To see the other types of publications on this topic, follow the link: Деспотизм.

Journal articles on the topic 'Деспотизм'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles

Select a source type:

Consult the top 40 journal articles for your research on the topic 'Деспотизм.'

Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.

You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.

Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.

1

Старик, А. "Деспотизм і демократія". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 51 (2010): 71–80.

Find full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
2

Верховцева, І. Г. "Деспотизм поміщика замінений деспотизмом общини: П.О. Валуєв про селянське самоврядування першого десятиріччя функціонування". Гілея, Вип. 76 (№ 9) (2013): 48–50.

Find full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
3

Галеев, К. "Азиатский деспотизм - что это такое?" Знание - сила, № 3 (993) (2010): 93–102.

Find full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
4

Галеев, К. "Азиатский деспотизм - что это такое?" Знание - сила, № 3 (993) (2010): 93–102.

Find full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
5

Көкөева, Алмагүл, Султангазы Мирбеков та Роза Ормокеева. "АЯЛДАРГА КАРАТА ҮЙ-БҮЛӨЛҮК ЗОМБУЛУКТУН СЕБЕПТЕРИ". Вестник Ошского государственного университета. Право, № 2(3) (15 грудня 2023): 1–5. http://dx.doi.org/10.52754/16948661_2023_2(3)_1.

Full text
Abstract:
Макалада аялдарга карата зордук-зомбулуктун ар кандай түрлөрү жана анын себептери талкууланат. Азыркы коомдо аялдарга карата зомбулуктун ар кандай түрлөрү кеңири таралган: үй-бүлөлүк деспотизм, сабоо, зордуктоо, сексуалдык ыдык көрсөтүү. Зордук-зомбулуктун бардык кеңири жайылган учурлары аялдын кол алдындагы орунду ээлеп, көбүнчө жабырлануучу экендигин көрсөтөт. Көптөгөн коомдордо никедеги мыкаачылык коомго каршы кылмыш катары каралбайт, бирок үй-бүлөнүн жеке иши катары каралат. Үй-бүлө мүчөлөрү бийликтин жоктугунан улам үй-бүлөнүн чечимине таасир этүү үчүн башка жолу жок болгондо физикалык зомбулукка барышат деп эсептелет. Үй-бүлөлүк зомбулуктун себептери боюнча бир пикир жок.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
6

Владимиров, Кирилл Александрович. "«Благожелательный деспотизм, смягчаемый милосердием»: социально-политические особенности галльского епископата в историографии XIX – нач. XX вв." Via in tempore. История. Политология 50, № 2 (2023): 335–43. http://dx.doi.org/10.52575/2687-0967-2023-50-2-335-343.

Full text
Abstract:
Настоящее исследование посвящено анализу взглядов историков XIX – нач. XX вв. на галльский епископат эпохи поздней Античности. Данная тема находила своё отражение не только в узкоспециализированных работах, но и в трудах, посвящённых общим аспектам истории Франкского государства. Автор статьи отмечает, что в основном историки опираются на сходный круг источников («История франков» Григория Турского, постановления галльских церковных соборов, письма епископов и римских пап), но в целом придерживаются критического подхода при их анализе. Также практически все исследования отмечают тот факт, что взаимоотношения с церковью составляли важный аспект формирования варварских королевств, причём не только в культурном, но и в политико-административном плане.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
7

Davydov, Sergey A. "DESPOTISM IN THE MANAGEMENT PRACTICES OF ANCIENT EGYPT’S ECONOMY: MYTHS AND REALITY." Journal of historical, philological and cultural studies 1, no. 51 (2016): 5–21. http://dx.doi.org/10.18503/1992-0431-2016-1-51-5-21.

Full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
8

Потамская, Вера Павловна. "THE CONCEPT OF FREEDOM IN I. BERLIN'S INTELLECTUAL HISTORY." Вестник Тверского государственного университета. Серия: Философия, no. 3(57) (December 10, 2021): 220–30. http://dx.doi.org/10.26456/vtphilos/2021.3.220.

Full text
Abstract:
Рассматривается трактовка И. Берлином концепта «свободы». Берлин сосредотачивается на дифференциации негативной и позитивной свободы, поддерживая негативную свободу, восходящую к классической английской политической философии. Понятие позитивной свободы связывается Берлином с континентальной мыслью - воззрениями Г.В.Ф. Гегеля, Ж.Ж. Руссо, И. Гердера и К. Маркса. Он указывает, что позитивная свобода может переродиться в свою противоположность - деспотизм. Негативная свобода, в свою очередь, не претерпевает превращения во что-то настолько далекое от ее изначального значения. The article is devoted to I. Berlin's interpretation of the concept of «freedom». Berlin focuses on the differentiation of negative and positive freedom, supporting negative freedom that goes back to classical English political philosophy. Berlin connects the concept of positive freedom with continental thought - the views of G.V.F. Hegel, J.J. Rousseau, I. Herder and K. Marx. Berlin points out that positive freedom can be reborn into its opposite - despotism. Negative freedom, in turn, doesn’t turn into something so far from its original meaning.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
9

Сиротинська, Наталя, Любов Кияновська, Лідія Мельник та Василь Федоришин. "НА РОЗДОРІЖЖІ ІСТОРІЇ ВІД XVI ДО ХХІ СТ.: ГУМАНІЗМ VS ТОТАЛІТАРИЗМУ (МУЗИКА У ПОДОЛАННІ ПРОБЛЕМ УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ)". Мiждисциплiнарнi дослiдження складних систем, № 23 (24 червня 2024): 113–37. http://dx.doi.org/10.31392/iscs.2023.23.113.

Full text
Abstract:
У статті обґрунтовуються методологічні підходи до національної ідентичності й особливостей формування ідентичності в різних суспільно-історичних умовах відповідно до теорії «довгого часу» (long durée) французького філософа, послідовника школи «Анналів» Фернана Броделя. Згідно з нею спочатку проведено порівняльний аналіз історико-культурного середовища трьох міст у XVI ст., які відіграли важливу роль у європейському розвитку - Флоренції, Москви і Львова. Аналіз соціокультурного середовища і правових норм кожного міста засвідчив залежність мистецтва від трактування особистої свободи мешканців. Виявлено, що створення Флорентійскої камерати та Львівського братства пов’язані з усвідомленням громадських прав і обов’язків громадян міста, натомість деспотизм Московського царства інспірував появу цензури, опричнини та кріпацтва. Від ренесансного періоду перекидається місток до ХІХ ст., коли розвиток культури, її музичного сегменту, у двох імперіях, між якими була поділена Україна, – російській та Австрійській (Австро-Угорській) – демонструє різні суспільно-політичні підходи до національних традицій народів, що їх населяли, а відтак створює різні передумови для утвердження української національної ідентичності в ХХ ст. Через те реляція з тоталітарним більшовицьким режимом у східному і західному регіонах України з різним історичним бекграундом у другій половині ХХ ст. в УРСР мала істотні відмінності. Однак зараз поступово переважає спільність ментально-духовних витоків, усвідомлення єдності національної культурно-мистецької традиції.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
10

КРИВЧУН, В. Г. "ФОЛЬКЛОРНИЙ ОБРАЗ ПЛАХТИ ТА ЇЇ СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ У НАРИСІ ОЛЕНИ ЗВИЧАЙНОЇ «МИРГОРОДСЬКИЙ ЯРМАРОК»". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 1 (7 червня 2024): 18–25. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2024.1.3.

Full text
Abstract:
У статті розкрито один із смислових аспектів нарису Олени Звичайної «Миргородський ярмарок», зокрема символічне значення столітньої плахти як культурного та духовного спадку українського народу. Зазначено, що твір був написаний письменницею-емігранткою до двадцятих роковин Голодомору, свідком якого була і сама письменниця. Акцентовано на документальній достовірності та автобіографічності описаних у нарисі подій. Досліджено творчий перегук авторки з Миколою Гоголем, зокрема застосування прийомів паралелізму, антитези, риторичних звертань, пейзажних замальовок. Проаналізовано прийоми психологічного письма та елементи реалізму у творі, з допомогою яких художньо відтворено трагедію українського селянства, що потерпало від штучно створеного радянською владою голодомору. Доведено сатирично-викривальне спрямування нарису «Миргородський ярмарок», в якому Олена Звичайна переконливо демонструє антилюдську сутність тоталітарної державної машини, яка безжально викорінювала українську культуру, знищуючи цим українців як націю. Особливу увагу приділено художньому образу плахти, проаналізовано її значення не тільки як матеріальної речі, а як родинної реліквії. Продемонстровано як унікальні артефакти української народної творчості радянська номенклатура перетворювала на «московські тренди», при цьому безжально знищуючи самих українців. Проведено компаративне зіставлення твору Олени Звичайної з «Сорочинським ярмарком» М. Гоголя. У результаті дослідження доведено, що детальне вивчення нарису «Миргородський ярмарок» дає змогу виявити масштабність злочину радянсько-більшовицької влади проти українського селянства; викрити беззаконня тодішньої влади, яка планувала викорінити генетичний код української нації; показати деспотизм антигуманного сталінського тоталітарного режиму, який використовував їжу, як зброю, аби знищити культурну спадщину українського народу.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
11

Грицай, Л. А. "Specifics of children’s upbringing in the family in the second half of the 18th century (based on memoirs, reminiscences, etc.)." Психолого-педагогический поиск, no. 4(68) (December 22, 2023): 20–29. http://dx.doi.org/10.37724/rsu.2023.68.4.003.

Full text
Abstract:
Ретроспективный анализ отечественной традиции воспитания детей в семье возможен и интересен не только на основе работ педагогов и мыслителей, но и в рамках изучения материалов личного характера (мемуаров, дневников и т. д.), помогающих рассматривать повседневную практику детско-родительского взаимодействия. Благодаря изучению таких материалов второй половины XVIII столетия было выявлено влияние просвещенческих педагогических идей на изменение практики родительского воспитания детей в привилегированных семьях России, что дало возможность проследить, как теоретические нововведения реализовывались в конкретной воспитательной деятельности отцов и матерей. Изучение этих источников помогло доказать, что нововведения в семейном воспитании носили сословный характер: к ним проявляли интерес дворяне, в то время как другие общественные классы следовали сложившимся в прошлые века представлениям о воспитании. Сделан вывод о том, что новые педагогические идеи эпохи Просвещения гуманизировали русский семейный уклад к концу XVIII столетия: нормой детско-родительского взаимодействия в дворянской среде стало уважительное отношение к ребенку, родительский деспотизм начал осуждаться как проявление грубости и невежества, окончательно сформировалось представление о ребенке как личности. Such a retrospective analysis of the national tradition of bringing up children in the family is possible and fruitful not only on the basis of the works of pedagogues and philosophers, but also within the framework of studies of personal materials (memoirs, diaries, etc.) that help to consider historical daily practices of child-parent interaction. The study of such materials from the second half of the 18th century revealed the influence of Enlightenment pedagogical ideas on changes in the practice of children’s upbringing in privileged Russian families, which made it possible to trace how theoretical innovations were implemented in specific educational activities of parents. Our analysis of these sources helped to prove that innovations in family upbringing were class-based: they were of interest to the nobility, while other social classes followed the patterns of upbringing that had developed in the previous centuries. We conclude that the new pedagogical ideas of the Enlightenment Age humanized the Russian family practices at the end of the 18th century: a more respectful attitude to children became the norm of child-parent interaction among the nobility, parental despotism began to be condemned as a manifestation of rudeness and ignorance; and the idea of the child as a person was finally formed.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
12

Donoso Cortes, Juan. "The Theory of Despotism." Philosophy. Journal of the Higher School of Economics I, no. 2 (2017): 136–54. http://dx.doi.org/10.17323/2587-8719-2017-i-2-136-154.

Full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
13

Джунь, В. "К вопросу о праве народа на восстание против деспотизма". Право України, № 11 (2014): 145–53.

Find full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
14

Dushenko, Konstantin. "METAPHORS OF DESPOTISM: FROM THE «IRON HAND» TO THE «IRON HEEL»." Herald of Culturology, no. 3 (2020): 78–101. http://dx.doi.org/10.31249/hoc/2020.03.06.

Full text
Abstract:
In the European cultural space there are related metaphors associated with the image of a knight chained in armor: «iron hand», «iron foot/heel», «armored fist», «iron hand in a velvet glove». Most often they are used as a sign of ruthless, despotic power. They are adjacent to the image of «bayonets» as a symbol of despotic power. The article explores the origin and existence of these metaphors in various national cultures.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
15

Голубева, Лада Анатольевна, and Алексей Эдуардович Черноков. "Elements of Eastern Despotism in Athenian Statehood." ЖУРНАЛ ПРАВОВЫХ И ЭКОНОМИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ, no. 1 (March 15, 2020): 30–41. http://dx.doi.org/10.26163/gief.2020.92.11.005.

Full text
Abstract:
В статье излагается проблематика возникновения и эволюции афинского полиса как феномена мировой культуры. С позиции социально-антропологического подхода к изучению государства и права выявлены факторы, обусловившие специфику афинской государственности. На основании проведенного исследования авторы формулируют конкретные элементы восточной деспотии, воплотившиеся в античной государственности, и делают вывод о том, что эти элементы оказали определённое воздействие на дальнейшую эволюцию Древней Эллады. The article focuses on problems of the emergence and evolution of the Athenian polis (city-state) as a phenomenon of the world culture. From the standpoint of the socio-anthropological approach to the study of state and law the authors identify the key factors that shaped the specific nature of the Athenian statehood. Based on the performed study the authors formulate specific elements of oriental despotism embodied in ancient statehood and conclude that these elements had a definite effect on the further evolution of Ancient Hellas.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
16

Тимонин, Анатолий Николаевич. "ПРИНАДЛЕЖАЛ ЛИ СССР К ГОСУДАРСТВАМ АСП?" Вестник Института права Башкирского государственного университета 5, № 4(16) (2022): 22–30. http://dx.doi.org/10.33184/vest-law-bsu-2022.16.3.

Full text
Abstract:
Вопросы «кто мы?», «откуда мы и куда идем?» с завидной регулярностью звучат сегодня из уст не только профессиональных ученых, но и популярных тележурналистов. Без ответов на них решить проблемы типологической принадлежности Союза ССР не представляется возможным. «Прорабы перестройки» оставили после себя одни лишь «тощие абстракции», выраженные аббревиатурой АБС или же АКС. Изменилась ли сколько-нибудь существенно ситуация в этой сфере познания в наши дни? Не претендуя на истину в последней инстанции, необходимо заново рассмотреть основные варианты отмеченной проблемы, включая и такой экзотический, как «азиатская» атрибуция СССР. Методы: интерпретации, исторический, логический, проблемно-теоретический, сравнительный, текстологический. Результаты: необходимо избавиться от давно устаревших штампов, в соответствии с которыми прообразы некогда всесильного государства, облеченного тотальной властью, надо искать на Древнем Востоке, а также и от тех стереотипов, согласно которым не только весь Восток, но и наша страна выглядит обителью вечного деспотизма. Необходимо также преодолеть механицистские представления об обществе, государстве, праве и человеке.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
17

Ойттинен, В. "Когда Дидро встретил Екатерину: некоторые размышления об архетипическом событии". Историко-философский ежегодник, № 35 (16 грудня 2020): 101–16. http://dx.doi.org/10.21267/aquilo.2020.38.59.001.

Full text
Abstract:
В статье рассматривается встреча императрицы Екатерины ΙΙ и Дени Дидро в 1773–1774 гг., интерпретируемая автором как архетипическое событие столкновения западного Просвещения со страной, находящейся на периферии западной цивилизации. Дидро был один из немногих мыслителей Просвещения, который осознавал проблемы, связанные с глобализацией идей и практики Просвещения. В статье обсуждается проблема «просвещенного деспотизма», высказывается предположение, что эта проблема предвосхищает стремление к модернизации диктаторских режимов XX в. The article discusses a meeting in 1773–1774 Empress of Russia Catherine ΙΙ the Great and philosopher Denis Diderot, which is interpreted as the archetypal event of the collision of the Western Enlightenment with a country located on the periphery of Western civilization. Diderot was one of the few Enlightenment thinkers who recognized the challenges posed by the globalization of the ideas and practices of the Enlightenment. The article discusses the problem of "enlightened despotism", it is suggested that this problem anticipates the desire to modernize the dictatorial regimes of the 20th century.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
18

Shitikov, F. V. "VIOLENCE AND POWER: FROM DESPOTIZM AND VISIBILITY TO DISPERTION AND TRANSPARENCY." Bulletin of Kalmyk university 51, no. 3 (2021): 176–83. http://dx.doi.org/10.53315/1995-0713-2021-51-3-176-183.

Full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
19

Емельянова, Н. Н. "Political Authorities in Ancient India: Religious and Ideological Consideration and Forms of Implementation." Диалог со временем, no. 79(79) (August 20, 2022): 266–79. http://dx.doi.org/10.21267/aquilo.2022.79.79.017.

Full text
Abstract:
Статья посвящена социокультурным факторам обоснования и реализации политической власти в Древней Индии. Рассмотрены политические аспекты брахманизма: идея о политическом доминировании брахманов над кшатриями, идея о божественной природе царской власти, идея о насильственной природе власти. Отмечен новаторский характер этих идей для периода их возникновения и развития. Отдельное внимание уделено проблеме соотношения дхармы (следования долгу) и артхи (следования практической пользе) в гармоничном обществе. Рассмотрено решение этой проблемы политической мыслью Древней Индии, в том числе в политическом трактате «Артхашастра». Кроме того, в статье раскрыты монархические и республиканские традиции древнеиндийской государственности. Отмечается некорректность сведения традиции ранней индийской государственности исключительно к одной из модификаций восточного деспотизма. The article is devoted to the socio-cultural factors of justification and implementation of political authority in Ancient India. The political aspects of Brahmanism are considered: the idea of the political dominance of Brahmins over Kshatriyas, the idea of the divine nature of royal authority, the idea of the violent nature of authority. The innovative nature of these ideas for the period of their origin and development is noted. Special attention is paid to the issue of the correlation of dharma (following duty) and artha (following practical benefits) in a harmonious society. The solution of this problem is considered by the political thought of Ancient India, including in the political treatise "Arthashastra". In addition, the article reveals the monarchical and republican traditions of Ancient Indian statehood. It is noted that it is not correct to reduce the tradition of early Indian statehood exclusively to one of the modifications of Eastern despotism.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
20

Звиняцьковський, В. Я. "Сприйняття особистості і творчості Гоголя К. Гавлічком-Боровським (у контексті його російської подорожі)". Literature and Culture of Polissya 110, № 24f (2024): 53–59. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2024-24f-110-53-59.

Full text
Abstract:
Серед представників чеського панславізму 1830–1850 рр. Карел Гавлічек Боровський (1821–1856) був єдиний, хто знав Росію не з книжок, а з осо[1]бистих вражень, отриманих підчас його перебування там 1843–1844 рр. Як домашній учитель у родині Шевирьових він мав змогу по-домашньому спілкуватися із провідними ідеологами російського слов’янофільства. Незважаючи на заочну любов до всього російського, з якою і через яку Карел Гавлічек Боровський і приїхав до Росії, додому він повернувся цілком розчарований. Шокований російським деспотизмом, він ладен був відмовитися від юнацьких мрій про єдність усіх слов’ян, якщо ціною такої єдності мала б стати російська гегемонія. Сприйняття особистості і творчості Гоголя К. Гавлічком мінялося відповідно до еволюції його політичного мислення. Спочатку його погляди на Гоголя були під сильним впливом Шевирьова та інших слов’янофілів. Проте після кількох місяців у Росії він уже не міг бачити у гоголівській творчості нічого іншого, крім сатири. Дискусія із (неназваним) Шевирьовим міститься у Гавлічковій післямові до його перекладу (1849) першого тома «Мертвих душ». У ній Гавлічек розповів, що «чув від добрих особистих друзів Гоголя», нібито він готує «блискуче продовження» цього твору, порівняно з яким вже оприлюднена частина – «власне, ніщо, бо не містить нічого іншого, крім сатири на російські недоліки». Однак, як підкреслює Гавлічек, перший том «Мертвих душ» є «цілком самодостатнім» навіть і без «позитивного» продовження.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
21

Ляшко, Сергій Валерійович. "ДО ПИТАННЯ ПРО ПСИХОЛОГІЧНІ ВИТОКИ ПРИНЦИПУ СПРАВЕДЛИВОСТИ У НАЙДАВНІШИХ ЦИВІЛІЗАЦІЯХ МЕЖИРІЧЧЯ". Історико-правовий часопис 23, № 2 (2024): 12–17. https://doi.org/10.32782/2409-4544/2024-2/2.

Full text
Abstract:
У статті репрезентована спроба сучасного обґрунтування походження принципу справедливости давніх цивілізацій Месопотамії «Рівне – за рівне» з точки зору психологічної теорії права, яка визначає суб’єктивний психічний світ людини джерелом законодавства, його зрозумілости й авторитетности. Із залученням конкретних прикладів з найвизначніших літературних пам’яток – законів Хаммурапі, шумеро-аккадського епосу, Біблії, Агади, Корану – подано огляд і верифікаційну критику теологічної теорії походження законів Давнього Сходу, до якої схилялися перші мислителі та яку латентно підтримували окремі дослідники раніше, а також підкреслено її органічний зв’язок з історичними трансформаціями суспільства та філософсько-правової думки, її подальшу еволюцію в основу близькосхідного деспотизму. Автор доходить до висновку, що без виключення економічних, соціальних і специфічних факторів, у формуванні принципу справедливости давніх культур Межиріччя відіграли ключову роль дві базові емоції людини – гнів, як підґрунтя помсти скривдженого, та страх, як першооснова стримування свавільного насильства, – у поєднанні з прогностичним мисленням, яке на певному етапі стало доступне людині як розвиненішій еволюційно істоті. Зазначено, що виникнення такого соціально-правового явища як «справедливість» у свою чергу також цілком закономірне й очікуване, з огляду на загальне ускладнення систем у світі: від неорганічної матерії до соціальної. Роль окремих політичних акторів применшується на користь фактичного існування поняття принципу справедливости у широких мас й існування неписаного права в Межиріччі, аналогічно до того ж, що ми бачимо на прикладі вітчизняної «Правди руської», причому окремо зазначено, що важливим етапом була письмова фіксація та розробка конкретних законів, підтриманих авторитетом державної сили, оскільки це запобігало порушенню чи викривленню традиційних норм. Відзначається, що у подальшому наново інтерпретована правова система Месопотамії в поєднанні з пізнішими додатками, такими як авраамічний монотеїзм і/або принцип християнського милосердя, прямо вплинула на пізніші. На основі викладеного матеріалу автор робить загальний обрис діалектичности історії права та суспільства від первинного племінного деспота, до все більш масових форм демократії.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
22

Коваль, І. М. "ВІЙНА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ В ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ КОНЦЕПЦІЯХ ФРЕНСІСА БЕКОНА". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 7–12. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.306.

Full text
Abstract:
У статті аналізується проблема війни, як соціально-політичного явища, її сутності та соціальних наслідків.
 Вказується, що Ф. Бекон жив в епоху, коли в європейському континенті постійно виникали конфлікти, які вирішувались в основному не мирними переговорами, а війною. Ф. Бекона, як філософа і політичного діяча, ця проблема надзвичайно хвилювала. Теоретичні ідеї Ф. Бекона, перш за все, були спрямовані на вплив щодо політики короля і парламенту та підготовки держави, її збройних сил і народу захищати інтереси та суверенітет Англії.
 У статті акцентується увага на те, що філософ поділяв війни на справедливі і не справедливі. Ф. Бекон був переконаний в тому, що війна яка ведеться проти деспотизму і тиранії є законною і справедливою. Вона піднімає дух і сили народу і армії. Така війна як правило є переможною.
 У статті наголошується, що успіхи у війні залежать не тільки від результатів діяльності правлячих кіл держави, але й від її морально-правової оцінки народом, та його готовності захищати свою державу, а також від таланту полководців і воєначальників.
 Встановлено, що мислитель значну увагу зосереджує на формуванні глибоких і оригінальних ідей щодо ролі тактики і стратегії при проведенні військових операцій, спрямованих на отримання успіху і перемоги над противником.
 У статті обґрунтовується концепція, що у підготовці країни та її збройних сил Ф. Бекон відводив проблемі, пов’язаній з досягненням в сфері науки , реалізації науково-технічних досягнень як важливого чинника в зміцненні й удосконаленні могутності армії і військово-морського флоту.
 У статті підкреслюється, що Ф. Бекон в своїй державній діяльності значну увагу приділяв законотворчій діяльності, прийняття нормативно-правових актів і проведення політики, як урядом так і парламентом щодо забезпечення миру і злагоди в суспільстві, спрямованих на уникнення заколоту, повстання й громадянської війни в державі. Ф. Бекон застерігає, що ті держави та їх правителі, які не дотримуються цих умов призводять до ситуації, коли їх держави стають легкою здобиччю більш сильних і агресивних сусідів.
 Таким чином мета всієї теоретичної і політико-правової діяльності Бекона була спрямована на удосконалення державного управління, зміцнення військово-технічного потенціалу армії і флоту, як міцної бази могутності й обороноздатності держави.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
23

Getman-Pavlova, Irina. "Генезис международного частного права в Древнем мире". Law Journal of the Higher School of Economics, № 4 (29 березня 2023): 4–33. http://dx.doi.org/10.17323/2072-8166.2023.4.4.33.

Full text
Abstract:
Проблемы генезиса международного частного права не пользуются особым вниманием в российской доктрине. Такая ситуация вызывает сожаление, поскольку знание истории — это базис юридической культуры общества. Статья нацелена на частичное восполнение этого пробела и посвящена вопросам происхождения коллизий разнонациональных законов в Древнем Израиле, Древней Греции, Древнем Египте. Основное внимание уделяется природе таких коллизий и формированию способов их решения. Обращается внимание на разницу природы коллизий законов в Израиле и Египте (интерперсональные), с одной стороны, и в Греции (межполисные) — с другой. При написании исследования использовались методы сравнительного анализа и реконструкции, формально-логический, диалектический, естественнонаучный и исторический методы. Государства Древнего мира в большинстве своем — теократические деспотии, для которых характерны ксенофобия и политика воинствующего изоляционизма. Однако объективные потребности экономики диктуют необходимость международной торговли и признания прав иностранцев. Отношение к иностранцам эволюционирует от их полного бесправия до предоставления им национального режима, и это имеет место во всех государствах. В местных судах признается и применяется иностранный личный закон, что позволяет утверждать о становлении в Древнем мире коллизионной привязки lex personalis. Для иностранцев создаются специальные суды, которые в процессе учитывают язык составления договора, происхождение сторон и место заключения контракта. Во всех государствах основным источником правил выбора применимого права является судебная практика; в Древней Греции важную роль играют межполисные договоры; в Древнем Израиле необходимое регулирование выводится посредством толкования Торы; в эллинистическом Египте коллизионные нормы фиксируются в царском эдикте. В заключении сделан вывод, что МЧП Древнего мира представляет собой коллекцию отдельных казусов; это «эпизодическое международное частное право». Ограниченное количество данных не позволяет сделать общетеоретических выводов, выстроить общую линию эволюции правил выбора права. Однако именно античные и библейские подходы стали впоследствии интеллектуальным фундаментом для создания научных доктрин МЧП и его законодательного регулирования.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
24

Кургинова, Д. Ю., А. В. Мырикова, and А. А. Ширинянц. "From Love to Hate... to the genealogy of American Russophobia." Диалог со временем, no. 83(83) (July 31, 2023): 262–77. http://dx.doi.org/10.21267/aquilo.2023.83.83.016.

Full text
Abstract:
В конце XIX ‒ начале XXв. отношение американцев к России как дружественной, союзнической державе, особенно характерное для 1860-х гг., эволюционировало в представление о ней как об отсталой, варварской империи, чуждой всему современному и прогрессивному. В таком качестве Россия стала ключевым объектом для критики и реализации цивилизаторской миссии США. На материалах произведений Дж.У. Бьюэла, У.Д. Фоулка и Дж. Кеннана показаны особенности американской русофобии этого периода, которые заключались в том, что американские активисты в своих антироссийских выступлениях акцент делали не только и не столько на геополитических или цивилизационных аспектах: российской угрозе Америке или же на «варварстве» русского народа, а на аспектах политических и экономических: деспотизме кровавой царской власти и фанатизме ортодоксальной церкви, которые эксплуатируют и грабят миллионы российских граждан, которых и нужно освободить, попутно освоив огромные территории, богатые полезными ископаемыми, которые пока никто не разрабатывает. Борцами за эмансипацию угнетенного русского народа, за демократию в России в американском общественном мнении, сформированном этими активистами, стали русские политические радикалы – нигилисты, народники, террористы, которые получили в США не только моральную, но и материальную поддержку. Организованный в США «крестовый поход за свободную Россию», предполагал меры пропагандистского, идеологического и морального давления на Россию, прямого покровительства русской оппозиции, а его политическое обеспечение включало призывы к вмешательству во внутренние дела России, ее наказанию за несоответствие американским ожиданиям, использование двойных стандартов при оценке ситуации в Российской империи, ее действий внутри страны и на международной арене. Фактически, в конце XIX – начале XX вв. были апробированы многие современные средства воздействия США на Россию. In the late 19th – early 20thcс., the attitude of Americans towards Russia as a friendly, allied power, especially characteristic of the 1860s, evolved into a view of it as a backward, barbarian empire, alien to everything modern and progressive. In this capacity, Russia has become a key target for criticism and implementation of the US civilizing mission. On the materials of the works of J.W. Buel, W.D. Foulke and G. Kennan, the features of American Russophobia of this period are shown, which consisted in the fact that American activists in their anti-Russian speeches focused not only and not so much on geopolitical or civilizational aspects: the Russian threat to America or the “barbarism” of the Russian people, but on political and economic aspects: the despotism of the bloody tsarist government and the fanaticism of the orthodox church, which exploit and rob millions of Russian citizens, who need to be released, along the way having mastered vast territories rich in minerals, which so far no one is developing. The fighters for the emancipation of the oppressed Russian people, for democracy in Russia in American public opinion, formed by these activists, were Russian political radicals - nihilists, populists, terrorists, who received in the United States not only moral, but also material support. The “crusade for a free Russia” organized in the United States assumed measures of propaganda, ideological and moral pressure on Russia, direct patronage of the Russian opposition, and its political support included calls for interference in the internal affairs of Russia, its punishment for not meeting American expectations, the use of double standards in assessing the situation in the Russian Empire, its actions within the country and in the international arena. In fact, in the late XIX – early XX cс. many modern means of US influence on Russia were tested.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
25

И.В., Бочарников. "АЛЕКСАНДР III МИРОТВОРЕЦ. ГОСУДАРЬ, ПРЕСЕКШИЙ РАЗРУШЕНИЕ РОССИИ". Человеческий капитал, № 4(160) (27 квітня 2022): 11–33. http://dx.doi.org/10.25629/hc.2022.04.01.

Full text
Abstract:
В статье описываются основные этапы жизнедеятельности Александра III - выдающегося общенационального лидера, возглавившего Российскую империю в последние десятилетия XIX на фоне эскалации напряженности и конфликтности как на международном уровне, так и во внутриполитической сфере. Ему было суждено править немногим более 13 лет. И этот период вошел в историю России как один из самых неоднозначных, но спокойных и величественных. Таковым же спокойным и величественным был и сам Александр III. Вокруг личности Александра III сформировалось восприятие государя-миротворца, одинаково далёкого как от репрессий и деспотизма, так и либеральных экспериментов, благородного и достойного правителя, обеспечившего мирное и эффективное развитие Российской государственности. Важнейшей спецификой его деятельности в качестве главы государства являлась реализация политического курса опоры на национальный суверенитет и национальную самобытность. Приоритетным направлением его деятельности на посту главы государства стало обеспечение внутриполитической стабильности и безопасности. По убеждению Александра III главная задача его царствования состояла в укреплении социального мира и спокойствия страны, создании условий для мирного развития России. Для реализации этих целей была пресечена террористическая деятельность народовольческого движения. Одновременно с этим был принят ряд мер, облегчающих материальное положение народа и смягчающих социальную напряженность в обществе. В сфере внешней политики Александр III твердо стоял на защите российских интересов, однако старался избегать военных конфликтов. Благодаря своей деятельности на международной арене он получил неофициальный титул «Миротворец», став арбитром для системы международных отношений того времени. В то же время его миролюбивая внешняя политика, подкреплялась созданием и развитием оборонной мощи страны. Это было обусловлено его осознанием того, что «Во всем свете, - по словам императора, - у нас только два верных союзника, - наша армия и флот». Во многом это и обеспечивало мирное развитие России. Россия во времена Александра III значительно укрепила свои позиции на международном уровне, стала сильнее в экономическом и военном отношении. The article describes the main stages in the life of Alexander III, an outstanding national leader who led the Russian Empire in the last decades of the 19th against the backdrop of an escalation of tension and conflict both at the international level and in the domestic political sphere. He was destined to rule for a little over 13 years. And this period entered the history of Russia as one of the most controversial, but calm and majestic. Alexander III himself was just as calm and majestic. Around the personality of Alexander III, a perception was formed of a sovereign-peacemaker, equally far from both repression and despotism and liberal experiments, a noble and worthy ruler who ensured the peaceful and effective development of the Russian statehood. The most important specificity of his activity as head of state was the implementation of the political course of reliance on national sovereignty and national identity. The priority direction of his activity as head of state was to ensure domestic political stability and security. According to Alexander III, the main task of his reign was to strengthen the social peace and tranquility of the country, to create conditions for the peaceful development of Russia. To achieve these goals, the terrorist activities of the Narodnaya Volya movement were suppressed. At the same time, a number of measures were taken to ease the financial situation of the people and alleviate social tension in society. In the field of foreign policy, Alexander III stood firm in protecting Russian interests, but tried to avoid military conflicts. Thanks to his activities in the international arena, he received the unofficial title of "Peacemaker", becoming an arbiter for the system of international relations of that time. At the same time, his peaceful foreign policy was reinforced by the creation and development of the country's defense power. This was due to his realization that "In the whole world, - according to the emperor, - we have only two true allies - our army and navy." In many ways, this ensured the peaceful development of Russia. Russia during the time of Alexander III significantly strengthened its positions at the international level, became stronger economically and militarily.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
26

Быстренков, Дмитрий Леонидович, and Алексей Аширович Казаков. "Shaping of the genre canon of the dystopian novel in the novel by E. I. Zamyatin “We” against the background of the historical and literary quest of the era and the internal laws of the evolution of the novel form." Tomsk state pedagogical university bulletin, no. 3(233) (May 17, 2024): 123–30. http://dx.doi.org/10.23951/1609-624x-2024-3-123-130.

Full text
Abstract:
Во всех исследованиях, в которых решается задача определения общей структуры романа-антиутопии, это делается изолированно от общих тенденций эволюции романной формы, как будто названный жанровый подвид напрямую определяется внедренным социально-философским содержанием при нулевом сопротивлении самой художественной формы. Нам же представляется, что, наоборот, антиутопическое миромоделирование (в том числе в социально-философском аспекте) ограничивается и определяется возможностями сложившихся к тому времени жанровых моделей осмысления действительности. Для романной архитектоники характерна амбивалентность и утопичность (М. Бахтин) или равновесие противоположностей и утопичность (Д. Лукач), что становится основой для романа-антиутопии. При этом утопическая и антиутопическая модели общества существуют в сложной амбивалентной корреляции, унаследованной из неразрешимой антиномичности идей об идеальном человеческом мире, которые можно считать предтечами (анти)утопической мысли (отставание – прогресс – сохранение изначального – утрата изначального; персональная свобода – деспотия – благотворная централизация – губительная децентрализация и др.). В современном литературоведении ни у кого не вызывает сомнения особая роль романа Е. И. Замятина «Мы» в антиутопической литературной традиции. Но при этом обычно не ставится вопрос о скрытой за этим историко-литературной или поэтологической закономерности, потому что без открытого объявления подразумевается, что русский писатель просто «успел» первым откликнуться на социально-историческую злобу дня, а если бы не было этих обстоятельств, роман «Мы» мог и не приобрести такого историко-литературного значения. В противовес такому пониманию ситуации в этой статье предлагается рассмотреть скрытые за феноменом романа Замятина закономерности литературного процесса и механизмов эволюции жанровых форм, сложившихся в точке соединения романной формы и (анти)утопической модели реальности. Как следует из результатов проведенного исследования, ключевая роль в названных процессах романа «Мы» определяется именно тем, что в этом произведении происходит полное слияние утопической и антиутопической концепции с романной формой и формирование жанрового канона романа-антиутопии. При этом предшествующие значимые обращения к утопическому или антиутопическому (у Ф. М. Достоевского, Г. Уэллса или в русской религиозной философии рубежа XIX–XX вв.) такого специального жанрового подвида романа не создают, а последующие обращения к проблеме у А. П. Платонова, О. Хаксли, Дж. Оруэлла, Р. Брэдбери и др. прямо или косвенно опираются на замятинский канон формы. In modern literary criticism, no one doubts the special role of the novel by E. I. Zamyatin “We” in the dystopian literary tradition. Among the illustrative studies on the topic, we mention S. S. Romanov, who determines why the appearance of the novel “We” “marked a new stage in the development of anti-utopianism, and its author was recognized as the first classic of the genre.”This article proposes to consider the named work not only in the aspect of its direct historical and literary factuality, but to study the hidden patterns of the literary process and the mechanisms of the evolution of genre forms that have developed at the junction of the novel form and the (anti) utopian model of reality. As follows from the results of the study, the key role in these processes of the novel by E.I. Zamyatin’s “We” is determined precisely by the fact that there is a connection and complete merging of the utopian and dystopian concepts with the novel form and the formation of the genre canon of the dystopian novel. At the same time, previous significant appeals to the utopian or dystopian (by F. M. Dostoevsky, H. Wells or in Russian religious philosophy at the turn of the 19th–20th centuries) do not create such a special genre subtype of the novel, and subsequent appeals to the problem by A. P. Platonov, O. Huxley, J. Orwell, R. Bradbury and others directly or indirectly rely on Zamyatin’s canon of form.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
27

Полеев, Андрей. "Finita la commedia." June 20, 2020. https://doi.org/10.5281/zenodo.3902023.

Full text
Abstract:
Искусственный интеллект – последняя, хотя и иллюзорная надежда продажных и провалившихся режимов как на Западе, так и на Востоке остаться на плаву: ведь тонущий хватается и за соломинку. Но всё течёт и всё изменяется, и никаким деспотиям и деспотам не удастся остановить ход истории, как бы они этого не желали и тому не противились. Хотя у истории нет конца, но их история и история совершённых ими предательств уже закончилась. Plaudite, cives, plaudite, amici, finita est comoedia: „Рукоплещите, граждане, друзья, комедия окончена.“
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
28

Лук’янова, О. С. "СЕКС І НАСИЛЬСТВО В ПОВІСТІ «КАМІННА ДУША» ГНАТА ХОТКЕВИЧА". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство", 2019, 127–39. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.1-2.91-92.10.

Full text
Abstract:
Стаття присвячена аналізу повісті Гната Хоткевича «Камінна душа», написаної на початку ХХ століття. Незважаючи на виражений етнографічний елемент, твір доцільно розглядати в контексті актуальної модерністської проблематики, зокрема проблеми сексуальності, у тому числі й жіночої, з одного боку, й посиленої маскулінізації світу, що супроводжувалася рито-рикою насильства та жорстокості, – з іншого. Психоаналітика «Камінної душі» актуалізує нераціональний, тілесний і біологічно конкурентний бік людини, виявляючи близькість до «філософії життя» з її ідеєю чуттєвого, інстинктивного буття. Сексуальний натуралізм повісті Хоткевича виявляється не лише в змалюванні пристрастей усередині любовного трикутника, у творі знаходимо зображення випадків сексуальних девіацій – оргії, німфоманії, садизму. Загалом, атмосфера культурного й повсякденного життя на межі століть була просякнута ірраціональними хвилями агресії – страйки, демонстрації, вуличний терор, революційні заворушення, агресивна політизація суспільства тощо. Захоплення агресивною «життєвою силою», романтизація хаосу й насилля як джерел цієї сили створюють передумови для міфологізації агресії й насильства (насамперед в авангардній культурі) напередодні Першої світової війни. «Камінна душа» є надзвичайно жорстоким твором, що містить багато сцен насилля; часто насильство спрямоване проти беззахисних людей – жінок і дітей. Головні чоловічі персонажі повісті демонструють сильний садистський потяг як сексуального, так і несексуального характеру, адже садизм може сублімуватися в деспотизм, жадобу абсолютної влади над іншою істотою. У розвідці ми намагалися з’ясувати психологічні й соціальні причини такої деструктивної поведінки поза романтичною ідеалізацією. Окремим напрямом подальших досліджень може стати проблема домашнього насильства, легалізованого патріархальними нормами.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
29

Абдуғани, ХОЛБЕКОВ. "РУС ДАВЛАТЧИЛИГИ ВА ТУРКИЙ ХАЛҚЛАР ТАҚДИРИ". 2, № 3 (2024): 23–31. https://doi.org/10.5281/zenodo.11142338.

Full text
Abstract:
Глобаллашган дунёнинг сиёсий жараёнлар тизимида умумий қонуниятлар билан бирга, уни ташкил этувчи турли жамиятлар ва халқларнинг ўзига хос ижтимоий ва сиёсий аньаналарини ҳам ўзида жамлайди. Ўз вақтида империалистик мамлакатлар юритган колониал сиёсатларида бу каби аньаналар ўз ўрнини қолдирган. Мазкур мақолада Россия давлатчилигининг шаклланиши ва кенгайиб бориши тенденциялари кейинчалик унинг истилочилик ва босқинчилик ҳаракатлари рус империячилигини келтириб чиқарганлиги ҳақида сўз юритилган. Бундай сиёсат рус давлатчилигининг шарққа, хусусан туркий халқлар ҳудудларига нисбатан амалга оширилган ҳарбий, сиёсий, ижтимоий ва маданий таьсир ўтказиш билан бирга кечганлигига эьтибор қаратилган. Хусусан, Сибирь ҳудудининг истило қилиниши кейинчалик Марказий Осиё халқлари ҳудудларининг босиб олинишида плацдарм вазифасини ўтаганлиги таькидланган.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
30

Мигаль, А. С. "Образы персидских шаховв английских травелогах XVIII века". Британские исследования, № VI (25 травня 2020). https://doi.org/10.21267/aquilo.2020.59.60.001.

Full text
Abstract:
Статья посвящена образу персидских правителей в травелогах английских путешественников XVIII века. Автор анализирует основные стереотипы о шахах как деспотических правителях, происхождение этих представлений, механизмы репрезентации и распространения. Большое внимание уделяется «Истории» Геродота и его влиянию на концепцию «восточного деспотизма». The article is dedicated to the image of Persian rulers in narratives of English travelers of XVIIIthcentury. The author analyses key characteristics of shahs as despotic rulers, their origin and mechanisms of representation and dissemination. Much attention is paid to «The Histories» of Herodotus and its impact on concept of «Eastern despotism».
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
31

ГАЙКИН, В. А. "ХРИСТИАНСКАЯ ЦИВИЛИЗАЦИЯ VS ВОСТОЧНАЯ ДЕСПОТИЯ: ФИЛОСОФИЯ, ИДЕОЛОГИЯ, КУЛЬТУРА". CHRISTIAN VALUES AND INTERCULTURAL INTERACTION, 14 грудня 2020, 20–22. http://dx.doi.org/10.36773/978-985-493-514-0/2020-20-22.

Full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
32

ЦВЕТКОВИЋ, Раиса Р., та Биљана С. СОЛЕША. "„КУЋА РУТИНЕ“, КОМПЛЕКС НАДМОЋИ И ИНТЕЛЕКТУАЛНИ ДЕСПОТИЗАМ У ПРИПОВЕТКАМА А.П. ЧЕХОВА И ЛАЗЕ ЛАЗАРЕВИЋА". Baština 32, № 58 (2022). http://dx.doi.org/10.5937/bastina32-39823.

Full text
Abstract:
Предмет истраживања овог рада јесте анализа ликова деформисаних интелектуалаца и проблем духовне кризе интелигенције у приповеткама А. П. Чехова и Лазе Лазаревића. Освртом на ставове истраживача Чеховљевих и Лазаревићевих јунака, у уводном делу рада објашњава се појам „кућа рутине“, који уводе руски критичари Чеховљевог дела Камчатнов и Смирнов, а који се може применити и приликом интерпретације Лазаревићевих ликова. У средишњем делу рада анализирани су ликови из приповедака А. П. Чехова Огрозд, Јонич, Кућа с мезанином и Лазе Лазаревића Ветар, Вертер и Швабица. Закључује се да емоционална стања јунака прилично усмерава комплекс надмоћи, који има своје манифестне или маскиране облике. У завршном делу указано је на сличности и разлике анализираних јунака и свевременску актуелност проблема духовне кризе интелигенције.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
33

"Хитров Д.А. Станциани Алессандро. За пределами азиатского деспотизма. Евразийский рост в глобальной перспективе. Лондон: Блумсбери, 2014. 219 c." Исторический журнал: научные исследования 4, № 4 (2014): 464–70. http://dx.doi.org/10.7256/2222-1972.2014.4.13955.

Full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
34

KINA, İmge. "Eastern Society in the Context of Leonid Solovyov's Work "The Tale of Hodja Nasreddin: Disturber of the Peace"." Avrasya Uluslararası Araştırmalar Dergisi, June 14, 2023. http://dx.doi.org/10.33692/avrasyad.1272432.

Full text
Abstract:
Устные рассказы, легенды, мифы, анекдоты и сказки, которые являются важными элементами фольклора, передаваемые из уст в уста, важны тем, что они отражают опыт и сущность общества. Задача фольклора, не только делиться этим опытом, но и осведомлять людей о проблемах общественного порядка и показывает персонажей фольклора в качестве примера. Рассказы о Ходже Насреддине, одного из важных фольклорных фигур Востока, занимают интересное место, как и во всей мировой литературе, так и в русской. Многие писатели представляют русскому миру свои взгляды на насреддина ходжа, которого в них произведениях считают восточным героем, через его анектоды и различные рассказы, передаваемые из поколения в покеление. В этом контексте роман “Возмутитель спокойствия” из дилогии “Повесть о Ходже Насреддине” также Леонида Соловьева, хорошо знающего Восток, его общество, традиции и фольклор, является важным произведением в русской литературе, которое ставит Ходжа Насреддина на позицию главного героя. Основой повести Соловьева является ум и честность Насреддина, его борьба за справедливость, и его хитрости, направленные на порядок и его нарушения. Темой нашей работы являются: Ходжа Насреддин, которого Соловьев считает своего рода героем восточного народа, спасение жителей Бухары, родного города Насреддина, от зла, а также структура восточного общества, подвергавшегося деспотизму и вынужденной уплате налогов.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
35

Е.А., Чиглинцев, та Рунг Э.В. "РЕЦЕПЦИЯ ОБРАЗА КСЕРКСА В ЕВРОПЕЙСКОЙКУЛЬТУРЕ НОВОГО И НОВЕЙШЕГО ВРЕМЕНИ". Диалог со временем, № 61 (1 грудня 2017). http://dx.doi.org/10.21267/aquilo.2017.61.11221.

Full text
Abstract:
В статье рассматриваются различные аспекты рецепции образа персидского царя Ксеркса в европейской культуре нового и новейшего времени. В этот период прослеживается определенная эволюция в восприятии образа Ксеркса. В период господства абсолютизма, Ксеркс воспринимался как символ щедрости и богатства правителя; в эпоху европейских революций и развития либеральной демократии образ этого царя уже символизировал опасность деспотизма, в русской же философской мысли XIX – начала XX в., в связи с дискуссиями о выборе пути развития страны между Востоком и Западом, Ксеркс стал олицетворением Востока. Наконец, в голливудском кинематографе Ксеркс стал представляться как деспот, противостоявший свободе и демократии, открыто враждебный «западной системе ценностей». В литературе, оперном искусстве, кинематографии он прочно ассоциировался с Греко-персидскими войнами, особенно с их знаковыми эпизодами – битвой при Фермопилах и Саламине. The article considers various aspects of the reception of the Persian king Xerxes’s image in the European modern and contemporary culture. During the period of absolutism in Europe, Xerxes was perceived as a symbol of the generosity and wealth of the ruler. Later, in the period of European revolutions and development of liberal democracy the image of this king symbolized a threat of enslavement and danger of despotism. In Russian philosophical thought of the 19th – early 20th c., in connection with the discussions about the choice of the country’s development between the East and the West, Xerxes became the personification of the East. And, finally, in the Hollywood cinema Xerxes is presented as a despot, opposed to freedom and democracy, hostile to the “Western system of values”. In literature, opera and cinema, Xerxes was strongly associated with the Greco-Persian wars, especially, with the most striking episodes of them, the battle of Thermopylae and Salamis.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
36

О., Хархордин. "Республиканские проекты в России". Novoe Literaturnoe Obozrenie, № 188 (23 липня 2024). http://dx.doi.org/10.53953/08696365_2024_188_4_197.

Full text
Abstract:
В статье вкратце описываются история классического (гражданского) республиканизма в дореволюционной и послереволюционной России. Приводится обычная аргументация споров его российских сторонников со сторонниками либеральной идеи. Если классический республиканизм имел шансы в дореволюционной России и может иметь реалистические шансы сейчас, пытаться найти его в СССР — трудно, если не безнадежно. СССР характеризуется в терминах классической политической теории как однопартийная деспотия или как извращение благой формы res publica под названием монархия. Также в статье оценивается популярность республиканизма сейчас и перспективы его развития. The article gives a brief summary of the development of classical (civic) republicanism in Russia before and after the 1917 revolution. An overview of usual arguments that figure in the debates between Russian adherents of classical republicanism and liberalism are given in the end. If classical republicanism had feasible chances to become reality in pre-revolutionary Russia, and might have realistic chances to be implemented today, then trying to find it in the USSR is difficult if not well-nigh impossible. In terms of classical political theory the USSR is described as a one-party despotism or as a corrupt form of res publica named monarchy. The paper evaluates republicanism’s current popularity and its contemporary prospects.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
37

Дрегля, Олеся. "Фразеологизмы в интерпретации представителей разных лингвистических школ". 29 жовтня 2024. https://doi.org/10.5281/zenodo.14007095.

Full text
Abstract:
There is a substantial amount of scientific publications on the results of phraseological studies. However, scholars continue to explore them. The rationale dates back to the early 20th century when Danish linguist O. Jespersen called phraseology "despotically capricious and elusive." Any speech contains complex linguistic units, such as words, phrases, sentences, texts, etc. In addition, there is a more complex unit – fixed word combinations, in which words lose their autonomy and acquire a new meaning.  Their totality constitutes phraseology. Recently, there has been evident interest in phraseology, seen as a unique treasure of any language. Numerous linguists, both domestic and foreign, have addressed the general and specific issues of phraseological units. This article examines the generalized interpretation of the term "phraseological unit" by various linguists, including Moldovan, Romanian, German, Russian, English, Spanish, Italian, Slovenian, and Czech scholars.  Существует большое количество научных публикаций о результатах фразеологических исследований. Однако учѐные до сегодняшнего дня продолжают изучать их. Обоснование имеется: вначале XX века датский языковед О. Есперсен назвал фразеологию «деспоти-чески капризной и неуловимой вещью». Любая речь содержит сложные языковые единицы, такие как слово, словосочетание, предложение, текст и т.д. Также в ней существует и более сложная единица – устойчивое сочетание слов, в котором эти слова теряют свою самостоя-тельность, и приобретают новый смысл. Их совокупность представляет собой фразеологию. В последнее время очевидно интерес к фразеологии, которая является своеобразной сокровищницей любого языка вырос. Изучением общих и частных проблем фразеологизмов занимались многие отечественные и зарубежные лингвисты. В данной статье рассматривается обобщѐнная трактовка термина «фразеологизм» различными языковедами. Среди них выступают молдавские, румынские, немецкие, русские, английские, испанские, итальянские, словенские и чешские лингвисты.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
38

Առաքելյան, Կարինե. "Երգիծանքի լեզվաոճական միջոցները Առանձարի «Վշտի ծիծաղ» ժողովածուում". Herald of Social Sciences, 9 січня 2025, 168–77. https://doi.org/10.53548/0320-8117-2024.3-168.

Full text
Abstract:
Արևմտահայ իրականությունը ծնունդ տվեց երգիծաբանների, որոնք իրենց ուրույն տեղն ու անուրանալի վաստակն ունեն հայ գրական անդաստանում: Նրանցից մեկը Առանձարն է՝ Միսաք Գույումճյանը (1877-1913): 1905 թ. լույս է տեսել նրա «Վշտի ծիծաղ» ժողովածուն, որը ներկայացնում է Երկրի հայության կյանքը Օսմանյան բռնատիրության ժամանակ, հայերի բարքերն ու տառապանքը՝ համեմված երգիծական տարրով: Երգիծանքը դրսևորվել է տարբեր կերպ՝ հումոր, զվարթախոսություն, հեգնանք և այլն: Առանձարի ստեղծագործությունը գաղափարական, գեղագիտական և այլ արժանիքներից զատ, առանձնանում է մատչելի, սակայն գեղեցիկ ու պատկերավոր լեզվով, որին խիստ նպաստել են պատկերավորման լեզվական միջոցների առատությունը, դրանց ճիշտ ու տեղին կիրառությունը: Փոխաբերությունները, համեմատությունները, հակադրույթնները և այլն խոսքը հարստացրել են տարբեր նրբերանգներով, օժտել այլաբանական նշանակությամբ, դրան հաղորդել երգի-ծական բնույթ, որը, կախված ասելիքի առանձնահատկություններից, դրսևորվել է տարբեր կերպ՝ հումորայինից մինչև կծու հեգնական: Ուշադրության են արժանի նաև հնչերանգն ու դադարը և դրանք արտահայտող կետադրական նշանները, որոնք հաճախ խոսքին հաղորդում են խորը ենթատեքստ, երգիծաստեղծ են ու պատկերաստեղծ: Առանձարի պատմվածքներում հականիշներն ունեն լայն գործածություն և ուրույն ոճական դեր: Հականիշները կարևոր մասնակցություն ունեն հակադրույթների կազմության մեջ, որը ոճական զորեղ արտահայտչամիջոց է և երգիծական խոսքի կարևոր բաղադրիչ: Западноармянские писатели-сатирики занимают особую нишу в истории армянской литературы, и одним из них является Арандзар-Мисак Гуюмчян (1877-1913). Его сборник «Смех скорби», изданный в 1905 г., представляет жизнь западных армян в годы османской деспотии, их быт и нравы сквозь призму юмора и сатиры. Творчество Арандзара отличается особой образностью языкового мышления, создающего неповторимую эстетику его произведений. Метафоричность его лексики, использование сравнений, антитез, антонимов и т.д определяют стилистику и экспрессию его творчества. Armenian satirical literature has rich traditions and deep roots. One of them is Arandzar, Misak Guyumdjian (1877-1913). In 1905 his collection "Laughter of Sorrow" was published, which presents the life of the Armenians in the Western Armenia during the Ottoman dictatorship, the manners and suffering of Armenians, seasoned with a satirical element. Satire was manifested in various ways: humor, gaiety, irony – bitter or spicy, etc. Metaphors, comparisons, contrasts, etc. enriched the speech with various nuances, endowed it with allegorical meaning, imparted a satirical character, which, depending on the characteristics of what was being said, was manifested in various ways – from humorous to spicy ironic. Arandzar’s stories teems with antonyms, which endow the text with unique stylistic coloring and expressiveness.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
39

Решетников, С. В. "Western Peripheries of the Russian Empire in the 18th Century: a View From France and the Historiography of the Issue." Istoricheskii vestnik, no. 49(2024) (June 26, 2024). http://dx.doi.org/10.35549/hr.2024.2024.49.003.

Full text
Abstract:
В статье рассматривается взгляд на западные окраины Российской империи XVIII в. через призму отношений между Россией и Францией. Победа Российской империи в Северной войне, Второй и Третий раздел Речи Посполитой, предопредели отрицательный образ России в глазах французской общественности и политиков. Теперь в их глазах страна представляла собой одного из конкурентов на европейской арене. Анализ историографии позволяет рассмотреть эволюцию французского взгляда на расширение границ Российской империи в XVIII в. и проследить за изменением отношения к западным окраинам России. Статья призвана внести вклад в понимание российско-французских отношений и современной политической карты Европы. Во Франции западные окраины Российской империи рассматривалась в контексте истории «польского вопроса» и русско-шведских войн. После Великой французской революции число критиков российского двора в глазах французской общественности заметно увеличилось. Теперь образ России был связан с деспотизмом и экспансией соседних с собой земель. Французские революционеры преподносили бывшие польские территории как еще неокрепшие территории России. Это послужило началу дискуссии о возможности поднятия восстания на этих территориях путем разжигания на них сепаратистских настроений. Такую же политику избрал Наполеон Бонапарт, который в преддверии будущей войны с Россией планировал сепарировать от Российской империи часть ее западных окраин. The article considers the view of the Russian Empire's western peripheries in the 18th century through the lens of relations between Russia and France. The Russian Empire's victory in the Northern War and the Second and Third Partition of the Polish-Lithuanian Commonwealth predetermined Russia's negative image in the eyes of the French public and politicians. Now, they viewed Russia as one of the competitors on the European scene. The analysis of historiography allows us to consider the evolution of the French view of the expansion of the Russian Empire's borders in the 18th century and trace changes in the attitude to Russia's western peripheries. The article is intended to contribute to the understanding of the relations between Russia and France and the contemporary political map of Europe. In France, the Russian Empire's western peripheries were considered in the context of the history of the 'Polish issue' and the Russo-Swedish wars. After the Great French Revolution, the number of Russia's critics in France increased dramatically. The image of Russia was then associated with despotism and expansion of its neighbours. The French revolutionaries viewed the former Polish territories as still unfortified parts of Russia. This set the stage for a discussion on the possibility of raising a revolt in these territories by fomenting separatist sentiments in them. The same policy was chosen by Napoleon Bonaparte, who, in anticipation of his future war with Russia, planned to separate a certain part of the Russian Empire's western peripheries from it.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
40

Հակոբյան, Արարատ. "Ակադեմիկոս Աշոտ Հովհաննիսյանի պատմագիտական գնահատականը հայ ժողովրդի ռուսական կողմնորոշման հարցերին". Historical-Philological Journal, 2 грудня 2022, 30–46. http://dx.doi.org/10.54503/0135-0536-2022.3-30.

Full text
Abstract:
Многолетнюю научно-исследовательскую деятельность заслуженного историка, выдающегося партийного и государственного деятеля, академика Ашота Иоаннисяна (1887–1972 гг.) можно разделить на два этапа: досоветский и советский. Одной из важных сфер его историoграфических исследований было освещение вековой освободительной борьбы армянского народа, что обобщено в его высокоценных монографиях. По понятным причинам в советской армянской историографии русской ориентации армянского народа давались преувеличенные оценки: судьбоносная, переломная, поворотная и т. п. С точки зрения исторической науки более взвешанными и обоснованными являются точка зрения и оценка А. Иоаннисяна, выдвинутые в его трудах досоветского периода, в частности, относительно вопросов формирования русской ориентации армянского народа, связанных с деятельностью Исраэля Ори (1659–1711 гг.). По его формулировке, о зарождении русской ориентации можно говорить начиная с 1720-х годов. В 1722 г., в условиях предпринятого Петром Великим Каспийского похода, в надежде освободить Армению с помощью России, произошла борьба Арцаха- Сюника против персидско-турецкой деспотии. Вместе с тем, следует констатировать, что опыт и уроки трехсотлетней истории русской ориентации армянского народа показывают, что эта ориентация не была однозначной, она несла за собой мгновения воодушевления, политические шатания, а также разочарования. Long-term scientific and research activity of the distinguished historian and preeminent party and government leader academician Ashot Ionnisyan (1887- 1972), can be divided into two stages: pre-Soviet and Soviet. One of the important areas of his historical and scientific researches was the coverage of centuries old liberation struggle of the Armenian people that is summarized in his valuable monographs. For obvious reasons, the Soviet Armenian historiography gave an exaggerated assessment to the Russian orientation of the Armenian people, such as fateful, critical, turning point, etc. From the point of view of historical science, A. Ioannisyan's opinion and assessment put forward in his works of the pre-Soviet period appear to be more balanced and reasonable, particularly, on the issues of the Russian orientation of the Armenian people in connecttion with the activities of Israel Ori (1659-1711). On his formulation, the origin of the Russian orientation dates back to the beginning of the 1720s. In 1722, during the Caspian campaign undertaken by Peter the Great, in the hope to liberate Armenia with the help of Russia, Artsakh and Syunik started their struggle against the Persian-Turkish tyranny. At the same time, it should be stated that experience and lessons of the three hundred year history of the Russian orientation of the Armenian people suggests that this orientation was not unambiguous; it carried moments of inspiration, political wobbles as well as disappointments.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
We offer discounts on all premium plans for authors whose works are included in thematic literature selections. Contact us to get a unique promo code!