To see the other types of publications on this topic, follow the link: Епістолярний жанр.
Journal articles on the topic 'Епістолярний жанр'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 17 journal articles for your research on the topic 'Епістолярний жанр.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Бєлих, Т. В. "Епістолярний жанр і науково-популярні журнали". Країна знань, № 1 (140) (2020): 1.
Find full text
2
Бєлих, Т. В. "Епістолярний жанр і науково-популярні журнали". Країна знань, № 1 (140) (2020): 1.
Find full text
3
Бєлих, Т. В. "Епістолярний жанр і науково-популярні журнали". Країна знань, № 1 (140) (2020): 1.
Find full text
4
Alyeksyeyeva, Iryna. "Between me, my younger self and the whole world: letters to one's younger self as epistolary genre." Actual issues of Ukrainian linguistics: theory and practice, no. 40 (2020): 27–39. http://dx.doi.org/10.17721/apultp.2020.40.27-39.
Full textAbstract:
The research treats letters to one’s younger (usually teen) self posted on the Internet as epistolary genre marked with peculiar linguistic and pragmatic features. Though the letters to one’s self imply intrapersonal communication, i.e. the sender is identical to the addressee, it is not how the sender perceives the situation, which is revealed by the use of pronouns (I for the sender and you for the younger self). However, these two may merge and then we appears to refer to the author’s younger and current selves. Another feature of the letters is roles assumed by the addressors. They may occur as a mentor to their rebellious and anxious younger self, which correlates with the purpose of the letter – giving advice. Alternatively, the authors may position themselves as omniscient fortune-tellers who step in in times of trouble to offer support to their teen self by telling what is there to come. Each of the two roles and purposes correlates with specific language means. The mentor role turns the letter into a lesson where the Imperative Mood prevails. The role of a fortune-teller transforms the letter into an autobiographical sketch told in a bizarre way: the author shifts past events into the future with the help of deictic markers (e.g., today, this) and tenses (e.g., future tenses or their synonyms such as constructions to be about to and to be going to). The letters to one’s younger self that contain an autobiographical component provide the researcher with an insight into the process of identity construction, since they show how one endows identity with continuity and bridge the divide between one’s teen and adult selves. In addition, the letters meant as advice deliver the culture specific idea of what ‘a good life’ is: they are written to guide their actual intended audience, i.e. Internet (teen) users, in modern society and inform them of true values and right choices.
5
Семененко, Г.М. "Особливості англійського епістолярію XVI-XVII ст.: соціолінгвістичний аспект". Мовознавство 3 (1 травня 2014): 78–85. https://doi.org/10.5281/zenodo.4621593.
Full textAbstract:
У статті розглядаються структурно-композиційні і лексико-синтаксичні ознаки англій­ ського епістолярію XVI—XVII ст., що значною мірою відбиває індивідуальність автора, його соціальне походження, стилістичну грамотність і особливо — відносини між автором і адресатом. The article explores the essential features of the private correspondence of the 16-17th centuries. Epistolary communication in general is contrasted to direct communication in terms of medium (oral / written) and at the same time is very closely connected to it because it is a communication between two correspondents. Epistolary texts are profoundly heterogeneous in terms of functionality: the creation of a letter is induced by various intentions of the author; the message itself can reflect a variety of situations of interpersonal communication. Keywords: private correspondence, epistolary genre, social and spatial distance, historical sociolinguistics.
6
Пустовіт, В. "Жанр щоденника в епістолярній літературі". Сучасний погляд на літературу, В.10 (2006): 163–69.
Find full text
7
Пустовіт, В. "Жанр щоденника в епістолярній літературі". Сучасний погляд на літературу, В.10 (2006): 163–69.
Find full text
8
Пустовіт, В. "Жанр щоденника в епістолярній літературі". Сучасний погляд на літературу, В.10 (2006): 163–69.
Find full text
9
Пустовіт, В. Ю. "ЕПІСТОЛЯРІЙ ВИДАТНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (2021): 141–50. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-141-150.
Full textAbstract:
У статті наголошується на необхідності застосування письменницького епістолярію в шкільному вивченні української літератури, зокрема наводяться методичні рекомендації щодо ознайомлення з творчістю Лесі Українки в 5-6 класах за новою програмою в умовах нової української школи. Творчість Лесі Українки ґрунтовно досліджена представниками різних наукових галузей, мистецьких напрямків, літературознавчих шкіл. Однак, окрім оприлюдненого, епістолярій письменниці містить вагому інформацію як для розуміння сутності мистецької спадщини зазначеного періоду в цілому, так і висвітлення особистих стосунків поетеси з видатними сучасниками та перебігу історичних фактів і подій. Зазначене в сукупності дозволяє науковцям і поціновувачам творчого здобутку Лесі Українки не лише заглибитися в розуміння джерел формування поетеси, прозаїка, драматурга, а й визначити роль жінки в суспільстві на помежів’ї століть, осягнути непрості родинні й особистісні стосунки тощо. 
 Письменницький епістолярій сприяє відстеженню еволюції творчості митця. У наукових розвідках ми неодноразово наголошували, що епістолярій достовірно відбиває лабораторію авторського стилю, експериментування в пошуках жанру, є проявом психології творчості, гендерних відносин, світоглядних пошуків, ціннісних аспектів тощо.
 Авторкою доведено, що систематична робота на уроках української літератури в школі із застосуванням листів, спогадів, щоденникових записів письменника сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу. У висновках акцентовано, що епістолярні діалоги є невіддільною частиною духовної спадщини митця, відображають громадські інтереси й ідеали, обставини особистого життя, умови праці й творчості, розкривають суспільно-політичну й культурно-мистецьку атмосферу доби.
10
Семенюк, О. Б. "ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА ТИПОЛОГІЯ ДРУЖНЬОГО ЕПІСТОЛЯРІЮ В. ЧЕРЧИЛЛЯ (НА ОСНОВІ ЛИСТУВАННЯ З Г. ВЕЛЛСОМ ТА Б. ШОУ)". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 2 (9 квітня 2021): 202–9. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-29.
Full textAbstract:
У статті розглядається дружнє листування відомого британського політичного діяча В. Черчилля з письменниками Г. Веллсом та Б. Шоу. Об’єктом нашого дослідження стали приватні кореспонденції політика й публіциста, що зберігаються в архівах Великобританії, які ще досі не відомі широкому загалові. Ураховуючи «суб’єктивне начало», оголений психологічний світ особистості письменника, авторка статті виділяє оригінальну манеру В. Черчилля зображувати в приватному листуванні образ адресата та життєві обставини завдяки яскраво вираженій особистісній візії будь-якої життєвої ситуації, наповнюючи епістолярні діалоги добрим гумором і прихованим сарказмом. На основі проведеного аналізу приватного епістолярію В. Черчилля схарактеризовано головні жанрові та стильові домінанти, які можуть бути ключовими чинниками для визначення типологічних форм письменницьких кореспонденцій. Результати дослідження доводять, що це, зокрема, поява різних міжжанрових зрощень у межах одного жанру; взаєморецепція (адресатно- рецептивний зв’язок) між дописувачами; суб’єктивна спрямованість та індивідуальна стильова парадигма адресанта. Визначальними рисами епістолярних діалогів В. Черчилля з його «співрозмовниками на відстані» Б. Шоу та Г. Веллсом є іронія, у якій сатиричний пафос поєднується зі скепсисом, емоційна критика на адресу реципієнта, полеміка між адресатом та адресантом, тонкий гумор тощо. Власне виокремлені жанрові та стильові домінанти, а також головні риси проаналізованих епістолярних діалогів, на думку авторки статті, спричинили появу таких жанрових модифікацій листів В. Черчилля: лист-концепція; лист – авторитетна заява; лист-замальовка (етюд); лист – портрет адресата; лист-рецензія; лист-дискусія тощо. Авторка статті доповнює також зміст поняття епістолярного діалогу та визначає жанрові форми дружнього епістолярію письменника. Запропоновані жанрові модифікації дружнього епістолярію В. Черчилля можуть бути предметом для подальших розвідок у цьому напрямі.
11
Суходуб, Тетяна. "ЛИСТУВАННЯ ЯК ФІЛОСОФСЬКИЙ ЖАНР: АНАЛІЗ У КОНТЕКСТІ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ Г. С. СКОВОРОДИ". Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy, Cultural 36, № 2 (2023): 67–74. http://dx.doi.org/10.18372/2412-2157.36.16974.
Full textAbstract:
Предметом дослідження є творчість Г. С. Сковороди (1722–1794), представлена на основі аналізу такогожанру філософських міркувань як листування. Актуальність цієї постановки питання пов’язана з тим, що вісторико-філософському пізнанні епістолярна частина спадщини філософа не отримала достатньої дослідницькоїуваги. Показано, що листи філософа до М. І. Ковалинського та інших осіб розкривають учення про людину як «малийсвіт», розуміння умов людського щастя, ідею самопізнання та ін. не тільки як слово вчителя та друга, звернене доучня, але і як переосмислення власного життєвого шляху. Зроблено висновок: текст листів розкриває діалоговуприроду мислення філософа, а також єдність освіти та виховання як принцип просвітницької діяльності.
12
Kuzmenko, Volodymyr, та Tetyana Ivasyshyna. "ПАМФЛЕТ І. БАГРЯНОГО «ЧОМУ Я НЕ ХОЧУ ВЕРТАТИСЯ ДО СССР?» ЯК ЛИСТ У ВІЧНІСТЬ". Причорноморські філологічні студії, № 4 (13 травня 2024): 52–60. http://dx.doi.org/10.32782/bsps-2024.4.7.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано та обґрунтовано жанровий код одного з публіцистичних творів українського письменника-емігранта І. Багряного – памфлет «Чому я не хочу вертатися до СССР?» крізь призму жанрової матриці листа у вічність. Представлено дискурс теоретичних стратегій представників класичної та новітньої генології, а також епістолографів щодо вивчення жанрів памфлету, письменницького епістолярію загалом і відкритого листування зокрема. Лист як первинно мовленнєвий жанр, володіючи внутрішньою діалогічною структурою, створює особливу форму викладу матеріалу, притаманну лише епістолярній комунікації. Публіцистичний твір українського письменника-емігранта прикметний загостреною актуальністю суспільно значущого змісту, багатогранністю образу автора і повнотою зображення образу адресата, розкутістю викладу. Це твір-обвинувачення і водночас послання, письменницький лист, адресований до тих, хто житиме в майбутньому, хто не повинен забувати життя свого народу в минулому й на цьому минулому вчитися, адже колишні трагічні привиди людства не повинні вирватися назовні в майбутньому. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про те, що видання І. Багряного «Чому я не хочу вертатися до СССР?» в жанровому аспекті є листом у вічність, а не памфлетом, як традиційно вважали літературознавці. Обґрунтовано матричні критерії жанрових домінант і структурних компонентів публікації. Серед найголовніших – надзвичайний заряд художності, автобіографізму та інтелектуальності, руйнування традиційної структури епістоли, наявність образу автора, рамки в прескрипті й клаузулі (звернення й підпису – імені та прізвища «Іван Багряний» як складової частини всього твору), глибокий підтекст, індивідуальність стилю (наявність епіграфа, емоційність, афористичність висловлювання тощо), культурно-естетична цінність та ін. Сформульовано дефініцію листа у вічність як жанрового різновиду відкритої кореспонденції.
13
Пустовіт, В. Ю. "ОСВІТНЬО-ВИХОВНИЙ РЕСУРС ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЕПІСТОЛЯРІЮ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В СТАРШІЙ ШКОЛІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (2021): 247–59. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-247-259.
Full textAbstract:
У статті здійснено оглядовий аналіз доступних учителю української літератури сучасних науково-методичних матеріалів стосовно епістолярію українських письменників як освітньо-виховного ресурсу уроку; зазначено, що професійні компетентності вчителів оновлюються на підґрунті змін, визначених концепцією Нової української школи;показано важливість уведення у зміст уроків епістолярію видатних українських письменників, зокрема листів, які сприяють відстеженню еволюції особистості й творчості митця, комплексно і достовірно презентують авторський стиль, експериментування художника слова в пошуках жанру, є проявом психології творчості, ґендерних відносин, світоглядних пошуків, ціннісних аспектів, майстерності й таланту; зазначено, що епістолярій наближає старшокласників до розуміння особистості митця, забезпечує освітній і виховний вплив, певною мірою формує життєву компетентність молоді; позначено нові видання листів українських письменників; проведено паралелі між традиційними поглядами на методику уроку української літератури та дослідженнями й методичними знахідками сучасних науковці; наведено конкретні приклади введення листів у зміст уроку з метою посилення інтересу старшокласників до життєвого шляху і творчої спадщини письменників, які в часі вже значно віддалені від сьогодення; йдеться про освітньо-виховний потенціал листів Г. Квітки-Основ’яненка та І. Карпенка-Карого; сформовано загальні рекомендації для вчителя; наголошено, що при використанні письменницької мемуаристики на уроках літератури важливо чітко визначитися, з якою метою будуть застосовані відомості з епістолярію, які моральні цінності вони відтворюють стосовно їх автора та суспільного життя в цілому, бути обізнаним із новими публікаціями епістолярію письменників, біографія і творчість яких вивчаються в старшій школі; важливо оновити професійну науково-методичну компетентність відповідно до завдань Нової української школи з метою ефективного розвитку особистості учнів на прикладі життєвих і творчих здобутків видатних письменників України.
14
Попова, І. "ІДЕОНІМОСФЕРА ЕПІСТОЛЯРНОГО ТЕКСТУ". Journal “Ukrainian sense”, № 2 (10 лютого 2025): 92–101. https://doi.org/10.15421/462427.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. Епістолярна спадщина є вагомим складником усього культурного й духовного надбання українського народу, а її мовний вияв активно вивчають. Серед традиційних жанрових різновидів епістолярного жанру важливе місце посідають листи як особливий вид комунікативної діяльності. У 1-й книзі «Листи до Олеся Гончара» (2016) опубліковано 895 текстів-листів українських та зарубіжних майстрів слова до видатного українського письменника. Серед різноманіття і багатогранності мовних засобів організації листових текстів особливу вагу мають пропріативи, без яких важко, а то й неможливо, характеристично й максимально повно відтворити факт приватного звернення-сповіді однієї особи до іншої. Органічним компонентом серед онімів текстів-листів до Олеся Гончара є ідеоніми – власні назви, що на противагу прагмонімам, пов’язаним з номінацією об’єктів матеріальної культури, позначають витвори людської культури, мистецтва або науки, які мають духовну та інтелектуальну цінність. Метою статті є дослідження розгалуженої ідеонімосфери приватної кореспонденції численних авторів до Олеся Гончара. Методи дослідження. Методологійною основою дослідження є положення про системність мовних і мовленнєвих явищ, що передбачає використання таких основних методів лінгвістичного аналізу й окремих їхніх прийомів, як описовий, спостереження, систематизація і узагальнення, контекстуально-інтерпретаційний, що дає змогу виявити особливості функціонування ідеонімів в епістолярному тексті. Висновки і перспективи. Серед різноманіття онімного простору 1-ї книги «Листи до Олеся Гончара» окремішнє місце посідають ідеоніми, що об’єднані в певну систему тематичних груп за типом денотованого об’єкта, серед яких описані бібліоніми, артіоніми, поетоніми з відповідними різновидами, а також гемероніми, геортоніми та хрононіми. Структурно ідеоніми в аналізованому матеріалі представлені як ідеоніми-словоформи, словосполучення, словоз’єднання та фрази, що загалом характерні для будь-якого іншого різновиду пропріативів в епістолярному тексті. Перспективою подальших досліджень може бути опис різновидів онімних назв та їхньої структури в 2-й книзі «Листи до Олеся Гончара» в контексті і з огляду на час їхнього написання.
15
Pohrebnia, Inha. "EPISTOLARY GENRE in DIACHRONIC PERSPECTIVE." Synopsis: Text, Context, Media, no. 1 (2015). http://dx.doi.org/10.28925/2311-259x.2018(1)1526.
Full text
16
Андерсон, Ірина, та Тетяна Івасишина. "МІХАЛ ГРАБОВСЬКИЙ ЯК КРИТИК ТА АВТОР ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ ПРОЗИ ХІХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛІ КРИТИЧНИХ СТАТЕЙ, ЛИСТУВАННЯ ТА ПРОЗОВИХ ТВОРІВ «КОЛІЇВЩИНА І СТЕПИ», «ЗАМЕТІЛЬ У СТЕПАХ»)". Українська полоністика 19 (30 грудня 2021). http://dx.doi.org/10.35433/2220-4555.19.2021.fil-2.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз критичної, епістолярної та частково прозової спадщини М. Грабовського щодо акцептації та інтерпретації історичного роману як літературного жанру, окреслено основні його ознаки та критерії. Доведено, що основними критеріями оцінки художніх творів для критика, окрім зв’язку з народною творчістю та досконалою поетичною формою, було автентичне відтворення історичного тла, яке б максимально об’єктивно та неупереджено змальовувало історичні події. Опуси, де містився ретроспективний аналіз дійсності, критик називав історичними, адже, за його переконаннями, сучасний шедевр через кілька років матиме нову якість − історичну значущість. Історичний роман він уважав найвищим досягненням ХІХ ст., і взірцем слугували твори В. Скотта. Досліджено, що слов’янофільські ідеї, прибічником яких був М. Грабовський, також мали вплив на його погляди стосовно історичного роману, адже прагнення відродити народну поезію через наслідування власних історичних та фольклорних творів було спрямовано на боротьбу з германізацією та європеїзацією літератури, і дозволило, відтворюючи праслов’янську минувшину, краще дослідити власну минувшину, її героїчні сторінки, пам’ять про досягнення. Визначено, що завдання художньої літератури ХІХ ст. М. Грабовський убачав у створенні такої художньої поезії, яка б насамперед ґрунтувалась на народній творчості, а натхнення, відповідно до поглядів митця, варто шукати в природі й історії рідного краю.
 Установлено, що в історичних творах власного авторства М. Грабовський дотримувався власних визначених принципів. У вступі до роману «Заметіль у степах» критик констатував, що його історичні романи мають цінність на стільки, на скільки вони історично правдиві. А в передмові до «Коліївщина і степи» відзначено, що автор, перед тим як приступити до написання роману, ретельно збирав і нотував традиції, звичаї, історичні образи.
17
Чаплінська, Оксана, та Olena Yurchuk. "Література – Музика – Філософія: осі перетину (за творами Еріка-Емманюеля Шмітта)". Українська полоністика 20 (28 грудня 2022). http://dx.doi.org/10.35433/2220-4555.20.2022.phyl-5.
Full textAbstract:
Оксана Чаплінська, Олена Юрчук. Література – Музика – Філософія: осі перетину (за творами Еріка-Емманюеля Шмітта)
 У статті проаналізовано особливості реляції літератури – музики – філософії у творчості сучасного письменника, драматурга й філософа Еріка-Емманюеля Шмітта. У французькому соціокультурному просторі другої половини ХХ ст. панівною є «філософічність» літератури і «літературність» філософії, що зумовлює пошуки нового письма. Художні тексти Е.-Е. Шмітта поєднують у собі філософсько-літературні стратегії Просвітництва та підхід Ж. Дерріди до філософії як «особливого літературного жанру». Для о-мовлення своїх «філософів без слів» він обирає епістолярну форму, котра увиразнюється через вплетіння автобіографічного наративу. Замість «поштового принципу» Ж. Дерріди письменник надає перевагу лаканівському потрактуванню письма, відповідно до якого письмо має адресата й завжди приходить до нього, що дозволило досягнути ефекту діалогу з композиторами. Буття в музиці розгортається в пригоду, котрій, за Дж. Агамбеном, властива поетологічна цінність і котра має власне онтологічне значення: пригода як особливий спосіб буття, найглибший досвід у людському існуванні. Письменником власний досвід буття в музиці о-мовлюється, «сказується» і показується. Гайдеґґерівське тлумачення існування людини як «буття-закинутості» й здатності бути у творчості Е.-Е. Шмітта поступається беккерівському «буттю-піднесенню». Екзистенційна умова «буття-піднесення» реалізується на засадах естетичного досвіду, зокрема на засадах емоційно-суб’єктивного сприйняття музики. З’ясовано, що у творчості Еріка-Емманюеля Шмітта єдність філософії та літератури увиразнюється через взаємодію літератури та музики. Тріада література – музика – філософія вкорінена в буття людини, поза нею неможливе духовне зростання, досягнення цілісності й повноти буття. О-мовлюючи духовні потрясіння, спричинені музикою, письменник прокладає шлях від «естетичної пригоди» з В. Моцартом через «телепатичну музику» Л. Бетховена до синестетичної музики Ф. Шопена. 
 Ключові слова: музика, література, філософія, письмо, о-мовлення, пригода, «буття-піднесення», інтермедіальність.