Journal articles on the topic 'Гендерна педагогіка'

У статті в гендерно-освітньому дискурсі представлено психолого-педагогічні погляди Василя Олександровича Сухомлинського, а також конструювання гендерних орієнтацій у дітей та молоді. Проаналізовано гендерні ідеї освіти та виховання у навчально-виховному процесі. Виявлено, що «гендерна матриця» українського педагога-гуманіста є підґрунтям для сучасних стандартів рівноцінності статей, розширення егалітарного світогляду батьків та педагогів, формування гендерної компетентності майбутніх учителів та гендерної культури в підростаючого покоління.

У статті проаналізовано погляди українських та учених інших країн на гендерне виховання учнівської молоді як на соціально-педагогічну проблему, виявлено спільне й відмінне у методології гендерної педагогіки, механізмах реалізації гендерного підходу в освітньому просторі. Автором розкрито основні стратегії реалізації гендерного виховання німецької молоді, молоді у Великобританії та Україні, проаналізована гендерна спрямованість профорієнтаційної роботи серед молоді окремих країн, особливості функціонування й утвердження принципів гендерного виховання невіддільного від навчальних процесів, підвищення загальної гендерної культури соціуму та поглиблення гендерної компетенції педагогів шляхом внутрішньо- й зовнішньошкільного підвищення їх кваліфікації. Показано особливості гендерного виховного процесу у німецьких загальноосвітніх закладах різного типу та у школах Великої Британії, зокрема в початковій та основній школах, уточнено імплементацію змісту, форм, методів і прийомів гендерного виховання; з’ясовано особливості історичного розвитку виховної системи в Німеччині, уточнено шляхи становлення гендерного виховання учнівської молоді Німеччини на сучасному етапі, яке здійснюється шляхом спільного, роздільного та частково роздільного навчання.

Актуальність. У представленій роботі викладено основні теоретичні аспекти та історичні передумови виникнення гендерного підходу у фізичному вихованні. Розглянуто та охарактеризовано співвідношення біологічних та соціальних характеристик особистості крізь призму категорії «гендер». Основою особливістю даного дослідження є міждисциплінарний, крос-секторальний підхід щодо гендерної проблематики, який охоплює відповідні філософські, психолого-педагогічні, соціологічні, правові та інші аспекти до його розу­міння. Наголошено на синкретичному поєднанні відомостей теорії і практики фізичної культури, педагогіки, психології в контексті організації навчання та виховання школярів в процесі їхньої гендерної соціалізації. Мета. Вивчення історичних засад у формуванні гендерного підходу у структурі розвитку фізичної культури і спорту. Методи дослідження. Були використані теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання. Результати дослідження. Обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано та узагальнено дані вітчизняних і зарубіжних авторів щодо історичних передумов диференційованого фізичного виховання молоді. Систематизуючи сутнісно-змістовну характеристику категорії «гендер» у контексті психолого-педагогічних досліджень, констатуємо його різне тлумачення дослідниками, розглянуто історичний аспект виникнення ґендерного підходу в педагогічній науці, охарактеризовано особ­ливості розвитку ґендерних досліджень в Україні. З’ясовано, що факторами впливу на пріоритети використання гендерного підходу у фізичному вихованні є дискусійні питання переважання двох парадигм: соціокультурної і соціо-біологічної, що переконливо доводить про необхідність залучення нових знань у галузі фізичної культури і спорту з визначенням пріоритетних напрямків спрямованого впливу гендерного підходу на формування цінностей індивідуальної фізичної культури школярів. Висновки. Історичний аспект формування гендерного підходу у сфері фізичної культури і спорту має певні відмінності та особливості, що робить його окремим напрямком гендерного пізнання, згідно з яким усі педагогічні та соціокультурні аспекти у фізичному вихованні молоді можуть мати гендерний вимір. Використання гендерного підходу в теорії і методиці фізичного виховання надає широкі можливості для конструктивної взаємодії змісту гендерних досліджень з наявними методиками навчання та концепціями у сфері фізичного виховання школярів.

В статье описываются процессы глобального усложнения современного общества, изменения роли и взаимоотношений представителей разных полов в этом обществе, которые обусловливают актуальность проблемы предупреждения искажений процесса гендерной идентификации подростков и молодежи. Определяется сущность превентивной педагогики, значимость научного изучения процесса зарождения и развития гендерного подхода к исследованию проблемы предупреждения отклоняющегося от нормы, в том числе преступного, поведения несовершеннолетних в педагогических и других научных исследованиях с конца XIX до начала XXI века. Цель работы — рассмотреть сущность, основные тенденции и перспективы развития гендерного подхода вместе с анализом социологического, культурологического, антропологического и других методологических подходов к научным исследованиям по данной проблеме. В статье представлена сущность теории полоролевого воспитания, теории развития гендерной идентичности, теории социального конструирования гендера, гендерной схемы социализации и др. Выдвинута и подтверждена исследованием гипотеза о том, что для предупреждения искажений гендерной идентификации, которая порождает не только девиантное, но и преступное поведение подростков, педагогам важно искать и реализовывать новые подходы, использовать новое содержание и методы гендерного воспитания в условиях семьи и образовательных организаций. Представлены актуальные аспекты гендерного подхода, связанные с учетом педагогом индивидуальных, возрастных и половых особенностей детей в воспитании, оказанием профессиональной педагогической помощи в гендерной идентификации, связанной с позитивным самоопределением, творческим самовыражением и самореализацией личности. Данные положения выступают основными условиями предупреждения и решения проблем превентивной педагогики. Обоснована необходимость дальнейших научных работ по формированию гендерной компетентности педагогов и готовности их к решению проблем организации гендерного воспитания в современной школе. The article descries complex social changes related to the making of the modern world, such as the transformation of gender roles, for example. These social changes make it necessary to prevent distorted gender identities in teenagers and young adolescents. The article focuses on the essence of preventive education. It underlines the necessity of investigating the issue of distorted gender identity and deviant behaviours in adolescents. It analyzes scholarly research devoted to the investigation of the abovementioned issues in scholarly works of the late 19th – early 21st centuries. The aim of the article is to investigate the essence of gender theory, its major trends and prospects of its development in combination with sociological, cultorological, anthropological and other methodological approaches. The article focuses on the essence of sex education, gender identity, socially constructed gender roles, gender socialization patterns, etc. The author hypothesizes that in order to prevent distorted gender identity, which provokes deviant behaviour and criminal behaviour in adolescents, teachers should be constantly searching for and implementing new approaches, new methods and new content of gender education in family and classroom environments. The article maintains that in order to ensure students’ self-acceptance, self-actualization and creative self-expression, teachers should take into consideration individual characteristics, age, and gender characteristics of the their students, which is an inalienable prerequisite of preventing and solving problems of preventive education. The article substantiates the necessity of further investigation of teachers’ gender competence and their professional readiness to solve gender-related problems in modern schools.

У статті наведено досвід реалізації неформальної освіти дорослих у сфері соціальної роботи. Визначено актуальність розвитку різноманітних видів неформальної освіти. Конкретизовано поняття неформальної осві- ти дорослих і визначено його характерні особливості. Наведено ознаки неформального навчання: добровільність, доступність, здобуття у різних місцях і в різних ситуаціях тощо. Виокремлено характеристики неформальної освіти дорослих: орієнтування на освітні запити різних груп населення, мотивацію, внутрішню відповідальність і т. д. Установлено, що неформальна освіта дорослих може здійснюватися різними суб’єктами освітнього про- стору: комерційними недержавними організаціями, неформальною освітою у «третьому секторі» та держав- ними установами. У статті висвітлено досвід неформальної освіти дорослих за умов освітнього середовища Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (КЗ «ХГПА» ХОР). Зокрема, охарактеризовано створену в академії систему гендерної просвіти, спрямовану на підвищення рівня гендерної грамотності фахівців із соціального і соціально-правового захисту та надання соціальних послуг: персоналу уповноваженого органу з питань пробації, волонтерів пробації; працівників територіальних центрів соціального обслуговування, державних і не державних соціальних служб; працівників соціально-психологічної служби закладів середньої та вищої освіти, викладачів вищої школи, які опікуються підготовкою майбутніх соціальних працівників тощо. До викладання були залучені висококваліфіковані фахівці: експертки з гендерних питань, тренерки, досвідчені викладачі, доктори та кандидати наук. Перспективним напрямом подальшого наукового пошуку може бути здійснення порівняльного аналізу закордонного та вітчизняного досвіду, а також концепцій і стратегій розвитку освіти дорослих.

В статье рассматривается вопрос о значении опыта исторического сознания и истории науки для анализа современных задач. Современное образование переживает непростой момент. Индивидуализация образования, все шире распространяющаяся в современном мире, делает востребованным гендерный подход к педагогике, возникший во второй половине XIX – начале XX веков и накопивший определенный образовательный опыт. Вопрос об учете и использовании гендерных различий ставится в современной науке и нормативных документах, в том числе в международных исследованиях (PISA) Обращается внимание на односторонность существующей педагогической модели гендерного подхода, отставание в ответах на вызовы современной эпохи, слабый учет исторического опыта педагогической наукой. Эта модель ориентирована на психологические, социальные, культурологические аспекты поведения, а проблема состоит в том, чтобы рассматривать человека целостно в процессе образования и воспитания. В свое время антропологический подход широко использовался в педагогической науке и образовательной практике на рубеже XIX – XX вв. Спорным и весьма важным в рамках гендерного подхода является проблема гендерной идентичности. Предложена модель формирования гендерной идентичности в образовательном процессе. Отмечены в этой связи некоторые проблемы современного образования и подходы к их решению. Показана роль гендерной идентичности в социализации подрастающего поколения, неадаптивной социализации, способов деятельности (фемининные и маскулинные способы деятельности). Это тем более важно, потому что в современных условиях на социализацию влияют многие негативные факторы (СМИ, Интернет, массовая культура). Предложенный анализ проблем гендерной идентичности поможет разобраться в трудных задачах, стоящих перед современном обществе. The article considers the question of the significance of the experience of historical consciousness and the history of science for the analysis of modern problems. Modern education is going through a difficult moment. The individualization of education, which is increasingly spreading in the modern world, makes the gender approach to pedagogy, which arose in the second half of the XIX – early XX centuries and has accumulated some educational experience, in demand. The issue of considering and using gender differences is raised in modern science and regulatory documents, including in international studies (PISA), Attention is drawn to the one-sidedness of the existing pedagogical model of gender approach, the lag in responding to the challenges of the modern era, the weak consideration of historical experience by pedagogical science. This model is focused on the psychological, social, cultural aspects of behavior, and the problem is to consider a person. holistically in the process of education and upbringing. At one time, the anthropological approach was widely used in pedagogical science and educational practice at the turn of the XIX – XX centuries. The problem of gender identity is controversial and very important within the framework of the gender approach. A model of gender identity formation in the educational process is proposed. In this regard, some problems of modern education and approaches to their solution are noted. The role of gender identity in the socialization of the younger generation, maladaptive socialization, ways of activity (feminine and masculine ways of activity) is shown. This is all the more important, because in modern conditions, many negative factors (mass media, the Internet, mass culture) affect socialization. The proposed analysis of the problems of gender identity will help to understand the difficult tasks facing modern society

Федорович А. В. Особливості моральної регуляції стосунків між учасниками навчально-виховного процесу ДНЗ. У статті розкрито роль етики у професійній діяльності дошкільного педагога; висвітлено основні моральні принципи педагогічної взаємодії (оптимізму, громадянськості, гуманізму, законності, справедливості, гендерної рівності, незалежності, взаємоповаги, довіри, доброзичливості, тактовності); підкреслено значення внутрішнього прийняття моральних вимог вихователем.

Висвітлено світові процеси глобалізації та інформатизації, ре- формування сфери освіти України, що спонукають до вирішення питання управління знаннями в публічному управлінні. Використання механізму управління знаннями в публічному управлінні освітою підкреслює важли- вість використання форм і методів, що пояснюватимуть зв’язок між формаль- ним, неформальним та інформальним навчанням. Процеси інформатизації, впровадження нових форм та методів роботи спонукають до використання форм відкритої освіти в системі неперервної освіти, зокрема в післядипломній педагогічній освіті. Відкрита післядипломна педагогічна освіта сприяє роз- витку якісної освіти без гендерних, вікових, національних та територіальних відмінностей. Відтак роль неперервної освіти виявляється у якісному профе- сійному розвитку педагогів з урахуванням сучасних вимог до якості та змісту освіти. Позитивну роль відіграє використання хмарних технологій у публіч- ному управлінні освітньою галуззю та навчальному процесі. Загальна модель відкритої освіти визначає її доступність, вільне використання інформаційних матеріалів у наші дні та в майбутньому. Під час розбудови відкритого контен- ту необхідно дотримуватися принципів відкритої освіти, зокрема масовість і доступність, інтернаціональність та глобалізація, відкритість, адаптивність та гнучкість, модульна структурованість та асинхронність, економічна ефектив- ність. Вивчено діяльність Українського відкритого університету неперервної освіти в напрямі відкритої освіти. Проведено дослідження кількості заявок на проходження дистанційних курсів підвищення кваліфікації та виданих до- кументів про їх успішне закінчення у закладах післядипломної педагогічної освіти України. Визначено основні ризики впровадження відкритої освіти в публічному управлінні, зокрема недостатня ефективність методів оцінюван- ня, рівень комп’ютерної грамотності користувачів, захист авторських прав, недостатнє фінансування закладів та нерівномірне матеріальне і кадрове за- безпечення післядипломної педагогічної освіти.

У статті розкрита проблема організації виховної роботи в закладах середньої освіти Великої Британії у працях вітчизняних на зарубіжних науковців. Висвітлено різні погляди педагогів на виховання в закладах середньої освіти Великої Британії, основна увага яких зосереджується на вихованні моральних якостей дітей, організації сімейного виховання дітей у Великій Британії. У статті показано роль сучасної британської сім’ї у вихованні дітей. Зазначено, що інтегративною складовою є орієнтація на виховання особистості з розвиненим естетичним світоглядом, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях і пріоритетах. Відображено патріотичне виховання, що сприяє критичному діалогу і демократичного процесу, здатне об’єднати людей у всьому різноманітті багатонаціонального суспільства. Продемонстровано гендерне виховання учнів закладів середньої освіти у Великій Британії

У статті розглядаються просвітницька діяльність громадського об’єднання, яке виникло в Харкові на початку ХХ століття на тлі гендерних проблем. Актуальність дослідження зазначеної проблеми обумовлюється тим, що в сучасному Українському суспільстві активно відбувається процес формування громадянського суспільства, отже, вивчення цього процесу з історичного погляду є соціально необхідним, а дослідження просвітницької та педагогічної діяльності таких об’єднань буде сприяти розвитку як історії педагогіки, так і педагогічної науки. Метою наукової рефлексії є дослідження просвітницько-педагогічної діяльності Харківського товариства взаємодопомоги трудящих жінок. Завдання статті полягають 1) у виявленні конкретних справ зазначеного громадського об’єднання, що мали просвітницький характер; 2) у з’ясуванні їхнього педагогічного наповнення. Методами наукового вивчення, що було застосовано у даній статті, стали теоретичні когнітивно-узагальнюючі методи, а саме: аналіз та синтез архівних матеріалів наукової літератури. Результатом дослідження стало 1) виявлення таких конкретних справ просвітницького характеру: організація численних курсів, дитячого садку «Осередок», початкової школи, змішаної гімназії, бібліотеки, літературно-художнього гуртку, курсів дошкільного виховання, Вищих жіночих курсів; 2) досліджуване громадське об’єднання бачило організовані ним освітні заходи заклади доступними для дітей (з урахуванням їхніх індивідуальних потреб та особливостей), заснованими на партнерській взаємодії з учнями та тісній співпраці з батьками; прагнуло підняти розумовий рівень жінки, розвинути її кругозір та її становлення як повноправного члена суспільства, а також пом’якшити грубощі хлопців і надати молоді можливості для взаємного ознайомлення в обстановці повсякденної праці; основною метою став розвиток самостійності, самосвідомості, творчості та солідарності.

Статтю присвячено вивченню впливу чинника статі мовного посередника на застосовувані ним пріоритетні стратегії під час створення цільового тексту. Емпіричним матеріалом дослідження слугували тексти англомовної художньої прози та їхні українські переклади у виконанні чоловіків та жінок. Застосований у праці психолінгвістичний підхід до аналізу двомовного корпусу дав змогу встановити деякі ‘S-універсалії’ (Chesterman, 2011) вибору різностатевими посередниками тих чи тих мовних структур, що дає підстави погодитися з іншими дослідниками в питанні існування значущих відмінностей у гендерних пріоритетах структурування перекладного дискурсу. Серед найпомітніших “жіночих” універсалій в перекладі українською – метакогнітивна гнучкість, що кваліфікуємо як синтетичний когнітивний стиль. Крім того, простежено застосування перекладачками стратегії статусної нейтралізації в діалозі між персонажами під час відтворення статусно-маркованих і дифузних ситуацій; вищі показники лексичного розмаїття, експліцитації й номіналізації, ніж у цільових версіях перекладачів чоловічої статі. Останні виявляють більшу обережність у перекладі, вдаючись до ‘семантичного методу’ (Newmark, 1988) перекладу, виявляючи відтак аналітичний когнітивний стиль поведінки, а також демонструючи стратегію негативної ввічливості під час відтворення діалогів персонажів у статусно-маркованих і статусно-дифузних комунікативних ситуаціях. Література References Бендас Т. В. Гендерная психология. – СПб.: Питер, 2007.Bendas, T. (2007). Gendernaya Psikhologiya [Gender Psychology]. St. Petersburg: Piter. Карасик В. И. Социальный статус человека в лингвистическом аспекте // “Я”, “Субъект”,“Индивид” в парадигмах современного языкознания. – М. : ИЯ РАН, 1992. – С. 47–74.Karasik, V. I. (1992). Sotsialnyi status cheloveka v lingvisticheskom aspekte [Human socialstatus in linguistic aspect] ‘Ya’, ‘Subjekt’, ‘Individ’ v Paradigmakh SovremennogoYazykoznania, 47–74. Кутузов А. Переводы мужские и женские: есть ли разница? (на материале Корпусанесовершенных переводов)/А. Кутузов // Проблемы перевода, лингвистики илитературы. – 2012. – Вып. 15, № 1. – С. 97-104.Kutuzov, A. (2012). Perevody muzhskiye i zhenskiye: yest li raznitsa? [Male and femaletranslations: Any difference?]. Problemy Perevoda, Lingvistiki i Literatury, 15(1), 97-104. Сорокин Ю. А. Переводоведение: статус переводчика и психогерменевтическиепроцедуры. – М. : МТДК «Гнозис», 2003. – 160 с.Sorokin, Yu. A. (2003). Perevodovedeniye: Status Perevodchika i PsikhogermenevticheskiyeProcedury [Translation Studies: Translator’s Status and Psychohermeneutic Procedures].Moscow: Gnozis.5. Холод А. М. Речевые картины мира мужчин и женщин. – Днепропетровск : Пороги, 1997.– 229 с. Kholod, A. M. (1997). Rechevye kartiny mira muzhchin i zhenshchyn [Speech world view ofmen and women]. Dnepropetrovsk: Porogi. Холодная М. А. Когнитивные стили: О природе индивидуального ума. – М. : ПЕР СЭ,2002. – 304 с.Kholodnaya М. А. (2002). Kognitivnye Stili: O Prirode Individualnogo Uma [Cognitive Styles:On the Nature of Individual Mind]. Мoscow: PERSE. Arabski, J. (2013). Psycholinguistic and neurobiological differences between males andfemales. Proceedings of the 10th International Congress of the ISAPL (423). Baker, M. (1999). The role of corpora in investigating the linguistic behaviour of translators.International Journal of Corpus Linguistics, 4(2), 281–298. Berman, A. (1990). La retraduction comme espace de traduction. Palimpsestes, 4, 1–7. Blum-Kulka, S. (1986). Shifts of cohesion and coherence in translation. In: Interlingual andIntercultural Communication (pp. 17–35). J. House, S. Blum-Kulka, (Eds). Tübingen: Narr. Brown, P., Levinson, S. (1987). Politeness: Some Universals in Language Usage. Cambridge:Cambridge University Press. Chesterman, A. (2000). A causal model for Translation Studies. In: Intercultural Faultlines:Research Models in Translation Studies I: Textual and Cognitive Aspects (pp. 15–27).M. Olohan, (Ed). Manchester: St. Jerome. Denturck, K. (2012). Explicitation vs. implicitation: a bidirectional corpus-based analysis ofcausal connectives in french and dutch translations. Across Languages and Cultures, 13(2),211–227. Desmidt, I. (2009). (Re)translation revisited. Meta: Translators’ Journal, 54(4), 669–683. Leonardi, V. (2007). Gender and Ideology in Translation. Do Women and Men TranslateDifferently? A Contrastive Analysis from Italian into English. Bern: Peter Lang AG. Laviosa, S. (2002). Corpus-based Translation Studies. Theory, Finding, Applications.Amsterdam; Atlanta: Rodopi. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London: Prentice Hall. Olohan, M. (2002). Leave it out! Using a comparable corpus to investigate aspects ofexplicitation in translation. Cadernos de Tradução, 9, 153–169. Vinay, J. & Darbelnet, J. (1995). Comparative Stylistics of French and English. Translated byJ. C. Sager and M. J. Hamel. Amsterdam: John Benjamins. Zasiekin, S. (2016). Understanding translation universals. Babel: International Journal ofTranslation, 62(1), 122–134. Sources Bradbury, R. The Smile. Retrieved from: http://raybradbury.ru/library/ story/52/9/1/ Bradbury, R. (1983). Fahrenheit. Short Stories. Moscow: Raduga Publishers, 1983. – 382 p. Бредбері Р. Усмішка / пер. з англ. Л. Коломієць // Всесвітня література в середніхнавчальних закладах України. К.: Педагогічна преса, 1999. № 3 (227). С. 11–12.Bradbury, R. (1999). Ousmishka [The Smile] / translated by L. Kolomiyets. VsesvitniaLiteratura v Serednikh Navchalnykh Zakladakh Ukrainy, 3(227), 11–12. Бредбері Р. Усмішка / пер. з англ. А. Веприняка // Зарубіжна література. 6 клас.Посібник-хрестоматія. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 1999а. С. 296–300.Bradbury, R. (1999). Ousmishka [The Smile] / translated by Yaroslav Vepryniak. ZarubizhnaLiteratura. 6th Form, 296–300. Бредбері Р. Усмішка / пер. з англ. А. Євси // Світова література. 6 клас. Хрестоматія /Упорядник Гарбуз В. М. ; наук. ред. Таранік-Ткачук К. В. – Харків : ФОП Співак В. Л.,2011. – С. 374–381.Bradbury, R. (2011). Ousmishka [The Smile] / translated by Andrii Ievsa. Svitova Literatura.6th Form. Textbook, 374–381. Браун Д. Код да Вінчі. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2006.Brown, D. (2006). Kod da Vinchi [The Da Vinci Code] / translated by A. Kamianets’.Kharkiv: Club Simeinoho Dozvillia. Браун Д. Код да Вінчі. // Всесвіт. – 2006. – № 1–4, 11–12. – К. : Всесвіт.Brown, D. (2006). Kod da Vinchi [The Da Vinci Code] / translated by V. Shovkun. Vsesvit,1–4, 11–12. КТУМ: Корпус текстів української мови / [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.mova.info/corpus.aspx?l1=209Korpus Tekstiv Ukrains’koyi Movy [The Corpus of the Ukrainian Language] / [ElectronicResource]. Retrieved from: http://www.mova.info/corpus.aspx?l1=209 Slovnyk Ukrainskoyi Movy [Dictionary of the Ukrainian Language] / I. K. Bilodid, ed. –Vol. 5. Kyiv: Naukova Dumka. – P. 36, 100. Tolkien J. R. R. (1954). The Fellowship of the Ring. L.: George Allen & Unwin. Толкін Дж. Р. Р. Володар Перснів: Хранителі Персня / пер. з англ. А. Немірової. Харків:Фоліо, 2003. Толкін Дж. Р. Р. Старий ліс: Уривок з епопеї «Володар Перснів» / пер. з англ.А. Веселовського // Всесвіт. 2006. №№ 11–12, 124–135. Tolkien, J. R. R. (1981). The Hobbit, or, There and Back Again. L. : Unwin. Толкін Дж. Р. Р. Гобіт, або Туди і Звідти / пер. з англ. О. О’Лір. – Львів: Астролябія,2012.Tolkien, J. R. R. (2012). Hobit abo Tudy i Zvidty [The Hobbit, or There and Back] / translated byОlena О’Lear. Lviv: Astroliabia. Толкін Дж. Р. Р. Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори / пер. з англ. О. Мокровольського.– К. : Веселка, 1985.Tolkien, J. R. R. (1985). Hobit abo Mandrivka za Imlysti Hory [The Hobbit, or a Trip Beyond theMisty Mountains] / translated by Оlexandr Mokrovols’kyi. Кyiv: Veselka.6. Brown, D. (2003). The Da Vinci Code. L. : Corgi Books.

У статті висвітлено результати дослідження агресивної поведінки в контексті психічного здоров’я старших школярів. Для участі в дослідженні взято групу підлітків 10-11 класів загальноосвітньої школи № 9 м. Подільськ. Обсяг вибірки склав 80 осіб: 40 дівчат та 40 юнаків. Вік респондентів: 15-16 років. Дослідження проводилося за допомогою трьох методик: методика самооцінки психічних станів за Г. Айзенком, методика дослідження агресивності А. Басса-А. Дарки та тест агресивності (опитувальник Л. Г. Почебут). Ми припустили, що агресивна поведінка респондентів чоловічої та жіночої статі може мати відмінності. Таким чином метою дослідження було визначити гендерні особливості агресивної поведінки в контексті психічного здоров’я старших школярів. Як показало дослідження, хлопчики частіше використовують фізичну агресію, а дівчата вербальну. Нами було виявлено статистично значущий зворотній зв’язок між рівнем фізичної і предметної агресії у хлопчиків старшого шкільного віку (r = - 0,388; p <0,01). В результаті аналізу взаємозв’язку між вербальною агресією та негативізмом у групі хлопчиків було встановлено прямо пропорційний статистично значущий зв’язок (r = 0,429; p < 0,01). Також прямо пропорційний зв’язок було встановлено між рівнем розвитку дратівливості і вербальної агресії (r = 0,550; p < 0,001) і між рівнем дратівливості і негативізмом респондентів чоловічої статі (r = 0,457; p < 0,01). Прямо пропорційний статистично значущий зв’язок в групі підлітків жіночої статі встановлено між ригідністю та агресивністю (r = 0,359; p < 0,05), а також між рівнем образи та агресивністю (r = 0,420; p < 0,01). Результати роботи можна використовувати, як джерело розширення фактологічної бази у вивченні феномена агресивної поведінки. Матеріали дослідження можуть бути використані для навчання майбутніх педагогів і психологів, а також для написання інших наукових робіт, які стосуються даної проблеми. Перспективами подальшого розвитку в цьому напрямі є вивчення взаємозв’язку агресивної поведінки з чинниками психічного здоров’я старших школярів.

Статтю присвячено проблемі емоційної трансформації підліткового віку. Визначено чинники, які впливають на цей процес: фізіологічні (фізичний розвиток організму, увага до інстинктів, підвищена збудливість) психологічні (формуванням категорії моральності, самоідентифікації та соціальної позиції, визначення самооцінки) та соціально-психологічні (позиціонування себе в соціумі, потреба в незалежності, роздуми про подальше життя). Підкреслено: якщо серед чинників переважає негативний аспект, то навантаження на емоційну сферу збільшується, а емоційна трансформація призводить до емоційної нестабільності підлітка. З’ясовано, що емоційна нестабільність може бути передумовою виникнення дезадаптивних емоційних зривів та криз. Доведено, що підлітки не завжди здатні адекватно оцінити власні можливості, схильні до максималізму, що може призвести до підозрілості, озлоблення, дратівливості або ж байдужості, апатії, індиферентності. Висвітлено особливості перебігу емоційної трансформації підліткового віку. З’ясовано, що емоційна трансформація підліткового віку характеризується низкою суперечностей, які призводять до наявності або чергування двох фаз емоційної трансформації підлітків – негативної та позитивної. Зазначено, що емоційна трансформація має базуватися на емоційній саморегуляції. Окремо розкрито гендерні особливості емоційної трансформації підлітків. Наголошено на необхідності врахування індивідуальних психічних та психологічних особливостей підлітків для успішного формування емоційної саморегуляції, під якою розуміють певний рівень психічної регуляції діяльності, де визначальним чинником стають емоції. Доведено, що проблема вивчення емоційного компонента дітей підліткового віку потребує більш комплексного аналізу з боку медицини, психології та педагогіки.

В целях сохранения и укрепления репродуктивного здоровья современной молодежи в рамах изучения дисциплины «Психология и педагогика» в медицинском университете активно применяются психологические технологии в формате тренингов развития индивидуально-личностных и субъектных качеств обучающихся. Представлены результаты апробации авторской программы психологического тренинга, подтверждающие его эффективность в развитии рефлексивности, ответственности, коммуникативных качеств и рациональности у студентов-медиков. Тренинг направлен на расширение медико-психологических знаний молодежи в сфере репродуктивного здоровья и поведения, формирование навыков межличностного общения и конструктивных способов разрешения кризисных ситуаций в призме гендерной психологии. In order to preserve and strengthen the reproductive health of modern youth in the framework of the study of the discipline "Psychology and Pedagogy" at the Medical University, psychological technologies are actively used in the format of trainings for the development of individual-personal and subjective qualities of students. The article presents the results of approbation of the author's program of psychological training, confirming its effectiveness in the development of reflexivity, responsibility, communicative qualities and rationality in medical students. The training is aimed at expanding the medical and psychological knowledge of young people in the field of reproductive health and behavior, the formation of interpersonal communication skills and constructive ways of resolving crisis situations in the prism of gender psychology.

На основі спеціальних архівно-аналітичних матеріалів зроблено спробу розкрити історичні аспекти розвитку і становлення освіти в Австрії. Визначено основні віхи реформування змістового наповнення, зумовлених суспільними, політичними та ідеологічними трансформаціями, які мали місце в той чи інший період становлення та розвитку освіти. Особливий акцент зроблено на розкритті відомих політичних і громадських діячів, учених-реформаторів у галузі педагогіки, чиї ідеї слугували підґрунтям історії освіти Австрії. Розкрито діяльність Габсбургів у розвитку освіти – зробити Відень центром австрійської імперії; правління Марії Терезії та її сина Йозеф ІІ – що стало початком ідей Просвітництва, досконалим зразком для його вивчення і пропагування в Європі. Окремою сторінкою у розвитку освіти Австрії є період розпаду Австро-Угорської імперії, управління освітою соціал-демократами, та їх реформаторськими нововведеннями. Найбільш затребуваними серед них були не тільки педагоги, а й психологи, психоаналітики. Їх реформаторські ідеї знайшли впровадження у створенні шкільної реформи, яка стала історичною; дитячих будинків та приютів для дітей та підлітків, які були соціально незахищеними; діти з девіантною та асоціальною поведінкою. Особливий розвиток освітня галузь отримала в 20 ст., де зроблено акцент на підвищення якості навчання; налагодження співробітництва гуманітарних гімназій із соціальними інституціями; вивчення мовних дисциплін за вибором; підвищення кваліфікації педагогічних працівників у гуманітарних гімназіях та покращення умов їх праці. Освітніми напрямами політики Австрії нині є: якісна освіта впродовж життя; реалізації компетентнісного підходу; співпраця з місцевими громадами і релігійними спільнотами; упровадження білінгвального навчання, зумовленого міграційними процесами; виховання гендерної рівності серед дітей іммігрантів; створення сприятливого середовища для полікультурного розвитку та навчання дітям та молоді різних етнічних меншин із неоднаковими конфесійними світоглядними переконаннями.

У статті здійснено теоретичний аналіз проблематики вибору шлюбного партнера молоддю, визначено такі провідні психологічні чинники цього процесу: фізична і фізіологічна зрілість; сексуальна, соціальна та педагогічна, а також господарська, інструментальна і психологічна готовність. Установлено, що сучасний шлюб усе менше регламентується економічними чи політичними чинниками, не залежить від чіткого розподілу праці або ієрархії авторитету, оскільки нормативний тиск суспільства на стан шлюбності послаблюється. Такий стан речей спонукає до того, що провідними детермінантами, які впливають на прийняття рішення щодо одруження, стають духовна близькість, кохання, єдність цінностей і світосприймання. Представлено результати емпіричного дослідження, які дали змогу виявити провідні ціннісні орієнтації на шляху підготовки молоді до шлюбно-сімейних стосунків. Виявлено, що майбутні шлюбні партнери серед ціннісно-мотиваційних компонентів віддають перевагу коханню, взаєморозумінню і взаємоповазі. Крім того, визначено високі рівні «розуміння» та «емоційного тяжіння», а також середній рівень «поваги» у студентів молодших курсів до потенційних партнерів шлюбно-сімейних стосунків. Випробувано застосування проєктивної методики задля діагностики емоційно-регулятивного компоненту психологічної готовності молоді до вступу у шлюбно-сімейні відносини, а саме асоціативне відношення емпіричної бази досліджуваних до таких категорій, як «сім’я», «шлюб», «Я». З метою оптимізації ставлення учасників тренінгу до самих себе, підвищення ефективності їх взаємодії із потенційним партнером у різних життєвих ситуаціях, усвідомлення та інтеріоризування цінності взаємного кохання і спільності поглядів як основи довготривалих шлюбно-сімейних стосунків представлено тренінгову програму «Формування психологічної готовності молоді до шлюбу» та визначено ефективність її використання. Окреслено перспективу подальшої роботи, яка полягає у з’ясуванні зв’язку між готовністю молодих людей до шлюбно-сімейних відносин та особливостями гендерної ідентичності молоді.

Статья посвящена восстановлению неизвестных деталей исторической биографии преподавателя Тверской женской учительской школы имени П.П. Максимовича и Тверского педагогического института, основоположника экскурсионной работы в СССР, организатора Института методов внешкольной работы Арта Яковлевича Закса. На основе исследования неопубликованных автобиографических документов Александры Михайловны Никольской анализируются неизвестные факты общественной и частной жизни педагога, выясняется сопряженность личного и исторического прошлого. Особое внимание уделяется проблемам источниковедческого потенциала женской автобиографической памяти, зафиксированной в эго-документах, гендерным особенностям памяти. В заключении делается вывод о том, что «количественная» достоверность женской социальной памяти, связанная с датировкой событий, может уступать «качественной» информации о реакции на произошедшее. The article is devoted to the restoration of unknown details of the historical biography of the teacher of the Tver women's teacher's school named after P.P. Maksimovich and the Tver Pedagogical Institute, the founder of excursion work in the USSR, the organizer of the Institute of Out-of-School Work Methods Art Yakovlevich Saks. On the basis of a study of the unpublished autobiographical documents of Alexandra Mikhailovna Nikolskaya, unknown facts of the teacher's public and private life are analyzed, and the interconnection between the personal and historical past is revealed. Special attention is paid to the problems of source study potential of women's autobiographical memory, recorded in ego-documents, gender peculiarities of memory. In conclusion, it is concluded that the «quantitative» reliability of women's social memory associated with the dating of events may be inferior to the «qualitative» information about the reaction to the event.

У статті визначено поняття толерантності з особистої точки зору, з точки зору груп та з точки зору суспільства. З‟ясовано причини толерантності: етичні, нормативні, історичні, прагматичні, демократичні, антропологічні, епістемологічні, релігійні. Наведено концепції толерантності з філософської точки зору: прийняття, співіснування, повага, вдячність. У ході дослідження було виокремлено принципи толерантності у системі освіти дорослих: відмова від насильства; визнання відмінностей та їх свідоме прийняття; справедливість у відносинах один з одним; повага до чужої думки; рівноправність; конструктивне вирішення конфліктів. У статті проаналізовано думки зарубіжних учених (Дж. Олкерс, Л. Кольберг та Ж. Піаже) щодо можливості підвищення у майбутньому рівня толерантності суспільства шляхом навчання дорослого населення у системі корпоративної освіти. Поруч із цим у роботі розкрито проблему толерантності з нейробіологічної точки зору, згідно якої, людина, на відміну від тварин, може змінювати свою поведінку завдяки мисленню, освіті та вихованню. З‟ясовано роль та значення «набутої» та підсвідомої толерантності на основі думки про те, що несвідомі процеси в головному мозку справляють більший вплив на поведінку дорослої людини, ніж свідомі. У статті розкрито питання толерантної міжкультурної освіти та особливості корпоративних навчальних програм у цій галузі, які передбачають певну категоризацію на основі сучасного соціально-етнічного порядку. Зроблено висновок про те, що толерантність за своєю сутністю передбачає корекцію стосунків між більшістю та меншинами всередині національно сформованих суспільств, а також розв‟язання питання про те, наскільки далекі межі терпимості до індивідуальних особливостей, зокрема етнічного походження, гендерної приналежності, віросповідання тощо. Визначено роль педагога у прагненні компенсувати серйозну соціально-політичну несправедливість за допомогою освітнього втручання на основі думки про те, що процес навчання та виховання має суттєвий вплив на виявлення толерантності у дорослому віці. Таким чином, педагоги, уникаючи будь-якої дискримінації у системі освіти 8 дорослих, можуть сформувати новий досвід толерантної поведінки у своїх учнів.

Метою дослідження було з’ясувати соціально-психологічні особливості образу майбутнього у вагітних жінок з переважанням самозвинувачувальних реакцій. Методологічну основу дослідження склали гендерний підхід у психології, а також наукові напрацювання щодо психосоматичного впливу негативних емоційних станів на здоров’я вагітних. Показано, що соціально-психологічні особливості образу майбутнього (зокрема, антиципація подальших сімейних стосунків, майбутня материнська ідентичність, прагнення відповідати гендерним ролям дружини і матері) регулюють емоційні стани вагітної. Тенденції самозвинувачення розглянуто як елемент гендерної ролі жінки і матері, що перешкоджає формуванню нормальної материнської ідентичності та оптимістичного образу майбутнього. Визначено відмінності між жінками з високим і низьким рівнем самозвинувачення в таких соціально-психологічних характеристиках образу майбутнього: прийняття себе в часовій перспективі; материнська ідентичність; стереотипність образу майбутнього і прагнення відповідати гендерним приписам. Виявлено також взаємозв’язок між схильністю до самозвинувачень у ситуації фрустрації і прагненням відповідати гендерній ролі. Зауважено, що інтрапунітивність реакцій корелює також із ситуативною тривожністю, мінливістю фрустраційних реакцій та емоційним забарвленням образу майбутнього. Рамки дослідження задано можливістю обстеження вагітних лише на першому і другому триместрі вагітності. Результати дослідження можна використати в просвітницькій роботі фахівців з гендерної педагогіки, зокрема в підготовці молодих жінок до материнства. Як напрям подальших досліджень визначено вивчення конструктивної і деструктивної ролі перцепції різних елементів жіночих (фемінних) гендерних ролей в успішності регуляції репродуктивної поведінки за допомогою образу майбутнього.

Статтю присвячено визначенню психологічних особливостей прояву гендерної толерантності та її структурних компонентів в юнацькому віці. Зазначений віковий період знаменується виникненням нової соціальної ситуації розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя. Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Відповідно до такої ситуації розвитку молодого покоління в умовах трансформаційних процесів в економічній, політичній і соціальній сферах, важливим є питання гармонізації міжстатевих стосунків молоді завдяки вихованню толерантного ставлення до представників своєї та протилежної статі. Прояв гендерної толерантності в юнацькому віці сприяє: створенню психологічно комфортних умов для спільної діяльності представників обох статей; досягненню міжособистісного й міжгрупового взаємопорозуміння і поваги в різних сферах життєвої взаємодії; забезпеченню ефективних психолого-педагогічних умов для вироблення у юнаків і юнок необхідних індивідуально-особистісних якостей щодо успішного протистояння стереотипним уявленням і тиску соціуму. Мета статті полягала в дослідженні психологічних особливостей прояву гендерної толерантності та сформованості її компонентів у юнаків та юнок. У процесі емпіричного дослідження була використана: методика «ВІКТІ: види та компоненти толерантності» (авт. Г.Л. Бардієр), кількісний та якісний аналіз отриманих результатів проводився за шкалами «гендерна толерантність», «когнітивний компонент», «афективний компонент», «діяльнісно-стильовий компонент» гендерної толерантності. Констатовано, що майже в половини представників юнацького віку рівень гендерної толерантності знаходиться на середньому (наближеному до низького) рівні; майже третина юнацтва має низький рівень гендерної толерантності; й лише п’ята частина має сформовану гендерну толерантність (високий рівень). При аналізі сформованості складових гендерної толерантності (когнітивної, емоційної, поведінкової) встановлено, що знижені показники більше властиві хлопцям, що виявляється в зниженій рефлексивності, обмеженій емоційній і поведінковій саморегуляції. Література Баева, Л.В. (2009). Толерантность: идея, образы, персоналии. (Монография). Астрахань. Режим доступу: http://forum.urgi.info/index.php Кон, И.С. (1989). Психология ранней юности. Москва : Просвещение. Малихін, О.В. (2017). Принципи організації самостійної освітньої діяльності студентів. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах, 53, 482–490. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pfto_2017_53_63 Мацьковський, М.С. (1995). Семья на пороге третьего тысячелетия. Центр общечеловеческих ценностей. Москва. Режим доступа: https://www.isras.ru/publ_mainlist.html?id=468 Мириманова, М.С. (2002). Толерантность как проблема воспитания. Развитие личности. 2, 104– Надолинская, Л.Н. (2008). Конструирование гендерного дискурса и стратегии гендерного партнерства (Теоретические представления и реалии современной России). (Автореф. дисc. д-ра. философ. наук). Ростов-на Дону. Оконешникова, Н.Л. (2004). Проблема толерантности личности в современной зарубежной психологии. Методологические проблемы современной психологии: иллюзии и реальность: Материалы Сибирского психологического Форума. (г. Томск, 16-18 сентября 2004 г.). (215–221). Солдатова, Г.У., & Филилеева, Е.В. (2006). Толерантность, социальное доверие и ксенофобия: определяющие факторы и группы риска. Тетради Международного университета в Москве, 6, 154– Ставицька, С.О. (2014). Соціально-психологічні особливості реалізації потреби в саморозвитку, самооцінки життєвих цілей та самоставлення як компонентів розвитку самосвідомості в юнацькому віці. Проблеми сучасної психології: зб. наук. праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 23, 595–607. Рибалка, В.В. (2018). Методологічні засади теоретичної та практичної психології: особистість, психологічна діяльність, духовність. Психологія і особистість, 1, 9–19. Эриксон, Э. (2000). Детство и общество. Сакт-Петербург. Grünberg, L. (2011). From Gender Studies to Gender IN Studies and beyond : case studies on gender-inclusive curriculum in higher education. European Center for Higher Education, Bucharest, 7–13. Kuzmenko,I. (2019). Gender Partnership and Tolerance Phenomenon. Антропологічні виміри філософських досліджень, 15, 73–81. Stavytskyi, G. (2019). Psychological and social factors of the development of ethnic self-consciousness of personality in youthful age. Problem space of modern society: philosophical-communicative and pedagogical interpretations: collective monograph. Part ІІ.Warsaw.

У статті розкрито гендерні особливості соціальної креативності майбутніх магістрів педагогічних спеціальностей. Методи дослідження: теоретичні (аналіз та узагальнення результатів психологічних досліджень); емпіричні (методика «Соціальна креативність» А.В. Батаршева); математичної статистики (визначення відсоткових співвідношень, типових результатів варіаційного ряду, середнього квадратичного відхилення, критерію Манна-Уїтні). Виокремлено три підходи до тлумачення соціальної креативності (як феномена міжгрупового порівняння, як одного з видів творчості, як здатності особистості ефективно вирішувати нестандартні ситуації у сфері спілкування і взаємин). Показано, що соціальна креативність педагога є складовою його професійної творчості й професійно важливою якістю, оскільки до його обов’язків належить конструювання навчального (та інших видів) спілкування, залагодження складних і нестандартних комунікативних ситуацій. Встановлено, що більшість майбутніх педагогів має середній і вище рівні соціальної креативності, що дозволятиме їм ефективно виконувати свої професійні функції. Виявлено статистично значущі гендерні відмінності за чотирма з вісімнадцяти шкал соціальної креативності. Для хлопців притаманною є більш висока самооцінка своєї рішучості; здатність проявити вимогливість і наполегливість, щоб люди виконали обіцяне; здатність до справ, які оточуючі сприймають як несподівані й принципово нові. Дівчата частіше беруть на себе відповідальність за вирішення найбільш складних проблем і справ. Відповіді й дівчат, й хлопців мають нормальний розподіл, у чоловічій підвибірці вони є більш контрастними, хлопці помітніше відрізняються між собою за проявами соціальної креативності. Зʼясовано, що актуальним завданням у роботі з формування соціальної креативності є розвиток здатності майбутніх педагогів трансформувати поставлені цілі й визначені завдання відповідно до умов їхнього досягнення, спроможність доопрацьовувати й вдосконалювати початкові проєкти й задуми у процесі їх втілення. Література Антюхова, Н.І. (2015). Концептуальна модель творчого потенціалу майбутнього вчителя іноземних мов. Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Тематичний випуск «Міжнародні Челпанівські психолого-педагогічні читання», 7–14. Балл, Г.О., Зливков, В.Л., Копилов, С.О., Курганська, Л.О., & Михайлюк, Л.М. (2011). Педагогічна комунікація та ідентичність педагога. (Монографія). Київ : Педагогічна думка. Батаршев, А.В. (2005). Базовые психологические свойства и профессиональное самоопределение личности: Практическое руководство по психологической диагностике. Санкт-Петербург : Речь. Дуткевич, Т.В. (2021). Психологія конфліктності студентів педагогічних спеціальностей. (Монографія). Київ : КНТ. Каган, М.С., & Эткинд, А.М. (1988). Общение как ценность и как творчество. Вопросы психологии, 4, 25–34. Лазарєв, М.О. (2011). Творчість як родова властивість людини і основа педагогічної діяльності. А.А. Сбруєва, О.В. Єременко, & О.В. Михайличенко (Ред.). Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 3(13), 93–105. Моляко, В.А. (1983). Психология решения школьниками творческих задач. Киев : Радянська школа. Моляко, В.А. (2007). Творческая конструктология (пролегомены). Киев : «Освита Украины». Попель, А.А. (2014). Социальная креативность: новые подходы к конструированию понятия. Вестник Нижегородского университета имeни Н.И. Лобачевского. Социальные науки, 3(35), 129–135. Саврасов, М., & Александров, К. (2019). Соціальна креативність у структурі творчих здібностей майбутнього педагога. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, 9, 105–115. Санникова, О.П., & Белоусова, Р.В. (2001). Оценка показателей коммуникативной креативности с помощью оригинальной методики. Наука i освiта, 6, 52–54. Сисоєва, С.О. (2014). Творчий розвиток фахівців в умовах магістратури. (Монографія). Київ : Едельвейс. Amabile, Т.М. (1983). The social psychology of creativity. New York : Springer-Verlag. APA Dictionary of Psychology. Electronic resource. Access mode: https://dictionary.apa.org/social-creativity Chikszentmihalyi, (1988). Society, culture and person: A system view of creativity. In R. Sternberg & T. Tardif (Eds.), The nature of creativity. (pp. 325–339). Cambridge : Cambridge Press. Maarten Johannes van Bezouw, Jojanneke van der Toorn, &Julia Christina Becker (2020). Social creativity: Reviving a social identity approach to social stability. European Journal of Social Psychology, 1–14. https://doi.org/10.1002/ejsp.2732 Tajfel, , & Turner, J.C. (1979). An integrative theory of intergroup conflict. In W.G.Austin & S.Worchel. (Eds.), The soсial psychology of intergroup relations. (pp. 33–47). Brooks/Cole.

В статье освящается исследование взаимосвязи между показателями жизнеспособности и свойствами характера у студентов первого курса педагогического университета. Современные требования к профессиональным качествам личности педагога предопределяют необходимость рассмотрения личностных коррелятов жизнеспособности будущих учителей. Автором раскрывается сущность жизнеспособности, и ее взаимосвязи с регулятивными, коммуникативными, интеллектуальными и эмоциональными компонентами характера студентов разного пола. Раскрыты личностные корреляторы жизнеспособности у первокурсниц эмоциональная стабильность, высокая нормативность поведения, а у юношей – общительность, умеренная подозрительность, эмоциональная стабильность, высокий самоконтроль. Жизнеспособность девушек снижают такие свойства характера как напряженность, беспокойство, высокая тревожность, конформность, а у юношей – напряженность и высокая тревожность. Полученные результаты личностных коррелятов жизнеспособности могут быть применены в психолого-педагогическом сопровождении процесса профессионального обучения студентов. Статья предназначена для студентов психолого-педагогических специальностей. The article discusses the study of the relationship between indicators of vitality and character traits in first-year students of the Pedagogical University. Modern requirements for the professional qualities of a teacher's personality predetermine the need to consider the personal correlates of the viability of future teachers. The author reveals the essence of vitality, and its relationship with the regulatory, communicative, intellectual and emotional components of the character of students of different genders. The personal correlators of vitality were revealed in freshmen, emotional stability, high normality of behavior, and in young men - sociability, moderate suspicion, emotional stability, high self-control. The vitality of girls is reduced by such character traits as tension, anxiety, high anxiety, conformity, and in boys - tension and high anxiety. The obtained results of personality correlates of vitality can be applied in psychological and pedagogical support of the process of vocational training of students. The article is intended for students of psychological and pedagogical specialties.

У статті презентуються результати теоретичного та емпіричного вивчення комунікативної толерантності вчителів, яка виявляється у взаєминах зі школярами. Вказується на те, що досягнення справедливості у цьому процесі зумовлюється виявом учителем толерантного ставлення до них. Комунікативна толерантність виступає якістю (цінністю) педагога, що в діалогічній взаємодії з другою стороною освітнього процесу виявляється у прийнятті особистості кожного учня, розумінні мотивації його поведінки, повазі до ціннісно-смислових позицій та установок. Зауважується, що рівень розвитку комунікативної толерантності вчителя свідчить про його готовність будувати стосунки зі школярами на засадах гуманності, неупередженості та справедливості. Визначається методологічна основа дослідження, а саме ціннісно-діалогічний підхід, згідно основних положень якого справедливість у взаємодії учасників освітнього процесу досягається завдяки ціннісному, толерантному ставленню вчителя до учнів через налагодження з ними конструктивного діалогу. Наводяться результати емпіричного дослідження. Виявлено досить розвинену загальну комунікативну толерантність у сучасних учителів. Встановлено, що у вчителів-початківців і у педагогів, які мають набутий професійний досвід, переважають середній і високий рівні загальної комунікативної толерантності. Разом з тим, констатовано, що в різноманітних ситуаціях указана особливість має різний ступінь вияву. У вчителів з незначним педагогічним стажем, порівняно зі старшими колегами, переважає середній рівень здатності приймати індивідуальність учнів, оцінювати їх на основні власного «Я», приховування негативного ставлення до них. Зауважується, що у вчителів, які мають значний педагогічний досвід, більшою мірою розвинена схильність приймати учнів з їх перевагами та недоліками, не вдаватися до негативних поведінкових тенденцій та виявляти адаптивність у взаєминах. Узагальнюється, що вказані особливості вчителя та відсутність категоричності в оцінці учнів зумовлюють досягнення справедливості у педагогічній взаємодії. Література Бродский, Д. (2002). Некоторые психологические основы социальной толерантности. Права ребёнка и толерантность. Использование сообщества в рамках обучающего процесса, (с. 142–159). Ростов-на-Дону : Дана,. Карпюк, Ю.Я. (2019). Комунікативна толерантність як детермінанта професійної компетентності сучасного психолога. Теорія і практика сучасної психології, 5(1), 93–99. Клочек, Л.В. (2019). Психологія соціальної справедливості у педагогічній взаємодії (Дис. д-ра психол. наук). Київ. Кремень, В.Г. (2011). Толерантність як імператив: національна ідентичність в добу глобалізації. Політичний менеджмент, 2, 14–32. Кузьменко, Р.І. (2020). Толерантність в людському бутті: екзистенціальні та гендерні виміри (Дис. доктора філософії). Київ. Липатов, В.А. (2008). Семантические подходы к определению социальной толерантности. Материалы международного Форума студенческих научных обществ и молодых ученых духовных и светских учебных заведений, (с. 46–54). Курск : Славянка. Режим доступа: http://www.religare.ru/ 2_55331_1_21.html. Скок, А.Г. (2011). Модель навчання толерантності. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка: Психологічні науки, 94(ІІ), 162–164. Фетискин, Н.П. (2002). Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. Москва : Ин-т Психотерапии. Хамитов, Н.В (2009). Этика и эстетика. Словарь ключевых терминов. Киев : КНТ. De Cremer,, & Ruiter, R.A.G. (2003). Emotional reactions toward procedural fairness as a function of negative information. The Jornal of Social Psychology, 143, 793–795. Garbarino, (2018). The impact of anticipated reward upon cross-age tutoring. Journal of Personality and Social Psychology. 32(3), 421–428. Retrieved from https://psycnet.apa.org/doi/10.1037/h0077087. Lei, Shi (2015). The study of the influence of the work stress on job burnout of knowledge-based employee – Based on the regulating effect of emotional intelligence. Proceedings of the 2015 International Conference on Industrial Technology and Management Science, 1627–1630. Retrieved from https://doi.org/10.2991/itms-15.2015.396. Tourinan, Lopez, & Familia, M. (2008). Escuela y sociedal civil. Agentes de educacion intercultural. La Coruna : Netbiblo.