To see the other types of publications on this topic, follow the link: Кримінальний проступок.
Journal articles on the topic 'Кримінальний проступок'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 32 journal articles for your research on the topic 'Кримінальний проступок.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ПАНОВ, МИКОЛА, and СЕРГІЙ ХАРИТОНОВ. "Кримінальне правопорушення: поняття та його види." Право України, no. 2021/03 (2021): 27. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-03-027.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню поняття “кримінальне правопорушення” та його видів: “кримінального проступку” і “злочину” як новел кримінального законодавства, введених до Кримінального кодексу України (КК України) Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень”, що набув чинності з 1 липня 2020 р. З’ясовуються суттєві обов’язкові озна ки, що становлять зміст родового поняття “кримінальне правопорушення”, яке трактується як “суспільно небезпечне, передбачене кримінальним законом, винне кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”. Розглядається зміст і системні зв’язки ознак цього поняття, підкреслюється їхній органічний взаємозв’язок і єдність. Аналізуються види кримінальних правопорушень – кримінальний проступок і злочин як об’єктивні форми прояву кримінального правопорушення у реальній дійсності; розглядаються особливості законодавчого визначення кримінальних правопорушень у нормах Особливої части ни КК України; висвітлюється співвідношення загального (родового) поняття “кримінальне правопорушення” з поняттями “кримінальний проступок” і “злочин”, а також із поняттями конкретних видів кримінальних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України; акцентується увага на визначальному впливі першого на останні. Мета статті – розроблення поняття “кримінальне правопорушення”, співвідношення цього поняття з його видами: кримінальними проступками і злочинами, встановлення ролі цього поняття для визначення понять конкретних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України. Основні результати дослідження полягають у виявленні змісту поняття “кримінальне правопорушення”, обов’язковими ознаками якого визнаються: суспільно небезпечне, кримінально протиправне, винне, кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення; встановленні його консолідуючого впливу в системі кримінально-правових понять і норм та висновку, що воно фактично виконує функції відправної та визначальної категорії кримінального права; у з’ясуванні співвідношення і взаємозв’язку ознак цього родового поняття з його видами: “кримінальним проступком” і “злочином”, а також ролі у визначенні змісту понять конкретних правопорушень, передбачених у статтях Особливої частини КК України. У висновку формулюється родове поняття “кримінальне правопорушення”, якому мають відповідати за своїм змістом (на рівні загального) видові поняття “кримінальний проступок” і “злочин”, а також визначення понять конкретних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України.
2
Бобошко, О. "Проблеми покарання неповнолітніх за кримінальні проступки." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 130–38. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.954.
Full textAbstract:
У статті досліджено національне законодавство України про види покарання та заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх, які скоїли кримінальні правопорушення за Кримінальним кодексом України та прийнятим Верховною Радою Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» No 2617-VIII від 22.11.2018 р .(далі – Закон). Закон зазначає, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. В ході дослідження було проаналізовано те, що в існуючих класифікаціях видів правопорушень відмінність злочину від інших видів правопорушень різними вченими зводиться до відмінностей діяння за такими властивостями, як діяння шкідливого або небезпечного. Всі інші ознаки, такі як: протиправність, винуватість тощо – визнаються більшістю вченими як такі, що притаманні для всіх видів правопорушень, що нетяжкі злочини, які за новим законом стають проступками, становлять близько чверті від загальної кількості складів злочинів, визначених у Кримінальному кодексі. З огляду на те, що в даному Законі нормативно-правові приписи розповсюджуються на поняття суб’єктів, осудності та віку настання кримінальної відповідальності, то слід розуміти, що суб’єктом кримінального проступку виступає фізична особа, яка досягла віку 16 років та є осудною. Тому слід розуміти,що кримінально-правовий вплив на дітей, які вчинили кримінальний проступок можливий лише за умови досягнення такими шістнадцяти років. Доцільно також, звернути увагу на проблематику заходів кри- мінально-правового впливу на дітей в контексті запровадження інституту кримінального проступку. Згідно ч.2 ст. 98 КК дається вичерпний перелік покарань, які можуть бути застосовані судом до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину. Отже до неповнолітніх злочинців не може бути застосовано обмеження волі, довічне позбавлення волі, конфіскація майна, а за кримінальні проступки скасовується такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Але й ті види покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, мають значно обмежений, порівняно з можливостями їх застосування до дорослих злочинців, характер. Слід зазначити, що застосування штрафу до неповнолітніх вже давно викликає певні заперечення, тому що тільки певний і дуже низький відсоток дітей мають самостійний дохід, заробітну плату, кошти, майно чи частку майна, на яке може бути звернено стягнення. Викликає великі сумніви той факт, що передбачає сплату штрафу на підставі статті 99 Закону ( понад 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян). Кримінологічна характеристика злочинності серед неповнолітніх обумовлює доцільність пошуку нових кримінально-правових засобів впливу на підлітків. Зважаючи на категорії злочинів, що вчиняються неповнолітніми, можна припустити, що обмеження, як вид покарання, може застосовуватися до підлітків, що вчинили кримінальні проступки. Але в кримінальному законодавстві слід конкретизувати та розмежувати обмеження для неповнолітніх від примусових заходів виховного характеру з обов’язковим обмеженням дозвілля. Ця пропозиція є важливою з огляду на те, що вчені і практики пропонують, що б до неповнолітніх правопорушників застосовувалися різні психологічні і педагогічні заходи впливу, створювалися сприятливі умови життєдіяльності, з прикладами виховного характеру.
3
Топчій, В. В. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ «КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОСТУПОК» У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ." Ірпінський юридичний часопис, no. 3 (February 25, 2021): 164–71. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.3.2020.164-171.
Full textAbstract:
У статті розкрито питання щодо визначення дефініції поняття «кримінальний проступок». Проаналізовано зміни, що внесені до законодавства у зв’язку з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», а також проблемні питання та прогалини у законодавстві, які є наслідком введення в дію поняття кримінального проступку.
4
Мирошниченко, Н. "Кримінальний проступок та класифікація злочинів." Юридический вестник, no. 2 (2012): 47–49.
Find full text
5
Новицька, М. "«Адміністративне правопорушення» та суміжні поняття: аналіз співвідношення." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 384–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1659.
Full textAbstract:
У статті проведено правовий аналіз співвідношення поняття «адміністративне правопорушення» із суміжними поняттями. Відзначено істотний інтерес в адміністративно-правовій науці до проблематики адміністративних правопорушень загалом. З'ясовано, що значне коло питань вже досліджувалося науковцями, проте окремі аспекти розуміння сутності й ознак адміністративного правопорушення, а також його співвідношення із суміжними поняттями досі лишаються актуальними. Обґрунтовано, що значний інтерес у науковому середовищі до категорії «адміністративне правопорушення» становить питання його співвідношення зі спорідненими поняттями, такими як «адміністративний проступок», «адміністративний делікт», а також їх відмінність від понять «кримінальне правопорушення», «кримінальний проступок», про що свідчать численні доктринальні джерела, монографічні праці з відповідної адміністративно-правової тематики. Дослідження такого співвідношення дозволяє відобразити весь ресурс і зміст поняття «адміністративне правопорушення», а також уникати термінологічної плутанини. Проаналізовано діаметрально протилежні позиції вчених, фахівців у сфері адміністративного, в т. ч. адміністративно-деліктного права щодо співвідношення поняття «адміністративне правопорушення» із суміжними поняттями. Звернуто увагу на положення нормативно-правових актів щодо закріплення офіційних дефініцій. Акцентовано на тому, що погляди науковців на розмежування адміністративного проступку і кримінального проступку не збігаються, кожен пропонує власні критерії, тому з метою забезпечення адекватної реакції законодавця на вчинення відповідних протиправних діянь нагальною потребою є чітке нормативно-правове вирішення цієї проблеми. Зроблено відповідні висновки щодо співвідношення поняття «адміністративне правопорушення» із суміжними поняттями.
6
Берзін, П. С. "Кримінальне правопорушення, злочин і кримінальний проступок за новим кримінальним кодексом Республіки Казахстан: поняття та особливості співвідношення." Адміністративне право і процес, no. 4 (10) (2014): 217–31.
Find full text
7
Ostapchuk, L. G., and L. M. Bilska. "Criminal delinquency as the prospects of development of criminal responsibility differentiation." Scientific Herald of Sivershchyna. Series: Law 2019, no. 2 (October 10, 2019): 62–72. http://dx.doi.org/10.32755/sjlaw.2019.02.062.
Full text
8
АНТОНЮК, НАТАЛІЯ. "Роль інституту проступків для диференціації кримінальної відповідальності." Право України, no. 2000/11 (2020): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-158.
Full textAbstract:
Поява інституту проступків не лише вплинула на класифікацію кримінальних правопорушень, а й дала підстави для дискусії про значення такого поділу для диференціації кримінальної відповідальності. Необхідно відповісти на запитання: чи впровадження цього нового для кримінального права поняття відобра зилося лише у поділі кримінально-караних діянь на злочини та проступки, чи ж вплинуло й на інші кримінально-правові інститути? Метою статті є визначення ролі інституту кримінальних проступків для такого феномену, як диференціація кримінальної відповідальності. Зокрема, важливо встановити, чи поділ на злочини та проступки можна визнати засобом диференціації кримінальної відповідальності або ж цей поділ є її видом. Звернуто увагу на те, що категоризація кримінальних правопорушень не є засобом диференціації кримінальної відповідальності, оскільки не є інструментом у руках законодавця для забезпечення варіативності кримінальної відповідальності, беручи до уваги певні критерії. Вочевидь значення класифікації кримінальних право порушень для побудови Кримінального кодексу України (КК України) є надзвичайно важливим, оскільки забезпечує системність, лаконічність, структурованість і логічну послідовність викладу положень кодексу. Ця класифікація кримінальних правопорушень лежить в основі для подальшої диференціації кримінальної відповідальності. Так, у процесі підготовки статті було встановлено, що у КК України з’явилися положення, які не поширюються на злочини, однак стосуються саме проступків. Зокрема, йдеться про можливість застосування певних видів покарань за злочин або ж проступок, існування стадії готування, певних аспектів давності та судимості. Водночас частина наскрізних диференціюючих положень КК України продовжує застосовуватися до обох видів кримінальних правопорушень. Вважаємо, що саме явище категоризації кримінальних правопорушень за своєю суттю не призначене для градуювання кримінальної відповідальності, а отже, не є засобом її диференціації. З урахуванням впливу категорії проступків на деякі наскрізні положення кримінального закону можна зробити висновок про необхідність виділення нового виду диференціації кримінальної відповідальності за ознакою ієрархії тяжкості кримінальних правопорушень: 1) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних проступків; 2) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів. Окрім цього, звернуто увагу на дещо “механічний” підхід законодавця до поділу кримінально-караних діянь на проступки та злочини. Адже існуючий поділ побудований на фактичній зміні санкцій із метою віднесення певного діяння до злочинів або ж проступків. І такий процес “підтягування” санкцій має низку недоліків. Поділ на проступки та злочини має бути спрямованим на досягнення певної цілі саме для матеріального права, а не для процесуального. Тому варто більш конкретно спробувати сформулювати саме матеріально-правові підстави для обґрунтування такого поділу. Перевага процесуальних передумов для появи інституту проступків над матеріальними є недопустимою. Всі кримінально-карані правопорушення повинні бути зосереджені в одному нормативному акті. Поява поряд із Кодексом України про адміністративні правопорушення ще двох кодексів про проступки та злочини видається необґрунтованою.
9
АНТОНЮК, НАТАЛІЯ. "Роль інституту проступків для диференціації кримінальної відповідальності." Право України, no. 2000/11 (2020): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-158.
Full textAbstract:
Поява інституту проступків не лише вплинула на класифікацію кримінальних правопорушень, а й дала підстави для дискусії про значення такого поділу для диференціації кримінальної відповідальності. Необхідно відповісти на запитання: чи впровадження цього нового для кримінального права поняття відобра зилося лише у поділі кримінально-караних діянь на злочини та проступки, чи ж вплинуло й на інші кримінально-правові інститути? Метою статті є визначення ролі інституту кримінальних проступків для такого феномену, як диференціація кримінальної відповідальності. Зокрема, важливо встановити, чи поділ на злочини та проступки можна визнати засобом диференціації кримінальної відповідальності або ж цей поділ є її видом. Звернуто увагу на те, що категоризація кримінальних правопорушень не є засобом диференціації кримінальної відповідальності, оскільки не є інструментом у руках законодавця для забезпечення варіативності кримінальної відповідальності, беручи до уваги певні критерії. Вочевидь значення класифікації кримінальних право порушень для побудови Кримінального кодексу України (КК України) є надзвичайно важливим, оскільки забезпечує системність, лаконічність, структурованість і логічну послідовність викладу положень кодексу. Ця класифікація кримінальних правопорушень лежить в основі для подальшої диференціації кримінальної відповідальності. Так, у процесі підготовки статті було встановлено, що у КК України з’явилися положення, які не поширюються на злочини, однак стосуються саме проступків. Зокрема, йдеться про можливість застосування певних видів покарань за злочин або ж проступок, існування стадії готування, певних аспектів давності та судимості. Водночас частина наскрізних диференціюючих положень КК України продовжує застосовуватися до обох видів кримінальних правопорушень. Вважаємо, що саме явище категоризації кримінальних правопорушень за своєю суттю не призначене для градуювання кримінальної відповідальності, а отже, не є засобом її диференціації. З урахуванням впливу категорії проступків на деякі наскрізні положення кримінального закону можна зробити висновок про необхідність виділення нового виду диференціації кримінальної відповідальності за ознакою ієрархії тяжкості кримінальних правопорушень: 1) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних проступків; 2) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів. Окрім цього, звернуто увагу на дещо “механічний” підхід законодавця до поділу кримінально-караних діянь на проступки та злочини. Адже існуючий поділ побудований на фактичній зміні санкцій із метою віднесення певного діяння до злочинів або ж проступків. І такий процес “підтягування” санкцій має низку недоліків. Поділ на проступки та злочини має бути спрямованим на досягнення певної цілі саме для матеріального права, а не для процесуального. Тому варто більш конкретно спробувати сформулювати саме матеріально-правові підстави для обґрунтування такого поділу. Перевага процесуальних передумов для появи інституту проступків над матеріальними є недопустимою. Всі кримінально-карані правопорушення повинні бути зосереджені в одному нормативному акті. Поява поряд із Кодексом України про адміністративні правопорушення ще двох кодексів про проступки та злочини видається необґрунтованою.
10
Скок, Олександра. "КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ОСОБЛИВОЮ ЧАСТИНОЮ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ." Молодий вчений, no. 12 (100) (December 30, 2021): 239–44. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-49.
Full textAbstract:
В статті розглянуто кримінальні правопорушення, визначені ст. 12 Кримінального кодексу України. Проаналізовано всі розділи Особливої частини закону про кримінальну відповідальність та визначено співвідношення всіх кримінальних правопорушень. Окремо приділено увагу доктринальним основам класифікації кримінально караних діянь. Встановлено, які саме діяння переважають у розділах Особливої частини Кримінального кодексу України і, які, з них, належать до кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів та особливо тяжких злочинів. З урахуванням кількісного показника, визначено розділи Особливої частини Кримінального кодексу України, які містять найбільшу та найменшу кількість окремих категорій кримінальних правопорушень. В результаті ґрунтовного аналізу, виявлено розділи Особливої частини Кримінального кодексу України, в яких відсутні кримінальні проступки, на основі чого сформовано відповідні висновки та пропозиції.
11
Сторожук, І. П. "Інформаційне правопорушення як підстава адміністративної відповідальності." Прикарпатський юридичний вісник, no. 3(32) (October 16, 2020): 65–69. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).605.
Full textAbstract:
Більшість дослідників інформаційного права розглядають інформаційне правопорушення, а не інформаційний проступок. Якщо досліджувати порушення інформаційно-правових норм загалом, логічним є застосування саме категорії «інформаційне правопорушення», бо вона охоплює всі правопорушення, що є інформаційними за змістом і за формою. Таке розширене поняття інформаційного правопорушення охоплює і злочини, і проступки у сфері обігу інформації. Потрібно зауважити, що «інформаційний проступок» - поняття збірне, складається із проступків у сфері обігу інформації в різних галузях права: адміністративній, цивільній, трудовій, фінансовій, податковій, кримінальній та інших.
Якщо розглядати інформаційні правопорушення, за які передбачається адміністративна відповідальність, то потрібно конкретизувати їх саме за видовою ознакою, тобто вживати термін «адміністративно-інформаційні правопорушення (проступки)». Під адміністративно-інформаційним правопорушення (проступком) потрібно розуміти протиправну, суспільно шкідливу, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, що може завдати або завдає шкоди та посягає на врегульовані законами суспільні відносини у сфері обігу (одержання, використання, поширення та зберігання) інформації, за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне законодавство стосовно регулювання інформаційних відносин є недосконалим і потребує цілої низки змін та доповнень, що впорядкувало б правову реґламентацію інформаційних відносин, порушення яких призводить до адміністративної відповідальності. Складовими частинами цього процесу мають бути: внесення в Кодекс України про адміністративні правопорушення визначення таких понять, як «адміністративна відповідальність» та «інформаційний проступок»; у чинних статтях потрібно більш конкретно виписати, хто, за яку чи стосовно якої інформації може бути протягнений до адміністративної відповідальності; також потрібно постійно, відповідно до змін у соціальній, економічній, політичних сферах, вносити зміни та додавати нові склади адміністративно-інформаційних проступків із метою охорони державних та суспільних інтересів.
12
АЛЄКСЄЄВА-ДАНИЛЕНКО, Ю. В. "КРИМІНАЛЬНІ ПРОСТУПКИ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ВИД КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ." Право.ua, no. 3 (2021): 105–10. http://dx.doi.org/10.32782/law.ua.2021.3.17.
Full text
13
БАУЛІН, ЮРІЙ, and ВАСИЛЬ ТАЦІЙ. "Завдання вітчизняної кримінально-правової науки в умовах реформування кримінального законодавства України." Право України, no. 2020/02 (2020): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-017.
Full textAbstract:
У статті висвітлено основні завдання вітчизняної кримінально-правової науки в умовах реформування кримінального законодавства України. Відповідно до Указу Президента України “Питання Комісії з питань правової реформи” у складі цієї комісії утворена робоча група з питань розвитку кримінального права, перед якою поставлено завдання – оновити кримінальне законодавство України. Згідно з цим завданням робоча група опрацьовує три кодекси про відповідальність за публічні правопорушення, а саме: Кримінальний кодекс, Кодекс про проступки і Кодекс про адміністративні порушення. Важливою умовою виконання цього завдання є наукове забезпечення законопроєктної роботи. Метою статті є формулювання завдань вітчизняної кримінально-правової науки в забезпеченні якісної підготовки зазначених кодексів. Основні результати дослідження полягають у формулюванні та обґрунтуванні 17 напрямів наукових досліджень для якісного наукового забезпечення підготовки нових кодексів. Серед яких: забезпечення кримінологічної, соціальної та міжнародноправової відповідності нового кримінального законодавства України сучасним викликам злочинності; дослідження проблем відповідності кримінального законодавства вимогам Конституції України; забезпечення відповідності змістовного наповнення кримінально-правових норм потребам демократичного суспільства; забезпечення науковими дослідженнями обґрунтування змін до майбутнього Кримінального кодексу України, пов’язаних із відмовою від положень, які не відповідають вимогам сучасності; створення концепції та її втілення у тексти законів щодо відповідальності за публічні правопорушення; дослідження корупційних ризиків при встановленні та застосуванні кримінального закону; дослідження захисту інтересів потерпілого від злочину; запровадження широкого застосування покарань (стягнень), не пов’язаних з ув’язненням, а саме альтернативних заходів і, перш за все, інституту пробації. У висновку зазначається, що концентрація зусиль науковців на визначених напрямах наукових досліджень дасть змогу підготувати майбутнє законодавство про відповідальність за публічні правопорушення, яке відповідатиме викликам сучасності.
14
Титаренко, Олексій Олексійович. "ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ПРОЄКТІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 31, 2022): 158–65. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.24.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання кримінальної відповідальності за умисне вбивство (спричинення смерті), нанесення шкоди здоров’ю працівнику правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, а також умисне знищення або пошкодження його майна, позбавлення особистої свободи (наприклад, у разі захоплення як заручника) в проєкті нового КК; визначено спірні питання, які потребують вирішення. Встановлено, що в проєкті КК питання кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди працівнику правоохоронного органу не вирішується за рахунок статей Розділу 9.7 «Злочини та проступки проти порядку публічного управління та авторитету держави» (ст.ст. 9.7.3, 9.7.4, 9.7.5 та 9.7.10) та Розділу 8.2 «Злочини та проступки проти сприяння правосуддю та діяльності органів правопорядку» (ст.ст. 8.2.2, 8.2.3). Це питання вирішується за рахунок статей інших розділів Особливої частини проєкту КК, зокрема: Розділу 4.1 «Злочини проти життя людини» (ст. 4.1.5), Розділу 4.2 «Злочини та проступки проти здоров’я людини» (ст.ст. 4.2.6–4.2.8), Розділу 4.3 «Злочини проти ментальної та фізичної безпеки людини» (ст.ст. 4.3.1, 4.3.2), Розділу 4.4 «Злочини проти особистої свободи та гідності людини» (ст. 4.4.5), Розділу 7.1 «Злочини та проступки проти власності на речі» (ст. 7.1.7). В результаті порівняльного аналізу ст.ст. 345, 347, 348, 349 чинного КК України зі ст.ст. 4.1.5, 4.1.6, 4.2.6–4.2.8, 4.4.5, 7.1.7 проєкту нового КК встановлено, що в своїй більшості в проєкті КК за аналогічні злочини передбачається посилення кримінальної відповідальності. Стверджується, що проєктом КК необґрунтовано встановлено менш суворе покарання за аналогічні дії, передбачені чинними ч. 3 ст. 345, ч. 2 ст. 347, ст. 349 КК України. Обґрунтована доцільність закріплення в проєкті КК таких ознак, що підвищують ступінь тяжкості злочину: «заподіяння тяжкої шкоди особі у зв’язку з виконанням службових обов’язків у минулому», «вчинення злочину загальнонебезпечним способом». Визначені подальші напрями дослідження питання кримінально-правової охорони професійної діяльності працівників правоохоронних органів у проєкті КК України.
15
Sakovski, A. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАЛУЧЕННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ДЛЯ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОГО ДОКУМЕНТУВАННЯ." Juridical science 1, no. 5(107) (April 3, 2020): 190–95. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.23.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що діяльність оперативних підрозділів щодо попередження та розкриття кримінальних правопорушень має різноманітний характер як за предметом (щодо виявлення ознак злочину), так і за засобами. Складність у документуванні протиправної діяльності, високий злочинний професіоналізм вимагають проведення різного комплексу спеціальних заходів та зумовлюють необхідність у веденні відповідних оперативно-розшукових справ. У статті досліджено проблемні теоретичні і практичні питання, які виникають під час використання спеціальних знань у процесі проведення оперативно-розшукового документування та залучення спеціаліста до слідчих (розшукових) дій. Розглянуто питання складання та отримання висновку спеціаліста у зв’язку з набуттям чинності закону про кримінальні проступки та інших нормативних документів і деякі неузгодженості або незрозумілості у зв’язку з цим і вплив цих неузгодженостей на допустимість висновку спеціаліста як процесуального джерела доказів. З’ясовано, що працівники, що здійснюють документування протиправних дій або здійснюють розслідування злочинів, в своїй практичній діяльності не здійснюють запит на отримання висновку спеціаліста та не розуміють процесуального порядку його отримання. Крім того, у разі якщо спеціаліст припуститься помилкового висновку, то це може призвести до визнання доказів недопустимими та уникнення винною особою кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Крім того, висновок спеціаліста в процесі доказування може частково не збігатися з висновком експерта, і класичні способи вирішення такого конфлікту (допит осіб які проводили дослідження, призначення судом додаткового дослідження), на нашу думку, не здатні вирішити такий конфлікт. Зроблено висновок, що залучення спеціаліста до документування протиправних дій та участі у слідчих (розшукових) діях беззаперечно є доцільним, а в окремих випадках навіть обов’язковим. Застосування спеціальних знань є важливим інструментом слідчого для забезпечення всебічного, неупередженого, повного та швидкого розслідування кримінальних правопорушень Однак на сьогодні наявні певні невідповідності в чинних нормативних актах, які регулюють залучення спеціалістів до документування правопорушень та їх документальне оформлення і тому потребують додаткового наукового дослідження для їх вирішення.
16
БОРИСОВ, ВЯЧЕСЛАВ. "Склад злочину та місце потерпілого в його структурі." Право України, no. 2020/02 (2020): 138. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-138.
Full textAbstract:
Вчення про склад злочину займає провідне місце в системі знань про злочин, утворення і застосування норм Кримінального кодексу України (КК України), кримінальну відповідальність та її підставу тощо. Серед проблем, пов’язаних із дослідженням складу злочину, методологічно важливими є питання щодо утворення понять, пов’язаних зі складом злочину та його структурою. У межах останнього питання особлива роль відводиться потерпілому від злочину, поняття якого є міждисциплінарним та закріплене у Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України) терміном “потерпілий” (ст. 55 КПК України та ін.). Мета статті полягає у характеристиці поняття “склад злочину” як правового явища – продукту розумової діяльності суб’єкта пізнання, що має вихідним матеріалом реально існуючу систему ознак, яка пізнається і використовується у практичній діяльності. Зазначається, що склад злочину являє собою логіко-правову модель, яка складається із укрупнених чотирьох елементів: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони і суб’єкта злочину. Зі свого боку кожен із цих елементів має свою специфічну структуру, критерієм формування якої, як і всього складу злочину, є “ознака злочину”. Відповідно до логічної характеристики класу предметів зроблено поділ складів злочину на загальну модель складу злочину (родове поняття) та видові моделі (видова модель складу злочину умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, захоплення заручників тощо). Зазначено, що при вчиненні злочину юридичне значення має саме фактичний склад злочину – сукупність об’єктивних і суб’єктивних, а також необхідних і достатніх ознак, які встановлюються згідно з конкретним учиненим суспільно небезпечним діянням. У теорії кримінального права ознаку потерпілого від злочину відносять до факультативних ознак загальної моделі складу злочину, незважаючи на те, що потерпілий від злочину є в усіх випадках вчинення суспільно небезпечного діяння. Законодавець, формулюючи норму Особливої частини КК України, далеко не завжди робить вказівку на потерпілого або має його на увазі як ознаку злочину. Як обов’язкова ознака потерпілий від злочину притаманний лише окремим видам злочинів. Звернуто увагу на те, що в КК України відсутнє визначення потерпілого від злочину. Таке визначення легально закріплено у ч. 1 ст. 55 КПК України, яке, на думку автора, за правовою природою належить до класу матеріально-правових понять, а тому його треба використовувати при застосуванні норм як кримінального процесуального законодавства, так і законодавства про кримінальну відповідальність. Зазначено, що поняття “потерпілий від злочину”, наведене законодавцем у певних нормах КК України, не може виходити за легальні межі, а тому це можуть бути лише фізичні або юридичні особи. Зроблено висновок, що інші різновиди потерпілих (етнічні або соціальні групи, держава тощо), які виділяє теорія кримінального права, можуть бути предметом прикладного застосування закону про кримінальну відповідальність лише на рівні кримінально-правової характеристики, тобто коли у зв’язку із вчиненням злочину виникають питання комплексної оцінки ступеня тяжкості вчиненого. За термінологією, що була введена 13 квітня 2012 р. із прийняттям нового КПК України, поняття “склад злочину” змінено на “склад кримінального правопорушення”, яке поступово стало використовуватися у сучасній науковій літературі з кримінального права. 22 листопада 2018 р. поняття “склад кримінального правопорушення” було уведено Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень” у КК України. Однак на час підготовки статті новели цього Закону ще не набули чинності. Відповідно до ст. 12 КК України в редакції Закону цим поняттям будуть охоплюватися два різновиди кримінальних правопорушень – кримінальні проступки і злочини. Водночас, враховуючи багатовікову історію становлення у науковому просторі поняття “склад злочину”, у статті воно використовується як ключове при висвітленні поглядів науковців на становлення і розвиток його змісту та місце в структурі потерпілого від злочину.
17
Михайліченко, Тетяна. "Кримінальні проступки: особливості правового регулювання." Entrepreneurship, Economy and Law, no. 7 (2020): 284–90. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.7.49.
Full text
18
Лутчин, Володимир. "Критерії класифікації кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки у кримінальному праві України та Республіки Польща." Entrepreneurship, Economy and Law, no. 2 (2020): 292–99. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.2.49.
Full text
19
ХАВРОНЮК, МИКОЛА. "Проступок, його сутність і порядок досудового розслідування та судового розгляду: новітні середньоазійські підходи, порівнюючи з уже відомими." Право України, no. 2020/02 (2020): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-119.
Full textAbstract:
Досліджується проблема визначення поняття проступку як виду правопорушення, відмінного від злочину, та адміністративного правопорушення у контексті Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень”. Мета статті – з урахуванням досвіду держав, які йдуть паралельними шляхами, знайти оптимальні моделі проступку, правових наслідків його вчинення, пов’язаного з цим порядку його досудового розслідування і судового розгляду. У статті здійснюється порівняльний аналіз підходів до визначення проступку, які були застосовані на зламі ХХ ст. у пострадянських державах Балтії, пізніше – в окремих пострадянських середньоазійських державах, а також тих, що були засто совані як у чинному кримінальному процесуальному законодавстві України, так і в проєктах законів щодо його зміни. Визначено, що підставою для виділення проступків як окремого виду правопорушення є тільки його відмінна від злочину й адмі ністративного правопорушення правова природа: це діяння, яке, з одного боку, не спричинює значної чи тяжкої шкоди в розумінні Кримінального кодексу України і не створює загрози спричинення тяжкої шкоди, а з другого – не є управлінським за своєю суттю. Оскільки проступки є окремим видом правопорушення, то відповідальність за них має бути передбачена окремим законом. Можливість спрощення відповідної процедури залежить від певних факторів, зокрема: вчинення діяння в умовах очевидності, коли факт вчинення діяння та особа, яка його вчинила, є явними; за вчинення діяння призначається судове стягнення (покарання), яке особа може відбути без розірвання соціальних зв’язків і без надзвичайних обтяжень для неї; заперечення особою очевидності правопорушення і відмова від виконання стягнення (пока-рання) створює для неї серйозний ризик бути засудженою у загальному порядку до більш серйозного стягнення (покарання); потерпілий готовий до примирення, адже завдана йому майнова і моральна шкода відшкодована повністю чи частково, – вони схиляють особу до визнання вини, незаперечення доказів, відшкодування шкоди потерпілому і примирення з ним. У законодавстві України може бути передбачено принаймні три окремих порядки розслідування і судового розгляду проступків.
20
ГЛОВЮК, ІРИНА. "Судове провадження щодо кримінальних проступків у суді першої інстанції: теорія і практика." Право України, no. 2021/03 (2021): 61. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-03-061.
Full textAbstract:
Набуття чинності нормами Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) показало юридичну невизначеність низки його норм, а також неуніфікованість практики щодо питань призначення підготовчого засідання; повноважень судді при отриманні обвинувального акта з клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судо вому засіданні; об’єднання матеріалів кримінальних проваджень щодо проступку та злочину; формулювання ухвал суду, зокрема резолютивних час тин; викладення вироків тощо; доктринальні рекомендації з цих питань практично відсутні. Метою статті є визначення видів судових проваджень щодо проступків у суді першої інстанції; виявлення змістовних і техніко-юридичних неузгодженостей нормативної регламентації судового провадження у суді першої інстанції щодо кримінальних проступків, формування пропозицій щодо їх усунення. Диференціація судового провадження щодо кримінальних проступків у суді першої інстанції здійснюється таким чином: без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження; розгляд у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку з викликом учасників кримінального провадження; загальний порядок (коли обвинувальний акт надійшов без клопотання прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні та відсутні письмові заяви підозрюваного, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження); загальний порядок із застосуванням ч. 3 ст. 349 КПК України. Основними практичними проблемами застосування норм КПК України щодо провадження у суді першої інстанції кримінальних проступків є: умови ініціювання розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні; дії суду при отриманні обвинувального акта у кримінальному провадженні щодо кримінального проступку; призначення підготовчого судового засідання; обвинувальний акт щодо кримінального проступку поза межами судового засідання; дослідження доказів у судовому розгляді у разі призначення розгляду у судовому засіданні з викликом учасників кримінального провадження. Положення КПК України та практика їх застосування вказує на потребу внесення змін і доповнень, які регламентуватимуть: призначення підготовчого засідання; введення у ст. 381 КПК України умов спрощеного розгляду; унормування порядку дій суду після підготовчого засідання; дослідження результатів медичного освідування здійснюється у порядку дослідження документів; дослідження показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото і- кінозйомки, відеозапису, чи засобів фотоі кінозйомки, відеозапису здійснюються у порядку дослідження звуко- і відеозаписів; дослідження висновку спеціаліста відбувається у порядку дослідження висновку експерта.
21
БОЖИК, В. І. "СТАНДАРТИ ДОКАЗУВАННЯ У ПРОВАДЖЕННІ ПРО КРИМІНАЛЬНІ ПРОСТУПКИ." Scientific Journal of Public and Private Law, no. 6 (2019): 305–11. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.6.53.
Full text
22
Volobuev, Anatoliy, and Tatyana Orlova. "CRIMINAL MISCONDUCT: ENSURING QUALITATIVE INVESTIGATION." Law Journal of Donbass 72, no. 3 (August 2020): 183–87. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2020-72-3-183-187.
Full text
23
Топчій, В. В. "НАПРЯМИ ЗАПОБІГАННЯ НЕВИКОНАННЮ ЧИ НЕНАЛЕЖНОМУ ВИКОНАННЮ МЕДИЧНИМ ПРАЦІВНИКОМ СВОЇХ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ТА НЕЗАКОННІЙ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 143–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).412.
Full textAbstract:
У статті розглянуто напрями запобігання невиконанню чи неналежному виконанню медичним працівником своїх професійних обов’язків та незакон-ній трансплантації. Випадки неналежного надання медичної допомоги, порушення прав пацієнтів в Укра-їні – явища доволі поширені. Натомість притягнення медичних працівників до кримінальної відповідально-сті відбувається досить рідко.
На жаль, сьогодні працівники медичних установ ма-ють нечітке уявлення про правові засади відповідаль-ності за вчинення ними професійних злочинів. Саме тому кримінальна відповідальність медичних працівників за вчинення ними професійних злочинів потре-бує доступної методології і є актуальним науковим по-шуком сьогодення.
Автором відзначено, що кожна особа має непо-рушне, невід’ємне та природне право на охорону здо-ров’я. Держава і громадянське суспільство повинні забезпечувати пріоритетність охорони здоров’я в усіх напрямах, вдосконалювати надання медичної допомо-ги, а також суворо карати винних за порушення у цій сфері, адже наслідками злочинів у медичній сфері можуть бути негативні впливи на здоров’я чи життя людини.
У статті доведено, що дослідження юридичної (зокрема, кримінальної) відповідальності медичних працівників за вчинення ними правопорушень та зло-чинів є актуальним науковим пошуком сьогодення. У теорії права існує загальновизнана думка, що юри-дична відповідальність – це процес застосування захо-дів примусу уповноваженими державними органами до особи, яка вчинила дії, що передбачені чинними нормативними актами як правопорушення, злочини чи проступки.
Автором наведено пропозиції щодо запроваджен-ня ведення подвійних історій хвороб хворих у стаціо-нарному та амбулаторному лікуванні, що передбачає наявність однієї історії хвороби у медичному закладі, а іншої безпосередньо на руках у пацієнта, що дозво-лить мінімізувати ризики незаконного переписування, дописування чи внесення інших змін до історій хво-роб. Також наведено заходи запобігання незаконній трансплантації. Це заходи щодо удосконалення нор-мативно-правової бази, вдосконалення порядку і умов застосування трансплантації, підготовки професій-них кадрів, а також заходи щодо запобігання торгівлі людьми з метою вилучення анатомічних матеріалів.
24
Мирошниченко, Н. А., and Н. В. Басалюк. "Покарання за злочини." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 180–86. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1170.
Full textAbstract:
Статтю присвячено розгляду нового концепту системи кримінальних покарань, який підготовлений Робочою групою з розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, створеної згідно з Указом Президента України від 7 серпня 2019 року № 584/2019, і відображений у Проєкті Кримінального кодексу України. Перехід від монополії «злочину» до дихотомії «злочин − проступок», яка з’явилася в КК у липні 2020 року, повинен супроводжуватися цілим процесом створення теоретичної бази, а не формальним (інколи хаотичним) «підгоном» окремих санкцій статей КК під класифікацію того чи іншого кримінального правопорушення; незавершеність кримінально-правової реформи, формально-юридичні неточності і суперечності, недостатня обґрунтованість окремих норм КК вимагають раціоналізації інститутів кримінального права на рівні законодавства. Реальна можливість, яка може стати дійсністю, – Проєкт КК міг би вирішити більшість із цих проблем, стати квінтесенцією належного осмислення і розумного впровадження, адже він готується шляхом наукового пристосування новел до вітчизняних реалій, аналізу існуючих проблем теорії і практики кримінального права і законодавства, і, що найважливіше, усе це відбувається шляхом наукових дискусій, які зумовлюють відкидання доктрини апріоризму, залишаючи можливість формування критичної думки. Сформований у Проєкті КК доктринальний пласт із втіленням у ньому юридично значущих конструкцій-принципів, які базуються на якісно нових ціннісних орієнтирах та ідейних установках ненасильницького правосуддя, вбачають у покаранні траєкторію майбутньої реінтеграції для деліквента. Розкриття сутності покарання, його правової природи, що провадиться на аналітично-термінологічному рівні, у Проєкті КК є близьким до існуючого у чинному законодавстві. Натомість система покарань за злочини суттєво відрізняється − згідно з Проєктом КК залишаються усього три види покарань за злочини:1) штраф; 2) ув’язнення; 3) довічне ув’язнення. Ця теорія містить не лише позитивні наукові результати, але й ірраціональні елементи, і при детальному аналізі стає очевидним, що оновлена система покарань потребує хоча б ще однієї складової частини, яка могла би стати альтернативою під час призначення покарання за нетяжкі злочини і заміною штрафу у разі неможливості його сплати. У роботі відстоюється теза про те, що таким видом покарання могло би стати обмеження волі.
25
Соколова, І. О., and А. Ю. Філіппова. "АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО БУЛІНГУ В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 130–40. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3269.
Full textAbstract:
Соколова І. О., Філіппова А. Ю. Аналіз судової практики щодо булінгу в освітніх закладахУкраїни. – Стаття.У статті проаналізовано п’ять судових справ щодо вчинення булінгу (цькування) в освітньомусередовищі в Україні. Підкреслюється, що така серйозна проблема, як булінг, у всьому світі існуєдосить давно. Україна, як і більшість зарубіжних країн, перебуває на початковому етапі становлення антибулінгової протидії.Визначено поняття та основні ознаки, риси та соціальну природу булінгу, його характеристикуз точки зору чинного законодавства та наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців.Проаналізована практика деяких країн світу щодо протидії явищу булінгу.Наголошується, що натепер в Україні спостерігається відсутність одного критерію для вирішення справ, в яких склад адміністративного правопорушення є однаковим або дуже подібним. Складність винесення уніфікованих постанов зумовлена тим, що явище булінгу для сучасної юриспруденції є досить новим.З’ясовано, що нині відсутнє чітке розуміння сутності булінгу, його характерних ознак. Через це на практиці досить складно ідентифікувати булінг як під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, так і судового розгляду.Встановлено, що в кримінально-правовій науці явище булінгу не має об’єктивізації. Дії, у якихпростежується перехід до агресивних дій (завдання шкоди здоров’ю людини), виходять за межі визначення адміністративного проступку і мають ознаки злочину. У такому разі має місце запровадження окремої кримінально-правової відповідальності за вчинені дії.Зауважується, що необхідне створення дієвого правового механізму протидії явищу булінгу, якемає ґрунтуватися на досвіді інших країн світу, адже досліджувaна нами проблема не має кордонів.
26
ГУЦУЛЯК, М. Я., and А. С. ГАБУДА. "КРИМІНАЛЬНІ ПРОСТУПКИ В НОРМАХ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ПРИНЦИПІВ ТА КРИТЕРІЇВ ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД ЗЛОЧИНІВ." Scientific Journal of Public and Private Law 3, no. 2 (2019): 120–27. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.3-2.19.
Full text
27
Задоя, К. П. "Положення кримінального-процесуального кодексу України 2012 року як орієнтири при підготовці проекту Закону України про кримінальні проступки." Адвокат, no. 10 (145) (2012): 16–18.
Find full text
28
Petkov, S. "Dividing offenses (delictum) by degree of public danger into misdemeanor (socially harmful act) and crime (socially dangerous act) in the context of the reform of criminal justice." Public Law, no. 37 (2020): 72–84. http://dx.doi.org/10.37374/2020-37-07.
Full text
29
Рева, Ю. "Особливості притягнення до адміністративної відповідальності за порушення вимог фінансового контролю." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 139–45. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.955.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню проблем, яких пов’язано із притягненням до адміністративної відповідальності за порушення фінансового контролю в Україні. Корупція - одна з найнебезпечніших для України суспільство та державні події. Це підриває авторитет державного апарату, дискредитує його роботу, руйнує основні принципи, на яких спирається будь-яка демократія, принципи рівності громадян перед законом. Закон про боротьбу з корупцією встановлює кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну відповідальність за корупційні правопорушення та пов'язані з корупцією правопорушення відповідальних посадових осіб та інших суб'єктів відповідальності. Крім того, доповнено декілька розділів Кодексу про адміністративні правопорушення, що призвело до посилення адміністративної відповідальності за корупційні правопо- рушення. Це включає встановлення адміністративної відповідальності за порушення обмежень щодо порушення вимог фінансового контролю. Саме тому актуальність теми дослідження не викликає сумнівів. У статті проаналізовано склад адмі- ністративного проступку у вигляді порушення фінансового контролю. Встановлено, що відповідальність за порушення вимог фінансового контролю може виникати за затримку подання особами, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларації, несвоєчасне повідомлення про відкриття рахунків в іноземній валюті в банківській установі, несвоєчасне повідомлення про значні зміни в майновому стані. У статті визначено, що об’єктивна сторона правопорушення сформульована таким чином, що несвоєчасне (пізнє) подання декларації утворює тривалу форму зловживань – порушення строку подання. Запропоновано шляхи вдосконалення процедури електронного декларування як запоруки належного здійснення публічної влади в Україні.
30
Фоменко, А. Є. "КРИМІНОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ЯК РІЗНОВИД ПОЛІЦЕЙСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 11, 2021): 172–75. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).713.
Full textAbstract:
Фоменко А. Є. Кримінологічна діяльність Національної поліції як різновид поліцейської діяльності. -
Стаття.
У статті констатується, що: 1) поліцейська діяльність як явище соціально-правової дійсності постійно перебуває в полі зору науковців, підтвердженням чому слугує значна кількість підготовлених праць, в тому числі комплексних, присвячених її дослідженню; 2) з’ясування сутності поняття «поліцейська діяльність» здійснюється у нерозривній єдності з категорією «правоохоронна діяльність», що призводить до формування двох основних підходів до її розуміння: широкого та вузького; 3) з огляду на дослідження поліцейської діяльності здебільшого представниками адміністративно-правової науки, її зміст часто зводиться до державно-управлінської або адміністративної діяльності, що, на наше переконання, є досить звуженим і потребує всебічного подальшого осмислення; 4) нагляд і примус, на думку більшості дослідників, є основними методами поліцейської діяльності, що, на наш погляд, не узгоджується з новою концепцією організації та функціонування Національної поліції України, за якої остання має стати сервісним правоохоронним органом, діяльність якого має здійснюватися на принципах верховенства права, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з населенням на засадах партнерства.
Визначено поняття кримінологічної діяльності Національної поліції як різновиду поліцейської діяльності, що є сукупністю правомірних дій поліцейських, які мають знання і навички їх застосування в галузі права загалом і кримінології зокрема, що здійснюються правовими засобами і методами з використанням актуальних кримінологічних технологій в освітній, науковій і практичних формах з метою протидії кри
мінальним правопорушенням, а також пов’язаних із ними негативними для суспільства явищами, усунення детермінантів вчинення кримінальних правопорушень, з’ясування особи, винної у здійсненні кримінального проступку та злочину, жертви кримінального правопорушення, визначення осіб, які потребують особливого захисту з боку держави та/або реабілітації.
31
Lipina, Victoria. "CRIMINAL OFFENCE IN THE CONTEXT OF CRIMINAL LEGISLATION REFORM." Young Scientist 3, no. 67 (March 2019). http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2019-3-67-32.
Full text
32
ДУБОВИЙ, Дмитро, and Сергій ГОРУН. "НЕГАТИВНА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ПРАВОВИЙ НАСЛІДОК НА РІЗНИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ В ПРИЗМІ ВВЕДЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОСТУПКУ ЯК КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ." Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, no. 4 (May 22, 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi4.310.
Full textAbstract:
Авторами в науковій статті розглянута негативна кримінальна відповідальність в розрізі різновидів галузевої юридичної відповідальності. Основна увага зосереджена на досліджені норм Кримінального кодексу України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» задля того, щоб порівняти норми цих законів та виділити найбільш актуальні питання які можуть виникнути на практиці в процесі реалізації форм кримінальної відповідальності.
По окремості розглянуті різні стадії кримінального правопорушення задля акцентуації уваги на можливих проблемах в реалізації негативної кримінальної відповідальності по відношенню до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
При розгляді готування до кримінального правопорушення автором здійснено окремий ретроспективний аналіз розвитку передумов не притягнення до кримінальної відповідальності суб’єкта злочину (кримінального правопорушення). Акцентовано увагу на тому, що передумови не притягнення суб’єкта кримінального правопорушення до негативної кримінальної відповідальності розширяться (збільшаться) з однієї до двох.
Аналіз положень з приводу таких стадій кримінального правопорушення як замах та закінчене кримінальне правопорушення згідно вказаного вище Закону України показує те, що суб’єкт кримінального правопорушення (засуджений) на практиці після вступу в дію даного закону отримає, як пом’якшення в реалізації форм негативної кримінальної відповідальності так і в певних випадках погіршення свого становища через ті обмеження які визначаються законом.