Academic literature on the topic 'Договір про надання правової допомоги'

У статті досліджено дискусійні питання співвідношення понять «правова послуга» та «правова допомога» у контексті цивільно-правового регулювання договірних відносин. Зокрема, на підставі аналізу низки нормативно-правових актів у сфері надання правових послуг та правової допомоги встановлено, що з одного боку, правові послуги є об’єктом правовідносин, благо, з приводу якого вони виникають (що в цілому відповідає розумінню категорії послуг у межах цивільно-правового регулювання), а правова допомога – це процес забезпечення замовника цим об’єктом, специфічна діяльність послугонадавача. Проте з урахуванням дефініції поняття договору про надання правової допомоги, закріпленого в Законі України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», захист, представництво тощо визначені не як види юридичних послуг, а як види правової допомоги, що ще більше ускладнює розуміння цих понять та розмиває між ними змістові межі. Піддана критиці позиція дослідників про те, що категорія правової допомоги відмежовується від категорії правових послуг на підставі такого критерію, як суб’єкт надання. З огляду на вкрай близьке лексичне значення понять «правові послуги» і «правова допомога», встановлено, що відповідь на питання про їх співвідношення слід шукати не шляхом буквального тлумачення положень вітчизняного законодавства, яке є недосконалим, а на основі аналізу мети прийняття того чи іншого законодавчого акту та специфіки правовідносин, на правове регулювання яких він спрямований. з урахуванням синонімічного значення понять правової допомоги та правових послуг, а також їх фактичного ототожнення у положеннях вітчизняного законодавства, достатніх підстав для їх протиставлення немає. Інакше кажучи, категорії правових послуг і правової допомоги характеризуються максимально близьким змістом, проте різними сферами застосування: з урахуванням поширення на відносини з надання правових послуг норм ЦК України, категорія правових послуг є об’єктом зобов’язальних цивільно-правових правовідносин, а правова допомога, будучи закріпленою у положеннях Конституції України, за своєю сутністю є складовою понятійного апарату конституційного права. При цьому надання правових послуг є приватно-правовим інструментом практичної реалізації конституційного права на правову допомогу.

У статті проводиться дослідження ефективності правового регулювання господарського договору про надання маркетингових послуг в законодавстві України в умовах ринкової економіки. Здійснюється аналіз сучасних підходів до загального визначення поняття господарського договору відомих українських вчених-правознавців. За допомогою синергетичного методу досліджено господарськийдоговір як відкриту самоорганізуючу соціально-правову систему. Розглянуто вербальну нормативно-правову модель системи господарський договір на базі якої розкрито його юридичну природу і сформульовано авторське визначення господарського договору як соціально-правової господарськоїсистеми, заснованої на угоді сторін, що слугує юридичною (правовою) підставою виникнення зобов’язальних правовідносин, за якими визнається юридичний (правовий) характер, таспрямованої на досягнення правової мети. Зроблено аналіз господарського договору про надання маркетингових послуг, розглянуто його конструкцію як соціально-правової господарської системи, виокремлені особливості окремих його структурних елементів. Доведено, що правова сутність госпо-дарського договору про надання маркетингових послуг повністю співпадає із запропонованим нами визначенням господарського договору як соціально-правової господарської системи. Важливою відмінністю господарського договору про надання маркетингових послуг нами визначено особливе значення економічної мети договору - отримання ефекту результативності маркетингових послуг, який не виникає в момент їх завершення, наслідком чого може бути не гарантованість результату послуги тобто слідування сформульованим рекомендаціям та пропозиціям, в тому числі, втіленим у маркетингову програму або стратегію, не гарантує одержання запланованого результату. Проведений аналіз чинного законодавства України в сфері надання послуг довів, що українське законодавство досі не передбачило механізмів правового регулювання господарських договорів про надання маркетингових послуг, які мають свою специфіку та особливості. Запропоновано основні напрямки удосконалення господарського законодавства України в цьому питанні.

<strong>Постановка проблеми</strong>. Етико-правові вимоги при укладенні договору про надання правової допомоги адвокатом є актуальним напрямом дослідження в правовій науці, що має важливе методологічне значення в практичній діяльності адвоката. <strong>Метою</strong> статті є формування дефініції поняття &quot;етико-правових вимог при укладенні договору про надання професійної правової допомоги адвокатом&quot; та обґрунтування пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України та Правил адвокатської етики. <strong>Використані методи:</strong> діалектичний &ndash; для дослідження процесу розвитку проблеми моральної оцінки справи при укладенні договору про надання правової допомоги адвокатом; герменевтичний, який забезпечив встановлення меж тлумачення поняття; аналізу &ndash; дозволив висвітлити стан наукової проблеми; формально-логічний, статистичний та документального аналізу &ndash; для аналізу змісту законодавчих та інших нормативно-правових актів. <strong>Результати</strong>. Досліджено витоки виникнення етичної проблеми моральної оцінки справи при прийнятті доручення на ведення справи адвокатом, висвітлено дискусійність питань етики прийняття адвокатом доручення на ведення неперспективної справи та співвідношення принципу доброчесності і адвокатського гонорару в контексті етики укладення договору про надання правової допомоги; з&rsquo;ясовано наявність морального аспекту при наданні правової допомоги адвокатом за дорученням Центру безоплатної вторинної правової допомоги; запропоновано зміни та доповнення до Законів України &quot;Про адвокатуру та адвокатську діяльність&quot;, &quot;Про безоплатну правову допомогу&quot;, Правил адвокатської етики. <strong>Висновки. </strong>Доведено, що універсальних етичних критеріїв до вибору справи адвокатом не сформовано. Під &quot;етико-правовими вимогами при укладенні договору про надання професійної правової допомоги адвокатом&quot; слід розуміти &quot;сукупність правових і моральних правил, що пред&rsquo;являються до адвокатської діяльності на етапі знайомства зі справою (правовою ситуацією) довірителя, що регулюють оцінку вимог і обставин, які сприяють або перешкоджають укладенню чи відмові в укладенні договору про надання професійної правової допомоги, а також одночасно виступають гарантією дотримання законних інтересів осіб, які звернулися за цією допомогою, та гарантією надання адвокатами кваліфікованої професійної правової допомоги&quot;. Запропоновано доповнити Правила адвокатської етики новим принципом &quot;обачності (обережності)&quot; адвоката у виборі справи на етапі прийняття рішення щодо укладення договору про надання правової допомоги. <strong>Problem statement</strong>. Ethical and legal requirements when concluding an agreement on legal aid assistance by a lawyer is a relevant area of research in legal science, which is of great methodological importance in the practice of the lawyer. The <strong>purpose </strong>of the article is to formulate a definition of the concept of &quot;ethical and legal requirements when concluding an agreement on the provision of professional legal assistance by a lawyer&quot; and to substantiate proposals for improvement of the current legislation of Ukraine and the Rules of Attorneys&#39; Ethics. The <strong>methods </strong>used are: dialectical &ndash; for research TION process in the development of the problem of moral evaluation of the case when concluding a contract for legal aid by a lawyer; hermeneutic, which ensured the establishment of the limits of the interpretation of the concept; analysis &ndash; allowed to highlight the state of the scientific problem; formal-logical, statistical and documentary analysis &ndash; for the analysis of the content of legislation and other normative legal acts. <strong>Results. </strong>The origins of the ethical problem of moral evaluation of the case when taking a warrant by a lawyer are investigated, the issues of ethics of a lawyer&#39;s warrant for a non-prospective case are discussed, and the relation between the principle of integrity and attorney&#39;s fees in the context of the ethics of contracting; the existence of a moral aspect in the provision of legal assistance by a lawyer on the request of the Center for Secondary Legal Aid; Amendments to the Laws of Ukraine &quot;On Advocacy and legal activity&quot;, &quot;On Free Legal Aid&quot; and the Rules of Attorney Ethics have been proposed. <strong>Conclusions. </strong>Proved that the universal Ethical criteria in the choice of cases a lawyer have not been formed. The &quot;ethical and legal requirements for the conclusion of a contract for the provision of professional legal assistance by a lawyer&quot; should mean &quot;the set of legal and moral rules that are brought to the lawyer&#39;s activity at the stage of acquaintance with the case (legal situation) of the principal, governing the assessment of requirements and circumstances, which facilitate or impede the conclusion or refusal of a contract for the provision of professional legal assistance, and at the same time act as a guarantee of respect for the legitimate interests of the persons seeking this assistance, who have sought this assistance and the guarantee of the provision of qualified professional legal assistance by the lawyers. &quot;It is proposed to supplement the Law of Ethics with the new principle of &quot;caution (caution)&quot;of the lawyer in the choice of the case at the stage of deciding on the conclusion of the legal aid agreement.

Мета: аналіз особливостей укладення договору про надання правничої допомоги із неповнолітньою особою, окреслення потенційних теоретичних та практичних проблем захисту адвокатом прав дитини, що виникають у зв’язку з неможливістю укладення договору та визначення ефективних шляхів для їх подолання. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались такі методи наукового пізнання як: порівняльно-правовий, системно-структурний, аналізу та синтезу. Результати. В результаті дослідження визначено особливості укладення договору про надання правничої допомоги малолітньою, неповнолітньою особою та проаналізовано судову практику в частині повноважень адвоката представляти інтереси неповнолітньої особи на підставі договору про надання правничої допомоги, який не був погоджений законними представниками дитини. Вказано, що норми Цивільного кодексу України та закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» фактично унеможливлюють укладення договору про надання правничої допомоги із малолітньою особою за відсутності схвалення з боку законних представників, що суперечить закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Запропоновано внести зміни до закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» нормою, згідно якої договір про надання правничої допомоги може бути укладено будь-якою фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років. Договір про надання правничої допомоги із особою у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може бути укладений виключно на безоплатній основі.

Стаття присвячена визначенню загальних шляхів реалізації форми трудового договору на ринку праці, окреслено реалії та перспективи його застосування на ринку праці України. У дослідженні акцентовано увагу на тому, що саме укладання трудового договору є доказом офіційного працевлаштування працівника, включення його до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, із наданням соціальних гарантій допомоги й захисту від більшості соціальних ризиків. Указано, що трудовим договором названо офіційну угоду між найманим працівником й роботодавцем, згідно якого працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, із дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець, у свою чергу, зобов’язаний виплачувати йому заробітну плату, забезпечувати гідні умови праці. У дослідженні зробили спробу дати порівняльну характеристику трудовому договору та цивільно-правовій угоді. Установлено, що цивільно-правова угода визначена чинним законодавством як угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, фірмою) на виконання першим певної роботи (у формі договору підряду, договору про надання послуг тощо), предметом якого є надання визначеного заздалегідь результату праці. Наголошено на суттєвих відмінностях трудового договору та цивільно-правової угоди. Важливим залишається чітке розмежування видів трудового договору, а також суттєвих відмінностей між трудовим договором та цивільно-правовою угодою та законодавчо обґрунтоване їх використання під час оформлення трудових відносин. Дійшли висновку, що трудовий договір є угодою щодо здійснення й забезпечення функції трудової діяльності. Предметом трудового договору є власне праця працівника у процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт чи послуг.

У статті розглянуто окремі аспекти права на медичну допомогу як одного з основоположних особистих немайнових прав фізичної особи. Звертається увага на недостатність нормативно-правового регулювання правовідносин в означеній сфері, а також на потребу в осучасненні нормативно-правової бази. Вказується на актуальність теми дослідження, що пов’язано зі стрімким розвитком відносин у галузі медичного права. Розглядається структура права на медичну допомогу. У цій структурі, виходячи з аналізу норм національного законодавства, виділяють право на ефективне та доступне медичне обслуговування, в тому числі на безоплатну медичну допомогу; право на вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря і закладу охорони здоров’я; право на медичну інформацію; право на таємницю про стан здоров’я; право на інформовану добровільну згоду на медичне втручання; право на відмову від медичного втручання; право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Пропонується до означеної структури включити також право на медичну реабілітацію та право на вакцинацію. У статті окрема увага приділяється етичним та правовим питанням трансплантації анатомічних матеріалів людини в Україні. Зауважується, що трансплантацію слід розглядати саме під кутом права на медичну допомогу. Звертається увага на особливості цивільно-правового договору про надання медичних послуг, а також на особливості класифікації означених договорів. Підтримується з позиції практичності застосування класифікація, згідно з якою означені договори поділяють на а) договори про медичне обслуговування населення, б) договори про надання медичних послуг, в) змішані договори на надання медичних та інших послуг, г) договори в медичній сфері, які забезпечують надання медичних послуг або медичної допомоги.

Досліджується впровадження та посилення таких правових інститутів, як місцевий референдум та адміністративний договір на теперішньому етапі децентралізації в Україні. Проводиться аналіз нормативно-правової бази, в результаті якого формуються висновки про відсутність достатнього правового регулювання місцевого референдуму, що суперечить нормам Конституції України.&#x0D; Референдум повинен існувати в демократичному суспільстві, адже він може бути використаний як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, які інколи піддаються суперечливим мотиваціям найактивнішими громадянами. Місцевий референдум допоможе жителям громади легітимізувати свої рішення безпосередньо. Установча влада в Україні належить до виключного права українців, тому найближчим часом необхідно прийняти Закон «Про місцеві референдуми», щоб ввести в українське законодавство ключовий інструмент демократії та підкріпити норми Конституції не формальними положеннями, а дієвими кроками.&#x0D; Адміністративний договір, як інструмент договірного врегулювання правових відносин, що можуть скластися чи складатимуться з органами влади та територіальною громадою, потребує частішого використання на практиці. Причиною виникнення адміністративного договору може бути як закон, де чітко мають встановлюватися умови таких правових відносин, так і рішення ради про делегування публічно-владних управлінських функцій для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень, для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, замість видання індивідуального акта для врегулювання питань надання адміністративних послуг.&#x0D; Тут договір постає як необхідність врегулювання правових відносин між суб'єктами цих відносин, одним із яких є суб'єкт публічного права. Правова природа таких договорів є досить дискусійною. Використання адміністративного договору прискорить ефективну діяльність територіальних громад і органів державної влади та надихне їх до значно оперативнішого впровадження прийнятих рішень у життя. Не можливо впроваджувати процеси децентралізації без розширення правових інструментів, які мають бути справедливо ввірені саме народу.

Авторитет державних органів спирається на владні повноваження і підтримку всього державного апарату, натомість авторитет адвокатури має одну опору – суспільну довіру. Довіру, як відомо, досить важко здобути і легко втратити, особливо у такій конфліктній сфері, як робота адвоката в суді. Участь у вирішенні правових конфліктів вимагає від адвоката дотримання певних морально-етичних вимог, які він реалізує під час виконання своїх повноважень. Аналіз існуючого у сфері адвокатури наукового доробку свідчить про епізодичність вивчення проблематики підтвердження повноважень адвоката. Однак, як свідчить судова практика, вже на етапі підтвердження своїх повноважень як представника чи захисника в адвокатів виникають певні проблеми, які потребують не тільки нормативної визначеності, а й зміни сприйняття адвокатів як рівноправних учасників правовідносин у судах, які дотримуються комплексної системи етичних засад адвокатської діяльності, що передбачає добросовісне використання адвокатами своїх професійних прав. Метою статті є вирішення наукового завдання щодо аналізу та систематизації підходів у судовій практиці стосовно належного підтвердження повноважень адвоката у судовому процесі в Україні та обґрунтування доцільності запровадження презумпції добросовісності дій адвоката щодо підтвердження своїх повноважень. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Водночас є певні відмінності щодо підтвердження повноважень адвоката в різних видах судочинства. Крім переліку документів, який має бути подано для підтвердження повноважень адвоката, також у судовій практиці існує певна неузгодженість щодо обов’язковості подання оригіналів документів, що посвідчують повноваження адвоката у суді. Також у судовій практиці щодо належного підтвердження повноважень адвоката у судовому процесі дискусійним залишається питання стосовно правильного заповнення обов’язкових реквізитів ордеру на надання правової допомоги. Крім того, слід пам’ятати, що відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе безпосередньо адвокат. При цьому чинним законодавством України передбачено кримінальну та дисциплінарну відповідальність адвоката за надання недостовірних даних в орде рі. Зокрема, у ст. 4001 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну відповідальність адвоката за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а також умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правової допомоги. Дисциплінарна відповідальність адвоката за надання недостовірних даних в ордері настає в порядку розділу VI Закону України “Про адво катуру та адвокатську діяльність”. Очевидно, що застосування судом правових норм і вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватися з урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Водночас формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судо вий розгляд. Варто зауважити, що багатьох проблем, які виникають під час підтвердження адвокатом своїх повноважень як представника чи захисника в різних видах судочинства можна було б уникнути, якби суди, оцінюючи правомочність адво ката на здійснення тих чи інших процесуальних дій, застосовували презумпцію добросовісності реалізації адвокатом своїх договірних зобов’язань щодо надання професійної правової допомоги. Загалом, адвокат, який у своїй діяльності дотримується не тільки норма права, а й етичних засад, має дотримуватися певних вимог, що свідчитимуть про чесність, сумлінність і відповідальність його як представника чи захисника прав та законних інтересів учасника судового провадження. Дотримуючись означених вимог, адвокат створюватиме об’єктивні умови для презюмування його добросовісності судом. Аналіз і систематизація підходів у судовій практиці щодо належного підтвердження повноважень адвоката у судовому процесі в Україні надали змогу зробити такі висновки: 1) підтвердження повноважень адвоката як представника чи захисника у судовому процесі є важливим етапом реалізації ним своїх професійних прав та обов’язків; 2) надмірний формалізм із боку суду при здійсненні перевірки правомоч ності адвоката в судовому процесі здатен призвести до порушення права на доступ до суду, що, зі свого боку, є складовим права на справедливий судовий розгляд; 3) сьогодні, на жаль, відсутня єдність судової практики в питаннях підтвердження повноважень адвокатом, що обумовлено недостатнім нормативним урегулюванням таких проблемних питань, як вичерпний перелік документів, що підтверджують повноваження адвоката, та чітка регламентація порядку оформлення ордеру як основного документа, що підтверджує повноваження адвоката; 4) з метою забезпечення права на доступ до суду та з урахуванням запровадження кримінальної відповідальності адвокатів за неправдиве повідомлення суду про свої повноваження, доцільним є запровадження презумпції добросовісності при здійснен ні судами перевірки повноважень адвоката як представника чи захисника в судо вому процесі.

Кононенко В. Ю. Конституційне право особи на правову допомогу: проблемні питання реалізації у процесі досудового розслідування : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 262 "Правоохоронна діяльність" / наук. керівник І. В. Єна. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 100 с.<br>UA : Кваліфікаційна робота складається зі 100 сторінок, містить 75 джерел використаної інформації. Конституція України (ч. 1 ст. 59) передбачає, що кожен має право на правову допомогу. Особливо важливою ця норма є для сфери кримінального судочинства, яке, пов’язане із істотним обмеженням конституційних прав громадян. Але, закріпити у Конституції таку можливість ще не означає забезпечити його реалізацію. І саме в процесі реалізації права особи на правову допомогу у кримінальному процесі на практиці виникає велика кількість проблем. Такий стан речей можна пояснити недосконалістю чинного кримінального процесуального законодавства, а також відсутністю в Україні ґрунтовних теоретичних досліджень. Такі прогалини як у галузевому законодавстві, так і в процесуальній теорії призвели до того, що порушення прав людини у сфері кримінального судочинства стали досить розповсюдженим явищем. Ці обставини і вказують на актуальність обраної теми кваліфікаційної роботи магістра. Мета роботи полягає в аналізі та детальному дослідженні норм національного кримінального процесуального законодавства, міжнародних нормативних джерел, спеціальної літератури щодо дотримання в процесі надання правової допомоги конституційних гарантій прав і законних інтересів особи в процесі досудового розслідування.<br>EN : The qualification work consists of 100 pages, contains 75 sources of information used. The Constitution of Ukraine (Part 1, Article 59) provides that everyone has the right to legal assistance. This provision is particularly important for the criminal justice sector, which is linked to a significant restriction on the constitutional rights of citizens. However, to enshrine such an opportunity in the Constitution does not mean to ensure its implementation. And in the process of exercising a person's right to legal assistance in the criminal process in practice, there are many problems. This state of affairs can be explained by the imperfection of the current criminal procedural legislation, as well as by the lack of sound theoretical research in Ukraine. Such gaps in both industry law and procedural theory have led to the widespread occurrence of human rights violations in criminal justice. These circumstances indicate the relevance of the chosen topic of the master's qualification work. The purpose of the work is to analyze and thoroughly study the rules of national criminal procedural legislation, international normative sources, special literature on compliance with constitutional guarantees of rights and legitimate interests of a person in the course of pre-trial investigation.