To see the other types of publications on this topic, follow the link: Діяльність Управління державної охорони України.
Journal articles on the topic 'Діяльність Управління державної охорони України'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Діяльність Управління державної охорони України.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Донець, М. А. "МІСЦЕ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ (ТІЛООХОРОНЦІВ) УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ СУБʼЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН". Juridical science, № 7 (109) (3 квітня 2020): 80–89. http://dx.doi.org/10.32844/10.32844/2222-5374-2020-109-7.11.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що Конституцією України визначено, що людина, її життя і здоровʼя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Для досягнення цієї основоположної норми, держава повинна створювати систему гарантій, які надійно захищають основні права та інтереси як фізичних й юридичних осіб, так і суспільства в цілому. В демократичних країнах найбільш важливі громадські діячі, такі як глави держав, керівники урядів та губернатори, охороняються підрозділом особистих охоронців (наприклад, в США особисті охоронці можуть належати до Секретної служби Сполучених Штатів або Служби дипломатичної безпеки Державного департаменту США). Крім цього, особиста охорона може здійснюватися і відносно інших людей: «зірок», осіб, які займають найвищі виконавчі посада у компаніях, організаціях або агенціях та ін. Актуальним цей інститут суспільних відносин є і для нашої країни, яка намагається стати на шлях розвитку демократичних країн. Незважаючи на це, в даний час особисті охоронці в Україні не мають профільної правового поля. З огляду на вищезазначене, дана проблематика є актуальною. В статті досліджено місце військовослужбовців (тілоохоронців) Управління державної охорони України в системі субʼєктів адміністративно-правових відносин. Доведено, що військовослужбовцю (тілоохоронцю) Управління державної охорони України, як суб’єкту адміністративно-правових відносин притаманні наступні особливості: професійна (службова) діяльність військовослужбовця (тілоохоронця) пов’язана із високим рівнем соціальної небезпеки для його життя і здоров’я, він завжди має розуміє, що може бути поранений, а й то вбитий при виконання свого професійного (службового) обов’язку; військовослужбовець (тілоохоронець) після спеціального відбору обов’язково проходять підготовку; володіє необхідними знаннями і навиками: юридичними, первинними медичними і психологічними, спеціально тактичними, вмінням щодо володіння засобами фізичного і технічного захисту й вогнепальною зброєю; здійснює заходи з фізичної охорони у складі певної структури (Управління державної охорони України) підставі відповідного розпорядження; має обов’язком здійснювати охорону і захист увіреної фізичної особи на основі спеціальних норм адміністративного права, або загальних кримінального права (необхідна оборона); при здійсненні охорони фізичних осіб мають адміністративні права і обов’язки, а також несуть за перевищення визначених законом повноважень юридичну відповідальність.
2
Михалко, Олег, та Ірина Крилова. "МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛІЦЕНЗІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ". Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення, № 4 (13 листопада 2023): 76–85. http://dx.doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-76-85.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості функціонування механізмів державного управління ліцензійної діяльності правоохоронних органів. Визначено структурні елементи правоохоронної сфери в Україні. На основі аналізу вітчизняного законодавства з’ясовано, що чіткого переліку суб’єктів правоохоронних органів немає, водночас узагальнено правоохоронними органами в Україні можна вважати такі державні органи або їх підрозділи, які виконують правоохоронні функції, зокрема органи прокуратури, Національної поліції, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Головного управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони та інші органи, на яких покладено завдання здійснення правозастосовних або правоохоронних функцій. Встановлено, що органами, що належать до структури правоохоронних органів та які відповідно здійснюють ліцензійну діяльність є Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України та Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Виокремлено особливості ліцензійної діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Висвітлено особливості порядку внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомостей про ліцензування виду господарської діяльності. Встановлено, що в усіх установах контроль за дотриманням ліцензіатом вимог ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням відомостей, визначених Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
3
Микитюк, М.А. "Публічне управління у сфері забезпечення діяльності УДО України під час здійснення державної охорони". Академічні візії, № 4-5 (31 березня 2022): 40–47. https://doi.org/10.5281/zenodo.6576895.
Full textAbstract:
На сучасному етапі розвитку суспільства повсякденне життя продовжує приховувати загрози, в тому числі й для посадових осіб держави. Питання забезпечення безпеки вищих посадових осіб і охорони органів державної влади є дуже важливим та актуальним в наш час. Планування охоронного заходу під час забезпечення державної охорони має погоджений та регламентований порядок дій направлений на досягнення єдиного результату. Зважаючи на це, актуальність питання забезпечення безпеки посадових осіб не викликає сумніву та потребує подальшого вдосконалення в публічному управлінні діяльністю Управління державної охорони України. Необхідність підвищення ефективності функціонування правоохоронних органів, які беруть участь у забезпеченні безпеки об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона очевидна. Це зумовлено тією роллю, яку відіграють вищі посадовці країни у напрацюванні та реалізації стратегії розвитку суспільства, відстоюванні інтересів держави на міжнародній арені тощо. До цього спонукають і значні недоліки, що спостерігаються в організаційно-правових засадах діяльності правоохоронних органів. Отже, надзвичайно актуальним постає питання дослідження нормативно-правових засад та практики публічного управління у сфері державної охорони в контексті планування охоронного заходу. Встановлено, що публічне адміністрування взаємодії УДО України з іншими правоохоронними органами вкрай важливе для забезпечення безпеки органів державної влади та посадових осіб. Оперативна інформація, яку отримує УДО України від інших правоохоронних органів дає можливість швидко зреагувати та здійснити ряд заходів для посилення безпеки для охорони об’єктів та посадових осіб.
4
Терлецька, Х., та М. Косьмій. "СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ АРХІТЕКТУРНОЮ СПАДЩИНОЮ В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ". Bulletin of Lviv National Environmental University. Series Architecture and construction, № 24 (16 грудня 2023): 106–12. http://dx.doi.org/10.31734/architecture2023.24.106.
Full textAbstract:
Багатовікова історія Української держави налічує на своїх теренах безліч унікальних архітектурних об’єктів, від збереження яких залежить історична пам’ять нашої країни. Основою розвитку держави є збереження культурної спадщини, адже це своєрідний рушій соціокультурного розвитку кожної нації.
 Питання щодо охорони і збереження архітектурної спадщини регулюються Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи, яка ратифікована у 2006 році. В Україні створено об’ємну законодавчу та нормативно-правову базу, яка регулює роль держави, центральної влади та місцевого самоврядування у сфері охорони культурної спадщини, а також юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності, в якій перебувають об’єкти та пам’ятки культурної спадщини. Тому прийнято такі закони та програми: «Про охорону культурної спадщини», «Про збереження архітектурної та містобудівної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», «Про основи містобудування», «Про планування територій» «Про архітектурну діяльність», «Про культуру», «Про охорону культурної спадщини», «Про регулювання містобудівної діяльності».
 Збереження, ефективне функціонування та використання архітектурних пам’яток насамперед залежать від системи державного управління, що складається з трьох рівнів; центральний рівень – Міністерство культури України та Кабінет Міністрів України; регіональний рівень – обласні та Київська й Севастопольська міські ради, а також органи охорони культурної спадщини обласних держадміністрацій; місцевий рівень – районні державні адміністрації, сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
 Проаналізувавши функції державного апарату, ми визначили основні проблеми в системі управління культурною спадщиною. Сюди можемо віднести: необхідність чіткого розмежування повноважень і функцій між органами управління культурною спадщиною у законодавстві України, відсутність кадрового та ресурсного забезпечення для здійснення діяльності щодо збереження та охорони культурної спадщини, низьку інформованість суспільства, відсутність чіткого та системного державного управління охороною культурної спадщини, потребу у формуванні Державного реєстру нерухомих пам’яток, брак нормативної бази професійної діяльності з охорони культурної спадщини, відсутність безпосереднього впливу громадськості, необхідність розгляду архітектурної спадщини як засобу адміністративного управління.
5
Криничко, Л. Р., Ф. Р. Криничко та С. М. Петрик. "АЛГОРИТМ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка», № 2(56) (22 березня 2021): 22–28. http://dx.doi.org/10.24144/2409-6857.2020.2(56).22-28.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розробленню алгоритму формування та реалізації проектів державно-приватного партнерства в сфері охорони здоров’я України. Досліджено впроваджені проекти, які позиціонуються як приклади державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я в Україні та проекти державно-приватного партнерства, які перебувають на етапі впровадження. Визначено етапи формування те реалізації проектів державно-приватного партнерства в сфері охорони здоров’я. Обгрунтовано, що найпоширенішими формами реалізації проектів державно-приватного партнерства в Україні є спільна діяльність, концесія та оренда. Проаналізовано кількість проектів державно-приватного партнерства за галузями в розрізі регіонів України. Досліджено властивості та відмінності форм реалізації проектів державно-приватного партнерства. Охарактеризовано місце держави в реалізації різних форм проектів державно-приватного партнерства. Зроблено висновок, що держава як партнер в проекті державно-приватного партнерства в сфері охорони здоров’я приймає різну участь, від повноцінного суб’єкта управління до орендодавця. Сформульовано напрями, в яких доцільно трансформувати систему державного управління в галузі охорони здоров’я.
6
Бережной, С. М. "СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ". Kyiv Law Journal, № 1 (21 квітня 2023): 149–56. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.1.22.
Full textAbstract:
У статті наголошено на тому, що попри важливість роботи кожного з суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, їх система не має законодавчого закріплення як і комплексного відображення в теорії права. З практичної точки зору зазначене може мати наступні наслідки: недостатньо ефективна координація дії вказаних суб’єктів; нездійснення окремих заходів спрямованих на захист державного суверенітету та територіальної цілісності; відсутність об’єктивного нормативно-правового забезпечення цих суб’єктів; ризик дублювання повноважень і т.п. Зважаючи на спірні положення наукових праць, де висвітлювались переліки суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, в своєму дослідженні автор спирається на чинне законодавство України, зокрема в сфері національної безпеки. В процесі дослідження акцентовано увагу на відмінності суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, внаслідок різного характеру їх повноважень. Наприклад, компетенція парламенту та уряду країни не обмежується забезпеченням безпеки та оборони в той час, коли вказана діяльність є основним напрямом діяльності суб’єктів сектору безпеки та оборони. Зважаючи на велику кількість суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності їх запропоновано представити у вигляді диференційованої системи, утвореної шляхом поділу цих суб’єктів за характером повноважень: 1) загальні суб’єкти, основними повноваженнями яких не є захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, проте їх діяльність нерозривно пов’язана з цим напрямом (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, суди); 2) спеціальні суб’єкти основними завданнями яких є забезпечення національної, державної та воєнної безпеки (Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство оборони України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Збройні сили України, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Національна гвардія України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Служба безпеки України та Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Управління державної охорони України, розвідувальне співтовариство, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, Служба судової охорони).
7
МАШТАЛЕР, Анатолій, Володимир ЛЕВКОВ, Олег ЧИЖ та Юрій ІВАШКОВ. "АНАЛІЗ МОЖЛИВОСТЕЙ РЕМОНТНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ЩОДО ТЕХНІЧНОГО ДІАГНОСТУВАННЯ ЗРАЗКІВ АВТОМОБІЛЬНОЇ ТА БРОНЕТАНКОВОЇ ТЕХНІКИ (НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ)". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, № 3 (2020): 409–24. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.484.
Full textAbstract:
Впродовж останнього десятиліття необхідність інтенсифікації використання у системах сучасної моделі охорони державного кордону транспортних засобів призвела до значного збільшення номенклатури автомобільної та бронетанкової техніки військових частин Державної прикордонної служби України. Проте на сьогодні не здійснюється залучення юридичних та фізичних осіб на договірній основі до матеріально-технічного забезпечення, зокрема технічного обслуговування і ремонту, 100 % автомобільної та бронетанкової техніки Державної прикордонної служби України. Зважаючи на це, проводжує бути актуальною діяльність штатних ремонтних підрозділів органів охорони державного кордону, основні зусилля яких спрямовані на відновлення працездатності автомобільної та бронетанкової техніки шляхом реалізації заходів планово-попереджувальної системи технічного обслуговування і ремонту. Разом з цим, результативність заходів щодо відновлення працездатності техніки напряму залежить від якості діагностування її технічного стану впродовж періоду використання за призначенням. Проте, вирішення завдань якісного діагностування зразків техніки зустрічає певні труднощі, що полягають: в недостатній кількості устаткування та паркового обладнання для повного охоплення автомобільної та бронетанкової техніки з метою вчасного виявлення причин та ознак відмов систем, агрегатів, вузлів та систем техніки без проведення їх розбирання (при частковому розбиранні); а також в малій штатній чисельності та низькому рівні укомплектованості посад фахівців ремонтних груп підрозділів автотехнічного забезпечення органів охорони кордону. Отже, виявлення та усунення недоліків в організації та проведені технічного діагностування техніки сприятиме підвищенню ефективності заходів планово-попереджувальної системи обслуговування та ремонту автомобільної та бронетанкової техніки органів і підрозділів охорони кордону Державної прикордонної служби України.
8
Prypkhan, I. I., та R. I. Shchur. "ЕКОНОМІЧНІ ТА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ГРОМАДАМИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ". Actual problems of regional economy development 2, № 19 (2023): 280–88. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.19.280-288.
Full textAbstract:
В статті доведено, що ефективне функціонування територіальних громад можливе лише за певних передумов і умов, які в сукупності становлять основу місцевого самоврядування. Тобто під основами адміністративно-територіальної реформи початої в 2014 році розуміємо об’єктивно створені в суспільстві можливості та умови, сукупність яких утворила основу, на якій будується вся система розвитку місцевого самоврядування, в тому числі територіальні громади, як базова ланка такої системи.
 Метою статті є необхідність поглиблення відповідних наукових розвідок з метою з’ясування економічних та конституційно-правових аспектів публічного управління територіальними громадами в умовах воєнного стану. Основними методами дослідження, які були використані у статті, є методи індукції, дедукції, абстрагування, аналізу та синтезу.
 Основною особливістю проведення реформи децентралізації є новий підхід до розподілу та реалізації владних та інших управлінських функцій, який передбачає відхід від ієрархічної системи управління та організації влади, високий ступінь самостійності низки суб’єктів при скороченні обсягу контролю та нагляду за їх діяльністю. Відповідно до децентралізованої моделі організації влади вищий орган не може втручатися в діяльність нижчого органу, не може здійснювати по відношенню до нього адміністративну діяльність, не може віддавати накази чи розпорядження. Межі самоврядування органів, що виконують завдання за принципами децентралізації державного управління, визначаються заходами контролю.
 В статті акцентовано увагу на те, що у місцевостях, де введено воєнний стан, з метою забезпечення дії Конституції і законів України встановлення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, громадської безпеки і порядку спільно з органами військової адміністрації, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, Президент України може створювати тимчасові державні органи – військові адміністрації.
 Також було встановлено, що в умовах воєнного стану територіальні громади продемонстрували ефективну діяльність в плані взаємодії з органами державної влади, військовими організаціями, громадськими об’єднаннями в реалізації і захисту прав, свобод і забезпечення життєдіяльності населення громад. Це стало основою успішно проведеної адміністративно-територіальної реформи і становлення нових засад в публічному управлінні.
9
Bratko, Artem. "Аналіз стану загроз для безпекового середовища в прикордонному просторі". Journal of Scientific Papers "Social Development and Security" 13, № 4 (2023): 8–17. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2023.13.4.2.
Full textAbstract:
Мета роботи: провести аналіз стану загроз для безпекового середовища в прикордонному просторі.
 Дизайн/Метод/Підхід дослідження: в основу аналізу покладено аналітичний метод, що базується на оцінці фактів та інформації стосовно стану безпекового середовища в прикордонному просторі.
 Результати дослідження: проведено аналіз та надано рекомендації органам управління Державної прикордонної служби України щодо планування оперативно-службової діяльності в сучасних умовах.
 Теоретична цінність дослідження: аналіз дозволяє з достатньою адекватністю запровадити основні принципи інтегрованого управління кордонами, впровадити системні реформи, наростити спроможності служби, забезпечити належний рівень прикордонної безпеки та відновити повний контроль за державним кордоном у межах деокупованих територій, організації його охорони.
 Оригінальність/Цінність дослідження: новизна полягає у виявленні нових загроз та шляхів їх запобігання в прикордонному просторі.
 Майбутні дослідження: у ході подальших досліджень доцільно опрацювати механізми для забезпечення належного рівня прикордонної безпеки.
 Тип статті: теоретична.
 Ключові слова: загрози; спроможності; управління; планування; безпека державного кордону, прикордонна безпека, оперативно-службова діяльність.
10
Гула, Віталій, Аркадій Дзяворук, Вадим Бойко, Володимир Андрушко та Валерій Бойко. "ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КООРДИНАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ З ПИТАНЬ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИКОРДОННОГО КОНТРОЛЮ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, № 2-3 (2022): 43–57. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.854.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню методики роботи штабу охорони державного кордону щодо координації спільних дій з контрольними службами та взаємодійними органами. З метою приведення прикордонного контролю до міжнародних норм і стандартів Державною прикордонною службою України напрацьовані нові нормативно-правові документи, ведеться пошук шляхів оптимізації прикордонного контролю та підвищеннz ефективності, удосконалення технології пропуску осіб, транспортних засобів і вантажів, створюється єдина система інформаційного забезпечення, вживаються заходи щодо вдосконалення системи управління. Запорукою успішної оперативно-службової діяльності підрозділів прикордонного контролю ДПСУ на шляхах міжнародних сполучень є наявність збалансованої системи правових норм, які регулюють усі сторони діяльності підрозділів охорони державного кордону. Від того, наскільки чітко в нормативно-правових актах визначені завдання, права і обов’язки підрозділів та ООДК, їх взаємовідносини з іншими організаціями і відомствами, що стосуються міжнародного сполучення України, багато в чому залежить якість та ефективність забезпечення надійної охорони державного кордону на шляхах міжнародних сполучень. Штаб ПРИКЗ, а саме відділ прикордонного контролю, є головним органом управління, який відповідає за координацію спільних дій ООДК та інших контрольних служб, які виконують свої функції у ППр через державний кордон України, надає пропозиції начальнику ООДК щодо організації цієї роботи. Від його цілеспрямованої роботи залежить найголовніше – загалом надійність та ефективність охорони кордону на шляхах міжнародних сполучень. Отже, ДПСУ повинна об’єднувати та систематизувати зусилля державних органів, що здійснюють різні види контролю під час перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів для забезпечення здійснення їх оформлення та пропуску через державний кордон відповідно до технологічних схем пропуску. Усі служби та організації, відносно яких здійснюється координаційна діяльність, можна згрупувати за видами діяльності, залежно від їх призначення. Виходячи з функцій, які вконують відповідні організації та відомства, з якими здійснюється координація, штаб прикордонного загону повинен у різних формах забезпечувати та планувати взаємодію та визначати розподіл функцій відповідно до положень нормативних документів щодо діяльності суб’єктів координації.
11
ШЕВЧУК, Роман. "СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 3(63) (26 січня 2023): 128–32. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2022-3(63)-17.
Full textAbstract:
У статті досліджено об’єкти державного контролю в системі охорони здоров’я України. Автором наголошено, що незважаючи на значну кількість суб’єктів державного контролю в Україні, їх діяльність, на жаль, здійснюється без узгодженої співпраці. Доведено, що фактично державний контроль функціонує не як єдина система, а набуває форми відокремлених підрозділів, які незалежно один від одного гарантують виконання притаманних їм завдань і функцій, що визначаються численними законами та указами Президента України, постановами уряду та іншими нормативно-правовими актами. Автор звертає окрему увагу на те, що окремі дії об’єктів державного контролю у сфері охорони здоров’я не відображають загального стану справ, а отже, не гарантують здійснення дій відповідно до переліку відповідних стандартів виконання рішення. Зрозуміло, що через такий перебіг подій виникають неузгодженості, дублювання, відсутність чіткої взаємодії, а іноді й протиріччя. Все це говорить про те, що за недосконалої системи державного контролю такий інститут був би щонайменше неефективним і навіть шкідливим. Дублювання в цьому плані функції державного контролю призводить не тільки до неефективності цього контролю, а й спричиняє надмірне витрачання державного бюджету та нівелювання самої мети державного контролю. Обґрунтовано, що основним завданням усіх суб’єктів державного контролю у сфері охорони здоров’я України має бути підвищення ефективності та безпеки медичної допомоги, цьому повинні сприяти усі можливі державні, приватні та громадські ресурси. Зроблено висновок про те, що суб’єкти державного контролю у сфері охорони здоров’я є, з одного боку, досить стабільною категорією, а з іншого постійно реформуються і змінюються. Адже якщо органи, компетенція яких визначена Конституцією України, є певною мірою традиційними суб’єктами влади, роль і значення яких у сфері охорони здоров’я, то Національна служба здоров’я України – це новий орган, повноваження якого будуть переглянуті з метою їх удосконалення та включення до загальної системи контрольно-наглядових повноважень публічного управління.
12
Бишенко, Галина. "ПУБЛІЧНИЙ МАРКЕТИНГ ТА ЙОГО ІНСТРУМЕНТИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ". Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення, № 6 (29 грудня 2023): 6–13. http://dx.doi.org/10.31470/2786-6246-2023-6-6-13.
Full textAbstract:
У статті доведено, що реалізація впровадження маркетингових технологій у публічну діяльність дасть змогу підвищити результативність роботи, успішно розв’язувати проблеми соціально-економічного розвитку держави в окремих сферах, зокрема охорони здоров’я та забезпечити на високому рівні надання медичних послуг. Метою статті є обґрунтування доцільності розвитку маркетингових технологій в державному управлінні та виявлення можливостей покращення надання медичних послуг за допомогою маркетингових інструментів в Україні. Дослідження довели, що публічний маркетинг представляє собою систему використання управлінської концепції та практичного інструментарію маркетингу суб’єктами публічно-управлінської діяльності (державними органами та органами місцевого самоврядування), що реалізується шляхом задоволення потреб суспільства або окремих його спільнот через механізми взаємообміну певними діями та ресурсами. Визначено об’єкти маркетингу в публічному управлінні та основні риси маркетингу в публічному управлінні: ринковий характер відносин, лімітованість, масштабність за сферою дії, залежність від рішень органів влади та політичної кон’юнктури. Доведено, що міждисциплінарний базис державного маркетингу складають передусім теорії економічних основ соціального маркетингу, маркетингу послуг, некомерційного маркетингу, територіального маркетингу, а також інноваційні концепції державного регулювання в ринкових умовах. Реформування державного управління з використанням маркетингової методології означає застосування саме загальної методології розробки послуг. На основі дослідження передових маркетингових технологій в закладах охорони здоров’я виділено перспективи використання маркетингових інструментів у галузі охорони здоров’я України: мобільні додатки, маркетинг з вузькою спеціалізацією, інтеграція в месенджери, контент нового покоління в маркетингу, гаджети для здоров’я, розвиток телемедицини.
13
БОЙКО, Вадим, та Віталій ДЕМЧИШИН. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕГРОВАНОГО УПРАВЛІННЯ КОРДОНАМИ ТА СПОСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 95, № 2 (2024): 20–29. http://dx.doi.org/10.32453/3.v95i2.1646.
Full textAbstract:
Реалізація бар’єрної, контактної та фільтраційної функцій державного кордону вимагає від суб’єктів системи інтегрованого управління кордонами не тільки взаємоузгоджених дій на державному кордоні та у контрольованому прикордонному районі, а постійної взаємодії щодо збору та аналізу інформації, що стосується загроз прикордонній безпеці. В умовах обмежених ресурсів і можливостей для зосередження уваги на найбільш імовірних об’єктах, що можуть створювати загрози, у системі інтегрованого управління кордонами застосовуються ризикоорієнтовані підходи. Аналіз ризиків полягає у забезпеченні інформаційно-аналітичної підтримки визначення та оцінювання ризиків і превентивного реагування на діяльність транскордонних злочинних угруповань на державному кордоні України. Підвищення якості проведення контрольних процедур, скорочення часу їх проведення під час перетинання державного кордону України забезпечуються шляхом цілеспрямованості контрольних процедур на виявлення та ідентифікацію показників індикаторів ризику, запровадження обміну інформацією між суб’єктами сфери охорони державного кордону, застосування спільного контролю, запровадження системи завчасного аналізу даних про об’єкти контролю, автоматизації процесів ідентифікації особи та попереднього інформування, автоматизації аналітичних процесів обробки інформації, адаптація національних систем контролю до європейських. Загалом це забезпечує впровадження принципів “розумного кордону”. Ефективність побудови охорони державного кордону поза пунктами пропуску, виконання заходів прикордонного режиму та реагування на зміни обстановки залежить від якості аналізу та прогнозування напрямків, часу та маршрутів руху правопорушників, способів підходу та перетинання державного кордону. Рівень прикордонної безпеки держави у визначальній мірі залежать від ефективності взаємодії суб’єктів інтегрованого управління кордонами. Розроблення ефективної моделі взаємодії, в процесі прикордонного контролю та поза пунктами пропуску забезпечить підвищення якості управління державним кордоном, надійності захищеності від загроз національній безпеці, стабільності та розвитку держави, сприятиме раціональному балансу бар’єрної, контактної та фільтраційної функцій державного кордону. У статті досліджено питання взаємодій суб’єктів інтегрованого управління кордонами в процесі збору і обробки інформації та її реалізації з метою підвищення якості охорони державного кордону.
14
КИРИЛЕНКО, Володимир, та Денис ДЯГЕЛЬ. "ЩОДО ПОШУКУ ШЛЯХІВ ПРОТИДІЇ ОСНОВНИМ ЗАГРОЗАМ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ, ЯКІ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ В МІЖНАРОДНИХ ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, № 3 (2020): 65–81. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.438.
Full textAbstract:
На основі аналізу результатів ОСД за 2019 рік, огляду завдань, які поставлено підрозділам охорони державного кордону на різних рівнях управління на 2020 рік розкрито визначені шляхи підвищення ефективності виконання завдань за призначенням. Акцентовано увагу на тому, що від ефективності управління державним кордоном залежать безпека держави, розвиток її економіки та людський потенціал, своєчасне забезпечення необхідних значень показників ефективності системи управління державним кордоном сприятиме транскордонному співробітництву, збільшенню доходів державного та місцевих бюджетів, туризму та спрощенню інших форм законного руху осіб, послуг і товарів. Водночас державні кордони повинні бути закриті для всіх видів незаконної діяльності, що загрожують стабільності держави. Зроблено висновок про те, що проведені заходи з реформування ДПСУ дозволили підвищити рівень захищеності державного кордону, а система інтегрованого управління кордонами повинна працювати в умовах, які постійно і швидко змінюються. Зроблений висновок, що прикордонний контроль необхідно постійно вдосконалювати з урахуванням європейського та світового досвіду в цій сфері, у тому числі запроваджувати нові способи служби, новітні інформаційні технології, засоби контролю та спостереження, сучасні технічні засоби, удосконалювати інформаційно-аналітичне забезпечення прикордонного контролю, зокрема шляхом підвищення ефективності системи аналізу та профілювання ризиків.Запропоновано подальше удосконалення одного із дієвих механізмів у загальній системі протидії правопорушенням на державному кордоні - систему інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами. Розкрито компоненти єдиного інформаційного простору правоохоронних та інших державних органів, задіяних у сфері інтегрованого управління кордонами. У науковій праці під координацією розуміється діяльність, спрямована на узгодження, упорядкування дій у керованій системі, приведення їх у відповідність з поставленою метою. Координація використана як функція управління, яка здійснює інформаційний обмін і має на меті розподілити діяльність в часі, забезпечити взаємодію різних учасників загального процесу в інтересах виконання поставлених цілей, що забезпечує цілісність, стійкість усієї системи. Розкрито варіант напрямків забезпечення швидкості здійснення прикордонного контролю при використанні системи та чинники, які впливають на їх пропускну спроможність. Зроблено висновок, що існуючі методики безпосереднього формування системи інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами не розглядають у зв’язку з відсутністю необхідних для цього інструментальних засобів.
15
КУЗЬ, Юрій, Олександр СОЙКО та Сергій БЄЛАЙ. "МОДЕЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕДУР З РЕАДМІСІЇ, ПРИМУСОВОГО ПОВЕРНЕННЯ ТА ВИДВОРЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В ПУНКТАХ ПРОПУСКУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 87, № 1-2 (2022): 54–72. http://dx.doi.org/10.32453/3.v87i1-2.1082.
Full textAbstract:
У статті розглядається діяльність органів та підрозділів охорони державного кордону під час виконання завдань із забезпечення процедур реадмісії, примусового повернення та примусового видворення іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон України у країни проживання або треті країни. Відповідно до результатів аналізу статистичних даних залишаються загрозливими процеси нелегальної міграції через територію України з метою транзиту або використання її території іноземцями як кінцевого пункту постійного проживання. Загроза нелегальної міжнародної міграції змусила держави певною мірою обмежувати право вільного пересування, оскільки неконтрольовані потоки нелегальних мігрантів несуть країнам соціальні, політичні, економічні втрати, а недосконалість міграційного законодавства використовується для незаконного переправлення осіб через державний кордон. Зазначені обставини обумовили закріплення міжнародно-правових механізмів протидії цьому негативному явищу, одним з яких вважається інститут реадмісії осіб, примусового повернення та примусового видворення.Нормативно-правові документи трактують такі дефініції як “реадмісія”, “примусове повернення”, “примусове видворення” аналогічними за змістом, але діяльність правоохоронних структур, які відповідають за забезпечення цих процедур, різниться. Проблеми органів та підрозділів охорони державного кордону щодо забезпечення реадмісії, примусового повернення та видворення поглиблюються відсутністю чітких алгоритмів роботи органів управління щодо цих видів діяльності. Методичні засади моделювання процесу реадмісії, примусового повернення та примусового видворення іноземців до країн проживання або до третіх країн базуються на загальнонаукових принципах. Розробка моделі роботи органів та підрозділів органів охорони державного кордону включає етапи, основними з яких є визначення об’єкту та цілей моделювання, базових елементів, що досліджуються, нормативних документів та показників, а також ресурсів та результатів роботи. Визначивши ці елементи, можна розробити алгоритмічне забезпечення діяльності органів охорони державного кордону при проведенні процедур з реадмісії, примусового повернення та видворення іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон. З практичної точки зору, модель та алгоритми процесів реадмісії, примусового повернення та видворення представлена у вигляді послідовності дій органів управління прикордонного загону та підрозділів. При цьому, основними етапами в органах та підрозділах охорони державного кордону є: організаційний, підготовчий та етап виконання процедури. Виконання процедур органами управління, відповідно до розроблених у статті алгоритмів, забезпечить законність дій посадових осіб Держприкордонслужби та уніфікує процес реадмісії, примусового повернення та видворення іноземців та осіб без громадянства у країни проживання та треті країни для органів та підрозділів охорони кордону Держприкордонслужби України.
16
Боровик, Олег, та Дмитро Боровик. "МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОТИДІЇ КОНТРАБАНДНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ НА ДІЛЯНЦІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛУ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ ТА ОЦІНКИ ЇЇ ЕФЕКТИВНОСТІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, № 2-3 (2022): 22–42. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.858.
Full textAbstract:
У сучасних умовах реформування Державної прикордонної служби України у правоохоронний орган європейського зразка з урахуванням необхідності якісної організації та ефективного управління оперативно-службовою діяльністю підрозділами охорони державного кордону необхідні дієві інструментальні засоби, які забезпечували б об’єктивну оцінку виконання підрозділами своїх функцій і завдань, давали б оцінку результатів оперативно-службової діяльності та дозволяли б формувати ефективні управлінські рішення щодо застосування сил і засобів. Таке завдання є актуальним для різних видів діяльності прикордонних структур, у тому числі і протидії контрабандній діяльності на ділянці відповідальності підрозділів охорони державного кордону. На сьогодні основна проблема щодо оцінки ефективності оперативно-службової діяльності підрозділів охорони державного кордону полягає в тому, що вона здійснюється за кількісними показниками без урахування характеристик місцевості, складності оперативної обстановки, стану протидії протиправній діяльності, наявних загроз і ризиків, можливостей кожного підрозділу, економічної складової контрабандної діяльності. У статті обґрунтовано інструментальний методичний апарат, який забезпечує можливість здійснювати оцінку ефективності протидії контрабандній діяльності на ділянці відповідальності підрозділу охорони державного кордону. Апарат сформовано з урахуванням розумної можливої поведінки організатора контрабандної діяльності та містить оптимізаційні моделі організації і реалізації контрабандної діяльності за відсутності протидії підрозділу охорони державного кордону, за наявності такої протидії, а також модель організації протидії контрабандній діяльності на державному кордоні й засоби для оцінки її ефективності.
17
Шумовецька, Світлана. "ВИМОГИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТІВ ЩОДО РІВНЯ І ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ОФІЦЕРА-ПРИКОРДОННИКА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (2020): 389–401. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.160.
Full textAbstract:
У статті розкрито вимоги до професійної культури офіцера-прикордонника, викладені в окремих нормативно-правових документів, зокрема Законі України «Про державний кордон України», Кодексі поведінки працівників, до функціональних обов’язків яких належить здійснення управління кордонами, Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, Статуті Державної прикордонної служби з охорони державного кордону України, Стратегії розвитку Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на період до 2021 року, Відомчих стандартах культури прикордонної служби.
 З’ясовано, що відповідно до вимог нормативно-правових документів, професійна культура представника прикордонного відомства ґрунтується на його готовності самовіддано служити Українському народові, зобов’язанні діяти в інтересах держави та відстоювати національні інтереси, професійному, сумлінному виконанні службових обов’язків згідно з Конституцією України, дотриманні принципів соціальної справедливості, визнанні пріоритету прав людини і громадянина. Вона передбачає здатність діяти соціально відповідально та свідомо на засадах патріотизму і державності, оперативно приймати обґрунтовані рішення щодо управління діяльністю прикордонного підрозділу в службовій та соціально-побутовій сферах, організації інформаційного забезпечення виконання оперативно-службових завдань, дотримання вимог Кодексу доброчесної поведінки та професійної етики, Відомчих стандартів прикордонної служби, постійну працю над підвищенням свого професійного рівня.
 Особливі вимоги висуваються щодо дотримання прикордонником законності: визначено, що у своїй діяльності офіцер-прикордонники повинен дотримуватись принципів соціальної справедливості, визнавати пріоритет прав людини і громадянина. Свідченням високої професійної культури визначено також точне та своєчасне виконання покладених на офіцера-прикордонника професійних обов’язків з управління прикордонним підрозділом. Значну увагу документи приділяють також такій складовій професійної культури офіцера-прикордонника, як умінню взаємодіяти. Визначено, що офіцер-прикордонник повинен уміти обґрунтовувати та роз’яснювати прийняті ним рішення, забезпечити доброзичливе ставлення до населення, поважати честь та гідність інших людей.
18
Близнюк, Андрій. "ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНОЇ СФЕРИ". Public management 15, № 5 (2018): 42–52. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-42-52.
Full textAbstract:
Систематизовано та уточнено теоретичні основи дослідження інституційного забезпечення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери.
 Інституційну підтримку сектору рекреації формують державні та неу- рядові організаційні структури, створені на різних рівнях механізму, та ре- алізують свої рішення за допомогою методів державного управління в ре- креаційній сфері в межах своїх повноважень. Існують тісні підпорядковані, координаційні зв’язки між цими організаційними структурами. Здійснено аналіз функціонального призначення основних інституційних акторів у ре- креаційній сфері.
 Визначено проблемні питання сучасного стану інституційного забезпе- чення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери в Україні. Визначено, що складність її регулювання полягає в тому, що в Ук- раїні відсутня чітка, уніфікована система державного регулювання рекреа- ційної сфери, тому певні її аспекти в нашій державі нині перебувають під контролем багатьох державних органів (міністерства, служби, агентства).
 Підкреслено, що в системі державного управління рекреаційною сферою немає органу, що відповідає за проведення виключно функцій управління рекреаційними територіями; фактично усі органи державної влади мають функції управління відповідно до реакційних територій та рекреаційних ресурсів, поряд з функціями управління іншими ресурсами, об’єктами, те- риторіями. Адміністративна діяльність органів влади спрямована на вирі- шення проблем організації, охорони рекреаційних територій та використан- ня рекреаційних ресурсів тією мірою, що й для виконання інших завдань у різних сферах діяльності суспільства.
 Викладено напрями оптимізації інституційного механізму державного регулювання розвитку рекреаційної сфери. Зазначено, що організаційно- економічний механізм має ґрунтуватися на формуванні регіональних інсти- туцій, що дасть можливість концентрувати та координувати зусилля всіх суб’єктів рекреаційної діяльності з метою досягнення оптимального рівня рекреаційного потенціалу на регіональному рівні.
19
Лисько, Тетяна Давидівна, та Анжеліка Сергіївна Левченко. "КОМПЕТЕНЦІЯ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ПІД ЧАС ДІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 2 (1 серпня 2023): 121–25. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.2.20.
Full textAbstract:
Дана наукова стаття присвячена дослідженню повноважень правоохоронних органів, оновлених та в певних аспектах розширених внаслідок введення воєнного стану у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Особливий правовий режим передбачає розширення повноважень органів державної влади, які забезпечують правопорядок, військового командування та адміністрацій задля захисту національної безпеки, суверенності країни, а також збереження забезпечення прав громадян, законних інтересів юридичних осіб, обмежених внаслідок дії правового режиму воєнного стану. Діяльність правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ, спрямована на посилену охорону громадського порядку, а також розроблення і впровадження додаткових сил, засобів, резервів, варіантів посиленого несення служби, підвищення готовності особливого складу. Особливість роботи всіх правоохоронних органів наразі обумовлена більшою мірою єдиною метою всього Українського народу разом з державним апаратом – відверненням агресії рф проти нашої держави. Діяльність органів державної влади в теперішні воєнні часи зводиться до допомоги органам управління у виконанні завдань оборони країни. Правоохоронні органи в даній системі грають надзвичайно важливу роль і від їх ефективності залежить внутрішня безпека держави. Ось чому нагально постає питання визначення їх компетенції, бо наявність чітких повноважень дає гарантії законності в реалізації політики під час воєнного стану.
20
ІВАХНЕНКО, О. А. "ПРАВОВИЙ СТАТУС РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ". Вісник Кримінологічної асоціації України 31, № 1 (2024): 691–702. http://dx.doi.org/10.32631/vca.2024.1.60.
Full textAbstract:
Статтю присвячено особливостям правового статусу реабілітаційних закладів в Україні. Досліджено законодавчі та підзаконні акти, які встановлюють вимоги до реабілітаційних закладів, особливості їх діяльності та управління ними. Вивчено праці науковців у сфері юриспруденції, державного управління та медицини, які досліджували правовий статус закладів охорони здоров’я, сутність реабілітаційних послуг та діяльність реабілітаційних закладів. Вказано, що правовий статус реабілітаційного закладу – це встановлений нормами права особливий порядок створення, ліцензування, акредитації, здійснення господарської діяльності, користування майном, кадрового і матеріально-технічного забезпечення таких закладів. Зроблено висновок, що реабілітаційні заклади комунальної або державної форми власності створюються у формі установ. Реабілітаційні заклади приватної форми власності можуть бути створені в організаційно-правовій формі господарських товариств або приватних підприємств. Протезно-ортопедичні підприємства можуть бути створені на підставі державної, комунальної або приватної форми власності. Реабілітаційні заклади є одним із різновидів закладів охорони здоров’я, які здійснюють надання реабілітаційних послуг на підставі ліцензії про провадження господарської діяльності з медичної практики. Ліцензійні умови встановлюють матеріально-технічні, кадрові та організаційні вимоги для отримання ліцензії на здійснення господарської діяльності з медичної практики щодо реабілітаційних послуг. Можуть бути створені реабілітаційні заклади у формах реабілітаційних лікарень, медико-реабілітаційних центрів та амбулаторних реабілітаційних закладів. Запропоновано внесення змін до чинного законодавства. Висловлено пропозиції щодо перспектив подальших наукових досліджень з цієї тематики.
21
Pechyborsch, V. P., V. M. Yakimets, I. V. Ogorodniychuk, V. V. Yakimets та O. V. Pechyborsch. "Територіальна оборона та її медичне забезпечення – веління сьогодення". Ukrainian Journal of Military Medicine 3, № 1 (2022): 5–18. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2022.1(3)-005.
Full textAbstract:
Мета роботи полягає в дослідженні позитивного досвіду АТО/ООС та шляхів оптимізації діяльності медичних сил ЗС України з метою створення оптимізованої моделі організації медичного забезпечення Сил територіальної оборони в умовах національного спротиву - територіальної оборони, руху опору та підготовки громадян України до національного спротиву. 
 Матеріали та методи. Вивчали стан організації медичного забезпечення Сил територіальної оборони, проблемні питання та шляхи їх вирішення на предмет позитивного досвіду організації медичного забезпечення Сил оборони в АТО/ООС та екстреної медичної допомоги (далі ЕМД) в надзвичайних ситуаціях (далі НС) в системі охорони здоров’я України та Єдиній державній системі цивільного захисту. Матеріалами слугували нормативно-правові акти, що регламентують діяльність медичних сил ЗС України, та ЕМД в НС, публікації у відкритих джерелах інформації. Методи досліджень: бібліографічний, аналітичний, системного підходу
 Результати. В результаті проведеного аналізу визначено, що медичні сили ЗС України в цілому готові до виконання завдань за призначенням, але повна готовність медичної служби командування Сил територіальної оборони як органу управління медичним забезпеченням, медичної служби бригад та батальйонів Сил територіальної оборони у такий короткий термін не можлива, але є альтернативні варіанти вирішення цієї важливої державної проблеми.
 Висновки. Медична служба Сил територіальної оборони зможе виконати завдання з надання медичної допомоги особовому складу підрозділів Сил територіальної оборони та населенню у повному обсязі при умові використання територіального принципу в єдиному медичному просторі із залученням сил і засобів територіальних підрозділів Центрів ЕМД та медицини катастроф областей та наявних закладів охорони здоров’я, підсистеми медичного захисту в Єдиній державній системі цивільного захисту.
22
Уберман, В., та Л. Васьковець. "Проблеми імплементації базових європейських екологічних понять у водне законодавство України". Юридичний вісник, № 1 (6 серпня 2020): 237–45. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1617.
Full textAbstract:
У статті досліджено співробітництво України та ЄС із питань охорони навколишнього середовища, а саме проблеми імплементації в українське екологічне законодавство базових еколого-правових категорій і визначень законодавства ЄС. Проаналізовано перші кроки співпраці у сфері «якість води й управління водними ресурсами». Зазначено, що ця діяльність почалася не з гармонізації базових понять, до яких належать «забруднення», «забруднюючі речовини», «якість води», а одразу перейшла на рівень еколого-правових інститутів. Виявлено, що такий перехід ігнорує принципові відмінності в понятійних засадах, які можуть негативно вплинути на здійснення державної політики у сфері охорони вод, спричинити її дивергентний розвиток відносно європейських вимог. Стверджується, що подолання змістовних відмінностей згаданих понять є однією з головних наукових проблем апроксимації Водного кодексу України (ВКУ) та відповідних підзакон-них актів до Директиви 2000/60/ЄС (ВРД). Метою статті є виявлення правових відмінностей між ВРД і ВКУ щодо зазначених понять, а завданням - аналітичне порівняння їх застосування. Дослідження ґрунтувалося на тому, що норми стосовно забруднення та якості вод утворюють у водному законодавстві України та в екологічному законодавстві ЄС еколого-правові структури, європейським центром яких є ВРД. Доведено, що принципові відмінності між базовими поняттями водних законодавств ЄС й України щодо забруднення, забруднюючих речовин, якості вод і її регулювання визначаються різною цільовою спрямованістю цих законодавств, водоохоронною й господарською відповідно. Досліджено деякі наслідки розбіжностей, які негативно позначаються на законодавчому регулюванні скидання забруднюючих речовин. Зроблено висновок, що усунення відмінностей вимагає зміни парадигми української охорони вод з господарської на екологічну, яку слід починати з рецепції зазначених базових понять ЄС. Альтернативою глибокій зміні ВКУ може стати розроблення й прийняття спеціального Закону України «Про охорону вод».
23
Могилевська, О. Ю., С. Ю. Ціпоренко, Т. Г. Дудковський, В. І. Настопиров та І. Ю. Фільченко. "ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ". Київський економічний науковий журнал, № 8 (7 березня 2025): 80–87. https://doi.org/10.32782/2786-765x/2025-8-11.
Full textAbstract:
Основними завданнями в управлінні агропромисловим комплексом є досягнення цілеспрямованого об’єднання його сфер і підприємств, забезпечення ефективності їх основного технологічного циклу, спрямованого на повне задоволення зростаючих потреб населення в необхідних агропродовольчих продуктах. Сутність системи управління агропромисловим комплексом полягає в забезпеченні ефективної організації та координації контролю за інтеграційною діяльністю. Особлива роль цього управління полягає в перетворенні поведінки суб'єктів господарювання агропромислового комплексу з неорганізованої в системну діяльність, що має цілісність, здійсненність та цілеспрямованість зі встановленням в необхідні правові норми та правила гри. Державна політика у сфері сільського господарства та сільських територій потребує удосконалення підходів до її формування, чіткого визначення пріоритетів, завдань та ефективних шляхів створення сприятливих умов для розвитку конкурентоспроможного, стійкого та диверсифікованого аграрного сектору, що забезпечує довгострокову продовольчу безпеку, охорону навколишнього природного середовища, включаючи біорізноманіття, пом’якшення наслідків змін клімату, зміцнення соціально-економічної структури сільських територій. Формування державної політики в контексті інтеграції України до ЄС потребує імплементації та ефективного застосування механізмів і стандартів спільної аграрної політики держав-членів ЄС. В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів, диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію і матеріали, будівельні послуги, залежності результатів праці сільськогосподарських товаровиробників від природно-економічних умов особливого значення набуває питання забезпечення взаємної зацікавленості, взаємодії та взаємозалежності учасників технологічного ланцюга агропромислового виробництва. В статті запропоновано основні підходи до формування стратегії управління агропромисловим комплексом та ключові фактори успіху.
24
Давибіда, Лев. "ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я В ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ: ІСТОРИКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 83–91. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.83-91.
Full textAbstract:
Автор розглядає процес становлення і функціонування системи охорони здоров’я ЗУНР, засто- совуючи методологічні підходи, притаманні для історії повсякденного життя як історико-антропо- логічної дисципліни. Особлива увага приділяється висвітленню організаційних заходів, спрямованих на розбудову ланок управління галуззю охорони здоров’я і забезпечення цивільного населення медичною опікою, аналізується практична діяльність влади і окремих представників лікарської професії у цих процесах. На підставі вивчення архівних джерел, згромаджених у фонді 3982 “Державний секретаріат внутрішніх справ Західно-Української Народної Республіки. Відділ санітарний” Центрального держав- ного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), охарактеризовано рівень доступності якісної медичної допомоги для пересічного мешканця Східної Галичини в 1918–1919 рр. в умовах занепаду санітарно-гігієнічних відносин, спричиненого тривалими військовими діями, а також з’ясовано, які практичні заходи проводилися задля покращення санітарного стану ЗУНР і подолання інфекційних захворювань.
25
Khamaziuk, Olha. "Структура та завдання прикордонної поліції Словацької Республіки". Педагогічний дискурс, № 28 (4 червня 2020): 46–54. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2020.28.06.
Full textAbstract:
У статті описано організаційну структуру Президії Поліцейського корпусу Міністерства внутрішніх справ Словацької Республіки. Розкрито її структуру та основні завдання, які стоять перед прикордонним відомством Словацької Республіки. Охарактеризовано особливості професійної підготовки фахівців з охорони кордону у відомчих навчальних закладах. Актуальність дослідження зумовлена тим, що інтеграція України до Європейського Союзу потребує якісної реформи українського прикордонного відомства, що неможливо без запозичення досвіду європейських країн, правоохоронні органи яких повністю інтегрували свою діяльність у сфері охорони кордону на міжнародному рівні та адаптували систему професійної підготовки до єдиної європейської системи професійної освіти.
 Дослідження показало, що Бюро прикордонної поліції та поліції у справах іноземців Президії Поліцейського корпусу (далі – ППтПСІ) в Словаччині є еквівалентом нашого прикордонного відомства та відповідає за охорону державного кордону Словацької Республіки й здійснює контроль за перетинанням кордону. В рамках інтегрованого управління кордонами Європейського союзу та охорони зовнішніх кордонів Шенгенської зони Словаччина реформувала своє прикордонне відомство у відповідності до загальноєвропейських вимог, у тому числі Кодексу Шенгенських кордонів та інтегрувалась повністю до системи правоохоронних органів ЄС, створивши відділи FRONTEX, аналізу ризиків та статистики (для обміну інформацією в межах ЄС), національний підрозділ боротьби проти нелегальної міграції та інші підрозділи.
 Встановлено, що Управління прикордонної поліції у Собранце, яке організаційно входить до складу Бюро, відповідає за контроль словацько-української ділянки державного кордону. Організаційна структура включає низку підрозділів, які займаються безпосередньо контролем кордонів та прикордонного руху через державний кордон, а саме: 10 відділень прикордонного контролю, 5 пунктів пропуску та 3 аеропорти. Здійснення прикордонного контролю базується на чотирьохрівневій системі контролю Словацькою Стороною на кордоні з Україною. Важливими підрозділами Бюро є також національний підрозділ боротьби з нелегальною міграцією та підрозділи поліції у справах іноземців, діяльність яких тісно пов’язана з прикордонною поліцією.
26
Сорока, І. М. "НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УМОВАХ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (24 серпня 2023): 119–28. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2023.2.14044.
Full textAbstract:
Мета: узагальнення та інтерпретація наукової інформації щодо вибору стратегій реформування охорони здоровʼя в Україні із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій, оцінки ризиків, бар’єрів та інноваційних розробок для їх впровадження. Матеріали і методи. Здійснено пошук відповідної літератури в PubMed, Web of Science та в електронному каталозі Національної наукової медичної бібліотеки України з обмеженням часу з 1998 до 2022 р. Пошук у Google Scholar використовувався для виявлення досліджень, які були пропущені під час пошуку в академічних базах даних. Результати. Оцінено методологічні засади з акцентуванням уваги на концептуальних принципах інформаційної підтримки ухвалення управлінських рішень, які можуть бути інтегровані в конкретні сценарії створення електронної системи охорони здоров’я. Попри те, що цифровізація медицини вже тривалий час є вагомою складовою наукової діяльності, впровадження цих принципів залишається відносно повільним процесом. Інтенсивність використання ІКТ у галузі є не лише обʼєктивним критерієм відповідності системи охорони здоров’я сучасним вимогам, але й є потужним каталізатором інноваційного розвитку галузі. Результати аналізу наукової літератури свідчать про значні масштаби використання ЕСОЗ у світі, створюються загальнонаціональні служби eHealth, включаючи телемедицину, телефармацію, електронне страхування життя і здоровʼя, дистанційну освіту тощо. Водночас треба зазначити, що законодавчий інструментарій, що визначає діяльність інституту електронного управління в галузі охорони здоровʼя в Україні, розроблений недостатньо. Висновки. Впровадження інституту електронного управління системою охорони здоровʼя в Україні можливе лише за умови системного вирішення проблем його імплементації, що потребує реструктуризації державного управління як всією системою еHealth, так і окремих її елементів, забезпечуючи підвищення ефективності та безпеки надання медичних послуг населенню.
27
Grytsyuk, M. Yu, та Yu I. Hrytsiuk. "ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА СТІЙКИЙ РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В КАРПАТСЬКОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 2 (2018): 99–110. http://dx.doi.org/10.15421/40280219.
Full textAbstract:
Розглянуто основні проблеми природокористування та стійкого розвитку туризму в Карпатському регіоні України, що дало змогу встановити баланс між задоволенням сучасних потреб місцевого населення і захистом інтересів майбутніх поколінь з врахуванням безпечного стану довкілля. Виділено основні пріоритети охорони та екологічно безпечного використання природних ресурсів Українських Карпат в економічній і туристичній діяльності регіону, сформульовано основні принципи стійкого розвитку туризму в регіоні, що дасть змогу органам державної влади вирішити економічні проблеми місцевих громад і підвищить туристичну привабливість регіону. Внаслідок проведеного аналізу наявних планів заходів з реалізації стратегій розвитку областей, прилеглих до Карпатського регіону, на період до 2020 року з'ясовано нагальні проблеми стійкого розвитку туризму в регіоні, діяльність якого має ґрунтуватися на принципах збалансованого розвитку особи, суспільства й держави в поєднанні з охороною навколишнього середовища, яке їх оточує. Встановлено, що стійкий розвиток туризму в регіоні Українських Карпат має задовольняти теперішні потреби туристів, відпочивальників і місцевого населення загалом, а також раціонально використовувати наявні природні ресурси й примножувати туристичний потенціал регіону як тепер, так і в майбутньому. З'ясовано, що органам місцевої влади потрібно так здійснювати управління усіма туристичними об'єктами і курортно-рекреаційними комплексами, щоб не тільки задовольняти економічні, соціальні та естетичні потреби туристів і місцевих громад, а й зберігати їхню культурну цілісність, важливі еколого-економічні процеси, біологічну різноманітність і системи життєзабезпечення. Виявлено, що продукція стійкого розвитку туризму, насамперед надані туристичні послуги, має бути узгоджена з місцевим природним середовищем, суспільством і державою, їхньою культурою і звичаями в такий спосіб, щоб це приносило усім користь, а не збиток туристичній діяльності та гальмувало подальший розвиток туризму.
28
Андріянов, І. О. "АДМІНІСТРАТИВНІ ПОСЛУГИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ ЯК ОБ’ЄКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Київський економічний науковий журнал, № 4 (29 лютого 2024): 9–16. http://dx.doi.org/10.32782/2786-765x/2024-4-1.
Full textAbstract:
Публічне управління як самостійна галузь регулює суспільні відносини, що виникають в адміністративно-публічній сфері. Встановлено, що до поняття «адміністративно-публічна діяльність» включається вся владно-публічна діяльність суб'єктів публічної влади, які узагальнено можуть бути названі адміністративними органами, за винятком видів такої діяльності: законодавчої, місцевої, досудової кримінально-процесуальної та оперативно-розшукової. Визнаючи обґрунтованість зазначених позицій, представляється можливим вважати, що взаємодія фізичних юридичних осіб із органами публічної влади, зокрема у зв'язку з наданням адміністративних послуг, входить у предмет публічного управління. У структурі предмета публічного управління суспільні відносини, що виникають при наданні адміністративних послуг, займають місце у складі відносин у сфері реалізації адміністративно-громадської діяльності, що здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування як «іншими громадськими органами». Принципово важливим є розуміння, що адміністративні послуги спрямовані на задоволення публічного інтересу: державного, національного та суспільного, хоча результатом кожного з актів застосування права є реакція держави на запит конкретного індивідуального чи колективного суб'єкта. Поряд із загальновизнаним постулатом про віднесення публічного управління до підсистеми галузей публічного права, безумовно визнається, що в публічному управлінні домінують державні інтереси, проте інтереси суспільства є важливим його складником. Зокрема, пріоритет права і свободи людини і громадянина забезпечується у сфері виконавчої. При цьому адміністративне право є галуззю права, основне завдання якої пов'язане із правовим регулюванням суспільних відносин у сфері виконавчої влади. У зазначеному зв'язку особливе значення має створення структури виконавчої влади та визначення компетенції органів виконавчої як єдиної системи у структурі системи публічної влади з метою формування ефективного механізму управління. У суспільстві надання органами влади адміністративних послуг у процесі здійснення управлінських функцій сприймається як іманентно властиве органам публічної влади, проте вивчення сфери надання адміністративних послуг у історичної ретроспективі свідчить про те, що так було не завжди. Таким чином, початковим етапом становлення адміністративних послуг в залежності від змістовного критерію в Україні стала поява публічних органів влади, що було викликано необхідністю задоволення державних та громадських інтересів у політичній, економічній та соціальної стабільності, без якого неможливо говорити про надання адміністративних послуг загалом. Таким чином, розмежування функцій органів державного апарату з наділенням органів влади все більшим обсягом повноважень, розвиток економіки, освіти, науки та охорони здоров'я, що зумовлює появу послуг, що мають велике значення для суспільства та держави в цілому, зростання кількості послуг, що надаються населенню органами влади. Інакше висловлюючись, розширення сфери надання адміністративних послуг можна назвати наступним етапом становлення категорії адміністративних послуг в Україні залежно від змістовного критерію.
29
Литвин, М. С. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНУ". Київський економічний науковий журнал, № 4 (29 лютого 2024): 142–49. http://dx.doi.org/10.32782/2786-765x/2024-4-20.
Full textAbstract:
Публічне управління як самостійна галузь регулює суспільні відносини, що виникають в адміністративно-публічній сфері. Встановлено, що до поняття «адміністративно-публічна діяльність» включається вся владно-публічна діяльність суб'єктів публічної влади, які узагальнено можуть бути названі адміністративними органами, за винятком видів такої діяльності: законодавчої, місцевої, досудової кримінально-процесуальної та оперативно-розшукової. Визнаючи обґрунтованість зазначених позицій, представляється можливим вважати, що взаємодія фізичних юридичних осіб із органами публічної влади, зокрема у зв'язку з наданням адміністративних послуг, входить у предмет публічного управління. У структурі предмета публічного управління суспільні відносини, що виникають при наданні адміністративних послуг, займають місце у складі відносин у сфері реалізації адміністративно-громадської діяльності, що здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування як «іншими громадськими органами». Принципово важливим є розуміння, що адміністративні послуги спрямовані на задоволення публічного інтересу: державного, національного та суспільного, хоча результатом кожного з актів застосування права є реакція держави на запит конкретного індивідуального чи колективного суб'єкта. Поряд із загальновизнаним постулатом про віднесення публічного управління до підсистеми галузей публічного права, безумовно визнається, що в публічному управлінні домінують державні інтереси, проте інтереси суспільства є важливим його складником. Зокрема, пріоритет права і свободи людини і громадянина забезпечується у сфері виконавчої. При цьому адміністративне право є галуззю права, основне завдання якої пов'язане із правовим регулюванням суспільних відносин у сфері виконавчої влади. У зазначеному зв'язку особливе значення має створення структури виконавчої влади та визначення компетенції органів виконавчої як єдиної системи у структурі системи публічної влади з метою формування ефективного механізму управління. У суспільстві надання органами влади адміністративних послуг у процесі здійснення управлінських функцій сприймається як іманентно властиве органам публічної влади, проте вивчення сфери надання адміністративних послуг у історичної ретроспективі свідчить про те, що так було не завжди. Таким чином, початковим етапом становлення адміністративних послуг в залежності від змістовного критерію в Україні стала поява публічних органів влади, що було викликано необхідністю задоволення державних та громадських інтересів у політичній, економічній та соціальної стабільності, без якого неможливо говорити про надання адміністративних послуг загалом. Таким чином, розмежування функцій органів державного апарату з наділенням органів влади все більшим обсягом повноважень, розвиток економіки, освіти, науки та охорони здоров'я, що зумовлює появу послуг, що мають велике значення для суспільства та держави в цілому, зростання кількості послуг, що надаються населенню органами влади. Інакше висловлюючись, розширення сфери надання адміністративних послуг можна назвати наступним етапом становлення категорії адміністративних послуг в Україні залежно від змістовного критерію.
30
Соболь, Є. Ю., та М. В. Чорна. "Правові засади контрольно-наглядової діяльності органів публічної адміністрації у сфері охорони земель". Форум права 58, № 5 (2019): 46–53. https://doi.org/10.5281/zenodo.3568271.
Full textAbstract:
<strong>Постановка проблеми.</strong> Різноманітність наукових позицій та правових основ вітчизняного та закордонного законодавства свідчить про відсутність досліджень щодо доцільності розмежування контролюючих та наглядових органів державного управління у галузі охорони земель. Контрольна функція у галузі охорони земель розпорошена між різними органами виконавчої влади та місцевими органами влади, взаємодія яких неефективна або взагалі не існує. Законодавством визначено поняття нагляду та контролю як вид діяльності органів державного управління у сфері охорони земель, а також не розкрито сутність концепції державного контролю за використанням та охороною земель. Також повноваження щодо здійснення моніторингу у галузі охорони земель, незважаючи на широке розповсюдження та закріплення в нормативно-правових актах, не враховуються адміністративною наукою. <strong>Метою </strong>статті є встановлення деяких основних особливостей діяльності органів державного управління у сфері охорони земель. Серед <strong>методів</strong> дослідження використано аналіз нормативно-правової бази понять "контрольна діяльність", "наглядова діяльність", "моніторинг" та повноважень органів державного управління у сфері охорони земель, враховуючи міжнародний досвід; визначення органів державного управління у галузі охорони земель, які повинні здійснювати контрольно-наглядові повноваження та функції моніторингу у сфері охорони земель. Також застосовано узагальнення та пізнання змін і доповнень до чинного законодавства щодо усунення недоліків контрольно-наглядової діяльності органів державного управління у сфері охорони земель. <strong>Результатом</strong> є обґрунтування необхідності внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів з урахуванням доцільності розмежування контрольних та наглядових повноважень органів державного управління у сфері охорони земель, що досі відсутні в нормативно-правових актах України. <strong>Висновки.</strong> Зазначається, що діяльність органів державного управління у сфері охорони земель в Україні повинна охоплювати три сфери – контроль, нагляд та моніторинг, які мають здійснюватися на всіх рівнях влади із залученням громадських організацій. У той же час контроль і нагляд взаємопов'язані з важливістю застосування у діяльності державного управління у галузі охорони земель, але залишаються самостійними способами запобігання виникненню порушень у сфері охорони земель з різним предметним складом. <strong>Problem statement.</strong> The diversity of scientific positions and legal bases of domestic and foreign legislation indicates that there is a lack of research on the appropriateness of delineation of the control and supervisory authority of public administration bodies in the field of land protection. Control function in the field of land protection scattered between different executive bodies and local authorities, whose interaction is ineffective or nonexistent. The legislation identifies the notion of supervision and control as a type of activity of public administration bodies in the field of land protection, and also, the essence of the concept of state control over land use and protection is not fully disclosed. Also, the powers to carry out monitoring in the field of land protection, despite the widespread prevalence and enshrining in regulations, are overlooked by administrative science. The <strong>purpose</strong> of the article is to establish some basic features of the activities of public administration bodies in the field of land protection. Among the <strong>methods</strong> of research, the analysis of normative-legal base of concepts "control activity", "supervising activity", "monitoring", and also powers of bodies of state administration in the field of protection of the land, taking into account the international experience; definitions of bodies of state administration in the field of protection of the land which should carry out control and supervising powers and functions of monitoring in the field of protection of the ground are used. Also, generalization and cognition of amendments and additions to the current legislation on elimination of deficiencies of control and supervision activities of state administration bodies in the field of land protection have been applied. The<strong> result</strong> is a substantiation of the necessity to introduce amendments and additions to regulatory and legal acts taking into account the expediency of differentiation of control and supervision authorities of state administration bodies in the sphere of land protection, which are still absent in regulatory and legal acts of Ukraine. <strong>Conclusions.</strong> It is noted that the activities of state administration bodies in the field of land protection in Ukraine should cover three areas – control, supervision and monitoring, which should be carried out at all levels of government with the involvement of public organizations. At the same time, control and supervision are interconnected with the importance of applying in the activities of public administration in the field of land protection but remain independent ways of preventing the occurrence of violations in the field of land protection with different subject composition.
31
Веклич, Є. Г. "СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИТУАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Kyiv Law Journal, № 4 (5 березня 2025): 49–55. https://doi.org/10.32782/klj/2024.4.7.
Full textAbstract:
У статті наголошено, що упродовж практично усієї історії розвитку правоохоронної системи України існували штабні підрозділи як органи управління, які покликані за дорученням начальника або за власною ініціативою в межах наданої компетенції забезпечувати діяльність відповідного органу правопорядку щодо вирішення загальносистемних, міжрегіональних, міжгалузевих або комплексних правоохоронних завдань, координувати діяльність служб і підрозділів, організовувати виконання управлінських рішень. Такі структурні одиниці забезпечували розроблення й реалізацію управлінських рішень, удосконалення форм та методів роботи, координацію діяльності всіх служб. Генеза становлення та розвитку систуаційних центрів Національної поліції України тісно пов’язана з розвитком та історією органів внутрішніх справ, які у вигляді штабних підрозділів почали формуватися ще за «радянщини». Однак, правоохоронна практика за часів незалежності України поступово звільняється від історичних впливів тоталітарних режимів влади, які були властиві царській, а згодом і радянській системам, що базувалися на репресивних методах боротьби зі злочинністю, забезпеченні безпеки та порядку, охороні прав і свобод людей. Прогресивні зміни в правоохоронній парадигмі Національної поліції України, які відбулися за останні кілька років, пов’язані з розширенням суспільно корисної діяльності всіх правоохоронних інститутів, подальшою гуманізацією цієї діяльності та одночасним підвищенням відповідальності керівництва. Суспільство дедалі більше усвідомлює, що правоохоронні органи повинні бути відкритими і соціально доступними для захисту прав і свобод громадян. Це важливий прорив у ментальності людей, які поколіннями сприймали міліцію як виключно карально-репресивний апарат. Встановлено, що з розвитком інформаційних технологій та утворенням у 2015 р. нового правоохоронного органу європейського зразка – Національної поліції України виникла необхідність у забезпеченні координації, аналізі, плануванні, контролі та узгодженості дій територіальних (міжрегіональних) органів, структурних (відокремлених) підрозділів поліції з реалізації державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, а також надання поліцейських послуг. У зв’язку з цим, й створено Ситуаційний центр Національної поліції України.
32
Васьківський, О. П. "МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЧЛЕНІВ СІМЕЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ЯК ВАЖЛИВА ГАРАНТІЯ ЇХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ". Kyiv Law Journal, № 1 (21 квітня 2023): 163–68. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.1.24.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що Національна поліція України є одним із ключових правоохоронних органів нашої держави, який в процесі здійснення своєї діяльності виконує низку складних суспільно важливих завдань. Поліцейська діяльність та механізми забезпечення її представників сьогодні є одними з найактуальніших питань юридичної науки. Вчені знаходяться у постійному пошуку шляхів удосконалення правових засад функціонування поліції та забезпечення більшої ефективності діяльності Національна поліція України. Одним з аспектів, що перебуває в полі зору науковців, є медичне обслуговування поліцейських. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, запропоновано авторське визначення поняття медичного обслуговування членів сімей поліцейських. Виокремлено та охарактеризовано особливості медичного обслуговування членів сімей поліцейських у порівнянні з іншими категоріями працівників. Виокремлено та охарактеризовано ключові аспекти, які розкривають сутність медичного обслуговування членів сімей поліцейських, як важливої гарантії їх соціального забезпечення. Зроблено висновок, що медичне обслуговування членів сімей поліцейських – це діяльність із надання лікувальних, реабілітаційних, санітарно-курортних та інших видів медичних послуг членам сімей поліцейських з метою охорони та поліпшення їх здоров’я спеціалізованими закладами охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ України у порядку, визначеному відомчим законодавством, норми якого спрямовані на регулювання роботи Національна поліція України взагалі, та її службовців, зокрема. Як важлива гарантія соціального забезпечення, медичне обслуговування членів сімей поліцейських характеризується такими ознаками: забезпечується конституційними нормами та механізмами державного фінансування на рівні із іншими секторами медичної галузі України в цілому; регулюється нормами спеціалізованого законодавчого акту Законом України «Про Національну поліцію»; порядок реалізації відповідних послуг формується не органами влади в сфері управління медичною галуззю, а Міністерством внутрішніх справ України; здійснюється спеціальними закладами охорони здоров’я, які відносяться до відання МВС, що мають особливий адміністративно-правовий статус.
33
МАЛЬЦЕВ, Андрій, Павло СІМЧУК та Віктор ЗАЛОЖ. "АНАЛІЗ БОЙОВОГО ДОСВІДУ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛ І ЗАСОБІВ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ У СКЛАДІ СИЛ ОБОРОНИ ПІД ЧАС ВІДБИТТЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 90, № 1 (2023): 62–71. http://dx.doi.org/10.32453/3.v90i1.1344.
Full textAbstract:
У статті узагальнено бойовий досвід застосування сил і засобів органів охорони державного кордону у складі сил оборони під час відбиття збройної агресії російської федерації на території нашої держави, проведено аналіз проблемних питань, що існують під час виконання завдань, пов’язаних з обороною держави, і запропоновано можливі шляхи їх вирішення. З 2014 року накопичено значний бойовий досвід участі прикордонників у антитерористичній операції, операції Об’єднаних сил та відбитті повномасштабної збройної агресії російської федерації на території нашої держави, який потребує глибокого аналізу, вивчення та впровадження. Узагальнення та впровадження бойового досвіду дозволяє підвищити ефективність підготовки та застосування сил і засобів, знизити ризики повторення помилок, збільшити шанси досягнення позитивного результату. Відповідно до зазначеного, глибокий критичний аналіз бойового досвіду минулого і впровадження його позитивних елементів необхідно розглядати як одне з головних завдань підготовки особового складу. Зроблено висновок, що аналіз та узагальнення досвіду участі прикордонників у відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації у період дії воєнного стану ще не мають системного характеру, потребують узагальнення та впровадження. Матеріали аналізу базуються на попередніх публікаціях, в яких автори дослідили проблемні питання, що знижують ефективність взаємодії підрозділів Державної прикордонної служби України з військовими формуваннями та правоохоронними органами сил оборони під час виконання завдань з оборони держави, запропоновали можливі шляхи їх вирішення, і є логічним їх продовженням. За результатами аналізу виконання завдань, що покладено на прикордонні підрозділи в умовах відбиття збройної агресії, визначено чимало проблемних питань, які стосуються: організаційно-штатної структури підрозділів, що виконують завдання на лінії зіткнення; забезпечення підрозділів озброєнням і технікою; ротації (відновлення боєздатності); бойової підготовки особового складу та його морально-психологічного забезпечення (мотивації). Наявність зазначених проблемних питань призводить до зниження якості виконання бойових завдань, а іноді може спричинити зрив їх виконання. Запропонований аналіз спрямований на впровадження змін у діяльність органів управління Державної прикордонної служби України щодо покращення (нарощування) спроможностей органів та підрозділів через: удосконалення актів організаційно-розпорядчого характеру з планування і застосування сил та засобів Державної прикордонної служби України в операціях (бойових діях), організації та проведення підготовки особового складу (підрозділів), всебічного забезпечення тощо; використання бойового досвіду в освітньому (навчальному) процесі для вдосконалення навченості особового складу під час застосування та організації всебічного забезпечення.
34
Khudoba, Oleksandra. "ПІДГОТОВКА КАДРІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ: АДАПТИВНИЙ ПІДХІД В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМАТИКИ ДЕМЕНЦІЇ". Public Administration and Regional Development, № 5 (10 вересня 2019): 602–21. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.05.07.
Full textAbstract:
Автор статті акцентує увагу на тому, що соціальні перетворення, обумовлені зміною демографічної структури населення, потребують удосконалення державно-управлінських підходів до формування нової медико-соціальної стратегії. Кількість людей з деменцією у всьому світі збільшується з кожним роком у міру того, як старіє населення і уряд нашої країни повинен звернути більше уваги на формування державної політики у цьому аспекті. Успіх перетворень значною мірою буде залежати, з одного боку, від розуміння та усвідомлення проблематики деменції державними службовцями, які формують політику, а з іншого – від готовності до цих змін суб’єктів, які безпосередньо її реалізують.
 Мета нашої статті полягає в актуалізації потреби підготовки медичних кадрів для вирішення питань деменції як медико-соціальної проблеми в Україні, розкритті тенденцій її розвитку та змісту, а також окресленні напрямів удосконалення державного управління у цьому напрямі завдяки використанню адаптивного підходу до підготовки кадрів, що сприятиме підвищенню ефективності діяльності галузі охорони здоров’я загалом, здійснення її на засадах компетентності та професіоналізму. 
 Освіта лікарів і медичних сестер розглядається в статті не з суто теоретичної точки зору, а з позиції компетентнісного підходу, що зумовлено спрямуванням на їх практичну діяльність. 
 Встановлено, що кваліфікація медичних кадрів з питань деменції, особливо сімейних лікарів, невропатологів, психіатрів та медичних сестер в Україні на сьогодні є низькою. Це призводить до низького рівня обізнаності населення про деменцію як захворювання; унеможливлення визначення потреб у послугах на різних стадіях захворювання, а також обсягах цих послуг; низького рівня пріоритетності деменції як медико-соціальної проблеми в суспільстві.
 Одним з інструментів державного управління щодо підвищення професійної компетентності, спричинених зовнішніми чинниками, може бути використання адаптивного підходу. Цей підхід до підготовки кадрів має забезпечувальний характер і ґрунтується на потребах у пристосуванні до соціальних умов, що склалися в умовах сьогодення. Встановлено, що в умовах сьогодення адаптивний підхід може бути реалізований через програму безперервного професійного навчання.
35
Шишка, І. В. "ХАРАКТЕРИСТИКА СИЛЬНИХ І СЛАБКИХ СТОРІН ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ". Трансформаційна економіка, № 2 (07) (24 червня 2024): 120–29. http://dx.doi.org/10.32782/2786-8141/2024-7-19.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано визнання певних чинників внутрішнього середовища сфери охорони здоров’я України слабкими або сильними сторонами галузі. Переважання слабких сторін орієнтує галузь на відповідні стратегії, що можуть передбачати позбавлення від слабких сторін за рахунок зовнішніх можливостей або припинення діяльності в умовах переважання зовнішніх загроз. Зрозумілим є те, що система охорони здоров’я не може припинити свою діяльність, а значить стратегія ліквідації повинна бути замінена на стратегії реструктуризації і реформування. Для більш точного урахування характеристик внутрішнього середовища сфери охорони здоров’я з метою подальшого обрання найбільш оптимальної стратегії розвитку галузі необхідно визначити серед сильних і слабких сторін ті, що мають найбільш вагомий вплив на функціонування галузі. Такий аналіз можна здійснити за допомогою метода побудови профілю середовища, який передбачає встановлення на основі експертних оцінок вагового коефіцієнту для кожного з обраних параметрів у межах певної групи, надання бальної оцінки впливу параметру на подальший розвиток галузі та визначення спрямування дії параметру. Для вивчення внутрішнього середовища системи охорони здоров’я України було проведено сім так званих зрізів (оцінка параметрів державного управління, кадровий, фінансовий, матеріально-технічний, організаційний, маркетинговий зрізи та оцінка менеджменту медичних закладів). У межах кожного зрізу було обрано по шість параметрів для аналізу. На основі ґрунтовного аналізу наукової літератури, статистичної інформації, нормативно-правових актів, розрахунку деяких фінансових коефіцієнтів, а також особистого досвіду автора обґрунтовано належність кожного з параметрів до сильних або слабких сторін сфери охорони здоров’я. У результаті проведеного дослідження у внутрішньому середовищі сфери охорони здоров’я виявлено 25 слабких і 17 сильних сторін. Перспективою подальших досліджень у цьому напрямку є визначення серед сильних і слабких сторін таких, що мають найбільш вагомий вплив на функціонування галузі за допомогою метода побудови профілю середовища.
36
Біленець, Дарія Анатоліївна. "АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРИМУС ТА АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРИПИНЕННЯ В СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ РЕЖИМУ ЗОНИ МИТНОГО КОНТРОЛЮ". Знання європейського права, № 3 (7 лютого 2020): 65–78. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.23.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу заходів адміністративного примусу та адміністративного попередження що застосовуються фіскальними органами з метою забезпечення порядку переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України з метою забезпечення порядку відповідно до чинного законодавства.
 Підримання режиму зони митного контролю передбачає застосування примусових заходів і не в зв'язку з правопорушеннями та явними аномальними явищами. А й з метою попередження можливих шкідливих наслідків і забезпечення громадської безпеки, наприклад, митні огляди, огляди багажу в аеропортах. Адміністративний примус як засіб здійснення митної справи – це застосування посадовими особами митних органів до осіб, які не перебувають у їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх передбачених митним законодавством заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення. Забезпечення режиму зони митного контролю та організація фізичного захисту працівників митних органів, інших осіб, а також товарів, які перебувають у зоні митного контролю, від протиправних дій відносяться також до компетенції підрозділів по боротьбі з и правопорушеннями. Одним із важливих елементів адміністративно-правового забезпечення режиму зони митного контролю є встановлені законодавством із питань державної митної справи заходи адміністративного примусу. Загальні заходи покликані шляхом встановлення вимог і обмежень, обов’язкових для виконання особами, що здійснюють діяльність, контроль за виконанням якої віднесено законом до компетенції фіскальних органів, спонукати цих осіб до припинення протиправних дій і дотримання законодавства про митну справу.
37
СЕРВЕЦЬКИЙ, Іван, та Олег ДЕМ’ЯНЕНКО. "ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ КІБЕРШПИГУНСТВУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки, № 3(66) (20 листопада 2023): 17–25. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2023.3.3.
Full textAbstract:
Стаття присвячена викриттю шпигунів «кібершпигунів», державних зрадників, виявленню колаборантів, встановленню осіб, які виправдовують, заперечують або визнають правомірною збройну агресію, глорифікації її учасників та притягненню до кримінальної відповідальності. Статистичні дані свідчать про те, що за 2023 рік зареєстровано 57.093 злочинів проти національної безпеки, серед них – 37 за шпигунство, 712 державну зраду, 2.364 – колаборацію, 1007 за виправдовування військової агресію РФ проти України. З одного боку, це свідчить про успішну діяльність правоохоронних органів та спеціальних служб України, а з іншого це свідчить про те, що існує агентурна мережа, яка сприяє шпигунській діяльності, особливо у. кіберпросторі. України. Тому, відносно таких осіб спецслужби здійснюють контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи, спрямовані, в першу чергу, на боротьбу з «кібершпигунством», негласно протидіє «кіберзлочинності», попереджає «кібератаки» щодо державних електронних інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури; забезпечує реагування на всі інциденти у сфері державної безпеки. На думку Манжая О. В. «…кіберпростір – це інформаційне середовище (простір), яке виникає (існує) за допомогою технічних (комп’ютерних) систем при взаємодії людей між собою, взаємодії технічних (комп’ютерних) систем та управлінні людьми цими технічними (комп’ютерними) системами». Отже, спецслужби повинні забезпечити гласний і негласний захист громадян, здійснювати контррозвідувальні заходи у кіберпросторі застосовуючи форми і методи протидії кібершпигунству у кіберпросторі. Саме визначення ролі та місця контррозвідувальної діяльності у кіберпросторі і є предметом нашого дослідження. Діордіца І. В зазначає, що «…розвиток і вдосконалення заходів кримінально-правової охорони державної таємниці (секретної інформації) передбачає ґрунтовне дослідження та вдосконалення диспозиції відповідних норм Кримінального кодексу України, зокрема й шпигунства, та введення в нього такої нової правової категорії, як «кібершпигунство». При цьому, важливими аспектами є врахування сучасних суспільно-політичних змін у законодавчому регулюванні обігу секретної інформації, максимальна конкретизація та уніфікація понятійно-категорійного апарату, що застосовується в диспозиції норми, а також дотримання усталених принципів законодавчої техніки та використання наявної зарубіжної практики, норм і доктрин». Термін «кіберпростір» став синонімом поняття «комп’ютерна віртуальна реальність». Якщо розглядати «кіберпростір» як скорочення словосполучення «кібернетичний простір», то кіберпростір – це простір (територія), який створений, працює на основі принципів, методів кібернетики (науки про загальні закони одержання, зберігання, передачі та обробки секретної інформації). Проблемами дослідження “кібершпигунства”, “кібернетична безпека”, “кіберпростір”, “кіберсфера”, “кіберзлочинність”, “кібервійна”,. “кібероборона”, займаються такі науковці як І.В. Арістова, І. В. Діордіца В.А., Ліпкана, О.В. Манжай, Д.С. Мінін, І.В. Сопілко, М.М. Чеховська, В.С. Цимбалюк, В.М. Шлапаченко . Метою статті є здійснення етимологічного аналізу поняття «кібершпигунство». На підставі цього запропоновані конкретні шляхи удосконалення протидії «кібершпигунству» з використанням сучасних форм і методів контррозвідувальної діяльності Службою безпеки України.
38
Bachynskyi, O. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ НАГЛЯДУ І КОНТРОЛЮ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 271–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.33.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що нагляд та контроль в управлінні взагалі є необхідними елементами здійснення реформувань у відповідних сферах суспільного буття. Без здійснення контрольних та наглядових функцій, норми, які встановлюють права та обов’язки суб’єктів правовідносин, можуть залишитися недостатньо реалізованими. Разом із цим доцільно знати певну межу здійснення такого контролю та нагляду, при якій реалізація контрольних та наглядових функцій не перетворюється на втрату самостійності підконтрольних та піднаглядових суб’єктів. Нагляд та контроль являють собою одну з ключових функцій управління та, по своїй суті, є важливою гарантією забезпечення реалізації законодавства про охорону праці поліцейських. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України, надано характеристику нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських. Запропоновано авторське визначення поняття нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських. Доведено, що за суб’єктами наглядових і контрольних повноважень слід виділити такі види: загальнодержавий, відомчий та громадський нагляд та контроль. Наголошено, що нагляд та контроль за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських слід охарактеризувати як діяльність уповноважених законом суб’єктів, органів державної влади та представників громадськості щодо запобігання та виявлення порушень законодавства, яке встановлює правові, організаційні, технічні, фінансові та матеріальні, лікувально-профілактичні та інші передбачені законодавством заходи із забезпечення належних умов праці поліцейських, які відповідають встановленим нормам щодо захисту їх життя та здоров’я при виконанні ними службових обов’язків. Зроблено висновок, що метою нагляду та контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських є виявлення та усунення тих обставин, які пов’язані з невиконанням чи не належним виконанням встановлених законодавством правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності поліцейських під час виконання ними своїх службових обов’язків. За результатами реалізації заходів нагляду та контролю можливим є притягнення винних до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, відшкодування заподіяних збитків.
39
СОЙКО, Олександр, та Юрій СИЧЕВСЬКИЙ. "РОЗРОБКА СТРУКТУРИ ПРИКЛАДНОГО МОБІЛЬНОГО ЗАСТОСУНКУ “ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА “БЕЗПЕКА ДОКУМЕНТІВ” ЯК ДОВІДКОВОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ПРИКОРДОННОГО КОНТРОЛЮ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 91, № 2 (2023): 95–105. http://dx.doi.org/10.32453/3.v91i2.1408.
Full textAbstract:
У статті розглядається процес розробки структури прикладного мобільного застосунку “Інформаційна система “Безпека документів” з метою його подальшого використання як довідкового інструментарію для теоретичної та практичної підготовки фахівців прикордонного контролю. Актуальність дослідження полягає у необхідності постійного оперативного реагування на нові виклики у сфері прикордонного контролю шляхом упровадження у практику мобільних інформаційних систем з можливістю швидкого оновлення баз даних нових технологій у сфері захисту документів та сучасних способів їх підробки. Аналіз сучасних інформаційно-довідкових систем, які використовуються у сфері дослідження документів, свідчить про проблеми під час їх використання, пов’язані з обмеженим доступом до функціоналу, великих фінансових витрат на отримання ліцензій до таких програмних продуктів та низької якості їх графічних зображень і текстових матеріалів. Одними з основних вимог до інформаційних систем є отримання користувачем актуальної інформації під час роботи із застосунком у будь-який час та максимальна взаємодія мобільного застосунку із іншими зовнішніми системами професійного спрямування. Мобільний застосунок “Інформаційна система “Безпека документів” розробляється з метою усунення зазначених проблемних питань та відповідає сучасним вимогам до розробки таких продуктів. Структурно застосунок розробляється як інформаційна система, за допомогою якої за необхідності можна швидко знайти детальну інформацію щодо сучасних елементів захисту паспортних та інших документів суворої звітності, а також можливих способів їх фальсифікації. З метою спрощення процедур програмування застосунок розробляється у візуальному середовищі розробки MIT App Inventor. Мобільний застосунок структурно складається з десяти статичних та динамічних форм, які формують інтерфейс, а програмні коди створюють взаємозв’язок між елементами управління. Система надає можливість отримання інформації щодо основних видів захисту документів суворої звітності, можливих способів їх підробки, методів дослідження, а також доступу до інформаційних ресурсів виробників захищених документів та корисних посилань до сайтів національних установ та підприємств, чия діяльність пов’язана з виготовленням та перевіркою паспортних та інших документів. Створення мобільного застосунку “Інформаційна система “Безпека документів” має практичне значення. Його можна використовувати як під час підготовки та підвищення професійної майстерності у навчальних закладах Державної прикордонної служби України, так і під час безпосереднього виконання основних завдань прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон, зокрема перевірки документів, огляду транспортних засобів тощо. Зміст графічних і текстових матеріалів застосунку відповідає вимогам агенції FRONTEX та прикордонних служб країн Європейського Союзу щодо підготовки фахівців з охорони державного кордону. Використання інформаційної системи у процесі вивчення професійно орієнтовних дисциплін майбутніх та діючих прикордонників надасть змогу підвищити ефективність навчально-пізнавальної діяльності учасників освітнього процесу та їх мотивацію, а також сприятиме вдосконаленню професійних компетентностей.
40
ШТАНЦЕЛЬ, Сергій. "ІНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ БЕЗПЕКОЮ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 2(74) (3 вересня 2024): 108–13. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2024-2(74)-17.
Full textAbstract:
Глобалізація економіки, її структурні зміни, що призводять до посилення конкуренції, невизначеність макросередовища зумовлюють актуальність питань забезпечення фінансової безпеки як складової економічної безпеки держави, суспільства та особи. Фінансова безпека є елементом економічної та в сукупності національної безпеки. Фінансова безпека – це стан фінансово-банківської системи, за якого держава гарантує в певних межах загальноекономічні та соціальні умови діяльності державних установ управління та ринкових інститутів. Метою статті є аналіз інституційного середовища державного управління фінансовою безпекою держави в Україні. Враховуючи актуальність питання фінансової безпеки держави в сучасних умовах на доктринальному рівні, йому присвячено низку наукових праць (А. Дурманов та ін.; І. Брітченко, Н. І. Богомолова, О. О. Кравченко, С. С. Пінчук; Варналій З. і Т. Курило, А. Журавльов, Г. Джавадо та ін.). Важливу роль у внутрішніх загрозах фінансовій безпеці держави відіграє також корупція. Б.С. Малиняк, О.М. Мартинюк, О.П. Кириленко відзначають вплив корупції на державні витрати, який різниться залежно від рівня демократії в країні. Проте, серед багатьох розробок, аспектам державного управління фінансовою безпекою держави не приділено достатньої уваги в наукових дослідженнях. У запропонованій статті виявлено, що існує певні особливості публічного управління фінансовою безпекою держави, які закріплені законодавством. Визначено, що воно включає у собі ряд органів, інститутів, дії яких спрямовані створення сприятливих умов розвитку економіки. У статті проаналізовано такі складові публічного управління у цій сфері: правові чинники (законодавчі акти, регулюючі фінансові відносини різних рівнях); і інституційна складова, яка забезпечує виконання встановлених принципів. Третьою складовою є інструментальний аспект, як методи, події, створені задля досягнення поставленої мети. У запропонованій статті розкрито окремі особливості державного управління фінансовою безпекою держави, які встановлені законодавством. Визначено, що до нього входить низка органів та інститутів, діяльність яких спрямована на створення сприятливих умов для розвитку економіки. Наведено структуру інституційного забезпечення фінансової безпеки. Охарактеризовано повноваження суб’єктів у системі інституційного забезпечення фінансової безпеки, до яких входять Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; НБУ; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації; СБУ, БЕБ, АРМА,ФДМУ та інші, утворені відповідно до законів України. Державні органи відіграють ключову роль в управлінні фінансовою безпекою держави. Вони відповідають за розробку та реалізацію політики фінансової безпеки, координацію дій різних структур і організацій, забезпечення безпеки держави та її громадян. Державні органи розробляють і формують політику фінансової безпеки, визначаючи пріоритети та цілі у сфері фінансової безпеки. Вони аналізують загрози та ризики, проводять дослідження, розробляють стратегії забезпечення фінансової безпеки держави. Державні органи координують дії різних структур та організацій для забезпечення ефективного реагування на загрози та ризики. Вони створюють механізми співпраці та обміну інформацією між різними підрозділами для забезпечення узгодженості та співпраці у забезпеченні фінансової безпеки. Державні органи відповідають за забезпечення фінансової безпеки держави та її громадян. Вони розробляють і впроваджують заходи для запобігання та реагування на загрози та ризики, такі як тероризм, злочинність, кібератаки тощо.Вони також займаються охороною кордону, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки. Державні органи здійснюють моніторинг та аналіз ситуації у сфері фінансової безпеки. Вони збирають та аналізують інформацію про потенційні загрози та ризики, проводять дослідження та оцінку вразливості для вжиття відповідних заходів для забезпечення фінансової безпеки. Тому державні органи відіграють важливу роль у державному управлінні фінансовою безпекою. Вони формують політику фінансової безпеки, координують дії різних структур і організацій, забезпечують безпеку держави та її громадян, здійснюють моніторинг та аналіз ситуації у сфері фінансової безпеки.
41
Ніколаєнко-Камишова, Т. П. "ПРОБЛЕМИ МЕДСЕСТРИНСТВА В СТРУКТУРІ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я. МОТИВАЦІЇ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ПІДХОДІВ ДО ВИРІШЕННЯ." Медсестринство, № 1 (15 квітня 2022): 51–53. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2022.1.12428.
Full textAbstract:
У статті «Проблеми медсестринства у структурі сучасної системи охорони здоров'я. Мотивація та оптимізація підходів до вирішення» розглянуті важелі заохочення до сестринської професії. Проблема кадрів, зокрема середнього медичного персоналу, у галузі охорони здоров'я викликає занепокоєння. Дефіцит медичних сестер у державних закладах охорони здоров'я потребує вирішення питань на державному рівні.
 Метою дослідження було Дослідження причин спонукання щодо звільнення медичних сестер з державно-комунальних установ. Проводилось 
 опитування 28 медичних сестер, які працюють у приватній клініці. Основними причинами названі незадовільні умови та низька матеріальна оцінка їх праці, що в умовах приватної клініки їх влаштовує більше. Зацікавленість у самореалізації, постійному підвищенні кваліфікації з придбанням нових навичок підвищує рівень заохочення і матеріальних стимулів. Використання стимулюючих заходів дозволяє заохочувати до продовження роботи в закладах охорони здоров'я. Відповідність результатів проведеного анкетування з положеннями досліджень, що проводились на галузевому рівні свідчить про необхідність заохочення і стимулювання співробітників до плідної праці при сучасних вимогах надання медичної допомоги населенню. Координована діяльність державно-комунальних і приватних медичних установ, спрямована на врегулювання проблем медсестринства через реалізацію відповідних директивних документів та програм дозволить забезпечити належний рівень якості надання медичної допомоги на рівні державного управління реформуванням медсестринства
 в Україні.
 Структурування та розширення обов'язків медперсоналу, запровадження окремого фінансування сестринських послуг з відмовою від гарантованої вирівнювальної системи оплати праці, посилення керівної ролі медичних сестер, безумовно, вирішить багато проблем у цій сфері 
42
Mazur, T. V. "Правова охорона культурної спадщини в Україні: стан дослідження проблеми вітчизняними вченими". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (21 червня 2019): 8–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.01.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз праць українських вчених, присвячених питанням правової охорони та збереження культурної спадщини, їх систематизація і виділення основних напрямків дослідження.
 Наукова новизна полягає в комплексному аналізі стану дослідження питань правової охорони культурної спадщини українськими вченими з часу здобуття незалежності України. Проаналізовані наукові праці систематизовано за проблемним принципом і виділено основні напрямки досліджень. Доведено, що питання правової охорони культурної спадщини досліджувалися не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін.
 Висновки. Аналіз праць українських вчених дає підстави стверджувати, що питанням охорони та збереження культурної спадщини за роки незалежності України присвячено кілька десятків монографій і дисертаційних досліджень, кількість наукових статей вже перелічується сотнями, ще більше оприлюднених наукових повідомлень і тез виступів на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, семінарах та інших наукових і експертних форумах. При цьому проблематика правової охорони культурної спадщини досліджувалася не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін.
 Аналіз наукових праць дав змогу виокремити такі основні напрямки наукових досліджень:
 1) узагальнюючі й теоретичні праці з питань охорони культурної спадщини;
 2) праці, присвячені міжнародно-правовій охороні культурної спадщини; діяльності міжнародних організацій та інституцій; питанням реституції об’єктів культурної спадщини;
 3) праці, присвячені зарубіжному досвіду законодавчого забезпечення та політиці держав/держави у сфері охорони культурної спадщини; порівняльні дослідження зарубіжного й українського законодавства;
 4) праці з конституційного й адміністративного права України, пов’язані із забезпеченням культурних прав людини, політикою держави та діяльністю національних інституцій у сфері охорони культурної спадщини;
 5) праці, присвячені проблемі відповідальності (адміністративної, кримінальної, цивільної) за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини;
 6) праці, які висвітлюють регіональні особливості правової охорони культурної спадщини в Україні.
43
КОСТРИЦЯ, Анна. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН". Науковий вісник Вінницької академії безперервної освіти. Серія «Екологія. Публічне управління та адміністрування», № 2 (5 вересня 2024): 111–17. http://dx.doi.org/10.32782/2786-5681-2024-2.14.
Full textAbstract:
Для розвитку України та її інтеграції з Європейським Союзом та іншими міжнародними організаціями, наша країна потребує глибинних політичних і адміністративних реформ. Політичні виклики є основними, оскільки вони створюють фундамент для розв’язання інших проблем, відповідно розвиток у інших сферах буде значно ускладнений або неможливий. Метою статті є розкрити особливості професійної діяльності державного службовця в умовах трансформаційних змін. Методологія дослідження ґрунтується на тому, що трансформаційні зміни в державній службі України охоплюють широке коло питань, що вимагають від державних службовців адаптації, професійного розвитку, підвищення ефективності та потребує комплексного підходу, дослідження різних аспектів. Об’єктом дослідження є професійна діяльність державних службовців. Предметом дослідження – вплив трансформаційних змін на особливості діяльності державних службовців. Наукова новизна роботи полягає в тому, що було проаналізовано вплив трансформаційних змін на особливості діяльності державних службовців. Висновки. Розроблено теоретичну модель особливостей діяльності державного службовця, яка включає умови праці, професійний розвиток, соціальну взаємодію, психологічну гнучкість. Умови праці характеризуються безпекою та охороною праці, офісним середовищем, робочим графіком, соціальними гарантіями. Основні напрями професійного розвитку включають навчання і підвищення кваліфікації, офіційну освіту, кар’єрний ріст, навчання на робочому місці, адаптацію до змін, саморозвиток і оцінку зворотного зв’язку. Соціальна взаємодія характеризується взаємодією з громадянами, командною роботою, комунікацією з керівництвом, співпрацею з іншими організаціями, участю у публічних заходах, налагодженням контактів, дотримання етичних та культурних стандартів, умінням розв’язувати конфлікти. Важливими складовими психологічної гнучкості виокремлено адаптацію до змін, управління стресом, емоційну стійкість, комунікаційну гнучкість, управління конфліктами, навички саморегуляції. Теоретично проаналізовано вплив трансформаційних змін на особливості професійної діяльності державного службовця.
44
Павловський, Сергій, та Олена Наголюк. "УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ЦІЛЬОВИХ БЮДЖЕТНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ: ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ". РОЗВИТОК МІСТА, № 4 (04) (30 грудня 2024): 49–53. https://doi.org/10.32782/city-development.2024.4-7.
Full textAbstract:
У роботі розглядаються економіко-правові аспекти управління діяльністю цільових бюджетних фондів в Україні. Аналізується нормативно-правова база, яка регулює створення, функціонування та контроль за використанням цільових фондів, а також вивчається роль цих фондів у забезпеченні ефективного функціонування економічної системи країни. Окрема увага приділяється проблемам, що виникають у процесі управління бюджетними коштами, включаючи питання прозорості, підзвітності та механізмів контролю. Визначено ключові чинники, що впливають на ефективність управлінських процесів, та запропоновані шляхи їх оптимізації для забезпечення сталого розвитку країни в умовах сучасних економічних викликів. Особливу увагу приділено проблемам прозорості та ефективності управління коштами цільових бюджетних фондів, а також механізмам державного контролю за їхнім використанням. У матеріалі наведено приклади успішного застосування бюджетних фондів для вирішення суспільно важливих завдань, зокрема в галузях охорони здоров'я, освіти та екології. Розглянуто перспективи реформування законодавства у цій сфері для забезпечення більшої відкритості, цільового спрямування та ефективності діяльності таких фондів. Бюджетні фонди формуються в рамках державного або місцевого бюджету з метою забезпечення фінансування певних витрат та програм. Вони поділяються на загальні та спеціальні, залежно від джерел фінансування та умов використання коштів. Загальні фонди використовуються для покриття поточних витрат держави, тоді як спеціальні фонди спрямовуються на конкретні цілі, наприклад, соціальний захист, охорону здоров'я, інфраструктуру чи екологічні програми. Бюджетні фонди є важливим інструментом для забезпечення фінансової стабільності та ефективного управління державними фінансами.
45
Теремецький, В. І., та О. С. Ховпун. "Сучасні понятійні інтерпретації терміна «фармація» як адміністративно-правової категорії". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (4 вересня 2020): 121–24. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).578.
Full textAbstract:
У статті розглянуто категоріальні інтерпретації терміна «фармація» в аспекті її адміністративно-правового забезпечення. Мета статті полягає у визначенні понятійної інтерпретації терміна «фармація» як адміністративно-правової категорії. Необхідність дослідження терміна «фармація» зумовлена відсутністю його тлумачення у Законах України «Про лікарські засоби», «Основи законодавства України про охорону здоров'я», а також неоднаковим розумінням у юридичній і фармацевтичній науках.
 Встановлено наявність конкуренції таких термінів, як «фармація», «фармацевтична сфера», «фармацевтична діяльність». У зв'язку з цим сформульована авторська позиція щодо цих понять. Підкреслено, що найбільш базовим терміном є «фармація», який охоплює всі напрями діяльності людини, пов'язані з лікарськими засобами, зокрема державне управління фармацевтичною діяльністю, фармацевтичну науку, підготовку фармацевтичних працівників, управління фармацевтичним підприємством, господарську фармацевтичну діяльність. Наголошено, що фармацевтична сфера - це самостійна частина фармації, фармацевтична діяльність - науково-практична господарська діяльність, яка охоплює фармацевтичний ланцюг. Під останнім розуміється система дій від розробки до реалізації лікарських засобів, включаючи маркетингові дослідження для встановлення потреби на ринку лікарських препаратів, інноваційні розробки нових ліків, контроль їхньої якості, проведення клінічних досліджень нових ліків, їх реєстрація, фармацевтична логістика, реалізація лікарських засобів, фармацевтичний маркетинг, управління фармацевтичним підприємством і підготовка фармацевтичних кадрів. Наведений підхід може використовуватися у подальших наукових дослідженнях у галузі адміністративного права, адже надає можливість найбільш об'єктивно виявити різні аспекти терміна «фармація».
46
Черніховський, Роман Іванович. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА НАПРЯМИ ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ". Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права, № 6 (30 грудня 2023): 277–82. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.6.47.
Full textAbstract:
У статті наведено розв’язання актуального наукового завдання, пов’язаного із публічним управлінням в сфері охорони здоров’я та напрямками його покращення, та розроблено науково-прикладні підходи, що забезпечують практичне використання отриманих наукових результатів. Визначено, що публічне управління в галузі охорони здоров’я слід розглядати як взаємодію між державним, бізнесовим та громадським секторами з метою виконання цілей державної політики в галузі охорони здоров’я. Розглянуто основні завдання публічного управління в галузі охорони здоров’я. Відзначено, що публічне управління у сфері охорони здоров’я регулюється низкою законодавчих та нормативно-правових актів. Згадано Конституцію України, стаття 49 якої гарантує право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, Цивільний Кодекс України, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та інші нормативні акти. Відмічено, що основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України відповідно до чинного законодавства. Підкреслено, що на регіональному рівні система охорони здоров’я регулюється як законодавчими та нормативними актами, які мають загальнодержавне значення, так і підзаконними нормативними документами, які приймаються місцевими органами влади і стосуються підвідомчого їм регіону. Розглянуто цілі покращення публічного управління в сфері охорони здоров’я. Обґрунтовано стратегічні напрями публічного управління у сфері охорони здоров’я. Підсумовано, що в українській системі охорони здоров’я наявний широкий спектр медичних послуг, які є доступними та відповідають основним потребам пацієнтів, і зазначено, що публічне управління в галузі охорони здоров’я України виконує важливу роль у втіленні внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення доступної медичної допомоги всім громадянам країни. Підкреслено, що нові виклики визначають нові вимоги, які потрібно враховувати при розробці пропозицій щодо впровадження стратегічних напрямків покращення публічного управління в сфері охорони здоров’я.
47
Харченко, Н. В. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (2022): 208–14. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.735.
Full textAbstract:

 Харченко Н. В. Організаційно-правові засади охорони державної таємниці в Укра- їні. – Стаття. З огляду на чинне законодавство України проаналізовано визначення поняття держав- ної таємниці, визначено порядок обов’язку держави здійснювати контроль за інформацією, зарахованою до державної таємниці. На підставі Закону України «Про службу безпеки України» та з метою охорони державної таємниці законодавчо закріплено за Службою без- пеки України обов’язок здійснювати забезпечення охорони державної таємниці. Дослідже- но, що органи державної влади та підприємства, установи або організації, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею, з метою забезпечення режиму секретності створюють на правах окремих підрозділів режимно-секретні відділи, які безпосередньо ке- руються керівником відповідних державних органів. Важливо усвідомлювати ймовірність витоку інформації, адже втрата чи витік зазначеного виду інформації несе загрозу для національної безпеки держави. Саме тому державна політика країни щодо забезпечення державної таємниці ставить на меті своєчасне виявлення джерел реальних і потенційних загроз у цій сфері, не від’ємною діяльністю цього напряму є аналіз причин виникнення, спосіб нейтралізації й попередження таких випадків. Підкреслюючи важливість Служби безпеки України, слід зазначити, що правоохоронний орган контролює стан охорони дер- жавної таємниці в усіх державних органах та підприємствах, установах або організаці- ях, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею. Безпосередньо Служба безпеки України має право здійснювати офіційні перевірки за додержанням стану охорони державної таємниці та за результатом цієї перевірки фіксувати порушення в акті перевірки, що містить позитивний або негативний відгук про стан якості за додержанням відповідних вимог, зауваження, що містяться в актах перевірки, є обов’язковими до усунення.
48
САХОН, О. О. "ЗАВДАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УПРАВЛІНЬ ОПЕРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОБ’ЄДНАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ". Вісник Кримінологічної асоціації України 29, № 2 (2023): 478–86. https://doi.org/10.32631/vca.2023.2.41.
Full textAbstract:
У статті наголошено на тому, що діяльність будь-якого органу публічної влади складається із системи взаємопов’язаних завдань, частина з яких, найбільш фундаментальна, органічно постає із державної політики та визначена на нормативно-правовому рівні, а частина відображає основні тенденції розвитку суспільства та держави, останні цифрові та технологічні надбання людства, у тому числі й кризові випробування, які постають перед державою, зокрема епідемії (пандемії), надзвичайні ситуації та воєнний стан. Стверджується, що в основі завдань забезпечення національної безпеки лежать бойові завдання, які постають тактичним інструментом їх реалізації в умовах ведення активних бойових дій. Завдання забезпечення національної безпеки визначають цілі та масштаби бойових завдань, формуючи світоглядні, організаційні, нормативно-правові основи їх здійснення, визначаючи їх покликання з огляду на комплексне бачення основних загроз політичній, військовій, економічній та інформаційній безпеці. Зазначено, що особливості втілення завдань із забезпечення національної безпеки тісно пов’язані з контекстом, у межах якого здійснюється їх безпосередня реалізація. Цей контекст формують динаміка бойових дій, зовнішньополітична складова, а також актуальні економічні, фінансові проблеми. Наголошено, що з огляду на окреслені положення до провідних завдань управлінь оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України як суб’єктів забезпечення національної безпеки, які особливо актуалізувалися в умовах повномасштабного вторгнення, слід віднести: захист державного суверенітету та територіальної цілісності; охорону критичної інфраструктури; оперативну та бойову підготовку військовослужбовців; міжнародне співробітництво у сфері забезпечення національної безпеки.
49
Правило, Олександр. "ПРИНЦИПИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ". Молодий вчений, № 4 (128) (28 червня 2024): 174–78. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2024-4-128-41.
Full textAbstract:
У статті звертається увага на важливій ролі принципів адміністративного права, які важливим напрямом сучасної адміністративно-правової доктрини. Враховуючи, що у загальноприйнятому сенсі для публічного управління у сфері охорони здоров’я України є досягнення запланованих результатів владно-організуючого впливу на керовані об’єкти, акцентовано увагу на важливій ролі принципів управлінської діяльності у сфері охорони здоров’я. На підставі аналізу положень Конституції, законів України: «Основи законодавства України про охорону здоров’я»; «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»; «Про систему громадського здоров’я»; «Про захист населення від інфекційних хвороб»; «Про лікарські засоби», «Про місцеві державні адміністрації», міжнародних нормативно-правових актів та наукових думок, зазначається, що сучасний стан публічного управління охорони здоров’я потребує нових поглядів на принципи управлінської діяльності охорони здоров’я, які повинні відповідати суспільним потребам, міжнародним стандартам і принципам. На думку автора такими принципами є: принцип пріоритетності охорони здоров’я в діяльності органів державної влади; принципи управлінської діяльності у сфері охорони здоров’я; принцип пріоритетності охорони здоров’я в діяльності органів державної влади; організаційно-правові принципи; економіко-правові принципи; фінансово-правові принципи.
50
Хожило, Ірина Іванівна. "ОХОРОНА РЕСПІРАТОРНОГО ЗДОРОВ’Я ЯК НАПРЯМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ: НАУКОВА ДИСКУСІЯ У ФОКУСІ ПАНДЕМІЇ ТА ВІЙНИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 4 (7 листопада 2023): 61–68. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.4.10.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню актуальної проблеми у сфері публічного управління та адміністрування, яка окреслена як охорона респіраторного здоров’я як напрям державної політики. Актуальність роботи обумовлена значною поширеністю хвороб органів дихання як у період пандемії COVID‑19, так і у період війни. Актуальність дослідження обумовлена глобальним характером проблеми, який ідентифікується на рівні Всесвітньої організації охорони здоров’я. Визначено, що у науковому дискурсі галузі публічного управління та адміністрування проблема респіраторного здоров’я представлена дуже обмеженою кількістю наукових праць. Мета даного дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні охорони респіраторного здоров’я як окремого напряму державної політики України в сучасних умовах. Встановлено, що до цього часу не відбулось імплементації поняття «охорона респіраторного здоров’я» у вітчизняне нормативно-правове поле. Визначено, що реалізація державної політики у сфері охорони респіраторного здоров’я здійснюється на засадах поліфункціонального, полісуб’єктного та полідисциплінарного підходу. Доведено, що програмно-цільовий підхід як інструмент реалізації політики у сфері охорони здоров’я застосовується тільки на місцевому рівні управління. Реалізацію загальнодержавних цільових програм у сфері охорони здоров’я було припинено на підставі положень закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Виокремлено специфічні ознаки, які характеризують охорону респіраторного здоров’я як об’єкт державної політики: загальнодержавний масштаб публічноуправлінської проблеми; кореляція підходів в реалізації політики охорони респіраторного здоров’я на глобальному, національному та місцевому рівнях управління; національні закони спеціальної дії; багатоаспектний, багатосуб’єктний та багаторівневий характер публічноуправлінської діяльності; оперативна організаційно-функціональна перебудова об’єктів критичної інфраструктури.