінок з транзиторною ПВІ спостерігалась нормалізація показників клітинного та гуморального імунітету, а подальша персистенція ВПЛ у шийці матки призводила до більш суттєвого пригнічення реакцій не тільки клітинної, а й гуморальної ланок імунітету (зниження кількості NK та імунорегуляторного індексу, рівня IgA).Висновок. Таким чином, у жінок з латентною ПВІ ШМ виявлялись деякі ознаки вторинної імунної недостатності, що виражалось у зниженні відсотку Т-лімфоцитів та Т-хелперів, з одночасним підвищенням кількості цитотоксичних лімфоцитів та природних кілерів на тлі активації гуморальної ланки імунітету.

Мета роботи. Вивчити частоту інтратекального синтезу специфічних антитіл у пацієнтів зі запальними ураженнями центральної нервової системи.Пацієнти і методи. В роботі наведені дані визначення інтратекального синтезу специфічних антитіл (ІТСА) у 90 пацієнтів, які проходили лікування в клініці ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського». Дослідження включало кількісне визначення антитіл класу Ig G в сироватці крові (СК) та спинномозковій рідині (СМР) до нейротропних збудників: вірусу простого герпесу 1/2 типу, цитомегаловірусу, вірусу Епштейна-Барр, вірусу оперізувального лишаю, вірусу кору, вірусу краснухи, бореліям. Розрахунки показників ІТСА проведені за методикою Reiber H. Стан гематоенцефалічного бар’єру (ГЕБ) оцінювали за допомогою коефіцієнту альбуміну (Qalb) з урахуванням вікових норм.Результати. ІТСА встановлений у (25,6±4,6) % обстежених пацієнтів з ураженнями ЦНС. У пацієнтів з ІТСА найчастіше (у 52,2 %) одночасно були присутні антитіла до декількох нейротропних збудників. Виявлення ІТСА в обстежених пацієнтів не залежало від концентрації специфічних антитіл у СК і СМР і не супроводжувалося порушенням функції ГЕБ. Випадки дисфункції ГЕБ у пацієнтів з ІТСА та без ІТСА виявлялися з однаковою частотою (13,0 та 13,6 % відповідно).

В умовах розповсюдження коронавірусного захворювання у світі та поширення його впливу на усі сфери життя населення, актуальним зараз є аналіз стану митної політики України в умовах пандемії COVID-19, як однієї з основних сфер забезпечення економічного розвитку держави. У статті досліджено зміни, що відбулись у вітчизняній митній справі через виникнення уханської недуги. Виявлено внутрішні проблеми митної політики, викликані коронавірусом. Запропоновано шляхи вирішення цих проблем та зазначено методи покращення митної справи. Опрацьовано показники статистики зовнішньоекономічної діяльності України за 2019-2021 роки та проаналізовано їхню динаміку. Визначено зовнішні трансформації митної політики, які відбулись через розвиток вірусу та вказано способи подолання негативних наслідків пандемії у митній системі.

У даній статті автор вивчає та аналізує особливості гідропонної технології вирощування рослин, які споживає людина. Спустошення родючих земель України, через недостатню кількість опадів і надмірне використання пестицидів, гербіцидів та інсектицидів, вирощування рослинних культур значно ускладнилось. Грибкові збудники хвороб, віруси та бактерії мають властивість пристосовуватись до препаратів та залишаються у ґрунті на тривалий час у життєздатному стані. Так як гідропоніку починали використовувати ще при існуванні стародавніх племен Південної Америки, сучасні гідропонні системи є результатом адаптації інноваційних технологій до індивідуальних вимог та потреб у вирощуванні аграрних культур. Особлива увага в даній статті приділяється оцінюванню рівня складності установки гідропонних конструкцій, доцільності та ефективності використання різновидів субстратів. Основним недоліком у ході дослідження виявлено те, що суцільна автоматизація системи вимагає постійного контролю за станом обладнання. Одним з основних переваг, при дослідженні цього питання, визначено те, що при менших площах використовуваної землі та споживанні прісної води, при застосуванні гідропонних технологій, врожай можна отримувати протягом 7 – 8 місяців, тобто більш тривалий період, тоді як в умовах традиційної аграрної діяльності найвища інтенсивність збору врожаю 5 – 6 місяців. Так як на зелень та овочеві культури існує цілорічний попит, використання гідропоніки є найбільш вигідним з точки зору реалізації. При цьому висока ефективність застосування гідропоніки і можливість створити сприятливі умови для вирощування практично в кожній теплиці, дозволяє розвивати бізнес у будь-яких регіонах. Тому, роблячи висновок з аналізу ефективності гідропонного методу, можна стверджувати, що цей метод має потужні перспективи використання в Україні.

Метою роботи було встановити рівень адаптаційного напруження і клітинну реактивність організму хворих на ІМ, асоційований з ВЕБ.Для розширення знань з патогенезу ІМ-АВЕБ доцільно було встановити рівень адаптаційного напруження і клітинної реактивності організму цих хворих. Результати досліджень. Для компенсаторної діагностики була проведена полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) у 9 хворих, у 8 випадках виявлено ДНК ВЕБ, в одного хворого ПЛР не підтвердила наявність ВЕБ. А контрольну групу склали 15 практично здорових осіб (9 чоловічої і 6 жіночої статі) віком від 20 до 25 років.Висновки. Інфекційний мононуклеоз, асоційований з ВЕБ, підтверджується в імунологічному тесті на гетерофільні антитіла, характерною клініко-лабораторною маніфестацією, яка проявляється зростанням відносної кількості агранулоцитів на 51,45 %, абсолютної кількості агранулоцитів – на 80,52 %.

Мета: на основі 5-річного спостереження ВІЛ-інфікованих хворих, яким було призначено ВААРТ, оцінити вплив вірусного навантаження ВІЛ РНК та СD4+ на початку високоактивної антиретровірусної терапії на смертність пацієнтів.Матеріали і методи. Аналіз хворих проводили з урахуванням клінічних і лабораторних показників. Використовували описову статистику кількісних даних у групах; кореляційний аналіз.Результати. Всі хворі отримували високоактивну антиретровірусну терапію не менше 5 років. Імунофено­типування периферійної крові показало такі результати: медіана (Ме, 25–75 процентиль) рівня CD4+ склала 186 (90–262) копій/мл, вірусне навантаження – 75,358 (19,091–326,273) ВІЛ РНК копій/мл. За 5 років спостереження померли 63 пацієнти. Найбільший відсоток хворих на ВІЛ-інфекцію померли у перші 12 місяців лікування і склали 58,73 %. Протягом наступних двох років проведення лікування щорічно померли 11,11 та 14,28 % відповідно. На четвертому році після початку ВААРТ померли 11,11 % хворих. За 5 рік проведення ВААРТ померли 4,76 % хворих.Висновки. У ВІЛ-інфікованих хворих, яким було призначено ВААРТ, визначено зв’язок між кількістю Т-лімфоцитів-хелперів та вірусним навантаженням (rs=-0,821; р=0,000) у період 5-річного спостереження. Найбільший нако­пи­чений ризик смерті – 0,1, виявлено у групах пацієнтів із більшим ступенем імуносупресії.

Мета дослідження – вивчити особливості гормональних змін в організмі жінки при патологічних процесах шийки матки.Матеріали та методи. Під час обстеження використовували клінічні, біохімічні, гістологічні, апаратно-інструментальні методи обстеження. Зокрема вивчали анамнестичні дані, результати CVU, цитології, Пап-тесту, даних розширеної кольпоскопії, гістологічного обстеження, УЗД, базальної температури, результатів обстеження на ІПСШ і ВПЛ методом ПЛР, гормонального обстеження.Результати дослідження та їх обговорення. За період з 2011 по 2015 рік під спостереженням перебували 105 жінок віком від 18 до 42 років, середній вік яких становив (25,92±0,61) року. Критеріями для включення пацієнток у дослідження були патологічні процеси шийки матки і порушення менструального циклу. Пацієнток було поділено на 2 групи, по 40 жінок у кожній. Першу групу становили жінки із фоновими процесами шийки матки (ектопії, ектропіони, цервіцити), другу групу – жінки із передраковими захворюваннями шийки матки (дисплазії, лейкоплакії). До групи контролю входили 25 гінекологічно здорових невагітних жінок віком від 18 до 38 років, середній вік яких становив (21,44±0,38) року. При аналізі рівнів гормональних показників у жінок із ендокринними порушеннями і патологічними процесами шийки матки було встановлено вплив гіперандрогенії і недостатності лютеїнової фази на перебіг проліферативних процесів шийки матки. Виявлено, що у таких жінок спостерігається високий відсоток гіперандрогенії (у 46,25 %) та недостатності лютеїнової фази (у 32,5 %), рідше – гіперестрогенемія (у 11,25 %).Висновки. Встановлено, що серед етіологічних факторів розвитку захворювань шийки матки провідне місце належить вірусним асоціаціям, видовий спектр яких складають переважно асоціації родини герпесвірусів (цитомегаловірус – 43,75 %, вірус простого герпесу ½ типу – 41,25 %, вірус Епштейна–Барр – 27,5 %), а також вірус папіломи людини – 40,0 % та інфекції, що передаються статевим шляхом (Ureaplasma spp. – 62,5 %, Chlamydia trachomаtis – 11,25 %, Mycoplasma genitalium – 3,75 %).

Мета роботи – вивчити та проаналізувати у динаміці рівень захворюваності на гострий гепатит С (ГГС) за 2004-2017 рр. та хронічний гепатит С (ХГС) за 2010-2017 рр. у Дніпропетровському регіоні порівняно з показниками в Україні. Визначити кумулятивні показники захворюваності на гепатит С (ГС) за 2010-2017 рр., тенденції та подальший прогноз розвитку епідемічного процесу і рівня захворюваності на 2018-2020 рр.Матеріали і методи. Аналіз захворюваності проведено епідеміологічним методом. Для визначення основних тенденцій і прогнозування захворюваності на ГС розраховували ланцюгові темпи зростання та аналітично вирівнювали початкову динамічну криву з використанням логарифмічного типу апроксимації.Результати. Динаміка захворюваності на ГГС, ХГС та ГС в Дніпропетровській області та в Україні демонструє хвилеподібний характер. Простежується більш чітка тенденція до зниження показників захворюваності на ГГС та збільшення показників захворюваності на ХГС та кумулятивних показників захворюваності на ГС в Україні. Середні рівні захворюваності на ГГС в Дніпропетровській області становили 2,04±0,11 на 100 тис. населення області проти 1,72±0,12 на 100 тис. населення в Україні (p<0,05). Середні показники захворюваності на ХГС у Дніпропетровській області становили 16,31±0,91 на 100 тис. населення. Рівень захворюваності вірогідно перевищував показники в Україні – 12,94±0,31 на 100 тис. нас.; p<0,05). Рівень захворюваності на ГС у Дніпропетровській області в абсолютних цифрах у середньому становив 599,0±29,6, в Україні – (6111,1±188,1) випадку.Висновки. За прогнозними даними, у 2018-2020 рр. можна очікувати рівень захворюваності на ГГС в області в середньому 1,68±0,01 випадків на 100 тис. населення на рік, в Україні в середньому 1,20±0,02 на 100 тис. населення на рік; захворюваність на ХГС в Україні – 13,87±0,06 випадків на 100 тис. населення, а захворюваність на ГС – 6715,2±36,0 випадків на рік. Для запровадження глобальної стратегії ВООЗ з вірусних гепатитів необхідно охопити всі прошарки населення скринінговою програмою для своєчасного виявлення хворих на гепатит С. Створення реєстру хворих на хронічні вірусні гепатити на місцевому та національному рівні допомогло б узагальненню даних щодо захворюваності та поширеності гепатиту С, сприяло б своєчасному плануванню діагностичних та терапевтичних заходів хворим на вірусні гепатити.

Мета дослідження – вивчити та проаналізувати рівень захворюваності на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС) у багаторічній динаміці за 2010 – 2017 роки у Дніпропетровському регіоні, порівняно з показниками в Україні, та визначити тенденції і подальший прогноз розвитку епідемічного процесу.Матеріал і методи. Аналіз захворюваності проведено епідеміологічним методом. Для визначення основних тенденцій і прогнозування захворюваності на ХВГС використовували методи розрахунку ланцюгових темпів зро­стання, згладжування часових рядів методом ковзних (змінних) середніх, а також побудови регресійної моделі.Результати. Динаміка захворюваності на ХВГС у Дніпропетровській області та в Україні демонструє хвилеподібний характер, з більш чіткою тенденцією до збільшення показників в Україні. Середній показник захворюваності на ХВГС в регіоні склав (16,31±0,91) на 100 тис. населення, в Україні – (12,94±0,31) на 100 тис. населення (p<0,05). Відзначено високий рівень захворюваності на ХВГС у містах області ((18,67±1,19) на 100 тис. населення), який вдвічі перевищував відповідний показник у сільських районах (9,40±0,84 на 100 тис. населення p<0,001). Середні значення темпів зростання (зниження) показників захворюваності свідчать про щорічне збільшення захворюваності на ХВГС у м. Дніпро, районах області та в Україні (p<0,05), а також відображає несталі тенденції до зро­стання її рівнів у містах та Дніпропетровській області загалом.Висновки. За прогнозами, в 2018–2020 рр. можна очікувати, що рівень захворюваності ХВГС в Україні в середньому становитиме (13,87±0,06) випадків на 100 тис. населення на рік. Для імплементації глобальної стратегії ВООЗ щодо вірусних гепатитів необхідно посилити контроль за виявленням та реєстрацією ХВГС, впровадити широку скринінгову програму для уточнення рівня захворюваності та його поширеності, систематизувати облік ХВГС з урахуванням кумулятивних показників у багаторічній динаміці шляхом ведення реєстру хворих на хронічні вірусні гепатити як на регіональному, так і на національному рівнях.

Специфічна імунна відповідь дуже важлива для захисту легень від патогенних мікроорганізмів, що зазнали розладу фагоцитозу (мікобактерій, грибів, вірусів), та позаклітинних організмів, які досить стійкі до фагоцитозу (інкапсульовані бактерії). Мікробні інфекції, які уникають природних захисних механізмів, виробляють значну кількість антигенів, що призводить до розвитку антиген-специфічної імунної відповіді. Зокрема, прикладом є антиген-специфічна проліферація та диференціація В-лімфоцитів.На сьогодні біофлавоноїди часто використовують в якості супровідної терапії для виправлення порушень, викликаних тривалим запальним процесом. Флавоноїди мають антиоксидантні, мембранозахисні, ангіопротективні, протизапальні, імуномодулюючі властивості.Мета – дослідити вплив корвітину на показники клітинно-опосередкованого та гуморального імунітету при розвитку експериментальних пневмоній (ЕП).Матеріал і методи. Експериментальне дослідження проводили на 30 морських свинках (самцях) вагою 180–220 г, яких було поділено на 2 групи по 15 тварин у кожній:I група – морські свинки з ЕП на 20 день;II група – морські свинки, у яких застосовували корвітин.Цей антиоксидант вводили в дозі 40 мг/кг внутрішньочеревно протягом 7 днів (з 13 до 20 дня).Експериментальна пневмонія була індукована інтраназальним введенням тваринам культури Staphylococcus aureus методом В. Н. Шляпнікова та співавторів. Тварини були декапітовані на 20 день розвитку ЕП. Кількість Т- та В-лімфоцитів у крові визначали методом Е. Ф. Чернушенко, Л. С. Когосова. Рівень циркулюючих імунних комплексів визначали методом В. Хаскова, Я. Касліка.Отримані результати статистично оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента.Результати. Деякі принципи були виявлені після проведеної терапії. Зокрема, рівні В-лімфоцитів та ЦІК достовірно знизилися на 26,34 % та 17,54 % (р<0,05) відповідно, порівняно з показниками морських свинок на 20 день без лікування. Таким чином, введення препарату "Корвітин" мало профілактичний ефект у зв'язку з подальшим формуванням дисбалансу імунної відповіді, що підтвердило його протизапальну та імуномодулюючу дію.Висновки. Препарат "Корвітин" запобігає подальшому розвитку дисбалансу імунної системи, обмежуючи запальні реакції. Цей ефект може бути викликаний протизапальними та імуномодулюючими властивостями вказаного препарату. Корвітин може бути рекомендований у якості супровідної терапії при пневмонії.

Вступ. У статті представлений огляд літератури стосовно ко-інфекцій при коронавірусній інфекції COVID-19 та приведені дані особистого дослідження стосовно антибактеріальної терапії у тяжкохворих при COVID-19.
 Мета: встановити ефективність антибактеріальної терапії при лікуванні нової коронавірусної хвороби COVID-19 у тяжкохворих, які лікувались у ВРІТ, на фоні різних доз гормональної терапії та різних схем антибактеріальної терапії.
 Матеріали та методи: оброблені дані 112 медичних карт стаціонарного хворого хворих з тяжким перебігом на нову корона вірусну хворобу COVID-19, які лікувались у ВРІТ НВМКЦ «ГВКГ» в період з січня по квітень 2021р. У всіх пацієнтів була виявлена пневмонія за допомогою рентгенографії органів грудної клітки або ж комп’ютерної томографії. У всіх хворих діагноз був підтверджений за допомогою ПЛР у реальному часі на РНК SARS-COV-2. Статистична обробка матеріалів дослідження проводилася за допомогою персонального комп’ютера з використанням програми STATISTICA. Було розроблено анкету для введення даних в програму Excel.
 Результати. Встановлено, що серед тяжкохворих, які до госпіталізації приймали антибіотики, зареєстрована менша кількість летальних випадків (9,1%), ніж у тих, хто антибіотики не приймав (29,3%). У стаціонарі антибіотики призначали в термін пізніше 9 доби, тривалістю близько 7 діб. Переважно тяжкохворим у реанімації призначались або один, або два антибіотика. У нашій вибірці померлих у віці до 60 р. не було. За нашими даними, більше одужало хворих при застосуванні наступних схем антибактеріальної терапії: пеніциліни+фторхінолони; фторхінолони; карбапенеми. У хворих, які отримували, окрім антибіотиків, 8мг дексаметазону, було менше померлих на фоні застосування пеніциліни+фторхінолони; цефалоспорини+фторхінолони; карбапенеми. У інших хворих, які отримували, окрім антибіотиків, 16мг дексаметазону, менше було померлих на фоні застосування пеніциліни+фторхінолони; фторхінолони; карбапенеми. Зроблено висновок про необхідність подальших досліджень стосовно ефективності раннього призначення антибактеріальних препаратів (пеніциліни+фторхінолони, фторхінолони) у тяжкохворих та із середньою тяжкістю та розробки критеріїв призначення антибактеріальної терапії.
 Висновки. Встановлено менше летальних випадків у тяжкохворих із COVID-19, які до госпіталізації приймали антибіотики, в порівнянні з тими, хто антибіотики не приймав. Із узагальнених даних щодо наслідків лікування із застосуванням антибактеріальних препаратів встановлена більшість летальних наслідків у тих, хто під час лікування отримував антибактеріальні препарати. В той же час встановлена дещо менша кількість померлих на фоні COVID-19, яким були призначені під час стаціонарного лікування 8мг або 16мг дексаметазону та антибіотики із наступних схем: пеніциліни+фторхінолони, фторхінолони, карбапенеми. Потребує подальшого дослідження ефективність раннього призначення антибактеріальних препаратів (пеніциліни+фторхінолони, фторхінолони) у тяжкохворих та хворих із середньою тяжкістю. Слід розробити критерії призначення антибактеріальної терапії.