Journal articles: 'Демократия принципи'

1

МЕРЕЖКО, ОЛЕКСАНДР. "Міжнародно-правові аспекти принципу народовладдя". Право України, № 2019/11 (2019): 144. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-144.

Full text

Abstract:

Принцип народовладдя має не тільки національно-правові, а й міжнародно-правові аспекти, оскільки в міжнародних відносинах держави є інструментом, за допомогою якого народи взаємодіють один з одним і воля народу виражається у міжнародних відносинах через державні органи. Опосередкований вплив на формування та функціонування міжнародного права можуть мати міжнародні неурядові організації. У міжнародному праві є норми, спрямовані на захист народів та їхнього існування. Мета статті – дослідити те, як принцип народовладдя втілюється у мінародноправові форми. Зокрема, дослідити роль принципу демократії у сфері міжнародного права, а також з’ясувати особливості проведення референдумів із точки зору норм і принципів міжнародного права. Хоча принцип народовладдя є принципом національного, а не міжнародного права, він стосується і міжнародного права. Цей принцип тісно пов’язаний з такими основними принципами міжнародного права, як принцип суверенної рівності держав, принцип рівноправ’я та самовизначення народів і націй, принцип невтручання держав у внутрішні справи одна одної, а також поваги до прав людини. Деякі мислителі намагаються концептуалізувати міжнародне право як право народів зі своїми принципами. Хоча сучасне міжнародне право безпосередньо не містить принципу народовладдя, однак воно є необхідною умовою і своєрідною гарантією ефективної реалізації принципу народовладдя у національному праві. Деякі автори, досліджуючи тенденції розвитку міжнародного права, говорять про процес демократизації міжнародного права, а також про поступове утвердження принципу демократії в системі міжнародного права. Принцип демократії є загальним принципом права, незважаючи на те, що його зміст і розуміння у різних державах може бути різним. Одним із головних інструментів прямої демократії є референдум, який співвідноситься з міжнародним правом у двох головних аспектах. По-перше, держави можуть проводити референдуми на своїй території стосовно певних питань, пов’язаних із міжнародною політикою та міжнародним правом. По-друге, у міжнародній практиці відомі референдуми (плебісцити), що проводяться під егідою міжнародних організацій з питань статусу певної території. Що стосується плебісциту, то він є одним зі старих інститутів міжнародного права, а також свідченням демократичних тенденцій у міжнародному праві. Плебісцит має подвійну правову природу: з одного боку, це – інститут національного права, а з другого – інститут міжнародного права. Однією з важливих тенденцій еволюції міжнародного права є те, що в ньому з’являються міжнародні документи “м’якого права”, які визначають загальні параметри проведення референдумів. Таким чином, принцип народовладдя хоч ще й не знайшов чіткого закріплення у міжнародному праві, утім, дедалі більше впливає на його розвиток, а інструменти прямої демократії формуються у межах міжнародного права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Артеменко, Антоніна. "ДЕМОКРАТИЧНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ". Public management 24, № 4 (2020): 15–22. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-15-22.

Full text

Abstract:

Розглянуто демократичні принципи державного управління. Об’єктивність — це найважливіша риса демократичних принципів державно- го управління. Демократичні принципи державного управління включають політичні, економічні та культурні принципи, які дають свободу всім людям суспільства. Демократія — одна з основних функцій державного управління, яка показує, що уряд повинен захищати права людини на свободу слова і ре- лігії, право рівного захисту відповідно до закону і можливість організовувати і брати участь у політичному, економічному і культурному житті суспільства. Сучасні процеси демократизації призвели до скасування цієї виборчої квалі- фікації. Це стосується дискримінаційних виборчих кваліфікацій, які повністю усуваються в різних країнах. Це сприяє демократизації процесів державного управління. Демократичні принципи державного управління базуються сто- совно теоретичних критеріїв демократії, яка формується людською цивілі- зацією, які мають владу і засоби для вираження волі людей. Боротьба за де- мократію упродовж історії показує, що демократичні принципи державного управління є важливими в теперішній час. Вони можливі, якщо базуються на принципі плюралізму у взаємодії з іншими принципами і вимагають універ- сальної важливості для сучасної демократії. Демократичні принципи держав- ного управління полягають у взаємодії із соціальними процесами розвитку демократичного суспільства. Вони — пряма реалізація людей як головного предмета демократичних відносин. Участь людей у державному управлінні бу- дується на свободі зібрань та асоціацій, які докладають зусиль для того, щоб краще зрозуміти те, як краще досягти результатів ідентифікації та керування ризиками та вимірювати вплив підзвітності державного управління. Люди мають рівні права не тільки під час виборів, але і в іншому соціальному житті: економічному і культурному. Вони мають можливість впливати на справи через соціальні форми демократії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Бакун, Володимир Ігорович. "ПРИНЦИПИ ВИБОРЧОГО ПРАВА: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД". Galician Studies Law Sciences, № 7-8 (30 грудня 2024): 5–9. https://doi.org/10.32782/galician_studies/law-2024-7-8-1.

Full text

Abstract:

Виборчий процес є фундаментальною основою демократії в країні, оскільки він дозволяє громадянам висловлювати свою волю шляхом голосування. Ця діяльність регулюється набором адміністративних правил, які регламентують кожен етап, забезпечуючи чесність і прозорість процесу. Принципи виборчого процесу – це основні положення, на основі яких мають проводитися виборчі кампанії і дотримання яких є гарантією забезпечення реалізації засад виборчих прав громадян. Принципи права відіграють особливу роль для правової системи в цілому, галузі права чи інституту права. Можна помітити, що принципи формування виборчого законодавства повністю відповідають самому слову «демократія», оскільки для її існування необхідне волевиявлення народу. Виборчі принципи лежать в основі прийняття законодавцем заходів, спрямованих на обмеження таких дій, і таким чином забезпечують легітимність обраних народом осіб в управлінні державою, що робить справжню демократію ефективною. Виборче законодавство ґрунтується на низці принципів, які керують застосуванням правил і гарантують чесність та справедливість процесу. Ці принципи, що лежать в основі демократичної гри, покликані забезпечити рівність можливостей між кандидатами, вільне волевиявлення виборців та легітимність обрання представників. Виборче право є однією з галузей права, в якій традиційно існує певний набір загальновизнаних базових принципів. Окрім доктринального визнання, ці принципи закріплені в конституціях та виборчому законодавстві багатьох країн, а також у міжнародно-правових документах. Аналізуючи традиційні принципи виборчого права, стверджуємо, що в юридичній літературі існують різні думки щодо їх класифікації, поділяючи їх за важливістю впливу на виборчий процес на основоположні та додаткові. До основних належать класичні принципи виборчого права: загальність, рівність, пряме або непряме голосування та таємниця голосування. До додаткових принципів належать: підзвітність депутатів виборцям, включаючи їх дострокове відкликання, забезпечення пропорційного представництва в органах державної влади, проведення виборів виборчими комісіями, принцип абсолютної або відносної більшості голосів виборців, рівність/ рівність можливостей для кандидатів у процесі передвиборчої конкуренції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

МІНАКОВА, Є. В. "ПРИНЦИПИ РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ". Вісник Кримінологічної асоціації України 30, № 3 (2023): 460–69. http://dx.doi.org/10.32631/vca.2023.3.43.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано принципи реінтеграції тимчасово окупованих територій України та перспектив її правового закріплення. У процесі правового врегулювання механізму відновлення територіальної цілісності держави, важливе встановлення керівних принципів реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Визначено, що принципи реінтеграції тимчасово окупованих територій України представляють собою керівні, основоположні ідеї та цінності покладені в основі відповідного процесу. Вони є основою для формування політики держави щодо реінтеграції деокупованих територій та сприяють забезпеченню справедливості в цьому процесі. Запропоновано до загальних принципів реінтеграції тимчасово окупованих територій України пропонується віднести: верховенство права та законність, демократизм, гуманізм, оперативність, ефективність та доцільність, прозорість та відкритість, обґрунтованість, плановість, координованість, передбачуваність, послідовність та ін. Спеціальними принципами реінтеграції тимчасово окупованих територій України можуть бути визначені: принцип пріоритету національних інтересів; принцип відповідальності української держави за реінтеграцію та її результати; принцип дотримання принципів і норм міжнародного права у процесі реінтеграції; принцип справедливості та неупередженості; принцип терміновості та невідкладності; принцип синхронізованості; принцип пріоритету розвитку громад; принцип недопущення насильства; орієнтованість на інтереси населення; недопущення дискримінації та забезпечення інклюзивності; недопушення повторної окупації; застосування концепції перехідного правосуддя; залучення інститутів громадянського суспільства та міжнародних організацій. Процес реінтеграції тимчасово окупованих територій України має бути підпорядкований міжнародним стандартам прав людини і верховенства права. . Принципи реінтеграції тимчасово окупованих територій України потребують подальших комплексних досліджень, особливо в частині міжнародного досвіду їх реалізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Коросташивець, Юлія. "ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА – ОСНОВОПОЛОЖНИЙ ПРИНЦИП ПРИВАТНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН". Expert Paradigm of Law and Public Administration, № 4(32) (30 грудня 2024): 25–30. https://doi.org/10.32689/2617-9660-2024-4(32)-25-30.

Full text

Abstract:

Принцип верховенства права має своє закріплення в нормах публічного та приватного права і займає одне з основних місць серед інших принципів. Верховенство права – це принцип, що охоплює найвищі загальнолюдські цінності та права, які закріплені в Конституції України і визначає людину вищою над державою. Основною метою верховенства права є утвердження порядку, який за своєю природою покликаний обмежувати вплив держави, здійснює обмеження держави, передусім суспільством, та створює відповідні правові механізми. Тлумачення і механізм правового застосування принципу верховенства права здійснюється Конституційним Судом України, судами загальної юрисдикції. Конституційний Суд України визначає, що дотримання принципу верховенства права є законодавчо обумовленим регулюванням суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України. Принцип верховенства права має попереджувальну функцію, а саме щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Принцип верховенства права у процесуальних правовідносинах взаємодіє з принципом законності і їх основна мета – це забезпечення дотримання завдання судочинства і закріплений у нормах національного процесуального законодавства. Принцип верховенства права розглянуто Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія), а також закріплено у положенні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини. Принцип верховенства права породжує і основується на принципі законності. Принцип верховенства права покликаний захищати права і свободи учасників правовідносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Приходько, Сергій Миколайович. "УЧАСНИЦЬКА ДЕМОКРАТІЯ ЯК ІНСТИТУТ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ". Вісник Полтавського державного аграрного університету. Серія «Публічне управління та адміністрування», № 2 (30 грудня 2024): 3–10. https://doi.org/10.32782/pdau.pma.2024.2.1.

Full text

Abstract:

У статті визначено сутність і принципи функціонування учасницької демократії як важливого інституту місцевого самоврядування в сучасних умовах. Обґрунтовано, що різні форми громадської участі забезпечують справжню демократію у процесах реалізації влади. Без такої участі існує реальна загроза політичного відчуження. Доведено факт кризи системи представницької демократії. Стан кризи пояснюється тим, що органи влади після виборів залишаються безконтрольними під час своєї діяльності. Тому питання контролю за ними з боку громадськості є досить актуальним. Такий контроль можна забезпечити через різні форми громадської участі. Визначено ключові принципи учасницької демократії, як-от зворотний зв’язок, прозорість, дотримання прав людини, соціальна згуртованість. Зроблено ґрунтовний аналіз розробленої Європейським Союзом і Радою Європи рекомендованої практики громадянської участі в політичному процесі. Така увага європейських інституцій підкреслює її важливість у забезпеченні справжньої демократії на місцевому рівні. Здійснене розмежування понять «пряма демократія» та «учасницька демократія». Докладно розглянуто і проаналізовано структуру учасницької демократії. Визначено головні форми громадської участі, зокрема загальні збори мешканців територіальних громад, місцеві ініціативи громадян, звітування депутатів та посадових осіб органів місцевого самоврядування та звернення до них громадян з особистими і громадськими питаннями, діяльність громадських комітетів при органах місцевої влади, діяльність органів громадської самоорганізації. Обґрунтовані ключові переваги цих форм, які полягають у забезпеченні постійної взаємодії громадськості та влади з виконанням дорадчих і контролюючих функцій. З’ясовано потребу в постійному вдосконаленні практичної реалізації зазначених механізмів. Вдосконалення пов’язане з використанням у цьому процесі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Їхнє використання значно підвищує ефективність і результативність громадської участі. Визначено принципи функціонування учасницької демократії в рамках системи електронної демократії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Bula, Svitlana. "Співвідношення локальної демократії та вертикалі влади". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 15–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-15-33.

Full text

Abstract:

У статті визначено моделі взаємодії місцевого самоврядування та центральних органів влади: модель партнерства та модель агента. Локальна демократія передбачає відносини партнерства з органами центральної влади, ба більше, питання, що стосуються інтересів територіальної громади, мають належати лише компетенції органів місцевого самоврядування. Виділено три основні системи здійснення публічної влади на місцях: англосаксонська, романо-германська, іберійська. Розглядаються різні підходи до законодавчого закріплення та регулювання компетенцій місцевих органів влади. Встановлено принципи співвідношення локальної демократії та вертикалі влади: законність (розподіл компетенцій має бути законодавчо закріплений); пріоритетність інтересу громади; автономія (зокрема фінансова) органів локальної демократії, що дозволяє здійснювати належне врядування, формувати органи самоорганізації населення; представництво, участь громадян; контроль (і з боку громадян, і з боку центральних органів влади). Наголошено, що головним інструментом локальної демократії, а також принципом співвідношення з органами державної влади є самоорганізація. Зазначено, що в розвинених демократіях інститути локальної демократії перебувають у відносинах партнерства з органами центральної влади. У перехідних суспільствах на початкових етапах транзиту органам локальної демократії не приділяють належної уваги, органи місцевого самоврядування намагаються перетворитись на агентів державної влади. Як засвідчує історія європейських країн, кожна з них проходила свій власний шлях побудови дієвого місцевого та регіонального врядування, і не обійшлося без помилок, тому виокремлено деякі аспекти цього досвіду, які доцільно впровадити в діяльність районних рад в Україні.В нашій державі досі зберігається модель агента, органи місцевого самоврядування не володіють належною автономією, не здатні самостійно реалізувати інтереси територіальних громад.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

СТОРОЖЕНКО, Ліна. "“RECOMMENDATION OF THE COMMITTEE OF MINISTERS TO MEMBER STATES ON ELECTRONIC DEMOCRACY” ЯК ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИЙ ОРІЄНТИР НЕТОКРАТИЧНОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 5(71) (29 листопада 2023): 93–99. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2023-5(71)-12.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо електронної демократії. Зʼясовано, що документ покликаний сформувати ключові напрями і стандарти розвитку електронної демократії в інформаційному суспільстві. Проаналізовано основні постулати е-демократії, окреслені в Рекомендаціях, як глобалізаційні орієнтири щодо формування нетократичного публічного управління. Визначено важливість та необхідність підтримки електронної демократії як невідʼємної складової модерних процесів в інформаційному суспільстві, яке підтримує традиційні та формує низку інноваційних механізмів та інструментів, корисних для застосовування в новітніх демократичних процесах. Встановлено, що поділ електронної демократії на сектори, відповідно до Рекомендацій (е-парламент, е-законодавство, е-голосування, е-юстиція, е-медіація, е-екологія, е-вибори, е-референдум, е-консультації тощо) передбачає участь громадян на всіх рівнях державного управління за допомогою інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, що є свідченням розвитку нетократичного публічного управління. Разом з тим, акцентовано, що електронну демократію не варто розглядати як окрему політику поза політикою демократизації як такої, оскільки існування електронної демократії можливе виключно за наявності безпосередньої демократії. Окреслено низку принципів, рекомендованих Комітетом міністрів Ради Європи державам-членам, запровадження або вдосконалення яких сприятиме як розвитку власне електронної демократії, так і формування ефективного нетократичного публічного управління (принцип електронної підтримки демократії; принцип поширення демократичних цінностей; принцип звʼязку електронної демократії з урядуванням; принцип поваги та впровадження основних прав і свобод людини; принцип посилення громадської; принцип всеохопності; принцип залучення молоді за допомогою новітніх інформаційно-комунікаційних технологій до демократичних процесів; принцип отримання вигоди від електронної демократії; принцип довіри тощо).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Татаренко, І. В., Г. В. Татаренко та Ю. О. Попова. "ДОКТРИНА ОБМЕЖЕНОГО ПРАВЛІННЯ У ВІТЧИЗНЯНИХ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ РЕАЛІЯХ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 44 (23 березня 2023): 154–61. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461/2022-44-2-154-161.

Full text

Abstract:

Ідея обмеженого державного правління має глибокі історичні коріння та тісно пов’язана з принципом верховенства права, який є визначальною конституційною засадою здійснення державної влади. Феномен конституціоналізму має складну природу та базується на філософських, соціальних, правових та політичних засадах. Проте, на наш погляд, головна функція конституціоналізму має правову природу і полягає в юридичному обмеженні державної влади на підставі принципу верховенства права. Сучасна доктрина обмеженого правління є основою ліберальної демократії і передбачає закріплення у конституцій, як основному законі держави, інститутів політичних обмежень державної влади для гарантування індивідуальної свободи та попередження держаного свавілля. Зокрема до елементів обмеженого державного правління відносяться розподіл влади та закріплення принципу стримувань та противаг; розподіл влади про вертикалі; наявність судового контролю; виборча демократія; конституційне закріплення прав та свобод людини та громадянина. Закріплення зазначених елементів у писаному акті – Конституції, сприяє підсиленню гарантування реалізації засад верховенства права та стабільності. Стаття присвячена розгляду відображення принципів обмеженого правління в конституційній системі України, визначенню меж компетенції вищих органів державної влади, дослідженню практики прийняття свавільних рішень вищими органами державної влади в Україні, висвітленню проблем здійснення судового та конституційного контролю за свавільними рішеннями вищих органів державної влади в Україні. Ключові слова: форма правління, обмежене правління, конституціоналізм, обмеження державної влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Музичук, К. С. "ГЛОБАЛЬНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ДЕМОКРАТІЯ ТА ПРИНЦИПИ СУДОЧИНСТВА". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 22 (8 листопада 2019): 93–97. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v22i0.587.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено висвітленню принципів судочинства, завдяки яким ЄСПЛ відстоює ідеї демократії. Обґрунтовано, що глобальне громадянське суспільство сприяє поширенню демократичних цінностей. До цінностей глобального громадянського суспільства належать демократичні принципи судочинства, адже саме вони забезпечують захист демократії. Запропоновано визначення демократії. Здійснено структурно-логічний аналіз вітчизняних принципів судочинства з тими, які лежать в основі роботи Європейського суду з прав людини. Запропоновано кілька дефініцій демократичних принципів судочинства. Демократичні принципи судочинства - це основні засади діяльності ЄСПЛ, якими він керується під час захисту конвенційних прав і свобод людини і які допускають їх обмеження тільки в межах демократії. Демократичні принципи судочинства - це сукупність правових ідей захисту конвенційних прав і свобод людини, порядок реалізації яких у суді регулюється рамками демократії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

ЦУВІНА, ТЕТЯНА. "Принцип пропорційності у цивільному судочинстві". Право України, № 10/2018 (2018): 50. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-050.

Full text

Abstract:

Сучасний стан національних систем цивільного судочинства в зарубіжних державах свідчить про те, що сьогодні все більш помітними стають впливи на цю сферу правового регулювання процесів інтернаціоналізації, що безпосередньо пов’язане із питаннями гармонізації національних процесуальних систем і необхідністю приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів справедливого судочинства. Конституційна реформа у сфері правосуддя заклала фундамент для реформування цивільного процесуального законодавства, в основу якого було покладено досвід кращих європейських демократій з їх орієнтацією на загальновизнаний принцип верховенства права і пріоритетність прав людини. Ключовим у зазначеному контексті з точки зору підвищення якості правозастосування й ефективності цивільного судочинства наразі залишається питання оновлення каталогу принципів цивільного судочинства і необхідність їх сучасної інтерпретації у контексті природно-правового дискурсу. Зважаючи на зазначене, особлива увага має бути приділена дослідженню загальновизнаного принципу пропорційності як невід’ємної вимоги верховенства права в демократичному суспільстві та однієї з головних засад (принципів) цивільного судочинства, що відтепер безпосередньо закріплена у нормах Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) (п. 6 ч. 3 ст. 2, статті 10–11), та, на наше переконання, має тлумачитися з урахуванням європейського досвіду. Варто зазначити, що проблемам принципу пропорційності приділялося найбільше уваги у межах теорії держави і права, конституційного права та права Європейського Союзу, прикладом чого можуть слугувати праці таких учених, як Р. Ван Реє, Н. Варламова, Г. Гаджиєв, Ю. Євтошук, М. Коен-Елія, Т. Комарова, С. Погребняк, І. Порат, П. Рабінович, Б. Тоцький, Т. Фуфалько, С. Шевчук та ін. Водночас нині великої актуальності набувають дослідження реалізації загальновизнаних принципів права в окремих галузях права. Спроби проаналізувати принцип пропорційності у вітчизняному цивільному судочинстві мали місце у працях І. Ізарової, І. Ярошенко, О. Свіріна, О. Ткачука, О. Штефан та ін. Проте праці цих авторів мають фрагментарний характер і не розкривають особливостей механізму дії принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Метою статті є вивчення загальновизнаного принципу пропорційності як однієї із засад цивільного судочинства, що покликана забезпечити розумний баланс приватних і публічних інтересів під час здійснення правосуддя у цивільних справах. Сучасний стан національних систем цивільного судочинства в зарубіжних державах свідчить про те, що сьогодні все більш помітними стають впливи на цю сферу правового регулювання процесів інтернаціоналізації, що безпосередньо пов’язане із питаннями гармонізації національних процесуальних систем і необхідністю приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів справедливого судочинства. Конституційна реформа у сфері правосуддя заклала фундамент для реформування цивільного процесуального законодавства, в основу якого було покладено досвід кращих європейських демократій з їх орієнтацією на загальновизнаний принцип верховенства права і пріоритетність прав людини. Ключовим у зазначеному контексті з точки зору підвищення якості правозастосування й ефективності цивільного судочинства наразі залишається питання оновлення каталогу принципів цивільного судочинства і необхідність їх сучасної інтерпретації у контексті природно-правового дискурсу. Зважаючи на зазначене, особлива увага має бути приділена дослідженню загальновизнаного принципу пропорційності як невід’ємної вимоги верховенства права в демократичному суспільстві та однієї з головних засад (принципів) цивільного судочинства, що відтепер безпосередньо закріплена у нормах Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) (п. 6 ч. 3 ст. 2, статті 10–11), та, на наше переконання, має тлумачитися з урахуванням європейського досвіду. Варто зазначити, що проблемам принципу пропорційності приділялося найбільше уваги у межах теорії держави і права, конституційного права та права Європейського Союзу, прикладом чого можуть слугувати праці таких учених, як Р. Ван Реє, Н. Варламова, Г. Гаджиєв, Ю. Євтошук, М. Коен-Елія, Т. Комарова, С. Погребняк, І. Порат, П. Рабінович, Б. Тоцький, Т. Фуфалько, С. Шевчук та ін. Водночас нині великої актуальності набувають дослідження реалізації загальновизнаних принципів права в окремих галузях права. Спроби проаналізувати принцип пропорційності у вітчизняному цивільному судочинстві мали місце у працях І. Ізарової, І. Ярошенко, О. Свіріна, О. Ткачука, О. Штефан та ін. Проте праці цих авторів мають фрагментарний характер і не розкривають особливостей механізму дії принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Метою статті є вивчення загальновизнаного принципу пропорційності як однієї із засад цивільного судочинства, що покликана забезпечити розумний баланс приватних і публічних інтересів під час здійснення правосуддя у цивільних справах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Бурдюг, М. М. "Чинники зростання популізму в умовах ліберальної демократії". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 89–97. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.712.

Full text

Abstract:

Проаналізовано сучасний популізм як виклик ліберальній демократії. Основним чинником зростання популізму визначено зниження привабливості ліберальних рішень у сферах політики, економіки та культури, наростання настроїв «відмови» від емпіричної політичної свідомості, зростання популярності політики заперечення. Визначено характерні ознаки популізму як неінтелектуального, примітивного характеру, але дуже дієвого методу впливу на політичну аудиторію. Популізм є вагомим методом боротьби за владу в умовах нестабільного розвитку. Узагальнено, що популізм з'явився наприкінці ХІХ століття як громадський рух, ідеологія і вид політичної діяльності, який з того часу міцно зайняв свої позиції в політичній свідомості мас, набуваючи нових рис і активізуючись у періоди, коли країни переживали переломні етапи своєї історії. Динаміку розвитку популізму як суспільно-політичного феномену в Україні проаналізовано на прикладі зростання популярності всеохопних партій (catch-all parties) і тенденцій ідеологічної деради-калізації (індоктринації) політики загалом. На прикладі низки європейських партій досліджено феномени популізму та євроскептицизму як дві різні сторони одного протестного руху, що становить так звану «політичну альтернативу». Як політологічна конструкція популізм ще не має достатнього теоретичного обгрунтування, проте має цілісну структуру. Наголошено, що популізм є загрозою не для демократії, а для провідного ліберального варіанту демократії. Завдання популізму - перетворити народні уподобання на державну політику без перешкод, які заважали ліберальним демократіям ефективно реагувати на нагальні проблеми (неліберальна демократія). Важливим чинником зростання популізму визначено недостатню дієвість конституціоналізму та інших формальних, обмежених інститутів, процедур для забезпечення принципів народного суверенітету, демократії, справедливості, забезпечення інтересів більшості в сучасному світі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

КЛЮЧКОВСЬКИЙ, ЮРІЙ. "Референдум у системі державного режиму представницької демократії". Право України, № 2019/10 (2019): 95. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-095.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі інтегрування референдуму як способу здійснення народовладдя у систему режиму представницької демократії сучасної держави. Народовладдя розглядається як суспільно-політичне явище, правовим вираженням якого є юридична категорія демократії; останню слід відрізняти, зокрема, від типу ідеології чи виду політичного процесу. У конституційно-правовому сенсі демокра тію можна кваліфікувати як принцип права, що закріплюється у конституції. У контексті правової теорії держави цей принцип є правовою вимогою стосовно форми державного режиму. Сучасне сутнісне розуміння демократичного державного режиму як способу здійснення влади засноване на концепції “демократії цінностей” (“озброєної демократії”), яка протиставляється “процедурній демократії”. Таке розуміння заперечує необмеженість предмета рішень, що приймаються шляхом демократичних процедур, і передбачає захист основних суспільних цінностей від посягання будь-яким способом. Категорія “демократії цінностей” по суті поєднує вимогу процедурної демократії та принцип верховенства права у межах концепції конституціоналізму. Конституція держави повинна закріпити не лише основні демократичні процедури формування і функціонування влади, а й ті базові цінності, сформульовані у вигляді основних конституційних принципів, які підлягають особливому захисту і не можуть бути змінені шляхом демократичної процедури. Розрізнення прямої і представницької демократії базується не лише на способі здійснення влади народу, а й на предметі безпосереднього народного волевиявлення. Суть представницької демократії полягає в тому, що народ шляхом безпосереднього волевиявлення через вибори формує персональний склад виборних органів та, опосередковано, похідних від них, яким надає можливість протягом обмеженого часу здійснювати визначені конституцією владні повноваження від імені народу. Пряма демократія передбачає, що народ шляхом безпосереднього волевиявлення приймає зобов’язальне рішення по суті певної проблеми. І представницька, і безпосередня демократії базуються на прямому волевиявленні народу, однак лише безпосереднє прийняття народом зобов’язального рішення може вважатися безпосереднім здійсненням влади народом. Вибори і референдум є формами безпосереднього народного волевиявлення і реалізуються через загальне голосування. Однак критерієм прийняття рішення референдуму є не лише участь виборців у голосуванні, а й підтримка чіткої відповіді на питання референдуму більшістю виборчого корпусу. “Консультативні референдуми”, які не мають прямих юридичних наслідків і служать формами вираження суспільної думки щодо поставленої проблеми, мають лише політичне значення і не можуть вважаться формою здійснення влади народом. Стверджується, що сучасна демократична держава можлива лише як держава представницької демократії, а окремі інститути прямої демократії можуть інтегруватися у сучасний державний режим з урахуванням їх епізодичної ролі для прийняття рішень. Таке інтегрування здійснюється у формі імперативного або факультативного референдуму. Перший конституційно наділений виключною сферою повноважень. Особливістю другого, можливого лише за народною ініціативою, є те, що проблема, якій він присвячений, віднесена до сфери повноважень певного органу системи представницької демократії. Тому застосування факультативного референдуму породжує конфлікт повноважень такого референдуму з органами представницької демократії. Запровадження інституту факультативного референдуму вимагає чіткого нормативного регулювання для досягнення узгодженого і безконфліктного функціонування елементів прямої демократії, інтегрованих у систему державного режиму представницької демократії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

КУЯН, ІРИНА. "Доктринальні питання конституційно-правових засад інституту всеукраїнського референдуму". Право України, № 2020/08 (2020): 53. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-08-053.

Full text

Abstract:

Конституційне закріплення народного суверенітету як основи суверенітету держави, виключного права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні, форм народовладдя і безпосередньої демократії актуалізує питання правового забезпечення механізмів здійснення влади народом. Одним з основних засобів народовладдя є інститут всеукраїнського референдуму. Метою статті є аналіз конституційної моделі інституту всеукраїнського референдуму та напрацювання теоретико-методологічних засад його конституціоналізації в контексті принципу народного суверенітету. Акцентовано на тому, що теоретична база референдуму ґрунтується на основі парадигми суверенітету народу, а всеукраїнський референдум є формою вираження (прояву) народного суверенітету. Звернуто увагу на дискусійні питання теорії народного суверенітету. Аналіз конституційної моделі всеукраїнського референдуму проведено під кутом зору розуміння ідеї народного суверенітету як природної, невід’ємної, невідчужуваної властивості народу, змістом якої є володіння верховенством і незалежністю своєї влади, що передбачає не лише належність установчої влади, а й постійну реалі зацію народом власного політичного статусу у визначених ним самим формах. Безпосередня і представницька демократія є взаємопов’язаними, взаємозумовленими формами народовладдя, між якими не може бути сутнісних протиріч. Аргументується, що встановлений у Конституції України механізм її ревізії, з одного боку, створює певні засади стабільності конституційного ладу, а з другого – суттєво обмежує право народу в частині зміни конституційного ладу через інститут всеукраїнського референдуму. У контексті принципу народного суверенітету референдум за народною ініціативою за визначенням має “універсальну юрисдикцію”, тобто у широкому розумінні може бути проведений із будь-яких питань, що мають значення для народу і його держави. У питаннях конституційного референдуму, прийняття законів на референдумі за народною ініціативою, аброгативного референдуму доводиться необхідність дотримання принципу паритетності прямої і представницької демократії. Зазначено, що передбачений Конституцією всеукраїнський референдум з питання про зміну території України (ст. 73) є суперечливим за предметом і підставами, оскільки територія України визнається цілісною та недоторканною і підстави для проведення такого референдуму не визначені в Основному Законі. Звернуто увагу на різницю у предметах національного референдуму з питань зміни території та змін у територіальному устрої. Розглянуто проблемні аспекти таких видів референдуму. Наголошено на необхідності коригування цього виду референдуму з позиції принципу цілісності і недоторканності території України у зв’язку з можливими конституційними змінами. У висновках вказано, що проголошений у Конституції України принцип народного суверенітету, згідно з яким носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ, створює широкі можливості для розвитку різних форм та інструментів народовладдя, зокрема й інституту всеукраїнського референдуму. Утім, конституційні засади цього інституту визначені в Основному Законі неоднозначно та суперечливо. Конституційна модель інституту всеукраїнського референдуму не враховує достатньою мірою діалектичний зв’язок прямої і представницької демократії. Необхідне зважене врахування політичної і юридичної складових у змісті ідеї та конституційного принципу народного суверенітету, що передбачає вироблення доктринальних засад реалізації права народу визначати і змінювати конституційний лад через всеукраїнський референдум на основі поєднання прямої і безпосередньої демократії. Принцип паритетності форм народовладдя важливо забезпечити в новому законодавстві про всеукраїнський референдум.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Крайз, О. І. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ВИДІВ ПРИНЦИПІВ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ АДВОКАТІВ". Juridical science, № 7 (109) (3 квітня 2020): 280–86. http://dx.doi.org/10.32844/10.32844/2222-5374-2020-109-7.36.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що адвокатура України, що є професійно-правовим правозахисним інститутом, являє собою системоутворюючий елемент механізму забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини. Адвокатура є основою, фундаментом правової держави та громадянського суспільства, без професійної діяльності якої, насамперед на засадах абсолютної незалежності, взагалі ставиться під сумнів їх існування. Рівень розвитку адвокатури безпосередньо вказує на рівень демократії в суспільстві. Важливість здійснення трудової діяльності адвокатами обумовлює необхідність забезпечення особливого підходу до регулювання їх праці. Разом із тим, слід вказати, що функціонування інституту адвокатури також відбувається у відповідності до цілої системи вихідних закономірностей, але особливого, юридичного характеру, які в юридичній літературі прийнято називати принципами. Саме останні визначають найбільш важливі відправні начала, вихідні вимоги, стосовно здійснення трудової діяльності адвокатами. У статті проаналізовано наукові підходи до визначення поняття та особливостей принципів в праві в цілому, а також в межах окремих галузей права, зокрема. Спираючись на проведений аналіз, запропоновано авторське визначення поняття принципів правового регулювання праці адвокатів. Виділено теоретичні підходи щодо класифікації принципів у праві. Констатовано значний ступінь актуальності досліджуваної проблематики. Варто також відзначити той факт, що більшість існуючих класифікацій найчастіше формуються за формулою, відповідно до якої виділяються загальні принципи права, найбільш усталені вихідні засади притаманні всім юридичним явищам та інститутам, а також принципи галузеві, міжгалузеві, які відносяться до конкретних секторів правової реальності. Наукові підходи щодо принципів адвокатської діяльності наслідують дану формулу, але при цьому в їх межах виділяються вихідні засади функціонування інституту адвокатури в цілому. Тобто, вихідні засади, що виділяються вченими, не показують закономірності, ідеї правового регулювання трудових та пов’язаних із працею відносин, а відносяться до публічного боку адвокатської діяльності. Зважаючи на викладене, ми не погоджуємось із жодною із запропонованих класифікацій. На нашу думку, виділяючи принципи правового регулювання адвокатури варто проводити паралель між засадами, котрі формують основу публічно-процесуальної ролі адвоката та інституту адвокатури, а також ідеями їх трудової діяльності безпосередньо. Саме тому, принципи правового регулювання трудової діяльності адвокатів найбільш доцільно класифікувати таким чином: а) принципи на яких базується інститут адвокатури в цілому, тобто, вихідні засади визначені положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; б) принципи правового регулювання безпосередньо праці адвокатів, до яких відноситься три групи вихідних засад: принципи правового регулювання реалізації права на працю адвокатів; принципи правового регулювання соціального захисту адвокатів; принципи правового регулювання праці адвокатів, як самозайнятих осіб.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Песоцька, К. О. "ВНУТРІШНЬОПАРТІЙНА ДЕМОКРАТІЯ: ПОНЯТТЯ, СКЛАДОВІ ТА ЗНАЧЕННЯ". Kyiv Law Journal, № 2 (19 жовтня 2022): 13–19. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.2.2.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу поняття і складових внутрішньопартійної демократії та визначення ролі цієї категорії у процесі правової інституціоналізації політичних партій в Україні. У статті надано огляд досліджень вітчизняних науковців у галузі права, а також напрацювань інших суспільних наук, які звертаються до аналізу поняття внутрішньопартійної демократії та вивчають її вплив на якісне виконання функцій таких об’єднань. Встановлено, що серед наукової спільноти існує спільне розуміння важливості демократичності внутрішнього функціонування партій. Проаналізовано різноманітні підходи до визначення складових внутрішньопартійної демократії та виокремлено два засадничих принципи цієї категорії, а саме: принципи залучення та децентралізації. Враховуючи існуючі наукові напрацювання, у статті пропонується авторське визначення терміну «внутрішньопартійна демократія», зокрема як системи нормативних положень, які регламентують відносини всередині організації політичної партії, що складаються між членами партії та/або статутними органами та які спрямовані на забезпечення прав членів політичної партії, що передбачені статутом та/або спеціальним законом про політичні партії. З огляду на збільшення ролі політичних партій України у системі здійснення державної влади, проаналізовано значення внутрішньопартійної демократії у процесі правової інституціоналізації цих об’єднань. Оскільки процес правової інституціоналізації сприяє формуванню правових умов діяльності партій, то норми правового регулювання мають бути спрямовані не лише на регламентацію зовнішньої діяльності партій, однак і на встановлення вимог щодо демократичності їхньої внутрішньопартійної організації. Обґрунтовано необхідність у застосуванні підходу людиноцентризму задля ціннісного наповнення положень спрямованих на забезпечення внутрішньопартійної демократії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Beydina, Tatiana Evgenievna, Yuri Vladimirovich Denisov та Artem Nikolaevich Kuharsky. "ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ НЕПОСРЕДСТВЕННОЙ ДЕМОКРАТИИ С УЧЕТОМ СОВРЕМЕННЫХ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ". Krasnoyarsk Science 7, № 1 (2018): 7. http://dx.doi.org/10.12731/2070-7568-2018-1-7-21.

Full text

Abstract:

Статья посвящена определению понятия и выявлению сущности демократии как основы современного государственного устройства и важнейшего фактора динамики современного общества. Проведенное исследование позволяет выделить следующие перспективы в отношении российской демократии:1. Демократия предполагает признание принципа равенства и свободы всех людей, активное участие народа в политической жизни страны, непосредственное осуществление власти народом.2. Демократический режим складывается лишь в государствах, где достигнут высокий уровень социально-экономического развития, способный обеспечить необходимое благосостояние всем гражданам.3. Очевидно, что демократический режим для российского общества является самым оптимальным в нынешних условиях, и это обусловлено в первую очередь многонациональностью населения России.Научная новизна состоит в обосновании механизма взаимосвязи демократии и современных информационных технологий, среди которых выделяются: упрощённая схема взаимодействия с государственными органами, свободный доступ к информации для населения, электронная очередь, портал государственных услуг, рассекречивание отдельных аспектов политики, в том числе личных данных (кредитные карты, банковские операции, частная жизнь политиков).Цель – выявить эффективность демократии как представительства народа в новых информационных условиях.Методы или методология проведения работы: прогнозный метод, планирование и прогнозирование, сравнительный метод при характеристике демократии и нанодемократии, метод ранжирования, системный метод (обновление демократии), информационные технологии.Результаты: охарактеризовать перспективы существующей в Российской федерации системы демократии, разработать модель представительства народа, как более эффективную в условиях применения сетевых компьютерных технологий и сохранения индивидуальных прав и свобод человека.Область применения результатов: целесообразно применять в государственной информационной политике.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

ЧОРНОШТАН, Євгеній. "ГЕНЕЗА ПАРАДИГМИ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ ДЕРЖАВОТВОРЕННІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 5(71) (29 листопада 2023): 127–32. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2023-5(71)-17.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються історичні передумови та еволюція становлення демократії в політичній системі України. Як свідчать історичні джерела, протягом всієї своєї історії українці виборювали право на свободу, рівність та незалежність. Автор стверджує, що на сучасному етапі в українському суспільстві проходять трансформаційні процеси щодо демократизації та лібералізації у всіх суспільних сферах. Ключова парадигма дослідження передбачає з’ясування сутнісних аспектів трансформації поняття «демократії» в процесі історичної тяглості українського етносу. Концептуальні засади поняття демократії визначаються не тільки змістовно, але й структурно, через систему базових елементів і ознак. Для цього рефлектуються ідеї класиків політичної думки, українських мислителів, що аргументували своє розуміння демократії в різних її іпостасях. Спираючись на порівняльний і системний методи дослідження, у роботі висвітлюються деформації процесів державотворення сучасної України, обумовлених дефіцитом демократії. Розбудова держави європейського формату апріорі передбачає опертя на демократичні цінності свободу, плюралізм, прозорість, вільну конкуренцію. Становлення демократичного режиму увійшло в основу всього сучасного європейського цивілізованого суспільства. Її ознаки та принципи були прийняті як норми, зразок для державотворення та суспільного буття. Сьогодні в Україні демократія проходить випробування війною. Виходячи з цього, в роботі підкреслюється, що українці ведуть жертовну боротьбу з кремлівською експансією не лише за відновлення територіальної цілісності держави, але й за збереження демократичних цінностей. Саме демократія є соціальним підґрунтям для формування відкритого й легітимного політичного режиму, що забезпечує верховенство права і відповідає духові часу. Автор визначає основні проблеми та перспективи розвитку демократичного врядування в турбулентних умовах українського державотворення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

ЛОГАЧОВ, Д. О., та В. Д. ФІЛІППОВА. "ВПЛИВ ПОТЕНЦІАЛУ ЛОКАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ НА ДЕМОКРАТИЧНЕ ВРЯДУВАННЯ". Вісник Херсонського національного технічного університету, № 1(84) (28 червня 2023): 213–18. http://dx.doi.org/10.35546/kntu2078-4481.2023.1.29.

Full text

Abstract:

У даній роботі досліджено питання реалізації принципів локальної демократії в контексті демократичного врядування. Розкрито сутнісні характеристики поняття «локальна демократія» та вказано, що трактування даної дефініції значно відрізняється в різних країнах, а відповідно і варіюється концепція відносин між місцевим населенням і державою. Встановлено, що локальна демократія є стрижнем функціонування місцевого самоврядування, спирається на демократичні цінності, використовує демократичні механізми та ґрунтується на активній позиції місцевого населення. Серед іншого зазначено, що впровадження локальної демократії базується на нормативно забезпеченій спроможності територіальної громади брати активну участь у вирішенні питань місцевого значення, як на загальнодержавному та і на локальному рівнях. Доведено, що вплив потенціалу локальної демократії на демократичне врядування можна оцінити через активність участі громадян у вирішенні проблем локального рівня, при цьому участь громадськості в політичній діяльності можна поділити на два види: активний та пасивний. У висновку зазначено, що ефективна локальна демократія є необхідною умовою для забезпечення стійкого й справедливого економічного і соціального розвитку, просування демократичного врядування і заохочення демократичних цінностей. Практика просування локальної демократії та її вплив на демократичне врядування доводять, що компонентами національної моделі локальної демократії в Україні мають стати механізми зв’язку інституційної структури громади з основними соціально-демографічними групами. Ця ланка є досить слабкою у контексті загальної тенденції елітаризації політики в Україні. Укріплення взаємозв’язку між соціально-представницькими та власне політичними установами й організаціями покликане забезпечити внутрішню стійкість і стабільність локального політикуму, зосередити його на внутрішніх, а не на зовнішніх завданнях. Інтеграція локальних спільнот в Україні не «згори», а «знизу» має надати локальній демократії більшу репрезентативність, що врешті забезпечить і кращу якість демократичного врядування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Жуманиязов, Санжарбек Матрасулович. "МАРКАЗИЙ САЙЛОВ КОМИССИЯСИ ФАОЛИЯТИНИНГ АСОСИЙ ПРИНЦИПЛАРИ." XXI ASRDA INNOVATSION TEXNOLOGIYALAR, FAN VA TA'LIM TARAQQIYOTIDAGI DOLZARB MUAMMOLAR 1, № 3 (2023): 5–9. https://doi.org/10.5281/zenodo.7883537.

Full text

Abstract:

Демократик ислоҳотларнинг тизимли, босқичма-босқич, энг аввало инсон манфаатларини кўзлаб амалга оширилаѐтганлиги ҳаққоний, адолатли, демократик сайловларни ўтказишлик мақолада кенг ёритилган. Марказий сайлов комиссияси фаолиятининг қонунийлик принципи, Ўзбекистон Республикаси Конституциясининг Конституция ва қонун устуворлигини назарда тутган нормаларини рўёбга чиқариш билан боғлиқ масалалар тўғрисида тўхталиб ўтилган.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Радуцький, Олександр Романович. "ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ: ПОНЯТТЯ Й КОНЦЕПЦІЇ". Culturological Almanac, № 4 (30 грудня 2023): 163–68. http://dx.doi.org/10.31392/cult.alm.2023.4.22.

Full text

Abstract:

Упродовж усієї історії стародавніх імперій, середньовічних королівств і сучасних держав завжди виникало питання, якому рівню влади треба довірити повноваження зі збору податків та ухвалення рішень і наскільки ці повноваження мають залишатися на центральному рівні чи бути делеговані місцевим органам влади. Децентралізація – це спосіб наблизити владу до громадян і забезпечити їхню активну участь в управлінні. Мета статті – розглянути концепції та філософські принципи, що лежать в основі децентралізації, щоб краще зрозуміти її філософську основу. Децентралізацію розглядають як систему управління, у якій розширюються повноваження органів влади нижчого рівня, а деякі функції, які раніше належали центральному уряду, будуть передані органам місцевого самоврядування. Проаналізовано різноманітні підходи й концепції, що визначають роль і цілі децентралізації в управлінні та суспільному розвитку. Визначено, що загальний зміст децентралізації визначається трьома характеристиками: децентралізація, делегування й передача повноважень. Детально розглянуто кожне із цих понять. Визначено основні принципи, що лежать в основі концепції децентралізації, до яких належать принципи однаковості й інституціоналізму, субсидіарності, взаємодоповнюваності, демократії та ресурсного забезпечення. Ключовим із-поміж цих принципів є принцип субсидіарності, який безпосередньо пов’язаний із місцевим самоврядуванням і включає процедури розподілу й перерозподілу повноважень між адміністративними рівнями. Ці принципи призводять до створення більш збалансованої та демократичної адміністративної системи. Досліджено роль системи місцевого самоврядування в Україні в умовах повномасштабного російського вторгнення. Досвід функціонування громад в умовах воєнного стану в Україні підтверджує як самостійність громад в ухваленні ключових рішень, так і необхідність легітимного контролю центральної влади над усіма місцевими процесами. Децентралізована система забезпечує належний захист інтересів населення завдяки функціям і повноваженням органів місцевого самоврядування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

ЮСІФ, Агазаде. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ВИМІРІ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 2(68) (6 листопада 2023): 145–52. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2023-2(68)-21.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовані сучасні теорії трансформації держав та суспільства в контексті модернізації державного управління. Обґрунтовано, що парадигма розвитку країн та суспільств спричинила необхідність подивитися на те, як глобальні проблеми людства вплинули на організацію життя в цілому та державному управлінні окремо, оскільки це стосується життя будь-якої людини на Землі. При модернізації та реформуванні системи державного управління слід враховувати наступні принципи: принцип об'єктивності; принцип універсальності; принцип випереджального розвитку в державному управлінні; принцип демократії; принцип розділення влади та розділення влади; принцип законності; принцип оптимізації. Автором зауважено, що у процесі розгляду проблем взаємодії між державною політикою та державним управлінням важливо врахувати дві обставини найбільш фундаментального характеру: а) глобальна демократизація соціального життя та соціальних відносин; б) утворення принципово різних, нових основ громадянського урядування (тут, на державному рівні домінує місцеве самоврядування); в) розвиток та зміцнення впливу на стан громадянського суспільства. Враховуючи зміни в державній політиці, а також потужну демократизацію соціальних відносин, наявну нормативно-правову базу, можна зазначити, що в Україні є основи подальшого вдосконалення державного управління в Україні. Система такого розвитку є основними основою подальших відносин між країною та суспільством, владою та громадянами. Ми включаємо наступне: присутність та розвиток, розширення діалогу між державною владою та організаціями громадянського суспільства на дійсно гуманістичні, демократичні принципи; розширення та зміцнення контролю над діяльністю держави, влади громадянського суспільства, покращення практики звітування влади для громадськості для їх діяльності; всі види стимулів для розвитку та підтримки державою, її ініціативні принципи громадян, політичних партій та державних організацій та активна підтримка цивільної діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Новаченко, Т. В., та М. С. Беркут. "РОЛЬ ЦІЛІСНОЇ ПРОГРАМИ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 1 (6 квітня 2023): 64–71. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2023.1.9.

Full text

Abstract:

У статті представлено аргументацію щодо значущості ролі вироблення цілісної програми методологічного забезпечення дослідження гендерної демократії в системі публічного управління. У ході нашого дослідження, було підтверджено, що сучасне державне управління постає одним із структурних компонентів публічної політики, який є процесом, що наповнений політичною владою, державною владою, суспільством і громадами. Окреслену програму визначено як «концентрований екстракт», який крім традиційних та загальнонаукових підходів та методів наповнюється сучасними спеціальними методами, підходами та принципами, що не є статичними, оскільки віддзеркалюють суспільну динамічність і трансформаційність. У цьому контексті сучасними науковими підходами окреслено міждисциплінарний, соціокультурний, соціопсихологічний та архетипнй, застосування яких сприяє підвищенню інструментальних можливості вживаних методів, принципів та орієнтація на визначення особливостей реалізації гендерної демократії в системі публічного управління України. Доведено, що проведення дослідження на засадах міждисциплінарного підходу відкриває можливість побудувати стратегію для його реалізації, що спрямовує на актуальну в сучасній методології гуманітарних наук антропоцентристську парадигму дослідницької діяльності. Підтверджено, що в умовах безперервних суспільних змін, соціальної активності та емерджентності, антропоцентризм та його основний принцип рівноправ’я, постають основою вироблення цілісної методологічної програми дослідження гендерної демократії в системі публічного управління України. Подальші дослідження проблем гендерної демократії в системі публічного управління України передбачає розвиток її теоретико-методологічних підходів та оновлення базових понять, що співвідносяться з вимогами сучасного українського суспільства до системи публічного управління України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Медуна, Б. Л. "Партисипаторна демократія як чинник забезпечення публічності конституційного процесу". Efficiency of public administration, № 68/69 (12 лютого 2022): 57–64. http://dx.doi.org/10.36930/506805.

Full text

Abstract:

Досліджено принцип публічності конституційного процесу в Україні, пов'язаного із запровадженням численних реформ і змін до чинного законодавства. Особливу увагу приділено можливостям громадян вплинути на конституційний процес засобами партисипаторної демократії. Викладено підтвердження тези, що внесення змін до Конституції України впливає на результативність конституційної реформи, а дослідження і відпрацювання механізмів впливу на перегляд принципів конституційного процесу є однією з форм забезпечення публічності державотворчих процесів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

ФЕДОРЕНКО, ВЛАДИСЛАВ. "Демократія, демократизація та феномен “електоральної революції” 2019 року в Україні". Право України, № 2019/11 (2019): 200. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-200.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку демократії та демократизації в Україні й за кордоном. Досліджуються витоки і генезис доктрини демократії, визначаються її сутність і зміст. Зроблено висновок, що демократія (із грец. Δῆμοςράτία – “влада народу”, “народне управління”) – це історично сформований тип політико-правового режиму, за якого єдиним джерелом легітимної влади у державі є народ, який здійснює її безпосередньо та (або) через представницькі інституції. Наголошується, що наприкінці XX – на початку XXI ст., поряд із безпосередньою (вибори, референдуми тощо) і представницькою демократією, набуває популярності демократія участі, або ж так звана партисипаторна (від англ. participate – “брати участь”) демократія. Остання є формою політико-правового режиму, що передбачає організацію всього суспільного та державного життя з залученням громадськості до розробки й прийняття владних та управлінських рішень. Метою статті є виявлення походження, сутності та змісту демократії, встановлення шляхів і форм демократизації в XXI ст., а також феноменології “електоральної революції” 2019 р. у контексті розвитку нових напрямів демократизації в Україні. Звертається увага на нагальну потребу визначитися з доктриною демократії, яка буде креативною основою для розвитку збалансованої системи народовладдя в Україні, з її наступним унормуванням у Конституції та законах України. При цьому слід врахувати поширені нині в світі конституційні теорії та доктрини демократії й демократизації. Здійснено стислий огляд і характеристику відповідних теорій (елітарна, або ж “реалістична”, теорія демократії Й. Шумпетера та М. Вебера; теорія легальної (“влади закону”), або ж ліберальної, демократії А. фон Гаєка, Л. Даймонда та інших; поліархічна теорія демократії Р. Даля; плюралістична, або конкурентна, модель демократії; теорія процедурної, або ж консоціональної, демократії А. Лейхарта та інших), а також зроблено висновок про близькість для України теорій і моделей ліберальної демократії. Досліджено співвідношення категорій “демократія” та “демократизація”, які характеризують статичні та динамічні властивості народовладдя, перехід від ідей, цінностей і принципів – до практики їх реалізації людиною, громадянським су с піль ством і державою. Обґрунтовується висновок, що демократизація – це система конституційних правовідносин, спрямованих на трансформацію країни від недемократичного (частково демократичного) до повністю демократичного політичного режиму й до повсюдного впровадження елементів народовладдя у суспільстві та державі, а також широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами і здійснення місцевого самоврядування. Досліджено феномен “електоральної революції” як одного з трендів демократизації політико-правових режимів держав Східної Європи, який втілився у процесі та в результатах виборів Президента України і народних депутатів України у 2019 р. Визначається поняття та сутнісні ознаки “електоральної революції” в Україні. Зокре ма, під категорією “електоральна революція” (з лат. “revolutio” – “повернення”, “пере творення”) запропоновано розуміти новітній тип революції, заснованої на цінностях демократії, конституціоналізму та поваги до прав людини, що передбачає докорінну зміну внаслідок і за результатами проведення виборів старих політичних еліт на нові, а також формування нових цілей, завдань і пріоритетів розвитку держави у взаємодії з громадянським суспільством.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Новак, Дмитро, та Христина Моряк-Протопопова. "СПРОБА ДИСКУРСИВНОГО АНАЛІЗУ ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ У ЧАС ВІЙНИ (УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД)". Молодий вчений, № 1 (113) (31 січня 2023): 126–31. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2023-1-113-26.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання щодо виборчого законодавства та його особливостей у час дії воєнного стану (на прикладі українського законодавства). Досліджено та запропоновано класифікацію причин відмови демократичних держав від проведення виборів у час війни. Зокрема, виділено такі причини як електоральні, економічні, безпекові, політичні тощо. Детально проаналізовано такий принцип демократичної держави як змінність влади, а також його альтернативи у воєнний час. Однією з альтернатив цьому принципу є ротація кадрів на нижніх щаблях влади. Проте, як показано в статті, така альтернатива не може повністю забезпечити змінність влади на довгих проміжках часу. У питанні проведення виборів держави керуються принципом, закріпленим в кримінальному законодавстві, це є принцип крайньої необхідності, тобто держава і суспільство при відмові від виборів зважають на завдану і відвернуту таким рішенням шкоду та їхнє співвідношення. Також у статті розглянуто концепцію Military democracy, тобто мілітаризованою або мілітарної демократії, тобто держави з демократичним устроєм, що функціонує в умовах війни. Також проаналізовано історичний досвід демократичних країн, що брали участь у Другій світовій війні (США та Велика Британія). Особливо цікавим у цьому контексті став випадок проведення президентських виборів у США в 1944 році, в одну з найактивніших фаз Другої світової війни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Яресько, Б. В. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ СУДДІВ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В КОНТЕКСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ СУДДІВ В УКРАЇНІ". Juridical science, № 7 (109) (3 квітня 2020): 302–9. http://dx.doi.org/10.32844/10.32844/2222-5374-2020-109-7.39.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що Україна обрала пріоритетним зовнішньополітичним курсом євроінтеграційну стратегію, що зумовлює необхідність адаптації національного законодавства до правової системи країн сталої демократії. Інститут правового регулювання праці суддів, як соціально-правове явище, має універсальне значення для всіх правових систем світу. Саме тому наукова цінність порівняльного аналізу законодавства, державотворчої практики і доктринальних учень в аспекті дослідження правового регулювання праці суддів виправдано не обмежується ні часовими межами, ні кордонами національних держав. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених, здійснено аналіз зарубіжного досвіду правового регулювання праці суддів. Опрацьовано можливості використання найбільш позитивного досвіду ряду європейських держав (на прикладі Великобританії, Франції та Німеччини) з метою вдосконалення принципів правового регулювання праці суддів в Україні. Зроблено висновок, що на сьогоднішній день в Європі сформувались досить різноманітні підходи до правового регулювання праці суддів. В переважній більшості держав робиться акцент на незалежності та самостійності діяльності судів та суддів, що досягається шляхом особливої процедури відбору осіб на посаду суддів, а також високим рівнем їх соціального, фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Тож, із наведеного вище, можемо сформулювати власне бачення щодо можливостей використання позитивного зарубіжного досвіду щодо правового регулювання трудової діяльності суддів з метою вдосконалення та розширення принципів відповідного регулювання. Так, відповідні принципи слід розширити такими засадами, як: - принцип забезпечення гнучкого підходу до формування робочого часу суддів. Зазначена засада передбачає необхідність врахування особистих інтересів судді (наприклад, наявність у нього/неї малолітніх дітей) при встановленні графіка його роботи; - принцип ступеневої підготовки суддів різних рівнів. Зазначене передбачає, що підготовка суддів на різних етапах має проводитись за певною програмою, а завершення кожного етапу супроводжується складанням різного роду іспитів; - принцип постійного (безперебійного) навчання суддів протягом всієї їх кар’єри, що здійснюється спеціального уповноваженим на це суб’єктом. Зазначене в свою чергу призведе до якісного особистісного та професійного зростання суддів, а як результат і покращення стану правосуддя в країні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Найимов, Отабек Мардонович. "ҲОКИМИЯТЛАР БЎЛИНИШИ ПРИНЦИПИДА ПАРЛАМЕНТНИНГ АҲАМИЯТИ". Innovative Development in Educational Activities 2, № 18 (2023): 216–22. https://doi.org/10.5281/zenodo.8396993.

Full text

Abstract:

<em>Мазкур мақолада турли давлатларнинг сиёсий тизимида ҳокимиятлар бўлиниши принципининг амалдаги кўринишлари қиёсий таҳлил қилинган бўлиб, унда парламент институтининг тутган ўрни ва роли очиб берилган. Хусусан, мазкур соҳада Ўзбекистонда олиб борилаётган ислоҳотларнинг мазмун-моҳияти, парламентаризм идеалларини мустаҳкам қарор топтириш борасида амалга оширилаётган чора-тадбирларнинг ўзига хос жиҳатлари ёритиб берилган. Шунингдек, турли хил сиёсий мактабларнинг парламент борасидаги назария ва қарашлари, парламентаризм ва сиёсий кўппартиявийликнинг тараққий этиши парламентнинг сиёсий тизимдаги ўрни ва аҳамиятини янада мустаҳкамловчи омил эканлиги асослаб берилган.         </em>

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Марчук, Олена. "ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ У БЕЗПЕКОВОМУ КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТУ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД". Public management 21, № 1 (2020): 203–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-203-219.

Full text

Abstract:

Проаналізовано процес трансформації соціальної відповідаль- ності Української держави. Визначено основні тенденції трансформації со- ціальної відповідальності у глобалізованому світі. Проаналізовано основні архетипи Українського народу, що прямо чи опосередковано впливають на реалізацію соціальної відповідальності, а саме архетипи свободи, землі та бідності. Визначена проблема колективної безпеки, що полягає у її зв’яз- ку із демократією. Представницька демократія знаходиться у стані кризи, актуалізується пряма демократія з орієнтацією на принципи гуманізму, культурної толерантності та взаємоповаги. Визначена необхідність опти- мального поєднання лібералізму та демократії для забезпечення соціальної відповідальності сучасної держави. Досліджено основні аспекти суспільної свідомості, що призводять до недієвості існуючих державних програм. Ви- значено, що небажання значної частини українців активно працювати для забезпечення суспільного інтересу виявляється у free rider, що суттєво стри- мує розвиток соціальної відповідальності. Представлено основні нормативні документи України, в яких затвердже- но принципи соціальної відповідальності. Встановлена потреба врахування локальної спеціалізації соціальної відповідальності. Виявлена причина неді- євості європейської моделі соціальної відповідальності у реаліях українсько- го суспільства, що полягає у її відповідності архетипам європейських країн, що відрізняються від властивих українцям. Доведена необхідність активної участі держави у реалізації корпоративної соціальної відповідальності. Пред- ставлено рекомендації щодо зміни нормативної бази та політики держави у співпраці з бізнесом для забезпечення соціальної відповідальності. Визначено провідну роль корпоративної соціальної відповідальності бізнесу для впро- вадження європейських цінностей у процеси розвитку українського соціуму. Охорона здоров’я, освіта, інновації, АТО та інфраструктура є основними на- прямами реалізації корпоративної соціальної відповідальності в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Yara, O. "ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (2020): 120–26. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.15.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що в умовах сьогодення вітчизняне суспільство в тому числі система вищої юридичної освіти переживає процес цієї трансформації, направленої на всебічне забезпечення прав свобод та інтересів приватних осіб, в нашому випадку студентів – здобувачів вищої юридичної освіти. На цьому шляху є як успіхи так і певні прорахунки, як практичного так і теоретичного характеру, зокрема вони стосуються й багатогранності доктринальних думок щодо принципів адміністративна-правового забезпечення вищий юридичної освіти в Україні. У статті виявлені у загальні принципи адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Це найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується науково-педагогічна виховна діяльність суб’єктів навчально-виховного і наукового процесу та адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Вони базуються на європейських цінностях щодо поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага до прав людини студентів та науково-педагогічних працівників. Їх метою є забезпечення права громадян України на реалізацію своїх можливостей щодо отримання вищої юридичної освіти. Зроблено висновок, що принципи адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні – це найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується науково-педагогічна виховна діяльність суб’єктів навчально-виховного і наукового процесу та адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Вони базуються на європейських цінностях щодо поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага до прав людини студентів та науково-педагогічних працівників. Їх метою є забезпечення права громадян України на реалізацію своїх можливостей щодо отримання вищої юридичної освіти. Вони складаються із загальних та спеціальних принципів адміністративного права, останні в свою чергу поділяються на загально-освітянські принципи, спеціально-освітянські публічного вищої школи та спеціальні принципи публічного адміністрування вищої юридичної освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Кустова, Світлана. "ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ: ДОСВІД КРАЇН РОЗВИНЕНОЇ ДЕМОКРАТІЇ ТА УКРАЇНА". Public management 17, № 2 (2019): 110–23. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-110-123.

Full text

Abstract:

Розглянуто узагальнений досвід країн розвиненої демократії щодо правових засад державного регулювання фінансування політичних партій та практичні можливості використання його в Україні. Проаналізова- но положення законопроектів щодо змін у системі державного регулювання фінансування політичних партій в Україні та запропоновано шляхи її вдо- сконалення. Показано, що досвід державного фінансування політичних партій в кра- їнах розвиненої демократії, зокрема в країнах Європи, є успішним. Зазна- чено, що ефективність та дієвість системи фінансування політичних партій не залежить від наявності в ній спеціального закону щодо фінансування. Наголошується, що такі суспільні відносини можуть бути врегульовані як окремими законодавчими актами, так і у вигляді системи положень в різних законах — конституціях, законах про партії, виборчому законодавстві, зако- нах про боротьбу з корупцією. Аргументується, що державне фінансування політичних партій є одним із дієвих інструментів у боротьбі з політичною корупцією та забезпеченні пар- тій необхідними ресурсами для статутної діяльності та розвитку. Наведено приклади європейського досвіду державного фінансування ді- яльності політичних партій, які мають великий рейтинг, і тих, що тільки вису- вають кандидатів на виборах. Це може гарантувати рівність можливостей для різних політичних сил. Отже, державне фінансування має визначатися про- порційно до політичної підтримки, яку партія отримала. Водночас надмірна залежність від державного фінансування може призвести до послаблення зв’язків між партіями та їхнім електоратом. У європейському досвіді виокремлюють державне та приватне фінансу- вання політичних партій. Державне відбувається як фінансування статутної діяльності та як фінансування витрат на виборчі кампанії. Воно буває пряме (субсидіювання) та непряме (вигоди на законодавчій підставі). Встановлено, що державна підтримка політичних партій у країнах Європи коливається в межах від 20 до 85 % від загального бюджету партій. Досвід країн розвиненої демократії має бути врахований в Україні з метою вирішення вже існуючих проблем та уникнення їх у майбутньому, що поси- лить партійну конкуренцію, внутрішньопартійну демократію, забезпечить належну реалізацію функції політичних партій як сполучної ланки між гро- мадянським суспільством та державою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Бородін, Іван, та Анатолій Лазарев. "ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В АДМІНІСТРАТИВНІЙ ДЕЛІКТОЛОГІЇ". Scientific works of Kyiv Aviation Institute. Series Law Journal "Air and Space Law" 1, № 74 (2025): 98–104. https://doi.org/10.18372/2307-9061.74.19891.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз гарантій реалізації принципу верховенства права в адміністративній деліктології, і це актуально на сучасному етапі становлення правової, соціальної держави і демократичного суспільства. Формуючи демократичне суспільство, слід пам’ятати, що демократія – це політичний режим народовладдя. В процесі реалізації народовладдя, конституційних прав та свобод людини і громадянина, охорони громадського порядку і громадської безпеки в адміністративній деліктології принцип верховенства права і його гарантії є основоположним фундаментом. Методи дослідження: феноменологічний; порівняльно-правовий; соціологічний; логічний; діалектичний. Результати: запропоновані критерії класифікації гарантій принципу верховенства права як правового явища мають слугувати розвитку наукової думки в заданій парадигмі, стати, у відповідній мірі, основою для подальшої розробки та вдосконалення адміністративно-правових норм, які формують процедури провадження у справах про адміністративні правопорушення. Обговорення: проблематики системи гарантій принципу верховенства права в процесі провадження у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися у контексті нових поглядів, що обумовлюють зміни в адміністративно-деліктному процесі в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Лукашук, И. И. "Принцип демократии в международном праве". Moscow Journal of International Law, № 1 (20 вересня 2021): 50–72. http://dx.doi.org/10.24833/0869-0049-1998-5-50-72.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

ЯКОВЕНКО, Євген. "ВНУТРІШЄ ПЕРЕКОНАННЯ СУБ’ЄКТА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ В ПРАВОВОМУ ПОЛІ ДЕРЖАВИ". Law. State. Technology, № 1 (14 лютого 2025): 62–71. https://doi.org/10.32782/lst/2025-1-11.

Full text

Abstract:

Зважаючи на основну мету принципу верховенства права його основоположних складових, таких як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду для забезпечення його практичної значущості (дієвості, ефективності) на державу покладається обов’язок на законодавчому рівні втілення правового механізму реалізації органами державної влади (законодавчої, виконавчої та судової) функцій держави, який повинен бути ефективний, справедливий і спрямований на утвердження і забезпечення прав і свобод людини, а його складові елементи повинні мати комплексний характер з прозорим і зрозумілим алгоритмом його реалізації. Ключовим (вирішальним) структурним елементом реалізації правого механізму реалізації органами державної влади (законодавчої, виконавчої та судової) функцій держави є власне внутрішнє переконання представника державної влади при прийнятті ним рішень/вчинення дії. Є очевидним, що власне внутрішнє переконання суб’єкта правозастосування ґрунтується не лише на: всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів; правильного розуміння, тлумачення і застосування загального права, матеріального і процесуального законодавства; відображенні суспільних змін залишаючись у відповідності до сучасних умов; компетентності, професійної етиці, доброчесності, а є більш ширшим правовим явищем. Тому, введення на законодавчому рівні такого правового явища, як власне внутрішнє переконання суб'єкта правозастосування (зокрема суду), яке є одним з ключових елементів правого механізму реалізації органами державної влади функцій держави і забезпечення практичної значущості (дієвості, ефективності) принципу верховенства права, на жаль не знайшло свого належного відображення як на законодавчому рівні держави так і у судовій практиці національних судів. На сьогодні в правозастосовній сфері діяльності держави відсутнє зокрема, розкриття основних складових елементів, меж застосування такого правого явища як власне внутрішнє переконання суб'єкта правозастосування (зокрема суду), що мало б комплексний характер з прозорим і зрозумілим алгоритмом його практичної реалізації органом державної влади. Така невизначеність може призводити до не забезпечення практичної значущості (дієвості, ефективності) принципу верховенства права та не якісного результату застосування правового механізму реалізації органами державної влади функцій держави – не ефективність в забезпеченні прав і свобод людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Берченко, Г. В. "Декомунізація в Україні: конституційно-правові аспекти". Форум права, № 4 (10 жовтня 2017): 13–23. https://doi.org/10.5281/zenodo.1145509.

Full text

Abstract:

Здійснено аналіз конституційності ухваленого Закону № 317–VIII. Розглянуто зв’язок між Законом 317–VIII і концепцією озброєної демократії. Наведені пропозиції щодо подальших змін в Законі № 317–VIII. Закон № 317–VIII спрямований на досягнення легітимної мети, є необхідним для подальшого демократичного поступу України. При цьому він не позбавлений окремих недоліків в частині дотримання в його окремих положеннях принципу верховенства права, пов’язаних і з вимогами пропорційності та правової визначеності. Осуществлен анализ конституционности принятого Закона № 317–VIII. Рассмотрена связь между Законом 317–VIII и концепцией вооруженной демократии. Приведены предложения относительно дальнейших изменений в Законе № 317–VIII. Закон № 317–VIII направлены на достижение легитимной цели, необходим для дальнейшего демократического развития Украины. При этом он не лишен отдельных недостатков в части соблюдения в его отдельных положениях принципа верховенства права, связанных с требованиями пропорциональности и правовой определенности. Analyzing constitutionality of Law № 317–VIII was carried out. The relationship between Law 317–VIII and the concept of militant democracy is considered. Proposals for further amendments to the Law № 317–VIII are presented. Law № 317–VIII is aimed at achieving the legitimate goal, is necessary for further democratic progress of Ukraine. At the same time, he is not deprived of certain shortcomings in respect of the observance in his separate provisions of the principle of the rule of law, related to the requirements of proportionality and legal certainty.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Застава, І. В. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС СОЦІАЛЬНОГО ТА КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 23 (2023): 26–38. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2021.23.2.03.

Full text

Abstract:

Розглянуто проблему зв’язку ціннісних та інституційних взаємин у процесі демократизації суспільства. Проаналізовано фактори, що перешкоджають утвердженню демократичних інститутів у суспільстві. Стверджується, що відображенням демократичних трансформацій у соціальній сфері є соціальна політика, заснована на принципах субсидіарності. Існує стійка кореляція між рівнем індивідуалізму і рівнем демократизації. З’ясовано, що індивідуалізм може впливати на демократію, але можливо зворотне: чим довше люди живуть в умовах демократії, тим більшими індивідуалістами вони стають. Наголошено, що культура може перешкоджати демократизації. Країни з індивідуалістичної культурою стають демократіями раніше держав з традицією колективізму, які можуть надовго застрягти в стадії щодо ефективної автократії. З’ясовано, що саме високий показник індивідуалізму та дистанції влади свідчать про свободу і демократію, що є базовими для розвинених західних суспільств. Досліджено, що індивідуалізм характерний для західних розвинених країн, а колективізм – менш розвинених східних. Наведені загальні вимоги щодо успішного переходу до демократії. Країни з більш індивідуалістичної культурою в більшою мірою схильні до підприємництва та інновацій, ринкових відносин, так як культура індивідуалізму сприяє прийняттю на себе ризиків і відповідальності. Колективістські культури характеризуються меншою схильністю до ризику і більшою схильністю до розширеного використання державних форм регулювання. Ключові слова: демократизація, демократизація суспільства, культурний розвиток, соціальний розвиток, політична система, держава, суспільство, культура.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Осіпов, Андрій, та Тетяна Бутенко. "Індекс узурпації влади як спосіб підвищення правосвідомості громадян". Економіка і регіон/ Economics and region, № 4(95) (30 грудня 2024): 149–54. https://doi.org/10.26906/eir.2024.4(95).3620.

Full text

Abstract:

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування. У статті розглянуті питання підвищення правосвідомості громадян та розвитку демократичних інститутів в Україні, зокрема в місцевих радах. Автором проаналізовано стан національного законодавства, правозастосування та висловлено конкретні заходи щодо подолання проблемних питань. Окремою темою постає питання узурпації влади як протиправного процесу, що руйнує основи державності. Визначено поняття місцева влада ті її повноваження. Вивчено механізм стримування і противаг місцевої ради. Розглянуто влада мера міста. Розкрито поняття «узурпація влади». Автори пропонують дієві механізми, що допомагають усвідомити на буденному рівні стан проблем щодо концентрації влади в громадах. Демократія є загальнодержавним процесом, що перебуває у постійному розвитку. Дієвість демократичних процедур на місцевому рівні (у територіальних громадах) є не доповненням до загально прийнятого розуміння демократії як способу організації центральної влади, а є важливою складовою, невід’ємною частиною державного устрою. У державах розвиненої демократії механізми стримування і противаг у місцевих радах є базовим (основним) рівнем побудови державних інституцій. Це фундамент, на якому розміщено центральні органи влади. Місцева демократія – це прикордонний бастіон забезпечення прав людини і громадянина. Темою статті є підвищення рівня правосвідомості громадян на місцевому рівні, усвідомлення сутності, правова і політична просвіта мешканців конкретних територіальних громад.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Абдуллаєва, Тасира. "Особливості виборчих систем провідних країн світу (на прикладі США, Франції та Японії)". Grani 27, № 1 (2024): 98–103. http://dx.doi.org/10.15421/172413.

Full text

Abstract:

Вибори є найпоширенішим способом участі громадян у політичному житті країни. Виборчий процес є невід'ємною частиною суспільно-політичного життя будь-якої демократичної держави. Основна мета виборів – легітимізація влади. З їх допомогою народ наділяє своїх представників повноваженнями здійснювати свої суверенні права. Отримавши в результаті виборів правовий статус, представницький орган або посадова особа здійснює повноваження, передбачені Конституцією чи іншим законодавчим актом. Основним завданням будь-якої виборчої системи демократичної держави є забезпечення волевиявлення народу та ефективного функціонування всієї політичної системи та влади незалежно від її рівня. Немає сумніву, що демократія сьогодні – це демократія партій, і щоб виборча система стала такою, вона повинна перетворитися на багатопартійну систему. Тільки в такому контексті є сенс говорити про вільні й альтернативні вибори. Навпаки, однопартійна система є неприйнятною навіть як теоретичний вибір у контексті обговорення правових аспектів виборчого процесу. Проблема вибору виборчої системи зазвичай є однією з ключових у політичному житті країни, набуваючи в певні періоди особливої гостроти. Відомі випадки, коли питання майбутньої виборчої системи країни вирішувалося безпосередньо громадянами шляхом всенародного голосування. Вивчення та аналіз зарубіжного досвіду у сфері виборчого процесу видається актуальним і науково значущим. Проблема прозорості виборчого процесу як ключового елементу демократії посідає одне з центральних місць у відносинах, пов’язаних з проведенням виборів. У статті розглядаються особливості та принципи функціонування виборчих систем провідних країн світу, таких як США, Франція та Японія.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Linde, Andrey N. "Existential Democracy as a Model of Democracy for the Development of Human Personality. Part II: Main Theoretical Principles and Practical Proposals of Existential Democracy." Общество: политика, экономика, право, no. 3 (March 20, 2024): 22–39. http://dx.doi.org/10.24158/pep.2024.3.2.

Full text

Abstract:

The article represents the results of the second part of the research devoted to the development of an original model of democracy – existential democracy. The author hinges primarily on offering and analyzing original theoretical and philosophical principles and practical political proposals necessary for the realization of existen-tial democracy in life. In all 17 main provisions are given. Philosophical principles include placing the subject, the personality, and not the structure, at the center of society and politics, and also the creative action of each personality, aimed mutually at their own good and the Common good. And also – recognition of the importance of each human, regardless of his social status, economic position, and the equality of all people among each other in existential democracy. Concrete practical proposals are also made – democratization of society, free and creative formation of new social and state institutions, development of humanisticoriented education and protection of human dignity at work, constructing dialogical, equal communication in society and maintaining high well-being of all citizens, for their transition to values of self-expression, creativity. Thus, it is shown that existential democracy is not just an ephemeral construct, but can be implemented in practice for the good of human personalities and the whole society consisting of them.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Застава, І. В. "ПРОБЛЕМАТИКА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, № 20 (2020): 94–103. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.09.

Full text

Abstract:

Проаналізовано та узагальнено теоретико-методологічних підходів тлумачення та аналізу світового порядку. Розглянуто ключові питання впливу демократизаційних процесів на формування нового світового порядку. Визначено, що суть нового світового порядку полягає в побудові єдиного, взаємопов’язаного і глобального світу, відмову від верховенства національних держав і пріоритеті загальнолюдських інтересів. Обґрунтовано, що для вирішення проблем демократизації в умовах нового світового порядку, необхідно реалізувати наступні принципи: це неодмінна орієнтація західних демократій на власні фундаментальні цінності: свободу, права людини, толерантність, демократію, верховенство права і соціальну ринкову економіку; це визнання необхідності і повагу міжнародного порядку, заснованого на спільних цінностях, на праві, злагоді, співробітництво та участі в управлінні, можливість політичного, економічного, соціального і культурного залучення до будівництва глобалізованого світу; це політична рішучість і військова здатність відобразити нові загрози. Обидва цих компонента необхідні для надійного знищення тоталітарних мереж і антигуманістичних ідеологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Краснопольська, Т. М., та І. М. Милосердна. "Цифрові технології в механізмі взаємодії громадянського суспільства та держави". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 68–74. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1152.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто сутність громадянського суспільства та його трансформацію в умовах активного розвитку інформаційних технологій. Визначено критерії ефективності громадянського суспільства через функції останнього. З’ясовано роль мережі Інтернет та соціальних мереж і новітніх цифрових технологій в налагодженні та розвитку взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства. Визначено принципи механізму взаємодії держави та громадянського суспільства та досліджено п’ять рівнів такої взаємодії, а саме: рівень комплексного аналізу проблеми, рівень розробки системи заходів і проектів програм, рівень прийняття рішень, рівень реалізації спільно прийнятого рішення та рівень контролю і перевірки виконання рішення, оцінки ефективності взаємодії сторін. Проаналізовано особливості цифрових інструментів, що використовуються на кожному рівні. Обґрунтовано, що завдяки мережі Інтернет політичні процеси і управління набули нового змісту і зумовило появу нових суб'єктів громадянського суспільства – мережевих спільнот, які сприяють формуванню «мережевого громадянського суспільства», метою якого є спілкування в режимі он-лайн для вирішення існуючих соціальних проблем. До головних характеристик мережевого громадянського суспільства віднесені відкритість і спонтанність. Визначено, що під впливом мережевих технологій формується open space-простір, в якому відкриваються нові можливості для розвитку громадянського суспільства (подолання відчуженості, нерозвиненості комунікацій та ін.). Доведено, що перенесення громадських структур у віртуальний простір сприяє більш продуктивній взаємодії органів влади та громадян на основі «цифрової демократії», практичним вираженням якої стала технологія «GOV 2.0» або «уряд 2.0», яка ґрунтується на принципі відкритості влади та участі громадян в прийнятті рішень на всіх рівнях. Показано, що ця технологія реалізується через прихід чиновників в соціальні мережі і блогосферу, просвіту спільнот, доступ до чинних законів та законопроектів в режимі он-лайн та інші практики. З’ясовано, що в останні роки все більшої популярності набувають такі практики, як Network Democracy («мережева демократія»), Social Bar, Global Voices Online та інші.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Сакалюк, Д. В. "ВАЖЛИВІСТЬ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ПІД ЧАС ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ". Ірпінський юридичний часопис, № 3(16) (7 жовтня 2024): 148–56. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-3(16)-2024-148-156.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто і звернено увагу на питання та проблеми дотримання принципу верховенства права в розрізі його впливу на забезпечення фінансової безпеки країни в теперішніх умовах, а саме в умовах воєнного стану. Досліджено поняття принципу верховенства права як основної ознаки демократії та однієї з основних умов прийняття до Європейського Союзу. У статті приділено увагу поняттю «фінансова безпека». Наведено тлумачення науковців щодо фінансової безпеки. Вказано склад системи фінансової безпеки, яка охоплює: бюджетну, валютну, грошово-кредитну, боргову безпеки, безпеку страхового ринку та безпеку фондового ринку. У статті розкривається звʼязок фінансової безпеки країни із принципом верховенства права та надається обґрунтування неможливості забезпечення фінансової безпеки країни без дотримання цього принципу. Досліджується важливість фінансової безпеки для забезпечення державного суверенітету та цілісності країни, а також достойного рівня життя громадян України. Висвітлено актуальні загрози фінансовій безпеці України в умовах воєнного стану. Розглянуто чинники, що впливають на фінансову безпеку та пропонуються заходи для забезпечення фінансової безпеки країни та її зміцнення. Визначено загрози фінансовій безпеці держави, зокрема такі: недотримання принципу верховенства права; недосконалість державного управління під час забезпечення фінансової безпеки; неефективність системи контролю за витратами бюджетних коштів; непродумана грошово-кредитна політика держави; неефективність податкової системи; корумпованість державних органів і тиск на бізнес; надмірний дефіцит Державного бюджету; зростання «тіньової» економіки; зростання зовнішньої заборгованості; нераціональне використання іноземних кредитів та фінансової допомоги. Висновки роботи демонструють, що для належного функціонування фінансової діяльності держави та сприяння євроінтеграції України навіть у теперішніх умовах має бути на належному рівні забезпечена фінансова безпека країни з обовʼязковим дотриманням при цьому основного принципу демократії, а саме, верховенства права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Antonov, Andrii, Ihor Prykhodko та Liudmyla Antonova. "Упровадження принципів належного врядування як інструмент зміцнення демократії в Україні". Public Administration and Regional Development, № 20 (31 травня 2023): 285–302. http://dx.doi.org/10.34132/pard2023.20.01.

Full text

Abstract:

Метою статті є встановлення особливостей реалізації принципів належного врядування в Україні та визначення їх впливу на розвиток демократії в країні. Встановлено, що в іноземних джерелах концепцію належного врядування визначають як інституційне середовище, де громадяни взаємодіють з урядовими структурами та службовцями; як ефективне, прозоре та відповідальне керівництво урядом публічними справами, включаючи залучення представників громадянського суспільства до досягнення спільних цілей соціального, економічного та культурного розвитку. Визначено, що важливою складовою ефективного врядування є дотримання демократичних принципів, що включає активну участь громадськості та прозорість у діяльності держави. Це сприятиме стабільному економічному та соціальному розвитку України. Для досягнення цієї мети необхідним є залучення всіх зацікавлених сторін на державному та місцевому рівнях, орієнтуючись на принципи належного врядування. Доведено, що в сучасних умовах та в подальшій перспективі проблеми суспільної консолідації, толерантності, досягнення консенсусу та довіри між соціальними, національними та релігійними групами стануть головними питаннями. Проблема довіри до владних, економічних та правових інститутів також залишиться гострою. Український уряд буде змушений приймати непопулярні рішення у складних умовах, що залежатимуть від соціально-економічної ситуації та вимог суспільства. Для цього потрібні механізми деліберативної демократії, які сприятимуть інклюзивності, аргументованості обговорень та залагодженню конфліктів. Доведено, що для зміцнення демократії в Україні та укріплення належного врядування можна розглянути два напрямки: поліпшення наявних механізмів публічних обговорень шляхом додавання елементів деліберації, а також дослідження, пристосування та впровадження нових механізмів. Особливу увагу потрібно приділити систематичним діалогам з інститутами громадянського суспільства, які можуть бути корисними при вирішенні складних соціальних проблем.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Yansons , Y., та A. Semenchenko . "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРИНЦИПІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЕЛЕКТРОННОЇ ДЕМОКРАТІЇ З УРАХУВАННЯМ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ". Theory and Practice of Public Administration 3, № 70 (2020): 187–201. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.03.22.

Full text

Abstract:

Розроблено теоретико-методологічний підхід до формування множини основних принципів електронної демократії, якій базується на експертному визначенні міри впливу кожного з принципів на процеси демократизації з урахуванням особливостей розвитку конкретної країни та найкращого міжнародного досвіду. На основі цього підходу розроблено методику ранжування та відбору до множини базових принципів відповідно до ступеня впливу їх на ефективність державної політики формування та реалізації електронної демократії, на основі яких формуються та застосовуються її інструменти та механізми. Визначено місце принципів електронної демократії в концептуальних засадах державної політики розвитку електронної демократії. Здійснено порівняльний аналіз сукупності принципів електронної демократії, визначених у рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи СМ/Rec(2009)1 державам – учасницям Ради Європи з розвитку електронної демократії та в Концепції розвитку електронної демократії в Україні на предмет їхньої відповідності та врахування особливостей розвитку України. Аналіз показав, що перелік принципів, наведених у Концепції, сформовано на основі множини принципів рекомендацій СМ/Rec(2009)1, але без урахування особливостей розвитку України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Письменна, Олена. "ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА І ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ ЯК ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ". SWorldJournal, № 13-02 (30 травня 2018): 86–89. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2022-13-02-016.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано, принципи верховенство права та верховенство закону як основні принципи функціонування правової держави. та невід'ємні умови реалізації вимог демократії, свободи, справедливості, рівності всіх перед законом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Андрейко, Віталій, Неля Пітра та Андрій Міхеєв. "ВІЙНА РОСІЇ В ЄВРОПІ І АРАБО-ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ КОНФЛІКТ ЯК ЧИННИКИ ДЕСТАБІЛІЗАЦІЇ СВІТОВОГО ПОРЯДКУ". Геополітика України: історія і сучасність, № 1(32) (29 травня 2024): 59–77. http://dx.doi.org/10.24144/2078-1431.2024.1(32).59-77.

Full text

Abstract:

Палестино-ізраїльський конфлікт витіснив інформаційні новини про війну в Україні з першого місця світових подій. Увага світової спільноти, громадської думки почала розриватися між кількома жертвами агресії. Більше того, наша країна стала фактично заручницею міжпартійних дебатів у США (демократи та республіканці), які розгорнулися у передвиборну гонку навколо України та Ізраїлю. Загалом атака Хамас на Ізраїль одразу ж викликала чималу дискусію в інтелектуальному та науковому середовищі навколо теми - наявності певних паралелей між конфліктом у секторі Газа та російсько-українською війною. Автори статті, розмірковуючи над специфікою означених подій, обгрунтовують принципову відмінність їх головних акторів, доводячи, що дії ЦАХАЛ в Палестині – це війна не проти суверенної та незалежної країни, а військові дії проти терористичної організації. Природа російської війни проти України інша. Ця війна змінила існуючий світовий порядок, фактично зруйнувала головні принципи, які було сформовано та закріплено у Гельсінському заключному акті (1975) р. – принцип суверенітету та територіальної цілісності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

СМИРНОВА, КСЕНІЯ. "Європейський парламентаризм як феномен представництва в міждержавних інтеграційних об’єднаннях: еволюція становлення та сучасні тенденції". Право України, № 2019/11 (2019): 153. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-153.

Full text

Abstract:

Європейський парламентаризм слід розуміти як механізми взаємодії національного парламентаризму з міждержавними механізмами народного представництва, які представлені на європейському континенті створенням Міжпарламентської Асамблеї Ради Європи та Європейського Парламенту (Європарламент) у рамках Європейського Союзу (ЄС). У діяльності цих органів уособлюються національні конституційні принципи держави, принципи дотримання демократії, верховенства права та захисту прав людини на міжнародному рівні. Встановлено, що парламенти більшості європейських держав вдаються до постійної взаємодії, яка згодом зумовлює створення потужних міжнародних організацій. Міжпарламентські органи є унікальними форумами міжнародної співпраці й саме вони являють собою сучасний європейський парламентаризм. Для порівняння європейських міждержавних моделей парламентів були виділені головні критерії, якими є основні характеристики парламентів, зокрема: організація та структура парламентів; зако нодавчі функції парламенту; фінансові повноваження парламенту; механізми парламентського контролю; повноваження парламенту в зовнішній політиці. Доведено, що однопалатні національні парламенти, які є традиційними для багатьох європейських країн, стали основною моделлю для міждержавних парламентів. За своєю суттю структура міжнародних парламентських установ та організація запозичені з класичного національного парламенту. Натомість за іншими критеріями можна спостерігати значну відмінність від національних парламентів. Мета статті – визначення парадигми сучасного розвитку та еволюції європейського парламентаризму. Визначено, що відповідно до законодавчих функцій класичного парламенту міждержавні парламенти є значно обмеженими в своїх повноваженнях, а щодо законотворчих – міждержавні представницькі форми значно відрізняються від національних парламентів, і тільки Європарламент нині має досить широке, але, звичайно, обмежене коло повноважень щодо ухвалення обов’язкових до виконання рішень. Доведено, що запозичуючи з класичних національних пар- ламентів принципи діяльності, міждержавні представницькі органи не акумулюють у собі в чисто му вигляді всі повноваження. Вони стають радше форумом для поширення принципів демократії, верховенства права та недискримінації, використовуючи політичні важелі. Серед усіх парламентських установ в європейських орга нізаціях лише Європарламент у ЄС у взаємодії з національними парламентами відіграють вирішальну роль у виробленні та лобіюванні процесів європейської інтеграції. Однією з найбільш помітних тенденцій розвитку європейського парламентаризму є процеси зростання ролі національних парламентів у просуваннях та ефективному поглибленні процесів європейської інтеграції у взаємодії з Європарламентом. На сучасному етапі розвитку та еволюції європейського парламентаризму він здатен робити істотний внесок у розповсюдження та розвиток демократії в усьому світі з урахуванням національних особливостей та історичного досвіду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Loznytsia, Svitlana. "Гідність людини та «воля до владарювання»: методи впливу на особу в умовах тоталітаризму та демократії". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1(181) (2025): 34–51. https://doi.org/10.35423/2078-8142.2025.1.1.3.

Full text

Abstract:

У статті акцентована увага на контроверсійності відносин особа–держава, що, зокрема, виявляється у невідповідності проголошених принципів (як, скажімо, декларуванні принципу гідності людини і, водночас, порушення його політичними режимами, зокрема тоталітаризмом та демократією), названий у статті поняттям «воля до владарювання», що інтерпретується як намагання нав’язати свою волю іншим – через технології примусу (тоталітарний режим), чи «добровільної підпорядкованості» (демократичний устрій). Виявлено, що сприйнятливість людей до тих чи інших впливів зумовлюється низкою особистісних чинників, зокрема некритичність у сприйнятті інформації, а також способом подання інформації – безкомпромісність, простота подання, спрощення та ін. (Ґюстав Ле Бон). Окреслено, що передумовами появи тоталітарних рухів, з-поміж іншого, є соціальна атомізація, індивідуалізація, доповнені згодом застосуванням погроз через «чистки» (Ханна Арендт). Показано, що за демократичного устрою управління людьми здійснюється, зокрема, через формування смаків, навіювання ідей, переконання та пропонування, значною мірою через ЗМІ (Едвард Бернейс). Доводиться, що однією з новітніх ознак владарювання є застосування принципу «м’якої сили», яка ґрунтується на спонуканні та привабливості, що, як передбачається, має стати основою щоденної демократичної політики (Джозеф Най).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Федорчук, Володимир. "ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ ВЛАДНИХ ВІДНОСИН У СУЧАСНОМУ ВІТЧИЗНЯНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ". Scientific Journal of the National Pedagogical Dragomanov University. Series 22. Political Sciences and Teaching Methodology of Socio-Political Disciplines 22, № 34 (2023): 20–28. http://dx.doi.org/10.31392/udu-nc.series22.2023.34.03.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі політичного аспекту владних відноси, дослідженню її у сучасній вітчизняній науці. Автором через призму понять «соціальні відносини», «влада», «політична влада» зроблено спробу розглянути політичний вимір владних відносин. Приділено увагу сутності й типології соціальних відносин, серед яких відносини влади. Розглянуто підходи науковців щодо розуміння змісту, ознак, форм влади, і політичної влади зокрема. Стверджеується, що політичні відносини є одним із видів соціальних, вони розкривають зв’язки між різними учасниками у політичній сфері. Владні відносини досліджено як складний багатоаспектний феномен. Акцентовано увагу на їх динамічному характері й обумовленості низкою чинників. Окреслено методологічний інструментарій дослідження владних відносин, який базується на застосуванні комплексу взаємопов’язаних принципів і підходів, а саме: об’єктивності, історизму, соціальному підході, принципах системного аналізу та наукового прогнозування, аксіологічному принципі. Зазначено на використанні міждисциплінарного підходу в сучасних дослідженнях, а також на осмисленні політичної взаємодії як комунікативного процесу. Обґрунтовано, що владні відносини становлять систему взаємодії певних суб’єктів і об’єктів. Визначено, що суб’єкти та об’єкти владних відносин за умов демократії детермінують існування один одного. Відіграючи визначальну роль і маючи необхідні ресурси, суб’єкти таких відносин створюють й підтримують систему владних відносин із урахуванням своїх інтересів та стратегічних цілей. Разом з тим, об’єкти влади за певних умов можуть здійснювати вплив на суб’єктів влади, сприяючи зміні характеру їх політичної діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Abdula, Andrii. "Принцип керівництва та етика «відкритого суспільства»". Актуальні проблеми духовності, № 20 (30 листопада 2019): 86–96. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i20.2597.

Full text

Abstract:

«Відкрите суспільство» К. Поппера – не лише суто абстрактний конструкт, це також і система цінностей та ідеалів сучасної європейської цивілізації, таких, як – свобода, індивідуалізм, гуманізм, демократія. Однак підґрунтя цієї системи, зв’язок між її елементами, взаємовідношення з сучасною політикою, перспективи реалізації та багато інших значущих тем й дотепер залишаються проблематичними. Автор аналізує один з основоположних принципів «відкритого суспільства» – принцип керівництва та намагається продемонструвати, що відповідь на питання «Хто повинен керувати державою?» має вагоме значення принаймні у двох аспектах. По-перше це питання може бути переформульоване у дусі фаллібілізму як питання «Хто не повинен керувати державою?». По-друге, пошук відповіді на це питання може розглядатись як стратегічна проблема «відкритого суспільства», пов’язана з захистом його цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Демократия принципи'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles