To see the other types of publications on this topic, follow the link: Етичне знання.
Journal articles on the topic 'Етичне знання'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Етичне знання.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Terzi, O. O., N. O. Liakhova та T. V. Pluzhnikova. "ПРАВОВІ ТА ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (18 листопада 2019): 84–90. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.3.10597.
Full textAbstract:
Мета: проаналізувати правові та етичні засади громадського здоров’я.
 Матеріали і методи. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети дослідження. Для встановлення об’єктивності та обґрунтованості наукових положень, висновків, під час проведеного дослідження застосовували комплекс загальнонаукових та спеціальних наукових методів, зокрема таких, як: формально-юридичний метод використовували для проведення аналізу правових та етичних засад громадського здоров’я; за допомогою порівняльно-правового методу з’ясовано підходи національного законодавства та міжнародних стандартів до етичного компонента громадського здоров’я, зокрема етична складова у правовому регулюванні діяльності лікарів, фармацевтичних фахівців, захисті пацієнтів, проведенні медичних досліджень та клінічних випробувань; метод прогнозування і моделювання використовували для розроблення практичних рекомендацій щодо значення аналізу правових та етичних засад громадського здоров’я у процесі реформування системи охорони здоров’я України та імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; метод системного аналізу дозволив дослідити правові та етичні засади громадського здоров’я як компонент системи охорони здоров’я України; історико-правовий метод дозволив виявити особливості еволюції правових та етичних засад громадського здоров’я.
 Результати. Ефективність правового регулювання громадського здоров’я безпосередньо залежить від відповідності даних норм права засадам моралі та етики. Правовим та етичним зобов’язанням лікаря є абсолютна повага до життя людини, зберігання і відновлення фізичного і психічного здоров’я людей. Етичні та правові норми у сфері громадського здоров’я відображені і в рекомендаційних документах, присвячених захисту прав пацієнтів.
 Висновки. Положення національного законодавства та міжнародних стандартів у сфері громадського здоров’я поєднують правові та етичні засади при регулюванні діяльності лікарів, фармацевтичних фахівців, захисті пацієнтів, проведенні медичних досліджень та клінічних випробувань. Ефективність та найвищий рівень необхідного забезпечення громадського здоров’я нерозривно пов’язані у реформуванні системи охорони здоров’я України відповідно до міжнародних стандартів, які поєднують етичну складову.
2
Seredina, Inna. "ПІДПРИЄМНИЦЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ З ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА ЯК НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (14 листопада 2018): 94–100. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.94-100.
Full textAbstract:
У статті розглянуто структуру, сутність та зміст підприємницької компетентності майбутніх бакалаврів з економіки підприємства. Аналіз змісту підприємницької компетентності подано в контексті компетентнісного підходу, з огляду на підприємництво як провідну форму господарювання в умовах ринкової економіки. Структуру підприємницької компетентності майбутніх бакалаврів з економіки підприємства, визначено як якість професійної підготовки майбутнього бакалавра з економіки підприємства, на яку впливає зміст загальної сучасної освіти нашої держави. В статті доведено, що підприємницька компетентність не є ізольованою одиницею навчальних планів майбутніх бакалаврів де поетапно втілюються елементи академічної та професійної освіти, закріпленою в процесі практичної підготовки на весь період навчання фахівців з економіки підприємства. За результатами дослідження ми визначили, що у структурі підприємницької компетентності майбутніх бакалаврів з економіки підприємства складають важливе місце посідають мотиваційно-ціннісний та когнітивний компоненти. Mотиваційно-ціннісний компонент – це морально-етичне ставлення особистості до підприємницьких цінностей (свобода вибору, самореалізація, ощадливість, толерантність, чесність), що визначає суб’єкт-суб’єктні міжособистісні відносини, а також суб’єкт-об’єктні відносини людини з природою. Когнітивний (або знаннєво-змістовий) компонент включає знання теоретичного й технологічного (процедурного) характеру: сукупність знань, що відображають розуміння сутності економічної сфери життя сучасного суспільства, а також теоретичні знання про основні поняття та методи підприємницької діяльності. Цей компонент враховує особливості і варіативність змісту освітніх та особистісних потреб, мотивів особистості на різних етапах її економічної та підприємницької підготовки; діяльнісний (або практико-технологічний) компонент передбачає формування практичних умінь підприємницької діяльності. За результатами наукових праць, нами з’ясовано сутність поняття «підприємницька компетентність» фахівців економістів. Під словосполученням «підприємницька компетентність» ми будемо розуміти комплекс особистісних та ділових якостей, навичок, модель поведінки, сформованість яких допомагає успішно вирішувати певні бізнес-завдання і ...
3
КРАМАРЕНКО, Алла. "ВПЛИВ БІО(ЕКО)ЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ТА ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА НА ОЦІНКУ ВЛАСНОЇ ПОВЕДІНКИ: ПРАКТИЧНІ ОРІЄНТИРИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 322–29. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-322-329.
Full textAbstract:
У статті зазначається, що біологічна етика сприяє досягненню важливої практичної мети: зберегти життя на планеті Земля в чистоті і цілісності, забезпечити оптимальне відродження життєвих ресурсів. Сьогодні людство повинно сформувати нові етичні принципи, правила поведінки у біосфері, які б сприяли глобальним інтересам існування біоти на планеті. Саме тому особлива роль закладів освіти полягає у формуванні біостичної свідомості, яка потребує створення нової парадигми біологічної освіти та виховання. У роботі пропонується авторський курс “Біо(еко)етична діяльність учителя початкової школи та практичного психолога” й практичні завдання до них. Предметом вивчення дисципліни є методичні засади формування готовності магістрантів до впровадження у цілісний освітній процес ЗВО технології біо(еко)етичної діяльності. Зазначається, що під час передачі і засвоєння біо(еко)етичних знань та відповідних переконань у. процесі навчальних занять з природознавства доцільно впливати на мотиваційну сферу молодших школярів (викликати співпереживання, без яких не може формуватись переконання), наводити необхідні аргументи, враховувати психічний стан молодших школярів. Вирішуючи виховні завдання, використовувати весь арсенал методичних прийомів і засобів, різні типи і види уроків. При цьому пріоритет повинен бути відданий проблемним урокам. Автор підкреслює, що необхідно допомогти учням з боку вчителів початкової школи та практичних психологів глибоко осмислити отримані знання, систематизувати їх, співвіднести з особистим досвідом, перетворивши їх в спонукальний мотив до дії, тобто набути статус переконань, оскільки мотиви забезпечують єдність свідомості та поведінки учнів. Ключові слова: біо(еко)етична діяльність учителя початкової школи, біо(еко)етика, майбутні фахівці початкової освіти, молодші школярі, практичний психолог, поведінка молодшого школяра.
4
ГРЕЧАНИК, Світлана, та Наталія ГРЕЧАНИК. "ЕМОЦІЙНО-ЕТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.7.
Full textAbstract:
Статтю присвячено обґрунтуванню сутнісної характеристики поняття «емоційна-етична компетентність особистості» та його місця й ролі в освітньому процесі. Здійснено рефлексію наукових джерел з окресленої проблеми, проаналізовано наукові доробки відомих вітчизняних і зарубіжних науковців, що свідчить про актуальність проблеми формування емоційно-етичної компетентності в здобувачів освіти. Аналіз чинних нормативно-регулятивних освітніх документів України свідчить про те, що сучасні вітчизняні реформи зосереджені на питаннях формування емоційно-етичної компетентності особистості здобувачів освіти всіх рівнів і ступенів у процесі впровадження в освітню діяльність стратегічної ідеї Концепції Нової української школи. Проаналізовано актуальні дефініції понять «емоційний інтелект», «емоційна компетентність особистості», «етична компетентність особистості», «емоційно-етична компетентність особистості» в науковому доробку вчених, встановлено ключові відмінності в їх сутнісних характеристиках. В обґрунтуванні досліджуваного феномену ми спирались на узагальнене трактування емоційного інтелекту як комплексу знань, умінь, здібностей особистості ідентифікувати та розрізняти емоції, розуміти їх і керувати власними емоціями й інших, а також на розуміння емоційної компетентності в площині динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистісних якостей, що визначає здатність людини успішно соціалізуватися. У статті запропонована авторська інтерпретація досліджуваної характеристики особистості в психологічному й педагогічному контекстах як складна, індивідуально-психологічна риса, що поєднує в собі теоретичні знання (типи та інтенсивність емоцій, причини їх виникнення тощо), ціннісні й етичні орієнтації, особистісні здатності (усвідомлення власних відчуттів і почуттів, управління своїми емоційними станами), практичні вміння (конструктивна реакція на вияви емоцій без осуду, кореляція та стабілізація своєї уваги в процесі життєдіяльності) та застосування вищезазначених властивостей на засадах етики та моралі.
5
Storozhyk, Marina. "Етичні знання в освітянській традиції". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 2 (2020): 126–43. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.2.08.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність соціально-філософського підходу до етичного знання в освітянській традиції. Нестримний розвиток сучасної цивілізації зумовлює кризові ситуації, які є загрозою для існування буття людини. А це дає можливість відповісти на вічні питання про співвідношення сущого і належного, про усвідомлення актуалізації етики у соціально-філософській думці, у культурі, в освіті. Водночас актуалізується теоретизування та практичне застосування моральних цінностей в усіх сферах суспільної діяльності. Важливим завданням етики як сутнісного аспекту сучасної освітянської традиції є становлення моральної особистості. Здійснено аналіз історичного розвитку моралі, історію становлення та розвиток етичних теорій, цінностей, категорій, концепцій, етапи історичного розвитку етичної думки їх взаємозв’язок з матеріальним та духовним, життям людей і суспільства. Розкрито сутність етичних знань, моральних принципів, моральних норм, життєвих орієнтацій, а саме – такі знання відіграють роль у визначенні спрямованості моральної культури особистості, що є показником рівня її соціалізації, носієм смислів людського буття. Актуалізовано необхідність формувати етичну культуру, моральні принципи, моральні норми, які застосовують у національних, політичних, екологічних, економічних, правових, соціальних сферах, у розвиткові культури етичного мислення, яке спроможне вирішувати найскладніші в моральному відношенні життєві проблеми. Визначено шляхи етизації освіти та людини. Таким чином, актуалізуються завдання етики щодо її застосування в освіті, а відтак, у всіх сферах людського буття.
6
Shramko, Yaroslav. "Основні напрямки та проблеми аналітичної метаетики". Актуальні проблеми духовності, № 22 (21 листопада 2021): 9–42. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i22.4443.
Full textAbstract:
Для аналітичної філософії загалом типовим є метатеоретичний підхід, коли розгляду піддається не деяка предметна царина як така, а сам процес дослідження цієї царини, що здійснюється задля прояснення методології такого дослідження та розробки його загальнофілософських засад. Водночас аналітична філософія не відмовляється від власного теоретичного вивчення філософських сутностей і можливих прикладних аспектів такого вивчення. Щодо етичного знання, то тут варто розрізняти (1) розгляд конкретних людських учинків або моделей поведінки з погляду їх можливої моральної оцінки; (2) етичні системи, які визначають умови моральної оцінки поведінки та вчинків; (3) філософсько-методологічний аналіз цих систем. Як наслідок, в аналітичній моральній філософії виділяють три рівні розгляду моралі, яким відповідають три основні розділи етики (етичні дисципліни): прикладна етика, нормативна етика й метаетика. Виокремлення цих розділів етичного знання відповідає прийнятому у філософії науки розмежуванню між методологічним рівнем розгляду наукового знання та самим цим знанням, у межах якого зазвичай виділяють теоретичний і прикладний (емпіричний) рівні. Основне завдання метаетики полягає у вивченні природи моральних суджень та етичних концепцій, а також у їх всебічному обгрунтуванні. Таке обгрунтування досягається за допомогою розгляду цілого комплексу питань, які пов’язують етику з іншими розділами філософії, насамперед з онтологією, теорією пізнання, філософією мови та філософією свідомості. У межах нормативної етики розробляються конкретні етичні теорії для обгрунтування тих чи тих загальних етичних принципів, а також вирішується питання, якого роду реальність повинна підпадати під дію цих принципів. Що стосується прикладної етики, то вона займається конкретними ситуаціями, проблемами або поведінковими, як правило, суспільно значущими практиками, з погляду їх можливої моральної оцінки, і на цій основі створюються етичні рекомендації щодо їх здійснення або, навпаки, обмеження.
7
Роганов, М. Л., та М. М. Роганов. "МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (2020): 169–78. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-169-178.
Full textAbstract:
В статті розглядаються питання морально-етичних аспектів інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності вчителя інформатики; наголошується, що сучасний учитель повинен не лише давати знання, а й формувати цінності, світогляд молодого покоління. Знання інформаційної безпеки, уміння ефективно використовувати засоби інформаційно-комунікаційних технологій у житті і професійній діяльності мають стати для учнів, студентів – майбутнього нашої держави – засобом формування нового типу мислення й природним ефективним інструментом освітньо-пізнавальної, творчої, самостійної діяльності. Для формування технологічно обізнаної, культурно-розвиненої особистості запропоновано спецкурс «Морально-етичні аспекти інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності вчителя інформатики», представлений такими змістовими модулями, як «Соціальні та етичні питання інформаційно-комунікаційних технологій» та «Морально-етичні норми комп’ютерної етики» з відповідними темами, які розкривають особливості комп'ютерної етики, конфіденційність персональної інформації в базах даних; етичні проблеми і норми при формуванні інформаційного суспільства, зокрема віртуальна (інформаційна) етика, етика міжособистісного спілкування в інформаційному просторі. Все це забезпечує розуміння вчителями інформатики соціальних аспектів розробки інформаційних технологій, урахування можливих негативних наслідків і реальних цінностей, також знання етичних кодексів в сфері інформаційних технологій.
8
Курчатова, А. В. "ВПЛИВ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО ВИБОРУ НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (15 листопада 2021): 206–10. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-32.
Full textAbstract:
Стаття присвячена обґрунтуванню проблеми впливу морально-етичного вибору під час розв’язання проблемних ситуацій на розвиток особистості дитини старшого дошкільного віку. Надано визначення сутності категорій «морально-етичний вибір», «моральна дилема» з педагогічного погляду. Проаналізовано публікації і дослідження науковців щодо тлумачення морально-етичного вибору та доведення його впливу на розвиток особистості дитини. Наводяться зразки педагогічних ситуацій, в яких дитина робить морально-етичний вибір однієї із двох моральних норм. Обґрунтовується ефективність використання проблемно-ігрових ситуацій, оповідань, розповідей з метою розвитку мотиваційної спрямованості особистості дітей старшого дошкільного віку на засвоєння етичних понять. Cитуації морально-етичного вибору сприяють розвитку мотиваційної спрямованості дітей старшого дошкільного віку на засвоєння етичних понять та моральних норм, формують у вихованців уявлення про норми моралі, соціокультурні цінності у взаємодії з дорослими та однолітками, стратегії поведінки. Проблемні ситуації спонукають дитину до пошуку виходу з них на підставі засвоєної ними моральної норми і тим самим допомагають накопичувати практичний досвід використання моральних норм як регулятора особистих вчинків. Проблемні ситуації, які потребують морально-етичного вибору дитини, мають виховне значення, адже вони спонукають дошкільників до активного пошуку під час вибору вчинку, який відповідає морально- етичній нормі. Дошкільник постає перед морально-етичним вибором. При цьому виникають механізми моральної ідентифікації та збагачується особистий досвід дитини. Дитина вчиться аналізувати свою поведінку та оточення, у неї формується вміння самостійно розв’язувати конфлікти і вибудовувати подальші стосунки і стратегії моральної поведінки. Морально-етичний вибір дитини залежить від її морального виховання, спонукання до здійснення позитивного вчинку, розвитку здатності до самовдосконалення. У результаті збагачення досвіду морально-етичного вибору в конкретних ситуаціях у дошкільників відбувається формування моральних цінностей.
9
Нужна О.А. "ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ТА ЇЇ МІСЦЕ У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ З ОБЛІКУ І ОПОДАТКУВАННЯ". Економічний форум 2, № 2 (2021): 142–46. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-18.
Full textAbstract:
У статті розглянуто актуальні питання щодо ролі та значення професійної етики у забезпеченні професійної компетентності при підготовці фахівців з обліку і оподаткування першого (бакалаврського) рівня вищої освіти. Мета дослідження – визначити місце професійної етики у підготовці бакалаврів з обліку і оподаткування у закладах вищої освіти та з’ясувати точку зору на значення етичних аспектів у професійній діяльності не лише кваліфікованих фахівців та науковців, а й майбутніх фахівців з обліку і оподаткування. Проведене опитування студентів-бакалаврів – випускників 2020 року спеціальності 071 Облік і оподаткування Луцького національного технічного університету з метою визначення рівня обізнаності в питаннях професійної етики та розуміння фундаментальних принципів. На основі аналізу їх відповідей на питання анкети виявлено володіння знаннями щодо етики загалом, набутими при вивченні дисциплін загальної підготовки, і розуміння окремих етичних аспектів професійної діяльності, сформованого при вивченні дисциплін професійної підготовки, де розглядались практичні ситуації та їх вирішення з урахуванням дотримання норм професійної етики. З’ясовано, що майбутні фахівці з обліку і оподаткування усвідомлюють важливість етичної поведінки у професійній діяльності. Обґрунтовано, що необхідні системні знання щодо професійної етики та фундаментальних принципів відповідно до Кодексу етики професійного бухгалтера майбутні фахівці з обліку і оподаткування зможуть отримати при вивченні такої дисципліни, як «Професійна етика». Це дасть можливість забезпечити формування необхідних загальних і професійних компетентностей відповідно до стандарту вищої освіти.
10
ЖОРНЯК, Богдана, та Світлана ТКАЧУК. "ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (2022): 63–67. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.10.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється питання формування морально-етичних якостей майбутніх учителів музичного мистецтва в контексті сучасних проблем, що стосуються професійної підготовки педагога, його етичної культури і поведінки. Автори розглядають процес етико-педагогічних поглядів у контексті гуманізації освітнього процесу. У системі цінностей моральність є найвищим щаблем. Сутність моральності полягає у виробленні людиною власної позиції, ціннісних орієнтацій, інтересів та потреб, адже будь-яка дія людини, її поведінка може бути оцінена з морального боку. Розвиток моральності розпочинається з накопичення знань, моральних норм, усвідомлення їх значення для себе. Етика педагога трактується як комплексне інтегративне утворення, сутнісна характеристика його особистості. У своїй основі вона виступає як регулятор відносин учителя з учнями і ґрунтується на певних моральних вимогах до характеру такої взаємодії. Морально-етичні якості педагога розглядають як продукт соціальної життєдіяльності учителя. У формуванні морально-етичних якостей майбутнього вчителя музичного мистецтва особлива роль належить музичному вихованню, результатом якого є всебічний інтелектуальний і духовно-моральний розвиток особистості. Саме музика, будучи одним із видів мистецтва, є впливовим засобом пізнання життя, навколишнього світу. У сфері музичної освіти і виховання важливе місце посідає народна музика, яка є унікальним поєднанням чуттєвого і морального начал у формуванні гармонійної особистості. Яким повинен бути сучасний учитель? Яких принципів він має дотримуватись у стосунках з учнями? Які етико-педагогічні і моральні вимоги висувають до вчителя музичного мистецтва? Саме такі питання порушує сьогодні педагогічна наука і практика. У статті автори пропонують власний погляд на роль і призначення учителя як носія сучасних освітніх і суспільних ідеалів, духовності і моральності.
11
Мусхаріна, Ю. Ю., О. І. Холодний та Ю. О. Долинний. "ВПЛИВ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ СТУДЕНТІВ, МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (2021): 201–12. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-201-212.
Full textAbstract:
У статті представлено результати теоретико-прикладного дослідження особливостей впливу спортивної діяльності на формування моральної сфери студентів педагогічного університету: діагностовано рівень розуміння сутності категорії «моральності» та змісту моральних норм і професійно важливих для вчителя якостей особистості, визначено особливості ставлення досліджуваних до моральних норм, вивчено прояви моральності і дотримання морально-етичних правил у поведінці і вчинках, проаналізовано рівень сформованості моральної поведінки у студентів факультету фізичного виховання, майбутніх вчителів.
 Було встановлено, що результатом спортивної діяльності є не тільки фізична, технічна, тактична підготовленість і спортивний результат, але і зміни, що відбуваються у духовній, морально-етичній, аксіологічній сферах особистості. У студентів 1 групи, які активно займаються спортом, показники духовно-моральної вихованості значно вищі, ніж у респондентів 2 групи, які займаються фізкультурно-спортивною діяльністю лише в рамках навчальних занять, що проводяться за освітньою програмою. Також було виявлено, що ступінь реалізації конструктивності спілкування, саморозвитку, саморегуляції дій та емоцій вище у досліджуваних студентів 1 групи, які активно займаються різними видами спорту, регулярно відвідують групи спортивного самовдосконалення, беруть участь у змаганнях. Студенти 2 групи мають прагнення до розвитку морально-культурного потенціалу, але реалізація досягнення мети значно нижча бажаного.
 Отже, на основі аналізу емпіричних даних було визначено специфіку впливу спортивної діяльності на особистісний розвиток майбутнього вчителя, зокрема формування моральних якостей, визначено її суттєве значення у розвитку духовності і формуванні морально-етичної поведінки студентів, майбутніх педагогів, їх прагнення і поступу до самовдосконалення.
12
Kondratiuk, V. Ye, S. H. Shevchuk, O. A. Bychkov та I. A. Palienko. "ВИКОРИСТОВУВАННЯ ОБʼЄКТИВНИХ ПІДХОДІВ ОЦІНЮВАННЯ ПРАКТИЧНИХ ВМІНЬ НА МОЛОДШИХ КУРСАХ". Медична освіта, № 3 (15 жовтня 2020): 89–93. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2020.3.10888.
Full textAbstract:
Осучаснення традиційного навчального процесу вимагає впровадження новітніх методів оцінювання знань студентів, особливо володіння професійними навичками на перших етапах клінічної підготовки.
 При оцінці знань студентів традиційно більшу увагу приділяють контролю за теоретичними знаннями, бо щоб оцінити практичні навички та вміння, треба більше часу, об’єктивності. При контролі знань студентів слід оцінити ще і комунікативні та когнітивні здібності, що досить важко для викладача, бо відсутня стандартизація в критеріях оцінки, різні за складністю завдання, деякі особистісні особливості студента. Сьогодні слід відмітити, що засвоювати практичні навички на пацієнтах стало більш складно, враховуючи етичні норми та права людини, безпеку хворих, тому слід ширше застосовувати нові форми оцінювання практичних вмінь студентів, їх вміння володіти методами обстеження пацієнтів.
 Розглянуто організацію проведення ОСКІ-1 і його значення в оцінюванні клінічних практичних навичок студентами молодших курсів. ОСКІ-1 спрямований на перевірку практичних вмінь і знань студентів з пропедевтики внутрішньої медицини, загальної хірургії та педіатрії. Даний іспит дозволяє об’єктивно оцінити вміння виконувати практичні навички з обстеження пацієнта, проведення СЛР, первинної обробки рани, визначення групи крові та оцінити результат. Станції збору анамнезу в терапевтичного хворого та хворого хірургічного профілю дають можливість оцінити комунікативні навички студента, а підсумувати і визначити провідний синдром – частково дозволяє оцінити і теоретичні знання з предмета. Цей іспит є об’єктивним, викладач-спостерігач не втручається у виконання завдання певної станції, не впливає на проведення цього іспиту, лише оцінює за закритим чек-листом. Форма проведення ОСКІ залишається передовою, бо послуговує не тільки як оцінка клінічних знань і вмінь, але і як засіб корекції навчального процесу.
 Перший досвід застосування ОСКІ-1 на молодших курсах приніс задоволення викладачам і студентам, він стимулює всі сторони навчального процесу до подальшого самовдосконалення у здобутті знань з клінічного обстеження пацієнтів.
13
Вальченко, И. В., Г. П. Соколова, Т. А. Плотникова та Л. В. Сергейчук. "ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ НАВЧАННЯ РОСІЙСЬКІЙ МОВІ: ПРО КРИТЕРІЇ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ (НА ПРИКЛАДІ КУРСУ «КРАЇНОЗНАВСТВО»)". Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 1, № 71 (2020): 86–93. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.13.
Full textAbstract:
Статтю присвячено питанням системи контролю в соціокультурній та лінгвокраїнознавчій сферах спілкування (зокрема, за курсом «Країнознавство»). У статті описуються форми контролю знань, умінь і навичок студентів підготовчого факультету на заняттях з країнознавства. Підкреслюється величезне значення курсу «Країнознавство» в процесі соціально-культурної адаптації студентів. Мета статті − показати різноманітні способи та прийоми перевірки знань, які можуть бути застосовані викладачем на практичних заняттях. Завданням для авторів є: пошук ефективних форм контролю, виявлення механізмів оптимізації навчального процесу, здатних розвивати міжкультурну компетенцію учнів, а також сприяти позитивному настрою студентів під час різноманітних тестів. При цьому важливу роль грає відбір матеріалу для читання з країнознавства, на базі якого проводяться тести та контрольні завдання. Будучи одним із діючих засобів формування лінгвокультурної компетенції, дані учбові тексти, які несуть інформацію щодо країни, культури, подій та людей, дозволяють іноземним учням отримати нові знання і засвоїти цінності, духовну культуру та морально-етичні основи народу країни навчання. Особливу увагу приділено тестовому контролю, як найбільш ефективному засобу перевірки знань; представлено різні види тестів на матеріалі навчального комплексу, дані численні приклади. Автори приходять до висновку, що тексти для контролю повинні бути пізнавальними, викликати інтерес в учнів і бути досить складними; при перевірці знань необхідно використовувати різні групи завдань, враховуючи ступінь вивчення студентами лексико-граматичного матеріалу, їх загальні «фонові» знання, емоційний настрій, а також досить обережно інтерпретувати підсумки любого контролю, що допоможе мінімізувати так звані «страхи невдач». Базовими методами дослідження є контрастивно-порівнювальний та культурно-типологічний.
14
Стєганцева, Валерія. "ДІАГНОСТИКА ВИХІДНОГО РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 118–28. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245406.
Full textAbstract:
Стаття присвячена виявленню вихідного рівня сформованості у першокласників інформаційно-цифрової компетентності як наукового орієнтиру процесу формування зазначеної компетентності у початковій школі. Виходячи з трикомпонентної структури інформаційно-цифрової компетентності молодших школярів було виділено три відповідних критерія оцінювання її рівня сформованості. Перший критерій – когнітивний – був акцентований на сформованості певної сукупності знань та вмінь про джерела інформації і способи роботи з нею, знанні понять, пов’язаних із інформацією. Другий критерій – технологічний – характеризував переважно технічні знання, вміння та навички використання комп’ютера та інших цифрових пристроїв. Третій критерій – аксіологічний – уключав до себе ціннісні (правові, етичні) аспекти он-лайн спілкування. Важливо відзначити, що діагностика сформованості у першокласників інформаційно-цифрової компетентності уключає до себе не лише письмове анкетування, але й включене спостереження, бесіди, усне інтерв’ю, що дозволило максимально уточнити зміст відповідей на письмове опитування. Аналіз даних за когнітивним критерієм дозволяє заключити, що першокласники мають найбільш загальне уявлення про джерела інформації, до яких відносяться різні цифрові пристрої, мінімальний досвід володіння окремими, найпростішими функціями, розуміють їх значення для себе як нового джерела інформації поверхнево, але орієнтуються в шкільному інформаційному просторі. У контексті технологічного критерію першокласники проявляють вміння та навички володіння простими цифровими технологіями, вміють застосовувати найпростіші та розповсюджені комп’ютерні та мобільні пристрої для розв’язання елементарних завдань, швидко освоюють способи створення простого контенту у простих форматах. Аксіологічний критерій дозволив виявити зростання прагнення першокласників до удосконалення своєї інформаційно-цифрової компетентності як значущої для них особистісної життєвої цінності. Комп’ютерне середовище розглядається ними як необхідний складник їх навчальної та позанавчальної діяльності.
15
БОРЕЙЧУК, Денис. "КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (2020): 16–26. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.396.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано критерії та показники сформованості організаційної культури майбутніх офіцерів-прикордонників. Щодо ціннісного критерію враховано значення цінностей Української держави, патріотизму, почуття професійного обов’язку, професійної честі та професійної гідності. Йому відповідають такі показники, як розуміння соціальної значущості організаційної культури, її ролі і місця в професійній діяльності; прийняття цінностей організаційної культури та місії прикордонного відомства; умотивованість до вивчення особливостей організаційної культури, готовність до самоосвіти з питань організаційної культури; організованість, раціональна організація своєї праці, відповідальність.
 З’ясовано, що когнітивний критерій сформованості організаційної культури майбутніх офіцерів-прикордонників характеризує сукупність знань про її специфіку, вимоги до діяльності офіцера-прикордонника. Відповідно основними показниками когнітивного критерію сформованості організаційної культури майбутніх офіцерів-прикордонників визначено: знання сутності організаційної культури та специфіки її прояву в органах охорони державного кордону; знання вимог організаційної культури щодо ефективного управління персоналом; знання про формальні та неформальні правила і норми діяльності, зразки поведінки у прикордонному колективі; знання теорії професійної етики та етичних вимог до професійної діяльності захисників кордону.
 Діяльнісний критерій стосується вмінь офіцерів-прикордонників використовувати набуті знання щодо сутності організаційної культури, організовувати свою діяльність відповідно до її вимог. Для діяльнісного критерію сформованості організаційної культури майбутніх офіцерів-прикордонників обрано такі показники: лідерський потенціал, здатність до організації виконання завдань з охорони кордону; здатність аналізували та розв’язувати проблемні управлінські або професійні ситуації, приймати управлінське рішення відповідно до вимог організаційної культури; вміння вибирати оптимальний стиль спілкування в різних ситуаціях відповідно до вимог організаційної культури; готовність до командної роботи, навички та вміння міжособистісної, внутрішньогрупової та командної взаємодії.
16
ПОНОМАРЕНКО, Л. І. "ПРОФЕСІЙНІ ЦІННОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПОЗИЦІЙ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПІДХОДУ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 3 (2021): 92–97. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.14.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі вивчення професійних цінностей соціальної роботи з позицій соціокультурного підходу. Актуальність дослідження визначається необхідністю переосмислення професійних цінностей соціальної роботи та її модернізації відповідно до соціокультурних умов, що змінюються. У дослідженні розглянуто досвід професійних інститутів соціальної роботи: Британської асоціації соціальних працівників і Національної асоціа- ції соціальних працівників США, які стверджують, що соціальна робота будується на засадах певної сукупності цінностей, й що компетентні соціальні працівники повинні бути спроможними діяти відповідно до цих ціннос- тей. З’ясовано, що процес становлення соціальної роботи в Україні буде поглиблюватися під впливом суспільних запитів епохи і власного розвитку, а також що на цей момент її розуміння відійшло від традиційної благодійності або ж державної системи закладів соціального забезпечення. Виділено групи цінностей соціальної роботи в соціо- культурному контексті: цінності альтруїстичного характеру, які відображають специфіку професійної діяльності соціального працівника – допомога іншому, який потребує твоєї підтримки, допомога слабозахищеній людині; цінності етичної відповідальності перед професією – соціальний працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується і примножує етичні принципи, норми, знання і місію соціальної роботи, яка, як й інша галузь знань, перебуває в процесі постійного розвитку і збагачення тощо; цінності, пов’язані з потребами самореалізації, само- ствердження і самовдосконалення особистості соціального працівника і досягнення професіоналізму діяльності. Визначено, що система соціокультурних цінностей соціальних працівників може бути представлена цінностями різних рівнів: смисложиттєві, універсальні, партикулярні, колективістські і професійні цінності.
17
Maksyuta, Mykola. "Філософія гідності: до єдності морально-етичних та навчально-виховних конотацій". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (18 травня 2018): 117–28. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.3-4.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню життєвої важливості формування та зміцнення, зокрема в умовах педагогічного процесу, почуття гідності, нерозвиненість якого супроводжується й нездатністю самостійно, обгрунтовано визначати морально виправдані засади та орієнтири життєздійснення. В умовах постійних ускладнень суспільних процесів це спонукає до використання ерзац-цінностей репродукованої, скажімо, ЗМІ інформації з метою відшкодування браку внутрішньої повноти і, принаймні, позірного подолання неспроможності самостійно підноситись до рівня екзистенційно важливих поваги та самоповаги як вирішальних передумов здатності людини встояти, до «онтологічної налаштованості», особливо насущної за сучасних техніко-інформаційних здобутків. Наголошується на істотних можливостях зміцнювати гідність майбутніх учених завдяки дослідницькій діяльності в сфері наукової освіти. У кожній конкретній дослідницькій ситуації викладач покликаний максимально демонструвати евристичні ходи своєї думки, мистецтво синтезувати різні ідеї та положення, формулювати нові висновки. Незвичний синтез відомих тверджень, як спосіб вирішення наукової проблеми у процесі дослідницької діяльності, він демонструє в ході вирішення проблеми педагогічної, будучи постійно зорієнтованим на донесення думки до студентів, що, відповідно, потребує належної методичної компетентності. Володіючи компетентністю стосовно педагогічної, так і стосовно науково-дослідницької діяльності, викладач діє відповідно до рівня розуміння студентами нової ситуації, а також труднощів і перешкод у використанні наявних знань. Відтак дослідницьку діяльність у педагогічному процесі можна розглядати і як засіб поглиблення «етосу гуманітарної освіти» (К. Ясперс), сприяння зміцненню важливої «інтелектуальної напруженості» у відносинах між викладачем і студентом. Але при цьому перший також не може не бути учнем, поглиблюючи щоразу своє розуміння як необхідності конкретних педагогічних дій з метою забезпечення здійснення студентами «когнітивного стрибка», так і з’ясування особливостей досліджуваної проблеми. За великим рахунком, ефективність викладання зміцнюється мірою реалізації викладачем свого «потенціалу учнівства», виявів його відкритості, прийнятності щодо знань і висвітлюваних проблем, і педагогічних ситуацій, мірою поглиблення здатності студентів сприймати, засвоїти запропоновані нові знання. Педагог повинен уміти постійно вчитися адекватно оцінювати ситуації спілкування зі студентами, доносити знання та, відповідно, обґрунтовано змінювати акценти. Це – більш широке, порівняно зі студентським, «навчання» спрямоване на забезпечення та підтримання гідної атмосфери, відповідної «освітній» та «культурній» природі знань. Це – «простір» максимально сприятливого існування, «міграції» знань, поза яким останні втрачають свою життєвість як чинників особистісно когнітивного розвитку. «Навчаючись», викладач реально, «наочно» демонструє спроможності зініціювання, формулювання знань, а студенти, перебуваючи під безпосереднім його впливом, також поступово наслідують вияви цих здібностей.
18
Тернова, Марина Володимирівна. "Історико-філософське підгрунтя англійської гуманістики другої половини ХІХ століття". Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, № 27-28 (25 травня 2021): 156–64. http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.27-28.2021.238842.
Full textAbstract:
У статті сфокусовано увагу на історико-філософських надбаннях, які забезпечили теоретичне підґрунтя гуманістики другої половини ХІХ століття. Оскільки на англійських теренах гуманітарне знання формувалося на чітко виражених принципах спадкоємності, врахування досвіду, що передував другій половині ХІХ століття вкрай важливе. Формування такого досвіду передбачало також відкритість як до нових напрямків досліджень, так і до передбачення шляхів розвитку соціальної, етичної та практичної філософії.Однією зі специфічних ознак даної статті є використання засад культурологічного аналізу, серед яких особливого значення надається персоналізації досліджуваного матеріалу. Персоналізація — структурний елемент біографічного методу, він дає змогу підтвердити людинотворчий характер культури, що його послідовно опрацьовують українські науковці.У статті також наголошено значення поступового формування регіонального підходу, який, починаючи від ХVIII століття, визначався елементами діалогу англо-німецької та англо-французької гуманістики.
19
ПЕТРУК, Вікторія. "ЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА З ДІТЬМИ З ІНВАЛІДНІСТЮ". Humanitas, № 5 (12 січня 2022): 52–60. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.8.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання, які пов’язані з етичними засадами роботи соціального працівника з дітьми з інвалідністю як невід’ємної складової частини щоденної діяльності. Знання теоретичних та законодавчих засад професійної діяльності сприяє ефективному розв’язанню проблем, а розуміння норм і принципів етики соціальної роботи, обов’язкове та творче їх застосування в діяльності допомагає соціальному працівнику налагоджувати співпрацю з клієнтами, їхніми близькими, колегами, представниками суспільних, державних і недержавних організацій та закладів, а також професійно виконувати свою роботу. Актуальність цього дослідження зумовлена змінами ставлення суспільства до дітей з особливими потребами. Нині однією з гострих соціальних проблем є стан здоров’я дітей та молоді. Стабільно високими є показники дитячої інвалідності, що свідчить про негативну тенденцію зростання чисельності дітей з особливостями психофізичного розвитку, що зумовлює необхідність різних форм соціальної допомоги та підтримки таких дітей. Організація соціальної допомоги дітям, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного розвитку, потребує насамперед вирішення соціальних проблем. Серед них обмеження у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за своєю поведінкою. Розвиток дітей з інвалідністю залежить від задоволення їхніх потреб іншими людьми. Освіта, психолого-педагогічний вплив на особистість, дозвілля є інструментами вирішення однієї з основних проблем у суспільній та державній політиці щодо дітей з обмеженими функціональними можливостями – їхньої соціальної реабілітації, адаптації та інтеграції в суспільство. Соціальні працівники надають пріоритетного значення «соціальному» підходу до проблеми, а не «медичному», що позначається на змісті та якості заходів, спрямованих на зменшення негативних наслідків «інвалідності».
20
Герасименко, Л. В. "ПРОБЛЕМА НАСЛІДКІВ МАСОВІЗАЦІЇ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (2 лютого 2022): 19–24. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1019.
Full textAbstract:
Герасименко Л. В., Лебединська Г. О. Проблема наслідків масовізації наукової діяльності. – Стаття. У статті аналізуються проблеми взаємозв’язку моральних норм наукової діяльності та розвитку науко- вого пізнання. У процесі ускладнення та поглиблення наукового пізнання відбувається концептуалізація образу та ідеї етичного потенціалу науки. Актуальність теми пов’язана з поширенням плагіату та боротьбою з цим явищем у науці. У статті розглядаються проблемні контури масовізації наукового знання. Масовізація науки – аксіологічний процес проникнення в наукове буття ціннісних установок та імперативів масової культури, які, стосуючись особистості вченого, проникають через нього в буття усіх її системоутворювальних граней. На- укова діяльність поступово набула сучасного вигляду та виявів, втративши спочатку властиві їй риси соціокуль- турної винятковості, неформальності, фрагментарності та езотеричності і набувши сталого статусу масової про- фесії. Виявом масовізації наукової діяльності стала її широка формалізація – використання під час написання наукових праць прийомів, що конституюють їхню «науковість» лише за суто формальними ознаками та критеріями. Написані в межах «формального» підходу роботи не відрізняються ні пізнавальною новизною, ні дослідницькою глибиною, ні справжнім розкриттям предмета вивчення, ні дійсною актуальністю та є скла- деними на завуальованій реферативно-плагіативній основі. Наступним виявом масовізації інституту науки є зниження особистісних критеріїв та якостей сучасного вченого, а також тих моральних та етичних вимог, які висуває до нього наукова спільнота та суспільство загалом. Сам спосіб життя масової цивілізації, що характеризується калейдоскопом ідентичностей, розмиває в цьому сенсі елітарний етос науки й образ ученого, який усе більше набуває рис менеджера, а не виробника знань. Автори звертають увагу на етичні підстави відпо- відальності вченого в реалізації соціальних цілей розвитку наукового пізнання.
21
Suray, Inna G. "Компетентності державного секретаря міністерства в Україні". Public administration aspects 5, № 12 (2018): 35–41. http://dx.doi.org/10.15421/15201748.
Full textAbstract:
У статті висвітлено дослідження компетентностей (як вимоги) держсекретаря міністерства в Україні відповідно до чинних нормативно-правових актів. Доведено, що для окреслення вимог до компетентності держсекретаря міністерства в Україні за основу слід брати його компетенції щодо здійснення функцій з управління персоналом та загально-організаційних щодо апарату міністерства. Установлено, що чинні вимоги до компетентності державного секретаря міністерства в Україні не вказують на усвідомлення ним ролі й важливості його діяльності; вимога до навичок частково замінена уміннями; вимоги до професійних знань звужено до знань законодавства; не акцентується увага на навчанні як розвитку компетентності; недостатня увага приділена досвіду як вимозі до компетентності; не знайшли відображення вимоги до моральних та ділових якостей, способів мислення, професійні, світоглядні і громадянські якості, морально-етичні цінності. Зазначено, що у чинному законодавстві України, на відміну від міжнародних стандартів ISO 9001, не розкрита динамічна сутність поняття «компетентність» (як демонстрована здатність застосовувати на практиці знання та навички), а закріплена статична (яка просто має бути у особи, не акцентуючи на її реалізації). Крім того, не закріплено такий зв’язок: вимоги до компетентності держсекретаря міністерства – застосування його знань і навичок – розвиток компетентності – оцінювання впливу на якість роботи апарату міністерства.
22
Шадюк, Т. "ФЕНОМЕН КОНСПІРАТИВІЗМУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 114–27. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.114-127.
Full textAbstract:
Явище конспіративізму як створення й побутування "теорій змови" є достатньо поширеним у сучасному суспільстві. Воно є предметом міждисциплінарних досліджень, які фокусуються на виявленні його специфічних ознак, причин і наслідків існування в індивідуальній та суспільній свідомості. Метою статті є концептуальне осмислення феномена конспіративізму, визначення його сутнісних рис, в контексті чого здійснюється характеристика конспіративізму як суспільного явища та явища суспільної свідомості, аналізуються фактори причетності конспіративізму до поглиблення комунікативної кризи й втрати суспільної злагоди. У статті застосовуються філософсько-аналітичний, системно-логічний і синтетичний методи дослідження. Виокремлюється соціально-етичний вимір феномена конспіративізму та встановлюються змістові підходи до його окреслення. Стверджується можливість застосування міждисциплінарного способу дослідження конспіративізму як різновиду дезінформації в суспільній публічній сфері та здійснюється його оцінка як чинника соціального впливу. Можливі соціальні наслідки циркуляції "теорій змови" у публічному дискурсі аналізуються у контексті комунікативної кризи. В межах концептуального осмислення у статті визначаються філософсько-психологічні передумови формування конспіративного світогляду і демаркуються поняття "конспірологія", "конспіративізм", які використовуються для окреслення змістовних положень "теорій змови"та означуваного ними світогляду.
 За результатами дослідження, феномен конспіративізму характеризується змістом специфічного конспіративного світогляду, в основі якого лежить пласт уявлень, переконань, спроб вибудови цілісної картини світу, змістом яких є контент неперевіреної, частково правдивої або й зумисно неправдивої інформації, псевдоекспертного чи хибного знання. Конспіративний світогляд функціонує в межах публічного дискурсу, виявляючись у тісних соціальних взаємозв’язках, що фактично забезпечує безперервний вплив на реципієнтів масової комунікації, є фактором формування суспільної свідомості, котра набуває ознак конспіративної ментальності як сталого способу мислення. Конспіративний дискурс оцінюється як чинник ушкодження комунікації і втрати суспільного конкордизму, злагоди з огляду на традиційне розуміння комунікації як основної людської якості й процесу, заснованого на справжніх соціально-етичних цінностях, зокрема правді й достовірному знанні як компонентах інформаційного обміну.
23
Савченко, Л. О. "ОСНОВИ ПРОЕКТУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ТЕХНОЛОГІЇ". Educational Dimension 30 (19 травня 2022): 50–55. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4805.
Full textAbstract:
Розглянуто становлення понять «компетентність» і «професіоналізм» в педагогічній теорії. Аргументовано, що людина може бути професіоналом в своїй сфері, але не бути компетентною у вирішенні всіх професійних питань. Доведено доцільність вивчення окремих сторін професійної компетентності фахівця, серед яких етична має переважаюче значення. Проаналізовано проектувальну компетентність майбутнього вчителя технологічної освіти. Визначено головні складові професійної компетентності. Зроблено висновок, що проектувальна компетентність як інваріантна характеристика, з одного боку, відображає відпрацьовану досвідом систему професійних знань, умінь і навичок, а з іншого – є психологічним інструментом впливу вчителя на внутрішній світ дитини.
24
Anatska, Nataliya. "Життєво-ціннісні орієнтації в системі екологічної освіти". Multiversum. Philosophical almanac, № 7-8 (18 травня 2018): 129–39. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.7-8.09.
Full textAbstract:
Шлях розвитку сучасного суспільства зорієнтований на постійне збільшення виробництва і споживання природних ресурсів, що спричиняє глобальну екологічну кризу. Показано, що формування нового способу взаємин людини, техніки й природи є першочерговим завданням сучасної цивілізації. Актуальність також обумовлена і потребою формування життєво-ціннісних орієнтацій, зокрема відповідальному й гуманному відношенню як до природи, так і до людини.
 В статті розкрито, що саме життєво-ціннісні орієнтації сучасної людини мають сформувати екологічно зорієнтовану діяльність. Ціннісні орієнтації, які становлять внутрішню складову свідомості, а також самосвідомості людини, відіграють значну роль у спрямованості її життєво-ціннісних орієнтацій, тому що, орієнтуючи на них свої вчинки, особистість у результаті утверджує своє свідоме ставлення до сущого й належного. Відповідно до цього пізнання, яке є активністю людського розуму й здатне отримувати науково вивірені етичні та інші знання, повинно пояснити норми морального належного по відношенню до природи, які необхідні сучасному суспільству, де відбуваються якісні зміни глобального характеру. Зважаючи на це, доведено необхідність принципово нових підходів до екологічної освіти – вона не просто має інформувати про стан речей, а навчати дієвим засобам протидії екологічно-кризовим явищам в усіх сферах життя. Ці питання підпорядковані тому, щоб суспільство стало відповідальним за екологічні наслідки науково-технічного прогресу і щоб надати йому соціально-гуманістичного спрямування і саме через екологічні знання, які трансформуються в процесі освіти в життєво-ціннісні орієнтації.
25
Тихомірова, Фаріда Ахнявівна. "СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ МІСТА ЯК ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 25 (25 листопада 2019): 38–45. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.873.
Full textAbstract:
У статті визначається роль та місце соціальної екології у сучасній системі гуманітарного знання. Доведено, що відсутність екологічних пріоритетів у визначенні стратегії розвитку багатьох міст, нераціональний підхід до використання окремих екосистем і компонентів природного середовища, міграція призводять до появи цілого ряду складних соціально-екологічних проблем постіндустріального суспільства.
 Розглядаються ключові етапи розвитку соціальної екології: від розділу біології і галузі соціологічних досліджень до напрямку соціальної філософії. Відзначається складність розмежування предмета екологічної філософії, екології людини, соціальної екології та екологічної соціології. Підсумовуючи викладені варіації тлумачень як соціальної екології, так і екологічної соціології, можна констатувати відмінність побудови їх парадигм. Значення соціальної екології зростає у зв’язку із глобальним характером екологічних проблем сучасності.
 Визначення «екологія духу», «екологія розуму», які часто використовуються у позанауковому знанні, християнській етиці, езотеричних вченнях тощо, розглядаються як занадто широке, метафоричне тлумачення соціальної екології. Це призводить до змішування понять та не є продуктивним для наукового та соціально-філософського дискурсу.
 Соціальна екологія перетворюється в послідовну глибоку критику існуючих соціальних, політичних тенденцій, широку теоретичну орієнтацію, що об’єднує соціально-філософські напрямки, а також реконструктивний, етичний підхід до суспільства. В цьому контексті показано, що паризькі події у грудні 2018 року («паливний» протест), «повстання вимираючих» у Лондоні, «шкільний страйковий рух» проти зміни клімату, заснований шведською дівчинкою-підлітком Ґретою Тунберґ переконливо продемонстрували, що прогресивні, але недостатньо продумані нібито «екологічні», ініціативи уряду можуть викликати непередбачувані соціальні та політичні реакції серед городян, охопивши широкі верстви суспільства.
 Обгрунтована необхідність більш глибоких та узагальнюючих рефлексій над взаємозв’язками між суспільством і природою.
26
Кононенко, С. В. "ПСИХОЛОГІЧНІ КОМПОНЕНТИ РОЗВИТКУ ПРАВОСВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 59–63. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.12.
Full textAbstract:
У роботі розглядаються особливості методологічних підходів до розробки психолого-педагогічних аспектів розвитку правосвідомості студентів у вищому навчальному закладі як майбутніх фахівців юридичного профілю. Описано компоненти розвитку правосвідомості, тому що розвиток правосвідомості юристів має вагоме практичне значення, оскільки правосвідомість є орієнтиром для суб’єктів права в соціально-правових ситуаціях, дозволяє їм робити відповідний етичний і правовий вибір, на підставі якого вони можуть ухвалювати юридично значущі рішення. У формуванні правової свідомості студентів має бути акцентовано на контрольно-оціночному компоненті, тому що про рівень розвитку правової свідомості студентів можна судити з об’єктивних і суб’єктивних показників. Об’єктивними показниками правової вихованості є показники навчальної діяльності студента (успішність, дисципліна, активність у різних сферах життя, правові знання, вміння). Суб’єктивні показники правової вихованості – це ставлення до права, оцінка права, правові цінності, правові установки, мотиви. Головним підсумком розвитку правосвідомості студентів має стати розуміння пріоритетності правових норм, особлива значущість права і освоєння правових засобів його дії в сучасному суспільстві. Правова сформованість студента виявляється в інтеграції правових знань, умінь, навичок, досвіду правомірної поведінки, особистісних установках. Успішність розвитку правосвідомості студентів залежить від організації навчально-пізнавальної діяльності, врахування особливостей психології студентів, використання сучасних інтенсивних психолого-педагогічних технологій, побудови освіти на принципах гуманізму, демократизму і плюралізму, використання технологій співробітництва, розвитку потреби студентів у безперервному навчанні і самоосвіті.
27
Задорожна-Княгницька, Л. В. "НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕТИКО-ДЕОНТОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ НА ПОЧАТКУ XXІ СТОЛІТТЯ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (2019): 86–96. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-86-96.
Full textAbstract:
У статті визначено й розкрито найбільш важливі напрями розвитку етико-деонтологічного знання у сфері управління закладами освіти в Україні. Перший напрям розвитку управлінської деонтології полягає в обґрунтуванні її проблематики у площині управлінської культури. Відповідно до зазначеного підходу, управлінська культура визначається дослідниками як відповідність керівника вимогам, що ставляться до управлінської діяльності і до його особистісних якостей. Управлінська культура є універсальною і розглядається як фундамент професійної поведінки керівника, що обумовило упровадження у науковий обіг поняття «деонтологічна культура». Другим напрямом розвитку теорії управлінської деонтології на початку ХХІ ст. є «деонтологізація» управління. Науковцями розглядаються такі проблеми: механізми ціннісної та смислової детермінації управління закладом освіти, деонтологічні вимоги до керівника закладу освіти, сутність його професійного обов’язку й відповідальності, обґрунтування змісту деонтологічної етики. Третім напрямом розвитку теорії професійної деонтології є зростання інтересу вітчизняних науковців до проблем етичної та деонтологічної підготовки фахівців. Підкреслено, що у площині професійної підготовки менеджера освіти зазначена проблема висвітлюється побіжно. Причина цього полягає в розрізненості деонтологічних знань.
 За результатами здійсненого дослідження зроблено висновок, що проблема оформлення статусу управлінської деонтології у системі наукового знання пов’язана з нагальною потребою її виділення з площини суміжних наук в окреме проблемне поле, систематизації й узагальнення деонтологічних знань у сфері управління освітою.
 Ключові слова: професійна етика, управлінська деонтологія, управлінська культура, управління освітою, керівник закладу освіти.
28
Лимар, Л. В. "СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ АНГЛОМОВНОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ ГАЛУЗІ «ОХОРОНА ЗДОРОВʼЯ»". Медична освіта, № 4 (2 лютого 2022): 90–96. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12491.
Full textAbstract:
Освітньо-наукова програма навчання майбутніх докторів філософії спеціальності «Охорона здоровʼя» передбачає формування англомовної професійної комунікативної та академічної компетентності протягом навчання. Автором визначено англомовну професійну комунікативну та академічну компетентність як сукупність знань, умінь та навичок застосування загальної, медичної та академічної англійської мови при взаємодії в медичному та академічному середовищі, з метою досягнення комунікантом поставлених професійних та наукових цілей. Аналіз наявних структур та особистий досвід автора привели до формулювання структури англомовної академічної медичної комунікативної компетентності, в межах якої було визначено три підтипи компетентності: мовну (загальномовна компетентність), соціокультурну (академічна) та професійну (медична мовна). Кожний із підкомпонентів має три частини: когнітивну (знання компонента та способи його вивчення, представлене терміном знання), практичну (практичне застосування, представлене терміном уміння та навички) та індивідуальну (що являє індивідуальні особливості особи, які впливають на презентацію компонента). Визначено, що високий рівень розвитку англомовної академічної медичної комунікативної компетентності характеризується: високим рівнем (С1) сформованих знань, умінь і навичок застосування загальної, академічної та медичної англійської мови при фаховій та академічній комунікації, ефективній взаємодії комуніканта, обранням правильних стратегій комунікації, відповідно до існуючих етичних та біоетичних стандартів медичної та наукової взаємодії, позитивною комунікативною настановою, сформованою «Я-концепцією» себе як науковця і медика, здатністю до продуктивної взаємодії. Сформованість даної структури є метою вивчення майбутніми докторами філософії медичних спеціальностей курсу «Англійська мова академічного та медичного спрямування».
29
Гнатенко Т. С. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ НЕПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ В ПРАКТИЦІ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (22 січня 2022): 93–101. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.307.
Full textAbstract:
У статті розглянуто концептуальні засади неперервної професійної підготовки в практиці фармацевтичної діяльності. Проаналізовано чинні нормативні кваліфікаційні характеристики професійної діяльності спеціалістів фармацевтичної сфери; наукові праці, в яких висвітлювалися проблемні питання щодо професійної підготовки. Розкрито основну складову професійної діяльності фармацевтів. У наукових дослідженнях науковця І. Бойчука зазначено, що професійна підготовка спеціалістів фармацевтичного профілю базується на оволодінні продуктивними знаннями, уміннями та навиками з метою гармонійного розвитку професійної самореалізації особистості. Проаналізувавши наукові педагогічні джерела, термін «професійна підготовка» окреслюємо як цілісний процес формування професійних знань, умінь і навичок, практичного досвіду і належних етичних норм поведінки, за допомогою яких реалізується ефективна професійна діяльність. А інші вчені вбачають значення такої професійної підготовки у здобутті фахівцем професійної освіти, в результаті чого відбувається оволодіння продуктивними знаннями, інтегративними уміннями та формування важливих індивідуально-професійних якостей.На основі аналізу наукових досліджень виокремлено ряд основних завдань неперервної професійної освіти. Сформовано професійну модель фахівця фармацевтичного профілю. Є підстави вважати, що модель особистості спеціаліста фармацевтичного профілю має включати опис системи його якостей, які забезпечують ефективну реалізацію професійних завдань, а також його саморозвитку, враховуючи динамічність розвитку індивіда, майбутньої професійної діяльності. Таким чином, формування цієї моделі стає основною метою професійної неперервної підготовки. Таким чином, професійна модель фармацевта акцентує увагу науково-педагогічних працівників на вдосконаленні їхньої професійної підготовки у системі неперервної освіти, яка є найважливішою на сучасному етапі розвитку фармацевтичної сфери.
30
Печеранський, І. П. "Енергетична етика – прикладна етика чи не завжди етика?" Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (2020): 3–11. http://dx.doi.org/10.15421/272015.
Full textAbstract:
У процесі з’ясування предметної специфіки енергетичної етики було доведено, що, незважаючи на тривалий період актуалізації моральних питань, пов’язаних з енергетичними рішеннями у глобальному та національному масштабах, її дослідницьке поле починає формуватися лише на початку ХХІ ст. й досі цей процес триває. Розглянуто моральні колізії, які закладено у питаннях виробництва й вжитку енергії, енергетичної безпеки, наявних ініціатив у царині енергоефективності та отримання чистої енергії з поновлюваних джерел, а також пов’язаних із розвитком енергетичної галузі як такої.
 Наголошено, що сьогодні не існує універсального керівництва чи посібника з енергетичної етики, як і жодного базового документа, який би об’єднав різні підходи та теми. У західній науці домінує тенденція до об’єднання концепту енергетичної етики та системи енергетичної справедливості, що не зовсім вірно з огляду на дезорганізованість енергетичної етики як сфери досліджень. Пріоритетним напрямком у межах студій з енергетичної етики залишається концептуалізація та стандартизація термінології.
 Аналіз дослідницького поля енергетичної етики й відсутність стандартизованого керівництва для створення етичних приписів до дій не дають підстави говорити про існування прикладної енергетичної етики як галузі. Тому для багатьох фахівців з енергетичних питань енергетична етика не є етикою по своїй суті, а для дослідників, які розглядають етичні аспекти, зазначена галузь перебуває у процесі становлення як етико-прикладне та проектно-орієнтоване знання, вибудовуючи архітектоніку та організаційно-методологічні засади.
31
Петренко, М. О. "СУЧАСНІ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ВИКЛИКИ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЗАСАДИ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ДИСКУРСИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1057.
Full textAbstract:
У статті розглянуто новітні виклики перед людством у морально-етичній системі координат, яким притаманні як персональні, екзистенційні, так і суспільні, глобальні виміри. Відзначено, що за останнє століття відбувалася значна кількість знакових подій, які істотно вплинули на подальший розвиток суспільства. Навіть освічена Європа зі сталими демократичними традиціями та людськими цінностями недооцінила появу та зміцнення фашизму, котрий розпалив Другу світову війну, що стала наймасовішим і найкривавішим конфліктом минулого століття, через який пройшли десятки мільйонів мирних жителів, заплативши своїм життя за довоєнну байдужість до появи та впровадження у життя антигуманних ідей і принципів.Повоєнний світ змінив ставлення до відповідальності, толерантності та людської гідності разом зі свободою, рівністю тощо. Насправді світ стрімко трансформувався і ставав демократичнішим, вільнішим, залишаючи позаду традиційні уявлення про людину, її довкілля та глобальний світопорядок. Означені події виявилися справжнім каталізатором бурхливого розвитку усіх сфер суспільства, а прорив у науці та техніці став передумовою появи нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства, що отримало назву «постіндустріальне, інформаційне суспільство». Так, цифровізація, інформатизація та масовий перехід суспільства у віртуальний простір, кліматична, екологічна криза вплинули на морально-етичний світ людини, на пошуки життєздатних моральних, ціннісних орієнтирів. Аналіз соціокультурних засад означених пошуків дозволив зробити висновок про те, що соціальні мережі та соціальні медіа створили новий світ, де людина стала особливо вразливою, адже подальший розвиток науки і техніки почав продукувати технології, які можна використовувати як для спасіння людства, так і для його знищення, адже людина, втручаючись у біосферу й екосферу, поставила себе на межу фізичного існування.Зростає потреба у колективному прийняті рішень, колективній і персональній свободі та відповідальності, справедливому, гідному людини розподілі ресурсів планети, дієвій субсидіарності, які й осмислює сучасна філософська думка та пропонує важливі, все ще малодосліджені, рецепти подолання моральної, етичної кризи сучасного персонального та суспільного людського буття.
32
Ястремська, С. О., О. М. Намісняк та Г. Б. Гуменюк. "Значення наукових досліджень для визначення та вирішення основних проблем в медсестринстві". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (23 лютого 2022): 167–72. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12775.
Full textAbstract:
Резюме. У світі за останні кілька десятиліть культура медсестринства зазнала глибоких змін. Від медичних сестер все більше очікується, що вони розуміють і проводять дослідження, а також базують свою професійну практику на доказах, що з’являються в результаті досліджень, тобто застосовують доказове медсестринство. Доказове медсестринство широко визначається як використання найкращих клінічних даних при прийнятті рішень щодо догляду за пацієнтами, і такі докази зазвичай надходять із досліджень, проведених медсестрами та іншими фахівцями охорони здоров’я. У деяких дослідженнях показано взаємозв’язок між дослідженнями, доказовою практикою у медсестринстві, а також підвищення якості медсестринського догляду.
 Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела останнього десятиліття щодо результативності та доцільності медсестринських наукових досліджень на якість здоров’я населення, а також показати значення наукових досліджень для визначення та вирішення основних проблем у вітчизняному медсестринстві.
 Матеріали і методи. Проведено аналіз доступних інформаційних ресурсів у мережі «Інтернет», іноземних фахових видань за останні десять років. Застосовано аналітико-порівняльний метод та метод інформаційного пошуку.
 Результати. За останні кілька десятиліть культура медсестринства зазнала глибоких змін. Наукові відкриття, що впливають на розуміння здоров’я, хвороб, включаючи симптоми, а також нові методи діагностики та лікування, продовжують розвиватися. На часі є зміни в практиці, дослідженнях та освіті медичних сестер. На практиці інноваційні, спільно створені, засновані на доказах моделі надання допомоги можуть відкрити нові ролі для медичних сестер з вищою освітою, які мають знання, лідерські та командні навички та вміння наукового пошуку й проведення досліджень. Дані наукових медсестринських досліджень можуть стати основою для клінічної практики та розширити базу знань медичних сестер у науці щодо симптомів, здоров’я, самоконтролю та паліативної допомоги наприкінці життя, а також поведінкового здоров’я, щоб продемонструвати цінність медсестринського догляду. В освіті персоналізоване, інтегративне та технологічне викладання та навчання може призвести до творчого та критичного мислення/прийняття рішень, етичних та культурно інклюзивних основ для практики здобувачів з медсестринства, забезпечити командні та комунікативні навички, покращити якість навчання протягом усього життя.
 Висновки. У сучасному світі медичні сестри повинні навчатися протягом усього життя, бути здатними обмірковувати, оцінювати та модифікувати свою клінічну практику на основі знань, отриманих від систематичних досліджень у сфері медсестринства та охорони здоров’я. Знання, які можуть надати майбутні вчені-медсестри, будуть вирішальними для посилення зміцнення здоров’я, боротьби з хронічними, інфекційними та психічними захворюваннями, а також для сприяння одужанню та покращення якості життя.
33
Zozulyak-Sluchyk, Rоksolyana. "СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УНІВЕРСИТЕТАХ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 20 (30 вересня 2019): 93–96. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.93-96.
Full textAbstract:
У статті автор розкрив сутність дефініції «принцип». Визначив та детально обґрунтував роль сучасних принципів у формуванні професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах, які стали підґрунтям розроблення педагогічної системи професійної підготовки фахівців. У дослідженні виокремлено специфічні принципи: професійно-аксіологічної спрямованості; єдності теорії професійної етики та моральної практики (фахової моральності); системності формування професійної етики; міждисциплінарністі у формуванні професійної етики; єдності моральної свідомості й моральної діяльності; комплементарності; інтеграції і взаємовпливу етичного та професійного знання; проектування особистісної траєкторії формування; морально-етичної рефлексивної спрямованості процесу навчання студентів спеціальності «Соціальна робота»; морального вибору; фасилітації; академічної доброчесності.
 Розглянуто загальнодидактичні принципи діяльності університетів: об’єктивності, зв’язку теорії з практикою, систематичності, наочності й різноманітності методів, міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Також у роботі проаналізовано загальнопедагогічні принципи: гуманізації та демократизації, науковості, наступності і послідовності, безперервності, динамічності, особистої активності.
34
Kuz, Oleh, та Valentin Cheshko. "ТРАНСБІОПОЛІТИКА: ОНТОЛОГІЯ ТА МЕТАТЕОРІЯ КЕРОВАНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 1 (2021): 84–94. http://dx.doi.org/10.15421/342110.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов’язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.
35
Розгон, О. Г. "ІМІДЖ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ЯК СКЛАДНИК ЙОГО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 149–52. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).708.
Full textAbstract:
Метою написання наукової статті є з’ясування змісту іміджу поліцейського, як складової його професійної діяльності. Для досягнення поставленої мети автор виокремлює наступні завдання: з’ясувати зміст поняття «імідж поліцейського»; визначити, як саме співвідносяться між собою поняття «імідж» та «професійна діяльність»; виділити складові іміджу поліцейського; запропонувати дієві напрямки формування позитивного іміджу поліцейського.
 В роботі запропоновано імідж розглядати як цілісний, конкретний образ суб’єкта, який чітко відтворюється у громадській свідомості. Автор робить висновок, що імідж поліцейського є результатом його професійної діяльності.
 Автор виділяє п’ять основних складових іміджу сучасного поліцейського: зовнішній вигляд (охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу); етична поведінка (загальні засади етичної поведінки поліцейських в Україні визначені у Наказі МВС України «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» від 09.11.2016 № 1179); комуніка- тивність, а точніше професійна комунікація поліцейського (здатність вступати в психологічний контакт з громадянами, формування довірливих відносин у зоні взаємодії, засновані на згоді та взаємному сприйнятті, забезпечення володіння навичками та вміннями спілкування та саморегуляції, а також сприятливими контакту властивостями особистості); професіоналізм поліцейського (відповідність професійної підготовки поліцейського набутим компетенціям; наявність навичок застосування набутих професійних знань на практиці; наявність внутрішнього ставлення поліцейського до вчинюваних ним професійних дій, як до дій, вчинюваних в інтересах Національної поліції України,
 в інтересах держави в цілому); діджиталізація поліцейської діяльності.
 Автор виділяє три основних напрямки формування позитивного іміджу поліцейського: інформування, переконання та зміна поведінки. Конкретні кроки даних напрямків запропоновано визначити та затвердити на нормативно-правовому рівні, а саме у Стратегії фор- муванняпозитивногоіміджуНаціональноїполіціїУкра- їни 2021-2026, затвердженій наказом МВС України.
36
Дубцова, О. В. "КОМУНІКАТИВНІ НЕВДАЧІ, ЩО ЗУМОВЛЕНІ ЕТОЛОГІЧНИМИ ЧИННИКАМИ (НА МАТЕРІАЛІ АМЕРИКАНСЬКОГО КІНОДИСКУРСУ)". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 2 (9 квітня 2021): 71–78. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-10.
Full textAbstract:
У роботі виявлено й описано комунікативні невдачі, що спричинені розбіжностями у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів у межах інтерсуб’єктивної парадигми. Комунікативна невдача розглядається як нездатність суб’єктів інтеракції вивести інференцію або виведення хибної інференції в межах інтерсуб’єктного акту. Інтерсуб’єктний акт тлумачиться як взаємодія, в межах якої вербальні/невербальні комунікативні дії комунікантів розглядаються як перцептивні стимули, що запускають паралельні свідомі/несвідомі інференційні процеси, які включають когніцію, волевиявлення й афект в ініціацію мотивованої комунікативної соціальної дії. Інференційний аналіз, застосований у дослідженні, дає інструментарій для відтворення інференційних процесів комунікантів та уможливлює врахування когнітивних, перцептивних, афективних та волевиявних аспектів взаємодії, що зумовлюють їхні цілеспрямовані мотивовані вербальні/ невербальні комунікативні дії. Випадки комунікативних невдач, що підлягають інференційному аналізу, відібрані з американського кінодискурсу, представленого жанром ситуаційної комедії, який моделює живе спілкування. Ми стверджуємо, що розбіжності у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів є однією з причин когнітивних комунікативних невдач. Когнітивні комунікативні невдачі залежать від центральності змісту та структури енциклопедичних знань, активованих вербальними/невербальними комунікативними діями суб’єктів інтеракції під час інтерсуб’єктного акту. Центральність залежить від того, наскільки відповідна концептуальна структура є укоріненою/сформованою у свідомості комуніканта, а також від контексту, в якому вживано мовну одиницю. Ми стверджуємо, що етологічні знання є одночасно декларативними та процедуральними за своєю природою. Ми доводимо, що когнітивні комунікативні невдачі, що спричинені розбіжностями у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів, є наслідком неусвідомлення адресантом соціальних цінностей та етичних норм соціальної поведінки.
37
Мамонтова, Е. В., та Є. Ю. Пєлєвін. "Наука і політика: етичні точки зіткнення". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 55–60. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.306.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему ролі науки в процесах управління суспільством та державою. Аналізуються теоретичні підходи до осмислення науки як рушійної сили соціального прогресу. Висвітлено етичний аспект співвідношення науки та політики як підсистем суспільства. Показано, що однією з центральних тем у дослідженнях, які становлять фундамент наукового етосу сучасності, є зіткнення моральних норм наукового середовища та політичних реалій ХХ-ХХІ ст. Окреслено шкалу питань етики соціально-політичних наук як окремої галузі етики науки від питання цінності соціального знання та його моральної достовірності до зв'язку принципів науки та демократії. Визначено ареал перетинання політики та науки як явищ соціального порядку та розкрито на цій основі етичну специфіку їх взаємодії на зрізі співвідношень «політик - науковець». Аналізується позиція М. Вебера щодо трактування співвідношення науки та політики як життєвих покликань та професійних занять. Доведено неможливість автономного існування науки і політики, оскільки в реальному житті вчений-гуманітарій не може бути вільним від цінностей, а політика є сферою, де перетинаються економічний, соціальний, правовий, історичний, духовний, ідеологічний та культурний простори. Показано, що політика, як і наука, утверджує свій критерій істинності, ставить собі на меті пояснення дійсності і є засобом її перетворення, залежить від суб'єкта, який її використовує. І цим суб'єктом в обох випадках є політична влада. Висвітлено питання взаємовідношення наукового товариства та влади. Окреслено магістральні тенденції взаємопроникнення науки та політики як соціальних практик: активізація залучення науковців у політичний процес та звернення багатьох політиків до наукових інтелектуальних практик. Показано, що найчастіше вчені в політиці реалізують свій потенціал у сфері її експертного супроводження як радники, аналітики, консультанти. Запропоновано класифікацію експертів, що беруть участь у політичному процесі: «ідеологи», «реформатори» та «сервіс». Досліджено специфіку формування вітчизняної культури співпраці політики та науки. Показано, що на українському ринку консультативно-експертних послуг домінує «сервісний» тип вченого в політиці. Робиться висновок, що наука з огляду на її раціональну методологію є простором, де відбувається раціоналізація політики. І хоча наука не може позбавити політику конфлікту, оскільки останній є її сутнісною характеристикою, саме завдяки науці конфлікт можна раціоналізувати і зробити політику більш результативною та ефективною.
38
Karpchuk, Nataliia, та Liubov Dobrzhanska. "Соціальна відповідальність та інформаційна етика конкурентної розвідки в організаціях". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 78–90. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-78-90.
Full textAbstract:
Проблема інформаційної етики конкурентної розвідки стає особливо актуальною через активне бажання підвищувати конкурентоспроможність організацій і підтримувати максимально позитивний імідж компаній. Кодекс етики вважають загальноприйнятим елементом ведення конкурентної розвідки, адже він сприяє зростанню капіталізації та прихильності серед партнерів і споживачів. Виконуючи репутаційну, управлінську функції й функцію розвитку корпоративної культури, кодекс формує довіру до організації, бо моральна відповідальність співробітників означає надійність і стабільність. Основними завданнями дослідження є: 1) з’ясувати роль і місце конкурентної розвідки в інформаційному забезпеченні конкурентоспроможності організацій; 2) дослідити використання етики конкурентної розвідки у практичній діяльності; 3) розробити рекомендації щодо оцінки рівня професійності та дотримання етичних норм у роботі спеціалістів конкурентної розвідки. Для вирішення поставлених у роботі задач було використано декілька наукових підходів, а саме: інформаційний підхід (збір та аналіз інформації), системний підхід (дослідження структури, взаємозв’язків, функціонування, суті та особливості елементів системи), синергетичний підхід (аналіз шляхів розвитку, результатів майбутньої взаємодії). У статті розкрито значення та роль кодексу етики в діяльності конкурентної розвідки; на основі типових ситуацій у сфері КР проаналізувано та визначено правильну поведінку КР-спеціалістів у роботі; дослідження критеріїв оцінки професійності КР-фахівців дало змогу визначити характерні особливості та навички, яким повинен володіти професіонал конкурентної розвідки. Наголошено, що КР-професіонали повинні володіти необхідними етичними та професійними навичками, зокрема, аналітичною, комунікаційною, етичною, мережевою майстерністю. На основі SWOT-аналізу проведено оцінку рівня професійності та використання етичних норм у роботі КР-професіоналів.
39
Гарбар, Kaтерина, Ірина Іванюк, and Сергій Богданов. "Knowledge translation approaches for teachers: foreign experience and Ukrainian perspectives." New pedagogical thought 107, no. 3 (2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-3-9.
Full textAbstract:
У статті вперше в Україні розглянуто термін «переклад знань», що включає в себе обмін, синтез та етично обґрунтоване застосування знань у рамках складної системи взаємодії дослідників, користувачів і практиків. Здійснено теоретичний огляд концептуальних підходів і робочих рамок до передачі наукових знань та моделей, що застосовувалися зарубіжними дослідниками на практиці у сферах освіти, охорони здоров’я, менеджменту для розвитку лідерства тощо. Зазначено, що рамка «впровадження знань до дії» забезпечує системний погляд на процес упровадження, а також дає чіткий план дій, що особливо важливий для застосування в галузі освіти в умовах надзвичайних ситуацій. Рамка для спільних досліджень забезпечує основу для розробки пояснювальної теорії «що працювало, для кого, чому та за яких обставин». Звернуто увагу, що на сьогодні зростає визнання важливості впровадження доказової практики у навчальний процес, якою діляться наукові та педагогічні спільноти, що вважається одним із рішень проблеми підвищення якості викладання та ефективності системи освіти загалом. Встановлено, що за результатами досліджень та статистики в галузі середньої освіти в Україні існує ряд проблем, серед яких: булінг, вигорання вчителів, адаптація дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, депресивні та суїцидальні настрої підлітків тощо. Практичне значення полягає у можливості застосування підходів перекладу знань учителями в Новій українській школі, керівниками освітньої політики на місцевому та національному рівнях. Центр психічного здоров'я та психосоціальної підтримки НаУКМА у співпраці з Міністерством освіти і науки України та іншими національними та міжнародними партнерами розробив складну модель психосоціальної підтримки в закладах загальної середньої освіти «Безпечний простір», що побудована на основі ряду доказових втручань на різних рівнях.
40
Palasyuk, H. B., та B. M. Palasyuk. "СПЕЦИФІКА ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІЧНОГО ПЕРСОНАЛУ ДЛЯ МЕДСЕСТРИНСЬКОЇ ОСВІТИ В АВСТРІЇ". Медична освіта, № 4 (11 вересня 2018): 145–52. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.3.9331.
Full textAbstract:
Мета роботи – висвітлення австрійського досвіду професійної підготовки педагогічного персоналу для медсестринської освіти.
 Основна частина. З 2003 року в Австрії відкрита університетська програма підготовки викладачів з медсестринства, розрахована на 5 семестрів навчання без відриву від професійної діяльності з отриманням після закінчення ступеня магістра наук. Запровадження університетської магістерської програми підготовки викладачів з медсестринства зумовлене розширенням кола функціональних обов’язків медичних сестер, підвищенням рівня складності їх професійної діяльності в сучасних умовах і, відповідно, підвищенням вимог до якості їх підготовки. Зміст професійної підготовки австрійських викладачів медсестринства характеризується міждисциплінарним характером освіти, значним обсягом практичного навчання, орієнтацією на компетентнісний підхід та розробкою ефективних механізмів його впровадження, розвитком дослідницьких умінь. Метою курсу є освітня діяльність, що забезпечує формування фахової і педагогічної компетенцій викладача медсестринства для здійснення науково-педагогічної діяльності в умовах підвищених вимог до професійної підготовки медичної сестри, готового до професійного росту, здатного до самоосвіти та самовдосконалення. До підготовки викладачів медсестринства висуваються такі вимоги: володіння системою знань про принципи та закономірності освітнього процесу і вміння використовувати їх у своїй професійній діяльності; знання форм і методів наукового пізнання; володіння сучасними методами пошуку, обробки і використання інформації; опанування організаційних навичок і вмінь, необхідних для розвитку своїх творчих здібностей і підвищення кваліфікації; знання законодавчої бази, правових та етичних норм, які регулюють людські стосунки, питання охорони здоров’я й освіти тощо.
 Висновок. Вивчення і творче використання досвіду підготовки австрійських медичних сестер з одночасним збереженням цінних напрацювань вітчизняної освіти дозволить вітчизняній медсестринській освіті успішно влитись до європейського освітнього простору.
41
Білозерська, С. І. "АКСІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 15–21. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-2.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі формування духовної культури майбутнього вчителя, яка значною мірою визначається рівнем педагогічної підготовки, прагненням до самовдосконалення в умовах професійної діяльності. Основоположним є твердження, що саме аксіологічний підхід до професійної педагогічної підготовки передбачає формування у студентів системи ціннісних орієнтацій, які визначають загальну спрямованість інтересів і прагнень особистості студента, а також розуміння цінностей духовної культури, що забезпечують цілісність та духовну зрілість особистості, прагнення до духовного саморозвитку, самоосвіти. Від характеру діяльності педагога, від його особистісних характеристик, ціннісних орієнтацій, життєвих установок та умов, які він створює, залежить не тільки якість засвоєння школярами встановлених освітнім стандартом знань, а й характер відносин суб’єктів освітнього процесу, атмосфера, в якій відбувається педагогічна взаємодія. Духовна культура майбутнього вчителя розуміється нами як складна, інтегративна якість, що виражається у високому рівні мотиваційно-ціннісного та морально-духовного ставлення до педагогічної діяльності, професійно-етичної вихованості, засвоєння морального досвіду та різних сторін духовного життя суспільства, у втіленні засвоєного в поведінці та професійній діяльності. Духовна культура педагога є показником особистісно-професійної зрілості та цілісності особистості; основою для створення власного ціннісного простору, який забезпечить освоєння базових цінностей життя та професійної діяльності. Здійснюючи змістовну інтерпретацію духовної культури, ми акцентували увагу на таких її складниках, як духовні знання, духовні цінності та духовне самовдосконалення. Духовні знання та цінності забезпечують формування у майбутніх педагогів здатності до самостійності, автентичної ціннісної орієнтації, заснованої на світоглядних рефлексіях, переживаннях, оцінках. Основними засобами духовного самовдосконалення є віра, любов, творення добра і боротьба зі злом, творення свободи і відповідальності, праця.
42
ЧЕРНЕНКО, ОЛЕНА. "Емоційна складова судового рішення". Право України, № 2020/07 (2020): 120. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-120.
Full textAbstract:
При здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану Конституцією та законами України незалежність і самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов’язковість судових рішень через справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення судових справ, дотримання присяги судді. Суспільство висуває до судді високі вимоги й очікує від нього ідеальної поведінки. Посада судді вимагає не тільки досконалого знання законів та інших нормативно-правових актів, а й дотримання етичних норм, витримки, толерантності, відповідальності, справедливості, наполегливості, принциповості. Від рівня професійної правосвідомості судді залежить не лише якість здійснюваної ним роботи, а й загальне враження суспільства про правосуддя у державі. Метою статті є аналіз впливу внутрішньопсихологічних чинників на ухвалення суддею рішень у справі. Авторка розглядає професійну діяльність судді як таку, що постійно супроводжується нервово-емоційним напруженням і, як наслідок, надмірними нервовопсихічними навантаженнями, які є причиною емоційного вигорання суддів. Професійне вигорання веде до виснаження емоційних, фізичних та особистісних ресурсів людини. Наслідками професійного вигорання судді є зниження авторитету судової влади, прийняття незаконних рішень, поведінка, що суперечить Кодексу суддівської етики, тощо. Суддя, в якого проявляються ознаки професійного вигорання, не може належним чином здійснювати судочинство і потребує психологічної допомоги. У статті наголошується на тому, що лише високопрофесійна, моральна, етична поведінка судді здатна викликати повагу до суду та забезпечити впевненість учасників судового процесу в неупереджених результатах розгляду справи. Суддя проходить постійне випробування на професійну майстерність, людську мудрість і вдале вирішення конфліктних ситуацій. Судові рішення повинні утверджувати справедливість й укріплювати довіру суспільства до судової влади. Совість, чесність, честь, гідність, професіоналізм є головними моральними орієнтирами у здійсненні правосуддя. Тому, незважаючи на різноманітні фактори впливу на суддю під час розгляду справи, він повинен вміти здійснювати контроль за власними емоціями і залишатися неупередженим при ухваленні судових рішень.
43
Білавич, Галина, Іван Білавич та Оксана Блавт. "ПАСТИРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ ДІТЕЙ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ ХІХ – 40-ВІ РОКИ ХХ СТ.)". New pedagogical thought 101, № 1 (2020): 3–7. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-101-1-3-7.
Full textAbstract:
Українське духовенство взяло активну участь у русі за здоров’язбереження українства. Організовуючи лекційно-пропагандистську роботу з-поміж селянства, поширюючи гігієнічні знання, улаштовуючи місячники та дні тверезості, антиалкогольні свята та інші акції, священники, студенти-богослови, чернечі згромадження разом із громадськими діячами в доступній формі вели пропаганду здорового способу життя серед батьків та дітей. Антиалкогольне й протинікотинове виховання тісно поєднувалося з громадсько-патріотичним, фізичним, морально-етичним, господарсько-економічним та гігієнічним.
44
Pityn, Marian, Liudmyla Balushka, Serhiy Kotov та Svitlana Korol. "Питання олімпізму в теоретичній підготовці спортсменів різних спеціалізацій". Physical education, sport and health culture in modern society, № 3(55) (30 вересня 2021): 109–16. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-03-109-116.
Full textAbstract:
Сьогодні ідеї олімпізму трансформувалися в життєво необхідний філософський напрям, в основу якого покладено повагу до загальних етичних принципів та поєднання спорту з культурою й мистецтвом. Мета роботи – актуалізувати місце ідей олімпізму в теоретичній підготовці спортсменів різної спеціалізації (на прикладі гандболу, фехтування та стрільби з лука). Методи – теоретичний аналіз й узагальнення даних, опитування, аналіз документальних матеріалів, педагогічне спостереження, методи математичної статистики. Результати. Виявлено об’єктивну потребу розгляду олімпійської освіти в структурі теоретичної підготовки спортсменів. Для розуміння місця цієї інформації проведено низку окремих досліджень із визначення місця питань Олімпізму в теоретичній підготовці на різних етапах багаторічної підготовки в гандболі, фехтуванні та стрільбі з лука. Отримані результати вказали на збереження загальних тенденцій стосовно зростання значущості інформаційних тем блоку від ранніх до більш пізніх етапів багаторічного вдосконалення. Водночас відзначимо, що найвищі оцінки експертів отримали теми, пов’язані із сучасними аспектами олімпійського руху та його представлення в Україні, міжнародної олімпійської системи й проблем олімпійського спорту. Це є передбачу- ваним, адже фаховість визначається наявністю в представників у будь-якій галузі діяльності (у нашому випадку – спорті) ґрунтовної та актуальної системи знань. Висновки. Інтерпретація оцінок значущості питань олімпізму в змісті теоретичної підготовки спортсменів у різних видах спорту поряд із наявним рівнем теоретичної підготов- леності спортсменів за відповідними блоками інформації дає змогу розкрити значні резерви для олімпійської освіти (ідей олімпізму) в системі підготовки спортсменів. Це, на нашу думку, пов’язано з усвідомленням значення ідеалів олімпізму у виконанні основних завдань системи підготовки та їх представленням у структурі підготовле- ності спортсменів на прикладі окремих видів спорту впродовж певних етапів багаторічного вдосконалення.
45
Штефан, Л. А., та К. Є. Каліна. "ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ГАЛУЗІ НАУКОВОГО ЗНАННЯ". Теорія та методика навчання та виховання, № 49 (2020): 136–44. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.12.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано основні закономірності та принципи театральної педагогіки як галузі наукового знання. Вивчення філософських, психологічних, культурологічних та мистецькознавчих джерел і зв‟язків театральної педагогіки з науками про людину дозволило провідні закономірності театральної педагогіки як науки поділити на: закономірності, котрі є спільними для філософії та театральної педагогіки; закономірності, які є спільними для психології та театральної педагогіки; закономірності, що властиві виключно для педагогічної науки; закономірності, котрі властиві театральній педагогіці. З‟ясовано, що до провідних закономірностей театральної педагогіки належать: залежність змісту театральної педагогіки від соціальної політики держави; взаємозв‟язок та взаємозалежність між метою соціального розвитку та рівнем розвитку театральної педагогіки; вплив навколишнього середовища на формування особистості; сумісний інтерес актора і глядача в кінцевому результаті їхньої взаємодії; цілісність впливу акторів на глядачів; єдність мети, завдань, змісту, методів і форм театральної діяльності; відповідність повноважень та відповідальності усіх учасників театрального дійства. До специфічних принципів театральної педагогіки як самостійної галузі наукового знання можна віднести: принцип добровільності; принцип дотримання законності; принцип відповідальності суб‟єктів театральної діяльності за дотримання етичних та правових норм; принцип універсальності; принцип клієнтоцентризму; принципи справедливості та комунікативності; принцип доповнювання, котрий передбачає підхід до розвитку людини як сукупності взаємопов‟язаних процесів (природного, культурного, соціального та ін.); принцип інтеграції, який включає взаємодопомогу всіх соціальних інституцій у процесі формування особистості; принцип партнерства та взаємної довіри та деякі інші. Отже, проаналізовані нами питання закономірностей та принципів театральної педагогіки переконливо доводять, що зазначена педагогіка є самостійною галуззю наукового знання, має категорії, які є спільними як з філософією, педагогікою та психологією, так і власні категорії, котрі притаманні суто театральній педагогіці.
46
Сарканич, О. В. "СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛІКАРІВ-РЕАБІЛІТОЛОГІВ". Medical Informatics and Engineering, № 1 (12 серпня 2021): 61–78. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2021.1.12191.
Full textAbstract:
Обговорено питання безперервного професійного розвитку реабілітологів, лікарів санаторно-курортного профілю. Проаналізовано можливості дистанційної освіти та особливості оцінювання компетентностей і знань лікарів у мобільній медицині. Дослідження спрямовано на обґрунтування стратегії навчальних програм реабілітологів і оцінювання можливості дистанційної перевірки знань. Запропоновано для завдань навчання лікарів санаторно-курортного спрямування користуватися логікою побудови ієрархії клінічних даних — онтологічних моделей. Створено реабілітаційно-орієнтовану онтологію, що надає необхідні пояснення та забезпечує можливості персоналізації, засновані на структурних зв'язках між клінічними поняттями в онтології. Віддалене надання медичної допомоги можливе за умови відповідної концептуалізації, що базується на принципах обґрунтування сталих станів, тригерно-каскадних уявленнях, використання онтологій знань. На післяди-пломному етапі освіти лікаря - спеціаліста дистанційне навчання повинно стати важливою частиною навчального процесу. Спілкування з пацієнтами, й особливо людьми з інвалідністю, накладає особливі вимоги на реабілітологів стосовно їхньої професійної підготовки в питаннях дотримання правил етики та деонтології. Удосконалення знань морально-етичних і де-онтологічних основ спілкування з пацієнтами та особливостей психологічного стану людей із інвалідністю сприятимуть безконфліктній атмосфері процесів лікування та відновлення здоров'я пацієнтів. Загальне поширення інформації не гарантує її якості та достовірності, хоча й сприяє формуванню більш свідомих і самостійних спеціалістів. Традиційна комунікаційна модель освіти поступилася місцем більш відкритим і партисипативним моделям, у рамках яких лікарі, діючи в широкому діапазоні навчальних середовищ і мереж, обмінюються інформацією та знаннями з іншими учасниками.
47
Popovych, N. V. "СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Медсестринство, № 1 (11 квітня 2019): 27–30. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2019.1.9982.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано роль статевого виховання як мету, яка ґрунтується на формуванні у молоді статевої етики, естетики та гігієни, культури інтимних відносин, любові та сімейного життя, наукових знань про фізіологічні особливості організму, морально-етичні норми і стосунки між особами протилежної статі та роль у цьому процесі сім’ї та педагогів.
48
СЕВРУК, Ірина, Юлія СОКОЛОВСЬКА та Наталія ЧУПРІНОВА. "ТРАНСФОРМАЦІЇ МЕНТАЛЬНОСТІ ОФІЦЕРСЬКОГО СКЛАДУ: ЦІННІСНЕ ПІДҐРУНТЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 242–60. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.16.
Full textAbstract:
Метою статті є теоретичне обґрунтування необхідності під час формування нової ментальності військових України виходу за межі норм-принципів, зазначених в етичному Кодексі НАТО, у площину базових європейських цінностей, мож- ливостей реалізації цього завдання через надання етичної освіти військовим та демократичних практик у військовому середовищі. Методологічною основою є системний, міждисциплінарний та конкретно-історичний підходи. Методами, які використову- вались, є філософська рефлексія, аналіз, зокрема порівняльний, синтез, аналіз документів та моніторинг. Своєрідність отриманих результатів полягає у такому. Сучасна вітчизняна теорія приділяє значну увагу розгляду компетентностей військових, зокрема морально-етичних якостей та цінностей майбутніх офіцерів. При цьому наявна тенденція на формальний перенос норм-принципів етичного Кодексу євроатлантичного альянсу без урахування специфіки національних контекстів. Українське суспільство може бути діагностовано як суспільство «домодерну». За умов наяв- них у суспільній свідомості та суспільних практиках України застарілих атавізмів командно-адміністративної системи, що посилюються у межах силових структур через притаман- ну їм замкнутість та інертність, успішність демократичних реформ у секторі безпеки та оборони залежить від готовнос- ті сприймати базові цінності європейського демократичного суспільства. Необхідним стає забезпечення ціннісного підґрун- тя формування нової ментальності військових. Таким підґрун- тям мають стати не тільки норми-принципи, які регулюють моделі поведінки військових, але й базові європейські цінності рівності, справедливості, законності, свободи тощо. Дієвими механізмами, що можуть забезпечити успішність трансфор- мації ментальності військових, мають стати система етич- ної освіти військових, яка здатна транслювати та прищеплю- вати базові європейські цінності, та практики, які надають демократичний досвід у межах силових структур. Загрозою у національних контекстах є ефект «замкнутого кола», адже демократичність практик можлива за умов наявності вмон- тованих у ментальність військових демократичних ціннос- тей; демократичні цінності можуть бути сформовані лише за умов єдності теорії (освіта) та практики. Уникнення ефекту «замкнутого кола» можливе завдяки «зовнішнім аген- там». Дві групи соціальних взаємодій «військові – цивільні», «українські військові – військові-представники споріднених структур країн-членів НАТО» можуть стати каталізатором трансформації ментальності у напрямі прийняття базових європейських цінностей у національних силових структурах. Проведене дослідження відкриває численні перспективи для подальших розвідок науково-теоретичного та науково-прак- тичного спрямування.
49
Квітка, Аліна. "ДІАГНОСТИЧНИЙ АПАРАТ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (2021): 180–91. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.638.
Full textAbstract:
У статті розкрито діагностичний апарат для визначення сформованості соціально-комунікативної компетентності майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби. З’ясовано, що про сформованість зазначеної професійно важливої властивості можна зробити висновок на основі оцінки особистісних якостей курсантів, необхідних для соціально-комунікативної взаємодії, мотивації до вивчення проблем соціально-комунікативної компетентності, знань, умінь і навичок, необхідних для належної соціально-комунікативної взаємодії у професійному середовищі. Запропоновано три критерії для діагностики співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України з питань соціальної та комунікативної компетенції з урахуванням її структури. Ці критерії характеризують його структурні компоненти, включаючи особистісний, когнітивний та активний, а також відповідні показники. Особистому критерію соціальної та комунікативної компетентності відповідають такі показники, як стійкі пізнавальні інтереси у сфері соціальної та комунікативної взаємодії, позитивна внутрішня мотивація розвитку соціальної та комунікативної компетентності; соціальний інтелект, тобто емпатія – здатність співчувати, поставити себе на місце когось іншого; толерантність як здатність прийняти іншу людину з її перевагами та недоліками, готовність зрозуміти думку інших; комунікабельність, готовність установлювати і підтримувати контакти з іншими людьми, орієнтація на партнерство; здатність аналізувати свою комунікативну діяльність, бажання розширити комунікативний потенціал до саморозвитку та самовдосконалення. Про формування соціальної та комунікативної компетентності за когнітивним критерієм свідчать такі показники, як знання сутності професійного спілкування, його специфіки, усвідомлення морально-етичних норм і правил професійно орієнтованої комунікативної діяльності, знання особливостей міжособистісної взаємодії, загальних закономірностей групової діяльності, комунікативних стратегій і взаємодії з різними категоріями осіб (засудженими, їх родичами, представниками громадськості). Показниками активного критерію є: здатність чітко будувати ділові розмови, налагоджувати контакт і підтримувати взаємодію, долати бар’єри та комунікативні відхилення у професійному спілкуванні, проводити дискусію та переконувати з метою зменшення кількості випадків примусових заходів. Використовуючи ці критерії, пропонується виділити такі рівні формування соціальної та комунікативної компетентності: початковий, достатній та оптимальний.
50
Гребенюк, Леся. "СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (2021): 70–80. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.690.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність і зміст іншомовної компетентності, проведено їх порівняльний аналіз та надано власне авторське визначення. Процес євроінтеграції України та перехід Збройних Сил на військові стандарти НАТО висуває підвищені вимоги до освітньої підготовки майбутніх офіцерів. Особливо гостро ця проблема торкнулася мовної підготовки. У процесі формування іншомовної компетентності курсанти ВВНЗ отримують можливість розширити свій соціокультурний простір і усвідомлювати себе рівноправним членами тих перетворень, які стосуються країни в цілому та ЗСУ зокрема. Проаналізовано ряд досліджень щодо компетентності як наукової категорії, що її розкривали В. В. Балабін, О. В. Діденко, В. І. Свистунов, В. В. Ягупов. Питаннями формування іншомовної компетентності займалися такі науковці як І. В. Атаманова, Н. А. Копилова, Л. В. Петько, І. В. Ставицька, В. А. Ургапов, В. В. Черниш Описували та надавали обґрунтування поняття іншомовна компетентність В. В. Балабін, Г. Іванчук, М. М. Моцар, О. В. Нечипорук. Про сутність компетенції як результату діяльності людини говорить М. М. Моцар та І. В. Ставицька. Іншомовну компетентність як інтегративне утворення особистості трактує О. В. Нечипорук. На необхідності формування стресостійкості військовослужбовців для покращення якості іншомовної компетентності наполягають О. С. Лагодинський та Ю. М. Захарчишина. На основі аналізу змісту та сутності іншомовної компетентності було визначено, що іншомовна компетентність офіцера Збройних Сил України – це складне системне утворення, яке забезпечує формування особистості військовослужбовця в системі освітнього процесу вищого військового навчального закладу в поєднанні теоретичної підготовки (здібності, знання, навички, вміння) і практичної діяльності для здійснення міжмовної, міжкультурної комунікації під час виконання своїх професійних соціально значимих обов’язків в іншомовному середовищі із забезпечення миру і безпеки. У цьому контексті встановлено, що формування іншомовної компетентності в рамках професійної діяльності майбутніх офіцерів є надзвичайно важливим процесом, оскільки у військовослужбовців недостатньо знань про культури народів, здійснення міжкультурної комунікації, з питань гендерної рівності та знань про етичні норми поведінки з іноземцями.