Journal articles on the topic 'Археологічна карта'

Метою статті є аналіз результатів досліджень археологічного комплексу роменської культури поблизу с. Камінь (Конотопський р-н) у середній течії Сейму. Наукова новизна. До наукового обігу вводяться дані археологічних розвідок комплексу пам’яток роменської культури поблизу с. Камінь. За результатами досліджень пам’ятки складено загальну карту розташування складових археологічного комплексу, проаналізовано артефакти, які походить з території поселення та запропоновано варіант реконструкції ресурсної зони господарювання окремої общини сіверян. Методи дослідження. У роботі застосовано низку методів, притаманних як гуманітарним, так і точним наукам. Картографічне моделювання дозволило здійснити реконструкцію планувальної системи археологічного комплексу та є дієвим інструментом у відтворенні ресурсної зони поселення. Аналітичний метод дозволив знайти культурно-хронологічні відповідники знайденим артефактам серед знахідок роменської археологічної культури та синхронних їй культурних спільнот. Застосування методу рентгенофлуорисцентного аналізу металів і сплавів дозволило з’ясувати елементний склад знахідок і визначити певні особливості щодо їх походження. Висновки. Археологічний комплекс роменської культури поблизу с. Камінь є поселенською структурою сіверянської общини, який складався з городища-тверді, кількох поселень та курганного могильника. Їх дослідження триває вже понад 50 років. Спочатку було виявлено рештки курганного могильника та кілька поселень, які зараз локалізовані на місцевості. Останнім було знайдене городище, яке було зайняте монастирем козацької доби. Наявність городища дозволяє об’єднати відомі поселенські та поховальні об’єкти в єдиний комплекс, а також визначити його місце серед синхронних пам’яток роменської культури Путивльського Посейм’я. Ресурсна зона цієї общини формувалася наявністю збалансованого природного середовища, де представлені лісовий масив, широка заплава річок Сейм і Клевень, а також наявність ґрунтів придатних для землеробства. Речові знахідки характеризують певне коло занять місцевого населення – деревообробку, рибальство та торгівлю. Окремі знахідки можуть бути пов’язані з присутністю дружинного стану. Прикраси, знайдені на поселенні, мають походження з інших регіонів проживання слов’янського населення – словен новгородських, уличів, тиверців. Це поселення розташоване поблизу переправи через Сейм, яка відома з ранньомодерних джерел, що також могло сприяти залученню місцевого населення до торгівлі. З торговими операціями пов’язані знахідки куфічного дирхаму першої половини Х ст. та трьох свинцевих вагових гирьок. З цією переправою пов’язаний також Мутинський скарб 12-13 ст., знайдений у заплаві неподалік села Камінь.

Повідомлення описує досвід та практики збору просторових даних у процесі археологічних оглядів та об-стежень, їх обробки, збереження та використання. Ці процедури ґрунтуються на багаторічних розвідкових роботах авторів. Виділяється декілька стадій опрацювання просторових даних. Важливим питанням, що вини-кає під час таких робіт є проблема збереження просторової інформації та її уніфікації. Автори вказують на необхідність зміни формату збереження просторових даних, їх менеджменту та стандартизації. Також акце-нтовано увагу на потребі активізації роботи зі створення національної археологічної карти. The article should describe the practices of spatial data collection in the process of archaeological surveys and surveys, its processing, preservation and use. These procedures are based on the experience of many years of intelligence work of the authors. An important issue that arises during such works is the problem of preserving spatial data and its standardization. The authors indicate the need to change the format of spatial data storage and the need for their management. The text indicates the need to standardize archaeological spatial data. The authors support the need to intensify work on the creation of a national archaeological map.  

Статтю присвячено історії вивчення нумізматичних знахідок на території України на початку 20 ст. Одним із перших учених, який підготував узагальнюючу працю з історії грошового обігу на Україні, був Валентин Шугаєвський. У 30-х рр. українська наука і музеї зазнали репресій, багато наукових проектів було згорнуто, в тому числі і проект по створенню археологічної карти України. Значну кількість архівних матеріалів втрачено у роки Другої світової війни, проте в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України а також в архіві Національного музею історії України виявлено частину матеріалів, які пов’язані з підготовкою до створення топографії монетних знахідок на території України. Вивчення цих архівних джерел дало можливість виявити 82 монетні знахідки кінця 19 – початку 20 ст., які не були опубліковані.

The results of the research of the Mariupol State University Archaeological Expedition in the Northern Azov Sea region in 2021 to make an inventory of known archaeological sites and determine the area use modes of archaeological cultural layer protection are published. The aim was to create favourable conditions for the preservation of the national historical and cultural heritage and increase public responsibility for the state of protection and conservation of archaeological objects. The expedition was conducted in Mariupol and Volnovakha districts of the Donetsk region. The task of the archaeological survey was to carry out research work to determine the location of archaeological heritage monuments (objects) and to inspect these objects, determine their parameters and current technical condition. 48 mound groups and 53 solitary mounds were surveyed. A total of 209 archaeological sites were accounted for during the survey, 34 of which are newly discovered sites. The crisis situation of the most valuable archaeological monuments - kurgans in Ukraine in general and in the Donetsk region in particular has been revealed. It is noted that in addition to natural factors that have traditionally caused the transformation, destruction and eventual disappearance of archaeological sites, a more significant danger to monuments of cultural and historical heritage of Ukraine today are factors of anthropogenic type. A short list of current anthropogenic factors affecting the state of conservation of archaeological objects of the Northern Azov Sea region is given. Emphasis is placed on the real threat to the preservation of the national cultural heritage of Ukraine and its cultural values during military operations. The main problems and ways of their possible solution for the preservation of cultural-historical (archaeological) heritage of Ukraine in the conditions of Russian aggression are formulated.

Нечаева Могила – единственный сохранившийся до наших дней скифский царский курган-гигант в Северном Причерноморье. С 1853 г. он известен российским археологам. Его высота на сегодняшний день составляет 14–15 м. За последние два века курган претерпел существенные изменения. В середине 19 ст. были отмечены просадки насыпи, затем на вершине был вырыт глубокий колодец, позднее засыпанный, и на его месте выстроена беседка. Особо трагическую роль курган сыграл в годы Великой Отечественной войны, когда он был одним из узловых опорных пунктов войск вермахта в Никопольско-Криворожской наступательной операции Красной армии в декабре 1943 г. – январе 1944 г., в ходе которой была разгромлена криворожско–никопольская группировка, пытавшаяся удержать любой ценой Никопольский марганцевый и Криворожский железорудный бассейны. В боях за Нечаеву Могилу полегло более полутора тысяч советских воинов. Сам курган, в особенности его вершина, был изрыт блиндажами и ходами сообщений, а также сотнями воронок от снарядов. После войны вершина кургана была полностью перепланирована и на ней был установлен триангуляционный пункт высшей категории. Все факты указывают на то, что ранее курган входил в число крупнейших скифских царских курганов Северного Причерноморья и имел высоту не менее 20 м. Библиографические ссылки Артамонов М.И. Из истории методики археологических раскопок // ПИДО. 1935. № 1–2. С. 142–164. Бидзиля В.И., Полин С.В. Скифский царский курган Гайманова Могила. Киев: Скиф, 2012. 814 с. Бобринский А.А. Вновь открытая могила скифского царя // ИТУАК. 1913. № 50. Браун Ф.А. Разыскания в области гото-славянских отношений. СПб.: Тип. Имп. Акад. наук, 1899. ХХ, 392 с. Брун Ф.И. Черноморье. Сборник исследований по исторической географии Южной России. Одесса: Тип. Г. Ульриха, 1880. Ч. 2. 422 с. Бурачков П. О местоположении древнего города Каркинитеса и монетах ему принадлежащих // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1875. Т. 9. С. 1–133. Вертильяк Н. Описание Белозерского городища // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1858. Т. IV. С. 143–145. Виноградов Ю.Г., Яценко І.В. Археологічна діяльність Б.М. Гракова на Україні // Археологія. 1990. № 3. С. 86–92. Граков Б.Н. Отчет Никопольской археологической экспедиции за 1939 г. // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. № 30–33. Граков Б. Нікопольська експедиція // Археологія. 1947. № 1. С. 191. Граков Б.Н. Отчет Скифской (Никопольской) экспедиции ИИМК АН СССР за 1947 г. // НА ИА НАНУ. № 1947/36-А Граков Б.Н. Никопольская экспедиция // КСИИМК. 1947б. Вып. XXI. С. 73–74. Граков Б.Н. Каменское городище на Днепре / МИА. № 36. М.: АН СССР, 1954. 238 с. Дараган М.Н. Курганы степной части Украины: пространственный анализ и визуализация методами ГИС-Технологий // Виртуальная археология (неразрушающие методы исследований, моделирование, реконструкции): Материалы Первой Международной конференции. СПб.: ГЭ, 2012. С. 76–85. Дараган М.Н. Пространственная характеристика Александропольского кургана // Полин С.В., Алексеев А.Ю. Скифский царский Александропольский курган IV в. до н.э. в Нижнем Поднепровье. Киев; Берлин: Изд. Олег Філюк, 2018. С. 732–740. Древности Геродотовой Скифии (ДГС II). Сборник описаний археологических раскопок и находок в Черноморских степях. СПб: Типография Императорской Академии наук, 1872. Вып. II. 118 с. + Приложение. С. XVII–CXXVII Древности Геродотовой Скифии (ДГС II). Атлас – Древности Геродотовой Скифии. Сборник описаний археологических раскопок и находок в Черноморских степях. СПб.: Тип. Имп. Акад. наук, 1872. Вып. II. Атлас. Табл. XXII–XL. Дмітров Л.Д. Кургани Нікопольбуду. Звіт про роботу археологічної експедиції // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. 1935–36. № 10-11. Дмитров Л.Д. Археологические работы по исследованию Никополя в 1936 г. Предварительный отчет и перспективные предложения Никопольской археологической экспедиции // НА ИА НАНУ. Фонд ИИМК. 1936. № 12. Дмітров Л.Д. Археологічне вивчення Нікопольщини в 1935–1936 рр. // Наукові записки Iнституту історії і археології. Київ, 1946. Кн. II. С. 55–73. Дмітров Л.Д. Археологічне вивчення Нікопольщини в 1935–1936 рр. // Археологія. 1950. Т. III. C. 151–166. Доклад профессора Д.И. Эварницкого о произведенных им раскопках курганов и исторических исследованиях. Екатеринослав, 1904. 23 с. Забелин И.Е. Скифские могилы. Чертомлыцкий курган // ДТМАО. 1865. Т. 1. С. 71–90. Зайцев Ю.П., Мордвинцева В.И. Ногайчинский курган в степном Крыму // ВДИ. 2003. № 3. С. 61–99. Заседания Московского Предварительного Комитета XIII Археологического Съезда // Труды XIII АС. М., 1908. Т. 2. C. 121–142. Ильинская В.А. Скифские курганы около г. Борисполя // СА. 1966. № 3. С. 152–171. История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941–1945. Т. 3. / Ред. Ю.П. Петров. М: Воен. изд-во МО СССР, 1961. 659 с. Колтухов С.Г. Скифы Крымского Присивашья в VII–IV вв. до н.э. Погребальные памятники / Материалы к археологической карте Крыма. Вып. X. Симферополь: Изд-во ЧП «Предприятие Феникс», 2012. 138 с. Колтухов С.Г. Скифы Северо-западного Крыма в VII–IV вв. до н.э. (погребальные памятники) / Археологический альманах № 27. Донецк: Донбасс, 2012. 265 с. Лазаревский Я. Александропольский курган. Могила скифского царя // ЗРАО. 1894. Т. VII. Вып. 1–2. СПб. С. 24–46, 16 табл. Манцевич А.П. Курган Солоха. Публикация одной коллекции. Л: Искусство, 1987. 143 с. Марти Ю. Сто лет Керченского музея. Исторический очерк. Керчь: Гос. Керчен. арх. музей, 1926. IV, 96 с. Мелюкова А.И., Яценко И.В. Первые экспедиции с Б.Н. Граковым // РА. 1999. № 4. С. 215–220.Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып. I. / ред. В. Антонович. Кіевь: Тіп. Г.Е. Корчакь-Новицкаго, 1890. 141 с. Мозолевський Б.М. Товста Могила. Київ: Наукова думка, 1979. 248 с. Мозолевский Б.Н. Скифский царский курган Желтокаменка // Древности степной Скифии / Отв.ред. А.И. Тереножкин. К: Наукова думка, 1982. С. 179–222. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. Київ: Наукова думка, 1983. 197 с. Мозолевский Б.Н. К вопросу о скифском Герросе // CА. 1986. № 2. С. 70–83.Мозолевський Б.М. Кургани вищої скіфської знаті і проблема політичного устрою Скіфії // Археологія. 1990. № 1. С. 122–138. Мозолевский Б.Н., Полин С.В. Курганы скифского Герроса IV в. до н.э. (Бабина, Водяна и Соболева могилы). Киев: Стилос, 2005. 599 с. Мощанский И.Б. Освобождение Правобережной Украины. М.: Вече, 2011. 320 с. Самоквасов Д.Я. Могилы Русской земли. IV. М.: Синод. тип., 1908. 271 с. ОАК за 1891 г. СПб., 1893. 187 с. ОАК 1899. СПб., 1902. 184 с. ОАК 1900. СПб., 1902. 173 с. Об археологических разысканиях 1852–53–54 – Об археологических разысканиях в Екатеринославской губернии в 1852, 1853 и 1854 гг. // РА ИИМК РАН, ф.9, д. № 43. 110 л. О командировании 1852–53 – О командировании коллежского советника Терещенко для археологических разысканий на юге России и расследовании Луговой Могилы // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 6. О раскопках 1855-А – О раскопках в Екатеринославской губернии в 1855 г. // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 49а. 132 л. Отрощенко В.В., Болтрик Ю.В. Культурно-хронологическое и территориальное распределение могильников Днепро-Молочанской степной области // Материалы по хронологии археологических памятников Украины / Отв. ред. Д.Я. Телегин. Київ: Наукова думка, 1982. С. 38–46. Падалка Л. Каменный Затон и Белозерское городище на Днепре // Киевская старина. 1891. Т. 35. С. 384–390. Полин С.В., Алексеев А.Ю. Скифский царский Александропольский курган IV в. до н.э. в Нижнем Поднепровье. Киев; Берлин: Олег Філюк, 2018. 926 с. Пояснительная записка к проекту вскрытия скифского захоронения (“Нечаевой Могилы”) в Днепропетровской области. Орджоникидзе, 1966 (архив С.В. Полина). Пустовалов С.Ж. Реконструкція чисельності катакомбного населення за курганними похованнями Північного Причорномор’я // Археологія. 1997. № 3. С. 40–49. Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука / Ред., вступ. ст. и прим. Н.П. Шастиной. М.: Гос. изд-во геогр. л-ры, 1957. 287 с. Сибирский А.А. Донесение министру уделов Л.А.Перовскому о раскопках в Феодосии и кургане, находящемся близ селения Александрополя Екатеринославской губ. // РА ИИМК РАН, ф. 9, д. 20. 15 л. Соколов В. Белозерское городище на Днепре // Киевская старина. 1892. Т. 38. C. 225–245 Сосса Р.І. Історія картографування території України. Від найданіших часів до 1920 р. Київ: Наукова думка 2000. 247 с. Тереножкин А.И., Ильинская В.А., Черненко Е.В. Отчет о работе Скифской Никопольской экспедиции 1965 г. // НА ИА НАНУ, № 1965/7. Тереножкин А.И., Ильинская В.А., Черненко Е.В., Мозолевский Б.Н. Скифские курганы Никопольщины // Скифские древности / Отв. ред. В.А. Ильинская, А.И. Тереножкин. Киев: Наукова думка, 1973. С. 113–186. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 4. С. 1–30. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 5. С. 55–75. Терещенко А. Очерки Новороссийского края // ЖМНП. 1853. № 7. С. 1–69. Терещенко А. О могильных насыпях и каменных бабах в Екатеринославской и Таврической губ. // Чтения в императорском обществе истории и древностей Российских при Московском университете. Кн. IV. / Ред. О.М. Водянский. М., 1866. С. 1–37. Уваров А.С. Исследования о древностях Южной России и берегов Черного моря. Вып. 1СПб.: Тип. экспедиции загот. гос. бумаг, 1851. 138 с. Черненко Е.В. Скифские курганы на Никопольщине // Записки Одесского археологического общества. Т. 2 (35). Одесса. 1967. С. 179–191. Черных Л.А., Дараган М.Н. Курганы эпохи энеолита-бронзы междуречья Базавлука, Соленой, Чертомлыка. Киев: Издатель Олег Филюк, 2014. 568 с. Черняков І.Т. Кургани в культурі України / Чмихов М.О. Курганні пам’ятки як явище давньої культури. Київ: НМК ВО, 1993. 144 с. Чирков А. Краткий очерк городищ, находящихся по Днепру и его лиману // Записки Одесского общества истории древностей (ЗООИД). Одесса,1867. Т. 6. С. 546–550. Чуйков В.И. От Сталинграда до Берлина. М.: Воениздат, 1980. 672 с. Шпеер А. Воспоминания. М.: Захаров, 2010. 679 с. Юргевич В.Н. Исторический очерк 50-летия Императорского Одесского общества истории и древностей. Одесса: Тип. А. Шульце, 1889. 121 с. Daragan M. The Use of GIS Technologies in Studying the Spatial and Time Concentration of Tumuli in the Scythian-time Lower Dnieper Region // Tumulus as Sema Space, Politics, Culture and Religion in the First Millennium BC Vol. 27. / Topoi – Berlin Studies of the Ancient World / Topoi – Berliner Studien der Alten Welt / Edited by: Olivier Henry and Ute Kelp. Berlin, 2016. Рp. 337–346.

Мета статті – на основі широкого спектру доступних джерел, насамперед, віднайдених документів у польських архівах, реконструювати події на спільному кордоні між Угорщиною та Польщею у березні 1939 р., пов’язані з участю військових формувань Польщі у насильстві проти комбатантів збройних сил Карпатської України на Верецькому перевалі. Методологія дослідження базується на загальнонаукових принципах об’єктивності й історизму, що уможливили розглянути досліджувані явища на основі об’єктивних закономірностей, у їх внутрішньому взаємозв’язку та взаємодії з конкретними історичними умовами. Водночас використовувалися такі методи: хронологічний, аналізу та синтезу, внутрішньої та зовнішньої критики джерел, історико-правовий, що дало підставу зробити узагальнення, врахувати історичний контекст подій, уникнути політичних стереотипів і упереджень. Наукова новизна полягає у детальній реконструкції конкретних історичних обставин розстрілів карпатських січовиків на Верецькому перевалі, встановленні орієнтовної кількості жертв, визначенні характеру насильства з точки зору тогочасного міжнародного права та їх зв’язку з ширшою політикою Польщі щодо українського питання у 1938 – 1939 рр. Висновки. У березні 1939 р. Польща виступила не тільки енергійним натхненником й інспіратором антиукраїнської політики угорської окупаційної влади на Закарпатті, але і співучасником насильства в Карпатській Україні, взявши участь у вбивстві своїх громадян на території сусідньої держави. Нові архівні дані свідчать, що групові розстріли карпатських січовиків на Верецькому перевалі мали місце 22 березня 1939 р., а не 17–18 березня 1939 р., як вважалося раніше. Головними виконавцями виступили службовці польського Корпусу охорони прикордоння. Мінімальна кількість жертв, яка фіксується у польських зведеннях, становила 43 особи. При цьому не виключається здійснення поодиноких страт на цій ділянці новоствореного польсько-угорського кордону до та після 22 березня 1939 р., однак вони, очевидно, не мали такого масштабу. Це, зі свого боку, дає підставу спростувати припущення, які довгий час фігурували в українській науковій та популярній літературі, про 500 – 600 загиблих, що, зрештою, не було підтверджено матеріалами археологічних розкопок на місцях вбивств. Розстріли карпатських січовиків треба кваліфікувати як воєнні злочини, оскільки вони здійснювалися у порушення основоположних норм тогочасного міжнародного гуманітарного права – Гаазьких та Женевської конвенцій про права військовополонених – щодо членів Національної Оборони Карпатської України. Злочини мали організований характер, оскільки карт-бланш на їх здійснення було надано вищим військовим керівництвом Другої Речі Посполитої, що було зафіксовано у матеріалах наради від 15 березня 1939 р. за участю командувачів польських військ, розгорнутих на кордоні з Карпатською Україною. Ключові слова: Карпатська Україна, Карпатська Січ, Друга Річ Посполита, ЧСР, Верецький перевал, воєнні злочини.

Specific approaches, principles and methods of cognition of modern silvicultural landscapes are considered; it is stated that due to the fact that the difference between natural and anthropogenic silvicultural landscapes is only in their genesis, in the process of studying silvicultural landscapes, both classical and specific approaches, principles and methods can be used. Among the specific approaches, the historical-cartographic one with the inherent principles of historicism and methods of historical-genetic series of maps, historical-archaeological method is considered in more detail; system-adaptive with the principle of combination and methods of comparison of natural analogues and analysis of final results; landscape-biocoenotic and landscape-ecological with the methods of the leading factor, comparison of disturbed and control biogeocenoses and arealographic, as well as geoinformation approach in the knowledge of silvicultural landscapes. It is shown that all approaches, principles and methods of knowledge of forest anthropogenic landscapes should be applied depending on the available conditions and needs of practice. However, in the process of field research, landscape-biocoenotic and landscape-ecological approaches with their own principles and methods of cognition of forest anthropogenic landscapes were more often used. It is shown that in its implementation landscape scientists not only have the right, but also the obligation to use the rich experience of foresters. It is advisable to characterize the stand in the following order: dominant species by tiers (in tree, shrub and grass), quality, age, height of trees – in meters, trunk diameter – in cm, planting density. In abbreviated form, information about the forest tract is presented in the form of a kind of formula. These approaches, principles and methods were applied in the process of studying the forest anthropogenic landscapes of two regions of Ukraine – Podillia (Forest-Steppe Zone) and North-Western Pryazovia (Steppe Zone). The expediency and necessity of their application are substantiated in the process of dissertation research and confirmed by practice.Key words: Podillia, North-Western Pryazovia, research, silvicultural landscapes, approaches, principles, methods, significance, use. Розглянуто специфічні підходи, принципи і методи пізнання сучасних лісокультурних ланд-шафтів. Зазначено, що у зв’язку з тим, що між натуральними й антропогенними лісовими ландшафтами різниця лише у їх ґенезі, отже, у процесі дослідження лісокультурних ландшафтів можна застосовувати як класичні, так і специфічні підходи, принципи та методи. Серед специфічних під-ходів детальніше розглянуто історико-картографічний з притаманними йому принципами істо-ризму та методами історико-генетичних рядів карт, історико-археологічним методом; системно-адаптивний з принципом сумісництва та методами порівняння натуральних аналогів і аналізу кінцевих результатів; ландшафтно-біоценотичний та ландшафтно-екологічний з методами провідного чинника, порівняння порушених і контрольних біогеоценозів та ареалографічного, а також геоінформаційний підхід у пізнанні лісокультурних ландшафтів. Показано, що всі підходи, принципи і методи пізнання лісових антропогенних ландшафтів необхідно застосовувати залежно від наявних умов та потреб практики. Однак у процесі польових досліджень частіше використовували ландшафтно-біоценотичний і ландшафтно-екологічний підходи з належними їм принципами і методами пізнання лісових антропогенних ландшафтів. У цих підходах у разі картографування лісокультурних урочищ, крім характеристики рельєфу й властивостей ґрунтів, вагоме значення має аналіз деревостану. Показано, шо у його здійсненні ландшафтознавці не лише мають право, але й зобов’язані використовувати багатий досвід лісознавців. Характеристику деревостану доцільно проводити у такому порядку: домінуючі види за ярусами (в деревному, кущовому та трав’яному), бонітет, вік, висота дерев – у метрах, діаметр стовбура – у см, щільність насадження. У скороченому вигляді інформація про лісокультурне урочище представлена у вигляді своєрідної формули. Ці підходи, принципи і методи застосовано у процесі дослідження лісових антропогенних ландшафтів двох регіонів України – Поділля (Лісостепова зона) і Північно- Західного Приазов’я (Степова зона). Доцільність та необхідність їх застосування обґрунтовано у процесі дисертаційних досліджень та підтверджено практикою.Ключові слова: Поділля, Північно-Західне Приазов’я, дослідження, лісокультурні ландшафти, підходи, принципи, методи, значимість, використання.