Journal articles on the topic 'Втома кори головного мозку'

В ЕЕГ-обстеженні взяли участь 40 людей (20 жінок і 20 чоловіків). У результаті встановлено, що асоціативне запам’ятовування слів у жінок відбувалося здебільшого із залученням задньої асоціативної кори, причому найбільш складними виявились асоціації, суміжні за часом. Чоловіки здійснювали запам’ятовування за рахунок уявлення та проговорювання тестових слів.

Актуальність. При пошкодженні головного мозку в ньому виникають значні зміни в частинах, які відносяться до вогнища ураження чи віддалені від них, але структурно-функціонально пов’язані з ним. Нейропластичністю називають здатність мозку видозмінювати свої структури, як реакцію пристосування у відповідь на зміну зовнішнього середовища, життєдіяльності чи пошкодження. Вона лежить в основі діяльності мозку здорових і в основі відновлення функцій при пошкодженні тих чи інших ділянок мозку.
 Мета дослідження: проаналізувати сучасний погляд на механізм нейропластичності в осіб із черепно-мозковою травмою.
 Матеріали та методи. Теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури та всесвітньої інформаційної мережі Інтернет.
 Результати дослідження та їх обговорення. Різні відділи центральної нервової системи (ЦНС) мають різний нейропластичний потенціал: найбільш пластичною частиною ЦНС вважають кору головного мозку, що зумовлено різноманітним складом клітинних елементів та їх зв’язків. Окрім того, має значення функціональне зонування кори головного мозку: з одного боку, чітка локалізація в певних зонах, з іншого – паралельні зони перекриття, що в першу чергу характерно для таких функцій, як увага, складні рухові акти, мовлення. Після пошкодження пластичні зміни мозку виникають як пряма відповідь на структурне пошкодження чи як результат інтервенції [1]. Найпростішою формою нейропластичності є звикання, яке характеризується зменшенням деяких рефлекторних рухів у відповідь на повторні подразнення [4]. Це так зване короткочасне звикання, яке триває декілька секунд. Однак при довготривалих повтореннях ці зміни носитимуть уже довготривалий ефект. Фізичні вправи є прикладом використання механізму нейропластичності: при багаторазовому повторенні у хворого виникає звикання до певного типу руху. Пластичність може змінюватися внаслідок дії зовнішнього подразника. Важливим завданням нейрореабілітації є вивчення можливості управління нейропластичними процесами за допомогою різних методів і засобів фізичної терапії в осіб із ЧМТ [2].
 Висновок. Концепція пластичності відіграє важливу роль у роботі фізичного терапевта в неврології, тому що більшість мето- дів базуються на основі знань про вроджений механізм пластичності.

У статті представлене тлумачення прокрастинації як інтегрального особистісного конструкту, що складається із психосоціальної та біологічної підструктур. Аналіз наукової літератури засвідчив, що переважна більшість науковців зосереджується виключно на дослідженні особистісних властивостей, пов’язаних зі схильністю індивіда до прояву дилаторних форм поведінки. Водночас, автори відзначають, що нейропсихологічні механізми, які складають основу біологічної підструктури вказаного конструкту залишаються недостатньо висвітленими, відтак, мета наукової праці полягає у їх детальному описі. У роботі використані теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації наукової літератури й результатів досліджень з проблеми нейропсихологічних основ прокрастинації.
 Біологічна підструктура прокрастинації, згідно з описаними у статті положеннями, функціонує на нейрофізіологічному і психосоматичному рівнях. Перший рівень вказує на наявність взаємозв’язку між проявом досліджуваного параметру та активністю різних ділянок головного мозку. Насамперед, схильність до зволікання пов’язується зі зміною функціональних зв’язків між структурами, що розміщені в ділянці вентромедіальної та дорзолатеральної префронтальної кори, а також між вентромедіальним вузлом та зонами лобних часток кори головного мозку, зокрема нижньою, середньою та верхньою лобними звивинами.
 Психосоматичний рівень відображає наявність взаємозв’язку між схильністю особистості до прокрастинації та її здоров’ям. Зокрема стверджується, що погіршення фізичного самопочуття особистості схильної до зволікання опосередковується двома механізмами: психофізіологічними реакціями зумовленими стресом і поведінковими стратегіями зорієнтованими на збереження здоров’я. З іншого боку, погіршення самопочуття прокрастинатора можливе й внаслідок його схильності відкладати зміну способу життя при усвідомленні наявності шкідливих звичок. Теоретичний аналіз свідчить про необхідність подальшого емпіричного вивчення нейропсихологічних механізмів прокрастинації з метою поглиблення розуміння сутності цього феномену.

У статті розглядається обчислювальна діяльність учнів початкової школи з точки зору нейропсихологічних досліджень. На їх основі обчислювальну діяльність віднесено до вищих психічних функцій, які притаманні тільки людині та формуються упродовж життя. Встановлено закономірності побудови процесу формування та засвоєння знань і навичок в учнів початкової школи. Цей процес забезпечується завдяки роботі кори великих півкуль головного мозку. Обчислення, як будь-яка вища психічна функція забезпечується інтегративною діяльністю всього мозку. Значення кожної ділянки мозку на якість обчислювальної діяльності можна оцінити лише з точки зору нейронауки. Вивчення локальних уражень мозку дають можливість встановити різні порушення розумових процесів, обумовлених випаданням певних компонентів психічної діяльності.
 Оскільки обчислювальна діяльність, як і будь-яка діяльність є цілісним процесом, то при його розпаді ця цілісність заміщується окремностями та фрагментами. У цьому випадку діяльність порушується не тільки як ланцюг дій, але як ієрархізована система. При враженні окремих ділянок мозку обчислювальні операції розпадаються за законами своєї змістової будови.
 Обчислювальні операції є складними психологічними процесами за ґенезою, структурою та протіканням, а тому зазнають найбільших труднощів при навчанні дітей у школі.

Оскільки вербальна пам’ять є більш збереженою при ураженнях головного мозку, ніж візуальна оперативна пам’ять (ВОП), то мета нашої роботи – визначити особливості міжрегіональної взаємодії в головному мозку військовослужбовців ЗСУ, які отримали черепно-мозкові травми (ЧМТ) під час бойових дій на сході України, у подальшому – бійців із ЧМТ, під час тестування візуальної оперативної пам’яті. В обстеженні взяли участь 16 студентів КНУ імені Тараса Шевченка (контрольна група) та 16 бійців із ЧМТ – пацієнтів Інституту медицини праці ім. Ю. І. Кундієва НАМН України. Виявлено, що у тестуванні ВОП час реакції в групі бійців із ЧМТ був значуще більшим, ніж у контрольній групі, хоча значущих відмінностей між відносною кількістю помилок не знайдено. У групі бійців із ЧМТ виявлено міжпівкульний взаємозв’язок у соматосенсорній корі, у той час як у контрольній – виявлено складну фронто-парієтальну систему міжпівкульних взаємозв’язків. При запам’ятовуванні візуальних стимулів у бійців із ЧМТ, замість вищого контролю за процесами кодування, утримання та відновлення інформації з фронтальної кори, контроль за процесами візуальної оперативної пам’яті, можливо, беруть на себе вищі асоціативні зони парієтальної кори, які більшою мірою спираються на пошук і використання як нових, так і знайомих стимулів за їхніми ознаками.

Проведено експериментальне дослідження впливу електромагнітного випромінювання різних довжин хвиль видимого діапазону на мозок слабозорих під час їх навчання шкірно-оптичному сприйняттю. В експериментах брали участь 12 слабозорих дітей (за їх бажанням та при наявності дозволу їх батьків). Вимірювання стану різних органів та систем досліджуваного проводилося за допомогою апарату «КСД» шляхом реєстрації та комп’ютерного аналізу електромагнітних коливань, що випромінюються його організмом. Порівняння контрольних вимірювань (до початку експериментів) з вимірюваннями, що проводилися під час навчання шкірно-оптичному сприйняттю, дозволило виявити низку закономірностей. Спостерігалася активація сітківки очей (які були закриті пов’язкою) при контакті долоні з папером всіх кольорів, крім чорного. При цьому також активувалися деякі ділянки зорової кори мозку. Було відзначено синхронне підвищення активності лобової частки мозку та бета-ритмів на всіх етапах експериментів, що може свідчити про підвищення уваги дітей до процесу навчання. Аналіз змін ритмів мозку показав, що вплив на шкіру долонь (при зав’язаних очах) синього кольору викликав посилення концентрації уваги, про що свідчило максимальне підвищення бета-ритму. Зелений колір при тих самих умовах діяв заспокійливо, що підтверджується високим рівнем активності тета-ритму. Рівень альфа-ритму перевищував рівень як дельта-, так і тета-ритмів при дії на шкіру долонь кольорів червоного та фіолетового (в спектрі якого спостерігалася червона компонента), що було ознакою активації центральної нервової системи. Експерименти також показали синхронне підвищення активності III пірамідального шару кори головного мозку у відділах, які беруть участь в обробці тактильної і зорової інформації (поля 3 та 17 за Бродманом). Отримані результати можуть бути підтвердженням наявності у людей механізмів, які забезпечують шкірно-оптичне сприйняття кольору, що потребує подальших ретельних й всебічних досліджень.

Мета работы: встановити особливості ультраструктурних змін у нейроцитах головного мозку щурів після стенозу аортоклубового сегмента.
 Матеріали і методи. Експерименти проведено на 18 статевозрілих білих лабораторних щурах-самцях, з них 3 тварини склали контрольну групу а іншим 15 щурам під кетаміновим знеболенням здійснювали звуження черевного відділу аорти безпосередньо над її біфуркацією на 2/3 діаметра. Матеріал для електронно-мікроскопічних досліджень забирали через 1, 3, 7, 14 і 28 діб після операції згідно з загальноприйнятою методикою.
 Результати дослідження та їх обговорення. Проведене електронно-мікроскопічне дослідження нейроцитів кори півкуль головного мозку щурів після експериментального стенозу каудального відділу черевної аорти свідчить про етапність їх морфофункціональної перебудови на тлі ремоделювання гемомікроциркуляторної ланки органного кровоносного русла у динаміці яких можна виділити такі періоди: альтерації (посилення інвагінацій каріолеми, локальні порушення чіткості структурної організації ядерних мембран, нерівномірне розширення і фрагментація канальців ендоплазматичної сітки, зменшення на її мембранах кількості рибосом, збільшення розмірів цистерн комплексу Гольджі, гіпертрофія мітохондрій з одночасним просвітлення матриксу та деструкцією їх крист) – безпосередньо після стенозування і до 3-ї доби спостереження; адаптаційно-компенсаторних змін – з 3-ї по 7-му добу експерименту із стабілізацією морфофункціонального стану гемомікроциркуляторного русла (на тлі зменшення повнокрів’я гемокапілярів покращення ультраструктурної організаціїї нейроцитів: конденсовані грудочки гетерохроматину розташовувалися у різних ділянках ядра, а також біля каріолеми, у нейроплазмі значна кількість рибосом і полісом, у цитоплазмі гіпертрофовані мітохондрії з чіткими кристами та вогнищево просвітленим матриксом, канальці ендоплазматичної сітки та цистерни комплексу Гольджі лише помірно розширеними; відновні – з 14-ї по 28-му добу спостереження із зворотним розвитком альтераційних змін і суттєвим, однак не повним відновленням вихідного стану структур головного мозку.

Мета роботи полягала у вивченні особливостей джерел викликаної активності кори головного мозку та їх локалізації в лівшів та правшів під час класифікації стимулів, пов’язаних із локалізацією та формою об’єкта. У дослідженні брали участь 33 особи чоловічої статі, віком 18–20 років, які були поділені на дві групи – лівші (14 осіб) та правші (19 осіб). У досліджуваних осіб із лівим типом сенсомоторної асиметрії, незалежно від експериментальної ситуації, найбільш типові джерела електричної активності зафіксовані здебільшого в задньоасоціатівних ділянках лівої півкулі. У правшів розміщення диполів у двох експериментальних ситуаціях менш одноманітне. Так, під час першого тесту найбільш стаціонарні диполі зафіксовані в лівій півкулі, другого – у правій.

Резюме. Актуальність роботи зумовлена неабиякою перспективністю нового вектора реабілітаційної медицини – санаторно-курортної реабілітації, зокрема дітей, у періоді ремісії онкологічних захворювань (ОЗ).
 Мета дослідження – обґрунтувати використання природних та преформованих фізичних факторів (магнітотерапії та «сухих» вуглекислих ванн) на санаторному етапі в комплексній програмі реабілітації дітей у періоді ремісії онкологічних захворювань.
 Матеріали і методи. Бібліометричні, аналітичні.
 Результати. Застосування лікувального комплексу з додатковим призначенням магнітотерапії (РК1) дозволяє вірогідно зменшити скарги дітей у періоді ремісії ОЗ із супутніми захворюваннями нервової системи. За показниками УЗД встановлено статистично вірогідні позитивні зміни мозкової гемодинаміки. Результати УЗ ЕхоЕГ свідчать про покращання ліквородинаміки. За даними ЕЕГ встановлено позитивні зміни в стані електрогенезу головного мозку. Після проведеного лікувального комплексу з додатковим призначенням «сухих» вуглекислих ванн (РК2) покращилося самопочуття дітей. За показниками ультразвукової доплерографії у 70,0 % дітей нормалізувався кровообіг по церебральних артеріях. Венозна дисгемія реєструвалась удвічі рідше порівняно з вихідними даними. Венозний застій ІІІ ст. не реєструвався. Частота виявлення внутрішньочерепної гіпертензії зменшилася з 90,0 до 50,0 %. За показниками ультразвукової ехоенцефалографії відмічалося покращення ліквородинаміки у вигляді зменшення індексу пульсації вдвічі та частоти реєстрації додаткових Ехо-сигналів більш ніж утричі у 70,0 % хворих дітей. Стан електрогенезу характеризувався нормалізацією біоелектричної активності головного мозку, що супроводжувалося стабілізацією функціональної активності кори у 70,0 % дітей.
 Висновки. Результати досліджень свідчать про ефективність фізичних факторів магнітотерапії та «сухих» вуглекислих ванн як значущих складових комплексів санаторно-курортної реабілітації дітей у періоді ремісії онкологічних захворювань.

Сучасний етап розвитку психології характеризується інтенсивним включенням психологічних знань у практику. Знання фахівців, які супроводжуються розумінням функціонування мозкових структур, повинні доповнити та реалі- зувати комплексний підхід для допомоги дітям у школі. Встановлено, що вищі психічні функції можуть порушувати- ся на різних рівнях, зокрема відносно елементарних, які можуть бути компенсовані достатньо швидко й ефективно, та порушення вищих форм організації психічних процесів вимагають комплексної та складної нейропсихологічної корекції. У статті ми розглядаємо ті проблеми з, якими доводиться мати справу сучасним психологам і педагогам, адже спостерігається невтішна тенденція збільшення кількості дітей, котрі мають психологічні проблеми, пов’язані з діяльністю їх мозку. Сучасна наука володіє знаннями щодо сенсорних і моторних зон мозку, однак вони сиановлять лише незначну частину кори головного мозку. Майже дві третини мозку є «німими», але саме ураження цих ділянок призводить до складних дефектів, що можуть проявлятися у вигляді порушення мови, сприймання, пам’яті, мис- лення тощо. Методи нейропсихологічного дослідження повинні широко впроваджуватися на всіх рівнях, зокрема й у навчальному просторі. Це пов’язано з високим рівнем ефективності нейропсихологічного підходу як у діагнос- тиці, так і у комплексній корекції тих чи інших порушень психічного розвитку. Дитяча нейропсихологія останніми роками розвивається досить інтенсивно. Якщо раніше говорилося про невідворотність певних порушень вищих пси- хічних функцій, то сучасні науковці визначають, що це не так. Відновлення порушених психічних функцій можливе шляхом перебудовування функціональних систем, на яких вони базуються, шляхом заміни порушених ланок на ті, що збережені, а також засобами комплексної психокорекції тощо.

Мета. Визначити порушення в реципрокному гальмуванні лицьових м’язівантагоністів як можливу причину їхніх спільних скорочень під час спонтанних та вільних мімічних рухів у пацієнтів з неповністю відновленим паралічем Белла, та обґрунтувати застосування програм реабілітації в процесі відновлення таких пацієнтів. Методи. Проаналізувати динаміку спільних скорочень у парах м’язів: м’яз – підіймач верхньої повіки – коловий м’яз ока (повікова частина), лобовий м’яз – коловий м’яз ока (очноямкова частина) і виличний м’яз – м’яз – опускач кута рота і підборідний м’яз. Дослідити порушення реципрокного гальмування м’яза – піднімача верхньої повіки як можливого фактора, що сприяє формуванню повіко-губної сінкінезії. Результати. Порушення реципрокного гальмування м’яза – піднімача верхньої повіки при спонтанному морганні і довільному заплющуванні очей у пацієнтів з неповністю відновленим паралічем Белла викликає надмірне посилення скорочувальних сигналів від кори головного мозку в напрямку колового м’яза (повікової частини) і часто призводить до неповного закриття очної щілини. Це порушення, ймовірно, також сприяє формуванню повіко-губної синкінезії.

метою вивчення особливостей ЕЕГ головного мозку при вперше виявленому депресивному епізоді протягом 2019-2021 рр. з дотриманням принципів біоетики на підставі інформованої згоди було обстежено 73 хворих (35 чоловіків і 38 жінок) із вперше виявленим депресивним епізодом, які звернулися за амбулаторною психіатричною допомогою.Матеріали та методи. Для вирішення поставленої мети були використані клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний, психодіагностичний, нейрофізіологічний та статистичний методи.За результатами дослідження було встановлено, що у переважної більшості обстежених (78,4%) вперше виявлений депресивний епізод характеризувався зниженням системної і когерентної взаємодії задньоскроневих і окціпітальних відділів лівої півкулі з правими лобними відділеннями, в поєднанні з підвищенням їх загальної активності.Також було встановлено прямий кореляційний зв’язок між ступенем виразності клінічних проявів депресивного розладу та підвищенням активності правобічних лобових і лівих потиличних відділів в поєднанні з посиленням загальної дисфункції глибинних структур головного мозку.Висновки. У пацієнтів із середнім та високим рівнем депресії в потиличній області кори лівої півкулі встановлений стійкий фокус підвищеної альфа-активності у поєднанні з підвищенням гамма-активності в правій лобній ділянці. Крім цього, у пацієнтів з виразними клінічними ознаками депресивного синдрому встановлено стійке збільшення потужності високочастотних діапазонів за показниками середньої спектральної потужності ритмів ЕЕГ, у порівняні з групою контролю.

Акт ковтання – це швидка, складна нервово-м’язова дія, яка включає в себе кілька стадій. Процес ков- тання був класифікований на ротову, фарингеальну та стравохідну стадію залежно від розміщення болюсу. Ротова стадія є мимовільною і контрольова- ною корою головного мозку людини, тобто є можли- вість керування активністю жування або припинення його у разі виникнення проблем з неприємними фраг- ментами їжі (міцність, смак, стороннє тіло). Потім з’являється глоткова стадія ковтання, коли язик просувається до заду. Ця дія язика слугує для про- сування харчової грудки і створює підвищений тиск у верхній частині глотки. Таким чином, язик грає сут- тєву роль у ротовій і глотковій стадіях ковтання. Вивченню нейро-рефлекторних контактів язика і під- небіння присвячена невелика кількість робіт. Мета роботи – уточнити деякі ключові моменти пероральної початкової стадії ковтання в нормі та у пацієнтів з патологією передньої третини язика, надати можливе фізіологічне обґрунтування язиково- піднебінному контакту кінчика язика з піднебінними валиком як окремому необхідному рефлексу. Успішність акту ковтання залежить від можли- вості людини здійснити упор кінчика язика в різцевий валик слизової оболонки верхньої щелепи. Цей елемент початкового акту ковтання зазвичай не розгляда- ється і недооцінюється. Наукова новизна. Внаслідок клінічних спостережень була зроблена спроба представити цю нейро-рефлек- торну дугу у вигляді окремого рефлексу і його цикл прослідкований до ядер трійчастого нерву та кори головного мозку. Дугу цього рефлексу можна пред- ставити такою схемою: за різцями верхньої щелепи ділянка слизової оболонки інервується різцевим нервом від носопіднебінного нерва та носопіднебінного веге- тативного вузла, який пов’язаний з ІІ гілкою трійчас- того нерву. Кінчик язика інервується язичним нервом, який також з системи трійчастого. Висновки. Таким чином, нами було дано нейро-фізіоло- гічне обґрунтування необхідності контакту кінчика язика з піднебінними валиком слизової оболонки різцевого відділу верхньої щелепи як початкової фази акту ковтання, вкрай необхідної для успішності проведення наступної глот- кової фази. Цей новий нейро-рефлекторний зв’язок був названий «Різцево-язиковою рефлекторною дугою».

У науковій роботі здійснено теоретичний аналіз особливостей розвитку мовлення у дітей з інтелектуальними порушеннями. Мета дослідження – теоретичне обґрунтування розвитку мовлення у дітей з інтелектуальними порушеннями. Завдання дослідження – висвітлити теоретичний аналіз наукової літератури, як класичних, так і сучасних досліджень, щодо проблеми вивчення; розглянути причини інтелектуальних порушень; висвітлити ступені інтелектуальних порушень за міжнародною медичною класифікацією (МКХ-10, DSM-IV-TR); проаналізувати специфіку розвитку мовлення у різних категорій дітей з інтелектуальними порушеннями. У результаті науково-теоретичного дослідження було визначено, що, залежно від своєрідності порушень та ступеня уражень кори головного мозку, мовленнєвий розвиток у дітей з інтелектуальними порушеннями має свої особливості. Визначено, що причинами інтелектуального недорозвинення є органічний вплив несприятливих чинників у пренатальному, натальному та постнатальному періодах розвитку дитини. Аналіз наукового дослідження вказує, що діти з інтелектуальними порушеннями мають усі форми порушень мовлення. У структурі системного мовленнєвого недорозвинен­ня переважає семантичний дефект. Причини порушень мовлення визначаються ступеневою неврологічною симптоматикою. Медичний вплив, навчально-корекційна робота можуть наблизити деякі категорії дітей до типового мовленнєвого розвитку. Визначені аспекти дитячої логопатології вказують на специфіку психофізичних порушень. Основою мовленнєвої сформованості у дітей є розвиток сприймання звуків мови, правильна звуковимова, розуміння смислу слів, збагачений словниковий запас, морфологічно-синтаксична правильність мовлення, здійснення розповіді, переказу, діалогу, використання мовлення в соціальних ситуаціях.

Обгрунтування. Результати двох останніх мета-аналізів рандомізованих контрольованих клінічних досліджень показують зв’язок генетичного дефіциту фолатного циклу з розладами спектру аутизму у дітей. Встановлено, що генетичні порушення індукують особливу форму імунодефіциту, який опосередковує імунозапальне ураження головного мозку і кишечника.Мета дослідження: вивчити клінічну ефективність інфліксимабу у дітей з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу, у яких відзначається підвищена сироваткова концентрація ФНП-альфа.Матеріали та методи. Досліджувану групу (ДГ) склали 38 дітей з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного ци-клу, які поряд зі стандартними освітніми програмами отримували инфликсимаб в дозі 3 мг/кг в/в двічі на місяць протягом 1-3 місяців у зв’язку з підвищеною сироватковою концентрацією фактора некрозу пухлини альфа (ФНП-альфа). Контрольну групу (КГ) склали 22 дітей аналогічного клінічного, вікового та гендерного складу, які проходили лише стандартні освітні програми. Застосовували T-критерій Стьюдента з розрахунком коефіцієнта довірчої ймовірності р (параметричний критерій) і число знаків Z за Урбахом (непараметричний критерій). Для вивчення пов’язаності між призначенням імунотерапії і динамікою досліджуваних показників розраховували хі квадрат Пірсона (χ2) з проведенням точного тесту Фішера і визначенням поправки Йєйтса. Для визначення сили виявлених зв’язків додатково розраховували критерій φ, коефіцієнт спряженості Пірсона (С) і його нормоване значення.Результати досліджень та їх обговорення. Інфліксимаб призводить до істотного покращання з боку показників гіперактивності і гіперзбудливості, атакож – стереотипної поведінки за шкалою АВС у дітей з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу. Відповідачами на імунотерапію є 76% пацієнтів, що вдвічі більше, ніж в КГ (p<0,05; Z<Z0,05). Не відзначається впливу інфліксімабу на такі прояви аутистичності, як рівень очного контакту і розвиток мови. Психотропні ефекти при імунотерапії інфліксимабом тісно пов’язані з нормалізацією раніше підвищеної концентрації ФНП-альфа в сироватці крові (p<0,05; Z <Z0,05; χ2 = 18,768; р<0,001; φ = 0,703, сильна сила зв’язку). Відзначається позитивна динаміка проявів кишкового синдрому, епілептиформні активності кори головного мозку та PANDAS (p<0,05; Z <Z0,05), але не моторного дефіциту.Висновки. Імунотерапія інфліксимабом шляхом пригнічення ФНП-альфа чинить системний позитивний вплив на імунозапальні прояви, що лежать воснові ураження ЦНС, кишечника та імунної системи, у дітей з генетичним дефіцитом фолатного циклу, асоційованим з розладами спектру аутизму, у яких відзначається підвищена сироваткова концентрація ФНП-альфа.

Постановка проблеми. Регламентування надання медичної допомоги дітям з розладами психіки спектру аутизму, які асоційовані з мутаціями/поліморфізмами генів ензи- мів циклу фолієвої кислоти, потребувало розробки відповідного алгоритму надання медичної допомоги. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Генетичний дефіцит фолатного циклу – поширений в популяції генетичний розлад, пов'язаний з порушення процесів метилювання ДНК і гіпергомоцистеїнемією, має різні клінічні прояви протягом різних періодів онтогенезу, зумовлюючи розвиток аутизму у дітей раннього віку. Дані, що містяться у цьому протоколі, базуються на результатах мета-аналізів і систематичних оглядів рандомізованих контро- льованих досліджень, власне рандомізованих контрольованих клінічних досліджень та неран- домізованих контрольованих досліджень, опублікованих в міжнародних наукометричних базах даних рецензованих періодичних видань PubMed, Embase, SCOPUS. Інформація, наведена в про- токолі, значною мірою ґрунтується на даних, наведених і систематизованих в науковій моно- графії (Мальцев Д.В. Розлади спектру аутизму у дітей з дефіцитом фолатного циклу, 2016). Формулювання мети. Мета надання медичної допомоги полягає в забезпеченні прогресу в психічному розвитку та усуненні проявів аутистичності в дитини шляхом забезпечення ней- ропротекторного і нейрорегенераторного ефектів застосовуваних терапевтичних втручань. Виклад основного матеріалу. Нейропротекторний ефект полягає в усуненні або пригніченні механізмів пошкодження ЦНС, – здебільшого імунозалежних процесів (системного запалення, опортуністичних та умовно патогенних інфекцій, антинейронального автоімунітету та ін.). Нейрорегенерація є наслідком активації обміну речовин в ЦНС завдяки ноотропній терапії лі- карських засобів та стимуляції ремієлінізації при проведенні імуноглобулінотерапії. Медична допомога надається етапно, ступінчасто, згідно з сучасним розумінням патогенезу хвороби. Основний препарат – в/в імуноглобулін людини, який має комплексний позитивний вплив на стан ЦНС дітей з розладами спектру аутизму завдяки протизапальному, імуномодулюючо- му, антимікробному та ремієлінізуючому впливам. Протягом курсу терапії, цей препарат поєднують з антимікробними, ноотропними, гепато- та імунотропними ліками, засобами де- токсикації та метаболічної підтримки в певній послідовності згідно з сучасним розумінням патогенезу хвороби і результатами параклінічних лабораторних досліджень, що отримують при катамнестичному спостереженні дитини. Висновки та перспективи подальших до- сліджень. При оцінці ефективності проведеного лікування і визначенні потреби в подальшій терапії згідно протоколу, враховують комплекс чинників, включаючи динаміку психічних роз- ладів за шкалами оцінки важкості розладів спектру аутизму, динаміку скорочення обсягів зон порушеної мієлінізації на МР-знімках головного мозку, зміни біоелектричної активності кори головного мозку на ЕЕГ, відновлення роботи ШКТ за клінічними даними та результатами копрограми, результати лабораторних параклінічних тестів, включаючи ознаки нормалізації імунного статусу, пригнічення автоімунітету до нейронів та зменшення/усунення аномаль- ного мікробного навантаження на організм дитини.

Актуальність. Раніше неодноразово повідомлялося про ефективність внутрішньовенної імуноглобулінотерапії в деяких дітей з розладами аутистичного спектра (РАС) без уточнення критеріїв відбору потенційних респондентів на імунотерапію. Мета: оцінити ефективність і безпечність 6-місячного курсу високодозової імуноглобулінотерапії при імунозалежній енцефалопатії з клінічною картиною РАС у дітей з генетичним дефіцитом фолатного циклу (ГДФЦ). Матеріали та методи. Досліджувану групу (ДГ) ретроспективного аналізу становили 225 дітей віком від 2 до 9 років із РАС, асоційованим із ГДФЦ, які отримували імуноглобулін внутрішньовенно в дозі 2 г/кг/міс протягом 6 місяців. До контрольної групи (КГ) увійшли діти з РАС, асоційованим із ГДФЦ, з аналогічним розподілом за віком і статтю, які отримували лише немедикаментозну реабілітаційну підтримку. Методом полімеразної ланцюгової реакції з рестрикцією виявляли такі патогенні поліморфізми, як MTHFR 677 C>T, MTHFR 1298 A>C, MTRR A>G і MTR A>G у різних комбінаціях. Динаміку психіатричних симптомів оцінювали за шкалою Aberrant Behavior Checklist (ABC). Результати. Вірогідне покращення за шкалою ABC було досягнуто в 199 із 225 дітей ДГ (88 % випадків; p < 0,05; Z < Z0,05). Паралельно відзначали позитивну динаміку інших клінічних проявів фенотипу ГДФЦ: PANS/PITANDS/PANDAS (у 27 із 32 % випадків; p < 0,05; Z < Z0,05), епілепсії (у 33 із 43 % випадків; p < 0,05; Z < Z0,05) та шлунково-кишкового синдрому (у 69 із 82 % випадків; p < 0,05; Z < Z0,05). Позитивної динаміки з боку симптомів ураження пірамідного та мозочкового трактів зареєстровано не було (p > 0,05; Z > Z0,05). Досягнуто зниження загального герпесвірусного навантаження та збільшення абсолютної кількості природних кілерів (NK) у периферичній крові (p < 0,05; Z < Z0,05). Майже повне зникнення МР-симптомів лейкоенцефалопатії спостерігалося в 69 із 88 % випадків у ДГ (p < 0,05; Z < Z0,05). Висновки. Внутрішньовенний імуноглобулін у високій дозі справляє комплексний полімодальний позитивний вплив на прояви ГДФЦ, включаючи РАС, екстрапірамідні порушення, обсесивно-компульсивний синдром, епілептиформну активність кори головного мозку, імунозапальне ураження кишечника, дефіцит NK-клітин і лейкоенцефалопатію.

На сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні використання мультимедійних технологій у навчальному процесі здобуває особливу актуальність. Інформатизація та комп’ютеризація освіти дозволяє по-новому поглянути на організацію навчально-виховного процесу, необхідність вироблення єдиного стандарту до проведення занять та оволодіння методикою застосування інформаційних, телекомунікаційних, комп’ютерних та мультимедійних продуктів професорсько-викладацьким складом вищого навчального закладу. Особливо це стосується застосування мультимедіа під час проведення лекцій.Мета статті полягає у дослідженні психологічних особливостей побудови мультимедійної лекції при викладанні ІТ-дисциплін в технічному ВНЗ.Концептуальну основу моделі формування нового знання [1] складають розуміння, засвоєння й використання на практиці нової інформації. Пізнання навчального матеріалу починається зі створення яркого, емоційно забарвленого образу об’єкта, що пізнається. На цьому етапі у студентів формуються уявлення, відбувається розуміння інформації, узагальнюються вже отримані знання. На етапі засвоєння матеріалу відбувається його запам’ятовування завдяки багаторазовим повторенням інформації у різних контекстах. На етапі застосування отриманих нових знань відбувається їхнє використання у практичній діяльності, наприклад, при вирішенні творчих завдань (рис. 1).Мультимедійна лекція є однією з найефективніших форм проведення занять у вищому навчальному закладі. Вона є гіпертекстом, оскільки інформація структурується й узагальнюється лінійно, а знання інтегруються. Гіпертекстовість допомагає глибокому проникненню у зміст матеріалів, що пропонуються студентам, сприяє встановленню балансу в розумінні інформації.Означене подання лекційного матеріалу припускає демонстрацію навчального матеріалу на великому екрані у супроводі лектора. У такому випадку лекція містить: найменування розділів досліджуваної теми і основні тези; рухомий і нерухомий ілюстративний матеріал (у тому числі – екранні копії, схеми, динамічні комп’ютерні моделі тощо); звукові компоненти відеофрагментів та інші джерела звуку.Рис. 1. Етапи засвоєння нових знань Навчальні аудиторії мають бути обладнані сучасними програмними продуктами та апаратними засобами для організації освітнього процесу: проекторами, моторизованими екранами, камерами, ноутбуками, комп’ютерами, автоматизованими навчальними системами, системою відео нагляду та акустичним обладнанням (рис. 2). Цей комплекс здатний вирішувати завдання проведення мультимедійних лекцій, онлайн-занять, семінарів, поточного тестування.Слайдова презентація вчить студентів структурувати й інтерпретувати інформацію, активізує їхні творчі здібності, дає можливість створювати мисленнєві завдання, формувати умови для альтернативних рішень та здійснювати інтерактивні зв’язки.Мультимедійна лекція побудована на дидактичному принципі наочності, завдяки якому уявлення й поняття формуються у студентів на основі чуттєвого сприймання предметів та явищ. Він передбачає опору не тільки на зір, але й на інші органи почуття [2]. Наочність не тільки сприяє більш успішному сприйняттю та запам’ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє проникнути глибоко у сутність предметів та явищ, що пізнаються. Це відбувається завдяки роботі обох півкуль головного мозку. Ліва півкуля працює при засвоєнні логічно побудованої інформації, а також засвоєнні точних наук у цілому. Права півкуля, що відповідає за образно-емоційне сприйняття інформації, починає активно працювати саме при її візуалізації.Рис. 2. Схема мультимедійної аудиторії В психологічній літературі описано багато способів поєднання слова й наочності. За Л. В. Занковим, за допомогою слова викладач керує діяльністю студентів з об’єктами та явищами, а знання про них студенти отримають у процесі безпосереднього спостереження за цими явищами [3]. Завданням викладача є надання чітких формулювань навчальних завдань для студентів, а також підбір необхідних матеріалів, наочних засобів. Завдяки візуалізації навчальний матеріал засвоюється міцно й надовго.За допомогою мультимедійної лекції забезпечується зв’язок між науковою теорією й матеріальною дійсністю, коли уявлення студентів про предмети та явища дійсності узагальнюються, перебудовуються у поняття та абстрактні узагальнення. Студенти формулюють закони й правила, завдяки яким працюють ці явища.Технологія презентації мультимедійної лекції активізує творчі здібності студентів, розвиває конвергентне й дивергентне мислення, тому що під час лекції вони вводяться в активну пізнавальну діяльність.Мультимедійні ілюстративні матеріали, окрім підтримки вміння вчитись, дозволяють розглядати явища у складній багаторівневій сукупності. Завдяки цим ілюстраціям у мозку студента формуються численні двосторонні зв’язки, що охоплюють[4]:– стовбур мозку (координує всі процеси в мозку й тілі та відповідає, в тому числі, за швидкість сприйняття та обробку інформації);– первинні сенсорні поля кори (слухові, зорові, кінестетичні відчуття та рухи), що виконують обробку інформації, яка поступає із зовнішнього середовища ще до втручання свідомості;– асоціативні поля кори (обробляється та інтегрується інформація складного порядку, щоб надати сенс сприйнятому матеріалу).Ступінь засвоєння матеріалу залежить від багатьох факторів, але найбільш ефективним є використання у комплексі аудіовізуальних засобів, за допомогою який людський мозок краще засвоює інформацію.Аудіовізуальна, тобто мультимедійна, презентація полегшує розуміння матеріалу, що представляється, а також орієнтацію студентів у складній сукупності зв’язків між окремими його компонентами. Аудіовізуальність у мультимедійній лекції може бути представленою у різних формах: у голосовому супроводі викладача, у колористичній семіотиці (зелений – заспокоює, блакитний – викликає творчість, фантазію, червоний – концентрує увагу, створює необхідне для узагальнення напругу), у музиці, яка налаштовує на певний ритм роботи. В результаті навчальна інформація проходить природній шлях через візуальне, чуттєве, дігітальне сприйняття до її згортання в узагальнення, резюме. Таким чином, забезпечується інтерактивний спосіб засвоєння лекційного матеріалу, формується дискурсивне мислення, дискурсивна особистість студента, забезпечується зв’язне міркування, коли кожна наступна думка зумовлена попередньою у русі презентацій, демонструються дедуктивні й індуктивні умовисновки.До мультимедійної лекції висуваються декілька вимог, що має враховувати викладач. Серед них:– лекція має забезпечити систематизацію наявних знань студентів, а також засвоєння нової інформації;– лекція має ставити проблемні питання перед студентами й допомагати їх вирішувати;– демонструвати різні способи візуалізації.Викладач, готуючи мультимедійну лекцію, має враховувати рівень підготовленості студентів, професійну спрямованість, особливості конкретної теми [2].При розробці мультимедійної лекції викладач має продумати порядок, логіку слайдів, їхню послідовність, пріоритетність матеріалу. Вона може бути повністю автоматизованою та супроводжуватись заздалегідь записаним текстом з боку лектора. Така форма лекції не дає можливості втручатись лекторові у її хід, тому зв’язок між студентами й викладачем буде порушено.Лектор зберігає час, необхідний для записів на дошці, диктовку нових термінів, роботи з додатковою апаратурою, як при стандартній лекції.Використовуючи одночасно зорові й слухові аналізатори студентів під час лекційного заняття, викладач суттєво впливає на процес засвоєння знань студентами, на їхні відчуття, сприйняття. Сигнали, що поступають у головний мозок через органи почуття, включаються у судження та умовисновки. Це, у свою чергу, сприяє успішному протіканню процесу пізнання, осмислення й закріплення інформації.До мультимедійної лекції висуваються особливі технічні вимоги. Так, тривалість показу одного слайда не повинна перевищувати 2-3 хвилин, а відеоролика – 5-6 хвилин. Необхідно враховувати можливості емоційного впливу на студентів. Багато кольорів будуть заважати сприйманню інформації. Рисунки, схеми, фотографії повинні мати максимальний розмір та рівномірно заповнювати екран. Звуковий супровід лекції не повинен відволікати студентів від навчального завдання. Шрифт повинен бути таким, щоб із самої крайньої точки аудиторії було видно текст. Як правило, більшість лекторів обирають кегль не менш ніж 20. Треба використовувати однаковий шрифт при поданні текстового матеріалу.Під час мультимедійної лекції необхідно залучати у навчальний процес студентів. Лектор для розвитку пізнавального інтересу студентів може використовувати спеціальні методичні прийоми: відключити звук та попросити студентів пояснити інформацію; попросити студентів знайти відповідь на певне питання, встановити логічні зв’язки між предметами та явищами навколишньої дійсності.Розвиток мисленнєвої діяльності має характер полісуб’єктності, тобто залучення студентів у процес отримання знань [5]. Згідно з цим принципом навчання інформація на слайді має подаватись поступово, з обов’язковою попередньою участю у обговоренні з боку студентів.Згідно з І. В. Вачковим, формування понять, а також нових знань відбувається за наступними етапами: сприйняття об’єкту, його осмислення, запам’ятовування властивостей та відносин, активне відтворення, перетворення. Це активна діяльність студентів, що керується викладачем. При цьому можна спостерігати декілька рівнів засвоєння навчальної інформації, навчального пізнання [1; 5]. Окремо можна виділити репродуктивний і продуктивний види навчальної діяльності студентів та розглянути їхню структуру, беручи до уваги самостійність виконання навчальних завдань. Якщо на репродуктивному рівні засвоєння нових знань студенти повторюють інформацію за викладачем, відтворюють її за взірцем, то на продуктивному рівні вони самостійно шукають нову інформацію, роблять умовисновки, знаходять нестандартні рішення завдань.Ґрунтуючись на викладеному, можна сказати, що при підготовці та проведенні мультимедійної лекції з ІТ-дисциплін необхідно оптимальним способом поєднати аудіовізуальне представлення матеріалу з психологічними особливостями сприйняття нових даних студентами різних психотипів з метою подальшого застосування отриманих в результаті навчання знань.

Представлені результати дослідження ефективності фізіотерапевтичного лікування хворих на цукровий діабет 2 типу на основі системного підходу: стимулювання роботи підшлункової залози методом магнітолазероультразвукової терапії та фізіотерапевтичної корекції депресивного розладу при одночасному застосуванні мікрополяризації кори головного мозку на частотах альфа-ритму та ендоназального дихання синглетно-кисневої суміші.

Вступ. Ішемія головного мозку супроводжується дифузним пошкодженням структурних елементів нейронів. Одним із маркерів, який демонструє функціональні процеси в нервовій системі, є tau -білок.Мета дослідження – вивчити особливості експресії tau-білку в сенсомоторній корі за умов порушення кровопостачання та корекції нейродегенеративних змін імуномодуляцією.Матеріали і методи. При моделюванні транзиторної ішемії та корекції нейродегенеративних змін імунофаном, був проведений експеримент на 150 білих статевозрілих щурах-самцях масою 260–290 г. Були застосовані гістологічні, імуногістохімічний, морфометричний та статистичний методи дослідження.Результати. Проведені спостереження показали, що порушення кровообігу у корі мозку призводять до зростання експресії tau-білку в сенсомоторній корі. Виразність цих змін залежить від ступеню порушення кровообігу, що непрямим шляхом підтверджується наявністю змін експресії tau-білку в контрлатеральній півкулі.Стрімке наростання експресії tau-білку в гостру фазу після ішемічної атаки свідчить про дезорганізацію цитоскелету нервових волокон та, певною мірою, відображує явища аутонейротомії. Поява tau-білку в перикаріонах нейроцитів може бути показником тяжкості дегенеративних процесів. Виявлення tau-білку в тілах гліоцитів може бути розцінені як явища фагоцитозу продуктів розпаду.Застосування імунофану, який має певний нейропротекторний ефект, показало його здатність зменшувати індуковане ішемією підвищення експресії tau-білку. Це може бути пояснено як імунорегулюючими властивостями цього пептиду (аргініл-альфа-аспартил-лізил-валіл-тирозил-аргінін), так і його детоксикаційною дією, блокуванням вільнорадикальних процесів перекисного окиснення, запобіганням пошкодженню лімфоцитів та гранулоцитів, що приймають участь у нейрозапеленні .Висновки. Транзиторне порушення кровопостачання сенсомоторної кори великих півкуль призводить до зростання в ній експресії tau-білку, повного відновлення якої не відбувається навіть через 3 місяці після ішемічної атаки. Дисциркуляторні зміни у мозку, що виникають при мобілізації або перев’язуванні сонної артерії з боку операції, а також ті що виникають у контрлатеральній півкулі мозку, призводять до незначного, але на певному етапі, статистично значущому підвищені експресії tau-білку.Застосування імунофану при порушенні кровопостачання мозку призводить до менш виразного зростання експресії tau-білку в сенсомоторній корі.

<p>Резюме. У літературі повідомляється про можливість блокування бета<sub>1</sub>-адренергічних рецепторів препаратом селективної дії небівололом [3]. Але немає даних про ефекти блокування бета<sub>1</sub>-адренорецепторів у асоціативних полях кори головного мозку на автономну регуляцію серцевого ритму. Водночас є можливість дозованого моделювання гіпобаричних і гіпоксичних умов в експерименті. Метою експерименту було виявити функціональні наслідки виключення бета<sub>1</sub>-адренорецепторів в асоціативній корі дорослих щурів за умов зниженого атмосферного тиску. В експерименті виключення бета<sub>1</sub>-адренорецепторів в асоціативній корі дорослих щурів за умов зниженого атмосферного тиску виявило залучення бета<sub>1</sub>-адренергічних структур досліджуваного лівого асоціативного кіркового поля до нейронних ланцюгів, які створювали парасимпатичний вплив на серцевий ритм, що відрізнялося від ефекту небівололу при нормальному атмосферному тиску.</p><p> </p>Ключові слова: бета<sub>1</sub>-адренергічні рецептори, автономна регуляція серцевого ритму, знижений атмосферний тиск.

. Використання нейробіозворотного тренінгу(НБТ) перспективний метод відновлення пізнавальних функції. На сьогоднішній день остаточно нез'ясовано нейронні механізми, що лежать в основі успішного навчання нейробіозворотному зв'язку.
 При численних дослідах застосування нейробіозворотний тренінгу (НБТ) було виявлено декілька активних ділянок мозку. Які можна об’єднати в три основні групи: контроль, обробка винагороди, навчання, що являють собою об’єднану мережу. У випадку візуального зворотного зв'язку увага до сигналу регулюється бічною потиличною корою (БПК). Дорсолатеральна префронтальна кора (ДЛПФК) і задня тім'яна кора (ЗТК) беруть участь у здійсненні виконавчих завдань, та з’єднані з таламусом, котрий регулює кортикальне збудження. Передня сингулярна кора (ПСК) та передня інсулярна кора (ПІК) беруть участь у свідомому сприйнятті зворотного зв'язку та винагороди. У вентральному стріатумі (ВС) відбувається несвідома обробка винагороди . Дорсальний стріатум (ДС) пов'язаний з навчанням НБЗ. В процесі здійснення нейрофідбеку, навчання триватиме до отримання навички, котре передбачає початкову фазу швидких змін у продуктивності та пізню фазу більш поступового поліпшення та зміцнення навиків. Було показано, що функціональні та структурні зміни у дорсомедіальному стріатумі асоціюються з ранньою фазою, тоді як такі зміни в дорсолатеральному стріатумі, пов'язані з пізньою фазою.
 Кожна з груп пов’язана із специфічними хімічними нейромедуляторами: холінергічна система, що виникає у базальному передньому мозку, відіграє важливу роль у орієнтації, концентрації уваги, пам’яті і когнітивних функцій; норадреналінова система, що виникає в голубій плямі, бере участь у підтриманні рівня активності нервово-психічних реакцій, формуванні когнітивних та адаптивних процесів.; і передня сингулярна кора та бічна префронтальна кора є цільовими областями мезокортикальної системи дофаміну, що бере участь у виробленні винагороди та підкріплення. Крім того проявляється в основному дисфункцією в початковій фазі при застосуванні НБТ. Відповідно ймовірніше пояснення функціонування НБТ побудоване на мозковій системі контролю та системі винагороди.
 Що до літніх осіб, їхня нейропластичність зменшується з віком, відповідно це призводить до погіршення активності передніх відділів кори головного мозку та послаблення виконання контрольних та виконавчих функцій, які контролюються дофаміновою системою. З цього випливає необхідність більшої кількості сеансів НФ та більш інтенсивної винагороди для отримання позитивного ефекту від навчання, порівняно з дослідженнями, заснованими на молодих людях.