To see the other types of publications on this topic, follow the link: Медичне забезпечення.
Journal articles on the topic 'Медичне забезпечення'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Медичне забезпечення.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Halushka, A. M., V. L. Savytskyi, V. O. Zhakhovsky та V. G. Livinskyi. "Роль і вклад Української військово-медичної академії у медичне забезпечення Збройних Сил України під час АТО/ООС". Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 3 (2020): 19–28. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.3(1)-019.
Full textAbstract:
Мета роботи – дослідження ролі та вкладу Української військово-медичної академії (УВМА) у медичне забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил (АТО/ООС).
 Матеріали та методи. Використано нормативно-правові акти з питань національної безпеки держави та охорони здоров’я в Україні, керівні документи Міністерства оборони України, публікації у відкритих наукових джерелах, щорічні звіти УВМА. Об’єкт дослідження – система підготовки медичного персоналу для Медичних сил Збройних Сил України (Медичні сили). Предмет дослідження – робота УВМА щодо підготовки медичного персоналу для Медичних сил та наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС. Методи дослідження – бібліографічний, статистичний, аналітичний, системного підходу. 
 Результати. Вклад УВМА в медичне забезпечення ЗС України не зводився лише до навчальної роботи з підготовки військових лікарів для потреб військових частин і військово-медичних закладів, а також був вагомим та значущим у таких напрямах діяльності військової медицини як практичне надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям у військово-медичних закладах в районах проведення АТО/ООС та на клінічних базах УВМА, в питаннях наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, у тому числі розроблення нормативно-правових і керівних документів з медичного забезпечення, медико-технічних вимог сучасних зразків евакуаційно-транспортних засобів, спеціальної медичної техніки, комплектно-табельного оснащення Медичних сил та індивідуальних засобів медичного захисту.
 Висновки. УВМА зроблено значний внесок у медичне забезпечення ЗС України під час АТО/ООС зокрема в питання комплектування Медичних сил підготовленим медичним персоналом, надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям та наукового вирішення проблем медичного забезпечення військ в умовах бойових дій.
2
Бакай, Андрій. "АРХЕТИПНІ ДЖЕРЕЛА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ МЕДИЧНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ". Public management 18, № 3 (2019): 44–58. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-44-58.
Full textAbstract:
Розглянуто архетипні джерела і нормативно-правові основи розвитку та функціонування державної системи медичного забезпечення і захисту населення України у надзвичайних ситуаціях, визначено сучасні проблеми та запропоновано нові підходи до організації публічного адміні- стрування медичним забезпеченням населення України у надзвичайних си- туаціях та реалізації потреби населення в медичному захисті при виникнен- ні надзвичайних ситуацій у мирний і військовий час.
 Схарактеризовано основні форми організації системи охорони здоров’я у надзвичайних ситуаціях, проведено оцінку ключових проблем з організації медичного захисту (як системи заходів організаційно-управлінського харак- теру та їх реалізації), наголошено на доцільності об’єднання та спільного використання цивільно-військових органів та систем оперативного управ- ління при подоланні наслідків надзвичайних ситуацій з використанням між- народного досвіду в організації інтегрованої системи медичного забезпечен- ня, що за певних умов дасть змогу досягнути сумісності з питань медичного забезпечення у спільних операціях з підтримання миру. Визначено поняття “медичне забезпечення” та “медичний захист”, теоретично обґрунтувано не- обхідність структурно-організаційних трансформацій системи охорони здо- ров’я. Наголошено на подальшому розвитку загальної системи медичного забезпечення зі збереженням безпекової складової на засадах єдиного ме- дичного простору та її інтеграції в загальнодержавну систему охорони здо- ров’я.
 Проаналізовано існуючі моделі міжвідомчої кооперації з питань медич- ного забезпечення населення, розглянуто існуючі ограни управління медич- ним захистом населення та проектні форми міжвідомчої взаємодії у надзви- чайних ситуаціях воєнного і мирного характеру, підтверджено доцільність удосконалення механізмів міжвідомчої взаємодії з організації медичної до- помоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях.
 Визначено основні передумови побудови солідарного медичного про- стору відомчих медичних служб та цивільної системи охорони здоров’я, що зумовлює необхідність централізації механізмів управління медичним захи- стом населення, визначення та впровадження єдиних принципів організа- ції медичної допомоги, розроблення і реалізації нових стратегій та програм міжсекторальної та міжвідомчої взаємодії.
3
Pechyborsch, V. P., V. M. Yakimets, I. V. Ogorodniychuk, V. V. Yakimets та O. V. Pechyborsch. "Територіальна оборона та її медичне забезпечення – веління сьогодення". Ukrainian Journal of Military Medicine 3, № 1 (2022): 5–18. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2022.1(3)-005.
Full textAbstract:
Мета роботи полягає в дослідженні позитивного досвіду АТО/ООС та шляхів оптимізації діяльності медичних сил ЗС України з метою створення оптимізованої моделі організації медичного забезпечення Сил територіальної оборони в умовах національного спротиву - територіальної оборони, руху опору та підготовки громадян України до національного спротиву. 
 Матеріали та методи. Вивчали стан організації медичного забезпечення Сил територіальної оборони, проблемні питання та шляхи їх вирішення на предмет позитивного досвіду організації медичного забезпечення Сил оборони в АТО/ООС та екстреної медичної допомоги (далі ЕМД) в надзвичайних ситуаціях (далі НС) в системі охорони здоров’я України та Єдиній державній системі цивільного захисту. Матеріалами слугували нормативно-правові акти, що регламентують діяльність медичних сил ЗС України, та ЕМД в НС, публікації у відкритих джерелах інформації. Методи досліджень: бібліографічний, аналітичний, системного підходу
 Результати. В результаті проведеного аналізу визначено, що медичні сили ЗС України в цілому готові до виконання завдань за призначенням, але повна готовність медичної служби командування Сил територіальної оборони як органу управління медичним забезпеченням, медичної служби бригад та батальйонів Сил територіальної оборони у такий короткий термін не можлива, але є альтернативні варіанти вирішення цієї важливої державної проблеми.
 Висновки. Медична служба Сил територіальної оборони зможе виконати завдання з надання медичної допомоги особовому складу підрозділів Сил територіальної оборони та населенню у повному обсязі при умові використання територіального принципу в єдиному медичному просторі із залученням сил і засобів територіальних підрозділів Центрів ЕМД та медицини катастроф областей та наявних закладів охорони здоров’я, підсистеми медичного захисту в Єдиній державній системі цивільного захисту.
4
Валецька, О. В. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В СУЧАСНИЙ ПЕРІОД". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (42) (27 січня 2022): 46–53. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-46-53.
Full textAbstract:
Ст. 49 Конституції визначає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичнестрахування. Тобто гарантування такого права є одним із завдань держави, що забезпечується дер-жавним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. а також створенням умов для ефективного та доступного для всіх громадянмедичного обслуговування. Пояснювальна записка щодо запровадження медичної реформи визначає, щозагальний обсяг витрат на охорону здоров’я в Україні – пацієнтів і держави разом – відповідає середнь-ому показнику в багатьох країнах Європи. Однак реальна якість та кількість наданих медичних послугдуже далека від європейських стандартів. За достатньо нетривалий час в нашій державі була сформо-вана законодавча база для проведення медичної реформи. Метою даної статті є дослідження особливо-стей правового регулювання діяльності закладів охорони здоров'я в сучасний період в Україні задля кон-ституційного забезпечення реалізації права на медичну допомогу та медичне обслуговування.Ключові слова: заклад охорони здоров'я, медична реформа, правове регулювання, медична допомога, медична обслуговування, фінансові гарантії.
5
Halushka, A. M., V. V. Zhahovskiy та V. G. Livinskiy. "Медичне забезпечення Збройних Сил України: досвід, здобутки, перспективи". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 1 (2021): 28–37. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.1(2)-028.
Full textAbstract:
Мета роботи: узагальнення досвіду медичного забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації та визначення перспектив розвитку Медичних сил Збройних Сил України.
 Матеріали та методи. Використані нормативно-правові акти, керівні документи, інформаційно-довідкові матеріали, монографії та наукові статті у відкритих виданнях щодо медичного забезпечення ЗС України. Об’єкт дослідження – система медичного забезпечення ЗС України. Предмет дослідження – Медичні сили Збройних Сил України. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення, прогностичний.
 Результати. Узагальнено практичний досвід медичного забезпечення ЗС України та надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України. Висвітлено розвиток нормативно-правового врегулювання функціонування системи охорони здоров’я військовослужбовців та медичного забезпечення військ. Критично оцінено здобутки щодо розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, зокрема вдосконалення організаційно-штатної структури медичних підрозділів військових частин і військово-медичних закладів, формування системи управління Медичними силами. Сформульовано засади єдиного медичного простору держави та визначено перспективи розвитку Медичних сил ЗС України.
 Висновки. Вивчення, аналіз та узагальнення досвіду медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС стали основою формування сучасної системи медичного забезпечення військ. Найбільш важливим здобутком Медичних сил є розроблення і впровадження на державному рівні сучасної функціонально-організаційної моделі медичного забезпечення ЗС України та інших військових формувань під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій для забезпечення національної безпеки і оборони держави. Спроможні Медичні сили та, як результат, надійне медичне забезпечення військ в умовах бойових дій є вагомим внеском у забезпечення національної безпеки та оборони держави через підвищення боєготовності і боєздатності ЗС України та інших складових Сил оборони.
6
Shekera, O. G. "Медичне забезпечення збройних сил НАТО". Health of Society 11, № 2 (2022): 34–45. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.11.2.2022.292.
Full textAbstract:
Співробітництво з НАТО у військовій сфері розглядається як важливий елемент партнерства України з цією організацією, в цілому. Забезпечення якісною медичною допомогою військовослужбовців у Збройних силах України та інших структурах сектора безпеки держави в контексті євроатлантичної інтеграції є пріоритетним напрямком стратегічного планування політики охорони здоров’я. Мета. Визначити особливості розвитку медичного забезпечення Збройних сил НАТО, спрямованого на збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців та вплив на формування медичного забезпечення Збройних сил України. Результати. У даний час стоїть завдання докорінного реформування військової охорони здоров’я, метою якого є створення системи, яка б відповідала новим соціально-економічним умовам і сучасним завданням навчально-бойової підготовки військ. Реформа торкається управління, планування, фінансування, кадрової політики, оцінки кваліфікації, соціального захисту військових лікарів, середніх медичних працівників і хворих, матеріально-побутового і соціально-психологічного забезпечення. Вона передбачає перехід від відомчої до територіальної організації медичного забезпечення на рівні військових гарнізонів і визначених зон територіальної відповідальності, інтеграцію військово-медичної служби із загальнодержавною системою охорони здоров’я, створення економічного механізму підвищення якості медичної допомоги. Регламентуючим документом з питань збереження життя і здоров’я медичного складу, який служить інструкцією для командирів, медичних начальників усіх рангів та військово-медичного персоналу, є військово-медична доктрина. Висновки. Новизна даної інформації зумовлюється висвітленням реальних шляхів підвищення ефективності функціонування медичних служб Збройних сил України та інших структур сектора безпеки держави.
7
Смірнова, В. Л., та В. В. Репута. "МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВОДОЛАЗНИХ СПУСКІВ І РОБІТ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (2 червня 2021): 40–44. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.1.12141.
Full textAbstract:
Мета: дослідити організацію медичного забезпечення водолазних спусків і робіт у системі Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), її основних завдань, сил та засобів, які залучають до медичного забезпечення, обсягів медичної допомоги на всіх етапах, інші питання координації взаємодії.
 Матеріали і методи. Використано чинні нормативно-правові акти та керівні документи щодо організації медичного забезпечення водолазних спусків і робіт у системі ДСНС України. Методи дослідження: бібліосемантичний, аналітичний, системного підходу.
 Результати. У статті досліджено медичне забезпечення водолазної служби та підпорядкованих їй формувань, органів і підрозділів служби цивільного захисту. Розглянуто порядок отримання медичного допуску для водолазів до виконання водолазних спусків та робіт. Визначено функціональні обов’язки та повноваження як штатного медичного персоналу, так й інших медичних працівників, яких залучають до здійснення заходів із медичного забезпечення. Проаналізовано обсяг надання медичної допомоги під час залучення водолазів до виконання водолазних спусків та робіт, а також у період між ними.
 Висновки. Медичне забезпечення водолазної служби в системі ДСНС України є обов’язковою та невід’ємною частиною її функціонування. Заходи з медичного забезпечення водолазної служби поширюються на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та працівників професійних аварійно-рятувальних служб, що входять до складу таких формувань та спрямовані на збереження та зміцнення здоров’я водолазів, підвищення їх працездатності, профілактику розвитку негативних медичних наслідків перебування в умовах підвищеного тиску, раннього виявлення та лікування професійних захворювань.
8
Васьківський, О. П. "МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЧЛЕНІВ СІМЕЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ЯК ВАЖЛИВА ГАРАНТІЯ ЇХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ". Kyiv Law Journal, № 1 (21 квітня 2023): 163–68. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.1.24.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що Національна поліція України є одним із ключових правоохоронних органів нашої держави, який в процесі здійснення своєї діяльності виконує низку складних суспільно важливих завдань. Поліцейська діяльність та механізми забезпечення її представників сьогодні є одними з найактуальніших питань юридичної науки. Вчені знаходяться у постійному пошуку шляхів удосконалення правових засад функціонування поліції та забезпечення більшої ефективності діяльності Національна поліція України. Одним з аспектів, що перебуває в полі зору науковців, є медичне обслуговування поліцейських. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, запропоновано авторське визначення поняття медичного обслуговування членів сімей поліцейських. Виокремлено та охарактеризовано особливості медичного обслуговування членів сімей поліцейських у порівнянні з іншими категоріями працівників. Виокремлено та охарактеризовано ключові аспекти, які розкривають сутність медичного обслуговування членів сімей поліцейських, як важливої гарантії їх соціального забезпечення. Зроблено висновок, що медичне обслуговування членів сімей поліцейських – це діяльність із надання лікувальних, реабілітаційних, санітарно-курортних та інших видів медичних послуг членам сімей поліцейських з метою охорони та поліпшення їх здоров’я спеціалізованими закладами охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ України у порядку, визначеному відомчим законодавством, норми якого спрямовані на регулювання роботи Національна поліція України взагалі, та її службовців, зокрема. Як важлива гарантія соціального забезпечення, медичне обслуговування членів сімей поліцейських характеризується такими ознаками: забезпечується конституційними нормами та механізмами державного фінансування на рівні із іншими секторами медичної галузі України в цілому; регулюється нормами спеціалізованого законодавчого акту Законом України «Про Національну поліцію»; порядок реалізації відповідних послуг формується не органами влади в сфері управління медичною галуззю, а Міністерством внутрішніх справ України; здійснюється спеціальними закладами охорони здоров’я, які відносяться до відання МВС, що мають особливий адміністративно-правовий статус.
9
Zhakhovsky, V. O., V. G. Livinskyi, T. M. Ostaschenko, O. M. Ivanko та N. O. Vasiuk. "Медичне забезпечення Збройних Сил України у контексті трансформації суспільної охорони здоров’я: нормативно-правові аспекти". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 4 (2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-005.
Full textAbstract:
Мета роботи – аналіз законодавчої і нормативно-правової бази суспільної охорони здоров’я України та дослідження її впливу на медичне забезпечення Збройних Сил (ЗС) України.
 Матеріали та методи. Використано законодавчі та нормативно-правові акти з питань охорони здоров’я в Україні, публікації у відкритих наукових джерелах. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу.
 Результати. Встановлено, що стан охорони здоров’я в Україні потребує радикальних змін, зокрема в частині удосконалення законодавчого врегулювання забезпечення населення своєчасною та якісною медичною допомогою. З цією метою Президентом України поставлене завдання Кабінету Міністрів України розробити та затвердити Стратегічний план розвитку системи охорони здоров’я населення України на період до 2030 року з визначенням чітких механізмів, строків і відповідальних за виконання забезпечення рівного доступу громадян України до своєчасної, безпечної та якісної екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої), паліативної медичної допомоги та реабілітації у сфері охорони здоров’я. 
 Висновки. Виконання завдань, визначених Стратегічним оборонним бюлетенем України та Стратегією розвитку Медичних Сил Збройних Сил України до 2035 року передбачає поетапне нарощування спроможностей Медичних сил ЗС України для виконання завдань з медичного забезпечення ЗС України як у мирний час так і в особливий період, що корелює з перспективами розвитку системи охорони здоров’я в Україні та Стратегією людського розвитку України, рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про стан національної системи охорони здоров’я та невідкладні заходи щодо забезпечення громадян України медичною допомогою».
10
Курносенко, Л. В. "Механізм реформування системи охорони здоров'я Китайської Народної Республіки". Efficiency of public administration, № 70/71 (27 вересня 2022): 35–44. http://dx.doi.org/10.36930/507005.
Full textAbstract:
Розглянуто механізм реформування системи охорони здоров'я Китайської Народної Республіки (далі – КНР), отримано об'єктивну та своєчасну інформацію щодо поточних змін у системі управління охороною здоров'я КНР та його ресурсним забезпеченням. Визначено, що основними елементами механізму реформування є мета реформування, принципи, ресурси та соціально-управлінський ефект. Обґрунтовано, що ядром механізму реформування є державна політика КНР у сфері охорони здоров'я. Встановлено, що мета реформування системи охорони здоров'я КНР полягає в досягненні високого рівня якості медичних послуг шляхом модернізації системи закупівлі державою та страховими фондами медичних послуг у їх постачальників на основі відповідності останніх певним критеріям і стандартам. У процесі дослідження на основі аналізу динаміки статистичних показників охарактеризовано стан ресурсного забезпечення системи охорони здоров'я, проаналізовано нормативно-правове, організаційне та фінансове забезпечення реформи охорони здоров'я, виділено основні принципові характеристики реформування медичної галузі КНР. Визначено, що основними якісними характеристики механізму державного регулювання реформуванням системи охорони здоров'я КНР є: цілеспрямованість, плановість, поступовість, прозорість, підзвітність, комплексність, пілотування та масштабування, об'єктивність, адаптованість, підконтрольність. З'ясовано, що адміністрація охорони здоров'я КНР є доволі фрагментованою і багатосуб'єктною. Доведено, що фінансове забезпечення реформ є багатоканальним та досягається як за рахунок бюджетного покриття базових медичних послуг, так і за рахунок акумуляції коштів у фондах соціального страхування. На основі вивчення джерел наукової літератури та нормативно-правових документів визначено основні чинники, що стримують хід медичної реформи: нерівність ресурсної спроможності регіонів, диференційована система соціального страхування різних груп населення, фрагментована система суб'єктів управління. Обґрунтовано конкретно-прикладну схему механізму реформування системи охорони здоров'я КНР. За результатами дослідження зроблено висновок, що незважаючи на гальмівні фактори керівництву КНР вдалося досягти принципових змін у напрямі реформування системи охорони здоров'я: збільшити загальне медичне охоплення населення медичною допомогою, реалізувати програму безоплатних базових медичних послуг, вирівняти можливості доступу міських і сільських жителів до медичної допомоги та медичного страхування, покращити менеджмент закладів охорони здоров'я, розпочати створення інтегрованої інформаційної системи у сфері охорони здоров'я. Перспективними напрямами подальших розвідок можуть бути дослідження впливу реформи у сфері охорони здоров'я на рівень добробуту громадян та зменшення загальної бідності населення КНР.
11
Солдатенко, О. В. "Добровільне медичне страхування як джерело фінансового забезпечення медичної галузі". Фінансове право, № 3 (13) (2010): 28–30.
Find full text
12
Гайдучок, Ігор, Ольга Гуменюк, Надія Малех та ін. "ФАРМАЦЕВТИЧНЕ І МЕДИЧНЕ ПРАВО У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ НОВІТНІХ МЕДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ОБІГУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ". Actual Problems of Medicine and Pharmacy 5, № 1 (2024): 1–17. http://dx.doi.org/10.52914/apmp.v5i1.65.
Full textAbstract:
Встановлено, що саме фармацевтичне і медичне право регламентує забезпечення доступності для пацієнтів своєчасної, якісної, безпечної медико-фармацевтичної допомоги під час обігу лікарських засобів всіх клініко-фармакологічних груп, класифікаційно-правових і номенклатурно-правових груп у системі правовідносин «лікар-пацієнт-фармацевт» у сфері охорони здоров’я та фармації. Доведено про необхідність впровадження стандартів ЄС у сферу охорони здоров’я України. Опрацьовано функції медичного та фармацевтичного права. Окреслено напрямки та принципи правозакріплення та правотворчості у сфері охорони здоров’я. Узагальнено загальнолюдські та спеціальні принципи у сфері охорони здоров’я та фармації. Приведено новітні медичні технології задля поліпшення медико-фармацевтичної допомоги та підвищення якості життя пацієнтів. Анонсовано про проведення 14-15 листопада 2024 року ХХІ Міжнародної мультидисциплінарної науково-практичної конференції «Медичне та фармацевтичне право України: організація і економіка фармацевтичної і медичної справи, обіг ліків, технологія, безпека, ефективність, контроль якості, загальна, судова, доказова та клінічна фармація та медицина, фармакотерапія розладів здоров’я» (Київ-Львів-Таллінн).
13
Савченко, Р. А. "Медичне страхування в Україні: проблеми та перспективи впровадження загальнообов’язкової моделі". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (30 грудня 2024): 93–105. https://doi.org/10.34015/2523-4552.2024.4.10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню особливостей медичного страхування в Україні, зокрема через з’ясування сучасного стану впровадження загальнообов’язкової моделі, в тому числі у порівняльному аспекті з практикою зарубіжних країн, а також формулюванню подальших напрямів розвитку медичного страхування в Україні для забезпечення функціонування ефективної національної системи охорони здоров’я. З’ясовано, що медичне страхування є однією з ключових складових національної системи охорони здоров’я, проте на законодавчому рівні відсутнє його чітке визначення. Розглянуто особливості медичного страхування у таких країнах, як Японія, США, Австралія, Канада, Франція, Велика Британія, та встановлено, що у світі існує три основні моделі медичного страхування: державне, приватне та змішане. Зазначено, що в Україні, на відміну від більшості розвинених країн, відсутнє обов’язкове медичне страхування, хоча неодноразово пропонувалися законопроєкти щодо його впровадження, однак жоден з них так і не був прийнятий. Наголошено, що за відсутності законодавчої бази необхідної для впровадження обов’язкової моделі страхування помітно зростає роль добровільного медичного страхування. З’ясовано, що добровільне медичне страхування сьогодні характеризується низьким рівнем довіри серед населення, зростанням інтересу до корпоративного страхування тощо. Зазначено, що добровільне страхування виконує допоміжну функцію у забезпеченні громадян медичною допомогою і не може замінити собою систему державного медичного страхування, але його успішне функціонування є важливим етапом впровадження обов’язкової моделі через підвищення довіри до страхових компанії, зменшення тиску на бюджетне фінансування системи охорони здоров’я, підвищення якості медичних послуг. Зроблено висновок, що актуальними залишаються питання правового регулювання загальнообов’язкового медичного страхування, створення державного органу, відповідального за нагляд і контроль у цій сфері, запровадження ефективних механізмів контролю за якістю медичних послуг, що надаються страхувальниками, а також стимулювання подальшого розвитку медичного страхування.
14
Лозовий, Михайло, Олег Воробйов, Ігор Власов та Микола Чапля. "ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК (СИЛ) В ОПЕРАЦІЇ ОБ`ЄДНАННИХ СИЛ". Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони 40, № 1 (2021): 69–74. http://dx.doi.org/10.33099/2311-7249/2021-40-1-69-74.
Full textAbstract:
Вивчення особливостей роботи медичної служби Збройних Сил України щодо планування, організації та реалізації медичного забезпечення в мирний та воєнний час в різноманітних умовах є пріоритетним напрямком її діяльності. Відповідно вимогам керівних документів медичне забезпечення військ (сил) повинно бути організовано в будь яких умовах діяльності військ (сил): як при веденні бойових дій, так і в умовах повсякденної діяльності військ.) В умовах сучасної гібридної війни на організацію медичного забезпечення військ (сил) впливають фактори оперативної, бойової, медичної та тилової обстановки. Тому для планування медичного забезпечення військ (сил) в Операції об’єднаних сил (АТО) необхідно ці фактори вивчити, проаналізувати їх вплив на організацію медичного забезпечення, зробити висновки і на їх підставі прийняти рішення на організацію медичного забезпечення. В статті розглядаються питання, що стосуються факторів, які впливають на організацію медичного забезпечення військових частин і з’єднань, загальних принципів застосування сил медичної служби в ООС (АТО), особливостей їх застосування в різни періоди операції. 
 Метою даної статті є вивчення умов діяльності медичної служби під час проведення ООС (АТО), загальних принципів і способів застосування сил і засобів медичної служби ЗС України під час проведення ООС. Автори розглядають порядок(варіанти) використання прийомів скорочення часу для надання першої лікарської, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги шляхом створення нових медичних формувань (підрозділів), які раніше не були передбачені, а також інтеграційними процесами в систему цивільної охорони здоров’я Визначається, що вказані шляхи використання сил і засобів медичної служби як МО України, так і МОЗ України суттєво скорочують терміни надання першої лікарської, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги військовослужбовцям ЗС України.
15
Коновалова, Людмила Володимирівна, та Вікторія Валентинівна Довжук. "ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В ПРАКТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ З НАДАННЯМ ЯКІСНИХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ". Медицина та фармація: освітні дискурси, № 2 (19 червня 2025): 18–22. https://doi.org/10.32782/eddiscourses/2025-2-3.
Full textAbstract:
Медичне страхування відіграє суттєву роль у системі охорони здоров’я в різних країнах світу, підтримуючи забезпечення доступності медичної допомоги, зменшення фінансового ризику для пацієнтів і вдосконалення фінансування системи охорони здоров’я загалом. У світі існують дві основні форми медичного страхування: обов’язкова та добровільна. Держава має сприяти створенню безпечної, стабільної та ефективної страхової системи. Фінансова стабільність передбачає, що страхова система здатна подолати економічні труднощі, забезпечити належний доступ до капіталу й ефективно розподіляти ризики.Порівняно з більшістю іноземних країн Україна має недостатньо високий рівень медичних послуг, тому питання доступності та якості медичної допомоги стає вельми суттєвим, оскільки ця допомога має забезпечити фінансову підтримку для отримання високоякісної медичної допомоги та знизити витрати на лікування. Досвід інших країн свідчить, що ефективне регулювання медичного страхування та нагляд за страховими компаніями сприяє поліпшенню доступу і якості медичної допомоги для населення. Український ринок медичного страхування продовжує активно розвиватися й адаптуватися до зростаючих потреб клієнтів, пропонуючи більше послуг та опцій для забезпечення їх здоров’я та благополуччя.
16
Ivanchuk, O. "ДОБРОВІЛЬНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 2(56) (29 жовтня 2019): 177–82. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.02.22.
Full textAbstract:
Досліджено добровільне медичне страхування як джерело фінансового забезпечення сфери охорони здоров’я. Розглянуто типи добровільного медичного страхування в країнах європейського регіону. Здійснено аналіз проблем добровільного медичного страхування як складової фінансування охорони здоров’я в умовах ринку (негативний відбір, створення монополії, відбір ризиків, моральний ризик). Визначено його переваги (мобілізація додаткових коштів у сферу охорони здоров’я, збільшення вибору для споживачів медичних послуг, сприяння інноваціям) і ризики (забезпечення справедливого фінансування, доступу до послуг та ефективності в розподілі ресурсів). Визначено фактори, що впливають на розвиток ринку добровільного медичного страхування.
17
Грицай, Ольга, та Іванна Лішнянська. "Облікове забезпечення визначення собівартості надани медичних послуг". Acta Academiae Beregsasiensis. Economics, № 4 (22 грудня 2023): 358–73. http://dx.doi.org/10.58423/2786-6742/2023-4-358-373.
Full textAbstract:
Облік собівартості медичних послуг в Україні є важливим аспектом фінансового управління для медичних установ і організацій, що надають медичні послуги. Собівартість медичних послуг безпосередньо впливає на ефективність функціонування системи охорони здоров'я та доступність медичних послуг для населення нашої країни. Собівартість медичних послуг залишається одним з основних показників ефективності діяльності медичних закладів. Метою дослідження є визначити сутність облікового забезпечення собівартості медичних послуг, які представлені на ринку. Оскільки сфера охорони здоров'я є однією з ключових галузей в сучасному суспільстві, правильний облік собівартості послуг має велике значення як для фінансового управління, так і для забезпечення високої якості медичної допомоги пацієнтам. У роботі описано сутність собівартості медичних послуг. Розглянуто основні властивості, які впливають на процес надання, споживання медичних послуг та визначення їх собівартості. Досліджуються особливості визначення собівартості медичних послуг у комерційних та некомерційних медичних установах. Також облік собівартості медичних послуг підлягає нормативно-правовому регулюванню, яке описане у статті. Досліджено формування повної собівартості реалізованих медичних послуг тощо. Для визначення ціни медичної послуги потрібно визначити повну собівартість медичної послуги. В реальності собівартість медичних послуг може включати в себе безліч факторів, таких як витрати на медичний персонал, обладнання, медикаменти, оренду приміщень, технічне обслуговування, а також амортизацію обладнання та будівель. Важливо враховувати навіть такі дрібниці, як витрати на офісне приладдя та прибирання. Враховуючи всі ці аспекти, медична установа може точно визначити собівартість своїх послуг і, відповідно, встановити конкурентоспроможну ціну для своїх клієнтів. Отримані результати дослідження можуть бути корисними для фахівців у сфері медичного менеджменту, бухгалтерії та фінансів, а також для всіх, хто цікавиться питаннями фінансового управління в галузі охорони здоров'я, щоб ефективніше управляти медичними закладами та надавати високоякісну медичну допомогу своїм пацієнтам.
18
ЗУЛЯК, Іван, та Соломія КУЛИК. "РЕЧОВЕ, МЕДИЧНЕ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНСПЕКТОРАТІВ МИТНОЇ ВАРТИ ДИРЕКЦІЇ МИТ У ЛЬВОВІ (середина 1920-х рр.)". Східноєвропейський історичний вісник, № 29 (26 грудня 2023): 130–45. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.29.292930.
Full textAbstract:
Мета дослідження полягає в аналізі речового, медичного та соціального забезпечення інспекторатів митної варти Дирекції мит у Львові всередині 1920-х рр. Методологія базується на принципах історизму, об’єктивності, науковості та системності. Використано методи узагальнення, кількісний, історико-порівняльний, хронологічний, ретроспективний. Важливе місце відведено методу локальної історії з виявленням особливостей речового, медичного та соціального забезпечення інспекторатів митної варти Дирекції мит у Львові всередині 1920-х рр. Наукова новизна. Досліджено актуальну наукову проблему – речове, медичне та соціальне забезпечення інспекторатів митної варти Дирекції мит у Львові окресленого періоду. Висновки. Проаналізовано речове забезпечення працівників митних органів. Зауважено на тому, що проблеми із забезпеченням обмундируванням виникали в середовищі нижчих посадових осіб інспекторатів митної варти, зважаючи на недостатнє фінансування з боку держави. Висвітлено питання “професійних” захворювань, медичного та соціального захисту і зловживань, пов’язаних з отриманням оплачуваних відпусток на підставі медичних довідок. З’ясовано, що, крім тимчасового відсторонення від виконання службових обов’язків, на працівників митної варти накладали матеріальні та дисциплінарні стягнення, їх карали за вчинені правопорушення, як-от: недотримання положень статуту, порушення техніки безпеки, самовільне залишення місця несення служби, допомогу контрабандистам у нелегальному перетині кордону і перевезенні товарів тощо. Доведено, що низький рівень забезпечення функціонерів митної варти сприяв придбанню ними за власні кошти окремих елементів форменого одягу, використанню у службових цілях особистої стрілецької зброї, набоїв та собак.
 Ключові слова: Дирекція мит у Львові, інспекторати митної варти, митна варта, дисциплінарне стягнення, матеріальне заохочення.
19
Tkach, Kostiantyn. "ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК МЕХАНІЗМ ВТІЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СТРАТЕГІЇ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ". Law Review of Kyiv University of Law, № 4 (7 грудня 2023): 77–80. http://dx.doi.org/10.36695/2219-5521.4.2023.14.
Full textAbstract:
У статті розглядається правова відповідальність як ключовий механізм втілення державної стратегії у галузі охорони здоров’я в Україні. Охорона здоров’я є однією з найважливіших сфер державної політики, оскільки вона визначає загальний стан здоров’я нації, якість медичних послуг і доступ громадян до них. Правова відповідальність охоплює різні аспекти, такі як кримінально-правова, адміністративно-правова, цивільно-правова, дисциплінарна. Правова відповідальність в Україні у сфері медицини має практичне застосування в ряді аспектів, оскільки вона відіграє важливу роль у забезпеченні якості та безпеки медичної допомоги та охорони здоров’я громадян. Ось деякі практичні виміри правової відповідальності в цій сфері: ліцензування і сертифікація, медичні помилки, порушення медичної етики, порушення законодавства про лікарські препарати та медичну техніку, права пацієнтів. Загалом правова відповідальність у сфері медицини спрямована на забезпечення якості та безпеки медичної допомоги, захист прав пацієнтів та дотримання професійних стандартів медичних працівників. Вона важлива для підтримання довіри громадян до системи охорони здоров’я та забезпечення їхнього права на якісну медичну допомогу.
20
Zui, Y. O. "Методичний підхід до кількісного оцінювання спроможностей медичних підрозділів Збройних Сил України". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 2 (2021): 14–22. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.2(2)-014.
Full textAbstract:
Вступ. У статті запропоновано методичний підхід до модульного кількісного оцінювання спроможностей медичних підрозділів Збройних Сил України, в основу якого покладено модульний підхід до побудови та оцінювання медичних підрозділів, що застосовується у Північноатлантичному Альянсі. Аналіз затверджених методів оцінювання спроможностей дозволив зробити висновки про необхідність розробки та впровадження до практики ЗС України модульного оцінювання функціонування медичних підрозділів з використанням принципів багатокритеріальної оптимізації.
 Мета. Розробити можливі підходи до кількісного оцінювання спроможностей медичних підрозділів ЗС України та їх функціональних модулів.
 Матеріали та методи. Бібліосемантичний, системного аналізу та підходу, концептуального моделювання, медико-статистичний.
 Результати. Мета медичного забезпечення збройних сил досягається виконанням сукупності завдань для вирішення яких існують медичні підрозділи, заклади та керівні медичні органи. Постає необхідність визначення таких завдань, які були б реальні для виконання в умовах впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, та з іншої сторони – забезпечували необхідний рівень надання медичного забезпечення основних сил. Оскільки медичне забезпечення є багатокомпонентною системою з безліччю критеріїв та показників, постає проблема в об’єктивному порівнянні рівня набутих медичними підрозділами спроможностей з необхідними. Практика країн, що запровадили на державному рівні оборонне планування на основі спроможностей, показує, що стандартизація модульної побудови медичних підрозділів збройних сил та оцінювання спроможностей за елементами системи DOTMLPF-I забезпечує високу готовність підрозділів, більш ефективну та гнучку роботу під час виконання покладених на них завдань. Якісне, обґрунтоване та стандартизоване оцінювання спроможностей дасть змогу виявляти ризики, мінімізувати суб’єктивне тлумачення вимог до спроможностей та наблизити функціональну, організаційну та ресурсну сумісність медичних підрозділів Сил оборони України та Північноатлантичного альянсу. Зазначене вище актуалізує необхідність розробки методології оцінювання спроможностей медичних підрозділів ЗС України наближеної до стандартів НАТО.
 Висновки. Незважаючи на те, що у ЗС України вже багато років триває робота стосовно набуття взаємосумісності з державами‐членами НАТО, розробки доктрини з оцінювання та методичних рекомендацій з оцінювання (сертифікації), дослідження питань оборонного планування на основі спроможностей та проблем оцінки спроможностей досліджена недостатньо. Робота з розробки методів оцінювання спроможностей медичних підрозділів триває і досі. В результаті системного аналізу виявлено значні відмінності в рівнях оцінювання спроможностей медичного забезпечення збройних сил, функціональній побудові медичних підрозділів та розбіжності в критеріях оцінювання спроможностей, що дозволяє запропонувати методичний підхід щодо оцінювання.
21
Пархоменко-Куцевіл, Оксана. "СУЧАСНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ". Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення, № 9 (10 жовтня 2024): 134–41. http://dx.doi.org/10.31470/2786-6246-2024-9-134-141.
Full textAbstract:
У статті проаналізовані сучасні аспекти розвитку електронної системи охорони здоров’я. Зазначено, що активним поштовхом розвитку електронної системи охорони здоров’я в Україні та світі стала пандемія COVID-19. Для забезпечення віддаленого рівного доступу до різних видів медичної допомоги в даний час пропонується широке застосування цифрових інформаційно-комунікаційних технологій (електронної системи охорони здоров’я), які на сьогодні є невід’ємною частиною сучасної охорони здоров’я. На сьогодні потрібні розробка та впровадження Національної програми дій щодо реалізації Глобальної стратегії в галузі цифрової охорони здоров’я, яка буде спрямована на вивчення та оцінку очікуваних результатів, й ефективне та безпечне застосування цифрової охорони здоров’я, що повинно за своєю суттю служити забезпеченню та захисту прав людини при застосуванні цифрових технологій. Обґрунтовані основні проблеми щодо запровадження сучасних інформаційно-комунікативних засобів у систему охорони здоров’я України, зокрема: відсутність нормативної бази, спеціального закону та інших необхідних підзаконних актів (порядків та стандартів) та клінічних рекомендацій (положень); відсутність правового регулювання діяльності лікарів, які здійснюють телеконсультації, включаючи їхнє ліцензування; відсутність необхідних знань та освіти у лікарів з питань телемедицини; відсутність спеціального обладнання, телемедичного кабінету та лабораторій у медичних закладах; відсутність правової бази, що регулює медичне страхування та невизначеність із оплатою послуг телемедицини; технічні та правові проблеми при здійсненні міжтериторіальних оплат послуг; відсутність поінформованості населення, особливо літніх пацієнтів та довіри у населення до електронної медицини; відсутність спеціальних онлайн платформ на стандартних приладах (смартфонів, планшетів, комп’ютерів, програмного забезпечення та ін.), доступних будь-якому пацієнту; неякісний Інтернет чи його відсутність.
22
Savytska, N. I., та O. M. Mochulska. "ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКІВ МЕДСЕСТРИНСТВА НА ЕТАПІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ". Медична освіта, № 2 (31 травня 2019): 107–13. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.9872.
Full textAbstract:
У статті розглянуто і досліджено сучасні тенденції розвитку правової освіти громадян, становлення правових інституцій, утвердження верховенства права в усіх сферах буття і функціонування суспільства. Виокремлено актуальні питання юридичного забезпечення прав громадян у галузі охорони здоров’я і питання якості юридичної бази організації та здійснення медичної діяльності в Україні. Проаналізовано особистий досвід та представлено результати впровадження у навчальному комунальному закладі «Криворізьке училище підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів» ДОР у 2016–2017 та 2017–2018 навчальних роках короткотермінового циклу тематичного удосконалення (ТУ) «Медичне право» для керівників медсестринських служб закладів охорони здоров’я Дніпропетровської області. Проведено оцінку рівня правових знань керівників медсестринства. Наведено результати комп’ютерного вхідного (базового) тестового контролю та підсумкового тестування, які свідчать, що рівень отриманих слухачами знань під час навчання значно перевищує рівень їх базових знань.
 Представлені нами матеріали показали, що проведення циклу тематичного удосконалення з медичного права, як сучасної навчальної дисципліни, є особливо актуальним та необхідним, сприяє розвитку професійних компетенцій слухачів на етапі післядипломного навчання керівників медсестринства. Навчання на циклі тематичного удосконалення (ТУ) «Медичне право» дозволяє слухачам набути необхідного обсягу правових знань та сформувати навички і вміння вирішення складних управлінських задач щодо правовідносин між медичними працівниками і пацієнтами.
23
Шимечко, О. С. "ЗНАЧЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УДОСКОНАЛЕННІ ДІЯЛЬНОСТІ МЕДИКО-ЛІКАРНЯНИХ УСТАНОВ В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 1 (27 березня 2025): 102–7. https://doi.org/10.32782/tnv-pub.2025.1.13.
Full textAbstract:
У статті визначено, що охорона здоров'я є однією з ключових сфер суспільного життя, яка значно впливає на соціально-економічний розвиток кожної країни. В умовах сучасних реалій, особливо в період воєнного стану в Україні, значення медичної галузі набуває стратегічного характеру. Медичні установи, які є базисом для забезпечення здоров’я населення, потребують ефективного управління, нових підходів до організації роботи та адаптації до викликів сьогодення. Територіальні громади стають важливими суб’єктами процесів удосконалення діяльності медичних установ, сприяючи їхній стійкості та ефективності. З’ясовано, що для України, яка сьогодні стикається з серйозними викликами через війну, досвід реформ у сфері охорони здоров’я в інших країнах є важливим орієнтиром. Проте національні особливості, такі як потреба в забезпеченні медичної допомоги для внутрішньо переміщених осіб, реабілітація постраждалих та підтримка населення прифронтових територій, потребують розробки власних моделей управління. У цих умовах територіальні громади відіграють ключову роль, адже вони мають можливість краще адаптувати медичну інфраструктуру до потреб конкретних регіонів, залучаючи місцеві ресурси та ініціативи. Обґрунтовано, що сучасні виклики також вимагають впровадження інноваційних підходів до діяльності медичних установ. Це включає розвиток цифрових технологій, таких як електронна медична картка, а також використання мобільних клінік для обслуговування віддалених та прифронтових територій. Крім того, важливою залишається співпраця територіальних громад з державними органами, міжнародними організаціями та волонтерськими ініціативами. Такий комплексний підхід дозволяє забезпечити доступність якісної медичної допомоги навіть у складних умовах, сприяючи одночасно збереженню людського капіталу та зміцненню національної безпеки. Доведено, що охорона здоров'я є однією з найважливіших сфер суспільного життя, що безпосередньо впливає на благополуччя населення та загальний розвиток країни. В умовах воєнного стану, що триває в Україні, медичні установи стикаються з новими, надзвичайними викликами, такими як забезпечення медичних послуг на прифронтових територіях, надання допомоги постраждалим та внутрішньо переміщеним особам, а також оптимізація медичних ресурсів в умовах обмеженого фінансування. Ключову роль у вирішенні цих проблем відіграють територіальні громади, які повинні адаптувати систему охорони здоров'я до специфічних потреб регіонів.
24
Гудима, А. А., та Т. І. Пискливець. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ 223 «МЕДСЕСТРИНСТВО», СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ 223.02 «ЕКСТРЕНА МЕДИЦИНА» З ОРГАНІЗАЦІЇ Й НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В РАЗІ МАСОВИХ УРАЖЕНЬ". Медична освіта, № 1 (19 червня 2025): 18–23. https://doi.org/10.11603/m.2414-5998.2025.1.15366.
Full textAbstract:
Анотація. У Тернопільському національному медичному університеті імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України розроблена й випробувана система викладання дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій та екстрена медична допомога при масових ураженнях» для здобувачів освіти за спеціальністю 223 «Медсестринство», спеціалізація 223.02 «Екстрена медицина». На першому етапі здобувачі отримують знання щодо загальної характеристики надзвичайних ситуацій, їх медико-санітарних наслідків та основи реагування (14 год. практичних занять). Важливим для опанування документом у цій частині дисципліни є Кодекс цивільного захисту, який подає чіткі визначення основних термінів, що стосуються надзвичайних ситуацій, їх класифікацію та загальну характеристику, поняття про єдину державну систему цивільного захисту, режими її функціонування, основні завдання системи екстреної медичної допомоги під час надзвичайних ситуацій. На другому етапі (28 год. практичних занять) здобувачі розглядають основи лікувально-евакуаційного забезпечення, навчаються організовувати перший етап евакуації поблизу місця події, проводити первинне медичне сортування, надавати медичну допомогу на сортувальних майданчиках, готувати постраждалих до евакуації. Вивчення дисципліни завершується комплексними навчаннями з рятувальниками та Нацполіцією. Запропонована система позитивно зарекомендувала себе серед здобувачів освіти, є логічною з послідовним опануванням основних положень медицини надзвичайних ситуацій і медицини катастроф і завершується комплексним практичним відпрацюванням. У перспективі варто винести теоретичний блок із загальними питаннями реагування на самостійне опрацювання та збільшити кількість практичних відпрацювання сценаріїв з масовим ураженням людей.
25
Шевців, Михайло Богданович. "МІСЦЕ МЕДИЧНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ: ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична), № 3 (21 жовтня 2024): 135–40. http://dx.doi.org/10.32782/2311-8040/2024-3-15.
Full textAbstract:
У науковій статті здійснено аналіз становлення та розвитку в Україні медичної галузі права. Встановлено, що сучасні виклики та новітні сфери суспільних відносин постійно вносять корективи до системи права та системи законодавства України в цілому, та медичного права зокрема. Досліджено передумови виникнення правовідносин в галузі медицини, а також концепцію медичного права як галузі права, як галузі законодавства, як науки та як навчальної дисципліни. Встановлено, що питання щодо місця медичного права в системі національного права носить дискусійний характер. В історичній ретроспективі медичне право в більшості розглядалося як підгалузь цивільного права, або права соціального забезпечення. Проаналізовано наукові теорії сучасних українських правників щодо місця медичного права в системі права України на сучасному етапі розвитку науки. В результаті чого, виокремлено три найбільш ймовірні тези щодо місця медичного права в системі права. Одні автори розглядають медичне право лише як галузь законодавства, інші вважають її підгалуззю певної базової галузі права, і нарешті треті – самостійною комплексною галуззю права. Здійснивши аналіз предмету та методу правового регулювання, принципи, зміст та структуру медичного права, а також особливості суспільних відносин в сфері медицини, обґрунтовано, що медичне право є самостійною комплексною галуззю права, яка має специфічний предмет правового регулювання, та виникла на межі профілюючих галузей права, і забезпечує врегулювання правових відносин з реалізації медичної діяльності.
26
Андасова, Жанар, А. Тулендієва та Г. Танабаєва. "Совершенствование системы восстановления спортсменов в современном спорте высших достижений". Спортивна медицина, фізична терапія та ерготерапія, № 1 (20 серпня 2022): 3–8. http://dx.doi.org/10.32652/spmed.2022.1.3-8.
Full textAbstract:
Анотація. Стаття присвячена проблемі вдосконалення організації відновлення висококваліфікованих спортсменів, необхідності запровадження інтегрованого підходу у системі медичного забезпечення спорту. Мета. Удосконалення системи відновлення організму спортсменів високої кваліфікації на основі інтеграції медичного забезпечення спорту. Методи. Аналіз науково-методичної літератури. Результати. Інтегрований підхід в управлінні системою медичного забезпечення спортсменів дозволить контролювати рівень здоров’я, функціональної підготовленості спортсменів.
 Ключові слова: медичне забезпечення спорту, система відновлення спортсменів, організація, спортивна підготовка, здоров’я, функціональна підготовленість.
27
Kalyniuk, N. M., та N. M. Kalyniuk. "ПРО ПРАВА МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ПІД ЧАС НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (8 липня 2019): 62–67. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.1.10285.
Full textAbstract:
Мета: з’ясувати існуючі права медичних працівників, передбачені чинним законодавством, з огляду на реформування системи охорони здоров’я.
 Матеріали і методи. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних та спеціальних наукових методів пізнання. Чинні нормативно-правові акти, що проаналізовано за допомогою комплексу методів: порівняльно-правового, структурно-логічного, системно-аналітичного, формально-логічного та методу теоретичного аналізу з дотриманням принципів біотичних норм і правил; формулювання і систематизація висновків.
 Результати. Аналіз чинних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що права медичних працівників слід розмежувати на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних прав медичних працівників належать ті, які гарантують певні умови їх професійної діяльності, охорону здоров’я, соціальний захист, зокрема право на: належні умови професійної діяльності; обов’язкове страхування; створення медичних наукових товариств чи професійних спілок; судовий захист; соціальну допомогу; скорочений робочий день і додаткову відпустку; пільгові умови пенсійного забезпечення та пільгове надання житла; першочергову медичну допомогу тощо. До спеціальних прав належать такі, які передбачені виключно для медичного працівника як спеціального суб’єкта. Серед таких прав необхідно виокремити: право про надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника; право на відмову від подальшого ведення пацієнта; право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта або його законних представників.
 Чинне національне законодавство у галузі охорони здоров’я потребує вдосконалення. Одним із кроків на цьому шляху стала би імплементація передбаченого міжнародними нормативними актами права лікаря на заперечення під час виконання своїх професійних обов’язків.
 Висновки. Права лікаря при наданні медичної допомоги слід розділити на загальні та спеціальні. Передбачені чинним національним законодавством професійні права медичних працівників не завжди забезпечуються державними гарантіями і мають почасти декларативний характер. Це зумовлено відсутністю розроблених підзаконних актів, які повинні забезпечити механізм їх реалізації з урахуванням вимог сьогодення. Застосування зарубіжного досвіду, імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство, зокрема щодо реалізації лікарем права на заперечення з міркувань совісті, забезпечить більш професійну захищеність лікаря та підвищить якість надання медичної допомоги.
28
Smirnova, V. L., та V. V. Reputa. "МІСЦЕ ТА РОЛЬ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (23 грудня 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.3.11629.
Full textAbstract:
Мета: дослідити систему медичного забезпечення органів і підрозділів служби цивільного захисту, її завдання та ключові повноваження.
 Матеріали і методи. Використано чинні нормативно-правові акти та керівні документи щодо організації медичного забезпечення в системі ДСНС. Методи дослідження: бібліосемантичний, аналітичний, системного підходу.
 Результати. У статті визначають завдання медичної служби у контексті основних повноважень ДСНС щодо забезпечення реалізації державної політики з питань медичного та біологічного захисту населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій; здійснення ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій, надання екстреної медичної допомоги у зоні надзвичайної ситуації (осередку ураження) постраждалим та рятувальникам, проведення заходів з медичного забезпечення прикріпленого контингенту, які здійснюють заклади охорони здоров’я сфери управління ДСНС. Розглядають головні напрями діяльності закладів охорони здоров’я ДСНС, а саме: лікувально-профілактичний, санітарно-гігієнічний, організаційно-методичний, протиепідемічний, медичного постачання і медико-психологічної реабілітації.
 Висновки. Медичне забезпечення в системі ДСНС є невід’ємною частиною повноважень, покладених на службу цивільного захисту. Безпосередні заходи з медичного забезпечення безперервно здійснюють заклади охорони здоров’я сфери управління ДСНС як у пунктах постійної дислокації органу, підрозділу служби цивільного захисту, так і під час виконання завдань за призначенням у зоні надзвичайної ситуації (осередку ураження) при ліквідації її наслідків й на шляху медичної евакуації. Медико-санітарну допомогу надають відповідно до державних соціальних нормативів та галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я та вона включає весь комплекс лікувально-профілактичних заходів на всіх рівнях надання допомоги у тісній взаємодії з закладами охорони здоров’я та медичними підрозділами інших центральних органів виконавчої влади.
29
Фурдик, В. Д. "ДОСВІД ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИХ КАДРІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ У КРАЇНАХ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 145–55. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.20.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано досвід організації військової медицини та підготовки управлінських кадрів у Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Республіці Узбекистан, Республіці Молдова. Проведено науково-теоретичне дослідження формування та реалізації стандартів НАТО у підготовці керівних кадрів для збройних сил країн СНД, визначено шляхи створення та розвиток системи підготовки військово-медичних кадрів у цих державах. Протягом останніх десятиліть країни СНД ведуть ґрунтовну дискусію щодо того, як надати людині належні знання та вміння для забезпечення гармонійної взаємодії із глобальним суспільством, яке швидко розвивається. Відбувається нарощування процесів переоснащення медичної служби медичним майном, підвищення ролі медичного забезпечення військових і гуманітарних операцій у різних регіонах ближнього та далекого зарубіжжя, що впливає на рівень вимог до медичних кадрів, до якості їхньої підготовки. Встановлено, що кожна з перерахованих вище держав прагне створити свою систему підготовки високопрофесійних військових лікарів для потреб власних збройних сил, переосмислити той багаж знань, вмінь та оснащення, яке перейшло у спадок від колишнього СРСР. Кінцевою метою таких перетворень є формування добре підготовлених і оснащених армій, здатних ефективно та вчасно надавати медичну допомогу пораненим, вміло організовувати та надійно керувати медичним забезпеченням, захищаючи національні інтереси країни. Проблема підготовки керівних кадрів відомчої медицини нині знаходяться на етапі масштабних перетворень, викликаних порушенням чинної системи стратегічної стабільності у світі, зміною воєнних загроз для України, новими засобами та способами збройної боротьби. У статті наголошено на тому, що питання підготовки військово-медичних фахівців для власних збройних сил кожної держави особливо стає актуальним у період її реформування. Аналогічні структурні перетворення відбуваються й у медичній службі. Накопичений світовий досвід організації медичного забезпечення будь-якого збройного конфлікту показує, що результат лікування поранених насамперед залежить від підготовленості кадрів, часу надання своєчасної та повноцінної медичної допомоги, результатів наукових досліджень, а це вимагає якнайшвидшого впровадження у практику отриманих результатів.
30
Чорний, Ю. О. "МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРАНСПОРТНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Law and public administration, № 1 (2023): 345–50. https://doi.org/10.32782/pdu.2023.1.52.
Full text
31
Лук’янчиков, Є. Д., Б. Є. Лук’янчиков та О. Б. Микитенко. "Нормативне врегулювання освідування як засобу інформаційного забезпечення кримінального провадження". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, № 99 (2022): 112–20. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.99.112-120.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу процесу нормативного регулювання освідування як одного із засобів інформаційного забезпечення розслідування та формування судових доказів у кримінальному провадженні. Автори досліджують процес становлення, розвитку та нормативного закріплення цього способу отримання інформації про обставини кримінального правопорушення. Проаналізовано також еволюцію розвитку інституту освідування, звернено увагу на те, що на всіх етапах його нормативного врегулювання норми про освідування містилися в одному розділі або в одній статті з оглядом. Це дозволило розглянути освідування як різновид огляду, специфічним об’єктом якого є тіло живої людини, що обумовлює коло завдань, котрі можна вирішувати лише оглядом. Проте у його зміст включено дії, що дозволяли отримувати інформацію в процесі безпосереднього огляду як тіла живої людини, так й інших об’єктів, а також встановлювати психічний стан особи, у якому вона перебувала під час вчинення злочину або після його вчинення (захворіла на божевілля).Зазначено, що для вирішення завдань освідування слідчий наділений правом залучати спеціаліста відповідної галузі знань, у тому числі й медицини. Наголошено, що на певному етапі розвитку законодавства виокремилося два види освідування: слідче та судово-медичне. Перше проводив слідчий, а друге – судово-медичний експерт або лікар. Про результати освідування слідчий складав протокол, судово-медичний експерт – акт, а лікар видавав довідку. Доведено, що в ст. 241 КПК передбачено один вид освідування – слідче, до участі в якому, у разі необхідності, може бути залучений судово-медичний експерт, лікар або інший спеціаліст.
32
Zabashtanskyi, Maksym, Dmytro Drahunov та Inna Zub. "ПРІОРИТЕТНІ ПІДХОДИ ДО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 3(23) (2020): 93–100. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-3(23)-93-100.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні шляхи вдосконалення фінансового забезпечення сфери охорони здоров’я в Україні. Досліджено сучасні підходи до трактування дефініції «медичне страхування», критичне узагальнення яких дозволило виокремити особливості їх застосування. Проаналізовано характерні риси медичного страхування за допомогою світового досвіду та здійснено ретельний розгляд їх застосування у провідних країнах світу. Акцентовано увагу на необхідності впровадження медичного страхування як одного з ключових інструментів у механізмі фінансового забезпечення сфери охорони здоров’я в Україні. Запропоновано відповідні заходи для покращення підходів до фінансового забезпечення сфери охорони здоров’я, які дозволили сформувати авторське бачення концепції медичного страхування в Україні.
33
Васьківський, О. П. "ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЧЛЕНІВ СІМЕЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ В ЗАКЛАДАХ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МВС". Juridical science 2, № 1 (103) (2020): 73–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-103-2.12.
Full textAbstract:
У статті, на підставі аналізу положень чинного законодавства України, встановлено та окреслено умови медичного обслуговування членів сімей поліцейських в закладах охорони здоров’я МВС. Акцентовано увагу на специфіці порядку медичного обслуговування членів сімей поліцейських в закладах охорони здоров’я МВС та наголошено на відмінності механізмів загального надання медичних послуг та реабілітаційного, санаторно-курортного лікування, тощо. Зроблено висновок, що на сьогоднішній день у досліджуваній сфері існує ряд проблем. Зокрема, на нашу думку, необхідним є розширення переліку осіб, які відносяться до членів сім’ї поліцейського. Так, дружина, чоловік та діти далеко не завжди присутні в сім’ї поліцейського, який може ділити свій побут і з іншими близькими особами, зокрема, братами, сестрами, дідом, бабою, племінницею чи племінником, тощо. Внаслідок різних життєвих обставин ці особи можуть знаходитись на утриманні поліцейського та проживати з ним безпосередньо. У такому випадку їх медичне обслуговування в закладах охорони здоров’я системи МВС є важливою умовою державної підтримки та соціального забезпечення самого поліцейського, що в окремій частині полегшить процес догляду за близькими. У зв’язку із цим, до умов медичного обслуговування членів сім’ї поліцейських в закладах охорони здоров’я МВС варто додатково віднести наявність родинних зв’язків із поліцейським, поділ із ним побуту та проживання однією сім’єю. Відзначено, що відповідно до існуючого порядку, облік та направлення до закладів охорони здоров’я МВС, відомості про осіб - членів сімей поліцейських, які прикріплюються на медичне обслуговування у вказані заклади здійснюється підрозділами кадрового забезпечення органів поліції, що, на наш погляд, суттєво ускладнює реалізацію вказаними суб’єктами права на отримання медичних послуг. Більш доцільним та логічним є внесення у відомчі нормативно-правові акти змін, які б надали можливість членам сімей поліцейським особисто звертатись у відповідні заклади охорони здоров’я МВС із пред’явленням документів, що посвідчують наявність родинних зв’язків із співробітником Національної поліції України. Такий порядок забезпечить не тільки оперативність організації отримання медичних послуг членами сімей поліцейських, але й свободу обрання відповідного закладу охорони здоров’я.
34
Ostrovyk, Dmytro. "Соціальне забезпечення воїнів-«афганців» і сімей загиблих військовослужбовців в Україні у 1980-х рр." Eminak, № 3(31) (1 жовтня 2020): 165–75. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.3(31).445.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вивченню реалізації радянської державної політики щодо соціального забезпечення воїнів-«афганців» і сімей загиблих військовослужбовців в УРСР упродовж 1980-х рр. Висвітлено такі напрямки державної підтримки як покращення матеріально-побутових умов «афганців», що зазнали інвалідності та сімей загиблих військовослужбовців (виділення житла, надання матеріальної допомоги у будівництві або ремонті житлових і господарських приміщень); забезпечення засобами пересування – виділення автотранспорту; телефонізацію помешкань; пенсійне забезпечення «афганців» з інвалідністю, членів родин загиблих воїнів, пенсійні виплати «на дітей» загиблих військових; медичне забезпечення – диспансеризацію, санаторно-курортне оздоровлення «афганців» з інвалідністю; прикріплення вказаних категорій осіб для продовольчого та побутового обслуговування до салонів-магазинів для «інвалідів ВВВ», забезпечення паливом, матеріальну допомогу сім’ям загиблих «афганців» щодо встановлення надгробних пам’ятників воїнам тощо.
35
Ільницький, В. "До питання про медичне забезпечення відділів УПА ВО-4 "Говерля"". Літопис Бойківщини, Ч. 1/90 (101) (2016): 53–59.
Find full text
36
Sarnatskyy, Kostiantyn. "Державна політика щодо трансформації сфери охорони здоров’я при наданні спеціалізованої медичної допомоги: аналіз діяльності державних закладів охорони здоров’я". Studenckie Prace Prawnicze, Administratywistyczne i Ekonomiczne 45 (25 липня 2024): 77–86. http://dx.doi.org/10.19195/1733-5779.45.6.
Full textAbstract:
Метою дослідження є проведення аналізу діяльності державних закладів охорони здоров’я на прикладі Державної установи (ДУ) «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України» та визначення шляхів удосконалення діяльності таких закладів в сучасних умовах трансформації сфери охорони здоров’я. Завдання дослідження: проаналізувати нормативно-правове забезпечення процесу трансформації сфери охорони здоров’я в контексті діяльності державних закладів охорони здоров’я; здійснити аналіз діяльності державних закладів охорони здоров’я на прикладі ДУ «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України»; визначити шляхи удосконалення діяльності ДУ «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України». Доведено, що у сучасний період функціонування сфери охорони здоров’я виникає необхідність у проведенні аналізу нормативно-правового забезпечення державної політики щодо трансформації системи охорони здоров’я при наданні спеціалізованої медичної допомоги, що впливає на діяльність державних закладів охорони здоров’я, зокрема Інституту. Здійснено аналіз основних показників діяльності, що характеризують економічний потенціал суб’єкта господарювання, зокрема Інституту, також проаналізовано показники розвитку кадрового потенціалу закладу охорони здоров’я за такими показниками як кількісні і якісні показники діяльності медичного персоналу та ін. Проведено кількісний аналіз діяльності консультативної поліклініки і стаціонару Інституту у 2022 році. Встановлено, що в сучасних умовах трансформації сфери охорони здоров’я важливим напрямом удосконалення діяльності державних закладів охорони здоров’я, які надають спе- ціалізовану медичну допомогу, зокрема Інституту, є необхідність укладення договору з НСЗУ про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, а також впрова- дження стратегічного планування з метою оптимізації структури ліжкового фонду Інсти- туту відповідно до сучасних потреб медичного ринку, розширення переліку медичних по- слуг, застосування енергозберігаючих та сучасних інформаційних технологій тощо шляхом розроблення та реалізації Стратегічного плану розвитку Інституту на короткострокову і довгострокову перспективу.
37
Сіжук, А. В., А. А. Гудима, А. С. Липов’як та Irena Malašauskienė. "АНАЛІЗ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ У ПРАКТИЦІ СЕСТРИ МЕДИЧНОЇ ВІДДІЛЕННЯ СТАЦІОНАРУ ТА ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ". Медсестринство, № 1 (28 травня 2024): 24–30. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2024.1.14654.
Full textAbstract:
Вступ. Невідкладні стани у відділеннях стаціонару є серйозною медичною проблемою, яка вимагає негайних медичних втручань. У стаціонарних хворих вони можуть виникати у вечірній і нічний час, коли у відділеннях головну місію виконує медсестринський склад. До прибуття чергового лікаря чи реанімаційної бригади саме сестра медична повинна вміти розпізнати невідкладний стан, викликати реанімаційну бригаду та виконати первинні рятувальні дії до її прибуття. Однак дотепер недостатньо вивчено характер та частоту виникнення невідкладних станів, з якими мають справу сестри медичні стаціонару, забезпеченість відділень виробами медичного призначення і лікарськими засобами для проведення рятувальних дій та ефективність підготовки сестер медичних з невідкладних станів у медсестринстві. Мета роботи – з’ясувати характер і частоту виникнення невідкладних станів у відділеннях стаціонару й ефективність медсестринських втручань до прибуття реанімаційної бригади і намітити напрямки їх удосконалення. Основна частина. У надкластерному лікувальному закладі проведено анонімне опитування 200 сестер медичних та братів медичних, які представляли 20 відділень (хірургічного і терапевтичного спрямування). За частотою рейтинг невідкладних станів, з якими боролися сестри медичні до прибуття реанімаційної бригади, був таким: 1 – непритомність різного походження, 2 – гіпоглікемічна кома та судоми, в т. ч. напад епілепсії, 3 – тромбоемболія легеневої артерії, 4 – раптова затримка кровообігу, 5 – напад бронхіальної астми та анафілактичний шок, 6 – зовнішня чи внутрішня кровотеча, 7 – механічна непрохідність дихальних шляхів. Час прибуття реанімаційної бригади коливався від 4 до 10 хв. Найгірше респонденти оцінили свої можливості при наданні невідкладної допомоги хворим з тромбоемболією легеневої артерії, гострою внутрішньою кровотечею, в т. ч. з легень, гіпоглікемічною комою та раптовою затримкою кровообігу. Особистий рівень знань з медицини невідкладних станів, за 100-бальною шкалою, респонденти оцінили в (92,2±2,6) бала. Одним із засобів оптимізації технології розпізнавання і надання медичної допомоги пацієнтам у разі раптового виникнення невідкладного стану у відділеннях багатопрофільної лікарні є впровадження аварійного візка, що вимагає індивідуальної розробки та застосування з урахуванням спектра невідкладних станів. Висновки. Серед невідкладних станів у своїй практичній діяльності сестри медичні відділень стаціонару найчастіше мають справу з непритомністю, гіпоглікемічною комою, судомами, в т. ч. нападом епілепсії, тромбоемболією легеневої артерії та раптовою затримкою кровообігу. В забезпеченні відділень стаціонару лікарськими засобами і виробами медичного призначення та підготовці сестер медичних необхідно приділити більшу увагу невідкладній медичній допомозі при тромбоемболії легеневої артерії, гострій внутрішній кровотечі, гіпоглікемічній комі та раптовій затримці кровообігу. Забезпечення відділень аварійними візками є перспективним напрямком оптимізації надання сестрами медичними невідкладної допомоги пацієнтам.
38
Денисенко, К. В., та О. С. Васильченко. "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ЗАСУДЖЕНИХ ТА УВ’ЯЗНЕНИХ НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 84–89. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.211.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню сучасного стану реалізації права засуджених та ув’язнених на медичну допомогу, а також аналізу актуальних рішень ЄСПЛ щодо забезпечення зазначеного права. Численні скарги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Європейського Суду з прав людини засуджених та ув’язнених щодо порушення їх права на медичну допомогу в місцях несвободи свідчать про неефективну державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. На сучасному етапі державотворення правове регулювання права засуджених та ув’язнених на медичну допомогу представлено системою міжнародних та національних нормативно-правових актів.
 Під правом засуджених та ув’язнених на медичну допомогу запропоновано розуміти систему заходів оздоровчого, лікувального, профілактичного, діагностичного та реабілітаційного характеру, що надається в порядку і на умовах, передбачених національним законодавством, особам, які визнані у судовому порядку винними у вчинені злочину або щодо яких вироком суду передбачено тримання під вартою до набуття ним законної сили як повноправних членів суспільства.
 Національна практика демонструє, що місця несвободи з числа установ виконання покарань та слідчих ізоляторів є середовищем порушень прав людини, зокрема права на медичне обслуговування. У межах дослідження встановлено, що у вітчизняній пенітенціарній системі існують численні проблеми забезпечення прав засуджених та ув’язнених на медичну допомогу, такі як відсутність лікарів-спеціалістів, низька якість медичного обслуговування, неналежний стан протиепідемічної та лікувально-діагностичної роботи, приховування фактів отримання засудженими та ув’язненими тілесних ушкоджень під час перебування в установах.
 Акцентовано увагу на цінності практики Європейського суду з прав людини щодо реалізації права засуджених та ув’язнених на медичну допомогу.
39
Verba, A. V., T. M. Ostashchenko, I. B. Plis, S. S. Tuz та I. V. Sobko. "Досвід використання зведених медичних загонів у складі передової госпітальної бази в умовах збройного конфлікту високої інтенсивності". Ukrainian Journal of Military Medicine 4, № 1 (2023): 13–20. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2023.1(4)-013.
Full textAbstract:
Вступ. Узагальнення досвіду застосування зведених військових медичних підрозділів в ході виконання заходів медичного забезпечення оборонної операції на території Донецької та Луганської області в період з травня 2022 по березень 2023 року є актуальним. 
 Метою роботи є аналіз і узагальнення практичного досвіду організації лікувально-евакуаційних заходів та покращення ефективності застосування медичних сил і засобів під час виконання спеціальних завдань медичного забезпечення діючих угруповань військ Сил оборони держави в районі ведення бойових дій в Донецькому операційному районі. 
 Матеріали та методи. Показники ефективності роботи військових медичних підрозділів досліджувалися шляхом порівняльного аналізу, системного підходу та узагальнення. Матеріалами досліджень були: керівні документи з питань організації медичного забезпечення Збройних Сил України, звітні матеріали фахівців медичної служби за підсумками роботи у зоні бойових дій, медична документація військових мобільних госпіталів.
 Результати. Проведений аналіз і узагальнення практичного досвіду організації лікувально-евакуаційних заходів, оцінка ефективності роботи зведених медичних загонів, їх варіанти формування і застосування в залежності від поставлених завдань. Запропонований варіант організації медичного забезпечення Сил оборони України в оборонній операції в умовах збройного конфлікту високої інтенсивності.
 Висновки. Зведені медичні загони є вимушеними і ситуаційно обумовленими етапами медичної евакуації на тактичному рівні, який створюється з метою швидкого реагування на зміни в оперативній обстановці для виконання певних завдань. В умовах некомплекту медичних фахівців військової ланки використання зведених медичних загонів є доцільним, економічно обґрунтованим і дозволяє виконувати складні та різноманітні завдання з максимальним наближенням лікарів-фахівців до лінії зіткнення. Отриманий досвід ефективного застосування різних варіантів зведених медичних загонів, які за своїм складом і функціональними якостями спроможні надавати визначений старшим медичним начальником необхідний вид і обсяг медичної допомоги в залежності від завдань медичного забезпечення. Запропонована функціонально-організаційна модель передової госпітальної бази, що потребує подальшого вивчення, удосконалення та впровадження на державному рівні.
40
Климук, Н. Я. "ОСОБЛИВОСТІ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ У СУЧАСНИХ УМОВАХ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (2 червня 2021): 55–60. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.1.12147.
Full textAbstract:
Мета: з’ясувати особливості медичного страхування в сучасних умовах з урахуванням захворюваності населення.
 Матеріали і методи. Використано наукові статті вітчизняних і закордонних науковців, довідники Державної служби статистики України, звітні матеріали Центру громадського здоров’я МОЗ України та Міністерства охорони здоров’я України. Під час виконання даного дослідження використано методи структурування, аналізу та узагальнення інформації.
 Результати. У статті здійснено систематизацію наукових підходів щодо розуміння сутності категорії «медичне страхування». Для цього проведено аналіз нормативно-правової бази, що забезпечує регулювання медичного страхування в Україні, а також вивчення наукової літератури. На основі цього аналізу сформовано комплексне визначення категорії «медичне страхування». Визначено об’єкт, предмет і суб’єкт страхової діяльності. Окреслено основні особливості обов’язкового та добровільного медичного страхування. Наведено основні групи факторів ризику, які впливають на стан здоров’я населення: соціально-економічні індикатори розвитку економіки; стан екології; рівень розвитку охорони здоров’я та ризики, пов’язані з розповсюдженістю окремих захворювань і смертністю від них. На основі дослідження виявлено основні проблеми розвитку медичного страхування: недосконалість нормативно-правового регулювання, нерівномірний розподіл коштів та недостатній рівень надання медичної допомоги.
 Висновки. Сьогодні система охорони здоров’я нашої країни перебуває не лише у фінансовій, але й в організаційній кризі, що спричинена нерівномірним розподілом коштів та недостатнім рівнем надання медичної допомоги. Кроком до розв’язання проблем, що були означені у системі медичного забезпечення, може виступити проведення медичної реформи і, зокрема, впровадження загальнообов’язкового медичного страхування.
41
Андасова, Жанар, М. Жукешева та Т. Тулендієва. "Поліпшення медичного забезпечення організації фізичної культури і спорту в Казахстані". Спортивна медицина, фізична терапія та ерготерапія, № 1 (31 травня 2023): 3–6. http://dx.doi.org/10.32652/spmed.2023.1.3-6.
Full textAbstract:
Анотація. У статті представлено огляд сучасної зарубіжної літератури, де розглянуто питання стану системи медичного забезпечення фізичної культури і спорту у Республіці Казахстан, а також рекомендації до вдосконалення та модернізації її організаційної структури. Мета. Вдосконалення системи медичного забезпечення фізичної культури та спорту Республіки Казахстан. Методи. Аналіз сучасної наукової літератури. Результати. На сьогодні нагальним є вирішення досліджуваного питання. Для досягнення високих спортивних результатів необхідні чітка організаційна структура, інтеграція всіх учасників спортивно-тренувального процесу, науково обґрунтований системний моніторинг рівня здоров’я та функціонального стану, інноваційна система відновлення та підвищення працездатності спортсмена, інформаційно-технічне забезпечення. Тому головним завданням є створення концепції розширення медико-фізкультурних послуг у Республіці Казахстан, розробка та реалізація програми вдосконалення медичного забезпечення спорту Республіки Казахстан.
 Ключові слова: медичне забезпечення фізичної культури, спорт, оздоровлення.
42
Пліско, Євген, та Валерія Тіщенко. "АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, № 17 (2022): 42–51. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.17.2022.259992.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано діючу систему України з надання гарантій та соціальних пільг окремої категорії клієнтів соціальної роботи – діти-сироти та діти, які залишились без батьківського піклування. Розглянуто нормативно-правову базу забезпечення державної політики з соціального захисту. Встановлено три категорії сирітства: біологічні сироти, соціальні сироти, міграційне сирітство. Обґрунтовано причини, що впливають на поширення явища дитячого сирітства: економічна нестабільність, криза інституту сім’ї, зменшення цінності шлюбу, асоціальна поведінка дорослих, зростання кількості розлучень, збільшення неповних сімей та позашлюбних народжень тощо. Основним інструментом соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування установлено державні соціальні стандарти: мінімальне матеріальне забезпечення – харчування, одяг, взуття; медичне обслуговування; працевлаштування; житлове забезпечення; мінімальний стандарт забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти; стандарт грошового забезпечення прийомних батьків та батьків-вихователів тощо.
43
Шалько, М. Н. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМУ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 5 (14 грудня 2023): 51–56. http://dx.doi.org/10.32782/tnv-pub.2023.5.6.
Full textAbstract:
В статті розглянуто особливу роль формуванні якості життя пацієнта грає лікар, коли бере до уваги цей елемент під час вибору чи зміні схеми лікування. Очевидно, що лікарі воліють лікування, яке дозволить продовжити життя пацієнтам та зменшити ймовірність виникнення ускладнень (наприклад, інфаркту чи інсульту). Проте все частіше звертається увага на те, що змінює процес лікування у бік щоденного поліпшення стану пацієнта (зменшення болю, можливість брати активну участь у суспільному та сімейному житті). Бувають випадки, коли сучасні методики лікування необхідні для врятування життя хворого, проте вони можуть перешкоджати його повсякденній діяльності та нести певні обмеження. Ця проблема стосується хронічних захворювань, при яких досягнення кінцевого ефекту вважається надання шансу нормальної життєдіяльності пацієнта. Оцінки якості життя залежить від ефекту застосування різних методик його аналізу. Головна різниця полягає у тому, хто формує цю оцінку: пацієнти, лікарі чи представники Міністерства охорони здоров’я. Для пацієнта якість медичної послуги залежить від кваліфікації медичного персоналу та умов, за яких вони надаються. Важливе значення для пацієнта має атмосфера, в якій здійснюється процес лікування, відбувається повернення до нормального способу життя. Завершуючи короткий аналіз критеріїв забезпечення якості медичної допомоги, слід наголосити, що у основі їх визначення лежить стандарт, тобто. та модель, той еталон, досягти якого мають прагнути кожна медична організація та вся система охорони здоров’я загалом. Запропоновані норми, названі «стандарти-мінімум», регламентували питання надання своєчасної допомоги у медичній організації. Вони передбачали таке: лікарі та інший медичний персонал мають створити відповідний колектив; для отримання права на здійснення професійної діяльності лікарі повинні мати медичну освіту, бути порядними та високоморальними людьми; персонал зобов’язаний вести медичну документацію; не рідше ніж раз на місяць слід проводити збори медичного персоналу, на яких аналізувати медичну документацію; медична організація повинна мати необхідне спеціалізоване технічне оснащення, а також діагностичні та терапевтичні лабораторії. Наявність подібних організацій дозволяє створювати стандарти та стежити за їх дотриманням, виробляти критерії оцінки якості медичних послуг, що сприяє його постійному підвищенню.
44
Соловей, Світлана. "СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПРОБЛЕМ ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ". Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення, № 6 (29 грудня 2023): 151–60. http://dx.doi.org/10.31470/2786-6246-2023-6-151-160.
Full textAbstract:
Чільне місце у забезпеченні високого ступеня соціальної захищеності громадян займає можливість одержання необхідної, своєчасної та якісної медичної допомоги. Щороку чисельність населення в Україні знижується, стан здоров’я громадян у працездатному віці погіршується, а обсяги економічно активного населення зменшуються. Відтак, обов’язковою умовою забезпечення успішності розпочатої у 2017 р. медичної реформи постає запровадження системи медичного страхування.
 У статті проаналізовано поточний стан вітчизняної системи охорони здоров’я. Визначено порядок реалізації права на безкоштовну медичну допомогу в Україні. Встановлено факт хронічного недофінансування галузі. На підтвердження цього графічно відображено та проаналізовано динаміку зміни частки видатків на охорону здоров’я у зведеному бюджеті та у валовому внутрішньому продукті. Проведено співставлення рівня витрат на охорону здоров’я в Україні з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я. Проаналізовано стан ринку добровільного медичного страхування, визначено вплив повномасштабної війни з російською федерацією на процеси, які на ньому відбуваються. Досліджено перелік компанії-лідерів в даному сегменті ринку за розміром страхових премій за підсумками 9 місяців 2022 р., визначено динаміку зміни розміру страховий премій у порівнянні з аналогічним періодом 2021 р. Систематизовано результати огляду страхового ринку у 2022 р., проведеного Національним банком України. Структуровано підводні камені, на які наштовхується добровільне медичне страхування, а саме: небажання продавати страхові поліси особам у віці до 18 та після 35 років, намагання страхових компаній обмежити лікування навіть у рамках встановлених лімітів, встановлення строків перебування хворого в стаціонарі тощо. Визначено стан запровадження обов’язкового медичного страхування у вітчизняну практику на початку 2022 р., а також проаналізовано останні тенденції, які відбуваються в даному напрямку. Розглянуто модель, на основі якої в майбутньому планується розгортати мережу обов’язкового страхування. Систематизовано проблеми запровадження добровільного та загальнообов’язкового медичного страхування в Україні. Визначено заходи, які повинні виконуватись для вирішення заявлених проблем.
45
Григор’єва Н.С., д.т.н., проф., Л.Гуменюк, Марчук І. В., Д. Собчук та Шабайкович В.А. д.т.н., проф. "ВПЛИВ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСУ НА ВИРОБНИЦТВО ТА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ". Перспективні технології та прилади, № 18 (30 червня 2021): 32–42. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2313-5352-2021-18-5.
Full textAbstract:
Розглянуто заходи боротьби з пандемією коронавірусу при лікуванні захворювання коронавірусом, організації нормального функціонування виробництва та адаптації соціальної сфери обслуговування. Перший напрямок - основний, пов’язаний із заходами підготовки медичного персоналу, ліків, обладнання, оснащення, спеціалістів-лікарів, тестування, вакцинації. Досягається виключно при комплексному аналізі та синтезі рівня медицини, конструкції та технології виробів, організації виготовлення, внутрішнього та зовнішнього середовища. Забезпечення нормального функціонування виробництва досягається шляхом його реорганізації, дезінфекції виробничих потужностей, використання автоматичного обладнання та оснащення, захист виробничого персоналу тощо. Зміни в соціальній сфері обслуговування включають її адаптацію до пандемії коронавірусу, реорганізацію транспортних потоків, послуг, заборони, обмеження та пристосованість до навколишнього середовища. Обов’язкове врахування причин пандемії коронавірусу.
46
Василівна, Кривенко Юлія. "ВАКЦИНАЦІЯ ЗА УМОВ ПАНДЕМІЇ COVID-19". Часопис цивілістики, № 41 (6 серпня 2021): 29–33. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.418.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано правове регулювання вакцинації в різних країнах світу і ставлення населення цих країн до проведення подібних профілактичних заходів за умов пандемії COVID-19. Проведено науково-теоретичне дослідження прав особи на вакцинацію як найважливішого та незамінного заходу, спрямованого на ліквідацію інфекційних хвороб і попередження їх поширення.
 
 Аргументовано, що ситуація з пандемією коронавірусу пов'язана з необхідністю проведення комплексних заходів для протидії її поширенню та вимагає вжиття рішучих спільних міжнародних політико-правових і медичних заходів. Зазначено, що зволікання в ухваленні таких заходів йде на шкоду збереження життів значної частини населення. Таким чином, за законодавством нашої держави передбачене право кожного громадянина на отримання кваліфікованої медичної допомоги шляхом профілактичних заходів, які включають безкоштовну вакцинацію від коронавірусу COVID-19.
 Наголошено на тому, що не існує абстрактного права громадян на щеплення (окремого від права на здоров'я або його охорону), так само, як і обов'язку. Замість цього слід говорити про соціальне право громадян на проведення щодо них безкоштовних профілактичних заходів у вигляді щеплень (по суті, йдеться про безкоштовні медичні послуги у вигляді вакцинації) й особистого (цивільного) права громадян на відмову від щеплень, однак сьогодні неоднозначне ставлення до сучасної вакцинації громадян слід розглядати як політику різних держав і реагування громадян на рішення, що приймаються компетентними державними структурами у цій сфері.
 Проаналізовано Закони України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» на предмет основних положень щодо вакцинації населення з урахуванням світового досвіду.
 Зроблено висновок, що право на медичні профілактичні заходи закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів, де зазначено, що «кожна людина має право на належне медичне обслуговування, спрямоване на попередження захворювання». У 2018 р. в рамках Європейського тижня імунізації було визначено, що вакцинація - це одночасно право кожної людини та колективний обов'язок.
47
Черніховський, Роман Іванович. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА НАПРЯМИ ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ". Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права, № 6 (30 грудня 2023): 277–82. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.6.47.
Full textAbstract:
У статті наведено розв’язання актуального наукового завдання, пов’язаного із публічним управлінням в сфері охорони здоров’я та напрямками його покращення, та розроблено науково-прикладні підходи, що забезпечують практичне використання отриманих наукових результатів. Визначено, що публічне управління в галузі охорони здоров’я слід розглядати як взаємодію між державним, бізнесовим та громадським секторами з метою виконання цілей державної політики в галузі охорони здоров’я. Розглянуто основні завдання публічного управління в галузі охорони здоров’я. Відзначено, що публічне управління у сфері охорони здоров’я регулюється низкою законодавчих та нормативно-правових актів. Згадано Конституцію України, стаття 49 якої гарантує право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, Цивільний Кодекс України, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та інші нормативні акти. Відмічено, що основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України відповідно до чинного законодавства. Підкреслено, що на регіональному рівні система охорони здоров’я регулюється як законодавчими та нормативними актами, які мають загальнодержавне значення, так і підзаконними нормативними документами, які приймаються місцевими органами влади і стосуються підвідомчого їм регіону. Розглянуто цілі покращення публічного управління в сфері охорони здоров’я. Обґрунтовано стратегічні напрями публічного управління у сфері охорони здоров’я. Підсумовано, що в українській системі охорони здоров’я наявний широкий спектр медичних послуг, які є доступними та відповідають основним потребам пацієнтів, і зазначено, що публічне управління в галузі охорони здоров’я України виконує важливу роль у втіленні внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення доступної медичної допомоги всім громадянам країни. Підкреслено, що нові виклики визначають нові вимоги, які потрібно враховувати при розробці пропозицій щодо впровадження стратегічних напрямків покращення публічного управління в сфері охорони здоров’я.
48
Шукатка, О. В., та І. В. Криворучко. "ІСТОРІОГЕНЕЗ РОЗВИТКУ ІДЕОЛОГІЇ ЗДОРОВ’Я В НОРМАТИВНО-ПРАВОВОМУ КОНТЕКСТІ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (2021): 137–42. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-20.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз напрямів міжнародної та вітчизняної політики щодо збереження та зміцнення здоров’я молоді. Досліджено історію розвитку ідеології здоров’я, проаналізовано нормативно-правові документи та рішення світових конференцій щодо збереження здоров’я. Констатовано, що в Україні формується соціальна освітня політика з питань забезпечення здорового способу життя, яка б відповідала європейським та світовим стандартам. Проаналізовано, що в Україні існують певні недоліки, які перешкоджають реалізації напрямів соціальної політики у сфері охорони здоров’я. Вказано, що найголовнішими напрямами вирішення недоліків є створення максимальних можливостей для засвоєння та усвідомлення фізичного виховання відповідно до індивідуального потенціалу, фізичних особливостей студентів. Узагальнено, що в Конституції України та інших нормативно-правових документах вказані права на соціальне страхування, медичну допомогу та охорону здоров’я на основі рішень хартій, конвенцій та засідань Організа́ції Об’є́днаних На́цій та Всесвітньої організації охорони здоров’я. Проаналізовано рішення Оттавської хартії 1986 року як доказ того, що на міжнародній арені права на збереження здоров’я відіграють важливу роль у формуванні здорового способу життя молоді. Здійснено загальний аналіз філософських поглядів античних вчених, вчених Середньовіччя, Ренесансу щодо збереження і зміцнення здоров’я. Оцінено роль «медичної поліції» у формуванні санітарно-правових норм у провідних країнах Європи. Констатовано, що перші кроки у формуванні міжнародної політики збереження здоров’я були здійснені в середині ХІХ століття, а перші законодавчі акти були створені у 1948 році. Проаналізовано підсумки першої міжнародної конвенції в Парижі, Алма- Атинської та Оттавської конференцій. Підсумовано, що держава несе відповідальність за здоров’я кожного громадянина, надавши медичне та соціальне забезпечення, відповідні умови для правильно ведення здорового способу життя молоді, особливо студентів; що питання про збереження та зміцнення здоров’я молоді активно обговорюється в урядах країн, всесвітніх міжнародних організаціях, конференціях.
49
Karamyshev, Dmytro, Liudmyla Hordiienko, and Mykola Lytvynenko. "Management of the medical and evacuation system development of the armed forces of Ukraine according to NATO standards." Public Administration and Regional Development, no. 20 (May 31, 2023): 445–70. http://dx.doi.org/10.34132/pard2023.20.08.
Full textAbstract:
У статті досліджується комплексна проблема організації та планування лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних Сил України в умовах функціонування єдиного медичного простору та інтеграційних процесів. Зазначено що за своєю сутністю, система лікувально-евакуаційного забезпечення у країнах-членах НАТО передбачає сукупність невідкладних медичних, тактичних та евакуаційних заходів, що проводяться безпосередньо на полі бою, в тактичних польових умовах та протягом догоспітального і госпітального етапів надання медичної допомоги пораненому під час евакуації, спрямованих на усунення загрозливих для життя станів, запобігання розвитку тяжких ускладнень у відповідності з визначеними role of care: 1-4. Показано що суть сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення поранених полягає у забезпеченні багаторівневої медичної евакуації за призначенням із використанням сил та засобів військових формувань, мобільних і стаціонарних військово-медичних закладів, максимального залучення існуючої мережі цивільних закладів охорони здоров’я, у тому числі - стратегічної евакуації для лікування та відновлення військовослужбовців за кордоном на основі партнерства України в рамках північно-атлантичного і євроатлантичного співробітництва з країнами-членами НАТО та країнами - партнерами. Доведено необхідність етапного планування і міжрівневої координації, а також важливість визначення та чіткого розмежування рівнів управління лікувально-евакуаційним забезпеченням та необхідних ресурсів у відповідності до Role/Echelon 1-4 medical support, що надасть можливість інтеграції системи медичного забезпечення військ не лише в єдиний медичний простір України, а й у єдиний медичний простір країн-членів НАТО. Формування дієвої системи лікувально-евакуаційного забезпечення відповідно до стандартів країн-членів НАТО зумовлює розробку нової концепції етапного планування і координації лікувально-евакуаційного забезпечення в бойових умовах, яка передбачає алгоритмізацію дій на різних рівнях управління, визначення відповідних робочих пакетів, ресурсних модулів для кожного етапу лікувально-евакуаційного забезпечення.
50
Малачинська, Марія Йосипівна. "ДОСВІД ЗМІН В СИСТЕМІ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ США ДЛЯ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 5 (30 листопада 2023): 36–41. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.5.6.
Full textAbstract:
У статті досліджується досвід змін в системі перинатальної допомоги США з метою виокремити елементи розвитку, які можуть бути корисними розбудові системи перинатального догляду в Україні. Проаналізована система перинатальної допомоги США з управлінської точки зору; встановлено, що її характеризує тісне і складне поєднання державних і приватних надавачів медичних послуг, багаторівнева структура медико-соціальних програм, комплекс послуг, спрямованих на забезпечення здоров’я та благополуччя вагітних, матерів та новонароджених, а також сімей з дітьми. Вивчено показники, за якими оцінюються своєчасність та доступність до послуг перинатальної допомоги в США в допологовий період. Визначена організаційно-управлінська структура послуг щодо пологів та їх забезпечення з боку органів влади. Наведений приклад інтеграції послуг та системного забезпечення перинатального догляду на прикладі інфраструктури для популяризації та підтримки грудного вигодовування в США. Встановлено, що вона є досить широкою і має місце на всіх етапах перинатальної допомоги. До неї входять: заклади охорони здоров’я, групи підтримки на базі громади, програми соціальної та інформаційної підтримки, громадські організації та наукові інституції щодо підтримки грудного вигодовування, Інтернет-ресурси, підтримка на робочому місці. Окреслено проблему перинатального ментального здоров’я, вирішення яких є надзвичайно актуальними для України в умовах війни. Визначені напрями за якими спільнота, медичне та управлінське середовище працюють задля вирішення проблем в розвитку системи перинатальної допомоги в США, які можуть бути використані для підвищення ефективності системи перинатальної допомоги України.