Journal articles: 'Військове право'

1

Шамрай, Б. М. "ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОБМЕЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПІД ЧАС ДІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (2020): 70–73. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).322.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються правові аспекти обмеження конституційних прав та свобод військовослужбовців під час дії правового режиму воєнного стану. Висвітлено погляди вчених щодо розуміння обмежень прав та свобод осіб, які проходять військову службу у Збройних силах України й інших військових формуваннях. Зазначається, що обмеження прав і свобод військовослужбовців об’єктивно необхідні, ураховуючи специфіку військової служби, а також пов’язані з належним виконанням службових обов’язків, підтриманням належного рівня бойової та мобілізаційної готовності військ (сил). Проаналізовано нормативно-правові акти, що визначають основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та регулюють проходження військової служби, якими передбачено окремі обмеження конституційних прав і свобод військовослужбовців в умовах правового режиму воєнного стану. З’ясовано, що особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що, виконуючи обов’язки військової служби, вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством і визначаються особливостями проходження військової служби. Встановлено, що обмеження прав та свобод військовослужбовців в умовах правового режиму воєнного стану зумовлюються тим, що на військовослужбовців, крім загального законодавства, також поширюється військове законодавство, яке обмежує окремі їхні конституційні права, зокрема конституційне право на пенсійне забезпечення та надання щорічних відпусток. Наголошується на важливості вдосконалення нормативно-правової бази шляхом закріплення на законодавчому рівні отримання грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та виплати пенсійного забезпечення під час проходження військової служби в умовах правового режиму воєнного стану особам, які за вислугою років мають право на щорічну відпустку та пенсію. Зазначається, що проходження військової служби, її характер, підвищена небезпека для життя осіб, що її проходять, додаткові обов’язки, підвищені навантаження та додаткова відповідальність передбачають необхідність додаткових соціальних і правових гарантій для осіб, що її проходять.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Богуцький, П. "Військове право у регулюванні відносин військової сфери". Право військової сфери, № 3 (2007): 20–22.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Капустін, Андрій. "ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА У ВІЙСЬКОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 січня 2020): 306–20. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.203.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано військове законодавство України на предмет повноти імплементації міжнародного гуманітарного права, та досліджені організаційні-правові механізми ефективної реалізації положень міжнародного гуманітарного права у військової сфері. Досліджено зобов’язання держави щодо дотримання міжнародного гуманітарного права особовим складом збройних сил. Зроблено висновок, що необхідною передумовою ефективної імплементації міжнародного гуманітарного права у збройних силах є створення відповідного організаційно-правового механізму, який би включав: 1) безпосередньою імплементацію норм міжнародного гуманітарного права у військове законодавство; 2) толкування та роз’яснення норм міжнародного гуманітарного права; 3) розповсюдження знань про міжнародне гуманітарне право у збройних силах; 4) забезпечення неухильного виконання приписів міжнародного гуманітарного права у збройних силах; 5) контроля за виконанням саме в системі збройних сил. Проаналізовано загальне та спеціальне законодавство України щодо дотримання положень міжнародного гуманітарного права у період Антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил Збройними силами України. Зроблено висновок про відповідність законодавства міжнародним зобов’язанням з цих питань. Обґрунтовано, міжнародне гуманітарне право в достатній степені інкорпоровано у військове законодавство України, а саме у бойові статути та Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України. Проаналізовано положення Інструкції з точки зору відповідності Женевським конвенціям від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколам від 8 червня 1977 р. Обґрунтована необхідність створення окремого департаменту з застосування міжнародного гуманітарного права у Збройних силах України та поліпшення розповсюдження знань та навичок щодо застосування міжнародного гуманітарного права особовим складом Збройних силах України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Шакун, Василь Іванович. "ЧИ ПОТРІБНА УКРАЇНІ ВОЄННО-ПРАВОВА НАУКА?" New Ukrainian Law, № 2 (26 червня 2024): 114–21. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2024.2.15.

Full text

Abstract:

У статті досліджено окремі тенденції формування нового світового порядку як системи формальних і неформальних правил і норм міжнародних відносин. Констатовано, що війна росії проти України, яка ведеться на території України, очевидно, має глобальний характер завдяки воєнній, економічній, фінансовій, дипломатичній, інформаційній та ідеологічній підтримці зарубіжних держав, НАТО і ЄС. Сама війна має гібридний характер і включає поряд із воєнними діями застосування економічних та фінансових санкцій, інформаційні й цивілізаційні складники. У дослідженні висунуто гіпотезу, що одним із викликів російсько-української війни є необхідність створення освітньої системи, яка зможе формувати логіко-історичні способи мислення, здатні розрізняти складники гібридних процесів, проводити їх сутнісний аналіз і з’ясовувати форми поєднання. У статті обґрунтовано, що наукове та навчальне забезпечення сил оборони та безпеки не завжди здійснюється відповідно до суспільних потреб щодо забезпечення захисту конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України. Аналіз нормативно-правових актів і наукових досліджень у цій сфері дозволив визначити системні проблеми подальшого розвитку не тільки воєнно-правової науки, але й військово-правової науки та освіти в умовах російської агресії та євроатлантичної інтеграції України. Здійснене дослідження дозволило запропонувати певні дії: уточнити перелік пріоритетних досліджень з актуальних проблем військового та воєнного права; продовжити роботу з кодифікації законодавства у сфері оборони; запровадити нову спеціальність L 11 «Військове та воєнне право». За результатами проведеного 30 листопада 2023 року круглого столу на тему «Військово-правова наука та освіта в Україні: уроки російсько-української війни» зроблено висновки щодо актуалізації концепцій воєнно-правової та військо-правової науки з акцентом на забезпечення належної організації військової підготовки в школі, післяшкільної військово-правової освіти, територіальної оборони, військової служби, системи соціального та пенсійного забезпечення, розробки дієвих статутів про дисципліну. Висловлено перспективну пропозицію щодо координації Національною академією наук України правових досліджень, зокрема у сфері воєнно-правової та військово-правової наук через створення нового відділення – «Відділення військових наук».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

ХАРИТОНОВ, СЕРГІЙ. "Зміцнення військового правопорядку та окремі питання вдосконалення кримінального законодавства України". Право України, № 2020/02 (2020): 198. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-198.

Full text

Abstract:

Оборона України, захист її суверенітету, недоторканності та територіальної цілісності від агресивних посягань, забезпечення державної безпеки є справою держави, суспільства та всього народу України, що знайшло чітке закріплення у статтях 17, 65 Конституції України. Ця діяльність держави та сус пільства загалом є правом усіх суб’єктів суспільного буття і кожного з них окремо, якому одночасно відповідає їх конституційний обов’язок. Цей обов’язок доцільно поділити на загальний – держави, суспільства і кожного громадянина України та спеціальний, який притаманний окремим суб’єктам, а саме: З бройним Силам України (ЗСУ), Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України. У сутності й взаємодії ці суб’єкти становлять воєнну організацію України. Для забезпечення належного функціонування воєнної організації та виконання завдань, які ставляться перед нею, держава створює фундаментальну нормативноправову базу, що визначає спеціальний правовий режим, щодо прав та обов’язків структурних одиниць цієї організації. Основою правового режиму є військова дисципліна та військовий правопорядок. Цей правовий режим реалізується через систему відповідних засобів: організаційних, економічних, правових. Серед останніх засоби кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінальної відповідальності за військові злочини, що мають загальнопревентивний (спеціальнопревентивний), виховний та каральний характер, відіграють суттєве значення. Саме кримінально-правова охорона суспільних відносин у сфері несення військової служби сприяє існуванню належної військової дисципліни та правопорядку у військових підрозділах, що слугує необхідним підґрунтям для забезпечення боєздатності цих підрозділів і загалом утво рюють стан обороноздатності та захищеності держави. У сучасних умовах, коли Україна пере буває, по суті, у стані збройного конфлікту, це значною мірою впливає на стан злочинності в різноманітних сферах життєдіяльності держави, зокрема й у ЗСУ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства. Статис тичні дані Генеральної прокуратури України свідчать, що останнім часом, почи наючи з 2014 р., спостерігаються тенденції зростання кількості злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), що, безперечно, негативно впливає на забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, здатності воєнної організації України адекватно реагувати на будь-які акти ворожих дій із боку інших держав. Злочини проти порядку несення військової служби мають питому вагу в масиві всієї злочинності в Україні. Зрозуміло: якщо не вживати заходів, здатних суттєво вплинути на військову злочинність для стабілізації ситуації у сфері військового правопорядку та військової дисципліни, це створить серйозну загрозу для національної безпеки України. Мета статті – запропонувати внесення належних змін до змісту деяких статей чинного Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Лаврьонов, Р. П. "ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ". Kyiv Law Journal, № 4 (15 січня 2024): 96–100. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.4.14.

Full text

Abstract:

Анотація. Присвячена дослідженню проблем кримінальної відповідальності за злочини проти порядку несення військової служби за кримінальним законодавством України. Розглянуті історичні засади кримінальної відповідальності за військові злочини, та визначена обумовленість кримінальної відповідальності за ці злочини. Дана стаття присвячена аналізу історичного дискурсу, пов’язаного із кримінальною відповідальністю за військові злочини. Автор розглядає розвиток правових норм і стандартів, які стосуються військових злочинів, відповідно до міжнародного та національного законодавства. Перегляд історичного контексту дозволяє авторові висвітлити еволюцію уявлень про військову відповідальність, враховуючи зміни в політичному, соціальному та культурному середовищі. Стаття розглядає ключові періоди та етапи, коли формувалася концепція військової кримінальної відповідальності, враховуючи важливі події та міжнародні конфлікти. Особлива увага приділяється ролі міжнародних трибуналів та судів у визначенні та покаранні військових злочинів. Автор також розглядає сучасні виклики і тенденції в області військової кримінальної відповідальності, зокрема, враховуючи зміни в характері збройних конфліктів, роль нових технологій та глобальні виклики в забезпеченні справедливості. Ця стаття спрямована на вивчення історичних та сучасних аспектів правового регулювання військових злочинів, а також на розуміння динаміки змін у підходах до військової кримінальної відповідальності в контексті міжнародного співтовариства. Актуальність дослідження «Історичний дискурс кримінальної відповідальності за військові злочини» надзвичайно важлива у контексті сучасних світових подій та розвитку міжнародного права. Зокрема, дослідження такої теми має кілька ключових аспектів актуальності: 1. Міжнародні конфлікти та військові дії. 2. Міжнародна юстиція та трибунали. 3. Етика та гуманітарне право. 4. Глобальні виклики. Отже, дослідження історичного дискурсу є важливим кроком у поглибленому розумінні проблем військових злочинів та сприяє розвитку ефективних міжнародних механізмів їх запобігання та покарання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Harasymiv, Taras. "Military Law in the Legal System of Ukraine: Conceptual Dimensions." Visnik Nacional’nogo universitetu «Lvivska politehnika». Seria: Uridicni nauki 11, no. 44 (2024): 28–34. https://doi.org/10.23939/law2024.44.028.

Full text

Abstract:

Abstract. The article defines the theoretical, methodological and practical principles of military law as a separate branch of law and clarifies its place and role in the legal system of Ukraine. It was determined that military law is a system of universally binding norms, formally defined rules of conduct in the military-public sphere, which are established, protected and provided by the state and regulate social relations related to the activities of the military organization of society and are aimed at ensuring the protection of the state , sovereignty, territorial integrity. The main features of military law are normativity, formal certainty, obligation, regularity, procedurality, connection with the state, systematicity. In general, the structure of military law indicates its systemic unity, as a result of which the ontological features of this complex field of law are manifested, insisting on the fact of its existence and doctrinal certainty. Structural elements of military law have their own regulatory component. Provisions of one or more laws, normative acts, including military orders, international agreements, separate court decisions, which introduced law enforcement norms into the practice of legal regulation; norms of customary law fill the institutional formations of military law with content. It has been proven that military law is a system of universally binding norms, formally defined rules of conduct in the military-public sphere, which are established, protected and provided by the state and regulate social relations related to the activities of the military organization of society and are aimed at ensuring the protection of the state , sovereignty, territorial integrity. The main features of military law are normativity, formal certainty, obligation, regularity, procedurality, connection with the state, systematicity. Therefore, the formation and development of the concept of military law of Ukraine shows that military law is objectified in legal reality and requires an epistemological study of its essence, social functions, prospects, implementation of scientific forecasting, ensuring regulatory influence on important processes that take place in the military-public sphere in the conditions of Russia's military aggression, which poses a direct threat to national security. Military law is an integral complex formation of the integral system of Ukrainian law, therefore, scientific research in this area should be continued in this direction. Keywords: national law; modern Ukrainian law; legal norms; branch of law; legal system; military law; military; military formations; constitutional rights; rights of military personnel.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Бак, В. І., та М. С. Мєдвєдєва. "СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ПРАВ ЛЮДИНИ". Ірпінський юридичний часопис, № 2(15) (14 червня 2024): 277–83. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-2(15)-2024-277-283.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто ключовi аспекти прав людини в міжнародному праві, гарантії їх дотримання та захисту, а також концепції міжнародного гуманітарного права на сьогодні. Важливо розрізняти ці поняття та правильно визначати сферу їх регулювання. Досліджено співвідношення міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права. Окрема увага приділена нормативно-правовим актам, які регулюють сферу впливу міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. Розглянуто регіональні системи міжнародного права прав людини, які доповнюють національне та міжнародне право прав людини щодо захисту та поваги прав людини в окремих регіонах світу. Виділено три основні регіональні договори про права людини, які створюють закони про права людини на регіональному рівні. Міжнародне право прав людини та міжнародне гуманітарне право мають близьку взаємодію одне з одним. Обидва надають, наприклад, захист від тортур. Вони відрізняються тим, що регулюють юридично дискретні структури і зазвичай працюють у різних контекстах та регламентують різні відносини. Зазвичай права людини регулюють відносини між державами та фізичними особами в контексті звичайного життя, водночас як гуманітарне право регулює дії воюючих держав і тих учасників, з якими вони вступають у відносини. Зазначено перелік комбатантів; надано визначення поняттю «комбатанти»; вказаний перелік комбатантів, визначений міжнародним гуманітарним правом; прослідковується міжнародний досвід створення спеціальних військових трибуналів: Нюрнберзький процес, Токійський трибунал, міжнародний трибунал по колишній Югославії і міжнародний трибунал по Руанді й досліджено їх значення для розвитку міжнародних відносин. Частково досліджено історію створення Міжнародного кримінального суду та специфіку його діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Boychak, M. P. "ВОЄННО-ПОЛЬОВА ТЕРАПІЯ ЧИ ВІЙСЬКОВА ТЕРАПІЯ, ВОЄННО-ПОЛЬОВА ХІРУРГІЯ ЧИ ВІЙСЬКОВА ХІРУРГІЯ?" Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 1 (2020): 73–83. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.1(1)-073.

Full text

Abstract:

Вступ. У статті в дискусійній формі розглядається питання щодо назв кафедр військової терапії і військової хірургії Української військово-медичної академії та відповідних дисциплін, що вивчаються на цих кафедрах. В історичному аспекті досліджується еволюція поглядів щодо цих назв (воєнно-польова хірургія – військова хірургія, воєнно-польова терапія – військова терапія), починаючи від М.І. Пирогова, В.А. Оппеля, С.С. Юдіна, закінчуючи формуванням відповідних кафедр і навчальних дисциплін при організації Української військово-медичної академії. Мета. Розглянути питання щодо назв кафедр військової терапії і військової хірургії Української військово-медичної академії та відповідних дисциплін, що вивчаються на цих кафедрах. Матеріали та методи дослідження. В дослідженні використано історичний і бібліосемантичний методи для повного розкриття суті досліджуваних понять. Результати дослідження. Обидва терміни «Воєнно-польова терапія» і «Військова терапія» мають право на існування, використовувались у різні часи по різному. Як на нас, то більш правильно, сьогодні, з огляду назви кафедри і назви дисципліни, використовувати термін «Військова терапія», адже на кафедрі, крім класичної воєнно-польової терапії (ураження іонізуючим випромінюванням, ураження отруйними речовинами, біологічними чинниками тощо) вивчаються ще багато інших дисциплін: 24 дисципліни для слухачів факультету підготовки військових лікарів; 23 дисципліни для факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації (спеціалізація, тематичне вдосконалення, до 2020 року передатестаційні цикли) та 12 дисциплін для медичних сестер (спеціалізація, тематичне вдосконалення). Крім військових дисциплін на кафедрі ВТ викладаються «мирні» дисципліни: кардіологія, пульмонологія, гастроентерологія, гематологія, ревматологія, психіатрія і наркологія, психотерапія, фізіотерапія, лабораторна діагностика, функціональна діагностика тощо. Тобто термін «Військова терапія» має більш широке тлумачення ніж термін «Воєнно-польова терапія». Висновки. Підсумовуючи розглянуте питання, треба надати належне керівникам військової медицини, які при формуванні Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті імені О.О. Богомольця (пізніше УВМА) і профільних кафедр, назвали їх відповідно кафедрами військової хірургії і військової терапії. Якщо словосполучення «воєнно-польова» було вже застарілим для В.А. Оппеля і С.С. Юдіна майже 100 років назад, якщо М.І. Пирогов, який запропонував цей термін, сам його не вживав, якщо головний терапет Червоної армії М.С. Вовсі , головні терапевти фронтів, армійські терапевти Другої світової війни майже не користувалися ним, якщо засновник російської клінічної медицини М.Я. Мудров майже 300 років назад говорив про «військову терапію», а наш видатний земляк А. Чаруковський тоді ж говорив про «хвороби армії», а як нам бути з майбутніми партнерами по НАТО, якщо у них, та взагалі ніде у світі, більше не викорисовується термін «воєнно-польова» і не має воєнно-польової хірургії та воєнно-польової терапії, крім деяких бувших республік СРСР та країн його сателітів, які його собі присвоїли та «зрадянщили», то чи стоїть нам повертатись до колишніх назв, та дисциплін, які не існують? А своє захоплення генієм М.І. Пирогова і повагу до його особистості будемо виражати не у збережені терміну «воєнно-польова», а в іншому – у подальшому розвитку військової хірургії і військової терапії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Журавльов, М. С. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВІЙСЬКОВІ КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 35 (2022): 47–52. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2022.35.07.

Full text

Abstract:

Метою написання наукової статті є дослідження питань розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за військові кримінальні правопорушення. Наукова стаття містить дослідження розвитку кримінального законодавства у військовій сфері у період за часів існування Української РСР і до теперішнього часу. Автор акцентує увагу на необхідності належного дослідження генези кримінальної відповідальності за військові кримінальні правопорушення, адже врахування історичного досвіду може стати корисним при реформуванні окремих норм сучасного військово-кримінального законо-давства. Наголошено на існуванні проблемних питань у сфері правильної кваліфікації військових кримінальних правопорушень, чіткості визначення окремих елементів складів військових кримінальних правопорушень, що породжують можливості для довільного трактування окремих правових норм, формування суперечливої судової практики, які, як наслідок, можуть призводити до порушення прав військовослужбовців

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Лапка, О. Я., та Т. О. Пікуля. "УКРАЇНА В МАЙБУТНІЙ АРХІТЕКТУРІ СВІТОВОЇ БЕЗПЕКИ". Kyiv Law Journal, № 2 (20 жовтня 2022): 188–93. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.2.28.

Full text

Abstract:

Російсько-українська війна, яка триває з 2014 року поставила на порядок денний питання щодо побудови нової регіональної та міжнародної систем безпеки. Військове вторгнення Росії в Україну знаменує собою визначальний момент у перебудові геополітичного порядку. Битва за Україну – це не просто чергова регіональна війна, вона являє собою розрив відносин Росія-Захід, що матиме глибокі наслідки для Європи та світу. У який спосіб ця війна може вплинути на глобальний баланс сил проаналізовано у відповідній статті. Беручи за основу узагальнення основних тенденцій розвитку системи міждержавних відносин, запропоновані можливі тенденцій розвитку міждержавних відносин, серед яких названі: відбудеться новий поділ Європи; війна в Україні спровокує економічну та політичну кризу в Російській Федерації; війна в Україні поглибить стратегічний союз Російської Федерації з Китаєм; війна в Україні прискорять розподіл світу на два ворожі, конкуруючі табори; поновлення уваги до європейської безпеки стримуватиме розвиток відносин між США та Азією; війна в Україні прискорить глобальну гонку озброєнь. Незважаючи на усю невизначеність та можливу багатовекторність майбутньої системи міждержавних відносин у статті наголошено, що ключовою проблемою їхньої архітектури є вирішення питання, щодо системи прийняття нагальних рішень, щоб замість слів про «стурбованість», ухвалювалися ефективні заходи захисту міжнародного правопорядку. У висновку до дослідження визначено, що наявність як такої інституційної системи безпеки є недостатнім фактором стабільності в світі, універсальна міжнародна організація повинна відповідати таким критеріям, як відсутність право вето у окремо взятої держави; наявність автоматичного механізму позбавлення права голосу будь-якої держави, яка порушила міжнародне право, в тому числі Статут; розширення компетенції, разом із запровадженням імперативного права ухвалювати рішення в сфері безпеки, економіки, клімату і екології і прав людини; наявність потужного воєнного контингента у складі не менше 250 тисяч професійних військовослужбовців та резерву, які не підпорядковується жодному уряду, окрім Генасамблеї ООН та, у термінових випадках, Радбезу ООН, як постійно діючого світового уряду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Татаренко, Галина Вікторівна, та Любов В’ячеславівна Котова. "ПРОБЛЕМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ". Центральноукраїнський вісник права та публічного управління, № 3 (11 грудня 2023): 72–82. http://dx.doi.org/10.32782/cuj-2023-3-9.

Full text

Abstract:

Міжнародне гуманітарне право (далі – МГП) є важливим та достатньо ефективним інструментом досягнення міжнародного правопорядку в аспекті наявних загроз миру та безпеці. Саме міжнародне гуманітарне право спрямоване на забезпечення дотримання прав людини у період збройних конфліктів, а також пом’якшення наслідків цих конфліктів, спираючись на принципи гуманного ставлення до людини. У статті розглянуті основні положення такого правового інституту МГП, як «військовий полон», проаналізовані норми звичаєвого та конвенційного міжнародного гуманітарного права, які регламентують міжнародно-правовий режим щодо військовополонених. В роботі виокремлені деякі проблемні аспекти імплементації норм МГП щодо військовополонених до національного законодавства України та сформульовані пропозиції щодо закріплення соціальних гарантій для військовополонених. Вказується на необхідність чіткого розмежування між ознаками кримінальних правопорушень вказаних у статтях Кримінального кодексу України, а також визначення критеріїв жорсткого поводження з військовополоненими за нормами МГП та закріплення такого жорстокого поводження як військового злочину з суворим покаранням за нього. Запропоновані шляхи вирішення питань соціального захисту військовослужбовців, звільнених з полону. Зазначено, що Інструкція Міноборони з організації обліку особового складу – єдиний нормативно-правовий акт, який регулює відносини звільненого з полону військовослужбовця та підрозділу, в якому він служить. Проаналізовано законопроєкт № 8061 «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання права на звільнення з військової служби та відстрочки від призову під час мобілізації особам, звільненим з полону», яким передбачено право військовослужбовця звільнятися з військової служби після повернення з полону, а також можливість відстрочки від мобілізації для тих, хто був у полоні і виявив бажання завершити військову службу. Саме це перспективне законодавство має на меті узгодити національні норми з нормами Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (ІІІ) щодо права репатрійованих осіб не залучатися до військової служби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Аббасов, Емін. "Правові аспекти проблеми Донбасу в контексті самовизначення та права на відокремлення". Grani 27, № 3 (2024): 141–47. http://dx.doi.org/10.15421/172462.

Full text

Abstract:

Повномасштабне військове втручання Російської Федерації на територію України в 2022 році знову поставило територіальні проблеми України на порядок денний міжнародних відносин і міжнародного права. Зауважимо, що поряд із часто згадуваним міжнародним співтовариством Кримом, актуальним для України є й питання Донбасу. Виникнення проблеми Донбасу безпосередньо пов’язане з Російською Федерацією. У результаті спочатку непрямого, а потім прямого втручання Москви на сході України (на Донбасі) утворилися дві нові невизнані держави – Донецька народна республіка (ДНР) і Луганська народна республіка (ЛНР). Пізніше ці території були анексовані Росією. У статті розглянуто невизнані міжнародним співтовариством квазідержави ДНР та ЛНР в рамках принципів самовизначення, сецесії та територіальної цілісності міжнародного права. Основною метою цього дослідження було визначити, чи мають сепаратистські формування, що виникли на сході України, право на самовизначення та відокремлення враховуючи міжнародний правовий принцип територіальної цілісності держав. В якості методології дослідження використано методи відстеження процесу та кейс-стаді. Встановлено причинно-наслідкові зв'язки між політичними процесами та досліджено правові документи. Щоб дослідити представлену тему, були цитовані дані, зібрані з історії, міжнародного права та подібних галузей. Головною новизною дослідження є те, що проблема Донбасу оцінювалася з урахуванням права на самовизначення, права на відокремлення та принципу територіальної цілісності України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Добрянська, О. Д., О. О. Пунда та Н. Б. Новицька. "ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ У МІЖНАРОДНОМУ ГУМАНІТАРНОМУ ПРАВІ: ДОСВІД РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ". Ірпінський юридичний часопис, № 2(11) (7 грудня 2023): 157–69. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-2(11)-2023-157-169.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена питанням правового положення військовополонених у міжнародному гуманітарному праві на підставі аналізу досвіду російсько-української війни. Наголошено, що сподівання світового співтовариства на припинення воєн у майбутньому виявилися нездійсненними. ХХІ століття відзначається гонкою високотехнологічних озброєнь, розширенням держав-членів «ядерного клубу» та помітним поширенням ідеології мілітаризації. Підкреслено, що кроки України на шляху до роззброєння та відмови від ядерної зброї стали єдиним винятком із загальної тенденції останніх тридцяти років. Міжнародне право збройних конфліктів сьогодні забезпечує як загальний, так і спеціальний правовий захист від наслідків військових дій. Одним з таких несприятливих наслідків може бути полон. Військовополонені – це громадяни конкретної суверенної держави, а також добровольці, які є громадянами іноземної держави, на яких поширюються міжнародно-правові норми щодо захисту прав і свобод людини в період збройного конфлікту. Військовий полон можливий лише у період збройного конфлікту міжнародного характеру. Наголошено, що досвід російсько-української війни, як першого у світі масштабного конфлікту у постмодерніському світі, вимагає перегляду підходів до визначення правового положення військовополонених у сфері міжнародного гуманітарного права. Зазначено, що багато аспектів порядку обміну військовополоненими, міжнародним гуманітарним правом не регулюється. Вказано, що держави, які тримають у полоні, зобов’язуються повернути (практика індивідуального або групового обміну) або ж репатріювати військовополонених. При цьому сторони збройного конфлікту мають забезпечувати належні та прозорі умови репатріації й утримання військовополонених. Підкреслено, що особливим випадком обміну військовополоненими є унікальна ситуація з п’ятьма українськими командирами, які керували обороною «Азовсталі». У результаті їх обміну військові вимушені перебувати на території третьої держави під особисті гарантії її керівництва на невизначений строк. Зазначена ситуація створює нову практику застосування принципів міжнародного гуманітарного права. Формально аналіз норм джерел міжнародного гуманітарного права дозволяє стверджувати, що комбатанти, які перебували у полоні на території воюючої держави та у подальшому були переміщені до третьої (нейтральної) держави, продовжують перебувати у статусі військовополонених.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Бинюк, Н. М., та В. В. Ткачук. "ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ БІЖЕНЦІВ КРАЇНАМИ ЄС". Ірпінський юридичний часопис, № 2(15) (14 червня 2024): 284–91. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-2(15)-2024-284-291.

Full text

Abstract:

З 24 лютого 2022 року, коли росія розпочала жорстоке військове вторгнення в Україну, Європейський Союз вжив рішучих та скоординованих заходів, щоб допомогти українському народу. Допомога ЄС включає пряму гуманітарну допомогу, надзвичайну допомогу в сфері цивільного захисту, підтримку на кордоні: допомогу в розміщенні та реєстрації біженців, а також надання їм інформації та інших необхідних послуг, надання захисту: тим, хто рятується від війни, зокрема надання їм статусу біженця або тимчасового захисту в ЄС. Поточна ситуація з біженцями у світі є однією з найактуальніших та найгостріших проблем нашого часу, особливо в контексті війни в Україні. Мільйони людей змушені покинути свої домівки через конфлікт. У цій статті досліджується поняття «біженець» з точки зору міжнародного права, зокрема права Європейського Союзу. Розглянуто ознаки та категорії біженців, а також проаналізовано поточну ситуацію з біженцями в ЄС, наводячи статистичні дані. Окремо охарактеризовані нормативно-правові акти, що регулюють права та обов'язки біженців, а також варіанти легалізації їх перебування на території країн ЄС. У статті чітко окреслено перелік прав, які отримують біженці під час отримання відповідного статусу, та детально проаналізовано Директиву про тимчасовий захист. Активація Директиви про тимчасовий захист свідчить про глибоке розуміння та готовність Європейського Союзу надати допомогу та підтримку біженцям з України. У рамках Конвенції про статус біженців 1951 року біженець визнається як особа, що стала жертвою переслідувань та перебуває поза межами своєї країни з обґрунтованих побоювань. Дослідження розглядає ключові аспекти статусу, захисту та інтеграції біженців у суспільство з точки зору міжнародного та європейського права. Визначено різні категорії біженців, зокрема жінок і дітей, осіб, які перетнули кордон до початку війни, літніх людей та інших громадян України, які мають право на виїзд.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Лаврьонов, Р. П. "СУЧАСНА ПРОБЛЕМАТИКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА КЛЮЧОВІ ОЗНАКИ ВІЙСЬКОВОГО ЗЛОЧИНУ". Kyiv Law Journal, № 1 (21 квітня 2023): 294–302. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.1.45.

Full text

Abstract:

Ця наукова стаття розглядає сучасну проблематику кримінального права та військових злочинів, зокрема визначення військового злочину та відповідальності за його вчинення, проблеми захисту прав жертв військових злочинів та розвитку міжнародного права у цій сфері. Поняття «воєнний злочин» має дуалістичну природу. У першу чергу, воєнний злочин є одним із видів міжнародного злочину, відповідальність за який встановлена рядом міжнародних договорів. У той же час більшість національних кримінальних законів встановлюють кримінальну відповідальність за воєнні злочини. Це є наслідком імплементації норм міжнародного кримінального права в національне. Воєнні злочини передбачені також і КК України. Видається, що це викликано, принаймні, трьома причинами: по-перше, КК України не використовує поняття «воєнний злочин» та, незважаючи на спільний родовий об’єкт цих діянь, передбачає відповідальність за їх вчинення у двох різних розділах: в Розділі ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» та в Розділі ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» Особливої частини КК України. По-друге, протягом 23 років незалежності України нам вдавалось уникати військових конфліктів. Та, нарешті, по-третє, КК України 1960 року не виділяв міжнародні злочини в окрему Главу Особливої частини. Замість того міжнародні злочини, в тому числі й воєнні, були передбачені в Главі І «Злочини проти держави» та Главі ХІ «Військові злочини» Особливої частини КК України 1960 року. Стаття звертає увагу на необхідність розуміння коренів військових конфліктів та військових злочинів, а також на роль національних та міжнародних правозахисних організацій у попередженні та виявленні військових злочинів. У статті також згадується про можливість використання новітніх технологій для захисту прав людини в зоні конфлікту та виявлення та розслідування військових злочинів. Стаття містить важливі рекомендації та пропозиції для попередження військових злочинів та забезпечення відповідальності за їх вчинення, а також для захисту прав жертв військових злочинів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

SHIKHIYEVA, Konul Madat. "МІЖНАРОДНІ ЗБРОЙНІ КОНФЛІКТИ: ОСНОВНІ РИСИ, ПРИЧИНИ ТА ВИДИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 1(67) (26 травня 2023): 71–78. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2023-1(67)-10.

Full text

Abstract:

Збройні конфлікти, що стосуються людства, є злочинами проти людства. Збройні конфлікти є однією з найактуальніших проблем політичної науки. Незважаючи на те, що міжнародне право прийняло конвенції щодо цього злочину та ввело санкції, могутні країни світу використовують насильницькі засоби, щоб швидше та ефективніше переслідувати свої національні інтереси, і ці країни навіть не вагаються проливати кров невинних людей. Війна завжди була однією з актуальних проблем людства з моменту появи соціального класу і до нашого часу. У зв’язку з цим основною метою нашого дослідження є комплексний розгляд міжнародних збройних конфліктів, які є однією з найважливіших проблем конфліктології. У статті досліджено природу політичних конфліктів, а точніше міжнародних збройних конфліктів, які є різновидом зовнішньополітичного конфлікту, причини їх виникнення та основні характеристики. Розглянуто збройні конфлікти з політико-правової точки зору, надано визначення міжнародних збройних конфліктів відповідно до статуту ООН та міжнародних гуманітарних конвенцій (Женевської та Гаазької). Таким чином, починаючи з 1949 року, стаття 2, специфічна для чотирьох Женевських конвенцій, визначає міжнародний збройний конфлікт, який викликає застосування гуманітарного права. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, міжнародним збройним конфліктом вважається збройний конфлікт між двома або більше державами, які є учасниками Женевських конвенцій, а також випадки окупації всієї або частини території держави-учасниці, війни між національне визволення. У широкому розумінні міжнародні збройні конфлікти включають військово-політичні конфлікти і війни. У статті проаналізовано та досліджено основні ознаки та види військово-політичних конфліктів та їх відмінності від інших збройних конфліктів, особливо війни. Розглянуто такі види військово-політичного конфлікту, як військова анексія, військовий інцидент, військова провокація, вторгнення, агресія, роз’яснено сутність війни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Кудінов, С. С. "МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЯК РІЗНОВИД ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична, № 33 (30 червня 2022): 203–8. https://doi.org/10.5281/zenodo.7488912.

Full text

Abstract:

Метою дослідження є висвітлення матеріальної відповідальності військовослужбовців як різновиду юридичної відповідальності. Сформульовані у роботі положення є підґрунтям подальшої, більш глибшої гносеології цієї відповідальності як окремого інституту адміністративного права. Відзначається, що в межах такої галузі права як трудове право виокремлено інститут матеріальної відповідальності працівників. Аналіз чинного трудового законодавства та законодавства про матеріальну відповідальність військовослужбовців дозволяє вказати на певну схожість цих інститутів, однак, їх відмінності обумовлені, у першу чергу, правовим статусом військовослужбовців та особливостями військових відносин. Особливості службово-бойової діяльності визначають і специфіку суб’єктів цієї діяльності та обумовлюють особливості їх матеріальної відповідальності у порівнянні з працівниками, на яких поширюються норми трудового права Вказується, що чинне законодавство (Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі») містить дефініцію поняття матеріальної відповідальності військовослужбовців (та деяких інших осіб). Наголошується, що чинне законодавство не містить визначення матеріального правопорушення, хоча його ознаки (і склад) можна визначити, аналізуючи чинне законодавство про матеріальну відповідальність військовослужбовців. Зазначається, що матеріальна відповідальність має метою забезпечення збереженості військового та іншого відповідного майна, а тому визначає необхідність дбайливого ставлення військовослужбовців до ввіреного їм майна. Військове майно переважно не перебуває у вільному цивільному обігу. Саме тому матеріальна відповідальність військовослужбовців має, у першу чергу, компенсаційну функцію. Резюмується, що матеріальна відповідальність військовослужбовців є тим видом юридичної відповідальності, до якого притягаються військовослужбовці, винні у заподіяні шкоді державі через неналежне поводження з майном під час виконання своїх обов’язків та який має на меті компенсувати прямі збитки. На сьогодні існує необхідність у перегляді законодавчої дефініції матеріальної відповідальності, визначенні видів матеріальної відповідальності, чіткого окреслення осіб, які мають статус військовослужбовця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Савчук, Сергій Станіславович, та Анастасія Петрівна Ставнійчук. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОЇ БАЗИ США ГУАНТАНАМО ТА ПРАВОВИЙ РЕЖИМ УТРИМУВАНИХ НА НІЙ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (28 серпня 2023): 172–77. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.3.28.

Full text

Abstract:

В контексті потенційного вступу України до НАТО, що може супроводжуватися розміщенням іноземних військових баз на території України, в статті аналізується міжнародно-правовий статус іноземних військових баз та міжнародно-правовий режим утримуваних на ній на прикладі Військово-морської бази США Гуантанамо, розташованої на Кубі. В ході дослідження автори звертають увагу на цілий комплекс питань, що є предметом дискусій в науковому середовищі в контексті забезпечення дотримання вимог права міжнародних договорів, права міжнародної відповідальності, міжнародного гуманітарного права, стандартів прав людини. Окрему увагу в дослідженні приділено питанням реалізації судової юрисдикції на території іноземних військових баз на прикладі функціонування спеціальних військових комісій для боротьби з тероризмом, що формуються зі складу офіцерів, призначених Міністерством оборони США. Авторами відзначається, що на сьогоднішній день затверджено не вичерпний перелік протиправних діянь, що підпадають під юрисдикцію військових комісій, та включають широкий перелік протиправних діянь починаючи від мародерства та закінчуючи використанням цивільних у якості захисного щита від бойового вогню, а також суто терористичні акти у вузькому розумінні, наприклад, викрадення літаків. Разом з тим, незважаючи на функціонування військових комісій по лінії Міністерства оборони США, на сьогоднішній день більшість федеральних судів США все ще відмовляються приймати до розгляду справи, пов’язані з утриманням на Гуантанамо. Верховний суд США досить повільно приймає до розгляду та розглядає справи щодо утримуваних там людей. Однак саме він в своїх рішеннях визнав за американськими судами наявність юрисдикції щодо діянь, пов’язаних з утриманням на Гуантанамо. Також, досліджуються норми міжнародного права, що застосовуються до режиму осіб, які утримуються на Гуантанамо за підозрою у причетності до міжнародних терористичних рухів. Відзначається необхідність підтримання балансу між правом збройних конфліктів, міжнародним кримінальним правом та правом прав людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Свірко, Світлана Володимирівна, Віта Валентинівна Довгалюк, Віталій Олександрович Кучменко та Тетяна Михайлівна Тростенюк. "Військові бюджети країн G20: структура та напрями удосконалення". Економіка, управління та адміністрування, № 2(108) (1 серпня 2024): 65–77. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2024-2(108)-65-77.

Full text

Abstract:

Сучасний стан безпекового середовища в світі досяг надзвичайно низького рівня, що викликає потребу у перегляді підходів до обороноздатності кожної з країн світу в цілому та найпотужніших з них насамперед. У статті розглянуто військові бюджети країн Великої 20 та визначено ключові особливості структури кожного з них. Опрацювання Керівництва зі статистики державних фінансів 2014 року, а також поширення явища надання міжнародної військової допомоги на безповоротній основі від іноземних країн та міжнародних організацій країнам-учасникам воєнних конфліктів умотивувало необхідність розширення тезауруса військових фінансів та фінансів оборони, до якого слід врахувати: вхідні капітальні військові трансферти, вхідні поточні військові трансферти, вхідні капітальні військові гранти, вхідні поточні військові гранти. Під вхідними капітальними військовими трансфертами в контексті вітчизняних реалій пропонується розуміти трансферти в натуральній та грошових формах, які передбачають: перехід права власності на військовий актив (крім грошових коштів або оборотних активів військового призначення) від міжнародних партнерів (урядів інших країни або міжнародних організацій) до нашої країни в особі Міністерства оборони України як головного розпорядника бюджетних коштів за функцією «Оборона»; виникнення зобов’язання нашої країни в особі Міністерства оборони України як головного розпорядника бюджетних коштів за функцією «Оборона» придбати військовий актив (крім грошових коштів або оборотних активів військового призначення); добровольче припинення дії зобов’язання Міністерства оборони України як головного розпорядника бюджетних коштів за функцією «Оборона» придбати військовий актив (крім грошових коштів або оборотних активів військового призначення) перед міжнародними партнерами (урядів інших країни або міжнародних організацій) з їх відмовою у майбутньому щодо стягнення боргу. Вхідні поточні військові трансферти – це трансферти в натуральній та грошовій формах, що отримані від міжнародних партнерів (урядів інших країн або міжнародних організацій) нашою країною в особі Міністерства оборони України як головного розпорядника бюджетних коштів за функцією «Оборона», до яких належать всі вхідні військові трансферти, крім капітальних. У свою чергу вхідні капітальні військові гранти, вхідні поточні військові гранти отримали такі відповідні трактування: вхідні капітальні військові гранти – це вхідні капітальні військові трансферти цільового призначення; вхідні поточні військові гранти – це всі інші вхідні військові трансферти цільового призначення, крім капітальних. Запропоновані терміни вирізняються корелюванням із загальноприйнятою термінологією міжнародних державних фінансів, а також формують логічні підвиди капітальних / поточних грантів / трансфертів у контексті реалізації оборонної функції країни та фінансового забезпечення останньої. Їх запровадження у підсистему державних військових фінансів сприятимуть розбудові чіткого дієвого механізму формування, надання, використання та контролю військової допомоги країнам світу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

МЕЛЬНИЧЕНКО, Богдана, та Юлія ВОРОНЕЦЬКА. "ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ СУЧАСНИХ РЕАЛІЙ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки, № 4(72) (30 грудня 2024): 16–20. https://doi.org/10.32689/2522-4603.2024.4.3.

Full text

Abstract:

У статті здійснено загальну характеристику права людини на життя крізь призму сучасних реалій. Вказано, що права і свободи людини є найважливішою складовою загальнолюдської системи цінностей сучасного людства, надбанням цивілізації в правовій і політичній сферах, загальновизнаним критерієм суспільного та національного розвитку на сучасному етапі. Констатовано, що право на життя є основним правом людини, закріпленим як основними міжнародними документами у сфері прав людини, так і національними конституціями. Зауважено, що актуальність і важливість права людини на життя, його реалізація та захист є очевидними, оскільки без такого фундаментального права всі інші права втрачають будь-яке значення. Вказано, що повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України не тільки внесла певні корективи щодо реалізації прав людини на захист, але й стала наразі практично основним джерелом порушення прав й свобод людини та громадянина, оскільки щоденно завдає матеріальну та моральну шкоду громадянам, порушивши та зруйнувавши звичний спосіб життя українців. З’ясовано, що захист прав і свобод людини в умовах війни гарантує кожному обирати той чи інший законний спосіб захисту своїх порушених прав. Права людини гарантовано мають бути забезпечені публічною владою з метою їх реалізації громадянами. Визначено, що специфіка зобов’язань держави щодо захисту права на життя в умовах військових конфліктів включає: питання юрисдикції у випадку окупації території; перелік зобов’язань держави під час збройних конфліктів; межі необхідності застосування сили при правомірних воєнних діях, в умовах необхідності протидії терористичним актам, здійсненні спеціальних операцій; особливості розслідування фактів позбавлення життя. Зроблено висновок про те, що право на життя варто розуміти як фундаментальне, невідчужуване, абсолютне право людини, яке доцільно розглядати у двох аспектах: по-перше, як право особи на свободу від будь-яких незаконних зазіхань на життя з боку держави, її представників або приватних осіб; по-друге, як право особи вільно розпоряджатися власним життям.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Коба, Марія, та Олександр Коба. "ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ". Social Development: Economic and Legal Issues, № 2 (23 січня 2025): 96–103. https://doi.org/10.70651/3083-6018/2025.2.11.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу правових аспектів захисту прав військовослужбовців у воєнний час обумовлена низкою факторів як національного, так і міжнародного значення. Визначено, що з початком повномасштабного вторгнення країни-агресора в територію України у 2022 році військовослужбовці стали однією з ключових груп, що забезпечують територіальну цілісність, суверенітет і безпеку держави. З огляду на особливий характер військової служби, військовослужбовці стикаються з підвищеними ризиками для життя, здоров'я та соціальної стабільності. У цих умовах забезпечення їхніх прав, як соціальних, так і правових, стає важливою складовою стабільності не тільки армійського середовища, але й суспільства в цілому. У статті акцентується на тому, що захист прав військовослужбовців є невід'ємною частиною дотримання міжнародних стандартів прав людини, зокрема в умовах збройних конфліктів. Україна, як держава, що інтегрується в європейську правову систему, зобов'язана забезпечувати права військовослужбовців відповідно до міжнародних конвенцій і стандартів. Це включає право на соціальний захист, справедливий суд, захист від дискримінації та право на гідні умови праці. Окрему увагу приділено важливості забезпечення дотримання прав військових через механізми адміністративного та судового захисту, особливо в умовах воєнного стану, коли функціонують специфічні правові режими. Деякі права можуть бути тимчасово обмежені, але це не повинно впливати на фундаментальні права військовослужбовців, такі як право на захист, на справедливий суд, на соціальні гарантії та гідність. Зазначено, що дослідження проблематики захисту прав військовослужбовців у період війни є важливим як з науково-теоретичної точки зору, так і для вдосконалення правової бази України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

ТИМЧЕНКО, ЛЕОНІД, та ВАЛЕРІЙ КОНОНЕНКО. "Міжнародно-правовий захист морських просторів України в умовах агресії Росії проти України". Право України, № 2020/12 (2020): 22. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-022.

Full text

Abstract:

Звернення до міжнародно-правових засобів вирішення міжнародного спору є єдино можливим способом урегулювання міжнародних суперечок. Мирне врегулювання – це основний компонент забезпечення безпеки, формування системи міжнародних відносин, заснованих на виключенні застосування сили, взаєморозумінні, співпраці та довірі між суб’єктами міжнародного права. Та на скільки ефективні такі засоби, коли взаєморозуміння та довіра вже відсутні і, навпаки, діалог відбувається з позиції сили? Метою статті є аналіз механізмів міжнародно-правового захисту морських просто рів, їхня ефективність і проблеми застосування з метою захисту морських просторів України в умовах агресії Російської Федерації (РФ) проти України в судових закладах Організації Об’єднаних Націй (ООН) – Міжнародному суді ООН і Міжнародному трибуналі ООН з морського права (Трибунал). Подання позову до Міжнародного суду ООН з метою міжнародно-правового захисту морських просторів України в умовах агресії РФ проти України не є ефективним, оскільки існують певні юрисдикційні обмеження, які унеможливлюють звернення до нього у деяких категоріях справ. А тому держави вдаються до певних хитрощів, намагаючись обґрунтувати юрисдикцію Міжнародного суду ООН на підставі міжнародних актів, які опосередковано регулюють спірні правовідносини, але мають арбітражне застереження. У таких справах існує ризик програшу, а тому в таких випадках пропонується подавати позов щодо конкретного міжнародного правопорушення, використовуючи принцип forum prorogatum, який передбачає можливе визнання юрисдикції Суду ООН після звернення до нього. Офіційне вживання термінів “агресія”, “збройна агресія” в юридичній площині може вивести РФ із-під юрисдикції Трибуналу за допомогою застереження останньої відповідно до ст. 298 Конвенції ООН з морського права (Конвенція) (про суперечки щодо військової діяльності, включаючи військову діяльність урядовими суднами та літаками). Хоча РФ зробила застереження щодо юрисдикції Трибуналу про суперечки, які стосуються військової діяльності, Трибунал постановив, що справа щодо затриманих українських моряків не є суперечкою щодо військової діяльності, як це передбачено ст. 298 (1) (b). Це важливе рішення, враховуючи відсутність чіткого визначення поняття “військова діяльність”, яке дає змогу державам-учасницям звільнятися від процедури примусового врегулювання спорів згідно з Конвенцією. Трибунал ухвалив наказ про звільнення членів екіпажів затриманих військових кораблів України всупереч її позиції про саме військову діяльність РФ, якою вона намагалася вивести РФ із-під його юрисдикції. Так, він встановив, що протистояння з приводу мирного проходу було скоріше навігаційним питанням, аніж питанням військової діяльності, а тимчасове припинення РФ мирного проходу для зупинки транзиту українських військових кораблів є правоохоронною, а не військовою діяльністю. Проміжне рішення Трибуналу містить суттєву політичну складову, яка не є сталою категорією і може змінюватися з огляду на політичну кон’юнктуру. З урахуванням позиції представників України необхідний аналіз стану процесуальної реалізації гарантій безпеки держави та захисту її інтересів, визначення шляхів мінімізації негативних наслідків неналежного представництва держави в міжнародних судових інстанціях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Вановська, Інна, та Олександр Скрябін. "ІСТОРИЧНИЙ ШЛЯХ ВІЙСЬКОВОГО ІНСТИТУТУ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (1991–2021 рр.)". Воєнно-історичний вісник 44, № 2 (2022): 94–106. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2022-44-2-94-106.

Full text

Abstract:

В статті проаналізовано історичний шлях Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі – ВІКНУ) за 30 років незалежності України (1991–2021 рр.). Автори розподілили цей шлях на два періоди, умовно виділивши в них чотири етапи. З 1991 по 1997 рік Відділення військової підготовки, як структурний підрозділ університету, що займався військовою підготовкою студентів, поступово перейшов до виконання більш серйозних завдань, пов’язаних з підготовкою кадрових офіцерів за низкою важливих для армії спеціальностей. Створений у 1998 році на базі Відділення військової підготовки Військовий інститут поступово став сучасним військовим навчальним закладом, що здійснює підготовку офіцерів з повною вищою освітою для Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки і оборони України. Основними спеціальностями, що отримують тут офіцери є “Філологія”, “Політологія”, “Психологія”, “Журналістика”, “Фінанси, банківська справа та страхування”, “Право”, “Геодезія та землеустрій” і “Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Сопільник, Л. С., Я. М. Лаврик, Ю. В. Кшик, Я. В. Захарчук та Б. Я. Лаврик. "СУДОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ РОСІЇ". Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична., № 36 (21 березня 2023): 157–64. https://doi.org/10.5281/zenodo.7756326.

Full text

Abstract:

У статті на підставі чинного законодавства розглянуто судовий захист прав неповнолітніх, які постраждали від військової агресії росії. Методологічну основу дослідження склав діалектичний підхід до пізнання соціальних явищ і процесів, а також загальнонаукові (системний, логічний, аналізу та синтезу) та приватно-наукові (формально-юридичний, порівняльно-правовий, історико-правовий) методи. Актуальність теми обумовлена конституційним обов’язком України визнавати, дотримуватися та захищати права і свободи людини, зведені в ранг вищої цінності, водночас недосконалістю реальної захищеності в умовах воєнного стану, окупації частини території України, в тому числі через недостатню розробку судового захисту прав неповнолітніх. Зазначено, що неповнолітній віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має право самостійно звернутися до суду у справах, що виникають із публічних, цивільних, сімейних та трудових правовідносин. Судовий захист є організаційно-правовим механізмом забезпечення права і свободи людини та громадянина у вигляді розгляду судами справ із зверненням осіб із скаргами порушення чи створення перешкод у реалізації прав і свобод, або покладання не передбаченого законом обов’язку у процедурах адміністративного, цивільного, кримінального судочинства, спрямованого на відновлення порушеного права, реалізацію свободи та компенсацію заподіяної шкоди. Судовий захист прав і свобод неповнолітнього є комплексним правовим інститутом національного права, є системою правових норм, що встановлюють підстави, способи та форми судового захисту прав і свобод неповнолітнього, що забезпечують виконання державою обов’язків щодо визнання, дотримання та захисту відповідно з міжнародними стандартами. На даний момент не викликає сумніву, що одним із критеріїв зрілості та дієздатності влади є ставлення до неповнолітніх, повага та захист їх прав, свобод та законних інтересів, на цьому будується фундамент правої держави, заснований на захисті прав і свобод людини та громадянина. Дотримання прав людини починається з дотримання прав неповнолітніх.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Серьогіна, Світлана. "Особливості організації та здійснення місцевого самоврядування в Україні в умовах воєнного стану". State Building and Local Government, № 46 (4 грудня 2023): 196–207. https://doi.org/10.31359/1993-0941-2023-46-196.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена особливостям організації та здійснення місцевого самоврядування в Україні в умовах воєнного стану. Підкреслюється, що військова агресія РФ суттєво вплинула на позитивну динаміку муніципальної реформи, яка розпочалася в Україні до моменту повномасштабного вторгнення. Адже першочерговими завданнями для самоврядних органів під час війни стали питання допомоги ЗСУ та територіальній обороні, забезпечення безпеки та життєздатності громад, консультаційна та гуманітарна підтримка ВПО. Здійснено аналіз законодавчих змін щодо функціонування та компетенції військових адміністрацій та органів місцевого самоврядування в період воєнного стану. Запропоновано розмежування повноважень військових адміністрацій та органів місцевого самоврядування на законодавчому рівні у разі їх паралельного функціонування. Доведено, що у цьому випадку військові адміністрації мають забезпечувати заходи оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, а самоврядні органи – вирішувати питання забезпечення життєдіяльності громади, охорони прав, свобод і законних інтересів мешканців, надання соціальних послуг, сприяння військовим адміністраціям у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Полянський, Ю. "Військова юстиція в Україні". Юридичний вісник, № 3 (3 лютого 2020): 5–11. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.927.

Full text

Abstract:

У статті, з урахуванням історичного аспекту проблеми та міжнародного досвіду, розкрито організаційні та функціональні особливості здійснення судової та правоохоронної діяльності у Збройних Силах України. Підкреслено, що оборонна міць збройних сил визначається не тільки кількістю військовослужбовців, рівнем їх професіоналізму та майстерності, якістю військової техніки. Боєздатність військових частин та з'єднань напряму залежить від стану законності та правопорядку в них. Тому міжнародний досвід свідчить про те, що у більшості розвинутих країн, які мають сучасні збройні сили і які у той же час відомі своїми демократичними традиціями (США, Великобританія, Франція, Канада, Іспанія – всього близько 40) органи військової юстиції успішно діють і виконують завдання по зміцненню військової дисципліни та правопорядку. Постійним Комітетом Ради Європи з прав людини (м. Страсбург) у червні 2003 р. була взагалі визначена потреба органів військової юстиції, а щодо військових судів висловлена думка про те, що їх наявність в країні не суперечить Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод, а також зобов'язанням держав, які підписали цю конвенцію. Зазначено, що військові суди можуть бути визнані незалежними і неупередженими судами. Звертається увага на те, що в Україні, в умовах раніше – антитерористичної операції, а зараз – операції об'єднаних сил, а фактично проведенні реальних бойових дій на певних територіях країни, нажаль, йде процес ліквідації органів військової юстиції. Так, військові суди були ліквідовані ще у 2010 році, й до цього часу не відновлені, хоча це питання вирішувалося на всіх необхідних рівнях органів державної влади, військові прокуратури зараз на межі ліквідації. У наявності лише органи Військової служби правопорядку, але з вельми обмеженими повноваженнями, виключно профілактичної спрямованості. Наведені аргументи на користь подальшого реформування військової юстиції у Збройних Силах України, з формуваннями спеціалізованих судових і правоохоронних органів, а саме, їх тріади у складі: військових судів, військової прокуратури та органів Військової служби правопорядку (у майбутньому – військової поліції). Тільки у такому разі буде реально забезпечений належний рівень законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Зернецька, О. В., та О. А. Мирончук. "Цілі та пріоритети зовнішньополітичної стратегії Нової Зеландії в контексті війни в Україні". Problems of World History, № 23 (24 грудня 2023): 94–112. http://dx.doi.org/10.46869/2707-6776-2023-23-5.

Full text

Abstract:

У статті автори розглядають основні напрями зовнішньої політики Нової Зеландії в контексті повномасштабного російського вторгнення в Україну. Простежено сучасні заходи новозеландського уряду в контексті підтримки України у військовій та гуманітарній сферах. Зазначено, що військова допомога партнерів є однією з ключових для успіхів України на полі бою, а Збройні Сили України є єдиною європейською армією з досвідом повномасштабної війни з Росією, які продемонстрували, що здатні швидко опановувати зброю країн НАТО і використовувати її під час бойових дій. Тож Нова Зеландія надає Україні значну військову допомогу, постачаючи оснащення і зброю та беручи участь у програмах підготовки українських військових. Проаналізовано надане Новою Зеландією з початку війни й до кінця липня 2023 р. військове фінансування, фінансування гуманітарної допомоги Україні, та фінансування, виділене урядом країни на юридичну та адміністративну підтримку Міжнародного кримінального суду та офісу Верховного комісара з прав людини. До переліку основних напрямів підтримки України включено дипломатичні, політичні, військові та гуманітарні заходи. Наголошено, що особливу увагу уряд Нової Зеландії приділяє санкційній політиці щодо Росії та її ефективності. Проаналізовано концептуальні підходи, закладені в Законі Нової Зеландії про санкції – основному документі, який визначає санкційну політику проти Росії. Значну увагу зосереджено на тенденціях посилення та розширення санкційних заходів. У ставленні уряду Нової Зеландії до російсько-української війни зроблено акцент на тому, що за своїм значенням ця проблема виходить за межі європейської безпеки. Наголошено, що стосовно України уряд Нової Зеландії декларує надання і реалізує на практиці всебічну широкомасштабну підтримку. Відзначено рішення уряду Нової Зеландії наприкінці 2022 р., яке унаочнює багатоаспектність додаткової підтримкиУкраїни у таких сферах, як навчання українських воїнів, розвідка, командно-адміністративна підтримка, логістика, зв’язок, підтримка глобальної продовольчої безпеки, Трастовий фонд НАТО і розкрита їх конкретна сутність. Доведено, що дипломатична підтримка Новою Зеландією України здійснюється на різних рівнях та у різних форматах, що сприяє дієвості підтримки України з одного боку і сприяє зростанню міжнародного авторитету Нової Зеландії в світі, яка проводить політику, відстоюючи права України на незалежність – з іншого. Окреслено пріоритети Нової Зеландії у сфері міжнародної безпеки та перелік форм реагування на новітні загрози. Зазначено, що головним пріоритетом стратегії Нової Зеландії в реагуванні на зовнішні виклики є протидія російській агресивній політиці, здатній змінити міжнародний порядок. Нова Зеландія розглядає Росію як безпосередню й постійну загрозу міжнародному миру, яка своїми агресивними діями порушує основні принципи Статуту ООН і має відповідати за свої злочинні дії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Малов, Б. Є. "СТРАТЕГІЇ ЗАПОБІГАННЯ ПІДВИЩЕННЮ РІВНЯ ЗЛОЧИННОСТІ У КРАЇНІ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ". Ірпінський юридичний часопис, № 3(12) (11 грудня 2023): 318–26. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-3(12)-2023-318-326.

Full text

Abstract:

У статті досліджено підвищення рівня злочинності в умовах військової агресії. Злочинність є складною та багатогранною проблемою, яка вимагає комплексного підходу та співпраці різних структур та організацій, включаючи правоохоронні органи, військові сили, громадські організації та міжнародні органи. Визначено основні умови та підстави зростання рівня злочинності у країні в умовах військової агресії. Проаналізовано чинне законодавство України в контексті запобігання злочинності під час війни. Злочинність в умовах війні є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права, яке має на меті забезпечення захисту цивільного населення та інших осіб в умовах військового конфлікту. Міжнародне гуманітарне право встановлює обов’язки щодо захисту цивільного населення та інших осіб, які не беруть безпосередньої участі в бойових діях, та обмеження використання зброї та насильства проти них.  Попередження злочинності у країні в умовах війни є складним завданням, яке потребує комплексного підходу та спільної дії з боку держави, військових та цивільних осіб, міжнародних та гуманітарних організацій. Це призводить до необхідності ретельного вивчення законодавства та аналізу проблемних питань, що виникають у зв’язку з цією темою, оскільки вона залишається актуальною. Військова агресія створює складні умови для функціонування правоохоронних органів та сприяння збільшенню рівня злочинності. Вказано на важливість заходів для запобігання підвищенню рівня злочинності та забезпечення безпеки населення. До можливих стратегій для запобігання підвищенню рівня злочинності в умовах військової агресії віднесено такі, як забезпечення ефективної роботи правоохоронних органів та збільшення їхньої чисельності, підвищення рівня професійної підготовки працівників правоохоронних органів, сприяння розвитку громадської безпеки та залучення громадських організацій до забезпечення безпеки населення, забезпечення соціальної стабільності та інформаційної безпеки, а також розвиток місцевого самоврядування та підтримка населення з його боку тощо. Використання наведених стратегій може допомогти зменшити ризик збільшення рівня злочинності в умовах військової агресії та забезпечити безпеку населення. Проте важливо пам’ятати, що запобігання злочинності є довготривалим процесом, який потребує постійного вдосконалення та розвитку стратегій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Бабанін, С. В. "ЧАС ВЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯК ОБОВ’ЯЗКОВА ОЗНАКА УХИЛЕННЯ ВІД ПРИЗОВУ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 39 (2024): 27–36. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2024.39.03.

Full text

Abstract:

Метою статті є пошук шляхів удосконалення ознак складів кримінальних правопорушень щодо ухилення від призову на військову службу в частині встановлення обов’язковості часу їх вчинення. Автор дотримується думки, що однією з можливих передумов вчинення кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби, зокрема недбалого ставлення до військової служби, передбаченого ст. 425 КК України, є вчинення або схильність до вчинення кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації, найпоширенішими з яких є ухилення від призову на військову службу, передбачені ст.ст. 335 та 336 КК України. Обґрунтовується думка, що дотримання військового правопорядку є важливим фактором, що завжди забезпечує національну безпеку України, а тим більше в умовах особливого періоду, періоду воєнного стану, бойовій обстановці, що характеризують об’єктивну сторону кримінальних право-порушень проти встановленого порядку несення військової служби, наприклад, недбалого ставлення до військової служби, передбаченого ст.425 КК України та кримінальних правопорушень у сфері забезпечення мобілізації, наприклад, ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбаченого 336 КК України. У статті розглянуті окремі ознаки ухилення від призову на військову службу, яке може передувати або бути передумовою вчинення кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби. Визначені моменти початку та закінчення ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; запропоновані шляхи удосконалення кримінального законодавства в частині визначення моменту початку ухилення від військової служби, а законодавства, яке регулює військові правовідносини – в частині детального регулювання порядку оповіщення призовників, військовозобов’язаних та резервістів щодо обов’язку з’являтись до відповідних органів для проходження військової служби

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Гудзь, А. О., та К. В. Бориченко. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ІЗ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ, НА ПЕРЕРАХУНОК ПЕНСІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З ПІДВИЩЕННЯМ ГРОШОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ". Знання європейського права, № 4 (11 лютого 2021): 71–74. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.131.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються окремі аспекти забезпечення права осіб, звільнених з військової служби, на перераху- нок пенсії за вислугу років у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій діючих військо- вослужбовців. Встановлено, що, проводячи відповідний перерахунок пенсій, територіальні підрозділи Пенсійногофонду України разом із підвищеними розмірами складників грошового забезпечення відповідних категорій військо- вослужбовців застосовують нині чинну редакцію частини другої ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпеченняосіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», таким чином протиправно зменшуючи максимальнийрозмір пенсії за вислугу років військовослужбовця у відставці, який припинив службу в період до 1 квітня 2014 року,до 70% відповідних сум грошового забезпечення, тим самим обмежуючи його право на соціальний захист.Ситуація у сфері проведення перерахунку пенсій за вислугу років осіб, звільнених з військової служби, скла- лася у зв’язку з неузгодженістю положень законодавства в цій сфері, безсистемністю змін, що вносяться до нього,відсутністю однозначного тлумачення змісту відповідних нормативно-правових актів, що впливає на практикуправозастосування.Лише здійснення гарантованого Конституцією України права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльно- сті органів державної влади, їх посадових і службових осіб забезпечує відновлення права осіб, звільнених з вій- ськової служби у період до 1 квітня 2014 року, на гідне пенсійне забезпечення.В Україні, на щастя, склалася усталена судова практика у сфері захисту права громадян з числа осіб, які пере- бували на військовій службі в період до 1 квітня 2014 року, на проведення перерахунку пенсії за вислугу роківзі збереженням її розміру, визначеного на момент призначення, ключове значення у формуванні якої має судоверішення, прийняте Верховним Судом 16 жовтня 2019 року в зразковій справі № 240/5401/18.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Eder, Pavlo. "ПОНЯТТЯ І ВИДИ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ЗА ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ В УКРАЇНІ У ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ". Law Review of Kyiv University of Law, № 3 (6 жовтня 2023): 163–67. http://dx.doi.org/10.36695/2219-5521.3.2023.33.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано поняття і види кримінальних покарань в Україні за військові злочини у період Центральної Ради. Встановлено, що у процесі відновлення національної державності Центральна Рада прагнула протидіяти злочинній діяльності. Криміногенна ситуація в Україні залишалася складною. Особливо зростала кількість вчинення військових злочинів. Законодавство передбачало три види покарань за військові злочини: 1) позбавлення всіх прав і смертна кара; 2) позбавлення всіх прав і заслання на каторжні роботи; 3) позбавлення всіх прав і заслання на поселення в Сибір (з проголошенням УНР відповідне покарання стало не актуальним). Додатково, передбачалася можливість ув’язнення у фортеці (в’язниці). За незначні порушення законодавство передбачало такі покарання, як зауваження, догана, короткочасний арешт тощо. Зазначено, що тогочасне чинне законодавство містило таке поняття, як «виправні покарання» для офіцерів і цивільних чиновників військових відомств. З-поміж них, фіксуємо такі покарання, як відсторонення від служби, звільнення зі служби з втратою всіх прав і привілеїв, заслання в інші (як правило) віддалені губернії, позбавлення чинів, тимчасове ув’язнення з позбавленням окремих прав, розжалування у рядові, утримання на гауптвахті з обмеженням прав або ж без будь-якого обмеження у правах (ст. 5 «Військово-кримінального статуту»). Для нижчих чинів «виправні покарання» також включали грошові стягнення (ст. 6, п. IV). Показано, що «кримінальних» і «виправних» покарань тогочасне законодавство містило поняття «церковне покаяння», накладене священнослужителями (у документі «духовним начальством»). Поруч із таки «церковним покаянням» застосувалися конфіскація всіх чи частини речей засудженого, заборона жити в столиці чи інших великих містах, встановлення особливого нагляду або навіть вислання закордон. Засуджені до вислання на каторжну роботу церковному покаянню не піддавалися. Наголошено, що на початкову етапі Української революції розвиток інституту покарання у галузі військового кримінального права за Центральної Ради відбувався з урахуванням нових соціально-економічних і політичних відносин та був спрямований в бік лібералізації кримінальних покарань. Українська Центральна Рада проголошувала принципи законності, визнання особистих та політичних прав людини, проголошення свобод, недоторканності й непорушності приватної власності. розслідування військових злочинів відбувалося відповідно до чинного російського законодавства. Центральна Рада пішла шляхом пом’якшення покарань для військових, які вчинили незначені правопорушення за умови доведення ними, що зазначені дії вони вчинили з політичних мотивів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Журавльов, М. С. "ВІЙСЬКОВІ СЛУЖБОВІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ НЕДБАЛОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ: ТЕОРЕТИКО- ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 41 (2025): 293–302. https://doi.org/10.34142/23121661.2025.41.32.

Full text

Abstract:

Правовий статус військової службової особи залишається одним із дискусійних питань кримінального права України, оскільки його нормативна невизначеність ускладнює кваліфікацію військових кримінальних правопорушень, визначення суб‟єкта кримінального правопорушення та обсяг його кримінально-правової відповідальності. У статті здійснено комплексний аналіз чинного законодавства, судової практики та наукових підходів до тлумачення понять «службова особа», «військова службова особа» та «посадова особа». Доведено, що відсутність чітких критеріїв розмежування цих категорій породжує неоднозначне тлумачення норм кримінального права та створює ризики правозастосовних помилок. Разом з тим, впродовж останніх років спостерігається практика інкримінування учасникам бойових дій недбалого ставлення до військової служби (ст. 425 Кримінального кодексу України). Однак наразі відсутнє єдине для органів досудового розслідування, адвокатів та суддів розуміння особливостей складу цього злочину. Це обумовлює необхідність обговорення проблематики правниками, які безпосередньо зіткнулися з подібними справами. Проаналізовано експертні думки фахівців у галузі кримінального права та військової юстиції, зокрема позиції адвокатів, суддів та науковців. Доведено, що практика застосування ст. 425 Кримінального кодексу України є неоднозначно, адже має місце абстрактне формулюванням кримінальної норми, законодавець не дотримується стандартів якості закону: принципів доступності, правової визначеності та передбачуваності, що створює передумови для численних заяв проти України до Європейського суду з прав людини у зв‟язку з порушенням ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Автором запропоновано конкретні рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства, зокрема гармонізації положень ст. 18, 364 та ст. 425 Кримінального кодексу України для усунення термінологічної невизначеності. Обґрунтовано необхідність запровадження змін до правозастосовної практики шляхом розробки методичних рекомендацій для судів та правоохоронних органів

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Івашковський, Роман. "СУТНІСТЬ ТА СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ". Scientific works of National Aviation University. Series: Law Journal "Air and Space Law" 3, № 60 (2021): 85–89. http://dx.doi.org/10.18372/2307-9061.60.15957.

Full text

Abstract:

Мета: проаналізувати сучасні глобальні виклики, перед якими стоїть Україна: військова агресія Росії, анексія частини території держави, переоснащення та трансформація армії та всієї оборонної сфери. Методи дослідження: загальнофілософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема діалектичний метод, метод аналізу, системно-функціональний метод, формально-логічний метод, герменевтичний метод. Результати: доведено, що за таких умов об’єктивно підвищується рівень вимог до проходження військової служби та до осіб військовослужбовців. Ці вимоги поширюються на всіх без винятку військовослужбовців та військовозобов’язаних осіб, що й пояснює наявність особливостей відповідальності за військові адміністративні правопорушення та їх поліструктурність. Але сам по собі науковий інтерес викликає навіть не стільки правопорушення та напрямки підвищення чіткості їх детермінації та структуризації складу, скільки ступінь відповідальності. Обговорення: військові правопорушення та військові злочини є досить спорідненими категоріями різних правових доктрин: адміністративного та кримінального права відповідно. З огляду на це цілком обґрунтованим є науковий інтерес до вирішення проблеми кваліфікації протиправної поведінки військових та безпомилковість детермінації ознак скоєних військовослужбовцями правопорушень та/або злочинів. Ще одним важливим напрямком дослідження, яке актуалізується через призму доктрини адміністративно-правової науки, є пошук можливих напрямків диференціації складів такого правопорушення з метою уникнення потенційних ризиків непритягнення до відповідальності осіб, що скоїли протиправні дії, але через недосконалість нормативно-правового закріплення відповідальності за нього змогли уникнути відповідальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Банчук-Петросова, О. В. "КОНВЕНЦІЙНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В РЕАЛІЯХ СЬОГОДЕННЯ: ПОРУШЕННЯ ДЕРЖАВОЮ-АГРЕСОРОМ НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ". Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична, № 37 (30 червня 2023): 141–47. https://doi.org/10.5281/zenodo.8002255.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено питанню порушення конвенційних прав людини рф в Україні. Збройний напад рф на Україну спричинив серйозні та масові порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, що має катастрофічні наслідки для здійснення народом України практично всіх конвенційних прав: права на життя, права на захисту від катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження; права на захисту від рабства та примусової праці; права на свободу та особисту недоторканність; права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; права на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; права на свободу вираження поглядів; права на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів; права на ефективний засіб правового захисту; права власності; права на освіту; права на свободу пересування та на захист від депортації громадян. Ситуація з правами людини, визнаними на рівні Європейської конвенції з прав людини, в Україні, сьогодні є вкрай важкою. Міжнародні інституції виявляють та фіксують переконливі докази систематичних порушень права на життя вчинених російськими військами, включаючи свавільні вбивства. Суттєвим порушення конвенційних прав людини є також злочини рф проти права на свободу та особисту недоторканність. Адже водночас, із повномасштабним вторгненням росії свавільні затримання цивільних осіб стали поширеним явищем на території, яка контролюється Збройними силами російської федерації та пов’язаними озброєними групами. Складною залишається й ситуація з правом на свободу думки, совісті та релігії, передбаченим ст. 9 Конвенції: в зонах контролю рф значно обмежується свобода вираження поглядів, зокрема, доступу до ЗМІ. У свою чергу, застосування законодавства, що передбачає покарання за широкий спектр реальної критики рф та її збройних сил або висловлювань, які сприймаються як критика, необґрунтовано обмежує право на свободу думок і вираження поглядів, а також серйозно звужує простір для висловлення незгодних і критичних думок із питань, що становлять суспільний інтерес. Вказані злочинні дії сьогодні доволі активно засуджуються на міжнародній арені. Утім, злочинні дії військових рф та найманців рф, санкціоновані терористичною владою рф, попри існування міжнародних конвенційних і інституційних механізмів захисту світового правопорядку, продовжують цинічно порушувати базові людські права, доводячи неефективність останніх в реаліях сьогодення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Парасюк, М. В. "ПРО ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА". Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична, № 36 (30 березня 2023): 210–16. https://doi.org/10.5281/zenodo.7789939.

Full text

Abstract:

Як відомо, цивільне правo – це галузь права, яка регулює майнові та приватні немайнові відносини, засновані на правовій рівності, вільному волевиявленню та майновій самостійності учасників цивільних відносин, до яких належить фізичні і юридичні особи. Є концепція загальна приватного і цивільного права містить у собі: норми цивільного законодавства; правове положення приватної особи; цивільні правовідносини; юридичні факти, з настанням яких ці відносини виникають, змінюються або припиняються; умови і порядок реалізації цивільних прав та обов’язків; а також тлумачення і практику застосування норм цивільного законодавства. Актуальним залишається наповнення цивілістичної доктрини на основі нині діючи приватно-правових засад новим змістом механізму регулювання цивільних правовідносин з урахуванням змін, що відбуваються у сфері майнових та приватно немайнових відносин. Сьогодні можемо спостерігати інституційний розвиток цивільного права України з урахуванням цивільно-правових тенденцій, які характерні для цивілізованого громадянського суспільства. Цивільне (приватне) право є давнім важливим правовим інститутом будь-якого цивілізованого суспільства і держави, що пов’язано із правом власності і регулюванням майнових та приватно немайнових відносин. Зазначеним пояснюється необхідність поглибленого вивчення цивілістичних проблем та методології їх дослідження. Саме завдяки вивченню актуальних проблем цивільного права є можливість визначити нові тенденції розвитку цивільного права, сучасні тенденції розвитку приватного права України та країн ЄС, перспективи гармонізації законодавства України та законодавства ЄС, а також закономірності розвитку сучасної цивілістики в цілому. До особливостей застосування норм цивільного права варто віднести цивільно-правові відносини та їх регулювання в умовах воєнного стану, що оголошений та діє у зв’язку з військовою агресією зі сторони Російської Федерації. Тимчасове переміщення населення із окупованих території виїзд за кордон, створили нові вимоги щодо механізму правового регулювання цивільно-правових відносин. Передумовою для вирішення цієї проблеми виступає визначення зв'язку цивільних відносин і цивільного права, як інструменту їх регулювання, в умовах дії воєнного стану в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

ЧУБЕНКО, Олена. "ДОПОМОГА АДВОКАТА В ОСКАРЖЕННІ АКТІВ ТА ВИСНОВКІВ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки, № 3(71) (24 грудня 2024): 60–63. https://doi.org/10.32689/2522-4603.2024.3.9.

Full text

Abstract:

Юридична правова допомога щодо проходження військово-лікарської комісії не лише військовослужбовців, а цивільних осіб в сучасних реаліях нашого життя нині відіграє по особливому важливу роль. Адже з кожним днем, від висновків лікарів, на сьогоднішній день, залежить в якомусь сенсі, життя людини. І досить часто такі рішення, висновки, акти військово-лікарської комісії являються далеко не правомірними. І для оскарження дій лікарів нашим громадянам потрібна правильна і чітка правова допомога. Ознайомлення з відповідними документами, складання судових позовів, захист прав людини в суді, цим всім займається юрист, який охоче допомагає всім тим, хто потребує такої допомоги. Мета даної статті полягає у тому, аби висвітлити наскільки важлива роль адвоката, юриста в оскарженні актів та висновків військово-лікарської комісії, не лише в теорії, а й на практиці, вдосконалюючи навики адвокатів, юристів, як спеціалізованих фахівців у військовому праві. А також визначаються основні нормативні документи, які необхідні для оскарження висновків військово-лікарської комісії в досудовому та судовому порядках, зосереджуючи увагу на специфіку роду військ, в яких проходить військову службу громадянин, а також на те, як повинна і проводиться військово-лікарська комісія в сучасних реаліях України. Встановлено те, що в сучасному періоді нашого життя дотримання законів являється однією з головних умов для нормального життя кожного громадянина кожної країни. Але враховуючи таку ситуацію в нашій країні, як оголошення військового стану, для усію осіб призовного віку, допомога юриста, адвоката являється неабияк важливою в тому, аби впевнено та чітко відстояти свої права перед законом. У статті розглядаються шляхи оскарження військово-лікарської комісії правовим способом за допомогою адвокатів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

ПЛЕТНЬОВ, О. В., та Є. В. КОВАЛЕНКО. "ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ЯК ФАКТОР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДСІЧІ ЗБРОЙНІЙ АГРЕСІЇ РФ". Вісник Кримінологічної асоціації України 34, № 1 (2025): 588–603. https://doi.org/10.32631/vca.2025.1.46.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам правового регулювання військо-технічного співробітництва, що виступає значущим фактором в забезпеченні відсічі збройній агресії рф. Здійснено аналіз наукових праць, автори яких вивчали особливості військово-технічного співробітництва загалом та в умовах збройної агресії рф у сфері державного управління, економіки та права. Сформульовано авторське визначення сутності військово-технічного співробітництва, детерміновані його ознаки. Запропоновано внести зміни до чинного законодавства щодо вдосконалення механізму правового регулювання військово-технічного співробітництва, зокрема в умовах збройного конфлікту, а також посилення прав інтелектуальної власності щодо створених в межах такої діяльності результатів творчої та інтелектуальної діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Кондик, Дмитро Павлович. "НОВІ МОЖЛИВОСТІ ТА ВИКЛИКИ ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ ДЛЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ВІРТУАЛЬНІЙ РЕАЛЬНОСТІ: ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ". Kherson State University Herald Series Legal Sciences, № 4 (28 вересня 2023): 66–71. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2023-4-11.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена новітнім можливостям та викликам цифрової епохи, які виникають в авторському праві Європейського Союзу у сфері віртуальних технологій, а також їхньому впливу на українське авторське законодавство. Мета статті – визначення нових можливостей і викликів, які виникають в авторському праві Європейського Союзу в умовах динамічного розвитку цифрових технологій і технологій віртуальної реальності. Методи. Оптимальною методологічною основою для дослідження є комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, які можуть бути використані для вивчення нових можливостей і викликів цифрової епохи для авторського права Європейського Союзу й України. Використано методи діалектики, аналізу, синтезу, термінологічний, герменевтико-правовий і порівняльно-правовий методи. Результати. У статті проаналізовано нові можливості та виклики, які постають перед авторським правом Європейського Союзу у сфері віртуальних технологій в умовах цифровізації, їхній вплив на законодавство України у сфері авторського права. Автор зазначає, що нині віртуальні технології проникли в усі сфери людського буття, зокрема в науку, освіту, мистецтво, дизайн, сферу розваг і навіть у військову сферу. Такий багатовекторний розвиток технологій віртуальної реальності як дає нові можливості, так і призводить до появи низки викликів у всіх сферах суспільного буття. Серед можливостей варто назвати такі: розвиток віртуального мистецтва та творчості, який дозволяє створювати об’єкти, які підлягають захисту авторським правом Європейського Союзу; утвердження можливості проведення віртуальних виставок із використанням низки переваг віртуального світу та його інструментів. Виклики: несанкціоноване використання авторських творів користувачами віртуальних мереж; необхідність установлення механізмів виявлення порушень авторських прав у віртуальних мережах і притягнення винних осіб до відповідальності; проблема закріплення авторського права на об’єкти, створені з використанням технологій віртуальної реальності. Висновки. Технології віртуальної реальності є однаково важливими та загрозливими для розвитку авторського права та його захисту. Тому Європейський Союз повинен більше зусиль приділити розробленню правової основи регулювання авторських прав у сфері віртуальної реальності та їх захисту, незважаючи на наявність досить сильної правової бази у сфері регулювання цифрових технологій. Україна, яка провадить активну уніфікацію та гармонізацію свого законодавства відповідно до законодавства Європейського Союзу, також має більше уваги приділити правовому врегулюванню авторських прав у віртуальних мережах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Бабанін, С. В. "ВІДМЕЖУВАННЯ НЕДБАЛОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 40 (2024): 128–36. https://doi.org/10.34142/23121661.2024.40.15.

Full text

Abstract:

У статті визначені об’єктивні та суб’єктивні критерії відмежування недбалого ставлення до військової служби, що передбачено у якості складу кримінального правопорушення ст. 425 КК України, від суміжних складів кримінальних правопорушень. За основним безпосереднім об’єктом недбале ставлення до військової служби слід відмежо-вувати від схожих за ознаками складів кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК України – ст. ст. 119, 128, 131, 135, 136, 140, 196, 264, 271, 282, 287, 367. Для необережних військових кримінальних право-порушень, що вчиняються військовими службовими особами, ст. 425 КК України є так званою універсальною нормою, відповідальність за якою для зазначених осіб настає у разі, якщо вона не передбачена іншими нормами розділу XIX Особливої частини КК України, зокрема, ст.ст. 412-421, 426. Основним суб’єктивним критерієм відмежування недбалого ставлення до військової служби від суміжних складів кримінальних правопорушень виступає суб’єкт – військова службова особа.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Градецький, А., та О. Повар. "НАРКОТИЗМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОБЛЕМА". Юридичний вісник, № 3 (9 вересня 2021): 111–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2192.

Full text

Abstract:

У статті досліджено про-блеми розповсюдження наркома-нії серед військовослужбовців, атакож установлено взаємозв’язоквживання наркотичних речовинта скоєння військовослужбов-цями кримінальних правопору-шень. Ситуація сьогодення свід-чить, що немедичне вживаннянаркотичних та психотропнихречовин має тенденцію до швид-кого поширення, причому вік нар-команів стабільно знижується.З’ясовано, що розповсюдженнянаркоманії серед цивільного насе-лення зумовлює її наявність ісеред військовослужбовців. Середконтингенту призовників і чоло-віків мобілізаційного віку сфор-мувалася велика частка осіб, якімають досвід вживання нарко-тиків. Доведено, що наркоманіянесумісна з військовою службою,яка відрізняється напруженоюінтелектуальною діяльністю,виконанням обов’язків, що вима-гають значних фізичних і психо-логічних навантажень. Наркоти-зація у військових формуванняхстворює серйозні передумови длянадзвичайних подій та аварій-них ситуацій із непередбачениминаслідками, сприяє поширеннюдевіацій, перш за все суїцидальнихпроявів, призводить до небойовихвтрат серед військовослужбов-ців. Зазначено, що щорічно про-стежується зростання наркоз-лочинності військовослужбовців.На ґрунті вживання наркотиківскоюються загальнокримінальніта «військові» кримінальні право-порушення. Наркотизація висту-пає однією з причин віктимізаціївійськовослужбовців, у сукупностіз іншими формами правопорушу-ючої поведінки формує деструк-тивні чинники в організаціїбойової діяльності військовихформувань, виступає одним з дже-рел економічного «підживлення»корупції у військових формуван-нях. Підкреслено, що війська –специфічна частина суспільствазі своїми соціально-економічними,демографічними, організацій-но-управлінськими і правовимиособливостями. Тому поряд іззагальним комплексом криміно-генних чинників, що притаманнісуспільству загалом, специфіч-ними для військового середовищакриміногенними факторами єтакож дія комплексу психотрав-муючих ситуацій. Викладені прин-ципи і підходи, що мають бутипокладені в основу профілактикита протидії наркотизації та нар-козлочинній поведінці військовос-лужбовців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

БЕРШОВ, Г. Є. "ОГЛЯД СУДОВОЇ ПРАКТИКИ В КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ". Вісник Кримінологічної асоціації України 29, № 2 (2023): 350–60. http://dx.doi.org/10.32631/vca.2023.2.29.

Full text

Abstract:

У статті наголошено, що правозастосовна практика відіграє значиму роль у виробленні уніфікованого підходу до застосування норм кримінального матеріального та процесуального права, зокрема під час розслідування військових злочинів. Встановлено, що з’ясування стану правозастосовної практики розслідування військових злочинів є важливою складовою теоретичних основ дослідження цих кримінальних правопорушень. Обґрунтовано, що правозастосовна практика розслідування військових злочинів відображає рівень: нормативного врегулювання кримінальної процесуальної діяльності; організації розслідування; наукового, методичного та ресурсного забезпечення; ефективності процесу розслідування окресленої категорії кримінальних правопорушень. Встановлено, що одним із невід’ємних елементів правозастосовної практики розслідування військових злочинів є відповідна судова практика. Це пояснюється тим, що остання повинна бути єдиною, а значить враховувати найважливіші правові позиції і висновки із кримінального та кримінального процесуального права. Зазначено, що правозастосовна практика розслідування військових злочинів формується з урахуванням не тільки змін кримінального, кримінального процесуального законодавства, а також законодавства, яке регламентує порядок несення військової служби, а й з огляду на судову практику в даній категорії кримінальних проваджень, особливо – позиції Верховного Суду. З’ясовано, що судова практика Верховного Суду в кримінальному провадженні про військові злочини стосується наступних аспектів: кваліфікації військових злочинів і їх розмежування від адміністративних військових правопорушень; застосування норм кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування військових злочинів і судового провадження в досліджуваній категорії кримінальних проваджень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

ДАХНО, Олександр, та Олег ГАНЬБА. "ОСОБЛИВОСТІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНІЙ ПРИКОРДОННІЙ СЛУЖБІ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 94, № 1 (2024): 18–26. http://dx.doi.org/10.32453/3.v94i1.1582.

Full text

Abstract:

У статті виокремлюються та аналізуються особливості пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби в Державній прикордонній службі України. Зазначається, що з урахуванням особливостей проходження військової служби в умовах перебування України в стані гібридної війни з 2014 року, а також широкомасштабної воєнної агресії російської федерації, починаючи з 24 лютого 2022 року, держава забезпечує відповідні соціальні та правові гарантії для осіб, які проходили військову службу, і членів їхніх сімей, зокрема – пенсійне забезпечення. При цьому гарантується не тільки призначення, але й перерахунок вже нарахованої пенсії у зв’язку зі збільшенням грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу, тобто здійснюється своєрідна “актуалізація пенсії до відповідного рівня доходу діючого військовослужбовця”. Внесені Верховною Радою України зміни, зокрема в питаннях пенсійного забезпечення військовослужбовців, членів їхніх сімей і військових пенсіонерів, яких з 24 лютого 2022 року призвано на військову службу під час мобілізації, фактично не вплинули на умови та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців і зазначеної категорії військових пенсіонерів, оскільки питання їхнього пенсійного забезпечення постійно удосконалювались, починаючи з початком агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року. Підкреслюється, що на законодавчому рівні, зокрема через обмеженість фінансового ресурсу, Кабінет Міністрів України не завжди приймає відповідні нормативно-правові акти, які б забезпечували справедливий і своєчасний перерахунок “військових пенсій”. Наголошується, що в умовах сьогодення питання оформлення та надання уповноваженими структурними підрозділами військових формувань та правоохоронних органів, зокрема Адміністрації Державної прикордонної служби України, довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку військових пенсій здійснюється виключно за рішеннями судів, якими і визначаються дати перерахунку таких пенсій індивідуально по кожному із позивачів з числа військових пенсіонерів. Відповідно зазначена ситуація потребує нагального нормативно-правового врегулювання, оскільки на сьогоднішній день фактично є бездієвою частина 4 статті 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, у якій зазначається, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Головко, Б. Г. "Становлення військового права на українських землях у V cт. до н.е. – XVI ст." Форум права 73, № 2 (2022): 94–101. https://doi.org/10.5281/zenodo.6731698.

Full text

Abstract:

Постановка проблеми. Актуальність історико-правового дослідження проблем військового права зумовлена важливістю подій, що відбувалися на територіях української держави, починаючи з середини першого тисячоліття до нової ери і до часів раннього середньовіччя. Саме в цей період закладалися основи українського права, військового права зокрема і української державності. Проблеми, пов’язані з регламентацією військової діяльності, набувають особливого значення в часи захисту держави Україна від російської агресії. Метою статті є визначення особливостей джерел і основних рис військового права на українських землях у часи утворення української держави. Методологічну основу статті становлять діалектичний, історичний і системний методи, логічні методи аналізу, синтезу, а також формально юридичний і порівняльно-правовий методи, які дозволили розглянути особливості джерел і визначити основні риси військового права на території України у часи становлення її державності. Результатом дослідження є визначення основних особливостей військового права та перспектив його подальшого розвитку у наступні історичні періоди. Висновки. З’ясовано, що на начальних етапах становлення української державності провідне місце посідали норми звичаїв і звичаєвого права. Починаючи з XIV ст., звичаї залишаються як допоміжні джерела, а на перший план виходять Литовські статути, військові (князівські) привілеї, військові статути, військові артикули. Таке удосконалення джерел військового права дозволило розширити палітру проблем, яку вони регламентували. До традиційних питань військового права додаються цивільно-правові – статус земель і маєтків, які монархи надавали воїнам за службу, можливість розпорядження ними (продаж, передача у спадщину) і кримінально-правові – перелік військових злочинів та відповідальність за їх вчинення. Problem statement. The relevance of the historical-legal study of the problems of military law is determined by the importance of the events that took place on the territories of the Ukrainian state, starting from the middle of the first millennium until the new era and until the early Middle Ages. It was during this period that Ukrainian law, military law in particular, and Ukrainian statehood were established. Problems related to the regulation of military activities become especially important in times of defense of the state of Ukraine against the russian invasion. The purpose of the article is to determine the specifics of the sources and main features of military law on Ukrainian lands at the time of the formation of the Ukrainian state. The methodological basis of the article is dialectical, historical and systemic methods, logical methods of analysis, synthesis, as well as formally legal and comparative legal methods, which allowed to consider the peculiarities of the sources and determine the main features of military law on the territory of Ukraine during the formation of its statehood. The result of the study is the definition of the main features of military law and the prospects for its further development in the following historical periods. Conclusions. It has been found that at the initial stages of the formation of Ukrainian statehood, the leading place was occupied by norms of customs and customary law. Starting from the 14th century, customs remain as auxiliary sources, and Lithuanian statutes, military (princely privileges), military statutes, military articles come to the fore. This improvement of the sources of military law made it possible to expand the range of problems they solved. To the traditional issues of military law are added civil law – the status of lands and estates that monarchs gave to soldiers for service, the possibility of their inheritance, and criminal law - responsibility for war crimes.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Корчовий, Роман. "СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВІЙСЬКОВОГО МІСТЕЧКА У СИСТЕМІ РОЗСЕЛЕННЯ". Теоретичні та прикладні питання державотворення, № 27 (8 квітня 2023): 103–15. http://dx.doi.org/10.35432/tisb272022276815.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена встановленню ознак військових містечок як форми постійної дислокації військ та організації розквартирування військовослужбовців та членів їх родин, а також особливостям правового режиму функціонування військових містечок. Визначені основні ознаки військових містечок: мета створення – військовий характер, наявність спеціально спроектованих комплексу будівель та споруд, включаючи житловий фонд; закріплена земельна ділянка, що належить до земель оборони; наявність особливого режиму безпеки; обмеження та додаткові гарантії прав громадян, що проживають на території військових містечок. Визначена класифікація військових містечок. Встановлений правовий режим військового містечка як спеціальний порядок правового регулювання суспільних відносин щодо створення, функціонування та ліквідації військових містечок, що визначає, у тому числі, діяльність суб’єктів права на зазначеній території.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

КРЕСІН, ОЛЕКСІЙ, та ІРИНА КРЕСІНА. "Проблема кваліфікації статусу ОРДЛО у міжнародному праві". Право України, № 2000/11 (2020): 49. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-049.

Full text

Abstract:

У контексті необхідності визначення суб’єкта або суб’єктів, відповідальних за дотримання нематеріальних і матеріальних прав людини та юридичних осіб, а також за порушення цих прав на території окремих районів Донецької та Луган ської областей (ОРДЛО), щодо яких Уряд України тимчасово втратив контроль, слід точно визначити статус цієї території згідно з міжнародним правом. Цю проблему можна розглядати як похідну від кваліфікації збройного конфлікту на сході України як міжнародного чи неміжнародного (хоча існують і проміжні визначення). Але вона може розглядатись і як самостійна проблема у контексті так званого права окупації та суттєвої трансформації останнього після Другої світової війни. У такому розумінні поставлена проблема може набути не лише практичного, а й наукового значення. Зрозуміло, що в цій статті йтиметься лише про постановку, а не вирішення поставлених завдань. Автори припускають, що внаслідок тривалого розвитку класичних норм міжнародного гуманітарного права відбулося узагальнення права окупації. Можна стверджувати про існування єдиного правового режиму незаконного контролю однієї держави щодо території іншої держави. Формами такого контролю є, власне, окупація, що передбачає офіційне визнання державою здійснення нею контролю щодо території (частини території) іншої держави, та чітко не розмежовані ефективний, всезагальний, загальний, фактичний контроль. На думку авторів, останні можна вважати єдиною формою ефективного контролю, що передбачає неоголошені дії та неофіційні за соби його здійснення, намагання представити підконтрольні військові структури і військово-адміністративні інституції як самостійних недержавних акторів міжнародних відносин. Кваліфікація статусу ОРДЛО в міжнародному праві неоднозначна. Мінські угоди 2014 р. уникали визначення другої сторони конфлікту (перша – Україна), а в 2015 р. другою стороною названі збройні формування ОРДЛО. При цьому не вказано, кому вони підпорядковуються і хто може вважатися їхніми представниками. Резо люції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) визнають подвійний факт наявності тимчасової окупації ОРДЛО Росією і здійснення нею ефективного контролю щодо незаконних збройних формувань на цій території. Важливо, що ПАРЄ вказує на застосовність щодо збройного конфлікту в Україні й зокрема ситуації в ОРДЛО IV Женевської конвенції 1949 р. Водночас повноцінне визнання наявності міжнародного збройного конфлікту між Україною і Росією на території ОРДЛО, а також незаконного контролю Росії щодо ОРДЛО (у формі окупації, ефективного чи іншого контролю) слід очікувати в процесі розгляду низки справ у Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй, Міжнародному кримінальному суді, Європейському суді з прав людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

КРЕСІН, ОЛЕКСІЙ, та ІРИНА КРЕСІНА. "Проблема кваліфікації статусу ОРДЛО у міжнародному праві". Право України, № 2000/11 (2020): 49. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-049.

Full text

Abstract:

У контексті необхідності визначення суб’єкта або суб’єктів, відповідальних за дотримання нематеріальних і матеріальних прав людини та юридичних осіб, а також за порушення цих прав на території окремих районів Донецької та Луган ської областей (ОРДЛО), щодо яких Уряд України тимчасово втратив контроль, слід точно визначити статус цієї території згідно з міжнародним правом. Цю проблему можна розглядати як похідну від кваліфікації збройного конфлікту на сході України як міжнародного чи неміжнародного (хоча існують і проміжні визначення). Але вона може розглядатись і як самостійна проблема у контексті так званого права окупації та суттєвої трансформації останнього після Другої світової війни. У такому розумінні поставлена проблема може набути не лише практичного, а й наукового значення. Зрозуміло, що в цій статті йтиметься лише про постановку, а не вирішення поставлених завдань. Автори припускають, що внаслідок тривалого розвитку класичних норм міжнародного гуманітарного права відбулося узагальнення права окупації. Можна стверджувати про існування єдиного правового режиму незаконного контролю однієї держави щодо території іншої держави. Формами такого контролю є, власне, окупація, що передбачає офіційне визнання державою здійснення нею контролю щодо території (частини території) іншої держави, та чітко не розмежовані ефективний, всезагальний, загальний, фактичний контроль. На думку авторів, останні можна вважати єдиною формою ефективного контролю, що передбачає неоголошені дії та неофіційні за соби його здійснення, намагання представити підконтрольні військові структури і військово-адміністративні інституції як самостійних недержавних акторів міжнародних відносин. Кваліфікація статусу ОРДЛО в міжнародному праві неоднозначна. Мінські угоди 2014 р. уникали визначення другої сторони конфлікту (перша – Україна), а в 2015 р. другою стороною названі збройні формування ОРДЛО. При цьому не вказано, кому вони підпорядковуються і хто може вважатися їхніми представниками. Резо люції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) визнають подвійний факт наявності тимчасової окупації ОРДЛО Росією і здійснення нею ефективного контролю щодо незаконних збройних формувань на цій території. Важливо, що ПАРЄ вказує на застосовність щодо збройного конфлікту в Україні й зокрема ситуації в ОРДЛО IV Женевської конвенції 1949 р. Водночас повноцінне визнання наявності міжнародного збройного конфлікту між Україною і Росією на території ОРДЛО, а також незаконного контролю Росії щодо ОРДЛО (у формі окупації, ефективного чи іншого контролю) слід очікувати в процесі розгляду низки справ у Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй, Міжнародному кримінальному суді, Європейському суді з прав людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Мельник, Сергій Миколайович. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВИХ АДМІНІСТРАЦІЙ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (21 березня 2023): 100–104. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.6.15.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються особливості адміністративно-правового статусу військових адміністрацій в Україні. Зазначено, що адміністративно-правовий статус військових адміністрацій є спеціальним адміністративно-правовим статусом, який виникає на основі законодавства як наслідок державної волі, створюються розпорядчим способом уповноваженими інституціями влади за наявності підстав і у порядку, визначному законом. основними елементами адміністративно-правового статусу пропонуємо вважати мету (предмет відання) функціонування органу влади, компетенцію (права і повноваження). Зміст адміністративно-правового статусу підкреслює функціональну роль та місце суб’єкта публічної адміністрації в системі суспільних управлінських відносин. Автором виокремлено та охарактеризовано такі особливості адміністративно-правового статусу: багатомірність предмету відання, тимчасовість функціонування військових адміністрацій, чітке розмежування обсягу адміністративних повноважень військових адміністрацій в залежності від територіальних меж здійснення компетенції, специфіка передбачених законодавством повноважень, відмінність військових адміністрацій від військово-цивільних адміністрацій. Наведені вище особливості адміністративно-правового статусу військових адміністрацій не є вичерпними. Юридичне положення військових адміністрацій дозволяє виокремити також і особливий порядок взаємовідносин з органами державної влади та військового командування, і роль представників системи Збройних Сил України та вищих органів керівництва Збройними Силами у процесі функціонування і формування військових адміністрацій, і особливості фінансового забезпечення, кадрового комплектування та ін. Зазначено, що застосування повноважень військово-цивільними адміністраціями в умовах правового режиму воєнного стану створює певні передумови для порушення прав і свобод громадян навіть в умовах конституційно визначених обмежень правового статусу особи. У зв’язку з цим, перспективним напрямом досліджень для вітчизняної юридичної науки є напрацювання пропозицій щодо додаткових гарантій дотримання прав особи у діяльності військових адміністрацій в умовах воєнного стану.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Тарасюк, Сергій. "ПРАВА ЛЮДИНИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ". Scientific works of National Aviation University Series Law Journal "Air and Space Law" 4, № 73 (2024): 233–40. https://doi.org/10.18372/2307-9061.73.19473.

Full text

Abstract:

Метою наукової статті є дослідження сутності прав людини та аналіз правових механізмів їх забезпечення під час кримінального провадження, з урахуванням сучасних викликів і міжнародних стандартів у сфері прав людини. Методи дослідження: для досягнення визначеної мети було використано загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: методи формальної логіки, порівняльно-правовий, системно-структурний, історичний, формально-юридичний метод та ін. Результати: проведено аналіз змісту поняття «права людини», визначено основні наукові підходи щодо розуміння цього поняття, виокремлено правову природу прав людини, проблеми, які відбиваються на питаннях прав та свобод людини у зв’язку з військовою агресією проти України, особливості реалізації прав людини під час кримінального провадження. Виокремлено наукові та доктринальні підходи до розуміння природи прав людини в кримінальному провадженні, акцентовано увагу на ліберальному та соціально-правовому підходах до прав людини у кримінальному провадженні, встановлено, що такі конституційні права людини, як право на повагу гідності, право на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, а також право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, є фундаментальними елементами правової системи, що відіграють особливо важливу роль у кримінальному провадженні, а тому їх забезпечення спрямоване на підтримання балансу між ефективним кримінальним правосуддям та захистом прав особи. Доведена необхідність більш глибшого розуміння взаємозв’язків між правами людини, їхньою реалізацією та забезпеченням захисту в кримінальному провадженні, а також необхідність формування наукових підходів щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства у відповідності до міжнародних стандартів прав людини. Акцентовано увагу на важливості забезпечення процесуальних гарантій у кримінальному провадженні, а також необхідності вдосконалення правового регулювання для запобігання свавільним обмеженням прав учасників кримінального провадження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Піскун, Іван, та Максим Соколовський. "ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО МАЙНА". Scientific works of National Aviation University. Series: Law Journal "Air and Space Law" 2, № 67 (2023): 54–61. http://dx.doi.org/10.18372/2307-9061.67.17843.

Full text

Abstract:

Мета статті спрямована на визначення сутності поняття «військове майно», а також здійснення класифікації його видів з урахуванням різноаспектності даної комплексної категорії, що поєднує в собі правові, фінансові, економічні, соціальні й інші ознаки. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціально-юридичні методи пізнання, використання яких дозволило проаналізувати різні підходи до визначення поняття «майно» на законодавчому рівні, концептуальні ідеї вчених щодо характеристики даної категорії з точки зору права та економіки. Зокрема за допомогою діалектичного методу визначено поняття «військове майно», виокремлено основні його ознаки та структуру. Результати: надано визначення військового майна, під яким слід розуміти нерухоме і рухоме майно загального і спеціального призначення, що відноситься до державної власності і закріплене за структурами Збройних Сил України, іншими військовими формуваннями на праві оперативного управління, що використовується ними виключно за функціональним та цільовим призначенням з метою виконання своїх функцій і обслуговування військовослужбовців, а також для ведення господарської діяльності в порядку, встановленому законодавством України. Обговорення: у структурі військового майна слід виділити безпосередньо військове майно і майно, яке за своєю природою є військовим тільки через його закріплення за підрозділами Збройних Сил України. Це свідчить про необхідність систематизації та впорядкування видів військового майна, яке можна класифікувати відповідно до його призначення на дві великі групи: військове майно загального призначення та військове майно спеціального призначення. Подальших наукових розробок потребує питання щодо складу військового майна, вирішення якого є важливим для визначення необхідних механізмів правового регулювання відносин щодо володіння, користування та розпорядженням військовим майном.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Військове право'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles