Статті в журналах з теми "Пошуковий механізм"

У статті досліджено особливості інформативно-комунікативного простору в реаліях сьогодення, виокремлено глобальні тенденції, що впливають на нього. Метою дослідження було проаналізувати пошуковий алгоритм у глобальному інформаційно-комунікативному просторі. Предметом дослідження є пошуковийалгоритм як новітня технологія контент-аналізу. Для вивчення пошукового алгоритму та його особливостей використовувалися структурно-функціональний, історико-порівняльний, прогностичний методи дослідження Зокрема, прогностичний підхід дозволив сформулювати рекомендації для вивчення та раціонального застосування сучасних технологій, допоміг розібратися у виявлених тенденціях сучасних соціологічних методів і методик вивчення документів. Історико-порівняльний підхід був використаний у форматі аналізу генези поняття інформаційно-комунікативної взаємодії для відстеження тенденцій змін пошукових технологій в інформаційному просторі. Структурно-функціональний підхід застосовувався в аналізі нових технологічних надбань, які застосовуються в контент-аналізі.
 Зміст різних наукових підходів щодо проблем інформаційно-комунікативного простору, які пов’язані з глобалізацією, було узагальнено в результаті дослідження. Місце пошукового алгоритму було визначено в системі інформаційно-комунікативної взаємодії. Причинно-наслідкові зв’язки було виявлено в особливостях функціонування пошукового алгоритму в контент-аналізі. На основі аналізу зроблено висновки про вплив глобальних змін на пошукові системи й інформаційно-комунікативний простір. Рекомендації для підвищення ефективності пошуку наукових матеріалів і покроковий механізм дій для користувачів були розроблені, виходячи з практичного досвіду й надбань фахівців у комп’ютерних науках. Подальше застосування практичного досвіду й підвищення ефективності пошуку мають враховувати те, що цільовою тематикою пошуку є саме соціологічні дослідження. Зрештою, автор пропонує застосовувати практичний досвід наукових установ, що діють в Україні. Наукові розробки із цього питання також можуть бути використані для створення прототипів комп’ютерних програм і додатків для пошуку україномовних наукових матеріалів, які будуть вжиті для контент-аналізу.

Результати роботи пошукових та фільтраційних механізмів сучасних систем електронної комерції не завжди задовольняють вимоги користувачів, що проявляється у неточних та неповних рекомендаціях товарів за пошуковим запитом. Удосконалення якості рекомендацій для покупців онлайн торгівельних платформ є актуальною задачею. Дана робота наводить моделі формування рекомендацій на основі методів кластерного аналізу, які дозволяють згрупувати схожі товари та схожих клієнтів за їхніми характеристиками. Наведені результати експерименту щодо формування рекомендацій придбання рюкзаків для покупців онлайн магазину спортивного обладнання.

Із прискоренням глобалізаційних процесів міцність зв’язку між аграрним виробництвом і сільськими територіями зростає, змінюється співвідношення в структурі інститутів впливу в бік фінансового забезпечення збалансованого економічного, соціального й екологічного розвитку цього складного системного утворення. Незважаючи на зростаючий у пошукових працях дослідний інтерес до питань фінансування сільського господарства, аналіз інституціональних основ забезпечення фінансування сталого розвитку, які враховують багатогранний характер інституціональних механізмів його здійснення у аграрній сфері, обмежений.Мета роботи – обґрунтувати теоретико-методологічні та прикладні засади інституційного забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери України.Визначено ключові підходи до формування інституційного забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери. Вважаємо, що інституційне забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери – це сукупність соціально-економічних, організаційних і законодавчих заходів органів влади та суб’єктів господарювання (сукупності державних і недержавних інститутів) у сфері фінансових відносин, які формують необхідні правові, організаційні та економічні умови для ефективного залучення, накопичення і використання фінансових ресурсів для досягнення запланованого динамічного соціально-еколого-економічного ефекту. Подано складники інституційного забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери.Проаналізовано стан аграрної сфери України за 2000–2013 рр. та оцінено тісноту зв’язку між обсягами інвестиційного забезпечення і рівнем розвитку національної економіки (ВВП) й аграрної сфери (ВП с.-г). Виявлено, що зростання обсягу інвестицій в основний капітал на 1 млн грн сприяло зростанню ВВП національної економіки України на 60,9 млн грн. У той час як збільшення інвестицій в основний капітал сільського господарства на 1 млн грн обумовило приріст валової продукції сільського господарства на 7,9 млн грн. До джерел фінансування аграрної сфери, які мають тісний зв’язок із розвитком аграрної сфери (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,94), належать прямі іноземні інвестиції, але вони не чинять суттєвого впливу на зростання валового продукту сільського господарства (зростання на 1 млн дол. США стимулювало зростання на 0,14 млн грн). В аграрній сфері інвестиційна діяльність як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів залишається другорядною, суми інвестованих інвестиційних ресурсів не відповідають необхідним обсягам.Запропоновано створення інноваційно орієнтованого кластера аграрної сфери, удосконалення кредитного механізму та механізму державного регулювання в контексті її сталого розвитку.Цінність дослідження полягає у визначенні тісноти зв’язку між обсягами інвестиційного забезпечення і рівнем розвитку національної економіки (ВВП) та аграрної сфери (ВП с.-г). Практичне використання наведених у цій статті рекомендацій із корегування проекту Концепції «Державна програма сталого сільського розвитку України на період до 2025 року» дозволить оптимізувати фінансовий механізм державної підтримки сталого розвитку аграрної сфери України.Перспективний напрямок досліджень – вивчення та оцінка можливостей застосування іноземного досвіду в оптимізації складників інституційного забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери України.

В статті розкрито вимоги до освіти в умовах формування інформаційної цивілізації та, відповідно, до педагогічної майстерності вчительсько-викладацького складу навчальних закладів всіх рівнів. Акцентується увага на творчо-креативній моделі вчителя нового покоління та системі їх підготовки. Професійно-педагогічна майстерність подається як форма прояву творчо-креативної моделі вчителя нового покоління, а самореалізація педагога – як механізм формування професійно-педагогічної майстерності.
 Проаналізовано ефективне розвивальне середовище в педагогічних навчальних закладах, пов’язане з застосуванням проблемного викладання матеріалу, із застосуванням інноваційних форм ведення занять, орієнтованих на пошукову та дослідницьку діяльність, розвиток творчого мислення та креативність у вирішенні проблем. Акцентовано увагу на виробленні у студентів вмінь по проведенню нестандартних уроків, чим набувається педагогічна майстерність та гарантується подальша педагогічна самореалізація. 
 Педагогічно-наукова складова самореалізації майбутнього педагога набуває змісту ще й за рахунок педагогічної практики та участі в студентських предметних олімпіадах, написаннях наукових робіт на всеукраїнські та міжнародні конкурси – це закріплює в студентів переконаність у необхідності самореалізаційного заглиблення за рахунок використання в університеті розвивального середовища. Запропоновано механізми змістового наповнення розвивального середовища за рахунок використання інформаційних технологій, набуття навичок комунікаційних, продуктивних, автономіських, психологічних, моральних компетентностей.

Розвинуто дослідження проблематики щодо вироблення критеріїв оцінки показників надійності та довговічності несучих конструкцій колісних транспортних засобів з позицій механіки руйнування виходячи з факторів їх початкової дефектності у поєднанні з експлуатаційними дослідженнями в реальних умовах експлуатації. Проведено структурний аналіз відказів транспортних засобів, що є складовою системи з дотримання надійності несучих систем колісних транспортних засобів. Розглянуто концептуальні підходи пошукового конструювання несучих рам засобів транспорту в АПК з прогнозуванням ресурсу роботи, обґрунтовано ефективність при вирішенні вказаних аналітично – пошукових і експериментально – дослідницьких проблем. Проведено ряд випробувань для визначення динамiчних показникiв у найбiльш характерних умовах експлуатації машин. Отримані статистичні дані, які дозволяють, за допомогою аналітичних досліджень, визначити компоненти напруженого стану і характер їх зміни в часі (середні значення, максимальні і мінімальні напруження, їх частоту і т.п.) у відповідності до умов експлуатації. Відносно до отриманих результатів проведено синтез несучих конструкцій через формування таких моделей ресурсу роботи, які адекватно описують процеси, що відбуваються при експлуатації с/г техніки. Такий підхід забезпечує перенесення отриманої експериментальної бази даних (з використанням напрацьованих алгоритмів в динамічній і нелінійній постановці задач) не тільки на проектування розглядуваної конструкції, але і на аналогового типу машин. Забезпечує, в комплексі, прогнозування довговічності з оптимізацією ресурсу роботи, також при модернізації і удосконаленні даного типу конструкцій.
 Ключові слова: пошукове конструювання, надійність, прогнозування, ресурс, навантаженість, засоби транспорту.

За результатами інженерно-пошукових досліджень розроблено та втілено у вигляді діючого стенда структуру мехатронної системи керування рухами виконавчих механізмів. Отриманий діапазон зміни передатних відношень в приводі головного руху та приводі подач дає можливість забезпечення широкого ряду швидкостей та зусиль взаємних переміщень деталі і інструмента, що визначає можливості продуктивної обробки поверхонь широкого діапазону діаметрів і твердих матеріалів. Для більш оптимального способу отримання діапазону характеристик формоутворюючих рухів реалізована можливість управління характеристиками роботи двигуна привода головного руху. Розроблена система також дає можливість встановлення жорсткого кінематичного зв'язку між обертальними та поступальними формоутворюючими рухами, що необхідно для обробки гвинтових поверхонь. Система керування також забезпечує необхідні елементи захисту обладнання і персоналу та передбачає загальмовування двигуна при вимкненні живлення і можливості встановлення обмежень на переміщення. Запропоновані рішення розширюють можливості взаємодії з іншими підсистемами технологічного обладнання, наприклад, механізмом затиску заготовок та інструментів у шпиндельних вузлах верстатів. Використання персонального комп’ютера як програматора контролера, що формує команди керування, а також доступність та поширеність елементної бази на основі якої розроблено представлену систему розширює можливості її виготовлення для використання у складі технологічного обладнання і навчально-дослідних стендів в умовах необхідності економії коштів.
 Ключові слова: шпиндельний вузол, система керування, мехатронна система.

Актуальність. У світі на сьогодні накопичено досить багато клінічного досвіду терапії SARS-CoV-2. Однак усе більше з’являється робіт, у яких висвітлюються нові дані про прояви цього вірусного захворювання та наслідки, які можуть впливати як на зміну його клінічної картини, так і на якість життя перехворілого на COVID-19. Тому метою даної роботи було узагальнення результатів літературного пошуку та власного досвіду інтенсивної терапії ендотеліальної дисфункції при коронавірусній інфекції. Матеріали та методи. В основу роботи покладено результати, отримані за допомогою пошукових інтернет-систем «Google» та «PubMed» за ключовими словами: «інтенсивна терапія SARS-CoV-2», «патофізіологічні зміни при коронавірусній інфекції», «ендотеліальна дисфункція». Результати. У цьому огляді наведені патогенетичні ланки COVID-19, механізми вірусного ураження ендотелію, механізми розвитку гіперкоагулопатії, основні напрямки запобігання наслідкам ендоте­ліальної дисфункції та їх лікування. Висновки. Проведений огляд переконливо показав, що інфекція SARS-CoV-2 сприяє розвитку ендотеліту у різних органах як наслідок вірусного ураження. Саме наявністю COVID-19-індукованого ендотеліту можна пояснити системне порушення мікроциркуляції у різних судинних руслах та їх клінічні наслідки.

У статті розглянуто питання обчислення спектра радіосигналу на обмеженому часовому проміжку. Доведено, що обмеження часу аналізу рівносильне використанню прямокутної віконної функції, частотна характеристика якої має максимальні бічні пелюстки. Розроблено механізм зниження рівня бічних пелюсток шляхом згладжування віконною функцією, що у свою чергу, погіршує спектральний аналіз через розширення величини основного сигналу. Проте значно прискорює процес обробки сигналу для аналізу оператором пошукового комплексу. Використання віконних функцій в програмних продуктах пошукових комплексів значно підвищує ймовірність виявлення цифрових засобів негласного отримання інформації. Доведено неможливість створення універсального алгоритму перетворення аналогового сигналу у цифровий який би міг бути безпомилковим вхідним сигналом для створення програмного засобу автоматизованого комплексу пошуку засобів негласного отримання інформації. Розроблена методика підвищення якості використання швидкого перетворення Фур'є для апаратно програмних комплексів радіомоніторингу. Суть цієї методики у комбінованому підході до перетворення, тобто використовувати не одну віконну функцію, а більш доцільні використовувати віконні функції для кожного відрізка частотного діапазону.

Анотація. Мета дослідження – проаналізувати становище освітян західноукраїнського регіону у контексті боротьби радянської влади і українського підпілля у повоєнний період, довести що саме вчительство опинилося на вістрі цього збройного та ідеологічного протистояння. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, системності, історизму, верифікації. У ході дослідження використовувались проблемно-історичний, пошуковий методи, а також методи мікроісторії та локальної історії. Наукова новизна статті полягає у вивченні особливостей життя і праці вчительства у повоєнний період крізь призму ідеологічного протиборства і збройного протистояння радянської влади і націоналістичного підпілля. Висновки. У науковій статті на основі розсекречених архівів спецслужб показано трагедію західноукраїнського вчительства, яке опинилося в епіцентрі двобою між радянською владою і українським повстанським рухом за вплив на освітній простір регіону. Стверджено, що сталінський режим, прагнучи уніфікувати освітнє життя у західних областях УРСР, вимагаючи прищеплювати комуністичний світогляд у школі, використовував для цього різноманітні механізми – від пропаганди до терору. Нав’язування атеїзму, культу російської мови і літератури, створення піонерських та комсомольських організацій викликало опір з боку українського підпілля. Складна ідеологічна атмосфери в регіоні впливала на життя і діяльність педагогів, які потерпали не лише від важких матеріально-побутових умов, але й опинилися в епіцентрі безкомпромісної боротьби двох сил. Такий двосторонній тиск на вчителів спричинив переслідування як з боку радянської влади, так і українських повстанців, внаслідок чого багато освітян ставали жертвами цього протистояння, або намагалися залишити небезпечний регіон.

В складній фінансово-економічній та політичній ситуації, збій кредитної системи безумовно може стати причиною банківської кризи, що вже неодноразово траплялось в історії України. Проблеми з ліквідністю та платоспроможністю банківських кредитних установ у такій ситуації може вирішити НБУ як кредитора останньої інстанції, який здійснює підтримку банків шляхом рефінансування. Однак кризові явища у вітчизняній банківській системі спонукають по-новому розглядати рефінансування банків, що стимулює до пошуків його ефективних інструментів та механізмів, зокрема до іпотечного рефінансування. Досвід фінансових криз показу, що саме моделі іпотечного рефінансування потребують подальшого ретельного дослідження, адже вони перш за все пов’язані із ризиками, притаманними тій чи іншій моделі. Метою статті є порівняльний аналіз різних моделей іпотечного рефінансування, оцінка притаманних їм ризиків та дослідження розподілу цих ризиків між учасниками іпотечного кредитування та рефінансування.
 Методологічною основою проведеного дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, дослідно-пошукова література, наукові праці вітчизняних вчених з питань рефінансування, іпотечного рефінансування, особливо в умовах кризи, а також інші методи, такі як системний аналіз; синтез, статистичний метод та інші.
 У світовій практиці є три основні моделі іпотечного рефінансування, кожна з яких поряд зі спільними для всіх моделей рисами, має специфічні, притаманні лише їй ознаки. Найдавнішою і, мабуть, найнадійнішою є так звана однорівнева, модель, поширена в європейських та багатьох інших країнах світу. Дворівневі моделі, поширені у США та деяких азійських країнах, а також, до певної міри, у Франції, є мобільнішими порівняно з першою, але й більш ризиковими. Дослідження ризиків, пов’язаних із функціонуванням тієї чи іншої моделі, є дуже актуальним, а тому заслуговує на значну увагу науковців та практиків.
 Наукова новизна полягає в проведеному порівняльному аналізі моделей іпотечного рефінансування та їх зв’язку із фінансовими кризами. Запропоновано створення механізму іпотеки, який поєднує паралельне співіснування двох моделей (одно- та дворівневої) функціонування ринку іпотечного кредитування.
 Практична значимість статті полягає в розв’язані дилеми: як ефективно і безпечно для всіх учасників кредитного ринку використати надані можливості моделей рефінансування в умовах фінансово-економічної кризи.

У статті представлено літературний огляд проблеми використання інноваційних інструментів веб-спостереження, зокрема Google Trends (GT), з метою визначення точного початку сезону спор цвілі. Алергія на цвіль є значним пусковим механізмом розвитку поширених респіраторних розладів – алергічного риніту та астми, хронічного обструктивного захворювання легень тощо. Метою дослідження було вивчення сезонності запитів GT в Україні з кількістю спор Alternaria. Спори роду Alternaria – найпоширеніша складова повітря у всіх регіонах світу, що утворюють інфекційний посівний матеріал численних видів рослин, а також спричиняють важку інгаляційну алергію. Точне визначення настання сезону спор цвілі є вирішальним для підтвердження діагнозу алергії на цвіль та розробки персоналізованого лікування для пацієнтів з алергічним ринітом та астмою. Найбільш комплексним підходом є розвиток загальноєвропейської мережі моніторингу, яка поєднує всі ці стратегії. GT може бути корисним інструментом для диференціації сезонів спор Alternaria, особливо коли вони співпадають з сезоном цвітіння амброзії. Чотири терміни "нежить", "сльози", "задишка" та "кашель" (кирилицею) слід використовувати в Україні для пояснення впливу спор Alternaria. Поєднання запитів GT з кількістю спор може бути використано в масштабних епідеміологічних дослідженнях. Розвиток загальноєвропейської сигнальної мережі моніторингу алергічних захворювань зумовлює проблему перекладу пошукових термінів різними європейськими мовами. Отримані результати можна використовувати як ефективний інструмент запобігання або мінімізації впливу алергену на пацієнтів під час сезону Alternaria.

У статті представлено результати досліджень з визначення ефективних способів уведення та перспективності використання 0,005 % і 0,02 % ультрадисперсної суспензії наноалмазів як можливого активатора фізіолого-біохімічного статусу та поліпшення продуктивних якостей овець харківського внутрішньопородного типу породи прекос. Реалізація поставлених завдань роботи передбачала використання комплексу загальноприйнятих аналітичних, зоотехнічних, біохімічних, біометричних методів. У рамках проведених пошукових експериментів встановлено покращення хімічного складу молока вівцематок, яке супроводжувалось збільшенням вмісту масової частки жиру та значним зниженням вмісту соматичних клітин. Зокрема, за вмістом масової частки жиру вівцематки дослідної групи мали незначну перевагу на 5,7 % над представницями контрольної групи, тоді як за вмістом білку, навпаки, поступались їм – на 13,3 %. Вміст масових часток сухої речовини, сухого знежиреного залишку та лактози перебував майже на одному рівні. Щодо молодняку: суспензія наноалмазів забезпечила незначне підвищення інтенсивності росту, рівня збереженості та поліпшення загального фізіологічного стану. В цілому, за період від 20 діб до 3-місячного віку, суспензії наноалмазів сприяла підвищенню середньодобових приростів у дослідних ягнят, які були на 10,6–11,3 % вищими порівняно з контрольними, що й вплинуло на збільшення їх живої маси при відлученні на 6,7 і 6,9 % проти контролю. Крім того, незначне підвищення в сироватці крові молодняку дослідних груп у кінці досліду загального білка на 2,7 і 8,6 %, альбумінів – на 2,2 і 3,1 %, гамма-глобулінів – на 5,6 і 1,8 %, коефіцієнта А/Г – на 9,5 і 13,5 % та глюкози – на 1,6 % в обох випадках порівняння свідчить про підвищення в їх організмі кровотворних функцій та певне посилення обмінних процесів, що підтверджується вищою живою масою. Однак ці відмінності були на рівні тенденції. Тоді як введення суспензії наноалмазів різними способами (перорально і підшкірно) не мало істотної різниці. Для подальшого виявлення механізму впливу суспензії наноалмазів на організм овець варто провести тривалішу перевірку його використання з залученням до груп більшої чисельності тварин та розширення низки фізіологічних досліджень.

Вступ. Незважаючи на значний досвід застосування базових засобів терапії гострих отруєнь фосфорорганічними сполуками (ФОС) антихолінестеразної дії та результати пошукових досліджень, проведених у світі, існуючі наразі методи терапії таких отруєнь виявляються недостатніми та не відповідають сучасним вимогам щодо ефективного лікування та збереження здоров‘я людини. Мета. На підставі аналізу наукових публікацій зробити огляд сучасних лікарських засобів базової терапії та профілактики гострих отруєнь ФОС на етапах їхнього експериментального дослідження, визначити основні напрямки подальшої розробки цих засобів. Методи. Проведено системний контент-аналіз даних літератури з використанням бази даних PubMed. Результати. Сучасні принципи фармакотерапії гострих отруєнь антихолінестеразними ФОС базуються на застосуванні антихолінергічних засобів (переважно атропіну), реактиваторів холінестерази та антиконвульсивної дії. М-холінолітична терапія залишається обов’язковим базовим компонентом терапії гострого отруєння ФОС. Сьогодні дослідження спрямовані на пошук менш токсичних М-холінолітиків з більш широким спектром терапевтичних ефектів. Нині ще не створений реактиватор холінестерази, який має таку характеристику спектру дії і здатний запобігти центральним ефектам при отруєннях ФОС. Недостатньо досліджена й ефективність комбінованої дії реактиваторів АХЕ. Одним з підходів до вирішення проблеми захисту центральної нервової системи при отруєнні ФОС може бути пошук комбінації реактиваторів периферичної холінестерази з нейропротекторами, здатними долати гематоенцефалічний бар’єр. Розробка антиконвульсивних терапевтичних агентів потребує подальшого дослідження механізму епілептичного статусу за гострого отруєння ФОС. Висновки. Триває інтенсивний пошук засобів лікування отруєнь ФОС в усьому світі. Але на часі важливість пошуку і впровадження уніфікованої методології дослідження терапевтичної ефективності широкого спектру фармакологічних засобів на етапі їх доклінічної оцінки. Зусилля щодо пошуку засобів фармакологічної корекції отруєнь ФОС мають супроводжуватися формуванням більш зваженої регуляторної політики у сфері застосування пестицидів. Також необхідно створити чітку і послідовну політику щодо інформаційних заходів, які б зосереджували увагу на небезпечності ФОС, а також сприяли профілактиці ментальних розладів, що провокують суїцидальні наслідки. Ключові слова: фосфорорганічні сполуки, гостре отруєння, засоби базової терапії, засоби профілактики.

Авторами здійснено спробу окреслити особливості класифікації об’єктів інформаційного поля дітьми з затримкою психічного розвитку, що передбачало вивчення сформованості процесів та операцій, які лежать в основі здатності до категоризації предметів і явищ навколишнього світу, зокрема побудови гіпотези, сприйняття невизначеності вимог завдання, аналіз інформаційного поля як умови прогнозування та ін. На основі теоретичного аналізу з’ясовано, що взаємодія зі світом інформації залежить від рівня когнітивного розвитку дітей і здатності трансформувати інформацію відповідно до функціонування когнітивних процесів. Тобто процес пізнання передбачає вербалізацію даних, які надходять із зовнішнього світу й ґрунтуються на вміннях проводити хоча б первинний аналіз пошукових завдань, котрий базується на когнітивних здібностях. Розглянуто та проаналізовано модифікації методу утворення штучних понять, що дало змогу розробити діагностичний інструментарій щодо з’ясування особливостей перебігу когнітивних процесів у дітей із затримкою психічного розвитку при сприйнятті характеристик інформаційного поля (як об’єкта відображення, так і суб’єкта сприйняття). Застосування методики утворення штучних понять (Дж. Брунер) дало змогу виявити особливості когнітивних стратегій при класифікації об’єктів інформаційного поля в дітей із затримкою психічного розвитку та дітей з нормотиповим розвитком (умінь класифікувати об’єкти, встановлювати закономірності, формувати відповідний спосіб дії та можливості застосування в нових ситуаціях). Доведено, що в дітей із затримкою психічного розвитку функціонування когнітивних механізмів, які задіяні в операціоналізації інформації, знаходиться на досить низькому рівні. Установлено, що для дітей із затримкою психічного розвитку властивими є: складність сприйняття об’єктів інформаційного поля, фрагментарність їх класифікації; низький темп оволодіння пізнавальною інформації та її категоризацією; вузька спрямованість пізнавальної орієнтації щодо оволодіння програмовим матеріалом та ін. Отримані результати є досить цікавими, оскільки свідчать, про можливість, за відповідних умов, формування вищого рівня (або прискорення) розвитку слабко розвинених когнітивних здатностей у дітей зазначеної категорії. Отже, у статті науково-теоретично обґрунтовано й стисло охарактеризовано процес класифікації об’єктів інформаційного поля дітьми із затримкою психічного розвитку, а також наведено результати експериментального дослідження, яке дало змогу визначити особливості та окреслити окремі шляхи його оптимізації.

Актуальність статті полягає в тому, що сьогодні світове співтовариство визначає наркозлочинність як проблему, яку можливо стримувати (мінімізувати) лише комплексно, за рахунок всіх державних і соціальних механізмів. Головним завданням протидії наркозлочинності було і залишається здійснення превентивного впливу на негативні явища і тенденції. В Україні ефективність такої діяльності залежить в першу чергу від результативності роботи спеціалізованих субʼєктів протидії наркозлочинності, серед яких особливе місце посідають оперативні підрозділів Національної поліції (кримінальна поліція). У статті досліджено структурно-функціональну побудову підрозділів протидії наркозлочинності Національної поліції України та їх роль у запобіганні наркозлочинності. За результаті дослідження автором визначено, що основними суб’єктами запобігання кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, крім підрозділів по боротьбі з наркозлочинністю Національної поліції України, є підрозділи карного розшуку та стратегічних розслідувань. Визначено, що запобіжна діяльність підрозділів протидії наркозлочинності Національної поліції України ‑ це діяльність підрозділів по боротьбі з наркозлочинністю Національної поліції України та інших підрозділів кримінальної поліції (карного розшуку, стратегічних розслідувань), які систематично, комплексно проводять пошукові, оперативно-розшукові, адміністративні, кримінально-процесуальні та інші заходи (дії) превентивного призначення, спрямовані на окремі групи та конкретних осіб, які схильні до вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, та/або мають кримінально протиправні наміри щодо їх вчинення, або розпочали кримінально протиправну діяльність з метою мінімізації криміногенних чинників та корекції поведінки осіб, схильних до вчинення цих правопорушень, недопущення вчинення кримінальних правопорушень на різних стадіях кримінально протиправної діяльності, а також мінімізації наркоманії в країні.

Пошук розподілених об’єктів в районах є важливим та достатньо складним завданням моніторингу при виконанні спеціальних завдань. Вирішення даного завдання полягає у розробці стратегії пошуку з використанням груп рухомих об’єктів. В якості таких груп можна розглядати пошукові групи, безпілотні системи та багато інших. Проте дослідження групової діяльності рухомих об’єктів – це відоме завдання, яке можна вирішити багатьма способами. Один із способів – пошук аналогій в живій природі, та використання механізмів, реалізованих природою в поведінці живих істот. В статті розроблена стратегія пошуку, яка ґрунтується на відтворенні природного явища групової поведінки, а саме поведінки косяка риб. Основні характерні властивості косяка риб реалізовані за допомогою клітинного автомату на двовимірній однорідній решітці з автоматами які характеризують об’єкти пошуку та груповий рухомий об’єкт. В роботі використано та описано однорідну клітинну решітку, яка не згорнута в сферу для спрощення обрахунків. Для решітки встановлені межі, які характерні для вирішення реальних завдань при пошуку об’єктів в заданій області простору. В статті розглянута діяльність однорідних групових об’єктів, проте в подальшому вдосконаленні такого підходу, можуть бути використані різнорідні та змішані групи або сукупності різнорідних груп, що будуть діяти у відповідності з наборами правил зміни станів. Використання клітинного автомату дозволяє створити довільну систему правил його роботи. Критерії, що характеризують досяжність об’єктів пошуку можуть бути модифіковані під конкретні завдання та дозволяють впливати на час та оперативність пошуку, а також створювати різні поєднання цих та інших факторів, які впливають на ефективність вирішення завдання. Дослідження такого автомату дозволяє стверджувати про можливість створення ефективного автомату пошуку маршрутів з заданими часом та точністю роботи, що може бути використано в реальних умовах.


 Упродовж низки проєктів, що їх останніми роками виконував Український центр вивчення історії Голокосту, було виявлено різноманітні історичні джерела, які загалом містять відомості про понад 140 місць загибелі ромів у зонах німецької окупації України. У цій статті подано п’ять карт, які є результатом пошукової роботи й заповнюють наявні на сьогодні у картографії та історіографії пробіли, дають змогу дати відповіді на такі запитання, що є нагальними при описі долі ромського населення України: 1) кількість і розташування місць страт ромів (що важливо для усвідомлення масштабу, регіональних особливостей і статистичних аспектів геноциду ромів на теренах України); 2) розподіл між кочовими та осілими ромськими жертвами за наявними джерелами (що важливо з огляду на концептуальні дискусії в історіографії щодо засад нацистської «циганської» політики, адже переважання жертв, які були осілими, переконливо демонструє, що у мотивації виконавців злочинів расово-ідеологічні чинники превалювали над уявленнями про «асоціальність» окремих ромів); 3) розподіл між німецькими виконавцями та місцевими співучасниками у злочинах щодо ромів (що важливо у контексті питання про ставлення місцевого населення до переслідуваних ромів та ступінь ініціативи місцевих органів врядування і допоміжної поліції у геноцидних акціях); 4) установа, яка задокументувала злочин (що важливо з погляду політики держави щодо документування злочинів проти ромів – зокрема, їхньої повноти та репрезентативності, – та особливостей формування суспільних уявлень про це); 5) наявність меморіальних об’єктів на місцях загибелі ромських жертв або зазначення наявності ромів серед жертв (що важливо у контексті формування соціальної пам’яті про геноцид ромів та наявності/відсутності механізмів «культурної пам’яті», що покликані увічнити пам’ять жертв). До кожної карти наведено опис методики її складання та аналіз наукової ваги поданих на ній відомостей. Узяті разом або окремо, карти мають потенціал для використання у науковій, освітній та музейній діяльності.

Тенденція до скорочення кількості годин фундаментальних дисциплін примушує шукати нові шляхи для підвищення ефективності викладання. Одним із способів такого підвищення є введення у навчальний процес елементів проблемності [1]. Проблемне навчання полягає у створенні для студентів проблемних ситуацій, усвідомленні і вирішенні цих ситуацій у ході активної пошукової діяльності, в процесі вирішення студентами проблемно-пізнавальних задач. Це все відбувається при максимальній самостійності і під загальним керівництвом викладача.Проблемне навчання дозволяє формувати особливий стиль розумової діяльності і дослідницької активності студентів.До останнього часу вважалося, що єдиним способом навчити студентів вирішувати задачі є практика у розв’язуванні великої кількості задач. Значна частина всього навчального часу, власне, на це витрачається. Та результати такої роботи, зазвичай, скромні: більшість студентів так і не оволодіває загальним підходом до вирішення задач і при зустрічі з незнайомим типом завдання, губиться, не знаючи з чого почати. В кінцевому рахунку ці задачі розв’язуються лише за допомогою викладача. Отже, потреба в зміні цього застарілого методу є нагальною. Але повністю побудувати навчання на основі проблемності – нереально. У студентів, переважно, різний рівень підготовки і різний інтелект. І якщо для когось проблемне завдання виявиться непосильним, то це вносить дезорганізацію у навчальну роботу.Для того, щоб вияснити рівень інтелекту студентів, а також їх здібності до вивчення таких фундаментальних дисциплін як фізика чи теоретична механіка, пропонується на першому практичному занятті провести ряд психологодіагностичних тестів. Це дасть можливість отримати достовірний прогноз оцінки (і, відповідно, рівня набутих і усвідомлених знань) на кінець вивчення студентами даного навчального предмету (фізики, теоретичної механіки), а також дозволить визначити наскільки інтенсивно можна застосовувати елементи проблемного навчання у конкретній групі.До сих пір для перевірки знань, необхідних для вивчення предмету, застосовувався вхідний контроль. За його допомогою можна було виявити той багаж знань, з яким студенти підходять до вивчення дисципліни. Але, як свідчить досвід викладання, вхідний контроль не показує реального рівня базових знань студентів, частина з яких просто забула за час канікул необхідний матеріал, інша частина ставиться до вхідного контролю формально, без інтересу. Використання ж комплексного тестування, яке включатиме відносно полегшений вхідний контроль, тест на визначення рівня інтелекту та тест на розуміння техніки, дасть можливість отримати достовірні дані про потенціал кожного студента в царині конкретної дисципліни (у даному випадку йдеться про фізику і теоретичну механіку).Існує досить значна кількість тестів для вимірювання рівня інтелектуального розвитку. Вартими уваги слід визнати шкали вимірювання інтелекту за Векслером [2], методику Равена [3] та тести Айзенка [4]. Але шкали Векслера є занадто громіздкими, а методика Равена більше підходить для оцінювання логіки мислення. Для здійснення нашої мети найбільш придатними слід вважати тести розроблені англійським психологом Г. Айзенком. Вони дають змогу визначити “коефіцієнт інтелектуальності”, який скорочено позначають “IQ”. У цих тестах використовується словесний, цифровий і графічний матеріал у поєднанні з різними способами формулювання і постановки задачі (зразки завдань наведені нижче, мал. 1).Вставте пропущене число 6 ( 96 ) 1210 ( ... ) 15Вставте слово, яке було б закінченням першого слова і початком другогоКОНТР ( ... ) ИВВставте пропущене число 4 1 22 6 33 2 ?Виберіть потрібну фігуру з шести пронумерованих Мал. 1 Такий змішаний характер тестів дозволяє більш об’єктивно дати загальну оцінку “IQ” студента. Для вирішення завдань встановлюється обмежений час (30 хв.). За кожну правильно вирішену задачу нараховуються бали. Сума цих балів по спеціальній шкалі перераховується в “IQ”. Головне у тестах Айзенка – їх модельний характер.Що стосується тестів на розуміння техніки, то для застосування у комплексному тестуванні краще за все підходить тест Беннета [3]. Його методика використовується з метою визначення технічних здібностей. Студентам пропонується 60 малюнків, які представляють собою технічні задачі. Час проведення тесту не повинен перевищувати 40 хв. Зразок завдань наведений на мал. 2. Особливістю тесту Беннета, на відміну від тестів інтелекту, є його спрямованість на вимірювання досягнень студентів у даній області на момент тестування, в той час як дослідження інтелекту передбачає і прогноз подальшої критеріальної діяльності, тобто передбачення майбутнього розвитку.Отже, провівши за дві академічні години таке комплексне тестування, ми можемо отримати “важелі” для ефективного керування навчальним процесом кожного студента. Звичайно, що тут можливі різні варіанти: трапляються студенти з добрим володінням базовими знаннями, але з посереднім інтелектом і поганим розумінням техніки, а буває і навпаки. Якраз у другому випадку слід застосовувати індивідуальний підхід, аби не втратити потенційно сильного студента. Хоча ідеальним слід вважати варіант, при якому всі три тестування дадуть високі результати. Таким чином, можна зорієнтуватися, наскільки інтенсивним може бути застосування проблемного навчання у даній студентській групі. Який аероплан повертає направо? Яка шестерня здійснює більше обертів у хвилину? Який візок має більше шансів перевернутися на горбі? Які колеса чинять більший тиск на рейки? Мал. 2 “Левова” частка практичних занять з фундаментальних дисциплін витрачається на розв’язування задач. Тому формування культури вирішення задач – є одним з найважливіших завдань. Культура розв’язку задач полягає в тому, що пошук вирішення здійснюється на основі всестороннього аналізу задачі, кожна гіпотеза обґрунтовується, після відшукання правильного розв’язку проводиться ретроспективний аналіз з метою виявлення загальних методів, які були застосовані у даному вирішенні. При цьому слід використовувати особливу систему вправ, де конкретні задачі виявляються лише матеріалом, а метою є послідовне здійснення таких операцій: а) розчленування задачі на елементарні умови та вимоги; б) виявлення залежностей між окремими даними і вимогами; в) побудова схематичної моделі задачі.Обов’язково слід враховувати, що у всіх цих вправах сама запропонована задача не вирішується, щоб не відволікати студентів від головного – аналізу задачі. Особливу роль у формування в студентів культури розв’язуванні задач відіграє завершальний аналіз проведеного вирішення з метою виявлення і засвоєння загальних методів і прийомів розв’язування задач. Доцільно проводити також одночасне вирішення декількох однотипних задач, щоб прищепити студентам розумний підхід до пошуків і конструювання методів розв’язування. Студент повинен набути уміння ставити навчальну задачу і вирішувати її.Тільки детальне знання можливостей конкретного студента, яке викладач повинен отримати буквально на перших заняттях, дозволяє відчути ту межу в студентській свідомості на якій закінчується бездумний перебір варіантів і починається справжній творчий пошук.

Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти.
 У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення.
 Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів.
 У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв’язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів.
 Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін.
 Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб’єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі.
 Третя, четверта та п’ята глави, об’єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо.
 Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов.
 У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк.
 Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах.
 У главі п’ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб’єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників.
 Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення.
 Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих знань.
 Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу.
 Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів.
 Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань.
 Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.

Метою статті є з’ясування взаємного впливу теорії криміналістики і теоретичних основ криміналістичної методики і ролі останньої у формуванні докт рини криміналістики. Відзначається, що криміналістична методика є складовою криміналістики, а тому свої завдання вирішує в руслі загальної мети криміналістичної науки: пізнання і подальше практичне використання знань щодо закономірностей у події злочину, механізму відображення його в носіях інформації, організації пошуково-пізнавальної діяльності, на основі чого розробляє технології, методи і засоби з виявлення та розслідування кримінальних правопорушень. Наголошено, що теоретичні положення криміналістичної методики розслідування ґрунтуються на низці загальних засад криміналістики, до яких відносяться: 1) виокремлення двох взаємопов’язаних об’єктів криміналістичного аналізу – злочину (злочинної діяльності) і розслідування (слідчої діяльності); 2) дослідження вказаних об’єктів із позицій діяльнісного, системного, функціонального, технологічного, евристичного й інформаційного підходів; 3) розуміння сутності розслідування як інформаційно-пізнавальної діяльності. Виокремлено пізнавальний, інформаційний та організаційно-управлінський аспекти діяльності з розслідування у світлі згаданих засад криміналістики, що суттєво впливає на розуміння змісту і завдань криміналістичної методики, на розроблення теоретично обґрунтованих практичних рекомендацій з оптимальної організації розслідування окремих категорій правопорушень. Відзначено, що криміналістична методика не тільки використовує загальну й окремі криміналістичні вчення і теорії, а й сама розробляє власні теоретичні засади, які являють собою системне наукове утворення, в якому відбиваються призначення, завдання, сутність і специфічні елементи криміналістичної методики. Вказано, що окремі теоретичні положення, поняття і категорії, що виникли в криміналістичній методиці (криміналістична класифікація, криміналістична характе ристика злочинів, типові слідчі ситуації тощо) з часом стали розглядатися як окремі теорії криміналістики. Мета теоретичних положень криміналістичної методики злочинів полягає у створенні теоретичної бази, на якій формуються системи наукових підходів іпринципів побудови окремих методик розслідування різного рівня та умов їх застосування у практичній діяльності. Розглянуто завдання криміналістичної методики: 1) розроблення принципів формування окремих методик розслідування; 2) розроблення рекомендацій з їх адаптації та застосування у розслідуванні конкретних кримінальних правопорушень; 3) розроблення рекомендацій із побудови методики розслідування у кримінальному провадженні за відсутності наукової методики з розслідування відповідної категорії кримінальних правопорушень. Відзначено, що за умови правильного визначення принципів наукового формування окремих методик доцільним є створення загальної (базової) моделі криміналістичної методики розслідування. Наводяться та обґрунтовуються специфічні принципи формування окремих криміналістичних методик, які відзначаються конкретно-методичною, прагматичною і програмованою спрямованістю. Запропоновано систему принципів адаптації окремих методик до конкретного випадку розслідування кримінального правопорушення. Зазначено, що доцільним є виокремлення стратегічного і тактичного рівнів розслідування, що надає йому системності й технологічності, дає змогу чітко виділити кінцеві і проміжні, загальні і локальні завдання, а також шляхи їх вирішення. У цьому розумінні криміналістичну методику можна розглядати як стратегію розслідування. Зроблено висновок, що криміналістична методика розслідування як завершальний розділ криміналістики синтезує всі її наукові здобутки з метою створення системи ефективних рекомендацій з розслідування кримінальних правопорушень. Вона також відіграє суттєву роль у формуванні доктринальних положень криміналістики, збагачуючи і розвиваючи її теорію, трансформуючи та покладаючи їх у практичне русло діяльності з розслідування різних видів і форм кримінальних правопорушень.

Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освіту обумовило появу мережевих технологій навчання. Розвиток Інтернет-технологій відкриває нові шляхи для впровадження дистанційних технологій у вищу освіту та потребують необхідного сучасного мережевого навчально-методичного забезпечення. Специфікою вищого навчального закладу морського профілю є наявність проходження курсантами довготривалої морської практики, а в таких умовах найбільш ефективною є дистанційна форма навчання.Таким чином, створення мережевих освітніх ресурсів у вищому навчальному закладі морського профілю є актуальною проблемою, розв’язання якої обумовить перехід на новий рівень використання телекомунікаційних технологій, дозволить організацію навчальної діяльності на основі інформаційних освітніх ресурсів в глобальних мережах.Питання використання ІКТ у навчальному процесі ВНЗ розглядалися багатьма вітчизняними та закордонними науковцями такими, як Є. С. Полат, М. І. Жалдак, Н. В. Морзе, С. А. Раков, В. В. Олійник, О. В. Співаковський, В. Ю. Биков, В. М. Кухаренко та інші. У структурі інформаційної культури вчителя Н. В. Морзе серед інших складових виділяє культуру використання ІКТ і культуру спілкування через засоби ІКТ [3].Розробці методичної підтримки засобів ІКТ присвячені роботи таких науковців, як В. Ю. Биков, А. Ф. Верлань, Т. Л. Архіпова, О. М. Гончарова, А. М. Гуржій, Ю. О. Жук, Л. І. Білоусова та ін. У своїх працях науковці відмічають високу ефективність використання інформаційно-комунікаційних технологій в навчальному процесі. Значна кількість досліджень присвячених створенню нової системи інформаційного забезпечення освіти, розробленню автоматизованих навчальних систем тощо.О. В. Співаковський проводить дослідження методики викладання із використанням мультимедійних навчальних програм, застосування Інтернет-технологій, електронних бібліотек, мережевих навчальних систем; реалізації дистанційного навчання [4].В роботах Р. С. Гуревича, Л. В. Жиліної, Т. І. Чепрасової розглядається необхідність електронних навчально-методичних комплексів для якісного здійснення процесу навчання та його методичного забезпечення, структура яких включає: електронний навчальний посібник; комп’ютерний практикум лабораторного моделювання; систему тестування; мережеву Web-версію курсу тощо [1; 5].Визначення електронного навчально-методичного комплексу можна сформулювати так: навчально-методичний комплекс-це навчальна програмна система комплексного призначення, що забезпечує неперервність та повноту дидактичного циклу процесу навчання. Вона являє собою теоретичний матеріал, контроль рівня знань та умінь, інформаційно-пошукову діяльність, математичне та імітаційне моделювання з комп’ютерною візуалізацією та сервісні функції при умові здійснення інтерактивного зворотного зв’язку [2].Освітні мережеві навчально-методичні комплекси (МНМК) є програмно-інформаційним посередником між тими, хто навчаються і викладачами, тому функції навчально-методичного комплексу створенні підтримки користувачів.Мережеві навчально-методичні комплекси повинні забезпечувати всі традиційні форми навчання у вищому навчальному закладі:лекції, практичні заняття, консультації. В ході роботи з МНМК можуть бути також здійснені консультацій в он-лайн режимі з викладачем для студентів, що не мають змогу отримати допомогу на території ВНЗ.Мережевий навчально-методичний комплекс в процесі навчання подає навчальні матеріали у доступній формі, наочно, згідно змісту та методики навчання; грає роль помічника в розв’язанні вправ та контролера в прийнятті результатів тестувань, контрольних робіт, звітів тощо, наявність журналу успішності допомагає контролювати рівень засвоєння матеріалу. При розробці мережевого навчально-методичного комплексу необхідно поєднати технологічні етапи створення навчальних курсів з дидактичними принципами навчання та основними ступенями учбового процесу.Мережевий навчально-методичний комплекс містить всі необхідні матеріали такі, як план роботи, робоча програма, електронний лекторій, можливо відео лекторій, практикум, бібліотеку електронних посібників, тренажери, варіанти контрольних та розрахунково-графічних робіт, засоби он-лайн тестування, теми проектів, рефератів тощо.МНМК є основним засобом для організації навчального процесу в нових освітніх умовах для очної, заочної та дистанційної форм навчання. Навчально-методичний комплекс спонукає тих, хто навчається, до активної пошукової навчальної діяльності, самостійного оволодіння знаннями, шукати та знаходити джерела необхідної інформації, розвитку творчих здібностей тощо.Нами було створено МНМК навчання курсу «Вищої математики» майбутніх судноводіїв. При цьому самостійна робота курсантів стає переважаючою в структурі навчально-освітньої діяльності.МНМК курсу «Вища математика» складається з блоків: інструктивний, інформаційний, комунікативний та контролювальний (рис. 1). Рис. 1 Кожен блок являє собою комплект дидактичних ресурсів (рис. 2).МНМК є результатом розвитку та інформатизації традиційних навчально-методичних комплексів. Комплекс здатен забезпечити в належному об’ємі всі традиційні види занять у вузі (лекції, практичні заняття, науково-дослідницьку роботу, самостійну роботу, модульні контрольні роботи, заліки).Кожен курсант має вільний доступ до необхідного навчального матеріалу. Реєструючись у системі і отримуючи доступ до навчального матеріалу, який відповідає його спеціальності та академічному рівню, курсант може розпочати свою самостійну роботу скрізь, де є вільний доступ до мережі Інтернет.Весь матеріал комплексу розподілений на курси:1. Класики 1 курс.2. Класики 2 курс.3. СП 1 курс.4. СП 2 курс.5. Заочне відділення 1 курс.6. Заочне відділення 2 курс.7. СП заочне відділення 1 курс. Рис. 2 Мережевий навчально-методичний комплекс для забезпечення самостійної роботи курсантів Херсонської державної морської академії з вивчення курсу вищої математики, здійснення перевірки сформованості знань, вмінь та навичок курсантів розраховано і на користування викладачів інших спеціальностей кафедри.Сучасний судноводій або судновий механік – це людина, яка крім знання спеціальних дисциплін, повинна володіти ІКТ, вміти інтегрувати свої знання у інноваційні технологій, самостійно творчо вирішувати наукові, технічні, суспільні задачі, критично мислити, захищати свою точку зору. Він повинен вміти працювати в злагоді з оточуючими, постійно поповнювати і поновлювати свої знання шляхом самоосвіти, самовдосконалення. Вища школа реалізує цю задачу при особливій організації освітнього процесу, спрямовану на активну самостійну роботу курсантів.

Безсумнівно, що якість підготовки майбутнього вчителя фізики – феномен панорамний. Однак, дидактика фізики, як теорія навчання з предмету, може з достатньою мірою передбачуваності та дієвості орієнтувати на визначальні пріоритети та ефективні технології становлення фахівця. Якщо дидактику фізики трактувати як науку про оптимізацію та закономірності організації контролю в навчанні, управління цим процесом (управління навчально-пізнавальною діяльністю, предмет котрої співвідноситься з процесами задавання корисних установок, прогнозованої міри обізнаності, власної системи цінностей, професійного компетентнісного та світоглядного досвіду), то одразу спливає на перший план доречність впровадження менеджменту якості підготовки майбутнього вчителя фізики.Категорія якості навчання тісно пов’язана з методологічним та світоглядним аспектами категорії знання і несе у собі ознаки особистісної забарвленості: тільки власна навчально-пізнавальна діяльність виступає одночасно і джерелом, і засобом формування особистісних набутків (різної якості знань, компетентностей, світогляду) людини [1–4]: ЗЗ – заучування знань; НС – наслідування; РГ – розуміння головного; ПВЗ – повне володіння знаннями; УЗЗ – уміння застосовувати знання; Н – навичка; П – переконання; Зв – звичка.У світовій та вітчизняній практиці спостерігаються тенденції поступового переходу від інформаційно-виконавських до пошуково-креативних схем навчання. За цих обставин проблема управління пізнавальною діяльністю у навчанні набуває особливої ваги: далекі до своєї досконалості матриці управління у традиційному навчанні, стають все менш придатними для використання в умовах інноваційних схем навчання, сучасні ж матриці управління – уже потрібно створювати, орієнтуючись на Національну рамку кваліфікацій України [7].Як відомо, концепція TQM (категорія всеохопного управління якістю (Total Quality Management – TQM) орієнтує на впровадження менеджменту якості (стандарт ISO 8402-94) на основі системного підходу [9]). З іншого ж боку, у традиційному навчанні, проблема управління особистісними набутками учнів здебільшого ставилась і розвивалась опосередковано, шляхом своєрідної її трансформації у проблему контролю пізнавальної діяльності, а внаслідок такої «мутації» проблем, цілеспрямоване регулювання та коригування у конкретному пізнавальному акті значною мірою унеможливлювалося з причин наявного суб’єктивізму в оцінюванні якості знань, «монополії» викладача на це оцінювання та зорієнтованості процедури контролю переважно на кінцевий результат навчальної діяльності, а не процес її протікання.Становлення майбутнього вчителя проходить через поєднання у собі двох взаємопов’язаних процесів: організацію діяльності студента та контроль цієї діяльності. Об’єктом управління тут виступає студент (як керована і самокерована система); об’єктом контролю – педагогічна діяльність цієї особистості; предметом управління є процес досягнення майбутнім фахівцем проектованого результату навчання [1]; предметом контролю – протікання процесу оволодіння запланованими професійними набутками. Успіх у навчанні є наслідком вдалих управлінських дій [1–4], коли гарантовано формуються предметні та професійні компетентності.Коригувати, регулювати, управляти професійними якостями майбутнього фахівця можливо лише в умовах узгодження і одночасної стандартизації як змісту, так і освітнього середовища стосовно конкретної освітньої галузі [2]. Вказаній проблемі було присвячено проект, мета якого полягала (проект виконується в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка в рамках діяльності наукової школи впродовж 1993–2011 років (науковий керівник – Атаманчук П. С.)) в теоретичному обґрунтуванні, апробації та практичному впровадженні методології управління фаховою підготовкою майбутніх учителів фізики в умовах особистісно орієнтованого навчання [1–4]. При цьому надто важливо, щоб започатковуваний нині перехід на принципи організації Національної системи кваліфікацій [7] стимулював вітчизняну освіту до забезпечення якісної професійної підготовки фахівців та збагачення наявних пріоритетів (рис. 1).За таких умов головним результатом досліджень було теоретичне обґрунтування та технологічна інтерпретація концепції цілеспрямованого управління якістю підготовки майбутніх фахівців [9] з акцентом на особистісно орієнтоване навчання та ступеневу освіту [2–4]. Узагальнені результати наших досліджень частково відображено в поданих нижче публікаціях (рис. 2).При цьому отримані нами результати дослідження пройшли широку апробацію на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і міжвузівських науково-методичних конференціях та ході впровадження в навчальний процес середніх та вищих навчальних закладів. Однак, сьогодні ще мало уваги використанню впливу ультранових наукових досягнень і технологічних винаходів на плин світових соціальних процесів, освіту й науку, на основи побудови антропосфери та щоденне буття людини: значних напрацювань аналогічного характеру ні в Україні, ні на світовому рівні поки-що не видно.Основою формування професійних якостей майбутнього фахівця є його залучення (давня мудрість гласить: «Скажи мені – і я забуду; покажи мені – і я запам’ятаю; залучи мене – і я навчусь») до активної навчально-пізнавальної діяльності, причому такої, щоб «теоретик» більше практикував, а «емпірик» більше теоретизував [1; 2]; дієвий рівень обізнаності, професійних компетентностей та світогляду фахівця формується тільки через належне навіювання відношень до об’єкта пізнання; принцип динамічного балансу раціонально-логічного і почуттєво-емоційного (рис. 3), покладений в основу навчання, сприяє формуванню у студентів власного авторського кредо [2].На даний час нами обґрунтовано, доведено та репрезентовано [1–4] наступні технологічні та методичні можливості:– побудови освітнього прогнозу та розробки структурно-логічної схеми змісту моделі освіти;– створення схеми-матриці цільової навчальної програми та використання її як засобу цілеорієнтацій відповідної освітньої моделі навчання (рис. 4);– результативності системи управління навчально-пізнавальною діяльністю, що обслуговується різними галузями знань (психологія, педагогіка, нейрофізіологія, кібернетика, філософія тощо), яка виявляється у поступовому переведенні цього процесу в режим саморегульованого протікання (рис. 5);– значущості освітнього (навчального) середовища у навчанні за дидактичною схемою, що орієнтує на фіксований результат-еталон, яка зумовлюється адресною інформаційно-технологічною та матеріально-технічною підтримкою навчально-пізнавальної діяльності тощо.В цілому нами встановлено, що за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Еталон контролю можна розглядати і як ступінь досягнення мети, і як стимул діяльності, і як критерій оцінки, і як ціннісні здобутки особистості. Також він характеризує контрольно-стимулюючий компонент процесу навчально-пізнавальної діяльності, що реалізується на етапах об’єктивізації контролю та проектування наступної діяльності (табл. 1). Таблиця 1.Ціннісні здобутки особистості РівеньЕталонПозначенняЦіннісні новоутворення(якість знань)НижчийЗавчені знання33Студент механічно відтворює зміст пізнавальної задачі в обсязі та структурі її засвоєнняНаслідуванняНСТой, хто навчається копіює головні моторні чи розумові дії, пов’язані із засвоєнням пізнавальної задачі, під впливом внутрішніх чи зовнішніх мотивівРозуміння головногоРГСтудент свідомо відтворює головну суть у постановці і розв’язуванні пізнавальної задачіОптимальнийПовне володіння знаннямиПВЗМайбутній спеціаліст не тільки розуміє головну суть пізнавальної задачі, а й здатний відтворити весь її зміст у будь-якій структурі викладуВищийНавичкаНТой, хто навчається здатний використовувати зміст конкретної пізнавальної задачі на підсвідомому рівні, як автоматично виконувану операцію (ця якість знань регламентується в часі)Уміння застосовувати знанняУЗЗЗдатність свідомо застосовувати набуті знання у нестандартних навчальних ситуаціях (творче перенесення)ПереконанняПЦе знання, незаперечні для особистості, які вона свідомо долучає у свою життєдіяльність, в істинності яких вона упевнена і готова їх обстоювати, захищати В умовах реформування освіти, прогнозовані рівні навчальних досягнень набувають одразу ж ознак самочинності, якщо вступає в дію механізм цілеспрямованого впливу на функціонування як раціонально-логічного, так і емоційно-ціннісного мислительних начал того, хто навчається. Дія механізму формування прогнозованих навчальних досягнень [4–8] в особистісно орієнтованому навчанні (на рис. 6 – штриховий контур) полягає в поступовому підвищенні рівня обізнаності. Задані у наведеній схемі орієнтири дають підстави для виділення п’яти можливих рівнів навчально-пізнавальних досягнень: буденного знання, нижчого, оптимального, вищого, об’єктивно нового наукового знання.Репродуктивна активність студентів у вивченні природничо-технологічних дисциплін ще якось здатна себе виявляти на раціонально-логічному рівні пізнавальної діяльності, однак пошукова та креативна активність немислима без поєднання обох сторін пізнавального акту – раціонально-логічного та емоційно-ціннісного (духовного). Тільки внаслідок такого поєднання впливів на активність студента у навчанні маємо шанс формувати його обізнаність від рівня буденних знань до відповідних вищих рівнів компетентності та світогляду.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності [5; 6], то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Тільки об’єктивний контроль результатів навчання та управління якістю цього процесу й процесом формування компетентностей (предметних та професійних) здатні забезпечити прогнозованість у фаховому становленні майбутнього вчителя фізики. Трактуючи якість як системну методологічну категорію, що відображає ступінь відповідності результату поставленій меті, легко окреслити траєкторію розв’язання вказаної проблеми. Відомо, що в процесі формування професійних якостей фахівця підручник є надійним засобом трансляції змісту та ідеології конкретного освітнього стандарту. Автори проекту підручників (рис. 7, 8) вперше у вітчизняній і світовій практиці обґрунтували та впровадили технологію бінарних цілеорієнтацій (фізика, методика викладання фізики), що є надійною передумовою дієвості навчання (формування компетентнісно-світоглядних якостей майбутнього фахівця) та основою формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивовування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету – фізики) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя фізики, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Дослідження варто продовжити в аспекті вироблення управлінських технологій та менеджменту формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.

Розгортання Державної цільової програми «Сто відсотків» інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів на період 2011-2015 рр., у рамках якої передбачено їх забезпечення широкосмуговим підключенням до мережі Інтернет, створило передумови для докорінних змін в інформаційно-навчальному середовищі сучасної школи, сутність яких, як зазначає Президент Національної академії педагогічних наук України В. Г. Кремень, полягає в переході до навчання в умовах необмеженого доступу всіх учасників навчально-виховного процесу до світових навчальних ресурсів і засобів навчальної діяльності.У численних психолого-педагогічних дослідженнях, присвячених проблемам застосування Інтернету в освіті, висвітлено теоретико-методичні засади використання мережних технологій у навчанні (А. А. Андреєв, В. Ю. Биков, М. Ю. Бухаркіна, М. І. Жалдак, Н. В. Морзе, Є. С. Полат, Ю. С. Рамський, В. І. Солдаткін, О. В. Співаковський, С. О. Христочевський, А. В. Хуторський та інші), розкрито педагогічний потенціал сервісів Веб 2.0 та їх вплив на освітній процес (Н. Р. Балик, Н. П. Дементієвська, С. Г. Литвинова, Є. Д. Патаракін, І. М. Сокол, Г. В. Стеценко, В. В. Осадчий, Л. О. Флегантов та інші). Висвітлення досвіду використання Інтернет-технологій у практиці навчання знаходимо в публікаціях Г. О. Андріанової, О. В. Афанасьєвої, О. М. Бобровських, М. О. Євстаф’єва, В. Б. Корольова, М. М. Краснянського, І. Д. Мухіної, В. Є. Подольського, Е. М. Попкової, В. М. Спіріної, Н. М. Суміної, К. В. Федорової, Н. Ю. Фоміних і багатьох інших.Педагогічний досвід різноаспектного застосування Інтернет-технологій у практиці шкільного навчання свідчить, що воно позитивно відбивається на результативності навчального процесу, сприяє пробудженню пізнавального інтересу школярів, розвитку їх інтелектуальної сфери, формує самостійність, активність учня, його здатність до самореалізації, самоорганізації, готовність до співробітництва. Вчителі застосовують Інтернет-технології у процесі підготовки до уроку, для вивчення досвіду колег, власної самоосвіти; для створення авторського мережного контенту, для організації роботи учнів в онлайн лабораторіях, проведення онлайн тематичного або поточного контролю знань, для запровадження у стаціонарне навчання елементів дистанційного навчання, для залучення учнів до виконання завдань творчого або дослідницького характеру, які передбачають пошук інформації в Інтернеті, створення власних блогів і веб-сайтів, участь у телекомунікаційних проектах, мережних конкурсах тощо. Разом із тим, переважна більшість перелічених напрямів не зорієнтована на використання Інтернет-технологій безпосередньо на уроці (якщо це не урок інформатики), а саме це стає можливим в умовах сучасної інтернетизованої школи. Звідси випливає необхідність запровадження змін у систему професійної підготовки майбутнього вчителя.На підставі проведеного аналізу сутності і напрямів застосування Інтернет-технологій у навчальному процесі загальноосвітньої школи [1] нами було обґрунтовано компоненти підготовки майбутнього вчителя до такого застосування [2]: мотиваційно-ціннісний – характеризує ціннісні орієнтації майбутнього вчителя, характеристику його мотивації і вольового механізму щодо застосування Інтернет-підтримки у навчальному процесі; когнітивно-операційний – охоплює знання технічних і логічних основ будови Інтернет, його освітніх ресурсів і сервісів, зокрема предметно-педагогічного призначення, а також ключові інформаційні вміння, потрібні для використання ресурсів Інтернет: інформаційно-пошукові, інформаційно-аналітичні, інформаційно-технологічні. Кожна з перелічених груп інтегрує певний перелік умінь відповідного спрямування; методично-організаційний – включає уміння вчителя використовувати ресурси і сервіси Інтернет для підготовки власного викладу нового навчального матеріалу, створення предметних пізнавальних завдань на основі Інтернет-даних, організації експериментально-дослідної роботи учнів на уроці із застосуванням новітніх Інтернет-інструментів, вивчення і запровадження кращого досвіду колег у власну педагогічну практику; рефлексивно-оцінювальний – поєднує уміння критично аналізувати якість ресурсів і сервісів Інтернет з педагогічної точки зору, здатність оцінювати рівень своєї підготовки до застосування Інтернет-технологій у навчальному процесі і визначати шляхи її вдосконалення.Формування зазначених знань, умінь, особистісних якостей майбутнього вчителя в процесі його професійної підготовки у вищому педагогічному закладі освіти потребує поетапного запровадження послідовних взаємопов’язаних заходів. На першому етапі – базовому –здійснюється систематизація і розвиток комплексу знань з основ Інтернет-технологій, інформаційних умінь. На другому етапі –процесуальному – відбувається комплексне формування опорних знань і вмінь (інформатичних, педагогічних, методичних) щодо застосування Інтернет-підтримки у предметному навчанні. Третій – практично-коригувальний – етап присвячується коригуванню й удосконалення підготовки студенів до застосування Інтернет-підтримки у майбутній професійній педагогічній діяльності. Кожний етап технології спрямовується на досягнення певної мети, у відповідності до якої сформульовані його завдання і визначені шляхи їх реалізації.Завданнями базового етапу є: сприяння усвідомленню студентами цінності інформаційних ресурсів Інтернет для навчання (мотиваційно-ціннісний компонент); формування у студентів ключових інформаційно-аналітичних умінь, розвиток їх інформаційно-пошукових та інформаційно-технологічних умінь (когнітивно-процесуальний компонент); сприяння набуттю студентами досвіду використання Інтернет-технологій у процесі аудиторних занять з дисциплін предметно-професійної підготовки (методично-організаційний компонент); спонукання до самооцінки власної здатності застосовувати Інтернет-технології (рефлексивно-оцінювальний компонент).Завдання процесуального етапу передбачають: сприяння усвідомленню майбутніми вчителями особистісної і професійної значимості застосування Інтернет-підтримки у предметному навчанні, її цінності як інструмента гуманізації навчання (мотиваційно-ціннісний компонент); формування обізнаності студентів з актуальними для предметного навчання ресурсами та сервісами Інтернет і вмінь використовувати їх для досягнення конкретних дидактичних цілей (когнітивно-процесуальний компонент); набуття знань і вмінь методики організації предметної навчальної діяльності учнів з використанням Інтернет-підтримки (методично-організаційний компонент); залучення студентів до аналізу доцільності застосування конкретних видів Інтернет-підтримки у шкільному навчальному процесі (рефлексивно-оцінювальний компонент).Завдання практично-коригувального етапу передбачають: інтеграцію потреби у використанні Інтернет-підтримки з професійним зростанням (мотиваційно-ціннісний компонент); коригування і вдосконалення знань Інтернет-технологій у майбутніх учителів; сприяння набуттю студентами вмінь самостійно оцінювати педагогічну спроможність Інтернет-сервісів і оволодівати прийомами їх практичного використання (когнітивно-процесуальний компонент); залучення студентів до вивчення матеріалів педагогічного досвіду на сайтах учительських Інтернет-об’єднань, до участі в їх роботі (методично-організаційний компонент); стимулювання до планування самостійного ознайомлення з новими педагогічно значимими Інтернет-інструментами і ресурсами (рефлексивно-оцінювальний компонент).Реалізація кожного із зазначених етапів відбувається послідовно у ході розгортання професійної підготовки майбутнього вчителя. Навчальними дисциплінами, у процесі навчання яких вирішуються поставлені завдання і забезпечується набуття студентами передбачених знань, умінь, особистісних якостей, є дисципліни інформатичної, педагогічної та методичної підготовки. На базовому етапі технології, термін якого розрахований на перший рік навчання студентів у вищому педагогічному навчальному закладі, опорною є дисципліна «Сучасні інформаційні технології». На процесуальному етапі, який охоплює другий і третій роки навчання, опорними є дисципліни «Педагогічна інформатика», «Методика навчання (профільної предметної дисципліни)». На практично-коригувальному етапі, який відбувається на четвертому році підготовки майбутніх учителів, опорними є дисципліни «Методика навчання (профільної предметної дисципліни)», «Інформаційно-комунікаційні системи в освіті». Крім того, останній етап включає активну педагогічну практику студентів-випускників бакалаврату в загальноосвітніх навчальних закладах.Усі етапи технології є взаємопов’язаними і взаємозалежними: реалізація наступного етапу спирається на результати, досягнуті на попередніх, і успішність кожного стимулює вдосконалення всіх інших.Важливо підкреслити, що зазначена підготовка майбутніх учителів не обмежується рамками вибраних дисциплін. Вона відбувається в процесі всього циклу навчання студента у вищому педагогічному закладі, де є нормою активне застосування Інтернет-технологій студентами і викладачами на аудиторних заняттях, у позааудиторній роботі, в міжособистісному спілкуванні тощо.

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

Модель методичної системи навчання будь-якого курсу у вищій школі має відображати специфіку діяльності майбутнього фахівця. Спрямованість підготовки майбутніх фахівців інженерного профілю має своє відображення у змісті навчання курсу інформатики, який має бути побудований таким чином, аби студент під час проходження курсу міг розвинути уміння творчо розв’язувати навчальні та реальні задачі професійного характеру науковими методами, використовуючи можливості персонального комп’ютера. Навчальний вплив здійснюється шляхом різнопрофільного добору змісту навчального матеріалу; визначення рівнів вимог до знань та вмінь, пред’явлення їх студентам через відповідні теоретичні завдання (лекції) та практичні вправи (лабораторні, практикуми); вибору таких форм організації навчального процесу, які б стимулювали активність студентів, раціонально поєднували фронтальне, групове та індивідуальне навчання і при цьому визначали б рівень діяльності студентів.Однією з перспективних технологій активізації навчального процесу та творчого розвитку студентів можна назвати технологію Е-портфоліо. Проблемам використання технології портфоліо в навчальному процесі вищих навчальних закладів присвятили свої праці Я. Бельмаз, О. Бояринцева, С. Блинова, І. Возвишаєва, О. Григор’єва, Ю. Зоря, В. Завіна, М. Кадемія, О. Насирова, Т. Ніфонтова, Т. Новікова, О. Свєт та ін. Проте проблема використання технології електронного портфоліо, зокрема під час професійної підготовки майбутніх інженерів, залишається актуальною та не вивченою у вітчизняній педагогічній науці.Враховуючи актуальність проблеми, метою статті є розгляд методичних засад технології Е-портфоліо та її реалізації в професійній підготовці інженерних фахівців.Аналіз науково-педагогічної літератури та електронних ресурсів стверджує, що єдиного розуміння поняття «електронне портфоліо» ще не існує. В публікаціях та матеріалах мережі Інтернет можна зустріти такі терміни пов’язані з електронним портфоліо як: «digital portfolio», «electronic portfolio», «e-portfolio», «web-portfolio», «web based portfolio», «eFolio» [1; 2]. Ми спробували проаналізувати різноманітні підходи до визначень сутності поняття «електронне портфоліо» та уточнити його [3].Таким чином, нами була виведена формула, яка допомагає зрозуміти зміст поняття Е-портфоліо: Е-портфоліо = Електронне портфоліо + Веб-портфоліо.Метою ведення портфоліо є: систематизація досвіду; чітке визначення напрямів розвитку студента, що полегшує самоосвіту або консультування з боку науково-педагогічних працівників; об’єктивніша оцінка рівня сформованості професійних умінь; допомога в написанні курсових та дипломних робіт, студентських наукових досліджень.До принципів запропонованої технології належать [3]: самооцінка результатів (проміжних, кінцевих) – вміння приймати самостійні рішення в процесі пізнання, прогнозувати наслідки цих рішень, проводити відповідну корекцію; здатність до комунікації (участь у дискусії, вміння аргументувати свою позицію, докладно, грамотно, лаконічно пояснювати матеріал іншим); систематичність та регулярність самомоніторингу; структуризація матеріалів портфоліо, логічність та грамотність ведення всіх супроводжуючих матеріалів; культура ведення документації, естетичність оформлення; цілісність, тематична завершеність поданих у портфоліо матеріалів; наочність, обґрунтованість презентації портфоліо студентом.Використання технології Е-портфоліо під час професійної підготовки майбутніх інженерів допомагає розв’язувати важливі педагогічні завдання:• підтримувати високу навчальну мотивацію студентів;• заохочувати активність і самостійність студентів, розширювати можливості навчання й самонавчання;• розвивати навички рефлексивної й оцінної (самооцінної) діяльності студентів;• формувати вміння вчитися — ставити цілі, планувати й організовувати власну навчальну діяльність [4].Варто зазначити, що порівняно зі звичайним паперовим портфоліо, Е-портфоліо має значні переваги, до яких слід віднести [5]:– мобільність і гнучкість (у разі електронного оформлення легко вносити зміни до структури і змісту матеріалів);– широкі можливості для оформлення портфоліо;– розширює можливості для вибору засобів роботи з текстовою та числовою інформацією (це можуть бути текстові документи, електронні таблиці, діаграми тощо);– може бути мультимедійним, тобто до складу Е-портфоліо входять анімація, аудіо- і відеокліпи, що знайдені студентом в мережі Інтернет або створені самостійно;– Е-портфоліо окремих студентів можуть бути легко об’єднані в групи, студенти можуть обмінюватися створеними порт фоліо або окремими матеріалами;– у складі Е-портфоліо можуть бути презентовані матеріали з Інтернету, що представляють альтернативні точки зору.Окреслимо основні функції Е-портфоліо, застосовуючи пропозиції Т. Г. Новикової [6]: діагностична – фіксує зміни і зростання за певний період часу; цільова – підтримує навчальні цілі; змістова – розкриває весь спектр виконуваних робіт та інтересів; розвивальна – забезпечує неперервність розвитку у процесі всього навчання; мотиваційна – заохочує студентів до підвищення результатів; рейтингова – показує діапазон навичок і вмінь студента.Е-портфоліо – сучасна освітня технологія, в основі якої використовується метод автентичного оцінювання результатів освітньої та професійної діяльності. Автентичне оцінювання – це вид оцінювання, який застосовується, перш за все, у практико-орієнтованій діяльності і передбачає оцінювання сформованості вмінь та навичок особистості в умовах поміщення її у ситуацію, максимально наближену до вимог реального життя – повсякденного чи професійного.Л. В. Шелехова вважає, що технологія роботи з портфоліо передбачає такі етапи [7]:1. Мотивація: кожен студент повинен усвідомлювати, що портфоліо: 1) виконує накопичувальну і модельну функції, відображаючи динаміку розвитку студента і результатів його самореалізації; 2) допомагає студенту проводити рефлексію власної навчальної роботи та встановити зв’язки між попередніми і новими знаннями; 3) є критерієм підготовленості до здійснення майбутньої професійної діяльності; 4) служить предметом обговорення і чинником самооцінки (оцінкою) результатів роботи студента на заліку або підсумковому занятті.2. Визначення виду портфоліо.3. Терміни здачі і час роботи над портфоліо: на заняттях, під час самостійної роботи, під час домашньої підготовки.4. Розділи та рубрики. Кількість розділів і рубрик (а також їх тематика) може бути різним і визначається в кожному окремому випадку. Зміст рубрики визначається її назвою, об’єм – призначенням матеріалу, який у неї включається; структура та оформлення – індивідуальними особливостями студента. Усередині розділів можуть бути виділені рубрики, які допомагають систематизувати матеріал, і формують структуру розділу. Рубрики можуть бути обов’язковими і необов’язковими.5. Критерії оцінювання: обговорюються і визначаються спільно зі студентами. Механізм оцінки портфоліо може бути реалізований таким чином: а) оцінюється тільки процес і характер роботи над портфоліо; б) оцінюються за заданими критеріями тільки окремі частини портфоліо (наприклад, обов’язкові рубрики); в) оцінюються всі рубрики, загальна оцінка виводиться як середнє арифметичне; г) оцінюється остаточний варіант портфоліо; оцінюється не тільки сам портфоліо, але й якість його презентації; д) портфоліо не оцінюється, а студент вибирає окремі частини для презентації на підсумковому занятті, що є допуском до заліку або іспиту. Як критерії можна розглядати: а) наявність обов’язко­вих рубрик та висновків; б) використання дослідницьких методів; в) креативний характер портфоліо; г) наявність особистісного компонента; д) якість оформлення; е) аналіз корисності портфоліо для самого студента, ж) наявність рефлексії власної діяльності (самооцінка роботи над портфоліо).Аналіз існуючих у літературі поглядів на структуру студентських портфоліо доводить, що в мінімізованому варіанті Е-портфоліо повинно містити такі пункти: професійно складене резюме, що відповідає сучасним вимогам, і автобіографію; список засвоєних навчальних курсів за основною сферою діяльності й пов’язаних із нею галузей знань, враховуючи додаткову спеціалізацію, тренінги, спеціалізовані семінари й майстер-класи провідних викладачів; список позанавчальних заходів і посад, де на практиці застосовуються навички лідерства (наприклад, староста групи, керівник наукової студентської групи тощо); опис кар’єрного потенціалу й готовності до кар’єри в межах надбання навичок і досвіду; рекомендації провідних викладачів, керівників курсових проектів, дипломних робіт, виробничих практик.Портфоліо може складатися з інваріантної частини (комплекту документів, розробленого викладачем) й варіативної частини (комплекту документів, розробленого самостійно студентом й узгодженого з експертною групою). Інваріантна частина портфоліо містить такі документи: домашні роботи; результати поточних письмових робіт, підсумкових контрольних робіт, тестів; результати групової роботи: опис навчально-дослідницького завдання, у розв’язанні якого брав участь студент, чернетки, схеми; обов’язкові індивідуальні роботи; блок-схеми, таблиці; коментарі з кожного виду роботи; рефлексія своєї діяльності; заповнені студентом анкети; оцінка експертів [8]. Варіативна частина портфоліо може бути одним документом, запропонованим студентом самостійно або дібраним ним із такого переліку документів: питання, що виникають під час роботи; формулювання й обґрунтування цілей майбутнього навчання; робота над помилками; індивідуальний проект.Висновок. Аналіз науково-методичної літератури та електронних ресурсів мережі Інтернет свідчить, що створення Е-портфоліо майбутніми фахівцями інженерних спеціальностей дозволяє: відобразити ступінь творчої активності студента під час вивчення різноманітних тем, розділів або дисциплін; простежити індивідуальний прогрес студента, що відбувався під час навчання; підтримувати і стимулювати навчальну мотивацію студента; заохочувати активність і самостійність; розширювати можливості навчання й самоосвіти; розвивати навички рефлексивної діяльності й здатність до антиципації; здійснювати інтеграцію кількісної та якісної оцінок; переносити акцент з оцінки на самооцінку; формувати вміння вчитися; активізувати пізнавальну, інформаційно-пошукову та дослідницьку діяльність.

На сучасному етапі розвитку професійної освіти науково-дослідна робота є одним із пріоритетних компонентів професійної підготовки, вагомим чинником забезпечення високої якості вищої освіти, підвищення конкурентоздатності університетської освіти України. Основною метою вищої освіти є підготовка кваліфікованого фахівця відповідного рівня та профілю, конкурентоздатного на ринку праці, компетентного, який вільно володіє професією та орієнтується в суміжних галузях діяльності, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності. Одним із шляхів вирішення зазначеної проблеми є оновлення вищої освіти, перенесення уваги з процесу навчання на його результат, орієнтація змісту й організації навчання на компетентнісний підхід і пошук ефективних механізмів його запровадження шляхом модернізації навчального процесу, самостійної та науково-дослідної роботи студентів. 
 Виняткового значення набуває внесення суттєвих змін в існуючу систему професійної підготовки майбутніх викладачів, зокрема, надання професійній педагогіці дослідницького характеру, її спрямованості на пошук нових альтернативних і прогресивних ідей удосконалення й розвитку професійної адаптації майбутніх викладачів до розробки перспективних інноваційних концепцій і технологій успішного залучення студентів до професійно спрямованої науково-дослідної роботи. 
 Ставлячи за мету підготовку фахівця-науковця, основним завданням визначаємо планування науково-дослідної роботи таким чином, щоб цей процес проходив безперервно, починаючи з першого курсу навчання в університеті. Початок навчання студента має стати своєрідною школою основ наукової культури, самопізнання, саморегуляції майбутнього дослідника. Викладачі вищої школи повинні активно послуговуватися інтерактивними методами навчання, проблемним викладом матеріалу, привчаючи студентів до ефективного застосування відповідних компетенцій для аналізу та вирішення проблем, давати творчі завдання, які вимагають використання набутих пошукових і дослідницьких умінь та навичок.