Добірка наукової літератури з теми "Метод виявлення вірусів"

Актуальність. Пандемія спричинена новим коронавірусом SARS-CoV-2 продовжує справляти безпрецедентний вплив на соціальні аспекти суспільства та економіку всього світу. Для запобігання та контролю передачі COVID-19, моніторингу інфекції залишається постійна потреба у високоефективних технологіях для ідентифікації збудника чи його маркерів. Важливим інструментом і золотим стандартом сьогодення у діагностиці коронавірусної хвороби (COVID-19) є молекулярно-генетичні технології, а саме метод полімеразної ланцюгової реакції із зворотньою транскрипцією (RT–PCR) для виявлення маркерів рибонуклеїнових кислот (РНК) гострого респіраторного синдрому коронавірусу - 2 (SARS-CoV-2) у зразках різного типу біологічного матеріалу, з визначених найбільш імовірних за локалізацією збудника місць організму людини доступних для відбору. Досліджували біологічний матеріал мазків з носу (NS), слину (SS), хоча достовірні дані про їх точність використання обмежені. Для цього ми провели вивчення діагностичної цінності та точності зібраних зразків різного біологічного матеріалу: носоглотки/носу/слини (NPS/NS/SS). Матеріали та методи. Тридцять пацієнтів були включені після позитивного тесту на SARS-CoV 2 RT-PCR у зразках NPS відповідно до чинного наказу № 662 МОЗ України «Методичні рекомендації "Порядок забору, транспортування та зберігання матеріалу для дослідження методом полімеразної ланцюгової реакції», рекомендацій ВООЗ щодо збору, обробки та тестування клінічних зразків на COVID-19. У порівнянні з цим рекомендованим методом дослідження, зразки NPS/NS/SS були протестовані за допомогою автоматизованої портативної системи виявлення НК ExiStation 48 (Bioneer Corporation, Південна Корея). Щоб дослідити доцільність та корисність методу системи ExiStation 48 та різницю між типами вибірок біологічних зразків, було розраховано специфічність та чутливість. Від кожного пацієнта було відібрано три – п’ять зразків за загальний період досліджень 6 – 9 днів. Результати. Було відібрано 171 комплект зразків NPS/NS/SS, з яких 122 дали позитивний результат на COVID-19 методом RT-PCR з біологічного матеріалу NPS. У цілому, коефіцієнт конкордатності щодо типів біологічного матеріалу були 82,0 %/68,2 %/50,4 % для зразків NPS/NS/SS (системи ExiStation 48); однак для зразків, зібраних на 9-й день після початку захворювання (66 негативних і три позитивні зразки), відповідні показники були 91,7 %/80,0 %/65,2 %. Загальні оцінки чутливості були 100,0 %/67,5 %/37,5 % для зразків NPS/NS/SS (системи ExiStation 48). Для зразків до 7 днів після початку захворювання значення були 98,0 %/84,4 %/64,6 %. Висновки. Біологічний матеріал зразків відібраних із нижнього носового ходу (вводимо кінчик тампона в ніздрю на 2-3 см від носового отвору, торкаючись передньої носової раковини і слизової оболонки перетинки) NS є більш надійними, ніж зразки SS, і можуть бути альтернативою біологічним зразкам NPS зібраними і доставленими у транспортному середовищі для вірусів з лізуючим компонентом. Отже, біологічний матеріал зразків відібраний з передньої носової раковини в спеціальне транспортне середовище з лізуючим компонентом можуть бути рекомендованими для досліджень методом RT-PCR для діагностики COVID-19 під час епідемії чи підйому захворюваності щодо ГРВІ з метою диференційної діагностики.

Вступ. На сьогодні вірус грипу є основною причиною захворюваності людей будь-якого віку. Грип щорічно призводить до смерті значної кількості населення та завдає суттєвого економічного збитку. Вірулентність і патогенність цього вірусу значною мірою зумовлені наявністю в нього нейрамінідази та нуклеопротеїну, які забезпечують вірусну адгезію на клітині-хазяїні й реплікацію. Генетичний моніторинг є важливим ключовим елементом епідеміологічного спостереження, яке включає в себе раннє виявлення та ідентифікацію сезонних (циркулюючих) вірусів грипу, а також вірусів грипу нових підтипів, які можуть викликати пандемію. Для запобігання пандеміям необхідна інформація про молекулярно-генетичний аналіз зразків вірусів грипу, рівень колективного імунітету, чутливість до противірусних препаратів, антигенні характеристики вірусу.
 Мета дослідження – визначити молекулярно-генетичний поліморфізм генів нейрамінідази та нуклео­протеїну штамів вірусу пташиного грипу А H1N1 і H7N9 та його вплив на структуру доменів кодованих протеїнів біоінформатичними методами.
 Методи дослідження. Було проаналізовано нуклеотидні послідовності генів нейрамінідази та нуклео­протеїну штамів вірусу грипу А Н1N1 і Н7N9, а також визначено домени продуктів цих генів за допомогою кластерного аналізу та програми DELTA-BLAST.
 Результати й обговорення. За результатами дослідження, визначено поліморфізм і генетичні дистанції між алелями генів нейрамінідази та нуклеопротеїну штамів вірусу грипу А Н1N1 і Н7N9. Показано тип і локалізацію мутацій. Визначено домени продуктів досліджуваних нуклеотидних послідовностей. Показано роль і вплив мутацій у нуклеотидних послідовностях алелів досліджуваних генів на поліморфізм нейрамінідази та нуклеопротеїну.
 Висновки. Визначено поліморфізм генів нейрамінідази та нуклеопротеїну. Показано відсутність впливу поліморфізму нуклеотидних послідовностей генів нейрамінідази та нуклеопротеїну штамів вірусу грипу А Н1N1 і Н7N9 на доменовий склад цих протеїнів і, таким чином, на властивості даних штамів.

На сьогодні лікування птеригіуму залишається однією із невирішених проблем сучасної офтальмології, так само як і його рецидивування після хірургічного лікування. Основним способом лікування птеригіуму залишається хірургічний, а основним післяопераційним ускладненням — рецидив, відсоток якого залишається досить високим незалежно від вибору методу хірургічного лікування. Загальновідомі етіологічні фактори його виникнення, зокрема вплив ультрафіолетового випромінювання, давно відомі географічні райони ендемічного поширення, але останнім часом науковці почали вивчати проблему виникнення й рецидивування птеригіуму більш детально. Усім відомо про дослідження взаємозв’язку птеригіуму з генними мутаціями. Крім того, у виникненні птеригіуму велике значення надається герпесвірусам і вірусам папіломи людини. Однак їх роль до кінця не з’ясована, дані щодо їх поширеності в різних етнічних популяціях хворих відрізняються. У роботі вперше наведені дані про зв’язок наявності у пацієнтів вірусу простого герпесу, цитомегаловірусу, вірусу Епштейна — Барр і вірусу папіломи людини з виникненням і рецидивуванням птеригіуму у хворих з української популяції (м. Київ). Виявлення цих вірусів у операційному матеріалі пацієнтів досліджуваної групи переконливо вказувало на важливу роль вірусів у етіології й патогенезі птеригіуму.

Виявлення та класифікація шкідливих програм стала однією з найважливіших проблеми в галузі кібербезпеки. Існує достатньо методик виявлення невідомого шкідливого програмного забезпечення, кожна з яких має свої переваги, недоліки та особливості використання.
 В роботі виконано дослідження сигнатурного та евристичного методів виявлення шкідливого програмного забезпечення. Окремий аналіз присвячений застосуванню методів машинного навчання для класифікації шкідливих програм. Досліджено різні техніки машинного навчання для класифікації та виявлення зразків шкідливих програм та їх відповідних класів, їх фільтрації. Показано корисність графічної візуалізації байтів для виявлення шаблонів проектування програмного забезпечення для подальшої автоматизації виявлення вірусів. Виконано порівняльну характеристику сучасних, головним чином, евристичних методів виявлення шкідливого програмного забезпечення та систематизовано за значеннями точності пошуку.
 Оскільки на даний момент не існує ефективної методики виявлення невідомого шкідливого програмного забезпечення, тому для проведення ефективного пошуку і знищення шкідливих програм потрібно комбінувати всі сучасні методи, способи і засоби, враховуючи всі особливості їх використання.

Метою нашого дослідження була ідентифікація нових респіраторних вірусів у дітей раннього віку з бронхообструктивним синдромом (обструктивний бронхіт і загострення бронхіальної астми). Обстежено 28 дітей віком від 5 місяців до 6 років. Середній вік пацієнтів становив 33,7 місяця (95% СІ 24,5–43,0). Віруси були ідентифіковані в 75 % хворих. У 39,3 % було виявлено бокавірус. Метапневмовірус виявлено у 10,7 % хворих. Загострення бронхіальної астми у 2,3 раза частіше асоціювалося з бокавірусною інфекцією порівняно з хворими на обструктивний бронхіт (RR = 2,3 (95% СІ 0,9–6,2)). Тривалість бронхообструктивного синдрому у дітей із бронхіальною астмою була вірогідно більшою (р < 0,0001), ніж у дітей з обструктивним бронхітом, — 5,3 дня (95% СІ 4,1–6,4) проти 2,7 дня (95% СІ 2,3–3,1). Результати дослідження підтверджують значну роль вірусної інфекції та нових респіраторних вірусів у виникненні бронхообструктивного синдрому в дітей.

Мета: удосконалити організацію основних складових надання медичної допомоги пацієнтам з вірусним гепатитом С; зменшити ризик інфікування вірусом дорослого населення.
 Матеріали і методи. Системному аналізу підлягали існуючі міжнародні й вітчизняні стандарти, протоколи і вказівки надання медичної допомоги хворим з вірусним гепатитом С. використання контент-аналізу дозволило вивчити нормативно-правове поле на теренах України організації системи охорони здоров’я за видами та рівнями надання медичної допомоги цій категорії пацієнтів, а бібліосемантичний метод дослідження окреслив коло невирішених питань щодо організаційно-методичного ведення пацієнтів з вірусним гепатитом С.
 Результати. Запропоновано комплексний підхід до функціонально-структурної організації надання медичної допомоги пацієнтам з вірусним гепатитом С за рівнями (первинний, вторинний, третинний). Наведено методологію ранньої діагностики вірусного гепатиту С у вигляді алгоритму дій для лікаря первинної ланки та спеціаліста (інфекціоніста, гастроентеролога). Розкрито профілактичні технології попередження інфікування й розповсюдження вірусного гепатиту С.
 Висновки. Виконання організаційно-методичних вказівок ведення пацієнтів з вірусним гепатитом С дасть змогу забезпечити проведення консультацій і тестування громадян за клінічними, епідеміологічними показниками та з профілактичною метою, а також з метою виявлення інфікованих вірусним гепатитом С.

Мета: дослідити та вивчити поширення живителів та частоту виявлення ДНК/РНК збудників кліщових інфекцій у кліщах, відібраних від тварин і з довкілля ряду областей України.
 Матеріали і методи. Для добування кліщів з довкілля використовувався «прапор», а для їх зняття з тіла тварин – пінцети. Для проведення ПЛР-досліджень застосовано ампліфікатор “ROTOR Gene-6000”, 5-канальний (“Corbett Research”, Aвстралія).
 Результати. За результатами зборів з травня по листопад 2021 р., в довкіллі було добуто 128 кліщів, серед яких 26 кліщів Ixodes ricinus, що становить 20,3 % від загальної кількості добутих кліщів, і 102 кліщі Dermacentor reticulatus, що становить 79,7 %.
 Географія відловів кліщів охоплювала 7 областей, таких, як: Тернопільська, Львівська, Волинська, Рівненська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська.
 Серед кліщів виду I. ricinus, які були зняті з тварин, 69,2 % становлять кліщі, виявлені на котах, 30,8 % кліщів були зібрані на «прапор» із довкілля. На собаках і коровах кліщі виду I. ricinus не були ідентифіковані. Кліщі виду D. reticulatus були добуті з наступних тварин: з корови – у 62,8 % випадках, з собаки – у 27,2 % спостережень.
 Носійство збудників інфекційних хвороб було виявлено у 34 випадках, що складає 91,2 % від загальної кількості кліщів, досліджених за допомогою ПЛР.
 Висновки. Кліщі виду I. ricinus найчастіше добували з довкілля на «прапор» та виявляли на котах і вони були носіями A. phagocytophilum і, значно рідше, – Babesia sр. та вірусу кліщового енцефаліту, тоді як кліщі D. reticulatus переважно зустрічали на більших тваринах: коровах, собаках і були заражені вірусом кліщового енцефаліту та Babesia sр.

Мета дослідження – ретроспективна оцінка особливостей анамнезу внутрішньоепітеліальної неоплазії шийки матки.
 Матеріали і методи. У дослідженні проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 450 пацієнток із патологією шийки матки (ПШМ) у порівнянні з 30 гінекологічно здоровими пацієнтками. Для уточнення ролі деяких анамнестичних чинників у розвитку ПШМ в обстежених пацієнток ми проаналізували наявність спадкової схильності, характер та особливості менструальної і репродуктивної функцій.
 Результати дослідження та їх обговорення. Серед обстежених жінок першої групи було виявлено уреаплазмоз у 83,33 % пацієнтів, мікоплазмоз – у 30,00 % випадків, хламідіоз – у 43,33 % жінок. Мікст інфікування було виявлено в 76,67 % пацієнтів. Поєднання даних інфекцій було виявлено в 83,33 % хворих. Серед обстежених пацієнтів вірус простого герпесу (ВПГ) 1-го і 2-го типів мав місце у 16 (53,33 %) пацієнтів, цитомегаловірус (ЦМВ) – у 12 (40,0 %), вірус Епштейна–Барр (ЕБВ) – у 3 (10,0 %) хворих. Поєднання кількох типів вірусів було відмічено у 36,67 % жінок. При цитологічному дослідженні за допомогою рідинної цитології обстежених пацієнтів було виявлено LSIL у 76,67 % пацієнтів, тоді як ASCUS – у 23,33 %, а при ко-тестінгу, або рефлекс тестуванні, у всіх пацієнтів виявлено HPV високоонкогенного типу. Аналітична оцінка вагомості факторів ризику виникнення ПШМ дозволила припустити, що раннє менархе мaйже втричі збільшує шaнcи розвитку ПШМ (OR=2,72; 95 % CІ: (1,02-5,11); р<0,002), порушення менcтруaльного циклу – вдвічі (OR=2,04; 95 % CІ: (1,09–3,14); р<0,05), хронічні запальні захворювання придатків (OR=3,14; 95 % CІ: (0,91–5,14); р<0,05).
 Висновки. У пацієнток із патологією шийки матки доцільно проводити комплексну оцінку вагінальної мікст-інфекції та відповідну санацію і відновлення нормальної мікрофлори для профілактики розвитку патології шийки матки. Пацієнток із патологією шийки матки необхідно обстежувати на наявність вірусної інфекції і при тривалій персистенції ВПЛ та вірусів родини герпесу понад один рік необхідно застосовувати методику противірусної санації у широкій клінічній практиці.

Мета роботи: визначити особливості клітинної та гуморальної ланок імунної системи у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) груп В та С, GOLD 2–3, які мають ознаки метаболічного синдрому (МС), із наявністю ознак інфікування вірусами групи Herpesviridae. Матеріали та методи. Були обстежені 42 хворі на ХОЗЛ груп В та С, GOLD 2–3, поєднане із МС. 18 осіб мали поєд­нання ХОЗЛ та МС і були інфіковані вірусами Herpesviridae. Середній вік пацієнтів становив 51,3 ± 4,2 роки. У групу порівняння ввійшли 24 пацієнти з ХОЗЛ та МС без герпесвірусної інфекції. Усім хворим було проведене визначення антигенів вірусу простого герпесу (ВПГ) І типу та цитомегаловірусу (ЦМВ) у крові та слині, титру специфічних IgG- та IgM-антитіл до ВПГ І типу та ЦМВ, комплексне імунологічне обстеження з дослідженням показників клітинної та гуморальної ланок імунної системи, цитокінового статусу. Результати. При дослідженні активності вірусів родини герпесу в крові пацієнтів основної групи не було виявлено активної реплікації вірусів ВПГ 1-го типу та ЦМВ, а в слині в 15 хворих (83,3 %) була виявлена активна реплікація ВПГ 1-го типу, а у 12 осіб (66,7 %) — ЦМВ. У всіх пацієнтів основної групи відмічався тяжкий перебіг герпесвірусної інфекції з частотою загострень більше 6 разів на рік. В імунологічному статусі хворих основної групи спостерігалися імунодефіцит переважно Т-клітинної ланки імунної системи та NK-клітин, значне підвищення відносної кількості Т- та В-лімфоцитів із раннім та пізнім маркерами активації на тлі автоімунних проявів та запальних змін у периферичній крові. Висновки. Наявність хронічної персистуючої інфекції ВПГ 1-го типу та ЦМВ обумовлює тяжкий перебіг ХОЗЛ, поєднаного з МС, індукує розвиток інфекційних загострень ХОЗЛ та більш виражені прояви системного запалення при атеросклерозі як морфологічному субстраті МС.

Мета – вивчення впливу нейроспецифічних білків на розвиток нейро-СНІДу, встановлення перспектив їх визначення з метою ранньої діагностики ВІЛ-інфекції. У дослідженні використовували теоретичні методи, які включали аналіз та синтез вивчення сучасних світових наукових публікацій та клінічних спостережень, дедуктивно-індуктивні методи. Висновки. В Україні, як і у всьому світі, відбувається активне поширення та пізнє виявлення ВІЛ-інфекції. Стандартні методи лабораторної діагностики не можуть забезпечити якісну ранню діагностику хвароби. Швидке проникнення вірусу у центральну нервову систему (ЦНС) створює труднощі для диференційної діагностики з подальшим формуванням стійкості до антиретровірусних препаратів. Поки ВІЛ у крові залишається протягом тривалого прихованого періоду, збудник активно реплікується у клітинах мозку і призводить до розвитку нейро-СНІДу. Зв’язки та особливості накопичення матриксу ВІЛ-білка р-17 у ЦНС, активність транскрипційного трансактиватора, регуляторного білка Vpr залишаються недостатньо вивченими. Нейроспецифічні білки як маркери вірусного патологічного процесу у нервовій системі людини потребують особливої уваги та вивчення. Перегляд основ ранньої діагностики ВІЛ-інфекції дасть можливості посилити епідеміологічний контроль та запобігати новим випадкам хвороби, що у підсумку приведе до зменшення фінансового навантаження щодо цієї проблеми не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу.

В данной работе было проведено исследование, направленное на определение наиболее точного метода обнаружения вирусов, представленного в виде задач бинарной классификации (вирус / легитимная программа) и многоклассовой классификации. В качестве признаков были использованы успешные и безуспешные вызовы API, а также соответствующие коды возврата, которые были получены во время выполнения вирусов в изолированной виртуальной среде.

В даній науковій роботі описуються найпоширеніші методи пошуку вірусів за допомогою антивірусних програм. Проведено аналіз кожного з методів, а також запропоновано власний алгоритм пошуку вірусів в операційних системах.<br>In the present research work describes the most common methods to find viruses by using antivirus programs. The analysis of the advantages and disadvantages of each method, and proposed its own search algorithm viruses in operating systems.

В данной работе было проведено исследование, направленное на определение наиболее точного метода обнаружения вирусов, представленного в виде задач бинарной классификации (вирус / легитимная программа) и многоклассовой классификации. В качестве признаков были использованы успешные и безуспешные вызовы API, а также соответствующие коды возврата, которые были получены во время выполнения вирусов в изолированной виртуальной среде.