To see the other types of publications on this topic, follow the link: Звичаєві норми міжнародного права.
Journal articles on the topic 'Звичаєві норми міжнародного права'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Звичаєві норми міжнародного права.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Ковальчук, І. М. "СПІВВІДНОШEННЯ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ ТА МІЖНАРОДНОГО ЗВИЧАЮ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ МІЖНАРОДНОГО ПУБЛІЧНОГО ПРАВА". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 35 (2022): 19–26. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2022.35.03.
Full textAbstract:
Як відомо, у міжнародному публічному праві відсутня ієрархія джерел права. Однак в практиці виникають спірні ситуації, коли правовідносини підлягають правовому регулюванню різними джерелами права. Особливо це проявляється у випадку міжнародного звичаю та міжнародного договору. Метою наукової статті є дослідження проблем співвідношення та взаємодії міжнародного договору та міжнародного звичаю в різних аспектах їх існування, а саме в аспектах їх виникнення, дотримання та застосування. У статті особливо детальна увага присвячена правовому аналізу проблематики співвідношення міжнародного договору та міжнародного звичаю в судовій практиці Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй. Аналізується зокрема справа про континентальний шельф Північного моря (1969 рік), а також справа про військову та напіввійськову діяльність у Нікарагуа та проти Нікарагуа (1986 рік). На підставі аналізованих матеріалів автор статті дійшов висновку, що, по-перше, міжнародний договір може містити в собі звичаєві норми, які вже існували та діяли ще до його укладення; по-друге, міжнародний договір може бути останнім етапом у процесі формування звичаєвої норми; і, по-третє, міжнародний договір може запропонувати нові правові норми, які завдяки підтвердженню подальшою практикою суб’єктів міжнародного права можуть стати підґрунтям для створення нового міжнародного звичаю. Крім того, робиться висновок, що міжнародні звичаї та міжнародні договори можуть існувати та діяти паралельно. Однак, навіть якщо договірна та звичаєва норми ідентичні за своїм змістом, а суб’єкти міжнародного права, які перебувають у спірних правовідносинах, зв’язані як одним, так й іншим джерелом права, з точки зору застосування цих ідентичних норм вони існують незалежно одна від одної.
2
Зазірний, А. А., І. М. Ганношина та С. Б. Майданевич. "КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО МОРСЬКОГО ПРАВА". Vodnij transport, № 3(34) (14 грудня 2021): 48–56. http://dx.doi.org/10.33298/2226-8553.2021.3.34.06.
Full textAbstract:
В статті розкрито зміст і сутність Міжнародного морського права як однієї з найважливіших галузей Міжнародного права, яка координує суспільні відносини в сфері використання вод і ресурсного потенціалу Світового океану. Розглянуто процес кодифікації Міжнародного морського права, як окремої галузі Міжнародного права, визначено найважливіші міжнародні договори та угоди, яких дотримуються суб’єкти права в процесі здійснення морської діяльності. Визначено сутність таких понять, як «суб’єкт права», «об’єкт права», «внутрішньодержавне (національне) морське право», «міжнародне морське публічнеправо», «міжнародне морське приватне право». Вказано основні структурні елементи, характерні риси, підсистеми та функції Міжнародного морського права. Досліджуючи суб’єктний склад морського права авторка дотримуються тези про те, що головним суб’єктом Міжнародного права виступають саме держави.Проаналізовано складну систему юридичних норм і принципів Міжнародного морського права, визначено їх основні види та специфіку реалізації. Встановлено, що особливістю регулювання правовідносин між суб’єктами морського права є поєднання міжнародних та звичаєвих норм. Зазначено, що міжнародні відносини в сфері експлуатації Світового океану здійснюються з дотриманням, як загальних принципів Міжнародного права, так і спеціальних (галузевих) принципів Міжнародного морського права. Їх основні положення зводяться до стабілізації та налагодження міжнародних відносин в сфері використання морських просторів, рівноправ’я всіх суб’єктів права, поваги до прав людини та визнання за народами права на самовизначення, невтручання у внутрішні справи держави, недоторканість кордонів і територіальної цілісності кожної країни, мирне регулювання міждержавних конфліктів і протиріч, які виникають в процесі морської діяльності тощо.Ключові слова:морське право, суб’єкти права, об’єкти права,принципи, норми, конвенція, міжнародний договір, міжнародна угода.
3
Котляренко, О. П., та Т. Ю. Федчук. "ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА". Kyiv Law Journal, № 4 (5 березня 2025): 157–64. https://doi.org/10.32782/klj/2024.4.22.
Full textAbstract:
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам дослідження розвитку та витоків міжнародного гуманітарного права, аналізу ролі і характеру впливу на цей процес політичних, культурних та релігійних факторів всередині суб’єктів цього права – держав та державоутворень. Визначено, що поява і становлення держав сприяли складному і тривалому процесу міжнародної нормотворчості щодо створення усталених норм права, покликаних регулювати правила поведінки сторін збройних конфліктів. Розкрито, що хоча в давнину ці норми не закріплювалися на законодавчому рівні, залежали від домовленостей між сторонами конфлікту та мали епізодичний характер – вони стали підґрунтям спочатку звичаєвих норм, а потім і норм міжнародних договорів. Подальше правове закріплення цих правил було складним і неоднозначним процесом, внаслідок якого сформувалося сучасне міжнародне гуманітарне право (далі – МГП) як звод міжнародно визнаних норм, у тому числі в частині зобов’язання держав щодо їх дотримання. Наголошено, що МГП – це компроміс між двома протилежними принципами: гуманності і військової необхідності, акцент у якому зміщувався в різні періоди історії людства під впливом політичних, безпекових, культурних та релігійних факторів. Якщо військова необхідність допускає застосування сили задля вирішення конфлікту, то принцип гуманності обмежує застосування цієї сили і заперечує завдання надмірних страждань і шкоди у досягненні законної мети збройного конфлікту – ослаблення супротивника. Досліджено окремі періоди розвитку права війни. Акцентовано увагу на тому, що норми МГП об’єднали практичний досвід, релігійні і морально-етичні норм та покликані “гуманізувати” таке антигуманне за суттю явище як війна, забезпечити захист найбільш вразливих категорій осіб: дітей, жінок, поранених і хворих, військовополонених тощо. Це право не тільки юридичного, а й морального характеру є ознакою дорослішання суспільства. МГП формувалося одночасно зі становленням держав – його суб’єктів під впливом панівних релігійних, політичних і безпекових реалій. Відповідно до цього інтерпретувалося і співвідношення військової необхідності та гуманності. Водночас, норми МГП засновуються на засадах етики і моральності – гуманності, милосердя, співчуття – якостей, іманентно властивих людській особистості, втрата яких знецінює будь-які досягнення цивілізації і становить небезпеку для її існування. Визначено можливі шляхи розвитку МГП: поширення знань серед його носіїв, зміни в державній та освітній політиці держав – суб’єктів міжнародного права.
4
Чевичалова, Ж. В. "МІЖНАРОДНЕ СІМЕЙНЕ ПРАВО: ПРОБЛЕМИ УНІФІКАЦІЇ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 45 (21 травня 2023): 111–19. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461/2023-45-1-111-119.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу українського та міжнародного законодавства щодо колізійного регу-лювання сімейних відносин з іноземним елементом. Визначаються та аналізуються сучасні проблеми міжнародного сімейного права, за допомогою загально логічних методів, таких як аналіз, синтез, абстрагування та узагальнення, а також порівняль-ний метод, які надають можливість аналізувати, уточнювати, визначати і експлікувати основні про-блемні питання міжнародного сімейного права. У результаті дослідження визначається те, що в кож-ній державі правові норми, що мають свої давні історичні та релігійні коріння, наявність звичаїв, тра-дицій, які відображають специфіку кожної народності і певної спільноти людей, є саме цієї обставиною що перешкоджає уніфікації матеріальних і навіть (хоча значно меншою мірою) колізійних норм у між-народному сімейному праві. Розбіжності виявляються практично у всіх інститутах сімейного права, при цьому сам набір інститутів багато в чому збігається. Визначаються актуальні проблеми міжнародного сімейного права пов’язані з «кульгаючими» шлюбами та розлученнями, а також проблем-ні питання пов’язані зі здійсненням прав подружжя при розлученні. У статті розкривається зміст загальноєвропейської тенденції: розгортання дії норм в області прав людини на регулювання відносин у сім’ї. Приділено увагу місцю сімейного права в Хартії ЄС про фундаментальні права. Також авторка звертається до питання гармонізації сімейного права в Євро-пейському Союзі та уніфікації сімейного права України із правом ЄС. Окремо визначено критерії вио-кремлення видів сімейних правовідносин, які підлягають уніфікації, які підлягають гармонізації та які є прерогативою національного законодавця.
 Ключові слова: сімейне право, подружжя, іноземний елемент, шлюб, уніфікація, гармонізація.
5
ЄРМОЛАЄВ, ВІКТОР. "Становлення українського права та його вплив на державотворчі процеси в Київській Русі". Право України, № 2020/01 (2020): 85. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-085.
Full textAbstract:
Довготривале домінування російської історіографії Давньоруської держави та її права ще й досі дається взнаки у вітчизняній історико-правовій науці в тлумаченні історичних подій і фактів у дусі ідеології Російської імперії, марксистської концепції класової боротьби. За межами російської історіографії досі залишаються праці українських учених. Метою статті є короткий огляд концепцій і висновків вітчизняних учених про становлення права і державотворення у Київській Русі. У статті автор звертається до літописних свідчень про Русь, Давньоруську державу, її право та його джерела за М. Владимирським-Будановим, М. Грушевським, М. Максимейком, Р. Лащенком, М. Чубатим та ін. На їхню думку, у Київській Русі найбільш поширеною була система норм усного звичаєвого права – “Закон Руський”. Писані форми давньоруського права українські історики права пов’язували з першими русько-візантійськими договорами, законодавством Володимира Великого. Автор статті досліджує історію “Правди Руської”, її назву, джерела, київське походження та видання за радянських часів, робить висновки про недоліки з вивчен ня цієї визначної правової пам’ятки. Обґрунтовано, що договори Русі з Візантією X ст. є важливими пам’ятками вітчизняного і міжнародного права, що засвідчують високий рівень розвитку звичаєвого та писаного права вже на етапі становлення Київської держави. Показано, що у цих пам’ятках відбилися широкі інтереси Русі у мирних відносинах із Візантійською імперією, захисту своїх неустояних південних кордонів – гирлами Дніпра, Дунаю, сусідства з грецькими колоніями в Криму. Водночас русько-візантійські дого вори є цінними джерелами для вивчення соціально-економічних відносин і роз витку права в Київській Русі, політичних, економічних та культурних зв’язків із Візантією. Оскільки русько-візантійські договори є міжнародно-правовими актами, у них відображені окремі норми візантійського права, часто трансформовані укладачами в інтересах руської сторони. У сукупності ці договори засвідчили значний вплив Київської Русі на формування міжнародного права Х ст. Вони були першими документами середніх віків, у яких формулюються початки міжнародного приватного права, їхні норми набагато випереджають сучасне їм західноєвропейське середньовічне право. На розвиток права Київської держави вплинуло прийняття православ’я та хрещення населення. У статті визначається зміст, система норм церковних “Уставів” великих київських князів Володимира і Ярослава Мудрого, поки що недостатньо вивчених сучасними дослідниками. Звернуто увагу на рідкісні актові пам’ятки Галицько-Волинської держави. Спираючись на висновки українських учених кінця ХІХ – початку ХХ ст., спросто вуємо російський стереотип про форму Давньоруської держави як ранньосередньовічної монархії, побудованої на принципі сюзеренітету-васалітету. Видатні пам’ятки давньоруського права засвідчують: засновники і правотворці Київської держави трансформували величезний шар звичаїв предків у звичаєве право, використали досвід суддівської практики князів Русі, регулювання нових суспільних відносин, рецепіювали частину норм візантійського права і в “Правді Руській”, в “уставному” законодавстві втілили високий рівень юридичної думки, правової культури, законодавчої техніки.
6
Brynzanska, Olha. "ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ НАВКОЛИШНЬОМУ ПРИРОДНОМУ СЕРЕДОВИЩУ ЯК ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ І ЗВИЧАЇВ ВІЙНИ ЗА МІЖНАРОДНИМ ГУМАНІТАРНИМ ПРАВОМ". Law Review of Kyiv University of Law, № 2-4 (29 грудня 2022): 134–38. http://dx.doi.org/10.36695/2219-5521.2-4.2022.24.
Full textAbstract:
У статті висвітлено норми і принципи міжнародного гуманітарного права про заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу як порушення законів і звичаїв війни. Охарактеризовано положення багатосторонніх міжнародних договорів і норми міжнародного звичаєвого права про заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу в контексті збройного конфлікту. Визначено положення міжнародного гуманітарного права заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу під час збройного конфлікту, які можуть бути застосовані в ході встановлення ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 КК України, у формі «інші порушення законів та звичаїв війни», що мають наслідком заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.
7
Artakivna, Zhebrovska Krystyna. "INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS OF HUMAN RIGHTS: GENERAL PRINCIPLES." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.426.
Full textAbstract:
Міжнародні стандарти прав і свобод людини можна розглядати як загальновизнані положення міжнародних актів обов'язкового та рекомендаційного характеру, а також принципи міжнародного права, що закріплюють фундаментальні права особистості, які мають визначальне значення для захисту людини від незаконних і необґрунтованих дій із боку держави, посадових та інших осіб, порушують або обмежують ці права, а також виконують функцію орієнтира для усіх держав у регламентації та забезпеченні прав своїх громадян. Основи міжнародно-правових стандартів прав людини продовжують розвиватися одночасно із процесом формування нових правових систем, які декларують у своїх конституціях ідеї верховенства права та поваги до прав людини.
 Міжнародно-правові акти в галузі прав людини розглядають як міжнародні стандарти, оскільки вони розробляються на підставі звичаєвих норм, що сформувалися внаслідок визнання державами юридичної сили правил поведінки, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у вигляді декларацій чи рекомендацій.
 Міжнародні стандарти у галузі прав людини - це загальновизнані міжнародно-правові норми, які закріплюють на загальнолюдському рівні статус особистості і встановлюють перелік основоположних прав і свобод, обов'язок держав їх дотримуватися, а також межі можливого або припустимого їх обмеження.
 Міжнародні cтaндaрти прав і свобод людини закріплені в міжнародних угодax, конвенціях і пaктax, що базуються на вcecвітньому досвіді та втілюють cучacні потреби, тенденції соціального прогресу.
 В основу міжнародних стандартів із прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів і націй; рівноправність всіх людей і заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини навіть за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини. Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини.
 Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише політичні права, потім - економічні та соціальні. Саме вони і були конкретизовані у національному законодавстві держав, однак кожна держава повинна не лише привести своє законодавство у відповідність зі взятими на себе міжнародними зобов'язаннями, а й вчиняти певні дії та створювати реальні умови для гарантування і здійснення прав.
 Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини становлять норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави.
8
Замрига, А. В., та М. А. Падалка. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРИ ПРАВОНАСТУПНИЦТВІ ДЕРЖАВ". Kyiv Law Journal, № 4 (15 січня 2024): 169–73. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.4.24.
Full textAbstract:
Анотація. Стаття розглядає концепцію міжнародної відповідальності держави у міжнародному праві та її ключові аспекти. Стаття наголошує на тому, що міжнародна відповідальність може виникнути у разі порушення міжнародних договорів, звичаїв міжнародного права, прав людини, міжнародного гуманітарного права та правил міжнародного екологічного права. Робота відзначає важливість розуміння цього поняття для забезпечення правопорядку та стабільності в міжнародних відносинах. У статті також звертається увага на взаємозв’язок міжнародної відповідальності держав та концепції правонаступництва, який виникає при зміні уряду чи режиму в державі, що несе відповідальність за порушення міжнародного права, і вимагає продовження виконання зобов’язань, що були накладені на попередній уряд чи режим. Крім того, стаття розглядає історичний контекст розвитку міжнародно- правової відповідальності держав, включаючи процес кодифікації норм, пов’язаних із відповідальністю держав. Дана стаття розглядає питання правонаступництва держав у міжнародному праві, звертаючи увагу на їхню історію та розвиток. Також у роботі виділяються певні аспекти діяльності держави-правонаступниці в міжнародному праві, включаючи прийняття прав та обов’язків, відповідальність за минулі дії, виконання міжнародних зобов’язань. Зазначається, що ці аспекти важливі для забезпечення стабільності та неперервності міжнародних відносин після змін у внутрішній політиці чи уряді держави-попередниці. Визначається, що у разі порушення міжнародних зобов’язань державою-попередницею, держава- правонаступниця може нести відповідальність та зобов’язана виконувати усі зобов’язання, які були передбачені у міжнародних договорах та домовленостях. У статті розглядаються питання міжнародної відповідальності держав-правонаступниць у контексті Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні дії. Визначається, що Проєкт не містить прямих норм, які регулюють міжнародну відповідальність держав-правонаступниць. Разом з тим у роботі звертається увага на ст. 10 та 11 Проєкту та відслідковується взаємозв’язок з міжнародною відповідальністю у випадку правонаступництва. Загалом у статті акцентується увага на важливості правонаступництва в забезпеченні безперервності виконання міжнародних зобов’язань та відповідальності держав незалежно від змін урядів чи режимів, і обговорює ключові аспекти цього питання в міжнародному праві.
9
Замрига, А. В., та М. А. Падалка. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРИ ПРАВОНАСТУПНИЦТВІ ДЕРЖАВ". Kyiv Law Journal, № 3 (1 листопада 2023): 187–91. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.3.27.
Full textAbstract:
Анотація. Стаття розглядає концепцію міжнародної відповідальності держави у міжнародному праві та її ключові аспекти. Стаття наголошує на тому, що міжнародна відповідальність може виникнути у разі порушення міжнародних договорів, звичаїв міжнародного права, прав людини, міжнародного гуманітарного права та правил міжнародного екологічного права. Робота відзначає важливість розуміння цього поняття для забезпечення правопорядку та стабільності в міжнародних відносинах. У статті також звертається увага на взаємозв’язок міжнародної відповідальності держав та концепції правонаступництва, який виникає при зміні уряду чи режиму в державі, що несе відповідальність за порушення міжнародного права, і вимагає продовження виконання зобов’язань, що були накладені на попередній уряд чи режим. Крім того, стаття розглядає історичний контекст розвитку міжнародно-правової відповідальності держав, включаючи процес кодифікації норм, пов’язаних із відповідальністю держав. Дана стаття розглядає питання правонаступництва держав у міжнародному праві, звертаючи увагу на їхню історію та розвиток. Також у роботі виділяються певні аспекти діяльності держави-правонаступниці в міжнародному праві, включаючи прийняття прав та обов’язків, відповідальність за минулі дії, виконання міжнародних зобов’язань. Зазначається, що ці аспекти важливі для забезпечення стабільності та неперервності міжнародних відносин після змін у внутрішній політиці чи уряді держави-попередниці. Визначається, що у разі порушення міжнародних зобов’язань державою-попередницею, держава- правонаступниця може нести відповідальність та зобов’язана виконувати усі зобов’язання, які були передбачені у міжнародних договорах та домовленостях. У статті розглядаються питання міжнародної відповідальності держав-правонаступниць у контексті Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні дії. Визначається, що Проєкт не містить прямих норм, які регулюють міжнародну відповідальність держав-правонаступниць. Разом з тим у роботі звертається увага на ст. 10 та 11 Проєкту та відслідковується взаємозв’язок з міжнародною відповідальністю у випадку правонаступництва. Загалом у статті акцентується увага на важливості правонаступництва в забезпеченні безперервнос- ті виконання міжнародних зобов’язань та відповідальності держав незалежно від змін урядів чи режимів, і обговорює ключові аспекти цього питання в міжнародному праві.
10
Іваночко, Олександр Олександрович. "ПОНЯТТЯ ВОЄННОГО ЗЛОЧИНУ В МІЖНАРОДНОМУ ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ ПРАВІ". Центральноукраїнський вісник права та публічного управління, № 3 (11 грудня 2023): 28–37. http://dx.doi.org/10.32782/cuj-2023-3-4.
Full textAbstract:
В статті досліджуються міжнародно-правовий та національний підходи до розуміння поняття воєнних злочинів. Встановлено, що в джерелах міжнародного права визначення воєнних злочинів відсутнє, а містяться лише переліки конкретних діянь, які складають воєнний злочин. Воєнним злочином за нормами міжнародного права виступають дії, які являють собою свідоме порушення загальноприйнятих звичаїв та правил війни. Проте в доктрині міжнародного кримінального права загальне визначення поняття воєнних злочинів та їх спеціальні ознаки також остаточно не сформульовані. Порівнюються наукові підходи різних вчених щодо дефініції воєнних злочинів. Практично кожен дослідник воєнних злочинів намагається сформулювати своє визначення цього поняття, вкласти в нього свій зміст. Узагальнюючи їх дефініції, пропонується під воєнними злочинами розуміти злочинні діяння, вчинені під час та у зв’язку зі збройним конфліктом міжнародного та неміжнародного характеру, що порушують норми щодо заборони або обмеження застосування методів і засобів ведення воєнних дій, а також норми, спрямовані на захист особи під час збройного конфлікту. В якості спеціальних ознак воєнних злочинів становлено, що воєнні злочини вчиняються під час збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру; посягають на встановлений основними принципами міжнародного права та міжнародним гуманітарним правом порядок ведення збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного (внутрішнього) характеру; перелік воєнних злочинів міститься в міжнародних документах. КК України не дає визначення поняття «воєнний злочин» та не використовує цей термін. Пропонується закріпити поняття воєнного злочину в КК України та визначити відповідальність за його вчинення в статтях, що були б розміщені у одному розділі Особливої частини КК України, який можна було б назвати «Злочини, що порушують заборони або обмеження застосування методів і засобів ведення воєнних дій», а також розмістити цей розділ після розділу ХХ Особливої частини КК України.
11
СОКУРЕНКО, В. В., та Ю. В. ОРЛОВ. "КОЛАБОРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ". Вісник Кримінологічної асоціації України 32, № 2 (2024): 80–93. http://dx.doi.org/10.32631/vca.2024.2.06.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню деяких проблем застосування ст. 111-1 КК України в контексті норм міжнародного гуманітарного права. З’ясовано, що потребують на зміну підходи щодо кваліфікації діянь за ч. ч. 2 та 5 ст. 111-1 КК України в частині добровільного зайняття громадянами України посад, як пов’язаних, так і не пов’язаних з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. Вказаній кримінально-правовій забороні кореспондує низка прав громадян, які опинилися на окупованій території, забезпечення яких формально може набувати ознак складів зазначених кримінальних правопорушень, однак з огляду на вимоги міжнародного гуманітарного права, не повинно вважатися протиправним. Йдеться про діяльність медичного персоналу (організація надання та безпосереднє надання медичних послуг), персоналу комунальних підприємств (забезпечення санітарного благополуччя населення, водопостачання, теплопостачання, постачання енергоносіїв, необхідних для забезпечення життя на окупованих територіях), а також надавачів професійної правничої допомоги. Доведено, що кримінально-правова заборона, сконструйована у ч. 7 ст. 111-1 КК України, практика застосування цієї кримінально-правової норми не порушує вимог міжнародного гуманітарного права. Кримінально забороненою слід вважати не участь у збройному конфлікті (для комбатантів вона лишається правомірною на підстави положень міжнародного гуманітарного права), а добровільне набуття громадянином України членства у збройних формуваннях на боці країни-агресора. Встановлено, що громадяни України, цивільні особи, здебільшого можуть визнаватися суб’єктами вчинення порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України) тоді, коли вони вчинили предикатну колабораційну діяльність, у зв’язку з фактичними наслідками якої набули статусу суб’єкта забезпечення окупації й використали його для подальшого вчинення воєнного злочину.
12
Пирога, І., та Л. Васильчук. "МІЖНАРОДНІ ЗВИЧАЇ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 3 (21 грудня 2022): 119–26. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2022.3.11.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сучасні джерела міжнародного права – звичаєве і договірне право, які представляють різні галузі та інститути міжнародного права і мають різні сфери застосування. Розкривається місце та роль міжнародних звичаїв, відмінність та подібність цього інституту та права міжнародних договорів. Уточнено об'єкт та предмет регулювання, досліджено питання нормотворення та його стадії. Показано вплив договірних норм, рішень судових та інших міжнародних органів на процес нормотворення. Порушується питання кодифікації звичаєвого права, вироблення відповідних критеріїв формування міжнародних звичаєвих норм.
13
Стратонов, Василь Миколайович, Олександр Сергійович Сотула та Андрій Дарійович Дзюрбель. "АКТУАЛІЗАЦІЯ ОКРЕМИХ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА В УМОВАХ ВІЙНИ". Kherson State University Herald Series Legal Sciences, № 3 (10 серпня 2023): 43–54. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2023-3-7.
Full textAbstract:
Мета. Актуалізувати окремі норми міжнародного та кримінального права, які врегульовуютьсуспільні відносини в період військового стану та мирного часу.Методи. У дослідженні використано систему загальнонаукових методів, а саме: системний аналіз,порівняльно-правовий, теоретичне узагальнення, формалізація та прогнозування.Результати. Стаття присвячена актуальним проблемам сучасного визначення і розмежуванняпонять між війною, яка сьогодні відбувається на території суверенної держави Україна, і так називаємою країною-агресором «спеціальною військовою операцією» з посиланням на міжнародне приватнеправо. Проведено порівняльне дослідження норм Кримінального Кодексу України та їх відповідністьЖеневській конвенції про поводження з військовополоненими: Конвенції Організації Об’єднаних Наційвід 12 серпня 1949 року та додатковому протоколу до Женевських конвенцій, Конвенції ОрганізаціїОб’єднаних Націй від 10 жовтня 1980 року, Конвенції Ради Європи від 04 листопада 1950 року, Статуту Організації Об’єднаних Націй від 17 липня 1998 року, Гаазькою конвенцією про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року та Статуту Міжнародного військового трибуналу Статут Нюрнберзького трибуналу.Актуальність дослідження підтверджується необхідністю проведення порівняльно-правового аналізу норм міжнародного права і криміналізованих в Україні аналогічних норм відносно злочинів протимиру, воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що дозволить віднести злочини, які вчиняютьсяна території України, до юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, і де вони були вчинені.Аналіз показав, що норми в кримінальному законодавстві України повністю відображають єдністьу підходах до оцінки порушення законів та звичаїв війни, злочинів проти людяності, а саме вбивства,жорстокого поводження з цивільними особами, порушення міжнародних договорів тощо. Такожактуалізуються диспозиції ст. ст. 433, 434 і 438 Кримінального кодексу України, де описані забороненіміжнародно-правовими документами діяння у вигляді насильства над військовополоненими та цивільним населенням в умовах збройного конфлікту.Встановлено, що питання правозастосовної практики даних норм пов’язано з законодавчою конструкцією, яка породжує проблеми у кваліфікації цих правопорушень, де відмінність полягає у тому,хто є суб’єктом цих правопорушень.Висновки. Деталізується поняття війни і її відмінність від спеціальної військової операції. Проведено розмежування між поняттями «воєнні злочини» та «військові правопорушення», виділяютьсясеред них правопорушення, які носять міжнародний характер. Автори наводять визнану у світі клаифікацію злочинів, які вчиняються під час війни та деталізують її. Надано визначення поняття «комбатант» та його значення у правозастосовній практиці. Окреслено залежність кримінальної відповідальності від суб’єктів вчинення правопорушення.
14
Чухрай, Наталія. "СПЕЦИФІКА МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ У КОНТЕКСТІ ЇХ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (16) (25 травня 2023): 77–91. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-77-91.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано еволюцію та сучасний зміст поняття «міжнародний конфлікт». Визначено його види, особливості, які впливають на потенційні способи врегулювання. Зауважено щодо того факту, що мирні методи врегулювання міжнародних конфліктів, започатковані ще звичаєвим правом, знаходять широке втілення в сучасному міжнародному праві. У сучасному міжнародному праві передбачено такі механізми залагоджування конфліктів, як міжнародні переговори, надання добрих послуг, посередництво. Однак, усвідомлюючи всі деструктивні наслідки збройного розв’язання конфліктів, багато держав сучасного світу вдаються саме до такого способу вирішення різноманітних претензій. Збройні міжнародні конфлікти, своєю чергою, теж підлягають правовому регулюванню. Миротворчі процеси під час збройних конфліктів є дуже складними, багатовимірними та часто малоефективними. До миротворчих заходів відносять роззброєння, демобілізацію й реінтеграцію учасників конфлікту; переговори про припинення вогню; підписання мирних угод; багатосторонні миротворчі та стабілізаційні операції. Міжнародне право виділяє також такі форми припинення воєнних дій, як перемир’я й капітуляція, які також передбачають підписання мирних договорів. Звернуто увагу на те, що більшість правових норм, що регулюють збройні конфлікти, містяться в міжнародних договорах: Женевських конвенціях, Гаазьких конвенціях, низці договорів, підписаних під егідою ООН тощо. Ними визначено категорії учасників і неучасників збройних конфліктів, військові та цивільні об’єкти, заборонені методи й засоби ведення війни, дозволені та заборонені види озброєння, визначаються воєнні злочини тощо. Однак держави, що обирають шлях війни, часто нехтують нормами міжнародного права, тому найчастіше ці норми застосовуються post factum, лише для притягнення до відповідальності держави-агресора чи окремих воєнних злочинців. Тому зроблено висновок, що на сьогодні залишаються без відповіді питання забезпечення світової безпеки, недопущення або припинення війни. Такий висновок підтверджують події в Україні.
15
Шурупова, Олександра, та Юлія Панфілова. "ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 330–34. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-70.
Full textAbstract:
Досліджено теоретичні питання кваліфікації поведінки держав щодо наявних обставин, які звільняють її від відповідальності. У відповідності з основним принципом права міжнародної відповідальності кожне міжнародно-правне діяння тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. Тим не менше, в міжнародному праві склався певний перелік обставин, при існуванні яких відповідальність не наступає. Зокрема, в Статтях про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, розроблених Комісією міжнародного права ООН та прийнятих в якості додатку до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 56/83 від 12 грудня 2001 р., визначаються обставини, що виключають протиправність діяння. Глава V Статей закріплює вичерпний перелік таких обставин, за наявності котрих суб’єкт не несе відповідальності за діяння, яке не відповідає тому, що вимагає від нього міжнародне зобов’язання. Ці обставини застосовуються до будь-яких міжнародних зобов’язань, будь то договірна чи звичаєва норма, тобто незалежно від їх джерела: «обставина, що виключає протиправність, застосовується відносно не тільки договірних, але й недоговірних зобов’язань». Однією із найважливіших умов, що гарантує правильну юридичну кваліфікацію певних фактичних ситуації, коли держава може посилатися на обставини, які звільняють її від міжнародно-правової відповідальності, є розвиненість диспозицій міжнародно-правових норм, що встановлюють юридично-фактичні підстави, при наявності яких виключається відповідальність держави за міжнародні правопорушення. У статті здійснюється теоретичне дослідження правової природи та функціональної ролі обставин, які звільняють державу від міжнародно-правової відповідальності на основі узагальнення міжнародної практики і міжнародно-правової доктрини в світлі основоположних норм і принципів сучасного міжнародного права. Особливу увагу приділено таким обставинам, як згода держави, контрзаходи, форс-мажор, стан необхідності та самооборона.
16
Задоя, К. П., та О. О. Дудоров. "СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО ЯК ВОЄННИЙ ЗЛОЧИН: ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ТА КВАЛІФІКАЦІЇ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 102 (2023): 90–110. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.102.90-110.
Full textAbstract:
Статтю присвячено з’ясуванню особливостей криміналізації та кваліфікації сексуального насильства як воєнного злочину за законодавством України. Констатовано неточність останнього в частині криміналізації сексуального насильства як воєнного злочину. Зазначено, що вказане є наслідком того, що ст. 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни», котра покликана у вітчизняній правовій системі криміналізувати воєнні злочини, серйозно відрізняється від ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Проведено порівняльний аналіз положень, з одного боку, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 1949 року як єдиного міжнародного договору, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України та який прямо забороняє сексуальне насильство, а також, з іншого, – ст. 8 Римського статуту. З’ясовано, що перший із цих міжнародно-правових документів має вужчу сферу застосування, зважаючи на типи забороненої поведінки, так й інші значимі аспекти – типу збройного конфлікту, статі й кола потерпілих. Визначено переліки обов’язкових для України положень договірного міжнародного гуманітарного права, які імпліцитно забороняють сексуальне насильство у випадках як міжнародних збройних конфліктів, так і збройних конфліктів неміжнародного характеру. Доведено, що правові підстави, які лежать в основі цих заборон, різняться, що має братись до уваги при кримінально-правовій кваліфікації досліджуваного сексуального насильства. Аргументовано положення про те, що норми кримінального закону про відповідальність за «загальнокримінальні» злочини повинні тлумачитись як такі, що не поширюються на випадки, які підпадають під сферу дії ст. 438 КК України. Висвітлено питання, яким чином положення договірного міжнародного гуманітарного права, що забороняють сексуальне насильство, кореспондують із формами злочину «порушення законів та звичаїв війни. Проаналізовано, яким чином проблему криміналізації сексуального насильства як воєнного злочину пропонується вирішувати у проєкті нового Кримінального кодексу України. Наведено аргументи на користь вдосконалення ст. 438 КК України з урахуванням «каталогу» воєнних злочинів, закріпленого у ст. 8 Римського статуту.
17
Шило, Ольга Георгіївна, та Віктор Сергійович Новожилов. "Міжнародне право в системі джерел кримінального процесуального права України". Вісник кримінального судочинства 2017, № 3 (2017): 89–98. https://doi.org/10.5281/zenodo.6987254.
Full textAbstract:
У статті досліджується специфіка взаємодії міжнародного права в його різноманітності з кримінальним процесуальним правом України. Докладно розглянуто принципи функціонування колізійних норм, якими визначаються взаємовідносини між системами міжнародного та кримінального процесуального права; вплив конституційних приписів на застосування останніх. Зроблені висновки щодо ієрархічного місця міжнародних договорів, актів тлумачення міжнародних договорів (у т.ч. практики ЄСПЛ), неписаного та "м'якого" міжнародного права, міжнародних звичаїв та домовленостей у системі джерел кримінального процесуального права. <strong>Abstract</strong> The article is concerned with the ways of interaction between international law (in all its forms) and criminal procedural law of Ukraine. The article touches upon the issue of collision rules’ realization. These norms define principles of connection between two systems: international law and criminal procedural law of Ukraine. In particular, the attention is addressed to the fact that the international law’s rule that is in conflict with domestic law must be self-executable in order to apply the collision rule. The article outlines that constitutional rules have an imperative action for execution of collision rules. Specifically, international treaties and other obligatory international acts not only cannot define powers of public authorities’ servants that take part in criminal procedure but also cannot establish method of acting for them. It is unconstitutional and completely impossible in the legal system of Ukraine. The authors give overview of the relationship between international law and domestic law of Ukraine. The article introduces the concept according to which international law can define only “a way of criminal procedure being procedured” and only if it is in a form of international treaty consented as obligatory by the parliament of Ukraine. The authors examined a position of international treaties and acts of international treaties’ interpretation (especially practice of European Court on Human Rights) in hierarchy of the system of sources of criminal procedural law of Ukraine. The article emphasizes the role of unwritten and “soft” international law, customs in international law and international agreements as possible non-binding sources in area of criminal procedure of Ukraine. The results of this research fills up some gaps in the national doctrine on domestic legal system and will be useful for appropriate enforcement of criminal procedural rules of Ukraine. <strong>Аннотация</strong> В статье исследуется специфика взаимодействия международного права в его разнообразии с уголовным процессуальным правом Украины. Подробно рассмотрены принципы функционирования коллизионных норм, которыми определяются взаимоотношения между системами международного и уголовного процессуального права; влияние конституционных предписаний на применение последних. Сделаны выводы относительно иерархического места международных договоров, актов толкования международных договоров (в т.ч. практики ЕСПЧ), неписаного и "мягкого" международного права, международных обычаев и договоренностей в системе источников уголовного процессуального права.
18
Луцька, Г. В. "ПРИНЦИПИ ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ПРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 565–72. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.63.
Full textAbstract:
В статті описуються юридичні наслідки тимчасової окупації частини території України та створені перешкоди в охороні і захисті цивільних прав громадян на цих територіях. Обґрунтовується важливість судової форми охорони і захисту цивільних прав та труднощі в її використанні жителя- ми тимчасово окупованих територій у зв’язку із припиненням діяльності органів влади України на зазначених територіях. Вивчається законодавче регулювання застосування різних видів штучного інтелекту у правосудді України. Проаналізовано норми Хартії щодо використання штучного інте- лекту у судовій системі та її середовищі. Вказується, що цей міжнародний документ закріпив такі принципи використання штучного інтелекту, які маю дотримуватися розробники та користувачі різними проявами штучно- го інтелекту в цивільному процесі в Україні: принцип дотримання основних прав людини при використанні штучного інтелекту; принцип недискриміна- ції, а саме запобігання розвитку будь-якої дискримінації між окремими осо- бами чи групами осіб; принцип якості та безпеки, який стосується обробки судових рішень і даних у безпечному технологічному середовищі; принцип «під контролем користувача» (under user control); принцип прозорості, неу- передженості та справедливості; дотримання міжнародного досвіду вико- ристання штучного інтелекту в правосудді. Доведено, що розроблення та використання різних проявів штучного інтелекту у цивільному процесі (на- приклад, існування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної систе- ми, пілотного проекту Електронний суд тощо), зокрема і в частині охорони та захисту прав громадян України, які мешкають в АР Крим чи на окупа- ційній території в Донецькій і Луганській областях, можливе лише за ряду умов. Такими умовами є: дотримання принципу верховенства права, осно- воположних прав і свобод людини і громадянина, визначених в міжнародних договорах України, Конституції України, а також цінностей (в тому числі і моральних), які слідують із норм Конституції України чи звичаїв і традицій України, а також забезпечення відповідальності при використанні таких технологій (охорона персональних даних, недопущення втручання в приват- не життя людини, дотримання таємниці тощо), надійність і безпечність використання штучного інтелекту та прогнозування ризиків його викори- стання на тимчасово окупованих територіях України. Обґрунтовується висновок, що подальший розвиток вже існуючих інформаційних технології у сфері правосуддя, зокрема, в частині охорони та захисту прав громадян України, які мешкають в АР Крим чи на окупаційній території в Донецькій і Луганській областях, можливий у напрямку розробок та запровадження чат-ботів, які б надавали юридичні консультації у сфері цивільного право- суддя зазначеним громадянам України.
19
Щокін, Ю. "Роль міжнародно-правових звичаїв у формуванні імперативних норм міжнародного права". Вісник Академії правових наук України, № 1 (2007): 242–51.
Find full text
20
Костюк, Н. П., та I. П. Бахновська. "ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО СТАТУСУ КОМБАТАНТІВ ТА НАЙМАНЦІВ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 100 (2022): 126–36. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.100.126-136.
Full textAbstract:
У статті досліджено правовий статус комбатантів відповідно до норм національного законодавства України і норм міжнародного права. Розмежовано поняття «найманець» і «комбатант». Здійснено порівняльну характеристику законодавства України, міжнародного гуманітарного права щодо запровадження відповідальності за найманство. Наголошено на обов’язковості імплементації норм міжнародного права національне законодавство країн, які ратифікували Женевські конвенції 1949 року. Досліджено національне законодавство, яке закріплює право іноземних громадян та осіб без громадянства укладати контракт зі Збройними Силами України. Указано на вимоги, які встановлено для іноземних громадян та осіб без громадянства, які проходять службу в Інтернаціональному легіоні територіальної оборони України. Визначено, що комбатантами є особи, які воюють під відповідальним командуванням, мають емблеми род військ і служб Збройних Сил, підпорядковуються державі, на стороні якої воюють і несуть перед нею відповідальність, відкрито носять зброю і дотримуються законів і звичаїв війни. Указано, що особливої актуальності у зв’язку з агресивною війною, розв’язаною на території України набувають питання щодо забезпечення дотримання правил ведення війни. Зазначено, що Кримінальний кодекс України містить заохочувальну норму, яка вказує, що звільняються від кримінальної відповідальності, особа, яка брала участь у збройному конфлікті, воєнних або насильницьких діях, якщо вона добровільно до моменту притягнення до кримінальної відповідальності припинила участь у збройному конфлікті, воєнних діях, насильницьких діях та повідомила про це або в інший спосіб сприяла розкриттю злочинів. Це можливість найманцям, які не вчиняли вбивства та інших злочинів, уникнути кримінальної відповідальності добровільно, склавши зброю. Для цього є спеціально створені телефони Служби Безпеки України
21
Мамедов, Гюндуз, та Віталій Хекало. "Міжнародно-правове регулювання поняття бойового імунітету та його застосування в умовах збройного конфлікту в Україні". Міжнародний науковий журнал «Military Science» 2, № 4 (2025): 188–205. https://doi.org/10.62524/msj.2024.2.4.16.
Full textAbstract:
У статті йдеться про міжнародно-правове регулювання поняття бойового імунітету та його застосування в умовах збройного конфлікту з російською федерацією, який триває з 2014 року. Актуальність публікації зумовлено необхідністю дотримання норм міжнародного гуманітарного права та функціонування належної й ефективної системи відповідальності за порушення законів і звичаїв війни. Основними методами досліджень є методи аналізу та синтезу, дедукції та індукції. Результатами статті є визначення напрямів подальшого зміцнення правової бази відповідно до міжнародних зобов’язань України. Матеріали статті можуть бути корисними командному складу сил оборони та безпеки України, помічникам командирів з правової роботи (юридичним радникам з міжнародного гуманітарного права), командирам і офіцерам структурних підрозділів військових частин та органів військового управління, а також науковцям і дослідникам у галузі міжнародного гуманітарного та кримінального права, розвитку оборонної сфери держави.
22
Погорельцева, Анна, та В. Нагнибіда. "ПРИНЦИПИ УНІДРУА". Юридичний вісник, № 3 (9 вересня 2021): 15–23. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2180.
Full textAbstract:
У статті досліджуються підстави застосування Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) як джерела застосовного матеріального права при вирішенні спорів у порядку міжнародного комерційного арбітражу. Аналізуються положення арбітражних регламентів та актуальна арбітражна й судова практика з цих питань. Обґрунтовано, що використовуване в тексті сучасних арбітражних законів формулювання «норми права» й дозволяє в таких випадках звертатись арбіт-рам до позанаціональних правових регуляторів на противагу національним правопорядкам. Визначено, що в розрізі допустимості вибору сторонами як застосовного до суті спору права позанаціональ- них джерел дискусія в арбітражному середовищі ведеться, насамперед, зважаючи на відмінності у формулюваннях в міжнародних документах та національних законах, частина з яких оперує лише терміном «право» (law), а інша - використовує поняття «норм права» (rulesoflaw), ґрунтуючись на тому, що в другому з варіантів немає прив’язки до певної правової системи
 Встановлено, що Принципи УНІДРУА як гнучкий правовий інструмент та яскравий приклад нормативного втілення в одному джерелі правил, що складають суть так званого «м’якого права» («softlaw»), може використовуватись сторонами та арбітрами як застосовне матеріальне право при вирішенні спору в порядку міжнародного комерційного арбітражу достатньо багатосторонньо. Вони охоплюють безпосереднє застосування при прямому виборі Принципів УНІДРУА з цією метою і слугують виявом «загальних принципів права», «lex mercatoria», «звичаїв міжнародної торгівлі», до яких відсилають сторони в арбітражному застереженні як до застосовного до суті спору права (норм права), а також будуть корисними за відсутності вибору матеріального права як такого чи виявляться в ролі загальновизнаної інтерпретації поширених у практиці міжнародного комерційного обороту принципів і правил за їх субсидіар- ного застосування тощо.
23
Перепьолкін, С. М. "МИТНЕ ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, № 95 (2021): 38–48. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.38-48.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню історії становлення митного права Європейського Союзу, з’ясуванню його сучасного стану та визначенню перспектив подальшого розвитку. Історію становлення митного права Європейського Союзу запропоновано вивчати з дати набуття чинності Договору про заснування Європейського економічного співтовариства від 25 березня 1957 р. до сьогодні, розділивши на три етапи. Доведено, що митне право Європейського Союзу продовжує розвиватися й надалі. Серед можливих напрямів його подальшого розвитку виокремлено таке: приведення у відповідність до звичаєвих і договірних норм міжнародного митного права, розробка єдиного переліку правопорушень у митній сфері та єдиної системи санкцій за їх вчинення тощо.
24
Галіахметов, І. А., та В. Г. Чорна. "НОВИЙ LEX MERCATORIA ТА СУЧАСНА МОДЕРНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО ПРАВА". Kyiv Law Journal, № 1 (11 квітня 2024): 286–93. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2024.1.40.
Full textAbstract:
Анотація. На сторінках наукової статті автори розглядають сучасну еволюцію міжнародного комерційного права як «третьої» правової системи, яка є життєво важливим засобом для вирішення проблем глобалізації світової економіки та міжнародної торгівлі. Зазначається, що lex mercatoria концептуалізується як правова система, що існує паралельно з правом і конкурує з ним у плані регулювання транскордонних приватноправових відносин. Lex mercatoria часто постає своєрідним символом sui generis, який гарантує особливий, автономний режим самоорганізації транскордонної торгівлі, тоді як історичні корені цього явища ще потребують логічного доведення і все частіше ставляться під сумнів дослідниками. Lex communitas, будучи сучасною реінкарнацією середньовічного lex mercatoria, породжується професійними спільнотами і поширюється в логістиці мережевої методології далеко за межі транскордонної торгівлі, інтегруючи численні регуляторні недержавні режими, сформовані в різних сферах транскордонних приватноправових відносин. Приналежність до того чи іншого економічного співтовариства у межах внутрішнього ринку ЄС служить підставою для застосування ще додатково норм EU acquis communautaire (acquis). Lex mercatoria XXI століття створюється на основі судового прецеденту в рамках системи Міжнародного комерційного арбітражу, що дозволяє деяким вченим говорити про формування «загального арбітражного права» (англ. arbitral common law). На думку авторів, генезис lex mercatoria свідчить про трансформацію середньовічного lex mercatoria як сукупності стихійно сформованих звичаєвих принципів і норм спрощеного врегулювання торговельних спорів у сучасну lex mercatoria як квазіавтономну регуляторну інституційно-правову систему, як правило, цілеспрямовано створену професійними спільнотами недержавних суб’єктів комерційної діяльності для регулювання транскордонних приватноправових відносин під назвою «міжнародне комерційне право».
25
Yakubovska, N. O. "INTERNATIONAL DEVELOPMENT COOPERATION — MORAL DUTY OR LEGAL OBLIGATION?" Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 12 (May 6, 2019): 273–82. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v12i0.234.
Full textAbstract:
The article finds the answer to the question whether under international law states are obliged to cooperate in development. The analysis of the texts of relevant multilateral treaties and state«s practice has confirmed that states obligation to cooperate in the development stems from the UN Charter, the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights, the Convention on the Rights of the Child, the Convention on the Rights of Persons with Disabilities, as well as customary international law. It was concluded that the provisions of the relevant international legal instruments are of a general nature and do not define precisely states« duties in the field of development cooperation.
 
 Статтю присвячено пошуку відповіді на питання, чи зобов'язані держави згідно з міжнародним правом співробітничати в цілях розвитку. У статті проведений аналіз текстів відповідних багатосторонніх міжнародних договорів і практики держав. Підтверджено, що обов'язок держав співробітничати в цілях розвитку випливає зі Статуту ООН, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції' про права дитини, Конвенції' про права інвалідів, а також звичаєвих норм міжнародного права. Зроблено висновок, що положення відповідних міжнародно-правових актів носять загальний характер і не визначають конкретні обов'язки держав у сфері співробітництва в цілях розвитку.
26
Письменна, Олена. "ПОРУШЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ПІД ЧАС ЗБРОЙНОЇ АГРКСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ: ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ". Modern engineering and innovative technologies, № 20-03 (30 квітня 2022): 48–53. http://dx.doi.org/10.30890/2567-5273.2022-20-03-025.
Full textAbstract:
У статті наводяться норми міжнародного права які порушила Російська Федераця розпочавши збройну агресію проти України, чим самим порушила норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, фундаментальні цінності міжнародного прав
27
Зозуля, І.В., та О.І. Довгань. "Грубість і серйозність порушень норм міжнародного гуманітарного права як ознак воєнних злочинів". Форум Права 78, № 1 (2024): 131–39. https://doi.org/10.5281/zenodo.10870787.
Full textAbstract:
<strong>Постановка проблеми. </strong>Існує значна кількість підходів до класифікації та оцінки воєнних злочинів, що ускладнює розробку єдиних критеріїв і стандартів. Особливо актуальним є питання визначення грубості та серйозності порушень норм міжнародного гуманітарного права як ознак воєнних злочинів. Проблема полягає у неоднозначності визначень цих понять і встановленні критеріїв для оцінки важливості і ступеня небезпеки таких порушень. Грубість і серйозність порушень є основними ознаками воєнних злочинів, що визначаються як особливо тяжкі порушення міжнародних правових норм під час збройних конфліктів. Визначення та класифікація цих порушень є необхідними для забезпечення правосуддя та відповідальності винних осіб. <strong>метою</strong> статті є висвітлення поняття грубості та серйозності порушень норм міжнародного гуманітарного права як ознак воєнних злочинів для їх ідентифікації, уточнення термінології та класифікації, підвищення розуміння сутності цих злочинів і розвитку об'єктивних критеріїв їх оцінки. Використані <strong>методи: </strong>аналізу та синтезу для розгляду різних аспектів грубості та серйозності порушень норм міжнародного гуманітарного права, їх узагальнення та синтезу інформації для формулювання висновків; системний – для вивчення воєнних злочинів як складових частин міжнародного гуманітарного права, їх місця та ролі у системі міжнародного права; догматичний – для аналізу правових норм і документів міжнародного гуманітарного права, які визначають грубість і серйозність воєнних злочинів. <strong>Результати.</strong> Показано, що через різні підходи до визначення понять грубості та серйозності порушень норм міжнародного гуманітарного права не всі науковці розглядають їх повною мірою як ознаки воєнних злочинів, а також пов'язані з ними елементи складів злочинів. Встановлено, що визначення та класифікація воєнних злочинів базуються на нормах міжнародних документів, таких як Женевські конвенції, та рішеннях міжнародних судів. Основними ознаками воєнних злочинів є грубі порушення Женевських конвенцій, особливо статті 3, яка захищає осіб, що не беруть участі у бойових діях, а також серйозні порушення законів і звичаїв, що діють у міжнародних і неміжнародних збройних конфліктах. Запропоновано грубість і серйозність порушень норм міжнародного гуманітарного права як ознак воєнних злочинів у їх класифікації за Статутом Міжнародного кримінального суду вважати базовими ознаками через їх ключову роль у визначенні тяжкості таких правопорушень під час збройних конфліктів. Ці ознаки допомагають чітко відрізняти воєнні злочини від інших видів правопорушень, забезпечуючи більш точну і справедливу юридичну оцінку дій та відповідальність винних. <strong>Висновки. </strong>Поняття "грубі" та "серйозні порушення норм міжнародного гуманітарного права як ознак воєнних злочинів" мають різні правові значення, що залежать від контексту та конкретних обставин. Вони використовуються для класифікації воєнних злочинів і встановлення відповідальності за їх скоєння, сприяючи розвитку об'єктивних критеріїв для оцінки цих злочинів і вдосконаленню юридичної практики в міжнародному гуманітарному праві. Поняття "грубі порушення [законів і звичаїв]", у контексті міжнародного гуманітарного права, отримує конкретизацію через умовність та зв'язок із "серйозними порушеннями законів і звичаїв". Воно охоплює напади на цивільних осіб та об'єкти, використання незаконного насильства, зловживання цивільним населенням, і використання заборонених засобів війни. У порівнянні, "серйозні порушення законів і звичаїв" можуть включати менш тяжкі вчинки, такі як расова чи релігійна ворожнеча або неправомірне використання сили без законних підстав. <strong>Problem statement.</strong> There are numerous approaches to the classification and assessment of war crimes, complicating the development of unified criteria and standards. The issue of defining the gravity and seriousness of violations of international humanitarian law as characteristics of war crimes is particularly relevant. The problem lies in the ambiguity of these definitions and the establishment of criteria for assessing the importance and degree of danger of such violations. Gravity and seriousness are primary characteristics of war crimes, identified as particularly severe violations of international legal norms during armed conflicts. The definition and classification of these violations are necessary to ensure justice and accountability of the perpetrators. The <strong>purpose</strong> of this article is to elucidate the concepts of gravity and seriousness of violations of international humanitarian law as characteristics of war crimes for their identification, clarification of terminology, and classification, enhancing the understanding of the nature of these crimes, and developing objective criteria for their assessment. <strong>Methods.</strong> Analysis and synthesis methods were employed to consider various aspects of the gravity and seriousness of violations of international humanitarian law, generalize and synthesize information for formulating conclusions; a systematic method was used to study war crimes as components of international humanitarian law, their place, and role in the system of international law; and the dogmatic method was utilized to analyze legal norms and documents of international humanitarian law that define the gravity and seriousness of war crimes. <strong>Results.</strong> It has been shown that due to different approaches to defining the concepts of gravity and seriousness of violations of international humanitarian law, not all scholars fully consider them as characteristics of war crimes, as well as the related elements of crime compositions. It has been established that the definition and classification of war crimes are based on the norms of international documents, such as the Geneva Conventions, and the decisions of international courts. The primary characteristics of war crimes include serious violations of the Geneva Conventions, particularly Article 3, which protects individuals not taking part in hostilities, as well as serious violations of the laws and customs applicable in international and non-international armed conflicts. It is proposed to consider the gravity and seriousness of violations of international humanitarian law as characteristics of war crimes in their classification according to the Statute of the International Criminal Court as basic characteristics due to their key role in determining the severity of such offenses during armed conflicts. These characteristics help to clearly distinguish war crimes from other types of offenses, ensuring a more precise and fair legal assessment of actions and the accountability of the perpetrators. <strong>Conclusions.</strong> The concepts of "grave" and "serious violations of international humanitarian law as characteristics of war crimes" have different legal meanings depending on the context and specific circumstances. They are used for the classification of war crimes and the establishment of responsibility for their commission, contributing to the development of objective criteria for evaluating these crimes and improving legal practice in international humanitarian law. The concept of "grave violations [of laws and customs]" in the context of international humanitarian law is specified through its conditionality and connection with "serious violations of laws and customs." It encompasses attacks on civilians and civilian objects, the use of unlawful violence, abuse of civilians, and the use of prohibited means of warfare. In comparison, "serious violations of laws and customs" may include less severe acts such as racial or religious hatred or the unlawful use of force without legal grounds.
28
Тична, Б. "Сучасні норми міжнародного гуманітарного права в збройних конфліктах". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського 1 (21 січня 2025): 40–46. https://doi.org/10.33099/2304-2745/2024-3-82/40-46.
Full textAbstract:
У статті досліджується сучасне міжнародне гуманітарне право та його адаптація до умов сучасних збройних конфліктів. Вивчаються основні принципи та джерела міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевські конвенції та їхні Додаткові протоколи, які встановлюють правові норми та принципи для захисту осіб, які не беруть участь у бойових діях або припинили свою участь у них. Особлива увага приділяється ефективності та дієвості норм міжнародного гуманітарного права в умовах нових форм ведення бойових дій, таких як “гібридні війни”. Проведено аналіз основних викликів, з якими стикається міжнародне гуманітарне право у сучасних умовах, та проблеми дотримання його норм. Розглянуто порушення міжнародного гуманітарного права в умовах російської агресії проти України, підкреслено необхідність подальшої кодифікації міжнародного звичаєвого права для адекватного реагування на ці виклики. Обґрунтована важливість забезпечення максимально можливого захисту всіх осіб, які не беруть участь у бойових діях або припинили свою участь у них, включаючи захоплених у полон, тих, що добровільно відмовилися, хворих або поранених. Акцентовано на вдосконаленні правової системи та впровадження нових правових заходів для посилення захисту жертв збройних конфліктів. Запропоновано рекомендації щодо підвищення ефективності міжнародного гуманітарного права та посилення відповідальності за його порушення.
29
Татаренко, І. В., та Л. В. Котова. "КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОРМ РИМСЬКОГО СТАТУТУ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 48 (25 грудня 2024): 236–48. https://doi.org/10.33216/2218-5461/2024-48-2-236-248.
Full textAbstract:
Стаття присвячена комплексному аналізу поняття та ознак категорії «воєнні злочини» тавизначенню особливостей притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини в Україні вумовах імплементації норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). З огляду назростання кількості воєнних злочинів, скоєних під час російсько-української війни, питання ефективногопереслідування винних стає надзвичайно актуальним для правової системи України. Основна метастатті полягає в дослідженні механізмів притягнення до відповідальності осіб, причетних до такихзлочинів, через призму міжнародних стандартів, закріплених у Римському статуті. У роботірозглядаються основні виклики, з якими стикається Україна в процесі імплементації цих норм, зокремапроблеми законодавчого регулювання та прогалини у національному законодавстві. Автори акцентуютьувагу на тому, що хоча Україна не є повноправним учасником Римського статуту, вона визналаюрисдикцію МКС щодо злочинів, скоєних на її території, що створює підґрунтя для притягнення виннихдо міжнародної кримінальної відповідальності. Увага приділяється також аналізу наявних проблем,пов’язаних з гармонізацією національної правової системи з міжнародними стандартами у сферікримінальної відповідальності за воєнні злочини. Особливо підкреслюються труднощі в доказуванні такихзлочинів, а також у координації зусиль між національними органами влади та міжнароднимиорганізаціями. Важливим аспектом дослідження є виявлення юридичних перешкод, що заважаютьефективному переслідуванню воєнних злочинців, зокрема тих, які беруть участь у військових діях натериторії України.Стаття також містить пропозиції щодо вдосконалення правової бази України, з метоюпідвищення її здатності забезпечити справедливість і невідворотність покарання за воєнні злочини.Окремо наголошується на необхідності внесення змін до Кримінального кодексу України з урахуваннямположень Римського статуту, що дозволить більш ефективно застосовувати національні таміжнародні механізми кримінальної відповідальності.У цілому дослідження спрямоване на виявлення шляхів вдосконалення національного законодавствау сфері притягнення до відповідальності за воєнні злочини та забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України у галузі міжнародного кримінального права. Ключові слова: воєнні злочини, елементи злочинів, імплементація, міжнародне кримінальне право, Міжнародний кримінальний суд (МКС), кримінальна відповідальність, переслідування воєнних злочинців, порушення законів та звичаїв війни, Римський статут.
30
Лепіш, Наталія, та Іванна Проць. "ВПЛИВ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ НА КОНСТИТУЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В ДЕРЖАВАХ-ЧЛЕНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 285–89. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-60.
Full textAbstract:
В сучасних умовах глобалізації прослідковуємо посилення інтеграції між державами у різних сферах, у тому числі й у правовій, що супроводжується зростанням ролі міжнародного права та його все більш тісному взаємозв’язку з національними галузями права, а найбільше – з конституційним правом. Взаємовплив конституційного і міжнародного права, але не єдиним джерелом котрого являється міжнародний договір, що зумовлює необхідність дослідити питання щодо форм конституціоналізації міжнародно-правових актів, набуття окремими з них статусу джерел конституційного права. Прослідковується значна активна розробка правового статусу такого джерела міжнародного права, як імперативні норми Проте крім того в сучасних умовах бачимо формування за допомогою міжнародно-правових інструментів першого позадержавного наднаціонального конституційного права – права ЄС, що є проявом тісного зв’язку та взаємодії конституційного та міжнародного права, формування права ЄС хоч і на основі міжнародного права.
31
РУСНАК, Юрій, та Тетяна ФЕДЧУК. "РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОТРИМАННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ (2014–2024)". Воєнно-історичний вісник 55, № 1 (2025): 15–25. https://doi.org/10.33099/2707-1383-2025-55-1-15-25.
Full textAbstract:
Стаття є дослідженням забезпечення дотримання норм міжнародного гуманітарного права військовослужбовцями Збройних Сил України, а також правової оцінки відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права. Зокрема, в статті розкрито поняття та сутність міжнародного гуманітарного права, виокремлено його основні завдання. Також автори проаналізували законодавчу базу України, зокрема нормативно-правові акти, що містять норми міжнародного гуманітарного права. Крім того, проаналізовано зміни і доповнення до законодавчої бази України в умовах проведення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на Сході України, а також в умовах широкомасштабного вторгнення російської федерації у лютому 2022 року. Автори надали рекомендації щодо удосконалення законодавства у контексті забезпечення дотримання норм міжнародного гуманітарного права в умовах триваючої агресії російської федерації.
32
Пасечник, Олена Владиславівна. "СТАТИКА ТА ДИНАМІЗМ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В АСПЕКТІ СИСТЕМИ ДЖЕРЕЛ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА". New Ukrainian Law, № 3 (31 серпня 2023): 96–105. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2023.3.14.
Full textAbstract:
У практиці міжнародних відносин спостерігається розширення системи джерел сучасного міжнародного права. Дослідження цих джерел є необхідним для розуміння основ міжнародного права, вирішення конкретних міжнародних проблем та підвищення ефективності міжнародної співпраці. Доведено неефективність традиційного підходу до визначення системи джерел міжнародного права, закріпленої статтею 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. З’ясовано сутність міжнародного договору, міжнародного звичаю та загальних принципів як джерел міжнародного права, питання їх ієрархії та пріоритетності. Обґрунтовано, що судові рішення здійснюють трансформаційну роль у міжнародній правотворчості. Натомість правова доктрина не є джерелом міжнародного права, будучи засобом для визначення правових норм. Аргументується необхідність застосування односторонніх актів держав та актів м’якого права як джерел сучасного міжнародного права. Окреслено концепцію до розуміння джерела сучасного міжнародного права як будь-якого документа, процесу або практики, які створюють, встановлюють або втілюють правові норми та принципи, що регулюють взаємодію між державами, міжнародні відносини та діяльність міжнародних організацій. Ці джерела можуть бути як формальними (тобто законами, договорами, рішеннями міжнародних органів тощо), так і неформальними (наприклад, звичаї, прецеденти, експертні оцінки, рекомендації тощо). Визначено ознаки джерел сучасного міжнародного права: різноманітність; загальність; варіативність; здатність до взаємодії; суспільна цінність та обов’язковість. Наводяться аргументи щодо розуміння багатовекторності сучасної системи джерел міжнародного права, що включає різні за юридичною силою джерела, пов’язані між собою механізмами впливу, проте об’єднані спільною метою – віддзеркалити концепт сучасного суспільства.
33
Галабурда, Н. А. "Імплементація міжнародних кримінально-процесуальних норм як форма впливу міжнародного права на національне право". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (12 серпня 2020): 42–48. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1823.
Full textAbstract:
У статті досліджуються особливості імплементації міжнародних кримінально-процесуальних та кримінально-правових норм як форми впливу міжнародного права на національне право. Аналізуються основні доктринальні підходи вчених до визначення поняття «імплементація» і відмежування його від інших подібних понять. Виявляється специфіка впливу правових норм міжнародних конвенцій на правові норми кримінального права окремих держав.
 Можна зробити висновок, що основною метою реалізації як кримінального процесуального, так і міжнародного кримінального права як форми впливу міжнародного права на національне право є зміна чинного законодавства для виконання міжнародних зобов'язань з урахуванням кримінально-правової системи, структури чинного галузевого законодавства, законодавчої техніки.
 Це дозволяє законодавцю реалізувати положення міжнародної угоди та покращити якість законодавства, а положення міжнародного кримінального права є поштовхом, який ініціює перегляд національного законодавства у випадках, коли це прямо передбачено в тексті міжнародної угоди або вимагається законом. На ефективність реалізації безпосередньо впливає якість національного законодавства, а також вибір законодавцем методів реалізації: прийому, адаптації, трансформації та направлення.
 Незважаючи на різні доктринальні підходи до визначення поняття «імплементація», найбільш точним слід вважати визначення національної правової імплементації як процесу, що передбачає реалізацію міжнародного кримінального права в державі у сфері внутрішнього права з його допомогою та зі встановленим порядком; юридична діяльність державних органів, спрямована на фактичне виконання міжнародних зобов'язань, взятих на себе державою. Підтримую думку А.Л. Лучиніна про те, що поняття «реалізація» не є синонімом поняття «виконання», оскільки реалізація - це процес, а виконання - можливий результат цього процесу.
 Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також інші міжнародні договори, норми яких стосуються самореалізації, безпосередньо застосовуються, вони не потребують прийняття внутрішнього законодавства для їх реалізації. Зазвичай у конституціях держав містяться положення, які є прикладом загального довідкового правила, що дозволяють застосовувати міжнародні угоди, обов'язкові для держави, належним чином ратифіковані та опубліковані, або загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, або визначають місце міжнародного права в межах правової системи конкретної держави.
34
Окопник, О. М. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЩОДО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ СУБ’ЄКТОМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 1, № 97 (2022): 23–30. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.97.23-30.
Full textAbstract:
Питання щодо чіткого окреслення кола суб’єктів міжнародного права було й залишається актуальним та надважливим у міжнародно-правовій доктрині. Однією з головних для теоретиків є проблема відношення фізичної особи до кола таких суб’єктів, а зі стрімким розвитком міжнародно-правової практики доречніше було б ставити питання про те, у якій ролі та з якими застереженнями особа буде розглядатися як суб’єкт міжнародного права. У статті проведено аналіз проблем щодо особливостей визнання фізичної особи як суб’єкта міжнародного права. З даного питання розглянуто різні точки зору вчених, як національних, так і закордонних. У доктрині міжнародного права існують різні підходи з приводу визначення кола суб’єктів міжнародного права. Наведене обумовлено, насамперед, відсутністю єдиного розуміння сутності суб’єктів міжнародного права та ознак, які їм притаманні. Питання про міжнародну правосуб’єктність фізичної особи (індивіда) у міжнародно-правовій літературі і дотепер є предметом гострих дискусій, оскільки міжнародно-правові акти, тобто узгоджені державами обов’язкові міжнародні документи, у яких фізична особа визнавалась би суб’єктом міжнародного права, відсутні. Сьогодні міжнародне право вже не є виключно таким, що регулює міждержавні відносини, а державний суверенітет не характеризується непорушністю. Загальновідомо, що міжнародне право регулює відносини також за участю юридичних, фізичних осіб, безпосередньо наділяючи їх правами і обов’язками, які є міжнародно-правовими за своєю природою. Доктрина міжнародного права визнає спеціальну правосуб’єктність фізичної особи як здатність бути учасником певного кола правовідносин у межах окремої галузі міжнародного права, незважаючи на те що фізичні особи ще не володіють здатністю створювати норми міжнародного права. Отже, усі суб’єкти міжнародного права апріорі не можуть бути рівними між собою в частині своїх прав і обов’язків – з точки зору правосуб’єктності суб’єкти володіють різним обсягом міжнародно-правових зобов’язань.
 
35
Alieksieiev, S. O. "Імплементація норм міжнародного права як конституційно-правовий засіб взаємодії міжнародного та національного конституційного права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 60–74. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.07.
Full textAbstract:
В умовах правової глобалізації активізуються процеси взаємодії та взаємовпливу національного конституційного права держав і міжнародного публічного права, результатом чого виступає формування та прояв стійкої тенденції конституціоналізації міжнародного публічного права і інтернаціоналізації конституційного правопорядку держав. Єдиним засобом взаємодії норм цих двох самостійних та автономних правових систем є запозичення норм міжнародного права національними правовими системами держав через механізм імплементації, коли норми міжнародного права входять до національної системи законодавства, отримуючи статус його норм.
 Метою статі виступає дослідження імплементації норм міжнародного права як конституційно-правового засобу взаємодії міжнародного та національного конституційного права.
 Наукова новизна. У статті розкрита роль і значення феноменології імплементації як міжнародного та конституційно-правового інституту, стратегії державного управління, державної політики, технологічного засобу у вузькому розумінні (прийом юридичної техніки) та технологічного засобу в широкому розумінні (як технології поведінки держави).
 Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, можна охарактеризувати імплементацію норм міжнародного права в норми національного права як феноменологічне явище, що може бути визначене наступним чином: імплементація – це а) правовий інститут міжнародного публічного і національного конституційного права, що складається із сукупності міжнародних і національних конституційних норм, які регламентують і регулюють відповідні правила поведінки, що виникають в процесі виконання державами своїх міжнародно-правових зобов’язань, узятих ними в рамках підписаних міжнародних договорів, з метою їх виконання в рамках національного законодавства на своїх теренах; б) це стратегія державного управління, яка запозичена із однієї з найважливіших галузей міжнародного публічного права – права міжнародних договорів, з метою реалізації міжнародно-правової позиції держави по найважливішим питанням зовнішніх та внутрішніх відносин та розвитку у її внутрішньо політичній діяльності через здійснення відповідних організаційних, нормативних та процесуально-процедурних заходів, що здійснюються уповноваженими органами державної влади та державного управління в межах їх компетенційних повноважень; в) державна політика, що може бути визначена як сукупність телеологічно спрямованих дій відповідних уповноважених органів держави, передбачених конституційним законодавством, здійснюваних у відповідних організаційних та процесуально-процедурних формах, метою яких є досягнення відповідного соціального результату з питань взаємного співробітництва держав, що володіє відповідним соціальним ефектом, завдяки реалізації договірних домовленостей з державами-членами міжнародної універсальної чи регіональної спільноти; г) технологічний спосіб (у вузькому розумінні), що містить в собі відповідні діяльнісно-поведінкові та функціонально-інструментальні настанови-предикати, входить до арсеналу юридичної техніки з обслуговування, супроводження та забезпечення реалізації настанов демократичної правової державності, завдяки якому можуть бути здійсненими в практичній діяльності держави її міжнародно-правові зобов’язання за міжнародними договорами; ґ) технологія поведінки держави (у широкому розумінні), завдяки якій реалізується її облігаторно-діяльнісна програма дій на міжнародній арені, що повинні знайти своє відповідне відображення та реалізацію всередині держави у діяльності її органів, посадових та службових осіб, а також всіх інших суб’єктів національного конституційного права.
36
Жаровська, І. М. "ПРОБЛЕМИ ТА НЕДОЛІКИ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 12 (27 січня 2023): 13–17. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2022-12-02.
Full textAbstract:
В статті аналізуються питання реалізації норм міжнародного гуманітарного права як права ведення збройних конфліктів. Особливу увагу присвячено проблемним аспектам міжнародного гуманітарного права та тенденціям новітніх необхідних змін. Констатовано суттєве значення наукової доктрини, котра покликана визначити існуючі недоліки правового регулювання норм права та вказати на майбутні необхідні тенденції розвитку. Мотивовано, що трансформація соціальної, політичної та економічної реальності зумовлюють потребу систематичного перегляду та оновлення правового регулювання права війни. Виокремлено комплекс проблем, що супроводжують норми міжнародного гуманітарного права на сучасному етапі розвитку нормативної системи: проблеми реалізації принципу пропорційності; проблеми неефективності норм міжнародного гуманітарного права; наявність відносин військового характеру, що не врегульовані нормами права; прогалини у правовому регулюванні, у зв’язку з модернізацію та новітністю деяких соціальних явищ. Аргументовано, що причини невдачі МГП полягають не в тому, що правил недостатньо, а в тому, що механізми реалізації іноді виявляються дефектними за своєю суттю, а найчастіше неефективними через різні теоретичні та практичні проблеми. Використано комплексну методологію, особливо репрезентативною є авторське дослідження поведінки дітей на прикладі воєнних дій, що здійснюються Росією на території України у 2022 році.
37
Піскун, Іван, та Ірина Дуднік. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ПРИ ПРОВЕДЕННІ МІЖНАРОДНИХ ОПЕРАЦІЙ З ПІДТРИМАННЯ МИРУ ТА БЕЗПЕКИ". Scientific works of National Aviation University. Series: Law Journal "Air and Space Law" 1, № 62 (2022): 76–84. http://dx.doi.org/10.18372/2307-9061.62.16485.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у проведенні аналізу опублікованих документів і матеріалів щодо застосування норм міжнародного гуманітарного права при проведенні міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки, у виявленні проблем, які виникають під час застосування норм міжнародного гуманітарного права при проведенні сучасних міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки. Методи дослідження: основу методологічної бази дослідження склали метод аналізу та синтезу, а також порівняльний метод. Результати: у науковій статті розглянуто проблемні питання, які виникають під час участі миротворчого персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки, зокрема: компліментарність міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини під час проведення міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки; гуманітарна інтервенція та втручання миротворчих сил у внутрішні справи держави з метою захисту населення. Обговорення: в процесі дослідження вищезазначених проблемних питань було виділено проблему так званої колізії, яка виникає в процесі застосування обох галузей міжнародного права. Колізія, або ж протиріччя, виникають тоді, коли норми однієї із вищезазначених галузей міжнародного права суперечать іншій у процесі виникнення конкретної ситуації. Колізії в контексті застосовного права складаються насамперед з приводу відносин з охорони життя і здоров’я, волі, честі та гідності тощо. Під час аналізу вищезазначених питань було з’ясовано, що для їх уникнення користуються принципами римського права, зокрема практикою «lex specialis», коли спеціальний закон скасовує (витісняє) загальний закон відповідно до конкретної ситуації, що склалася.
38
Zhuravel, V. "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ЩОДО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦІВНИКІВ СУДОВОЇ СИСТЕМИ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 314–21. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.38.
Full textAbstract:
Правовий статус працівників судової системи може встановлюватися лише національним законодавством, оскільки від цього залежить на скільки незалежною буде діяльність суддів, чи справлятиметься держава із визначеним економічним навантаженням. Водночас, стан соціального захисту населення безпосередньо впливає на реалізацію соціальних та інших природних прав людини й громадянина в державі, а тому становить й міжнародний інтерес та захищається міжнародними інструментами. Також, варто зауважити, що соціальний захист населення та зокрема працівників судової системи є нерозривним від фінансового забезпечення, адже для надання соціальної допомоги, пенсійних виплат, підтримання закладів охорони здоров’я чи проведення інших заходів із запобігання чи захисту від соціальних ризиків необхідні кошти, коли економічні можливості держав є різними. На відміну від інших природних прав людини, соціальні права неможливо втілити лише завдяки їх декларуванню чи встановленню заборон, як, наприклад, заборони на катування. Наголошено, що європейські норми права щодо соціального захисту та забезпечення націлені на встановлення спільного для всіх учасників ЄС чи країн, що підписали певний міжнародний акт рівня соціального захисту населення, а також вирішення ситуацій подвійного соціального забезпечення. Європейські норми права схожі з міжнародними рівнем своєї загальності, однак мають більш обов’язковий характер. Зроблено висновок, що основі проведеного дослідження, можливо дійти висновку, що механізм міжнародного соціального захисту працівників судової системи досі є недостатньо розробленим та потребує удосконалення. Як норми права, так й міжнародні органи влади переважно є загальними, тобто не спеціалізуються на соціальних правах та їх захисту в контексті функціонування судової системи. Проблемним аспектом є й взаємодія міжнародного та національних механізмів, адже рішення міжнародних органів переважно є не обов’язковими, а міжнародні норми права впроваджуються лише частково, що зменшує ефективність їх дії. Водночас, механізм міжнародного правового регулювання соціального захисту працівників судової системи є менш впорядкованим та системним в порівнянні з національним, а отже складним для опрацювання та визначення міжнародних стандартів в даній сфері.
39
Мельничук, А. І. "РЕГЛАМЕНТАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КОМБАТАНТІВ У МІЖНАРОДНОМУ ГУМАНІТАРНОМУ ПРАВІ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е О Дідоренка, № 1 (6 вересня 2023): 153–64. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.101.153-164.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання регламентації кримінальної відповідальності комбатантів у міжнародному гуманітарному праві. Методологічною основою наукової роботи стали філософські, загальнонаукові концептуальні підходи, а також характерні для сучасної юридичної науки підходи і методи, відповідно до проблеми. У ході дослідження з’ясовано, що кримінальна відповідальність комбатантів закріплена як у конвенціях, так і в статутних документах, які в сукупності складають основу міжнародного гуманітарного права. Аналіз норм міжнародного гуманітарного права дав змогу встановити, що конвенційні норми містять заборони щодо вчинення дій-воєнних злочинів комбатантами в межах збройних конфліктів, недотримання яких визнається серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права. Індивідуальна відповідальність окреслюється через встановлення обмежувальних механізмів, спрямованих на захист осіб, які не беруть участі або припинили участь у збройних конфліктах, регламентацію ведення збройного конфлікту, обмеження насильства під час збройного конфлікту. Такі норми мають високий рівень узагальнення та не містять належного механізму притягнення до кримінальної відповідальності комбатантів, конкретних зобов’язань держав-учасників і механізмів контролю за їх виконанням, що потребує системної розробки, зокрема уточнення складу злочинів, визначення ступеня їх суспільної небезпеки тощо національним правом. З’ясовано, що принцип індивідуальної відповідальності комбатантів, як і юрисдикція стосовно воєнних злочинів, їх зміст міститься в статутах Міжнародних військових трибуналів та Міжнародного кримінального суду, на основі яких вони функціонують. Діяльність Трибуналів сприяла появі прецедентних рішень, які є ефективним правовим засобом реалізації міжнародного гуманітарного права в частині припинення його порушень, з огляду на визнані юридичні підстави кваліфікації певної поведінки, як міжнародне правопорушення, встановлені елементи міжнародних правопорушень, склади міжнародних злочинів тощо.
40
Мельничук, А. І. "Регламентація кримінальної відповідальності комбатантів у міжнародному гуманітарному праві". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 1, № 101 (2023): 152–64. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.101.152-164.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання регламентації кримінальної відповідальності комбатантів у міжнародному гуманітарному праві. Методологічною основою наукової роботи стали філософські, загальнонаукові концептуальні підходи, а також характерні для сучасної юридичної науки підходи і методи, відповідно до проблеми. У ході дослідження з’ясовано, що кримінальна відповідальність комбатантів закріплена як у конвенціях, так і в статутних документах, які в сукупності складають основу міжнародного гуманітарного права. Аналіз норм міжнародного гуманітарного права дав змогу встановити, що конвенційні норми містять заборони щодо вчинення дій-воєнних злочинів комбатантами в межах збройних конфліктів, недотримання яких визнається серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права. Індивідуальна відповідальність окреслюється через встановлення обмежувальних механізмів, спрямованих на захист осіб, які не беруть участі або припинили участь у збройних конфліктах, регламентацію ведення збройного конфлікту, обмеження насильства під час збройного конфлікту. Такі норми мають високий рівень узагальнення та не містять належного механізму притягнення до кримінальної відповідальності комбатантів, конкретних зобов’язань держав-учасників і механізмів контролю за їх виконанням, що потребує системної розробки, зокрема уточнення складу злочинів, визначення ступеня їх суспільної небезпеки тощо національним правом. З’ясовано, що принцип індивідуальної відповідальності комбатантів, як і юрисдикція стосовно воєнних злочинів, їх зміст міститься в статутах Міжнародних військових трибуналів та Міжнародного кримінального суду, на основі яких вони функціонують. Діяльність Трибуналів сприяла появі прецедентних рішень, які є ефективним правовим засобом реалізації міжнародного гуманітарного права в частині припинення його порушень, з огляду на визнані юридичні підстави кваліфікації певної поведінки, як міжнародне правопо-рушення, встановлені елементи міжнародних правопорушень, склади міжнародних злочинів тощо.
41
Alieksieiev, S. O. "Норми міжнародного права у правовій системі України: теоретичні підходи до визначення правового статусу". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 89–105. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.10.
Full textAbstract:
Метою цієї статті є вивчення теоретичних підходів до визначення правового статусу норм міжнародного права у правовій системі України.
 Наукова новизна полягає у системному дослідженні питань взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права, імплементації міжнародно-правових норм в Україні з огляду на посилення договірних засад сучасного міжнародного правопорядку, активізацію діяльності держав-членів міжнародного співтовариства щодо виконання своїх міжнародно-правових зобов’язань, а також виходячи з формування та прояву нової форми глобалізації – правової.
 Висновки.
 - гармонічно узгоджені нормативні приписи обох юридичних систем – міжнародного та внутрішнього права, є гарантією сумлінного дотримання державами своїх міжнародних зобов’язань. Феноменологія самого узгодження сприяє позитивному розвитку і вдосконаленню самих правових систем;
 - міжнародне право об’єктивно не змогло б здійснювати свою регулятивну функцію без наявності норм внутрішнього права, що фактично продовжують і втілюють його нормативні настанови в національному правовому просторі. Держава за допомогою ВП створює (повинна створювати) необхідні правові умови для забезпечення виконання міжнародних договорів;
 - взаємодія норм МП і ВП охоплює важливі конституційно-правові, інституційно-структурні і нормативно-технологічні аспекти існування норм МП в національній правовій системі, а саме: а) проголошення та законодавче закріплення принципу безумовного дотримання міжнародних договорів; б) правове супроводження і забезпечення виконання міжнародних договорів, включно з державною санкцією за невиконання договорів і невнесення до ВП змін та доповнень, необхідних для виконання зобов’язань за договорами;
 - міжнародному публічному праву для його існування та виконання своїх функцій необхідне ВП і його організаційні і нормативно-технологічні механізми здійснення нормативних приписів; водночас і ВП необхідне МП, яке встановлює нормативну основу для узгоджених дій різних держав у різних сферах, у тому числі для вирішення можливих колізій і суперечностей між правовими системами держав-членів міжнародного співтовариства, а також для зовнішньополітичної діяльності держав.
42
Федорова, Тетяна Сергіївна, та Владислав Юрійович Дронов. "ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ТА ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ". New Ukrainian Law, № 3 (31 серпня 2023): 41–46. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2023.3.6.
Full textAbstract:
У статті здійснено порівняльно-правовий аналіз реалізації міжнародних стандартів права на доступ до інформації та досліджено підходи до забезпечення права на доступ до інформації у різних країнах. З’ясовано, що питання доступу до публічної інформації має неабияку актуальність як для пересічних громадян, активістів, журналістів, так і для експертів у сфері міжнародного права. Однак, попри важливість забезпечення доступу до інформації, у різних країнах дане питання регулюється по-різному. Проаналізовано міжнародно-правові акти щодо доступу до правосуддя та підсумовано, що у системі міжнародного права можна виділити дві категорії правових норм: норми так званого м’якого права, що становлять норми рекомендаційного характеру, проте котрі за певних обставин можуть де-факто виступати джерелами права, з огляду на застосування принципу верховенства права, та норми обов’язкового характеру, що закріплені у відповідних міжнародних договорах. Зроблено висновок, що право на інформацію є одним із найважливіших здобутків суспільства на шляху до становлення демократичної держави. Право на доступ до інформації породжує зобов’язання насамперед для держави, для тих, хто замінює її при виконанні певних функцій, або для тих, хто здійснює адміністративне управління ресурсами. Що стосується доступу до інформації, якою володіє держава, то слід зазначити, що обов’язок держави надати запитувану інформацію розповсюджується на всі органи держави, а не лише на органи виконавчої влади. Водночас, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
43
Заставна, Ольга Петрівна. "ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА". Galician Studies Law Sciences, № 5 (21 червня 2024): 45–50. http://dx.doi.org/10.32782/galician_studies/law-2024-5-7.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретичні питання, особливості та специфічні риси правової системи Європейського Союзу, її роль та місце у системі міжнародного права. Аналізується політичний та економічний аспект впливу на функціонування правової системи Євросоюзу. Особливе місце приділяється аналізу, чи є правова система Європейського Союзу частиною міжнародної правової системи, чи більше підпадає під критерії внутрішнього права. Доведено, що Право Європейського Союзу є автономним правопорядком, незалежним від міжнародного права. Це не означає, що Європейський Союз не може бути стороною міжнародних договорів. Європейський Союз як міжнародна організація, що має індивідуальну правоздатність, має процесуальну правосуб’єктність, може підписувати міжнародні договори (ius tratatuum), володіє дипломатичним правом (ius legationis) – правом відсилання та прийняття дипломатичних представників третіх країн, а також правом вступу до міжнародних організацій. Метою зазначеної наукової статті є дослідження базових елементів права Європейського союзу, а також визначення його ролі в системі міжнародного права з метою формулювання науково обґрунтованих висновків та пропозицій. Автор приходить до висновку, що право Європейського Союзу та міжнародне право тісно взаємодіють між собою, із розширенням участі європейських інтеграційних організацій у міжнародно-правових відносинах зростає також і вплив міжнародного права на право ЄС. Базові принципи міжнародного права, норми ряду універсальних багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів та угод співтовариства стали складовою частиною системи права ЄС із поглибленням євроінтеграції, більш динамічним та складним стає рівень та форма взаємодії між нормами Європейського права та права Європейського Союзу.
44
МЕРЕЖКО, ОЛЕКСАНДР. "Міжнародно-правові аспекти принципу народовладдя". Право України, № 2019/11 (2019): 144. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-144.
Full textAbstract:
Принцип народовладдя має не тільки національно-правові, а й міжнародно-правові аспекти, оскільки в міжнародних відносинах держави є інструментом, за допомогою якого народи взаємодіють один з одним і воля народу виражається у міжнародних відносинах через державні органи. Опосередкований вплив на формування та функціонування міжнародного права можуть мати міжнародні неурядові організації. У міжнародному праві є норми, спрямовані на захист народів та їхнього існування. Мета статті – дослідити те, як принцип народовладдя втілюється у мінародноправові форми. Зокрема, дослідити роль принципу демократії у сфері міжнародного права, а також з’ясувати особливості проведення референдумів із точки зору норм і принципів міжнародного права. Хоча принцип народовладдя є принципом національного, а не міжнародного права, він стосується і міжнародного права. Цей принцип тісно пов’язаний з такими основними принципами міжнародного права, як принцип суверенної рівності держав, принцип рівноправ’я та самовизначення народів і націй, принцип невтручання держав у внутрішні справи одна одної, а також поваги до прав людини. Деякі мислителі намагаються концептуалізувати міжнародне право як право народів зі своїми принципами. Хоча сучасне міжнародне право безпосередньо не містить принципу народовладдя, однак воно є необхідною умовою і своєрідною гарантією ефективної реалізації принципу народовладдя у національному праві. Деякі автори, досліджуючи тенденції розвитку міжнародного права, говорять про процес демократизації міжнародного права, а також про поступове утвердження принципу демократії в системі міжнародного права. Принцип демократії є загальним принципом права, незважаючи на те, що його зміст і розуміння у різних державах може бути різним. Одним із головних інструментів прямої демократії є референдум, який співвідноситься з міжнародним правом у двох головних аспектах. По-перше, держави можуть проводити референдуми на своїй території стосовно певних питань, пов’язаних із міжнародною політикою та міжнародним правом. По-друге, у міжнародній практиці відомі референдуми (плебісцити), що проводяться під егідою міжнародних організацій з питань статусу певної території. Що стосується плебісциту, то він є одним зі старих інститутів міжнародного права, а також свідченням демократичних тенденцій у міжнародному праві. Плебісцит має подвійну правову природу: з одного боку, це – інститут національного права, а з другого – інститут міжнародного права. Однією з важливих тенденцій еволюції міжнародного права є те, що в ньому з’являються міжнародні документи “м’якого права”, які визначають загальні параметри проведення референдумів. Таким чином, принцип народовладдя хоч ще й не знайшов чіткого закріплення у міжнародному праві, утім, дедалі більше впливає на його розвиток, а інструменти прямої демократії формуються у межах міжнародного права.
45
ТИЩЕНКО, Юлія. "Міжнародний договір у регулюванні відносин колізійного права". Foreign trade: economics, finance, law 129, № 4 (2023): 62–72. http://dx.doi.org/10.31617/3.2023(129)06.
Full textAbstract:
Міжнародний договір є правовим інститутом міжнародного публічного права, проте необхідне дослідження особливостей його дії та застосування як джерела міжнародного приватного права. У сфері правового регулювання приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, спостерігається тенденція до гармонізації та уніфікації законодавств різних країн, особливо на рівні Європейського Союзу та подібних інтеграційних утворень. Основним інструментом у цих уніфікаційних процесах є міжнародний договір. Метою статті є зʼясування особливостей дії та застосування міжнародного договору як форми міжнародного приватного права, а також встановлення наслідків виходу з багатосторонніх міжнародних договорів для відносин, що є предметом цієї галузі. Методологічною основою дослідження обрано загальнонаукові та спеціальні методи, як‑от: системно-функціональний, метод дедукції, аналіз, порівняльно-правовий метод. Інформаційною базою стали правові норми міжнародних актів і вітчизняного законодавства, наукові праці та судова практика. Встановлено, що визначення міжнародного договору представлено в міжнародно-правових актах, на яких ґрунтуються норми вітчизняного законодавства, а також наукова доктрина. Розглянуто питання місця в ієрархії нормативно-правових актів за критерієм юридичної сили міжнародних угод, що не потребують згоди Верховної Ради України, а також проблему дії таких міжнародних угод у разі посилання на них норм вітчизняних законів. Проаналізовано наслідки зупинення дії та виходу України з низки міжнародних договорів, які регулювали приватноправові відносини, ускладнені іноземним елементом, та запропоновано шляхи усунення правових прогалин, повʼязаних з таким виходом. Встановлено співвідношення правових норм, що представлено в дво- та багатосторонніх міжнародних договорах щодо одних і тих самих питань. Запропоновано пропозицію прийняття законодавчого акта, який би визначав юридичну силу нормативно-правових актів.
46
Важна, Катерина Анатоліївна. "ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ Й СУТНОСТІ ТЕРОРИЗМУ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 137–51. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249036.
Full textAbstract:
Однією з найважливіших (і першочергових до вирішення) причин недостатньої ефективності міжнародного права у боротьбі з тероризмом є відсутність універсального міжнародно-правового визначення поняття тероризму (далі – визначення тероризму). У статті окреслено проблеми прийняття визначення тероризму; розкрито деякі негативні наслідки відсутності у міжнародному праві визначення тероризму.
 Вказується, що для прийняття визначення тероризму необхідно визначити характерні риси і специфічні ознаки тероризму, які відрізняють його від інших видів правопорушень та які (риси і ознаки) могли б бути покладені в основу визначення елементів складу злочину тероризму, а також в основу визначення тероризму. Погоджуємося з тим, що у вказаному контексті слід орієнтуватися на такі визнані в доктрині сутнісні характеристики терористичних методів дій: насильницька основа дій; політична мотивація і цілевизначення; використання залякування як інструменту досягнення цілі; умисел на спричинення невинних жертв і адекватних руйнувань.
 Зроблено висновки, що тероризм за своєю сутністю є міжнародним злочином. Погоджуємося з позиціями фахівців відповідно до яких заборона тероризму є нормою загального міжнародного права у формі міжнародного звичаєвого права. Вказується на необхідність прийняття у позитивному міжнародному праві норми, яка б чітко встановлювала, що порушення заборони тероризму становить міжнародний злочин.
 Вважаємо вартою уваги позицію фахівців, відповідно до якої заборона тероризму є нормою jus cogens. Норми jus cogens спрямовані на захист фундаментальних, основних або вищих інтересів або фундаментальних гуманітарних цінностей. Ці фундаментальні цінності включають права людини та право на людську гідність, які є основними і належать усім людям. Видається очевидним, що заборона тероризму захищає фундаментальні цінності людства та людську гідність. Тероризм становить загрозу основам людської гідності, а його заборона відображає загальну волю міжнародного співтовариства.
 Вказується, що тероризм у багатьох випадках виступає явним і грубим порушенням Статуту ООН. Вважаємо доцільним для оцінки терористичних злочинів застосовувати критерії характеру, тяжкості і масштабу аналогічно до того, як ці критерії були використані для кваліфікації акту агресії Конференцією з огляду у Додатку ІІІ до Резолюції RC/Res.6 при прийнятті поправок до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
 Вказується, що внаслідок відсутності визначення тероризму у позитивному міжнародному праві та внаслідок відсутності міжнародно-правової норми, яка б кваліфікувала тероризм як міжнародний злочин, тероризм прямо не віднесено до юрисдикції жодного міжнародного суду чи трибуналу.
47
Требіна, О. "ЗМІСТОВНА СКЛАДОВА КОНТРОЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ". Юридичний вісник, № 1 (14 квітня 2022): 101–8. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2308.
Full textAbstract:
У статті досліджено сутність і змістовна складова контрольного механізму забезпечення виконання міжнародних договорів. Розглянуто різноманіття поглядів на явище міжнародного контролю. Доведено, що контроль виконання міжнародних договорів сьогодні став нормою та необхідною умовою функціонування міжнародного права. Обґрунтовується, що дослідження теоретичних та практичних аспектів міжнародного контролю за дотриманням міжнародних договорів має велике значення як для доктрини міжнародного права, так і для міжнародної практики. Пропонується визначити контрольний механізм виконання міжнародного договору як системну та впорядковану діяльність суб’єктів міжнародного права щодо забезпечення вимог відповідного договору. Обґрунтовано, що виходячи зі структури міжнародних правовідносин, виділяються три складові в контрольному механізмі виконання міжнародних договорів: договірна, пов’язана з об’єктом правовідносин; інституційна, пов’язана з суб’єктом (суб’єктами) міжнародних правовідносин та змістовна, пов’язана зі всім спектром забезпечення вимог міжнародних договорів (принципи, норми, форми, методи, засоби контрольної діяльності тощо). Доведено, що контрольний механізм міжнародного договору функціонує в суворій відповідності до загальновизнаних принципів сучасного міжнародного права, використовує різні методи міжнародного контролю за дотриманням міжнародних договорів (конвенцій), а саме: обмін інформацією, доповіді, звіти, консультації, спостереження, інспектування, анкетування, моніторинг, верифікація, розслідування, арбітражний і судовий контроль тощо. Функціонування змістовної складової контрольного механізму міжнародного договору розглянуто на прикладі Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації. Обґрунтовується, що дослідження феномену міжнародного контролю за дотриманням міжнародних договорів має величезне практичне значення, безпосередньо впливаючи на якість та ступінь розробленості положень про контрольний механізм конкретних міжнародних договорів, продуманість функціонування його змістовної складової.
48
Вознюк, A. A., та І. В. Жук. "ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ І ЗВИЧАЇВ ВІЙНИ: БЕЗПОСЕРЕДНІ ОБ’ЄКТИ, ПРЕДМЕТИ ТА ПОТЕРПІЛІ ВІД ЗЛОЧИНУ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ «JUS IN BELLO»". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 100 (2022): 57–74. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.100.57-74.
Full textAbstract:
У статті розкрито суспільну небезпеку, безпосередній основний та безпосередні додаткові обов’язкові об’єкти, предмет злочинів, передбачених ст. 438 КК, а також потерпілих від них. У межах загальних положень міжнародного гуманітарного права («jus in bello») розглянуто його джерела – міжнародні договори та правові звичаї, під час аналізу яких звернено увагу на Женевські конвенції, Додаткові протоколи до них, Римський статут Міжнародного кримінального суду, застереження Мартенса. Досліджено проблеми тлумачення термінів «міжнародний збройний конфлікт» і «збройний конфлікт неміжнародного характеру». З-поміж іншого, аргументовано, що обов’язковими ознаками окремих проявів порушення законів і звичаїв війни є наявність предметів цих злочинів та потерпілих від них. Незважаючи на те, що в диспозиції ст. 438 КК згадується лише про національні цінності (як предмет злочину) та військовополонених і цивільне населення (як потерпілих від злочину), види інших предметів воєнних деліктів і потерпілих можна встановити на підставі тлумачення положень ст. 438 КК та відповідних норм МГП. Перелік потерпілих слід визначати залежно від виду збройного конфлікту. Встановлено, що застосування терміна «національні цінності» для позначення предмета злочину, передбаченого ст. 438 КК, забезпечує більш широкий кримінально-правовий захист важливих об’єктів на території України, порівняно з терміном «культурні цінності», кримінально-правова охорона яких забезпечується нормами МГП. Перспективною в контексті подальшої науково-теоретичної розробки є пропозиція диференціювати кримінальну відповідальність за порушення законів і звичаїв війни шляхом виокремлення в самостійних частинах статті посягань на об’єкти, що потребують спеціального (посиленого) захисту. Акцентовано, що сфера дії норм МГП обмежується часом (а можливо, й обстановкою) збройного конфлікту міжнародного або неміжнародного характеру. При всьому положення національного регулятивного законодавства щодо визначень збройних конфліктів не збігаються з відповідними положеннями МГП.
49
Яковюк, Іван, Олеся Трагнюк та Юрій Щокін. "Деякі доктринальні підходи до визначення поняття екоциду в міжнародному праві". State Building and Local Government, № 45 (29 травня 2023): 276–93. https://doi.org/10.31359/1993-0941-2023-45-276.
Full textAbstract:
Понад п’ятдесят років спеціалістами в сфері міжнародного публічного права обговорювалися різні формулювання міжнародного екологічного злочину, який називається «екоцид», щоб зупинити завдане ним руйнування навколишнього середовища шляхом встановлення кримінальної відповідальності для осіб, які причетні до ухвалення відповідних рішень. У статті представлено підходи до визначення складу злочину екоциду, досліджено його історію. Пропозиція включити екоцид як п’ятий злочин у Римський статут Міжнародного кримінального суду («Римський статут») є частиною постійних зусиль юристів, спрямованих на посилення захисту навколишнього середовища за допомогою міжнародного кримінального права. У разі прийняття цей злочин стане першим окремим екологічним злочином згідно з Римським статутом. Прихильники цієї ідеї розглядають його як міжнародно-правову норму, що встановлює відповідальність за гуманітарні, екологічні та структурні аспекти екологічної шкоди, які разом загрожують міжнародному миру та безпеці. Його включення до Римського статуту вимагає внесення змін до основних положень Статуту. З огляду на суперечливу зміну, ця стаття піднімає питання щодо її доцільності як норми кримінальної відповідальності та робить висновок, що злочин екоциду є відповідною правовою відповіддю на екологічну шкоду. Цей аргумент базується на структурі екологічної цілісності, яка розуміється як основна норма міжнародного права.
50
Onyshchuk, I. I. "Співвідношення норм міжнародного права і біомедичної етики як систем регулювання суспільних відносин". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (27 квітня 2021): 66–73. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.07.
Full textAbstract:
Метою статті є теоретико-правовий аналіз питань співвідношення і взаємодії норм права та біомедичної етики як систем нормативного регулювання суспільних відносин.
 Наукова новизна полягає в характеристиці основ правового регулювання прав людини у сфері трансплантації людських органів, генної інженерії, пов’язаної з експериментами над людиною. Аргументовано, що право як нормативна система обмежена у своїх можливостях розв’язувати проблеми регулювання відносин, пов’язаних із захистом права на життя і здоров’я, на свободу і особисту недоторканність у питаннях евтаназії, абортів, трансплантації людських органів і тканин, втручання в геном людини. Тому норми біоетики можуть бути регулятивними засобами, розв’язувати завдання попередження конфліктів і соціокультурних відмінностей розуміння сутності права людини на життя і здоров’я в різних національних правових системах.
 Висновки. Право на життя визначається ціннісними установками державної політики, історико-культурним і духовно-моральним контекстом формування правової системи, детерміноване історично встановленими культурними, політичними та юридичними умовами його захисту в правоохоронній системі. Розбіжність між етичним і правовим регулюванням евтаназії і абортів є свідченням нестабільності правової системи, що вкорінена в колізії концептуально-правової та доктринально-етичної інтерпретації права на життя. Подолання цієї суперечності пов’язано із виробленням нових норм права, прийняттям законодавчих та інших нормативно-правових актів, що встановлюють когерентність відносин правового та етичного значення права на життя, а також враховують релігійні норми.