Academic literature on the topic 'Кримінальний проступок'

Стаття присвячена дослідженню поняття “кримінальне правопорушення” та його видів: “кримінального проступку” і “злочину” як новел кримінального законодавства, введених до Кримінального кодексу України (КК України) Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень”, що набув чинності з 1 липня 2020 р. З’ясовуються суттєві обов’язкові озна ки, що становлять зміст родового поняття “кримінальне правопорушення”, яке трактується як “суспільно небезпечне, передбачене кримінальним законом, винне кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”. Розглядається зміст і системні зв’язки ознак цього поняття, підкреслюється їхній органічний взаємозв’язок і єдність. Аналізуються види кримінальних правопорушень – кримінальний проступок і злочин як об’єктивні форми прояву кримінального правопорушення у реальній дійсності; розглядаються особливості законодавчого визначення кримінальних правопорушень у нормах Особливої части ни КК України; висвітлюється співвідношення загального (родового) поняття “кримінальне правопорушення” з поняттями “кримінальний проступок” і “злочин”, а також із поняттями конкретних видів кримінальних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України; акцентується увага на визначальному впливі першого на останні. Мета статті – розроблення поняття “кримінальне правопорушення”, співвідношення цього поняття з його видами: кримінальними проступками і злочинами, встановлення ролі цього поняття для визначення понять конкретних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України. Основні результати дослідження полягають у виявленні змісту поняття “кримінальне правопорушення”, обов’язковими ознаками якого визнаються: суспільно небезпечне, кримінально протиправне, винне, кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення; встановленні його консолідуючого впливу в системі кримінально-правових понять і норм та висновку, що воно фактично виконує функції відправної та визначальної категорії кримінального права; у з’ясуванні співвідношення і взаємозв’язку ознак цього родового поняття з його видами: “кримінальним проступком” і “злочином”, а також ролі у визначенні змісту понять конкретних правопорушень, передбачених у статтях Особливої частини КК України. У висновку формулюється родове поняття “кримінальне правопорушення”, якому мають відповідати за своїм змістом (на рівні загального) видові поняття “кримінальний проступок” і “злочин”, а також визначення понять конкретних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України.

У статті досліджено національне законодавство України про види покарання та заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх, які скоїли кримінальні правопорушення за Кримінальним кодексом України та прийнятим Верховною Радою Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» No 2617-VIII від 22.11.2018 р .(далі – Закон). Закон зазначає, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. В ході дослідження було проаналізовано те, що в існуючих класифікаціях видів правопорушень відмінність злочину від інших видів правопорушень різними вченими зводиться до відмінностей діяння за такими властивостями, як діяння шкідливого або небезпечного. Всі інші ознаки, такі як: протиправність, винуватість тощо – визнаються більшістю вченими як такі, що притаманні для всіх видів правопорушень, що нетяжкі злочини, які за новим законом стають проступками, становлять близько чверті від загальної кількості складів злочинів, визначених у Кримінальному кодексі. З огляду на те, що в даному Законі нормативно-правові приписи розповсюджуються на поняття суб’єктів, осудності та віку настання кримінальної відповідальності, то слід розуміти, що суб’єктом кримінального проступку виступає фізична особа, яка досягла віку 16 років та є осудною. Тому слід розуміти,що кримінально-правовий вплив на дітей, які вчинили кримінальний проступок можливий лише за умови досягнення такими шістнадцяти років. Доцільно також, звернути увагу на проблематику заходів кри- мінально-правового впливу на дітей в контексті запровадження інституту кримінального проступку. Згідно ч.2 ст. 98 КК дається вичерпний перелік покарань, які можуть бути застосовані судом до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину. Отже до неповнолітніх злочинців не може бути застосовано обмеження волі, довічне позбавлення волі, конфіскація майна, а за кримінальні проступки скасовується такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Але й ті види покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, мають значно обмежений, порівняно з можливостями їх застосування до дорослих злочинців, характер. Слід зазначити, що застосування штрафу до неповнолітніх вже давно викликає певні заперечення, тому що тільки певний і дуже низький відсоток дітей мають самостійний дохід, заробітну плату, кошти, майно чи частку майна, на яке може бути звернено стягнення. Викликає великі сумніви той факт, що передбачає сплату штрафу на підставі статті 99 Закону ( понад 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян). Кримінологічна характеристика злочинності серед неповнолітніх обумовлює доцільність пошуку нових кримінально-правових засобів впливу на підлітків. Зважаючи на категорії злочинів, що вчиняються неповнолітніми, можна припустити, що обмеження, як вид покарання, може застосовуватися до підлітків, що вчинили кримінальні проступки. Але в кримінальному законодавстві слід конкретизувати та розмежувати обмеження для неповнолітніх від примусових заходів виховного характеру з обов’язковим обмеженням дозвілля. Ця пропозиція є важливою з огляду на те, що вчені і практики пропонують, що б до неповнолітніх правопорушників застосовувалися різні психологічні і педагогічні заходи впливу, створювалися сприятливі умови життєдіяльності, з прикладами виховного характеру.

У статті розкрито питання щодо визначення дефініції поняття «кримінальний проступок». Проаналізовано зміни, що внесені до законодавства у зв’язку з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», а також проблемні питання та прогалини у законодавстві, які є наслідком введення в дію поняття кримінального проступку.

У статті проведено правовий аналіз співвідношення поняття «адміністративне правопорушення» із суміжними поняттями. Відзначено істотний інтерес в адміністративно-правовій науці до проблематики адміністративних правопорушень загалом. З'ясовано, що значне коло питань вже досліджувалося науковцями, проте окремі аспекти розуміння сутності й ознак адміністративного правопорушення, а також його співвідношення із суміжними поняттями досі лишаються актуальними. Обґрунтовано, що значний інтерес у науковому середовищі до категорії «адміністративне правопорушення» становить питання його співвідношення зі спорідненими поняттями, такими як «адміністративний проступок», «адміністративний делікт», а також їх відмінність від понять «кримінальне правопорушення», «кримінальний проступок», про що свідчать численні доктринальні джерела, монографічні праці з відповідної адміністративно-правової тематики. Дослідження такого співвідношення дозволяє відобразити весь ресурс і зміст поняття «адміністративне правопорушення», а також уникати термінологічної плутанини. Проаналізовано діаметрально протилежні позиції вчених, фахівців у сфері адміністративного, в т. ч. адміністративно-деліктного права щодо співвідношення поняття «адміністративне правопорушення» із суміжними поняттями. Звернуто увагу на положення нормативно-правових актів щодо закріплення офіційних дефініцій. Акцентовано на тому, що погляди науковців на розмежування адміністративного проступку і кримінального проступку не збігаються, кожен пропонує власні критерії, тому з метою забезпечення адекватної реакції законодавця на вчинення відповідних протиправних діянь нагальною потребою є чітке нормативно-правове вирішення цієї проблеми. Зроблено відповідні висновки щодо співвідношення поняття «адміністративне правопорушення» із суміжними поняттями.

Поява інституту проступків не лише вплинула на класифікацію кримінальних правопорушень, а й дала підстави для дискусії про значення такого поділу для диференціації кримінальної відповідальності. Необхідно відповісти на запитання: чи впровадження цього нового для кримінального права поняття відобра зилося лише у поділі кримінально-караних діянь на злочини та проступки, чи ж вплинуло й на інші кримінально-правові інститути? Метою статті є визначення ролі інституту кримінальних проступків для такого феномену, як диференціація кримінальної відповідальності. Зокрема, важливо встановити, чи поділ на злочини та проступки можна визнати засобом диференціації кримінальної відповідальності або ж цей поділ є її видом. Звернуто увагу на те, що категоризація кримінальних правопорушень не є засобом диференціації кримінальної відповідальності, оскільки не є інструментом у руках законодавця для забезпечення варіативності кримінальної відповідальності, беручи до уваги певні критерії. Вочевидь значення класифікації кримінальних право порушень для побудови Кримінального кодексу України (КК України) є надзвичайно важливим, оскільки забезпечує системність, лаконічність, структурованість і логічну послідовність викладу положень кодексу. Ця класифікація кримінальних правопорушень лежить в основі для подальшої диференціації кримінальної відповідальності. Так, у процесі підготовки статті було встановлено, що у КК України з’явилися положення, які не поширюються на злочини, однак стосуються саме проступків. Зокрема, йдеться про можливість застосування певних видів покарань за злочин або ж проступок, існування стадії готування, певних аспектів давності та судимості. Водночас частина наскрізних диференціюючих положень КК України продовжує застосовуватися до обох видів кримінальних правопорушень. Вважаємо, що саме явище категоризації кримінальних правопорушень за своєю суттю не призначене для градуювання кримінальної відповідальності, а отже, не є засобом її диференціації. З урахуванням впливу категорії проступків на деякі наскрізні положення кримінального закону можна зробити висновок про необхідність виділення нового виду диференціації кримінальної відповідальності за ознакою ієрархії тяжкості кримінальних правопорушень: 1) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних проступків; 2) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів. Окрім цього, звернуто увагу на дещо “механічний” підхід законодавця до поділу кримінально-караних діянь на проступки та злочини. Адже існуючий поділ побудований на фактичній зміні санкцій із метою віднесення певного діяння до злочинів або ж проступків. І такий процес “підтягування” санкцій має низку недоліків. Поділ на проступки та злочини має бути спрямованим на досягнення певної цілі саме для матеріального права, а не для процесуального. Тому варто більш конкретно спробувати сформулювати саме матеріально-правові підстави для обґрунтування такого поділу. Перевага процесуальних передумов для появи інституту проступків над матеріальними є недопустимою. Всі кримінально-карані правопорушення повинні бути зосереджені в одному нормативному акті. Поява поряд із Кодексом України про адміністративні правопорушення ще двох кодексів про проступки та злочини видається необґрунтованою.

Поява інституту проступків не лише вплинула на класифікацію кримінальних правопорушень, а й дала підстави для дискусії про значення такого поділу для диференціації кримінальної відповідальності. Необхідно відповісти на запитання: чи впровадження цього нового для кримінального права поняття відобра зилося лише у поділі кримінально-караних діянь на злочини та проступки, чи ж вплинуло й на інші кримінально-правові інститути? Метою статті є визначення ролі інституту кримінальних проступків для такого феномену, як диференціація кримінальної відповідальності. Зокрема, важливо встановити, чи поділ на злочини та проступки можна визнати засобом диференціації кримінальної відповідальності або ж цей поділ є її видом. Звернуто увагу на те, що категоризація кримінальних правопорушень не є засобом диференціації кримінальної відповідальності, оскільки не є інструментом у руках законодавця для забезпечення варіативності кримінальної відповідальності, беручи до уваги певні критерії. Вочевидь значення класифікації кримінальних право порушень для побудови Кримінального кодексу України (КК України) є надзвичайно важливим, оскільки забезпечує системність, лаконічність, структурованість і логічну послідовність викладу положень кодексу. Ця класифікація кримінальних правопорушень лежить в основі для подальшої диференціації кримінальної відповідальності. Так, у процесі підготовки статті було встановлено, що у КК України з’явилися положення, які не поширюються на злочини, однак стосуються саме проступків. Зокрема, йдеться про можливість застосування певних видів покарань за злочин або ж проступок, існування стадії готування, певних аспектів давності та судимості. Водночас частина наскрізних диференціюючих положень КК України продовжує застосовуватися до обох видів кримінальних правопорушень. Вважаємо, що саме явище категоризації кримінальних правопорушень за своєю суттю не призначене для градуювання кримінальної відповідальності, а отже, не є засобом її диференціації. З урахуванням впливу категорії проступків на деякі наскрізні положення кримінального закону можна зробити висновок про необхідність виділення нового виду диференціації кримінальної відповідальності за ознакою ієрархії тяжкості кримінальних правопорушень: 1) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних проступків; 2) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів. Окрім цього, звернуто увагу на дещо “механічний” підхід законодавця до поділу кримінально-караних діянь на проступки та злочини. Адже існуючий поділ побудований на фактичній зміні санкцій із метою віднесення певного діяння до злочинів або ж проступків. І такий процес “підтягування” санкцій має низку недоліків. Поділ на проступки та злочини має бути спрямованим на досягнення певної цілі саме для матеріального права, а не для процесуального. Тому варто більш конкретно спробувати сформулювати саме матеріально-правові підстави для обґрунтування такого поділу. Перевага процесуальних передумов для появи інституту проступків над матеріальними є недопустимою. Всі кримінально-карані правопорушення повинні бути зосереджені в одному нормативному акті. Поява поряд із Кодексом України про адміністративні правопорушення ще двох кодексів про проступки та злочини видається необґрунтованою.

В статті розглянуто кримінальні правопорушення, визначені ст. 12 Кримінального кодексу України. Проаналізовано всі розділи Особливої частини закону про кримінальну відповідальність та визначено співвідношення всіх кримінальних правопорушень. Окремо приділено увагу доктринальним основам класифікації кримінально караних діянь. Встановлено, які саме діяння переважають у розділах Особливої частини Кримінального кодексу України і, які, з них, належать до кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів та особливо тяжких злочинів. З урахуванням кількісного показника, визначено розділи Особливої частини Кримінального кодексу України, які містять найбільшу та найменшу кількість окремих категорій кримінальних правопорушень. В результаті ґрунтовного аналізу, виявлено розділи Особливої частини Кримінального кодексу України, в яких відсутні кримінальні проступки, на основі чого сформовано відповідні висновки та пропозиції.

Об’єктом дослідження є нормативний матеріал щодо впровадження інституту кримінальних проступків. Метою кваліфікаційної роботи є дослідження проступку як виду кримінально-караного діяння та його ознаки, за якими необхідно відмежовувати вказаний вид діяння від адміністративного правопорушення (проступку) та злочину.Предметом кваліфікаційної роботи є кримінальний проступок як вид кримінального правопорушення.

На часі запровадження інституту кримінального проступку у вітчизняну правову систему. Про цей інститут протягом останніх років згадувалося на всіх рівнях. При цьому скрізь йдеться про пріоритетність побудови демократичної системи кримінальної юстиції. Сьогодні в кримінальному законодавстві багатьох країн (Італії, Польщі, Франції, ФРН, США, країнах Балтії та ін.) розрізняють злочин і кримінальний проступок, які змогли гуманізувати своє законодавство.

Інститут кримінального проступку як одного з видів кримінальних правопорушень знаходиться на етапі законодавчого становлення в Україні. Незважаючи на задекларований поділ кримінальних правопорушень на злочини та проступки в рамках Кримінально-процесуального кодексу, дискусії щодо контенту проступку в кримінальному законі не вщухають, і законодавець досі не наважується завершити започатковане у цій сфері.

У квітні 2012 року було прийнято новий кримінальний процессуальний кодекс України, яким запроваджено новий термін «Кримінальний проступок». Дуже важливо розуміти процесуальний порядок його функціонування, але до цього часу законодавчо не визначено саме поняття Кримінального проступку ні в Кримінальному процесуальному кодексі (КПК), ні в Кримінальному кодексі України (КПУ).

Царенко, К. С. Кримінальні проступки в системі кримінального законодавства : магістерська робота : 081 «Право» / К. С. Царенко ; керівник роботи Сенченко Н. М. ; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра кримінального права та правосуддя. – Чернігів, 2020. – 93 с.
Метою дослідження є аналіз основних підходів щодо класифікації кримінальних правопорушень, у зв’язку із введенням інституту кримінального проступку в національне законодавство. У першому розділі роботи досліджуються соціальна обумовленість впровадження інституту кримінальних проступків в національне законодавство України. Другий розділ присвячений характеристиці ознак категорії кримінальних проступків в кримінально-правовій доктрині. У третьому розділі досліджується кримінально-правові наслідки вчинення кримінальних проступків, система санкцій за вчинення кримінальних проступків та сучасний стан і шляхи вдосконалення інституту кримінальних проступків. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в роботі сформульовано ряд нових положень, висновків та пропозицій, які мають значення для науки та практики кримінального права та його вдосконалення . Основні положення і висновки роботи обговорювалися на міжкафедральному науково-практичному семінарі «Правнича наука: традиції та вектори розвитку» 23 квітня 2020 року. Основні результати проведеного дослідження викладені у одній науковій праці.
The first section of the paper examines the social conditionality of the introduction of the institution of criminal offenses in the national legislation of Ukraine. The purpose of the study is to analyze the main approaches to the classification of criminal offenses, in connection with the introduction of the institution of criminal misconduct in national law. The second section deals with the characterization of the characteristics of the category of criminal offenses in the criminal law doctrine. The third section examines the criminal consequences of committing criminal offenses, the system of sanctions for committing criminal offenses and the current state and ways of improving the institution of criminal offenses The scientific novelty of the work is that the paper formulates a number of new provisions, conclusions and proposals that are relevant to the science and practice of criminal law and its improvement. The main provisions and conclusions of the work were discussed at the interdepartmental scientific-practical seminar "Legal Science: Traditions and Vectors of Development" on April 23, 2020. The main results of the study are outlined in one scientific paper.

Маломуж С.І. Малозначність діяння в кримінальному праві України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Маломуж Сергій Ігорович. - Одеса, 2017. - 254 с.
Дисертація на здобуття наукового сту пеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально- виконавче право. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2017. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці кримінального права спеціальним комплексним дослідженням малозначності діяння з ураху ванням законодавчого досвіду7 окремих зарубіжних країн. Досліджено генезис малозначності діяння в історії кримінального законодавства України, поняття та види малозначності діяння в теорії кримінального права. Визначено малозначність діяння за об’єктом посягання, а також за ознаками об'єктивної та суб’єктивної сторони. Відмежовано малозначність діяння від суміжних понять («відсутність складу злочину», «відсутність події злочину», «звільнення від кримінальної відповідальності», «обставини, що виключають злочинність діяння»), а також досліджено проблеми малозначності діяння в кримінальному судочинстві. Запропоновано удосконалити законодавче визначення поняття малозначності діяння та викласти частину другу ст. 11 КК України в наступній редакції: «Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, які хоча формально і містять ознаки діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становлять необхідної для кримінального правопорушення суспільної небезпеки, тобто які не могли заподіяти істотної шкоди».
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно- исполнительное право. - Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2017. Диссертация является одним из первых специальных комплексных исследований малозначительности деяния в уголовном праве Украины, в котором изучен опыт других государств по определению признаков малозначительности деяния, а также предложены пути усовершенствования части 2 ст. 11 УК Украины. Исследованы генезис малозначительности деяния в истории уголовного законодательства Украины, понятие и виды малозначительности деяния в теории уголовного права. Определена малозначительность деяния по объекту посягательства, а также по признакам объективной и субъективной стороны. Разграничены малозначительность деяния от смежных понятий («отсутствие состава преступления», «отсутствие события преступления», «освобождение от уголовной ответственности», «обстоятельства, исключающие преступность деяния»), а также исследованы проблемы малозначительности деяния в уголовном судопроизводстве, перспективы совершенствования понятия малозначительного деяния. Предложено законодательное определение малозначительности деяния: «Не является уголовным правонарушением действие или бездействие, которое хотя формально и содержат признаки деяния, преду смотренного настоящим Кодексом, но в силу малозначительности, не представляет необходимой для уголовного правонару шения общественной опасности, то есть не могло причинить су щественного вреда».
Thesis for obtaining scientific degree of Candidate of Juridical Science, specialty 12.00.08 - criminal law and criminology: penal law. - The National University «Odessa Law Academy». Odessa. 2017. Dissertation is one of the special complex researches on insignificance of act in criminal law of Ukraine, where the experience of other countries in determining of the value and features of insignificance of act are analyzed for the first time, and it has been suggested the ways of improving its legislative term. It has been investigated the genesis of insignificance of act in the history of criminal law of Ukraine, concepts and types of insignificance of act in the theory of criminal law. the insignificance of act in the criminal law of other countries. In the criminal law of continental legal family the insignificance of act was enshrined as: 1) the reasons for the creation of preferred essential elements of offences (CC of Sweden); 2) the circumstances that exclude criminality of act (CC of Denmark); 3) the grounds for remission from punishment (the Criminal Code of Denmark); 4) the act that is not identified as a crime (CC of Switzerland); 5) grounds for bringing to administrative amenability (CC of Bulgaria). In the criminal legislation of the countries of the “former Soviet Union” the insignificance of act was confirmed as: 1) an act that is not considered as a crime (the most of countries); 2) the grounds for remission from criminal amenability (CC of Lithuania). The insignificance of act was identified as for the object of trespass, and for the features as the objective and subjective sides. It lias been proved that the degree of protection of the object of crime and the possibility of identifying the invasion for this object of the crime by the insignificant of act is in direct ratio correlated with the proximity of the object of criminal influence to the subjects of public relations as a stmctural element of the object of crime. In the legislation determination the insignificance of act the feature “... it was not caused significant damage to physical or legal persons, society or the state” describes the lack of socially dangerous result, and the feature “...it could cause significant damage to physical or legal persons, society or the state” describes the lack of public danger of acting. It is established that the act has been committed in a maimer that is a qualifying feature can not be considered the insignificant one. The insignificant of act can only be the acts which are committed with the intention causing by accidental damage. It has been investigated the division of insignificance of act from similar concepts (“the absence of essential elements of offence”, “the absence of the act of offence”. “ remission from criminal amenability”, “the circumstances that excluding criminality”), the problems of the insignificance of act in criminal judiciary. For solving problems in distinguishing between the concepts “ the absence of essential elements of offence” and “the insignificant of act” was proposed to delete from Ch. 2, Art. 11 Criminal Code of Ukraine that phrase as “... has not caused significant damage ...”. According to tins, it is proposed to write Ch. 2, Art. 11 Ukraine in the following way: “An action or inaction is not a criminal offense that although fonnally contains the signs of the act provided by this Code, but in accordance with insignificance they do not contain the public danger which is necessary for the criminal infraction of public insecurity, so that they could not cause any significant damage”.