Academic literature on the topic 'Джерела цивільного права'

Харитонов Євген Олегович, Харитонова Олена ІванівнаПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇСтаття присвячена дослідженню впливу концепту приватного права на концепції оновлення цивільного зако-нодавства України, визначенню шляхів його реалізації в процесі рекодифікації та впровадження її результатів уюридичний побут.У статті аналізуються категорії «концепт приватного права», «правова ідея», «правова реальність», «механізмправового регулювання відносин» і його елементи у сфері приватного права. Концепт «приватне право» розумі-ється як раціональне й емоційне сприйняття людиною права як частини світу, у якому існує ця людина, відчува-ючи себе частиною цього світу. При цьому основою розуміння сутності приватного права є характеристика йогояк феномена цивілізації, яким визначається статус людини як приватної особи.На підґрунті розуміння концепту приватного прав як ідеї права розглядаються питання реалізації цієї ідеї тапроводиться розмежування понять «механізм правового регулювання» й «механізм реалізації концепту приват-ного права». При цьому «механізм правового регулювання» визначається як система правових засобів (юридич-них норм, правовідносин, актів тощо), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини суспіль-ства. Зроблено висновок, що механізм реалізації концепту приватного права включає такі елементи: 1) джерела(природне право як підґрунтя, засади), 2) нормативну основу, 3) правовідносини (включаючи юридичні факти),4) акти реалізації прав та обов’язків (акти застосування), акти тлумачення норм права.Доводиться, що для забезпечення впровадження концепту приватного права в буття суспільства державамає здійснювати в межах правового поля комплекс заходів. Таким чином відбувається «об’єктивізація» концептуприватного права, перехід його з абстрактного цивілізаційного рівня на рівень цінностей, категорій, інституцій,правовідносин.Обґрунтовується висновок, що в процесі оновлення цивільного законодавства (рекодифікації) мають бути вра-ховані такі положення: приватне право має основою не нормативістську концепцію, а природне, соціально-при-родне підґрунтя. Це означає, що норми цивільного законодавства методологічною основою мають природнеправо, положення якого необхідно більш повно й чітко відобразити в переліку засад цивільного законодавства.Має бути врахованим також існування колізії інтересів (приватних одне з одним і приватних із публічними) танеобхідність їх залагодження в процесі оновлення цивільного законодавства. Крім того, доводиться, що важли-вим є впровадження концепту приватного права не лише в процесі оновлення цивільного законодавства, а й упрактику його застосування, що, у свою чергу, потребує вдосконалення механізму цивільного судочинства.

Колісник О. В. Прецедент тлумачення у практиці цивільного судочинства. – Стаття.
 У статті досліджено питання судової правотворчості, а також впровадження в національне цивільне судочинство елементів прецедентного права. Визначено сутність прецеденту тлумачення, його співвідношення з судовим прецедентом та усталеною судовою практикою. У роботі наголошується на особливій ролі Верховного Суду у здійсненні правороз’яснювальної діяльності і формуванні правових позицій з метою забезпечення єдності правозастосовчої практики у контексті принципу правової визначеності. Зроблено висновки про те, що деякі елементи прецедентного права де-факто стали частиною правової системи України у формі прецеденту тлумачення як специфічного різновиду судового прецеденту, який формується судами вищих інстанцій у вигляді певних правових позицій як результат усталеної судової практики. Про існування прецеденту тлумачення у правових реаліях України свідчить те, що у результаті роз’яснення змісту правової норми або застосування аналогії у процесі ухвалення судового рішення нова норма права не створюється, однак надається її тлумачення. Саме в наданій інтерпретації зазначена норма має застосовуватися у подібних правовідносинах судами усіх інстанцій. Наголошується на особливій ролі місцевих та апеляційних судів у виявленні правових прогалин. У зв’язку із цим запропоновано надати право цим судам звертатися до Верховного Суду із запитом-повідомленням щодо офіційного тлумачення наявної правової норми або щодо правильності застосування аналогії права чи закону. Автором стверджується, що усталена судова практика охоплює сукупність подібних рішень, у яких застосовані правові норми з тим змістовним наповненням, якого їм надав Верховний Суд, а прецедент тлумачення є одним конкретним рішенням, у якому розкрито та роз’яснено зміст відповідної правової норми і яку слід застосовувати саме у тому сенсі, як її розтлумачив Верховний Суд. Отже, відповідні правові позиції, а саме прецедент тлумачення, варто розглядати як результат усталеної судової практики. Визнається доцільним у ст. 10 ЦПК надати прецеденту тлумачення статус джерела права.

У статі здійснено аналіз основних чинників-перешкод застосування практики Європей- ського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) в механізмі захисту права власності. Підкреслено, що усталене застосування практики ЄСПЛ у захисті права власності є запорукою створення привабливого авторитету українського ринку нерухомості, що зможе підвищити кількість іно- земних інвестицій та, отже, призвести до підвищення економіки держави загалом. Розмеж- овано поняття охорони та захисту права власності, акцентовано увагу, що практика ЄСПЛ застосовується як в охороні права власності, так і в усіх формах захисту права власності, але безумовним сьогодні є те, що судова форма захисту є найефективнішою і такою, в якій можна здійснити контроль за дотриманням практики ЄСПЛ. Було здійснено аналіз застосу- вання практики ЄСПЛ щодо захисту права власності судами та виокремлено основні аспек- ти, що є перепонами в її застосуванні. Встановлено і проаналізовано, що першим аспектом, перешкоджаючим застосуванню практики ЄСПЛ, є неправильне, неоднозначне розуміння, що є практикою ЄСПЛ, які рішення можна застосовувати як джерело права, зокрема тільки рішення проти України чи всі рішення за аналогічними видами спорів. Другий аспект – це декларативне використання практики ЄСПЛ без обґрунтування її з існуючими обставинами справи або використання такої практики ЄСПЛ, що не стосується або стосується опосеред- ковано суті спору. Декларативне та неактуальне застосування практики ЄСПЛ, як доведено, призводить до її формального існування в судових рішеннях, що продовжують ухвалюва- тися за нормами права, тобто фактично в механізмі захисту права власності дотриматися гарантій Конвенції щодо захисту права власності стає не можливим. Проаналізовано, що в нормах цивільного процесуального законодавства існує пряма вказівка в мотивувальній частині щодо обґрунтування вибраного джерела права, тому в статі з урахуванням того, що практика ЄСПЛ є джерелом права, пропонується застосовувати актуальну практику ЄСПЛ та обґрунтовувати її зв’язок з тими обставинами справи, що розглядаються.

У вітчизняній науці трудового права дослідження предмету правового регулювання дають певне уявлення про онтологічні аспекти галузі, але не формують чіткого концепту реформи трудового законодавства й теорій, на основі яких вона має відбуватися. Критичного переосмислення феномену радянського трудового права у правовій науці так і не відбулося. Соціальне призначення норм трудового права необхідно посилювати через розвиток концепцій колективних трудових відносин та системи індивідуальних трудових відносин.
 Метою статті є окреслення ідей оновлення базової доктрини трудового права та визначення, на їх підставі, напрямків розвитку трудового законодавства.
 Наукова новизна визначається тим, що діалектичний зв’язок є базовим для визнання колективних трудових прав як юридичного механізму захисту індивідуальних інтересів у сфері праці. Наголошується, що реалізацію прав, які містять соціально-економічні гарантії працівників, відмінні від державних мінімальних, потрібно забезпечувати виключно через механізми соціального діалогу (партнерства). Механізм їх забезпечення в індивідуальному трудовому праві, у разі відсутності колективного договору – встановлюється за домовленістю сторін трудового договору.
 Можливість збалансованого поєднання методів правового та неправового впливу на трудові відносини потребує визнання трудового договору як джерела трудового права.
 Прогресуюча експансія норм цивільного законодавства на відносини, предметом яких є професійна праця, вимагає оновлення поняття й ознак трудових відносин. В рамках концепції системи трудових відносин це поняття може бути узагальненим, а його ознаки варіюватися в залежності від виду трудового договору. Вважаємо слушним під індивідуальними трудовими відносинами розуміти урегульовані нормами трудового права суспільні відносини, предметом яких є несамостійно-організована та оплачувана праця, яка виконується працівником особисто та із застосуванням, як правило, професійних навичок.
 Безстроковий трудовий договір і трудові відносини, що виникли на його підставі, мають залишатися пріоритетними, але за рахунок норм податкового законодавства та законодавства про соціальне страхування. 
 Висновки. Монополія будь-яких правових ідей і концепцій стає небажаною, якщо не може більше застосовуватися без кардинальних змін і не забезпечує ролі права у вирішенні практичних проблем та у визначенні напрямків подальшого правового розвитку. Без оновлення парадигми галузі трудового права, яка б визнавалась переважною більшістю науковців і, відповідно, отримала б статус доктринальної, неможливо завершити процес нової кодифікації трудового законодавства.
 Поетапне прийняття нового Трудового кодексу, до структури якого входитиме Книга І «Індивідуальне трудове право» та Книга ІІ «Колективне трудове право», є найоптимальнішим способом кодифікації.

Автори статті дослідили рівень відповідності стану житлового забезпечення громадян і житлової політики держави основним принципам житлового права, опираючись на правові акти, статистичні джерела та наукову літературу. Проаналізованого стан розробки житлового законодавства держави та науковий дискурс правознавців щодо основних правових принципів житлового забезпечення населення. Наголошено на потребі дотримання правових принципів житлового забезпечення у політиці держави та судочинстві. Виокремлено шість періодів розвитку житлового сектора України та встановлено характерні особливості кожного з них. Проаналізовано вплив негативних факторів зовнішнього характеру, зокрема російської війни в Україні, та внутрішніх чинників правового, політичного і соціально-економічного характеру. З’ясовано здобутки і недоліки розвитку житлового сектора за роки незалежності, а також сучасний стан житлової політики і рівень задоволення потреб громадян у житлі. Виявлено невідповідність рівня житлового забезпечення громадян України міжнародним стандартам та декларованому Конституцією праву особи на гідне житло та охарактеризовано причини цього явища, в тому числі і правові. Окреслено деякі напрями і заходи житлової політики держави і територіальних громад, які допоможуть покращити житлове забезпечення громадян відповідно до принципів цивільного і житлового права.

У статті досліджено поняття і зміст предмету доказування в межах судового розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса. Можливість відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса, розглядається як одна з гарантій дотримання законності нотаріальної діяльності та дотримання прав заінтересованих осіб - учасників нотаріальної дії. Виходячи зі змісту сформульованого у сучасній науці цивільного процесуального права поняття предмету доказування як сукупності фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті, висвітлюється специфіка джерел формування предмету доказування у наведених справах та правил розподілу обов'язків щодо доказування, які зумовлюються предметом та підставами позову як засобу порушення справи, а також заперечень проти нього. На підставі аналізу матеріалів судової практики сформульовано висновки щодо складу юридичних фактів, що входять до предмету доказування у таких справах та визначено умови притягнення нотаріуса до цивільно-правової відповідальності. Стверджується, що загальними умовами відшкодування шкоди, заподіяної незаконними або недбалими діями нотаріуса, відповідно до цивільного та нотаріального законодавства є незаконні чи недбалі дії (чи бездіяльність) нотаріуса, наявність самої шкоди (майнової чи моральної), причинний зв'язок між неправомірною поведінкою нотаріуса та заподіяною шкодою, а також вина нотаріуса. При цьому правила частини 2 ст. 27 Закону «Про нотаріат» передбачають необхідність встановлення специфічних фактів, що можуть свідчити про відсутність вини нотаріуса та звільняють його від відповідальності. У науково-практичному аспекті сформульовано пропозиції щодо викладення мотивувальної частини рішень у справах про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями або недбалістю нотаріуса, в межах якої обов'язково мають висвітлюватися джерела формування предмету доказування у справі, а також висновки суду щодо встановлення наявності або відсутності умов притягнення нотаріуса до відповідальності за спричинення шкоди. Простежено застосування правил звільнення від доказування фактів, що входять до предмету доказування. Визначено специфіку предмету доказування у справах за позовами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також щодо дій приватного та державного нотаріуса.

Наукова стаття присвячена аналізу юридичних фікцій в темпоральному дослідженні через призму приватного права Стародавнього Риму з рецепцією у сучасне українське цивільне право та цивільне процесуальне право. В статті надається аналіз юридичної фікції в Стародавньому Римі як своєрідної юридичної техніки, яка надавала змогу дійти справедливого судового рішення в умовах вікових незмінних джерел римського приватного права. Також досліджуються питання рецепції юридичної фікції в сучасні галузі українського права, зокрема цивільне право та цивільне процесуальне право. Надається порівняльний аналіз юридичної фікції з такими поняттями як аналогія права та аналогія закону, правова аксіома, презумпція, преюдиція, оціночні судження. Акцент робиться на відмінність сприйняття юридичної фікції в римському приватному праві та сучасному українському цивільному та цивільному процесуальному праві. У статті авторка зазначає, що юридична фікція, як в римському приватному праві так і в сучасному цивільному і цивільному процесуальному праві є досить дієвим інструментом, який дозволяє досягти справедливості у справі та подолати абстракцію закону, індивідуалізуючи кожну конкретну справу. Звертається увага на те, що питання застосування юридичної фікції хоч і досліджувалися раніше, але не визначали таке коло понять для порівняльного аналізу, яким би охоплювався майже весь спектр правових інструментів для подолання абстракційного сприйняття норм законодавства задля індивідуалізації їх для кожної конкретної справи. Таким чином, слід зазначити, що юридична фікція пройшовши шлях рецепції з римського приватного права до сучасного українського цивільного права та цивільного процесу трансформувалася в своєму правовому застосуванні, але не змінила своєї сутності, оскільки дозволяє при абстракції закону індивідуалізувати конкретний правовий казус та вирішити його згідно з принципами справедливості, які були актуальними як в римському приватному праві так і є актуальними в сучасному українському цивільному праві та цивільному процесуальному праві.

У статті на підставі комплексного аналізу чинного українського законодавства розглянуто публічні електронні реєстри у системі правого регулювання. Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері формування та використання публічних електронних реєстрів. Предмет дослідження – сукупність нормативно-правових актів, що регулюють публічні електронні реєстри, теоретичні наукові джерела та правозастосовна практика з досліджуваної проблематики. Визначено роль публічних електронних реєстрів. Аналізуються положення Закону України «Про публічні електронні реєстри» і інших нормативних актів у сфері, що досліджується. Публічні електронні реєстри розглядаються з позиції цивільного, адміністративного та інформаційного права. Зазначено роль інформаційного права в системі законодавства, що регулює відносини цифровізації, як чинника, що сприяє систематизації цього законодавства. З огляду на універсальність використання публічних електронних реєстрів і застосування в усіх основних сферах суспільного життя, охарактеризовано методи правового регулювання публічних електронних реєстрів – імперативний та диспозитивний. Сукупність взаємозалежних правових норм, регулюючих самостійну сферу однорідних суспільних відносин, що складаються з приводу формування та використання публічних електронних реєстрів, утворює правовий інститут публічних електронних реєстрів. Правові норми зазначеного комплексного інституту інформаційного права інтегрують норми різних галузей права та спрямовані на ефективне правове регулювання комплексних інформаційних відносин, що виникають у сфері діяльності органів публічної влади. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на вивчення впливу цифровізації реєстрів.

Практикум містить методичні вказівки та теми курсу цивільного права, в яких визначено питання теми, нормативні правові акти, літературні джерела та завдання. Практикум призначений для здобувачів вищої освіти освітнього ступеня «бакалавр» за спеціальністю 081 «Право» для факультету судового та міжнародного права; факультету прокуратури та слідства; факультету адвокатури та антикорупційної діяльності Національного університету «Одеська юридична академія», а також для інших осіб, які вивчають Цивільне право.