Academic literature on the topic 'Давні поховання'

У роботі проаналізовано дані по одній із груп зооархеологічного матеріалу, а саме − щодо яєць птахів, із поховань культури Черняхів − Синтана-де-Муреш. Пташині яйця трапляються в 111 поховальних комплексах, що становить 2 % загальної кількості введених у науковий обіг поховань культури. У похованнях представлені яйця різних видів птахів, однак переважають курячі. Кількість їх у похованнях коливається від одного до 12, місце розміщення у просторі могили не уніфіковано. Яйця знайдено у похованнях жінок і чоловіків різних вікових груп, але найбільше – у дитячих похованнях. Звичай класти яйця до поховань був поширений у всьому культурному ареалі, однак найбільше їх виявлено в Північному Причорномор’ї. Очевидно, із цим регіоном пов’язано виникнення цієї традиції у черняхівському середовищі. Яйця зафіксовано в могилах від другого етапу існування культури. Найменша їх кількість – у похованнях із західним орієнтуванням, які вважають більш пізніми. У більшості випадків (97 %) яйця знаходять у похованнях із північним орієнтуванням, тому їх не розглядають як частину християнської атрибутики. Традиція класти яйця до поховань, найімовірніше, прийшла з античного середовища, де їх здавна залишали на некрополях. Найбільше яєць у могилах черняхівської культури знайдено саме в регіонах, що межують з античним світом, і там, де у складі населення культури були елліни. Можливо, яйця були не лише напутньою їжею, а й мали певне змістове навантаження (для очищення і як апотропей). Яйце в античному світі було пов’язане з ідеями відродження, безсмертя та воскресіння (через культи Діоніса та Асклепія), які, вочевидь, були затребувані в суспільстві того часу.

У статті досліджується черепи та довгі кістки верхніх і нижніх кінцівок двох чоловіків із поховань культури кулястих амфор, знайдених під час науково-рятівних розкопок стихійного кар’єру в Дубенському районі – Заболоття-3 та середні розміри загальної вибірки чоловічих черепів людей культури кулястих амфор (ККА) з Волині (Заболоття-3 і с. Івання). Поховання оригінальні для ККА Волині та Поділля, тоді як традиційними є потужні кам’яні гробниці. Перспективним буде долучити до внутрішньогрупового аналізу індивідуальні дані чоловічих черепів ККА і культури шнурової кераміки України, Німеччини, Польщі, Чехії й об’єднати в одну групу ККА України та порівняти її з синхронними серіями Західної Європи.

У статті розглянуто процес використання давньоруських будівельних матеріалів у поховальних конструкціях доби Модерну на некрополі церкви Спаса на Берестові. Визначено основні періоди дослідження Спаського некрополя від 1914 до 2019 рр. За науковими звітами та публікаціями 1914–2003 рр. зібрано дані про поховання ХIІ–ХІХ ст., що містили давньоруські будівельні матеріали: плінфу та плити пірофілітового сланцю. Основну увагу зосереджено на інформації, отриманій авторкою статті під час науково-рятівних досліджень у 2018–2019 рр., де було зафіксовано дев’ять поховань (XVII–XIX ст.) із частковим або повним огороджуванням небіжчика давньоруськими будівельними матеріалами. На сьогодні будівельні матеріали давньоруського періоду на території Спаського некрополя трапляються у вигляді частини поховальної конструкції, додаткових елементів у облаштуванні могили та у заповненні поховальних споруд. Зібраний та опрацьований комплекс матеріалів надає додаткові дані для реконструкції історичних подій, пов’язаних із занепадом та відбудовою церкви. Фіксування подібних поховальних конструкції, своєю чергою, також надає непрямі дані про традиції поховального обряду мешканців Печерського містечка та військових Київської фортеці у XVII–XIX ст. – прихожан церкви Спаса на Берестові.

У статті вводяться в науковий обіг нові краніологічні дані, дається загальна характеристика волинянам XVI–XIX ст. на тлі суміжних етнічних груп України та Східної Європи, визначається відстань між окремими чоловічими серіями ХІV–ХІХ ст. за допомогою багатовимірного канонічного та кластерного аналізу й з’ясовується місце волинян у системі краніологічних типів Східної Європи та фено-географічних антропологічних зон України. Матеріал та методи. Антропологічні матеріали XVI–XIX ст., які зібрав автор, представлені переважно добре збереженими людськими черепами. Загалом колекція складається зі 144 одиниць, серед них 92 чоловічих та 52 жіночих черепів (м. Луцьк, м. Рівне, м. Острог, с. Підборці, с. Буяни, с. Клевань). У роботі розглядаються тільки чоловіки, поза- як жінки потребують окремого докладного дослідження. Черепи вимірювалися за повною краніометричною програ- мою з використанням стандартної методики Р. Мартіна, згідно з якою вказувалася нумерація ознак. Комп’ютерні програми для реалізації багатовимірного аналізу створили Б.О. та О.Г. Козінцеви (1991 р.). Результати. Відповідно до середніх значень краніометричних ознак, чоловічу частину серії з Волині можна віднести до широколицього європеоїдного варіанту, специфічною можна вважати брахікранну черепну короб- ку. Чоловіча збірна серія в середньому характеризується помірною довжиною, великою шириною та середньою висотою черепної коробки. У групі домінує брахікранний широколиций морфологічний варіант. Висновки. У цілому чоловіча група відноситься до великої європеоїдної раси з ознаками певної мінімальної метисації, яка проявилася в брахікранному покажчику черепної коробки. За середніми квадратичними відхиленнями краніологічних ознак та їхніх індексів серія неоднорідна. За багатовимірним канонічним аналізом виявлено морфологічну та статистичну подібність досліджуваної чоловічої збірної групи XVI–XIX ст. з Волині до міської серії з м. Вінниця, а також до вибірки з київського Подолу, що вказує на ймовірну широку міграцію волинян до Поділля та Києва.

Глибоко залеглі мезозойські й палеогенові відклади Середньокуринської западини, що мають чималі ресурси, є основними комплексами, з якими пов’язані перспективи пошуку покладів нафти й газу. Один з основних показників нафтогазоносності – літолого-фаціальний склад умісних порід, зумовлений безпосереднім зв’язком акумуляційних процесів з тектонікою.На підставі аналізу кернового матеріалу параметричних і пошуково-розвідувальних свердловин, а також промислово-геофізичних досліджень встановлені обґрунтовані маркувальні горизонти, наводяться дані про літолого-фаціальні особливості й товщини стратиграфічних підрозділів верхньокрейдових та еоценових відкладів, вивчено розподіл проникних товщ і зміну їхніх колекторських властивостей у похованих структурах Середньокуринської западини.У межах досліджуваного регіону розріз верхньої крейди зазвичай складається трьома генетичними типами порід: осадовим, вулканогенно-осадовим і вулканогенним. Еоценові відклади представлені в глинистій (нижній еоцен), теригенно-карбонатній (середній еоцен) і теригенній (верхній еоцен) літофаціях. Виявлені закономірності зміни літофацій і товщин дали змогу виділити ділянки максимального накопичення опадів у зонах найінтенсивнішого прогинання, простежити межі басейнів у верхньокрейдову та еоценову епохи, що показано на складених картах. Отримані карти-схеми дають наочне уявлення про палеорельєф досліджуваної території до кінця верхньокрейдового й палеогенового етапів еволюції басейну. У розрізах зазначених комплексів встановлені ефузивні, карбонатні, піщані та алевролітові колектори, що мають значне поширення й потужність, яка збільшується в бік осьової лінії Середньокуринської западини.Отже, варто вважати, що виділена в розрізі верхньої крейди й еоцену зміна фацій супроводжується перервами в осадконакопиченні й розмивами, що становлять собою контактні зони й слугують сприятливим чинником для утворення пасток, контрольованих різнорідними екранами. У масштабі басейну основними регіональними флюїдотривами є глинисті породи майкопської світи (олігоцен-нижній міоцен), що в низці випадків незгідно перекривають нафтонасичені горизонти.

У національних культурних та релігійних традиціях багатьох народів особливе значення надається місцям поховань, кладовищам, а померлим віддається велика пошана. Використання земель, на яких розташовані давні поховання, проведення на них будівельних робіт, розкопування могил, ексгумація тощо – тобто безпідставне руйнування людських поховань – розглядається як прояв найвищої жорстокості. До того ж, наруга над могилою у цивілізованому світі є кримінально переслідуваним діянням. Нажаль, протягом тривалого часу на теренах України існувала (наразі існує?) сумна практика знищення пам’ятних об’єктів та місць поховань на догоду політичним інтересам чи бізнесу, із одночасним будівництвом, наприклад, стадіону на місці некрополя [1, 2], та втратою, ігноруванням або знищенням архівної документації про зруйнований об’єкт.