Journal articles on the topic 'Відображення реальності'

У статті проведено аналіз AR-технології, її призначення та функції. Наведено приклади використання AR-технології в різних видах діяльності людини. Термін «доповнена реальність» (Augmented Reality, AR) позначає один із видів змішаної реальності, у якій відображення справжніх об’єктів доповнено віртуальними елементами. Обов’язковою умовою існування AR-технології є те, що «з’єднання» нашого та віртуального середовища відбувається одночасно. Студенти й учні шкіл нерідко використовують різні мобільні пристрої, що дає можливість розширити освітні технології завдяки візуалізації і віртуалізації інформаційних процесів. Часте використання технологій віртуальної реальності може призвести до суттєвого поглинання свідомості, через що людина не зможе відрізнити віртуальний світ від реального. Тому використання будь-яких технологій віртуальної реальності бажано тільки для підвищення якості та ефективності навчання або для виконання виховних цілей. AR-технології розуміються як середовище з доповненням реального світу цифровими технологіями завдяки мобільним пристроям із певним програмним забезпеченням. Обґрунтовано, що використання можливостей AR-технологій у системі освіти може регенерувати процес для візуального сприйняття необхідної інформації, відтворення деяких процесів для наочного уявлення в реальних розмірах і можливостях. Але доповнена реальність, незважаючи на свою привабливість, на разі майже не використовується в освітній діяльності. Показано можливість використання в освітньому середовищі цієї технології з метою візуального моделювання навчального матеріалу, доповнення його наочною інформацією, розвиваючи при цьому в учнів просторові уявлення, уяву, навички об’ємного проєктування, що економить педагогам і здобувачам освіти час на передачу та засвоєння всілякої інформації і прискорює процес навчання. Виділено переваги і недоліки технології доповненої реальності.

У статті розглядається певна ієрархічність панівних концептів у романі Еспідо Фрейре «Заморожені персики» як відображення ціннісних орієнтирів іспанського суспільства сучасності. Аналіз зосереджується на власне «жіночому» сприйняттю оточуючої реальності, адже проблема місця жінки в іспанському суспільстві завжди була наскрізною в творах іспанських письменників і особливо письменниць. Зміни на всіх рівнях суспільного життя, включно із законодавчими нововведеннями, значно вплинули як на сприйняття жінки іншими, так і на її сприйняття самої себе, що безсумнівно знайшло вираження і в літературній творчості.

Охарактеризовано функціональні можливості використання UML-моделювання при проектуванні та балансуванні комп’ютерних ігор. Зазначено, що UML-моделювання дає можливість не лише візуалізувати та оптимізувати сценарії гри, а й балансувати їх. Співвіднесено види балансів гри з діаграмами UML, наведено приклади. З’ясовано, що на відміну від класифікування, кінцевим продуктом якого є класифікаційна таблиця; та інфографіки, яка загалом представляє логіко-семантичні зв’язки між об’єктами, UML-моделі мають більше функціональних можливостей для відображення об’єктів реальної та віртуальної реальності через застосування графічних та структурованих вербальних описів.

Вступ. У статті проведено психолінгвістичний аналіз нового образу людини в ситуації інформаційно-цифрової реальності як нового образу світу. 
 Мета. Мета дослідження полягає у з’ясуванні можливостей проєктивної лінгвістики у визначенні психолінгвістичної сутності смислових та ментальних структур сучасних мовних норм і міжособистісної комунікації у процесі формування нового образу людини. 
 Методи. Дослідження ґрунтується на методології сучасних психологічних, генетико-епістемологічних, філософсько-антропологічних і лінгвістичних теоретичних рефлексій. Їх опрацювання включило в процес аналізу методи проєктивної і когнітивної лінгвістики, потенціал яких сприяв виявленню психолінгвістичних особливостей мовного спілкування епохи метамодерну. 
 Результати. Розглянута проблема формування і розвитку нового образу людини (homo digitalis) в умовах інформаційно-цифрової реальності. Концептуалізовано образ світу, що в психолінгвістиці розуміється як відображення в свідомості людини реальності, опосередкованої предметністю і відповідними когнітивними схемами та рефлексіями. З’ясовано фактор впливу інформаційно-цифрових технологій на психологію та зміну способів мовного спілкування і комунікації. Вияснено особливості реалізації сучасною людиною своїх творчих здібностей в лінгво-когнітивно-епістемній діяльності в процесі актуального сприйняття образу світу. Показано, що перенесення акценту на мережеву комунікацію приводить до втрати людиною системи орієнтирів, необхідних для продуктивної діяльності в складностях і суперечностях багатомірного інфосвіту. Вирішення даної проблеми покладається на потенціал проєктивної лінгвістики, можливості якої постають фактором формування нового образу людини та її діяльності на рівні наукового осмислення світу. 
 Висновки. Психолінгвістичний аналіз образу людини в ситуації нового образу світу відкриває перспективи активного входження сучасної культури мовлення і спілкування в параметри інформаційно-цифрової реальності. Психолінгвістичне обґрунтування даного процесу в контексті проєктивної лінгвістики постає важливим кроком по виявленню інтелектуальних і когнітивних можливостей нового образу людини в результаті сприйняття реальності інфосвіту.

У статті представлені та проаналізовані найбільш показові лінгвонаративні і лінгвокогнітивні механізми конструювання оніричної оповіді, віднайдені у французькому художньому текстотворенні XІX століття. З’ясування текстотвірного потенціалу “змінених станів свідомості” як знаково-мовних структур відображення наративних стратегій у французьких прозових творах дає змогу простежити динаміку наративного мислення письменників як представників певної історико-культурної епохи. Французькі прозові твори XIX століття є тими зразками художнього мислення письменників, які відображають суспільні настрої в кожну історичну добу, а тому аналіз їх мовотворчих потенцій є необхідним для реконструкції механізмів трансформації когнітивних структур у знакові мовні форми. З метою визначення прикметних тенденцій у формуванні та форматуванні оніричного наративу означеного вище проміжку часу з’ясовані головні закономірності породження та розгортання оповіді в аспекті образно-стилістичної фігуративності в плані семіозису наративних прийомів, технік або тактик французького художнього текстотворення. Із позицій лінгвонаратології, лінгвосеміотики, а також із залученням здобутків семантики можливих світів і стилістики художнього мовлення з’ясовано, що французьке художнє текстотворення XІX століття відзначається побудовою та форматуванням оніричної оповідної реальності, яка характеризується множинністю, метафоричністю, фантастичністю та емоційно-смисловою значущістю оповідного зображення. З погляду лінгвосеміотичного підходу стрижневою ознакою французького художнього наративу XIX ст. є “змінені стани свідомості” письменника, які виступають референтами відображення та конструювання оніричної оповідної реальності. У пропонованій статті з’ясовано, що французький оніричний наратив вибудувано в дискурсі сновидінь і сонних візій гомодієгетичного оповідача, що співвідноситься з мовною особистістю самого французького письменника. Установлено, що в розглядуваному романі “Aurélia ou le rêve et la vie” текстуальними засобами творення квазіреальності виступають оніричні лексеми та численні засоби образно-стилістичної фігуративності із семою ‘уявне / неможливе’.

Визначено, що віртуальна реальність – це новий організований соціальний простір, який на противагу відображення реальної дійсності є джерелом відмінності, заміщення, маніпуляцій, симулякрів - особливих об'єктів «відчужених знаків». З’ясовано, що важливою характеристикою віртуальної культури є її мозаїчність, пов'язана з особливостями процесу пізнання, а також структурування та ціннісного відбору соціального досвіду життєдіяльності. Як наслідок інтенсивного впровадження комп'ютерних інформаційних технологій у повсякденну культуру, безперервного і безладного потоку інформації, формується певний тип віртуальної культури, що поєднує в собі випадкові елементи культур різних народів та епох. Продемонстровано як дані елементи осідають за певними статистичними законами у свідомості індивідів, утворюючи щось на зразок «сховища повідомлень». Досліджено, що визначальною рисою віртуальної культури є побудований за принципом мультимедійного гіпертексту віртуальний простір, тобто специфічна організація інформаційних масивів, елементи яких пов'язані між собою асоціативними відносинами. Зазначено, що через специфіку просторової організації віртуальної реальності, у віртуальній культурі формується інша логіка мислення: нелінійна, непослідовна, недетерміністская, асоціативна. Ці ефекти досягаються завдяки моделюванню «іншого соціуму» та «іншого часу», відмінного від реального соціального часу - неодновимірного, оборотного, різноспрямованого і нескінченного. Підсумовується, що завдячуючи віртуальній реальності, не відбувається ціннісного відбору і структурування соціального досвіду, як у випадку спрямованого процесу пізнання, що реалізується за допомогою системи освіти. У цьому полягає основна відмінність віртуальної культури від культури в її традиційному розумінні в науці як ціннісно-відібраного та символіко-семіотично організованого досвіду багатьох людей.

У статті встановлено, що в умовах пандемії коронавірусу зростає економічна невизначеність, зміни, які зараз переживають підприємства, створюють абсолютно нову реальність, вимагають інших підходів до управління та створюють нові проблеми для бухгалтерів. Доведено, що ефективність неминучих змін значною мірою залежить від того, наскільки добре проведено аналіз фінансово-економічного стану підприємства та наскільки вдало адаптовані бізнес-процеси до нової реальності. Важливість своєчасного реагування на коронакризу та роль бухгалтера у цьому процесі для нормального функціонування підприємства ще не знайшли відображення у дослідженнях. Визначено, що незалежно від прийнятих рішень, добре підготовленими до вирішення нових проблем будуть саме ті підприємства, що на ранніх стадіях пандемії розробляють власні антикризові сценарії та звертаються по допомогу до тих, хто може запропонувати швидкі та професійні рішення

У статті розглядається проблема впливу епістемологічного конструктивізму на сучасні дослідницькі практики. Простежується філософське коріння конструктивізму в глибинах європейської культури і філософії. Фіксуються основні віхи розвитку конструктивізму, його відмінні риси та фундаментальні положення.
 Автор доходить висновку, що позиція епістемологічного конструктивізму в сучасній філософії, та у академічних дослідженнях має світоглядну актуальність, пов'язану із тенденціями в розвиткові сучасної науки і сучасного суспільства. Зростаючий вплив епістемологічного конструктивізму на широкий спектр наукових досліджень осмислений в контексті його концептуальних та методологічних особливостей і світоглядних передумов. Конструктивізм і реалізм є основними методологічним позиціями в сучасній філософії пізнання. Епістемологічний реалізм, як спадкоємець філософії пізнання Нового часу, стверджує об'єктивну, незалежну від свідомості суб'єкта, що пізнає, природу реальності і здатність суб'єкта, що пізнає, до її відображення в адекватних, відповідних її природі і властивостям моделях. Що ж стосується епістемологічного конструктивізму, то він постулює певну інформаційну «замкнутість» пізнаваних об'єктів і «автономну» природу створюваних свідомістю суб'єкта моделей.
 Обгрунтовано, що ситуація протистояння епістемологічного конструктивізму і реалізму обумовлена різними пізнавальними стратегіями, які можуть бути використані в процесі наукового дослідження по відношенню як до реально існуючих об’єктів, так і до об’єктів-конструкцій. Протистояння та взаємовплив цих позицій відкладають відбиток на результати проведених досліджень.
 Показано, що спробою примирити позиції конструктивізму і реалізму в епістемології є концепція «конструктивного реалізму». Ця концепція наполягає на складному та багатовимірному характеру реальності, яка розуміється за допомогою системи конструктів свідомості, які знаходять у процесі цього пізнання об’єктивовану форму

Ораторська мова політичних діячів – це спосіб прояву мовної особистості. Слово – це головна зброя політика. Політична діяльність є діяльність мовною. Політик звертається до виборців під час виборчої кампанії або до громадян із приводу якоїсь суспільної проблеми чи нагального питання. Перемагає той, хто може переконати, висловлюючи думки вдало, впевнено, захоплююче, застосовуючи стилістичні, лексичні та граматичні мовні засоби, що роблять публічні виступи особливо ефектними й ефективними. Емоційно-експресивні засоби служать для створення ефекту на реципієнта. Вони можуть виконувати естетичну функцію, тобто стосуватися прекрасного, або аргументовану функцію – маніпулювати простими громадянами, тобто тими, хто створює громадську думку і є потенційним виборцем. Часто передвиборча промова характеризується розривом, віддаленістю від реальності, від очікувань громадян. Орієнтуючись на ідеологію, роблячи політичні ставки, оратор прагне отримати владу. Дійсно важко передбачити політичну боротьбу без політичного дискурсу, але у більш широкому розумінні до політичного дискурсу можна підходити досить просто, як до публічного виступу про державні справи. У цьому сенсі будь-яка форма вираження поглядів, яка бере за об’єкт режим управління державними установами, політичними діячами, різними повноваженнями держави, питаннями, що становлять суспільний інтерес у суспільстві, є політичним дискурсом. Така промова свідчить про стурбованість людини щодо управління країною, народом. Ми розглядатимемо політичну промову як засіб впливу, метою якого є змусити публіку діяти, думати та повірити. Ораторська трибуна постає як місце боротьби за голоси громадян, за прихильність політичних партій. Театральність, володіння ораторським талантом, мистецтво переконання є запорукою успіху політичного промовця. Дослідження прийомів досягнення експресивності стає необхідним етапом аналізу політичного дискурсу, оскільки емоційно-експресивне оцінне навантаження суспільно-політичної лексики публічних виступів допомагає окреслити думку автора та здійснити вплив на аудиторію.

Метою дослідження є аналіз сучасних поглядів щодо мети та змісту інформаційно-психологічної війни та вивчення проблеми використання соціальних мереж в її інтересах. Серед основних завдань дослідження – вироблення класифікації інформаційно-психологічних впливів в соціальних мережах, ґрунтуючись на цілях інформаційно-психологічної війни, формулювання практичних пропозицій щодо використання соціальних мереж в інтересах протидії інформаційній агресії щодо України. Дослідження було здійснено за допомогою історичного методу, методів аналізу і синтезу, а також методу моделювання. Доведено, що сучасна система Інтернет-комунікацій, у тому числі соціальні мережі, все більше впливають на процес відображення індивідами об’єктивної дійсності, і відповідно на функціонування і прояви соціально-психологічної реальності. Цей факт повинен спонукати кожну державу і кожне громадянське суспільство до контролю за змістом віртуального простору. Запропоновано наступні критерії класифікації інформаційно-психологічних впливів в соціальних мережах, що опосередковані цілями інформаційно-психологічної війни: – за масштабами впливу (генеральний та сфокусований впливи для кожного об’єкту впливу); – за завданнями, які вирішуються (тестовий та маніпулятивний впливи); – за наявністю стресу (за відсутності стресу, за наявності неспровокованого стресу, за наявності спровокованого стресу, а також комбінації двох останніх випадків). Запропоновано створення національної суспільної Інтернет-платформи у форматі соціальної мережі, що сприятиме консолідації українського суспільства та протидії негативним інформаційно-психологічним впливам зовнішніх та внутрішніх суб’єктів.

У статті досліджено зміст основних функцій самоменеджменту та їх зв’язок із процесом мислення людини з метою розуміння і відображення світу, проєктувальної діяльності, передбачення наслідків власних дій і прогнозування майбутнього, засвоєння інформації про знання та її змістовне трансформування, з метою розробки правил, норм, стандартів життєдіяльності людини і суспільства, самопізнання і самоаналізу, тлумачення, осмислення продуктів людської діяльності, аналітичної і синтетичної функцій у процесі опрацювання отриманої інформації.Розглянуто зміст різних підходів до процесу мислення в контексті своєрідності конкретних видів управлінської діяльності на різних етапах розвитку менеджера та організації з метою пізнання, передбачення, прогнозування розвитку подій, оволодіння законами об’єктивної реальності та використання результатів для задоволення потреб та інтересів суб’єкта господарювання.Метою написання статті є теоретичне дослідження підходів до мислення, особливостей творчого та критичного мислення як базової складової процесу формування політики самоменеджменту сучасного менеджера.Результати дослідження змісту понять критичного та творчого мислення, їх функціональних відмінностей в управлінні саморозвитком, в тому числі у процесі формування політики самоменеджменту, аналіз змісту його моделей дають теоретичне обґрунтування для застосування асиметричного мислення у процесі формування політикисамоменеджменту. Асиметричне мислення є одночасно видом критичного і творчого мислення. Синергія безлічі динамічних зв’язків у взаємодії запропонованих восьми векторів асиметричного мислення: масштаб, управління невдачами, швидкість розвитку, ощадність, доступність, алгоритми, магнетизм, розповіді створюють синергетичний ефект саморозвитку особистості та соціальної системи.

В статті доведено необхідність використання цифрового маркетингу в банківській діяльності. Досліджено використання банківських послуг в період пандемії. Метою даної статті є висвітлення наукових підходів щодо зміни підходів до цифрового маркетингу банківських послуг в період пандемії. В процесі написання статті використано ряд загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Зокрема індуктивний, дедуктивний методи застосовано при зборі, обробці даних щодо кількості діючих банків; економічний аналіз та порівняння використано при формуванні рейтингу стійкості банків; графічний метод та метод економіко-математичного моделювання застосовано для наочного відображення та розрахунку прогнозних показників зростання/зменшення кількості банків за лінійною та поліноміальною функцією. Для теоретичних узагальнень і формування висновків використано абстрактно-логічний метод. Встановлено динаміку скорочення кількості банків як іноземних так і приватних за 2017-2020р. Доведено аналогічну тенденцію на майбутні 3-4 роки з використанням лінійної та поліноміальної функції, де коефіцієнт детермінації R2, за лінійною функцією дорівнює 0,8325, та за поліноміальною функцією – 0,8896, що свідчить про вірність моделі. Обґрунтовано, що найвищу позицію в рейтингу стійкості банків посідає Райфайзен Банк, який залишається лідером із якості обслуговування в українському банківському секторі. Перевагами Райфайзен Банк є широкий перелік стандартних та інноваційних послуг (зарплатні, приватні та пенсійні платіжні картки, Інтернет-банкінг, депозити, кредити та інші) та наявність близько 3 млн клієнтів. Обґрунтовано, що для підвищення конкурентних позицій на ринку банки повинні модифікувати свої послуги в період пандемії. Виникає необхідність у використанні банками інноваційних технологій таких як віртуальна реальність, використання платформи інтернет банкінгу, запровадження послуги «кредитні канікули» та використання технології віртуальної і доповненої реальності. Доведено, що віртуальні технології вирішують відразу кілька завдань: є маркетинговим інструментом, вирішують завдання відділу продажів, служать комунікативним та інформаційним каналами.

Для ефективного здійснення торговельної діяльності необхідним є оформлення належним чином торговельних операцій та їх відображення у бухгалтерському обліку суб’єктів господарювання. Актуальність обраної теми зумовлює важлива роль правильного оформлення торговельних операцій, наявність великої кількості господарських спорів, пов’язаних зі здійсненням торговельних операцій, та фрагментарне дослідження зазначених питань у господарсько-правовій доктрині. Метою статті є виокремлення та розкриття ознак торговельних операцій як виду господарських, формулювання на їхній основі доктринального визначення поняття торговельної операції, встановлення взаємозв’язку між термінами “торговельна операція” і “господарсько-торговельний договір”, виокремлення особливостей вирішення господарськими судами спорів, пов’язаних зі здійсненням та оформленням суб’єктами господарювання торговельних операцій. Доведено, що торговельні операції є видом господарських операцій. Наведені визначення “господарська операція” та “торговельна операція” у нормативноправових актах України. Сформульовані ознаки торговельних операцій та на їхній основі наведено авторське визначення поняття “торговельна операція”. Встановлено співвідношення та зв’язок між термінами “торговельна операція” і “господарсько-торговельний договір”, а саме: обґрунтовано висновок, що торговельними операціями опосередковується виконання господарсько-торговельних договорів. Аналіз і систематизація судової практики вирішення господарських спорів, пов’язаних зі здійсненням торговельних операцій, дають змогу сформулювати такі основні висновки. Реальне здійснення торговельної операції не підтверджує лише факт наявності підписаних первинних документів. Для з’ясування факту “реальності” торговельної операції (крім обставин оформлення первинних документів) суди досліджують обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо. Предметом позову не можуть бути обста вини, які є доказами у справі, зокрема підписання первинних документів. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних і трудових ресур сів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції. Порушення правил оформлення первинних документів автоматично не спричиняє їх недійсність, але впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

The article says about the theoretical analyze of the philosophical, psychological and pedagogical literature according the world expression. It`s been proven that the definition of the word «world expression» changes depending on the direction of the study: the process of the expression in the philosophical conceptions is one of the form of the expression in which the material unity of the world is realized through the representation of objective reality of the human mind in the process of discovering the objects of the outside world. Based on this, information is accumulated. In psychology, from the standpoint of forming mental qualities the world expression is the ability to be actively targeted working with the environmental information which leads to the certain results – psychological conditions, images, feelings, concepts, emotions. In Art Pedagogy from the position of aesthetic and educational activities it is the Art modeling of reality in the human activity to create art images. From the aesthetic education this word means the full realization of the person as an object of art activity, it brings to a valuable attitude to reality and art. It is necessary to form the personal development, the growth of consciousness and personal expression, self-realization and need for spiritual improvement. It has been discovered that the reflection of the world means an active person`s position in the world experience and focuses on the interaction between the surrounding people. It is a fact that the expression of the world exists in each personality – it is the complete system of the rational and emotional world mapping processes expressed both internally (feelings, conditions, human qualities) and externally (activity results). The world expression is placed on the multi-stage presentation. The first one is the perception of the world – sensual images of the world around. The second one is the interpretation – creative subjective conception of the image. The third is the reproduction of the objects and phenomena of the world using artistic ways.Key words: worldview, reflection, world expression, spiritual and practical exploration of the world, art view, artistic image. У статті проведений теоретичний аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури із проблеми «світовідображення». Доведено, що зміст поняття «відображення» варіюється залежно від напряму дослідження: у філософських концепціях процес відображення представлено як одну із форм вираження і реалізації матеріальної єдності світу через відтворення об’єктивної реальності у свідомо-сті людини в процесі пізнання об’єктів зовнішнього світу. На його основі відбувається накопичення інформації, ускладнення структури і функцій матеріальних систем; у психології,з позиції сформова-ності психічних якостей особистості – це здатність до активної цілеспрямованої діяльності під час сприйняття, перероблення та відтворення інформації з навколишнього середовища, що породжує певні результати і явища – психічні стани, образи, відчуття, поняття, емоції; у мистецькій педагогіці з пози-ції естетично-пізнавальної діяльності – як мистецьке моделювання дійсності в людській діяльності зі створення художніх образів; з позиції естетичного виховання – становлення особистості як суб’єкта художньої діяльності, що виявляє особистісно-ціннісне ставлення до дійсності і мистецтва, здатність до самореалізації. Результати. Наголошується на необхідності формування особистісно-ціннісного ставлення до дійсності, розвитку свідомості, здатності до самореалізації, потреби в духовному самов-досконаленні. З’ясовано, що світовідображення передбачає активну позицію особистості в пізнанні світу і спрямованість на взаємодію з оточенням. Визначено, що «світовідображення в особистості» – це цілісна система процесів раціонального й емоційного відтворення об’єктів зовнішнього світу, що знаходить вираження у внутрішніх виявах (розвиток почуттів, станів, якостей) і зовнішніх результа-тах (створення продуктів діяльності). Акцентується увага на тому, що світовідображення здійснюється впродовж таких етапів: сприймання– створення цілісних чуттєвих образів безпосередньо у процесі сприйняття навколишнього; інтерпретації – творчого осмислення образу, що містить оцінку сприймаю-чого; відтворення образу, що реалізується зображенням об’єктів і явищ навколишнього світу художні-ми засобами. Надано визначення поняття «світовідображення в особистості».Ключові слова: світогляд, відображення, світовідображення, духовно-практичне освоєння світу, мистецький світогляд, художній образ.

Правовий міф займає особливе місце у ключових складниках правової реальності: правосвідомості, джерелах права, позитивному праві, правовій поведінці.
 Правовий міф не може бути однозначно віднесений ані до раціональних, ані до ірраціональних елементів правосвідомості, існуючи як на буденному рівні, так і у професійній правосвідомості. Водночас він здійснює сильний вплив не тільки на індивідуальну, але й на колективну й масову правосвідомість, існує й на буденному рівні, й у професійній правосвідомості.
 Виявлення історичних та ментальних коренів правових міфів дозволяє розглядати їх як витоки (першоджерела) сучасної правової системи України. Міфологізовані структури відображені й у історичних пам'ятках права, які діяли на території України (прикладом виступають Статути ВКЛ), й у фольклорному праві (юридичні прислів'я та інші міфологізовані усні мовні структури).
 Розгляд правових міфів під кутом зору джерел права показує, що вони визначають становлення позитивного права, наповнення його конкретними нормативами.
 Правові міфи властиві не тільки архаїчному й литовсько-руському праву, але й сучасному українському законодавству. У сучасному праві міфи існують у вигляді симуляк-рів, тобто символів, які підміняють собою відсутню реальність.
 У статті доводиться, що наявність міфів у позитивному праві підвищує його легітимність, оскільки дозволяє звертатись до масового підсвідомого - найбільш сталого елементу правосвідомості; виявленню місця правового міфу в механізмі детермінації правової поведінки, а також з'ясуванню міфологічних аспектів юридичної кваліфікації правових учинків. Доводиться, що правовий міф є особливим нераціональним елементом складу правового вчинку, спрямовуючи поведінку людини в певному напрямі.

У статті розглядається есхатологічна модель постапокаліптичного світу, запропонована творцями фільмів постапокаліптичного жанру. Поділ жанру на апокаліптичний та постапокаліптичний умовний, зроблений на основі сюжетних ліній, які або завершуються апокаліптичною подією, або розпочинаються з неї.
 Аналіз неоміфології постапокаліптичного світу проводиться через призму біблійних мотивів як самої основи постапокаліптичної неоміфології. Неоміфологія як сукупність взаємопов’язаних символічних оповідей (міфів) постапокаліптичної реальності розглядається в межах "есхатологічної міфологеми" сучасної культурно-релігійної традиції.
 Для більш детального аналізу було обрано серіал "Сосни" (2014-2016), оскільки у ньому відображено модель майбутнього суспільства у постапокаліптичному світі на основі використання ряду біблійних мотивів і схожих сюжетних ліній. Зауважено, що образ постапокаліптичного світу, відображений у фільмі "Сосни", є втіленням постцивілзаційного етапу розвитку, коли людське суспільство повністю себе вичерпує. Проєкт відродження існування homo sapiens sapiens у постапокаліптичному світі Вейворд Пайнс містить у собі цілий ряд мотивів "апокаліптичної міфологеми" (знищення людства, смерть і воскресіння, земля обітована, свобода волі людини, заборонений плід з дерева пізнання добра і зла, освячена богом влада лідера, жертвоприношення, братовбивство, кровозмішення, бог і повстання проти його волі, пророк і обраний для спасіння народ), укоріненої у традицію релігійно-культурної системи сучасної цивілізації. Універсальність їх образно-міфологічної біблійної символіки підходить для артикулювання важливих екзистенційних питань (співвідношення людини і суспільства, добра і зла, самотності і колективізму, особистого щастя і загального блага, відповідальності і безвідповідальності за долю інших, збереження і втрати людяності), що постають перед людством у кризові часи і визначають вектор подальшого розвитку.

У ХХ ст. відбулися суттєві зміни у парадигмі розуміння та творення мистецтва та архітектури. Сформувалася революційна думка про те, що будь що може стати твором мистецтва, бо це залежить не від якості самого об’єкту, а від підготовленості глядача його сприйняти. Якщо відвідувач виставки, оглядаючи експонати, переповнюється емоціями та глибокими роздумами - то мета галеристів та митців, що виставляються досягнута. Якщо ні – то як би якісно не були прописані полотна чи виліплені скульптури – акція є невдалою. Бурхливі історичні події початку ХХ ст., такі як перекрій мапи світу, війни, економічні кризи зробили суспільство надзвичайно емоційним, що насамперед позначилося на доробку людей творчих професій. Велика кількість різноманітних угруповань та окремих творців по усьому світу ніби поставила собі за мету заперечити усе, що було створено до них. Проводилися різноманітні експерименти, які підсумовувалися яскравими маніфестами. В архітектурі, паралельно з раціональним модернізмом, завжди залишалося місце для романтики ірраціональних течій. В порівнянні з минулими історичними періодами, прогресивні візіонери творили не приміщення, обмежені у меншій чи більшій степені, задекорованими стінами – вони творили простори, намагаючись надати їм нової якості. Пориваючи з традиціями, вони опрацювали велику кількість винаходів, які частково так і залишилися реалізованими лише на папері. Одним із таких видатних романтиків-експериментаторів був Ф. Кізлер. Від початку своєї творчої кар’єри він, мандруючи, ознайомився з найкращими досягненнями світової думки у галузі пошуку шляхів творення простору. Споглядаючи чужі досягнення та беручи безпосередню участь у їхньому творенні, Ф. Кізлер поступово створив власний авторський стиль — «кореалізм», який ґрунтувався на відображенні безмежного простору іншої реальності. Його винаходи до нашого часу залишаються не просто унікальними проектами, а є промовистим свідченням нової філософії ідеального універсуму, що знайшла реалізацію у творах наступних поколінь митців.

У науковій статті розкрито зміст верховенства права як фундаментального принципу сучасної держави. Проаналізовано наукові підходи щодо його тлумачення, визначено місце принципу верховенства права серед принципів правової держави, зокрема його зв’язок із принципом реальності прав і свобод громадян. У дослідженні зазначено, що Україна перебуває у процесі комплексного реформування й оновлення національної правової системи з метою наближення національного законодавства до європейських принципів і стандартів права. Незворотність європейського курсу та реалізації стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі закріплено в Конституції України як один з основних пріоритетів державної політики. Отже, відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою відображена в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У статті проаналізовано особливості пубертатного періоду підлітків і проблеми виховання на початку ХХ століття. Молодь перебуває в особливо крихкій фазі свого розвитку, вона шукає свою сексуальну ідентичність, філософствує про Бога та світ. У цей період життя підлітки дуже сприйнятливі до негативних впливів і рішень дорослого світу, від яких вони залежні. Психологічна експертиза біологічних і фізичних змін, проблеми статевого дозрівання, пробудження сексуальності й бурхливих інстинктів відображено в німецькій драматургії. З кінця ХІХ століття й початку нового тисячоліття уявлення про підлітка з його проблемами в літературі постійно змінюється. Навіть у ХХІ столітті проблематика переходить від покоління до покоління, від теми до теми, молоді доводиться вести власну боротьбу зі світом дорослих. Суспільні зміни, соціальні та сексуальні революції, а також природне формування поколінь впливають з плином часу на розуміння юності. Оскільки людина завжди була залежна від навколишнього середовища та свого оточення, не дивно, що молода людина, яка ще розвивається й шукає свою ідентичність, особливо відкрита й вразлива до зовнішніх впливів. Тому саме кінець дитинства та перехід до дорослого життя, тобто фази підліткового та юнацького віку, стають однією із центральних тем літератури. «Дитинна трагедія» Франка Ведекінда «Пробудження весни» стала першим твором у німецькій літературі, у якому здійснюється аналіз психології підлітків і висвітлюються проблеми шкільного та сімейного виховання. Автор критикує умови й неправильну практику виховання в школах і батьківських домах, які з острахом чекали на питання дітей і відповідали на них приховуванням і замовчуванням реальності. Ф. Ведекінд зображує в драмі про статеве дозрівання й сексуальність жорстку буржуазну мораль і контраст між природою та суспільними інститутами, структурами дискурсу того часу. У статті розглядаються основні конфлікти й сюжетні лінії твору: конфлікт батьків і дітей; конфлікт між моральними уявленнями та інстинктами підлітків, які відкривають у собі сексуальність; конфлікт між індивідуальними схильностями й потребами юнаків і шкільною системою, яка придушує будь-які прояви індивідуального.

Перехід сучасного суспільства до інформаційної епохи свого розвитку висуває як одне з основних завдань, що стоять перед системою освіти, завдання формування основ інформаційної культури майбутнього фахівця. Процеси модернізації та профілізації вітчизняної шкільної освіти так само, як і модернізації вищої освіти (участь у створенні єдиного європейського простору, впровадження дистанційної освіти тощо) ведуться на базі інформаційно-комунікаційних технологій навчання. Метою даної статті є обговорення ролі сучасних комп’ютерних моделей у навчанні хімії, та проблеми якості відображення реальних хімічних процесів у комп’ютерних моделях, якими є віртуальні хімічні лабораторії.Дидактична роль нових інформаційних технологій полягає, перш за все, в активізації пізнавальної діяльності і творчого потенціалу учнів [5]. Необхідно створювати умови, аби учень став активним учасником навчального процесу, а вчитель був організатором пізнавальної діяльності учня. Адже вивчення будь-якої навчальної дисципліни – не мета, а засіб розвитку особистості. Ефективність застосування комп’ютерів у навчальному процесі залежить від багатьох чинників, у тому числі й від рівня самої техніки, від якості навчальних програм і від методики навчання, що застосовується вчителем. Більшість педагогів переконані в тому, що комп’ютер є потужним засобом для творчого розвитку дітей, дозволяє звільнитися від багатьох рутинних видів роботи і розробити нові ідеї в методиці навчання, дає можливість вирішувати більш цікаві і складні проблеми [5].Будь-який ілюстративний матеріал (мультимедійні й інтерактивні моделі в тому числі) значно розширюють можливості навчання, роблять зміст навчального матеріалу більш наочним, зрозумілим, цікавим. Не можна скидати з рахунків і психологічний чинник: сучасному учневі чи студенту набагато цікавіше сприймати інформацію саме в інтерактивній формі, ніж за допомогою застарілих схем і таблиць. Використання комп’ютерних моделей, комп’ютерних засобів візуалізації значно підвищує ефективність засвоєння матеріалу[5].Сучасні школярі, які здебільшого є представниками «покоління відеоігор», орієнтовані на сприйняття високоінтерактивного, мультимедіа насиченого навчального середовища. Згаданим вище вимогам якнайкраще відповідають освітні програми, що моделюють об’єкти і процеси реального світу і системи віртуальної реальності. Прикладом таких навчальних систем є віртуальні лабораторії, які можуть моделювати поведінку об’єктів реального світу в комп’ютерному освітньому середовищі і допомагають учням опановувати нові знання й уміння в науково-природничих дисциплінах, таких як хімія, фізика і біологія [3].Хімія – наука експериментальна, її завжди викладають, супроводжуючи демонстраційним експериментом. Ні для кого не є секретом, що матеріальний стан більшості шкіл в Україні є, м’яко кажучи, неідеальним. Дуже часто для демонстрації хімічного досліду не вистачає необхідних реактивів чи обладнання, тому доводиться обходитись теоретичним розглядом лабораторної роботи або проводити один дослід на весь клас. У такому випадку на допомогу вчителеві приходять саме спеціалізовані комп’ютерні програми, на кшталт віртуальних хімічних лабораторій, що дозволяють провести (саме провести, а не спостерігати) дослід у наближених до реальності умовах. Також, наприклад, при вивченні токсичних речовин, зокрема галогенів, віртуальне середовище надає можливість проводити хімічний експеримент без ризику для здоров’я учнів [4].На даний момент розроблена велика кількість навчальних програм для шкільного курсу хімії. Жодна з цих програм не є досконалою, проте сам факт їх створення свідчить про те, що в них існує потреба і вони мають безперечну цінність. Для того, щоб у дитини виник інтерес до співпраці з комп’ютером і в процесі цієї спільної творчості стійка пізнавальна мотивація до вирішення освітніх, дослідницьких завдань, необхідне створення таких умов, при яких учень стає безпосереднім учасником подій, що розвиваються на екрані монітора, тобто умов для повноцінного діяльнісного підходу до навчання.Умова успішного застосування комп’ютерних моделей в освітньому процесі сучасної школи закладена в добре відомих принципах педагогіки співпраці, які можна перефразовувати так: «не до комп’ютера за готовими знаннями, а разом з комп’ютером за новими знаннями» [3].Головна перевага віртуальних хімічних лабораторій полягає в тому, що віртуальні хімічні експерименти безпечні навіть для непідготовлених користувачів. Учні можуть також проводити такі досліди, виконання яких в реальній лабораторії може бути небезпечне або коштує надто дорого. Звичайно, за допомогою віртуальних дослідів не можна опанувати навички реального хімічного експерименту, але віртуальні досліди можуть застосовуватися, наприклад, для ознайомлення учнів з технікою виконання експериментів, хімічним посудом і устаткуванням перед безпосередньою роботою в лабораторії. Це дозволяє учням краще підготуватися до проведення цих або подібних дослідів в реальній хімічній лабораторії. Також проведення віртуальних експериментів допомагає учням та студентам засвоїти навички запису спостережень, складання звітів та інтерпретації даних в лабораторному журналі. Іще слід наголосити на тому, що комп’ютерні моделі хімічної лабораторії за певних умов можуть спонукати учнів експериментувати і отримувати задоволення від власних відкриттів [3].За способом візуалізації розрізняються лабораторії, в яких використовується двовимірна, тривимірна графіка і анімація. Крім того, віртуальні лабораторії можна поділити на дві категорії залежно від способу представлення знань у предметній області. Віртуальні лабораторії, в яких представлення знань у предметній області засновано на окремих фактах, обмежені набором заздалегідь запрограмованих експериментів. Цей підхід використовується при розробці більшості сучасних віртуальних лабораторій. В таких програмах змінити умови проведення експерименту і одержати якісь інші результати неможливо. Інший підхід дозволяє учням проводити будь-які експерименти, не обмежуючись заздалегідь підготовленим набором результатів. Це досягається за допомогою використання математичних моделей, що дозволяють визначити результат будь-якого експерименту і відповідний візуальний супровід. На жаль, подібні моделі поки що можливі тільки для обмеженого набору дослідів [3]. Переваги і недоліки вищезгаданих програмних продуктів достатньо повно були висвітлені Т. М. Деркач, яка, до речі, пропонує використовувати термін «імітаційні хімічні лабораторії» [1; 2].Суттєвою перевагою таких віртуальних лабораторій як ChemLab (виробник: Model Science Software), Croсоdile Chemistry (Crocodile Clips Ltd), Virtual Lab (The ChemCollective) є можливість активного втручання учня у хід роботи, а не пасивне спостерігання за відеофрагментом чи анімацією, що запрограмовані заздалегідь. При виконанні лабораторної роботи за допомогою вищезгаданих програм учень може повторити її безліч разів, при цьому щоразу змінюючи один чи декілька параметрів на власний вибір. В більшості випадків (якщо дії учня не суперечать логіці і можливі для виконання і у реальній лабораторії) учень отримає правильні результати, що лише підкреслить ті закономірності, виявлення яких і було метою роботи. Скажімо у лабораторній роботі «Гравіметричне визначення хлорид-йонів» («Gravimetric Analysis of Chloride») у віртуальній лабораторії ChemLab учень чи студент може замість запропонованих в інструкції 5 г речовини, що містить хлорид-йони, взяти 3, чи 6, чи 10 г її. Але в кожному випадку він отримає і відповідну масу осаду арґентум хлориду, за якою, при виконанні обчислень, прийде до одних і тих самих результатів і висновків.Подібний підхід, коли учень може проявити власну ініціативу при виконанні роботи, дуже позитивно відбивається і на навчальних досягненнях і на зацікавленості учнів. Але разом з ініціативою учні можуть також підключити і власну фантазію – спробувати виконати такі дії, які не були передбачені сценарієм проведення даної роботи (наприклад, нагріти розчин до кипіння, або навпаки охолодити його до температури замерзання) просто із цікавості, тим більше, що у ChemLab можна використовувати обладнання, застосування якого не передбачалось сценарієм виконання роботи. Результати таких незапланованих дій можуть переноситись учнями і на відповідні об’єкти та процеси реального світу, а тому до віртуальних лабораторій завжди висувалась жорстка вимога суворої відповідності віртуальних об’єктів та процесів реальним об’єктам і процесам.Тут доводиться констатувати протиріччя, яке існує в середовищі користувачів віртуальних хімічних лабораторій: методистів, розробників, вчителів, учнів тощо. Справа в тому, що немає і, мабуть, не може бути єдиної думки з приводу того, наскільки повно віртуальні процеси повинні відтворювати об’єктивну реальність. З одного боку, чим більше віртуальний світ схожий на реальний, тим нібито краще – в такому випадку навчання хімії за допомогою віртуальних комп’ютерних лабораторій виходить на якісно новий, більш високий рівень, з’являється набагато більше можливостей і форм застосування навчальних лабораторій у навчанні хімії, зникають передумови для одержання хибних висновків при їх використанні. Але, з іншого боку, врахування найменших дрібниць і максимальної кількості можливих варіантів розвитку подій неминуче призведе до значного ускладнення комп’ютерних програм, суттєвого збільшення баз даних і, як наслідок, подорожчання та подовження часу на розробку відповідних програмних продуктів, та, скоріш за все, суттєво ускладнить використання таких програм людьми без спеціальної підготовки. Не кажучи вже про те, що передбачити всі можливі варіанти дій користувача у віртуальній лабораторії просто неможливо.Інша точка зору полягає в тому, що віртуальні хімічні лабораторії в першу чергу є моделями, тобто системами, що відтворюють, імітують, відображають принципи внутрішньої організації або функціонування, певні властивості, ознаки чи характеристики об’єкта дослідження (оригіналу). Модель завжди є спрощеною версією модельованого об’єкта або явища (прототипу), що в достатній мірі повторює властивості, суттєві для цілей конкретного моделювання (опускаючи несуттєві властивості, в яких вона може відрізнятися від прототипу).Подібне визначення поняття «модель» фактично означає, що такі програми як віртуальні хімічні лабораторії, не повинні перевантажуватись «зайвими дрібницями» – несуттєвими для виконання певної роботи чи досліду зовнішніми ознаками, фактами і процесами. Окрім того, так само як викладач не залишить без догляду учнів у реальній лабораторії, так і викладач, що застосовує віртуальну лабораторію на занятті, повинен бути постійно поруч з учнями, надаючи їм відповідних порад або роз’яснюючи результати спостережень, що викликали питання або сумніви. Таким чином, можна попередити формування в учнів хибних уявлень, неправильних висновків тощо.У представників обох точок зору є свої аргументи. Наприклад, при виконанні стандартної лабораторної роботи в середовищі програми ChemLab «Фракційне розділення солей» («Fractional Crystallization»), сутність якої полягає в тому, що учневі пропонується розділити суміш солей (натрій хлориду та калій дихромату), використовуючи їх різну розчинність у воді за різних температур. Подібні процеси досить поширені як в промисловості (виробництво калійних добрив), так і в лабораторії (перекристалізація солей з метою їх очищення), хоча і в більш складному вигляді. Хід роботи включає в себе такі стадії: відбір наважок солей певної маси; їх розчинення у воді кімнатної температури; нагрівання розчину до повного розчинення калій дихромату; охолодження розчину до 0оС; відділення осаду калій дихромату; зважування калій дихромату, що випав в осад, та відповідні розрахунки.Якщо прискіпливо проаналізувати дану роботу, в ній можна знайти ряд неточностей або спрощень:1) при розчиненні калій дихромату у воді розчин залишається безбарвним;2) відсутній тепловий ефект при розчиненні обох солей;3) не враховано взаємний вплив солей на їх розчинність;4) розчин солей при охолодженні до температури замерзання не кристалізується;5) температура кипіння розчину солей дорівнює температурі кипіння ізомолярного з ним розчину будь-якого неелектроліту;6) зважування одержаного калій дихромату можна провести з високою точністю без попереднього промивання і висушування;7) відсутність допоміжного лабораторного обладнання (штативів, тримачів, шпателів, вакуум-насосу тощо) та можливість відбору наважок речовин без використання терезів.Подібні неточності можна знайти і у всіх інших лабораторних роботах програми ChemLab, але в більшості випадків ці неточності неочевидні, і, найголовніше, не відбиваються ані на одержанні результатів експерименту, ані на їх інтерпретації.Крім того, застосовуючи інструментарій майстра LabWіzard, що дозволяє користувачу створювати власні лабораторні роботи у ChemLab, певну кількість подібних невідповідностей можна заздалегідь передбачити й усунути у створених власноруч лабораторних проектах.[2; 4]Викладач, що використовує віртуальні хімічні лабораторії, обов’язково повинен наголосити на тому, що у віртуальній хімічній лабораторії присутні певні спрощення та невідповідності з об’єктивною реальністю. У групі учнів, що мають високий рівень знань і хімічного мислення, можна навіть побудувати роботу на тому, щоб знайти і обговорити подібні неточності. Наприклад, в рамках курсу «Комп’ютерне моделювання хімічних процесів», що викладається на ІІІ курсі спеціальності «Хімія» у Криворізькому педагогічному інституті, при розгляді особливостей віртуальної лабораторії ChemLab перед студентами була поставлена задача обґрунтовано довести наближений характер розрахунку температури початку кипіння розчину натрій хлориду у даній програмі (в межах лабораторної роботи «Fractional Crystallization»). Студенти на основі другого закону РауляΔtкип=kеб*b – для розчинів речовин-неелектролітів (1)Δtкип=i*kеб*b – для розчинів речовин-електролітів; (2)де kеб – ебуліоскопічна константа розчинника, b – моляльна концентрація розчиненої речовини (моль/кг), і – ізотонічний коефіцієнт, обчислювали температуру початку кипіння для розчину натрій хлориду тієї концентрації, яку вони самі створили у віртуальній хімічній лабораторії. Далі утворений віртуальний розчин нагрівали до кипіння і зазначали температуру початку кипіння. Вона збігалась із розрахованою за формулою (1), тобто без урахування ізотонічного коефіцієнту, який для розчину натрій хлориду повинен наближатись до 2. Значить реальна Δtкип розчину майже вдвічі повинна була б перевищувати Δtкип розчину у віртуальній лабораторії. Висновок зроблений студентами: в даній лабораторній роботі з метою спрощення не враховувався процес іонізації солі, оскільки для моделювання процесів розчинення солей за різних температур він особливого значення не має.Подібний недолік комп’ютерної програми може створити незручності з одного боку, але може бути перевагою з іншого: на основі розгляду подібних фактів можна в цікавій і нестандартній формі залучити групу студентів до повторення навчального матеріалу з різних розділів хімії та розв’язку розрахункових задач.Таким чином, можна зробити висновок про те, що віртуальні хімічні лабораторії є безумовно ефективним інструментом в руках вчителя або викладача хімії. Кожна з віртуальних хімічних лабораторій є моделлю, що описує реальні явища і процеси, а тому неминуче містить ряд спрощень і неточностей, як в плані графічного відображення об’єктів, так і в плані причинно-наслідкових зв’язків між діями користувача та їх результатами у віртуальному середовищі. Головною метою проведення дослідів у віртуальних комп’ютерних лабораторіях є усвідомлення самої сутності явища, що вивчається, його головних закономірностей, а недосконалість візуальних чи інших ефектів має другорядне значення. Подальший розвиток і вдосконалення віртуальних хімічних лабораторій, скоріш за все, буде відбуватись у напрямку збалансування простоти представлення моделі та максимальної її реалістичності.Враховуючи все, сказане вище, можна з упевненістю сказати, що розробка і впровадження віртуальних хімічних лабораторій залишається одним з пріоритетних напрямків у процесі вдосконалення навчання хімії у середній та вищій школі.

У статті викладені результати започаткованого автором у 1993 р. науко вого пошуку шляхів відродження ідеї природного права на новій світоглядній основі з огляду на актуальні виклики, що постали перед сучасною юриспруденцією. Основну проблему сучасної юриспруденції автор вбачає у розкритті потенціалу ідеї природного права, застосовуючи нову методологію, засновану на розвитку світоглядних ідей прогресивних мислителів, зокрема Дж. Локка і Е. Дюркгейма. Саме цій проблемі і присвячена стаття. Мета статті – за допомогою адекватної методології розкрити сутність ідеї природного права і виявити її можливості для забезпечення правового прогресу в сучасних умовах. Для досягнення цієї мети автор використав методологію, засновану, зокрема, на світоглядних ідеях Дж. Локка і Е. Дюркгейма. Розвиваючи ідеї зазначених учених, автор доходить висновку, що продуктивним світоглядним інструментом для розуміння соціальних феноменів, зокрема і права, є соціальний натуралізм, тобто вчення, згідно з яким поряд із фізичною і біологічною формами природи є третя форма природи – соціальна природа, яка існує за своїми законами природи, відмінними від законів фізичної і біологічної форм природи. У результаті застосування методології, заснованої на соціальному натуралізмі, автор пропонує нове бачення соціального феномену “права”, основою якого є закони природного права як різновид законів соціальної природи. Відповідно до цього у статті піддаються критиці концепції природного права, які ігнорують факт реального існування і дії законів соціальної природи, і зокрема законів природного права. З огляду на соціально-натуралістичне праворозуміння автор пропонує по-новому розв’язувати актуальні проблеми юриспруденції. Зокрема, обґрунтовується необхідність заснувати правопорядок у суспільстві (і міжнародний правопорядок) на принципі верховенства законів природного права. У світлі соціального натуралізму по-новому трактуються фундаментальні фактори правової реальності. У результаті дослідження феномена права за допомогою методології, заснованої на соціальному натуралізмі, автор доходить висновку, що природне право – це закони соціальної природи, що визначають природні права і природні обов’язки людей у їх суспільному житті і які мають втілюватися у форму позитивного законодавства. А останнє є інструментом для забезпечення узгодженості суспільного життя людей із законами природного права. Відповідно до соціально-натуралістичного праворозуміння фундаментальне понят тя “право” визначається як закони природного права, відкриті людьми, відображені в їх правовій культурі і втілені ними в форму позитивного законодавства та практику його застосування. У висновках формулюються ідеї для соціальної практики, що випливають із принципу верховенства законів природного права.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

Purpose. The article considers the process of forming the image of the military human during the military expansion of the USSR in the late 1930's on the basis of materials of individual publications of Soviet military periodicals of that time. The military press of this period is characterized by a variety of publications: from ordinary army newspapers to political publications for the command and military-political staff of the Red Arme and the USSR Navy. All publications had a similar structure and content, so the source base is the materials published in the newspaper “Krasnaya Zvezda” and the periodical “Propagandist and agitator of the Red Army”, which contain significant and interesting material on all aspects of social and political image of the Soviet soldier in this period Results and scientific novelty of the study. It was found that the process of forming the image of the military, well reflected in the Soviet military-political periodicals at the beginning of the Soviet military expansion had the following features. the social image was formed on the basis of the needs of the then foreign and domestic policy of the Soviet state and reflected all the claims of the Soviet system to world domination. The task of the military press was to depict the successes in creating the image of a special, different from the Western model of the soldier. The tendency to glorify a soldier of the revolutionary army continues, attention is focused on the connection of generations, comparisons are made with the heroes of the past, even with epic heroes.This points to attempts to prove the legitimacy of claims to the entire military historical heritage, to all those territories that were once conquered by the Russian army (contrary to the very Bolshevik position on the unjust and aggressive nature of the wars once waged by the Russian tsarist army). The image of an impeccable soldier with a clear understanding of his historical mission as a liberator, a victor, because the wars in which the USSR entered in 1939 were a priori defined as legitimate, just from the point of view of the Bolshevik dogma of war just and unjust. The image of the military human in the Soviet consciousness of both the average citizen and the soldier himself, which, in turn, were formed under the significant influence of propaganda, which was important for both the Red Army and society. The general social image of the invincible army, the impeccable fighter of the Red Army, gradually intensified, in a way uniting the images of the leaders of the party and the country with the image of an ordinary soldier, which became part of the mythologizing Soviet reality. All the above provisions make it possible to note that the military-political press of the end 1930’s, in the context of military conflicts, although quite standardized, at that time successfully fulfilled its role in building a stable social image of the Soviet military. Already at this time there is a certain evolution of the image military human. The public image of a soldier of the revolutionary Red Army is transformed into the image of a liberating soldier, a defender of peace throughout the world. This clearly shows the traditional for the empire awareness of its messianic role in the world, on the basis of which was built a new form, but essentially old social image of the military human. Key words: military press of the USSR, social image of the military human, Red Army. Мета роботи. У статті розглядається процес формування образу військового у період розгортання військової експансії СРСР в кінці 1930-х рр. за матеріалами окремих видань радянської військової періодики цього часу.Військовий друк означеного періоду вирізняється багатоманітністю видань різного характеру: від звичайних армійських газет до політичних видань для командного та військово-політичного складу РСЧА і ВМФ СРСР. Усі видання мали схожу структуру та наповненість, тож джерельною базою виступають матеріали, розміщені в газеті «Красная Звезда» та періодич-ному виданні «Пропагандист и агитатор РККА», що містять значний і цікавий матеріал стосовно всіх аспектів формування соціального і політичного образу радянського солдата у означений період.Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовано, що процес формування образу військового, добре відображений в радянській військово-політичній періодиці на початку військової експансії СРСР мав наступні риси.Цей суспільний образ формувався, виходячи з потреб тогочасної зовнішньої та внутрішньої політики радянської держави і відображав усі претензії радянської системи на світове панування. Завданням військової преси було змалювання успіхів у створенні образу особливого, відмінного від західної моделі солдата. Продовжується тенденція героїзації бійця революційної армії, акцентується увага на зв’язку поколінь, здійснюється порівняння з героями минулого, навіть з билинними богатирями. Це вказує на спроби доведення законності претензій на всю військову історичну спадщину, на всі ті території, які були колись завойовані російською армією (всупереч самої більшовицької позиції про несправедливий і загарбливий характер війн, що вела колись російська царська армія).Вибудовувався образ бездоганного бійця з чітким усвідомленням своєї історичної місії визволителя, переможця, оскільки війни, в яку вступав СРСР в 1939 року апріорі визначалися законними, справедливими з точки зору більшовицького догмату про війни справедливі і несправедливі.Слід враховувати тогочасні суспільні вимоги до образу військового в радянській свідомості як пересічного громадянина, так і самого військовика, які, в свою чергу, формувалися під значним впливом пропаганди, що мало важливе значення як для самої Червоної армії, так і для суспільства. Загальний суспільний образ непереможної армії, бездоганного бійця Червоної армії поступово посилювався, певним чином об’єднував в єдине ціле образи вождів партії та країни з образом звичайного солдата, що стало частиною міфологізації радянської реальності. Усі вищезазначені положення дають можливість зауважити, що військово-політичний друк кінця 1930-х рр., в умовах роз-гортання військових конфліктів, хоч і доволі стандартизований, на той час успішно виконував свою роль у процесі побудови стійкого суспільного образу радянського військового. Уже в цей час спостерігається певна еволюція образу військового. Суспільний образ бійця революційної Червоної армії трансформується в образ воїна-визволителя, захисника миру в усьому світі. У цьому чітко спостерігається традиційне для імперії усвідомлення своєї месіанської ролі в світі, на основі якого і вибудовувалася новий за формою, але старий за сутністю суспільний образ військового.Ключові слова: військовий друк СРСР, соціальний образ військового, Червона армія.

У статті обґрунтовуються теоретико-методологічні підходи до проблеми професійної свідомості сучасного педагога. Зазначається, що професійна свідомість педагога постає як форма відображення професійно-педагогічної реальності, як інтегральне особистісне утворення суб'єкта діяльності, становлення і розвиток якого здійснюється під впливом професійного середовища та активної участі у педагогічній діяльності.

Визначено, що віртуальна реальність – це новий організований соціальний простір, який на противагу відображення реальної дійсності є джерелом відмінності, заміщення, маніпуляцій, симулякрів - особливих об'єктів «відчужених знаків». З’ясовано, що важливою характеристикою віртуальної культури є її мозаїчність, пов'язана з особливостями процесу пізнання, а також структурування та ціннісного відбору соціального досвіду життєдіяльності. Як наслідок інтенсивного впровадження комп'ютерних інформаційних технологій у повсякденну культуру, безперервного і безладного потоку інформації, формується певний тип віртуальної культури, що поєднує в собі випадкові елементи культур різних народів та епох. Продемонстровано як дані елементи осідають за певними статистичними законами у свідомості індивідів, утворюючи щось на зразок «сховища повідомлень». Досліджено, що визначальною рисою віртуальної культури є побудований за принципом мультимедійного гіпертексту віртуальний простір, тобто специфічна організація інформаційних масивів, елементи яких пов'язані між собою асоціативними відносинами. Зазначено, що через специфіку просторової організації віртуальної реальності, у віртуальній культурі формується інша логіка мислення: нелінійна, непослідовна, недетерміністская, асоціативна. Ці ефекти досягаються завдяки моделюванню «іншого соціуму» та «іншого часу», відмінного від реального соціального часу - неодновимірного, оборотного, різноспрямованого і нескінченного. Підсумовується, що завдячуючи віртуальній реальності, не відбувається ціннісного відбору і структурування соціального досвіду, як у випадку спрямованого процесу пізнання, що реалізується за допомогою системи освіти. У цьому полягає основна відмінність віртуальної культури від культури в її традиційному розумінні в науці як ціннісно-відібраного та символіко-семіотично організованого досвіду багатьох людей. Sashchuk Hanna. Virtualization of reality as a phenomenon of culture of modern information society. Research defines virtual reality as a new organized social space, that instead of reflecting existing reality has become a source of differences, substitutions, manipulations and simulacra – particular objects of «detached symbols». It has been discovered, that mosaicism is an important characteristic of the virtual culture, which is associated with distinctive qualities of the cognitive process, as well as the structuring and the value-based prioritization of social experiences obtained while living. As the result of the intensive implementation of computer information systems into everyday culture, as well as constant and random flow of information, a certain type of virtual culture is formed. The type, that combines random cultural elements from different peoples and different times. The research demonstrates, how these elements, in accordance with certain laws of statistics, settle in the minds of individuals, creating something similar to a «message storage». It has been brought to light, that a defining characteristic of the virtual culture is virtual space, built specifically in accordance with the principle of multimedia hypertext, meaning a specific organization of data pools, the elements of which are interconnected by associative relations. It has been stated that due to the specifics of spatial orientation of virtual reality, a completely different mind-set logic is formed in the virtual culture, it is non-linear, inconsistent, non-deterministic and associative. These results are obtained by modelling a «different society» and a «different time», distinctive from real social time – multidimensional, reversible, multidirectional and endless. The research concludes that in virtual reality the structuring and the value-based prioritization of social experiences obtained while living does not take place, as opposed to the case with targeted cognitive process, implemented by the education system. This is the main difference between virtual reality and traditional, scientifically-defined culture, with the latter being a value-selective and symbol-semiotic organized experience of many people.

Статтю присвячено вивченню особливостей спілкування студентської молоді в інтернет просторі. Проаналізовано сучасні погляди на реальне та віртуальне спілкування у житті студентів. Розкрито психологічні особливості інтернет-спілкування. Узагальнено та систематизовано психологічні чинники онлайн-комунікації. З метою дослідження особливостей віртуальної комунікації використано методику «Діагностика загального рівня комунікабельності», тест «Діагностика емоційних бар’єрів у міжособистісному спілкуванні», тест «Діагностика потреби у спілкуванні», питальник «Сприймання Інтернету», спостереження, кореляційний аналіз. Визначено, що спілкування – багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Інтернет-комунікація поєднує чотири процеси: створення нової реальності, відображення об’єктивної дійсності, прояв суб’єктивно-особистісного світу співрозмовників, передача свого духовного змісту всім учасникам. Виявлено, що умови, в яких відбувається віртуальна комунікація, істотно змінені, порівняно з умовами реального спілкування: анонімність, своєрідність протікання процесів міжособистісного сприйняття в умовах відсутності невербальної інформації, добровільність і бажаність контактів, ускладненість емоційного компоненту спілкування. В процесі проведеного дослідження виявлено такі психологічні чинники Інтернет комунікації молоді: задоволення потреби в пошуку інформації, розвазі, відпочинку, спілкуванні, навчанні; подолання емоційних бар’єрів у міжособистісній взаємодії; потреба в сенсорній стимуляції; втрата відчуття часу; низький рівень комунікабельності в реальному житті; проєктування реальності в онлайн-простір; зміна свідомості в результаті використання кіберпростору. На основі результатів емпіричного дослідження, даних кореляційного аналізу встановлено, що загальний рівень комунікабельності, емоційні бар’єри в міжособистісному спілкуванні та змінені стани свідомості внаслідок використання Інтернету можна розглядати як взаємообумовлюючі та взаємопідсилюючі чинники, між якими існує достовірний тісний взаємозв’язок.
 Література
 
 Андреева, Г.М. (2008). Социальная психология: учебник для вузов. Москва : Аспект Пресс.
 Бондаровська, В. (2005). У мережі Інтернет: психологічні, етичні, культурологічні проблеми. Психолог, 25, 10–15.
 Войскунский, А.Е. (2004). Актуальные проблемы психологии зависимости от Интернета. Психологический журнал, 1, 90–100.
 Жичкина, А.Е. (1999). Социально-психологические аспекты общения в Интернете. Режим доступа: http://flogiston.ru/articles/netpsy/refinf
 Игнатьева, Э.А. (2009). Психологические тренинги развития способностей виртуального общения. Психологическая наука и образование, 2, 82–85.
 Лацанич, О.Л. (2000). Спілкуванння як особливий вид діяльності. Науковий вісник Ужгородського державного університету. Сер. Педагогіка. Соціальна робота, 3, 48–49.
 Моцик, Р.В. (2015). Інтернет-залежність та її вплив на виховання сучасної людини. Педагогічна освіта: теорія і практика, 18, 292–297.
 Немеш, О.М. (2017). Віртуальна діяльність особистості: структура та динаміка психологічного змісту. (Монографія). Київ : ВД «Слово».
 Чудова, И.В. (2002). Особености образа «Я» «жителя Интернета». Психологический журнал, 23(1), 113–118.
 Юсупова, Н.О. (2009). Міжособистісні стосунки студентів в аспекті віртуальної взаємодії. Практична психологія і соціальна робота, 4, 78–80.
 Caroline, Flisher, (2010). Getting plugged in an overview of internet addiction. Journal of Paediatrics and Child Health, 46(10), 557–559.
 Fredrickson, B.L. (2013). Positive emotions broaden and build. Advances in Experimental Social Psychology, 47, 1–53.
 Kebritchi, M., Lipschuetz, A., & Santiague, L. (2017). Issues and challenges for teaching successful online courses in higher education: А literature review. Journal of Educational Technology Systems, 46(1), 4–29.
 Sun, A., & Chen, X. (2016). Online education and its effective practice: A research review. Journal of Information Technology Education, 15, 157–190.
 Young, K. (2000). Internet Addiction Test. Retrieved from: http://www.netaddiction.com/resources/internet_addiction_test.htm

У статті доведено, що художнє мовлення – це об’єкт лінгвістичних досліджень у контексті двох мовознавчих парадигм – традиційної (системоцентричної) та сучасної (прагматично-комунікативної). З’ясовано, що дискурсивний статус художнього тексту актуалізує прагматичний чинник в ньому, що уможливлює його інтерпретацію не лише як фіксацію повідомлення в комунікативному акті, а й акцентує увагу на комунікативних ролях автора й читача, збіг концептуальних систем яких є умовою для його адекватного розуміння.
 
 Ключові слова: текст, художній дискурс, концепт, сприйняття й інтерпретація тексту, прагматично-комунікативна єдність, комунікативність, діалогічність, лінгвістичний аналіз тексту.
 
 Покликання
 Список використаної літератури
 Бабенко, Людмила, и Казарин, Юрий. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика. Москва: Флинта, Наука, 2003.
 Воробьева, Ольга. Лингвистические аспекты адресованности художественного текста (одноязычная и межъязыковая коммуникации). Автореф. дисс. …докт. филол. наук : спец. 10.02.19. Москва, 1993.
 Гадамер, Ханс-Георг. Истина и метод. Основы философской герменевтики. Перевод Б. Н. Бессонова. Москва: Прогресс, 1988.
 Горошкіна, Олена. «Роль когнітивної методики у формуванні соціокультурної компетенції учнів». Семантика мови і тексту: матеріали ХІ Міжнародної наукової конференції. Івано-Франківськ, 2012, с. 127–30.
 Живіцька, Інна. «Мовна картина світу як відображення реальності». Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету, вип. 4, 2010, с. 20–5.
 Загнітко, Анатолій. Лінгвістика тексту: теорія і практикум. Донецьк: Юго-Восток, 2007.
 Зорівчак, Роксоляна. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози). Львів, 1989.
 Єрмоленко, Світлана. «Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов’янських стилістик». Мовознавство, № 2–3, 1998, с. 25–36.
 Ковалик, Іван. Методика лінгвістичного аналізу тексту. Київ: Вища школа, 1984.
 Колегаева, Ирина. Текст как единица научной и художественной коммуникации. Одесса, 1991.
 Кондратенко, Наталія. Синтаксис українського модерністського і постмодерністського художнього дискурсу. Київ, 2012.
 Кочан, Ірина. Лінгвістичний аналіз тексту. 2-ге вид. Київ: Знання, 2008.
 Кулибина, Наталья. Художественный дискурс как актуализация художественного текста в сознании читателя. URL: http://www.gramota.ru/biblio/magazines/mrs/ mrs2001-01/28_211.
 Кухаренко, Валерія. Інтерпретація тексту. Вінниця: Нова книга, 2004.
 Лисенко, Неля. «Специфіка художнього слова і його функціональні вияви в українській літературі». Рідне слово в етнокультурному вимірі. Дрогобич: Посвіт, 2012.
 Луценко, Оксана. «Герменевтичні критерії лінгвістичного аналізу тексту». Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії, вип. 21 (3), 2013, с. 131–3.
 Михайлов, Н. Теория художественного текста. Москва: Издательский центр «Академия», 2006.
 Папина, Аза. Текст: его единицы и глобальные категории. Москва, 2002.
 Петрова, Л. Лингвокогнитивные основы художественной картины мира. Симферополь, 2006.
 Плеханова Т. Дискурс-анализ текста. Минск: ТетраСистемс, 2011.
 Постовалова, Валентина. Картина мира в жизнедеятельности человека. Роль человеческого фактора в языке: язык и картина мира. Москва: Наука, 1988.
 Прохоров, Юрий. Действительность. Текст. Дискурс. Москва: Флинта; Наука, 2006.
 Седов, Константин. Дискурс и личность: эволюция коммуникативной компетенции. Москва: Лабиринт, 2004.
 Селиванова, Елена. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. Киев: ЦУЛ; Фитосоциоцентр, 2002.
 Селіванова, Олена. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008.
 Сидоров, Евгений. Онтология дискурса. 2-е изд. Москва, 2009.
 Форманова, С. «Функціонально-стилістична семантика заголовка як структуроутворюючого елемента тексту». Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Філологія, вип. ХV–ХVІІІ, 2007, с. 566–70.