To see the other types of publications on this topic, follow the link: Міжнародний злочин.
Journal articles on the topic 'Міжнародний злочин'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Міжнародний злочин.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Мохончук, С. М. "МІСЦЕ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МИРУ ТА БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВАВ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (2020): 129–34. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).409.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття міжнародних пра-вопорушень, його еволюцію в науці, погляди вчених (українських і зарубіжних), і яке місце в цій системі правопорушень займають злочини проти миру та без-пеки людства. У статті досліджуються такі поняття, як «міжнародний злочин», «злочин міжнародного ха-рактеру», «злочин проти міжнародного права», «зло-чин згідно із міжнародним правом», «злочин за між-народним правом». Автор із посиланням на Резолюції Генеральної Асамблеї ООН стверджує, що основною проблемою щодо злочинів міжнародного характе-ру є відсутність єдиного критерію, який дозволив би виявити основні складові елементи визначення по-няття міжнародного злочину. За своєю юридичною природою більшість із досліджуваних злочинів автор відносить до загальнокримінальних злочинів, усклад-нених «іноземним елементом», оскільки такі діяння мають транснаціональний характер. У статті наголо-шується, що у постнюрнберзький період концепція міжнародного злочину була відображена і розвивала-ся у багатьох міжнародно-правових документах, та-ких як Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948) і Конвенція про припинен-ня злочину апартеїду і покарання за нього (1973). На підставі аналізу міжнародних актів, вітчизняної та за-рубіжної літератури до основних особливих ознак між-народних злочинів автор відносить об’єкт (особливий) кримінально-правової охорони, специфіку об’єктивної сторони, високу суспільну небезпеку, застосування міжнародного режиму відповідальності. Також автор робить такі висновки: внаслідок вчинення міжнарод-них злочинів особливі правовідносини виникають між правопорушником і спільнотою держав загалом; із міжнародними злочинами пов’язують принцип універ-сальної юрисдикції; міжнародні злочини та пов’язані з ними кримінально-правові наслідки не залежать від позиції з цього приводу національного законодавства; відповідальність за вчинення міжнародних злочинів не тільки покладається на фізичних осіб, але визнаєть-ся і міжнародно-правова відповідальність держав.
2
Смирнов, М. І. "СПЕЦІАЛЬНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ТРИБУНАЛ AD HOC ЩОДО ЗЛОЧИНУ АГРЕСІЇ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ ЯК МЕХАНІЗМ ДЛЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ПРИТЯГНЕННЯ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КРАЇНИ-АГРЕСОРА ЗА НАЙТЯЖЧИЙ МІЖНАРОДНИЙ ЗЛОЧИН МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ТА ЮРИСДИКЦІЙНІ АСПЕКТИ". Kyiv Law Journal, № 1 (21 квітня 2023): 403–10. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.1.62.
Full textAbstract:
У статті розглядаються наявні міжнародно-правові механізми притягнення до відповідальності та покарання країни-агресора за найтяжчі міжнародні злочини. Окрема увага приділена питанню створення та діяльності спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України, як реального механізму притягнення до відповідальності країни-агресора. Проаналізовано основні причини затримки у ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду та звертається увага на непослідовну та суперечливу позицію України, яка не використовує передбачені Римським статутом Міжнародного кримінального суду механізми притягнення до кримінальної відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Розглянуто основні аспекти діяльності та питання юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Звертається увага, що взаємовідносини України з Міжнародним кримінальним судом будуються на принципі комплементарності (доповнюваності) юрисдикцій. Досліджено сутність, значення та переваги співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом, а також можливості притягнення до відповідальності країни-агресора за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. За результатами такого дослідження зроблено висновок, що визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду (не лише спеціальної юрисдикції через п. 3 ст. 12 Римського статуту) для України є пріоритетною та неодмінною складовою її європейського шляху розвитку та реальною можливістю на міжнародному рівні притягнути до відповідальності топ посадовців країни-агресора за злочини, скоєні в Україні. Доводиться теза, що не слід розглядати Міжнародний кримінальний суд, як універсальний механізм вирішення проблеми притягнення до відповідальності країни-агресора. Україна має більш послідовно та наполегливо працювати над створенням спеціального механізму з притягнення до відповідальності країни-агресора за найтяжчий міжнародний злочин – злочин агресії. Такий шлях дозволить усунути прогалини у чинному міжнародному кримінальному законодавстві. Створення та діяльність спеціального міжнародного трибуналу має ґрунтуватися на засадах, стандартах та процедурах, передбачених Римським статутом для Міжнародного кримінального суду. Наголошується, що з метою притягнення до відповідальності та покарання вищого військового та політичного керівництва країни-агресора за найтяжчі міжнародні злочини скоєні в Україні необхідним є одночасна та паралельна реалізація двох механізмів: 1) механізм спеціального міжнародного трибуналу ad hoc для розслідування та притягнення до відповідальності за злочин агресії; 2) механізм Міжнародного кримінального суду для розслідування та притягнення до відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини.
3
Смирнов, Максим Іванович. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ПРИТЯГНЕННЯ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КРАЇНИ-АГРЕСОРА ЗА НАЙТЯЖЧІ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ". New Ukrainian Law, № 1 (28 березня 2023): 172–80. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2023.1.22.
Full textAbstract:
У статті розглядаються наявні міжнародно-правові механізми притягнення до відповідальності та покарання країни-агресора за найтяжчі міжнародні злочини. Окрема увага приділена питанню створення та діяльності спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України як реального механізму притягнення до відповідальності країни-агресора. Проаналізовано основні причини затримки у ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду та звертається увага на непослідовну та суперечливу позицію України, яка не використовує передбачені Римським статутом Міжнародного кримінального суду механізми притягнення до кримінальної відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Розглянуто основні аспекти діяльності та питання юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Звертається увага, що взаємовідносини України з Міжнародним кримінальним судом будуються на принципі комплементарності (доповнюваності) юрисдикцій. Досліджено сутність, значення та переваги співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом, а також можливості притягнення до відповідальності країни-агресора за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. За результатами такого дослідження зроблено висновок, що визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду (не лише спеціальної юрисдикції через п. 3 ст. 12 Римського статуту) для України є пріоритетною та неодмінною складовою її європейського шляху розвитку та реальною можливістю на міжнародному рівні притягнути до відповідальності топ посадовців країни-агресора за злочини, скоєні в Україні. Доводиться теза, що не слід розглядати Міжнародний кримінальний суд як універсальний механізм вирішення проблеми притягнення до відповідальності країни-агресора. Україна має більш послідовно та наполегливо працювати над створенням спеціального механізму з притягнення до відповідальності країни-агресора за найтяжчий міжнародний злочин – злочин агресії. Такий шлях дозволить усунути прогалини у чинному міжнародному кримінальному законодавстві. Створення та діяльність спеціального міжнародного трибуналу має ґрунтуватися на засадах, стандартах та процедурах, передбачених Римським статутом для Міжнародного кримінального суду. Наголошується, що з метою притягнення до відповідальності та покарання вищого військового та політичного керівництва країни-агресора за найтяжчі міжнародні злочини, скоєні в Україні, необхідним є одночасна та паралельна реалізація двох механізмів: 1) механізм спеціального міжнародного трибуналу ad hoc для розслідування та притягнення до відповідальності за злочин агресії; 2) механізм Міжнародного кримінального суду для розслідування та притягнення до відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини.
4
Саух, А. С. "ДІЇ, ПОВ’ЯЗАНІ З НАСИЛЬНИЦЬКОЮ ПЕРЕДАЧЕЮ ДІТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ МІЖНАРОДНИЙ ЗЛОЧИН ГЕНОЦИДУ". Kyiv Law Journal, № 3 (9 грудня 2024): 243–51. https://doi.org/10.32782/klj/2024.3.35.
Full textAbstract:
Анотація. Дана наукова стаття присвячена дослідженню дій, пов’язаних з насильницькою передачею дітей, які, як виявилося, можуть кваліфікуватися як міжнародний злочин-геноцид. В умовах збройних конфліктів і гуманітарних криз насильницька передача дітей стає одним із механізмів знищення або ослаблення етнічних, расових та релігійних груп, які ставлять під загрозу не лише права дітей. Міжнародний збройний конфлікт в Україні супроводжується скоєнням на території нашої держави численних, в тому числі, таких як незаконна депортація або насильницьке переміщення дітей, які, відповідно до Римського статуту класифікуються як геноцид та не мають строків давності. На сьогодні, існує проблема кваліфікації депортації дітей в її міжнародно-правовому вимірі з урахуванням приписів Римського статуту. У статті аналізуються міжнародно-правові норми, що регулюють захист прав дітей та питання геноциду, розглядаються соціальні, політичні та економічні фактори, що сприяють цим діям. Особлива увага приділяється впливу насильницької передачі дітей на міжнародні відносини, включаючи участь міжнародних організацій та правозахисних структур у вирішенні цієї проблеми. Завдяки комплексному підходу, стаття прагне підвищити усвідомленість про цю гостру проблему та сприяти розробці ефективних стратегій захисту дітей в умовах збройних конфліктів. З огляду на міжнародне право та ухвалені конвенції, такі як Конвенція ООН про права дитини та Конвенція про запобігання злочину геноциду, необхідно чітко розуміти коло дій, які сприяють виникненню цієї проблеми, а також провести правову оцінку таких актів. Важливо також підкреслити, що міжнародна спільнота зобов’язана реагувати на ці злочини, забезпечуючи відповідальність осіб, які їх здійснюють.
5
Пашковський, Микола. "Міжнародний центр з кримінального переслідування за злочин агресії проти України: створення та мандат". InterConf, № 46(205) (19 червня 2024): 191–98. http://dx.doi.org/10.51582/interconf.19-20.06.2024.021.
Full textAbstract:
Злочин агресії керівників російської федерації проти України розслідується як в Україні, так і в європейських державах паралельно з процесом створення спеціального міжнародного трибуналу, який буде уповноважений розслідувати та переслідувати ймовірні злочини агресії, скоєні проти України політичними лідерами та військовими командирами Росії та її союзників. Потреби в об’єднанні цих процесуальних зусиль, збиранні, обміні та аналізі доказів (що можуть стосуватися також й інших міжнародних злочинів, вчинених під час збройного конфлікту, спричиненого вказаною агресією), у формуванні та реалізації стратегії кримінального переслідування злочину агресії обумовили створення унікального інституту – Міжнародного центру з кримінального переслідування за злочин агресії проти України, основним етапам створення якого, а також його мандату присвячена ця публікація. Робиться висновок, що діяльність цього Центру спрямована не лише на уможливлення ефективного і невідкладного початку розслідувань у Спеціальному трибуналі після його створення, але й на підтримку відповідних національних розслідувань.
6
Заворотько, І. Г. "Сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане з конфліктом, як міжнародний злочин у Нюрнберзькому процесі". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (22 вересня 2020): 83–88. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2408.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу основних документів доведено аргумент про кваліфікацію сексуального і ґендерно зумовленого насильства (СГОН), пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину в Нюрнберзькому процесі.
 Авторкою схарактеризовано юрисдикційні межі Нюрнберзького трибуналу з позиції сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного із Другою світовою війною. У статті встановлено обмеженість юрисдикції, що полягає в тому, що переліки воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які є «злочинами проти особи», не включають «класичні» акти сексуального і ґендерно зумовленого насильства, як-от зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, примусова вагітність, примусова стерилізація, будь-які інші форми сексуального насильства відповідної тяжкості. Доведено, що такий стан справ спричинений загальними паттернами міжнародного права того періоду. Крім того, міжнародна спільнота передбачила можливість кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства в межах загальних актів воєнних злочинів і злочинів проти людяності.
 Автором доведено, концепція загальних актів була використана Нюрнберським трибуналом для кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як воєнного злочину та злочину проти людяності. Конкретні приклади такої кваліфікації проаналізовані в межах обвинувального висновку та рішення. Крім того, доведено, що такі діяння є актами сексуального і ґен-дерно зумовленого насильства.
 Отже, ураховуючи викладене вище, у статті доведено аргумент про те, що сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане із Другою світовою війною, було предметом розгляду Нюрнберзького трибуналу та кваліфіковане як міжнародні злочини: воєнний злочині злочин проти людяності. Навіть більше, проведений аналіз дозволив виділити особливості кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного із Другою світовою війною, як міжнародного злочину. У статті схарактеризовано три головні з них, а саме: переліки воєнних злочинів і злочинів проти людяності не включають «класичні» акти сексуального і ґендерно зумовленого насильства; Нюрнберзький трибунал не виділяв особливості розслідування та збирання доказів під час кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину; сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане із Другою світовою війною, учинене проти представників єврейської національності з метою знищити їх національну групу, розглядається авторкою як ранні приклади сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як злочину геноциду.
7
Коруц, У. З. "МІЖНАРОДНІ МЕХАНІЗМИ ПРОТИДІЇ ПРОПАГАНДІ ВІЙНИ". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 103–7. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.83.
Full textAbstract:
У науковій статті обґрунтовано значення міжнародних механізмів протидії пропаганді війни. Визначено правові механізми, які втілюються в нормах міжнародно-правових актів та мають загальнообов'язкове значення для міжнародної спільноти, яка приймає та ратифікує такі акти в національних законодавствах; організаційні механізми формуються у вигляді різних форм взаємодії суб'єктів міжнародного права у сфері протидії пропаганди війни, зокрема у вигляді різноманітних стратегічних програм ООН, конференцій та інших моделей відносин суб'єктів міжнародного права; інституційні механізми, які реалізуються в конкретній діяльності окремих структурних підрозділів ООН, регіоналах та інших організаціях, метою яких є протистояння пропаганді війни, або які наголошують на тому, що це є одним із напрямів їх діяльності, зокрема Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд тощо.
 Автор зазначає, що правове закріплення будь-яких механізмів, заходів, засобів міжнародно-правової відповідальності чи заходів протидії пропаганді війни обов'язково повинно мати відповідний супровід на рівні національного законодавства. Ефективність лише міжнародно-правового переслідування буде недостатньою без наявності легальних підстав застосування до особи, яка скоїла злочин у вигляді пропаганди війни, заходів державного примусу в межах кримінального переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності. Лише це характеризуватиме ефективність системи протидії таким злочинам.
 Автор констатує той факт, що пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення інформаційної та гібридної війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за вказаний вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації та виокремлення нових складів злочину, наприклад, «інформаційний тероризм»; «кібертеро-ризм»» «інформаційна війна».
 У статті проаналізовано, що запровадження стандарту ISO/IEC 27032 суттєво підвищить моніторингові, аналітичні та наглядові можливості вітчизняних правоохоронних органів у сфері протидії та кримінального переслідування за скоєння злочинів із пропаганди війни. Визначено, що основна цінність Резолюції Парламенту ЄС від 23.11.2016 року в тому, що вона закріплює на загальноєвропейському рівні наступні важливі аспекти реалізації політики із протидії пропаганди війни, які повинні застосовуватись в Україні.
 Обґрунтовано необхідність підвищення інтенсивності міжвідомчої співпраці та її закріплення на рівні Стратегії взаємодії України та ЄС у сфері протидії пропаганди війни. Зокрема доцільно розширити співпрацю з такими інституціями: East Strat Com Task Force, The European Centre of Excellence for Countering Hybrid Threats; The NATO Strategic Communications Centre of Excellence
8
САЯПІН, СЕРГІЙ. "Агресія, міжнародне право та міжнародні інституції: уроки для України". Право України, № 2020/12 (2020): 86. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-086.
Full textAbstract:
Сучасне міжнародне право містить адекватні матеріально-правові норми, спрямовані на запобігання і припинення актів агресії з боку держав, проте ефективність цих положень послаблюється процесуальними недоліками, властивими, зокрема, діяльності Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН). Доти, доки всеосяжна реформа ООН не усуне ці процедурні недоліки, Генеральна Асамблея і Міжнародний суд ООН повинні більш активно брати участь у реагуванні на загрози миру, порушення миру та акти агресії. Важливу роль у підтриманні міжнародного миру і безпеки також відіграють регіональні організації безпеки, а також міжнародні органи й установи, що здійснюють контроль за дотриманням, зокрема, міжнародних норм у сфері прав людини, міжнародного гуманітарного права, морського права й екологічного права. Навпаки, незважаючи на активацію юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії 17 липня 2018 р., Міжнародний суд ООН навряд чи буде переслідувати фізичних осіб за злочин агресії, а національні судові переслідування або відповідні процеси в Африканському суді з прав людини і народів є більш імовірними. Автор доходить висновку, що міжнародне право щодо застосування сили вимагає посилення. Ефективність системи колективної безпеки ООН, заснованої на провідній ролі Ради Безпеки, є обмеженою, хоча Раді слід віддати належне за запобігання третій світовій війні. Після етапу відносно плідної співпраці між членами Ради Безпеки (1990–2003 рр.) у ній знову виникли розбіжності, особливо щодо Сирії та України. Тому роль інших головних органів ООН – зокрема Генеральної Асамблеї та Міжнародного суду – у реагуванні на незаконне міжнародне застосування сили повинна зростати. Хочеться сподіватися, що перспективна реформа ООН створить більш функціональну систему глобальної колективної безпеки.
9
Іваночко, Олександр Олександрович. "ПОНЯТТЯ ВОЄННОГО ЗЛОЧИНУ В МІЖНАРОДНОМУ ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ ПРАВІ". Центральноукраїнський вісник права та публічного управління, № 3 (11 грудня 2023): 28–37. http://dx.doi.org/10.32782/cuj-2023-3-4.
Full textAbstract:
В статті досліджуються міжнародно-правовий та національний підходи до розуміння поняття воєнних злочинів. Встановлено, що в джерелах міжнародного права визначення воєнних злочинів відсутнє, а містяться лише переліки конкретних діянь, які складають воєнний злочин. Воєнним злочином за нормами міжнародного права виступають дії, які являють собою свідоме порушення загальноприйнятих звичаїв та правил війни. Проте в доктрині міжнародного кримінального права загальне визначення поняття воєнних злочинів та їх спеціальні ознаки також остаточно не сформульовані. Порівнюються наукові підходи різних вчених щодо дефініції воєнних злочинів. Практично кожен дослідник воєнних злочинів намагається сформулювати своє визначення цього поняття, вкласти в нього свій зміст. Узагальнюючи їх дефініції, пропонується під воєнними злочинами розуміти злочинні діяння, вчинені під час та у зв’язку зі збройним конфліктом міжнародного та неміжнародного характеру, що порушують норми щодо заборони або обмеження застосування методів і засобів ведення воєнних дій, а також норми, спрямовані на захист особи під час збройного конфлікту. В якості спеціальних ознак воєнних злочинів становлено, що воєнні злочини вчиняються під час збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру; посягають на встановлений основними принципами міжнародного права та міжнародним гуманітарним правом порядок ведення збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного (внутрішнього) характеру; перелік воєнних злочинів міститься в міжнародних документах. КК України не дає визначення поняття «воєнний злочин» та не використовує цей термін. Пропонується закріпити поняття воєнного злочину в КК України та визначити відповідальність за його вчинення в статтях, що були б розміщені у одному розділі Особливої частини КК України, який можна було б назвати «Злочини, що порушують заборони або обмеження застосування методів і засобів ведення воєнних дій», а також розмістити цей розділ після розділу ХХ Особливої частини КК України.
10
Важна, Катерина Анатоліївна. "ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ Й СУТНОСТІ ТЕРОРИЗМУ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 137–51. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249036.
Full textAbstract:
Однією з найважливіших (і першочергових до вирішення) причин недостатньої ефективності міжнародного права у боротьбі з тероризмом є відсутність універсального міжнародно-правового визначення поняття тероризму (далі – визначення тероризму). У статті окреслено проблеми прийняття визначення тероризму; розкрито деякі негативні наслідки відсутності у міжнародному праві визначення тероризму.
 Вказується, що для прийняття визначення тероризму необхідно визначити характерні риси і специфічні ознаки тероризму, які відрізняють його від інших видів правопорушень та які (риси і ознаки) могли б бути покладені в основу визначення елементів складу злочину тероризму, а також в основу визначення тероризму. Погоджуємося з тим, що у вказаному контексті слід орієнтуватися на такі визнані в доктрині сутнісні характеристики терористичних методів дій: насильницька основа дій; політична мотивація і цілевизначення; використання залякування як інструменту досягнення цілі; умисел на спричинення невинних жертв і адекватних руйнувань.
 Зроблено висновки, що тероризм за своєю сутністю є міжнародним злочином. Погоджуємося з позиціями фахівців відповідно до яких заборона тероризму є нормою загального міжнародного права у формі міжнародного звичаєвого права. Вказується на необхідність прийняття у позитивному міжнародному праві норми, яка б чітко встановлювала, що порушення заборони тероризму становить міжнародний злочин.
 Вважаємо вартою уваги позицію фахівців, відповідно до якої заборона тероризму є нормою jus cogens. Норми jus cogens спрямовані на захист фундаментальних, основних або вищих інтересів або фундаментальних гуманітарних цінностей. Ці фундаментальні цінності включають права людини та право на людську гідність, які є основними і належать усім людям. Видається очевидним, що заборона тероризму захищає фундаментальні цінності людства та людську гідність. Тероризм становить загрозу основам людської гідності, а його заборона відображає загальну волю міжнародного співтовариства.
 Вказується, що тероризм у багатьох випадках виступає явним і грубим порушенням Статуту ООН. Вважаємо доцільним для оцінки терористичних злочинів застосовувати критерії характеру, тяжкості і масштабу аналогічно до того, як ці критерії були використані для кваліфікації акту агресії Конференцією з огляду у Додатку ІІІ до Резолюції RC/Res.6 при прийнятті поправок до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
 Вказується, що внаслідок відсутності визначення тероризму у позитивному міжнародному праві та внаслідок відсутності міжнародно-правової норми, яка б кваліфікувала тероризм як міжнародний злочин, тероризм прямо не віднесено до юрисдикції жодного міжнародного суду чи трибуналу.
11
ЮРТАЄВА, К. В. "МІЖНАРОДНИЙ ВИМІР ПРАВОВОЇ ОЦІНКИ ЗЛОЧИНУ ГЕНОЦИДУ В КОНТЕКСТІ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ". Вісник Кримінологічної асоціації України 32, № 2 (2024): 5–19. http://dx.doi.org/10.32631/vca.2024.2.01.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості правової оцінки злочину геноциду на національному та міжнародному рівнях в контексті агресії Російської Федерації проти України. На основі аналізу наукових позицій та міжнародної судової практики аргументовано позицію щодо більшої тяжкості злочину геноциду в порівнянні з іншими міжнародним злочинами. У контексті висунення обвинувачення високопосадовцям Російської Федерації за злочини, вчинені в Україні, визначено небезпеку підміни обвинувачення в геноциді та збройній агресії обвинуваченням у воєнних злочинах. Доведена необхідність забезпечення повноти, правильності та узгодженості перекладів міжнародних угод, пов’язаних з криміналізацією міжнародних злочинів, зокрема й злочину геноциду. Визначена необхідність розробки узгодженої та ефективної стратегії доведення злочину геноциду в контексті агресії Російської Федерації проти України.
12
Лаврьонов, Р. П. "СУЧАСНА ПРОБЛЕМАТИКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА КЛЮЧОВІ ОЗНАКИ ВІЙСЬКОВОГО ЗЛОЧИНУ". Kyiv Law Journal, № 1 (21 квітня 2023): 294–302. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.1.45.
Full textAbstract:
Ця наукова стаття розглядає сучасну проблематику кримінального права та військових злочинів, зокрема визначення військового злочину та відповідальності за його вчинення, проблеми захисту прав жертв військових злочинів та розвитку міжнародного права у цій сфері. Поняття «воєнний злочин» має дуалістичну природу. У першу чергу, воєнний злочин є одним із видів міжнародного злочину, відповідальність за який встановлена рядом міжнародних договорів. У той же час більшість національних кримінальних законів встановлюють кримінальну відповідальність за воєнні злочини. Це є наслідком імплементації норм міжнародного кримінального права в національне. Воєнні злочини передбачені також і КК України. Видається, що це викликано, принаймні, трьома причинами: по-перше, КК України не використовує поняття «воєнний злочин» та, незважаючи на спільний родовий об’єкт цих діянь, передбачає відповідальність за їх вчинення у двох різних розділах: в Розділі ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» та в Розділі ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» Особливої частини КК України. По-друге, протягом 23 років незалежності України нам вдавалось уникати військових конфліктів. Та, нарешті, по-третє, КК України 1960 року не виділяв міжнародні злочини в окрему Главу Особливої частини. Замість того міжнародні злочини, в тому числі й воєнні, були передбачені в Главі І «Злочини проти держави» та Главі ХІ «Військові злочини» Особливої частини КК України 1960 року. Стаття звертає увагу на необхідність розуміння коренів військових конфліктів та військових злочинів, а також на роль національних та міжнародних правозахисних організацій у попередженні та виявленні військових злочинів. У статті також згадується про можливість використання новітніх технологій для захисту прав людини в зоні конфлікту та виявлення та розслідування військових злочинів. Стаття містить важливі рекомендації та пропозиції для попередження військових злочинів та забезпечення відповідальності за їх вчинення, а також для захисту прав жертв військових злочинів.
13
Рубаненко, Н.Ю. "Поняття, типологія та характеристика міжнародних злочинів: системний аналіз". Форум Права 79, № 2 (2024): 84–95. https://doi.org/10.5281/zenodo.10933562.
Full textAbstract:
<strong>Постановка проблеми.</strong> У контексті сучасної військово-політичної обстановки, тривалих процесів реформування кримінальної юстиції та модернізації карного законодавства виникає необхідність проведення системного аналізу проблем, пов’язаних з поняттям, типологією та характеристикою серйозних порушень міжнародного права, у глобальному контексті відомих як міжнародні злочини. <strong>Мета</strong> статті полягає в розробці нових підходів до тлумачення та правового аналізу поняття міжнародного злочину, його класифікації та типології у національному законодавстві, що сприятиме подальшому розвитку криміналістичних методик розслідування цих видів кримінальних правопорушень. <strong>Методологія </strong>базується на документальному та контент-аналізі вивчення міжнародних договорів, конвенцій, статутів міжнародних трибуналів та інших правових документів; також використані порівняння різних типологій<strong> </strong>міжнародних злочинів; типологічний аналіз –<strong> </strong>для виокремлення типів міжнародних злочинів та їх характеристик; телеологічний метод –<strong> </strong>для визначення цілей та призначення правових норм, що регулюють міжнародні злочини. <strong>результати. </strong>Дефініція поняття "міжнародний злочин" визначена як серйозне порушення міжнародного права, яке деструктивно впливає на міжнародні відносини та світовий правопорядок, посягаючи на глобальні цінності, що створює загрозу для міжнародного мири і безпеці. Встановлена можливість розділення цих злочинів на дві групи, до першої з яких віднесено кримінальні правопорушення, що вчиняються як у мирний період, так і під час воєнних конфліктів, до другої групи – серйозні порушення міжнародного права, вчинення яким можливе лише в межах військової конфронтації. У відмінностях між геноцидом та злочинами проти людяності запропоновано останні розділити на дві підгрупи. До першої включено насильницькі дії фізичного характеру. Другу групу правопорушень класифіковано на основі насильницьких дій психологічного чи дискримінаційного характеру. Встановлено відмінності між злочином агресії, військовими кримінальними правопорушеннями та воєнними злочинами. Концептуальними засадами міжнародного гуманітарного права визначені ті, що знаходяться під захистом міжнародного кримінального права. Розкриті особливості визначення воєнних злочинів на національному рівні, у контексті порушення законів та звичаїв війни. <strong>Висновки.</strong> Міжнародний злочин є поняттям, що тлумачиться в різних контекстах в рамках міжнародного права. Злочини проти людяності – це широкомасштабні або систематичні напади на цивільне населення, що поділяються на насильницькі акти фізичного впливу та заходи психологічного або дискримінаційного характеру. Воєнні злочини базуються на принципах міжнародного гуманітарного права, які захищають осіб, що не беруть участі у конфлікті, та регулюють методи ведення війни. <strong>Problem statement.</strong> In the context of the modern military and political situation, the long processes of reforming criminal justice and modernization of criminal legislation, there is a need to conduct a systematic analysis of problems related to the concept, typology and characteristics of serious violations of international law in the global context known as international crimes. The<strong> purpose</strong> of the article is to develop new approaches to the interpretation and legal analysis of the concept of international crime, its classification and typology in national legislation, which will contribute to the further development of forensic methods of investigation of these types of criminal offenses. The<strong> methodology</strong> is based on documentary and content analysis of the study of international treaties, conventions, statutes of international tribunals and other legal documents; comparisons of different typologies of international crimes were also used; typological analysis - to identify types of international crimes and their characteristics; teleological method - for determining the goals and assigning legal norms regulating international crimes. <strong>Results.</strong> The definition of the term "international crime" is defined as a serious violation of international law, which has a destructive effect on international relations and the world legal order, encroaching on global values, which poses a threat to international peace and security. These crimes can be divided into two groups, the first of which includes criminal offenses committed both in peacetime and during war, and the second group - serious violations of international law, the commission of which is possible only within the limits of war. Crimes against humanity are proposed to be divided into two subgroups. The first includes violent acts of a physical nature. The second group of offenses is classified based on psychological or discriminatory violence. Differences between the crime of aggression, war crimes and war crimes are established. Conceptual principles of international humanitarian law define those that are under the protection of international criminal law. The peculiarities of the definition of war crimes at the national level, in the context of violation of the laws and customs of war, are revealed. <strong>Conclusions. </strong>International crime is a concept that is interpreted in different contexts within the framework of international law. Crimes against humanity are large-scale or systematic attacks on the civilian population, divided into violent acts of physical influence and measures of a psychological or discriminatory nature. War crimes are based on principles of international humanitarian law that protect non-combatants and regulate the methods of warfare.
14
Зеленчук, Зеленчук. "Criminal liability for forced displacement of Ukrainian children in temporarily occupied territories of Ukraine: genocidal aspect." Migration & Law 4, no. 3 (2024): 61–73. http://dx.doi.org/10.32752/2786-5185-2024-4-3-61-73.
Full textAbstract:
Значну частку потерпілих у скоєних росіянами злочинах становлять діти. Уповноважений Верховної Ради з прав людини заявив про 3800 (дані на момент проведення дослідження) кримінальних проваджень за фактом вчинення подібних злочинів. Однак саме злочин насильницького переміщення українських дітей став підставою для видачі Міжнародним кримінальним судом ордеру на арешт російського президента та вагомою причиною для початку розслідування ймовірного факту вчинення росіянами злочину геноциду, шляхом передачі дітей з однієї групи в іншу. Стаття присвячена складу злочину геноциду, вчиненому шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу. Окрему увагу привернуто до питання взаємозалежності понять насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, як злочину геноциду, та насильницького переміщення дітей, як воєнного злочину або злочину проти людяності. Розглянуто ключові елементи злочину відповідно до структури, запропонованої Міжнародним кримінальним судом та з урахуванням прецедентної практики у сфері міжнародної кримінальної відповідальності за злочин геноциду, крім того потребують перегляду з огляду на характерні особливості злочинів російських окупаційних сил на території України. Ключові слова: кримінальна відповідальність; кримінальне правопорушення; злочин; насильницьке переміщення; діти; геноцид; тимчасово окупована територія.
15
Яворська, Вікторія. "ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНУ ГЕНОЦИДУ". Expert Paradigm of Law and Public Administration, № 3(31) (20 грудня 2024): 50–56. https://doi.org/10.32689/2617-9660-2024-3(31)-50-56.
Full textAbstract:
Анотація. Значення запобігання злочину геноциду передбачене у Конвенції «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», в якій визначений обов’язок договірних сторін запобігати і карати у випадку вчинення геноциду. Потрібно проаналізувати поняття запобігання геноциду та заходи, які використовуються для покарання за вчинений злочин геноциду. Мета статті – проведення аналізу поняття та значення запобігання геноциду державою. З моменту прийняття Конвенція визнана прогресом для міжнародного кримінального права, але пізніше виникають питання з приводу запобігання злочину геноциду. З норм Конвенції можна зробити висновок, що держава наділена правом звернутися за допомогою у випадку вчинення геноциду. Міжнародний суд справедливості пояснив поняття обов’язку держави запобігати вчиненню злочину геноциду з позиції застосування всіх доступних засобів запобігання вчиненню геноциду. Відповідальність наступає у випадку неможливості запобігти вчиненню геноциду. В науці відомі різні поняття, що передбачають недопущення вчинення злочину, проте, найбільш правильно використовувати поняття «запобігання», що використовується відповідно до міжнародних документів. Запобігання геноциду – це сукупність заходів в державі з використанням передбачених можливостей міжнародної співпраці, які направлені на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ і процесів, які породжують або сприяють вчиненню злочину геноциду, недопущення злочину геноциду за допомогою запобігання збройного конфлікту та вдосконалення кримінального і кримінального процесуального законодавства, що передбачає правильну кваліфікацію вчиненого злочину і притягнення винних до кримінальної відповідальності. Запобігання геноциду передбачає вдосконалення норм кримінального та кримінального процесуального права, приведення вказаних норм права у відповідність до норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
16
Вітюк, Д. Л. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАПОБІГАННЯ ПОЛІТИЧНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ". Juridical science, № 9 (111) (11 березня 2020): 20–26. http://dx.doi.org/10.32844/10.32844/2222-5374-2020-111-9.03.
Full textAbstract:
У статті досліджено міжнародно-правові механізми запобігання політичній злочинності у різні історичні періоди. Зазначено, що В епоху глобалізації політична злочинність перетворилася на серйозну та постійно діючу загрозу міжнародній та національній безпеці та стабільності. Створення ефективного міжнародно-правового механізму запобігання політичній злочинності є одним із найбільш актуальних та складних завдань, які стоять перед сучасним міжнародним правом. Незважаючи на очевидну небезпеку політичної злочинності, питання про міжнародне співробітництво у її стримуванні, асоціюючись з політичними переслідуваннями, набуває двозначної інтерпретації. Необхідність солідарного кримінального переслідування політичних злочинців сьогодні є досить очевидною. Однак які межі цієї солідарності, які забезпечують те, що держави не стануть посібниками політичних репресій? Політичні злочини та політичні репресії займають важливе місце в історії людства, наповненої безліччю сумних прикладів індивідуального та масового знищення політичних супротивників. Автор відмічає, що З давніх часів існували два види «політичних» злочинів: злочини проти Бога і злочини проти держави. Релігійні злочини – найдавніші ідеологічні правопорушення. Застосування термінів «політичні» та «загальнокримінальні» в їх сучасному трактуванні щодо цих злочинів має досить умовний характер. Необхідно враховувати, що у релігійних правових системах злочин та гріх є тотожними поняттями. Заповіді «не вбивай», «не вкради» можна розглядати як релігійні та правові заборони одночасно. Відповідно до теорії мусульманського права держава від імені правителя-монарха чи парламенту неспроможна творити право, бути законодавцем. Теоретично лише Бог має законодавчу владу. Порушення закону, таким чином, є злочином проти Бога, через що має ідеологічний підтекст. У середньовічній Європі репресивне право формувала не тільки як державна, а й церковна влада, унаслідок чого склалося розподіл права на цивільне (сімейне) та церковне (канонічне).
17
Гороховська, О. В. "Агресія як міжнародний злочин: генеза поняття". Держава та регіони. Право, № 1(35) (2012): 228–32.
Find full text
18
Bazov, O. V. "Правові та інституційні засади Спеціального суду по Сьєрра-Леоне". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (2 серпня 2020): 6–19. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.01.
Full textAbstract:
В умовах глобалізації та інтеграції важливе значення у сфері протидії міжнародним злочинам, що викликають стурбованість усієї міжнародної спільноти, відіграють відповідні міжнародні судові органи, які діють, як правило, у тому випадку, якщо внутрішньодержавні органи кримінального правосуддя не бажають чи не в змозі вирішити питання щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Це може відбуватися особливо в умовах збройних конфліктів, під час яких можуть вчинятися такі міжнародні злочини, як геноцид, злочини проти людяності, серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та інші воєнні злочини. У зв’язку з цим дослідження правових та інституційних основ утворення та діяльності міжнародних кримінальних судів, зокрема Специального суду по Сьерра-Леоне, має великий науковий та практичний інтерес.
 Метою статті є визначення правових та інституційних засад утворення та діяльності Специального суду по Сьерра-Леоне, його правового статусу та юрисдикції. Здійснення аналізу судової практики цього Суду та її впливу на подальший розвиток міжнародного кримінального права та нанальних правових систем.
 Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній літературі обґрунтовано наукові погляди щодо необхідності комплексного дослідження правових та інституційних засад діяльності Специального суду по Сьєрра-Леоне. Доведено, що особливості міжнародно-правового статусу та юрисдикції цього Суду були обумовлені необхідністю боротьби із міжнародною злочинністю в умовах існування збройного конфлікту та проведення міжнародної миротворчої операції на території Республіки Сьєрра-Леоне, участь в якій брала і Україна. Вперше досліджено, що незважаючи на наявність в структурі цього Суду національного компоненту, Суд є міжнародним судом. Визначено вирішальну роль Організації Об’єднаних Націй у припиненні збройного конфлікту на території Сьєрра-Леоне, утворенні разом із Республікою Сьєрра-Леоне та іншими державами правових та інституційних засад діяльності Специального суду по Сьєрра-Леоне. Визначено інституційні засади діяльності цього Суду та проаналізовано діяльність таких його органів, як: а) камери (Судові камери та Апеляційна камера); б) Обвинувач; та с) Секретаріат. Досліджено юрисдикцію та судову практику Спеціального суду по Сьєрра-Леоне, зокрема щодо притягнення до відповідальності за вчинення таких злочинів проти людяності, як: викрадення та використання дітей в активних воєнних діях; викрадення жінок та примус їх до шлюбу, поневолення жінок у сексуальне рабство тощо. Досліджено особливості судового процесу Суду, правило non bis in idem щодо повторного притягнення осіб до кримінальної відповідальності, а також питання амністії.
 У висновку зазначається, що у процесі розвитку правових та інституційних засад діяльності міжнародних кримінальних судів у сфері боротьби із найсерйознішими злочинами, що викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства, вкрай важливим є ефективне використання як міжнародного, так і національного компонентів системи міжнародного кримінального правосуддя, що простежується у діяльності Спеціального суду по Сьєрра-Леоне. Практика діяльності Спеціального суду по Сьєрра-Леоне засвідчує високу ефективність діяльності міжнародних кримінальних судових органів та сприяє подальшому розвитку міжнародного кримінального права. Концентрація зусиль науковців на дослідженні правових та інституційних засад діяльності міжнародних кримінальних судів, зокрема Спеціального суду по Сьєрра-Леоне, сприятиме підвищенню ефективності боротьби із міжнародними злочинами.
19
Хашімова, Л. Ф. "БОРОТЬБА З ВОЄННИМИ ЗЛОЧИНАМИ ТА ПРОБЛЕМА ЗАХИСТУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ І ПРАВ ЛЮДИНИ". Ірпінський юридичний часопис, № 1(14) (8 квітня 2024): 30–41. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-1(14)-2024-30-41.
Full textAbstract:
У статті широко аналізується проблема протидії воєнним злочинам і захисту культурної спадщини та прав людини з урахуванням існуючого розмаїття думок у юридичній літературі та важливих міжнародних документах. Зазначається, що поряд із знищенням культурної спадщини, яке є різновидом воєнних злочинів, на це в певній формі спрямовані й інші злочини (зґвалтування, геноцид, злочини проти людства). У статті аналізуються деякі важливі міжнародні угоди ЮНЕСКО, важливої міжнародної організації у сфері охорони культурної спадщини, у тісній взаємодії з міжнародними угодами, прийнятими у сфері міжнародного гуманітарного права. Зазначене здійснюється одночасно із взаємним переглядом національного законодавства Азербайджанської Республіки.
 У статті стверджується, що боротьба з воєнними злочинами та захист культурної спадщини тісно пов’язані з правами людини, які мають бути пов’язані із захистом культурних прав загалом. Тому проблеми охорони культурної спадщини варто аналізувати у тісній взаємодії з правами людини. У статті також зроблено пропозицію в напрямі створення міжнародного права. Отже, обґрунтовано необхідність ухвалення Додаткового протоколу до Конвенції 1948 р. про попередження злочину геноциду та покарання за нього, який містить елементи «культурного геноциду».
 На завершення висувається ряд теоретичних і практичних пропозицій щодо проблеми протидії воєнним злочинам і захисту культурної спадщини та прав людини. Зазначається, що для підвищення відповідальності держав у цій сфері необхідно чітко сформувати механізми імплементації норм прийнятих міжнародних документів, вжити відповідних заходів для їх ефективної національно-правової реалізації, нарешті, заходи відповідальності мають бути посилені в рамках національного законодавства.
20
Кузьмічова-Кисленко, Єлизавета Володимирівна, Олександр Котляренко та Дмитро Кисленко. "КЛАСИФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ У ПРАКТИЦІ МІЖНАРОДНИХ СУДОВИХ УСТАНОВ". Expert Paradigm of Law and Public Administration, № 2(30) (1 листопада 2024): 29–38. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2024-2(30)-29-38.
Full textAbstract:
Анотація. У статті розкрито проблемні питання класифікації міжнародних збройних конфліктів у практиці міжнародних судових установ. Окрема увага приділяється нормативним засадам класифікації збройних конфліктів, що встановлені міжнародним правом. Висвітлено основні юридичні критерії для визначення наявності міжнародного збройного конфлікту та його відмінності від інших конфліктів. Дослідження також включає огляд міжнародних судових установ, таких як Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд ООН та інші трибунали, юрисдикція яких поширюється на розгляд справ про міжнародні злочини, зокрема воєнні злочини та злочини проти людяності. Встановлено, що кожна з цих установ має свої особливості та підходи до класифікації збройних конфліктів, що може впливати на їхню правозастосовну практику. З’ясовує відмінності у підходах трибуналів та міжнародних судів до класифікації збройних конфліктів, аналізуючи конкретні випадки та прецеденти. Виявлено, що такі відмінності можуть призводити до різних юридичних наслідків, впливаючи на ефективність міжнародного правосуддя та забезпечення справедливості для постраждалих сторін. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що класифікація збройних конфліктів залишається складним та багатоаспектним питанням, яке потребує подальших досліджень для вдосконалення міжнародної правової системи.
21
Сікан, О. "Перелюб (адюльтер) як злочин проти сім’ї". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 172–79. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1986.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання кримінальної відповідальності за перелюб (адюльтер). Приділено увагу історичним аспектам і вивчено наявний міжнародний досвід правового регулювання та охорони відповідних суспільних відносин. Для виявлення історичних закономірностей криміналізації та декриміналізації такого діяння, як перелюб, в кримінальному праві України були визначені такі завдання: встановити, коли вперше у вітчизняному кримінальному праві були передбачені правові санкції за перелюб; виявити хронологічну послідовність динаміки санкцій за зазначений злочин; встановити кореляції виявленого із сучасністю, обґрунтувати вплив подружньої зради на сімейні відносини й запропонувати відповідний механізм їхньої охорони від зазначеного суспільно-небезпечного діяння. Встановлено, що покарання за перелюб уже зустрічається в Старому Заповіті, який відносять до першоджерел найдавніших пам'яток права. Зазначено, що перелюб, як правило, лежить в основі багатьох злочинів, зокрема подружніх вбивств і вбивств, мотивом до яких є ревнощі. Обґрунтовано, що подружня зрада спричиняє руйнівну шкоду сімейним відносинам, які є надважливими для сталого розвитку суспільства й мають належним чином охоронятися з боку держави, а тому відповідні суспільно-небезпечні посягання потребують криміналізації. Наголошено, що кримінально караним перелюб має бути в разі настання суспільно-небезпечних наслідків, таких, як, наприклад, самогубство члена сім'ї (дружини, чоловіка, сина, доньки тощо) або ж у разі втрати вагітності тощо. За ознаками родового об'єкта, що лежить в основі охо-ронюваних суспільних відносин, вбачається, що зазначений злочин слід розмістити в окремому розділі Кримінального кодексу України «Злочини проти сім'ї». Видовим об'єктом подружньої зради виступають нематеріальні сімейні відносини. Суб'єктом перелюбу може бути як загальний, так і спеціальний суб'єкт.
22
ГРИГОР’ЄВ, Дмитро. "ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ У ПИТАННЯХ МІЖНАРОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВЧИНЕННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 3(75) (10 грудня 2024): 17–22. https://doi.org/10.32689/2523-4625-2024-3(75)-2.
Full textAbstract:
Відповідальність за вчинення міжнародних воєнних злочинів регулюється міжнародним гуманітарним правом та міжнародним кримінальним правом. Основна проблематика їх дієвості на даний час полягає у невідповідності чинних норм національного та міжнародного законодавства сучасним реаліям ведення бойових дій, оскільки новітні злочини, що вчиняє агресор просто не передбачені у законодавстві як воєнні злочини, або як злочини в цілому, оскільки видозмінювались протягом багатьох десятиліть ведення війн. У ході роботи проаналізовано сучасні думки науковців щодо поняття політичної волі, теоретико-правових основ застосування політичної відповідальності міжнародними організаціями; поняття міжнародно-правової відповідальності; методологічних засад компенсації матеріальної та моральної шкоди спричиненої у результаті військових дій; зарубіжного досвіду конфіскації об’єктів права власності держави-агресора та пов’язаних з нею осіб для відшкодування шкоди, що заподіяна внаслідок бойових дій; проблематики застосування норм міжнародного права під час конфіскації активів щодо відшкодування завданих війною збитків; застосування репарації як інструменту притягнення до відповідальності за скоєні воєнні злочини тощо. Основним завданням даної статті є дослідження поняття політичної волі, визначення її впливу на процес формування актуальних процедур та механізмів притягнення до відповідальності за вчинення воєнних злочинів, що визначені міжнародним законодавством про закони та звичаї війни, а також оцінка особливостей чинних міжнародних та національних політико-правових механізмів притягнення до відповідальності винних у вчиненні новітніх суспільно-небезпечних діянь, що не врегульовані нормами чинного законодавства.
23
Чвалюк, Андрій Миколайович. "Проблеми міжнародно-правової відповідальності у випадку припинення існування держави-правопорушниці". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 12 (6 грудня 2023): 95–107. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.12.2023.292404.
Full textAbstract:
У доктрині міжнародного права дещо суперечливими є підходи до вирішення проблем правонаступництва держав у сфері правовідносин із відповідальності, які (правовідносини) виникають внаслідок міжнародного правопорушення держави-попередниці. Попри достатню кількість досліджень у зазначеній сфері, єдиного визнаного загального доктринального підходу до регулювання окресленого питання вітчизняними вченими не вироблено. Автор статті наводить аргументи про те, що сучасне міжнародне право містить достатньо правових механізмів для того, щоб реалізувати міжнародно-правову відповідальність держави на випадок припинення існування держави- правопорушниці і ситуації правонаступництва.
 Метою статті є розгляд механізмів застосування міжнародної відповідальності до держави-правонаступниці за міжнародні злочини, вчинені державою-попередницею. Методологічну основу дослідження становлять метод контекстуального аналізу, за допомогою якого було окреслено ознаки суб’єкта міжнародного права, та метод прогнозування, що дозволив розглянути факт припинення існування держави як спланований і керований процес, спрямований на уникнення відповідальності.
 Опрацювання джерел міжнародного права дозволило авторові встановити, що застосування заходів відповідальності за міжнародні злочини до держав-правонаступниць за дії, вчинені державою- попередницею, є цілком дійовим способом реалізації міжнародно- правової відповідальності. Подібні прецеденти вже мали місце у міжнародних правовідносинах і можуть бути застосовані знов на випадок, якщо Російська Федерація спробує уникнути відповідальності, припинивши своє існування. Якщо новостворені після розпаду Російської Федерації держави свідомо ухиляться від набуття статусу суб’єкта міжнародного права і відмовляться виплатити компенсацію Україні та іншим державам світу, які постраждали від російської агресії, міжнародна спільнота має відмовити їм у визнанні. Лише добровільно обраний курс на міжнародну інтеграцію з дотриманням усіх норм міжнародного права стане гарантією того, що світ не отримає замість Російської Федерації чотири десятки некерованих агресивних країн.
24
Bazov , O. V. "Розвиток правових та інституційних засад діяльності Спеціалізованих судових палат і Спеціалізованої прокуратури по Косово". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (2 жовтня 2021): 6–13. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.01.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження розвитку правових та інституційних засад утворення та діяльності Спеціалізованих судових палат і Спеціалізованої прокуратури по Косово (Спеціалізованого суду по Косово) щодо розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших міжнародних злочинів, що були вчинені на території Косова, а також Албанії, який займає особливе місце в системі міжнародного кримінального правосуддя з огляду на специфічні особливості його утворення та діяльності, формування його міжнародного і національного компонентів.
 Наукова новизна полягає у проведенні комплексного дослідження розвитку правових та інституційних засад діяльності Спеціалізованого суду по Косово, утвореного Європейським Союзом з метою притягнення до відповідальності «переможців» – колишніх керівників так званої «Армії визволення Косово» («UÇK»), яких так і не було засуджено під час діяльності Міжнародного кримінального трибуналу по колишньої Югославії (МКТЮ) за вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших міжнародних злочинів в Косово.
 Висновки. Спеціалізований суд по Косово з місцезнаходженням за межами Косова у Гаазі (Нідерланди) та з ексклюзивною участю міжнародних суддів та прокурорів є важливою формою міжнародного кримінального правосуддя. Оскільки правові основи діяльності вказаного Спеціалізованого суду повною мірою відповідають нормам міжнародного права, зазначений Суд є міжнародним кримінальним судовим органом, хоча формально і входить до судової системи Республіки Косово, міжнародно-правовий статус якої потребує свого вирішення.
 Зазначений Суд, у формуванні правових та інституційних засад якого брали участь ООН, Рада Європи, НАТО, Європейський Союз та окремі держави, а також Республіка Косово, є не просто інтернаціоналізованим кримінальним судом зі складним правовим ландшафтом, а й уособлює в собі одну з необхідних можливостей добитися справедливості в Косово.
 Оскільки Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії завершив свою юрисдикційну діяльність, а Спеціалізований суд по Косово з певними труднощами її здійснює, історія притягнення до відповідальності осіб за вчинені міжнародні злочини на території Косова та Албанії, незалежно від посадового становища злочинців, ще далека від свого завершення. Представляється, що оцінка діяльності Спеціалізованого суду по Косово залежить від його здатності притягнути до відповідальності та покарати усіх осіб, які вчинили міжнародні злочини на території Косова та Албанії, що надасть відчуття справедливості, перш за все для потерпілих, та відчуття ефективної дії верховенства права.
25
Каплій, Олена Володимирівна, та Юлія Володимирівна Смоляр. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ З УКРАЇНОЮ". Kherson State University Herald Series Legal Sciences, № 6 (30 грудня 2024): 29–35. https://doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2024-6-6.
Full textAbstract:
Мета цієї статті полягає в тому, щоб всебічно розкрити сутність сучасних законодавчих змін, пов’язаних із ратифікацією Римського статуту в контексті забезпечення правосуддя за міжнародні злочини. Крім того, мета полягає у визначенні як позитивних, так і негативних наслідків такого кроку для нашої країни. Під час написання статті широко використовувалася така методологія: комплекс формально-логічних методів, зокрема аналіз, синтезу й узагальнення, що дало змогу теоретично осмислити новоприйняті закони й оцінити наслідки ратифікації їх для України; загальнонаукові методи дослідження, наприклад пояснення; методи обґрунтування наукових рекомендацій. Результати. За результатами проведеного дослідження було проаналізовано сучасний законодавчий підхід до введення принципу універсальної юрисдикції, відповідно до якого кримінальний закон діятиме незалежно від місця вчинення злочину, громадянства або постійного місця проживання обвинуваченого чи потерпілого. Були досліджені зміни в розслідуваннях міжнародних злочинів, які продовжуються вчинятися на території нашої держави, та питання реалізації покарання винних та впровадження командної відповідальності для військових командирів. Також розглянуто діаметрально протилежні думки науковців стосовно процесу ратифікації. Також було обґрунтовано сукупність як позитивних, так і негативних наслідків зазначених змін для цивільного населення та комбатантів. Ратифікація Римського статуту надала можливість Україні стати повноправним членом Міжнародного кримінального суду (далі – МКС), що дасть змогу ефективно співпрацювати з міжнародним правосуддям і запобігти вчиненню міжнародних злочинів у майбутньому. Висновки. Для України ратифікація Римського статуту стане засобом, який забезпечить невідворотність покарання осіб, винних у вчиненні міжнародних злочинів, і сприятиме національним органам здійсненню більш дієвого розслідування злочинів та додержання міжнародних стандартів, що врешті зміцнить правосуддя нашої держави. Такі дії представили нашу країну на міжнародній арені як демократичну та правову й наблизили на крок до вступу до Європейського Союзу.
26
Татаренко, І. В., та Л. В. Котова. "КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОРМ РИМСЬКОГО СТАТУТУ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 48 (25 грудня 2024): 236–48. https://doi.org/10.33216/2218-5461/2024-48-2-236-248.
Full textAbstract:
Стаття присвячена комплексному аналізу поняття та ознак категорії «воєнні злочини» тавизначенню особливостей притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини в Україні вумовах імплементації норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). З огляду назростання кількості воєнних злочинів, скоєних під час російсько-української війни, питання ефективногопереслідування винних стає надзвичайно актуальним для правової системи України. Основна метастатті полягає в дослідженні механізмів притягнення до відповідальності осіб, причетних до такихзлочинів, через призму міжнародних стандартів, закріплених у Римському статуті. У роботірозглядаються основні виклики, з якими стикається Україна в процесі імплементації цих норм, зокремапроблеми законодавчого регулювання та прогалини у національному законодавстві. Автори акцентуютьувагу на тому, що хоча Україна не є повноправним учасником Римського статуту, вона визналаюрисдикцію МКС щодо злочинів, скоєних на її території, що створює підґрунтя для притягнення виннихдо міжнародної кримінальної відповідальності. Увага приділяється також аналізу наявних проблем,пов’язаних з гармонізацією національної правової системи з міжнародними стандартами у сферікримінальної відповідальності за воєнні злочини. Особливо підкреслюються труднощі в доказуванні такихзлочинів, а також у координації зусиль між національними органами влади та міжнароднимиорганізаціями. Важливим аспектом дослідження є виявлення юридичних перешкод, що заважаютьефективному переслідуванню воєнних злочинців, зокрема тих, які беруть участь у військових діях натериторії України.Стаття також містить пропозиції щодо вдосконалення правової бази України, з метоюпідвищення її здатності забезпечити справедливість і невідворотність покарання за воєнні злочини.Окремо наголошується на необхідності внесення змін до Кримінального кодексу України з урахуваннямположень Римського статуту, що дозволить більш ефективно застосовувати національні таміжнародні механізми кримінальної відповідальності.У цілому дослідження спрямоване на виявлення шляхів вдосконалення національного законодавствау сфері притягнення до відповідальності за воєнні злочини та забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України у галузі міжнародного кримінального права. Ключові слова: воєнні злочини, елементи злочинів, імплементація, міжнародне кримінальне право, Міжнародний кримінальний суд (МКС), кримінальна відповідальність, переслідування воєнних злочинців, порушення законів та звичаїв війни, Римський статут.
27
Рибачек, Валентин Кіндратович. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ЗЛОЧИНУ ЕКОЦИДУ". Часопис цивілістики, № 45 (19 серпня 2022): 82–87. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i45.471.
Full textAbstract:
Проведено аналіз правової сутності екоциду та його місця в системі злочинів з міжнародного карного права. Доведено, що екоцид є міжнародним злочином, завдаючи суспільну небезпеку через посягання на порушення громадського порядку та створення загрози життю населення конкретної території, держави і людства в цілому, руйнуючи або весь комплекс довкілля, або його окремі компоненти. Вказано на головні ознаки, за якими доцільно визначати екологічні злочини, що відповідають екоциду. Представлені приклади здійснення екоциду в історично-новітньому періоді розвитку суспільства, починаючи з достовірно відомих фактів Першої Світової війни до сьогодення. Розглянуто міжнародне співробітництво з питань боротьби з екоцидом, найбільш ефективною формою якого є розробка міжнародних нормативних актів щодо попередження та відповідальності за неправомірні дії проти довкілля та його природних компонентів. Наведено перелік основних нормативно-правових актів міжнародного значення, які мають відношення до здійснення екоциду. Охарактеризовано діяльність міжнародних організацій з питань криміналізації екоциду на міжнародному рівні, а також встановлено позитивний вплив даного процесу на реалізацію міжнародної безпеки. Розглянуто питання нормування екоциду в національному законодавстві України, а також в країнах СНД та Європи. Вказано на доцільність доповнення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища приписом щодо екоциду та відповідальності за нього. Наголошується на значних обсягах здійснення РФ екологічних злочинів під час повномасштабної військової агресії проти України, які підпадають під визначення поняття «екоцид», та необхідності їх фіксації для подальшого міжнародного судового розгляду їх для отримання відшкодування завданих довкіллю екологічних збитків. Таким чином, міжнародна боротьба з проявами екоциду повинна мати відповідну правову регламентацію, яка кореспондувалась би зі ступенем суспільної небезпеки протиправних дій та ступеня тяжкості наслідків, а також враховувати причини та умови скоєння протиправних дій.
28
АВДЄЄВ, О. О. "ГЕНОЦИД ЯК НАЙТЯЖЧІЙ МІЖНАРОДНИЙ ЗЛОЧИН В КОНТЕКСТІ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ". Вісник Кримінологічної асоціації України 28, № 1 (2023): 134–40. http://dx.doi.org/10.32631/vca.2023.1.11.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблемам притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за вчинення геноциду Українського народу в контексті збройної агресії російської федерації. Проведено розмежування геноциду із суміжними складами кримінальних правопорушень. Досліджено міжнародний досвід визначення та боротьби з цим критично небезпечним явищем. Визначено деякі новітні прояви геноцидальних практи, такі як урбіцид, ідентоцид, популіцид, загроза застосування ядерної зброї.
29
Важна, Катерина Анатоліївна. "РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХ ПРОФЕСОРА ВОЛОДИМИРА АНТИПЕНКА: НАУКОВИЙ ПОШУК У РАМКАХ НАУКОВОЇ ШКОЛИ МІЖНАРОДНОЇ КРИМІНОЛОГІЇ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 7 (3 червня 2021): 111–28. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233259.
Full textAbstract:
У статті розкривається внесок професора В. Ф. Антипенка у сучасний розвиток концепції кримінальної відповідальності держави (далі – КВД). Вказується, що науковець зробив вагомий внесок у сучасний розвиток концепції кримінальної відповідальності держави, доповнивши і «ожививши» дану концепцію новими науковими ідеями. Дослідження й подальший розвиток концепції КВД стали одним із векторів наукового пошуку у межах наукової школи міжнародної кримінології. Вказується, що В. Ф. Антипенко розробляв нові міжнародні нормативно-правові та інституційні механізми боротьби з міжнародними злочинами. Тому дослідження внеску професора В. Ф. Антипенка у розвиток концепції КВД є важливим та може мати як теоретичне, так і важливе практичне значення у сфері протидії міжнародним злочинам та підтримання міжнародного миру та безпеки. Серед іншого, у статті розкривається позиція В. Ф. Антипенка щодо процесу трансформування волі індивідів у волю держави, а також щодо того, що інститут кримінальної відповідальності держави створює умови для недопущення невиправданого поширення санкцій (у межах реалізації міжнародно-правового примусу та у межах реалізації міжнародно-правової відповідальності держав за міжнародні злочини) на широке населення. На думку В. Ф. Антипенка, зміст кримінального покарання для індивідів, що генерують злочинні діяння держави і є носіями відповідної приватної волі, полягає передусім у вилученні інструментів державного апарату, використання яких створює умови, з одного боку, для кримінальних в їх користь дій держави, а з іншого, дозволяє переадресовувати авторство таких дій народу (суспільству). У результаті, як вказує вчений, головна ціль досягається, хоча й специфічним чином: кримінальне покарання держави і антикримінальна щодо неї превенція відбувається через позбавлення можливостей приватних осіб або корпоративних груп використовувати державний апарат у своїх корисливих цілях, надаючи поведінці держави злочинний характер.
30
Предместніков, Олег, та Денис Крівцов. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ ТА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ В УКРАЇНІ". Social Development: Economic and Legal Issues, № 2 (23 січня 2025): 112–19. https://doi.org/10.70651/3083-6018/2025.2.13.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу міжнародно-правових механізмів забезпечення відповідальності за воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені на території України. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення справедливості для жертв воєнних злочинів та злочинів проти людяності, а також притягнення до відповідальності винних осіб, що є важливим як для України, так і для зміцнення міжнародного правопорядку. Мета статті - дослідити існуючі міжнародно-правові механізми забезпечення відповідальності за воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені в Україні, визначити основні виклики, що стоять на шляху їх ефективного застосування, та запропонувати шляхи вдосконалення цих механізмів для досягнення справедливості й зміцнення міжнародного правопорядку. Для досягнення мети в ході дослідження було вирішено ряд завдань: визначено сутність понять «воєнні злочини» та «злочини проти людяності»; проаналізовано міжнародні інституції, які відіграють ключову роль у забезпеченні відповідальності за такі злочини, зокрема, Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд ООН та Європейський суд з прав людини; оцінено роль національних органів досудового розслідування та судів в Україні у забезпеченні правосуддя; виявлено основні проблеми, що ускладнюють реалізацію міжнародно-правових механізмів та запропоновано шляхи їх подолання. За результатами дослідження встановлено, що міжнародно-правові механізми відіграють важливу роль у розслідуванні воєнних злочинів і злочинів проти людяності, притягненні винних до відповідальності та забезпеченні справедливості для жертв. Однак існує ряд проблем, які ускладнюють їх ефективну реалізацію, зокрема, прогалини у національному законодавстві, обмежені технічні та ресурсні можливості, відсутність програми захисту свідків і постраждалих, недостатня обізнаність населення, а також політичні перешкоди на міжнародному рівні.
31
Боровик, Андрій Володимирович, та Дмитро Ярославович Мазепа. "ОЗНАКИ ГЕНОЦИДУ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ ХХІ СТ. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Kherson State University Herald Series Legal Sciences, № 2 (26 червня 2024): 42–47. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2024-2-8.
Full textAbstract:
У цій статті поставлено за мету дослідження ознак злочинів геноциду в російсько-українській війні ХХІ ст. Для досягнення задекларованої мети й отримання належних результатів дослідження використано таку сукупність методів: порівняльно-правовий метод, логіко-юридичний метод, історико-правовий метод, нормативно-догматичний метод та ін. Результати та висновки такої діяльності. Геноцид – це воєнний злочин проти членів певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з умисною метою повного чи часткового її знищення та має спрямованість на ліквідацію культури й національної ідентичності групи людей. Міжнародне гуманітарне право передбачає кримінальну відповідальність за злочини геноциду – на рівні міжнародного правосуддя розглядаються справи щодо геноциду стосовно вищого військово-політичного керівництва держави, в інших випадках розслідування злочинів геноциду здійснюється на національному рівні. Міжнародно-правовий механізм запобігання воєнним злочинам передбачає, що у випадку, якщо певні діяння вказують на те, що може бути вчинено злочин геноциду, то суб’єкти міжнародних відносин зобов’язанні вжити всіх можливих заходів щодо цього попередження. Дії РФ під час російсько-української війни мають ознаки геноциду: публічні заклики до знищення українців як представників «нації. якої не існує»; цілеспрямовані обстріли критичної цивільної інфраструктури, переслідування та знищення проукраїнських громадян; фізичне знищення українців, зокрема масове здійснення тортур І страт українських військовополонених і цивільних, обстріли житлових будинків, повторні удари ракетами та безпілотниками під час рятувальних операцій; вжиття заходів щодо зміни національної ідентичності українських дітей; знищення та пограбування об’єктів культурної спадщини; відмова В доступі до гуманітарної допомоги та ін. Визнання Українською державою та рядом інших держав на офіційному рівні дій Росії проти України як геноциду демонструє готовність допомагати в документуванні та розгляді фактів геноциду, сприяє створенню спеціальних комісій та органів правосуддя, які розслідують і розглядають злочини геноциду, та зумовлює політичний тиск і вжиття дипломатичних заходів щодо РФ, яка вчиняє акти геноциду, та вжиття заходів щодо його попередження.
32
Скрипнік-Горупашенко, Анастасія, та Юлія Панфілова. "УЧАСТЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У БОРОТЬБІ З МОРСЬКИМ ПІРАТСТВОМ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 313–18. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-66.
Full textAbstract:
Світовий океан відіграє важливу роль для інтересів світової спільноти, що полягає у використанні морів, як арени для міжнародної співпраці в економічній та інших сферах, в розташуванні, в межах морів, окремих елементів інфраструктури держав, в проведенні наукових досліджень, а також у виконанні на морі своїх міжнародних зобов'язань. Нажаль, Світовий океан, використовується не тільки на благо людства, на морських просторах не рідко відбуваються акти насильства, зокрема піратські напади, які загрожують безпеці мореплавства. Акти насильства у водах Світового океану посягають на міжнародний та національний правопорядок, на мирну співпрацю держав та міжнародних організацій в різних сферах, на права і свободи людини та інші інтереси держав і їхніх громадян. Зростання кількості протиправних актів, професіоналізм злочинців, ускладнюють протидію з ними. Тому зростає зацікавленість держав та міжнародних організацій у спільній боротьбі з актами насильств та виробленні нових підходів у боротьбі з ними. Тому дана стаття присвячена аналізу сучасних проблем міжнародного співробітництва, за участю міжнародних організацій, в боротьбі з піратством на морі та шляхами їх вирішення. Актуальність цієї проблеми пов'язана з особливою суспільною небезпекою міжнародно-протиправного діяння, що обумовлює взаємозв'язок морського піратства з іншими міжнародно-протиправними діяннями та його негативним впливом на їх зростання. Зокрема, у статті досліджується роль та участь міжнародних організацій у боротьбі з піратством. Висвітлюються проблеми боротьби з даним злочином та заходи, які здійснює світове співтовариство для безпеки судноплавства. Зазначається, що міжнародні організації діють в інтересах консолідації та координації зусиль міжнародного співтовариства з метою стримування та припинення піратства. Визначається актуальність проблеми та акцентується увага на необхідності вивчення досвіду протидії цьому міжнародному злочину в межах багатонаціонального співробітництва. Пропонується подальше вдосконалення діяльності міжнародних організацій в цій галузі, напрямки розвитку міжнародного права і національного законодавства.
33
БОНДАРЕНКО, Наталія, та Олена СИТНІЧЕНКО. "Міжнародне правосуддя над воєнними злочинцями". Foreign trade: economics, finance, law 134, № 3 (2024): 4–14. http://dx.doi.org/10.31617/3.2024(134)01.
Full textAbstract:
Висвітлено основні передумови виникнення і функціонування міжнародних кримінальних трибуналів, співробітництво України з Міжнародним кримінальним судом та його інституціями. Метою статті є обґрунтування пропозиції щодо необхідності створення спеціального міжнародного трибуналу з розслідування та притягнення до відповідальності воєнних злочинців за агресію проти України з урахуванням діючих норм національного та міжнародного права. Використано методи: діалектичний, історичний, системного аналізу та синтезу, формально-логічний, герменевтичний. Російська агресія проти України створила наймасштабніший конфлікт в Європі з часів Другої світової війни, спричиняючи багато воєнних злочинів, геноцид, злочини проти людяності. На це світова спільнота має реагувати аналогічно проведенню міжнародних кримінальних трибуналів у Нюрнберзі, Токіо, Югославії та Руанді, що створили міжнародні прецеденти засудження воєнних злочинців та сприяли подоланню персональних імунітетів найвищих державних і воєнних чиновників, винних у злочинах агресії. Розгляд правових аспектів взаємодії України з Міжнародним кримінальним судом довів необхідність ратифікації нашою державою Римського статуту для повноправної участі у процесах Суду. Підкреслено, що встановлення загального миру та справедливості щодо покарання воєнних злочинців залежить як від України, так і від активних дій Заходу й Європарламенту.
34
Панишко, Галина. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПОКАРАННЯ ЗА ЗЛОЧИН ГЕНОЦИДУ". Litopys Volyni, № 29 (5 січня 2024): 71–75. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2023.29.11.
Full textAbstract:
У статті досліджено та проаналізовано сутність поняття геноциду в міжнародному праві. Геноцид визнано небезпечним міжнародним злочином проти людства та людяності, який не можна виправдати. До наукового обігу цей термін було введено у 1944 р. Р. Лемкіним у книзі «Правління держав «Осі» в окупованій Європі». Ученим було доведено, що цей злочин існував протягом усієї історії людської цивілізації. Слід робити все можливе для упередження й унеможливлення його виникнення. Автором указано, що Міжнародним злочином геноцид визнали у 1946 р. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. 9 грудня 1948 р. був прийнятий основоположний документ – Конвенція про запобігання і покарання за злочин геноциду. У статті не обійдено увагою важливий та основоположний документ – Римський статут, який установлений Міжнародним кримінальним судом у 1998 р. та набрав чинності з 1 липня 2002 р. Станом на вересень 2019 р. Римський статут підписали 155 держав, ратифікували 122. Україна 20 січня 2000 р. підписала Статут, але не ратифікувала його. Ратифікація Римського статуту дасть змогу поширити юрисдикцію МКС на Україну та почати розслідування злочинів на території нашої держави. Сьогодні це єдина можливість притягнення до відповідальності на міжнародному рівні Путіна та його оточення за злочини росії, скоєні у перебігу подій російсько-української війни. Україна зобов’язана ратифікувати Статут згідно зі статтями 8 і 24 Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Акцентовано, що доказ злочину геноциду у правовій площині доволі складний і може тривати роками, він потребує не тільки доказової базу, а й підтвердження, що всі ці дії мали цілеспрямований намір знищення українців як нації чи етносу. Громадські організації, політики всіх рівнів повинні бути готовими діяти у частині запобігання геноциду як явища глобального характеру.
35
Котова, Вікторія Валеріївна. "КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ". Центральноукраїнський вісник права та публічного управління, № 1 (12 квітня 2024): 37–44. http://dx.doi.org/10.32782/cuj-2024-1-5.
Full textAbstract:
У статті проаналізовані статистичні дані Офісу Генерального прокурора України, Національної соціальної сервісної служби України та міжнародних організацій щодо зареєстрованих злочинів, передбачених статтею 149 КК України, осіб, постраждалих від торгівлі людьми, а також осіб, які вчинили вказані злочини. На цій основі сформульовані положення щодо кримінологічної характеристики торгівлі людьми в умовах воєнного стану. Зокрема, вони стосуються поняття (дефініції) торгівлі людьми та детермінантів таких злочинів в Україні, особи злочинця і жертви, шляхів запобігання вказаним злочинам. Охарактеризовано окремі ознаки, які можуть вказувати на злочинні наміри певних осіб, які пропонують допомогу чи роботу людям, що потрапили в уразливе становище, а фактично планують їх експлуатацію. Визначені внутрішні та зовнішні детермінанти торгівлі людьми, загальні тенденції у вчиненні таких злочинів в умовах воєнного стану. Розглянуто заходи загальної та індивідуальної профілактики торгівлі людьми в умовах воєнного стану.
36
Чернецька, О. В. "СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ І МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ У СФЕРІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ". Ірпінський юридичний часопис, № 3(12) (11 грудня 2023): 299–308. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-3(12)-2023-299-308.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу співробітництва України і Міжнародного кримінального суду у сфері відповідальності за злочини проти людяності. Автором досліджуються основні етапи формалізації та нормативного урегулювання взаємовідносин України з МКС. Проаналізована відповідна нормативно-правова база у цій царині. Акцентується увага на тому, що безпека світового правопорядку, ефективність міжнародного права як нормативного регулятора стабільності системи міжнародних відносин, в подальшому неможлива без співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом задля уникнення неприпустимості безкарності за злочини проти людяності, які скоює російська федерація.
 Автором обґрунтовується необхідність усвідомлення того, що за умов прагнення України до європейського співтовариства та північноатлантичної системи безпеки, ратифікація Римського статусу є необхідною умовою.
 Зазначається, що МКС створений як міжнародний механізм для здійснення правосуддя за порушення норм міжнародного права, у випадку, коли держава за різних обставин неспроможна сама належним чином притягнути осіб до кримінальної відповідальності за міжнародні злочини, ратифікація Римського статуту є першочерговим завданням. Звісно, існують певні побоювання та застороги, проте, варто наголосити на тому, що МКС не підміняє національні суди.
 Зроблено висновок, що повноцінна правосуб’єктність України на міжнародній мапі неможлива без подальшого створення належних механізмів, які б убезпечили український народ та державу від злочинних посягань та справедливого покарання винних за скоєні злочини проти людяності.
37
Невінчаний, Микола. "ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІДЕЇ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ ЯК ПОСТІЙНОГО ОРГАНУ МІЖНАРОДНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 325–29. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-62.
Full textAbstract:
Міжнародний кримінальний суд являє собою унікальний орган міжнародної кримінальної юрисдикції. На сьогодні це перший правовий інститут, що діє на постійній основі. Серед особлівіостей, що вірізняють Міжнародний кримінальний суд серед інших міжнародних та змішаних судових установ, можна виділити також предметну юрисдикцію. Так, до компетенції Міжнародного кримінального суду віднесено переслідування осіб, винних у геноциді, воєнних злочинах, злочинах проти людяності. Заснований на основі Римського статуту, який було прийнято у 1998 році, Міжнарοдний кримінальний суд пοчав працювати у 2002 рοці. Незважаючи на кοрοткий стрοк діяльнοсті, вже пοказав свοю ефективність у кількοх справах. В οснοву діяльнοсті Міжнарοднοгο кримінальнοгο суду пοкладенο принципи кримінальнοгο права, притаманні більшοсті націοнальних правοвих систем. Стаття присвячена виникненню та розвитку ідеї створення міжнародного кримінального суду як органу міжнародної кримінальної юстиції, що діє на постійній основі. Автором висвітлено основні історичні передумови та політико-правові засади створення Міжнародного кримінального суду. Розглянуто та проаналізовано основні нормативно-правові акти, що встановлювали відповідальність за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів масштабного характеру, а також документів, якими було закріплена процедура кримінального переслідування за такі діяння. Разом з тим, автор вказує на недосконалість тимчасових міжнародних та змішаних судових установ , що існували до появи ідеї створення постійного органу кримінальної юстиції міжнародного рівня. Попри багатовікову історію воєнних злочинів та злочинів проти людства, а також існування інститутів покарання за ці злочини, вперше ідея ствοрення міжнарοднοгο судοвοгο οргану, дο юрисдикції якοгο б вхοдив рοзгляд справ прο злοчини прοти людства та військοві злοчини, з’явилась у післявοєнні рοки Першοї світοвοї війни. Також автор наводить та аналізує доктринальні підходи щодо моменту виникнення ідеї створення Міжнародного кримінального суду, адже вченими першοї пοлοвини XX ст. було висунуто різні ідеї та кοнцепції ствοрення пοстійнο діючοгο οргану міжнарοднοї кримінальнοї юстиції, дο кοмпетентнοсті якοгο булο б віднесенο рοзгляд злοчинів генοциду та інших нелюдських дій.
38
Махаринець, Дмитро Євгенійович. "МЕХАНІЗМ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ТРИБУНАЛІВ". Kherson State University Herald Series Legal Sciences, № 5 (30 листопада 2023): 24–29. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2023-5-4.
Full textAbstract:
У цій статті поставлено за мету розглянути окремі аспекти механізму діяльності міжнародних трибуналів. Для досягнення мети та отримання відповідних результатів дослідження використано таку сукупність методів: історико-правовий, методи формальної логіки, компаративістський метод. Результатами цієї діяльності є такі висновки. В історії міжнародного правосуддя за результатами воєнних конфліктів та війн функціонували такі міжнародні трибунали, як: Нюрнберзький трибунал, Міжнародний військовий трибунал для Східної Азії, Міжнародний трибунал з Югославії, Міжнародний трибунал з Руанди, Надзвичайні палати в судах Камбоджі, Спеціальний суд у справах Сьєрра-Леоне, Спеціалізовані судові палати та спеціалізована прокуратура щодо Косово, Міжнародний кримінальний трибунал для Сирії, Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів. Їхня діяльність стала підґрунтям та передумовою для створення Міжнародного кримінального суду, заклала фундамент міжнародного правосуддя, сформувала низку міжнародно-правових понять та принципів у сфері міжнародного кримінального правосуддя. Міжнародний кримінальний суд – це перший постійно діючий правовий інститут міжнародного правосуддя з переслідування осіб, звинувачених у системному здійсненні геноциду, злочинів проти людяності, миру та воєнних злочинів. Такий суд створений на основі Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1988 р. Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду у таких справах, як: справа щодо злочинів, вчинених на Майдані під час Революції Гідності; справа щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених на її території, та вживає всіх необхідних заходів щодо сприяння діяльності такого трибуналу на території України. Питання щодо ратифікації Україною Римського статуту особливої актуальності набуває в умовах євроінтеграційних процесів та повномасштабного вторгнення рф, оскільки ратифікація статуту дозволить Україні отримати права повноцінного члена Міжнародного кримінального суду, реформувати українське кримінальне законодавство, впровадити у систему правосуддя сучасні міжнародні стандарти та притягнути винних у воєнних злочинах до кримінальної відповідальності незалежно від посади, яку вони обіймають у країні-агресорі.
39
Лаврьонов, Р. П. "ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ". Kyiv Law Journal, № 4 (15 січня 2024): 96–100. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.4.14.
Full textAbstract:
Анотація. Присвячена дослідженню проблем кримінальної відповідальності за злочини проти порядку несення військової служби за кримінальним законодавством України. Розглянуті історичні засади кримінальної відповідальності за військові злочини, та визначена обумовленість кримінальної відповідальності за ці злочини. Дана стаття присвячена аналізу історичного дискурсу, пов’язаного із кримінальною відповідальністю за військові злочини. Автор розглядає розвиток правових норм і стандартів, які стосуються військових злочинів, відповідно до міжнародного та національного законодавства. Перегляд історичного контексту дозволяє авторові висвітлити еволюцію уявлень про військову відповідальність, враховуючи зміни в політичному, соціальному та культурному середовищі. Стаття розглядає ключові періоди та етапи, коли формувалася концепція військової кримінальної відповідальності, враховуючи важливі події та міжнародні конфлікти. Особлива увага приділяється ролі міжнародних трибуналів та судів у визначенні та покаранні військових злочинів. Автор також розглядає сучасні виклики і тенденції в області військової кримінальної відповідальності, зокрема, враховуючи зміни в характері збройних конфліктів, роль нових технологій та глобальні виклики в забезпеченні справедливості. Ця стаття спрямована на вивчення історичних та сучасних аспектів правового регулювання військових злочинів, а також на розуміння динаміки змін у підходах до військової кримінальної відповідальності в контексті міжнародного співтовариства. Актуальність дослідження «Історичний дискурс кримінальної відповідальності за військові злочини» надзвичайно важлива у контексті сучасних світових подій та розвитку міжнародного права. Зокрема, дослідження такої теми має кілька ключових аспектів актуальності: 1. Міжнародні конфлікти та військові дії. 2. Міжнародна юстиція та трибунали. 3. Етика та гуманітарне право. 4. Глобальні виклики. Отже, дослідження історичного дискурсу є важливим кроком у поглибленому розумінні проблем військових злочинів та сприяє розвитку ефективних міжнародних механізмів їх запобігання та покарання.
40
Ганенко, І. С. "ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ У НАЦІОНАЛЬНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ". Maritime Security and Defense, № 1 (25 березня 2025): 3–10. https://doi.org/10.32782/msd/2025.1/01.
Full textAbstract:
У стаття здійснено у дослідження практичних аспектів впровадження міжнародних стандартів у національний кримінальний процес щодо захисту прав людини в умовах збройного конфлікту. Зауважено, що в умовах збройних конфліктів значно зростає рівень таких кримінальних правопорушень, як: воєнні злочини, злочини проти людності, злочини геноциду, кримінальні правопорушення проти власності та прав цивільного населення, а механізм кримінально-правового переслідування за вчинення кримінальних правопорушень повинен включає стандарти міжнародного гуманітарного права. Підкреслено, що стандарти міжнародного кримінального права поєднують в собі норми матеріального, процесуального, організаційного, виконавчого права, процесуально-процедурні інститути, закріплюються у відповідних міжнародно-правових джерелах та впроваджуються до кримінального процесуального законодавства України шляхом ратифікація, інкорпорування, підписання, затвердження, приєднання до договору та прийняття договору. Визначено, що ратифікація відповідних міжнародних НПА передбачає включення їх до джерел кримінального процесуального законодавства (наприклад, ратифікація Римського статут зумовила ряд необхідних змін у кримінальному процесуальному законодавстві України, зокрема щодо впровадження принципу універсальної юрисдикції, здійснення спеціального досудового розслідування, забезпечення повного обсягу співробітництва з МКС), а положення нератифікованих міжнародних нормативно-правових актів використовуються в сфері законопроєктної діяльності, підвищення кваліфікації, наукових досліджень, налагодженню партнерських відносин та ін. (наприклад, Статут Європейської організації з питань юстиції визначає засади функціонування Євроюсту, в т.ч. в сфері розслідування злочинів вчинених в ході російсько-української війни). Резюмовано, що застосування міжнародних стандартів кримінального процесу в умовах збройного конфлікту сприяє: встановленню правових рамок для належного розслідування та судового переслідування за міжнародні злочини, визначенню порядку притягнення винних осіб до відповідальності на міжнародному рівні, гармонізації національного законодавства у відповідності до міжнародного права, національних гарантіях справедливого правосуддя та зміцненню довіри до нього, ефективній співпраці з міжнародними інституціями та ін.
41
SHIKHIYEVA, Konul Madat. "МІЖНАРОДНІ ЗБРОЙНІ КОНФЛІКТИ: ОСНОВНІ РИСИ, ПРИЧИНИ ТА ВИДИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 1(67) (26 травня 2023): 71–78. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2023-1(67)-10.
Full textAbstract:
Збройні конфлікти, що стосуються людства, є злочинами проти людства. Збройні конфлікти є однією з найактуальніших проблем політичної науки. Незважаючи на те, що міжнародне право прийняло конвенції щодо цього злочину та ввело санкції, могутні країни світу використовують насильницькі засоби, щоб швидше та ефективніше переслідувати свої національні інтереси, і ці країни навіть не вагаються проливати кров невинних людей. Війна завжди була однією з актуальних проблем людства з моменту появи соціального класу і до нашого часу. У зв’язку з цим основною метою нашого дослідження є комплексний розгляд міжнародних збройних конфліктів, які є однією з найважливіших проблем конфліктології. У статті досліджено природу політичних конфліктів, а точніше міжнародних збройних конфліктів, які є різновидом зовнішньополітичного конфлікту, причини їх виникнення та основні характеристики. Розглянуто збройні конфлікти з політико-правової точки зору, надано визначення міжнародних збройних конфліктів відповідно до статуту ООН та міжнародних гуманітарних конвенцій (Женевської та Гаазької). Таким чином, починаючи з 1949 року, стаття 2, специфічна для чотирьох Женевських конвенцій, визначає міжнародний збройний конфлікт, який викликає застосування гуманітарного права. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, міжнародним збройним конфліктом вважається збройний конфлікт між двома або більше державами, які є учасниками Женевських конвенцій, а також випадки окупації всієї або частини території держави-учасниці, війни між національне визволення. У широкому розумінні міжнародні збройні конфлікти включають військово-політичні конфлікти і війни. У статті проаналізовано та досліджено основні ознаки та види військово-політичних конфліктів та їх відмінності від інших збройних конфліктів, особливо війни. Розглянуто такі види військово-політичного конфлікту, як військова анексія, військовий інцидент, військова провокація, вторгнення, агресія, роз’яснено сутність війни.
42
Вітюк, Д. Л., В. О. Підгородецький та С. В. Лугін. "ЗАХИСТ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ". Ірпінський юридичний часопис, № 4(17) (9 січня 2025): 19–27. https://doi.org/10.33244/2617-4154-4(17)-2024-19-27.
Full textAbstract:
У статті досліджується питання захисту та реалізації прав українських військовополонених в умовах сьогодення. Зокрема зосереджується увага на дотриманні норм міжнародного та національного законодавства під час збройних конфліктів, що виникають у сучасному світі. Зазначено, що захист прав військовополонених, а особливо їх реалізація, умови утримання та своєчасне звільнення є нагальними питаннями, над якими наполегливо працює українська влада, дипломати та міжнародна спільнота. Зазначено на важливості проведення систематичної роботи щодо звільнення українців з ворожого полону. Констатується систематичність порушень росією норм міжнародного права, зокрема щодо поводження з військовополоненими. Окремо зазначається несприйняття росією окремих пропозиції та спроб врегулювання систем та заходів щодо обміну військовополоненими. Зазначено про необхідність стимулювання рф дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права в поводженні з українськими військовополоненими, важелем у чому є міжнародна дипломатична та економічна ізоляція росії; наголошено на потребі домогтися безпрецедентного рівня консолідації міжнародної спільноти навколо засудження злочинів російського режиму через ухвалення нових резолюцій ООН, ОБСЄ та інших впливових міжнародних інституцій. Окреслено потребу активного залучення міжнародних судових інституцій до притягнення рф до відповідальності за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид проти народу України. Зауважено на важливості ратифікованого Україною Римського статуту та механізмів притягнення до відповідальності військових злочинців, які варварськи відносяться до всього, що має прив’язок до України. Узагальнено, що держави та міжнародне співтовариство мають докладати постійних зусиль для зміцнення культури відповідальності та неухильного додержання принципів гуманності та людської гідності, навіть в умовах війни. Стверджується на доцільності здійснення систематичної роботи в напрямі розроблення нормативно-правових актів міжнародного значення задля кращого реагування на подібні прояви військової агресії в світі, ґрунтуючись на досвіді російсько-української війни.
43
Боровик, Андрій Володимирович, та Ігор Валерійович Голиш. "ПРАКТИКА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ГЕНОЦИД". Kherson State University Herald Series Legal Sciences, № 3 (11 вересня 2024): 17–21. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2024-3-3.
Full textAbstract:
Мета. У статті поставлено за мету дослідження практики кримінальної відповідальності за геноцид. Методи. Для досягнення задекларованої мети й отримання належних результатів дослідження використано таку сукупність методів: логіко-юридичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, нормативно-догматичний та інші методи. Результати та висновки. Кримінальна відповідальність за геноцид на міжнародному рівні формувалася протягом декількох періодів (Нюрнберзького, Пост-нюрнберзького, Гаазького, Римського) та ґрунтується на двох основоположних міжнародних НПА – Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948 рік) та Римського статуту Міжнародного кримінального суду (1998 рік), які містять визначення поняття та складу злочину геноциду, правила імунітету за вчинення геноциду державними посадовцями, обов’язки держав-учасниць щодо запобігання геноциду, механізм реальної відповідальності за вчинення геноциду та вжиття превентивних заходів щодо його запобігання. Зауважено, що кримінальна відповідальність за злочини геноциду також передбачає відповідальність на рівні держав, які імплементували норми міжнародного законодавства в даній сфері, створили систему національного законодавства щодо врегулювання питання кримінальної відповідальності за злочини геноциду, визначили порядок взаємодії з Міжнародним кримінальним судом і визнали його повноваження. Частина країн, які ратифікували відповідні нормативно-правові акти у сфері кримінальної відповідальності за злочини, впровадили до національного законодавства принцип універсальної відповідальності, що дозволяє провести розслідування злочинів геноциду та здійснювати кримінальне переслідування осіб, винних у їх скоєнні, зокрема й у разі вчинення злочину геноциду на території іншої держави та якщо жертви або підозрювані є громадянами іноземної держави.
44
Смирнов, Максим Іванович. "ЯК РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ МОЖЕ ВПЛИНУТИ НА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНУ АГРЕСІЇ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (21 березня 2023): 164–69. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.6.27.
Full textAbstract:
У статті розглядаються концептуальні питання, пов’язані із побудовою системи міжнародної кримінальної юстиції, ратифікацією Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду і особливостями співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом. Проаналізовано основні причини затримки у ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду та звертається увага на непослідовну та суперечливу позицію України, яка не використовує передбачені Римським статутом Міжнародного кримінального суду механізми притягнення до кримінальної відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Україна підписала Римський статут Міжнародного кримінального суду та запрошує останній розслідувати злочини, скоєні країною-агресором в Україні, але не виконує взяті на себе зобов’язання, не ратифікує Римський статут Міжнародного кримінального суду та не визнає його юрисдикцію (окрім спеціальної юрисдикції). Досліджено перспективи, негативні та правові наслідки ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду у контексті повномасштабного військового вторгнення країни-агресора в Україну, а також євроінтеграційних процесів та вимог Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Доводиться теза, що нератифікація Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду може вплинути на можливості притягнення до відповідальності країни-агресора, незважаючи на те, що Україна скористалася спеціальною процедурою визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Розглянуто основні аспекти діяльності та питання юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Звертається увага, що взаємовідносини України з Міжнародним кримінальним судом будуються на принципі комплементарності (доповнюваності) юрисдикцій. Досліджено сутність, значення та переваги співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом, а також можливості притягнення до відповідальності країни-агресора за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. За результатами такого дослідження зроблено висновок, що визнання юрисдикції МКС (не лише спеціальної юрисдикції через п. 3 ст. 12 Римського статуту) для України є пріоритетною та неодмінною складовою її європейського шляху розвитку та реальною можливістю на міжнародному рівні притягнути до відповідальності топ посадовців країни-агресора за злочини, скоєні в Україні. Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду надає додаткові можливості для національного судочинства, призведе до укріплення верховенства права та завдяки доступу до Міжнародного кримінального суду, дозволить притягнути до відповідальності країну-агресора за скоєні злочини під час повномасштабного військового вторгнення в Україну.
45
Мануїлова, К. В., та П. А. Рудецька. "СВІТОВИЙ ДОСВІД КРАЇН НА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЩОДО ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА". Kyiv Law Journal, № 2 (25 серпня 2023): 221–27. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.2.31.
Full textAbstract:
Злочини домашнього насильства є одним з найбільш серйозних порушень прав людини, які відбуваються в родинному колі. Це стало предметом уваги міжнародної спільноти, і на основі цього було прийнято ряд конвенцій та документів, які визнають домашнє насильство як злочин та встановлюють міжнародні стандарти для боротьби з ним. Одним з найважливіших міжнародних документів, який стосується домашнього насильства, є Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). Дана конвенція визнає домашнє насильство як форму дискримінації щодо жінок, і закликає держави-учасниці вживати всіх необхідних заходів для боротьби з цим явищем. Крім того, Конвенція про права дитини також визнає дітей, які стали жертвами домашнього насильства, та закликає держави-учасниці забезпечити їм належний захист та допомогу. Безумовно слід згадати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яка криміналізує, захищає постраждалих та попереджує насильство проти жінок та дівчат. Міжнародне право також визнає домашнє насильство як злочин проти людства, якщо воно відбувається в рамках систематичних або масових нападів на цивільне населення. Це означає, що домашнє насильство може бути визнане злочином проти людства, якщо воно має широкомасштабний характер, і його ціллю є систематичне та масове насильство проти жінок та дітей. Запобігання домашнього насильства є важливою проблемою, яка торкається безпеки та добробуту мільйонів людей по всьому світу. Існують різні методи боротьби з цим явищем, але запобігання є найбільш ефективним способом зменшення кількості випадків насильства в родині: вести діалог з друзями та родичами про домашнє насильство та про те, як його запобігти; розповідати про ознаки, які можуть свідчити про насильство в родині, та про те, які кроки слід прийняти, щоб допомогти жертві; якщо ви стали свідком насильства в родині, зверніться до місцевої поліції або до служби соціального захисту; повідомляйте про такі випадки, це може допомогти врятувати життя людини та запобігти подальшому насильству. Вони можуть потребувати консультування психолога, медичної допомоги, або житла, якщо їхнє життя було позбавлено безпеки. Запобігання домашнього насильства є важливим завданням для кожного з нас. Ми можемо допомогти зменшити кількість випадків насильства в родині, створивши безпечне середовище, поширюючи свідомість про насильство та допомагаючи жертвам.
46
Степченко, Д. О., та В. І. Жолудєва. "ВЗАЄМОДІЯ МІЖ ЗАХИСТОМ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ У КОНТЕКСТІ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 47 (30 квітня 2024): 330–45. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461/2024-47-1-330-345.
Full textAbstract:
У статті досліджується взаємодія між міжнародним правом та захистом прав людини вконтексті воєнних злочинів. Розглядаються історичні передумови, еволюція міжнародного права тазахисту прав людини, а також приклади їхньої взаємодії під час воєнних конфліктів. Аналізуютьсяпоточні виклики, такі як фрагментація правової бази, суперечливі вимоги між міжнародним правом таправами людини, а також випадки, коли рівень захисту в одній сфері може бути нижчим, ніж в іншій.Представлені тематичні дослідження, включаючи детальний аналіз нещодавніх справ про воєнні злочини та вивчення застосування міжнародного права у цих випадках. Аналізуються перспективи розвитку, включаючи потенціал зближення міжнародного права та захисту прав людини і майбутні наслідки для захисту осіб під час збройних конфліктів. Підсумовуються основні висновки та пропозиції щодо покращення захисту прав людини у контексті воєнних злочинів. Ключові слова: міжнародне право, права людини, воєнні злочини, міжнародне гуманітарне право, захист прав людини, збройні конфлікти.
47
ДЕРЖИПІЛЬСЬКА, АННА. "Притягнення до відповідальності за вчинення злочинів проти людяності як спосіб захисту цінностей, закріплених у Загальній декларації прав людини". Право України, № 2018/09 (2018): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-196.
Full textAbstract:
Правова природа злочинів проти людяності, аналізу підстав і передумов встановлення заборони цього виду злочинних діянь на рівні міжнародного права та судочинства має неабияку потребу у науковому дослідженні. Актуалізація дослідження цієї проблематики у площині міжнародно-правової науки та міжнародного судочинства спричиняється, зокрема, відсутністю і донині спеціального правового документа, присвяченого цьому виду протиправних діянь, усталених науко вих думок щодо потреби встановлення заборони цієї категорії злочинів на рівні міжнародної конвенції та теперішньою діяльністю Комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН) з міжнародного права щодо її проектування. Злочини проти людяності належать до категорії тих “варварських актів”, прагнення попередити які було метою Загальної декларації прав людини, 70-річчя прийняття якої святкуватиме весь цивілізований світ у грудні цього року. Аби правильно зрозуміти “дух” цього документа, не можна не з’ясовувати проблематику названих кримінальних правопорушень. Саме така спроба представлена у пропонованій статті. Метою статті є дослідження легалізованої у міжнародних документах конструкції злочинів проти людяності, а також заходи юридичної відповідальності за їх вчинення. Простежуються зумовлювані конкретними історичними подіями зміни офіційної інтерпретації відповідних понять, починаючи зі статутних документів Нюрнберзького трибуналу та закінчуючи рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Проаналізовано правову позицію ЄСПЛ, який у декількох своїх рішеннях конкретизував та додатково обґрунтував низку аспектів інтерпретації поняття злочинів проти людяності та відповідальності за їх вчинення. Зокрема, ЄСПЛ звертає увагу, що притягнення до відповідальності за вчинення зазанчених кримінальних правопорушень може здійснюватися національними судами на основі міжнародно-правових норм, незалежно від того, чи передбачена вона національним кримінальним законом. У статті також наводяться статистичні дані про факти засудження міжнародними трибуналами (зокрема й Міжнародним кримінальним судом (МКС)) окремих осіб за вчинення злочинів проти людяності. Увага особливо акцентується на історичному внеску у цю проблематику британського професора Г. Лаутерпахта (колишнього студента Львівського університету та першого наукового проектанта згаданого різновиду кримінальних правопорушень). Сьогодні найбільш детальна характеристика зазначених злочинів міститься у Римському статуті МКС, а також у підготовленому Комісією ООН з міжнародного права проекті Конвенції про заборону злочинів проти людяності. Одним із головних моментів проведеного дослідження є порівняльна таблиця конструкції злочинів проти людяності Г. Лаутерпахта із наведеним у Римському статуті МКС. На основі аналізу зроблено висновок, що, по суті, в Римському статуті МКС застосовується першопочаткова конструкція визначення злочинів проти людяності тому, що наведене у статутних документах Нюрнберзького трибуналу: п’ять складів злочинів знайшли своє відображення серед 11, наведених у Римському статуті МКС, що становить близько 45 %. Якщо пригадати, що формування злочинів проти людяності у Статуті Нюрнберзького трибуналу було сформульоване професором Г. Лаутерпахтом, то стає очевидним, що практично всі його положення з цього питання зберігають свою актуальність і донині. В основу дослідження покладено соціально-детерміністичний та антропосоціальний методологічні підходи. Фундаментом обрання та використання концептуальних підходів і дослідницьких методів була діалектика як всезагальна парадигма будь-яких наукових досліджень.
48
Островська, Богдана Василівна. "ДІТИ ВІЙНИ: НЕЗАКОННА ДЕПОРТАЦІЯ, НАСИЛЬНИЦЬКЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ ТА РЕПАТРІАЦІЯ". New Ukrainian Law, № 2 (13 липня 2023): 60–72. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2023.2.8.
Full textAbstract:
В статті здійснено аналіз доказів вчинення РФ міжнародних злочинів, що стосуються незаконної депортації, насильницького переміщення українських дітей, передачі їх під опіку, зміни їх громадянства та усиновлення в РФ. Зокрема це становить злочин геноциду проти українського народу разом зі вчиненими злочинами агресії, військовими злочинами та злочинами проти людяності. Досліджено реальні мотиви здійснення так званої гуманітарної евакуації. Розглянуто різні способи незаконної депортації, насильницького переміщення та примусової асиміляції українських дітей в рамках планомірної державної програми РФ. Детально проаналізовано порушення РФ норм міжнародного права. Розглянута роль міжнародних організацій, зокрема ООН, Ради Європи, ЄС, а також Міжнародного кримінального суду в зборі доказів та притягнені винних за вищезазначені злочини до міжнародної відповідальності. Акцентується увага на необхідності ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Підкреслюється важливість співпраці національних та міжнародних органів та організацій, включно за участі неурядових громадських організацій, в контексті створення механізму міжнародного розшуку та репатріації українських дітей. Наголошується на необхідності забезпечення державою довготривалої психосоціальної підтримки українських дітей (насамперед дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей з інвалідністю) по поверненню в Україну з метою відновлення їх ментального здоров’я внаслідок отриманих психічних травм та запровадження дитячих реабілітаційних програм на основі міжнародного досвіду країн, які були в стані війни.
49
Чорний, С. В. "ЦИФРОВІЗАЦІЯ ПІДРОЗДІЛІВ УКРБЮРО ІНТЕРПОЛУ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 152–58. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.23.
Full textAbstract:
Анотація. В даній науковій статті розкрито основні засади цифровізації підрозділів Укрбюро Інтерполу. Відзначено, що всі правоохоронні органи України надають Укрбюро Інтерполу надають інформацію для внесення її до банку даних Інтерполу, з метою якісного співробітництва. Інформація, що вноситься має вимоги, що визначені міжнародною правоохоронною спільнотою, та допомагає розкрити злочини. На основі аналізу наданої правоохоронними органами інформації для Інтерполу дає можливість стверджувати, що на сьогодні виникає потреба в інформаційних базах даних публічно-правового характеру: 1. багато країн ввели на території своїх країн обов’язкову реєстрацію прайпед-абонентів. Вважаємо, доцільно створити міжнародну базу даних зареєстрованих прайпед-абонентів. В країнах, де реєстрація є не обов’язковою, додавати інформацію про тих абонентів, які добровільно прив’язали власну СІМ-карту до паспорта. Запропоновано для швидкого та якісного розкриття злочинів ввести інформаційні міжнародні бази даних засобів мобільного зв’язку. Так як засоби стільникового зв’язку є сьогодні все більш поліфункціональними, це джерела криміналістично значущої інформації, яку слід активно використовувати з метою виявлення, розкриття, розслідування та, звичайно ж, попередження злочинів. Стільниковий телефон це не тільки і не стільки засіб зв’язку, а й база даних різних сфер діяльності людини, і навіть знаряддя скоєння злочинів. Електронна комунікація, що здійснюється за допомогою мобільного зв’язку та мережі Інтернет, найчастіше є основним способом спілкування в рамках злочинної діяльності. Доведено необхідність створення міжнародних бази даних юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Даний інформаційний фонд з максимально повних, достовірних, захищених, оперативно обновлюваних даних про зареєстрованих юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців також буде сприяти розкриттю багатьох злочинів економічного характеру.
50
Червякова, О. В. "Відповідальність за воєнні злочини: механізми та процеси відновлення суверенітету та безпеки України". Форум права 2, № 61 (2020): 150–62. https://doi.org/10.5281/zenodo.3883835.
Full textAbstract:
<strong>Постановка проблеми. </strong>Сьогодні актуальною є проблема відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, забезпечення її національної безпеки в умовах збройного конфлікту, що пов’язано з тимчасовою окупацією частини суверенних території, спробою анексії Автономної Республіки Крим. <strong>Метою</strong> статті є характеристика такої компоненти правосуддя перехідного періоду, як притягнення до кримінальної відповідальності за міжнародні злочини з наголосом на практику притягнення до відповідальні за воєнні злочини в Україні (аналіз сучасного стану та на цій основі визначення перспектив підвищення ефективності відповідної діяльності). <strong>Використані методи</strong> загальнонаукового пізнання та спеціально-юридичні. За допомогою методу системного аналізу охарактеризовано сучасний стан проблематики. Логіко-семантичний метод використано для формування поняття воєнного злочину. Методи документального аналізу, критичної оцінки та порівняння положень Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вироків воєнних трибуналів, Кримінального кодексу України задіяні для визначення сучасних основ правового регулювання відповідальності за міжнародні злочини, а також для виділення вад такого регулювання в законодавстві України. <strong>Результати. </strong>1. Сформоване поняття та охарактеризовано матеріальний, ментальний та контекстуальний елементи міжнародного злочину. 2. Виділено ознаки, охарактеризовано елементи, визначено поняття воєнного злочину. 3. Обґрунтована необхідність розробки та прийняття концепції перехідного правосуддя, компонентами якої запропоновано визначити: а) встановлення істини; б) репарації; в) притягнення до відповідальності; г) інституційну перебудову, д) утворення судових та позасудових механізмів національного, міжнародного, гібридного характеру. Окрему увагу приділено такій з компонент правосуддя перехідного періоду в Україні як притягнення до відповідальності з виділенням наступних складових: 1) законодавчі зміни в частині регулювання відповідальності за міжнародні злочини, завершення ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду; 2) підвищення кваліфікації уповноважених суб’єктів; 3) інформаційна компанія. <strong>В</strong><strong>исновки.</strong> Встановлена потреба і сформовані пропозиції із вдосконалення чинного кримінального законодавства України в частині регулювання міжнародних злочинів, ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду; визначення шляхів підвищення ефективності діяльності з притягнення до відповідальності за воєнні злочини в Україні. <strong>Problem statement.</strong> Today the problem of restoring the sovereignty and territorial integrity of Ukraine, ensuring national security in the armed conflict in Ukraine, which is associated with the temporary occupation of the part of the sovereign territory, the attempted annexation of the Autonomous Republic of Crimea is actual. <strong>The Purpose</strong> of the article is to characterize such a component of transitional justice as criminal prosecution for international crimes with an emphasis on the practice of prosecuting those who are responsible for war crimes in Ukraine (analysis of the current situation and on this basis identification of the prospects for improving efficiency). <strong>The methods </strong>that were used are general scientific and special legal. With the help of the system analysis, the current state of the problem is characterized. The logical-semantic method was used to form the concept of a war crime. Methods of documentary analysis, critical assessment, and comparison of the Rome Statute of the International Criminal Court, verdicts of military tribunals, the Criminal Code of Ukraine were used to determine the current legal framework for liability for international crimes, as well as to highlight regulatory shortcomings in Ukrainian legislation. <strong>Results.</strong> 1. The concept is formed and the <em>actus reus</em>, mental (mens rea) and contextual elements of the international crime are characterized. 2. The features are highlighted, the elements are characterized, and the concept of a war crime is defined 3. The need to develop and adopt the concept of transitional justice is substantiated. The following components of transitional Justice in Ukraine are proposed: a) truth-seeking; b) reparations; c) individual prosecutions; d) institutional reform, e) the formation of judicial and non-judicial mechanisms of national, international, hybrid nature. Particular attention is paid to such components of transitional justice in Ukraine as prosecution with the following components: 1) legislative changes in the regulation of liability for International crimes, completion of ratification of the Rome Statute of the International Criminal Court; 2) advanced training of authorized entities; 3) Information Company. <strong>Conclusions</strong>. The need and proposals for improving the current criminal legislation of Ukraine in terms of regulation of international crimes, ratification of the Rome Statute of the International Criminal Court; identifying ways to increase the effectiveness of prosecution for war crimes in Ukraine are formed.