Journal articles on the topic 'Види травматизацій'

Актуальність проблеми дослідження зумовлена тим, що загальна здатність до самоврядування складає важливу умову ефективного виконання професійної діяльності в складних і нетипових умовах. В тому чи іншому вигляді вимоги щодо сформованих навичок цілепокладання, самоконтролю, самоуправління містяться в усіх у професіограмах і критеріях професійно-психологічного відбору персоналу сектору безпеки і оборони України. Розвинута загальна здатність до самоврядування та більш специфічна здатність до самоврядування у бойових умовах є важливим фактором ефективності діяльності військовослужбовця НГУ у бойових умовах. В результаті бойової психічної травматизації у правоохоронців спостерігаються розвиток стресових станів, виснаження психологічних ресурсів, прояви поведінкових розладів, що зумовлює необхідність визначення можливостей розвитку у військовослужбовців здатності до самоврядування в контексті пережитого ними бойового досвіду. На матеріалі дослідження 420 військовослужбовців НГУ, виділено чотири групи: за наявністю досвіду виконання завдань в умовах бойових дій, за рівнем сформованості здатності до самоврядування. Визначено особливості травматичності бойового досвіду (оцінка несприятливості соціальних умов виконання службово-бойових завдань, оцінка загальних умов участі в бойових діях, оцінка пережитої загрози життю, внутрішні ресурси стійкості до травматизації, зовнішні ресурси стійкості до травматизації) у військовослужбовців з різними рівнями сформованості здатності до самоврядування. Показано особливості взаємозв’язків травматичності досвіду та здатності до самоврядування у військовослужбовців НГУ. Зроблено підсумок, що здатність до самоврядування може розглядатись як чинник, що істотно впливає на оцінку військовослужбовцями НГУ власного бойового досвіду. Показана наявна у НГУ система формування здатності до самоврядування у військовослужбовців в бойових умовах. Зазначено, що існуючі види підготовки мають будуватися не лише як засвоєння готового алгоритму, автоматизація навичок, а як проблемно-орієнтоване навчання, як здатність вибудовувати новий шлях досягнення цілі. Ключові слова: самоврядування, самоуправління, самоконтроль, психологічні ресурси, військовослужбовці, персонал сектору безпеки і оборони, бойова психічна травматизація.

Резюме. Навантаження, які отримують спортсмени під час тренувань, можуть стати фактором, що збільшує ризик травм та захворювань. Акробатика на пілоні є популярним видом спортивної діяльності, що стала міжнародною сенсацією серед населення, як фітнес-тренування, що має багато позитивних фізіологічних ефектів. Незважаючи на широку популярність цього виду спортивної діяльності серед населення, існує обмежена кількість інформації про травматизацію, ризики порушення постави серед практикуючих акробатику на пілоні, а також відсутні рекомендації до поведінкових алгоритмів та оптимізації тренувальних програм для пілоністів. Мета. Проаналізувати випадки травматизму в акробатиці на пілоні, перспективи порушень постави у практикуючих (на прикладі інших видів спорту) для обґрунтування важливості створення подальших рекомендацій, оптимізації тренувальних програм для пілоністів, формування алгоритмів корекції порушень опорно-рухового апарату спортсменів в акробатиці на пілоні засобами фізичної терапії. Методи. Аналіз наукової літератури, спостереження, опитування та індукція. Результати. Незважаючи на ряд сприятливих позитивних фізіологічних ефектів, акробатика на пілоні має значні ризики травматизації та перспективи порушень постави у практикуючих через специфіку асиметричного навантаження. Спеціальні рекомендації та оптимізація тренувальних програм, можливо, могли б знизити ці ризики. Потрібні подальші детальні дослідження асиметричного навантаження у пілоністів та його впливу на опорно-руховий апарат практикуючих з перспективами подальшого створення алгоритму корекції порушень засобами фізичної терапії.
 Ключові слова: акробатика на пілоні, порушення постави, спортсмени.

Надання компетентної психологічної допомоги особистості, що пережила психотравмувальну ситуацію, є на сьогоднішній день надважливим завданням фахівців у галузі психології. Метою статті є розкриття особливостей психотравмувальних, травматичних ситуацій через виділення ознак та провідних характеристик. До подій, що спричиняють травматичний вплив, належать воєнні дії, катастрофи різноманітного походження, терористичні акти, присутність при насильницькій смерті іншої людини, присутність при суїциді, сексуальне насильство тощо. Важливими характеристиками для оцінки та вибору адекватної психологічної допомоги можуть бути масштаби події, її очікуваність / неочікуваність, швидкість розповсюдження та тривалість надзвичайної ситуації. Визначено, що індивідуально-психологічні характеристики особистості впливають на особливості переживання нею психотравмувальної ситуації. Пережита надзвичайна, критична, травматична ситуація запускає процес травматизації психологічної, що супроводжуються крахом або трансформацією ціннісної ієрархії особистості, втратою або дефіцитом сенсу й цілей життя, неможливістю реалізації планів. Проаналізовано види реакцій особистості на травматичну подію, що виявляються через емоційну напругу різних ступенів, стрес, гостру стресову реакцію та посттравматичний стресовий розлад. Найчастішими реакціями людей на травматичні ситуації є: безпорадність, розгубленість, зневіра, тривожність, страх, апатичність; у сфері рухової активності можуть спостерігатися діаметрально протилежні прояви – від стану ступору до надмірної рухової хаотичної, активності; у поведінковій сфері – від пасивного підкорення до відчайдушного протистояння та боротьби. У протоколах щодо надання першої психологічної допомоги визначено спільні універсальні рекомендації щодо надання психологічної допомоги, серед яких: контакт з постраждалим та залучення, його безпека й комфорт, стабілізація стану, збирання інформації, практична допомога, надання інформації щодо способів і стратегій подолання гострого стресу, взаємодія із суміжними службами та перенаправлення. Визначено різні підходи до виокремлення етапів переживання психотравмувальних подій та проаналізовано особливості перебігу, їх емоційного й поведінкового наповнення.

Актуальність. Активний спосіб життя є важливим для всіх вікових груп населення. Пателофеморальний больовий синдром та тендінопатії колінного суглоба значно поширені серед легкоатлетів, оскільки травми й захво­рювання опорно-рухового апарату часто стають неминучою частиною спортивного процесу. Пізня діагностика та, як наслідок тривалий реабілітаційний процес надовго обмежують або унеможливлюють повернення до повноцінних тренувань, а інколи й до продовження спортивної кар’єри. Мета статті – дослідити причини виникнення та розробити комплексну програму профілактики пателофеморального больового синдрому й тендінопатії колінного суглоба в спортсменів високого класу. Матеріали й методи дослідження – аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури й інформаційних джерел мережі «Інтернет». Результати роботи. У статті обґрунтовано значення комплексного підходу до профілактики спортивного травматизму. Проаналізовано основні причини виникнення та клінічні прояви пателофеморального больового синдрому й тендінопатії колінного суглоба в спортсменів. Охарактеризовано основні види та методи реабілітації в кожному конкретному випадку травматизації. Визначено компоненти фізичної терапії залежно від етапу реабілітаційного процесу. Висновки. Досліджено основні причини виникнення травм колінних суглобів. Розроблено й теоретично обґрунтовано програму профілактики спортивного травматизму колінного суглоба.

Мета. Аналіз соціально-психологічної реабілітації учасників операції об’єднаних сил.
 Матеріали і методи дослідження. Обстежено 1043 учасники ООС для визначення стресового розладу за Місісіпським опитувальником. Для узагальнення даних використовувався статистичний метод.
 Результати. Стаття присвячена психологічній допомозі, що включає в себе психологічну підтримку і психологічну реабілітацію. Психологічна допомога необхідна всім військовослужбовцям, котрі беруть участь у військових діях. Розглядаються види психологічних станів. Доведена орієнтовна тематика бесід із військовослужбовцями в контексті психологічної просвіти: етапи переживання травмуючої події, обставини, що впливають на переживання психотравмівної події, шкідливість вживання алкоголю у стресовій ситуації, способи покращення фізичного та психічного здоров’я військових, профілактика постстресових розладів, особливості адаптації до умов перебування в зоні бойових дій, та ін.
 Проаналізований розвиток реакції нормальної людини на небезпечну подію. Розглянуті діагностичні критерії дезадаптації особистості. Проаналізована командна робота фахівців, що включає висококваліфікованих психологів, що сертифіковані у різних модальностях психотерапії: гештальттерапія, символдрама, психодрама, психосоматика, сімейна системна психотерапія, які спільно складали сценарій щоденної роботи з учасниками АТО, відповідно до їх запитів. Така різноманітність у підходах до психотерапії дала змогу більш системно підійти до вирішення конкретних психологічних проблем військових, які мають різний ступінь травматизації та особистісної дезінтеграції. Приділена увага психологічній реабілітації, спрямованій на компенсацію втрачених професійних і соціально-адаптивних якостей. Розглянуті види фізичної реабілітації. Фізична реабілітація включає: лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію, кінезотерапію, егротерапію, консультування, мануальну терапію, рефлексотерапію, фітотерапію, гомеопатичну терапію, ароматерапію, природні фізичні чинники, загартування. Дано визначення соціальній реабілітації, що означає систему заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті.
 Висновки. Після проходження вищеописаних заходів демобілізовані ветерани почували себе краще, при опитуванні, як зазначають респонденти, їх психологічний стан покращився.

В статье отображены особенности течения острых респираторных вирусных заболеваний у детей раннего возраста, которые находятся под влиянием табачного дыма. Установлено, что дети — пассивные курильщики чаще болеют острыми респираторными вирусными инфекциями начиная со второго года жизни, имеют большую продолжительность эпизода и частоту осложнений. В статье также освещены особенности состояния слизистых оболочек полости рта и носа. У малышей, которые пассивно курят, слизистая оболочка полости рта более хрупкая, склонна к травматизации, о чем можно судить по снижению уровня ее увлажненности и повышению количества базальных клеток в мазках эпителия. Достоверно более высокий индекс кератинизации и повышение количества клеток с кератогиалином, очевидно, является признаком интенсификации процессов ороговения компенсаторно-приспособительного характера. Выявлены признаки дисбиоза полости рта в виде густого осеменения микрофлорой, в том числе грибковой, а также снижение индекса колонизации оральными стрептококками. Изменения слизистой оболочки полости носа у детей — пассивных курильщиков проявлялись в большем количестве слизи, нарушении количественного соотношения бокаловидных и мерцательных клеток. Такие изменения достоверно могут препятствовать эффективной реализации мукоцилиарного клиренса и снижать защитные свойства слизистых оболочек. Полученные данные свидетельствуют о необходимости разработки профилактических мероприятий, направленных на уменьшение последствий влияния табачного дыма.

Актуальность. Одним из перспективных методов лечения начальных стадий прогрессирующего кератэктатического процесса является интрастромальная кератопластика с имплантацией роговичных сегментов. Первые сообщения про данный вид оперативного вмешательства в лечении кератэктазий начали появляться с 90-х годов ХХ века. Поэтому оценка безопасности и эффективности операции в отдаленные сроки наблюдения является, безусловно, актуальной. Цель. Провести анализ отдаленных результатов имплантации роговичных сегментов у пациентов с прогрессирующими кератэктазиями с учетом применения различных техник формирования роговичных тоннелей. Материал. Клинические исследования базируются на анализе 1185 пациентов (1343 глаз) с кератэктазиями различного генеза, которым была проведена интрастромальная кератопластика (ИСКП) с имплантацией роговичных сегментов (РС). Методы. Механическая технология ИСКП была проведена в 883 случаях, с использованием фемтосекундного лазера – в 302. Пред- и послеоперационное обследование включало стандартные (визометрию, биомикроскопию) и специальные (компьютерную кератотопографию, оптическую когерентную томографию, конфокальную сканирующую микроскопию, сканирующую проекционную топографию) методы исследования. Кератоконус был диагностирован нами в 1193 глазах (88,9%), из них II стадия заболевания – в 706 глазах (52,6%), III стадия – в 487 глазах (36,3%), прозрачная маргинальная дегенерация (ПМД) – в 114 глазах (8,5%), вторичная кератэктазия после ЛАЗИК – в 34 глазах (2,6%). Один роговичный сегмент в зону наибольшей эктазии был имплантирован в 872 случаях асимметричных кератэктазий, два роговичных сегмента по стандартной технологии – в 471 случаях симметричных кератэктазий. Результаты. Во всех группах, в среднем, отмечали увеличение некорригированной (НКОЗ) и корригированной (КОЗ) остроты зрения до 0.31±0.23 и 0.59±0.19 соответственно, уменьшение сферического и цилиндрического компонентов рефракции до − 0.51±2.19 дптр и − 5,0±1,2 дптр соответственно, рефракция роговицы уменьшилась до 54,09±8,80 дптр, плоский и сильный меридиан до 44.45 дптр и 48.09 дптр соответственно, а также уменьшение площади эктазии по данным кератотопографии. Применение дополнительных приспособлений для формирования роговичного тоннеля (градуированное вакуумное кольцо или фемтосекундный лазер) способствует уменьшению интра – и послеоперационных осложнений, связанных с повышенной травматизацией глазного яблока, как при классической технологии при сопоставимых функциональных результатах. Выводы. Наш 10-летний опыт имплантации роговичных сегментов в лечении прогрессирующих кератэктазий различного генеза доказал высокую эффективность и безопасность данного вида оперативного вмешательства.

Проявления замещающей семейной заботы о детях-сиротах и детях, оставшихся без попечения родителей, сопровождаются случаями преждевременного прерывания воспитания приемных детей, число которых увеличивается с усилением интенсивности устройства их в семьи. Изучение причин преждевременного прерывания (отказа) от продолжения воспитания приемного ребенка со стороны замещающих родителей осуществляется в отечественных и зарубежных исследованиях, многочисленные результаты которых требуют проведения информационно-аналитического обзора. Цель работы состоит в анализе и обобщении результатов психологических исследований отказа от продолжения воспитания приемного ребенка. Результаты свидетельствуют о том, что основные направления исследований связаны с изучением влияющих на отказ от продолжения воспитания особенностей приемных детей, характеристик замещающих родителей и семей, а также особенностей возможного взаимодействия приемного ребенка с биологической семьей. Результаты работы и их обсуждение позволяют сделать выводы, что отказ от проживания приемного ребенка в семье представляет собой сложное явление, на которое оказывают влияние разнообразные факторы, связанные как с особенностями детей, так и с особенностями замещающих родителей, а также с влиянием биологической семьи на процессы, происходящие в замещающей семье. Опыт отказа, переживаемый приемным ребенком и замещающими родителями, имеет множественные негативные психологические последствия для обеих сторон, в том числе в виде переживания чувства утраты, изоляции, обесценивания отношений, психической травматизации. Обеспе­че­ние проживания детей-сирот и детей, ос­тавшихся без попечения биологических родителей, в стабильных и качественных условиях замещающей семьи предполагает повышение качества подготовки замещающих родителей, а также разработку и внедрение научно обоснованных профилактических программ сопровождения ребенка и замещающей семьи.

Метою нашого дослідження є теоретико-емпіричне вивчення симптомів моральної травми (МТ) у трьох групах: цивільного населення, військовослужбовців, які беруть участь в охороні об’єктів критичної інфраструктури, та учасників активних бойових дій під час широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році. Методи. У дослідженні взяли участь студенти та викладачі Луцького педагогічного коледжу (n=105), вчителі загальноосвітніх шкіл Волинської області (n=6), військовослужбовці Національної гвардії України (n=90) та пілоти бригади тактичної авіації (n=80), разом 281 особа. У дослідженні використовувалися такі методи і методики: опитувальники для визначення впливу симптомів посттравматичного стресового розладу (ПТСР) (PCL-5), ступеня важкості депресії (Patient Health Questionnaire, PHG-9), рівня тривожності (A Brief Measure for Assessing Generalized Anxiety Disorder, GAD-7) та симптомів моральної травми (Moral Injury Symptom Scale – Military Version Short Form, MISS-M-SF). Результати обраховувалися за допомогою статистичного методу – однофакторного дисперсійного аналізу ANOVA, SPSS v.24.0 (IBM Corp. Released 2016). Результати. МТ – конструкт, що виражає переживання внаслідок дій, які суперечать внутрішнім переконанням або моральному кодексу особистості. Цей вид травми здебільшого досліджується у військовослужбовців, оскільки вони виконують бойові завдання та піддаються тривалому травматичному стресу. Незважаючи на специфіку, усе більше з’являється досліджень моральної травматизації цивільного населення, зокрема й медичних працівників, які працюють із різними пацієнтами. Результати нашого дослідження свідчать про те, що найбільше моральному травмуванню піддаються військовослужбовці, які брали та беруть участь у військових діях (М=39,70, SD=10,50). Результати свідчать про те, що військові Національної гвардії мають найнижчі показники морального травмування (М=29,94, SD=9,29). Це може бути пов’язано із тим, що вони охороняють об’єкти критичної інфраструктури та державний кордон в тих місцях, де не ведуться активні бойові дії. Висновки. Результати дослідження свідчать, що МТ під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну отримують не тільки військові, які виконують бойові завдання, а й цивільне населення, оскільки цивільні психологічно не були підготовлені до початку війни.

В настоящее время одной из наиболее актуальных современных социально-значимых и медицинских проблем считают миому матки, которая по распространенности занимает второе место среди гинекологических патологий. Эта нозология представляет собой проблему для здоровья, от которой страдают миллионы женщин во всем мире. Учитывая растущую тенденцию к омоложению миомы матки, приводящую к нарушению репродуктивной функции, лечение миомы становится приоритетным направлением в современной гинекологии. Цель исследования: изучить распространенность, этиологию, диагностику и лечение миомы матки по данным литературы. Стратегия поиска. Были изучены статьи, находящиеся в открытом доступе, с использованием следующих баз данных научных публикаций и специализированных поисковых систем глубиной за последние 10 лет и более при отсутствии свежих данных по некоторым вопросам этиологии, патогенеза и диагностики: PubMed, Mendeley, Scopus, Web of Science, Google Scholar. Критерии включения: Публикации уровня доказательности А, В: мета-анализы, систематические обзоры, когортные и поперечные исследования. Критерии исключения: мнение экспертов в виде коротких сообщений, рекламные статьи. Результаты исследования: Распространенность миомы матки варьировала в широких пределах от 25 -77%, у женщин репродуктивного возраста частота встречаемости миомы в среднем составила 55%. Миомы могут быть единственной причиной бесплодия у 2-3% женщин. По данным мировой литературы выявлено, что субмукозное расположение миом, может привести к маточному бесплодию. УЗИ является золотым стандартом диагностики миом, являясь при этом экономически доступным, малоинвазивным и безболезненным методом. Лапароскопическая миомэктомия на данный момент является методом выбора при органосохраняющих операциях у женщин репродуктивного возраста. Широко обсуждаются методы снижения кровопотери во время операций, что приведет к улучшению техники наложения швов. Многообещающим (по результатам многочисленных исследований), для эффективной профилактики интраоперационной кровопотери при лапароскопической миомэктомии может оказаться метод временного клипирования маточных артерий. Заключение. Миома матки является серьезной проблемой во всем мире, а утверждать так, позволяют выявленные сведения о высоком уровне распространенности, широко варьирующим, и по прогнозам исследователей с тенденцией роста, которая напрямую зависит от увеличения возраста женщин и поздней реализации репродуктивной функции. Известная сегодня зависимость уровня маточного бесплодия от доброкачественных образований полости матки рассматривает вопросы органосохраняющего метода лечения данной патологии, в этой связи проблема остается особенно не менее актуальной среди женщин, не реализовавших репродуктивную функцию. Прорывом в органосохраняющей терапии миомы матки считается временное клипирование маточных артерий. Такой подход позволяет снизить количество кровопотери, уменьшить травматизацию мышечной ткани, что гарантированно обеспечивает более состоятельный рубец на матке.

Артифициальный дерматит (АрД) относится к кожному проявлению психосоматических расстройств или психиатрических заболеваний, при котором пациент наносит самому себе повреждения кожи, при этом чаще всего отрицая свою причастность. В большинстве случаев возникновению АрД предшествует психосоциальный стресс. Кожные поражения, свидетельствующие об артифициальном дерматите, могут быть морфологически изменчивыми во времени, иметь причудливые, угловатые и линейные формы или, наоборот, очень четкую форму и контуры, находиться на разных стадиях развития. Подтверждение диагноза AрД возможно после исключения специфической дерматологической патологии, с целью чего назначается патогистологическое исследование. Многоядерные кератиноциты с более чем 5 ядрами в сочетании с поверхностным эпидермальным некрозом являются специфичными для АрД. Случай из практики: на прием к дерматологу мама привела дочку-подростка 12 лет с жалобами на периодически остро возникающие высыпания на коже туловища и конечностей с выраженной болезненностью, особенно при прикосновении. При первичном осмотре на коже туловища и конечностей определялись темно-коричневые с фиолетовым оттенком пятна правильной формы, единичные крупные дряблые пузыри; при повторном осмотре большая часть высыпаний находилась в стадии регресса в виде пятен правильной округлой формы с четкими границами цвета нормальной кожи с легкой атрофией в центре и ободком гиперпигментации по периферии; новые элементы выглядели в виде коричнево-фиолетовых пятен неправильной формы, некоторые с пламяобразными краями. Данные патоморфологического исследования включали отсутствие специфичных для кожной патологии признаков, поверхностный некроз эпидермиса в сочетании со множественными многоядерными кератиноцитами (5–10 ядер) без акантолиза, внутриядерных и внутрицитоплазматических включений, скудную воспалительную инфильтрацию в дерме; при повторной биопсии – пигментированные корки, гиперортокератоз, гипергранулез и слабый вертикальный фиброз (признаки предшествующей травматизации кожи), что соответствует диагнозу «артифициальный дерматит». Dermatitis artefacta (DA) refers to the skin manifestation of psychosomatic disorders or psychiatric diseases, when the patient produces self-injured skin lesions, often denies all responsibility for it. In the most cases, the occurrence of DA is preceded by psychosocial stress. Skin lesions of dermatitis artefacta can be morphologically variable over time, have bizarre, angular and linear shapes or, conversely, very clear shape and edges, and at different stages of the development. Confirmation of the diagnosis of DA is possible after the exclusion of a specific dermatological pathology, thus, a pathomorphological examination is performed. Multinucleated keratinocytes with more than 5 nuclei in combination with superficial epidermal necrosis are specific for DA. A clinical case: mother of 12-year-old teenage daughter consulted the dermatologist with complaints of periodically acute rashes on the skin of the trunk and limbs with pronounced soreness, especially when touched. During the initial examination dark brown regular patches of purple color with single large flaccid blisters were determined; upon repeated examination, most of the lesions were in the stage of regression like regular annular patches with clear borders of normal skin color with slight atrophy in the center and a rim of hyperpigmentation along the periphery; new lesions were presented by irregularly brown-purple patches, some with flame-shaped edges. The data of the pathomorphological study included the absence of signs of specific skin pathology, superficial epidermal necrosis in combination with multiple multinucleated keratinocytes (5–10 nuclei) without acantholysis, intracellular and intracytoplasmic inclusions, scanty inflammatory infiltration in the dermis, with repeated biopsy – pigmented crusts, hyperorthokeratosis, hypergranulosis and slight vertical fibrosis (signs of previous skin traumatization), which is consistent with the diagnosis of "dermatitis artefacta".

Работа посвящена актуальному вопросу современной ортопедии – оперативному лечению гонартроза с варусной деформацией. Целью исследования является минимизация интраоперационной травматизации, снижения потери коррекции оси голени, сокращение сроков наступления костного блока и ранняя реабилитация пациентов в послеоперационном периоде, так же перед нами ставилась задача разработать устройство, обеспечивающей жесткую стабилизацию костных фрагментов. В исследовании изучены хирургические вмешательства на 85 больных, которым сделана высокая поперечная остеотомия большеберцовой кости и прослежены ближайшие и отдаленные результаты. Применение данной методики целесообразно у молодых пациентов с деформирующим артрозом коленных суставов второй или третьей стадии. Опыт корригирующей остеотомии большеберцовой кости с применением накостных пластин в виде «бабочки» позволяет нам рекомендовать его к широкому применению в клинической практике. Это выражается в стабильной фиксации, отсутствии таких осложнений, как миграция пластины и вторичное смещение. Предлагаемая нами малоинвазивная оперативная коррекция при начальных стадиях гонартроза у взрослых с применением мини-пластины с высокой клиникорентгенологической достоверностью показала, что данная методика в подавляющем большинстве случаев дает благоприятные результаты. Эмгек заманбап ортопедиянын актуалдуу маселесине арналган – варус деформациясы менен гонартрозду хирургиялык дарылоо. Изилдөөнүн максаты – операция учурундагы травмаларды азайтуу, тиш сөөктөрүнүн огунун коррекциясынын жоголушун азайтуу, сөөк блокадасынын башталуу убактысын кыскартуу жана операциядан кийинки мезгилде пациенттерди эрте реабилитациялоо болуп саналат, сөөк сыныктарын катуу турукташтыруу. 85тен ашык бейтаптарга жогорку туурасынан кеткен остеотомия операциясы жасалган жана дароо жана узак мөөнөттүү натыйжаларга мониторинг жүргүзүлдү. Колдонуу бул ыкманы максатка ылайыктуу жаш пациенттерге менен деформациялоочу артроз тизе муундарынын экинчи же үчүнчү стадиясында. Көпөлөк сымал сөөк пластинкаларын колдонуу менен жөө сөөктүн коррекциялык остеотомиясы боюнча тажрыйба аны клиникалык практикада кеңири колдонууга сунуш кылууга мүмкүндүк берет. Бул стабилдүү фиксацияга алып келет жана плиталардын миграциясы жана экинчилик жылышуусу сыяктуу кыйынчылыктардын жок болушуна алып келет. Биз сунуш кылган минималдуу инвазивдүү хирургиялык коррекция чоңдордогу гонартроздун баштапкы стадияларында жогорку клиникалык жана радиологиялык ишенимдүүлүгү менен мини-пластинаны колдонуу менен бул ыкма көпчүлүк учурларда жагымдуу натыйжаларды берерин көрсөттү. The work is devoted to the topical issue of modern orthopedics, surgical treatment of gonarthrosis with varus deformity. The purpose of the study is to minimize intraoperative traumatization, reduce the loss of correction of the tibial axis, reduce the time of onset of bone block and early rehabilitation of patients in the postoperative period, and we were also tasked with developing a device that provides rigid stabilization of bone fragments. More than 85 patients were operated on, who underwent high transverse osteotomy of the tibia and traced the immediate and long-term results. The use of this technique is advisable in young patients with deforming arthrosis of the knee joints of the second or third stage. The experience of corrective tibial osteotomy using bone plates in the form of a "butterfly" allows us to recommend it for wide use in clinical practice. This is expressed in stable fixation, the absence of complications such as migration of plastic. The minimally invasive surgical correction in the initial stages of gonarthrosis in adults with the use of a mini-plate with high clinical and radiological reliability has shown that this technique in the overwhelming majority of cases gives favorable results.

В даній статті розглядається застосування масажу після спортивних легкоатлетичних травм. Подані поняття про такий вид спорту, як легка атлетика, описані види травматизацій, які можуть виникати під час навчально-тренувального процесу та змагальної діяльності, висвітлені різні види застосування масажу, в залежності від характеру отриманих травм. Проаналізовані наукові дослідження, праці із застосуванням авторських, стандартних та різного походження масажів. Показано, що застосування масажу після спортивних легкоатлетичних травм має універсальний вплив. Згруповані прийоми та методики проведення масажу із урахуванням результатів обстеження спортсмена. Важливим завданням застосування масажу після спортивних легкоатлетичних травм є позитивний вплив на м’язи, зв’язки, суглоби та організм в цілому, активізація зв’язків між периферичною та центральною нервовими системами. Сформовано мотивацію, алгоритм дій проведення масажу, також обґрунтовано відповідальність за своєчасність, адекватність та систематичність призначення масажу в складі комплексного лікування спортивних травм різного профілю. Досліджено, що саме за допомогою різних видів масажу для спортсменів з такого виду спорту як легка атлетика, можна надати позитивного впливу на стан організму особи, для подальшого кращого функціонування органів, з удосконаленням усіх систем організму спортсмена, які можуть проводитися в якості лікування, реабілітації та профілактики здоров’я людини. Доведено, що поєднання різного виду масажу в комплексі дає найкращий результат оздоровчого, тонізуючого, профілактичного, тренованого ефекту для спортсменів легкоатлетичної діяльності.

Актуальність. Статтю присвячено темі інформаційних травм як особливого виду індивідуальних чи колективних психічних травм, зумовлених переважно інформаційними чинниками. Показано, що проблема інформаційних травм загострилася в сучасному світі у зв’язку з терористичними та гібридними війнами, зокрема в Україні – у зв’язку з інформаційною війною, яка ведеться російською пропагандою протягом останніх років.
 Мета статті – розробити основні положення концепції інформаційних травм, розкрити їхні основні прояви та чинники.
 У результаті аналітичного огляду тематичних досліджень та публікацій визначено, що інформаційна травма супроводжує всі інші види та форми колективних травм і є їхнім обов’язковим компонентом. Інформаційну складову розглянуто як один із найважливіших чинників поширення травми в популяції і механізм перетворення її на колективну травму. Звернуто увагу на те, що в поширенні інформаційної травми особливу роль відіграє вторинний травматичний стрес, що виникає у випадку ураження людини травмою, яка трапляється з іншими людьми. Наголошується, що психіка людини є суб’єктивною за своєю природою і дуже сприйнятливою до впливу інформаційної агресії. Розглядаються основні чинники інформаційної травматизації, а саме використання, тотальної дезінформації, поширення спеціально спотвореної інформації, створення «паралельних реальностей», перебування суспільства в ситуації «подвійних стандартів», замовчування та заборона суспільно важливої інформації. Як окремий вид інформаційної травми представлено травму пандемії COVID-19. Зауважено, що в разі інформаційної травматизації найбільш чутливою є емоційна сфера; у випадку колективних інформаційних травм у групі актуалізуються різноманітні емоційні стани, зокрема страх, агресія та соціальна фрустрація; ці емоційні стани є досить небезпечними і спричиняють з часом багато проблем. 
 Практична значущість дослідження пов’язана із збагаченням арсеналу способів підтримки постраждалих від наслідків інформаційних травм, наданням їм необхідної допомоги як індивідуально, так і в групах шляхом більш широкого застосування різних когнітивно-поведінкових та раціонально-емотивних технік з використанням елементів соціодрами та інших методів дії.

Накопленный опыт видеолапароскопических операций с 1994 года, практически с началом их выполнения в нашем регионе, позволяет нам поделиться некоторыми особенностями в выполнения некоторых их этапов. Вопрос о расширении ран при лапароскопических операциях чаще всего возникает на завершающем этапе, когда имеется несоответствие размеров имеющихся портов и удаляемых органов или тканей, не позволяющее произвести их извлечение из брюшной полости без увеличения одной из ран доступа. Это затруднение привело к появлению множества способов и методов расширения ран, появлению новых инструментов для этих целей, рассчитанных как на извлечение цельного органа, так и на его извлечение по частям или после морцеллирования. Первое, естественно, сложнее, так как требуется сохранить целостность органа, чаще всего полостного (желчный пузырь с конкрементами, киста с инфицированным содержимым) с минимальной травматизацией тканей и анатомических структур по краям троакарной раны. Мы считаем, что дозированное, послойное рассечение тканей краев раны, с учетом их анатомических особенностей, выполняемое под визуальным контролем как снаружи, так и со стороны брюшной полости, отвечает предъявленным требованиям. Однако выполнить такую манипуляцию обычным скальпелем, особенно у пациентов с выраженным подкожно-жировым слоем, крайне затруднительно и опасно. Для этого мы применили оригинальный инструмент, состоящий из лезвия, расположенного на дугообразном, круглом зонде-проводнике с шарообразной оливой на конце и ручки в виде кольца для удобного захвата и ориентировки инструмента в ране (патент на изобретение № 2393791). Методика(на примере холецистэктомии): Мы используем для извлечения желчного пузыря рану (порт) в эпигастральной или параумбилликальной областях (диаметром 10мм). После выведения из брюшной полости наружу шейки желчного пузыря под визуальным контролем вводим конец зонда-проводника между краем раны и стенкой желчного пузыря в брюшную полость. Далее в брюшную полость, между краем раны и стенкой пузыря, проводится часть инструмента с лезвием. Под контролем лапароскопа выбирается необходимое положение лезвия и при обратном, выводящем движении инструмента, производится дозированное рассечение края раны до получения нужного размера. При необходимости манипуляция повторяется. Предложенный способ рассечения ран при лапароскопических операциях, сочетает в себе анатомически обоснованную выгодность и щадящую технику рассечения раны, уменьшает время операции. Продолжением развития вопроса об уменьшении травматизации троакарных ран на этапе их ушивания мы предлагаем нашу методику. На наш взгляд она имеет ряд положительных моментов: - позволяет сэкономить время при наложении швов на края мышц, апоневрозов, находящихся в глубине троакарной раны, особенно у пациентов с выраженной подкожной клетчаткой; - обеспечивает качественное сопоставление краев раны; - уменьшает травматизацию тканей при ушивании раны, так как исключает воздействие на неё других инструментов; - в некоторых ситуациях может быть использована для прошивания кровоточащего участка мышечных тканей. Методика: Игла-крючок со вставленной лигатурой вводится в рану под визуальным или мануальным контролем с последующим прокалыванием всех требующих ушивания тканей (начиная изнутри кнаружи) стенки раны до выхода кончика иглы с лигатурой. Конец лигатуры захватывается и удерживается, а игла-крючок обратным движением извлекаем из тканей. Аналогичную манипуляцию выполняем и на противоположном краю раны. Завязываем узел. В зависимости от величины раны накладываем от 1 до 3-х швов. Вывод. Использование иглы-крючка совместно с предложенным ранее инструментом для расширения троакарных ран значительно снижает травматизацию тканей, что создает благоприятные условия для заживления ран, позволяет избежать осложнений, как во время операции, так и в послеоперационном периоде.


 Актуальність проблеми. Новітні виклики, які постали внаслідок повномасштабної агресії росії проти України зумовлюють необхідність дослідження проблеми ідентичності, здійснення соціально-психологічної рефлексії щодо трансформації спільнотних ідентичностей та їхньої взаємодії в цих умовах.
 Мета статті На основі аналізу сучасного вітчизняного і зарубіжного досвіду вивчення проблеми ідентичності та її видів обґрунтувати теоретичні засади дослідження трансформації та взаємодії різних видів спільнотних ідентичностей в умовах воєнних дій.
 Методологія. На основі загальнотеоретичних методів аналізу, систематизації, узагальнення, інтерпретації різних наукових підходів та емпіричних результатів визначено теоретичні засади дослідження взаємодії спільнотних ідентичностей та їхньої трансформації в умовах міждержавного воєнно-політичного протистояння. Це положення про те, що ідентичність постає призмою, через яку розглядаються, оцінюються і вивчаються важливі риси сучасного життя; ідентичність як процес, умова буття чи становлення, постійно оновлюється, утверджується або видозмінюється як на рівні індивіда, так і на колективному рівні; внутрішньою, основною характеристикою ідентичності є гетерогенність, "множинність" сучасних ідентичностей; різні ідентичності залежно від контексту можуть доповнювати одні інших або конфліктувати між собою.
 У результаті здійснений аналіз проблеми ідентичності, трансформації та взаємозв’язку різних видів ідентичностей в умовах війни дав підстави для виокремлення соціально-психологічних та політико-психологічних аспектів дослідження спільнотних ідентичностей населення України в умовах війни – це те, що вони пов’язані одночасно і з травматизацією, і з переосмисленням, трансформацією ідентичностей внаслідок війни. Оскільки предметом нашого дослідження є взаємодія спільнотних ідентичностей в умовах війни, то до загального переліку ідентифікаційних координат вважаємо за доцільне включити ті різновиди спільнотних ідентичностей, які, як можна припустити, можуть або конкурувати, або гармонійно співіснувати між собою.
 Відповідно фокус уваги буде спрямовано на вивчення Європейської, етнічної, етномовної, громадянської, регіональної, територіальної, локальної тощо та виявлення соціально-психологічних ефектів взаємодії спільнотних ідентичностей, що й постане перспективою подальших досліджень.

В статье исследованы физиологические реакции на предложенную модель септопластики у крыс под действием общей анестезии. Материал и методы. Изучали двигательную активность крыс и вариабельность сердечного ритма до операции, через сутки и двое суток после операции. Результаты. После хирургического воздействия снизилась двигательная активность, увеличилось время замирания и груминга, уменьшилось значение HF и выросло VLF. Выводы. Хирургическая травматизация слизистой оболочки перегородки носа у крыс на раннем постоперационном этапе способствует мощному стрессовому ответу в виде смещения баланса вегетативной нервной системы в сторону симпатического звена, вызывает мобилизацию центральных механизмов регуляции, снижение исследовательской активности, провоцирует тревожное, депрессивно-подобное состояние и беспокойство у крыс. Physiological responses to the proposed rat septoplasty model under general anesthesia were investigated. We studied the motor activity of rats and heart rate variability before experiment, one day and two days after surgery. After surgical intervention, motor activity decreased, the time of fading and grooming increased, the value of HF decreased, and VLF increased. Surgical trauma of the nasal septum mucous membrane in rats in the early postoperative stage contributes to a powerful stress response in the form of a shift in the balance of the autonomic nervous system towards the sympathetic nervous system, causes mobilization of central regulation mechanisms, reduces research activity, and provokes an anxious, depressive-like state and anxiety in rats.

У статті теоретично та емпірично досліджуються особливості впливу несприятливого дитячого досвіду на стиль батьківського виховання. Розглянуто основні стилі виховання, їх зміст та особливості вияву. Розкрито поняття психотравмуючого досвіду та його впливу на процес розвитку дитини, зв’язок зі стилями батьківського виховання. Проведено емпіричне дослідження особливостей впливу несприятливого дитячого досвіду на стиль батьківського виховання дітей з РДУГ. У дослідженні взяли участь 42 респонденти – люди середнього віку, стабільного соціального статусу, які мали на вихованні дітей із РДУГ. Для проведення емпіричного дослідження було використано опитувальник Adverse Childhood Experiences («Опитувальник негативного дитячого досвіду»), тест «Стратегія сімейного виховання». За результатами аналізу отриманих даних було виявлено, що основним негативним дитячим досвідом для опитаних було принизливе, зневажливе ставлення, відчуття дітей, що їх не люблять, завдання фізичної шкоди як самим дітям, так і близьким членам їх родини, відсутність підтримки в сім’ї, використання «мовчазного» покарання та присутність серед співмешканців осіб з алкогольною або наркотичною залежністю. Встановлено, що у 90,5% досліджуваних наявний негативний дитячий досвід, а у 13% з цих респондентів спостерігається високий рівень травматизації. При аналізі якісних показників було виявлено низку кореляційних зв’язків для кожного стилю батьківського виховання із чинниками виникнення негативного дитячого досвіду. Так, ліберальний стиль виховання має вагомі кореляційні зв’язки із занедбаністю дитини (часті хвороби, потрапляння в лікарню, проживання із дорослими з алкогольною та наркотичною адикцією), булінгом, страхом фізичного та емоційного насилля (покарання мовчанням). Водночас, було зафіксовано вагомі кореляційні зв’язки авторитарного стилю виховання з такими чинниками травматизації як страх фізичного насилля, булінг, проживання із дорослими з алкогольною та наркотичною адикцією, відчуття відсутності любові зі сторони батьків. Перспективи подальшого теоретичного та практичного дослідження полягають у вивчені впливу негативного дитячого досвіду на стилі виховання у сім’ях дітей з РДУГ, пошуку стратегій подолання означеної проблематики в контексті взаємодії батьків з дітьми.
 Література 
 
 Берегова, Н., & Федорчук, П. (2020). Вплив сімейного виховання та формування особистості дитини. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки, 6, 10–15. Режим доступу: http://elar.khmnu.edu.ua/jspui/handle/123456789/9018
 Власова О.І., Родіна Н.В., Целікова Ю.О., Ворнікова Л.К., & Тихоненко,Ю.О. (2022). Модифікація, стандартизація та адаптація анкети негативного дитячого досвіду (ACE). Офтальмологічний журнал, 1(504), 63–72.
 Мастюкова, Е., & Моськовкіна, А. (2003). Сімейне виховання дітей з відхиленнями в розвитку (Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів). Режим доступу: http://socio.125mb.com/mastyukova-moskovkina-semeynoe-vospitanie-26935.html
 Медіна, Дж. (2016). Правила розвитку мозку дитини. Київ : Наш Формат.
 Туриніна, О.Л. (2017) Психологія травмуючих ситуацій (Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів). Київ : ДП Видавничий дім «Персонал».
 Мілютіна, К.Л. (2018). Модель емпіричного дослідження наслідків дитячого досвіду у дорослому житті. Збірник наукових праць Запорізького національного університету та Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 2, 43–57. Режим доступу: http://www.journalsofznu.zp.ua/index.php/psych/article/view/403
 Павлик, О.Б. (2012). Типологія стилів виховання. Педагогічний дискурс, 12 (2), 253–257. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/0peddysk_2012_12_59
 Целікова, Ю.О. (2018). Вплив негативного дитячого досвіду на формування комунікативної толерантності. Причорноморський науково-дослідний інститут економіки та інновацій. Науковий журнал з соціології та психології, 18, Том 2, 125–129. Режим доступу: http://habitus.od.ua/journals/2022/43-2022/43_2022.pdf
 Целікова, Ю.О. (2019). Ступінь прояву та види негативного дитячого досвіду серед дорослого населення України. Збірник наукових праць Запорізького національного університету та Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 1(156), 141–146. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pspz_2019_1_23
 Перрі, Б., & Салавіц, М. (2021). Хлопчик, якого виховували як собаку. Київ : Видавництво «Форс».
 Bell, C.C. (1994). Diagnostic Criteria From DSM-IV, by the American Psychiatric Association. Washington, DC : American Psychiatric Press Inc,
 Deater-Deckard, K. (2004). Parenting stress and child adjustment: Some old hypotheses and new questions. Clinical Psychology: Science and Practice, 5, 314–332.
 Evans, , & Rothbart, M.R. (2007). Developing a model of adult temperament. Journal of Research in Personality, 41, 868–888.
 Kadesjö, C., Stenlund, H., Wels, P., Gillberg, C., & Hägglöf, B. (2002). Appraisals of stress in child-rearing in Swedish mothers pre-schoolers with ADHD: A questionnaire study. European Child & Adolescent Psychiatry, 11, 185–195.
 Wang,, Heath, R.D., Majewski, D., & Blake, C. (2020). Adverse childhood experiences and child behavioral health trajectory from early childhood to adolescence: A latent class analysis. Child Abuse & Neglect, 134, 37–45.
 World Health Organization (WHO) (2014.). Child maltreatment [Internet]. (2020 Jun 10). Режим доступу: www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/child-maltreatment», www.who.int/newsroom/factsheets/detail/child-maltreatmentwww.who.int/newsroom/factsheets/detail/child-maltreatment

Основной причиной недостаточной эффективности хирургического лечения перфораций перегородки носа (ПН) является полное или частичное отторжение трансплантата и лоскутов слизистой оболочки, которое наблюдается в 7–37% случаев. При несостоятельности пластики значительно затрудняется выполнение повторных реконструктивных операций на ПН. Цель исследования: повышение эффективности хирургического лечения перфораций ПН посредством разработки оптимального хирургического способа. Материал и методы. В период с 2016 по 2018 г. по оригинальной методике были прооперированы 26 пациентов. Критерием оценки эффективности способа закрытия перфорации ПН являлось отсутствие реперфорации как на раннем этапе послеоперационного периода, так и в течение года после операции. Техническим результатом предлагаемого нами способа (патент RU 2705268) является повышение эффективности лечения стойких перфораций ПН за счет использования двух лоскутов слизистой оболочки на питающих ножках одной половины полости носа с интерпозицией между лоскутами фрагмента височной аутофасции. Указанный технический результат достигается путем выполнения вертикального разреза скальпелем по слизистой оболочке ПН, отступя кзади 0,5–1,0 см от места прикрепления средней носовой раковины, при этом разрез продолжают на дно полости носа по границе твердого и мягкого неба до основания нижней носовой раковины, далее скальпель поворачивают параллельно дну полости носа и продолжают разрез по латеральной стенке до переднего конца нижней носовой раковины, затем разрез разворачивают перпендикулярно к ПН и доводят до нижнего края перфорации, продолжают на задний край перфорации и поднимают вверх до спинки носа. Слизистую оболочку отсепаровывают под надхрящницей/под надкостницей, выделенный лоскут на решетчатых артериях смещают на область перфорации и вшивают в края перфорации. Предлагается первоначально получать поднадхрящничный лоскут из верхних отделов ПН, который ротируют в другую половину носа через верхний край перфорации ПН. Лоскут на решетчатых артериях имеет размер, достаточный для закрытия не только перфорации, но и донорской зоны первого лоскута, полученного из верхних отделов ПН, между лоскутами осуществляют интерпозицию фрагмента височной аутофасции, превышающего размеры дефекта вдвое. При наличии в верхних отделах ПН хряща ротацию первого лоскута можно осуществлять вместе с мобилизованным хрящом, что позволяет дополнительно укрепить остов ПН в зоне перфорации ПН. Результаты. ОтмеченостойкоезакрытиеперфорацииПН, атакжеотсутствиерецидивавтечениепоследующих 2 лет у всех 26 пациентов. Выводы. Полученные результаты позволяют утверждать, что метод является физиологичным и сочетает в себе восстановление анатомических взаимоотношений структур. Технико-экономическим улучшением следует считать сокращение сроков реабилитации после операции за счет меньшей травматизации тканей, безопасности методики, т.к. закрытие дефекта вышеуказанными структурами совместно позволяет снизить послеоперационные риски в виде флотации и травматизации области закрытия септального дефекта. Предлагаемый способ позволил достигнуть результата, заключающегося в повышении эффективности пластики стойких перфораций ПН. Преимуществами метода являются простота выполнения, безопасность мобилизации мягких тканей, возможность результативно сформировать блок тканей, закрывающих дефект, и надежно зафиксировать его. Получаемый клинический результат существенно улучшает качество жизни пациентов данной категории . Способ может использоваться для пластики травматических, послеоперационных и идиопатических перфораций ПН. The main reason of low effectiveness of the nasal septum perforations (NSP) surgical treatment is complete or partial necrosis of the graft and the mucous membrane flaps, which is observed in 7–37% of cases. In these cases, it is significantly more difficult to perform repeated reconstructive operations on the nasal septum (NS). Objective. To increase the effectiveness of surgical treatment of NSP through the development of an optimal surgical method. Material and methods. In the period from 2016 to 2018, the original method of surgical treatment was performed in 26 patients, the criterion for effectiveness of the method was the absence of reperforation both at the early stage of the postoperative period and during the first year after surgery. The technical result of our proposed method is an increase of the NSP treatment effectiveness due to the use of two flaps of the mucous membrane on the pedicles from one half of the nasal cavity with interposition of temporal autofascia fragment between the flaps. This technical result is achieved by performing a vertical incision with a scalpel along the mucosa of the NS, with distance of 0.5–1.0 cm from the posterior border of the middle nasal concha attachment site projection, while the incision is continued to the bottom of the nasal cavity along the border of the hard and soft palate to the base of the lower concha, then the scalpel is turned parallel to the bottom of the nasal cavity and the incision is continued along the lateral wall to the front end of the lower nasal concha, then the incision is turned perpendicular to the nasal septum and brought to the lower perforation border, and continued to the posterior edge of the perforation and lift up to the nasal dorsum; the mucous membrane is separated under the perichondrium/ periosteum; the isolated flap on the ethmoid arteries is displaced to the perforation area and sutured to the perforation edges; it is proposed to initially obtain the subperichondrium flap from the upper sections of the NS, which will be rotated into the other half of the nose through the upper edge of the NSP. The flap on ethmoid arteries has the size sufficient to close not only the perforation, but also the donor zone of the first flap obtained from the upper sections of the NS; a twice size of the defect temporal autofascia fragment is interposed between the flaps. If there is cartilage in the upper sections of the NS, the rotation of the first flap can be carried out together with mobilized cartilage, which allows to further strengthen the basis of the NS in the perforation zone. Results. We noted a durable closure of perforation of the nasal septum, as well as the absence of relapse over the next two years in all 26 patients. Conclusions. The results obtained suggest that the method is physiological and combines the restoration of the anatomical relationships of structures. A technical and economic improvement should be considered in a reduction in the rehabilitation time after surgery, due to less tissue trauma, the safety of the technique, because defect closure by the abovementioned structures together can reduce such postoperative risks as the flotation and trauma to the septal defect closure area. The proposed method made it possible to achieve a result consisting in increasing the effectiveness of the plastic surgery of persistent perforation of the nasal septum. The advantages of the method are simplicity of execution, safety of mobilization of soft tissues, the ability to efficiently form a block of tissues covering the defect and to securely fix it. The resulting clinical effect significantly improves the quality of life of this category of patients. The method can be used to repair traumatic, postoperative and idiopathic perforations of the nasal septum.

Лечение пациентов с поствоспалительной атрезией наружного слухового прохода (НСП) представляет значительные трудности, связанные с большим риском рестенозирования в отдаленном послеоперационном периоде. В среднем, частота рецидивов в виде повторного развития атрезии или клинически значимого стеноза составляет 28 100. Цель исследования: повышение эффективности хирургического лечения пациентов с приобретенной атрезией НСП. Были прооперированы 46 пациентов с приобретенной атрезией (31 пациент с приобретенной поствоспалительной атрезией I группа, 11 пациентов с постоперационной атрезией IIа группа, и 5 пациентов с посттравматической атрезией IIб группа). Пациентам I и IIа групп в ходе операции выполняли каналопластику до полной визуализации барабанного кольца, удаляли атретическую фиброзную ткань и увеличивали объем узкой барабанной полости. Во избежание травматизации височнонижнечелюстного сустава, внутренней сонной артерии и луковицы внутренней яремной вены мы применяли элетромагнитную навигационную систему. При наличии дефектов в звукопроводящей системе среднего уха выполняли оссикулопластику и мирингопластику аутофасциальным трансплантатом. В ходе 32 операций удалось сформировать лоскут из сохраненной кожи наружного слухового прохода, полностью покрывающий передний меатотимпанальный угол до фиброзного кольца. В 10 случаях были использованы кожные трансплантаты из заушной области. Пациентам IIб группы выполняли рассечение рубцовой атрезии с циркулярным иссечением хряща в перепончатохрящевом отделе слухового прохода. Результаты и обсуждение. При анализе эффективности хирургического лечения оценивали анатомические и функциональные результаты в ближайшем (перед выпиской из стационара) и отдаленном (от 12 до 30 месяцев) послеоперационных периодах. У одного пациента в отдаленном послеоперационном периоде пороги воздушного звукопроведения приблизились к дооперационному уровню. В ходе ревизионной операции выявлено развития рубцового процесса в барабанной полости и сращение рукоятки молоточка с мысом. У 5 пациентов с сопутствующей дерматологической патологией имели место рецидив атрезии (2 случая) и персистирующее воспаление кожи НСП и неотимпанальной мембраны без ухудшения слуха (3 случая). В остальных случаях анатомический результат оценен как удовлетворительный, повторного развития стеноза или атрезии слухового прохода в послеоперационном периоде не зафиксировано. В результате проведенного хирургического лечения через 1 месяц костновоздушный интервал уменьшился в среднем на 18,1 дБ у пациентов 1 группы, на 20,4 дБ 2а группы и на 17 дБ 2б группы и оставался на этом уровне без значимых изменений через 1 год у пациентов с удовлетворительными анатомическими результатами. Описанные хирургические методы вкупе с долгим и тщательным послеоперационным наблюдением за пациентами позволили добиться хороших анатомических результатов (в 87 случаев) и стойкого улучшения слуха. Применение предложенной хирургической тактики с учетом описанных нюансов в тимпанопластике может снизить риск развития постоперационной атрезии Background. Treatment of patients with postinflammatory atresia of the external auditory canal (EAC) presumes significant difficulties associated with a high risk of restenosis in the late postoperative period. The recurrence rate of atresia relapse or clinically significant stenosis varies between 28 100.Objective: to improve the efficacy of acquired EAC atresia surgical treatment. Forty six patients with acquired atresia (31 patients with acquired postinflammatory atresia group I, 11 patients with postoperative atresia group IIa, and 5 patients with posttraumatic atresia group IIb) underwent surgical treatment. Patients in groups I and IIa had canaloplasty until the tympanic membrane was fully visualized, atretic fibrous tissue removed and tympanic volume increased. We used an electromagnetic navigation system to avoid traumatization of the temporomandibular joint, the internal carotid artery and the bulbs of the internal jugular vein. Ossiculoplasty and myringoplasty with the use of autofascial transplant were performed if defects in the soundconducting system of the middle ear were found. It was possible to form a flap from preserved EAC skin completely covering the anterior meatotympanic angle up to the fibrous ring in 32 cases. Skin grafts from the auricular region were used in 10 cases. The dissection of cicatricial atresia with circular excision of cartilage in the membranous EAC cartilage was performed in patients from group IIb.Results. Anatomical and functional results were evaluated in the nearest (before discharge from the hospital) and longterm (from 12 to 30 months) postoperative period. In one patient, the thresholds of air conduction approached the preoperative level in the late postoperative period. The revision surgery revealed the cicatricial process in the tympanic cavity and the fusion of the hammer bone manubrium with the cape. In 5 patients with concomitant dermatological pathology, atresia recurred in 2 cases and persistent EAC skin inflammation and the neotympanic membrane without impairment of hearing were detected in 3 cases. In the remaining patients, the anatomical results were assessed as satisfactory no restenosis or atresia of EAC was recorded in the postoperative period. At 1 month, the boneair interval decreased by 18.1 dB in patients of group 1, by 20.4 dB 2a groups and by 17 dB 2b groups, in average, and remained stable after 1 year in patients with satisfactory anatomical results. Conclusion. The described surgical methods, together with long and careful postoperative observation, allowed achieving good anatomical results (in 87 of cases) and a persistent improvement in hearing. The proposed surgical tactics may reduce the risk of developing postoperative atresia

Работа российских исследователей З.А. Жаде, Н.А. Ильиновой, И.В. Киреевой, Е.С. Куквы, С.А. Ляушевой и А.Ю. Шадже посвящена актуальным проблемам, вызванным пандемией COVID-19. Они породили непосредственные вызовы всему человечеству, в том числе и в области взаимодействия социума и власти в период коронакризиса. Действительно, мировая пандемия стала шоковым явлением для всего мирового сообщества, затронув все сферы жизнедеятельности человеческой популяции: социальную, экономическую, политическую. Привычный мировой порядок и процессы глобализации претерпели значительные негативные трансформации, и сам по себе уровень риска для больших масс населения планеты оказался необычайно высок. Поэтому мировые пандемии были поставлены по уровню опасности для человечества на один уровень с ядерной войной, так как говорят о наличии возможного урона нескольким странам одновременно, включая национальные системы здравоохранения в мировом масштабе и отрасли мировой экономики. Нельзя упускать из виду и такие глобальные риски пандемий, как изменение мировоззрения социума в сторону неприятия борьбы с пандемией, девальвация ценностных ориентаций в условиях ограниченности общественных связей и социальных контактов, рост социального неравенства, вызванного отсутствием возможности реализоваться во всех сферах трудовой занятости. Как уже доказано практикой, экономическая реальность в период пандемии претерпевает крах, связанный как с большими затратами на борьбу с пандемией, так и с нарушением экономических цепочек в международном распределении труда и отсутствием международных связей в сфере туризма, путешествий, миграций и обмена трудовыми ресурсами. Таким образом, коронакризис COVID-19 обнажил воочию такие проблемы, как: высокая сложность борьбы с пандемией; крайне низкий уровень целостности мирового сообщества, выразившийся в желании национальных государств поодиночке бороться с мировой угрозой; «допещерный уровень» самосознания части граждан всех стран мира, отрицающих элементарные правила и требования в области личной гигиены; объективная социокультурная травматизация личности, вызванная психологической неготовностью человека даже на время быть изолированным от общества; рост протестных настроений, вызванных недоверием власти, медицине, политикам, а также верой во внушения неожиданно для всех размножившихся «вирусологов» в сети Интернет. Нередко свою «ложку дегтя» в происходившее добавляли и сами врачи, вторившие и повторявшие небылицы вирусологов-самозванцев. Представляется справедливым замечание В.К. Белозерова, согласно которому «цифровизация создает условия и для селекции и сознательной фальсификации информации» [1; 88]. Данное замечание применимо в отношении противостояния распространению пандемии, поскольку именно цифровизация порой служит средством манипулирования общественным сознанием. Поэтому исследования ученых Юга России, которые анализируют трансформации, происходившие в российском обществе в условиях распространения коронавируса, представляют несомненную актуальность и ценность. Вместе с тем необходимо отметить, что основная цель авторов, которая заключалась в создании системного рассмотрения, во-первых, пандемии как глобального риска современности, во-вторых, в качестве вектора дезинтеграции связи власти и общества в полиэтничных социумах, в-третьих, транспарентности власти в условиях падения ресурса доверия, выполнена. Авторы также расширили зону научного исследования и рассмотрели дополнительно такие проблемные вопросы, как поведение структур современной организованной преступности в условиях распространения COVID-19, деятельность «четвертой власти» в период глобального вызова и т.д. Отметим и эмпирические исследования уровня доверия к власти в Республике Адыгея и Краснодарском крае, дополненные экспертными оценками, и выработанные авторами монографии технологии укрепления доверия к власти в период пандемий. The work of Russian researchers Z.A. Zhade, N.A. Ilyinova, I.V. Kireeva, E.S. Kukva, S.A. Lyausheva and A.Yu. Shadzhe is devoted to the topical problems caused by the COVID-19 pandemic, that gave rise to immediate challenges for all mankind, including those in the field of interaction between society and government during the coronacrisis. Indeed, the global pandemic has become a shock phenomenon for the entire world community, affecting all spheres of life of the human population: social, economic and political. The usual world order and the processes of globalization have undergone significant negative transformations, and the level of risk itself for large masses of the world's population was unusually high. Therefore, global pandemics have been put on the same level as nuclear war in terms of the level of danger to humanity, as they indicate the presence of possible damage to several countries at the same time, including national health systems on a global scale and branches of the world economy. We should not lose sight of such global risks of pandemics as a change in the worldview of society towards rejection of the fight against the pandemic, the devaluation of value orientations in conditions of limited public relations and social contacts, the growth of social inequality caused by the lack of opportunities to be realized in all areas of employment. As it has already been proven in practice, the economic reality during the pandemic is undergoing a collapse, associated both with the high costs of combating the pandemic, and associated with the disruption of economic chains in the international distribution of labor and the lack of international relations in the field of tourism, travel, migration and labor exchange. Thus, the COVID-19 pandemic exposed such problems as: the high complexity of the fight against the pandemic; the extremely low level of integrity of the world community, expressed in the desire of nation states to fight the global threat separately; the "pre-cave level" of self-consciousness of some citizens of all countries of the world who deny elementary rules and requirements in the field of personal hygiene; objective socio-cultural traumatization of the individual caused by the psychological unwillingness of a person to be isolated from the society even for a while; the growth of protest moods caused by distrust in the authorities, medicine, politicians, as well as belief in suggestions unexpectedly for all multiplied "virologists" on the Internet. Often, doctors themselves added their "fly in the ointment" to what was happening, echoing and repeating the tales of impostor virologists. V.K. Belozerov's remark, according to which "digitalization creates conditions for selection and conscious falsification of information" [1; 88], seems to be fair. This remark applies like nothing else to countering the spread of the pandemic, since it is digitalization that sometimes serves as a means of manipulating public consciousness. Therefore, the research of the scientists from the South of Russia, who analyze the transformations that took place in the Russian society under the conditions of coronavirus, is undoubtedly relevant and valuable. At the same time, it should be noted that the main goal of the authors, which was to create a systematic consideration, firstly, of the pandemic as a global risk of modernity, secondly, as a vector of disintegration of the connection between power and society in multiethnic societies, and thirdly, the transparency of power in the conditions of falling trust resources, has been achieved. The authors also expanded the area of scientific research and additionally considered such problematic issues as the behavior of modern organized crime structures in the context of the spread of COVID-19, the activities of the "fourth power" during the global challenge, etc. We also note empirical studies of the level of trust in the authorities in the Republic of Adygheya and Krasnodar Territory, supplemented by expert assessments and technologies developed by the authors of the monograph to strengthen trust in the authorities during pandemics.