Academic literature on the topic 'Альбумінурія'

HIV infection increases the risk of developing chronic kidney disease (CKD). Diagnosis at an early stage of HIV associated kidney disease in children is of particular importance, given its prevalence. Determination of the concentration of albumin and creatinine in a single portion of urine, followed by the calculation of the albumin/creatinine ratio (ACR) is used for early diagnosis and assessment of the progression of CKD. Purpose - to study the frequency and risk factors of albuminuria in children with HIV infection, depending on the stage of the disease, immunosuppression, and viral load. Materials and methods. 73 children with HIV infection were examined. Albumin was analyzed in the morning urine sample twice (during the first and third months of observation) using a Beckman Coulter AU 480 series analyzer. Albuminuria was assessed by ACR. The criterion for a moderately elevated level of albuminuria was considered as ACR ≥3 mg/mmol in both measurements and was interpreted as the presence of microalbuminuria (MAU). Results. A steady increase in ACR was noted in 19 (26.0%) patients. The influence of the stage of HIV-infection on the level of albuminuria has not been established. Non-significant immunosuppression (IS) sharply reduced the chances of MAU - OR=0.019 (CI: 0.002-0.159), the presence of a very severe stage of IS significantly increased them - OR=18.89 (CI: 4.33-82.32). There was a pronounced inverse correlation between the ACR and the CD4+ count, both absolute (ρ=-0.51; p<0.001) and relative (ρ=-0.53; p<0.001). It was found that against the background of viral load, the average ACR was twice as high, and the percentage of MAU was nine times higher. In the case of normal viral overload, the chances of moderately elevated albuminuria were significantly reduced - OR=0.048 (CI: 0.012-0.194). The highest rates of ACR were observed in children with a viral load of more than 100,000 copies of RNA/ml, among these patients, MAU was stated in ¾ of cases. A high viral load increased the risks of MAU by one and a half orders of magnitude - OR=15.30 (CI: 3.51-66.68). Elevated ACR was recorded 3.6 times more often in children with progressive HIV-infection than in other patients (OR=14.13; CI: 1.47-136.12; p<0.02). Conclusions. More than a quarter of children with HIV-infection have moderately elevated albuminuria. Renal dysfunction in children with HIV infection has been most closely associated with very severe immunosuppression, RNA HIV viral load >100,000 copies/ml, and progressive course of HIV-infection, as evidenced by albuminuria studies. The study was carried out in accordance with the principles of the Declaration of Helsinki. The study protocol was adopted by the Local Ethics Committee of the institution specified in the work. The informed consent of the parents or guardians of the children was obtained for the study. The authors declare no conflict of interest. Key words: HIV infection, children, albuminuria, risk factors.

Захворюваність на облітерувальний атеросклероз судин нижніх кінцівок (далі – ОАСНК) оцінюється в 3–10 %. Ця частота зростає з віком, і в людей старше 70 років становить 15–20 %. Приблизно 40 % пацієнтів на ранніх стадіях ОАСНК є безсимптомними, за наявності КПІ (кісточково-плечовий індекс) < 0,90 або припинення пульсу. Безсимптомні пацієнти становлять критичну групу, оскільки ця клінічна стадія пов’язана з найкращим прогнозом, якщо діагноз поставлено правильно. Якщо терапію розпочати в безсимптомних пацієнтів з ОАСНК, це може запобігти розвитку наступних стадій захворювання. Модифіковані фактори ризику, які сприяють розвитку ОАСНК, містять куріння, цукровий діабет, гіпертензію, дисліпідемію, підвищення рівня гомоцистеїну в плазмі крові й гіпотиреоз. Ожиріння позитивно корелює з високим КПІ, а поширеність ОАСНК у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу становить 23,5 %. Знижена швидкість клубочкової фільтрації і мікроальбумінурія також пов’язані з ОАСНК. ОАСНК пов’язаний з низкою захворювань, і найчастіше ця взаємодія проявляється в жінок. Серед них – гіпотиреоз, остеопороз і використання оральних контрацептивів, що призводить до збільшення частоти патології. Жінки в постменопаузі з остеопорозом мають вищий ризик ОАСНК, ніж жінки в постменопаузі з нормальною мінеральною щільністю кісткової тканини. Пацієнти з хронічною хворобою нирок мають більшу ймовірність розвитку ОАСНК, оскільки вони мають додаткові фактори ризику, як-от гіпоальбумінемія, альбумінурія та кальциноз артерій. Ризик ОАСНК зростає зі зниженням швидкості клубочкової фільтрації. Альбумінурія пов’язана з ендотеліальною дисфункцією, яка є фактором ризику системного атеросклерозу, включно з ОАСНК, і з медіальною артеріальною кальцифікацією, яка збільшує жорсткість артеріальних стінок і призводить до підвищення значення КПІ, тобто значення «помилкової норми». Гіперпаратиреоз і дефіцит вітаміну D є іншими факторами, які збільшують жорсткість артерій, що призводить до «помилково нормальних» значень КПІ в осіб із хронічно хворобою нирок. Пацієнти з уремією, які перебувають на діалізі, мають хронічне запалення, гіпоальбумінемію та підвищений ризик ОАСНК. Загалом ОАСНК є поширеним захворюванням, відсоток якого зростає серед людей похилого віку та чоловічої статі. У жінок ця патологія проявляється більш вираженими функціональними розладами.

Вступ. Кількість людей із хронічною хворобою нирок (ХХН) у світі продовжує зростати. З них понад 80% мають підвищення артеріального тиску (АТ), що не завжди вчасно виявляють та адекватно лікують. Мета. Проаналізувати та систематизувати рекомендації Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology – ESC) 2024 та Ініціативи щодо покращення глобальних результатів лікування захворювань нирок (Kidney Disease: Improving Global Outcomes – KDIGO) 2024 стосовно ведення дорослих пацієнтів із ХХН та підвищеним АТ. Матеріали та методи. Проведено аналіз клінічних практичних рекомендацій з оцін- ки та лікування ХХН KDIGO 2024 та рекомендацій ESC 2024 щодо лікування підвищеного АТ та гіпертензії. Здійснено узагальнення отриманих даних стосовно сучасних підходів до контролю АТ у дорослих пацієнтів із ХХН. Результати та їх обговорення. У пацієнтів із ХХН цільові показники АТ залишаються предметом дискусії. Рекомендації ESC 2024 для дорослих із ХХН середнього та тяжкого ступеня, які за замовчуванням є пацієнтами високого серцево-судинно- го (СС) ризику та мають отримувати антигіпертензивну терапію, визначають цільо- вий систолічний АТ у межах 120–129 мм рт. ст. (при рівні розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ) >30 мл/хв/1,73 м2), за умови доброї переносимості. Для осіб із рШКФ <30 мл/хв/1,73 м2 або після трансплантації нирки рекомендовано дотримуватися індивідуалізованих цільових значень АТ. Більш суворі рекомендації щодо цільового систолічного АТ при ХХН надають експерти KDIGO 2024 – <120 мм рт. ст. Однак, вони наголошують на важливості дотримання індивідуалізованого під- ходу до цільового рівня АТ з урахуванням віку пацієнта, прогресування ХХН, супутніх захворювань та ризиків, а також толерантності до терапії. Перша лінія антигіпертен- зивної терапії згідно з рекомендаціями ESC 2024 та KDIGO 2024 – інгібітори ангіо- тензинперетворюючого ферменту (іАПФ) або блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА). Емпагліфлозин, інгібітор натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ-2), доцільно призначати всім пацієнтам із гіпертензією та ХХН незалежно від наявності цукрового діабету (ЦД) 2-го типу або хронічної серцевої недостатності при помірній або тяжкій альбумінурії при будь-якому рівні рШКФ або при рШКФ <60 мл/ хв/1,73 м2 без альбумінурії з метою нефропротекції та профілактики СС смертності згідно KDIGO 2024. Як додатковий препарат застосовують блокатор кальцієвих ка- налів (БКК) та/або діуретик. При ХХН з альбумінурією, асоційованою з ЦД 2-го типу, використовують фінеренон, нестероїдний антагоніст мінералокортикоїдних рецеп- торів (АМР), при рШКФ >25 мл/хв/1,73 м2. У випадку резистентної гіпертензії може використовуватися стероїдний АМР, якщо рШКФ ≥45 мл/хв/1,73 м2. Висновки. Таким чином, контроль АТ при ХХН є важливим аспектом нефропротекції та попередження несприятливих СС подій. Експерти KDIGO 2024 пропонують більш суворий рівень цільового систолічного АТ в осіб з ХХН, ніж ESC 2024. Спільною є рекомендація персоніфікованого підходу щодо контролю АТ у пацієнтів із ХХН з ура- хуванням переносимості препаратів, віку, рШКФ, СС ризику, супутніх захворювань та станів. Медикаментозна терапія при ХХН та гіпертензії включає іАПФ або БРА, іНЗКТГ-2. Додатково застосовують БКК та/або діуретик; при альбумінурії, асоційо- ваної з ЦД 2-го типу – нестероїдний АМР; при резистентній гіпертензії – стероїдний АМР.

The aim of the study was to propose a mathematical model for prediction of development of diabetic nephropathy in patients with diabetes mellitus by determining the level of glycosylated hemoglobin - as a factor in the development and progression of diabetic nephropathy. A survey of 136 patients with type 1 diabetes was performed in the endocrinology department of the OSH «Clinic of the Medical Academy», Dnipro in 2016-2017. Clinical laboratory examination included: determination of the level of glycosylated hemoglobin (HbA1c), level of blood creatinine, level of albuminuria. The GFR was calculated by the formula CKD-EPI. The obtained results of the study, using methods of correlation and regression analysis, show a clear correlation between the GFR score in patients with diabetes mellitus and the level of glycosylated hemoglobin. Statistical methods of analysis have shown that the level of glycosylated hemoglobin can be considered as an early predictor of development of diabetic nephropathy. The mathematical equation of prognosis for the onset of diabetic nephropathy can be used to determine the prognosis for the development of diabetic nephropathy in diabetes mellitus patients in clinical practice for the timely inclusion of patients with a high prognostic risk in a group requiring more stringent glycemic control.

Гостре пошкодження нирок (ГПН) у дітей має поліетіологічну структуру, особливості перебігу залежні від віку захворювання і високий ризик розвитку хронічної хвороби нирок (ХХН) в катамнезі.
 Метою дослідження стало вивчення функціонального стану нирок у дітей, що перенесли ГПН, у віддалених термінах.
 Матеріали та методи. Було ретроспективно проаналізовано функціональний стан нирок (швидкість клубкової фільтрації (ШКФ)за Шварцом, рівень паратіреоідного гормону (ПТГ), альбумінурії (АУ), динамічної і статичної реносцинтиграфіі(РСГ)) за даними 60 історій хвороб дітей від 1 до 18 років, що перенесли ГПН протягом 2000-2016 р.р.
 Результати. Протягом першого року спостереження у 61,5% хворих зберігалась азотемія,, уповільнення ШКФ та високий рівень АУ. Подальше спостереження за цією групою хворих виявило тенденцію нормалізації рівнів креатиніну, сечовини, ШКФ, але зростання рівнів АУ. В динаміці спостереження від 5 до 15 років, визначено, що у 13,3% пацієнтів ШКФ становила від 90 до 85 мл/мін, а у 36,7% - від 85 до 30 мл/мін. У 46,7% дітей при не змінених показниках креатиніну і ШКФ, відмічено зростання рівню альбумінурії від 45 до 601 мг/добу. За період спостереження, від 15 років і більше, повністю одужало 53,3% дитини, у 31,6% хворих констатована хронічна ниркова недостатність (ХНН), а у 30,0% спостерігалось одужання з дефектом - стійке зниження функції з наявними маркерами пошкодження нирок.
 Висновки. Гостре пошкодження нирок частіше зустрічалось серед дітей перших 3 років життя, переважно у хлопчиків. Етіологічним чинником виникнення захворювання був гемолітико-уремічний синдром на фоні гострої кишкової інфекції. Повне одужання документоване у 20,0% реконвалесцентів ГПН, у 30,0% констатовано персистенцію маркерів пошкодження нирки з відновленням функції, а у 18,3% значне, стійке зниження функції нирок. Багатоцільове сцинтиграфічне дослідження з радіофірмпрепаратами різного типу виведення виявило ознаки порушення канальцевих та гломерулярних функцій за 7-8 років до появи лабораторних змін.

У статті наведені результати вивчення особливостей структурно-функціональних показників серцево-судинної системи і нирок, функції β-клітин підшлункової залози, вираженості інсулінорезистентності у хворих на цукровий діабет 2-го типу з ожирінням на тлі артеріальної гіпертензії. В обстежених хворих виявлена виражена інсулінорезистентність при збереженій і навіть посиленій функціональній активності β-клітин підшлункової залози, встановлено переважання концентричної гіпертрофії міокарда лівого шлуночка і діастолічної дисфункції зі збільшенням жорсткості міокарда лівого шлуночка; потовщення комплексу інтима-медіа сонної артерії з високим ризиком виникнення серцево-судинних подій. Встановлений прямий кореляційний взаємозв’язок між структурно-геометричними показниками міокарда лівого шлуночка і діастолічною дисфункцією з рівнем альбумінурії, інсулінорезистентністю, тривалістю цукрового діабету й артеріальної гіпертензії, рівнем систолічного АТ і глікозильованого гемоглобіну, окружністю талії в обстежених хворих.

Практично 35 % населення України мають підвищений артеріальний тиск (АТ), який часто поєднується з іншими класичними факторами серцево-судинного ризику, що зумовлює високу частоту ускладнень з боку мозку, серця та нирок. Перебіг артеріальної гіпертензії (АГ) залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх причин, значно погіршуючись за наявності коморбідної патології. Незаперечним є негативний вплив подій військового часу на перебіг таких поширених неінфекційних хронічних захворювань, як АГ і цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. Така коморбідність і в мирний час чинить вкрай негативний вплив на прогноз пацієнтів, збільшуючи смертність серед осіб з АГ і ЦД 2-го типу в 4–7 разів порівняно з особами, які цих захворювань не мають. В основі синергічного погіршення прогнозу пацієнтів з АГ та ЦД 2-го типу лежить спільність патогенетичних рис цих, здавалося б, не споріднених захворювань. Важливо зазначити, що в сучасних настановах стрес розглядається як модифікатор ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ). Це означає, що у разі сумнівів щодо визначення категорії ризику ССЗ наявність стресорних факторів може перекваліфікувати особу в категорію більш високого ризику. Варто пам’ятати, що стратифікація ризику розвитку ССЗ у пацієнтів з ЦД має певні особливості — для них не застосовується шкала SCORE2. Для оцінки серцево-судинного ризику у пацієнтів з ЦД враховується тривалість захворювання, наявність факторів ризику та ураження органів-мішеней, а також, як і в загальній популяції, наявність атеросклеротичних ССЗ. Депресія та тривога асоційовані зі зростанням ризику виникнення інфаркту міокарда, стенокардії й випадків серцево-судинної смерті. Неефективний контроль глікемії та АТ є провідним чинником прогресування хронічної хвороби нирок (ХХН). За умови відсутності контролю цих двох факторів прогресування ХХН до термінальної стадії відбувається досить швидко. Досягнення та утримання цільового АТ є необхідною умовою покращення прогнозу пацієнтів з АГ, а в поєднанні з ЦД 2-го типу це набуває ще більшої актуальності. Загальні підходи до терапії АГ у пацієнтів з ЦД 2-го типу суттєво не відрізняються з погляду кардіологічних та ендокринологічних товариств. В європейських настановах критерієм зниження АТ в межах 120–130/70–80 мм рт.ст. є вік до 70 років, тоді як в американських — ступінь ризику ССЗ: такого рівня АТ рекомендовано прагнути, якщо ризик високий і дуже високий. Щодо старту лікування, європейські настанови рекомендують комбіновану терапію, американські пропонують починати з монотерапії, якщо АТ знаходиться в межах 130–150/80–90 мм рт.ст. Для контролю АТ можна застосовувати будь-які препарати першої лінії (інгібітори АПФ (іАПФ), блокатори рецепторів ангіотензину (БРА), тіазидоподібні/тіазидні діуретики та дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів. БРА й іАПФ рекомендовані як препарати першої лінії в пацієнтів зі значною альбумінурією (відношення альбумін/креатинін у сечі > 300 мг/г креатиніну), оскільки вони дають змогу знизити ризик прогресування захворювання нирок. Застосування цих класів слід також розглянути при помірній альбумінурії (відношення альбумін/креатинін у сечі — 30–299 мг/г креатиніну). При виборі другого та третього засобу мають братися до уваги такі чинники, як набряки, ШКФ, наявність серцевої недостатності й аритмій.

Поширеність цукрового діабету постійно зростає, і в наш час від нього страждають понад 350 мільйонів людей у всьому світі. Таким чином, поширеність діабетичної нефропатії також зросла, що стає основною причиною термінальної стадії ниркової недостатності у розвинутих країнах світу. Діабетична нефропатія характеризується альбумінурією, зниженням швидкості клубочкової фільтрації, гіпертензією, розширенням мезангіального матриксу, потовщенням базальної мембрани клубочків та тубулоінтерстиціальним фіброзом. Терапевтичні досягнення останніх років змогли змінити та відстрочити природний перебіг діабетичної хвороби нирок. Тим не менш, все ще існує нагальна потреба охарактеризувати шляхи, які беруть участь у патогенезі даного ускладнення, визначити біомаркери ризику та запобігти нирковій недостатності у хворих на цукровий діабет.

В огляді вітчизняних та закордонних джерел літератури з наукометричної бази PubMed та сучасних європейських керівництв розглядаються аспекти використання чутливого лабораторного маркера альбумін-креатинінового співвідношення у сечі (АКСС), його діагностичного та прогностичного значення щодо уражень нирок серед хворих групи дуже високого ризику, а саме за умов поєднаного перебігу артеріальної гіпертензії та цукрового діабету 2-го типу. Авторами наводяться дані щодо визначення альбумінурії в історичному аспекті, класифікації її проявів, показань до визначення, розглядається питання щодо інформативності та специфічності цього показника як раннього чинника виникнення гіпертрофії лівого шлуночка, серцевої недостатності, діабетичної нефропатії, ожиріння, ліпідних порушень, показника глікемічного контролю, прогнозування серцево-судинних і ниркових наслідків, смертності від цих захворювань. Розглядається питання щодо більшої значущості АКСС порівняно з розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації щодо прогнозування виникнення переддіабету та цукрового діабету, діабетичної ретинопатії. Наводяться дані щодо поширеності, захворюваності та смертності від ниркових ускладнень артеріальної гіпертензії і цукрового діабету 2-го типу, надається стисла характеристика терапевтичних підходів щодо їх корекції.

Дослідження EPHES (Evaluation of influence of fixed dose combination Рerindopril/Amlodipine on target organ damage in patients with arterial HypErtension with or without iSchemic heart disease) мало за мету оцінити ефективність фіксованої комбінації периндоприл + амлодипін щодо зниження артеріального тиску (АТ) та динаміки вираженості ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) та без такої. У первинний аналіз включено дані 30 пацієнтів з АГ без ІХС віком понад 30 років. Рівень систолічного (САТ) і/або діастолічного (ДАТ) АТ у хворих, що до цього не лікувалися, на момент включення мав бути ≥ 160 та/або 100 мм рт.ст., але < 200/120 мм рт.ст.; у тих, хто знаходився на монотерапії або подвійній комбінованій терапії, — ≥ 140/90 мм рт.ст., але < 200/120 мм рт.ст. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали фіксовану комбінацію периндоприл + амлодипін у початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. При необхідності (АТ > 140/90 мм рт.ст.) дози компонентів фіксованої комбінації збільшували поступово кожні 2 тижні до 10/10 мг, а після 6 тижнів лікування додавали індапамід 1,5 мг, бета-адреноблокатори або альфа-адреноблокатори. Усім пацієнтам проводили: вимірювання маси тіла та зросту, офісних рівнів САТ, ДАТ та частоти серцевих скорочень, добове моніторування АТ, визначення швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях еластичного (ШППХе) та м’язового типів, центрального САТ, біохімічне дослідження крові, електрокардіографію, ехокардіографію з Д-графією, вимірювання гомілково-плечового індексу, визначення товщини комплексу інтима-медіа. Тривалість спостереження становила 12 місяців.Лікування за допомогою фіксованої комбінації периндоприл + амлодипін забезпечувало досягнення цільового рівня і САТ, і ДАТ у 60 % випадків на етапі 6 тижнів. Додавання індапаміду 1,5 мг на добу (n = 12) та бісопрололу (n = 1) забезпечило контроль офісного САТ і ДАТ у 100 % пацієнтів на етапі 6 місяців лікування. Зниження офісного АТ супроводжувалося достовірним зменшенням середньодобового, денного та нічного АТ відповідно на 22,3 ± 0,1 мм рт.ст., 19,6 ± 0,4 мм рт.ст., 26,1 ± 0,2 мм рт.ст. та 8,2 ± 0,2 мм рт.ст., 8,4 ± 0,1 мм рт.ст., 7,9 ± 0,1 мм рт.ст. і досягненням цільового середньодобового АТ у 98,7 % пацієнтів. Достовірно зменшилася частка пацієнтів, які характеризувалися як «нон-діппери», з 50 до 23,3 % та варіабельність денних САТ/ДАТ та нічного САТ. Частка пацієнтів із величиною ранкового підйому САТ понад 55 мм рт.ст. достовірно зменшилася з 60 до 20 %. Центральний САТ достовірно знизився з 142,8 ± 2,5 мм рт.ст. до 118,3 ± 2,7 мм рт.ст. (Р < 0,001). Паралельно відбулося достовірне (Р < 0,001) зменшення індексу приросту з 26,8 ± 1,9 % до 11,2 ± 1,7 %. Ефективна щодо зниження АТ терапія протягом року призводила до достовірного регресу ураження органів-мішеней: зменшення гіпертрофії лівого шлуночка (індекс маси міокарда зменшився з 108,8 ± 5,5 г/м2 до 88,3 ± 5,3 г/м2, індекс Корнелла — з 2440,1 ± 67,9 мм • мс до 1987,2 ± 66,8 мм • мс, розмір лівого передсердя — з 41,1 ± 0,2 мм до 38,1 ± 0,3 мм), рівня альбумінурії (з 53,3 ± 5,6 мг/добу до 15,8 ± 3,2 мг/добу), покращенню діастолічної функції лівого шлуночка та пружно-еластичних властивостей аорти (­ШППХе зменшилася з 11,9 ± 0,7 м/с до 9,4 ± 0,8 м/с). Зміни діастолічної функції лівого шлуночка та рівня альбумінурії достовірно та незалежно від змін рівня АТ (і офісного, і центрального) корелювали зі змінами ШППХе та індексу приросту. Проведена антигіпертензивна терапія на основі фіксованої комбінації периндоприл + амлодипін добре переносилася хворими (частота побічних реакцій 6,5 %).