To see the other types of publications on this topic, follow the link: Договір про надання правової допомоги.
Journal articles on the topic 'Договір про надання правової допомоги'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Договір про надання правової допомоги.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Кот, Олексій Олександрович, та Ігор Володимирович Чорний. "СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ПРАВОВА ПОСЛУГА» ТА «ПРАВОВА ДОПОМОГА» В КОНТЕКСТІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН". New Ukrainian Law, № 2 (13 липня 2023): 14–21. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2023.2.2.
Full textAbstract:
У статті досліджено дискусійні питання співвідношення понять «правова послуга» та «правова допомога» у контексті цивільно-правового регулювання договірних відносин. Зокрема, на підставі аналізу низки нормативно-правових актів у сфері надання правових послуг та правової допомоги встановлено, що з одного боку, правові послуги є об’єктом правовідносин, благо, з приводу якого вони виникають (що в цілому відповідає розумінню категорії послуг у межах цивільно-правового регулювання), а правова допомога – це процес забезпечення замовника цим об’єктом, специфічна діяльність послугонадавача. Проте з урахуванням дефініції поняття договору про надання правової допомоги, закріпленого в Законі України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», захист, представництво тощо визначені не як види юридичних послуг, а як види правової допомоги, що ще більше ускладнює розуміння цих понять та розмиває між ними змістові межі. Піддана критиці позиція дослідників про те, що категорія правової допомоги відмежовується від категорії правових послуг на підставі такого критерію, як суб’єкт надання. З огляду на вкрай близьке лексичне значення понять «правові послуги» і «правова допомога», встановлено, що відповідь на питання про їх співвідношення слід шукати не шляхом буквального тлумачення положень вітчизняного законодавства, яке є недосконалим, а на основі аналізу мети прийняття того чи іншого законодавчого акту та специфіки правовідносин, на правове регулювання яких він спрямований. з урахуванням синонімічного значення понять правової допомоги та правових послуг, а також їх фактичного ототожнення у положеннях вітчизняного законодавства, достатніх підстав для їх протиставлення немає. Інакше кажучи, категорії правових послуг і правової допомоги характеризуються максимально близьким змістом, проте різними сферами застосування: з урахуванням поширення на відносини з надання правових послуг норм ЦК України, категорія правових послуг є об’єктом зобов’язальних цивільно-правових правовідносин, а правова допомога, будучи закріпленою у положеннях Конституції України, за своєю сутністю є складовою понятійного апарату конституційного права. При цьому надання правових послуг є приватно-правовим інструментом практичної реалізації конституційного права на правову допомогу.
2
Подоляк, С. "Господарський договір про надання маркетингових послуг в Україні". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 119–24. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.978.
Full textAbstract:
У статті проводиться дослідження ефективності правового регулювання господарського договору про надання маркетингових послуг в законодавстві України в умовах ринкової економіки. Здійснюється аналіз сучасних підходів до загального визначення поняття господарського договору відомих українських вчених-правознавців. За допомогою синергетичного методу досліджено господарськийдоговір як відкриту самоорганізуючу соціально-правову систему. Розглянуто вербальну нормативно-правову модель системи господарський договір на базі якої розкрито його юридичну природу і сформульовано авторське визначення господарського договору як соціально-правової господарськоїсистеми, заснованої на угоді сторін, що слугує юридичною (правовою) підставою виникнення зобов’язальних правовідносин, за якими визнається юридичний (правовий) характер, таспрямованої на досягнення правової мети. Зроблено аналіз господарського договору про надання маркетингових послуг, розглянуто його конструкцію як соціально-правової господарської системи, виокремлені особливості окремих його структурних елементів. Доведено, що правова сутність госпо-дарського договору про надання маркетингових послуг повністю співпадає із запропонованим нами визначенням господарського договору як соціально-правової господарської системи. Важливою відмінністю господарського договору про надання маркетингових послуг нами визначено особливе значення економічної мети договору - отримання ефекту результативності маркетингових послуг, який не виникає в момент їх завершення, наслідком чого може бути не гарантованість результату послуги тобто слідування сформульованим рекомендаціям та пропозиціям, в тому числі, втіленим у маркетингову програму або стратегію, не гарантує одержання запланованого результату. Проведений аналіз чинного законодавства України в сфері надання послуг довів, що українське законодавство досі не передбачило механізмів правового регулювання господарських договорів про надання маркетингових послуг, які мають свою специфіку та особливості. Запропоновано основні напрямки удосконалення господарського законодавства України в цьому питанні.
3
Остафійчук, Л. А. "Етичні аспекти укладення договору про надання правової допомоги адвокатом". Форум права 61, № 2 (2020): 41–55. https://doi.org/10.5281/zenodo.3702449.
Full textAbstract:
<strong>Постановка проблеми</strong>. Етико-правові вимоги при укладенні договору про надання правової допомоги адвокатом є актуальним напрямом дослідження в правовій науці, що має важливе методологічне значення в практичній діяльності адвоката. <strong>Метою</strong> статті є формування дефініції поняття "етико-правових вимог при укладенні договору про надання професійної правової допомоги адвокатом" та обґрунтування пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України та Правил адвокатської етики. <strong>Використані методи:</strong> діалектичний – для дослідження процесу розвитку проблеми моральної оцінки справи при укладенні договору про надання правової допомоги адвокатом; герменевтичний, який забезпечив встановлення меж тлумачення поняття; аналізу – дозволив висвітлити стан наукової проблеми; формально-логічний, статистичний та документального аналізу – для аналізу змісту законодавчих та інших нормативно-правових актів. <strong>Результати</strong>. Досліджено витоки виникнення етичної проблеми моральної оцінки справи при прийнятті доручення на ведення справи адвокатом, висвітлено дискусійність питань етики прийняття адвокатом доручення на ведення неперспективної справи та співвідношення принципу доброчесності і адвокатського гонорару в контексті етики укладення договору про надання правової допомоги; з’ясовано наявність морального аспекту при наданні правової допомоги адвокатом за дорученням Центру безоплатної вторинної правової допомоги; запропоновано зміни та доповнення до Законів України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", "Про безоплатну правову допомогу", Правил адвокатської етики. <strong>Висновки. </strong>Доведено, що універсальних етичних критеріїв до вибору справи адвокатом не сформовано. Під "етико-правовими вимогами при укладенні договору про надання професійної правової допомоги адвокатом" слід розуміти "сукупність правових і моральних правил, що пред’являються до адвокатської діяльності на етапі знайомства зі справою (правовою ситуацією) довірителя, що регулюють оцінку вимог і обставин, які сприяють або перешкоджають укладенню чи відмові в укладенні договору про надання професійної правової допомоги, а також одночасно виступають гарантією дотримання законних інтересів осіб, які звернулися за цією допомогою, та гарантією надання адвокатами кваліфікованої професійної правової допомоги". Запропоновано доповнити Правила адвокатської етики новим принципом "обачності (обережності)" адвоката у виборі справи на етапі прийняття рішення щодо укладення договору про надання правової допомоги. <strong>Problem statement</strong>. Ethical and legal requirements when concluding an agreement on legal aid assistance by a lawyer is a relevant area of research in legal science, which is of great methodological importance in the practice of the lawyer. The <strong>purpose </strong>of the article is to formulate a definition of the concept of "ethical and legal requirements when concluding an agreement on the provision of professional legal assistance by a lawyer" and to substantiate proposals for improvement of the current legislation of Ukraine and the Rules of Attorneys' Ethics. The <strong>methods </strong>used are: dialectical – for research TION process in the development of the problem of moral evaluation of the case when concluding a contract for legal aid by a lawyer; hermeneutic, which ensured the establishment of the limits of the interpretation of the concept; analysis – allowed to highlight the state of the scientific problem; formal-logical, statistical and documentary analysis – for the analysis of the content of legislation and other normative legal acts. <strong>Results. </strong>The origins of the ethical problem of moral evaluation of the case when taking a warrant by a lawyer are investigated, the issues of ethics of a lawyer's warrant for a non-prospective case are discussed, and the relation between the principle of integrity and attorney's fees in the context of the ethics of contracting; the existence of a moral aspect in the provision of legal assistance by a lawyer on the request of the Center for Secondary Legal Aid; Amendments to the Laws of Ukraine "On Advocacy and legal activity", "On Free Legal Aid" and the Rules of Attorney Ethics have been proposed. <strong>Conclusions. </strong>Proved that the universal Ethical criteria in the choice of cases a lawyer have not been formed. The "ethical and legal requirements for the conclusion of a contract for the provision of professional legal assistance by a lawyer" should mean "the set of legal and moral rules that are brought to the lawyer's activity at the stage of acquaintance with the case (legal situation) of the principal, governing the assessment of requirements and circumstances, which facilitate or impede the conclusion or refusal of a contract for the provision of professional legal assistance, and at the same time act as a guarantee of respect for the legitimate interests of the persons seeking this assistance, who have sought this assistance and the guarantee of the provision of qualified professional legal assistance by the lawyers. "It is proposed to supplement the Law of Ethics with the new principle of "caution (caution)"of the lawyer in the choice of the case at the stage of deciding on the conclusion of the legal aid agreement.
4
Бакшеєв, Олександр Сергійович. "ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПРАВНИЧОЇ ДОПОМОГИ ІЗ НЕПОВНОЛІТНЬОЮ ОСОБОЮ". New Ukrainian Law, № 3 (12 серпня 2024): 154–58. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2024.3.19.
Full textAbstract:
Мета: аналіз особливостей укладення договору про надання правничої допомоги із неповнолітньою особою, окреслення потенційних теоретичних та практичних проблем захисту адвокатом прав дитини, що виникають у зв’язку з неможливістю укладення договору та визначення ефективних шляхів для їх подолання. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались такі методи наукового пізнання як: порівняльно-правовий, системно-структурний, аналізу та синтезу. Результати. В результаті дослідження визначено особливості укладення договору про надання правничої допомоги малолітньою, неповнолітньою особою та проаналізовано судову практику в частині повноважень адвоката представляти інтереси неповнолітньої особи на підставі договору про надання правничої допомоги, який не був погоджений законними представниками дитини. Вказано, що норми Цивільного кодексу України та закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» фактично унеможливлюють укладення договору про надання правничої допомоги із малолітньою особою за відсутності схвалення з боку законних представників, що суперечить закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Запропоновано внести зміни до закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» нормою, згідно якої договір про надання правничої допомоги може бути укладено будь-якою фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років. Договір про надання правничої допомоги із особою у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може бути укладений виключно на безоплатній основі.
5
КЛОЧКО, Олексій, та Анжела ПОЛЯНИЧКО. "РЕАЛІЗАЦІЯ ФОРМИ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ НА РИНКУ ПРАЦІ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Humanitas, № 4 (11 грудня 2023): 87–91. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2023.4.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена визначенню загальних шляхів реалізації форми трудового договору на ринку праці, окреслено реалії та перспективи його застосування на ринку праці України. У дослідженні акцентовано увагу на тому, що саме укладання трудового договору є доказом офіційного працевлаштування працівника, включення його до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, із наданням соціальних гарантій допомоги й захисту від більшості соціальних ризиків. Указано, що трудовим договором названо офіційну угоду між найманим працівником й роботодавцем, згідно якого працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, із дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець, у свою чергу, зобов’язаний виплачувати йому заробітну плату, забезпечувати гідні умови праці. У дослідженні зробили спробу дати порівняльну характеристику трудовому договору та цивільно-правовій угоді. Установлено, що цивільно-правова угода визначена чинним законодавством як угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, фірмою) на виконання першим певної роботи (у формі договору підряду, договору про надання послуг тощо), предметом якого є надання визначеного заздалегідь результату праці. Наголошено на суттєвих відмінностях трудового договору та цивільно-правової угоди. Важливим залишається чітке розмежування видів трудового договору, а також суттєвих відмінностей між трудовим договором та цивільно-правовою угодою та законодавчо обґрунтоване їх використання під час оформлення трудових відносин. Дійшли висновку, що трудовий договір є угодою щодо здійснення й забезпечення функції трудової діяльності. Предметом трудового договору є власне праця працівника у процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт чи послуг.
6
Кілічава, Т. ""Зразок договору про надання правової допомоги адвокатом"". Юридичний журнал, № 10 (112) (2011): 118–21.
Find full text
7
Кілічава, Т. ""Зразок договору про надання правової допомоги адвокатом"". Юридичний журнал, № 10 (112) (2011): 118–21.
Find full text
8
Хорошенюк, Оксана Вікторівна, та Олександра Олександрівна Доценко. "ПРАВО НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 71–75. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.10.
Full textAbstract:
У статті розглянуто окремі аспекти права на медичну допомогу як одного з основоположних особистих немайнових прав фізичної особи. Звертається увага на недостатність нормативно-правового регулювання правовідносин в означеній сфері, а також на потребу в осучасненні нормативно-правової бази. Вказується на актуальність теми дослідження, що пов’язано зі стрімким розвитком відносин у галузі медичного права. Розглядається структура права на медичну допомогу. У цій структурі, виходячи з аналізу норм національного законодавства, виділяють право на ефективне та доступне медичне обслуговування, в тому числі на безоплатну медичну допомогу; право на вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря і закладу охорони здоров’я; право на медичну інформацію; право на таємницю про стан здоров’я; право на інформовану добровільну згоду на медичне втручання; право на відмову від медичного втручання; право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Пропонується до означеної структури включити також право на медичну реабілітацію та право на вакцинацію. У статті окрема увага приділяється етичним та правовим питанням трансплантації анатомічних матеріалів людини в Україні. Зауважується, що трансплантацію слід розглядати саме під кутом права на медичну допомогу. Звертається увага на особливості цивільно-правового договору про надання медичних послуг, а також на особливості класифікації означених договорів. Підтримується з позиції практичності застосування класифікація, згідно з якою означені договори поділяють на а) договори про медичне обслуговування населення, б) договори про надання медичних послуг, в) змішані договори на надання медичних та інших послуг, г) договори в медичній сфері, які забезпечують надання медичних послуг або медичної допомоги.
9
Дмитрук, І. М. "Правові інструменти впровадження децентралізації в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (12 серпня 2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1828.
Full textAbstract:
Досліджується впровадження та посилення таких правових інститутів, як місцевий референдум та адміністративний договір на теперішньому етапі децентралізації в Україні. Проводиться аналіз нормативно-правової бази, в результаті якого формуються висновки про відсутність достатнього правового регулювання місцевого референдуму, що суперечить нормам Конституції України.
 Референдум повинен існувати в демократичному суспільстві, адже він може бути використаний як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, які інколи піддаються суперечливим мотиваціям найактивнішими громадянами. Місцевий референдум допоможе жителям громади легітимізувати свої рішення безпосередньо. Установча влада в Україні належить до виключного права українців, тому найближчим часом необхідно прийняти Закон «Про місцеві референдуми», щоб ввести в українське законодавство ключовий інструмент демократії та підкріпити норми Конституції не формальними положеннями, а дієвими кроками.
 Адміністративний договір, як інструмент договірного врегулювання правових відносин, що можуть скластися чи складатимуться з органами влади та територіальною громадою, потребує частішого використання на практиці. Причиною виникнення адміністративного договору може бути як закон, де чітко мають встановлюватися умови таких правових відносин, так і рішення ради про делегування публічно-владних управлінських функцій для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень, для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, замість видання індивідуального акта для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
 Тут договір постає як необхідність врегулювання правових відносин між суб'єктами цих відносин, одним із яких є суб'єкт публічного права. Правова природа таких договорів є досить дискусійною. Використання адміністративного договору прискорить ефективну діяльність територіальних громад і органів державної влади та надихне їх до значно оперативнішого впровадження прийнятих рішень у життя. Не можливо впроваджувати процеси децентралізації без розширення правових інструментів, які мають бути справедливо ввірені саме народу.
10
ЯНОВСЬКА, ОЛЕКСАНДРА. "Підтвердження повноважень адвоката: презумпція добросовісності". Право України, № 2019/12 (2019): 204. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-204.
Full textAbstract:
Авторитет державних органів спирається на владні повноваження і підтримку всього державного апарату, натомість авторитет адвокатури має одну опору – суспільну довіру. Довіру, як відомо, досить важко здобути і легко втратити, особливо у такій конфліктній сфері, як робота адвоката в суді. Участь у вирішенні правових конфліктів вимагає від адвоката дотримання певних морально-етичних вимог, які він реалізує під час виконання своїх повноважень. Аналіз існуючого у сфері адвокатури наукового доробку свідчить про епізодичність вивчення проблематики підтвердження повноважень адвоката. Однак, як свідчить судова практика, вже на етапі підтвердження своїх повноважень як представника чи захисника в адвокатів виникають певні проблеми, які потребують не тільки нормативної визначеності, а й зміни сприйняття адвокатів як рівноправних учасників правовідносин у судах, які дотримуються комплексної системи етичних засад адвокатської діяльності, що передбачає добросовісне використання адвокатами своїх професійних прав. Метою статті є вирішення наукового завдання щодо аналізу та систематизації підходів у судовій практиці стосовно належного підтвердження повноважень адвоката у судовому процесі в Україні та обґрунтування доцільності запровадження презумпції добросовісності дій адвоката щодо підтвердження своїх повноважень. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Водночас є певні відмінності щодо підтвердження повноважень адвоката в різних видах судочинства. Крім переліку документів, який має бути подано для підтвердження повноважень адвоката, також у судовій практиці існує певна неузгодженість щодо обов’язковості подання оригіналів документів, що посвідчують повноваження адвоката у суді. Також у судовій практиці щодо належного підтвердження повноважень адвоката у судовому процесі дискусійним залишається питання стосовно правильного заповнення обов’язкових реквізитів ордеру на надання правової допомоги. Крім того, слід пам’ятати, що відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе безпосередньо адвокат. При цьому чинним законодавством України передбачено кримінальну та дисциплінарну відповідальність адвоката за надання недостовірних даних в орде рі. Зокрема, у ст. 4001 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну відповідальність адвоката за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а також умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правової допомоги. Дисциплінарна відповідальність адвоката за надання недостовірних даних в ордері настає в порядку розділу VI Закону України “Про адво катуру та адвокатську діяльність”. Очевидно, що застосування судом правових норм і вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватися з урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Водночас формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судо вий розгляд. Варто зауважити, що багатьох проблем, які виникають під час підтвердження адвокатом своїх повноважень як представника чи захисника в різних видах судочинства можна було б уникнути, якби суди, оцінюючи правомочність адво ката на здійснення тих чи інших процесуальних дій, застосовували презумпцію добросовісності реалізації адвокатом своїх договірних зобов’язань щодо надання професійної правової допомоги. Загалом, адвокат, який у своїй діяльності дотримується не тільки норма права, а й етичних засад, має дотримуватися певних вимог, що свідчитимуть про чесність, сумлінність і відповідальність його як представника чи захисника прав та законних інтересів учасника судового провадження. Дотримуючись означених вимог, адвокат створюватиме об’єктивні умови для презюмування його добросовісності судом. Аналіз і систематизація підходів у судовій практиці щодо належного підтвердження повноважень адвоката у судовому процесі в Україні надали змогу зробити такі висновки: 1) підтвердження повноважень адвоката як представника чи захисника у судовому процесі є важливим етапом реалізації ним своїх професійних прав та обов’язків; 2) надмірний формалізм із боку суду при здійсненні перевірки правомоч ності адвоката в судовому процесі здатен призвести до порушення права на доступ до суду, що, зі свого боку, є складовим права на справедливий судовий розгляд; 3) сьогодні, на жаль, відсутня єдність судової практики в питаннях підтвердження повноважень адвокатом, що обумовлено недостатнім нормативним урегулюванням таких проблемних питань, як вичерпний перелік документів, що підтверджують повноваження адвоката, та чітка регламентація порядку оформлення ордеру як основного документа, що підтверджує повноваження адвоката; 4) з метою забезпечення права на доступ до суду та з урахуванням запровадження кримінальної відповідальності адвокатів за неправдиве повідомлення суду про свої повноваження, доцільним є запровадження презумпції добросовісності при здійснен ні судами перевірки повноважень адвоката як представника чи захисника в судо вому процесі.
11
Постригань, Т. Л., та Т. Г. Головань. "ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ ЗА УЧАСТЮ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ Є ПІДОЗРЮВАНИМИ, ОБВИНУВАЧЕНИМИ У ВЧИНЕННІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 41 (2025): 123–32. https://doi.org/10.34142/23121661.2025.41.13.
Full textAbstract:
У статті розкрито важливі правові аспекти реалізації програми відновного правосуддя за участю неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення, що відбувається на основі системи надання безоплатної правової допомоги. Автори проаналізували міжнародні документи, зокрема Рекомендацію CM/Rec(2018)8 та Рекомендацію № R(99)19 Ради Європи, Закон України «Про медіацію», Порядок реалізації пілотного проекту. «Програма відновного правосуддя за участю неповнолітніх, підозрюваних або обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення» та дослідження науковців з державно-правове регулювання відновного правосуддя за участю неповнолітніх, які є підозрюваними чи обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення. Автори досягли поставленої мети, з’ясували окремі питання правового регулювання відновного правосуддя за участю неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема такого як медіація, надали рекомендації щодо застосування процедури медіації та її правового характеру. регулювання. Визначено підстави та порядок застосування процедури медіації, порядок складання доручення, договору та угоди зі сторонами медіації. За результатами дослідження авторами запропоновано законодавчо визначити «комедія», зокрема, у Порядку реалізації пілотного проекту «Програма відновного правосуддя за участю неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими». про вчинення кримінального правопорушення». З метою формування єдиної практики використаннятакого виду медіації, як комедія, автори рекомендували у разі множинності учасників медіації – неповнолітніх оформляти довіреності одночасно на двох медіаторів. При цьому в довіреності повинні бути вказані всі неповнолітні особи – учасники медіації, у такому випадку медіатори підписують договір з усіма учасниками медіації та угоди окремо між кожною неповнолітньою особою та потерпілим.
12
Мельник, Олександр Сергійович. "ЕЛЕКТРОННИЙ ПІДПИС ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ АДВОКАТА ПРИ ОТРИМАННІ ДОКАЗІВ У СПРАВАХ ПРО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ: ПРАВОВІ КОЛІЗІЇ ТА ПРАКТИКА". New Ukrainian Law, № 2 (30 травня 2025): 227–33. https://doi.org/10.51989/nul.2025.2.28.
Full textAbstract:
Стаття присвячена комплексному аналізу проблем, що виникають при застосуванні електронного підпису адвокатами під час реалізації їхніх професійних повноважень, зокрема, щодо отримання доказів, необхідних для ведення справ про розірвання шлюбу. Особливу увагу приділено труднощам, які виникають при зверненні до органів державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) з метою отримання дублікатів документів, зокрема свідоцтв про шлюб, на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного в електронній формі та підписаного кваліфікованим електронним підписом (КЕП).Актуальність теми дослідження зумовлена кількома факторами: стрімкими процесами цифровізації правосуддя та суспільних відносин загалом; необхідністю забезпечення ефективного та безперешкодного доступу до правосуддя для всіх громадян; а також особливими викликами, спричиненими воєнним станом в Україні, коли значна кількість клієнтів адвокатів перебуває за кордоном або є внутрішньо переміщеними особами, що ускладнює традиційні способи взаємодії та отримання документів. У статті детально досліджується чинне правове регулювання використання електронних довірчих послуг та електронного документообігу в Україні. Окрема увага приділяється презумпції відповідності КЕП власноручному підпису та юридичній силі електронних документів, підписаних КЕП. Центральною частиною дослідження є аналіз правових колізій, що виникають між нормами законодавства вищої юридичної сили (законами України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, що регулюють діяльність органів ДРАЦС. Розкривається проблема відмови органів ДРАЦС визнавати договори про надання правової допомоги, укладені в електронній формі та підписані КЕП, як підставу для видачі дублікатів документів. Така практика створює штучні бар’єри для адвокатів та їхніх клієнтів, нівелюючи переваги електронного документообігу. Також висвітлюються проблеми судової практики щодо прийняття електронних доказів та підтвердження повноважень адвоката в цивільному процесі, аналізується позиція Верховного Суду щодо неприпустимості надмірного формалізму. На основі проведеного аналізу обґрунтовується нагальна необхідність удосконалення нормативного регулювання та практики застосування електронного підпису адвокатами. Формулюються конкретні пропозиції щодо внесення змін до Правил ДРАЦС, розробки технічних механізмів перевірки КЕП, видання роз’яснень Міністерством юстиції України, а також розвитку цифрової інфраструктури та формування прогресивної судової практики. Метою цих заходів є забезпечення ефективної реалізації прав адвокатів та їх клієнтів на отримання правової допомоги та доступ до правосуддя в умовах цифрової трансформації.
13
Вайцеховська, О. Р. "ПРАВОВА ПРИРОДА ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ З КРАЇНАМИ-ЧЛЕНАМИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 10 (18 листопада 2021): 97–102. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-13.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню механізмів фінансування Міжнародного валютного фонду. На підставі проаналізованої наукової літератури з даної проблематики висвітлено спектр діаметрально різних поглядів на правову природу фінансування МВФ, а саме механізм фінансування МВФ розглядається науковцями як: 1) кредит; 2) відсутність кредитних відносин, оскільки має місце купівля валюти; 3) міжнародний договір; 3) відсутність договірних відносин, оскільки міжнародна угода між МВФ і країною, якій надається фінансування, не укладається. Проаналізовано нормативно-правове підґрунтя та умови надання фінансової допомоги Фонду кра- їнам-членам. Проілюстровано організаційно-правові особливості процедури отримання валютних коштів на прикладі фінансування України, висвітлено основний зміст таких документів, як Лист про наміри та Меморандум про економічну та фінансову політику. Визначено, що механізми фінансування МВФ: 1) ані формально, ані структурно не належать до системи міжнародних договорів, а виступають особливим правовим механізмом у формі односто- ронніх рішень щодо надання фінансування країні-члену; 2) за змістом домовленостей не належать до кредитних договорів, а є купівлею-продажем відповідної валюти (але за функціональним призначенням подібні до кредитних договорів). Встановлено, що, незважаючи на відсутність юридично оформленого індивідуального кредитного договору між МФВ і країною-членом, практика відносин свідчить, що цей факт не зменшує ймовір- ність виконання відповідних зобов’язань з боку країн через такі чинники: 1) зобов’язання, що виплива- ють із механізмів фінансування, виконуються як такі, що випливають зі Статуту МВФ; 2) автори- тет МВФ як центральної інституції в міжнародному валютному правопорядку; 3) репутаційні ризики у випадку порушення країною умов механізму фінансування.
14
Basiuk, Yurii. "ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОВІДНОСИН АДВОКАТА З КЛІЄНТОМ У СУЧАСНИХ УМОВАХ". Law Review of Kyiv University of Law, № 1 (31 березня 2023): 176–79. http://dx.doi.org/10.36695/2219-5521.1.2023.37.
Full textAbstract:
У статті представлено результат теоретичного осмислення та моделювання оптимальної трансформації етичних засад взаємовідносин адвоката з клієнтом у сучасних умовах, насамперед в умовах воєнного стану. Запропоновано підхід до укладення договору про надання правової допомоги на користь клієнта іншою особою, досліджено особливості підстав відмови адвоката від прийняття доручення до виконання, розкрито напрями вдосконалення правового регулювання інформування клієнта адвокатом про стан виконання доручення. Також досліджуються особливості гарантування адвокатської таємниці та особливості гонорарних відносин адвоката з клієнтом в умовах воєнного стану. Підтверджується теза про те, що взаємовідносини адвоката з клієнтом будуються на базових етичних засадах, які є незмінними. Проте форма реалізації таких засад має відповідати вимогам воєнного часу.
15
Сапітон, Д. В. "ЩОДО ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ГІГКОНТРАКТУ ЯК ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 38 (2023): 158–65. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2023.38.21.
Full textAbstract:
Автор досліджує правову природу «гіг-контракту» як способу реалізації права на працю в правовому режимі Дія Сіті. У статті проводиться думка про те, що хоча закон і визначає гіг-контракт як цивільно-правовий договір, однак з огляду на покладення обов’язку на резидента Дія Сіті, щодо забезпечення належних умов для виконання робіт та/або надання послуг, визначення соціальних гарантій для гіг-спеціалістів – дає змогу стверджувати, що гіг-контракт це гібридний правовий механізм цивільного та трудового права. На думку автора, указівка в законі про можливість покладення на гіг-спеціаліста виконання функцій певної посади та можливість залучення локальних трудових нормативноправових актів до гіг-контракту – дає змогу здійснювати опосередковане регулювання відносин між гіг-спеціалістом та резидентом Дія Сіті за допомогою інструментів трудового права. Окрім того, автор зазначає, що виокремлення частини суспільних відносин у сфері інформаційних та телекомунікаційних технологій, для якої було б природнім зашитись у площині трудового права – пов’язано з надмірною врегульованістю чинного трудового законодавства, відсутністю норм права, які б відповідали інтенсивним змінам на ринку праці. Автор зазначає, що такі тенденції повинні стимулювати трудове законодавство до його реформування таким чином, щоб укладення гіг-контрактів було частіше виключенням, ніж правилом.
16
Завидняк, І. О. "СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ВІДЕОТЕХНОЛОГІЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ". Ірпінський юридичний часопис, № 1(10) (6 грудня 2023): 210–18. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-1(10)-2023-210-218.
Full textAbstract:
У статті розглянуто процес становлення правового регулювання застосування відеотехнологій у кримінальному процесі. Досліджено основні етапи розвитку правового регулювання застосування відеотехнологій у сфері кримінального судочинства. Наголошено, що у 90-х роках минулого століття та на початку ХХІ століття відеоконференцзв’язок здебільшого згадувався в контексті боротьби з міжнародною злочинністю як спосіб процесуальної протидії транснаціональним злочинам, а також як засіб захисту свідків, яким загрожує небезпека.
 Проаналізовано основні міжнародні договори у сфері кримінального судочинства для України. До них віднесено: Конвенцію про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу (2000 рік). Ця Конвенція стала одним з перших нормативно-правових актів, який окремо регулює взаємовідносини держав щодо надання взаємної правової допомоги з використанням відеотехнологій, зокрема відеоконференцзв’язку, встановлює порядок обміну електронними доказами, визначає порядок застосування відеоконференцзв’язку, а також вказує на те, що така технологія має бути забезпечена відповідними міжнародними інструментами, включаючи Європейську конвенцію 1950 року; Конвенцію проти транснаціональної організованої злочинності (2000 рік), у якій відеоконференцзв’язок розглядається як засіб захисту свідків та потерпілих; Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (2001 рік), який допускає допит з відеоконференції не лише свідків, а й експертів та обвинувачених; Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції (2003 рік) тощо.
 Визначено, що міжнародні акти, ратифіковані Україною, досить детально регулюють застосування лише двох відеотехнологій – відеоконференцій та відеозаписів судових засідань. За аналогією таке регулювання можна застосовувати до вебконференцій. Це пов’язано з тим, що до завданнь органів міждержавної взаємодії входить встановлення комунікації між державами з метою координації розслідування транскордонних злочинів і залучення винних осіб до кримінальної відповідальності. 
 Акцентовано увагу на неможливості розгляду питання про правове регулювання застосування відеотехнологій без аналізу рішень Європейського суду з прав людини. У зв’язку з цим визначено, що: по-перше, Європейський Суд вважає, що така форма участі особи в судовому процесі, як відеозв’язок не є неприйнятною відповідно до поняття справедливого та публічного розгляду; по-друге, застосування у кримінальному судочинстві відеотехнологій має супроводжуватися наданням учасникам судочинства відповідних процесуальних гарантій; по-третє, участь у судовому засіданні через відеотехнології не повинна ставити будь-яку зі сторін у нерівне становище зі стороною, яка присутня в засіданні особисто.
 Встановлено, що саме міжнародні норми мають бути орієнтиром у питаннях гарантій застосування відеотехнологій. Саме вони становлять міцну основу для захисту прав особи у кримінальному судочинстві, яка здебільшого має бути імплементована у національне законодавство та поширена на всі випадки застосування відеотехнологій, а не лише на випадки взаємодії в рамках міжнародного співробітництва та для технологій відеоконференцзв’язку, вебконференцій та відеозаписів судових засідань.
17
Мирославський, С. В. "СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕНЬ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 47 (9 березня 2024): 161–80. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461/2024-47-1-161-180.
Full textAbstract:
Ціллю статті є: дослідження і виявлення на основі аналізу наукових праць українських юристівактуальних напрямів наукових досліджень договірних відносин, їх систематизація за предметноюознакою, визначення найбільш важливих для дослідження аспектів, пропозиція нових напрямів науковихдосліджень договірних відносин з урахуванням сучасних соціально-економічних реалій та рівня розвиткунауково-технічного прогресу. Методи дослідження. Під час проведення цього дослідження булозастосовано метод аналізу, за допомогою якого визначено основні групи наукових робіт, які з допомогоюінших методів систематизовано. Метод порівняння дозволив виокремити потрібні роботи і їх змістсеред усього масиву правових досліджень. Системно-структурний метод також сприяв формуваннюстрункої системи напрямів наукових досліджень і безпосередніх наукових робіт у галузі договірногоправа. Застосування порівняльно-правового й історично-правового методів дозволило розширитисвітогляд і пропонувати вихід на якісно новий рівень наукових досліджень договірних відносин унайближчій перспективі. Висновки і пропозиції. На основі проведеного аналізу виявлено ісистематизовано актуальні напрями наукових досліджень договірних відносин: І. Дослідженнязагальнотеоретичних положень про договори та господарські договори; ІІ. Дослідження станузабезпечення дії принципу свободи договору; ІІІ. Дослідження особливостей господарських договорів, щорізняться за способами укладення; ІV. Дослідження загальних положень про істотні умови договору;V. Дослідження безпосередньо окремих істотних умов договору: - дослідження предмета договору;- дослідження об’єкта договору; - дослідження формування і визначення ціни договору; - дослідженнястроку договору; VІ. Дослідження відносин, що випливають із «майнових» договорів – договорів ізволодіння, користування і розпорядження майном, управління ним, надання майна чи майнових прав воренду, лізинг, концесію; VІІ. Дослідження договорів, що укладаються у сфері транспорту;VІІІ. Дослідження акціонерних і корпоративних договорів; ІХ. Дослідження інвестиційних договорів;Х. Дослідження договорів про спільну господарську діяльність (договорів простого товариства);ХІ. Дослідження договорів, що укладаються в агропромисловому комплексі; ХІІ. Дослідження медичнихдоговорів; ХІІІ. Дослідження договорів про надання послуг, договорів у сфері господарсько-торговельноїдіяльності та інших договорів у сфері підприємницької діяльності; ХІV. Дослідження електронних договорів і суміжних із ними цифрових договорів, смарт-договорів, «e-contracts». Зроблено висновок про прогресивність дослідження відносин між учасниками електронних договорів і суміжних із ними цифрових договорів, смарт-договорів, «e-contracts», широке використання яких у сфері господарювання сприятиме економії часу, фінансових і матеріальних ресурсів. Ключові слова: господарський договір, принцип свободи договору, істотні умови договору, предмет договору, ціна договору, «майновий» договір, транспортний договір, корпоративний договір, електронний договір, смарт-договір, «e-contract».
18
Фурса, Є. Є. "ПОСВІДЧЕННЯ КОНСУЛОМ ШЛЮБНИХ ДОГОВОРІВ: СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО» ТА МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (21 серпня 2022): 132–36. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.1031.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано діяльність консула із вчинення такої нотаріальної дії як посвідчення шлюбу як нареченими, так і подружжям. У зв’язку з тим, що український консул здійснює свою діяльність на території іноземної держави, то суб’єктами звернення до нього за вчиненням нотаріальної дії можуть бути як громадяни України, іноземні суб’єкти та особи без громадянства. Тому досить важливим при посвідченні консулом шлюбного договору вибір права, яке підлягає застосуванню. Тому з цієї метою автором проаналізовані норми Закону України «Про міжнародне приватне право» та норми міжнародних актів щодо шлюбних договорів. Автором проаналізована ст. 3 даного Закону, де йдеться про: «Якщо міжнаріодним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору». Зроблений висновок про те шо, міжнародні договори мають перевагу над правилами, встановленими у Законі, але це положення Закону варто розглядати в дії. Наданий науковий коментар Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах у контексті можливості застосування її норм консулом при посвідчення шлюбного договору. У контексті авторського налізу ст. 27 цієї Конвенції також акцент зроблено на регламентації відносини подружжя у Договорах між Україною і про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах і Литовською Республікою, Республікою Грузія Естонською і Латвійською Республікою Надано аналіз шлюбних і подібних до них договорів в Бразиліі, Італії. Зроблено висновок про те, що шлюбний договір – це основний закон для подружжя, що може бути підтверджено й ч. 3 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», де встановлена можливість здійснити вибір права щодо правочину в цілому або його окремої частини. В такому варіанті матиме місце синтез двох правових систем, що так само зумовлено принципом свободи договору та волею сторін договору. І хоча в ч. 4 ст. 5 Закону зроблено наголос на тому, що вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим, Але автор вважає, така вимога Закону суперечить принципу свободи договору, оскільки в основі договору лежать права та обов’язки подружжя, а не правові системи. Не має проблем, коли частина договору буде складена згідно умов законодавства України, а частина згідно норм німецького або мексиканського права. Головне, щоб ці умови не суперечили одна одній, а права та обов’язки сторін були конкретними і здійсненними. Ці критерії й має, на нашу думку, відстежувати консул та враховувати при посвідченні шлюбних договорів, надаючи вичерпну консультацію заявникам.
19
ГОЛУБЄВА, Вікторія. "Міжнародно-правові особливості реалізації спадкових відносин". Foreign trade: economics, finance, law 139, № 2 (2025): 50–71. https://doi.org/10.31617/3.2025(139)05.
Full textAbstract:
Досліджено особливості міжнародного організаційно-правового регулювання спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом, з огляду взаємодії й взаємного впливу окремих аспектів публічно-правової та приватно-правової сфер. Актуальність питання полягає в масштабах міграційних процесів, які відбуваються у світі й у т. ч. повʼязані з Україною, що потенційно є однією з підстав виникнення взаємних спадкових прав і спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом. Внаслідок різноманітності та складності спадкових відносин, обтяжених іноземним елементом, організаційно-правові особливості, повʼязані з ними, складаються з приватно-правових і публічно-правових аспектів, що закріплені в численних міжнародних та національних джерелах. Узагальнено і систематизовано міжнародні договори, що регулюють спадкові відносини, ускладнені іноземним елементом, за просторовою і предметною ознаками, а також кількістю учасників і особливостями змісту; окрім того, приділено увагу чинності деяких з них для України. З погляду міжнародного і національного забезпечення, а також взаємоповʼязаності публічної та приватної сфер комплексно проаналізовано співвідношення окремих аспектів спадкових відносин з іноземним елементом та дипломатичних і консульських відносин між державами (за наявності) в контексті консульських конвенцій (договорів). Продемонстровано, як деякі національні організаційно-правові вимоги щодо особистої участі в тих чи інших етапах спадкування повʼязані з публічно-правовою сферою, а саме умовами перебування іноземців на території держави, візового/безвізового режиму. Проаналізовано низку взаємозумовлюючих міжнародних договорів, які регламентують вимоги щодо надання офіційним документам однієї держави юридичної сили на території іншої шляхом консульської легалізації, проставляння апостиля тощо. Особливу увагу, в контексті спадкових відносин з іноземним елементом, приділено договорам про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах, а також ролі в цьому процесі консульських установ.
20
АСТАФ’ЄВ, Д. С. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ІНОЗЕМЦЯМ, ЯКІ ТИМЧАСОВО ПЕРЕБУВАЮТЬ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ". Вісник Кримінологічної асоціації України 33, № 3 (2024): 519–32. https://doi.org/10.32631/vca.2024.3.48.
Full textAbstract:
Наукова стаття присвячена особливостям укладення договорів про надання медичних послуг іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України. Встановлено, що законодавство України не регулює особливості укладення договорів про надання медичних послуг. Зауважено, що медична допомога іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, надається на платній основі, але методики розрахунку вартості медичних послуг, наданих іноземним громадянам, не затверджено. Зроблено висновок, що заклад охорони здоров’я, який надав медичні послуги на платній основі, повинен мати підтвердні документи, тобто укладений у письмовій формі договір про надання медичних послуг. Запропоновано внести низку змін до національного законодавства, яке регулює укладення договорів про надання медичних послуг іноземним громадянам. Вказано, що у Цивільному кодексі України та Законі України «Про туризм» варто закріпити особливості укладення договорів про надання медичних послуг та особливості провадження діяльності з лікувально-оздоровчого туризму. Запропоновано у Законі України «Про правовий статус іноземців» передбачити, що медичні послуги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, надаються на платній основі на підставі договору про надання медичних послуг, який укладається уписьмовій формі.
21
Літвінова, Ірина, та Вікторія Колонська. "КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ ЯК ОСНОВОПОЛОЖНИЙ ПРИНЦИП ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТІВ". Scientific works of National Aviation University Series Law Journal "Air and Space Law" 4, № 73 (2024): 226–32. https://doi.org/10.18372/2307-9061.73.19472.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження конфіденційності як основоположного принципу діяльності адвоката, а також можливості адвокатів використовувати електронні технології та штучний інтелект при наданні правової допомоги своїм клієнтам з метою дотримання принципів конфіденційності в адвокатській діяльності. Методи дослідження: використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, використання яких дало можливість описати принцип конфіденційності в практичній діяльності адвокатів. Результати дослідження свідчать про те, що у випадках, коли функції штучного інтелекту використовуються при наданні правової допомоги, рекомендується передбачити в договорі окреме положення про те, чи дозволяє клієнт адвокату використовувати технології штучного інтелекту при наданні правової допомоги, і в якому обсязі. Обговорення: особливістю професії адвоката є те, що адвокати отримують від своїх клієнтів інформацію, яку вони не повинні розголошувати іншим особам за жодних обставин або яку вони зобов’язані зберігати в таємниці. Довіра клієнта до адвоката виникає лише за умови дотримання адвокатом принципу конфіденційності. Принцип конфіденційності у адвокатській діяльності прямо закріплений в українському законодавстві і є основоположним. Однак для дотримання принципу конфіденційності у адвокатській діяльності не тільки захисник, але й клієнт повинен забезпечити нерозголошення інформації іншим користувачам при використанні інформаційних технологій.
22
Миронова, Галина Анатоліївна. "Забезпечення прав фізичних осіб при наданні медичної допомоги в оновленому цивільному законодавстві України". Ius Privatum (legal doctrine and practice / правова доктрина і практика) 9-10, № 1-2 (2021): 23–32. https://doi.org/10.5281/zenodo.6370365.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням забезпечення прав фізичних осіб при наданні медичної допомоги в оновленому цивільному законодавстві України. Так, розглядаються юридичні чинники та передумови для початку та основні напрями рекодифікації норм цивільного законодавства; аналізується забезпечення права повнолітньої дієздатної фізичної особи на врахування її попередніх розпоряджень. Стверджується, що правове регулювання відносин при наданні медичної допомоги в Україні потребує коригування, зокрема, через пряме введення у законодавство нового інституту – попередніх розпоряджень пацієнта та нового учасника цивільних відносин – довіреної особи пацієнта, яка діє на підставі цивільно-правового договору. Здійснюється обґрунтування права лікаря відмовитися від здійснення медичного втручання (крім невідкладних ситуацій), що суперечить його переконанням. Робиться висновок, що у законодавстві України необхідно забезпечити прості та прозорі механізми реалізації права лікаря відмовитися від здійснення медичного втручання (крім невідкладних ситуацій), що суперечить його переконанням, процедури нагляду та оскарження, які відіграють істотну роль в забезпеченні того, щоб практика заперечення з міркувань совісті здійснювалася у законний спосіб. З метою узгодження існуючого правового регулювання особистих немайнових прав медичних працівників при наданні медичної допомоги на єдиних засадах європейського приватного права та легітимації в Україні інституту заперечення лікаря з міркувань совісті слід ввести відповідні зміни до ЦК України та до закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
23
Сокол, М. В. "Сім'я як суб'єкт соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері державних соціальних допомог". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 60–64. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).566.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідження правового статусу сім'ї, в т. ч. сім'ї з дітьми як суб'єкта соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері надання державних соціальних допомог. Проводячи аналіз ряду законодавчих актів, які містять положення щодо порядку надання соціального забезпечення сім'ям, зроблено висновок, що коли йдеться про сферу соціального страхування, то суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин виступає здебільшого окремий член сім'ї, а у сфері надання державних соціальних допомог законодавець виділяє сім'ю як колективного суб'єкта, закріплюючи її права та гарантії у сфері соціального захисту.
 Визначено та проаналізовано особливості право-суб'єктності цих учасників соціально-забезпечувальних правовідносин. Встановлено факт виникнення права та дієздатності сімей. Правоздатність сім'ї як колективного суб'єкта соціального-забезпечуваль-них правовідносин виникає з моменту її створення. Юридичними фактами, які підтверджують цю дію, є акти громадянського стану, наприклад, взяття шлюбу, усиновлення дитини, а також рішення суду та нотаріально посвідчений договір між чоловіком і жінкою, що встановлює факт наявності сімейних правовідносин (спільне проживання, спільне ведення господарства та взаємні права й обов'язки). Правоздатність сімей із дітьми виникає з моменту появи на утриманні та вихованні у сім'ї дитини. У свою чергу, галузева дієздатність такого суб'єкта у сфері надання державних соціальних допомог виникає з моменту настання ма-лозабезпеченості чи юридично значимих обставин, не пов'язаних із отримуваним сім'єю доходом.
 Зроблено висновок, що додатковими особливостями правосуб'єктності сімей із дітьми є: 1) наявність дітей; 2) встановлений правовий зв'язок між дитиною та суб'єктами, які здійснюють за нею догляд (кровний зв'язок, усиновлення, встановлення опіки чи піклування, передання дитини до прийомної сім'ї чи дитячих будинків сімейного типу); 3) спільне проживання дитини з особами, котрі здійснюють догляд за нею, проте останній критерій не є обов'язковим для всіх правовідносин.
 Сформульовано дефініцію сім'ї з дітьми як самостійного суб'єкта галузевих правовідносин: особи (мінімум двоє), які спільно проживають, крім випадку навчання дитини до досягнення нею 23 років, однією з яких виступає неповнолітня особа чи особа віком до 23 років, а також повнолітня особа, котра спільно проживає із батьками на підставі факту встановлення інвалідності, інші особи, що здійснюють турботу про дитину та перебувають із нею у відповідному правовому зв'язку.
24
Михайлів, М. О. "МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.930.
Full textAbstract:
Михайлів М. О. Міжнародні договори як джерело правового регулювання спадкування за заповітом в міжнародному приватному праві. – Стаття. У статті розглянуто питання правового регулювання відносин спадкування за заповітом з іноземним елементом за допомогою норм міжнародних договорів. Проведено аналіз різних видів міжнародних договорів з питань правового регулювання спадкування за заповітом з іноземним елементом, надано перелік таких договорів та проведено їх коротку характеристику. У статті звертається увага на те, що багатосторонніх міжнародних договорів у сфері міжнародного спадкування за заповітом є порівняно небагато, у зв’язку із чим більший успіх мала уніфікація колізійних норм щодо спадкування на регіональному рівні та у спосіб прийняття двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу. У статті звертається увага на те, що багатосторонні конвенції регулюють лише окремі питання спадкування, оскільки значні розбіжності, які існують у внутрішньодержавному регулюванні, становлять певні труднощі під час створення уніфікованих норм. У статті закцентовано увагу на різних підходах щодо колізійного регулювання питань спадкування за законом в двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу. Зокрема, міжнародні договори про правову допомогу, які містять колізійні норми щодо заповідальної здатності, надають перевагу не праву держави, у якій заповідач мав місце проживання, а праву держави, громадянином якої останній був на момент складення чи скасування заповіту. Провівши аналіз норм Регламенту ЄС № 650/2012 від 4 липня 2012 року, звертається увага на те, що за загальним правилом до регулювання спадкових правовідносин застосовується право держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання на момент смерті. Проте заповідач має право обрати право держави, громадянином якої він був на момент такого вибору чи на момент смерті. За цим правом визначається, зокрема, здатність особи на складення заповіту. Як підсумок запропоновано класифікацію міжнародних договорів у сфері спадкування за заповітом за такими критеріями, як кількісний склад, види норм, які містяться в таких міжнародних договорах, та сфера їх дії.
25
Гніденко, В. І., та Є. П. Медведєв. "ОКРЕМІ ПИТАННЯ ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ПОСЛУГ У МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕННЯХ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (42) (27 січня 2022): 63–70. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-63-70.
Full textAbstract:
У статті досліджено окремі питання договірного регулювання надання транспортних послуг у мультимодальних перевезеннях. У світлі прийняття нового для нашої країни закону «Про мультимодальні перевезення» це питання набуло нового значення та важливості. У статті відзначено, щотермін «мультимодальне перевезення» означає перевезення вантажів кількома видами транспорту за допомогою одного договору перевезення. На жаль, технічні розробки мультимодальних перевезень вантажів не підкріплені належною законодавчою базою. Прийняття закону дозволить врегулювати мультимодальні перевезення та визначити правове поле розвитку сучасних способів доставки вантажів. А це, у свою чергу, дозволить підвищити якість обслуговування споживачів транспортних послуг, знизити екологічні навантаження на природне середовище, а також прискорити рух товарів між Україною та ЄС. У статі говориться, що транспортна галузь є основою для прискорення розвитку національної економіки шляхом створення безпечної, надійної, ефективної мультимодальної транспортної системи, що базується на ринкових принципах та відповідає потребам української промисловості.
 Ключові слова: транспортні послуги, пряме змішане сполучення, перевезення вантажів, оператор мультимодального перевезення, перевізний документ, мультимодальне перевезення, договір мультимодального перевезення.
26
Саванець, Л. М., та Г. М. Cтахира. "Концепція договору постачання цифрового контенту в умовах адаптації договірного права України до acquis communitare ЄС". Форум права 61, № 2 (2020): 56–64. https://doi.org/10.5281/zenodo.3702455.
Full textAbstract:
<strong>Постановка проблеми.</strong> Поява глобальної мережі Інтернет, нових технологій та новітніх способів комунікації значною мірою вплинули на зміни у праві. Перед вітчизняним законодавцем постала гостра необхідність як впровадження правових норм для регламентації відносин, що виникають, так і пристосування існуючих законодавчих положень до нових реалій. Саме тому, <strong>метою</strong> статті є формулювання концепції договору постачання цифрового контенту в умовах адаптації договірного права України до <em>acquis communitare</em> ЄС, виокремлення правових засад обігу цифрового контенту та обґрунтування необхідності внесення змін до Цивільного кодексу України шляхом його доповненням положеннями про договір постачання цифрового контенту Відповідно до поставленої мети основою <strong>методології </strong>дослідження стали діалектичний метод правового пізнання, застосування якого дало змогу виокремити договірну конструкцію постачання цифрового контенту та виділити її особливості, порівняльно-правовий метод пізнання, за допомогою якого здійснено аналіз положень вторинного права ЄС про обіг цифрового контенту та їх порівняння із відповідними нормами цивільного законодавства України, а також системно-функціональний метод при тлумаченні правових категорій, в результаті чого поглиблено та уточнено понятійно-категоріальний апарат цивільно-правового регулювання договірних відносин з обігу цифрового контенту. <strong>Результатом</strong> роботи є обґрунтування доцільності внесення змін до Цивільного кодексу України шляхом його доповнення нормами про договір постачання цифрового контенту. До переліку істотних умов вказаного договору запропоновано включити положення про його предмет – цифровий контент, що правомірно використовується постачальником на підставі ліцензійного договору, ціну (у відплатних договорах) та строк виконання сторонами своїх зобов’язань. <strong>Висновки</strong> У статті обґрунтовано доцільність виокремлення договірної конструкції постачання цифрового контенту, та необхідність її закріплення у Цивільному кодексі України. Здійснено термінологічне визначення сторін договору як: постачальника цифрового контенту – фізичної або юридичної особи, в тому числі суб’єкта підприємницької діяльності, та одержувача цифрового контенту, під яким слід розуміти фізичну та юридичну особу, що зобов’язується сплатити ціну договору, або вчинити іншу дію шляхом надання доступу до своїх персональних, чи будь-яких інших даних, та визначено істотні умови досліджуваного договору. <strong>Problem statement. </strong>The emergence of a global Internet network, new technologies and new ways of communication has greatly influenced the changes in law. The domestic legislator faces an urgent need both for the introduction of legal rules, for regulating the relations that arise, and for adapting existing legislative provisions to new realities. Therefore, the <strong>purpose</strong> of the article is to formulate the concept of contract for the supply of digital content according to adaptation of Ukrainian contract law to the EU <em>acquis communitare</em> to highlight the legal basis for the circulation of digital content and justify the need to amend the Civil Code of Ukraine, by supplementing it with the provisions on contract for the supply of digital content. In accordance with this goal, the main research <strong>methods</strong> are: the dialectical method of legal cognition, which made possible to distinguish the contractual structure for the supply of digital content and to highlight its features. A comparative cognition method that analyzes the provisions of EU secondary law on the supply of digital content and compares them with the relevant norms of Ukrainian civil law, as well as a system-functional method for interpreting legal categories, as a result, the conceptual and categorical apparatus of civil legal regulation of contractual relations on the supply of digital content has been deepened and clarified. <strong>The result</strong> of the study is to substantiate the feasibility of amending the Civil Code of Ukraine by supplementing it with the provisions on the contract for the supply of digital content. In the list of essential terms this contract it is proposed to include provisions on its subject – digital content, which is lawfully used by the supplier on the basis of the license agreement, the price (commutative contracts) and the terms of fulfillment by the parties of their obligations. <strong>Conclusions</strong>. The article substantiates the feasibility of distinguishing the contractual constructions for the supply of digital content, and the need to include it in the Civil Code of Ukraine. Identified the parties to the contract as: the digital content supplier – natural or legal person, including a business entity, and the digital content customer – natural or legal person who undertakes to pay the price of the contract or to take another action by giving access to it personal or any other data, as well as the essential terms of the contract are defined
27
Мілаш, В. С. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОВОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОГОВОРІВ ПРО НАДАННЯ КОНСАЛТИНГОВИХ ПОСЛУГ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 49 (3 червня 2025): 206–17. https://doi.org/10.33216/2218-5461/2025-49-1-206-217.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливим теоретичним та практичним аспектам договірного регулюваннявідносин, пов’язаних з наданням консалтингових послуг. В статті зазначається про відсутністьуніфікованого підходу щодо змісту поняття «консалтингові послуги» та про непоіменовану природудоговору про надання означених послуг. На ґрунті аналізу доктринальних підходів, а також положеньМіжнародного стандарту з консалтингу ISO 20700:2017, Національного класифікатора КВЕД-2010 таін., досліджено змістове наповнення (розуміння) консалтингових послуг.Встановлено, що предмет договору про надання консалтингових послуг може репрезентуватися якокремою послугою з консультування, так й комплексними консалтинговими послугами (консалтинговимпродуктом). Відзначено, що консалтинговий продукт виходить за межі професійного консультування тамає додаткові складові, як-то консалтингові дослідження, консалтинговий супровід тощо. Водночасзауважено, що консультаційні послуги можуть надаватися як супутні (допоміжні) у структуріпредметної складової інших договірних типів та видів. Актуалізовано проблематику використанняштучного інтелекту в процесі надання консалтингових послуг. Здійснено правову характеристикудоговору про надання консалтингових послуг, як двостороннього, оплатного, консенсуального договору зіндивідуалізованою офертою, якому притаманний фідуціарний характер.Підкреслено важливе значення діяльності міжнародних та національних саморегулівних організації (СРО) в сфері консалтингових послуг, які сприяють її розвитку. Наголошено на потребі прийняття ЗУ «Про консалтингову діяльність та консалтингові послуги» як важливого кроку на шляху розвитку вітчизняного ринку консалтингових послуг, забезпечення його прозорості та конкурентоспроможності в умовах сьогодення, а також належного рівня захисту прав споживачів консалтингових послуг. Ключові слова: консалтингові послуги, консультаційні послуги, консалтингові дослідження, консалтинговий супровід, консалтинговий продукт, договір про надання консалтингових послуг.
28
Дмитришин, Володимир Степанович. "РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТЕХНОЛОГІЇ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Часопис цивілістики, № 35 (16 лютого 2020): 48–54. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i35.187.
Full textAbstract:
У статті досліджено процес договірного, цивільно-правового розпоряджання правами на комплексний результат науково-технічної діяльності під узагальненою назвою «технологія», розглянуто співвідношення правової природи договору трансферу технологій і договорів про передання й ліцензування об’єктів інтелектуальної власності, їх особливості та істотні умови. Установлено, що договір про розпоряджання правами на технологію є комплексним цивільно-правовим договором про передання (надання прав на використання) об’єктів інтелектуальної власності, який містить у собі специфічні умови, що зазвичай включаються до більшості інших договорів про розпоряджання правами інтелектуальної власності.
29
Магаррамлі, Е. В. "ФОРМИ НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК ДЕРЖАВНОЇ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 32 (2020): 90–98. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.12.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на тому, що діяльність юридичного типу здійснюється в усіх соціально важливих сферах, як-от охорона здоров’я або охорона прав і свобод людини, правоохоронна діяльність тощо. Зі свого боку надання безоплатної правової допомоги безпосередньо пов’язане з охороною прав, свобод та інтересів людини, а також опосередковано стосується правоохоронної діяльності, у цьому випадку результативність такої діяльності забезпечується її здійсненням у певних формах. Крім того, необхідно розуміти, що окремі елементи чи характеристики предмета ще самі по собі не можуть визначатись як його форма, для цього вони повинні бути систематизовані та упорядковані. Зміст є невід’ємною від форми категорією, оскільки він зумовлює її існування, тобто зміст є визначальним щодо форми, яка не може існувати самостійно. Зміст і форма не є абсолютно стійкими явищами, проте перший є визначальним у таких змінах, а форма залишається відносно стабільною. Форми надання безоплатної правової допомоги визначено як зовнішнє вираження її існування, ті процеси, в межах яких вона надається особам, юридична значеннєва діяльність спрямована на забезпечення прав і свобод кожної людини. Форма це вид певної діяльності, оскільки таке розуміння більшою мірою відповідає етимологічному значенню зазначеної категорії як зовнішнього прояву конкретної діяльності, ніж ототожненню останнього з засобом. Констатовано, що безоплатну правову допомогу можна розглядати як самостійну діяльність і як державну гарантію. Належність правової допомоги до діяльності держави свідчить про те, що організація її надання здійснюється в межах двох вищезазначених форм – правової та організаційної. Яскравим прикладом здійснення державної діяльності, пов’язаної із організацією надання правової допомоги, є державна політикв в окресленій сфері, зміст якої знайшов своє відображення в низці нормативно-правових актів. Зроблено висновок щодо форм надання безоплатної правової допомоги, які залежать від того, в якому аспекті розглядається остання. У випадку, якщо розглядати безоплатну правову допомогу як державну гарантію, то вона за своїми ознаками тяжіє до державної діяльності, що реалізується в двох основних формах: 1) правовій, що передбачає здійснення нормотворчої, правозастосовної, правозахисної, інтерпритаційно-правової та контрольнонаглядової діяльності; 2) організаційній, яка реалізується в межах методичної, кадрової, комунікативної, технічної, інформаційно-статистичної та фінансової діяльності.
30
Бойко, А. Д., та О. П. Єлєазаров. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОНЦЕСІЙНИХ ВІДНОСИН В ПОРТАХ УКРАЇНИ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Vodnij transport, № 2(33) (14 грудня 2021): 87–93. http://dx.doi.org/10.33298/2226-8553.2021.2.33.10.
Full textAbstract:
У статті розглянуто актуальні питання, які постали перед морською галуззю з початком її реформування. Автором проаналізовані погляди фахівців щодо необхідності роздержавлення морських портів та шляхи залучення інвестування у портову галузь України. Автором наданий аналіз таких понять як приватизація портів та концесійних відносин в портах. В ході дослідження розглянуто моделі державно-приватного партнерства та визначено, що модель концесії є найкращим варіантом залучення інвестицій у морські порти України при рівному задоволенні інтересів державної та приватної сторін. Зазначено, що порти є найважливішим елементом національної транспортної інфраструктури в яких працює досить велика кількість приватних портових операторів, поряд із державними стивідорами. Світовий досвід доводить, що робота приватного стивідорного сектору є найбільш ефективна, але необхідно створити правове підґрунтя для цього. Встатті зазначено, що однією з найбільш ефективних форм зовнішнього інвестування в портову інфраструктуру та розвиток портів є концесія. Також проаналізовані питання приватизації морських портів. Встановлено, що Закон «Про концесію» реформував процедуру проведення концесійного конкурсу, порядок розрахунку концесійних платежів тощо. Приділено увагу поняттю концесії, його основним ознакам. Проаналізовано процедуру та умови укладання концесійної угоди, визначено основні поняття та істотні умови договору. Обґрунтовано доцільність запровадження концесійних відносин у морських портах України.Зазначено, що за допомогою концесій можливе залучення фінансування в інфраструктуру морських портів, створення робочих місць, наповнення державного бюджету, допомога органам місцевого самоврядування. Автором проаналізовані погляди спеціалістів, що для реалізації всього потенціалу концесій необхідно вжити заходів для створення сприятливого інвестиційного клімату, привабливих умов для приватних інвесторів-концесіонерів, зокрема,шляхом вдосконалення судової системи, захисту права власності, оподаткування та публічного управління.Ключові слова:портова інфраструктура, морській порт, концесія, приватизація, концесійних договір, реформи, портова галузь, транспорт.
31
Кравченко, М. В. "Звільнення адвокатів від цивільно-правової відповідальності за договором про надання правової допомоги". Часопис Київського університету права, № 4 (2015): 188–91.
Find full text
32
Заяць, О. С. "ПРАВО ЯК АКСІОЛОГІЧНА КОНСТАНТА АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Знання європейського права, № 6 (4 лютого 2022): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i6.289.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню сучасного наукового дискурсу в частині верховенства права як аксіологічної константи адвокатської діяльності. В цьому контексті з’ясовано, що, дотримуючись основного для адвокатської діяльності принципу верховенства права, адвокати зобов’язані подбати й про власну професійну репутацію та авторитет адвокатської спільноти загалом. Тому є очевидним, що з метою дотримання високих міжнародних стандартів і забезпечення можливості адвокатури ефективно і повноцінно виконувати покладені на неї завдання захисту прав людини гарантії незалежності адвокатів повинні бути регламентовані не лише законодавством, а й дотримуватися на практиці. Відтак для того, щоб ефективно виконувати свої обов’язки, адвокати повинні мати не лише ті процесуальні гарантії, передбачені міжнародним і національним законодавством, а й не піддаватися будь-якій незаконній протидії адвокатській діяльності. Доведено, що, опираючись на фундаментальний для діяльності адвоката принцип верховенства права, адвокат у випадку коли дії особи (осіб), пов’язаної з предметом доручення, що перебуває у трудових (членських або подібних) відносинах з клієнтом – юридичною особою, є протиправними або такими, що об’єктивно шкодять інтересам клієнта та унеможливлюють ефективне виконання доручення, має вжити розумних та необхідних заходів для зменшення негативних наслідків таких дій. Відтак обґрунтовано, що, виходячи з правомірності дій адвоката, йому забороняється укладати угоди про надання професійної правничої (правової) допомоги з клієнтом щодо провадження, яке він вже здійснював (здійснює) за дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. У межах сучасного дискурсу констатовано, що в основі професійної адвокатської діяльності та практики лежить дотримання принципу верховенства права і забезпечення ефективного захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги людині.
33
Korniienko, Valeriia. "АНАЛІЗ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОПОМОГИ ЗАРУБІЖНИХ ПАРТНЕРІВ І ЇЇ ВПЛИВУ НА ПРОВЕДЕННЯ ОБОРОННОЇ РЕФОРМИ". Law Review of Kyiv University of Law, № 4 (7 грудня 2023): 250–53. http://dx.doi.org/10.36695/2219-5521.4.2023.48.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано нові організаційно-правові формати контролю, оцінки та звітності (підзвітності) здійснення забезпечення сил оборони в межах міжнародної допомоги Україні. Зазначено про позицію зарубіжних партнерів групи «Рамштайн», які працювали над адаптацією практики підзвітності до бойового середовища в Україні за допомогою розширених фінансово-правових механізмів звітності та інспекцій на місцях.Запровадження та функціонування нових моделей надання міжнародної допомоги із впровадженням механізмів операційного та правового контролю забезпечує багаторівневу систему фінансово-правової підзвітності, що в цілому відповідає вимогам (стандартам) до здійснення забезпечення сил оборони в межах міжнародної допомоги.
34
Sarnatskyy, Kostiantyn. "Державна політика щодо трансформації сфери охорони здоров’я при наданні спеціалізованої медичної допомоги: аналіз діяльності державних закладів охорони здоров’я". Studenckie Prace Prawnicze, Administratywistyczne i Ekonomiczne 45 (25 липня 2024): 77–86. http://dx.doi.org/10.19195/1733-5779.45.6.
Full textAbstract:
Метою дослідження є проведення аналізу діяльності державних закладів охорони здоров’я на прикладі Державної установи (ДУ) «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України» та визначення шляхів удосконалення діяльності таких закладів в сучасних умовах трансформації сфери охорони здоров’я. Завдання дослідження: проаналізувати нормативно-правове забезпечення процесу трансформації сфери охорони здоров’я в контексті діяльності державних закладів охорони здоров’я; здійснити аналіз діяльності державних закладів охорони здоров’я на прикладі ДУ «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України»; визначити шляхи удосконалення діяльності ДУ «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України». Доведено, що у сучасний період функціонування сфери охорони здоров’я виникає необхідність у проведенні аналізу нормативно-правового забезпечення державної політики щодо трансформації системи охорони здоров’я при наданні спеціалізованої медичної допомоги, що впливає на діяльність державних закладів охорони здоров’я, зокрема Інституту. Здійснено аналіз основних показників діяльності, що характеризують економічний потенціал суб’єкта господарювання, зокрема Інституту, також проаналізовано показники розвитку кадрового потенціалу закладу охорони здоров’я за такими показниками як кількісні і якісні показники діяльності медичного персоналу та ін. Проведено кількісний аналіз діяльності консультативної поліклініки і стаціонару Інституту у 2022 році. Встановлено, що в сучасних умовах трансформації сфери охорони здоров’я важливим напрямом удосконалення діяльності державних закладів охорони здоров’я, які надають спе- ціалізовану медичну допомогу, зокрема Інституту, є необхідність укладення договору з НСЗУ про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, а також впрова- дження стратегічного планування з метою оптимізації структури ліжкового фонду Інсти- туту відповідно до сучасних потреб медичного ринку, розширення переліку медичних по- слуг, застосування енергозберігаючих та сучасних інформаційних технологій тощо шляхом розроблення та реалізації Стратегічного плану розвитку Інституту на короткострокову і довгострокову перспективу.
35
Дмитришин, В. С. "ЩОДО ПРЕДМЕТА ТА ОБ’ЄКТУ ДОГОВОРУ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (2022): 85–91. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.719.
Full textAbstract:
Дмитришин В. С. Щодо предмета та об’єкту договору трансферу технологій. – Стаття.
 Стаття присвячена розгляду питання щодо предмета й об’єкту договору трансферу технологій як комплексного явища, що містить елементи різних правовідносин. Виявлено колізію законодавства, яка не дає правової визначеності змісту договору, що дозволяє тлу- мачити його і як договір про передання прав, і як договір про надання прав у тимчасове користування (ліцензування). Відповідно до мети, яку ставлять сторони договору під час його укладення, договір трансферу технологій може передбачати або відчуження прав на технологію, або надання прав у тимчасове використання із зобов’язанням повернення їх власнику. У випадку надання такому договору форми ліцензійного договору ліцензія має позитивний характер, що передбачає обов’язковість активних дій ліцензіара зі створення ліцензіату можливостей для реалізації мети договору. Установлено, що предметом догово- ру трансферу технологій, змістом якого є передання (відчуження) технології, є права на об’єкти, котрі у своїй сукупності є технологією, а договору, змістом якого є надання права на використання технології, – дозвіл на використання комплексу зазначених прав. Опра- цьоване питання співвідношення понять «предмет» та «об’єкт» договору трансферу техно- логії та «предмета самої технології» як мети її застосування. Звернуто увагу на недоліки законодавства, які тлумачать технологію виключно як процес, виводять за межі об’єкту договору «предмет технології», тобто кінцевий продукт, на створення якого технологія і спрямована, що значно ускладнює передання прав на інформацію, знання, об’єкти інте- лектуальної власності, які визначають мету застосування технології. Висловлено пропози- цію щодо внесення змін до законодавства, зокрема щодо необхідності відбиття в нормах законодавства індивідуальних специфічних вимог до суттєвих умов договорів залежно від їх предмету. Запропонована думка про необхідність внесення змін до законодавства, якими потрібно передбачити віднесення до складу технології не лише процесу, але й об’єкта, який є метою застосування технології, шляхом деталізації відповідного визначення в термінах «об’єкт технології» та «технологія».
36
Ліллемяе, О. Е. "Особливості застосування правових норм у сфері автоматично допустимої державної допомоги". Форум права 61, № 2 (2020): 23–31. https://doi.org/10.5281/zenodo.3702437.
Full textAbstract:
<strong>Постановка проблеми</strong>. Процес адаптації національного законодавства до законодавства ЄС супроводжується труднощами та перепонами через відсутність конкретизації певних положень, відмінності у понятійному апараті, стан інституційної спроможності тощо. Сфера державної допомоги також залучена у ці процеси. Новий інститут права тільки розпочав своє становлення і тому майже всі його компоненти є центром наукових досліджень серед вітчизняних науковців. <strong>Метою роботи </strong>є розробка на основі аналізу норм європейського законодавства, а також наукових джерел, практичних положень застосування правових норм у сфері автоматично допустимої державної допомоги. <strong>Використані методи</strong> – за допомогою формально-логічного методу здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері автоматично допустимої державної допомоги. Аналітичний та системно-структурний методи дозволили виявити особливості застосування правових норм дослідженої сфери. Із застосуванням порівняльно-правового методу здійснено пошук оптимальних шляхів застосування правових норм у сфері автоматично допустимої державної допомоги з урахуванням досвіду країн-членів ЄС. <strong>Результати. </strong>Досліджено особливості застосування правових норм у сфері автоматично допустимої державної допомоги на прикладі двох західноєвропейських країн. Проаналізовано національне законодавство, законодавство ЄС, а також практика Європейської комісії у зазначеній сфері. <strong>Висновки.</strong> Визначено, що у схемах державної допомоги принцип автоматичної допустимості застосовується тільки якщо дотримано загальні умови надання допомоги, встановлені вторинним законодавством ЄС. Аргументовано, що принцип автоматичної допустимості допомоги не означає, що така допомога завжди буде сумісною з конкуренцією тільки тому, що вона надається для цілей, що передбачені нормами правил державної допомоги. Разом із тим зауважується, що при дотриманні ключових критеріїв, допомога для цих цілей не потребує рішення Уповноваженого органу з питань державної допомоги і може надаватися без нотифікації. Виявлено, що для усунення проблем на територіях, які постраждали внаслідок природних катастроф, держави мають право використовувати і інші допустимі фінансові інструменти. Отже, надання державної допомоги у вигляді компенсації прямої шкоди внаслідок стихійного лиха на підставі статті 107 (2) (b) Договору про функціонування Європейського Союзу не є обов'язковим. <strong>Problem statement.</strong> The process of adaptation of national legislation to EU legislation is accompanied by difficulties and obstacles due to the lack of specification of certain provisions, differences in definitions, state of institutional capacity, etc. State aid is also involved in these processes. The new institute of law has just begun its formation and therefore almost all its components are the center of scientific research among domestic scientists. However, the issue of the scope of automatically compatible state aid has not yet been explored in Ukrainian science. Therefore, it is relevant to study the specifics of the application of legal rules in this field. <strong>Purpose.</strong> Developing, on the basis of an analysis of European law, as well as scientific sources, of practical provisions for the application of legal rules in the field of automatically compatible state aid.<strong> Methods. </strong>The formal and logical method analyzes the legal acts that regulate relations in the field of automatically compatible state aid. System-structural and analytical and synthetic methods revealed the features of application of legal norms in the investigated sphere. Using the comparative legal method, the search was made for optimal ways of applying the legal rules in the field of automatically compatible state aid, taking into account the experience of EU Member States. <strong>Results.</strong> The features of the application of legal norms in the field of automatically compatible state aid are investigated on the example of two Western European countries. The national legislation, the EU legislation, as well as the practice of the European Commission in this field are analyzed.<strong> Conclusions.</strong> It has been determined that the principle of automatic compatibility in State aid schemes applies only if the general conditions of aid established by EU secondary legislation are met. It is argued that the principle of automatic compatibility aid does not mean that such aid will always be compatible with competition merely because it is provided for the purposes for by the rules of State aid law. However, it is noted that, if the key criteria are met, aid for these purposes does not require a decision by the State Aid Authority and may be provided without notification. It has been found that states have the right to use other permissible financial instruments to remedy problems in the areas affected by natural disasters. Therefore, State aid in the form of direct damage compensation for natural disasters under Article 107 (2) (b) of Treaty on the Functioning of the European Union is optional.
37
БУЛЕЦА, СІБІЛЛА. "Телемедицина: переваги та недоліки в правовому полі". Право України, № 2020/03 (2020): 49. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-049.
Full textAbstract:
В умовах реформування системи охорони здоров’я в Україні є багато нововведень. Так, телемедицина – це зростаюча галузь медицини, яка дає змогу лікареві охопити пацієнта за допомогою електронних пристроїв, таких як переносні кутові мережі Wearable Body Area Networks (WBANs), мобільні телефони та інші пристрої інформаційних технологій. Телемедицина використовується переважно для надання допомоги при хронічному лікуванні пацієнта, дотримання рецептів і зіставлення показань пацієнта в режимі реального часу. Ці досягнення значною мірою допомагають підвищити оперативне реагування на проблему, зменшу ючи адміністративну неефективність, і покращити результати пацієнтів. Мінусом, однак, є те, що ці механізми забезпечують прибутковий дохід для хакерів. Метою статті є дослідження особливостей телемедицини з правової точки зору. Для її досягнення були поставлені такі завдання: проаналізувати історію розвитку телемедицини; дати авторське визначення телемедицини, враховуючи сучасні дослідження; виявити переваги запровадження телемедицини у сфері медичної діяльності; виявити недоліки впровадження телемедицини у сфері медичної діяльності. Застосовано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. При дослідженні загальнотеоретичних аспектів цивільних правовідносин використано діалектичний метод пізнання правової дійсності. Метод системно-структурного аналізу дав змогу класифікувати цивільні правовідносини у сфері здійснення медичної діяльності, а структурно-функціональний – розглянути елементи структури цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності. За допомогою формально-логічного методу досліджено законодавство у сфері договору надання медичних послуг (допомоги), практика його застосування, визначено понят тя медичної допомоги, лікарської таємниці, пацієнта, медичної діяльності. Метод конкретних соціологічних досліджень використовувався при дослідженні судо вої практики та виявленні правозастосовного значення цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності. Перед впровадженням телемедицини, адміністрації закладів охорони здоров’я та постачальники повинні знати, які та як закони регулюють цю сферу. Крім того, вони мають проконсультуватися з експертами щодо необхідного обладнання та щоб сформувати базове розуміння того, чому саме воно потрібне передусім. Окрім обмеженого обсягу послуг, які можуть бути відшкодовані, існує також проблема, хто з лікарів практикуватиме телемедицину і хто даватиме дозвіл на її використання. Будь-який постачальник, який може виставити рахунок за послуги на місці, може також виставити рахунок за телемедицину. Також необхідна згода пацієнта, тобто лікарі зобов’язані її отримати, перед використанням телемедичних послуг. Неможливість отримати згоду пацієнта може призвести до того, що лікарі не отримуватимуть оплату. Враховуючи викладене вище, можна дати таке визначення телемедицини – це використання телекомунікаційних технологій та інформаційних технологій для клінічних, медичних послуг у різних районах країни, зокрема й віддалених, або для допомоги лікарям у разі екстреної ситуації зі швидкого реагування із визначенням правильного діагнозу.
38
Ільніцька, О. А., та С. В. Дяченко. "МЕДІАЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ КЛІНІКИ". Ірпінський юридичний часопис, № 3(12) (11 грудня 2023): 104–13. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-3(12)-2023-104-113.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз процедур здійснення медіації юридичними клініками, а також надано певні практичні рекомендації щодо удосконалення законодавства у цій сфері. Зазначено, що проблеми медіації у діяльності юридичної клініки мало розроблені у юридичній літературі. Дискусії йдуть із ряду основних положень. Вказано на важливість медіації та відповідність цієї процедури нормам Конституції України, нормам міжнародних актів Ради Європи та Європейського Союзу. Зазначено певну колізію законів України «Про безоплатну правову допомогу» та «Про медіацію» щодо можливості здійснення медіації юридичними клініками. Запропоновано вирішувати колізію на користь застосування Закону України «Про медіацію» як основного спеціального законодавчого акта України у цій сфері. Обґрунтовано висновок про можливість залучення як медіаторів студентів та інших працівників юридичних клінік. Вказано, що хоча медіаторами, звичайно, є професійні юристи, це не є обов’язковою вимогою. Теоретично медіаторами можуть бути особи, які пройшли базову підготовку медіатора, навіть студенти та працівники юридичних клінік. Наголошено на питанні фактичної відсутності нормативно-правового регулювання здійснення медіації юридичними клініками. Зроблено висновок про те, що студенти та інші працівники юридичних клінік можуть бути медіаторами за умови проходження базової підготовки медіатора та якщо сторони медіації не заперечують проти цього. Аргументовано, що юридичні клініки варто визначити суб’єктами надання безоплатної правової допомоги шляхом розгляду та прийняття проєкту Закону України про внесення змін та доповнень до законодавства України щодо визнання юридичних клінік суб’єктами надання безоплатної правової допомоги. Зазначено потребу в удосконаленні нормативно-правового регулювання здійснення діяльності юридичними клініками, зокрема й стосовно здійснення медіації. Запропоновано Міністерству освіти і науки України затвердити нове Положення про юридичну клініку закладу вищої освіти.
39
Міщук, І. "ДО ПИТАННЯ ПРО ЯКІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА-ЗАХИСНИКА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 2 (19 вересня 2019): 178–85. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.2.18.
Full textAbstract:
У статті визначено переваги визнання захисником у кримінальному процесі виключно адвоката. Установлено принципи, на яких повинна базуватися діяльність адвоката-захисника. На підставі аналізу чинних нормативно-правових актів та праць учених сформульовано зміст оцінювання якості надання правової допомоги в кримінальному процесі. Розкрито поняття ефективності діяльності адвоката-захисника. Указано критерії оцінювання якості та ефективності діяльності адвоката-захисника в кримінальному провадженні.
40
Шкарупа, К. В. "РОЛЬ АДВОКАТУРИ ПРИ НАДАННІ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНИ ТА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ". Juridical science 2, № 1 (103) (2020): 120–25. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-103-2.19.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина – це найважливіший принцип будь-якої правової держави, яка проголошує пріоритет прав і свобод людини та громадянина, установлює межі дії норм адміністративного права. Держави беруть на себе зобов’язання додержуватися міжнародних історично досягнутих стандартів прав людини. Без ефективного функціонування незалежної та сильної адвокатури існування демократичної держави і громадянського суспільства не можливе. Адвокатура здатна істотно впливати на всі сторони життєдіяльності держави, активно допомагати здійсненню реформ, формуванню правової держави. Процес оптимізації діяльності системи надання безоплатної правової допомоги, яка функціонує в Україні, вимагає синхронізованого реформування норм як спеціального матеріального, так і процесуального законодавства. Адже ефективність забезпечення та реалізації права на безоплатну правову допомогу, перш за все, залежить від якості, досконалості та дієвості нормативно-правової бази в цій сфері, постійного вдосконалення її норм та положень, які б брали до уваги нові виклики, можливості та перспективи, а також відповідали сучасним потребам вразливих верств суспільства. Не остання роль у розв’язанні цього завдання належить також Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який є одним із найважливіших законодавчих актів у сфері надання безоплатної правової допомоги за участю адвокатів. Адже цей законодавчий акт визначає загальні вимоги до осіб, які можуть бути адвокатами, професійний статус адвокатів, види адвокатської діяльності, систему адвокатського самоврядування, правові засади організації та діяльності адвокатури в Україні та багато інших аспектів. Наголошено, що у Великій Британії здійснюється поділ адвокатів на баристерів (нижчий ступінь адвокатури) і соліситорів, за відсутності єдиного нормативного акта, який би визначав правовий статус адвокатури, соліситори отримують і щороку підтверджують сертифікат професійності в незалежному товаристві адвокатів. Процес надання безоплатної первинної допомоги є простішим та швидшим, а адвокати маю більш широке коло завдань, ніж в Україні.
41
Бакаянова, Н. М. "ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 20 (8 листопада 2017): 14–19. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v20i0.558.
Full textAbstract:
У статті досліджується поняття організаційної (організаційно-правової) форми адвокатської діяльності. Автор доводить, що поняття організаційної (організаційно-правової) форми саме адвокатської діяльності спотворено відображає той об'єкт, який є предметом видового поділу при характеристиці організаційних форм, що існують в адвокатурі. У понятті «організаційна форма адвокатської діяльності» предметом поділу виступає адвокатська діяльність з надання правової допомоги, а в понятті «форма організації адвокатської діяльності» -саме організація цієї діяльності, що є більш точним. Із цих підстав доцільно замінити термін «організаційні форми адвокатської діяльності» на термін «форми організації адвокатської діяльності» в ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
42
Баєва, Олександра Ігорівна. "МІЖНАРОДНА ПРАВОВА ДОПОМОГА: АКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ". New Ukrainian Law, № 4 (13 листопада 2024): 125–30. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2024.4.15.
Full textAbstract:
Метою наукового пошуку та аналізу кримінальних процесуальних відносин у сфері міжнародної правової допомоги є ціннісні аспекти вдосконалення її реалізації шляхом аналізу порядку роботи спільних слідчих груп. Спільні слідчі групи є ефективним інструментом міжнародної правової допомоги. У статті наведено емпіричні показники діяльності таких груп. Констатовано наявність багатосторонніх і двосторонніх спільних слідчих груп залежно від їх створення державами-учасниками. Проаналізовано окремі положення Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах, Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах, Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах та інші міжнародні документи. Обґрунтовано алгоритм створення спільних слідчих груп, визначено історичні витоки їхньої роботи. Розглянуто злочини, які є більш поширеними у світі, проаналізовано методи їх учинення. Акцентовано увагу на ролі установ Європейського Союзу в реалізації діяльності спільних слідчих груп та їх синергетичному характері. Важливою передумовою успішної співпраці також є те, що відряджені члени (тобто від інших сторін, крім сторони, на території якої працює група) спільної слідчої групи мають право бути присутніми під час здійснення слідчих заходів на території сторони, де працює група. Однак з особливих причин керівник групи відповідно до законодавства сторони, на території якої діє група, може прийняти інше рішення. Таким чином, приймаюча сторона володіє правом відмовитися від участі відрядженого члена групи в процесуальній дії. Зроблено висновок, що спільні слідчі групи є найкращим інструментом під час здійснення міжнародної правової допомоги. Архітектоніка взаємин у таких групах має синергетичний характер, оптимізує результат, робить досудове розслідування ефективним. Причому варто зазначити, що спектр процесуальних дій не обмежується лише галузевим законодавством України, а сягає за його межі, лишаючись водночас у межах міжнародної домовленості. Найпоширенішою категорією справ для розслідування спільних слідчих груп лишається шахрайство.
43
Дзюма, Вікторія Іванівна. "ДЕТАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ РІЄЛТОРСЬКИХ ПОСЛУГ". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична), № 1 (26 березня 2025): 11–16. https://doi.org/10.32782/2311-8040/2025-1-2.
Full textAbstract:
Анотація. У статті розглядаються ключові аспекти правового регулювання договірних відносин у сфері нерухомості. Автор аналізує специфіку укладення таких договорів у контексті чинного законодавства України, досліджує принцип свободи договору, його істотні умови, а також правові позиції науковців і практиків. Основна увага приділяється питанню відсутності спеціальної нормативно-правової бази, яка б чітко регламентувала укладення договорів про надання рієлторських послуг. Це створює умови для різних інтерпретацій і потенційних правових суперечностей між сторонами. Разом з тим, свобода договору дозволяє сторонам самостійно визначати умови співпраці, що сприяє гнучкості правових відносин, але водночас породжує ризики неоднозначного трактування договору. Автор детально аналізує процедуру укладення договору, включаючи такі етапи, як оферта (пропозиція укласти договір) та акцепт (прийняття пропозиції), а також момент його укладення. Зазначається, що відповідно до положень Цивільного кодексу України договір вважається укладеним лише тоді, коли сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов. Додатково розглянуто питання реального та консенсуального характеру договору, можливості його укладення шляхом конклюдентних дій. Окремо розкрито питання форми договору про надання рієлторських послуг. В Україні договірна практика передбачає переважно письмову форму для таких угод, хоча деякі аспекти можуть регулюватися усними домовленостями або фактичним виконанням умов договору. Аналізується також питання нотаріального посвідчення договору, яке, хоча і не є обов’язковим, може забезпечити додатковий рівень захисту для сторін угоди. У статті визначено основні права та обов’язки сторін договору. Рієлтор зобов’язується здійснювати професійний підбір нерухомості, надавати консультації та організовувати продаж або оренду об’єктів, тоді як замовник зобов’язаний прийняти надані послуги та здійснити оплату відповідно до умов договору. Визначено також правові механізми врегулювання можливих спорів між сторонами та механізми відповідальності за порушення умов договору. Автор наголошує на необхідності вдосконалення законодавчої бази у сфері рієлторських послуг, що сприятиме більшій прозорості та ефективності договірних відносин на ринку нерухомості. У висновках підкреслюється важливість чіткого визначення істотних умов договору, а також узгодження прав та обов’язків сторін для мінімізації ризиків виникнення правових суперечностей.
44
Bratsyun, O. P., O. G. Shekera, L. F. Matyukha та A. V. Tsarenko. "Актуальність унормування діяльності лікарів загальної практики - сімейних лікарів щодо визначення та оцінки якості життя пацієнтів при наданні паліативної допомоги". Health of Society 10, № 4 (2022): 107–11. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.4.2021.246352.
Full textAbstract:
Актуальність. Доступ до паліативної допомоги та полегшення симптомів хворих з невиліковними та тяжкими захворюваннями залишається актуальним питанням для систем охорони здоров’я багатьох країн світу. За оцінками, у світі щороку понад 40 мільйонів хворих на важкі захворювання і стани, що загрожують та обмежують життя, потребують паліативної допомоги (ПД). Більшість пацієнтів, які потребують ПД, перебувають удома, тому ПД, яка може полегшити більшість страждань пацієнта та членів його родини, надають лікарі загальної практики. Урегулювання нормативно-правової бази є важливим чинником надання якісної паліативної допомоги. Мета роботи – запропонувати внесення змін до нормативних документів, що регламентують надання паліативної допомоги, щодо визначення та оцінки якості життя пацієнтів. Матеріали та методи. Наукова література, документи ВООЗ, опитувальник EORTC QLQ-C30 та результати анкетування пацієнтів (п=219). Використали методи системного аналізу, синтезу, соціологічний та медико-статистичний методи. Результати. Проаналізували літературні джерела щодо пацієнт-сім’я-орієнтованого підходу в системі охорони здоров’я. Вивчили рекомендації ВООЗ з визначення якості життя (ЯЖ) пацієнтів. Визначили прогалини в чинних документах, що регламентують надання ПД, щодо оцінки ЯЖ пацієнтів. У результаті залучення пацієнтів (п=219) до самостійної оцінки ЯЖ з використанням опитувальника EORTC QLQ-C30 та в подальшому забезпечення суб’єктивних потреб пацієнтів встановили покращення їхньої ЯЖ. Запропоновали внесення змін до наказів МОЗ України, що регламентують надання первинної медичної допомоги та ПД, з метою досягнення основної мети такого виду медичної допомоги – забезпечення максимально досяжної ЯЖ. Висновки. 1. Показано, що нормативно-правова база з питань надання ПД регламентує забезпечення найбільш досяжної ЯЖ пацієнта як основну мету цього виду медичної допомоги. Проте, використання засобів для визначення рівня ЯЖ та її складових лікарями при наданні ПД в амбулаторних умовах, у тому числі вдома, законодавчо не урегульовано. 2. Доведено, що використання опитувальника EORTC QLQ-C30 для визначення ЯЖ пацієнтів, що отримують ПД, дозволяє оцінити їх загальний та психоемоційний стани, а також рівень функціонування пацієнта з його суб’єктивної точки зору. Це забезпечує партнерство пацієнта в мультидисциплінарній команді, його відповідальність та участь у процесі лікування. Одночасно задовольняється ключова потреба пацієнта в залученні до прийняття рішень щодо діагностики та вибору методів лікування відповідно до особистих переконань та сподівань. 3. Показано необхідність внесення змін до наказу МОЗ України від 04.06.2020 №1308 «Про удосконалення організації надання паліативної допомоги в Україні» щодо порядку надання ПД та наказу МОЗ України від 19.03.2018 № 504 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги» щодо переліку медичних послуг з надання первинної медичної допомоги у частині використання опитувальників для визначення ЯЖ та досягнення основної мети ПД.
45
Баб’юк, Марія Петрівна, та Олена Анатоліївна Руденко. "ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ". Galician Studies Law Sciences, № 4 (14 грудня 2023): 25–31. http://dx.doi.org/10.32782/galician_studies/law-2023-4-4.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню підстав та умов надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у судовому порядку, процесуальних особливостей розгляду справ цієї категорії. Зроблено висновок про те, що за чинним законодавством України у судовому порядку може бути надано повну цивільну дієздатність фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю чи батьком дитини, за відсутності згоди батьків (усиновителів) чи піклувальника. Обґрунтовано недоцільність наділення органу судової влади повноваженнями надавати фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю, повну цивільну дієздатність для реєстрації її підприємцем без згоди батьків (усиновителів), піклувальника чи органу опіки і піклування. Зроблено висновок про те, що повна цивільна дієздатність набувається фізичною особою, яка зареєструвалася підприємцем, для здійснення підприємницької діяльності, а не надається їй з метою створення умов для реєстрації суб’єктом господарювання без згоди визначених у «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV органів чи осіб. Аргументовано, що для емансипації судам необхідно не лише встановити факт запису неповнолітньої особи матір’ю чи батьком дитини за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян чи укладення трудового договору з фізичною особою, яка досягла шістнадцятирічного віку, але й обов’язково врахувати рівень її психічної (розумової) зрілості, оскільки саме він відображає її здатність усвідомлювати значення своїх дій та їх наслідки. Зроблено висновок про те, що наявність у неповнолітньої особи психічної (розумової) зрілості на рівні, що дозволяє самостійно здійснювати свої цивільні права та виконувати обов’язки може бути встановлена судом на підставі висновку судово-психологічної експертизи. Зазначено, що батьки (усиновлювачі) чи піклувальник неповнолітнього не можуть представляти його інтереси при розгляді справи, оскільки беруть участь у ній як заінтересовані особи, але заявник є суб’єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу. З метою удосконалення правового регулювання розгляду судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності запропоновано зміни і доповнення до Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.
46
Стоянов, Костянтин Степанович. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАХИСТУ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична), № 4 (26 грудня 2023): 45–53. http://dx.doi.org/10.32782/2311-8040/2023-4-6.
Full textAbstract:
Анотація. Стаття присвячена дослідженню окремих питань міжнародно-правових положень захисту та представництва у кримінальному провадженні. Зроблено висновки про те, що вказані положення, які стосуються участі захисника, почали формуватися з позиції необхідності забезпечення всіх можливостей для захисту особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, але іншим учасникам кримінального провадження не приділялося такої уваги. Стосовно затриманого обвинуваченого формуються наступні позиції: гарантування всім затриманим швидкий та регулярний доступ до захисника за їхнім вибором з самого початку провадження. Необхідно у кримінальному провадженні гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а їх практичне та ефективне здійснення. Позитивна рекомендація забезпечити право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, яке встановлюється компетентними органами держави, необхідність доступу всіх людей до юридичних послуг. Доступна допомога потерпілим має включати надання консультацій, які мають надаватися безкоштовно, принаймні безпосередньо після злочину. Поліція та інші органи кримінального правосуддя мають визначати потреби потерпілих з метою надання їм відповідної інформації, у тому числі про спосіб і умови отримання потерпілим відповідного захисту, наявність та, де це потрібно, вартість правових консультацій, безоплатної правової допомоги або іншої консультативної допомоги.
47
Мехдієв, П. А. "ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ГАРАНТІЙ ПРАВА НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ". Ірпінський юридичний часопис, № 1(14) (8 квітня 2024): 9–20. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-1(14)-2024-9-20.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано поняття та систему гарантій права на професійну правничу допомогу на основі існуючого розмаїття думок у юридичній літературі, міжнародних документів та національного законодавства. Зазначається, що право на отримання професійної правової допомоги саме по собі вимагає широкого підходу, і водночас воно не обмежується наданням однієї послуги з правової допомоги. Одним із питань, передбачених у цьому ряді заходів, є інформування про це. У зв’язку з цим було б доцільно сформувати спеціальну платформу чи інституційний організаційний механізм міжнародного співробітництва для точного визначення норм і вимог у сфері права на отримання єдиної професійної правової допомоги, а в ширшому аспекті – для широкої координації забезпечення прав і свобод людини в міжнародному та національному контексті. Прийняття нових міжнародних нормативних актів у рамках цієї міжнародної платформи чи організації, а також формування міжурядових універсальних механізмів імплементації тощо. Співпраця в рамках запропонованої універсальної платформи чи міжнародної організації сприятиме процесу розслідування та збору доказів засобом щодо надання досвіду та правової допомоги у цій сфері, а також ефективного міждержавного співробітництва у зазначеній сфері, нарешті, високий рівень захисту прав людини може бути досягнутий.
 На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що всі механізми гарантування права на отримання професійної правничої допомоги індивідуально підібрані з огляду на їх особливу важливість. Ці механізми безпеки необхідно застосовувати комплексно, як у напрямі забезпечення прав і свобод людини загалом, так і з метою забезпечення права на отримання професійної правової допомоги. Інакше кажучи, основним завданням усіх держав має бути намагання запровадити всі зазначені механізми забезпечення права на професійну правничу допомогу та досягти основних цілей такого впровадження. Для цього, враховуючи відповідні рекомендації міжнародних механізмів у цій сфері, необхідно вживати необхідних і реальних кроків, а результати постійно обговорювати та оцінювати.
48
Коробцова, Н. В. "НАЛЕЖНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ В МЕДИЧНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ ЯК ОЦІНОЧНА КАТЕГОРІЯ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 36–39. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.869.
Full textAbstract:
Коробцова Н. В. Належне волевиявлення в медичних правовідносинах як оціночна категорія. - Стаття.
 У статті досліджено поняття «належне волевиявлення» в медичних правовідносинах. Акцентується на тому, що волевиявлення у сфері охорони здоров’я має вирішальне значення та дає можливість за потреби як укласти договір про надання медичних послуг, так і вчасно отримати відповідну допомогу (послугу). Водночас важливе значення має саме вільне, усвідомлене й добровільне волевиявлення особи, яке тільки за наявності таких складових частин є належним. Поняття «належне волевиявлення» в роботі розглядається як оціночна категорія.
 У статті проаналізовані випадки, коли воля особи, яка потребує допомоги, не враховується як під час укладення договору про надання медичних послуг, так і під час отримання відповідних послуг. Мало того, у певних випадках законодавець нею нехтує, виходячи з такого: оскільки дійсну реальну волю особи на отримання допомоги з’ясувати не можливо (особа знаходиться в невідкладному стані), наявність її презюмується, оскільки йдеться про збереження життя, здоров’я особи. Проблема визначення «належності» волі виникає також у випадках, коли це питання законодавець дозволяє розв’язувати не самим пацієнтам, а іншим особам (батькам, опікунам, іншим законним представникам такої особи). Проаналізувавши практику розгляду справ ЄСПЛ стосовно досліджуваної теми, зроблено висновок про те, що таке волевиявлення не завжди відповідає інтересам осіб-пацієнтів, а тому не може розглядатися як «належне».
 
 Отже, оціночні категорії мають як позитивні, так і негативні риси, які можливо побачити в тому числі й досліджуючи поняття «належне волевиявлення». У результаті проведеного дослідження можна дійти такого висновку: питання «належного волевиявлення» в медицині потребують більшої конкретизації та імперативності в законодавстві, особливо коли йдеться про отримання його від інших сторонніх осіб.
49
Kochin, I. V., S. V. Horpenko, D. O. Troshin та V. L. Kurochka. "Діяльність лікувально-профілактичних установ і організація заходів щодо забезпечення безпеки при загрозах терористичних актів". EMERGENCY MEDICINE, № 4.67 (17 липня 2015): 105–11. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.4.67.2015.78508.
Full textAbstract:
Організація діяльності лікувально-профілактичних установ (ЛПУ) в умовах терористичної активності (ТА) вимагає розробки та впровадження комплексу заходів щодо забезпечення безпеки установи, персоналу та хворих. Проведено наукове узагальнення законодавчої та нормативно-правової бази України про заходи щодо посилення боротьби з тероризмом та медико-соціальної інформації про діяльність формувань та установ Служби медицини катастроф та швидкої медичної допомоги України. Підготовка персоналу лікувально-профілактичних установ до роботи в умовах терористичної активності проводиться шляхом реалізації спеціальної навчальної програми. При терористичній небезпеці залучаються до чергувань посадові особи з числа адміністрації лікувально-профілактичних установ та провідні фахівці, які наділяються спеціальними обов’язками, а черговий лікар використовує заздалегідь підготовлений алгоритм дій. Дається орієнтовний склад медичних формувань лікувально-профілактичних установ — лікарсько-сестринських бригад для роботи в зоні терористичного акту і бригад спеціалізованої медичної допомоги для організації та надання кваліфікованої і спеціалізованої екстреної медичної допомоги в стаціонарі. Покращення діяльності ЛПУ при ТА потребує виконання комплексних науково-дослідних робіт, розробки спеціалізованого автоматизованого робочого місця медичного працівника, використання високих інформаційних технологій (hightechnolodgy, hi-tech) і можливостей електронної мобільної медицини (emHealth).
50
САВЧЕНКО, Р. А. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ МЕДИЦИНИ". Вісник Кримінологічної асоціації України 33, № 3 (2024): 557–68. https://doi.org/10.32631/vca.2024.3.51.
Full textAbstract:
Наукова стаття присвячена встановленню особливостей одержання ліцензії тими страховими компаніями, які бажають надавати фінансові послуги з медичного страхування. Вивчено законодавчі та підзаконні акти, які встановлюють особливості діяльності страхових компаній та одержання ними ліцензії. Проаналізовано праці дослідників, які вивчали сутність та особливості медичного страхування. Запропоновано визначення медичного страхування як різновиду договору страхування, який передбачає захист особи від несподіваних витрат на медичну допомогу за рахунок платежів у вигляді страхових внесків у разі травми, захворювання або завдання шкоди здоров’ю внаслідок протиправних дій. Вказано, що для здійснення діяльності з медичного страхування страхова компанія повинна розробити і затвердити певні документи: правила надання фінансових послуг можуть включати норми про особливості укладення договорів медичного страхування, розробити загальні умови страхового продукту – медичного страхування, тарифну політику медичного страхування, положення про порядок розгляду повідомлень про захворювання і травми у разі медичного страхування, необхідно розробити і затвердити методику розрахунку страхових тарифів під час медичного страхування тощо. Запропоновано розробити окремі ліцензійні умови медичного страхування.