Academic literature on the topic 'Мовні вміння'

Сучасні вимоги роботодавців передбачають наявність у фахівців не лише професійних компетентностей, а й певного комплексу неспеціалізованих навичок (soft skills). У цій статті розглядаються питання необхідності формування у майбутніх фахівців соціально-комунікативних навичок, таких як: вміння працювати в команді, комунікабельність, адаптивність, мовні навички, розуміння тайм-менеджменту, стресостійкість тощо, оскільки вони значно підвищують результативність робочої діяльності у професійному середовищі. Вважається, що ефективність соціально-комунікативних навичок насамперед визначається певною сукупністю індивідуальних здібностей особистості, до яких відносять: комунікативну якість, комунікативну здібність, комунікативну компетентність, комунікативний потенціал та особисту культуру. Саме тому пріоритетним напрямом освітнього процесу під час підготовки майбутніх фахівців є формування певної системи внутрішніх ресурсів, які необхідні для ефективної комунікації в професійному колі та в міжособистісній взаємодії. Загалом, професійні компетентності фахівців, такі як професіоналізм, системність мислення, міждисциплінарний підхід, професійна етика тощо, будуть значно підсилюватися завдяки розвитку соціально-комунікативних навичок, а саме вміння працювати як самостійно, так і в команді, здатності враховувати роль людського фактору, налагодження комунікації, виявлення громадянської свідомості, соціальної активності та активної життєвої позиції тощо. Таким чином визначено, що соціально-комунікативні навички здійснюють значний вплив на результативність професійної діяльності, оскільки сприяють більш ефективній взаємодії в робочому колективі, обміну інформацією та підвищують рівень довіри та злагодженості роботи в команді. Тому розвиток soft skills у здобувачів вищої освіти є важливим фактором, який дозволить їм у майбутньому успішно здійснювати свою професійну діяльність, особливо з огляду на умови динамічних змін, що вимагають здатності швидко адаптуватися до них.

Для молодого фахівця галузі спеціальної освіти важливе значення в контексті соціалізації має рівень сформованості в нього комунікативних компетенцій, важливих як для успішної адаптації в професійній сфері,так і для активної роботи в громадському середовищі. Для професійного спілкування педагога, який працює з дітьми, що мають особливі освітні потреби, необхідне оволодіння науковою мовою з розділів педагогіки та медицини для спілкування з колегами, практика розмовно-побутового спілкування з пацієнтами та їх батьками, опікунами, ділова мова для ведення документації тощо. Окрема галузь мовлення – це спілкування та корекційна діяльність щодо дітей з особливими освітніми потребами, уміння використовувати як мовні, такі екстралінгвальні засоби комунікації. Ці завдання покликаний забезпечити курс «Ділова українська мова»,який викладається для здобувачів освітніх послуг галузі 016 «спеціальна освіта» обсягом 3 кредити ECTS (90 годин). Вмотивоване формування комунікативних компетентностей дозволяє досягти якісних результатів навчання, підвищує самостійність студентів, впливає на розвиток таких якостей особистості, як цілеспрямованість і відповідальність, прагнення до вдосконалення та професіоналізму. Для розвитку комунікативних компетентностей здобувачів освіти використовуються універсальні стратегії(активізація пізнавальної діяльності, стимулювання комунікацій, стратегії спілкування в науковій сфері, стратегії рефлексії), а також активні методи: метод групової дискусії, ігрові методи (навчальні, ділові та рольові ігри); проведення дискусій та дебатів для розвитку вміння аргументовано доводити власну точку зору, використання кейс-методу для аналізу комунікативних ситуацій; метод проектів, що дозволяє розвивати вміння працювати в команді, толерантно сприймати соціальні та культурні відмінності. Використовуються традиційні та інтерактивні методики, робота зі словниками, науковими текстами, складання ділової документації.

У статті розкрито завдання, зміст, особливості підготовки майбутніх учителів до реалізації компетентнісного підходу в початковій мовній освіті; подано рекомендації щодо забезпечення належного рівня практично-методичних умінь студентів, необхідних для організації успішної діяльності учнів, спрямованої на формування предметних і ключових компетентностей у процесі навчання української мови. Обґрунтовано можливості формування в здобувачів вищої освіти вмінь співвідносити теоретичні лінгводидактичні знання з практикою навчання української мови в початковій школі на засадах компетентнісного підходу. Представлено завдання, зорієнтовані на моделювання уроків, використання типології вправ на різних етапах навчання, організацію дослідницької діяльності молодших школярів, роботи в команді. Приділено увагу підготовці студентів до формування в учнів предметних (мовної і мовленнєвої) та ключових (навчання впродовж життя, громадянських і соціальних) компетентностей.Запропоновано вправи і завдання, метою яких є підготовка майбутніх учителів до застосування традиційних та інноваційних методів і прийомів навчання української мови, розвитку особистості дитини засобами різних видів мовленнєвої діяльності, формування в молодших школярів умінь послуговуватися українською мовою в навчальних і життєвих ситуаціях. Ключові слова: українська мова, початкова мовна освіта, методика української мови, лінгводидактична підготовка, практично-методичні вміння, майбутні вчителі, початкова школа, компетентнісний підхід, ключові компетентності, предметні компетентності, мовно-мовленнєві вправи і завдання.

У статті розглянуті теоретичні основи щодо відмінностей між культурами, які призводять до певних труднощів у спілкуванні. Ці труднощі можуть носити як суб'єктивний, так і об’єктивний характер, тобто вони не можуть бути пов'язані ні з особистістю комуніканта, ні з його психологічним станом. Вони також не мають нічого спільного з наявністю або відсутністю досвіду міжкультурної комунікації співрозмовника, але вони можуть бути викликані певними об'єктивними факторами.
 Відповідно до вимог сучасних освітніх стандартів, випускник вищої школи повинен знати іноземні мови як засоби міжособистісного та професійного спілкування та соціального та культурного розвитку особистості. Випускник вищої школи повинен добре усвідомлювати формування ціннісного розуміння за допомогою діалогів культур рідної та іноземної мов.Слід враховувати, що іноземна мова, як правило, відображає культурні та національні ментальні та розумові особливості носіїв мови (стереотипи, когнітивні схеми тощо), що сформувалися в культурі мови, яка опановується. Усі вищезазначені особливості безпосередньо впливають на способи мислення та способи передачі мови в процесі перекладу. Вони також впливають на тлумачення мовних знаків у категоріях культурного коду.Для здобуття культурної обізнаності з іноземною мовою студенти мають опанувати такі питання:1. Наукові ідеї предметів і засобів спілкування, типів комунікацій, а також комунікативних структур актів та інших концепцій загальної теорії спілкування;2. Ідеї основних аспектів взаємних умов та взаємного проникнення в культуру та спілкування та культуру та мову. Студенти повинні розвивати навички культурного аналізу матеріалу та вміння розрізняти схожість та відмінності у вітчизняній та зарубіжній культурах.3. Ідеї доступних словників та довідкових посібників, що містять мовну, культурну та країнознавчу інформацію.4. Компетентність у національних та культурних відмінностях рідної та іноземної мов.
 Проаналізувавши вищезгаданий матеріал, можна зробити висновок про існування певних особливостей, які створюють мовні бар’єри та перешкоджають процесу спілкування. Вивчені шляхи покращення комунікації. Проведено аналіз створення викладачем спеціальних умов, що мотивують навчання. Запропоновані практичні рекомендації щодо створення ефективної міжкультурної комунікації, формування умінь сприймати і розуміти партнера по іншомовному спілкуванні.