Academic literature on the topic 'Дисплазія кульшового суглобу'

Мета: вивчити вплив наслідків дисплазії кульшового суглобу на окремі показники фізичного розвитку та амплітуди рухів у дітей дошкільного віку. Матеріал і методи: дослідження проводилися на базі дошкільних навчальних закладів. Участь взяло 40 дітей 5–6 ро- ків із наслідками дисплазії кульшових суглобів (за результатами аналізу медичної документації). Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел; аналіз медичних карток; антропометрія (вимірювання маси тіла, зросту); гоніометрія; методи математичної статистики. Результати: як у хлопців, так і у дівчат 5-6 років з наслідками дисплазії кульшових суглобів відмічені незначні відхилен- ня у менший бік від середніх нормативних показників маси тіла. Також подібні відхилення зафіксовано за показниками зросту у дівчат 5-6 років. Показники амплітуди згинання на хворій кінцівці були достовірно меншими, ніж на здоровій, у середньому, на 8,05±5,91о (6,9±5,06 %), розгинання – на 3,35±2,63о (17,65±11,68 %), відведення – на 9,05±6,59о (19,02±12,24 %), а внутрішньої ротації – на 6,1±2,81о (11,72±8,81 %). Отримані дані вказували на зниження тонусу м’язів ураженої кінцівки, слабкість суглобово-зв’язкового апарату та зменшення об’єму рухів у кульшовому суглобі. Зміна показників амплітуди внутрішньої ротації хворої кінцівки відбулася на фоні вальгусної деформації колінних і го- мілковостопних суглобів. Висновки: вплив наслідків дисплазії кульшового суглобу на показники фізичного розвитку проявився у незначному відставанні від нормативних показників маси та зросту обстежених дітей. Порівняльний аналіз амплітуди рухів у куль- шовому суглобі вказував на наявність статистично значимих відхилень між здоровою та хворою кінцівкою за такими напрямками руху, як згинання, розгинання, відведення та внутрішня ротація. Ключові слова дисплазія кульшового суглобу, наслідки, ваго-ростові показники, амплітуда рухів, діти дошкільного віку.

У роботі розглянуто головні чинники виникнення дисплазії кульшових суглобів у дітей, супутні патології, які зустрічаються в дітей, ефективні засоби фізичної терапії та вплив засобів фізичної терапії на процес відновлення дітей при дисплазії кульшових суглобів. Гідрокінезіотерапія є одним зі складників індивідуальної програми фізичної терапії при дисплазії кульшових суглобів у дітей. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати вплив та особливості застосування гідрокінезіотерапії в комплексній програмі фізичної терапії при дисплазії кульшових суглобів і супутній патології. Матеріал і методи дослідження: теоретичний аналіз спеціальної медичної літератури, інформаційних джерел та узагальнення даних, клініко-інструментальні методи дослідження (огляд, пальпація, гоніометрія, мануально-м’язове тестування). Результати досліджень. Дисплазія кульшових суглобів – це патологічний процес, який полягає в неправильному розвитку кульшового з’єднання. Види дисплазії: ацетабулярна (патологічний процес у вертлюжній западині, при навантаженнях за межу суглобової капсули виходить з’єднання); епіфізарна (патологія в шийці стегна, яка призводить до тугорухливості); ротаційна (порушене розташування суглобових поверхонь у результаті недостатнього розвитку). Класифікація за тяжкістю патологічного процесу: передвивих (1 ступінь) – зміщена голівка стегнової кістки щодо правильної анатомічної її форми; підвивих (2 стадія) значно утруднюється кровообіг у результаті порушення положення капсули суглоба; вивих (3 ступінь) – найбільш складний і важкий стан, змінюється повністю анатомічна конфігурація, кровообіг і порушена іннервація, хрящова тканина втягнута всередину. Нозологічна форма за МКХ-10 і клінічними класифікаціями: нестійке стегно (схильність до природженого вивиху або підвивиху стегна Q65.6), природжений підвивих стегна однобічний Q65.3, двобічний Q65.4, природжений вивих стегна однобічний Q65.0, двобічний Q65.1. Програма фізичної терапії при дисплазії кульшових суглобів складається індивідуально з урахуванням віку дитини, ступеня дисплазії, наявності супутньої патології в дитини, ураховуючи етап лікування, рухові режими, головні принципи застосування методів і засобів фізичної терапії. У реабілітації дітей застосовується постуральна терапія – застосування ортопедичних засобів (стремена Павліка), вітамінотерапія, лікувальний масаж, кінезіотерапія (лікувальні вправи), преформовані фізичні чинники (медикаментозний електрофорез; залежно від супутньої патології та ступеня дисплазії додавання низькочастотної магнітотерапії та лазерного випромінювання на ділянку ураженого кульшового суглобу. Застосування гідрокінезіотерапії, за рахунок виконання вправ у теплій воді розслабляються спазмовані м’язи, покращується м’язовий тонус, укріплюється зв’язковий апарат, покращуються трофічні процеси, скорочуються строки формування голівки стегна, вертлюгової западини, що сприяє активному розвитку рухової активності, гармонійному розвитку дитини, покращується ефективність диференційного лікування дітей з дисплазією кульшових суглобів і супутніми патологіями. Висновки. Програма фізичної терапії для дітей при дисплазії кульшових суглобів повинна складатися індивідуально з урахуванням ступеня дисплазії, віку дитини та наявності супутньої патології. Засоби терапевтичного впливу в складі комплексної програми покращують процес лікування, запобігають затримці фізичного розвитку дитини, покращують рухову активність дітей, пришвидшують процес відновлення, прискорюють формування голівки стегна та вертлюгової западини, скорочують строки їх дозрівання.

Мета: визначити особливості функціональних порушень кульшових суглобів, що сформувались внаслідок дисплазії у дітей дошкільного віку. Матеріал і методи: у дослідженні, яке проводилося протягом 2014–2019 рр., взяла участь 131 дитина дошкільного віку (середній вік 5,6±0,5 років). Учасників було поділено на дві групи: основну (ОГ, n=68) – діти з односторонньою ДКС за анамнезом (виявлено за результатами аналізу медичних карт) та групу порівняння (ГП, n=63) – діти без порушень з боку кульшових суглобів. Для оцінки результатів використано метод тензодинамометрії (мануальний м’язовий тестер на базі датчика механічного зусилля “EXPANDER”) та метод гоніометрії. Результати:результати дослідження показників електротензодинамометрії м’язів нижніх кінцівок у дітей ОГ свідчать про достовірне зниження сили м’язів-абдукторів стегна (m. gluteus medius, m. gluteus minimus, m. tensor fasciae latae) ушкодженої кінцівки відносно інтактної у кульшовому суглобі (інтактна – 85,8±6,8 та уражена 54,5±4,9 ( ±S), (p ≤0,05)) та гіпертонус м’язів-аддукторів стегна (m. gracilis, m. adductor longus, m. adductor brevis) з боку ураженої кінцівки відносно інтактної кінцівки (інтактна – 68,2±4,4, уражена – 95,8±4,1, ( ±S), (p ≤0,05). Під час вивчення показників тензодинамометрії у дітей з ДКС виявлено сильний прямий кореляційний взаємозв’язок між станом м’язового апарату і розвитком привідної контрактури кульшового суглоба (коефіцієнт кореляції між показниками сили м’язів-абдукторів стегна та амплітудою відведення – r = 0,7 (сильний зв’язок, p < 0,05). Висновки: тензодинамометричне дослідження м’язів дало можливість виявити зниження тонусу м’язів-абдукторів стегна, biceps femoris, m. semitendinosus, m. semimembranosus, m. quadriceps femoris, m. sartorius. Результатом дисбалансу функціональної активності м’язів є формування торсійно-вальгусної деформації кульшового суглоба, яка вимагає поетапного індивідуального проведення реабілітаційно-корекційних втручань. Ключові слова дисплазія кульшових суглобів, дошкільний вік.

В основу роботи покладено аналіз тотального ендопротезування кульшового суглоба у хворих із тяжким типом дисплазії. Прооперовано 29 пацієнтів, яким виконано 38 ендопротезувань кульшового суглоба. У 9 хворих виконано ендопротезування кульшового суглоба з обох боків. Переважали пацієнти жіночої статі: серед хворих були 28 жінок і один чоловік. Дисплазія кульшового суглоба типу Crowe ІІІ — 28 випадків, Crowe ІV — 10. Середній вік пацієнтів становив 44,2 року. Протези із цементним типом фіксації були застосовані в 5 випадках, із безцементним — у 29 і з гібридним — у 4 випадках. При диспластичному коксартрозі з укороченням кінцівки до 4 см можливе виконання ендопротезування кульшового суглоба в один етап. При вкороченні кінцівки на 4–5 см показане виконання ендопротезування з укорочувальною остеотомією проксимального відділу стегна. При однобічному вкороченні кінцівки більше ніж на 5 см із метою профілактики ускладнень із боку судинно-нервового пучка перед ендопротезуванням показане низведення головки стегнової кістки до рівня істинної кульшової западини за допомогою стрижневого апарата.

Мета. Визначити підхід до імплантації чаші ендопротеза кульшового суглоба у хворих з коксартрозом на грунті спондилоепіфізарної дисплазії. Матеріали і методи. Для визначення особливостей розподілу навантажень у біомеханічній системі “ацетабулярний компонент - кісткова тканина” розроблена скінченно-елементна модель та здійснено математичне моделювання, з урахуванням результатів якого виконано ендопротезування кульшового суглоба у 25 хворих з тяжкими формами дисплазії кульшової западини та коксартрозом на грунті спондилоепіфізарної дисплазії. Результати. У всіх хворих з коксартрозом на грунті спондилоепіфізарної дисплазії, яким застосували індивідуалізовану техніку імплантації ацетабулярного компонента ендопротеза кульшового суглоба, зокрема використали техніку медіального зміщення чаші ендопротеза, вдалося уникнути явищ асептичної міграції імплантата впродовж 9 років спостереження. Висновки. Для надійної фіксації ацетабулярного компонента ендопротеза кульшового суглоба критичним є збереження кісткової тканини в області периметра кульшової западини, а не суцільності кісткової тканини її дна, що навіть у хворих з тяжкими формами дисплазії кульшової западини уможливлює досягти стабільної фіксації імплантата шляхом використання його дозованої медіалізації.

Робота ґрунтується на вивченні даних 274 пацієнтів дитячого, підліткового та юнацького віку з різними захворюваннями кульшового суглоба, що ускладнюються синдромом фемороацетабулярного конфлікту: хвороба Легга — Кальве — Пертеса, юнацький епіфізеоліз головки стегнової кістки, дисплазія кульшового суглоба. Встановлено діагностичну валідність рентгенологічної семіотики ретроверсії кульшової западини. Визначено частоту симптомів ретроверсії за різних нозологій. Результати дослідження вказують на те, що в пацієнтів дитячого, підліткового та юнацького віку ретроверсія кульшової западини здебільшого є результатом, а не чинником синдрому фемороацетабулярного конфлікту.

Актуальність. Диспластичний коксартроз у дорослих пацієнтів характеризується зміною геометричних параметрів, проксимального відділу стегнової кістки, вертлюжної западини та їх співвідношень. При зміненні геометричних параметрів кульшового суглоба змінюються кути прикріплення м’язів та плечі їх сил, що обумовлює особливості роботи м’язів тазового пояса. Мета роботи — обґрунтування та побудова математичної моделі роботи м’язів тазового пояса при диспластичному коксартрозі. Матеріали та методи. В основу будови моделі роботи м’язів тазового пояса при диспластичному коксартрозі було покладено базову фізичну модель таза та нижньої кінцівки. Зміну параметрів кульшового суглоба виконували згідно з даними проведеної раніше рентгенометрії 49 кульшових суглобів дорослих пацієнтів із диспластичним кокс-артрозом. Для кожного з м’язів було визначено параметри його роботи та його внесок у збереження горизонтальної рівноваги таза, складено рівняння рівноваги моментів сил м’язів тазового пояса та проаналізовано роботу всіх м’язів тазового пояса, зазначених у моделі. Результати. Кожен із м’язів, що забезпечують горизонтальну рівновагу таза, у нормі (при вазі пацієнта 80 кг) розвиває силу, що становить близько половини своєї максимально можливої сили, тобто всі м’язи працюють як мінімум із дворазовим запасом міцності. Збільшення ваги пацієнта на 20–25 % (до 100 кг і більше) помітно погіршує ефективність роботи м’язів. Вони змушені задіяти понад 70–80 % своєї абсолютної сили, що різко знижує їх витривалість та ефективність роботи. При легкому ступені дисплазії (1-й тип за Crowe) кожен з аналізованих м’язів розвиває силу, лише на третину менше її абсолютних значень. Збільшення ваги пацієнта на 20 % вимагає від кожного з м’язів майже максимальних зусиль. А подальше збільшення ваги потребує сили, що перевищує можливості м’яза. При тяжкому ступені дисплазії кульшового суглоба (3-й тип за Crowe) м’язи не в змозі впоратися з роботою зі збереження горизонтальної рівноваги таза. Пацієнти змушені будуть користуватися додатковою опорою або застосовувати пристосувальні механізми для полегшення пересування. Висновки. Розроблена нами математична модель роботи м’язів тазового пояса при дисплазії кульшового суглоба відображає клінічні прояви диспластичного коксартрозу та дозволяє вивчати особливості роботи м’язів тазового пояса до та після ендопротезування диспластичного кульшового суглоба. Зміна геометричних параметрів кульшового суглоба призводить до порушення функції м’язів тазового пояса та зменшує ефективність роботи абдукційного механізму. Найбільш значущий негативний вплив на роботу м’язів тазового пояса мають геометричні зміни кульшового суглоба, які збільшують момент сили гравітації та зменшують момент сили м’язів-абдук-торів. Корекція зазначених параметрів при ендопротезуванні кульшового суглоба покращує біомеханічні умови роботи м’язів тазового пояса і підвищує ефективність абдукційного механізму. Отримані результати показали, яким чином диспластичні зміни кульшового суглоба негативно впливають на роботу м’язів тазового пояса, довели, що найважливішими факторами ефективної роботи абдукційного механізму є сила м’язів та вага пацієнта. І саме ці фактори мають критичний вплив на роботу м’язів тазового пояса щодо збереження горизонтальної рівноваги таза.

Дисплазія кульшових суглобів за несвоєчасного виявлення та лікування в ранньомудитячому віці прогресує і призводить до негативних наслідків, які починають проявлятися удітей дошкільного віку.Мета. Оцінити ефективність застосування засобів фізичної реабілітації у дітей із наслідкамидисплазії кульшових суглобів. Методи. У дослідженні взяли участь 68 дітей дошкільного вікуз односторонньою дисплазією кульшових суглобів за анамнезом (виявлено за результатамианалізу медичних карт), середній вік обстежених 5,6 ± 0,5 року. Для проведення дослідженьсформовано дві групи: основну (ОГ; n = 35) – діти, які займалися за розробленою нами про-грамою реабілітації, та контрольну (КГ; n = 33) – діти, які займалися за програмою дитячогонавчального закладу. Тривалість дослідження – 2014–2019 рр. Результати. Після проведенняпрограми фізіотерапевтичних втручань виявлено, що тонус м’язів-аддукторів наблизився дозначень інтактної кінцівки, що пов’язано з покращенням тонусу м’язів антагоністів (м’язів-абдукторів стегна (m. gluteus medius, m. gluteus minimus, m. tensor fasciae latae), та виправ-ленням патологічної привідної контрактури у кульшовому суглобі (в ОГ інтактна – 72,3 ± 3,2та уражена – 70,2 ± 3,4 (–х ± S); в КГ – інтактна – 69,4 ± 3,5 уражена –76,3 ± 3,7, (р > 0,05). Зарезультатами обстеження виявлено покращення параметрів відеомоніторингу постави, асаме: в ОГ кількість дітей з порушеннями у сагітальній площині зменшилось на 11 осіб; пору-шення постави у сагітальній площині зберіглися у 12 (34,2 %) дітей групи. В КГ також виявленопозитивну динаміку, але лише у п’яти дітей покращився профіль постави у сагітальній площині,у решти 17 (51,5 %) дітей порушення постави у сагітальній площини зберіглися рівні первин-них значень. Висновки. Використання комплексної авторської програми фізичної реабілітації,спрямованої на усунення та зменшення проявів наслідків дисплазії кульшових суглобів, покра-щення та корекцію функціональних можливостей опорно-рухового апарату, у яких відбулисяпатологічні зміни, зміцнення суглобово-зв’язкового апарату, дозволяє більш ефективно усуну-ти прояви наслідків ДКС порівняно зі стандартними програмами реабілітації.

Зроблено огляд методів ультразвукової діагностики дисплазії кульшового суглобу (ДКС) та визначення найбільш прийнятних із них для комп'ютерного прогнозування захворювання. Основними методами ультразвукового дослідження для діагностики кульшового суглобу є методи Графа, Розендаля, Харке й Моріна, Терьєсена, Дальстрьома. Окрім наведених методів, успішно розвиваються динамічні методи ДКС, засновані на вже відомих методах. Показано, що використання комп'ютерних технологій має перспективи в діагностиці дисплазії кульшового суглобу. Система діагностики та класифікації ДКС, заснована на суб'єктивному оцінюванні кісткового трикутника вертлюжної западини і даху хряща, а також на вимірах кута даху вертлюжного хряща (в кута) та кута нахилу вертлюжної западини (а кута), метод Графа. Крім того, діагностика ДКС може бути зроблена іншими методами. Описано вимірювання охоплення головки стегнової кістки, як в методі Моріна. Для комп'ютерного аналізу найбільш прийнятні методи, що використовують вимірювання геометрії елементів кульшового суглобу. Методи Графа з модифікацією методом Розендаль, метод Харке-Моріна, метод Терьесена, на думку авторів, найбільше підходять із розглянутих, для комп'ютерного оброблення, вимірювання та комп'ютерного розпізнавання ДКС немовляти.

Дисплазія кульшового суглобу (ДКС) – вроджена аномалія опорно-рухового апарату, що формується у процесі пре- та постнатального онтогенезу, проявляється порушенням розвитку усіх елементів кульшового суглобу, та може призвести до тяжких анатомофункціональних змін, а в кінцевому випадку – до інвалідності. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/36544