Academic literature on the topic 'Компетентності управлінців'

У статті досліджено сучасні умови формування правової компетентності управлінців підприємства. Визначено, що до правової компетентності належать когнітивний, практично-поведінковий і ціннісно-мотиваційний компонент. Проаналізовано сформованість компонентів у двох груп респондентів – виробничого персоналу та керівного складу підприємства. Сформульовано основні відмінності у процесі формування правової компетентності управлінців порівняно зі студентами.

У статті розглядаються проблеми цілепокладання освітнього процесу у вищих навчальних закладах у контексті формування професіоналізму фахівців у царині публічного управління. Визначено, що на сьогодні існує системна невідповідність рівня професіоналізму спеціалістів у сфері публічного управління, яка має своїм прямим витоком відсутність адекватної професійної підготовки, яку мають забезпечити вищі заклади освіти. Усунення цієї невідповідності бачиться насамперед на шляхах визначення цілей вищої освіти під час підготовки фахівців для потреб публічного управління. Показано, що управлінський професіоналізм є багатоаспектним явищем і пов’язаний з безперервним навчанням, практикою професійної діяльності та особистісним самовдосконаленням. Вищі навчальні заклади формують цілісний освітній простір, у якому відбувається становлення та розвиток публічного управлінця як професіонала. Саме у цьому просторі відбуваються основні складові процесу професіоналізації - підготовка, перепідготовка, спеціалізація та підвищення кваліфікації публічних управлінців. Публічно-управлінська компетентність є дуже ємним та різностороннім поняттям, оскільки охоплює практично всі здатності, які потрібні професіоналу-управлінцю для успішного функціонування у публічній сфері. Стосовно діяльності закладів вищої освіти, компетентність майбутнього фахівця у царині публічного управління означає насамперед здатність адекватно застосовувати отримані у процесі навчання знання, вміння і навички для ефективного виконання власних професійних функцій. Саме професійна компетентність має вважатися основною метою підготовки публічних управлінців у закладах вищої освіти, оскільки вона відображає готовність випускника забезпечувати результативність виконання професійних обов'язків. Що ж стосується професіоналізму, то він представляє собою синтез професійної компетентності та індивідуального практичного досвіду публічного управлінця.

Мета. На основі аналізу літературних джерел і узагальнення результатів власнихдосліджень сформулювати та обґрунтувати перелік загальних і професійнихуправлінських компетентностей керівників супермаркетів на прикладі компанії гуртовороздрібної торгівлі будівельними та господарськими товарами - «Епіцентр К».Методика. При проведенні досліджень використовували передбачені діючимидержавними стандартами методи. Виконали огляд джерел товарознавчої та медичноїлітератури, здійснили моніторинг і систематизацію отриманих даних.Результати. На основі узагальнення літературних джерел і результатів власнихдосліджень сформульовано та обґрунтувано перелік наступних трьох груп управлінськихкомпетентностей керівників супермаркетів на прикладі компанії гуртово-роздрібноїторгівлі будівельними та господарськими товарами - «Епіцентр К»: загально торгівельні,товарознавчо-комерційні і «товарні»Наукова новизна. Вивчено можливості використання компетентнісного підходу увузах сфери торгівлі для підготовки управлінців-менеджерів для керівництвасупермаркетами різноманітних торговельних компаній.Практична значимість. Виявлена потреба посилення професійної управлінськоїпідготовки випускників магістратури, оскільки саме в процесі навчання в магістратурі,випускники факультету товарознавства управління та сфери обслуговування повинні набувати необхідні їм у майбутній професійній діяльності управлінські професійні компетентності керівників торговельних підприємств різного типу.

У статті проаналізовано проблему формування управлінської компетентності керівників закладів фахової передвищої освіти як складову їх професійної підготовки, а також наукові джерела, які стосуються управлінської компетентності керівників закладів освіти Формулювання проблеми. В наш час якісна освіта є основним індикатором соціально-економічного розвитку суспільства. В умовах прогресивних змін, реформування освіти та збільшення реальної автономії закладів, докорінно змінюється значущість керівних функцій управлінців, розширюється уявлення про зміст та роль управлінської діяльності керівників закладів освіти. Також актуальності набуває проблема формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти в професійній підготовці, специфіка якої обумовлена новими нормативними вимогами до особистості керівника закладу фахової передвищої освіти та його управлінської діяльності. Матеріали і методи. У процесі написання статті застосовувались матеріали дисертаційних досліджень, психолого-педагогічної літератури та наукової періодики. Основними методами, які використовувались для дослідження окресленої проблеми, стали теоретичні й емпіричні методи. Результати. Систематизовані наукові погляди на проблему формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти, що зумовлено становленням ступеневої освіти та змінами в управлінні освітніми закладами. Проаналізовано організаційно-педагогічні умови та фактори формування управлінської компетентності освітніх менеджерів нового покоління в процесі професійної підготовки, що є елементами освітнього середовища закладів, на які покладено зазначені функції. Висновки. Узагальнення теоретичних джерел дозволили скласти уявлення про управлінську компетентність майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти як складову їх професійної компетентності. Управлінська компетентність керівника закладу освіти – це органічний комплекс загальних і спеціальних знань, умінь, навичок, здібностей, які забезпечують ефективність управління закладом освіти в сучасних умовах. Вона складається з низки компонентів, що формуються в процесі професійної підготовки. Подальшого дослідження потребують питання щодо розробки моделі формування управлінської компетентності керівників закладів фахової передвищої освіти в професійній підготовці та її організаційно-методичного забезпечення.

Проаналізовано та розкрито значення освіти як державної, сус- пільної, особистісної цінності для розвитку соціуму, як основи соціально-еко- номічного, духовно-культурного, політичного розвитку суспільства та інтегра- ції його в європейську та світову спільноту. Узагальнено поняття державного управління освітою як вид професійної діяльності, спрямованої на створення умов (організаційних, кадрових, матеріально-фінансових, правових) життє- діяльності, функціонування, розвитку, удосконалення навчального закладу, удосконалення системи національної освіти для досягнення поставленої мети. Встановлено, що система національної освіти незалежної України є цілісною єдністю державних, комунальних, приватних, корпоративних навчально-ви- ховних закладів різних спрямувань та рівнів акредитації. Проаналізовано іс- тотні відмінності в державному управлінні системою освіти в радянські часи та в незалежній Україні. Розкрито зміст і значення концептуальних прин- ципів державного управління системою національної освіти України: прин- цип державності, науковості, прогностичного планування діяльності органів державного управління і закладів освіти, демократизації, компетентності та професіоналізму управлінців освітянською сферою діяльності та оптиміза- ції. Окреслено стратегічні завдання нової структурної організації “Українська Академія державного управління при Президентові України (УАДУ )”. Визна- чено структурні компоненти та рівні державно-громадської моделі управлін- ня системою національної освіти: а) парламентсько-президентський рівень; б) урядово-центральний рівень; в) регіональний рівень (обласні, міські, ра- йонні відділи освіти); г) рівень безпосереднього управління закладами освіти та виокремлено: повноваження державних управлінців різних рівнів; основні принципи, провідні напрями розвитку системи національної освіти в Україні. Доведено, що оптимальним результатом діяльності державних управлінців парламентсько-президентського та урядово-центрального рівнів є створення Нової української школи. Обґрунтовано основні принципи стратегії і тактики реалізації освітніх і управлінських новацій; узагальнено суттєві зміни в систе- мі національної освіти, детерміновані створенням проекту Нової української школи (05-27.09.2017 р.), яка працюватиме на засадах педагогіки партнер- ства, в основі якої є спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, та розробкою Державного стандарту (21.08.2018 р.) навчання за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти та ступене- вого статусу школи: початкова школа І ступеня — початок занять з 1 вересня 2018 року; гімназія — навчальний заклад ІІ ступеня, який забезпечує базову середню освіту — початок навчання з 1 вересня 2022 року; ліцей — навчальний заклад ІІІ ступеня, який забезпечує профільну середню освіту — початок нав- чання з 1 вересня 2027 року. Систематизовано спектр основних компетентностей освіченої особисто- сті, визначений в законодавчих документах освітньої галузі з метою розвит- ку особистості, суспільства на основі наукових знань, а саме: вільне воло- діння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компе- тентності в галузі природничих наук, техніки та технології; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікативна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські, соціальні компетентності, пов’яза- ні з ідеями демократії, справедливості, рівності прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей.

У статті визначено особливості професійної підготовки фахівців публічного управління та адміністрування; з’ясовано її мету та завдання; розкрито сутність понять «державне управління», «публічне управління», «публічне адміністрування»; розкрито педагогічні можливості застосування андрагогічного підходу та андрагогічної моделі навчання у професійній підготовці фахівців публічного управління та адміністрування в закладах вищої освіти; доведено важливість формування в майбутніх управлінців андрагогічної компетентності.

У статті визначено та проаналізовано основні теоретичні підходи у дослідженнях онтологічного змісту емоційного інтелекту. Розглянуто моделі емоційного інтелекту Меєра-Селовея-Карузо, Р. Бар-Она та Д. Ґоулмана, які базуться на інформаційному та регулятивному підходах. Також взято до уваги модель Петрідеса-Фернхема та розглянуто поняття самоефективності у рамках теорії А. Бандури. Виділено маніфестальний та комунікативний кейси лідерства. Зроблено висновок про те, що методологічною основою для визначення психологічних механізмів формування емоційного інтелекту у менеджерів може виступити модель, основана на критеріях та епістемних засадах, найглибше розроблених у теоріях перелічених вище.

Стаття присвячена висвітленню теоретичних засад формування управлінської компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Проведений аналіз наукових праць, присвячених формуванню професійної та управлінської компетентностей майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, свідчить про те, що ця проблема як у теоретичному, так і в методологічному аспектах не досить досліджена. Зазначено, що науковці розглядали різні аспекти професійної компетентності та культури майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, проблему формування управлінської компетентності. Досліджуються поняття «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «управлінська компетентність», «управлінська компетентність фахівців фізичної культури і спорту», а також з’ясовується сучасний стан їх сформованості. Встановлено, що управлінська компетентність майбутнього фахівця фізичної культури і спорту – це сукупність компетенцій, які охоплюють систему знань основ теорії управління. Щоб фахівець не тільки мав управлінську компетентність, але й міг би її застосовувати у своїй професійній діяльності, необхідно забезпечити розширення меж професійної підготовки у сфері фізичної культури і спорту, ґрунтуючись на передових підходах до навчання та нових освітніх стандартах. Доведено, що майбутня діяльність фахівця фізичної культури і спорту, а фактично й управлінська компетентність, передбачає її формування під час професійної підготовки, що дасть змогу більш ефективно використовувати творчий, фізичний та інтелектуальний потенціал в теперішніх економічних умовах праці, здійснюючи професійні функції на фоні високого рівня ділових та особистісних якостей, в керуванні процесами і людьми. Автор наголошує, що розвиток фізкультурно-спортивного руху в ринкових умовах неможливий без фахово підготовлених, компетентних фахівців-управлінців фізичної культури і спорту. Встановлено, що формування управлінської компетентності майбутнього фахівця фізичної культури і спорту у процесі професійної підготовки має базуватися на загальнолюдських цінностях, комплексному компетентнісному підході та професійній компетенції майбутнього фахівця, необхідних під час роботи у сучасних соціально-економічних умовах.

У статті обґрунтовуються педагогічні умови формування лінгвокультурної компетентності майбутніх менеджерів. Професійна підготовка менеджерів повинна містити лінгвокультурний компонент, тому що сучасний розвиток економіки потребує висококваліфікованих управлінців, здатних до міжкультурного професійного спілкування. Лінгвокультурна компетентність є результатом співвивчення мови і культури в процесі фахової підготовки майбутніх менеджерів. Для її ефективного формування необхідний комплекс педагогічних умов. Автор статті з’ясовує, що розуміється під педагогічними умовами і визначає такі педагогічні умови формування лінгвокультурної компетентності майбутніх менеджерів: формування мотивації і особистісної спрямованості майбутніх менеджерів на оволодіння лінгвокультурною компетентністю (завдяки створенню ситуацій активного спілкування і стимулювання пошукової діяльності студентів у мовному матеріалі); орієнтація змісту лінгвокультурної підготовки на засвоєння професійно важливих якостей і умінь (через використання потенціалу навчального матеріалу і професійно-орієнтованих завдань); створення лінгвокультурного середовища з використанням інтерактивних методів навчання (розвиток навичок студентів в навчально-науковому, навчально-професійному, науково-професійному спілкуванні засобами академічної лінгвокультури); поглиблення інтеграції і міждисциплінарних зв'язків освітніх програм з підготовки майбутніх менеджерів (корегування цілей навчальних освітніх програм з іноземної мови і фаху, використання технології викладання командою). Визначені педагогічні умови підлягають експериментальній перевірці.. Ключові слова: лінгвокультурна компетентність, фахова підготовка, менеджери, педагогічні умови.

Визначено, що досягти злагодженої діяльності державних інститутів неможливо без висококваліфікованих управлінців, які здатні швидко реагувати на запити суспільства. Проаналізовано основні принципи, на яких ґрунтується державна служба. Сформовано систему показників для оцінювання ефективності та особливостей розвитку державної служби в Україні, серед яких суттєвість показників та їхніх груп для державних органів влади, порівняльність показників, регулювання показників, прогнозування розвитку. За допомогою інтегрального показника та визначених показників, які віддзеркалюють організаційні та соціально-економічні аспекти розвитку державної служби на сучасному етапі демократизації державного управління, розраховано рівень розвитку державної служби в Україні станом на друге півріччя 2018 р. Визначено необхідність створення єдиного документа-стандарту на основі посадових інструкцій державних службовців, професійно-кваліфікаційних характеристик посад, моделей компетентності тощо, адже існування низки законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють кадрові призначення у державній службі стримують процес становлення та розвитку державної служби. Проаналізовано базові показники програми СІГМА, упровадження якої є важливим політичним кроком для України щодо забезпечення нової якості державного управління. Доведено, що найбільш сприятливим методом інтеграції державної служби в Україні до стандартів ЄС є метод адаптації.

У роботі розглянуто теоретичні і методичні основи щодо реформи державної служби в Україні. Здійснено аналіз існуючих особливостей реформування державної служби та визначено можливості удосконалення сучасної державної служби в системі ефективного публічного управління. Досліджено світові практики становлення держаної служби в різних країнах (Франція, Великобританія, Німеччина, Швейцарія, США) та запропоновано перейняти їх досвід для подальшого реформування державної служби в Україні. Проаналізовано сучасний стан та частково виявлено недоліки в практичних складових роботи з персоналом. Запропоновано шляхи вирішення та вдосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері державної служби.
В работе рассмотрены теоретические и методические основы по реформе государственной службы в Украине. Осуществлен анализ существующих особенностей реформирования государственной службы и определены возможности совершенствования современной государственной службы в системе эффективного публичного управления. Исследованы мировые практики становления государственной службы в разных странах (Франция, Великобритания, Германия, Швейцария, США) и предложено перенять их опыт для дальнейшего реформирования государственной службы в Украине. Проанализировано современное состояние и частично выявлены недостатки в практических составляющих работы с персоналом. Предложены пути решения и совершенствования механизмов реализации государственной политики в сфере государственной службы.
The theoretical and methodological bases of civil service reform in Ukraine. are considered in the work. The analysis of the existing features of civil service reform is carried out and the possibilities of improving the modern civil service in the system of effective public administration are determined. The world practices of civil service formation in different countries (France, Great Britain, Germany, Switzerland, USA) are studied and it is offered to adopt their experience for further reform of civil service in Ukraine. The current state is analyzed and shortcomings in the practical components of working with staff are partially revealed. The ways of solving and improving the mechanisms of realization of the state policy in the sphere of civil service are offered.