Academic literature on the topic 'Діяльність ігрова'

У статті обґрунтовано теоретико-дидактичні засади формування тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня. Уточнено та з’ясовано сутність понять «діалогічна єдність», «тематична лексика». Визначено поняття «тематична лексика» як найбільшу смислову парадигму, що об’єднує слова певної частини мови на підставі відношення до загальної теми, подібності чи спільності функцій, позначуваних словами, спільності родових значень. Діалогічну єдність інтерпретовано як мінімальну смислову та структурну одиницю діалогічного тексту, що визначається як послідовність двох або більше тематично, логічно, психологічно та структурно пов’язаних реплік, перша з яких є стимулювальною, решта – реагувальними. 1420 Описано критеріально-показникову базу дослідження, зокрема критерії та показники (когнітивно-змістовий, що відображає повноту й дієвість засвоєння системи теоретико-практичних знань і вмінь добирати слова певної тематичної групи в процесі діалогу. Його показники: точність тематичного слововживання в діалозі, що характеризує вміння добирати слова в межах тематичної групи; якість слів тематичних груп діалогу, що демонструє вміння складати ряди слів за певною змістовою ознакою (видовою або родовою); розуміння значення слів тематичної групи діалогу, що свідчить про осмислення семантичних ознак діалогічних єдностей; експресивно-оцінний, що полягає в об’єктивному осмисленні й оцінці дітьми результатів власної діяльності й діяльності однолітків щодо вживання слів однієї тематичної групи в діалозі. Його показниками є: використання під час діалогу образних виразів, експресивної лексики, що характеризується насиченістю або відсутністю додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків; взаємооцінка правильності вживання тематичної лексики в діалозі, що репрезентує вміння оцінювати та контролювати лексичні знання однолітків під час діалогу; самооцінка вживання тематичної лексики в діалозі, тобто навички самооцінювання й самоконтролю власних лексичних умінь). Представлена дидактична модель формування тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня має три взаємопов’язані етапи: пропедевтичний, теоретико-операційний та продуктивний. Метою першого, пропедевтичного етапу, є мотивування вихованців до занять. Цей процес відбувався шляхом створення ситуації успіху для кожної дитини в процесі діалогу, упровадження сюрпризних моментів під час активної освітньо-ігрової діалогічної взаємодії, активного введення в діалог слів художнього стилю та малих фольклорних форм, діяльності щодо розвитку психічних функцій (пам’яті, мислення, уваги, сприйняття, уяви) засобами дидактичних вправ або ігор. Другий, теоретико-операційний етап, спрямований на формування практичних умінь та навичок використання тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня. Зміст роботи полягав у розробці конспектів та проведенні логокорекційних занять, вправ, завдань для формування умінь і навичок використання тематичної лексики діалогічної єдності. Головною педагогічною умовою було залучення дітей до діалогічної взаємодії, використання тематичної лексики в різних ситуаціях мовленнєвого спілкування. Передбачалося використання таких основних організаційних форм, як: ігри-заняття, ігри-інсценізації, сюжетно-рольові та дидактичні ігор, а також засобів навчання, зокрема мовленнєвого зразка, слів художнього стилю, матеріалу усної народної творчості, візуальної наочності. Третій, продуктивний етап роботи, передбачав узагальнення набутих умінь та навичок використання тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня. Основними організаційними формами роботи на цьому етапі були ігри-заняття, ігри-інсценізації, дидактичні ігри, вправи, а засобами навчання – мовленнєвий зразок, художнє слово, усна народна творчість, візуальна наочність тощо. Запропонована дидактична модель була апробована в процесі експериментальної роботи. Ефективність методики збагачення тематичної лексики діалогічної єдності старших дошкільників забезпечувалась усіма (окрім письма) видами мовленнєвої діяльності: слухання, говоріння, читання. Освітньо-мовленнєва діяльність дітей старшого дошкільного віку охоплювала різні види говоріння (творчі розповіді, конструкції та творчі малюнки), самостійність, ініціативність, самоконтроль, самооцінка. Схарактеризовано якісні зміни тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня. Діти пояснювали вживання слів, розрізняли переносне й пряме значення, наводили приклади («Холодильник мовчить, коли він не працює»). Мовлення дітей стало яскравим, образним та різноманітним («торт» – «господар свята»; «морозиво» – «солодка бурулька»; «сир» – «вулик»). Дошкільники почали виявляти вміння та навички вживання слів із різними смисловими відтінками. Слугувати прикладом на підтвердження цього факту можуть бути такі фрази: «Сонячний день. Яскраво світить сонечко, блищать його промінці. На галявині сидять мама й тато. Вони чекають бабусю й дідуся. Мама й тато купили диню, яка схожа на величезне жовте сонечко». Наприкінці експерименту спостерігається активне використання дошкільниками іменників, прикметників та дієслів, що свідчить про усвідомлення ними цих частин мови. У їхньому мовленні простежується вживання синонімів, антонімів, багатозначних слів: «працьовита, як бджілка»; «м’який характер»; «золотий урожай; «золота дівчинка»; «золоті руки»; «свіжа сорочка»; «свіжа газета». У результаті контрольної діагностики дітей із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня засвідчено якісні зміни вмінь і навичок уживання тематичної лексики під час діалогу. Відповідно до результатів експерименту після впровадження розробленої експериментальної моделі на високому рівні в ЕГ (експериментальної групи) за допомогою середньоарифметичних підрахунків показників когнітивно-змістового критерію виявлено 16,6 % сформованості тематичної лексики діалогічної єдності (було 5,5 %) дітей, у КГ (контрольної групи) показники суттєво не змінилися: високий рівень демонстрували 5,5 % дітей (раніше не було виявлено високого рівня). Згідно з показниками експресивно-оцінного критерію на високому рівні в ЕГ сформованості тематичної лексики діалогічної єдності зафіксовано 5,5 % дітей (спочатку не було виявлено високого рівня), а у КГ показники не змінилися.

У зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я і малорухливим способом життя школярів потрібно шукати нові методи заохочення до занять фізичної культури. Використання цих методів на уроках з волейболу не є випадковим, так як волейбол – це один з найпопулярніших видів спорту, який отримав всесвітнє визнання. Багаточисленний інтерес до цього виду спорту пояснюється його доступністю, великим спектром емоцій, отриманих під час гри, і можливістю використовувати його для різних вікових груп. Дослідження ефективності застосування ігрового і змагального методів сприятиме підвищенню мотивації і інтересу до занять фізичними вправами. 1. Ігрова та змагальна діяльність, як форма і метод навчання школярів, є найбільш продуктивним напрямком у навчально-виховному процесі в сучасній методиці фізичного виховання. Ігровий і змагальний метод завжди приваблює і радує дитину. 2. Ігровий і змагальний методи використовуються в процесі фізичного виховання для комплексного вдосконалення фізичних якостей, тому що в ігровому і змагальному методі присутні сприятливі передумови для розвитку спритності, сили, швидкості, витривалості. 3. Ігровий і змагальний метод необов'язково повинні бути пов'язані з загальноприйнятими спортивними іграми, наприклад футболом, волейболом або рухливими іграми. Вони можуть бути застосовані на базі будь-яких фізичних вправ. 4. Ігровий і змагальний методи в силу всіх притаманних їм особливостей використовуються в процесі фізичного виховання не стільки для початкового навчання рухам або виборчого впливу на окремі фізичні здібності, скільки для комплексного вдосконалення рухової діяльності в ускладнених умовах.

Освітній простір – це педагогічний феномен взаємодії людини з оточуючим її освітнім середовищем, у результаті чого відбувається його осмислення та пізнання. Представлені в нашому досліджені форми та методи можуть обиратися за основу залежно від того, наскільки вони зможуть дати чітке, ґрунтовне бачення моделюванню педагогічних ситуацій у навчальному процесі вищої школи. Виходячи зі сказаного, можна стверджувати, що групова форма навчальної діяльності студентів, індивідуальна проектна діяльність, ігрові методи сприяють формуванню професійної компетентності майбутніх учителів.