Journal articles on the topic 'Компетентності управлінців'

У статті досліджено сучасні умови формування правової компетентності управлінців підприємства. Визначено, що до правової компетентності належать когнітивний, практично-поведінковий і ціннісно-мотиваційний компонент. Проаналізовано сформованість компонентів у двох груп респондентів – виробничого персоналу та керівного складу підприємства. Сформульовано основні відмінності у процесі формування правової компетентності управлінців порівняно зі студентами.

У статті розглядаються проблеми цілепокладання освітнього процесу у вищих навчальних закладах у контексті формування професіоналізму фахівців у царині публічного управління. Визначено, що на сьогодні існує системна невідповідність рівня професіоналізму спеціалістів у сфері публічного управління, яка має своїм прямим витоком відсутність адекватної професійної підготовки, яку мають забезпечити вищі заклади освіти. Усунення цієї невідповідності бачиться насамперед на шляхах визначення цілей вищої освіти під час підготовки фахівців для потреб публічного управління. Показано, що управлінський професіоналізм є багатоаспектним явищем і пов’язаний з безперервним навчанням, практикою професійної діяльності та особистісним самовдосконаленням. Вищі навчальні заклади формують цілісний освітній простір, у якому відбувається становлення та розвиток публічного управлінця як професіонала. Саме у цьому просторі відбуваються основні складові процесу професіоналізації - підготовка, перепідготовка, спеціалізація та підвищення кваліфікації публічних управлінців. Публічно-управлінська компетентність є дуже ємним та різностороннім поняттям, оскільки охоплює практично всі здатності, які потрібні професіоналу-управлінцю для успішного функціонування у публічній сфері. Стосовно діяльності закладів вищої освіти, компетентність майбутнього фахівця у царині публічного управління означає насамперед здатність адекватно застосовувати отримані у процесі навчання знання, вміння і навички для ефективного виконання власних професійних функцій. Саме професійна компетентність має вважатися основною метою підготовки публічних управлінців у закладах вищої освіти, оскільки вона відображає готовність випускника забезпечувати результативність виконання професійних обов'язків. Що ж стосується професіоналізму, то він представляє собою синтез професійної компетентності та індивідуального практичного досвіду публічного управлінця.

Мета. На основі аналізу літературних джерел і узагальнення результатів власнихдосліджень сформулювати та обґрунтувати перелік загальних і професійнихуправлінських компетентностей керівників супермаркетів на прикладі компанії гуртовороздрібної торгівлі будівельними та господарськими товарами - «Епіцентр К».Методика. При проведенні досліджень використовували передбачені діючимидержавними стандартами методи. Виконали огляд джерел товарознавчої та медичноїлітератури, здійснили моніторинг і систематизацію отриманих даних.Результати. На основі узагальнення літературних джерел і результатів власнихдосліджень сформульовано та обґрунтувано перелік наступних трьох груп управлінськихкомпетентностей керівників супермаркетів на прикладі компанії гуртово-роздрібноїторгівлі будівельними та господарськими товарами - «Епіцентр К»: загально торгівельні,товарознавчо-комерційні і «товарні»Наукова новизна. Вивчено можливості використання компетентнісного підходу увузах сфери торгівлі для підготовки управлінців-менеджерів для керівництвасупермаркетами різноманітних торговельних компаній.Практична значимість. Виявлена потреба посилення професійної управлінськоїпідготовки випускників магістратури, оскільки саме в процесі навчання в магістратурі,випускники факультету товарознавства управління та сфери обслуговування повинні набувати необхідні їм у майбутній професійній діяльності управлінські професійні компетентності керівників торговельних підприємств різного типу.

У статті проаналізовано проблему формування управлінської компетентності керівників закладів фахової передвищої освіти як складову їх професійної підготовки, а також наукові джерела, які стосуються управлінської компетентності керівників закладів освіти Формулювання проблеми. В наш час якісна освіта є основним індикатором соціально-економічного розвитку суспільства. В умовах прогресивних змін, реформування освіти та збільшення реальної автономії закладів, докорінно змінюється значущість керівних функцій управлінців, розширюється уявлення про зміст та роль управлінської діяльності керівників закладів освіти. Також актуальності набуває проблема формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти в професійній підготовці, специфіка якої обумовлена новими нормативними вимогами до особистості керівника закладу фахової передвищої освіти та його управлінської діяльності. Матеріали і методи. У процесі написання статті застосовувались матеріали дисертаційних досліджень, психолого-педагогічної літератури та наукової періодики. Основними методами, які використовувались для дослідження окресленої проблеми, стали теоретичні й емпіричні методи. Результати. Систематизовані наукові погляди на проблему формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти, що зумовлено становленням ступеневої освіти та змінами в управлінні освітніми закладами. Проаналізовано організаційно-педагогічні умови та фактори формування управлінської компетентності освітніх менеджерів нового покоління в процесі професійної підготовки, що є елементами освітнього середовища закладів, на які покладено зазначені функції. Висновки. Узагальнення теоретичних джерел дозволили скласти уявлення про управлінську компетентність майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти як складову їх професійної компетентності. Управлінська компетентність керівника закладу освіти – це органічний комплекс загальних і спеціальних знань, умінь, навичок, здібностей, які забезпечують ефективність управління закладом освіти в сучасних умовах. Вона складається з низки компонентів, що формуються в процесі професійної підготовки. Подальшого дослідження потребують питання щодо розробки моделі формування управлінської компетентності керівників закладів фахової передвищої освіти в професійній підготовці та її організаційно-методичного забезпечення.

Проаналізовано та розкрито значення освіти як державної, сус- пільної, особистісної цінності для розвитку соціуму, як основи соціально-еко- номічного, духовно-культурного, політичного розвитку суспільства та інтегра- ції його в європейську та світову спільноту. Узагальнено поняття державного управління освітою як вид професійної діяльності, спрямованої на створення умов (організаційних, кадрових, матеріально-фінансових, правових) життє- діяльності, функціонування, розвитку, удосконалення навчального закладу, удосконалення системи національної освіти для досягнення поставленої мети. Встановлено, що система національної освіти незалежної України є цілісною єдністю державних, комунальних, приватних, корпоративних навчально-ви- ховних закладів різних спрямувань та рівнів акредитації. Проаналізовано іс- тотні відмінності в державному управлінні системою освіти в радянські часи та в незалежній Україні. Розкрито зміст і значення концептуальних прин- ципів державного управління системою національної освіти України: прин- цип державності, науковості, прогностичного планування діяльності органів державного управління і закладів освіти, демократизації, компетентності та професіоналізму управлінців освітянською сферою діяльності та оптиміза- ції. Окреслено стратегічні завдання нової структурної організації “Українська Академія державного управління при Президентові України (УАДУ )”. Визна- чено структурні компоненти та рівні державно-громадської моделі управлін- ня системою національної освіти: а) парламентсько-президентський рівень; б) урядово-центральний рівень; в) регіональний рівень (обласні, міські, ра- йонні відділи освіти); г) рівень безпосереднього управління закладами освіти та виокремлено: повноваження державних управлінців різних рівнів; основні принципи, провідні напрями розвитку системи національної освіти в Україні. Доведено, що оптимальним результатом діяльності державних управлінців парламентсько-президентського та урядово-центрального рівнів є створення Нової української школи. Обґрунтовано основні принципи стратегії і тактики реалізації освітніх і управлінських новацій; узагальнено суттєві зміни в систе- мі національної освіти, детерміновані створенням проекту Нової української школи (05-27.09.2017 р.), яка працюватиме на засадах педагогіки партнер- ства, в основі якої є спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, та розробкою Державного стандарту (21.08.2018 р.) навчання за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти та ступене- вого статусу школи: початкова школа І ступеня — початок занять з 1 вересня 2018 року; гімназія — навчальний заклад ІІ ступеня, який забезпечує базову середню освіту — початок навчання з 1 вересня 2022 року; ліцей — навчальний заклад ІІІ ступеня, який забезпечує профільну середню освіту — початок нав- чання з 1 вересня 2027 року. Систематизовано спектр основних компетентностей освіченої особисто- сті, визначений в законодавчих документах освітньої галузі з метою розвит- ку особистості, суспільства на основі наукових знань, а саме: вільне воло- діння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компе- тентності в галузі природничих наук, техніки та технології; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікативна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські, соціальні компетентності, пов’яза- ні з ідеями демократії, справедливості, рівності прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей.

У статті визначено особливості професійної підготовки фахівців публічного управління та адміністрування; з’ясовано її мету та завдання; розкрито сутність понять «державне управління», «публічне управління», «публічне адміністрування»; розкрито педагогічні можливості застосування андрагогічного підходу та андрагогічної моделі навчання у професійній підготовці фахівців публічного управління та адміністрування в закладах вищої освіти; доведено важливість формування в майбутніх управлінців андрагогічної компетентності.

У статті визначено та проаналізовано основні теоретичні підходи у дослідженнях онтологічного змісту емоційного інтелекту. Розглянуто моделі емоційного інтелекту Меєра-Селовея-Карузо, Р. Бар-Она та Д. Ґоулмана, які базуться на інформаційному та регулятивному підходах. Також взято до уваги модель Петрідеса-Фернхема та розглянуто поняття самоефективності у рамках теорії А. Бандури. Виділено маніфестальний та комунікативний кейси лідерства. Зроблено висновок про те, що методологічною основою для визначення психологічних механізмів формування емоційного інтелекту у менеджерів може виступити модель, основана на критеріях та епістемних засадах, найглибше розроблених у теоріях перелічених вище.

Стаття присвячена висвітленню теоретичних засад формування управлінської компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Проведений аналіз наукових праць, присвячених формуванню професійної та управлінської компетентностей майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, свідчить про те, що ця проблема як у теоретичному, так і в методологічному аспектах не досить досліджена. Зазначено, що науковці розглядали різні аспекти професійної компетентності та культури майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, проблему формування управлінської компетентності. Досліджуються поняття «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «управлінська компетентність», «управлінська компетентність фахівців фізичної культури і спорту», а також з’ясовується сучасний стан їх сформованості. Встановлено, що управлінська компетентність майбутнього фахівця фізичної культури і спорту – це сукупність компетенцій, які охоплюють систему знань основ теорії управління. Щоб фахівець не тільки мав управлінську компетентність, але й міг би її застосовувати у своїй професійній діяльності, необхідно забезпечити розширення меж професійної підготовки у сфері фізичної культури і спорту, ґрунтуючись на передових підходах до навчання та нових освітніх стандартах. Доведено, що майбутня діяльність фахівця фізичної культури і спорту, а фактично й управлінська компетентність, передбачає її формування під час професійної підготовки, що дасть змогу більш ефективно використовувати творчий, фізичний та інтелектуальний потенціал в теперішніх економічних умовах праці, здійснюючи професійні функції на фоні високого рівня ділових та особистісних якостей, в керуванні процесами і людьми. Автор наголошує, що розвиток фізкультурно-спортивного руху в ринкових умовах неможливий без фахово підготовлених, компетентних фахівців-управлінців фізичної культури і спорту. Встановлено, що формування управлінської компетентності майбутнього фахівця фізичної культури і спорту у процесі професійної підготовки має базуватися на загальнолюдських цінностях, комплексному компетентнісному підході та професійній компетенції майбутнього фахівця, необхідних під час роботи у сучасних соціально-економічних умовах.

У статті обґрунтовуються педагогічні умови формування лінгвокультурної компетентності майбутніх менеджерів. Професійна підготовка менеджерів повинна містити лінгвокультурний компонент, тому що сучасний розвиток економіки потребує висококваліфікованих управлінців, здатних до міжкультурного професійного спілкування. Лінгвокультурна компетентність є результатом співвивчення мови і культури в процесі фахової підготовки майбутніх менеджерів. Для її ефективного формування необхідний комплекс педагогічних умов. Автор статті з’ясовує, що розуміється під педагогічними умовами і визначає такі педагогічні умови формування лінгвокультурної компетентності майбутніх менеджерів: формування мотивації і особистісної спрямованості майбутніх менеджерів на оволодіння лінгвокультурною компетентністю (завдяки створенню ситуацій активного спілкування і стимулювання пошукової діяльності студентів у мовному матеріалі); орієнтація змісту лінгвокультурної підготовки на засвоєння професійно важливих якостей і умінь (через використання потенціалу навчального матеріалу і професійно-орієнтованих завдань); створення лінгвокультурного середовища з використанням інтерактивних методів навчання (розвиток навичок студентів в навчально-науковому, навчально-професійному, науково-професійному спілкуванні засобами академічної лінгвокультури); поглиблення інтеграції і міждисциплінарних зв'язків освітніх програм з підготовки майбутніх менеджерів (корегування цілей навчальних освітніх програм з іноземної мови і фаху, використання технології викладання командою). Визначені педагогічні умови підлягають експериментальній перевірці.. Ключові слова: лінгвокультурна компетентність, фахова підготовка, менеджери, педагогічні умови.

Визначено, що досягти злагодженої діяльності державних інститутів неможливо без висококваліфікованих управлінців, які здатні швидко реагувати на запити суспільства. Проаналізовано основні принципи, на яких ґрунтується державна служба. Сформовано систему показників для оцінювання ефективності та особливостей розвитку державної служби в Україні, серед яких суттєвість показників та їхніх груп для державних органів влади, порівняльність показників, регулювання показників, прогнозування розвитку. За допомогою інтегрального показника та визначених показників, які віддзеркалюють організаційні та соціально-економічні аспекти розвитку державної служби на сучасному етапі демократизації державного управління, розраховано рівень розвитку державної служби в Україні станом на друге півріччя 2018 р. Визначено необхідність створення єдиного документа-стандарту на основі посадових інструкцій державних службовців, професійно-кваліфікаційних характеристик посад, моделей компетентності тощо, адже існування низки законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють кадрові призначення у державній службі стримують процес становлення та розвитку державної служби. Проаналізовано базові показники програми СІГМА, упровадження якої є важливим політичним кроком для України щодо забезпечення нової якості державного управління. Доведено, що найбільш сприятливим методом інтеграції державної служби в Україні до стандартів ЄС є метод адаптації.

У статті узагальнено аргументи та контраргументи в межах наукової дискусії з питання розроблення сучасної концепції ресурсного забезпечення сектору безпеки і оборони України. Метою дослідження є аналіз економічної теорії і теорії стратегічного управління стосовно наявності теоретичних положень про трансформацію змісту економічної категорії “ресурси” та ресурсних концепцій для розуміння їх наукового змісту і передумов розвитку для розроблення сучасної концепції ресурсного забезпечення сектору безпеки і оборони України. На підставі систематизації літературних джерел та підходів до вирішення проблеми ресурсного забезпечення сектору безпеки та оборони України визначено, що в економічній теорії і теорії стратегічного управління наявні підходи, що можуть бути використані у подальших дослідженнях предметної сфери. Актуальність вирішення цієї наукової проблеми підтверджують заходи, ініційовані керівництвом держави відповідно до концептуальних документів з державного управління та оборонного планування. Предметну площину у статті досліджено в такій логічній послідовності: проаналізовано економічну теорію, потім – теорію стратегічного управління, сформульовано висновки. Методичним інструментарієм проведеного дослідження стали аналіз, синтез, декомпозиція, історичний метод. У дослідженні наведено результати емпіричного аналізу економічної теорії і теорії стратегічного управління, а саме відзначено, що в ході розроблення сучасної концепції ресурсного забезпечення сектору безпеки та оборони необхідно враховувати головні категорії ресурсної концепції: ресурси, здібності, компетентності, організаційну рутину. У дослідженні емпірично підтверджено і теоретично доведено, що питання наукового дослідження ресурсів як економічної категорії та операцій з ними є актуальним з часів Арістотеля, що підтверджується постійним пошуком механізмів оптимального їх використання з урахуванням фактора обмеженості. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для науковців та управлінців, які вивчають проблематикою всебічного забезпечення у сфері сектору безпеки та оборони України.

У статті доведено, що ринок праці в Україні потребує від менеджерів з логістики високого рівня теоретичних знань і практичних навичок в управлінні логістичними операціями, процесами та логістичними системами. Встановлено, що логістика стає все ближчою до управління. Про це свідчать функції управління, що визначають концепцію логістики, а також її інтеграція з сучасними концепціями та методами управління бізнесом. Тому зміни в логістиці повинні супроводжуватися змінами у вимогах до персоналу, який здійснює логістичну діяльність. Тобто менеджеру з логістики потрібен новий набір компетентностей. Обґрунтовано, що компетентності менеджерів з логістики можна описати з допомогою «Моделі T9» , що поєднує загальні управлінські компетентності, компетентності для вирішення проблем, міжособистісні, а також функціональні логістичні компетентності. Отже, наступна хвиля вдосконалень та інвестицій повинна бути зосереджена на персоналі, який управляє логістичними послугами.

У статті обґрунтовано, що управління компетентністю – це сукупність заходів, що виконуються на підприємстві та спрямовані на виявлення, придбання, розвиток та збереження тих компетентностей працівників, які дозволяють досягти стратегічних цілей підприємства. Воно сприймається як частина управління людськими ресурсами, яке, в свою чергу, є частиною управління бізнесом. Оскільки очікується, що компетентності забезпечать підприємству отримання конкурентної переваги в результаті створення доданої вартості, виправдано орієнтуватися в управлінні персоналом на стратегічний підхід. Доведено, що першочерговою метою стратегічного управління людськими ресурсами є визначення напрямів та способів використання людських ресурсів для досягнення цілей підприємства.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

У статті представлено основні компоненти методики розвитку інформаційно-комунікаційної компетентності (ІК-компетентності) керівника закладу дошкільної освіти (ЗДО) з використання хмарних сервісів Google в управлінні освітньою діяльністю. Наголошено на необхідності інформатизації ланки дошкільної освіти як невід’ємного складника інформатизації системи освіти та суспільства загалом. Представлено можливості, що відкриває керівникам ЗДО використання хмарних сервісів в аспекті управління різними процесами закладу, зокрема провідною діяльністю – освітньою. Наведено переваги, значущі для вітчизняних ЗДО в умовах сучасних реалій, якими вирізняються сервіси корпорації Google. Наголошено на тому, що для успішного впровадження хмарних сервісів Google в управління освітньою діяльністю ЗДО важливим є розвиток ІК-компетентності керівника, його знань, умінь, навичок, ставлень, ціннісних установок, мотивів щодо впровадження нових технологій та постійного саморозвитку в даному аспекті. Представлено мету і завдання зазначеної авторської методики, підходи, принципи, зміст, форми, методи й засоби її реалізації, наведено приклади типових контрольних практичних завдань, рекомендовані методи діагностики рівня розвитку ІК-компетентності керівників ЗДО з використання сервісів Google загалом та її окремих компонентів зокрема. Зазначено, що навчання за авторською методикою передбачає підвищення рівня розвитку ІК-компетентності керівників ЗДО з використання хмарних сервісів Google в управлінні освітньою діяльністю, про що мають свідчити рівні розвитку кожного з її компонентів. Охарактеризовано показники розвитку цих компонентів (ціннісно-мотиваційного, когнітивного, операційно-діяльнісного, рефлексивного) за трьома рівнями (високим, середнім, низьким). Наведено результати педагогічного експерименту, що підтвердили ефективність авторської методики та доцільність її впровадження в практику управління освітньою діяльністю сучасних ЗДО.

У статті представлені результати пілотного дослідження щодо формування компетентності студентів закладів вищої освіти та слухачів курсів підвищення кваліфікації при вивченні питань державного контролю в управлінні діяльністю закладів дошкільної освіти в Україні (друга половина ХХ – початок ХХІ століття) шляхом упровадження в освітній процес дистанційного спецкурсу «Моніторинг якості освіти: державний контроль в управлінні діяльністю закладів дошкільної освіти». Обґрунтовано актуальність створення й упровадження в освітній процес закладів вищої освіти та закладів післядипломної педагогічної освіти дистанційного спецкурсу. Виділено етапи становлення та розвитку державного контролю в управлінні діяльністю закладів дошкільної освіти України. Враховуючи новітні наукові розвідки з цього питання та власні практичні напрацювання, представлено тематичний план спецкурсу. Акцентовано, що результативність упровадження й використання в освітній практиці закладів вищої освіти та закладів післядипломної педагогічної освіти дистанційного спецкурсу залежить від рівня фахової освіти та ІК-компетентності студентів і слухачів. Обґрунтовано судження про те, що в основі впровадження дистанційного спецкурсу лежить принцип початкових знань, який передбачає засвоєння студентами та слухачами опорних знань з основ комп’ютерної грамотності, можливість доступу до мережі Інтернет та необхідне технічне забезпечення. За результатами вихідного діагностування студентів з’ясовано, що впровадження дистанційного спецкурсу сприяє вирішенню фахових завдань, поглибленню знань з теорії управління дошкільною освітою, що є базовою основою практичної професійної діяльності, сприяє вирішенню проблем дошкільної освіти сьогодення. Визначено напрями подальшого дослідження: вивчення кращих надбань зарубіжної системи управління системою дошкільної освіти з метою використання та впровадження цього досвіду в систему управління освітою України, використання пропонованого навчально-методичного посібника під час дистанційного навчання при вивченні спецкурсу та розміщення матеріалів на освітній онлайн платформі.

У статті проаналізовано наявні взаємозв’язки між основними викликами та детермінантами VUCA-світу в контексті їхнього впливу на парадигмальні зрушення в системі сучасного HR-менеджменту. Обґрунтовано необхідність удосконалення бізнес-процесів сучасних компаній шляхом трансформації викликів VUCA-світу в джерело конкурентних переваг. Виокремлено основні детермінанти деструктивної та конструктивної моделей управління та розвитку персоналу в розрізі окремих ознак VUCA-світу. Обґрунтовано основні компетентності ефективного управлінця у швидко змінюваному середовищі.

У статті окреслено теоретичні та методичні засади розвитку професійної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту в умовах інформальної освіти, що забезпечує самостійну й ефективну реалізацію цілей педагогічного процесу. Зазначено, що інформальна освіта майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту відбувається в інтеграції з формальною і неформальною в різних поєднаннях. Виявлено основні переваги інформальної освіти в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту над формальною і неформальною, яка проявляється в орієнтації на самореалізацію, зосередженні на особистісному самовдосконаленні здобувачів освіти і подальшому управлінні власним освітнім простором.

У пропонованій статті висвітленні тенденції становлення та розвитку організаційної культури керівних кадрів системи освіти. Розкриті концептуальні погляди на зміст організаційної культури керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Обґрунтована потреба використання керівниками в практиці управління навчальним закладом елементів організаційної культури та відсутністю розроблених алгоритмів її розвитку як складової управління розвитком професійної компетентності педагогів. Позиціонується прагнення до адекватного розв’язання актуальних управлінських проблем та пошуку нових шляхів їх вирішення, дотримання норм соціально відповідальної поведінки керівників навчальних закладів, розвитку організаційної культури як детермінуючого фактора її ефективності, – усе це забезпечує сутність теоретико-методологічних засад результативного виконання професійно-управлінської діяльності, формування позитивного образу управлінця нового типу.

У роботі зазначено, що особливість управлінської діяльності керівника закладу освіти на сучасному етапі визначається появою інноваційних технологій керівництва, а інновації мають своє неповторне значення для кожного керівника, колективу, закладу в цілому. Відповідно до поставленої мети (розкрити аксіологічні засади управлінських інновацій) обґрунтовано, що управлінські інновації доцільно розглядати у аксіологічному контенті – з точки зору їх цінності. За допомогою методів наукового пізнання розкрито аксіологічний контент інновацій в управлінні закладом освіти, який має бути показником готовності та здатності керівника нетрадиційно вирішувати актуальні проблеми й свідченням високого професіоналізму та інноваційної компетентності. Констатовано, що аксіологічний підхід стає механізмом, що забезпечує зв’язок між теорією і практикою управління. На прикладі партисипативного управління та коучингу показано аксіологічний потенціал інновацій. Визначено критерії управлінських інновацій у аксіологічному контенті, підходи до оцінювання їх потенціалу.

У статті розглянуто структуру та функції механізмів розвитку та ерозії компетенцій в інноваційних проєктах упровадження інформаційно-коммунікаційних технологій. Визначено фактори розвитку та ерозії компетенцій та визначено модель оцінки компетентності та компетенцій щодо успішного впровадження інформаційно-коммунікаційних технологій на прикладі підготовки магістрів з управління проєктами та програмами. Запропоновано нову парадигму побудови моделі розвитку компетентності команди проєкту щодо створення та впровадження ІКТ, яка базується на балансі факторів розвитку компетенцій інноваційного проєкту та їх ерозії в процесі впровадження. Визначено три концепції еволюції компетенцій. Перша концепція визначається конвергентною схожістю компетенцій систем управління. Друга пов’язана з процесом формування нових компетенцій через наближення характеристик систем знань унаслідок взаємного руху одна до одної. Третя концепція забезпечується за рахунок визначення ступеня та міри подібності систем у стані «як є» з метою оцінки потрібних компетенцій для успішного управління інноваційними проєктами. Досліджено фактори розвитку та ерозії компетенцій в управлінні інноваційними проєктами впровадження ІКТ, що дозволяє адекватно реагувати на зміну профілю компетенцій інноваційних проєктів. За цих умов нова парадигма моделювання дозволяє проєктному менеджеру формувати ефективні програми набуття певних компетенцій членами команди та іншими зацікавленими сторонами. Запропонована модель факторів розвитку та ерозії системи компетенцій перевірена на прикладах, які підтвердили її адекватність та результативність. Наведені результати моделювання ерозії компетенцій у впровадженні проєкту розвитку системи дистанційного навчання за програмою «ЄвроМПМ». Водночас «зблоковані тижні» (Blok Week), які проводяться в м. Дортмунд, Німеччина. та в м. Києві на кафедрі управління проєктами Київського національного університету будівництва і архітектури в спільних групах міжнародних команд студентів, довели адекватність запропонованої моделі формування лідерства тих, що навчаються, з одночасною ерозією старих компетенцій.

У час стрімкої інформатизації українського суспільства та інтенсивного оновлення й переформатування освітньої галузі особливо гостро постає питання формування цифрової грамотності випускника закладу освіти. Формула Нової української школи: «Наскрізне застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі та управлінні закладами освіти і системою освіти має стати інструментом забезпечення успіху Нової української школи. Запровадження ІКТ в освітній галузі має перейти від одноразових проєктів у системний процес, що охоплює всі види діяльності. ІКТ суттєво розширять можливості педагога, оптимізують управлінські процеси, таким чином формуючи в учня важливі для нашого сторіччя технологічні компетентності». Сучасні діти зростають повністю «занурені» в мобільні технології та комп’ютери. Персональні пристрої створюють те середовище, за допомогою якого молодь взаємодіє з оточуючим світом. Підлітки вже не сприймають традиційні форми навчання, а потребують мобільних технологій в освіті. Їм необхідне динамічне інтерактивне середовище, що забезпечить якісне оволодіння програмним матеріалом із максимальним наближенням до сучасних технічних можливостей дитини. У зв’язку з цим у статті проаналізовано вплив мобільних додатків як засобів активізації пізнавальної діяльності учнів, окреслено можливості розширення освітніх послуг за їх допомогою. Розглянуто сучасний стан та розвиток мобільних застосунків як одного із сучасних засобів комунікації в суспільстві знань. Проаналізовано особливості та специфіку використання мобільних додатків як перспективного та дієвого інструмента поширення освітніх інформаційних ресурсів, а також популяризації наукових, освітніх та самоосвітніх процесів у суспільстві. Варто зазначити, що сучасні технології в дозованому обсязі сприяють не лише якісному вивченню навчальних предметів, а й формуванню цифрової компетентності як учнів, так і вчителя. Раціональне використання мобільних телефонів на уроках призводить до економії часу, підвищення мотивації учнів та якісного зворотного зв’язку між педагогом і здобувачем освіти.

Статтю присвячено пошуку шляхів формування довіри до влади як важливої передумови стабільності і сталого розвитку України. Метою статті є виявлення можливостей для подолання структурної проблеми недовіри до влади в умовах нової комунікаційної ситуації, коли виробництво знання вже не може бути зосередженим в рамках певних груп, формування яких забезпечується владою шляхом присвоєння компетентностей. Нова ситуація виникла завдяки широкому доступу до комунікаційних можливостей проявлення людини, і попри всю проблемність такої демократизації виробництва знання владі необхідно знайти відповідь на це проявлення, аби мінімізувати ризик насильства. Для цього потрібно змінити форми представлення влади у публічному просторі. Наукова новизна результатів дослідження полягає у розкритті можливостей політичної філософії Ханни Арендт для вирішення проблеми довіри і переходу до сталого розвитку. Влада розглядається як довіра, сформована у публічному просторі, а управління спрямовується на підтримку починання і дію. На основі такого змісту понять пропонуються зміни, що посилюють роль публічного управління у формуванні довіри і реалізації нового розуміння влади. Висновки. Невирішеність проблеми довіри створює значні перешкоди для уникнення ризиків кризового розвитку, тому радикальна пропозиція нового політико-філософського мислення про публічний простір, владу і управління заслуговує на розгляд. Наростання проблем демократичної політики буде і далі привертати інтерес до проблем забезпечення реальної участі конкретної людини у прийнятті рішень. Таке посилення участі потребує оновлення розуміння самого поняття держави, яке стало ключовим у мові і практиці політики. Держава і управління потребують нового змісту, і його формування важливе для пошуку вирішення проблеми переходу України до сталого розвитку. Такий перехід можливий на шляхах нового починання, як це траплялося в минулому. Управління може відіграти помітну роль у такому починанні, для цього потрібно активізувати його роль як комунікатора і адресата, зокрема в ході тих процесів демократизації, що впливають на виробництво знання.

У статті встановлено, що контролінг персоналу і системний підхід в управлінні підприємством ідентичні і характеризуються формуванням цілей управління, отриманням максимального ефекту у їх досягненні шляхом порівняльного аналізу альтернативних шляхів і методів досягнення цілей та здійснення вибору. Обґрунтовано, що контролінг персоналу базується на агрегованих функціях: оптимізація працевлаштування персоналу, організування праці, здобування компетентностей та їх використання, оцінювання вмінь та ефективності праці, формування середовища праці, мотивування, демократизація управління. Визначено етапи створення ієрархічно структурованої системи контролінгу персоналу, яка поєднує цілі підприємства та працівників. Запропоновано методику визначення рівня ефективності окремих функцій контролінгу персоналу, що включає такі етапи: визначення критеріїв оцінювання окремих агрегованих функцій контролінгу персоналом, їх співставлення з показниками та характеристиками, що використовуються у системі управління персоналом та розвитку підприємства; впровадження змістовної шкали рейтингу кожного показника, його характеристика; визначення питомої ваги кожного критерію; розрахунок рівня ефективності за кожним критерієм та аналізованою функцією; аналізування даних, що оцінюють рівень результативності та ефективності окремих функцій, визначення рівня ефективності управління людськими ресурсами.

Article considers the role of cultural competence of a specialist as a mandatory professionally important quality that ensures the effectiveness and success of an individual's activities and abilities. It is proved that the team of applicants for Higher Education has special characteristics: social and professional orientation (to get a profession), common interests, goals, due to the attitude to the profession with different motivation for educational and professional activities; uniformity in age characteristics and level of Education; dynamism in accordance with the sequence of training from course to course; a high degree of self-organization, self-management. The article analyzes the creation of a spatial and subject component of an enriched socio-professional environment that models the socially competent behavior of future economists, the organization and conduct of various events: competitions, projects on socially significant issues. Applicants worked on the creation and subsequent protection of social Posters, Presentations, and videos, which, in turn, provided a socially significant design of the institution and its classrooms. The main attention is paid to the areas of creating an enriched social and professional environment as interaction with the Student Parliament, coordination with it of the main measures for the formation of cultural competence of future economists. After all, the Student Parliament, as an important representative body of self-government of higher education applicants, ensures the right and opportunity to independently decide on education and everyday life, protect their rights and interests, and participate in the management of an educational institution. Article analyzes the creation of a social and professional environment on the example of the work of the Kherson State agrarian and economic University, where applicants for higher education are involved in many educational, organizational and scientific projects.Key words: professional education, pedagogy, economic education, higher education institution, Kherson State Agrarian and Economic University. У статті розглянуто роль культурної компетентності фахівця як обов’язкової професійно важливої якості, що забезпечує ефективність й успішність діяльності та здатності особистості. Доведено, що колективу здобувачів вищої освіти притаманні особливі характеристики: соціально-професійна спрямованість (на здобуття професії), спільність інтересів, цілей, що зумовлені відношенням до професії за різної мотивації до навчально-професійної діяльності; однорідність за віковими ознаками і рівнем освіти; динамічність відповідно до послідовності навчання від курсу до курсу; високий ступінь самоорганізації, самоуправління. Проаналізовано створення просторово-предметного складника збагаченого соціально-професійного середовища, що моделює соціально компетентну поведінку майбутніх економістів, організацію і проведення різноманітних заходів: конкурсів, проєктів із соціально значущої проблематики. Здобувачі працювали над створенням і подальшим захистом соціальних плакатів, презентацій, відеороликів, які своєю чергою забезпечили соціально-значуще оформлення закладу, його аудиторій. Основна увага приділяється напрямам створення збагаченого соціально-професійного сере-довища як взаємодії із студентським парламентом, узгодження з ним основних заходів із формування культурної компетентності майбутніх економістів. Адже студентський парламент як важливий представницький орган самоврядування здобувачів вищої освіти забезпечує право і можливість самостійно вирішувати питання щодо навчання і побуту, захисту їх прав та інтересів, а також брати участь в управлінні навчальним закладом. Проаналізовано створення соціально-професійного середовища на прикладі роботи Херсонського державного аграрно-економічного університету, в якому здобувачі вищої освіти залучені до багатьох навчальних, організаційних та наукових проєктів.Ключові слова: професійна освіта, педагогіка, економічна освіта, вищий навчальний заклад, Херсонський державний аграрно-економічний університет.

У статті показано, що на сучасному етапі розвитку України значну роль в успіху реформ, необхідних для реалізації стратегій євроінтеграції, відіграє система вищої освіти. Функціонування цієї системи забезпечує створення теоретичних засад і формування кадрового ресурсу всієї реформаторської діяльності. Але зростання ролі вищої освіти потребує змін у самій системі. Цей процес визначається низкою тенденцій: розширенням університетської автономії, підвищенням відповідальності за якість освіти, вдосконаленням управлінських моделей, зростанням рівня відповідності потребам ринку тощо. Прояв цих тенденцій диктується як загальним контекстом реформ в Україні, так і впливами глобалізацій-них процесів, передусім інтеграцією нашої держави в європейський освітній простір. Методологічним підґрунтям спроможності закладів вищої освіти бути невід'ємною складовою частиною суспільних реформ є сучасні концепції організаційного розвитку, успішно апробовані європейськими університетами. Вони акцентують на перспективних стратегіях, ефективному управлінні, компетентності персоналу, якості результату, використанні сучасного інструментарію. Це забезпечує баланс гуманного стилю роботи, продуктивності, економії, інновацій та ефективності, впровадженні моделей, поєднують можливості індивідуальної і колективної активності. Важливе значення для вдосконалення вищої освіти має запозичення досвіду європейських країн шляхом імплементації європейських стандартів та найкращих практик у національне освітнє законодавство, участі в різних форматах науково-дослідної та навчально-освітньої взаємодії. І разом із тим цей досвід розкриває нові варіативні можливості практики реформування, враховуючи різні моделі автономії університетів, співвідношення свободи і стандартизації, критерії оцінювання якості та інші важливі параметри, що визначають ролі та міссії закладів вищої освіти.

Концепція Нової Української школи є стратегічною основою для подальшої діяльності уряду щодо реформування середньої освіти до 2029 року. У статті аналізується освітня концепція Нової української школи з погляду нових підходів до управління закладами освіти. Обґрунтовується значення нового способу управлінського мислення як фактору позитивних змін в освіті. Аналізуються матеріали експертів щодо специфіки управління освітою. Докладно розглядається професійний стандарт керівника закладу загальної середньої освіти, основні напрями діяльності керівника щодо самостійного функціонування закладу освіти. Нагальною проблемою сьогодення є місце керівника в організації, що тягне за собою низку підпроблем, таких як: ефективне управління та раціональне використання владних повноважень, формування та збереження як власної репутації, так і репутації організації, а також формування лідерських рис. Розглядається особа керівника, яка має об’єднувати в собі лідера, управлінця і простого громадянина, який буде зацікавленим у добросовісному виконанні покладених на нього завдань, не буде зловживати своїми повноваженнями, а також трудитиметься на благо організації, яку він представляє. Під впливом нових соціально-економічних чинників відбуваються зміни у всіх сферах суспільства, в тому числі й в освіті. Ускладнення професійних завдань, багатоаспектний характер діяльності сьогодні неминуче приводять до того, що все більш очевидним стає професійний характер управління та його ефективність. Не є виключенням й управлінська діяльність менеджера освіти, який виявляється включеним у все різноманіття проблем цілісного педагогічного процесу. Досліджуються актуальні компетентності керівника в умовах Нової української школи. Ретельно розглядається автономія закладу загальної середньої освіти в умовах реформування, а саме академічна, організаційна, кадрова, фінансова.

Актуальність теми дослідження. ІКТ змінюють сучасні управлінські моделі, організаційний дизайн, переформатовують управлінську структуру, комунікаційні та бізнес-комбінації підприємств, й, водночас, генерують унікальні конкурентні переваги. Постановка проблеми. Все означене у сукупності обґрунтовує необхідність трансформації парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та їх застосування в управлінні підприємствами висвітлені у працях: І. Ансоффа, П. Дойля, П. Друкера, М Кастельс, М. Портера, А. Томпсона, Е. Тоффлера В. Трубіліна та інших. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза межами наукових розробок залишаються проблеми щодо трансформації парадигми управління підприємств на основі широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій. Постановка завдання. Обґрунтування необхідності трансформації парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій. Виклад основного матеріалу. Сьогодні існуюча парадигма управління підприємством перестала розв’язувати нагальні проблеми й стала гальмом розвитку підприємств. Формування нової парадигми управління тісно пов’язане з новими реаліями та викликами економічного простору, з новим світоглядом різних шкіл, течій та напрямів управлінської думки. Можливості нової парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій розширяються під впливом змін бізнесового простору Висновки. Сутність нової парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій зосереджена у переході від цінових параметрів, обсягів до якості, гнучкості, а потім до системних інновацій, унікальності, партнерської взаємодії та клієнтоорієнтованості, цінностей та компетентностей.

Актуальність. Проєктна комунікація спрямовується на здійснення постійної взаємодії педагогічних працівників закладів професійної освіти під час реалізації завдань проєктів. Комунікація в управлінні проєктною діяльністю передбачає усвідомлення всіма учасниками проєктної діяльності вимог та прогресу поетапного виконання проєктних завдань. Проєктна діяльність передбачає забезпечення комунікації шляхом реалізації функцій та принципів проєктної взаємодії. Мета: обґрунтувати сучасні підходи до організації комунікації в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти. Методи: теоретичний аналіз – для з’ясування проблеми дослідження у науковій літературі та стану проєктної комунікації в закладах професійної освіти, визначення напрямів наукового пошуку; порівняння – з метою вивчення різних наукових підходів щодо розв’язання проблеми; аналіз і синтез – для обґрунтування функцій комунікації та форм вираження проєктної взаємодії. Результати. Комунікація в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти посідає важливе місце особливо в частині координації та проєктної взаємодії. Комунікація в проєктній діяльності реалізується через форми вираження проєктної взаємодії, а саме: функціональну, соціальну, юридичну, адміністративну, асоціативну, територіальну, нав’язану, залежну та дотичну. На якості результатів проєктної діяльності позначаються конфліктні ситуації, що виникають під час взаємодії учасників і керівників проєкту: розклад роботи, фінансування, розподіл навантаження, проєктне управління, технічне (технологічне) залучення, пріоритетність виконання, розподіл ресурсів, надмірне навантаження учасників проєкту тощо. Проєктна комунікація ґрунтується на врахуванні положень таких принципів організації проєктної діяльності: відкритість проєкту упродовж усього життєвого циклу; співпраця (кооперація) в проєктному середовищі (функціональна, соціальна, юридична, асоціативна, територіальна, дотична, ієрархічна тощо); відповідальність проєктних виконавців за якість виконання завдань. Висновки. Комунікація в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти забезпечується учасниками проєкту спільно з зацікавленими сторонами та стейкхолдерами. Успіх проєкту залежить від компетентності їх керівників та наявності в них: технічних знань, критичного мислення, комунікативних навичок, здатності до співпраці, навичок роботи в команді та координації виконання проєктних завдань, досвіду управління ресурсами, лідерських якостей та ін.

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням питання особливостей формування організаційної культури в Китайській Народній Республіці як країні, яка на сьогодні має одні із вищих показників розвитку економіки та виробництва. Метою статті стало виявлення особливостей формування організаційної культури в Китайській Народній Республіці (КНР). Установлено, що, починаючи з 1978 року, КНР активно впроваджувала реформи, спрямовані на відкритість та розвиток економіки країни. Важливе місце серед цих реформ було призначено саме освіті, науці та культурі. Поняття «організаційна культура» набуло популярності на початок 1980-х рр., проте і досі не існує його єдиного загальноприйнятого визначення. Під сутністю поняття «організаційна культура» у КНР розуміють поведінку як норму відносин на виробництві, котра базується на неприхованих правилах спілкування, які підпорядковані меті компанії, і виступає важливим чинником економічного розвитку виробництва. Серед функцій організаційної культури фахівці визначають: планувальну, згуртування колективу; мотиваційну; контролюючу; функцію впливу; інтегративні функції; функцію гармонії; управлінську. Серед особливостей формування організаційної культури у КНР визначено: позитивне ставлення до культури та мистецтва, котрі спрямовані на розвиток сфери духу, емоцій, чуйності та унікальності особистості; розумне управління компаніями у КНР, яке передбачає прояв таких якостей, як: чуйність, творчість, професійна етика та емоційність; регулювання взаємовідносин в управлінні перш за все моральними нормами, які іноді стають вище за закон; домінування політичної культури в суспільному та культурному житті; формування організаційної культури в процесі постійного реформування; розвиток особистості та суспільства через інновації; вивчення моделей управління зарубіжних країн та їх упровадження з урахуванням національних особливостей; ґрунтування організаційної культури на відповідних компетентностях, наполегливій праці; розробка системи мотивів і стимулів з урахуванням національних традицій країни.

Актуальність: у системі підготовки педагогів для професійної (професійно-технічної) освіти бракує взаємодії між суб’єктами цього процесу, стейкхолдерами та іншими зацікавленими сторонами, що зумовлює її невідповідність потребам ринку праці, знижує якість освіти. Разом з тим, сформованість професійних компетентностей викладачів визначає не лише якість підготовки здобувачів професійної (професійно-технічної) освіти, але й усієї системи, що спрямована на забезпечення економіки країни кваліфікованими робітничими кадрами. Механізми управління професійною підготовкою викладачів для закладів професійно-технічної освіти (ПТО) потребують перегляду та вдосконалення. Одним з інструментів розв’язання цієї проблеми є управління на основі партнерства та стандартизації. Тому дослідження сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти заради розроблення нових механізмів управління підготовкою є надзвичайно актуальним. Мета: аналіз сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти. Методи: аналіз наукової літератури, законодавчо-нормативних документів – для вивчення сучасних тенденцій в управлінні професійною підготовкою педагогів; метод опитування (анкетування з використанням веб-сервісу GoogleForms), метод експертного оцінювання, порівняльний аналіз – для з’ясування сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти. Результати: представлено результати опитування викладачів закладів вищої освіти, які здійснюють підготовку здобувачів за спеціальністю «Професійна освіта», здобувачів вищої освіти, педагогів та керівників закладів професійної освіти. Висновки: опитування засвідчило факт недосконалості існуючої системи підготовки педагогів професійного навчання, зокрема: несистемної співпраці усіх суб’єктів освітнього процесу та потенційних роботодавців, недостатньої практичної та професійної спрямованості навчання, невідповідності вимогам ринку праці, віддаленості від виробничих умов, затеоретизованості навчання, невикористання усіх потенційних можливостей співпраці з міжнародними організаціями, центрами зайнятості, професійними спілками. Для посилення якості підготовки необхідне впровадження нових механізмів управління цією підготовкою, вдосконалення методики навчання, організації практичного навчання здобувачів освіти та системи підвищення кваліфікації через налагодження тісної співпраці, розширення партнерських відносин між закладами професійної (професійно-технічної), вищої освіти та з іншими зацікавленими сторонами.

Система освіти покликана сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного і культурного розвитку країни. В статті проаналізовано сучасний стан цієї галузі, місце та її значення в економіці України. Виявлено основні проблеми, які стосуються фахових компетентностей, фінансового забезпечення, недосконалості законодавчої бази та державного регулювання освітньої сфери. Визначено основні напрями державного управління в умовах реформування освіти. Показано що освіта - одна з найважливіших областей, які держава підтримує створенням умов для її розвитку. Україна запроваджує реформу освіти, яка може змінити якість освітніх послуг, ставлення до престижу педагогічної та наукової діяльності. Проте, в контексті реформ, існує проблема в управлінні цією сферою, оскільки необхідно реагувати на виклики для її вдосконалення. Система освіти є невід'ємною складовою духовності, яка готує молодь до життя на основі їх знань у дошкільних, середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про освіту», освіта є державним пріоритетом, який забезпечує інноваційний, соціальний, економічний та культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти - це інвестиції в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Наголошено та тому що одним з пріоритетних напрямків є реформа економічних основ системи освіти, яка має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту. Автор акцентує увагу що реформа економічних основ системи освіти, має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту. Слід також пам'ятати, що автономія - це не лише незалежність, а й відповідальність навчального закладу щодо прийняття ефективних управлінських рішень щодо організації навчального процесу, господарської діяльності, роботи з персоналом та споживачами освітніх послуг. Запропонована реформа освіти та науки України передбачає зміни, які наблизять її до європейських стандартів, значно підвищать конкурентоспроможність, а також дадуть можливість децентралізації її управління.

У статті автор досліджує механізми взаємодії влади і громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку України. Від ефективної взаємодії залежить якість державної політики, відсутність дієвої комунікації влади і суспільства призводить до ухвалення неефективних рішень в управлінні, розчарувань, зростання протестів у суспільстві у самих різноманітних формах. Тому аналіз практичності сучасних механізмів взаємодії потрібен протягом усього перехідного періоду від однієї моделі управління до іншої з метою їх корегування, модернізації та удосконалення. Метою дослідження є аналіз сучасних вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства, а також з’ясування загальних негативних тенденцій, що впливають на стан та якість цієї взаємодії. Такий аналіз допомагає процесам реформ, сприяє модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні. Наукова новизна статті полягає в сучасному переосмисленні функціональності діючих механізмів співпраці органів влади з інститутами громадянського суспільства, зокрема таких, як: механізм реалізації виборів; створення та діяльність консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; громадські слухання, публічні обговорення, конференції, семінари, «круглі столи»; підписання угод та договорів про співпрацю на міжрегіональному рівні; механізм фінансової підтримки проектів, програм, заходів об’єднань і організацій громадян; моніторинг громадської думки та проведення різноманітних соціологічних досліджень; просвітницький механізм формування громадянських компетентностей; механізм обміну інформацією тощо. Такий аналіз дозволяє виділити як позитивні зміни у динаміці їх розвитку і удосконалення, так і проблемні аспекти. Висновок. Співпраця органів влади з організаціями громадянського суспільства стала більш активною: від використання експертного потенціалу ОГС для вирішення проблемних питань – до залучення їх органами влади до розробки нормативно-правових актів. На сьогодні ця співпраця набула такого рівня, щоб ставити питання підвищення її результативності. Проблемними залишаються такі аспекти взаємодії, як: недостатні відкритість та політична незалежність; узгодженість інтересів; взаємна відповідальність щодо вирішення суспільно значущих питань; низький вплив громадських консультативно-дорадчих органів на ухвалення рішень; формальний підхід органів влади до співпраці; недостатній рівень комунікативних, професійних, фахових навичок у представників обох сторін тощо. Отже, у перехідний період від застарілої моделі управління до більш ефективної необхідно приділяти увагу питанням функціональності діючих вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства з метою їх корегування та удосконалення.

The article deals with the psychosemantic reconstruction of the concept of manager’s competence. The study is based on free word association test (WAT) held with the managers of public administration (n=38) from Volyn Oblast (Ukraine) and master candidates of the public administration program (n=38) who studied at Eastern European National University in Lutsk (Ukraine). Nuclear zones, single frequency responses, and associative field structure of the investigated concept in the two samples were analyzed. The most frequent nuclear associations confirmed the lexicographic meaning of the concept “competence” and revealed that the leader’s expertise is closely related to their professional knowledge and skills. Next, factor analysis of data obtained from the Semantic Differential (SD) test established common and distinctive features of the semantic field structure of the concept of manager’s competence. The research results showed that the managers from the sample emphasized the importance of experience and effectiveness, the development of their professionally relevant job skills and ability to influence their subordinates. By contrast, master candidates, along with experience and job skills, indicated a set of characteristics that demonstrate the need for a general intellectual level of the managers, their moral and ethical personality traits, and their ability to maintain effective interpersonal interaction. References Болотіна Є. В. Компетентнісний підхід в державному управлінні: становлення та еволюція / Економічний вісник Донбасу. 2017. № 3(49). С. 138-145. Bolotina, Ie. V. (2017). Kompetentnisnyi pidkhid v derzhavnomu upravlinni: stanovlennia ta evoliutsiia. [Competence-Based Approach in State Administration: Establishment and Evolution.] Ekonomichnyi Visnyk Donbasu, № 3(49), 138-145. Дробот О. В. Психосемантика управлінської свідомості керівника: монографія. Донецьк: Східний видавничий дім, 2014. Drobot, O. V. (2014). Psykhosemantyka upravlins’koii svidomosti kerivnyka [Psychosemantics of the Managerial Consciousness of the Leader]. Donetsk: Skhidnyi Vydavnychyi Dim. Жмінка С. П. Зарубіжний досвід впровадження компетентнісного підходу в державне управління. Ефективність державного управління: зб. наук. праць. 2013. Вип. 37. С. 451-458. Zhminka, S. P. (2013). Zarubizhnyi dosvid vprovadzhennia kompetentnisnoho pidhodu v derzhavne upravlinnia [Foreign experience of competence-based approach implementation into state administration]. Efectyvnist’ Derzhavnoho Upravlinnia, 37, 451-458. Кукуля А. Принципи професіоналізму державних службовців та профілі професійної компетентності посад державної служби. Вісн. держ. служби України. 2012. № 3. С. 11-17. Kukulia, A. (2012). Pryntsypy profesionalizmu derzhavnykh sluzhbovtsiv ta profili profesiinoii kompetentnosti posad derzhavnoii sluzhby [principles of civil servants professionalism and civil service positions professional competence profiles]. Visnyk Derzhavnoyi Sluzhby Ukrainy, 3, 11-17. Линдюк О. Профілі професійної компетентності державних службовців як складова модернізації державної служби. Державне управління та місцеве самоврядування. 2015. Вип. 4(27). С. 187-199. Lyndiuk, O. (2015). Profili profesiinoii kompetentnosti derzhavnykh sluzhbovtsiv iak skladova modernisatsii derzhavnoii sluzhby [Civil servants professional competence profiles as a component of civil service modernization]. Derzhavne Upravlinnia ta Mistseve Samovriaduvannia, 4(27), 187-199. Лозова О. М. Психосемантика етнічної свідомості. К: Освіта України, 2007. Lozova, O. M. (2007). Psykhosemantyka Etnichnoii Svidomosti [Psychosemantics of Ethnic Consciousness]. Kyiv. Петренко В. Ф. Основы психосемантики. СПб.: Питер. 2005. Petrenko, V. (2005). Osnovy Psikhosemantiki [Foundations of Psychosemantics]. S.-Petrsburg: Piter. Dictionaries Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. Київ, 2000. Словник української мови: в 11 томах. Академічний тлумачний словник (1970—1980). Т. 4. 1973. С. 250. Stevenson, A. (Ed.). (2010). Oxford Dictionary of English. Oxford University Press, USA. References (translated and transliterated) Bolotina, Ie. V. (2017). Kompetentnisnyi pidkhid v derzhavnomu upravlinni: stanovlennia ta evoliutsiia. [Competence-Based Approach in State Administration: Establishment and Evolution.] Ekonomichnyi Visnyk Donbasu, № 3(49), 138-145. Drobot, O. V. (2014). Psykhosemantyka upravlins’koii svidomosti kerivnyka [Psychosemantics of the Managerial Consciousness of the Leader]. Donetsk: Skhidnyi Vydavnychyi Dim. Zhminka, S. P. (2013). Zarubizhnyi dosvid vprovadzhennia kompetentnisnoho pidhodu v derzhavne upravlinnia [Foreign experience of competence-based approach implementation into state administration]. Efectyvnist’ Derzhavnoho Upravlinnia, 37, 451-458. Kukulia, A. (2012). Pryntsypy profesionalizmu derzhavnykh sluzhbovtsiv ta profili profesiinoii kompetentnosti posad derzhavnoii sluzhby [principles of civil servants professionalism and civil service positions professional competence profiles]. Visnyk Derzhavnoyi Sluzhby Ukrainy, 3, 11-17. Lyndiuk, O. (2015). Profili profesiinoii kompetentnosti derzhavnykh sluzhbovtsiv iak skladova modernisatsii derzhavnoii sluzhby [Civil servants professional competence profiles as a component of civil service modernization]. Derzhavne Upravlinnia ta Mistseve Samovriaduvannia, 4(27), 187-199. Lozova, O. M. (2007). Psykhosemantyka Etnichnoii Svidomosti [Psychosemantics of Ethnic Consciousness]. Kyiv: Osvita Ukraїny. Petrenko, V. (2005). Osnovy Psikhosemantiki [Foundations of Psychosemantics]. S.-Petrsburg: Piter. Dictionaries (translated and transliterated) Karavansky, S. (2000). Praktychnyi Slovnyk Synonimiv Ukrains’koii Movy [The Practical Dictionary of the Ukrainian Language Synonyms]. Kyiv. Slovnyk ukrains’koii movy: v 11 tomakh. Akademichnyi tlumachnyi slovnyk. (1970-1980) (1973).. [Dictionary of the Ukrainian Language: in 11 Volumes. Academic Dictionary. 1970-1980], 4, 250. Stevenson, A. (Ed.). (2010). Oxford Dictionary of English. Oxford University Press, USA.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

One of the priority areas of modernization of the educational system in Ukraine is decentralization. That indicates the development of the industry on a democratic basis. As a result, educational institutions today have a high level of autonomy in various aspects of activities - from the preparation, adoption and implementation of internal documents that regulate the educational process and guide the vector of institution`s development (charter, development strategy, regulations of the educational process, etc.) to self-assessment activities.Today educational institutions have managerial and financial autonomy, that allows to create a democratic space in the field of education, where decisions are made by those who directly influenced by its consequences. In such circumstances, the head of the educational institution has the key role in the process of implementation of educational reforms in school, he is a translator of modernization changes in daily work. Not only the autonomy and expansion of the powers of the head of the educational institution increased, but also requirements for professional training of managerial staff, their knowledge, skills and competencies are strengthened. The introduction of new strategies and concepts, the needs for educational, financial management, planning and monitoring of activities in market conditions, the introduction of information and communication technologies, the use of distance-learning technologies require the head to acquire new professional competencies. The challenges faced by the education manager when organizing work in a pandemic, the need to respond quickly to changing and unpredictable external conditions require flexibility and speed of management decisions. Modernization of education during the independence of Ukraine has necessitated special training of managers and directed the focus of academic educators and managers to study the training of managers in the field of education.In the context of globalization and European integration, it is important to study the approaches and experiences of foreign countries. Because of similarity of historical conditions and culture, experience of Poland as our closest European neighbor is interesting for pedagogical analysis. As the process of decentralization in Ukraine is still in its becoming and the education system in Poland is already successfully implementing that, the object of study of the article is the training of managers in the field of education in Poland. The article considers the scientific and normative principles of educational management in Poland, defines the legal requirements for applicants for managers positions in educational institutions and analyzes the basic course plan for education management. Key words: educational management, head of educational institution, management in the education system, training of educational managers, decentralization of education. Одним із пріоритетних напрямків модернізації освітньої системи в Україні за часів незалежності є децентралізація, що свідчить про розвиток галузі на демократичних засадах. Як наслідок, сьогодні заклади освіти мають високий рівень автономії стосовно різних аспектів діяльності – від підготовки, прийняття та виконання внутрішніх документів, які регулюють освітній процес та спрямовують вектор розвитку закладу (наприклад, статут, стратегію розвитку, положення по освітній процес тощо) до проведення самооцінювання діяльності. Наразі заклади освіти мають управлінську та фінансову автономію, що дозволяє створити демократичний простір в освітній галузі, де рішення приймають ті, кого безпосередньо стоються його наслідки. У таких умовах роль керівника закладу освіти є ключовою у впровадженні освітніх реформ на місцях, він є транслятором модернізаційних змін у щоденну роботу. Підвищується не тільки автономія та розширення повноважень керівника навчального закладу, а й посилюються вимоги до професійної підготовки управлінських кадрів, їхніх знань, умінь та компетентностей. Впровадження нових стратегій і концепцій, необхідність здійснення освітнього, фінансового менеджменту, планування і моніторингу діяльності у ринкових умовах, впровадження інформаційно-комунікативних технологій, застосування технологій віддаленого навчання вимагають від керівника набуття нових професійних компетенцій. Виклики, з якими стикається менеджер освіти під час організації роботи в умовах пандемії, необхідність швидкого реагування на мінливі та непередба-чувані зовнішні умови потребують гнучкості та швидкості управлінських рішень. Модернізація освіти за часів незалежності України зумовила потребу у спеціальній підготовці керівних кадрів та направила фокус вчених педагогів й управлінців на вивчення питання підготовки менеджерів освітньої галузі. У контексті глобалізації та євроінтеграції актуальне вивчення підходів і досвіду зарубіжних країн, зокрема найближчого європейського сусіда – Польщі, але не скільки через територіальну близькість, скільки через подібність історичних умов, які проходили системи освіти у двох країнах на зламі ХХ–ХХІ століть. Оскільки процес децентралізації в Україні фактично ще знаходиться на етапі становлення, а система освіти в Польщі вже успішно реалізовує таку політику, об’єктом дослідження статті є підго-товка управлінських кадрів у галузі освіти Польщі. У статті розглянуто наукові та нормативні засади освітнього менеджменту в Польщі, визначено законодавчі вимоги до претендентів на керівні посади закладів освіти та проаналізовано базовий план курсу з управління освітою. Ключові слова: освітній менеджмент, керівник закладу освіти, управління освітою, підготовка менеджерів освіти, децентралізація освіти.

Розглядаються психологічні аспекти управлінської діяльності в кризових умовах. Аналізуються особливості екстремальних, кризових ситуацій та управління в кризових умовах. Обґрунтовується необхідність навчання керівників правоохоронних органів психологічним основам кризового управління. Висвітлюється авторське бачення соціально-психологічних складових управлінської компетентності керівника з екстремальним профілем професійної діяльності. На підставі зазначених складових управлінської компетентності пропонується впровадження в систему підготовки управлінців різних категорій правоохоронних органів психологічного тренінгу “Кризове управління”, як інноваційної технології формування у керівників практичних навичок і вмінь ефективного управління персоналом в екстремальних умовах діяльності. Наводяться результати експериментального дослідженням впливу тренінгу на динаміку особистісних і професійно значущих якостей керівників підрозділів поліції. Встановлено значний позитивний вплив управлінського тренінгу на особистісну сферу керівників, підвищення лідерського потенціалу та розвиток індивідуально-психологічних якостей, які необхідні сучасному управлінцю. Через деякий час після тренінгу у керівників підвищується рівень вольових, лідерських рис, таких як ініціативність, зібраність, цілеспрямованість. Доведено, що психологічна підготовка керівників засобами тренінгу сприяє розвитку у них таких необхідних якостей кризового управління, як стресостійкість та здатність до емоційної саморегуляції. Запропоновані рекомендацій керівникам щодо підвищення ефективності кризового управління.

Becoming more global and large-scale, companies' business and operational activities are increasingly not limited to the borders of a single country. In these circumstances, the effectiveness of companies' foreign economic activities is primarily determined by the appropriate level of competencies of the personnel involved in this area, primarily the level of development of foreign-language competencies. Moreover, such competencies concern both the managing and managed subsystem employees and the enterprise as a whole. The paper singles out the place of foreign-language competencies of managers among the competencies in general, in the conditions of foreign economic activity of enterprises. The correlation between an employee's communicative and foreign language competence is considered, and the distinctions between these concepts, taking into account the components of the structure of communication, are revealed. At the same time, it is offered to consider foreign language competence in the part of employees' usage of foreign language during a foreign economic activity of an enterprise within the limits of communicative competence. The list of managerial foreign language competence components has been singled out, according to the results of which the problems and perspectives of this competence improvement in conditions of foreign economic activity development. The demand for highly qualified employees of foreign economic direction with a high level of foreign language competence, which is determined by the market on the part of business and intensification of foreign economic activity of domestic economic entities, has been considered. It has been established that the formation of such competence is a continuous process, which begins as early as in the educational institution, where future specialists in foreign economic activities receive education and qualification and learn foreign languages. Later on, the process of such development continues directly at the enterprise, especially where managers and owners understand the importance and necessity of investing in their personnel, in particular, and raising the level of their foreign language skills. It has been established that foreign language competence can be developed through formal, non-formal or informal education

Потужним чинником демократизації електорального процесу є активні дії громадськості, спрямовані на моніторинг і контроль відповідності виборчого процесу вимогам законодавства. Розвиток інформаційного суспільства уможливлює ситуацію, коли виборчий процес протікає під щільним контролем громадянського суспільства. У статті акцентовано увагу на підвищенні ефективності публічного управління виборчим процесом шляхом успішного поєднання професійності спеціалістів-управлінців і високого рівня компетентності громадськості щодо контролю за виборчим процесом. Громадянське суспільство постає реальним суб’єктом впливу на електоральні процеси в Україні. Завдяки вмілому й креативному використанню новітніх інформаційно-комунікаційних технологій виборчі перегони останніх років дали старт Інтернет-проєктам, зробили вибори більш прозорими та відкритими, й звузили поле для відвертих маніпуляцій і фальсифікацій виборів. У статті розкрито особливості організаційних та фасилітативних механізмів забезпечення участі інститутів громадського суспільства в електоральній комунікації, які спрямовані на збір інформації щодо порушень виборчого законодавства. Функціонування цих ініціатив можливе завдяки поширенню дієвих інструментів громадського моніторингу та контролінгу виборчого процесу. Охарактеризовано електоральні комунікації, які сьогодні активно здійснюються завдяки інноваційному розвитку інформаційно-комунікаційним технологіям, серед яких – електронні та цифрові ресурси, розглянуто особливості запровадження організаційного та фасилітативного механізмів у забезпеченні участі громадськості до електоральної комунікації.

У статті обґрунтовується концепція управління талантами з позиції формування креативності персоналу. В управлінні талантами основними процесами є залучення, вирощування та утримання талановитих працівників, що створюють інтелектуальний продукт, інновації та забезпечують комерційний успіх компанії. Для підтримання креативності персоналу в управлінні талантами формується креативне середовище завдяки чому забезпечуються потрібні умови для розвитку інтелектуального потенціалу. Узагальнені наукові підходи до трактування поняття «креативність» як здатності, навику, компетентності тощо. Проаналізовані параметри креативності відповідно до наукових праць Дж. Гілфорда та П. Торренсона, визначені спільні та відмінні риси. Обґрунтовані причини, що обмежують розвиток креативності працівників з різних позицій ‒ компанії та талановитого працівника. Узагальнені фактори, що сприяють формуванню креативності персоналу підприємства. Запропоновані заходи для покращення креативності працівників в управлінні талантами підприємств.

У статті обґрунтовується концепція управління талантами з позиції формування креативності персоналу. В управлінні талантами основними процесами є залучення, вирощування та утримання талановитих працівників, що створюють інтелектуальний продукт, інновації та забезпечують комерційний успіх компанії. Для підтримання креативності персоналу в управлінні талантами формується креативне середовище завдяки чому забезпечуються потрібні умови для розвитку інтелектуального потенціалу. Узагальнені наукові підходи до трактування поняття «креативність» як здатності, навику, компетентності тощо. Проаналізовані параметри креативності відповідно до наукових праць Дж. Гілфорда та П. Торренсона, визначені спільні та відмінні риси. Обґрунтовані причини, що обмежують розвиток креативності працівників з різних позицій ‒ компанії та талановитого працівника. Узагальнені фактори, що сприяють формуванню креативності персоналу підприємства. Запропоновані заходи для покращення креативності працівників в управлінні талантами підприємств.

Анотація. Суттєві зміни нормативно-правових засад у галузі освіти в останні роки зумовлюють удосконалення управлінської діяльності, зокрема розвиток комунікативної компетентності керівників закладів освіти. Діджиталізація суспільного життя відбивається на організації освітньої діяльності, що, у свою чергу, вимагає змін комунікаційних процесів у системі управління закладом освіти. Такі зміни та нововведення актуалізують проблему комунікативної компетентності керівника закладу освіти. Стаття присвячена окремому аспекту професійної компетентності керівника – управлінню комунікаціями в організації в умовах адаптаційних змін, яке має забезпечити розвиток комунікативної компетентності керівника закладу освіти. Зазначено, що в умовах суттєвих нововведень у системі освіти, зокрема адаптації освітнього процесу до умов карантину, збільшення долі дистанційного навчання в системі змішаної форми організації освітнього процесу, зростають вимоги до рівня комунікативної компетентності керівника закладу освіти. Сучасний директор закладу освіти має не тільки користуватися сучасними засобами комунікацій, але й має бути здатним організовувати комунікаційні мережі, які забезпечать достатню ефективність освітнього процесу й оптимальний рівень управління закладом освіти. Уточнено сутність і структуру комунікативної компетентності керівника закладу освіти, розкрито шляхи її розвитку. Наведено кваліметричну модель оцінки рівня розвитку комунікативної компетентності керівника закладу освіти, що містить три фактори (комунікативні знання, комунікативні вміння, комунікативні здібності) та відповідні їм критерії. Звернено увагу на організаційні форми комунікацій у закладі освіти, вимоги до комунікаційного процесу. Особлива увага приділена процесам організації формальних і неформальних комунікацій у закладі освіти, схарактеризовано форми таких комунікацій. Для розвитку комунікативної компетентності керівника закладу освіти також запропоновано тематику спецкурсу «Комунікативна компетентність управлінця». У статті зазначено, що подальші дослідження стосуватимуться розвитку системи управління комунікаціями в закладах освіти. Ключові слова: комунікативна компетентність, кваліметрична модель, комунікації в організації, адаптивні процеси.

Анотація. У статті проаналізовано проблему управління розвитком науково-методичної компетентності вчителів закладів освіти першого ступеня в педагогічній теорії та освітній практиці. Здійснено дефінітивний аналіз категорій «критерій», «компонент». Для визначення структури науково-методичної компетентності вчителя закладу освіти першого ступеня у нашому дослідженні за певними критеріями виокремлено компоненти, що мають відповідні показники, які висвітлюють і розкривають зміст досліджуваного феномену. Виходячи з методологічних підходів дослідження, сутнісної характеристики поняття «науково-методична компетентність вчителя закладу освіти першого ступеня», нами визначено такі її компоненти: мотиваційно-ціннісний, теоретико-методологічний, технологічний, рефлексивний. Встановлено, що реформування загальної середньої освіти призвело до істотних змін в управлінні розвитком закладів освіти, зокрема до виокремлення проблеми управління розвитком науково-методичної компетенції вчителів закладів освіти І ступеня зі всієї сукупності наявних як пріоритетної. Міждисциплінарний характер досліджуваної проблеми зумовив необхідність визначення й обґрунтування наукових підходів з урахування їх конструктивних можливостей. Узагальнення досвіду роботи закладів освіти І ступеня дало можливість з’ясувати, що показником високого рівня розвитку науково-методичної компетентності вчителів початкової школи є висока розвиненість зазначених компонентів і їх цілісна єдність. Від ступеня сформованості показників залежить рівень розвитку досліджуваної компетентності майбутнього вчителя початкових класів і подальша траєкторія його наукового саморозвитку. Ключові слова: компетентність, критерії, компоненти, показники, науково-методична компетентність, Нова українська школа, вчителі закладу освіти І ступеня.