To see the other types of publications on this topic, follow the link: Архетип.
Journal articles on the topic 'Архетип'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Архетип.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ОВЧАРЕНКО, Андрій. "СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ КУЛЬТУРНИХ АРХЕТИПІВ У КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІЗУАЛЬНОГО ІНТЕРНЕТ-КОНТЕНТУ". Fine Art and Culture Studies, № 3 (3 вересня 2024): 267–73. http://dx.doi.org/10.32782/facs-2024-3-36.
Full textAbstract:
Мета статті – виявити сутність поняття «культурні архетипи» та окреслити перспективи використання сучасних концепцій закордонних науковців у досліджені візуального інтернет-контенту. Методологія. Застосовано аналітичний, системний та типологічний метод для вивчення феномену культурного архетипу та його осмислення в контексті сучасного візуального інтернет-контенту; метод термінологічного аналізу, інтерпретації та операціоналізації понять, для розуміння та осмислення змісту понять «архетип» та «культурний архетип»; метод узагальнення. Наукова новизна. Розглянуто та узагальнено представлені у наукових працях сучасних закордонних та українських дослідників визначення понять «архетип» та «культурний архетип»; розглянуто провідні традиційні та новітні концепції культурних архетипів та окреслено перспективи їх екстраполяції в процесі дослідження проблематики використання культурних архетипів у візуальному інтернет-контенті. Висновки. Узагальнюючи теоретичні праці, присвячені дослідженню феномену культурного архетипу можна констатувати, що базуючись на традиціях культурні архетипи виробляють стереотипи – вбираючи в себе уявлення про навколишню дійсність, акумулюють історичний досвід народу, звички минулих поколінь і закріплює це в схематичному образі власної або чужої етнічної спільноти внаслідок неодноразового сенсового та емоційного акцентування свідомості людей на певних явищах. Екстраполяція представлених у сучасному науковому вимірі дефініцій поняття «культурний архетип» на проблематику візуального інтернет-контенту дозволяє розглядати його як певне глибинне налаштування, що не піддається змінам і не усвідомлюється людиною, але актуалізується в нових історичних ситуаціях та визначає уявлення про людину, її місце в світі, моральні ідеали та ціннісні налаштування, що задають взірці життєдіяльності людей, пройшовши крізь багатовікові шари історії та культурних трансформацій та зберігаючи своє значення та сенс в нормативно-ціннісному просторі сучасної медіакультури. Сучасні концепції культурного архетипу (М. Марка та К. Пірсона, Д. Лі, Х. Аднана, Я. Гонга, Д. Мідглей, С. Венеік, Д. Хріспотулос та ін.) можуть посприяти розумінню та осмисленню процесів сприйняття інших людей, персонажів та сюжетів, представлених у візуальному інтернет-контенті. Зокрема, перспективним напрям подальших наукових досліджень вбачається розробка проблематики особливостей побудови фото та відео в соціальних мережах на культурних архетипах.
2
Козинко, Лілія Леонідівна. "Архетипи української культури в балетмейстерській спадщині Павла Вірського". Танцювальні студії 6, № 1 (2023): 8–19. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.6.1.2023.283719.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати особливості втілення архетипів української культури в балетмейстерській спадщині Павла Вірського. Методологія. У дослідженні застосовано історико-хронологічний підхід, методи історичний, теоретичний, системний, аналітичний, дедуктивний, індуктивний та узагальнення. Наукова новизна. У статті вперше проаналізовано особливості балетмейстерського методу та балетмейстерської спадщини Павла Вірського крізь призму архетипів української культури. Висновки. Архетип являє собою певні символічні схеми «колективного підсвідомого», які виступають глибинно-сутнісними основами нації та проявляються в різних сферах людського існування, трансформуючись із часом у нові форми. Кожна нація має національні культурні архетипи, які зберігаються в пам’яті етносу та спричиняють його прогрес, базуючись на глибинній основі. Зважаючи на дослідження фрагментів біографії П. Вірського та його інтерв’ю, вважаємо, що архетипи української культури присутні не лише у творчості, а й притаманні особистості балетмейстера. По-перше, без наявності означених архетипів у автора втілити їх на сцені було б неможливо. По-друге, в особистості балетмейстера можна виявити такі архетипи, як едукативність, глибинний оптимізм, цінність особи, особиста свобода, кордоцентризм та ін. Попри те, що особистість П. Вірського до сьогодні залишається недостатньо вивченою, можна припустити наявність у ній ряду архетипів. Сьогодні балетмейстерська спадщина П. Вірського вражає всіх злободенністю, глибиною та сучасністю ідей, що свідчить про наявність у постановках всеосяжних архетипів української культури. У результаті аналізу постановок балетмейстера було встановлено розкриття у них таких архетипів української культури: архетип глибинного оптимізму, архетип обрядовості, архетип особистої свободи, архетип природи, архетип гри з долею, архетип Матері тощо. Водночас слід наголосити на необхідності продовження розвідок з означеної проблематики.
3
Івашина, Оксана Олександрівна, та Сергій Павлович Михида. "АРХЕТИПИ СВЯЩЕННОГО ШЛЮБУ Й САМОСТІ У ПРОЗІ МАРІЇ МАТІОС". Слобожанський науковий вісник. Серія: Філологія, № 3 (20 грудня 2023): 107–12. http://dx.doi.org/10.32782/philspu/2023.3.20.
Full textAbstract:
У статті досліджується специфіка відображення архетипів Священного Шлюбу (Сизиґії) як утілення божественної пари та Самості як трансцендентного центру психіки, що прагне до цілісності та єднання з категорією божественного. Оскільки Марія Матіос значною мірою звертається до зображення в прозі складних людських взаємин і торкається глибин психосвіту персонажів, це дає підстави досліджувати особливості їхньої несвідомої сфери психіки, які з точки зору юнгіанської психології містять особистісні та загальнолюдські архетипи. Їхня художня репрезентація дозволяє осягнути поетикальний зріз творчості митця та його психосвіт у динаміці. Теоретичні аспекти дослідження полягають в опрацюванні наукових здобутків К. Ґ. Юнга, а також його послідовників, які звертали увагу на образи, в яких проявляються архетипи Сизиґії та Самості, їхній взаємозв’язок та вплив на психічні процеси. Архетип Священного Шлюбу почасти розглядається невіддільно від Самості як уособлення цілісності, оскільки є сакральним союзом архетипів чоловічого й жіночого начал, що її породжує. Дитя й коло (у Юнга переважно квадрат) є основними її символами, які художньо представляються у багатоманітті образів. Практична частина дослідження передбачає аналіз системи персонажів та художніх образів у романі в новелах «Майже ніколи не навпаки» та повісті «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», які послідовно відображають потяг людської психіки до індивідуації – єднання протилежностей, інтеграцію архетипів колективного несвідомого й досягнення цілісності. Провідним у цих творах є архетип Великої Матері, який у «Майже ніколи не навпаки» проявляє тенденції до утворення Священного союзу, а в «Мама Маріца…» здобуває його реалізацію повною мірою з утворенням божественного кватерніону «мати – наречена – син – наречений». На матеріалі художніх образів Маріци та Христофора проаналізовано архетипну дихотомію жінки як Святої і Блудниці водночас та втілення символіки Христа як Самості, хоч і неостаточно усвідомленої, в образі Христофора. Поява цих мотивів у творчості письменниці вказує на потяг її власної психіки до інтеграції вмісту колективного несвідомого, зокрема архетипу Великої Матері, та динамічні процеси індивідуації задля досягнення психічної цілісності.
4
Макарова, А. "Категоріальний апарат архетипного підходу: соціально-філософський аспект". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (2020): 32–41. http://dx.doi.org/10.15421/272019.
Full textAbstract:
Розглянуто категорії та поняття, що складають методологічну основу сучасного філософського підходу до соціокультурних явищ – архетипного. Постульовано його цінність як методологічного інструменту аналізу соціальної реальності, наголошено на перспективності його використання у соціогуманітарній науці. Зосереджено увагу на широті його методологічної палітри, що зумовлено мультидисциплінарним потенціалом цього підходу. Висвітлено нюанси термінологічного дискурсу, що розгортаються в межах розробки положень аретипного підходу у сучасній гуманітарній науці в Україні, і не лише у філософській, а й у соціокультурологічній науці. Виокремлено завдання класифікації архетипів як базової ланки семантичного конструювання методологічного підходу. Як найбільш артикульоване, проаналізовано поняття «архетип»; наведено приклади, які використані дослідниками для віднесення того чи іншого архетипу до певної категорії, здійснено співставлення поняття «архетип» із категоріями, через які найчастіше деталізуються моделі архетипного аналізу. Серед категорій, з якими пов’язується архетип як методологічний конструкт, акцентовано поняття «символ», «міф», «образ («архетипний образ»), «архетипний смисл», «ідея», «концепт». «паттерн». Розкрито зміст деяких суперечливих моментів у масиві архетипного аналізу, пов’язаних із термінологічною невизначеністю.
 Наприкінці здійснено огляд проблематики, в якій архетипний підхід виявляється плідним, особливий акцент зроблено на соціальних проблемах, пов’язаних із сферою аналізу діяльності та соціальних практик. Запропоновано критерії, за якими можна здійснити чіткіше розмежування поняття «архетип» та суміжних категорій архетипного підходу. Підкреслено значення архетипу як підґрунтя соціальної практики, висловлено припущення про соціальну природу психологічного архетипу із потенційним виходом у соціальну філософію, а не у культурологію чи етнопсихологію. На думку автора, саме цей аспект архетипного підходу потребує подальшого унормування, або віднесення «фігуративних» архетипів до образів (тоді увиразнюється роль символу), а до категорій архетипів слід віднести ті складові детермінації людської діяльності, які, будучи і досі «замкненими» у сфері антропології та теорії культури, не мають адекватного виходу у методологію соціальної філософії – сутнісні сили людини: «дух», «душа», «розум», «розсудок», «воля», «тіло».
5
С. Т. Елікпаев, Б. Қ. Қапасова та Р. М. Муталиева. "КЕЙІПКЕРЛЕР МЕН ӘДЕБИ ШЫҒАРМАЛАРДАҒЫ АРХЕТИП". Bulletin of Toraighyrov University. Philology series, № 4,2023 (29 грудня 2023): 126–35. http://dx.doi.org/10.48081/vfdz8351.
Full textAbstract:
Мақалада қазақ әдебиетіндегі және әлем әдебиетіндегі архетип кейіпкерлердің пайда болуы, өзгеруі сөз болады. Кейіпкерлердің өзгеруі мен басқа сипатқа ие болуы архетипке байланысты. «Архетип» терминін 20 ғасырда психолог Карл Густав Юнг енгізген. Әдеби архетип салыстырмалы құбылыс: сюжеттің дамуына қарай кейіпкер бейнесі айтарлықтай өзгерістерге ұшырауы мүмкін. Бұған мысал ретінде Лев Толстойдың Наташа Ростовасын келтіре аламыз. Көркем әдебиеттегі кейіпкерлердің мынадай архетиптері бар: Нағыз ер қаһарман, азған кейіпкер, дос мінезді кейіпкер, бүлікшіл әрі айлакер кейіпкер, жоғалған жан, шытырман оқиғаларды іздеуші, шындық іздеуші кейіпкер. Шығармалардағы әйел кейіпкерлердің бірнеше архетиптері бар: тәкаппар әрі іскер, өз пікірінде қатал және айналасындағылардан мойынсұнуды талап етуші, сенгіш, батыл, азғырушы. Кейіпкерлер секілді әңгіме архетипі де белгілі бір заңдылыққа бағынады. Көркем шығармаларда әр уақытта пайда болатын белгілі бір сюжеттік архетиптер бар. «Том Сойердің шытырман оқиғалары» шығармасындағы архетиптік сюжет баланың өсуін, түрлі қиындықтарды танып-білуін көрсетеді. «Кек» сюжеттік архетипін қолданудың мысалы ретінде Александр Дюманың «Граф Монте-Кристо» кітабын алуға болады. Басты кейіпкердің басты мақсаты – әділеттілікті қалпына келтіру. «Саяхат» архетиптік сюжетіне Джон Толкиеннің шығармаларын, атап айтқанда, оның «Сақиналардың әміршісі» кітабын келтіруге болады. Бұл кітапқа көптеген оқырмандардың қызығушылық танытқаны белгілі. Бірнеше архетиптерді қолдану автордың ниетін толық ашуға көмектеседі. Оның жарқын мысалы – Лев Толстойдың «Соғыс және бейбітшілік» романы. Мұнда біз бірден бірнеше архетиптердің тоғысқанын көреміз: «махаббат», «құрбандық», «жетілгендік», «қарсылық», трансформация.
6
Ігнатьєва, Світлана Євгеніївна. "Архетип МАТЕРІ в українському щоденниковому дискурсі". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 14 (15 січня 2016): 170–78. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v14i0.219.
Full textAbstract:
У статті виокремлено особливий складник образної системи наратора щоденникового дискурсу – архетип Матері, визначено його глибоке етнокультурне коріння та структурно-семантичну основу. З’ясовано місце архетипу Матері в українському щоденниковому дискурсі. Простежено зв’язок між ним та архетипом Дитини, Долі. Установлено вплив архетипу Матері на формування особливої духовно-емоційної атмосфери українців та схарактеризовано виняткове значення жінки-матері в ментальному просторі українців у щоденниковому дискурсі.
7
Сичова, Вікторія. "РАДЯНСЬКИЙ АРХЕТИП У ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ОПОЗИЦІЇ ЯК ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ". Public management 18, № 3 (2019): 456–72. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-456-472.
Full textAbstract:
контексті архетипного підходу проаналізовано особливос- ті культурного коду у взаємодії влади та політичної опозиції у незалежній Україні (1991–2019 рр.). З’ясовано, що радянському культурному архетипу притаманні риси культури конфронтації та конформізму-консолідації, а та- кож співіснування на сучасному етапі у колективній свідомості українців, як мінімум, дві проекції українського минулого, два антагоністичні архетипи.
 Визначено, що радянський архетип виявляється у формуванні образу “ін- шого” як “чужого”/“ворога” з використанням агресивної риторики, словес- них війн, навішуванням ярликів; технологій адміністративного ресурсу, ма- сового маніпулювання, зокрема, мовним питанням в Україні, залякуванням електорату противника; застосуванням владою до опозиції інформаційного тиску, іноді силових методів, політичних репресій — політичних кримінальних практик, тактики ігнорування опозиції, єдиноначального бюрократич- ного управління, примусових методів до електорату з імітацією “участі” гро- мадян у прийнятті рішень.
 Виявлено, що більшою мірою радянський архетип властивий прихиль- никам комуністичної, соціалістичної ідеології, а також частині політичної еліти, світоглядні засади якої формувалися за часів СРСР, та яка репрезен- тує електорат із радянською ідентичністю. Перші уособлені Комуністичною партією України та Радикальною партією Олега Ляшка, другі — Партією Регіонів, Політичною партією “Опозиційний блок”, “Опозиційною плат- формою — За життя”. Радянський архетип у взаємодії влади та політич- ної опозиції по відношенню одна до одної як до ворога домінував у 1991– 2004 рр. та особливо у 2010 — поч. 2014 р. У зв’язку із зовнішньою агресією розділ між владою та політичною опозицією з лютого 2014 р. посилився не лише по лінії ідеології, а й у національному (патріотичному) контексті на “свій/патріот — чужий/сепаратист/зрадник”. Методи імплементації деко- мунізаційних законів також свідчать про вияви радянського архетипу.
 Доведено, що радянський архетип у взаємодії влади та політичної опози- ції виявляється в умовах згортання демократичного режиму, за соціальної інверсії, під час виборчих кампаній і в екстремальних ситуаціях. Водночас демократизація режиму призводить до перетворення образу опонента з “во- рога” на “іншого” у політичному дискурсі влада — політична опозиція.
 Обґрунтовано, що існування двох архетипів — автентично-українського та радянського — поляризує Україну, загрожуючи її громадянській консолі- дації і суспільній стабільності. Також радянський архетип у взаємодії влади та політичної опозиції в умовах зовнішньої небезпеки за світоглядної неви- значеності частини українського суспільства є політичною небезпекою, що загрожує національній безпеці України.
8
Назарова, М. П. "The border as a spatial archetype." Социология города, no. 3 (September 2024): 5–13. https://doi.org/10.35211/19943520_2024_3_5.
Full textAbstract:
В статье раскрывается один из основополагающих пространственных архетипов — архетип границы. Актуальность рассмотрения данного понятия обусловлена необходимостью формирования архитектурного пространства современного города с учетом архетипических форм, которые воспринимаются субъектами как безусловно позитивные, что важно для создания комфортной городской среды. Цель статьи — социокультурный анализ архетипа границы, который, по мнению автора, является основополагающим для его теоретического осмысления. Выявлена социокультурная роль «фронтирного пространства» и значение архетипа границы для формирования «переходных пространств» и многофункциональных общественных пространств современного города. Автором дается определение архетипа границы и приводятся примеры его роли в формировании архитектурного пространства
9
БУБЛІЄНКО, Олександр. "ВТІЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ АРХЕТИПІВ У ХОРЕОГРАФІЧНИХ ОБРАЗАХ ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ШОУ «ТАНЦІ З ЗІРКАМИ» 2017-2019 РОКІВ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 41–47. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-41-47.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз використання українських архетипів у хореографічних образах української версії ТВ шоу «Танці з зірками» 2017-2019 років. Описані основні українські архетипи в сучасній хореографії. Встановлений зв’язок між мелодією, словами пісень та пластичним виразом у хореографічному образі. Охарактеризовано ступінь задуму балетмейстера та рівень виконавського осмислення танцюристами українських архетипів (чоловічих та жіночих). Ключові слова: хореографічний образ, український архетип, танець, ТВ шоу «Танці з зірками», балетмейстер, етнічні традиції, пластичний вираз.
10
С. А. Сералимова та Ж. С. Бейсенова. "АРХЕТИПИЧЕСКИЙ ОБРАЗ ВОЛКА В ПРОЗЕ И. ЕСЕНБЕРЛИНА". Bulletin of Toraighyrov University. Philology series, № 1,2024 (29 березня 2024): 388–99. http://dx.doi.org/10.48081/aizq6118.
Full textAbstract:
Тема архетипа впервые была детально рассмотрена и изучена швейцарским психиатром Карлом Юнгом. Юнг верил, что существуют универсальные переживания, которые присущи человеческому опыту, такие как принадлежность, любовь, смерть и страх. Эти переживания, которые он называл «коллективным бессознательным», выражаются в том, что он называл «архетипами». Юнг считал, что эти архетипы находятся под влиянием эволюционного давления и проявляются в поведении и переживаниях индивидов. Он впервые ввел концепцию первичных образов, которые позже назвал архетипами, чтобы объяснить эту идею [1]. В данной статье была сделана попытка проанализировать архетип Волка в первой части трилогии Есенберлина “Кочевники” в оригинале и в переводе на русский язык. В мировой мифопоэтике трудно отыскать образ, настолько семантически яркий, глубокий и близкий в разных культурных традициях, как Волк. Подавляющее большинство исследований, посвященных культу Волка, рассматривает его как символ мужского начала – врожденной воинственности, преданности своим целям, принадлежности к сакральному боевому братству, беспощадности к врагам [2]. Тема архетипических образов в казахской литературе всегда будет представлять живой интерес как составляющие национальной культуры, истории и быта казахов. Именно зооморфные архетипы в исторической прозе недостаточно изучены и требуют более детального рассмотрения. Ключевые слова: архетип, образ, художественный перевод, историческая проза, Есенберлин.
11
Пономаренко, Людмила. "МЕНТАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СУЧАСНІ ПРОЦЕСИ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 21, № 1 (2020): 266–77. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-266-277.
Full textAbstract:
Розглянуто поняття ментальності українського суспільства, її особливості та роль у формуванні типових життєвих реакцій суспільства, що відображають етнопсихологічні та соціокультурні особливості українського соціуму. Проаналізовано вплив ментальності на розробку та ефективність впровадження внутрішньої та зовнішньої політики, керування внутрішніми соціальними процесами, культурним розвитком тощо. На прикладах пока- зано роль історичного досвіду у формуванні ментальності українського су- спільства.
 Виокремлено окремі архетипи — трудівника, кочівника, вчителя, жертви та воїна як такі, що мали суттєвий вплив на формування української ментальності, а через неї мають безпосередній вплив на процеси інституціо- налізації в Україні, процеси державотворення та націєтворення. Зазначено, що через досвід попередніх поколінь українців значною мірою сформовано поведінкові та захисні реакції поколінь нинішніх, а також згенеровано певні страхи й комплекси у суспільстві.
 Через архетип трудівника розглянуто стан та перспективи розвитку тру- дових ресурсів в Україні. У межах архетипу кочівника досліджено міграцій- ні процеси в українському суспільстві. Роль інтелігенції в державотворчих та націєтворчих процесах проаналізовано через призму архетипу вчителя. У контексті архетипу жертви вивчено особливості світосприйняття україн- ців як представників постколоніального суспільства. А через архетип воїна схарактеризовано найактивнішу, пасіонарну частину суспільства та її роль у розбудові держави та творенні нації.
 Зазначено строкатість українського суспільства та фактори, які на це впливають. Визначено елементи, необхідні для формування здорового гро- мадянського суспільства та гармонійного розвитку держави, творення нації. Підкреслено зв’язок між ментальністю суспільства та лідерськими якостями перших осіб, яких таке суспільство обирає.
12
Овчаренко, Андрій Володимирович, та Людмила Анатоліївна Ларікова. "ОСОБЛИВОСТІ АРХЕТИПНИХ ОБРАЗІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ ТА ЇХ ТРАНСФОРМАЦІЯ У ВІЗУАЛЬНОМУ ІНТЕРНЕТ-КОНТЕНТІ". Culturological Almanac, № 2 (16 серпня 2024): 402–7. http://dx.doi.org/10.31392/cult.alm.2024.2.50.
Full textAbstract:
Мета статті – виявити особливості архетипних образів української традиційної культури та простежити тенденцію їх трансформації в сучасному візуальному інтернет-контенті. Методологія. Застосовано метод теоретичного дослідження, історико-культурний метод, семіотичний метод, феноменологічний метод, інтерпретативний метод та метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Розглянуто архетипні образи української традиційної культури; на основі аналізу наукової літератури уточнено поняття «архетип», загальноприйняту класифікацію культурних архетипів та специфіку архетипічних образів традиційної культури українців; окреслено трансформаційні процеси, характерні для візуалізації прадавніх архетипних образів відповідно до тенденції їх актуалізації та репрезентації в сучасному інтернет-контенті. Висновки. Архетипні образи – символічні репрезентації, що формують та впорядковують змісновно-сенсову складову основних архетипів; конкретні вербальна та візуальні прояви, що адаптуються та трансформуються відповідно до культурного контексту. Однією зі стратегій ідентифікації архетипних образів є пошук повторюваних символічних моделей із глибоким культурним значенням у часі. Присутні в традиційній українській культурі, обрядовості, міфології, фольклорних та релігійних текстах вони відновлюються в сучасній культурі через культурні продукти, практики, художні твори. Їх актуалізація у візуальному контенті, представленому в мережі Інтернет сприяє ретрансляції значення архетипних образів широкому загалу та культурній ідентифікації українців. При цьому більшість архетипів традиційної української культури – архетип Матері (жінки-берегині, матері-господарки, матері-природи, Матері Землі), Землі, Неба та Сонця, Дому/Хати, Храму, Світла, Часу, Долі та ін. – деформується через глобальну перебудову сенсових реалій сучасного соціокультурного простору, зокрема порушуються характерні ним функції, посилюється хаотизація положення в герменевтичних колах та ін.
13
М. С. Оразбек, М. Аманғазықызы та Ж. Секей. "ҚАЗАҚ АҚЫНДАРЫНЫҢ ШЫҒАРМАШЫЛЫҒЫНДАҒЫ «АБАЙ» АРХЕТИПІ". Bulletin of Toraighyrov University. Philology series, № 3.2022 (30 вересня 2022): 183–95. http://dx.doi.org/10.48081/dnne9021.
Full textAbstract:
"Мақалада Абай Құнанбайұлының тұлғасы мен шығармашылығының негізінде «ақын архетипі» ұғымы айқындалып, сараланады. Жұмыста алғаш рет қазақ әдебиеттануында ақын архетипінің тууы мен қалыптасуы шынайы тұлғаның (әдеби емес) мысалында қарастырылады. «Ақын архетипі» ұғымы мәдени кеңістіктегі өзгермелі динамикалық модель ретінде түсіндіріледі. Бұл К. Г. Юнгтың анықтамасына да, қазіргі әдебиеттанудағы архетип түсініктемесіне де қайшы келмейді. Ақын архетипі ұғымы аясында бойындағы дара қасиеттерімен бірге символдық, архетиптік қасиеттерге ие ақынның (кемеңгер) уақытқа бағынбайтын мәдениет парадигмасына сыйғызып тұрған танымал кемеңгер тұлғасы танылады. Осылайша, ақын архетипі өз табиғатының екіжақтылығына сәйкес екі позицияда қарастырылады, нақтырақ айтсақ, бастапқы, априорлы қасиеті бар ақын архетипі және белгілі бір тұлғаның өзі бұл архетипке жаңа ерекше қасиеттер үстеуі мүмкін. Осылайша, жұмыстың ғылыми-тәжірибелік мәні Абай Құнанбайұлының тұлғасы мен шығармашылығының негізінде «ақын архетипі» ұғымын айқындап, саралау. Зерттеу материалдары ұлы ақынның көркем мұрасының философиялық-эстетикалық сипатын талдауда пайдаланылады. Ұсынылған ақын архетипі концепциясы жоғары оқу орындарында арнаулы курстар мен семинарларда жазушылар шығармашылығының рецепциясын бағалау мәселесінде қолданылады."
14
Chuikova, E. V. "Роздвоєння особистості лідера як чинник розвитку масового психозу: природа і методи впливу на натовп". Grani 19, № 3 (2016): 26–31. http://dx.doi.org/10.15421/1716055.
Full textAbstract:
У статті розглядається тема природи, технології і методу впливу лідера на масу людей. Вивчаються особливості особи лідера і технології, які підпорядковують людей його впливу. Це технологія ланцюгової реакції, коли носій психічного вірусу заражає ним людей зі слабким психічним імунітетом. Існує певний соціальний шар з певним вихованням, що легше за інших підлягає психічному зараженню. Але елементами цього ланцюга виступають сторонні структури підсвідомого для особи лідера. Архетип Тіні у свідомості лідера активує аналогічні архетипи Тіні у свідомості людей з деструктивними схильностями. Ці особливості впливу вказують, чому саме характер і кінцевий результат такого впливу деструктивний. Таким чином, тільки проблемний лідер, нездатний володіти собою повною мірою, тому що ним володіє архетип Тіні, здатний за принципом ланцюгової реакції впливати на натовп і створювати масовий пси- хоз. Отже, лідер з роздвоєнням особи, що підпорядкований архетипу Тіні, просто заражає своїм особовим психозом масу слабких, безвільних і одночасно деструктивних людей зі схильністю до дисоціації особи. Соціальний шар, який легко підкоряється лідерові з роздвоєною свідомістю, - це сільські мешканці, які переїхали до міста і знаходяться в стані дезорієнтації, слабкої волі, поганого виховання, деструктивності, без критичного мислення, з обмеженим мисленням.
15
Бондар, Наталія Юріївна. "ОСОБЛИВОСТІ АРХЕТИПУ ДОМУ-САДУ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ТВОРІ О. ЛЕНГ “САД ПРОТИ ЧАСУ. У ПОШУКАХ РАЮ ДЛЯ ВСІХ”". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 2, № 106 (2025): 125–55. https://doi.org/10.34142/2312-1076.2025.2.106.06.
Full textAbstract:
Згідно з назвою, у статті розглядаються особливості архетипу дому-саду в публіцистичному творі О. Ленг “Сад проти часу. У пошуках раю для всіх”. Мета статті – виявити архетип дому-саду та визначити його інтерпретацію, дослідити індивідуально-авторський зміст цього архетипу та використання художніх засобів для його втілення у публіцистичному творі Олівії Ленг “Сад проти часу. У пошуках раю для всіх”. Цей об’єкт дослідження обраний тому, що саме через нього можна осягнути філософський аспект твору, зрозуміти світогляд письменника, розглянути співвідношення метафор “дім-сад” , “дім-сад-світ”, “сад-Едем-дім” та визначити їхнє значення у творі. У роботі використано комплексну дослідницьку методологію: синтез порівняльно-історичного методу, цілісного аналізу, елементи герменевтичного методу. Враховувалася також техніка “close reading”. Доведено, що попри те, що твір О. Ленг “Сад проти часу. У пошуках раю для всіх” публіцистичний, архетип будинку не втрачає своєї значущості у ньому, а навпаки, автором підкреслюється його загальнокультурний та загальнолюдський характер. У статті аналізується нове наповнення архетипу дому та його моделі: “дім-сад”, “дім-сад-світ”, “сад-Едем-дім”. Виявлено, що для автора сад – це, насамперед, символ дому. Дім-сад – це місце, де людина почувається захищеною, місце, де можна усамітнитися, розмірковувати, мріяти, працювати. Особливо варто зазначити, що розкриваючи утопії та мрії про Едем, автор доводить думку, що творчою працею і гуманним ставленням до світу, який є його великим домом, людина може втілити в реальність ці мрії; звідси виникає метафора “сад-Едем-дім”. Проаналізовано метафора “дім-сад-світ”, яка у філософському сенсі передбачає гармонійну єдність зовнішньої захищеності та взаємного розуміння його мешканців. Варто підкреслити, що Ленг за допомогою архетипу дому-саду торкнулася найболючіших точок сучасності (Друга світова війна, війна в Україні, пандемія коронавірусу, забруднення навколишнього середовища). Доведено, що архетип дому, що асоціюється у автора з садом, у широкому сенсі уособлює Космос, тобто поняття, протиставлене Хаосу. А застосовувані автором художні засоби є одним із доказів того, що твір О. Ленг “Сад проти часу. У пошуках раю для всіх” є прикладом художньої публіцистики та водночас вони працюють на більш глибоке розкриття відображених в тексті архетипів.
16
Селюков, Сергей Александрович. "Мифологический хронотоп и архетипы повседневности". NOMOTHETIKA: Философия. Социология. Право 49, № 1 (2024): 165–72. http://dx.doi.org/10.52575/2712-746x-2024-49-1-165-172.
Full textAbstract:
Цель исследования ‒ представить философско-культурологический анализ понятия «мифологический хронотоп», рассматриваемого в классических трудах М. Элиаде, Е.М. Мелетинского, В.Н. Топорова, прояснить его связь с теорией архетипов К.-Г. Юнга а также развить некоторые их положения применительно к современным условиям. Ориентация на использование сравнительной, сравнительно-исторической, системной и герменевтической научной методологии позволяет проследить значимые элементы сходства и различия в интерпретации понятия «архетип» в теоретических построениях М. Элиаде и К.-Г. Юнга. Обоснована необходимость выделения в современных условиях такой категории архетипических образов, как «архетипы повседневности», и конкретных их кластеров (дом, семья, работа, отношения, здоровье, досуг, быт и др.).
17
Vasuk, Katerina. "ЕТНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АРХЕТИПУ ГЕРОЯ В СЛОВ’ЯНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, № 4 (2018): 249–60. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp249-260.
Full textAbstract:
В статті здійснений аналіз уявлень про героїчну поведінку в слов’янській культурній традиції. Виділені основні характеристики образу Героя і простежений його генезис від феномену богатирства до козацтва як матеріальне втілення в епосі архетипу колективного несвідомого. Проаналізовані спільні та відмінні риси у представлені архетипу Героя в західноєвропейській та слов’янській традиціях. Доведено, що слов’янська культурна традиція має специфічні риси у визначення образу Героя, зокрема, виділені шість базових рис Героя. Також здійснене порівняння основних рис слов’янської та західної традиції, в результаті чого визначено, що слов’янський архетип більш реалістичний, має не тільки позитивні, а й негативні риси. 
 Ключові слова: архетип, Герой, культурна традиція, подвиг.
18
Хім, Марія, та Марта Данилович-Кропивницька. "ПРОФЕСІЙНИЙ І ОСОБИСТІСНИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 18, № 3 (2019): 490–500. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-490-500.
Full textAbstract:
З’ясовано специфіку впливу архетипу на професіоналізм у сфері державного управління. Досліджено основні аспекти професійного і особистісного розвитку державних службовців України в контексті сталого суспільного розвитку відповідно до їх архетипів. На сьогодні вітчизняни- ми науковцями досить часто досліджується архетипіка політичних лідерів. Застосування архетипової методології у дослідженні, що презентується, да- ло можливість визначити, що авторитет державного службовця як персо- ніфікованого суб’єкта постмодерного суспільства є ціннісним комплексом системи домінуючих соцієтальних властивостей, які конкретизує архетип, відповідно до чого встановлюються пріоритети у виборі імперативів, прин- ципів досягнення легітимності та методів управління, що використовують- ся для досягнення поставлених управлінських цілей. Запропоновано су- часні архетипи різних груп службовців органів публічної влади в Україні та виокремлено їх основні архетипові характеристики як основні складові їх іміджу. Відповідно до характерних ознак кожного з архетипів державно- го службовця виокремлено основні проблеми їхнього професійного і осо- бистісного розвитку. Обґрунтовано необхідність урахування архетипного підходу при реалізації основних сучасних механізмів розвитку державних службовців, що сприяють підвищенню їх професіоналізму.
 Створення ефективної системи державної служби вимагає вдоскона- лення підходів до формування нового типу державного службовця, який керується такими цінностями, як самореалізація, підвищення кваліфікації, професійний розвиток, моральність, творчість, відстоювання власної думки, самоповага тощо. Саме завдяки цьому підвищується рівень професійної ді- яльності, досягається бажаний статус, що передбачає успішно побудовану кар’єру. Надано рекомендації щодо їх пристосування у розрізі окремих ас- пектів, таких як професіоналізм, навчання та мотивація.
19
Лі, Вейвей. "НАРОДНІ ТАНЦІ ЯК УТІЛЕННЯ АРХЕТИПОВИХ ОБРАЗІВ В ІНСТРУМЕНТАЛЬНІЙ МУЗИЦІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ". Слобожанські мистецькі студії, № 2 (3 липня 2024): 46–49. http://dx.doi.org/10.32782/art/2024.2.9.
Full textAbstract:
У статті пропонується підхід до народних танців з позиції теорії архетипів. За основу теоретичної бази взято класичну працю К. Ґ. Юнґа «Архетипи і колективне несвідоме», положення якої доповнюються ідеями сучасної дослідниці М. Северинової (архетип як співбуття). Метою статті є проблематизація архетипічного значення народного танцю в системі професійної творчості українських композиторів ХІХ століття. Новизна полягає в розширенні трактування смислового поля українського фольклоризму ХІХ століття завдяки встановленню смислової кореляції між народним танцем і архетипом як змістом колективного несвідомого. Для досягнення сформульованої мети у статті застосовано аналітично-типологічний, історико-культурологічний, системний методи дослідження. У висновках підкреслюється, що архетипи окремої культури втілюються в казках, міфах, фольклорі, знаходять своє вираження у професійному мистецтві. Вони мають різні форми виявлення в результаті перетворення на архетиповані образи. Простіше за все вони виявляються через слово та візуальні образи, однак народні танці як акумуляція колективного досвіду також можуть поставати як архетиповані образи (що мають наявно-чуттєві ознаки у вигляді типологічних жанрових ознак). Відтворення (або цитування) народного танцю у творах українських композиторів ХІХ століття мало величезне значення в контексті національного відродження, виконувало екзистенційну функцію та функцію «вічного повернення» на осі часу до кореневих глибин – генетичної матриці культури, що забезпечує існування народу та тяглість культурної традиції у змінюваному історичному тасоціальному контексті. Такий погляд на звернення до фольклору значно розширює обрії фольклоризму як ознаки професійної музичної творчості ХІХ століття.
20
Семенова, Л. В. "АРХЕТИПОВІ РИСИ У ЖІНОЧИХ ОБРАЗАХ Є. ЄВТУШЕНКА". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, № 94 (2019): 187–203. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.14.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню жіночих образів в поезії Є.О. Євтушенка крізь призму виявлення в них архетипових рис. Проблемою вивчення архетипу і його функціонування в художній літературі займалося багато дослідників. Серед них К.Г. Юнг, С.С. Аверінцев, О.В. Авасапянц, А.Ю. Большакова, Н.В. Володіна, А.Х. Гольденберг, Ю.В. Доманський, Є.М. Мелетинський, А.А. Фаустов, Ю.О. Чаплигіна, О.В. Чеснокова і багато інших. Враховуючи наявність різних підходів і розмитість меж поняття архетипу, ми спиралися на його розуміння, запропоноване С.С. Аверінцевим: «архетипи – це не самі образи, а схеми образів, їх психологічні передумови, їх можливість». В основу дослідження був покладений запропонований Клариссою Пінкола Естес архетип «Первозданної Жінки» і сучасний погляд на його типологію в літературі і культурі, що представлений у роботах А.Ю. Большакової та ін..: Жінка-Мати, Жінка-Демон і Жінка-Діва. За нашими спостереженнями, активно представлений у творчості Євтушенка образ матері нерідко характеризується поєднанням конкретного і узагальнюючого і є носієм рис, що зближують його з архетипом ЖінкаМати. У деяких випадках він ускладнюється також наявністю рис, характерних для Жвнки-Діви. Жіночі образи у творчості Євтушенка, як правило, є втіленням жіночності, ніжності, доброти, сердечності, вміння створювати затишок. Поета бентежить те, що жінка у сучасному соціумі втрачає жіночність, і він прагне «відновлення жіночої ідентичності». Здатність поета подивитись на світ очами жінки, свого роду гендерне перевтілення його ліричного героя, мотиви співчуття та каяття, що характерні для цілої низки його творів, пов’язаних з темою жінки, виділяють його серед поетів-чоловіків і роблять його творчість у цьому сенсі унікальним художнім явищем. Аналіз поетичних текстів Євтушенка дозволяє стверджувати, що в систему створених ним жіночих образів переважають такі різновиди архетипу жінки, як Жінка-Мати і Жінка-Діва. Звернення до типу ЖінкиДемона не характерне для поета.
21
Кузина, Е. О. "Архетип Родины-матери в современном искусстве Индии". Iskusstvo Evrazii [The Art of Eurasia], № 1(36) (31 березня 2025): 120–35. https://doi.org/10.46748/arteuras.2025.01.008.
Full textAbstract:
Статья посвящена исследованию образов, воплощающих женские архетипы, в частности Родины-матери, в современном индийском искусстве. Родина-мать — универсальный почти для любой индоевропейской культуры архетипический символ, визуализация его в индийской культуре хронологически совпадает с формированием искусства бенгальской школы живописи. Первое изображение Родины-матери появляется в Индии в последней трети XIX века — это работа Абаниндраната Тагора «Душа Родины» 1905 года. Сегодня образ Родины-матери, или Бхарат Маты — матери Индии, продолжает быть одним из самых востребованных в современном индийском искусстве, к нему регулярно обращаются известные индийские художники. При этом каждый из рассмотренных в статье — ключевых авангардистов, таких как Амрита Шергил и Макбул Фида Хусейн, и родоначальниц феминистского искусства в Индии — Налини Малани, Пушпамалы Н. — видоизменяет образ, обращаясь к самым разным аспектам материнского архетипа. Настоящая статья не только освещает историю и культурный контекст развития образа, но и показывает анализ творчества художников с позиций их взаимодействия с существующей и новой мифологией и архетипом. Изучение произведений искусства в данном случае предполагает обращение автора к культурологическому, социологическому, но прежде всего к психоаналитическому методу, разработанному Карлом Густавом Юнгом и его последователем Эрихом Нойманном. Цель этой статьи — описать и проанализировать те аспекты женского архетипа, которые оказались в центре внимания известных индийских художников, работающих с этой темой, и показать, как видоизменялся архетип Родины-матери на протяжении XX и XXI веков. В результате сделан вывод, что художники-авангардисты обращались к тем аспектам женского архетипа, которые уже отчасти существовали в традиционном искусстве, однако выразив их в новой форме и контексте, а женский архетип включил в себя новый опыт, в связи с чем проявился в трансформированном виде. This article analyses the depictions of the female archetype, particularly the motherland, in contemporary Indian art. The motherland is a universal archetypal symbol for almost any Indo-European culture, its visualisation in Indian culture coincides with the formation of the art of the Bengali school of painting. The first documented instance of the motherland motif in India occurred in the late 19th century, as exemplified by Abanindranath Tagore's 1905 work, “Soul of the Motherland”. In contemporary India, the image of the motherland, also known as Bharat Mata, the mother of India, remains a prominent subject in the realm of contemporary Indian art, frequently explored by prominent artists. Concurrently, the artists examined in this article (including key avant-garde artists such as Amrita Sher-Gil and Maqbool Fida Husain, and the pioneers of feminist art in India — Nalini Malani, Pushpamala N.) each modify the image by addressing very different aspects of the maternal archetype. The present article not only highlights the history and cultural context of the development of the image, but also endeavours to examine the work of the artists from the perspective of their interaction with existing and new mythologies and archetypes. The analysis of works of art in this case implies the author's appeal to various methods, not only cultural and sociological, but above all to the psychoanalytical method developed by Carl Gustav Jung and his follower Erich Neumann. The objective of this article is to describe and analyse the aspects of the female archetype that have been the focus of attention by prominent Indian artists working with this theme. Furthermore, it will demonstrate how the archetype of the motherland has been modified throughout the 20th and 21st centuries in Indian visual arts. The study concludes that avant-garde artists addressed aspects of the female archetype that had already been partially established in traditional art, but expressed them in a novel form and context. The female archetype encompassed a new experience, and therefore manifested itself in a metamorphosed form.
22
Новаченко, Тетяна. "АРХЕТИП КОМПЛЕМЕНТАРНОСТІ В ГАРМОНІЗАЦІЇ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНО-ВЛАДНИХ ВІДНОСИН". Public management 18, № 3 (2019): 313–23. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-313-323.
Full textAbstract:
Обґрунтовано, що архетип комплементарності як взаємодо- повнення має глибинний, притаманний предметам або явищам характер, що доводиться аналізом останніх наукових досліджень. У сучасному україн- ському суспільстві суспільно-владні відносини можна позначити поняттям “депривація” — втрата, психічний стан, який виникає в результаті життєвих ситуацій, коли влада не створює громадянинові умови для задоволення йо- го життєвих потреб упродовж тривалого часу. Це ускладнює демократичні процедури функціонування ліберальної економіки, формування інституцій громадянського суспільства, виникає необхідність гармонізації суспіль- но-владних відношень.
 Проаналізовано зміст понять “свідомість” та “колективне несвідоме”, що дало змогу констатувати наступе: свідомість — це здатність людини пізна- вати навколишній світ і саму себе за допомогою мислення та розуму, що складається з таких компонентів: чуттєво-афективного, ціннісно-вольового, абстрактно-логічного, рефлексивного і отримується у прижиттєвому досві- ді. Водночас колективне несвідоме не отримується у прижиттєвому досві- ді суб’єкта, а існує в його душі вже у мить народження, що успадковується від предків. Тож архетипи є “психічним конденсатом”, що став невід’ємною спадщиною кожної людини, яка з наступними поколіннями потребує тільки пробудження, а не набуття. Однак кожна людина через свої унікальні біоло- гічні здібності та індивідуальний життєвий досвід засвоює форму архетипу та його енергію по-своєму, важливе місце у цьому відіграє тип особистості. В Україні зростає динаміка психосоціальних процесів на рівні системоутворю- вальних чинників життєдіяльності суспільства й особистості. Керівництво органів державної влади, які наразі постають раціональними, характеризу- ється відповідальністю, компетентністю, реально оцінюють факти і події, змінюючи мотиваційну основу поведінки всього суспільства.
 Викладене доводить, що архетип комплементарності розбудовує свої ідеї, поєднуючи одиничне і множинне, монологічне і діалогічне, базуючись на бінарних незалежних домінантах свідомого й колективного несвідомого є виразом психологічної цілісності людини, групи, соціуму, що безсумнівно впливає на гармонізацію сучасних суспільно-владних відносин.
23
Бєльська, Тетяна, та Марія Лашкіна. "АРХЕТИПИ СУЧАСНОСТІ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР". Public management 18, № 3 (2019): 59–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-59-74.
Full textAbstract:
У статті стверджується, що “популізм” як явище стає архетипом сучасного світу. Вказано, що популізм базується на емоційній та нераціональ- ній природі страху та інстинкті самозбереження. Визначено, що в колективно- му несвідомому закарбувалися всі психологічні травми попередніх поколінь, ґрунтується сучасне соціальне життя, вирощуються та наповнюються нові архетипи, які стають фактором впливу на діяння цілого покоління людей.
 Обґрунтовано, що інструментальною основою популізму є інформацій- но-комунікативний світ, який стрімко розвивається. Стверджується, що модернізація країн по всьому світу, спрощений доступ до світових інформа- ційних мереж і широке використання смартфонів дають людям можливість користуватися Інтернетом. Соціальні мережі є одним з найпопулярніших он- лайн-видів діяльності.
 Вказано, що засоби масової комунікації в житті сучасного суспільства ві- діграють важливу та водночас небезпечну роль, замінюючи функцію інфор- мування населення на формування певних поглядів, ідей і думок. Автори впевнені, що сучасні інформаційні ресурси спрямовані, насамперед, на мані- пулювання суспільною свідомістю, яка контролюється урядами різних кра- їн, власниками телевізійних каналів і використовується як пропагандистська зброя. Спрогнозовано, що за таких умов архетип популізму під час демокра- тичних виборчих перегонів нарощуватиме свій підсвідомий вплив.
 Доведено, що ґрунт для розвитку та процвітання архетипу “популізму” в Україні є дуже плідним, оскільки наше суспільство має травму і в третьому і в другому поколінні та переживає посттравматичний психологічний синдром голодомору, репресій, втрати державності, російської агресії на сході Украї- ни, тому використання “популізму” в суспільстві буде тільки посилюватися та сприятиме прийняттю нераціональних рішень.
 Водночас існує запит суспільства на зміни та потребу самоактуалізованої інтровертної активної людини.
24
Кухарик, Ганна. "ХУДОЖНЯ РЕАЛІЗАЦІЯ АРХЕТИПУ ПЕРЕРОДЖЕННЯ : ПОГЛЯД КРІЗЬ ПРИЗМУ ЖИТТЯ МІТУ (НА ПРИКЛАДІ ХОРОВОГО ЖАНРУ ЩЕДРІВКИ)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (напрям культурологія), № 49 (23 грудня 2024): 229–34. https://doi.org/10.35619/ucpmk.vi49.861.
Full textAbstract:
Обґрунтовується модель художньої реалізації архетипу Переродження у житті міту в хоровій музиці другої пол. ХХ – поч. ХХІ століть на прикладі жанру щедрівки. Поданий аналіз окремих творів (Л. Дичко, А. Авдієвського, М. Шведа), які є промовистими ілюстраціями різних ґраней архетипу Переродження у трактуванні К. Ґ. Юнґа. Стверджується, що архетип Переродження реалізується в хоровій щедрівці через звернення до прадавніх, первинно-релігійних витоків, що твориться як оригінальними – фольклорними музично-поетичними формулами, так і сучасним авторським відтворення семантики зустрічі нового року як нового життя. Представлено твори, в яких утілено різні форми юнґівського архетипу Переродження: метемпсихоз, відродження, трансформацію особистості, непряме переродження.
25
Марченко, Володимир Юрійович. "АРХЕТИПНІ ЗАСАДИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ". Public management 26, № 1 (2021): 123–33. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-123-133.
Full textAbstract:
Розглянуто питання історичного розвитку місцевого самовря- дування на теренах України та можливому використанню такого досвіду при проведенні реформи децентралізації влади з урахуванням основних архети- пів, що склалися в суспільстві. Розглянуто вісім основних етапів розвитку місцевого самоврядування: трипільський (закладення основ місцевого са- моврядування та виникнення основних архетипів), етап існування давніх слов’ян та Київської Русі (зміна структури місцевої влади та звуження прав звичайних жителів щодо управління державою, зменшення ролі архетипу “особиста свобода”), татаро-монгольське панування та роздробленість (за- непад місцевого самоврядування, домінування архетипу “бідності”), литов- сько-польський період (відхід від традиційного вічового самоврядування та запровадження магдебурзького права зі звуженням прав мешканців, а отже й архетипу “особиста свобода”), самоврядування в Російській та Австро- Угорській імперіях (фактична інкорпорація місцевого самоврядування до системи державної влади, повне нівелювання архетипу “особиста свобода”), радянський період (формальна наявність місцевого самоврядування, проте фактично воно включалось до системи державних органів влади), розвиток місцевого самоврядування в незалежній Україні з 1991 р. (повернення до традиційних архетипів, що існували в часи трипільської цивілізації, проте відхід від них в останні роки із поновленням архетипу “бідності”). Визначе- но основні проблеми, що виникли у процесі проведення реформи децентралізації влади, запропоновано заходи їх вирішення, враховуючи історичний досвід та архетипи, характерні для українського суспільства. Також виділено коло наукових проблем, для вивчення яких необхідні додаткові наукові роз- робки з метою більш глибокого розуміння процесів, що відбувалися і знову повторюються, та пошуку можливих шляхів подолання таких проблем, що постали перед українським суспільством, зокрема, владою.
26
Тиховська, Оксана. "ПСИХОАНАЛІТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ОБРАЗІВ ЯЗИЧНИЦЬКИХ БОГІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МІФОЛОГІЇ ЗАКАРПАТТЯ". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія 2, № 42 (2019): 168–75. http://dx.doi.org/10.24144/2663-6840.2019.2.(42).168-175.
Full textAbstract:
У статті осмислюється психологічне підґрунтя образів язичницьких богів в українській міфології. Джерельною базою дослідження стали статті Ф. Потушняка «Залишки ідолопоклонства» (1942), «День святого Георгія в народних віруваннях» (1942), для типологічного зіставлення використані розвідки В. Войтовича, Я. Головацького, Г. Лозко. Методологія статті базується на працях Дж. Кемпбелла, Е. Нойманна, К.-Г. Юнга. Космогонічні та теогонічні міфи різних народів світу відображають прагнення людини впорядкувати уявлення про структуру Всесвіту, усвідомити зв’язок між проявленим і непроявленим буттям. Крізь призму психоаналізу ми розглядаємо українських язичницьких богів як різноманітні персоніфікації архетипу Самості. Архетип Самості, що є уособленням божественної мудрості в міфах, легендах та народних повір’ях, зазнав розщеплення й спроектувався на групу богів, кожен з яких має свою «сферу впливу» й відповідно стає більш зрозумілим та досяжним для людини. Постать добро- го Бога в українській міфології (центральний архетип) розщеплюється на образи сонячних богів (Перуна, Дажбога, Коляду, Ярила, Купайла), богів-покровителів стихій та ремесел (Велеса, Стрибога, Хорса, Дану), богинь кохання та сім’ї (Берегиню, Ладу, Лелю, Рожаниць), які згодом переплелися з образами християнських святих. Існування вірувань язичників у розмаїтий пантеон богів зумовлене їх прагненням здобути підтримку в тій чи іншій сфері життя, де власних сил та знань замало. Божества, що асоціювалися зі світлом та сонцем, є подібними за своїми функціями в різних світових міфологіях. Віра у сонячних богів також відображала прагнення наших предків до духовного просвітлення й пізнання істини. Сварог, Дажбог, Перун сприймалися як уособлення вищої мудрості та добра, їм приписувалися функції батька, здатного піклуватися про дітей. А це зумовлює їх семантичну близькість з архетипом Самості. Перун, Даж-бог, Стрибог, Велес, Хорс, Лада, Дана та інші світлі, добрі боги в українській міфології мали свої атрибути, специфічні сили, наділялися спектром властивостей, які відрізняли їх одне від одного. Прикметно, що божества-чоловіки тісніше були пов’язані з вогнем і світлом, а жіночі – зі стихією води. Існували ритуали, через посередництво яких наші предки намагалися їх задобрити. Люди прагнули подолати свій страх перед смертю й природними стихіями внаслідок чого їх уява породила образи богів, які цими стихіями могли б керувати. Психіка людини сформувала системи політеїзму та генотеїзму, оскільки здатна породжувати символічні образи, які, у свою чергу, увиразнюють значення первісних архетипів.
27
Г., М. Куц. "АРХЕТИП СЕРЦЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІТИКО-МЕНТАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, № 13 (2017): 107–17. https://doi.org/10.5281/zenodo.580278.
Full textAbstract:
<em>Виділено базові характеристики української політичної ментальності. З</em><em>дійснено розгляд архетипу «серця» в політико-ментальному полі української культури у різних взаємодоповнюючих контекстах: у філософському дискурсі («філософія серця» або кордоцентризм Г. С. Сковороди); у політичному дискурсі (геополітична концепція Хартленду Х. Маккіндера та ін.); в освітньому дискурсі («школа сердечності» В. О. Сухомлинського); у релігійному дискурсі (символ серця є одним із ключових елементів греко-католицьких українських ікон); в українському фольклорі; у святкуваннях та ін. </em><em>Зазначено, що архетип серця – ключовий для політико-ментального простору України. </em>
28
Корсак, Костянтин, Петро Таланчук, Ганна Давиденко, Ярослав Калакура, Тамара Кірик та Анатолій Похресник. "ПРО БИТВУ НОСІЇВ АТЛАНТИЧНОГО І ТРИПІЛЬСЬКОГО АРХЕТИПІВ НА РІЧЦІ ТОЛЛЕНЗЕ 3250 РОКІВ ТОМУ І ПРОЯВИ ЇЇ НАСЛІДКІВ У НАШ ЧАС". Grail of Science, № 20 (9 жовтня 2022): 234–52. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.30.09.2022.048.
Full textAbstract:
Це стаття-2 членів «Київського клубу АНТИКОЛАПС» у межах плану участі в історико-археологічній ноореволюції ХХІ століття. Так ми пропонуємо назвати світове явище відмови від усіх помилкових уявлень про минуле й створення правдивої картини соціальної еволюції людства на основі точних ізотопних датувань, генетичного секвенування й усіх нооісторичних досягнень останніх років. У статті-1 ми використали відкриття провідного генетика світу Девіда Райха та його колег не тільки для доведення факту початку революції, а й для боротьби з поширенням на Заході у 2017-2020 роках неправди про участь носіїв українських генів (чи «ямників») у повному винищенні «первинних фермерів Європи». Ми довели два фундаментальних факти: 1) перехід від канібалізму до гуманізму в інтервалі 15-10 тис. років тому здійснили пращури українців і європейців-землеробів й поширили разом з гуманістичними цінностями, що заперечували геноцид та убивства; 2) зникнення на теренах Західної Європи «генів фермерів» разом з гуманістичним архетипом спричинене діями пращурів сучасних західноєвропейців, які утвердили агресивний архетип (чи «атлантичну цивілізацію»). Мета і зміст статті полягають в аналізі підготовки до першого зіткнення носіїв двох архетипів на річці Толлензе та викладі авторського бачення його перебігу і наслідків. Розгром нападників зусиллями наших і польських пращурів зупинив навалу аж на два тисячоліття. Як відомо, пізніше цей «Дранг нах Остен» поновився, але у 2022 році Доля (чи Бог?) сформувала для західних слов’янофобів могутній примус допомогти українцям заради збереження не тільки власного матеріального достатку, а й життя. Стаття пропонує засоби прискорення нашої перемоги над «рашистами», які обрали собі найгірший варіант атлантичного архетипу з дикими «азійськими удосконаленнями».
29
Дроздова, Д. С. "ОБ’ЄКТИВНЕ ТА СУБ’ЄКТИВНЕ В РОЗУМІННІ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ НЕПОВТОРНОСТІ ПСИХІКИ СУБ’ЄКТА". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (23 грудня 2022): 50–56. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2022.3.10.
Full textAbstract:
Дане дослідження є продовження аналізу вивчення універсальних та рефлексивно-авторських символів з орієнтацію на поняття об’єктивного та суб’єктивного в процесі дослідження індивідуальної неповторності психіки людини. У статті проаналізовано процес дослідження індивідуальної неповторності психіки суб’єкта, враховуючи багаторічний досвід історії, міфології, психології. Зазначено можливості презентації вроджених та набутих якостей, форм поведінки, характеристик особистості через архетипну символіку. Визначено, що через метафорично-символічний матеріал презентується архетипна символіка, не втрачаючи при цьому можливості об’єктивуватися. Через архетип узагальнюється досвід колективного несвідомого та індивідуально-об’єктивного, тобто присутній не тільки генотип, але й фенотип. Окреслено необхідність застосування у роботі психолога такого психологічного аналізу матеріалу, який буде передбачати рух від дедукції до індукції. Основна задача глибинного психолога – знайти можливість пізнати в психічному об’єктивну реальність, яка й задає суб’єктивізм і зробити це надбанням суб’єкта. Акцентовано увагу на необхідності застосування такої діалогічної взаємодії між психологом та протагоністом яка сприятиме виявленню вище зазначеного. Одним із методів пізнання індивідуальної неповторності архетипної символіки є метод активного соціально-психологічного пізнання, а саме робота з авторськими та неавторськими малюнками. Доведено, що архетип «використовує» індивідуальний досвід людини, способи її самовираження, внутрішню впорядкованість, семантичні пріоритети, які були пов’язані з глибинними цінностями, «незавершеними справами дитинства», що підпорядковані соціальним мотивам. Розкрито особливості індивідуальної неповторності та суб’єктивізму в їх порівнянні. У порівняльній таблиці зібрані та проаналізовані символи, які найчастіше зустрічаються в процесі психоаналітичної роботи за методом АСПП та символи, які представлені в загально відомих словниках, а саме: коло, місяць, годинник, птах, зірка, гора, трикутник, вода.
30
Макарова, А. О. "Взаємозв’язки архетипу та діяльності". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 31–37. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.917.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття і сутність архетипу та діяльності як взаємопов’язаних соціально детермінованих феноменів. Наголошено на проблематичності формально-логічного аналізу цих понять і необхідності розгляду їх діалектичних зв’язків у системі суспільної (колективної) свідомості та несвідомого. Суспільство представлене як колективний організм, в якому діяльність зумовлена впливом суспільної свідомості і несвідомого і навпаки. Як об’єктивну проєкцію реалізації взаємовпливу архетипу та діяльності представлено онтологічно-праксеологічну модель аналогії онтогенетичного (як вікового) та філогенетичного (як історичного) розвитку людини і людства. Використано терміни «космоцентризм», «теоцентризм», «антропоцентризм» та «техноцентризм» як маркери втілення в універсальних етапах програми розвитку людства як живого біосоціального організму певних зовнішніх, структурно-організаційних завдань діяльності. Як суб’єктивну проєкцію реалізації взаємовпливу архетипу та діяльності представлено антропологічно-аксіологічну модель єдності сутнісних сил людини, які визначено як архетипи. Серед них названо дух, душу, розум, розсудок, волю та тіло, наголошено на їхній функції реалізації цінностей як ідеалів діяльності, що змінюють соціальну дійсність. Сформульовано визначення персональної архетипно-ціннісної матриці, характерної для окремого суб’єкта як потенційної особистості й об’єктивного «архетипного історичного соціокультурного контексту», з яким архетипно-ціннісна матриця взаємодіє як програма діяльності. Проаналізовано взаємозв’язок та відмінність макро-, мезо- та мікрорівнів реалізації архетипних засад діяльності, наголошено, що потенційна діяльність соціальних суб’єктів у координатах об’єктивного архетипного контексту трансформується згідно з характеристиками окремих (персональних) архетипно-ціннісних матриць. Наголошено, що єдність протилежностей об’єктивного та суб’єктивного у взаємозв’язку архетипів та діяльності створює цілісність суспільств та соціумів як феноменальних акторів соціальних процесів.
31
Осадча, Лариса Василівна, Дар’я Костянтинівна Чуріна та Даниїл Сергійович Григоришин. "АКТУАЛІЗАЦІЯ АРХЕТИПУ ГЕРОЯ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОГО ВОЄННОГО СПРОТИВУ 2014–2024 РР. НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКИХ МУРАЛІВ". Culturological Almanac, № 4 (30 грудня 2024): 355–62. https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.4.43.
Full textAbstract:
У статті аналізуються героїчні наративи київських муралів, створених у період воєнного спротиву 2014–2024 років, для виявлення специфіки прояву та трансформації архетипів національної культури. Мета статті – визначити, як архетип Героя актуалізується в українському суспільстві засобами стритарту, дослідити роль цього архетипу в консолідації суспільства. Міський мурал є складним знаковим об’єктом, дослідження якого потребує як змістовного, так і формального аналізу: його сенсового та художньо-контекстуального складників. Тому дослідження спирається на дві культурологічні парадигми – аналітично-психологічну та семіотичну. Перша була застосована для сюжетного аналізу творів київського стритарту, що апелюють до архетипу Героя та відображають етапи мономіфу «шляху Героя». Теоретичним підґрунтям тут стали праці Карла Ґустава Юнга та Джозефа Кемпбела. Дослідження семіотичних аспектів енвайронментального мистецтва Києва спиралося на роботу словенського дослідника Міті Великоні, а також вітчизняних дослідниць Надії Міхно, Алли Васюріної, Алли Клімової. Наукова новизна дослідження полягає в проведенні культурологічного аналізу зразків київського стритарту, спираючись на аналітично-психологічну та семіотичну парадигми, для демонстрації реактуалізації архетипу Героя в українській культурі в умовах воєнного опору 2014–2024 років. Українські мурали, створені в період збройного опору 2014–2024 років, є важливим соціокультурним явищем, яке не лише відображає актуальні події нашої історичної доби, а й апелює до архетипних образів національної культури, зокрема архетипу Героя. Київські мурали стали невід’ємною частиною візуального середовища міста, сприяючи формуванню національної свідомості, меморіалізуючи та глорифікуючи подвиги українських захисників. Завдяки поєднанню прийомів естетизації та символізації мурали транслюють епізоди мономіфу про шлях Героя, інтерпретуючи в такий спосіб актуальні соціальні й політичні події, що, своєю чергою, сприяє суспільній консолідації.
32
Демесинова, Л. М., А. Ш. Маманова та Ж. М. Искакова. "ЭТНОМӘДЕНИ АРХЕТИПТЕРДІҢ ҚАЛЫПТАСУЫНА ӘСЕР ЕТУШІ ФАКТОРЛАР". Bulletin of Shokan Ualikhanov Kokshetau University Philological Series, № 3 (27 вересня 2024): 164–74. http://dx.doi.org/10.59102/kufil/2024/iss3pp164-174.
Full textAbstract:
Шетел әдебиеттануында ХХ ғасырдың екінші жартысынан бастап көркем шығармашылықтағы архетип мәселесі, автор мен қиял, архетип әдеби сыны өзекті тақырыптардың біріне айналды. Архетип мәселесін алғашқыда К.Г. Юнг психоаналитика ғылымы негізінде қарастырса, кейіннен әдебиеттану саласында көркем шығармашылық пен қиял мәселесінде Э. Нойманн, Н. Фрай, М. Бодкин, Е. Мелетинский сияқты ғалымдар көлемді еңбектер жазып, тың тұжырымдар жасады. Алайда отандық әдебиеттануда этномәдени архетип мәселесі жекелеген мақалалар мен мифопоэтикалық зерттеулерде кездескенімен, нақты көркем шығармадағы этномәдени архетип образдар мен сюжеттер, архетип мотив пен идея мәселесі жайында көлемді ғылыми еңбектердің аздығы жұмыстың өзектілігін айқындайды. Сонымен қатар, этномәдени архетиптердің қалыптасуына әсер етуші әртүрлі тарихи факторлар, климаттық жағдайлардың ұлт санасына әсерін нақтылауда басқа да ғылым салаларымен интеграцияда қарастыру зерттеу жұмысының маңыздылығын арттырып отыр.
33
Афонін, Едуард, та Андрій Мартинов. "АРХЕТИП ЯК ДЖЕРЕЛО ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ". Public management 18, № 3 (2019): 29–43. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-29-43.
Full textAbstract:
Стаття присвячена еволюції соціального інституту науки, його взаємозв’язку із суспільними потребами, впливу архетипів індивідуального та колективного на інноваційну діяльність вченого. Доведено, що в основі роз- витку сучасного — постмодерного раціонального суспільства лежить феномен інновації, який продукується соціальним інститутом науки. Зокрема, йдеться про те, що науку можна розглядати в різних контекстах: як специфічну си- стему спеціальних знань; як систему соціальних інститутів, орієнтованих на інновації; як діяльність, націлену на пошук істини. Розкрито соціально-психо- логічну природу наукового знання, яка пов’язана не тільки з індивідуальними досягненнями дослідника, а й виявом колективного несвідомого, зокрема ар- хетипу-логосу як нематеріального культурно-історичного результату розвит- ку соціального інституту науки. Обґрунтовано застосування вітчизняної мо- делі “Універсального епохального циклу” для дослідження інституту науки, яка дає можливість розглянути цей соціальний інститут у природній логіці його культурно-історичного становлення і розвитку. Спираючись на ідеї фран- цуза Жільбера Дюрана про існування двох класів архетипів (логос і міфос), акцентовано увагу на двох психосоціальних різновидах вченого (“раціонала” й “ірраціонала”) і результатів їхньої участі в інноваційному процесі. Перші ви- являють схильність до артикуляції інноваційних ідей, джерелом-“натхненни- ком” яких виступає архетип-логос у той час, як інші природно налаштовані на продукування нових міфів, джерелом яких виступає архетип-міфос. У вис- новку стаття скеровує на проведення спеціального дослідження еволюційної логіки інноваційного процесу від античності до сучасності з виокремленням “предметної специфіки” в цьому процесі кожної із суспільно-історичних епох. Ставиться також завдання визначення механізмів взаємозв’язку індивідуаль- ного інноваційного свідомого і архетипного колективного несвідомого.
34
Timofeeva, A. "Архетип города". Мiждисциплiнарнi дослiдження складних систем, № 4 (2014): 46–55. http://dx.doi.org/10.31392/2307-4515/2014-4.3.
Full text
35
Кожем’якіна, Оксана. "ТРАДИЦІЯ ТА АРХЕТИП: ТВОРЧІ ОСНОВИ ПОСТМОДЕРНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ". Public management 21, № 1 (2020): 122–32. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-122-132.
Full textAbstract:
Проаналізовано концептуальне поле постмодерної інтерпретації співвідношення традиційного та інноваційного в аналізі соціальних взаємодій з позицій архетипового підходу. Наголошуючи на єдності теоретичних основ постмодернізму, постструктуралізму та деконструктивізму, розглядаються постмодерні практики демонстрації спроможності людини та спільнот жити в умовах нестабільності, хаотичності та плюральності, за рахунок, зокрема, вза- ємопроникнення нових та архаїчних форм соціальності. Архетипна природа традицій в наративній постмодерній практиці яскраво виявляється в інтер- претативних сюжетах-іграх та численних перспективах “прочитань” архетип- них образів, деконструкціях традиційних способів представлення архетипів в іронічному діалозі з близьким та далеким минулим.
 У межах теоретико-методологічних основ постмодернізму досліджуються теорії альтернативних форм самоорганізації, які приходять на зміну модерним формам соціалізації та базуються на розрізненні соціальної і культурної реальності. Звертаючи увагу на посилення глокальних контекстів глобалі- зації, розкрито, запропонований М. Маффесолі феномен неотрайбалізму, що базується на таких виразних постмодерних цінностях, як контекстуальна симпатія, общинна емпатія, інклюзивне розмаїття, плюральна толерантність, еклектичність та традиційність. Стверджується, що неотрайбалізм є відобра- женням справжньої духовної революції сучасного інформаційного суспільства в аспекті формування нової мережевої соціальності на основі вільного вибору культурних цінностей та пропаганди культурно “близького” способу життя. Відтак постмодернізм в аспекті його неоконсервативної суті розуміється як повернення архаїзму, що є джерелом життєвої сили та органічної мобілізації колективної енергії. Неотрайби як екзистенційні мережі “живої соціальності” ілюструють творче перевтілення традиції, коли обов’язковість та знеособле- ність ритуалу і канону заміняється живим інтересом, реальними бажаннями та особистими потребами, що забезпечується колективною інтерактивністю.
36
Храпачов, Олександр Миколайович. "СИМВОЛИ І АРХЕТИПИ ЖИВОПИСНОГО ТВОРУ «МОЛИТВА»". Ukrainian Art Discourse, № 4 (22 грудня 2023): 98–103. http://dx.doi.org/10.32782/uad.2023.4.13.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз прояву архетипу у якості знаку у процесі створення живописного твору «Молитва» 2023 року, автор Олександр Храпачов. Матеріал картини, який збирався на протязі 2021– 23 років, був зведений до узагальнюючого живописного твору на арт-резиденції «Ціна Свободи» 2023 року, організатором якої виступив хмельницький обласний художній музей (ХОХМ), за підтримки українського культурного фонду (УКФ). Переосмислення «Ціни Свободи» відбувалось у різних категоріях, безпосередньо події російської агресії проти України на протязі 2014–23 років. Методом апробації різних варіантів живописного і теоретичного дослідження на виставках, конференціях, соціальних мережах тощо, упродовж 2021–23 років; було виявлено вагомі сторони зображуваних об’єктів, безпосередньо засіб зображення архетипів. Дослідивши мистецькі твори і презентації виставкових проектів, постало питання звернення до загального архетипу знаку сучасних подій в Україні. В умовах трансформації суспільства Української держави, викликаної, з одного боку, соціально-політичною напруженістю в України, а з іншого – стрімкою євроінтеграцією, очікуваним результатом є зміна системи культурних архетипів населення. Постало питання зображення відповідного архетипу у мистецькому середовищі. На полотні розміром 150х100 см, виконаному олійними фарбами, художник, Олександр Храпачов, зобразив складний сюжет, який відображає вічну боротьбу добра і зла. У центрі картини - чорний змій війни, який символізує зло та насильство. Він поїдає свою плоть, виказуючи внутрішню самознищувальну природу агресії. «Поїдає свою плоть» може також вказувати на внутрішній розклад і розпад системи агресора, який призводить до втрат і непорозумінь всередині країни. Війна може породжувати нові конфлікти, і кожна сторона повинна нести відповідальність за свої дії. Але композиційно-сюжетним центром твору «Молитва» є інтер’єр Храму, ескізи до якого було виконано у 2021 році. Ключовою фігурою картини представлений монах, постать не розповідає ідею одразу глядачеві, а поступово розкриває основний сюжет. Живописний твір «Молитва» пройшов апробацію у чотирьох виставкових музейних просторах України. Реалістичне мистецтво несе в собі велику інформативну функцію через «архетип», код нації.
37
Yergieva, Ekateryna. "Воплощение архетипических образов в фортепианном исполнительском искусстве (на примере 10 пьес из балета «Ромео и Джульетта» для фортепиано соч. 75 С. Прокофьева)". Музичне мистецтво і культура, № 20 (12 грудня 2014): 551–63. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2014-20-551-563.
Full textAbstract:
В статье на примерах 10 пьес из балета «Ромео и Джульетта» С.Прокофьева исследуются интонационно-коммуникативные проявления архетипических образов в исполнительской интерпретации Е. Кисина. Аудио-визуальный анализ его интерпретации данного произведения показывает, что им используются как исполнительские средства музыкальной выразительности, так и психосемантика и кинесика, которые сообразуются благодаря его художественной психотехнике с внутренними переключениями артиста из одного психологического состояния в другое и, таким образом, способствуют органичному воплощению архетипических образов данного цикла С.Прокофьева, установлению художественной коммуникации артиста с публикой.Ключевые слова: архетип, архетипические образы, базисные формы музыки, игра, интонация, коммуникативные архетипы, протоинтонация.
38
Большакова, А. Ю. "Архетип - концепт - культура". Вопросы философии, № 7 (2010): 47–57.
Find full text
39
КАШАЮК, Вікторія. "АРХЕТИПИ ТВОРЧОСТІ ФРИДЕРИКА ШОПЕНА У ХУДОЖНЬОМУ МИСЛЕННІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ". Fine Art and Culture Studies, № 2 (3 липня 2023): 22–30. http://dx.doi.org/10.32782/facs-2023-2-4.
Full textAbstract:
Реалії сьогодення вимагають погляду на українську культуру як на органічну складову європейського простору, а відповідно ‒ вирізнення спільних і відмінних рис, що надає соціокультурному цілому розмаїття та багатогранності. Одним із питань, що постають у такому контексті, є мистецький світогляд «знакової» вітчизняної поетеси Лесі Українки, який значною мірою формувався під впливом творчості одного із улюблених композиторів ‒ Ф. Шопена, відомості про що знаходимо у творчості і листуванні мисткині ‒ в оповіданнях «Голосні струни» і «Місто смутку» та у трьох листах, де йдеться про власне виконання творів Р. Шумана і Ф. Шопена, про придбання нот для фортепіано та про інтерпретацію творів польського композитора видатними піаністами. Мета статті – виявити та обґрунтувати аналогії в архетипному мисленні Фридерика Шопена та Лесі Українки. Методологія дослідження відображена у таких його завданнях: 1) вирізнення значення творчості Ф. Шопена для життєтворчості Лесі Українки; 2) обґрунтування сутності ліризму як головної ментальної риси творчості Ф. Шопена та Лесі Українки; 3) аналіз архетипів Музикальності, Кохання та Батьківщини як домінуючих у художньому мислення польського композитора та української поетеси. Наукова новизна. У статті обґрунтовано ідею про «фемін-персоналізм» як домінуючу рису у художній візії Лесі Українки, представлений ліричним «жіночим» архетипом, сповненим гідності і волі, ‒ трактуємо його як один із варіантів лірики, що постав в європейській культурі після «чоловічого» шопенівського типу. Висновок. Аналогії в художньо-архетипному мисленні Ф. Шопена та Лесі Українки вирізняються крізь призму ліризму. Перший архетип – Музикальність, що є властивістю поезії Лесі Українки, співмірною співучості музики Ф. Шопена, і Музика як символ Кохання. Музикальність і музична тематика проходять через усю лірику Лесі Українки, відгукуючись концептами «спів», «мелодія», «струна», «фортепіано», які передають найтонші, найглибші і найінтимніші почуття поетеси. Одна із найвідоміших збірок поезій Лесі Українки ‒ «На крилах» пісень» (1880-ті рр.). Сюди увійшов цикл із музичною назвою «Сім струн» та ін. Музика як символ життя і кохання стала основою концепції одного із вершинних творів мисткині яким є «Лісова пісня». Другий архетип ‒ Кохання, що ілюструється концептами «весна» і «вогонь». Це вірші «Знов весна, і знов надії…», «Стояла я і слухала весну», «Давня весна», «Весна зимова», цикл «Весна в Єгипті» та багато ін. Третій архетип ‒ Батьківщина, також реалізований крізь призму ліризму. Це музика і серце Ф. Шопена, віддані Польщі, і душа Лесі Українки, віддана Україні. Як і в Ф. Шопена, звернення у Лесі Українки до Батьківщини проходять через ліричний погляд і сердечне відреагування. Шопен показує Польщу крізь призму національних танцювальних жанрів, Леся Українка − через пісенність, що є питомою рисою української ментальності.
40
А. Д. Цветкова. "АРХЕТИП БЛУДНОГО СЫНА В РАССКАЗЕ К. Г. ПАУСТОВСКОГО «ТЕЛЕГРАММА»". Bulletin of Toraighyrov University. Philology series, № 1,2024 (29 березня 2024): 425–36. http://dx.doi.org/10.48081/zdcd8827.
Full textAbstract:
Архетип блудного сына, отражающий православную концепцию мира, – один из основных архетипов русской литературы разных периодов. Истоки образа, восходящего к евангельской притче, лежат в повествовательной литературе Древней Руси. В русской литературе XIX века к нему обращаются А. С. Пушкин, Ф. М. Достоевский, выражая свое, индивидуально-авторское отношение к вечной проблеме ухода из родительского дома, греха, покаяния и возвращения. Одним из примеров «блудных детей» в литературе ХХ века является Настя из произведения К. Г. Паустовского «Телеграмма», написанного в 1946 году. В процессе предпринятого в статье анализа рассказа рассматривается преемственная связь образа его главной героини с архетипическими образами евангельской притчи и классических произведений русской литературы. Выявляется трансформация архетипического образа, на что влияют такие факторы, как общественно-политическая ситуация в стране, социальное положение главной героини, внутренняя идеология, и, конечно же, авторская позиция. Имеющий большой опыт преподавания и жизненный опыт К. Г. Паустовский в рассказе «Телеграмма» стремится предостеречь своих учеников от греховных заблуждений и ошибок. Наблюдается развитие образа как личности, но его традиционная суть остается неизменной. Ключевые слова: архетип, рассказ, блудный сын, русская литература, преемственная связь.
41
Дербенева, Л. "Архетип как инвариант художественного смысла. К вопросу об интертекстуальной природе архетипов". Південний архів, Вип. 39 (2007): 45–50.
Find full text
42
Лехан, Валерія, Лілія Крячкова та Галина Канюка. "ОСОБИСТІСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УСПІШНОСТІ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Public management 18, № 3 (2019): 275–89. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-275-289.
Full textAbstract:
З метою визначення психологічних складових особистісного потенціалу успішності керівника охорони здоров’я на сучасному етапі мо- дернізації галузі та формування нових архетипів управління проведено пси- ходіагностичне обстеження 65 керівників закладів охорони здоров’я Дніпро- петровської області. Використовувалися методики: В. Смекала і М. Кучера для вивчення домінуючої орієнтації особистості; Г. Шмішека — для діагнос- тики типу акцентуації особистості; Т. Лірі — для оцінювання відношення до навколишніх; М. Вудкока і Д. Френсіса “Аналіз обмежень” — для досліджен- ня психологічних обмежень керівників; Мак-шкала для вимірювання рівня макіавеллізму особистості. Виявлено наявність необхідних архетипів управ- ління та істотних можливостей до успішного менеджменту, про що свідчить невелика кількість управлінських обмежень (від 0 до 3) у більшості (70,8 %) досліджених. Встановлено, що у 67,7 % керівників домінує спрямованість на виконання завдання. Найбільш вираженими типами акцентуацій є спо- лучення гіпертимної, емотивної та демонстративної акцентуацій рис особи- стості (так звана тріада успішного управління — необхідний архетип управ- ління). Домінуючі типи міжособистісних відносин дають змогу управлінцям успішно реалізовувати свої владні повноваження: 69,2 % (95 % ДІ 58,0– 80,5 %) обстежених притаманний владно-лідируючий тип; 27,7 % (95 % ДІ 16,8–38,6 %) — відповідально-великодушний тип; у 84,6 % — виявлено ви- сокий рівень архетипу макіавеллізму (від 50 балів і вище). Загалом діючі керівники закладів охорони здоров’я характеризуються досить високим особистісним потенціалом успішності управління, наявністю необхідних архетипів управління, однак їм властиві також певні психологічні риси, що формуються під тиском невизначеності довгострокової політики стосовно розвитку охорони здоров’я, які можуть перешкоджати здійсненню масштаб- них перетворень у галузі — неврівноважена акцентуація у керівників 2-го рівня і компенсуючий невпевненість у своїх силах високий рівень макіавел- лізму більш як у 80 % обстежених. Визначено, що можливо і необхідно впли- вати на формування сучасної архетипічної стратегії управління в охороні здоров’я, оскільки це є запорукою успішної трансформації галузі.
43
Мякушкин, Андрей. "The Christian Archetype in the Works of N. S. Leskov." Слово и образ. Вопросы изучения христианского литературного наследия, no. 1(3) (November 15, 2021): 50–59. http://dx.doi.org/10.31802/wi.2021.3.1.005.
Full textAbstract:
Статья посвящена особенностям проявления христианского архетипа в творчестве Н. С. Лескова. Представлены результаты анализа произведений писателя, в которых актуализированы основные христианские архетипы. Установлено, что творчество Лескова имеет глубоко нравственную основу, определяемую незыблемыми ценностями православной веры. The article is devoted to the peculiarities of Christian archetype manifestation in the works of N. S. Leskov. The results of the analysis of the writer’s works are presented, in which the main Christian archetypes are actualized. It has been established that Leskov’s works have a deep moral foundation, determined by the unalterable values of Orthodoxy.
44
Корсак, Костянтин, Петро Таланчук, Ганна Давиденко, Ярослав Калакура, Тамара Кірик та Анатолій Похресник. "ОСОБЛИВОСТІ ЕПОХАЛЬНОЇ ТОЛЛЕНЗЕ-БИТВИ ТА ЇЇ ГЛОБАЛЬНІ НАСЛІДКИ З ТОЧКИ ЗОРУ НООНАУК". Grail of Science, № 21 (6 листопада 2022): 192–211. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.28.10.2022.037.
Full textAbstract:
Це стаття-3 членів «Київського клубу АНТИКОЛАПС» в циклі публікації результатів дослідження історичних тем, що особливо важливі для нашої відсічі злісному нападу Росії на Україну. Ми помітили початок історико-археологічної ноореволюції, що полягає у використанні все точніших ізотопних датувань і генетичного секвенування органічної складової артефактів. Цикл статей скерований на ліквідацію неправди про появу українців та України. Ми довели факт вирішального внеску пращурів українців у перехід Homo від канібалізму до гуманізму, у винахід аграрної економіки та її поширення в Європу. Але в Західну Європу через Іберію проникли
 агресивні носії гаплогрупи R1b і винищили фермерів. Вони керувалися атлантичним (або західноєвропейським) архетипом. Генетик Д. Райх зі США вивчив цей великий геноцид. Європейські українофоби в 2015-2020 роках брехливо звинуватили в геноциді «ямників» – носіїв слов’янської (і української) чоловічої гаплогрупи R1а. Науковці заперечили неправду і довели, що «ямники» поширили культуру, високі технології і гуманістичний архетип. Ми вивчили конфлікт між двома архетипами – атлантичним (західним) і гуманістичним (східним). Стаття аналізує передумови і перебіг спроби перенесення геноциду на Схід. Ми описали епічну битву на річці Толлензе 3250 років тому. Перемогли пращури поляків та українців, сформували по меридіану Берліна межу поділу генів і двох архетипів, на 2000 років зупинили атаки на Схід. Контраст агресивного атлантичного і гуманістичного праукраїнського архетипів існує й зараз. Він помітний у відмінах поведінки різних держав Європейського Союзу в сучасній війні Росії проти України. У висновках і пропозиціях ми наголошуємо на необхідності розвитку в Україні ноонаук, зокрема, нооісторії й нооархеології як засобу успіху українців в обороні від збройної агресії зі Сходу.
45
Hontova, Larisa, та Oksana Maizlyna. "ОБРАЗНИЙ АРХЕТИП ЯНГОЛУ В МЕСІ МИХАЙЛА ШУХА «І ПРОМОВИВ Я В СЕРЦІ СВОЄМУ»". Музикознавча думка Дніпропетровщини, № 27 (19 грудня 2024): 33–34. https://doi.org/10.33287/222439.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз втілення сакрального архетипу Янголу в неосакральних жанрах сучасної української музики, які демонструють різноманітність авторських рішень та жанрових впливів. Новизна статті обумовлена ракурсом аналізу, який відсутній в українському музикознавстві, зокрема, виявленням архетипічних рис образів меси Михайла Шуха. Методи дослідження грунтуються на історичному, стильовому, функціонально-структурному, жанрово-типологічному та порівняльному. Актуальність статті обумовлена необхідністю дослідження трактування сакральних жанрів у різних стильових контекстах сучасної української музики, пошуку адекватного дослідницького підходу до вивчення процесів розвитку неосакральних жанрів. Висновки. Архетип Янголу в месі Михайла Шуха стає найважливішім у реалізації авторської концепції «Просвітленості та Любові як сенсу життя». Музичний простір меси спрямовано на поступову розосередженість музичного матеріалу як пошуку духовного першоджерела. Домінування у музичній тканині твору звукових потоків та імпровізаційності доводять, що еманація божественного Світла відбувається ніби постійно, що відбивається передусім у фактурно-тембровому втіленні. Зазначено, що втілення автором архетипу Янголу є суто індивідуальним та сприяє яскравому трактуванню композитором неосакрального жанру, яке збагачено синестезією, процесом споглядання цієї музики як цілісного переживання. Меса «І промовив я в серці своєму» є камерним, суто інтимним реквіємом, який пронизано відчуттям просвітлення та майже відсутністю суму та тривоги. Це окреслення іншого світу, який доносить спів янголів, що відтворено завдяки тембровому рішенню. Обидва твори мають особливу фактурну драматургію, яка пов’язана із поліфонізацією гармонії, функціональною перемінністю голосів, посиленням просторового фактору завдяки фонічним властивостям лінеарності.
46
Гаврилюк, Алла Михайлівна. "Архетипно-наративний підхід до соціогуманітарного розвитку України в умовах воєнного стану". Питання культурології, № 40 (21 грудня 2022): 149–65. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269369.
Full textAbstract:
Мета статті — презентувати авторське бачення ролі та значення національних культурних архетипів українського народу, що формують соціогуманітарний наративний базис інформаційного простору спротиву та згуртованості громадян України у війні, яку розпочала Російська Федерація. Методологія дослідження зорієнтована на застосування архетипно-наративного підходу як новітньої методології розуміння соціогуманітарного розвитку України на сучасному етапі; систематизацію основних груп архетипів за ступенем використання у вітчизняному науковому та інформаційному дискурсах; екстраполяцію нових напрямів діяльності представників жіночих та чоловічих архетипів українського народу, що є типовими для умов воєнного стану в Україні. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні архетипно-наративного підходу як новаторського дослідницького та пріоритетного напряму духовно-культурного розвитку України в умовах воєнного стану, спрямованого на виявлення індивідуального та колективного несвідомого в сукупному образі українського народу, який демонструє небачені приклади мужності, єдності, незламності та героїзму крізь призму прояву національних культурних архетипів. У дослідженні схарактеризовано та презентовано новітні наративи соціогуманітарного розвитку України під брендом країни гідності, незламності, волі та свободи. Висновки. Доведено, що національні культурні архетипи визначають світогляд українського народу і в умовах надзвичайних ситуацій працюють як міцна броня плекання та захисту національної ідентичності, соціогуманітарна аура нації та простір поширення новітніх наративів України у війні проти держави-окупанта. Обґрунтовано, що не змінюючи своєї природи, архетипи не викорінюються з індивідуального та колективного несвідомого, а забезпечують тяглість поколінь, зберігаючи і трансформуючи фундаментальні цінності етносу.
47
Телеуця, В. "Архетип як основа національного самоусвідомлення". Література. Фольклор. Проблеми поетики, Вип. 36 (2012): 291–300.
Find full text
48
Козолупенко, Д. П. "Архетип как фактор самоорганизации сознания". Мир психологии, № 2 (66) (2011): 143–55.
Find full text
49
Бурлачук, В. "Архетип героя и политическая борьба". Социология: теория, методы, маркетинг, № 3 (2002): 19–27.
Find full text
50
Тертичний, Олександр. "УКРАЇНСЬКИЙ АРХЕТИП І ЄВРОПЕЙСЬКА БЕЗПЕКА". Public management 18, № 3 (2019): 473–89. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-473-489.
Full textAbstract:
Публікація виходить з того, що руйнування світової системи безпеки стало як ознакою, так і наслідком новітньої кризи Заходу. Із усієї су- купності причин увагу авторів привертають втрата орієнтирів і сенсів, відхід від базових цінностей, розм'якшення норм і табу. Наслідком стало небезпеч- не зменшення cуспільної довіри, на якій, власне, і ґрунтуються демократії.
 Як відомо, в таких умовах сподівання багатьох західних інтелектуалів звернулися до України: “Сьогодні український Майдан представляє Євро- пу в найкращому вигляді... Дозвольте нам допомогти українцям побудувати нову Україну — і тоді вони, безумовно, допоможуть нам побудувати нову Європу і більш справедливий світ”.
 Так Майдан поєднав два історичних процеси: оздоровлення українського суспільства і традиційних демократій. ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ європей- ських цінностей прагнули як українці, так і європейські інтелектуали, але процес оновлення загальмувався: результати п’яти років не влаштовують ні українців, ні європейців. В Україні головним гальмом стала феодально-олі- гархічна система, докорінна перебудова якої є першою передумовою пере- моги над агресором та відновлення територіальної цілісності й державно- го суверенітету, як написав у 2016 р. перший віце-президент НАН України, директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін.
 Аналогічного висновку раніше дійшли громадяни, які у 2012 р. заснува- ли міждисциплінарну групу незалежних дослідників “Спільний Проект”. Група висунула концепт деолігархізації і сталого розвитку, який виходить з того, що оновлення країни можливе лише за масової підтримки громадян. Вони мають отримати привабливу і правдиву перспективу розвитку країни та Національну Дорожню карту. Подібної перспективи чинні реформатори не мають, масової підтримки не отримали, що, зокрема, засвідчив і програш українського політикуму “новому обличчю” на виборах президента 31 бе- резня 2019 р.
 Протягом 2012–2017 рр. “Спільний Проект” змоделював концепт Пози- тивного сценарію, який передбачає й обґрунтовує таку перспективу. Агенція досліджень системних технологій надала рецензію на Документ, де зазначи- ла, зокрема, що Позитивний сценарій може бути рекомендований як проект програми об’єднавчої платформи.
 Публікація привертає увагу до тих фрагментів сценарію, які відобража- ють схожі риси українських і західноєвропейських процесів, отже, відкрива- ють можливі напрями співпраці українських та іноземних дослідників.