Academic literature on the topic 'Захист потреб та інтересів людини'

У статті акцентується увага на проблематиці захисту інтересів держави в адміністративному судочинстві. Мета статті полягає у приверненні уваги до тієї обставини, що адміністративні суди, поряд із традиційними справами “людина проти держави”, розглядають також й інші, де фактично захищаються інтереси держави, та обґрунтуванні необхідності внесення змін до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (“Завдання та основні засади адміністративного судочинства”). Встановлено, що всі наявні точки зору стосовно проблематики спрямованості завдань адміністративного судочинства можна відобразити у трьох групах: 1) із домінуванням захисту інтересів людини у взаєминах із державою; 2) з пріоритетним відображенням захисту інтересів людини у взаєминах із державою, проте із зазначенням, що захист інтересів держави теж присутній серед завдань адміністративного судочинства; 3) із відображенням того, що захист інтересів держави існує поряд із захистом інтересів людини як завдання адміністративного судочинства України. Доводиться той факт, що захист інтересів держави такий же “повноправний учасник” серед завдань адміністративного судочинства, як і захист інтересів людини у взаєминах із суб’єктами владних повноважень. Особлива увага приділена проблематиці сутності інтересів держави. Акцентовано на тій обставині, що у держави теж є свої інтереси, які з певною мірою умовності можна вважати сукупним інтересом державних інституцій, органів публічної адміністрації, які, зі свого боку, у широкому розумінні створені суспільством для сприяння реалізації прав, свобод та законних інтересів членів суспільства. Відтак запропоновано під правовими інтересами держави розуміти сформульовані у положеннях чинного законодавства та доктринальних документах правлячих політичних сил загальні пріоритети держави, які базуються на потребах суспільства, сучасній ідеології та реалізуються на практиці за допомогою апарату держави. Привернуто увагу до важливості врахування впливу судової практики Європейського суду з прав людини на адміністративне судочинство України загалом та на розгляд справ щодо захисту інтересів держави зокрема.

Загальна декларація прав людини, а також похідні від неї інші складові Міжнародного білля про права людини, до якого вона входить, були предметом нечисленних досліджень, що базувалися на різноманітних методологічних підходах. Проте зазначені акти поки що не ставали предметом наукового дослідження з позиції потребового підходу. Останній ґрунтується на соціальноправовій парадигмі та є гранично-гуманістичним, оскільки його осердям є реальне існування кожної людини, яке неминуче опосередковується процесом задоволення її потреб. Метою дослідження є висвітлення та обґрунтування результатів саме такого дослідження. Виявлено фіксацію людських потреб та інтересів у Загальній декларації прав людини та Міжнародних пактах Організації Об’єднаних Націй 1966 р. про права людини. Здійснено дещо нетрадиційну класифікацію таких потреб та інтересів. Визначено кількісні показники кожного з різновидів потреб (інтересів), передбачених цим первинним Міжнародним біллем про права людини. Так, за критерієм життєді яльності, в якій виникають та існують людські потреби (інтереси), серед останніх найбільшу питому вагу займають потреби (інтереси) особистісні (14 випадків), далі йдуть потреби (інтереси) у сфері соціального захисту (9 випадків), економічні (5 випадків), культурно-духовні (3 випадки); залежно від виду носіїв потреб у досліджених міжнародно-правових актах більше акцентовано увагу саме на потребах (інтересах) індивідуальних (20 випадків), колективно-індивідуальних (14 випадків) та колективних (4 випадки). Базовими концептуальними підходами для формування методології цього дослідження є соціально-детерміністична парадигма та діалектичний підхід. Згідно з соціально-детерміністичною парадигмою права людини обумовлюються біосоціальними чинниками. Спираючись на діалектичний підхід, можна пояснити причину фіксації тих чи інших прав у міжнародних актах, дослідити їх взаємозв’язок, взаємообумовленість та історичний розвиток. Цим зумовлені методи дослідження Міжнародного білля про права людини, зокрема потребовий підхід, конкретно-історичний метод, методи кількісного та якісного аналізу. Потребовий підхід постулює ідею про те, що сутність соціальних явищ становлять ті корисні їх сторони, які можуть бути використані людиною та суспільством для задоволення їхніх потреб. Конкретно-історичний метод передбачає з’ясування умов, за яких приймалися досліджувані міжнародно-правові акти. Метод якісного аналізу дає змогу розглянути сутність людських потреб (інтересів), передбачених цими актами. За допомогою методу кількісного аналізу визначено кількість випадків фіксації різноманітних видів потреб (інтересів) у досліджуваних міжнародно-правових актах.

Актуальність статті полягає в тому, що пізнання публічних і приватних начал у кримінальному судочинстві неможливе без усвідомлення інтересів, що визначають потреби людей, суспільства в цілому і діючих як об’єктивні закономірності. Зміст інтересу визначається не свідомістю людини, а породжується зовнішніми умовами існування людей, матеріальним виробництвом, громадським буттям в цілому. Разом з тим інтереси не можна відокремлювати і від свідомості людини, бо тільки в єдності об’єктивного і суб’єктивного інтерес стає фактором, що обумовлює поведінку людей. Соціально-політичні перетворення, які відбуваються в державі, для багатьох людей означають необхідність переосмислення інтересів, знаходження нових точок опори як в життєвій філософії, так і в практичних формах поведінки. У науковій статті розглядається питання сутності інтересу у кримінальному провадженні України. Наголошено, що зміст інтересу визначається не свідомістю людини, а породжується зовнішніми умовами існування людей, матеріальним виробництвом, громадським буттям в цілому. Встановлено, що інтереси не можна відокремлювати і від свідомості людини, бо тільки в єдності об’єктивного і суб’єктивного інтерес стає фактором, що обумовлює поведінку людей. Визначено, що поодинокі спроби вчених дати визначення поняттю «інтерес» характеризуються відмінністю у формулюванні змісту, не відзначаються одностайністю розуміння сутності цієї категорії. У зв’язку з цим запропоновано авторське визначення інтересу, зокрема як усвідомленої, бажаної правової поведінки (дії або бездіяльності) учасника кримінального провадження, яка характеризується єдністю (наявністю) публічних та (або) приватних засад. Зазначено, що сутність інтересів (державних, суспільних чи особистих) у кримінальному провадженні та їх реалізація визначаються чинним кримінальним процесуальним законодавством України, яким передбачені й можливості та механізми забезпечення інтересів у кримінальному провадженні. З’ясовано, що у кримінальному судочинстві інтереси викликаються усвідомленням потреб і необхідністю їх задоволення, якщо не виникає потреби, тобто бажання досягти якого-небудь блага. Насамкінець наголошено, що інтереси не тільки впливають на розвиток і вдосконалення кримінального процесуального законодавства, а і від адекватного відображення в законі об’єктивних потреб людини, держави, суспільства залежить повнота методів, засобів та заходів їх захисту і охорони.

У науковій статті розглядається питання співвідношення публічних і приватних інтересів у кримінальному судочинстві. Наголошено, що зміст інтересу визначається не свідомістю людини, а породжується зовнішніми умовами існування людей, матеріальним виробництвом, громадським буттям в цілому. Встановлено, що інтереси не можна відокремлювати і від свідомості людини, бо тільки в єдності об’єктивного і суб’єктивного інтерес стає фактором, що обумовлює поведінку людей. Визначено, що поодинокі спроби вчених дати визначення поняттю «інтерес» характеризуються відмінністю у формулюванні змісту, не відзначаються одностайністю розуміння сутності цієї категорії. У зв’язку з цим запропоновано авторське визначення інтересу, зокрема як усвідомленої, бажаної правової поведінки (дії або бездіяльності) учасника кримінального провадження, яка характеризується єдністю (наявністю) публічних та (або) приватних засад. Зазначено, що сутність інтересів (державних, суспільних чи особистих) у кримінальному провадженні та їх реалізація визначаються чинним кримінальним процесуальним законодавством України, яким передбачені й можливості та механізми забезпечення інтересів у кримінальному провадженні. Встановлено, що приватні інтереси – це інтереси, які стосуються сфери особистого життя людини, інформацію про яку вона не піддає розголошенню та намагається всіляко приховати (утаємничити) від інших людей (суспільства, посадових осіб тощо). Визначено, що публічні інтереси – це інтереси, які реалізуються шляхом передбачених у Кримінальному процесуальному кодексі України правомочностей (прав та/або обов’язків) учасників кримінального провадження. Вони можуть бути державними, суспільними чи особистими. Насамкінець наголошено, що інтереси не тільки впливають на розвиток і вдосконалення кримінального процесуального законодавства, а і від адекватного відображення в законі об’єктивних потреб людини, держави, суспільства залежить повнота методів, засобів та заходів їх захисту і охорони.

Стаття присвячена аналізу форм впливу людських потреб та інтересів на правозастосовчу та правотлумачну діяльність, а саме: а) матеріальне спричинення такої діяльності, б) формування їх змістовної спрямованості. Розглянуто сутність поняття правозастосовчої діяльності, яка полягає у тому, що це владно-регулятивна діяльність повноважних суб’єктів, котра полягає у прийнятті персоніфікованого рішення щодо конкретних осіб, яке спрямоване на задоволення людських потреб та інтересів і полягає у встановленні взаємних прав і обов`язків цих суб`єктів, які реалізовуватимуть відповідну юридичну норму. Окрім цього, визначено кількісні показники згадування у правозастосовчих актах терміно-понять «потреба» та «інтерес». Так, - за сферою життєдіяльності найчастіше згадуються особистісні (20 випадків) та політичні (20 випадків) потреби й інтереси, порівняно з економічними (8 випадків). Це зумовлено тим, що саме вони найчастіше не задовольняються або задовольняються не у повній мірі. Особистісні потреби та інтереси виражають індивідуальність особи (особливості характеру, думок, свідомості, поведінки), її автономію. І дуже часто іншими людьми чиниться вплив або тиск власне на свідомість індивіда, крім того думки і погляди людей можуть ущемлюватися внаслідок певних обставин. Політичні потреби та інтереси відображають можливість людини брати участь у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, у визначенні та здійсненні їх політики, а відтак вони теж часто можуть зазнавати обмежень. Згадки ж про потреби й інтереси у сфері соціального захисту та культурно-духовні у постановах ВСУ та рішеннях КСУ за досліджуваний період (2015-2017 рр.) взагалі не виявлені. - за суб’єктом-носієм найпоширенішими є згадки про потреби й інтереси індивідуально-колективні (20 випадків), на відміну від суто індивідуальних (18) та колективних (16 випадків). Це можна пояснити тим, що вони порівняно з виключно колективними та індивідуальними завжди пов’язані із конкретною ситуацією, яка, зазвичай, і є предметом регулювання правозастосовчих судових рішень.

У статті досліджується поняття інтересу як цивільно-правової категорії та його співвідношення з об'єктивним правом. Обґрунтовується дефініція інтересів як усвідомлених прагнень і потреб особистості, її вольових дій, спрямованих на досягнення певного правомірного результату, набуття і здійснення суб'єктивних цивільних прав. Обґрунтовано необхідність розмежування інтересу і об'єктивного цивільного права, визначаються механізми їх здійснення в цивільному праві. Спростовується необхідність застосування категорії законного інтересу, який слід вважати природним інтересом людини, оскільки це позаправова категорія, яка ґрунтується на соціальних і морально-етичних нормах. Автор дійшов висновку, що природний інтерес – це різновид інтересу, який не визначений об'єктивним правом і є відповідним простим фактичним рішенням особи діяти на власний розсуд для досягнення конкретних соціальних благ. Як позаправова категорія, він є передумовою суб'єктивного права особи і визначається як допустима в майбутньому соціальна поведінка особи, яка відповідає духу, сутності права або не суперечить їм, і здійснюється за принципом «дозволено те, що не заборонено законом». Зміст такого інтересу складається з двох прагнень людини: по-перше, фактичного – користуватися певним соціальним благом в рамках загальних дозволів і, по-друге, морально-етичного – звертатися в необхідних випадках за захистом від порушення (неможливості) реалізації прагнень людини.

Представлене дослідження спрямоване на розкриття особливостей представництва інтересів внутрішньо переміщених осіб (ВПО) недержавними організаціями. З’ясовано, що ВПО є вразливими групами населення, які часто стають жертвами порушення прав людини, наражаються на небезпеку, стикаються з труднощами щодо задоволення основних потреб та отримання доступу до гуманітарної допомоги. Таким чином, вони потребують представництва інтересів щодо забезпечення їхніх потреб та захисту прав та інтересів. Акцентовано увагу на тому, що фахівці із соціальної роботи повинні надавати соціальну послугу представництва інтересів відповідно до індивідуальних потреб ВПО. Здійснено аналіз ефективних практик представництва інтересів ВПО недержавними організаціями в Україні. З’ясовано, що головне місце в діяльності недержавних організацій займає колективне представництво інтересів ВПО: адвокаційні кампанії, підготовка та лобіювання змін до нормативних документів, робота із суспільною думкою, сприяння згуртуванню ВПО та групове навчання захисту прав та представництву інтересів як самих ВПО, представників організацій ВПО, так і працівників та волонтерів організацій, що надають допомогу ВПО, інтеграційні програми на рівні громад. В той же час індивідуальне представництво здебільшого обмежується наданням гуманітарної допомоги та забезпечення умовами проживання з, або, що частіше, без оцінки індивідуальних потреб, інформування, консультування й психологічна підтримка, а в окремих випадках – супровід при захисті прав у суді.

У статті обґрунтовується, що безпека є не тільки метою існування інститутів держави, але й ціннісною константою в реалізації провідного орієнтиру людини в межах її соціального буття. Таким чином складається взаємозалежний соціально-генетичний вузол: «безпека – людина – суспільство – держава». У соціолого-правовій парадигмі безпеку слід вважати станом захищеності життєво важливих потреб та інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Сфера колективної міжнародної, національної та особистої безпеки змістовно розкривається через архетипи (соціальні константи) людської діяльності та особливості національного менталітету: духовний, виробничий, політичний і архетип соціальності. Соціально-правова константа громадської та особистої безпеки запобігає викликам маргіналізації та криміналізації країни. Пасіонарна «національна ідея» має декларувати прагнення до самоствердження народу, виражати його потреби у самозбереженні, безпеці та процвітанні, тому фактор безпеки стає цільовим, інтеграційним компонентом політико-правової діяльності.

У статті доведено, що євроінтеграційний рух щодо розбудови демократичного суспільства зумовлює першочерговість вирішення питань нормативно-правового забезпечення ефективної, спрямованої на задоволення потреб громадян, прозорої, гуманістичної державної політики, яка має забезпечувати захист прав і свобод людини, її честі і гідності. Гуманізм є відкритою системою, яка постійно змінюється, охоплює і висвітлює виклики кожного історичного періоду розвитку суспільства, віддзеркалює різноманітні гуманістичні ідеї і концепції, визнає людину найбільшою цінністю. Розглянуто теоретичні засади гуманізму, висвітлено гуманістичні основи державної політики України в контексті забезпечення прав і свобод людини і громадянина, доведено важливість їх інтеграції в правову систему з метою вдосконалення правозахисної функції державної політики країни. Гуманістичні засади, покладені в основу діяльності державної політики, є показником рівня розвинутості держави і суспільства в цілому, сприяють визначенню якості існуючого законодавства (нормативно-правової бази), що має ґрунтуватися на конституційному принципі верховенства права і відбивати найвагоміші соціальні цінності. Значущість гуманістичного підходу щодо визначення сутності та розробки змісту діяльності державної політики підтверджується забезпеченням підтримки громадянського суспільства та об’єднання дій громадських організацій і владних структур держави для здійснення різноманітних заходів захисту прав і свобод людини, а саме правом на життя, гідність, свободу та особисту недоторканність. Важливими орієнтирами для розробки принципів діяльності державної політики, які ґрунтуються на гуманістичних засадах, є повага до людини, до її прав, верховенство права, створення умов для об’єднання і вияву громадської активності, відкритість і прозорість, стратегічне бачення розвитку демократичного суспільства. Гуманістичний підхід щодо забезпечення прав і свобод людини по відношенню до держави зумовлює обмеження дій держави щодо порушення прав людини, окреслює межу її особистої та соціальної свободи, підтримує суверенність особистості, забезпечує недоторканність її приватної сфери, забезпечує захист індивіда та його власних інтересів. Приділено увагу основним принципам формування державної політики у сфері захисту прав і свобод людини в Україні, що забезпечує результативність дій держави у царині правового захисту на гуманістичних засадах.

Задоволення потреб споживачів у продовольчих і промислових товарах, побутових і комунальних послугах має здійснюватися на основі безумовного дотримання вимог до їх якості та безпеки, постійного контролю за цим з боку держави. Кожен із нас щоденно взаємодіє з різними установами та організаціями для задоволення своїх побутових потреб. Це може бути пов'язано з придбанням продуктів харчування та господарських товарів у роздрібних магазинах, побутовими послугами та задоволенням будь-яких інших потреб. У той же час можна згадати багато негативних випадків, серед яких наявність дефектів у придбаному обладнанні, неможливість використання протягом гарантійного терміну, незадовільна якість роботи тощо. Поряд зі збільшенням обсягів рекламування побутових товарів, робіт, послуг потребує підвищення рівня об'єктивності та достовірності інформації про їх реальні споживчі характеристики. За таких обставин метою держави є забезпечення прав споживачів, а також створення ефективного правового механізму їх захисту. Завжди необхідно пам'ятати, що права споживачів є невід'ємною частиною прав людини. Задоволення потреб споживачів у розвиненій європейській країні має бути пріоритетом у діяльності державних органів. З огляду на ціни на товари чи послуги, а також через необізнаність громадян щодо можливих шляхів вирішення таких проблем вони просто не вживають жодних заходів для захисту своїх прав у відповідних сферах.

Шакун, К.О. Захист прав та законних інтересів засуджених : 081 Право / К.О. Шакун; керівник роботи Коломієць Н. В.; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра кримінального права та правосуддя. – Чернігів, 2020. – 93 с.<br>Актуальність дослідження. В умовах коли Україна впевнено йде шляхом розбудови громадянського суспільства, втілення демократичної норми рівності прав усіх людей є ключовим імперативом правореалізації. В українському кримінальному законодавстві задекларовано принцип гуманного ставлення та повагу до честі і гідності кожної людини, але реальна кримінально-виконавча практика засвідчує наявність численних порушень прав засуджених. В першому розділі роботи розкрито зміст поняття «захист прав та законних інтересів засуджених», наведені основні підходи до його інтерпретації, здійснено їх теоретико-методологічне обґрунтування, а також висвітлено стан розробки теми дослідження. Другий розділ присвячено аналізу організаційно-правових основ захисту прав та законних інтересів засуджених, характеристиці міжнародних та вітчизняних інституційно-правових аспектів захисту прав засуджених, які відбувають покарання в кримінально-виконавчих установах закритого типу. В третьому розділі з’ясована роль персоналу органів і установ виконання покарань в забезпеченні прав засуджених. Розкривається специфіка моральноетичних вимог до працівників установ виконання покарань, надається характеристика міжнародно-правовим стандартам щодо підбору та навчання персоналу. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вони є більш поглибленим дослідженням правових та організаційних засад реалізації права засуджених на захист їх прав та законних інтересів<br>The relevance of research. In conditions where Ukraine is confidently moving towards civil society, the implementation of the democratic norm of equal rights for all people is a crucial imperative of rights' enforcement. The Ukrainian criminal law declares the principle of humane treatment and respect for the honour and dignity of each person. Still, the actual criminal practice shows the numerous violations of the rights of convicted persons. In the first section of the paper scope of the term "protection of convicted people rights" is revealed, the basic approaches to its interpretation are given, their theoretical and methodological ground is made, as well as the state of development of the research topic is covered. 7 The second section is devoted to the analysis of the organisational and legal foundations of the protection of the rights and legitimate interests of convicted people, to the characterisation of international and domestic institutional and legal aspects of the protection of the rights of people serving sentences in closed-type penal institutions. The third section clarifies the role of law enforcement agencies' and institutions' staff in ensuring the rights of convicted people. Aspects of moral and ethical requirements for the employees in penitentiary institutions are revealed, as well as the characteristics of international legal standards for the selection and training of personnel is defined. The scientific novelty of the obtained results lies in the fact that it is a more indepth study of the legal and organizational principles in the execution of the convicts’ rights and legitimate interests.

Події останніх декількох років зумовили внесення до українського законодавства низки обмежень, щодо ввезення на територію України деяких російськомовних літературних творів та аудиовізуальних творів.

В повідомленні досліджено роль прокуратури в захисті прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Пропонуються висновки і рекомендації.<br>В сообщении исследована роль прокуратуры в защите прав и свобод человека, общих интересов общества и государства. Предлагаются выводы и рекомендации.<br>In a report investigational role of office of public prosecutor in defence of rights and freedoms of man, general interests of society and state. Conclusions and recommendations are offered.

Халімон В. Ю. Захист прав та інтересів вразливих категорій населення системою безоплатної правової допомоги : кваліфіаційна робота магістра спеціальності 081 "Право" / наук. керівник О. О. Щипанова. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 126 с.<br>UA : Кваліфікаційна робота складається зі 126 сторінок, містить 78 джерел використаної інформації. В умовах постійних соціально-економічних змін виникають певні політичні, економічні, соціальні, культурні, психологічні, етичні, духовні та демографічні проблеми, які впливають на стан громадськості, зумовлюють розшарування суспільства, його деформацію та появу соціально вразливих категорій населення. Додатковий захист певних соціальних верств населення зумовлений їх правовою безпорадністю, відсутністю в них можливості самостійно окреслювати коло свої проблем та розв’язувати їх. Оскільки Україна позиціонує себе як соціальну державу, то провадження соціальної політики, спрямованої на задоволення потреб окремих груп населення є інструментом добудови соціального добробуту, переорієнтації публічно-правової системи під впливом принципів соціальної справедливості та правової захищеності. Право особи на безоплатну правову допомогу є системоутворюючим по відношенню до інших конституційних прав і свобод, оскільки особа в результаті правової необізнаності або відсутності реальної можливості звернутися за законним захистом своїх прав та свобод не в змозі ефективно відстоювати свої інтереси. Відповідно гарантування державою кожному права на професійну правничу допомогу, яка надається безоплатно у випадках, передбачених законом, забезпечує рівний доступ до правосуддя. Порядок реалізації права особи на безоплатну правову допомогу, особливості його гарантування, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги регулюються Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. № 3460-VІ. Однак, прийняття профільного нормативно-правого акту не означає забезпечення ефективного виконання його приписів, що проявляється у відсутності дієвого механізму забезпечення прав і свобод соціально вразливих категорій населення. Відповідно, постає нагальна потреба у розробці сучасного європейського законодавства у цій сфері та створення ґрунтовного способу його реалізації. Об’єктом кваліфікаційної роботи є суспільні відносини, що складаються у сфері захисту прав та інтересів вразливих категорій населення системою безоплатної правової допомоги. Предметом дослідження виступає інститут надання безоплатної правової допомоги соціально вразливим категоріям населення. Мета роботи полягає у комплексному аналізі особливостей захисту прав та інтересів вразливих категорій населення системою безоплатної правової допомоги. Методологічну основу кваліфікаційної роботи складає сукупність загально-філософських, загальнонаукових та спеціальних засобів пізнання, зокрема, історико-правовий метод, соціологічний метод, лінгвістичний метод, логіко-семантичний метод, порівняльно-правовий метод, синтез, аналіз, метод групування, дедукція, логіко-юридичний метод, метод абстрагування.<br>EN : Qualification work consists of 126 pages, contains 78 sources of information used. In conditions of constant socio-economic change there are certain political, economic, social, cultural, psychological, ethical, spiritual and demographic problems that affect the state of society, cause the stratification of society, its deformation and the emergence of socially vulnerable groups. Additional protection of certain social strata of the population is due to their legal helplessness, their inability to define their own problems and solve them. As Ukraine positions itself as a welfare state, the implementation of social policy aimed at meeting the needs of certain groups is a tool for social welfare, reorientation of the public legal system under the influence of the principles of social justice and legal protection. A person's right to free legal aid is system-forming in relation to other constitutional rights and freedoms, as a person is unable to effectively defend his or her interests as a result of legal ignorance or lack of real opportunity to seek legal protection of his or her rights and freedoms. Accordingly, the state's guarantee to everyone of the right to professional legal assistance, which is provided free of charge in cases provided by law, ensures equal access to justice. The procedure for exercising a person's right to free legal aid, the peculiarities of its guarantee, the grounds and procedure for providing free legal aid are regulated by the Law of Ukraine «On Free Legal Aid» of June 2, 2011 № 3460-VI. However, the adoption of a relevant legal act does not mean ensuring the effective implementation of its requirements, which is manifested in the absence of an effective mechanism for ensuring the rights and freedoms of socially vulnerable groups. Accordingly, there is an urgent need to develop modern European legislation in this area and create a thorough way to implement it. The object of the qualification work is public relations, which are formed in the field of protection of the rights and interests of vulnerable categories of the population by the system of free legal aid. The subject of the study is the institute of free legal aid to socially vulnerable groups. The purpose of the work is a comprehensive analysis of the features of protection of the rights and interests of vulnerable groups by the system of free legal aid. The methodological basis of the qualification work is a set of general philosophical, general scientific and special means of knowledge, in particular, historical and legal method, sociological method, linguistic method, logical-semantic method, comparative legal method, synthesis, analysis, grouping method, deduction, logical legal method, method of abstraction.

Приймаючи рішення щодо підтримки кандидатури України до вступу в ЄС. Європейська комісія звернула увагу на необхідність подальшого розвитку напрямку розвитку системи правосуддя та захисту фундаментальних прав людини законодавства України у відповідності із правоположеннями ЄС в сфері юстиції, свободи та безпеки (Justice, Freedom and Security). Суттєва роль у цьому належить розвитку кримінального законодавства України із спрямованістю останнього на захист фундаментальних прав і свобод та безпеки громадянина. Поруч з цим у практиці апроксимації національного кримінального законодавства до права ЕС існує значна кількість проблем, які визвано певною новизною тематики, недостатністю досвіду та різницею правових культур. Мета статі на основі вивчення сучасної європейської літератури у галузі проблематики кримінальної політики розглянути основні методологічні проблеми піднесення національного кримінального законодавства України до aquisтз урахуванням відповідності засобів національногокримінально-правового впливу консолідованому визначенню рівня злочинності та рівня віктимності у державі та положень супранаціонального права ЄС. Розглянуто базовий алгоритм відпрацювання апроксимації: аналіз діючого законодавства ЄС, практики Європейського суду справедливості, директив Європейської комісії, процедур притягнення до відповідальності за порушення чи недотримання законодавства ЄС, проектів Директив ЄК з приводу кримінальної політики (матеріальний, процедурний, процесуальний, пенітенціарний та превентивний аспекти), чи повʼязаних з ними. Окрему увагу присвячено вивченню судової практики Європейського суду справедливості та відповідності кримінальної політики України концепту домінанти захисту прав та безпеки людини, а не держави, загальним принципам криміналізації та пеналізації Європейського кримінального законодавства. Законність та субсидіарність в контексті ultimaratio, доцільність та пропорційність є суттєвими, якщо не основними елементами процедури піднесення до aquis з урахуванням примату прав людини та прав потерпілих від злочину. Звідси рівність, юридична визначеність, пропорційність, передбачуваність, субсидіарність, законність як принципи кримінального права та соціально-правові підґрунтя кримінальної політики повинні розглядатися виключно у векторі примата прав людини та безпеки жертв кримінального правопорушення, компліментарності примусу та гідного поводження, компенсації, реституції та реабілітації, сатисфакції, та гарантій неповторення спричинення шкоди жертвам кримінальних правопорушень з урахуванням суспільних інтересів та вимог чемної профілактики правопорушень, суспільної та державної безпеки. Моделі апроксимації, засновані на приматі виключної ієрархічності aquis перед приписами національного законодавства, чи моделі використання гармонізації окремих договірних зобовʼязань за кожною директивою, не завжди спрацьовують. За даними європейських дослідників існує третій, безпековий підхід, за яким держава, задля тимчасового убезпечення особистої та державної безпеки,взмозі за рахунок більш ретельного контролю з боку громадянського суспільства та себе самої, встановлювати більш жорсткі обмежувальні заходи, ніж передбачені європейським законодавством. Проте належний шлях вибирати Україні.

Досліджено проблеми адміністративно-правового регулювання організації нотаріальної діяльності та питання щодо здійснення контролю за нотаріальною діяльністю в Україні. В даному дослідженні виділено основні напрямки правового регулювання організації органів нотаріату в Україні: процедура допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, вимоги до претендентів набуття статусу нотаріуса і умови набуття; порядок складання кваліфікаційного іспиту, порядок видачі та анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю; порядок вчинення нотаріальних дій; організація діяльності державних нотаріальних контор і державного нотаріального архіву; контроль за організацією органів нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності державних та приватних нотаріусів і виконання ними правил нотаріального діловодства в Україні.&#x0D; На основі комплексного дослідження визначені основні напрямки розвитку адміністративно правового регулювання нотаріальної діяльності, автор виділяє провідні проблемні питання та шляхи їх вирішення в процесі реформування організації нотаріальної діяльності в Україні. Проаналізовано чинне законодавство, що закріплює публічно-правовий статус суб’єктів нотаріальної діяльності в Україні. Окрему увагу приділено особливостям правового регулювання окремих напрямків нотаріальної діяльності. На основі вивчення закордонного досвіду здійснення нотаріальної діяльності окреслено перспективні напрямки та можливості адаптування їх до існуючої системи нотаріальних органів. Обґрунтовано науково-теоретичні висновки та практичні пропозиції, спрямовані на удосконалення законодавства, норми якого регулюють відносини у сфері нотаріальної діяльності в Україні &#x0D; Вказане актуалізує необхідність проведення наукового пошуку у напрямку формування шляхів удосконалення адміністративно-правового регулювання відносин у сфері нотаріальної діяльності та необхідності запровадження дієвого та ефективного публічно-правового інституту, що забезпечить охорону та захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом вчинення нотаріальних дій від імені держави.

У статті розглядається певна система стійких ціннісних орієнтацій студента, духовність студента світособистості і соціально-політичної позиції. Описано на які цінності студент спрямовує свої зусилля, які об'єкти є для нього найбільш значимими. Автор визначає, що ціннісні орієнтації виступають як узагальнений показник спрямованості інтересів, потреб, запитів, соціальної позиції та рівня духовного розвитку. Автор звертає увагу на складну задачу данного дослідження, як необхідну на сьогоднішній момент, так як ціннісні орієнтації - одне з найважливіших утворень у структурі свідомості та самосвідомості людини.