Academic literature on the topic 'Джерела природного права'

Чинний сьогодні кримінальний закон не повною мірою виконує завдання, які сформульовані у ст. 1 Кримінального кодексу України ( КК України), тобто не є правовим за своєю суттю, а отже, не може ефективно здійснити правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, відповідно – виконати основне завдання: правове забезпечення безпеки існування суспільства. Винайдення сучасного алгоритму правотворення, який дав би змогу створити ефективний, якісний, правовий закон не тільки для сучасних потреб, а й для наступних поколінь, є актуальним заданням, особливо в контексті роботи над створенням нового Кримінального кодексу. Метою статті є розроблення та пропозиція використання нового підходу в правотворенні у сфері сучасного кримінального права: формулювання та введення до наукового обігу принципів біоетики як домінуючого джерела кримінального права та їх реалізація у теоретичні моделі відповідних кримінально-правових і деяких інших норм. Такий підхід може надати новий вектор розвитку як кримінального права, так і кримінального законодавства. Цілком імовірно, що згодом поняття “біоетика”, яке, по суті, є neo jus naturale, замінить поняття “природне право”. У дослідженні поряд із класичними методами пізнання використані і непритаманні кримінальному праву методи дослідження: ідеалістична діалектика, “трагічна діалектика”, екзистенцiоналiзм, феноменологія, гештальт-пiдхiд, синергетичний метод. Виділено і розкрито зміст біоетичних принципів, які в загальному вигляді без чіткого формулювання відображено в міжнародних нормативно-правових актах. До принципів біоетики віднесено: 1) принцип екоцентpизму; 2) принцип альтруїзму; 3) принцип транспарентності; 4) принцип раціоналізму; 5) принцип рівноваги; 6) принцип обмежень; 7) принцип безпеки життєдіяльності; 8) принцип реалізму. Досліджено кореляційні зв’язки принципів біоетики між собою та з нормами кримінального права. Встановлено, що jus naturalе та біоетика є ідентичними явищами, однак остання, завдяки її формалізації (сформульованим принципам), є зручнішою у правозастосовній діяльності. Проаналізувавши весь КК України на відповідність його положень принципам біоетики, зроблено висновок, що загалом Загальна частина відповідає принципам біоетики. Особлива ж частина має деякі прогалини у сфері врегулювання актуальних біоетичних кримінально-правових дилем, які пропонується усунути через відповідні доповнення до тексу закону. Очікується, що правотворення у сфері кримінального права, яке здійснюватиметься на засадах оновленого природного права та екоцентpизму, сприятиме розв’язанню сучасної актуальної проблеми та попередить її появу в майбутньому, зокрема: невідповідності задекларованого в ст. 1 КК України завдання правового забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина фактичному стану забезпечення охорони цих прав; при цьому наголошено на необхідності біоетизації не лише норм кримінального права, а й усієї національної системи права, наслідком чого має стати ефективне, якісне забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечення безпеки існування суспільства, а також гармонізація національної системи права з європейськими традиціями правотворення.

У праці досліджується інтерпретація діячами українського Просвітництва ідеї природного права, що була основою ліберальної демократії у країнах Європи. Проаналізовано думки про природне право професорів Києво-Могилянської академії, її випускника Я. Козельського, С. Десницького, П. Лодія, які не знайшли підтримки ні в тогочасному суспільстві, ні у влади, хоча пов’язувалися з ідеєю суспільного прогресу. Українські мислителі інтерпретували державу як спільноту вільних людей, рушієм невпинно прогресивного розвитку якої і постає природне право. Їхні праці пропагували ідеї свободи, рівності, демократизму, джерелом і основою яких поставало природне право як дарована людині Богом здатність власним розумом обирати найкращі шляхи для індивідуального та суспільного розвитку. Здійснена спроба детальнішого філософського аналізу природно-правової проблематики представників українського Просвітництва, яка нині малодосліджена лише як проблема історії української філософії права. До неї частково зверталися юристи. Дана стаття намагається заповнити прогалини в цій дуже цікавій і актуальній темі. У результаті визначено, що змістовне окреслення феномену природного права має здійснюватися через рецепцію історико-філософських парадигмальних принципів, які постають як семантико-концептуальний прояв культурно-історичних традицій та індивідуально- авторських інновацій. А також інтерпретація феномену природно-правового мислення через сприйняття природного права як феномену чеснот справедливості, запоруки миру та злагоди в суспільстві. Ідея природного права нині актуальна в Україні в контексті судової реформи, а також розбудови демократичної держави.

У статті досліджено онтологічний вимір антропо-соціальних джерел формування права. Доведено, що феномен права тісно пов'язаний із людиною, її сутністю, сенсом людського буття, а відповіді на всі філософські питання про виникнення права визначаються відповіддю на питання про сенс людського буття. Природа людини, що зумовлює формування права, характеризується єдністю біологічних, соціальних та духовних складових частин. Через призму антропологічного підходу людина і право є взаємозумовленими: природа людини обумовлює виникнення права, а право моделює виникнення і розвиток форм існування людини, які відповідають критеріям цивілізованості. Кожна людина здатна самостійно осягнути природний закон, який був би умовою існування серед інших людей, оскільки апріорно існує феномен свободи розумної і незалежної людини. Стародавні греки визначали розум як властивість, що підноситься над почуттями людини, завдяки якій можна виділити ідеальні елементи права. У Стародавньому Римі мислителями було виявлено таку властивість розуму, як загальність, що надає можливість виведення і пізнання загальних, універсальних принципів права. В епоху Середньовіччя філософи на основі розуму шукали першооснови права в вищих духовних позаправових реаліях. Філософія Нового часу показала, що розум, як здатність, необхідний для того, аби тлумачити і розглядати право з позицій природи самої людини. Апогеєм розвитку уявлень про роль розуму з'явилася класична німецька філософія, в рамках якої І. Кант виділив автономію людської особистості як першооснову права, а Г. Гегель вбачав у праві вираз людського розуму. Дослідження взаємозв’язків між поняттями права та розуму дає підстави констатувати, що поняття розумності постає як одна із засадничих категорій природно-правового мислення, яка у найабстрактнішій формі виражає сутнісне призначення та функцію права – впорядкування, оптимальну організацію взаємовідносин між людьми за посередництвом нормативного обмеження індивідуального свавілля. Образ людини як «першооснови» права необхідно характеризувати через такі її властивості, як розум і воля, що виступають антропо-соціальним джерелом формування права. Розумність права полягає в тому, що воно гарантує людську гідність та інші антропо-соціальні цінності, які є похідними від неї.

Санжаров В. А. Оформлення системи церковногоправа в Західній Європі у XII столітті. Декрет Граціана. – Стаття.Стаття присвячена дослідженню переробки ранньосередньовічної канонічної традиції в структурованусистему церковного права і визначенню місця в процесіцього перетворення «Декрету» болонського магістраГраціана. Граціан викладав канонічне право в Болоньїна початку-в середині XII ст. і став відомим як «батькоканонічного права». Праця Граціана «Згода розбіжних канонів» (чи «Декрет») зорганізувала попереднюканонічну традицію і заклала нову основу канонічногоправа. Багато правових норм чинного католицькогоцерковного права в основному ґрунтуються на текстахГраціанового «Декрету».Аналізуються наявні дані, суперечлива історіографічна традиція та сучасний стан уявлень щодо особистості Граціана – імені, походження, міста народження, освіти, приналежності до чорного чи то білогодуховенства, наукової кваліфікації, міста роботи танаписання його творів, дати створення, безпосереднього походження окремих текстів, джерел запозичень і вивчення етапів композиції та закінчення тексту«Декрету», дати і місця смерті видатного каноніста.Автором констатовано, що з кінця 1990-х років вченідосягли величезного прогресу в нашому розумінні етапів створення «Декрету».Автор звертає увагу на відносини канонічного праваз римським правом і ранньосхоластичною теологією.Висловлено думку, що рецепція римського права сприяла розвитку канонічного права, надала йому строгістьвиразу, точність, концептуальні рамки. Підтримане ізбагачене римським правом, канонічне право набулосвоєї автономії, а теологія також утвердила свої цілі,свою область, свої методи.Автор доходить висновку, що «Декрет» Граціана єне тільки первинною складовою «Корпусу канонічногоправа», а й основою європейської правової культури.Його зміст і методологія сформували ядро західної правової традиції. Спадщина «Декрету» в західній правовій традиції включає встановлення природного праваяк важливого елемента наших правових систем, створення структур публічного права, поширення принципів міжнародного права, подання процесуальногоправа, що підкреслює правовий захист особи, визнанняособи та автономії жінки в шлюбному праві. Граціанбув першим упорядником, який вставив свою думку(дікта) в правничий текст. Діалектична аргументаціяГраціана в його дікта дає можливість говорити пронову юридичну науку з ХІІ ст.

Ключовим завданням державних органів в сучасній правовій державі є захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, тому за допомогою національного законодавства держава намагається створити відповідну судову систему, яка б сприяла реалізації поставленого завдання. Разом з тим, судова система будь-якої держави формується не тільки на основі сучасного законодавчого врегулювання, а й з використанням історичних напрацювань, які формувалися століттями. Дане дослідження обумовлюється необхідністю історико-правової характеристики проблеми суддівського розсуду і підготовки на цій основі рекомендацій, які можуть мати значення для подальшого вдосконалення правозастосовчої діяльності. Для досягнення зазначеної мети в процесі дослідження були проаналізовані фактори, які впливали на судовий розсуд і особливості винесення судового рішення в період Нового часу в країнах Європи. Зроблено висновок про те, що істотний вплив на суддівський розсуд у період Нового часу, Просвітництва, Відродження справив розвиток природно-правової та позитивістської концепцій праворозуміння. Період XVIII-ХIХ століть характеризувався посиленням ролі позитивізму на фоні бурхливого розвитку капіталістичних відносин, масових відкриттів у науці та техніці, що сприяли раціональному поясненню природного права. При цьому пріоритетними були етичні постулати, моральні закони та імперативи, які доповнювали позитивне право, що спростовувало його неспроможність регулювати суспільні відносини. Проголошення юридичного позитивізму основоположною течією XIX століття призвело до визнання закону єдиним джерелом права. Концепція позитивізму наполягала на обмеженні судового угляду рамками закону, у зв’язку з чим суддя майже не застосовував природне право.

Статтю присвячено дослідженню ознаки права «універсальність» в аспекті взаємозв’язку явища право як засобу регулювання суспільних відносин і мови як джерела формування і форми втілення права. Відзначено, що в теорії права існує низка підходів до дослідження універсалізму/неуніверсалізму права (прав людини), різниця між якими значною мірою визначається залежно від покладеного в основу дослідження типу праворозуміння. Взято до уваги такі підходи щодо дослідження універсальної ознаки права в аспекті\зрізі правничої лінгвістики: позитивістський/нормативістський, природно-правовий, соціологічний. При цьому вказано, що європейська загальнотеоретична правнича наука не оперує таким поняттям, як «праворозуміння», хоча в її межах досліджуються питання розуміння права. Метою дослідження є аналіз універсалізму /універсальності/ неуніверсальності права (прав людини) в контексті співвідношення права і мови. Наукова новизна. У зв’язку із зростанням кількості міждисциплінарних досліджень, активним розвитком юридичної лінгвістики як галузі гуманітарного знання, що досліджує взаємозв’язок права і мови, а також символьну природу права, враховуючи такі соціальні феномени, як культура, світогляд, менталітет народу, доведено тісний зв’язок типу розуміння права й універсальності/неуніверсальності як ознаки права. Висновки. Визначено, що проблема універсалізму права в контексті співвідношення мови і права є однією з найактуальніших в сучасній науці. У кожній із правових шкіл так чи інакше йдеться про мову як засіб (термін, символ, культура) формального відображення права. Жодна з розглянутих теорій розуміння права не заперечує необхідності при формулюванні юридичних приписів дотримання принципу юридичної визначеності, що вказує на лінгвістичний аспект у розумінні права. Вказано на неуніверсальність права через різне світосприйняття, через соціокультурність права. Право, являючи собою свого роду універсальний регулятор суспільних відносин, має свої особливості у кожній із правових культур. Мова є для права системоутворюючою конструкцією, поза якою життя права є неможливим.

У статті нами було досліджено питання ефективності правосуддя в екологічних справах. Аналіз судової практики та наукових джерел свідчить про відсутність єдиного бачення меж дискреційного повноваження та меж судового контролю у спорах із суб'єктами владних повноважень, що має наслідком прийняття судом рішень, які не досягають тієї мети, задля якої такі спори були ініційовані. У роботі окреслено основні проблеми забезпечення права на екологічну безпеку в національних судах України. До таких слід віднести: Велику Палату Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду. Серед таких проблем необхідно виділити відсутність узагальнення судової практики з розгляду екологічних спорів, розгляд екологічного спору із застосуванням принципу підсудності, перезавантаженість судів іншими категоріями справ, відсутність професійної кваліфікації суддів у розгляді екологічних спорів, недостатню активність громадськості у питаннях захисту порушених екологічних прав, обов'язковість різних експертиз, що підтверджують причинно-наслідковий зв'язок, відсутність спеціального Екологічного суду. Досліджено судову практику Європейського суду з прав людини, досліджено різноманіття видів судової практики. Зроблено акцент на важливості забезпечення звернення до суду правозахисних громадських організацій. Зокрема, згадано такі організації, як «Екопра-во-Київ», «Екоправо-Харків», «Екоправо-Львів» (з 2005 р. ЕПЛ - «Екологія - Право -Людина»), Харківська правозахисна група тощо. Наголошено на важливості розв'язання проблем захисту природного довкілля й екологічних прав.

Стаття присвячена історико-правовому дослідженню еволюції вчення про принципи цивільного права і пошуку наукової та методологічної основи для подальшого розвитку, зміни і модернізації поглядів на основоположні ідеї цивільного права в цивілістичній доктрині України. Наукові положення про принципи цивільного права радянської доби є одночасно продуктом і заручником ідеологічних, політичних, правових, економічних та соціальних умов, в яких вони сформувалися та публікувалися. Задля подолання бар’єру цензури справжня цивілістична теорія в працях радянських правників нерідко виражалась у формулюваннях, свідомо перенасичених термінологією та реквізитами пануючої ідеології. Разом із цим, доктринальні дослідження принципів цивільного права, здійснені радянськими вченими-правниками, склали теоретичну, а також методологічну основу для подальшого опрацювання проблематики принципів цивільного права в цивілістиці України, виробленню нових поглядів на неї, і є одним із джерел, що формують витоки сучасної наукової правової думки. Сучасний стан розробки проблематики принципів цивільного права в Україні містить спадковість деяких підходів радянських правознавців і пов’язаний із результатами їх досліджень. Разом із тим, виникли сильні відмінності в поглядах на принципи цивільного права, в порівнянні з попереднім дискурсом у дослідження цієї теми. Найпомітніші відмінності виявляються, серед іншого, у відході від формального позитивізму у напрямку ідей природного права, універсальних цінностей, які лежать в основі невід'ємних прав людини, і до базових концепцій приватного права. Відзначено, що саме на принципах цивільного права повинні бути оновлені основні засади цивільного законодавства під час рекодифікаціі цивільного законодавства України.