Academic literature on the topic 'Абсолютні права'

Современный конституционализм признает права и свободы человека в качестве высшей ценности. Между тем в Конституции Российской Федерации упоминается о возможности правомерного ограничения прав и свобод личности. В доктринальных исследованиях вокруг института ограничения прав и свобод личности ведутся активные дискуссии, что обусловлено отсутствием в законодательстве исключительного перечня прав и свобод абсолютного характера. Указанный пробел формирует размытые границы возможного государственного вмешательства в частную жизнь граждан и, как следствие, создает предпосылки нарушения прав и свобод. В связи с этим возникает необходимость в определении критериев абсолютных прав, на основе которых формируется возможность подтверждения или опровержения их существования. Автором проанализированы различные точки зрения ученых, а также правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации относительно проблемы существования прав абсолютного характера. Показано, что абсолютный характер прав обусловлен невозможностью их ограничения в силу человеческой сущности и правовой природы. На основе научных версий предложены авторские критерии выделения прав абсолютного характера: идентичность, неотчуждаемость, отсутствие противоречий между таким правом и иными конституционными ценностями. Подробно исследованы и охарактеризованы права и свободы человека и гражданина, перечисленные в положении ч. 3 ст. 56 Конституции Российской Федерации. Несмотря на критическое отношение ряда ученых к абсолютным правам, на основании доктринальных исследований и правовых позиций сделан вывод о существовании таких прав.

Статья посвящена исследованию права человеческого достоинства в контексте немецкой правовой доктрины. При исследовании использован широкий спектр общенаучных и специально-юридических методов научного познания, в частности: диалектической логики, сравнительно-правовой и системно-структурный. Особое значение для достижения поставленных целей исследования имел анализ отечественной и немецкой юридической литературы, посвященной праву человеческого достоинства, в частности, трудов: С. фон Пуффендорфа, И. Канта и Г. Дюринга. В результате проведенного исследования автор констатирует, что немецкая юридическая мысль сформировала фундаментальное учение о праве человеческого достоинства. Это учение начало формироваться в Германии в эпоху Ренессанса. Впервые концепция права человеческого достоинства получила законченный вид ещё в трудах немецкого исследователя С. фон Пуффендорфа. Выяснено то, что сейчас право человеческого достоинства в рамках немецкого учения о фундаментальных правах человека раскрывается через ряд его характеристик. Право человеческого достоинства является основанием признания социальной ценности и уважения к каждому человеку. Оно запрещает превращать человека в объект в государственных процедурах. Человеческим достоинством владеет каждый человек независимо от его состояния физического или психического здоровья, достижений или социального статуса. Человеческое достоинство не лишают из-за «недостойного» поведения, например, из-за совершения какого-либо преступления. Никого нельзя лишить человеческого достоинства. Акцентировано внимание на том, что немецкая юридическая наука намеренно не дает окончательного определения права человеческого достоинства. Она лишь определяет развернутый перечень требований по охране этого фундаментального права человека. Причина такой позиции заключается в том, что любое определение не может обеспечить абсолютную защиту достоинства человека. Иными словами, нормативное определение может повлечь нарушение права человеческого достоинства конкретного частного лица, его необоснованное ограничение. В этой части немецкий подход к праву человеческого достоинства существенно отличается от отечественного, ведь для отечественной науки и практики вполне логичен иной подход, а в частности формирование четких и исчерпывающих дефиниций юридически значимых явлений и категорий. Установлено, что право человеческого достоинства согласно немецкому учению о фундаментальных правах человека должно охраняться любым способом в пределах любых отношений. Выяснено, что существенное влияние на формирование немецкого учения о праве человеческого достоинства оказал негативный опыт нарушений этого права режимом нацистов, который существовал в Германии в 30-х – 40-х годах ХХ в. Это связано с тем, что охрана человеческого достоинства выстраивается не вокруг того, что разрешено делать, а вокруг того, что запрещено при любых обстоятельствах.

Метою наукової статті є доктринальний аналіз можливості поповнення переліку прав людини правом на модернізацію тіла людини та здійснення теоретико-правового дослідження ризиків реалізації такого права. Методологія дослідження базується на використанні системного, діалектичного методів, методу екстраполяції, кібернетичного та синергетичного методів, формально-юридичного методу, а також методу правового моделювання. Охарактеризовано можливе місце права на модернізацію тіла людини в міжнародному праві (як елемент Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 1997 р.) з урахуванням ризиків, які потрібно враховувати при подальшій легалізації такого права (у випадку, якщо міжнародною спільнотою буде визнана доцільність його правового закріплення). Досліджено Маніфест трансгуманістів як одне з першоджерел фактичного закріплення модерного права. Проаналізовано шляхи впливу права на модифікацію тіла на право свободи людини. Сформовано базові правила, яких варто дотримуватися, якщо ідеться про досягнення абсолютної свободи в контексті реалізації права на модернізацію тіла людини, аби уникнути/знизити рівень небезпеки, яку несе технологічний прогрес, пов’язаний зі штучним інтелектом, для прав людини. Це такі правила: 1) право на свободу є беззаперечним, але воно також має межі, якщо йдеться про свободу інших; 2) обсяг свободи дорівнює обсягу відповідальності; 3) право на свободу в аспекті права на модернізацію тіла може бути реалізованим за умови, що особа ознайомлена з можливими ризиками експериментів, з власної волі погоджується на них, усвідомлює наслідки для себе та інших; 4) має бути чіткий поділ відповідальності тих, хто здійснює експеримент, та тих, хто погоджується на цей експеримент, що можливий шляхом чіткої регламентації правил поведінки в процесі злиття людини та ШІ, а також у разі максимального забезпечення відсутності двоякого трактування цих норм. Виокремлено ризики реалізації права на модернізацію тіла (можливого виходу штучного інтелекту з-під контролю людини, втручання в медико-технологічні експерименти третіх осіб) та шляхи їх уникнення: 1) передбачити здатність вимкнути ШІ; 2) забезпечити створення резервних систем захисту; 3) створити механізми правового та технічного захисту від втручання сторонніх осіб в експеримент з модернізації тіла людини.

<strong>Постановка проблеми.</strong> Попри існування правовідносини із віртуальними благами їх законодавче регулювання розпочалося нещодавно. Проблемою є визначення віртуальних благ як об&rsquo;єктів цивільних прав. Слід з&rsquo;ясувати ознаки віртуальних благ. Важливо з&rsquo;ясувати їх правову природу. <strong>Метою</strong> роботи є виявлення особливостей та правової природи віртуальних благ. Завданнями є визначення окремих віртуальних благ, формулювання ознак, притаманних таким благам. Використані такі <strong>методи:</strong> діалектичний &ndash; для співставлення різних віртуальних благ між собою; формально-логічний &ndash; для визначення правової природи віртуальних благ; системно-структурний &ndash; для виявлення ознак віртуальних благ у системі об&rsquo;єктів цивільного права. <strong>Результати</strong>. Правове регулювання віртуальних благ сприяє охороні та розвитку прав і інтересів осіб, що їх здійснюють. Обіг віртуальних благ регулюється цивільним законодавством. Доведено, що віртуальні блага є об&rsquo;єктами цивільних прав. Такі об&rsquo;єкти були включені у цивільний оборот із розвитком інформаційних технологій. Виявлені ознаки віртуальних благ як об&rsquo;єктів цивільного права. Вони не мають чіткої уречевленої форми. Вони можуть швидко змінювати матеріальні носії. Від цього їхня цінність залишається незмінною. Ці об&rsquo;єкти є оборотоздатними. Вони продаються, даруються, обмінюються на майно, товари, послуги тощо. Потрібним є подальше правове регулювання віртуальних благ у приватному праві. Більш точною назвою відповідних об&rsquo;єктів у праві є &quot;віртуальні блага&quot;. Категорія &quot;віртуальних активів&quot; притаманна економіці. <strong>Висновки.</strong> Віртуальні блага є об&rsquo;єктами цивільних прав. Ознаками віртуальних благ як об&rsquo;єктів цивільного права є наступні. Віртуальні блага є продуктом інформаційних технологій. Віртуальні блага є нематеріальними об&rsquo;єктами. Вони не мають чіткої уречевленої форми, можуть без втрати властивостей швидко змінювати матеріальні носії. Належність віртуальних благ як об&rsquo;єктів цивільного права особам визначається через абсолютні права. Віртуальні блага можуть бути віддільними від особи та оборотоздатними. Окремі віртуальні блага є тісно пов&rsquo;язаними з особою й є необоротоздатними. <strong>Problem statement</strong><strong>.</strong> Despite the existence of a legal relationship with virtual goods, their legislative regulation has begun recently. The problem is to define virtual goods as objects of civil rights. You need to find out the signs of virtual benefits. It is important to find out its legal nature. The aim of the work is to identify the features and legal nature of virtual benefits. The tasks are to identify individual virtual goods, to formulate the features inherent in such goods. The following <strong>methods</strong> are used: dialectical &ndash; to compare different virtual benefits with each other; formal-logical &ndash; to determine the legal nature of virtual benefits; system-structural &ndash; to identify signs of virtual benefits in the system of objects of civil law. <strong>Results.</strong> Legal regulation of virtual goods contributes to the protection and development of the rights and interests of those who exercise. The circulation of virtual goods is regulated by civil law. Virtual goods have been proven objects of civil rights. Such objects were included in the civil turnover with the development of information technologies. Signs of virtual goods as objects of civil law have been identified. They do not have a clear materialized form. They can quickly change material media. As a result, their value remains unchanged. These facilities are operational. They are sold, donated, exchanged for property, goods, services, etc. Further legal regulation of virtual goods in private law is needed. The more accurate name of the relevant objects in the law is &quot;virtual goods&quot;. The category of &quot;virtual assets&quot; is inherent in the economy. <strong>Conclusions.</strong> Virtual goods are objects of civil rights. Signs of virtual goods as objects of civil law are the following. Virtual goods are a product of information technology. Virtual goods are intangible objects. They do not have a clear materialized form, can quickly change material carriers without losing their properties. Absolute rights determine the ownership of virtual goods as objects of civil law. Virtual goods can be separate from the person and turnover. Individual virtual goods are closely related to a person and are irreversible.