To see the other types of publications on this topic, follow the link: Комунікації.
Journal articles on the topic 'Комунікації'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Комунікації.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Rubanets, Oleksandra. "Когнітивна комунікація." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (May 18, 2018): 87–99. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.09.
Full textAbstract:
У статті розглядається введення когнітивного аспекту в дослідження комунікації. Обґрунтовано необхідність введення поняття «когнітивна комунікація». Показано, що когнітивна комунікація поєднує інформаційну та когнітивну взаємодії. Розробка когнітивної комунікації спирається на сучасні когнітивні дослідження. Когнітивні дослідження виявляють значення сполученості структурних та лінгвістичних змін у процесі комунікації. Розкривається значення структурованості в когнітивній комунікації, яка виявляє її процесуальність. На відміну від передачі повідомлень, що розкриває комунікацію як інформаційну взаємодію, когнітивна комунікація виявляє значення когнітивної взаємодії учасників у процесі здійснення комунікації. Виявляється незворотність когнітивної комунікації. Важливим стає задіяння когнітивної складової учасників процесу, яке набуває форми гри. Різний ступінь задіяності когнітивних здатностей у процесі комунікації визначає її ефективність та успішність. Обґрунтовано необхідність нового розуміння когнітивної комунікації в науці. Введено в розгляд комунікацію через репрезентацію. Комунікація через репрезентацію об’єднує пізнавальну, когнітивну та інформаційну взаємодії. Комунікація через репрезентацію виявляє знаннєві, когнітивні передумови творення нового способу представлення об’єкта у знанні. Вона виявляє інтегральну сполученість пізнавальних дій учасників комунікації у сфері знання. Розкриваються особливості комунікації через репрезентацію в класичній та сучасній науці.
2
Morar, N. V. "Партійний лідер у системі політичних комунікацій: теорія і практика." Grani 19, no. 2 (January 28, 2016): 6–11. http://dx.doi.org/10.15421/1716039.
Full textAbstract:
Досліджується місце та роль політичної комунікації в іміджмейкерстві партійного лідера. Розкриті особливості партійної комунікації як важливого різновиду політичної комунікації. Проаналізовані види партійної комунікації й дано характеристику змінам у контексті загальної інформатизації суспільства. Результати дослідження свідчать про суттєву роль та значущість партійного лідера в системі політичних комунікацій. Одним із найважливіших напрямів політичної діяльності партійних лідерів є партійна комунікація. Вона є складовою більш широкого поняття - політичної комунікації. Політична комунікація натомість є специфічним видом політичних відносин і розглядається як невід’ємний елемент політичної сфери суспільства. Головним призначенням партійної комунікації є створення передумов для публічної політики та публічної влади через інформаційний вплив політичних акторів один на одного та навколишнє соціальне середовище. Особливість партійної комунікації полягає в тому, що вона передбачає різного роду повідомлення та інформацію, яка циркулює всередині партії між її структурними елементами та членами, або ж з ініціативи партії передається особі, громадянину, групі, іншій партії, політичному актору чи політичному інституту. Розуміння теоретичних засад партійної комунікації, їхнє творче застосу- вання у розвитку партійних кіл є запорукою успіху діяльності партійних лідерів і зростання авторитету серед мас.
3
Майстренко, Катерина Миколаївна. "КОМУНІКАЦІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 93–98. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-13.
Full textAbstract:
У статті виявлено, що комунікації у системі публічного управління є офіційним, юридично цілеспрямованим регламентованим рухом індивідуальних суб’єктів управління до соціальної спільності із збереженням за цими суб’єктами певної автономності, самостійності, самодіяльності, індивідуальності. Наголошего на тому, що комунікативний процес відіграє важливу роль у публічному управлінні незалежно від того, про яку форму комунікації йдеться. З’ясовано, що комунікаційний процес у публічному управлінні включає такі елементи: установи публічного управління та громадяни, повідомлення, канали комунікації, інформаційні бар’єри, зворотний зв’язок. Досліджено, що зовнішня комунікація в публічному управлінні націлена на справляння впливу на громадянське суспільство або отримання рекомендацій чи узгодження позицій із представниками суспільства, внутрішня комунікація пронизує всю систему публічного управління зсередини і є основною рушійною силою у сфері прийняття управлінських рішень. Мета роботи. Метою статті є здійснення теоретичного обґрунтування головних складових процесу комунікації в публічному управлінні та комплексний аналіз функцій та видів комунікації в системі публічного управління. Методологія. У запропонованій статті проаналізовані особливості комунікації в публічному управлінні. Визначено, що комунікація являє собою обмін інформацією між двома суб’єктами комунікативної взаємодії. Наголошено на тому, що для органів публічного управління надзвичайно важливою складовою комунікативної діяльності є зворотний зв’язок та перехід від одностороннього інформування громадян про дії влади до двосторонньої комунікації «громадянське суспільство – публічний орган – громадянське суспільство». Наукова новизна. Доведено, що комунікації повинні: забезпечувати ефективний обмін інформацією між суб’єктами та об’єктами управління; удосконалювати відносини між суб’єктами комунікації різних рівнів у процесі обміну інформацією; створювати інформаційні канали для обміну інформацією між окремими співробітниками та групами; налагоджувати та раціоналізувати інформаційні потоки. Висновки. Наголошено на тому, що використання системи комунікацій у публічному управлінні є важливою складовою процесу підготовки та прийняття управлінських рішень. Підкреслено, що існують різні канали, якими здійснюється комунікація в системі публічного управління, і досить важко визначити, який з них є найважливішим і необхідним. Безумовно, офіційні засоби для комунікації в публічних організаціях, несуть більше конкретики та перевірених даних, ніж неофіційні. Виявлено, що комунікація не може існувати у відриві від держави і суспільства, а суспільство не може розвиватися без грамотно налагодженої комунікації. Однак без взаємної довіри, зворотного зв’язку та своєчасної інформації, комунікація публічних інститутів та суспільства не буде ефектив- ною та продуктивною. Визначено, що у зв’язку з цим керівники публічних організацій та управлінці різного рівня, повинні шукати шляхи, підходи вдосконалення комунікації, встановлення нефор- мальних, більш оперативних каналів передачі, нарощувати власний потенціал через спілкування з підлеглими, іншими керівниками, постійного навчання та особистісного зростання.
4
Жукова, Ірина, and Олександр Долгий. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАКТИЧНА АКТУАЛІЗАЦІЯ РОЛІ КОМУНІКАЦІЇ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 311–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-312-319.
Full textAbstract:
Встановлено, що значення феномену комунікацій на сучасному етапі розвитку суспільства важко недооцінити, адже комунікаційні зв’язки пронизують усі сфери життєдіяльності, комунікації досліджуються різними науками: державним управлінням, економікою, правом, соціологією, філосо- фією, культурологією, політологією тощо.
Досліджуючи комунікації крізь призму взаємодії державних органів влади та громадськості на регіональному рівні, більшість дослідників тлумачать ко- мунікацію як основу державного управління і важливий чинник демократи- зації суспільного життя. В загальному вигляді її можна визначити як процес обміну інформацією, що об’єднує в єдине ціле органи державного управлін- ня, органи місцевого самоврядування та групи громадськості; зміцнює необ- хідний зворотний зв’язок між адміністративним апаратом, управлінськими структурами, суспільством, окремими громадами й індивідами.
Як процес передачі, обміну політичною інформацією, який структурує політичну діяльність і надає їй нового значення, формує громадську думку і політичну соціалізацію громадян з урахуванням їх потреб та інтересів тлума- читься поняття “комунікація політична”.
Обґрунтовано, що комунікації в державному управлінні розглядають як ін- формаційну взаємодію, орієнтовану безпосередньо на визначену організацію, на методи і засоби побудови внутрішніх взаємозв’язків, тобто як інформацій- ні потоки; на розуміння побудови відносин між людьми всередині організації і в непомітному перенесенні особистих відносин на організаційні, у поєднанні вражень, заснованих на почутті симпатії або антипатії, і вражень від ділових якостей, а “комунікацію управлінську як сукупність інформаційних зв’язків, процес взаємодії між суб’єктами управлінської діяльності по вертикалі, гори- зонталі із зовнішнім суспільним середовищем, шляхом безпосереднього спіл- кування і обміну інформацією з використанням відповідних засобів”.
5
Podvirna, Nataliia. "Комунікативний складник у відносинах між владою та суспільством." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (May 29, 2017): 96–108. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-01-96-108.
Full textAbstract:
Розвиток нових інформаційних технологій, мобільний зв’язок, Інтернет і соціальні мережі дали можливість світу на зламі ХХ-ХХІ ст. по- новому поглянути на зміст та сенс процесу комунікації між владою й суспільством і політичної участі громадян, їхніх можливостей та механізмів діяльності. В умовах глобальної соціально-культурної й економічної кризи гостро постає проблема взаєморозуміння та комунікацій між людьми, владою й іншими політичними інстанціями, адже комунікація пронизує абсолютно всі пласти суспільного життя. Сьогодні досягнення компромісу між владою та суспільством – важлива умова розвитку Української держави й громадського суспільства. Досягнення такого компромісу необхідне для забезпечення конструктивної комунікації між органами влади та громадянським суспільством.
6
Разінькова, М. Ю. "ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ ПРИ ВИХОДІ НА ЗОВНІШНІ РИНКИ." Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка», no. 1(57) (July 2, 2021): 102–6. http://dx.doi.org/10.24144/2409-6857.2021.1(57).102-106.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню маркетинговим комунікаціям та їх впливу на щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Охарактеризовано зміни щодо нормативно-правового забезпечення ведення зовнішньоекономічної діяльності. Проаналізовані маркетингові комунікації, які сприяють виробникам та постачальникам товарів та послуг виходити за межі національного ринку. Розроблений механізм маркетингових комунікацій при виході на зовнішні ринки, який дає уявлення про вплив маркетингових комунікацій та їхній взаємозв’язок в процесі завоювання частки зовнішнього ринку.
7
Погосян, М. А. "Мережа Інтернет - сучасний напрям оптимізації правової комунікації між правоохоронними, правозахисними та судовими органами." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3065.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу, що зі зміною інформаційних технологій та їхньої ролі в життєдіяльності суспільства значно розширилася сфера обміну інформацією, що актуалізувало розвиток інноваційних комунікацій. Підкреслено, що розбудова правової держави, реформування судів різних інстанцій, правоохоронних та правозахисних органів зумовлюють нагальний розвиток дієвої правової комунікації між зазначеними органами. Упровадження електронної комерції свідчить про відсутність у нашій державі належного нормативно-правового регулювання та наукового забезпечення правової комунікації між правоохоронними, правозахисними та судовими органами. Наголошено, що провідною метою правової комунікації є оприлюднення своєчасної, всебічної та достовірної інформації про діяльність правоохоронних, правозахисних та судових органів, з дотриманням водночас вимог щодо збереження державної й інших видів таємниць. Зазначено, що провідним засобом запобігання комунікаційним ризикам у сучасному інформаційному просторі є інтернет, який забезпечує доступ до інформаційного простору для всіх правоохоронних, правозахисних та судових органів. Зауважено, що в умовах реформування державної влади провідне місце належить правовій комунікації між правоохоронними, правозахисними та судовими органами, що реалізується за допомогою їхніх вебсайтів, які мають бути змістовно наповненими та відповідати вимогам сучасності. Зроблено висновок про те, що досі не ухвалений окремий закон, який би регулював питання, пов'язані із правовою комунікацією між правоохоронним, правозахисними та судовими органами. Нагальним питанням має стати ухвалення закону, у якому були б визначені засади, пов'язані із правовою комунікацією між правоохоронними, правозахисними та судовими органами, а також інтер-нету як основного напряму підвищення комунікації.
8
Красножон, Неоніла. "УКРАЇНСЬКО-ЛАТВІЙСЬКІ КОМУНІКАТИВНІ ЗВ’ЯЗКИ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ТА ЦИФРОВІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВ (1991-2020 РР.)." Society. Document. Communication, no. 11 (May 3, 2021): 160–85. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-160-185.
Full textAbstract:
У статті розкриваються основні види та типи українсько-латвійських комунікативних зв’язків, які сформувалися між Україною та Латвією впродовж довготривалого періоду (1991-2020 рр.). Зважаючи на слабку дослідженість зазначеної наукової теми у вітчизняній історичній науці, автор статті подає основний понятійно-категоріальний апарат, зокрема намагається сформувати власне розуміння таких понять як: інформатизація, комунікація та комунікативні зв’язки в сучасних умовах глобалізованого світу. Значна увага також приділена типологізації рівнів комунікативних зв’язків, які сформувалися між Латвією та Україною.
Розкриваючи українсько-латвійські комунікативні зв’язки, робиться акцент на особливому місці та ролі спільної історичної пам’яті в розвитку комунікативних зв’язків між обома народами. Саме ця пам'ять не лише укріплює міждержавну та міжнародну комунікацію, а й допомагає обом народам позбутися залишків радянського тоталітарного минулого. Поряд з історичною пам’яттю в статті досліджуються три основні рівні міждержавної комунікації Латвії та України. Зокрема, першим є офіційний загальнодержавний дипломатичний рівень, представники якого фактично формують зовнішню політику держав; рівень громадський та рівень комунікації у сфері масмедіа.
В статті також наголошується на визначальному впливі російської збройної агресії щодо України та формування позитивного іміджу української держави в очах широкого загалу латвійської громадськості. У цей момент прослідковується значна активізація комунікації між народами обох держав на громадському рівні. Крім того, в статті наводиться приклад цілого ряду форм та методів, які сприяють укріпленню дружніх зв’язків між українським та латвійським народами. Також вказується і на цілий ряд проблем, існуючих в комунікаціях між обома державами, до вирішення яких подаються власні авторські пропозиції.
9
Вайєр, Аліна Марленівна. "ІНТЕРАКТИВНІ ФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Актуальні проблеми політики, no. 64 (January 23, 2020): 134–44. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.192.
Full textAbstract:
В Інтернеті як сформованому політичному інституті традиційна структура подачі семантичної інформації видозмінюється. Оскільки інформатизація і демократизація української держави є актуальним політичним завданням, простір інтернет-комунікацій стає ареною для вироблення консолідованої політичної позиції влади і суспільства. Комунікаційні особливості Інтернету дозволяють здійснювати легітимний політичний дискурс суспільства з владою. В даній статті розглянуто відмінності політичної комунікації від звичайної, проаналізовано різні моделі політичної комунікації, також проведен аналіз функцій політичної комунікації на прикладі досліджень інших вчених. Взагалі, кількість Інтернет-користувачів постійно зростає протягом багатьох років, серед них більше молодих і освічених соціальних груп. І саме для молоді та людей, які мають потреби у підвищенні свого освітнього рівня, Інтернет стає важливим джерелом отримання інформації і знань. Важливо також і те, що з розвитком інтернет-спільнот і розвитку в них об’ємного фонового по відношенню до політичного життя середовища, традиційні способи комунікації політики зелекторатом втрачають ефективність, а рівень довіри політичної інформації з офіційних джерел падає. А віртуальність, як штучно створений світ, де людина має спілкуватися не з речами, а з їх образами, дає широкі можливості для пошуків нових методів політичного впливу. І все ж таки робиться висновок, що у контексті сучасної української дійсності, політична комунікація, виступаючи засобом існування і трансляції політичної культури, в свою чергу, може стати фундаментом демократизації взаємодії держави і громадянського суспільства
10
Fedoniuk, Serhii, and Anastasia Tkachuk. "КОМУНІКАТИВНИЙ СКЛАДНИК СУЧАСНИХ ПРОТЕСТІВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 174–88. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-174-188.
Full textAbstract:
У цій статті встановлено особливості комунікації сучасних протестних рухів в аспекті масового співробітництва.
Зокрема показано, що сучасні соціальні й політичні протести розвиваються на основі масової комунікації між потенційними учасниками, які не спираються на оформлені організаційні структури, протест є самовідтворюваним процесом, що ґрунтується на сугестії алармізму засобами масової комунікації. У зв’язку з цим високу ефективність як рушійний фактор масових протестів почали відігравати соціальні мережі, здатні швидко поширювати такі алармістські настрої серед їх учасників. Великі масові демонстрації останнього десятиліття були організовані шляхом мобілізації через соціальні мережі, а потім показали свою силу масовою присутністю людей на вулиці. У свою чергу протестні настрої сприяють розвитку соціальних мереж з їх спільнотами. Встановлено, що основну роль у цьому процесі відіграє комунікація протесту, яка по своїй суті є комунікацією відкритого (масового) співробітництва. Вона формується на основі індивідуальних інформаційних контактів між суб’єктами, які реалізують їх в середовищі соціальних мереж. Така комунікація має інтерактивний характер і розвивається завдяки залученню інформаційних ресурсів з мережі. Для неї характерна відсутність системно-структурної організації і об’єктна орієнтація. Другою характерною рисою є конвергенція засобів і учасників комунікації. Більше значення має не наявність спеціалізованих і кваліфікованих комунікаторів зі сфери традиційних засобів масової інформації, а залучення великої кількості інформаційних прос’юмерів (професійних споживачів інформації), тобто активних генераторів контенту з числа представників аудиторії. Комунікаційні процеси в соціальних мережах розвиваються як низка подій, у якій кожна наступна подія залежить від попередньої. Як правило, такий підхід не здатний створити послідовність, у якій би спостерігалась якась тенденція і для досягнення планованого результату потребує утворення фокусів впливу. У практиці протестної комунікації таке фокусування здійснюється за допомогою підключення традиційних (інституційних) ЗМІ. Результатом взаємодії інтерактивної комунікації і офлайну є внесення консолідуючого чинника, який має усе більше гуртувати однодумців проти табору опонентів. Зазначені особливості протестної комунікації проявляються в ефективній взаємодії соціальних мереж із сектором традиційних ЗМІ.
Ці властивості характеризують протест, що розвивається на основі інтерактивної комунікації як відкриту систему, орієнтовану на взаємодію з оточенням а не на внутрішні ресурси, що властиво для масового співробітництва.
11
Нерубасська, А. О., О. В. Сарнавська, and К. Є. Пальшков. "ПАРАМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМИ «КОМУНІКАЦІЯ»." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 28 (May 24, 2021): 14–19. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.941.
Full textAbstract:
Нерубасська А. О., Сарнавська О. В., Паль- шков К. Є. Параметричний аналіз системи «комунікація». - Стаття.
У статті пропонується системно-параметричний аналіз комунікації. Якою б не була комунікація, вона повинна бути безпечною для людини. Однак сьогодні низка факторів стають новими для людства чи окремої особистості. Їх не завжди можливо правильно оцінити, що також виявляється негативним чинником. Варто говорити про проблему недостатності термінології, смислів у межах нових інформаційних реалій. Ці реалії створили механізми маніпуляції свідомістю не тільки окремих індивідів, але й мас. Мистецтво інакше, ніж наука, висвітлює та привертає увагу суспільства до таких проблем. Але вони співпрацюють у всіх напрямах, щоб вивчити й запропонувати людям виходи і стратегії. Гуманітарні та природничі науки об’єднали свої зусилля у вирішенні спільних проблем. Важливо, що мета в них одна - створити людині комфортні умови для життя і мінімізувати ситуації, пов’язані з кризами. Мистецтво відкриває особистість як творчу, талановиту, а іноді й геніальну. Це дуже ефективний механізм захисту від комунікативних криз. Автори статті піднімають питання комунікативних процесів, які з’являються внаслідок сучасних криз, в тому числі пандемічної ситуації. Сучасна міжособистісна комунікація стає дуже проблематичною. Зменшення контактування між людьми приводить суспільство до кризи комунікації, яка стає онлайн-комунікацією, що веде до нової проблеми - втрати навиків реальної комунікації без гаджетів. Пропонується системно-параметричне визначення системи «міжособистісна комунікація» на підставі системно-параметричного підходу, розробленого українським вченим Авеніром Уйомо- вим. Системний підхід є універсальним методом дослідження об’єктів. Головною тезою системного підходу є теза: «будь-який об’єкт можна представити у вигляді системи». Таким об’єктом у цьому дослідженні стає міжособистісна комунікація. В системі «комунікація» виділяються концепт, структура та субстрат (параметри першого роду), причому проведено двоїсте моделювання системи. В першому разі знаходили реляційний концепт та атрибутивну структуру, в іншому, навпаки, - атрибутивний концепт та реляційну структуру. Два визначення є доповненням одне одного. Використавши параметри другого роду (бінарні атрибутивні параметри), ми запропоновали більш глибокий аналіз досліджуваного об’єкту. Системи охарактеризовані як впорядковані, структурно-багатовимірні та незавершені, тобто відкриті.
12
Дирда, Ірина. "Психологічні бар’єри в міжкультурній комунікації." Освітній вимір 41 (May 8, 2014): 336–41. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v41i0.2933.
Full textAbstract:
Дирда І. А. Психологічні бар’єри в міжкультурній комунікації.
У статті з’ясовано сутність психологічних бар’єрів у міжкультурній комунікації; проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних науковців, які досліджували означену проблему. Розкрито поняття «діалог культур», «комунікація» і «міжкультурна комунікація».
13
Zhaldak, Anna, and Anna Bychkovskaya. "ІНТЕГРОВАНІ МАРКЕТИНГОВІ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 4 (July 5, 2019): 4–13. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0201.
Full textAbstract:
У статті розглянуто інтегровані маркетингові комунікації як чинник забезпечення ефективного розвитку підприємств. Сформовано визначення інтегрованих маркетингових комунікацій та досліджено, як дане поняття розглядали різні автори. Проаналізовано причини виникнення інтегрованих маркетингових комунікацій у другій половині XX століття. Визначено основні критерії та види інтеграції. Розглянуто принципи комунікації за П. Смітом.
Особливостями формування інтегрованих маркетингових комунікацій та їх відмінностями від звичайного комплексу маркетингу визначено: чітке визначення цілей маркетингових комунікацій, що відповідають загальним цілям підприємства; плановий підхід, що передбачає узгодження всієї маркетингової комунікаційної діяльності; ранжування цільової аудиторії; управління всіма формами контактів, як основа комунікаційної діяльності; ефективний менеджмент та інтеграція всіх елементів просування; ранжування інструментів просування. Визначено переваги такої інтеграції порівняно із традиційним підходом.
Для визначення того, як маркетингові комунікації впливають на ефективність розвитку підприємств використаємо метод кореляційно-регресивного аналізу. Для досліджуваного підприємства А доцільно розглянути вплив маркетингових комунікацій в контексті розвитку HR-бренду. Досліджено взаємозв’язки між чисельністю розробників, витратами на маркетингові комунікації та їх вплив на результуючу ознаку – прибуток підприємства. В якості першої факторної ознаки візьмемо чисельність розробників, адже як вже було зазначено саме людські ресурси є основним ресурсом компанії та здатні формувати його інноваційний потенціал. В якості другої факторної ознаки візьмемо загальні витрати на маркетингові комунікації, адже вони сприяють залученню як співробітників, так і клієнтів. В якості третьої факторної ознаки оберемо коефіцієнт рентабельності маркетингових витрат, щоб показати, що ефективне планування та використання комплексу маркетингових комунікацій впливає на прибутковість підприємства.
14
Єрьоменко, І. В. "КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 97, no. 4 (September 30, 2020): 76–85. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-97-4-76-85.
Full textAbstract:
Стаття присвячена виявленню комунікативних маркерів корпоративної культури. В статті розглянуто становлення корпоративної культури та надано поняття корпоративної культури, яке нам більше підходить в комунікативному аспекті. Розглянуто 10 основних критеріїв, що характеризують організаційну культуру, серед них: особиста ініціатива, ступінь ризику, направленість та узгодженість дій, керувальна підтримка, контроль, ідентичність, система винагородження, конфліктність та моделі взаємодії. За такими критеріями можна оцінити або скласти уяву про будь-яку організацію.
Проведено аналіз робочого дня робітника компанії, який показав, що 90% робочого часу витрачається на комунікацію або спілкування. Розглянуто поняття комунікації та установлено поняття корпоративної комунікації. Виявлено три основних види корпоративної комунікації: індивідуальний, груповий і масовий. Визначені поняття формальної і неформальної комунікації. Освітлено правила будування стратегії і тактики мовної поведінки, на основі яких виокремлено комунікативні маркери корпоративної культури: накази і директиви; консультації робітників; співбесіди з новими співробітниками; оцінка роботи персоналу (похвала, зауваження, погроза); підвищення мотивації співробітників; аналіз проблем і вирішення конфліктів; створення робочих груп і керування ними; демократичний стиль спілкування; маніпуляція; мовні особливості на неділових зустрічах.
Виявлено основні комунікативні маркери корпоративної культури комерційних компаній та військових організаціяй України: демократичний стиль спілкування; реакція на похвалу; зауваження; погроза; маніпуляція; мовні особливості на неділових зустрічах. З’ясовано, що гендерні маркери також використовуються для оптимізації втілення комунікативно-прагматичних інтенцій.
Проведено аналіз спілкування в комерційній компанії та військовій організації. З’ясовано, що у військовій організації не існує неформальної комунікації, в той час як в комерційній організації навпаки більше використовується неформальна комунікація. Майже кожна організація має свою власну мову спілкування.
15
Susska, Olʹha. "Модернізовані та трансформовані суспільства між «крахом» комунікації і функціоналом «суспільства знань»." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 214–24. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.19.
Full textAbstract:
Йдеться про комунікативну взаємодію в модерних та трансформованих суспільствах в рамках дискусій про «крах» комунікацій та функціональні особливості (вади та позитивні елементи) «суспільства знань».
Cуб’єкти комунікації засвоюють знання, інформацію, здобуті за допомогою сприйняття, уявлення, тобто те, що пізнається і є невіддільними від суб’єкта об’єктивними механізмами. Інші краще сприймають і, відповідно, довіряють більше текстовій інформації або відомостям, отриманим за допомогою речей, що розміщуються поза індивідом, але містять у собі соціальнокультурний зміст.
Ефективність обміну інформацією і всього процесу комунікації багато в чому залежить від пізнаванності суб’єктами комунікації предмета обговорення (обміну інформацією) та комунікативної компетентності. Це стосується, перш за все, комунікацій, що ставлять метою обмін науковою інформацією, тобто наукових комунікацій.
16
Морарь, М. В. "Партійна комунікація як різновид політичної комунікації." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 102 (2011): 37–41.
Find full text
17
Городенко, Л. М. "Мережеві комунікації у структурі соціальних комунікацій." Держава та регіони. Соціальні комунікації, no. 2 (2011): 15–19.
Find full text
18
Романишин, Юлія Любомирівна. "ВЕБОРІЄНТОВАНІ ВІРТУАЛЬНІ СПІЛЬНОТИ ТА КОМУНІКАЦІЇ В НАВЧАННІ ФАХІВЦІВ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ." Information Technologies and Learning Tools 85, no. 5 (November 1, 2021): 228–43. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v85i5.3850.
Full textAbstract:
У статті розглядаються віртуальні навчальні спільноти у веббазованому середовищі ЗВО. Досліджується сутність вебспільнот рівня Web 2.0. Охарактеризовано віртуальні комунікації як ключові елементи обміну даними й знаннями у таких спільнотах. Підкреслено важливу роль електронної модерації, яка є першим кроком до введення віртуальної сутності викладача на виділеному рівні представлення спільноти. Сьогодні віртуальні навчальні спільноти не є черговим популярним інформаційним трендом, а, навпаки, є результатом глибоких процесів та явищ усередині інтернет-спільноти. Одним з видів досліджуваних спільнот є експертні спільноти, основними питаннями в яких є питання віртуальних зустрічей членів спільнот, комунікація між ними і мережевий процес обміну знаннями. Експертні спільноти у сфері освіти досягли особливого статусу, адже результати командної роботи перевищують потенційні результати окремих членів спільноти. Оскільки комунікація вважається взаємозамінною передачею даних або сигналів, які мають чітко визначену інтерпретацію, то вона може відбуватись як між людьми, так і між технічними об’єктами та системами. У цьому дослідженні комунікацією виступає процес обміну даними та знаннями між членами спільноти межах платформ, що підтримують спільноти, наприклад, у формі дописів на дискусійних форумах, блогах та wiki. Існує багато можливостей реалізації електронної навчальної комунікації від засобів е-пошти, дискусійних форумів, інтернет навчальних платформ та порталів до віртуальних навчальних каналів. Це відкриває значні можливості щодо обміну даними та знаннями як у формі документів та зображень, так і у формі «живої» інтернет-комунікації. Сучасні процеси спільного навчання є видом процесів навчальної кооперації, кінцевою метою яких є формування рівня навчальної спільноти з акцентом на процеси комунікації. Водночас в умовах ІТ-орієнтованого інформаційного та постінформаційного суспільства основний акцент переноситься на елементи формування інноваційних процесів і побудови сервіс-орієнтованих спільнот. Це відповідає сучасному стану ІТ-сфери, яка орієнтована на виробництво програмних сервісів більше, ніж на виробництво конкретних програмних продуктів.
19
Hanas, J. Y. "Толерантність як чинник формування ціннісних систем у процесах кроскультурної комунікації." Grani 18, no. 3 (February 17, 2015): 98–102. http://dx.doi.org/10.15421/1715066.
Full textAbstract:
Кроскультурна комунікація стосується певного конкретного феномена в двох або більше культурах і має додаткове значення у порівнянні комунікативної компетенції представників різних культур. Реалізація здатності розвитку комунікативної компетентності є культурно зумовленою, окрім цього, вона спричинена й унікальним індивідуальним досвідом кожної людини. При комунікації, що є процесом обміну повідомленнями, постійно відбувається відтворення змісту, оскільки він не збігається навіть у людей, що володіють однією мовою й виступають представниками однієї культури. Відповідно, за наявності різних культур та мов комунікація ускладнюється. Питання дослідження комунікативних процесів увійшли до найбільш актуальних проблем людства в сучасному суспільстві. Саме вивчення питань міжкультурної комунікації останнім часом набувають все більшого значення у зв’язку з процесами глобалізації. Особливості міжкультурної комунікації вивчаються в межах таких наук, як філософія, лінгвістика, культурологія, психологія, соціологія, антропологія, етнологія, кібернетика, а також на міждисциплінарному рівні. Міжкультурна комунікація як суспільний феномен була покликана практичними потребами післявоєнного світу, що підкріплювався ідеологічним інтересом, який з початку ХХ століття формувався в науковому середовищі, а також у суспільній свідомості стосовно різноманітних культур і мов. Вивчення міжкультурної комунікації відбувається внаслідок бурхливого економічного розвитку багатьох країн та регіонів, революційних змін у технології, пов’язаній із цим глобалізації економічної діяльності. У площині історикоеволюційного підходу до розвитку складних систем феномен толерантності в жодному разі не варто зводити чи редукціонувати до повсякденного розуміння її лише як терпимості. Толерантність функціонує як норма культури, як цивілізаційна норма, що реалізовує свої функції. Ключовою функцією толерантності, а також поліетнічності та полікультурності виступає підтримка різноманіття складних систем. Толерантність також забезпечує право кожної індивідуальної особистості бути іншою, несхожою. Поняття толерантності розуміється як норма, що забезпечує баланс протидіючих сторін, а також можливість діалогу та накопичення згоди різноманітних світобачень, релігій, культур. Теза про те, що кожна особистість є індивідуально неповторною та несхожою на інших, характеризується відмінними проявами власної індивідуальності, є підґрунтям для становлення толерантності як позитивного та шанобливого ставлення. У сукупності окреслені елементи культури формують кроскультурну комунікацію, головною особливістю якої є здатність побачити спільне в культурах країн, а також той відрізок, на якому відбувається непорозуміння або конфлікт культур, виникають суперечності між їхніми представниками. Кроскультурна компетентність визначається як інтегральна якість особистості, до складу якої входять знання про особливості іншої культури, уміння інтерпретувати іншокультурну інформацію, досвід комунікативної діяльності. У межах окреслених проблем кроскультурна комунікація визначається як сукупність аналітичних і стратегічних здібностей, що збільшують інтерпретаційне поле суб’єкта під час міжкультурного спілкування.
20
Tereshchenia, O. "Стратегічні комунікації у науково-теоретичному дискурсі." Communications and Communicative Technologies, no. 20 (February 20, 2020): 116–21. http://dx.doi.org/10.15421/292017.
Full textAbstract:
Поняття «стратегічні комунікації» відносно недавно стало популярним у сфері соціальних комунікацій. На початку 2000-х рр. цим терміном послуговувалися переважно у військових, політичних та наукових колах США та деяких європейських країн. Наразі налічується велика кількість досліджень стратегічних комунікацій, це поняття активно починають використовувати в наукових працях та офіційних нормативних документах як у світі, так і в Україні, однак загальноприйнятого визначення того, що являють собою стратегічні комунікації, як цей системний комплекс має студіюватися у спеціальних роботах та що є їх кінцевою метою, допоки не існує. Це породжує певні непорозуміння та дискусії навколо навіть базових складових цього теоретико-практичного феномену. У статті розглянуто існуючі концепції стратегічних комунікацій, основні функції і компоненти поняття, здійснено аналіз окремих міркувань дослідників, запропоновано узагальнене тлумачення терміна. Систематизовано основні підходи до визначення стратегічних комунікацій, виокремлено їхні характеристики. Підкреслено окремі завдання, що необхідно розв’язати під час підготовки ефективної програми стратегічних комунікацій. Визначено, що елементи стратегічних комунікацій складаються з об’єктів стратегії, теорії комунікації та методу. Доведено, що ефективна система стратегічних комунікацій є релевантним показником успішної діяльності організації та реалізації політичної програми, сприяє розвитку інститутів і гарантує підтримку суспільства в кризові моменти. Наголошено на тому, що однією з головних засад стратегічних комунікацій є сприяння реалізації інтересів держави, організації чи компанії, натомість відсутність систематичного підходу, неефективна діяльність головних учасників процесу і нестабільна реалізація організаційних чи політичних стратегічних рішень зменшують вплив механізму організації чи державного управління загалом.
21
Baluk, N. R., N. F. Basiy, and S. V. Skubinskyi. "Інтегровані маркетингові комунікації – нова концепція чи новий погляд на традиційний інструмент маркетингу." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, no. 81 (October 7, 2017): 70–73. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet8111.
Full textAbstract:
В статті розглянуто напрями порівняння понять «маркетингові комунікації» та «інтегровані маркетингові комунікації» у декількох аспектах: на основі аналізу дефініцій маркетингових комунікацій та інтегрованих маркетингових комунікацій різними авторами у науковій літературі, у аспекті формування стратегій маркетингових комунікацій та інтегрованих маркетингових комунікацій, у зв'язку з необхідністю обов’язкового інтегрування окремих засобів маркетингових комунікацій через неможливість їх використовувати відокремлено один від одного, з точки зору інтегрованості впливу інструментів маркетингових комунікацій на різні цільові аудиторії на кожному щаблі «комунікативної піраміди», в аспекті комплексного, інтегрованого і практично нероздільного впливу маркетингових комунікацій на ефективність маркетингової діяльності підприємства загалом. На основі експертних оцінок проаналізовано тенденції розвитку ринку маркетингових комунікацій в Україні. Зроблено висновок про інтегрованість усіх інструментів маркетингових комунікацій апріорі для всіх суб'єктів ринку різного рівня для досягнення загальної ефективності їхньої маркетингової діяльності.
22
ЗАХАРОВА, Ганна, and Ярослава ЛЮТВІЄВА. "ВАЖЛИВІСТЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ВІДОБРАЖЕННІ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 40–45. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.7.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз досліджень різних науковців із теми розповсюдження педагогічного досвіду; наведено основні визначення термінів «комунікація», «засоби масової комунікації»; встановлено характерні риси для всіх груп засобів масової комунікації, рівні, на яких реалізується стан масової комунікації. Визначено, що функції засобів масової комунікації зводяться до п'яти «елементарних», зроблено аналіз кожної з них. У статті визначено, що ЗМК притаманні такі риси, як соціальна природа, форми та технології впливу на свідомість людей. Зміст діяльності цього інституту становить інформування широких верств населення про моральні норми та правила поведінки, науково-педагогічні здобутки; розвиток духовної, естетичної, фізичної, трудової, правової культури аудиторії; поширення передового педагогічного досвіду тощо. Доведено, що засоби масової комунікації стали важливим чинником формування особистості, її світогляду та моделі поведінки, вони мають значні можливості здійснювати культурний, виховний, ідеологічний, політичний вплив на людей, формувати свідомість і навіть змінювати спосіб мислення громадян. Масова комунікація як соціально зумовлене явище через систему наявних каналів зв’язку здійснює вплив на аудиторію, доводить різноманітну інформацію до широкої громадськості та суспільства. До засобів масової комунікації як спеціальних каналів, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень для масової аудиторії, належать періодичні видання, кіно, театр, радіо і телебачення, технічні засоби комунікації, інтернет-сайти тощо. Серед численних функцій ЗМК, таких як інформаційна, аналітична, морально-виховна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативна, соціальна, гедоністична, чільне місце займає пізнавально-просвітницька. Передаючи різноманітну культуру, історичну, наукову, освітню інформацію, мас-медіа сприяють поповненню фонду знань своїх читачів, слухачів і глядачів. Розповсюдження передового педагогічного досвіду засобами масової комунікації реалізується в інформаційному, комунікаційному, навчальному та експертному напрямі. У статті на основі аналізу значного масиву літератури з’ясовано роль і значення засобів масової комунікації у відображенні теорії педагогічного досвіду і практики його вивчення, узагальнення і розповсюдження.
23
Vorotniak, Liudmyla. "Гендерні особливості англомовної Інтернет-комунікації." Філологічний дискурс, no. 10 (January 15, 2020): 212–18. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2020.10.21.
Full textAbstract:
У статті виявлено та проаналізовано основні гендерні характеристики англомовної мережевої комунікації. Встановлено, що мережева комунікація має ґендерну маркованість, яка виражається у приналежності до категорій фемінності та маскулінності. Диферентні особливості чоловічої та жіночої мережевої комунікації проявляються на лексичному, фонетичному, стилістичному та синтаксичному рівнях.
24
Pavchuk, Mariіa-Kateryna. "Нова хвиля прагматизму в комунікаційних дослідженнях." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (December 18, 2020): 187–98. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.11.
Full textAbstract:
У статті подається короткий огляд прагматичного емпіризму Джеймса, емпіризму Дьюї, неопрагматистських ідей Рорті, огляд метамоделей Крейга щодо теорії комунікації. На основі даного огляду авторка обґрунтовує необхідність радикалізації прагматизму та аналізує його вплив на комунікаційні дослідження. Досліджується теорія комунікації Роберта Крейга, яку він розглядає як практичну дисципліну. Доводиться, що всі теорії комунікації є взаєморелевантними, якщо їх адресують у практичний життєвий світ, в якому «комунікація» вже є багатозначним терміном. Кожна традиція теорії комунікації походить з риторичних посилань на певні загальноприйняті уявлення про комунікації, оскаржуючи інші переконання. Взаємодоповнення та напруженість традицій породжують теоретичний метадискурс, який перетинається з існуючим практичним метадискурсом у суспільстві та потенційно інформує про нього. За попередньою схемою комунікативного поля риторична, семіотична, феноменологічна, кібернетична, соціально-психологічна, соціокультурна і критична традиції теорії комунікації вирізняються властивими способами визначення комунікації та проблем спілкування, метадискурсивними словниками та метадискурсивними загальними поняттями. Запропоновано порівняльну аргументацію між традиціями, розглянуто результати для теоретичної роботи та дисциплінарної практики в цій галузі.
25
Гаврілова, Людмила, Олена Бескорса, and Олена Ішутіна. "ЦИФРОВІ ФОРМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ОСВІТІ: ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ ЕРАЗМУС+ЖАН МОНЕ МОДУЛЬ." Physical and Mathematical Education 29, no. 3 (June 23, 2021): 44–50. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-029-3-007.
Full textAbstract:
Формулювання проблеми. У статті представлено деякі аспекти впровадження навчального курсу «Міжкультурні комунікаційні студії», розробленого за проектом Erasmus + Jean Monnet Module «Україна – ЄС: міжкультурна комунікація в освіті»/«Ukraine – EU: Intercultural Communication in Education» для здобувачів магістерського рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет». Доведено, що включення до названого курсу окремої теми «Цифрова комунікація в освіті», поданої у формі дистанційного курсу, є актуальним в умовах стрімкої інформатизації та глобалізаційних процесів у суспільстві та освіті, а також майже тотального дистанційного навчання, спричиненого світовою пандемією COVID-19. Тому основною метою статті є висвітлення структури і змісту дистанційного курсу, огляд основних форм цифрової комунікації, реалізованої в умовах дистанційного навчального середовища. Матеріали і методи. Метод, на основі якого відбувалось проєктування дистанційного курсу, це так звана теорія п’яти етапів В. Кухаренка, В.Бикова та ін., що вміщує аналіз, проєктування, розвиток, виконання та оцінку. На сьогодні описаний у статті курс після проходження всіх етапів, перебуває у стані вдосконалення та оновлення матеріалів, зокрема онлайн сервісів для реалізації цифрової комунікації. Результати. Серед результатів дослідження: визначення місця дистанційного курсу «Цифрова комунікація в освіті» в структурі навчального курсу «Міжкультурні комунікаційні студії» в проєкті програми Еразмус+ напряму Жан Моне «Україна – ЄС: міжкультурна комунікація в освіті»; висвітлення структури та тематики курсу, основних компетентностей та результатів навчання, що мають бути сформованими за результатами вивчення курсу; опис змісту теоретичної частини, практичних занять, форм самостійної роботи здобувачів освіти. Виокремлено основні форми цифрової комунікації, серед яких: універсальні форми, форми наукової комунікації, навчальної цифрової та комунікації з використанням засобів мультимедіа. Висновки. У висновках відзначено оцінку результатів навчання, надану студентами та сформульовано перспективи подальшого дослідження.
26
Григораш, Світлана, Лілія Бурківська, and Ольга Лесюк. "СУЧАСНА РЕКЛАМА ЯК СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Society. Document. Communication, no. 9 (September 1, 2020): 48–63. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-48-63.
Full textAbstract:
У статті визначено поняття реклами як комунікації між споживачем та виробником, визначено процес комунікації, який можна переформувати на процес створення реклами. Комунікація – це процес двостороннього обміну інформацією, основне завдання якого полягає у налагодженні взаємодії між людьми, без цього комунікація не відбудеться. Виявлено, що у процесі комунікації інформація передається від одного суб'єкта іншим, відповідно суб'єктами можуть виступати окр(потрібно відредогуватиемі особи, групи або цілі організаці, в тому числі, які займаються створенням реклами.
З’ясовано, що рекламу можна розглядати як форму комунікації, яка покликана перекласти якість товарів та послуг на мову потреб споживачів, у цьому ракурсі ми розглядаємо і зовнішню рекламу, як рекламу, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Здійснено спробу аналізу зовнішньої реклами, особливостей елементів обладнання міста Івано-Франківська та його магістралей. За допомогою анкетування визначено думку мешканців міста щодо кількості зовнішньої реклами та її естетичного вигляду. Окреслено основні проблеми надмірної кількості реклами в місті та подано рекомендації щодо подолання визначених проблем.
Метою статті є встановлення значення реклами як комунікації у сучасному суспільстві та дослідженні дотримання вимог розміщення зовнішньої реклами у м. Івано-Франківськ. Завдання, які ставимо у статті полягають у визначенні реклами як одного з видів комунікації та аналізі дотримання вимог розміщення зовнішньої реклами у м. Івано-Франківськ.
27
Радкевич, Олександр. "КОМУНІКАЦІЯ В ПРОЄКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Professional Pedagogics 2, no. 21 (January 21, 2021): 129–36. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.129-136.
Full textAbstract:
Актуальність. Проєктна комунікація спрямовується на здійснення постійної взаємодії педагогічних працівників закладів професійної освіти під час реалізації завдань проєктів. Комунікація в управлінні проєктною діяльністю передбачає усвідомлення всіма учасниками проєктної діяльності вимог та прогресу поетапного виконання проєктних завдань. Проєктна діяльність передбачає забезпечення комунікації шляхом реалізації функцій та принципів проєктної взаємодії. Мета: обґрунтувати сучасні підходи до організації комунікації в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти. Методи: теоретичний аналіз – для з’ясування проблеми дослідження у науковій літературі та стану проєктної комунікації в закладах професійної освіти, визначення напрямів наукового пошуку; порівняння – з метою вивчення різних наукових підходів щодо розв’язання проблеми; аналіз і синтез – для обґрунтування функцій комунікації та форм вираження проєктної взаємодії. Результати. Комунікація в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти посідає важливе місце особливо в частині координації та проєктної взаємодії. Комунікація в проєктній діяльності реалізується через форми вираження проєктної взаємодії, а саме: функціональну, соціальну, юридичну, адміністративну, асоціативну, територіальну, нав’язану, залежну та дотичну. На якості результатів проєктної діяльності позначаються конфліктні ситуації, що виникають під час взаємодії учасників і керівників проєкту: розклад роботи, фінансування, розподіл навантаження, проєктне управління, технічне (технологічне) залучення, пріоритетність виконання, розподіл ресурсів, надмірне навантаження учасників проєкту тощо. Проєктна комунікація ґрунтується на врахуванні положень таких принципів організації проєктної діяльності: відкритість проєкту упродовж усього життєвого циклу; співпраця (кооперація) в проєктному середовищі (функціональна, соціальна, юридична, асоціативна, територіальна, дотична, ієрархічна тощо); відповідальність проєктних виконавців за якість виконання завдань. Висновки. Комунікація в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти забезпечується учасниками проєкту спільно з зацікавленими сторонами та стейкхолдерами. Успіх проєкту залежить від компетентності їх керівників та наявності в них: технічних знань, критичного мислення, комунікативних навичок, здатності до співпраці, навичок роботи в команді та координації виконання проєктних завдань, досвіду управління ресурсами, лідерських якостей та ін.
28
Petrushkevych, Mariya. "Актуалізація ідей Торонтської школи у дослідженні релігійної комунікації." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2019): 159–73. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.08.
Full textAbstract:
У статті аналізується потенціал наукових ідей представників Торонтської школи комунікації для дослідження сучасного релігійного дискурсу, особливістю якого є масовий характер та використання технічних засобів. Розглянуто діяльність школи у другій половині ХХ століття, ідеї її представників Гарольда Інніса, Еріка Хевлока, Дороті Лі, Едмунда Карпентера, які досліджували різні аспекти засобів комунікації. Особлива увага приділена творчості філософа та літературного критика Маршала Маклюена. Виокремлені головні блоки у доробку вченого, які можна ефективно застосовувати для дослідження масової релігійної комунікації: зміна форм комунікації визначає основні характеристики суспільної взаємодії; мас-медіа активно впливають на творення сучасної культури; розвиток електронних засобів масової комунікації призводять до зміни суспільства і сучасної людини. Нову площину для аналізу релігійних мас-медіа становить думка про домінування засобу комунікації над її змістом. Радіо та телебачення створюють і формують актуальну релігійну комунікацію, яка є кардинально відмінною від класичних форм релігійного спілкування. Робиться висновок про вплив електронних мас-медіа на конструювання соціальної реальності, зміну способів передавання інформації у релігії, модифікацію самої релігії.
29
Бєліков, Олександр. "МОДЕЛІ НАУКОВИХ КОМУНІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ (ПОЧАТОК ХХІ СТ.)." Гуманізація навчально-виховного процесу, no. 1(100) (December 3, 2021): 71–77. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245400.
Full textAbstract:
Доведено, що ефективність включення українських наукових колективів в міжнародні комунікації визначається значною мірою поширеністю та інтенсивністю як формальних, так і неформальних наукових комунікацій. Внутрішні українські комунікації більш стабільні й продовжують зв'язки, які беруть початок з радянських часів; пострадянський простір характеризується «обірваними і поновленими зв'язками»; динамічно розвиваються комунікації зі світовим науковим співтовариством. Важливим джерелом у системі наукової комунікації, її найбільш успішним та вдалим засобом, як відомо, є науковий журнал – першоджерело для опублікування наукових ідей, теорій, результатів досліджень, місце для критичного розгляду нових ідей тощо. Нову еру у науковій комунікації кінця XX – початку XXI ст. відкрили електронні журнали (як і електронні видання в цілому), забезпечуючи таку оперативність і повноту задоволення інформаційних потреб у знаннях, якої не могло бути в еру друкованих журналів. Нові технології спричинили та запропонували альтернативні моделі (2 моделі: відритий архів чи інституційний репозитарій та «журнали відкритого доступу»).
30
Кузьмінська, Олена, Марія Мазорчук, Максим Мокрієв, and Ольга Барна. "ПРИЙНЯТТЯ СИНХРОННОЇ Й АСИНХРОННОЇ ОСВІТНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ ДО І ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОННОГО НАВЧАННЯ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ." Physical and Mathematical Education 30, no. 4 (September 13, 2021): 68–75. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-030-4-010.
Full textAbstract:
Формулювання проблеми. Реалізація електронного навчання вимагає вивчення питання співвідношення синхронних та асинхронних онлайн комунікацій між учасниками освітнього процесу, що узгоджується з навчальними цілями, інституційною готовністю до дистанційного навчання та рівнем цифрової компетентності викладачів, характером та стилем навчання студентів. Матеріали і методи. В дослідженні проаналізовано результати статистичного опитування близько 130 респондентів із 10 закладів вищої освіти України на предмет ставлення викладачів та студентів до застосування синхронних та асинхронних освітніх комунікацій як в умовах очного (змішаного) електронного навчання, так і дистанційного (спричинено карантинними обмеженнями COVID-19). Для опрацювання результатів анкети використано методи описової статистики та теорії статистичних висновків, зокрема перевірка гіпотез здійснювалася з використанням методу однофакторного дисперсійного аналізу та таблиць взаємної спряженості за допомогою програмного інструментарію для обробки статистичних досліджень SPSS. Результати. Викладачі та студенти однаково визначають важливість синхронної та (чи) асинхронної освітньої комунікації. Ставлення до типу комунікації не залежить від форми навчання. Тобто, при переході на дистанційну форму навчання, зумовлену карантинними обмеженнями, вибір типу освітньої комунікації не змінюється. Вибір типу комунікації не залежить від рівня цифрової компетентності суб’єктів освітнього процесу та галузі знань, яку вони опановують. Стать та вік респондентів частково впливають на надання переваг певному виду освітньої комунікації, цей фактор потребує детальнішого вивчення. Висновки. Встановлено, що не існує суттєвої різниці у проведенні асинхронних заходів в умовах дистанційного навчання в період COVID-19 у порівнянні з очним навчанням, синхронні ж комунікації, які превалюють у навчальних аудиторіях і яких так потребують студенти, не слід масштабувати, наприклад, у дистанційні лекції тривалістю 1,2 години чи вебінари замість очних семінарських занять. Потрібно вивчити цілі та зміст конкретної дисципліни, очікувані результати навчання, мотивацію, потреби й можливості студентів, перш ніж приймати рішення про використання того чи іншого типу освітньої комунікації.
31
Гнатюк, Сергій, Наталія Скибун, Євген Живило, and Сергій Волошко. "Електронні комунікації як важливий елемент сталого функціонування критичної інфраструктури." Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони 42, no. 3 (December 17, 2021): 105–10. http://dx.doi.org/10.33099/2311-7249/2021-42-3-105-110.
Full textAbstract:
Вивчення ролі електронної мережі Інтернет допускає величезну різноманітність дослідницьких підходів: вона може розглядатися як інформаційна технологія, як психосоціологічний феномен, як спільнота, як фольклор, як універсальна база даних і т.д. З точки зору комунікативних цілей спілкування за допомогою Інтернету має все те різноманіття, яке притаманне іншим різновидам комунікації, - це видно неозброєним оком при першому ж зверненні до змісту електронних повідомлень. В рамках вказаного дослідження було розглянуто електронні комунікації в контексті важливого елементу сталого та безпечного функціонування критичної інфраструктури в Україні. Було відзначено, що електронні комунікації разом із інформаційною інфраструктурою виступають, в сучасних умовах, основою інформаційно-комунікаційних систем управління об’єктів інформаційної критичної та критичної інфраструктур. Рівень впливу електронних комунікацій на стале та безпечне функціонування об’єктів критичної інфраструктури зростає разом із подальшою цифровізацією комунікацій та процесів, запровадження автоматичних та автоматизованих систем управління, використання елементів штучного інтелекту та Інтернету речей.
32
Burmaha, N. V. "Мережеві спільноти як нова форма соціальної організації в умовах постмодерну." Grani 19, no. 4 (March 4, 2016): 63–68. http://dx.doi.org/10.15421/1716079.
Full textAbstract:
У даній статті розкривається підхід до трактування сутності поняття мережевої спільноти, в рамках якого пропонується розглядати його як новий вид соціальної організації, що обґрунтовується специфікою функціонування нашого суспільства в умовах постмодерну. Виділено два основних підходи в дослідженні мережевих спільнот: перший підхід розглядає соціальні мережі в класичній, традиційній інтерпретації модерну як особливий вид соціальної структури, а другий підхід репрезентує соціальні мережі як специфічне віртуальне утворення, соціальну структуру віртуальної Інтернет реальності. Виявлено спільні риси соціальної організації і мережевого співтовариства: наявність постійної комунікації між учасниками групи, об’єднаних певними спільними інтересами і цілями, а також наявність певної ієрархії серед учасників спільноти і правил поведінки, реалізації комунікації. Відмінні риси: мережеве співтовариство є більш неформальним, надаючи своїм учасникам значну свободу дій у реалізації своїх цілей і задоволенні потреб, повна віртуалізація комунікацій, відсутність прямої взаємодії під час спілкування, в умовах, коли основним ресурсом для взаємообміну у віртуальних мережевих спільнотах є інформація. Показано, що в процесі виникнення, розвитку і поширенні мережевих спільнот основоположна роль належить сучасним комунікаціям, а саме – їх об’єднання в стійку і взаємопов’язану сукупність мереж, зокрема мережевих спільнот.
33
Маслова, В. А. "ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК УМОВА РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ПЕДАГОГА." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 3 (February 17, 2022): 81–85. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.16.
Full textAbstract:
У статті досліджується професійно-педагогічна комунікація як умова розвитку комунікативних можливостей педагога. Проаналізовано теоретичні підходи до трактування сутності категорії «професійно-педагогічна комунікація», яка визначається як форма психологічної взаємодії вчителя з учнями під час освітнього процесу та спрямована на його всебічний розвиток, створення умов для реалізації творчих здібностей. Відображено структуру, основні функції професійно-педагогічної комунікації та зв’язки її суб’єктів. Проаналізовано структуру професійно-педагогічної комунікації, яка складається з чотирьох етапів: прогностичного, комунікативної атаки, управління, заключного. Визначено, що значущими для професійно-педагогічної кому- нікації є особистісні показники педагога за такими векторами: індивідуально-особистісним, комунікативним, соціально-психологічним, морально-політичним. Визначено провідні здібності педагога в педагогічній діяльності, як-от комунікативність (прихильність до людей, доброзичливість, товариськість); перцептивні (професійна пильність, емпатія, педагогічна інтуїція); динамізм особистості (здатність до вольового впливу і логічного переконання); емоційна стійкість (здатність володіти собою); оптимістичне прогнозування; креативність (здатність до творчості). Проаналізовано такі три компоненти професійно-педагогічної комунікації, як когнітивний, естетичний, поведінковий. У результаті проведеного дослідження встановлено, що професійно-педагогічна комунікація відіграє важливу роль у розвитку комунікативних можливостей педагога. Стратегія розвитку полягає в організації цілеспрямованого і неперервного освітнього процесу на засадах гуманістичного, особистісно орієнтованого, суб’єкт-суб’єктного підходів; у саморозвитку, самоорганізації особистості педагога, яка є джерелом активності в процесі професійної діяльності.
34
МАЗУРЕНКО, Юлія. "КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ АВІАЦІЙНИХ ІНЖЕНЕРІВ-МЕХАНІКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, no. 4 (March 26, 2021): 213–24. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.603.
Full textAbstract:
У статті визначено критерії та показники готовності майбутніх авіаційних інженерів-механіків до професійної комунікації відповідно до компонентної структури. Аналіз теоретичних джерел дозволив виокремити мотиваційно-ціннісний, когнітивно-праксеологічний, рефлексивно-корегувальний компоненти. Для вимірювання мотиваційно-ціннісного компоненту обрано спонукальний критерій. Обґрунтовано, що до показників спонукального критерію відносяться розуміння цінності спілкування у процесі виконання професійної діяльності, пізнавальний інтерес до вивчення рідної та іноземної мови, умотивованість майбутніх авіаційних інженерів-механіків до оволодіння професійною комунікацією. Запропоновано змістово-діяльнісний критерій для вимірювання когнітивно-праксеологічного компоненту, що характеризується показниками: знання професійної комунікації та професійні комунікативні уміння. До знань професійної комунікації включено знання про авіаційний дискурс, знання фахової термінології та професійної мови, знання комунікативних стратегій для ефективної комунікації. Визначено наступні групи професійних комунікативних умінь авіаційних інженерів-механіків: інформаційно-комунікативні, інтерактивні, перцептивні. Для рефлексивно-корегувального компоненту запропоновано оцінний критерій з показниками: сформованість потреби у самоаналізі професійної комунікації, прагнення до подолання комунікативних бар’єрів, здатність до самоосвіти та самовдосконалення у оволодінні рідною та іноземними мовами. На основі визначеної компонентної структури, критеріїв та показників здійснено поділ на рівні сформованості готовності майбутніх авіаційних інженерів-механіків до професійної комунікації: низький, середній, високий.
35
Koval, S. I. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРОВАНИХ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ В УМОВАХ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 84 (July 24, 2019): 259. http://dx.doi.org/10.31713/ve4201825.
Full textAbstract:
В умовах глобалізації економіки, розширення конкурентного середовища все більше зростає роль інформації, вона стає одним із найбільш значимих елементів, що використовуються для ефективного управління діяльністю суб’єктів господарювання. Зростаючі темпи інформатизації суспільства надають споживачам все більші обсяги інформації. ЇЇ передача від об’єкта до об’єкта відбувається за допомогою специфічної форми спілкування – комунікацій. У вирішенні цих завдань основне місце належить інтегрованим маркетинговим комунікаціям. Однак нестабільна економічна ситуація в країні, труднощі з фінансуванням відповідних заходів привели до скорочення маркетингових бюджетів. Тому зростає необхідність пошуку економічних і одночасно ефективних способів комунікації зі споживачами. Тільки ті компанії, які добре знають і розуміють своїх споживачів (клієнтів) і конкурентів, проводять ефективну комунікаційну політику, будуть мати успіх на цільовому ринку.
36
Mykhalchuk, S. O. "Вплив інтернет-комунікацій на електоральні процеси в Україні (на прикладі парламентських виборів 2012 року)." Grani 19, no. 2 (January 28, 2016): 61–68. http://dx.doi.org/10.15421/1716049.
Full textAbstract:
У статті досліджується вплив Інтернет-комунікацій на електоральні процеси в Україні на прикладі парламентських виборів 2012 р. Інтернет є невід’ємною складовою сучасних електоральних процесів в Україні, і парламентські вибори 2012 р. не стали винятком. Автор ставить за мету визначити рівень й ефективність використання різних каналів і форм Інтернет-комунікацій. Так, аналізується роль політичних сайтів, підконтрольних Інтернет-сайтів, блогосфери й соціальних мереж у виборчій кампанії. Інтернет-комунікації були використані громадськими організаціями для контролю електорального процесу. Нововведенням у виборчій кампанії стало відеоспостереження на виборчих дільницях з можливістю онлайн-трансляції. Автор поділяє думку більшості дослідників про те, що Інтернет-комунікації не стали основним за- собом конкурентної боротьби за місце у парламенті. Політичні партії у виборчій кампанії орієнтувалися здебільшого на маніпулятивний потенціал телевізійної політичної реклами й традиційні, вже випробувані в Україні, технології завоювання влади й не вбачали в Інтернеті дієвий механізм виборчих змагань, здатний принести «політичні дивіденди». У статті виокремлені й інші причини чому Інтернет-комунікації не мали реального впливу на перебіг та результати парламентських перегонів (цифровий розрив, змішана виборча система, архаїчність політичних партій).
37
Грищенко, Ірина Василівна. "Фольклорна комунікація як модус семіотичної системи." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 10 (December 22, 2017): 96–102. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v10i0.1033.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню фольклору як комунікативного процесу. Розглянуто функції фольклорної комунікації як міжетнічного полілогу, запропоновано виокремити інтертекстуальну функцію. Встановлено, що фольклорна міжетнічна комунікація відбувається на таких рівнях: на міжособистіному та на рівні етноспільнот. Фольклорна комунікація є моделлю семіотичного акту і є складовою складної семіотичної системи. Фольклорна комунікація належить до неопосередкованих, завдяки відсутності безпосереднього контактування між виконавцем та слухачами.
38
Сазонова, Я. Ю. "ДИСКУРС ЖАХІВ І ТЕКСТ ЖАХІВ: СПРОБА ТЕОРЕТИЧНОГО ВИОКРЕМЛЕННЯ." Лінгвістичні дослідження, no. 52 (2020): 194–205. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.52.18.
Full textAbstract:
Розвідка присвячена теоретичному обґрунтуванню понять дискурс жахів і текст жахів на засадах лінгвістичної прагматики й ставить за мету дослідити особливості текстів як каналів комунікації автора й читача в дискурсивному просторі жахів. Актуальність і перспективність дослідження зумовлені наявним попитом на теоретико-методологічне й практичне вивчення комунікативних процесів у різних дискурсах і формах. Запропонована спроба обґрунтування понять дискурс жахів і текст жахів дає передусім відповіді на питання існування критеріїв аналізу комунікації, ускладненої пристрасним компонентом. Ключові слова: дискурс жахів, дискурсивний простір, текст, комунікація, комунікативний смисл «страх».
39
Дмитрищук, Н. В. "КОМУНІКАТИВНА САМОЕФЕКТИВНІСТЬ МАЙБУТНІХ СУДНОВОДІЇВ ЯК КОНЦЕПТ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 158–64. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-24.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі вдосконалення рівня професійної підготовки курсантів – майбутніх судноводіїв. Мета статті полягає у висвітленні концептуальних основ феномену «самоефективність» у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях, визначенні сутності комунікативної самоефективності майбутніх судноводіїв як важливого детермінанту вдосконалення підготовки курсантів морських закладів вищої освіти до професійної діяльності. Доведено, що діяльність судноводія являє собою систему сукупності комунікацій, що вимагає від фахівця сформованих соціально- комунікативних умінь та якостей. Відсутність налагодженої комунікації між береговими службами, членами екіпажу тощо веде до неузгодженості дій команди судна, тому ефективна комунікація є запорукою безаварійної роботи суднової команди й одним із суттєвих показників успішної професійної діяльності судноводія. Комунікативність має неоднозначну ступінь значущості для різних підрозділів плавскладу. Для судноводія спрямованість на спілкування займає вищу позицію, тому комунікація в усіх її проявах має суттєвий вплив на професійну діяльність судноводіїв. Розглянуто феномен «самоефективність» у психолого-педагогічних розвідках вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень А. Бандури, Г. Лефрансуа, Скаалвік і Ранкін Б. Циммермана, С. Гончар, О. Вовк та ін. Акцентовано, що характерною особливістю само ефективності є розуміння того, що вона є проявом упевненості особистості у своїх потенційних можливостях, здатності людини впливати на діяльнісну і соціальну ситуації, відображає уявлення особистості відносно рівня власної ефективності. Визначено сутність і структурні компоненти комунікативної самоефективності майбутніх судноводіїв у процесі підготовки у морських закладах вищої освіти, які включають рефлексивний (самоідентифікація із судноводіями як еталонами: професіоналізму, наявність адекватної самооцінки своїх дій у сфері професійного спілкування, усталена рефлексивна позиція); когнітивно-операційний (обізнаність у комунікативній сфері морської професійної діяльності, вміння, навички професійного спілкування); афективно-поведінковий (упевненість у можливості здійснення продуктивної комунікації в професійної діяльності, емоційність, активність, відповідальність, етнокультурна толерантність, здібність до саморегуляції та самопідкріплення).
40
Chaplay, Iryna Vitaliivna. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ." UKRAINIAN ASSEMBLY OF DOCTORS OF SCIENCES IN PUBLIC ADMINISTRATION 1, no. 02 (September 13, 2018): 1–385. http://dx.doi.org/10.31618/vadnd.v1i02.153.
Full textAbstract:
У монографії проаналізовано стан розробленості проблем розвитку державно-громадянської комунікації в науковій літературі; розкрито теоретичні аспекти досліджуваного феномену, визначено його методологічне забезпечення; з’ясовано роль державно-громадянської комунікації як регулятора розвитку державного управління в Україні; обґрунтовано історичні передумови становлення інституалізації державно-громадянської комунікації; виявлено спільне та особливе в управлінні державним та громадським секторами на організаційному, правовому та соціальному рівнях взаємодії; конкретизовано основні характеристики поняття «комунікативна ефективність публічного управління»; надано практичні рекомендації до розробки передумов формування саморегулівної системи механізмів та каналів громадянського впливу на публічну політику в Україні. Монографія буде цікавою та корисною як науковцям галузі державного управління, так і педагогічним працівникам, державним службовцям, представникам органів державної влади та місцевого самоврядування, громадським діячам. Видання сприятиме популяризації, поширенню знань про державно-громадянську комунікацію та викличе подальший науковий і практичний інтерес у наукових спільнотах.
41
Шимченко, Людмила, Денис Мірошніченко, and Дeнис Костенко. "ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНИ ЯК МЕХАНІЗМ ЕФЕКТИЗАЦІЇ КОМУНІКАЦІЇ ВЛАДИ З НАРОДОМ." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 304–22. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-304-322.
Full textAbstract:
Публікація присвячена дослідженню цифрової трансформації України в ракурсі ефектизації комунікації влади з народом. За рахунок цифрових технологій забезпечується механізм відкритості інформаційного поля, доступності у використанні інформації як ресурсу. У статті акцентується увага як на позитивних сторонах цифрової трансформації (наближення до світових технологічних змін, поліпшення в сфері послуг для населення, зниження рівня корумпованості державних органів влади та ін.), так і на негативні у формі зростання можливостей до цілеспрямованої обробки масової свідомості людей з послідуючими негативними проявами: девальвацією цінностей, гіпердевіантною поведінкою частини населення, асоціальними діями. Особлива увага звернута на негативні впливи на молодь, підлітків з послідуючими невротизаційними проявами.
Зважаючи на масовізацію негативних проявів, у статті особливу увагу звернуто на механізми ефективної кіберсоціалізації молоді, людей з особливими потребами, осіб старшого віку. Акцентовано увагу на розробці та шляхах до реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні. Рівень нових використовуваних форм комунікації настільки високий, що автори взяли на себе сміливість погодитись з думкою частини науковців про комунікативну революцію, про цифрову комунікацію як стратегічний засіб розвитку сучасного суспільства.
На користь думки про цифрову комунікацію як базис для соціальної революції в статті наводяться аргументи: рівня, кількості і якості електронних послуг; участі людини в системі електронних платежів; поширення мережі Інтернет, зростання цифрової грамотності та ін. Для проведення ефективної соціальної революції в статті особливу увагу звернуто на «правильне насичення» інформаційного поля, на необхідності формування моделі публічного управління з базовою цифровою платформою, електронним урядуванням та загальною цифровізацією соціуму. Окремо в статті звернута увага на підготовці спеціалістів, відповідальних за комунікації в державних органах.
Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для забезпечення ефективної комунікації між владою і народом, тому варто вказати на необхідність подальших наукових досліджень проблеми цифрової трансформації в Україні, особливо що стосується технологій по забезпеченню поліпшення комунікації влади з народом і навпаки.
42
Лавренчук, Володимир, and Марія Лавренчук. "СУЧАСНІ МОДЕЛІ ЛІТЕРТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ." New pedagogical thought 101, no. 1 (March 11, 2020): 55–58. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-101-1-55-58.
Full textAbstract:
У статті зроблено спробу дослідити сучасні моделі літературної комунікації змісту літературної освіти в контексті Нової української школи. Дефініції «модель», «літературна комунікація» тлумачаться з точки зору сучасної методики навчання літератури. Дефініція «літературна комунікація» вживається у значенні «роблю спільним, зв’язую суб’єкт автора як адресанта мовлення», а читача – як адресата діалогу. Наводяться приклади компаративної та інтерпретаційної моделей навчання літератури. Літературний художній дискурс розглядається як модель інтертекстуальності та інтерпретації.
43
Krasnyakova, A. O. "ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ПРАКТИК В ІНТЕРНЕТ-СЕРЕДОВИЩІ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 202–11. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).53.
Full textAbstract:
Комунікативні практики в інтернет-середовищі розглянуто як способи цілераціональних дій суб’єкта, спрямованих на обмін інформацією, генерування нових смислів та утворення ефективних моделей комунікативної взаємодії. Проаналізовано особливості інтернет-комунікації, що впливають на розгортання комунікативних практик, зокрема опосередкованість інтернет-комунікації електронним сигналом, обумовленість комунікативних практик структурою медіуму, віртуальність. Звернено увагу на те, що на розгортання комунікативних практик нового кіберпокоління впливають не тільки особливості інтернет-комунікації (віртуальність, інтерактивність, гіпертекстуальність, фрагментарність), а й спрямованість особистості. Інтернет-комунікацію визначено як інтегрований процес комп’ютерно опосередкованої взаємодії суб’єктів в інтернет-середовищі, інтернет-середовище – як нове “гібридне” середовище, що утворюється за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій у результаті інтеграції елементів реального і віртуального життя. Виділено критерії комунікативних практик, зокрема рівень залученості користувачів у комунікативну взаємодію (пасивний, реактивний, проактивний) та спосіб взаємодії комунікантів (конструктивний, деструктивний). Представлено структурну модель комунікативних практик в інтернет-середовищі (за означеними критеріями).
44
Гурковський, Володимир, and Сергій Соловйов. "ЦИФРОВІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ НА ПРИКЛАДІ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФОРМ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 47–57. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-47-57.
Full textAbstract:
Для підвищення ефективності реформ в умовах інформацій- ного суспільства необхідно використовувати цифрові платформи. Цифрові- зація стратегічних комунікацій забезпечить ширші можливості для учасни- ків комунікаційних процесів.
Постає завдання обґрунтувати роль цифровізації стратегічних комуніка- цій у здійсненні реформ в Україні.
За результатами дослідження 2017 р. стосовно деяких реформ від 16 до 37 % громадян знають і підтримують зміни, а від 30 до 48 % знають про них, але не підтримують певні реформи. Частка громадян, які не володіють ін- формацією про реформи, становить від 22 до 47 %. Використання стратегіч- них комунікацій покращить інформування і вплине на ставлення громадян до реформ. У даному разі розглядаємо застосування цифрових форматів стратегічних комунікацій. Під цифровими форматами розумітимемо зокре- ма е-платформи, в межах яких органи публічної влади оперують інформацією, що впливає на реакцію стейкхолдерів.
Завдання для стратегічних комунікацій полягатиме в залученні під- тримки груп впливу; ефективнішому використанні цифрових майданчиків для інтенсифікації комунікації; координації повідомлень органів публічної влади. Цифровізація стратегічних комунікацій виявляється у застосуванні е-ресурсів для організації взаємодії влади, громадян і бізнесу, підвищення ефективності роботи державного механізму для досягнення суспільного розвитку.
Цифровізація стратегічних комунікацій у публічному управлінні роз- глядається як розширення потенціалу стратегічних комунікацій за рахунок використання інформаційно-комунікаційних технологій та інструментів. Застосування цифрового підходу в стратегічних комунікаціях (е-ресурси для обговорення ходу реформ, оцінювання результатів, опитування тощо) значно інтенсифікує комунікаційні процеси і сприятиме активнішій участі зацікавлених сторін.
45
Літвінова, В. О. "ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У КАНАЛАХ КОМУНІКАЦІЇ СУЧАСНИХ РОЗДРІБНИХ ПІДПРИЄМСТВ." Підприємництво і торгівля, no. 27 (November 17, 2020): 48–52. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-27-08.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сучасні трансформаційні тенденції у каналах маркетингових комунікації роздрібної торгівлі зі споживачем, які лежать в основі трансформаційних процесів в організації торгівлі. Доведено, що підґрунтям для цих процесів стали підвищення диджиталізації суспільства та кожного окремого індивіда, розширення впливу Інтернет-середовища на суспільство, диференціація каналів розподілу товарів кожного окремого рітейлера та наявність певних недоліків в існуючих формах торгівлі. Окрім того, свій вплив зробили зміни у поведінці споживача: у пріоритетах стали економія часу, комфортне здійснення покупок, тяжіння до персоніфікації обслуговування та небажання спілкуватися у процесі купівлі-продажу. Усе це стало стимулом для швидкого розвитку багатоканальних та крос-канальних комунікацій та поставило перед рітейлом нові горизонти, а саме впровадження так званої безшовної комунікації з клієнтами. Основою багатоканальної та крос-канальної комунікації для офлайн-торговців стали існуючи програми лояльності. Сайт в Інтернеті, адресна розсилка каталогів та акційних пропозицій на електронну пошту, смс-повідомлення – ось перші кроки сучасної української торгівлі у напрямі багатоканальних продаж. Треба відзначити, що такий спосіб комунікації є достатньо новим для нашої країни. Він потребує значної перебудови існуючих бізнес-процесів, суттєвих витрат на впровадження CRM- та ERP-систем, нових рішень для логістичних систем. Потрібно використовувати єдиний повний каталог товарів, доповнений засобами синхронізації і забезпечення якості даних. Зрозуміло, що така перебудова потребує суттєвих витрат. Але наявні приклади впровадження омніканальної комунікації свідчать про високу ефективність трансформації, яка досягається за рахунок збільшення обсягів продаж та економії на утриманні всіх каналів збуту. Трансформаційні процеси маркетингових каналів комунікації, на нашу думку, формують нову омніканальну форму торгівлі, яка поєднуватиме в собі як магазинні, так і немагазинні форми продажу товарів, інтегруючи та поєднуючи специфічні риси обох форм.
46
Pavelkiv, Roman, Valentyna Bezliudna, and Liubov Osmak. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ." Психологія: реальність і перспективи, no. 13 (December 26, 2019): 97–105. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.129.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються питання розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів у процесі вузівського навчання. Аналізується сутність комунікативних бар’єрів, простежується їх вплив на процес взаємодії між людьми у контексті ділової комунікації. Основна увага зосереджується на вивченні емоційного компоненту спілкування та його розвитку протягом трьохрічного інтервалу. Встановлено, що на початковому етапі навчання у вищій школі у студентів першокурсників простежується схильність до продукування і переживання комунікативних бар’єрів. Описані окремі особливості динаміки емоційних компонентів комунікації, з’ясовані взаємодетермінуючі зв’язки між показниками емоційних бар’єрів у спілкуванні, мотиваційних орієнтацій в міжособистісних комунікаціях, інтерактивної спрямованості особистості та емоційного інтелекту майбутніх психологів. Доведено, що у процесі професійної підготовки відбувається формування тих емоційних компонентів інтеракцій, які визначають продуктивність міжособистісної взаємодії та ефективність спілкування психолога з клієнтами, унеможливлюючи чи зменшуючи бар’єри у їх комунікації. Простеження динаміки гармонійності комунікативних орієнтацій засвідчує позитивні зміни у мотиваційних установках майбутніх психологів.
47
Парфенюк, Ігор. "Протестні комунікації в Білорусі після виборів президента 2020 року: засоби та їх ефективність." Український інформаційний простір, no. 1(7) (May 20, 2021): 222–36. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233976.
Full textAbstract:
Мета дослідження передбачає вивчення сучасних засобів комунікацій під час протестів, а також аналіз їх ефективності на прикладі Білорусі. Методологія дослідження полягає в застосуванні таких загальнонаукових методів як: синтез, аналіз, узагальнення, порівняння, які дали змогу дослідити особливості, проблеми й можливості використання традиційних та новітніх засобів комунікацій під час політичних протестів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в статті узагальнено знання про специфіку використання традиційних та новітніх протестних комунікаційних засобів у сучасних умовах, здійснено аналіз їх результативності на прикладі Білорусі. Зроблено висновки про те, що новітні онлайн інструменти в сучасних протестних комунікаціях відіграють ключову роль, адже навіть традиційні засоби, наприклад – протестні акції, координуються за допомогою месенджерів і соціальних мереж. Водночас, традиційні засоби не втрачають своєї актуальності, оскільки ефективність протесту без їх використання була б невисокою. Тому вдале поєднання традиційних та новітніх засобів, офлайн і онлайн комунікацій забезпечує найкращу результативність протесту. Щодо дієвості та ефективності засобів комунікації, які використовували протестуючі в Білорусі, варто відзначити їх ефективність, хоча й не було досягнуто основної мети – зміни влади. Це пояснюється низкою обставин, зокрема, епідеміологічною ситуацією, швидкою реакцією команди О. Лукашенка та роботи всього державного апарату, силових структур для приборкання хвилі протесту. Також самопроголошений президент застосовує симетричні заходи проти опозиції, організовує провладні акції, мобілізує своїх прихильників, робить ставку на силовий блок. Тому можна констатувати, що боротьба між владою і протестуючими ще триватиме, а кінцева перемога залежатиме від уміння швидко реагувати на внутрідержавні та зовнішні події, правильно використовувати наявні ресурси, зокрема організовувати ефективні інформаційно-комунікаційні кампанії.
48
Їтун, Лінь. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, no. 6 (December 24, 2020): 74–83. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-74-83.
Full textAbstract:
У статті розкриваються теоретичні основи міжкультурної комунікації та міжкультурної компетентності, змістом яких є «зустріч» і спілкування представників різних національних, релігійних та інших соціокультурних ідентичностей.
Проблема міжкультурної комунікації та міжкультурної компетентності в сучасному світі є складною і суперечливою. На формування міжкультурної компетенції можуть впливати різні чинники: комунікативні навички (спостереження, міжкультурний діалог, співчуття, гнучкість, терпиме ставлення до іншого), знання (інформація, отримана в результаті вивчення культур, особистого досвіду і спостережень), поведінка. Реалізацію мети щодо формування міжкультурної комунікації і міжкультурної компетентності передбачає полікультурна освіта. Визначено, що міжкультурна компетентність включає в себе: здатність пов'язувати культуру походження і чужу культуру одну з одною; вміння визначати і використовувати різні стратегії для контакту з представниками інших культур; здатність виконувати роль культурного посередника між власною культурою та чужою культурою; вміння ефективно вирішувати міжкультурні непорозуміння і конфліктні ситуації; вміння долати стереотипні ситуації.
Відзначено, що однією з передумов безконфліктного функціонування полікультурного суспільства є міжкультурна комунікація та міжкультурна компетентність. Позитивний вплив на міжкультурну компетентність індивіда, на думку автора, може надати участь в роботі інститутів громадянського суспільства.
49
Уманець, Н. А. "ОНЛАЙН-КОМУНІКАЦІЯ: КОМУНІКАТИВНІ МОЖЛИВОСТІ ТА РИЗИКИ ДЛЯ ОСОБИСТОСТІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 200–210. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-200-210.
Full textAbstract:
У статті здійснена ревізія новітніх ризиків і загроз, пов'язаних з технологізацією інформаційно-комунікативної сфери, а також представлені основні напрями наукового теоретизування у вказаній області. Автор розглядає Інтернет як особливий інтерактивний глобальний і національний засіб комунікації, як нове соціальне середовище, що розширює наше розуміння взаємодій людини в інформаційному суспільстві. Постійне перебування в Інтернеті стало одним з маркерів сучасного способу життя. У статті проаналізована проблема повної «зануреності» особистості у віртуальний простір. Усупереч безперечним перевагам Інтернету, таким, як швидкий доступ до інформації, дистанційне навчання і багато що інше, в цій роботі розкриваються деякі форми девіантної поведінки, а також соціально-психологічних деформацій, що відбуваються при активному використанні віртуальних засобів масової комунікації. Так, за відсутності можливості вийти в Інтернет, користувачі відчувають «комп'ютерний голод», що може свідчити про їх кіберзалежність. Використання технологічних новинок в домашніх умовах може несприятливо позначатися на міжособистісній комунікації членів сім'ї. Робиться висновок про те, що наявність позначених ризиків в процесі мережевих комунікацій особистості, обумовлює необхідність формування практик їх успішної нейтралізації і мінімізацію їх негативної дії.
50
Odarchenko, K. Y. "Специфіка горизонтальних та вертикальних зв’язків у політичній комунікації в Україні на тлі процесу партійного будівництва: політологічна теорія та вимоги до українського політичного контексту." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 15, 2016): 39. http://dx.doi.org/10.15421/1716119.
Full textAbstract:
У статті аналізуються специфіка горизонтальних та вертикальних зв’язків у політичній комунікації в Україні на тлі процесу партійного будівництва. Охарактеризовано політико-модернізаційну здатність українських політичних партій, яка полягала в тому, що лідери опозиційного політичного табору, замість реальних політичних змін політичної системи, пристосовувались до старої, кланово-олігархічної, а громадський сектор не зміг ні виділити зі свого середовища нових політичних лідерів, ні створити масовий рух, на основі його постала б нова організована політична сила. Встановлено, що у демократичному суспільстві комунікація є ефективною, якщо вона не тільки є технічно сучасною, інтерактивною, двосторонньою, але й відповідає іншим демократичним вимогам - таким, як правовий і моральний контроль суспільства над діяльністю ЗМІ, забезпечення справжнього плюралізму думок, прямий контакт між відправниками й одержувачами інформації, децентралізація інформаційних каналів, повага до свободи слова й конфіденційності приватного життя. Резюмовано, що політична комунікація в Україні має відійти від директивного мислення та забюрократизованої політичної свідомості. Інакше симуляція ефективної та результативної для країни і регіонів політичної комунікації може перетворитися на щоденний політичний, комунікаційний фарс у публічному просторі.