Academic literature on the topic 'Кодекс з процедур банкрутства України'

У статті проведено дослідження теоретичних підходів до застосування мирової угоди у процедурі банкрутства. Автор розглядає мирову угоду в процедурі банкрутства в умовах оновленого законодавства. Мету зазначеного дослідження досягнуто за допомогою авторського аналізу нормативних актів і звернення до відповідних наукових праць окремих фахівців. Визначено, що мирова угода є одним із засобів запобігання банкрутству боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання майнових розбіжностей із кредиторами. Мирова угода – це оптимальний засіб вирішення спору, з одного боку, спрямований на задоволення інтересів кожної сторони, тобто він захищає приватні інтереси, з іншого – зберігається суб’єкт господарювання, боржник продовжує свою діяльність, тобто мирова угода спрямована на захист публічного інтересу та задоволення інтересів держави. Визначено, що сутність мирової угоди полягає у припиненні провадження у справі про банкрутство шляхом визначення положень, спрямованих на врегулювання обов’язків неплатоспроможного боржника щодо погашення заборгованості його кредиторам будь-якими законними засобами. Проаналізовано норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо регулювання укладення мирової угоди та зазначено, що цей закон діє до 21 жовтня 2019 р. Надалі починає діяти Кодекс України з процедур банкрутства, який не містить норми щодо мирової угоди. Тобто нині можливість укладення мирової угоди залишається на підставі статей Господарського кодексу України і Господарського процесуального кодексу України, що зводить можливість її укладання нанівець через існування особливостей механізму укладання, прописаного у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Положення, які передбачає Кодекс України з процедур банкрутства, у процесі санації не можуть бути аналогом мирової угоди. Доведено, що відсутність положень, спрямованих на укладення мирової угоди, негативно позначаться на правах та інтересах як боржника, так і кредиторів. Пропонується доповнити Кодекс України з процедур банкрутства розділом, який міститиме норми щодо укладення мирової угоди у процесі банкрутства.

На сучасному етапі процедура банкрутства в Україні регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (КзПБ), який набрав чинності 21 жовтня 2019 р. Це величезний, прогресивний крок у розвитку процедури банкрутства або конкурсного процесу в нашій державі. Водночас практика застосування КзПБ виявила низку описок, колізій і прогалин, які сьогодні доводиться долати правозастосовним органам. Важливу роль при цьому відіграє те, що норми КзПБ розповсюджуються як на провадження у справах про банкрутство, які відкрито після набрання ним чинності, так і до. Одним із ключових питань залишається застосування норм господарського процесуального законодавства при здійсненні процедури банкрутства. Метою статті є висвітлення проблем застосування господарсько-процесуальних норм у процедурі банкрутства (неплатоспроможності). Авторами встановлюється наявність колізії в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) щодо справ про неплатоспроможність фізичних осіб. Наголошується, що при здійсненні судом основного провадження у справі про банкрутство, положення про їх розгляд за правилами загального порядку позовного провадження не застосовується з огляду на специфікупроцедури банкрутства. Аналізується оскарження судових рішень у процедурі банкрутства. За результатами проведеного дослідження авторами зроблено висновки: у ГПК України містяться посилання на нечинний Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що створює колізії для судів; передбачений у ГПК України для позовного провадження загальний порядок розгляду справи абсолютно не підходить для процедури банк рутства і на практиці взагалі не застосовується судами; статті КзПБ щодо залишення без руху або повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство зовсім не стосуються недоліків самої заяви і не дають можливості застосовувати у цих випадках відповідні норми ГПК України; поширення загальних положень ГПК України без урахування особливостей процедури банкрутства для вирішення спорів майнового характеру у межах справи про банкрутство може заблокувати саму процедуру банкрутства; варто встановити чіткі умови відкриття провадження у справі про банкрутство, поставивши їх у залежність від стійкої неплатоспроможності боржника; скоротити кількість судових рішень, які підлягають апеляційному оскарженню у процедурі банкрутства через процесуальні акти, ухвалені з малозначних та організаційних питань.

У науковій статті аналізуються нововведення Кодексу України з процедур банкрутства, що набрав чинності у 2019 році, та їх вплив на механізми захисту прав кредиторів у контексті адміністративно-правового підходу. Мета полягає в комплексному дослідженні та оцінці механізмів захисту прав кредиторів у процесі банкрутства підприємств в Україні з акцентом на адміністративно-правовий підхід. Методами дослідження, якими користувався автор, були методи накопичування фактів, що мають відношення до об’єкта дослідження, методи аналізу фактів (оцінка, зіставлення, порівняння), методи вибору та обґрунтування наукових рекомендацій. Результати дослідження. Останні зміни у законодавстві радикально трансформували практику банкрутства в Україні, зокрема у напрямі більшої орієнтації на захист інтересів кредиторів. Стаття починається з огляду основних змін, що внесені до законодавства, які усунули необхідність отримання судового рішення про стягнення боргу і підтвердження виконавчої служби для подання заяви про банкрутство. Це значно скоротило часові та фінансові витрати на відкриття провадження у справі про банкрутство. Також було знижено кількість вимог до досудової санації, що робить її доступнішою для великих підприємств. Важливими нововведеннями є спрощення процедури ліквідації та вдосконалення механізмів захисту прав кредиторів. Відзначено значення розширених повноважень арбітражних керуючих, які отримали можливість визнання правочинів недійсними та повернення втрачених активів підприємства. Стаття також досліджує вплив нововведень на судову практику, де стало можливим притягнення до відповідальності несумлінних менеджерів та власників боржників. Зміни у регулюванні прав кредиторів також розглядаються крізь призму нових умов для зборів кредиторів. Кодекс чітко визначає умови їх повноважності, що сприяє більш прозорій та ефективній організації зборів. Крім того, Кодекс вводить нові правила щодо мораторію для забезпечених кредиторів, автоматично припиняючи мораторій після пів року. Автор підкреслює, що Кодекс дає кредиторам більше можливостей для реалізації своїх вимог і забезпечує кращий захист прав кредиторів порівняно з попереднім законодавством. Окремо розглядається автоматизація процесів і зміни у процедурах зборів кредиторів, що покращують ефективність процесу банкрутства. Висновки. Кодекс України з процедур банкрутства суттєво вдосконалює наявну правову систему, надаючи нові інструменти для захисту прав кредиторів і забезпечення більш ефективного процесу банкрутства. Це сприяє як покращенню ситуації з боргами в Україні, так і підвищенню рівня довіри до правової системи загалом.

Процедура банкрутства є необхідним елементом ринкової економіки, який у підсумку забезпечує задоволення вимог кредиторів та відновлення платоспроможності боржника, що відбувається завдяки спеціальному механізму, який функціонує на підставі Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Для отримання зазначених результатів учасникам справи про банкрутство доводиться пройти тривалий шлях: від відкриття провадження у справі до досягнення необхідного результату (отримання коштів кредиторами, затвердження звіту ліквідатора або керуючого санацією тощо). У цьому контексті варто звернути увагу саме на тривалість процедури банкрутства, оскільки грошові кошти мають схильність до знецінення, що зумовлено інфляційними процесами у державі, або подекуди самі кредитори стають боржниками через нескінченно довгу процедуру банкрутства і неможливість отримати свої кошти. Метою статті є розроблення авторської класифікації строків у процедурі банкрутства. В основі справи про банкрутство завжди лежить матеріально-правовий інтерес учасників цієї процедури, задоволення якого здійснюється у межах судових процедур банкрутства, на підставі процесуальних норм КУзПБ і Господарського процесуального кодексу України. За результатами дослідження автор доходить висновку, що зважаючи на комплекс ний характер такої підгалузі господарського права, як банкрутство, у цій процедурі знаходить свій прояв велика кількість строків, що зумовлює необхідність їхньої класифікації за декількома критеріями. Строки у процедурі банкрутства пропонуємо класифікувати за такими критеріями: видом законодавства, яке регламентує такі строки (строки, передбачені загальним законодавством, і строки, передбачені спеціальним законодавством); характером правовідносин, у яких застосовуються строки у процедурі банкрутства (матеріальні, процедурні та процесуальні); залежно від наслідків застосування (загальні строки та присікальні строки у процедурі банкрутства).

Мета: на основі аналізу функціонування інституту банкрутства в Україні та впливу воєнного стану на процедури банкрутства сформулювати пропозиції для вдосконалення законодавства, що регулює відносини неплатоспроможності. Методи дослідження: використано загальнонаукові (діалектичний, аналізу і синтезу) та спеціальні методи дослідження (формально-юридичний, формально-логічний, порівняльного аналізу, статистичний). Результати: виявлено та окреслено негативні наслідки впливу воєнного конфлікту на процедури банкрутства. Проаналізовано зміни у законодавство про банкрутство, здійснені в період воєнного стану. Змодельовано можливі шляхи подолання існуючих проблем, пов’язаних з впливом воєнного стану на процедури банкрутства. Зокрема, з’ясована необхідність державного втручання з метою забезпечення гарантій прав кредиторів та боржників у справах про банкрутство, доцільність надання допомоги суб’єктам господарювання-учасникам справ про банкрутство, які зазнали негативних наслідків під час війни. Висунуто пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства про банкрутство в сучасних умовах. Обговорення: незважаючи на позитивні зміни, внесені у Кодекс України з процедур банкрутства з метою спрощення доступу суб’єктів господарювання та інших зацікавлених осіб до процедур банкрутства, все ж залишаються перешкоди для відкриття провадження у справі про банкрутство або ж його здійснення; у період воєнного стану викликає занепокоєння доцільність відкриття провадження про банкрутство підприємств, які забезпечують функціонування об’єктів критичної інфраструктури; виявлення нових проблем, які унеможливлюють здійснення визначених законом процедур банкрутства, потребує виваженого підходу до вдосконалення правового регулювання, зокрема зупинення провадження у справах про банкрутство у певних випадках до припинення/скасування воєнного стану.

Стабільний страховий ринок є необхідною передумовою сталого економічного розвитку України, підвищення її інвестиційної привабливості, однією з найважливіших складових фінансової безпеки держави, без якої неможливо забезпечити розвиток будь-якої країни, безпечне функціонування суб’єктів господарювання, убезпечення різних сфер їхньої життєдіяльності. В Україні, як і в багатьох країнах світу, страхові компанії є досить потужними учасниками ринку фінансових послуг, які відіграють ключову роль у впровадженні економічної і соціальної політики, у прискоренні економічних перетворень. Проте не слід залишати поза увагою ту обставину, що страхова діяльність є високо ризиковою і завжди існує небезпека, особливо в період загострення світової фінансово-економічної кризи, через банкрутство однієї страхової компанії спричинити ланцюгову реакцію банкрутств інших страховиків (перестраховиків, страхових посередників) аж до системної кризи на ринку фінансових послуг загалом. З огляду на це у багатьох країнах світу правова регламентація відносин неплатоспроможності страховиків, щодо яких застосовуються судові процедури банкрутства (неспроможності), конкурсу має на меті запобігання зазначеним негативним наслідкам і збереження активів страхових компаній. Певним чином зазначена тенденція прослідковується у законодавстві про банкрутство в Україні. Мета статті – виявити специфіку провадження у стравах про банкрутство, де боржником (банкрутом) виступає страховик; проаналізувати особливості судових процедур банкрутства, що можуть бути застосовані до страховика; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про банкрутство в частині проблем, які досліджуються. Встановлено, що з ухваленням Кодексу України з процедур банкрутства правова регламентація відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю, банкрутством страховика не зазнала суттєвих змін. У зв’язку з цим актуальною є відповідь на запитання, чи міститься у нормах новітнього законодавства про банкрутство достатньо положень, що можуть сприяти вирішанню проблеми, які виникають у зв’язку та внаслідок із неплатоспроможністю таких боржників. Авторка доходить висновку, що зокрема: своєрідність справ про банкрутство страховиків пов’язана з тим, що вони “обтяжені” специфікою правового статусу суб’єкта таких процедур; законодавством про банкрутство передбачена можливість застосування до страховиків процедур відновлення платоспроможності; до специфічних правових наслідків відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника-страховика банкрутом належить припинення всіх договорів страхування, продаж єдиного майнового комплексу; характерною рисою законодавств про банкрутство (неспроможність), конкурсного законодавства різних країн є те, що вони засновані на неоднакових підходах до правового регулювання процесуальних відносин банкрутства страховиків.