To see the other types of publications on this topic, follow the link: Напрями інноваційної діяльності.
Journal articles on the topic 'Напрями інноваційної діяльності'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Напрями інноваційної діяльності.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Гораш, Катерина. "ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ РОЗВИТКУ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 23, № 1 (2023): 50–60. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(23).2023.50-60.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано інноваційну діяльність закладів вищої освіти як важливий напрям розвитку і забезпечення конкурентоспроможності в умовах євроінтеграції, що набуває особливої актуальності в реаліях воєнного стану і повоєнний період. За результатами дослідження сучасного стану інноваційної діяльності закладів вищої освіти, зокрема на основі аналізу наукових праць і нормативно-правових документів автором означено ключові напрями інноваційної діяльності закладів вищої освіти щодо освоєння нових технологій, серед яких: енергетика, транспортні технології, технології агропромислового комплексу, медичного обладнання та обслуговування, ековиробництва та охорони навколишнього природного середовища, інформаційні). Означені напрями обґрунтовано як орієнтир для проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень в закладах вищої освіти. Автором охарактеризовано особливості інноваційної діяльності закладів вищої освіти та сутнісні ознаки інноваційного освітнього середовища, зокрема визначено складові інноваційної діяльності, що забезпечують реалізацію державної освітньої полики України, серед яких: розроблення та впровадження інноваційних освітніх проєктів; пошук і застосування інноваційних методів і технологій навчання та організації інноваційного освітнього середовища; створення умов для розроблення і впровадження освітніх інновацій, націлених на підготовку майбутніх фахівців до розроблення інноваційної продукції та послуг. У дослідженні охарактеризовано інновації модернізації та трансформації у вищій освіті та обґрунтовано доцільність їх застосування в сучасних реаліях на прикладі міжнародних і регіональних інноваційних проєктів. За результатами дослідження підтверджено, що інноваційна діяльність закладів вищої освіти є пріоритетним напрямом в їх розвитку та забезпеченні конкурентоспроможності в повоєнний період.
 Ключові слова: інновації; інноваційна діяльність; заклади вищої освіти; інноваційний проєкт; інноваційне освітнє середовище.
2
Nosyk, О. М. "Відкриті інноваційні системи: головні характеристики і напрями інтернаціоналізації". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 103. http://dx.doi.org/10.15421/191611.
Full textAbstract:
Розкриття особливостей та тенденцій інноваційного розвитку в сучасний період ґрунтується на визначенні його нових характеристик, обумовлених постіндустріальними трансформаціями.Мета написання статті – дослідження головних елементів відкритих національних інноваційних систем та напрямів їх включення у міжнародне інноваційне співробітництво. У ході виконання окреслених завдань використано методи системного та структурно-функціонального аналізу з метою обґрунтувати головні складники відкритих інноваційних систем та чинники і напрями їх формування та функціонування.Наголошено, що головні характеристики відкритих інноваційних систем – це інноваційне підприємництво, інноваційні мережі, інноваційна співпраця і партнерство, інноваційні кластери та екосистеми. Рушійною силою сучасного інноваційного процесу є підприємницька інноваційна діяльність, що охоплює всі стадії та сфери системного інноваційного процесу, спирається на інновації – технологічні, управлінські, ринкові, соціальні і забезпечує інноваційний розвиток суспільства.Виявлено, що інноваційна співпраця передбачає залучення її учасників до інноваційного процесу із застосуванням таких форм, як трансфер технологій, інформаційний обмін, наукові та освітні програми, комерційний обмін інноваційними продуктами. Інноваційне партнерство поєднує інноваційні ресурси та діяльність їх учасників – створення інноваційних підприємств, сумісне здійснення інноваційних проектів. У сучасний період інноваційна співпраця і партнерство розвиваються на рівні корпорацій, галузей та секторів національної економіки й на міжнародному рівні.Розвиток інноваційної співпраці та партнерства залежить від формування й стану інноваційних екосистем як середовища відкритих інновацій. Під впливом глобальних чинників розвитку інноваційних кластерів притаманна тенденція інтернаціоналізації інноваційної діяльності на основі міжнародної кооперації кластерів різних країн.Інноваційний розвиток приводить до певних трансформацій людського капіталу, зростання рівня його інновативності й інноваційності. Інтернаціоналізація людського капіталу інновацій відбувається на основі розвитку міжнародної науково-технічної співпраці, здійснення соціогуманітарних програм.Напрямами формування відкритих інноваційних систем є розвиток інноваційного підприємництва, інноваційних мереж, інноваційного співробітництва і партнерства, інноваційних екосистем та кластерів. Ядро відкритих інноваційних систем складає людський капітал інноваційного розвитку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні умов та чинників набуття інноваційними системами різного рівня відкритого характеру, обґрунтування їх складників та напрямів інтернаціоналізації. Практичне значення одержаних результатів – використання суб’єктами інноваційної діяльності матеріалів статті для організації інноваційного процесу на основі принципів відкритих інновацій.Подальше дослідження зазначеної наукової проблеми спрямовуватиметься на обґрунтування особливостей відтворення людського капіталу відкритих інноваційних систем.
3
Макарович, В. К. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ ІННОВАЦІЙНОГО КАПІТАЛУ НА ОСНОВІ РЕСУРСНОГО ПІДХОДУ". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка», № 1(61) (6 травня 2023): 189–95. http://dx.doi.org/10.24144/2409-6857.2023.1(61).189-195.
Full textAbstract:
Обґрунтовано необхідність удосконалення системи обліку щодо інноваційної діяльності підприємства. Запропоновано побудувати теоретико-методологічну конструкцію обліку інноваційного капіталу підприємства. Виділено та проаналізовано характеристики інноваційного капіталу підприємства. Обґрунтовано необхідність обліку комплементарних активів, як організаційної основи інноваційного капіталу. Охарактеризовано формалізовані та неформалізовані складові інноваційного капіталу підприємства. Встановлено роль інноваційного капіталу в процесі здійснення інноваційної діяльності підприємства. Запропоновано розглядати інноваційний каптал сукупністю інтелектуальних ресурсів з різним рівнем юридичної формалізації, які виникають в результаті інноваційної діяльності та забезпечують її реалізацію, і що самостійно та у поєднанні з комплементарними активами забезпечують генерування майбутніх економічних вигід для підприємства. Визначено напрями розвитку системи обліку в напрямі задоволення користувачів інформацією про інноваційну діяльність підприємства.Ключові слова: економіка знань, система обліку, дослідження та розробки, інноваційний капітал
4
Maruhlenko, O. V. "Планування інвестицій в інноваційну продукцію на основі матриці інноваційного потенціалу регіону". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 7 (25 грудня 2016): 229. http://dx.doi.org/10.15421/191625.
Full textAbstract:
Ефективне керування інноваційним процесом для виробництва інноваційної продукції передбачає обґрунтування джерел, визначення обсягів і об’єктів фінансування інноваційних розробок. Оскільки один із важливих елементів керування інвестиційним забезпеченням інноваційного розвитку – планування вартості та витрат на інноваційну продукцію, обраний напрям дослідження вважаємо актуальним.Мета роботи – характеристика методу визначення обсягів інвестицій в інноваційну продукцію за її типами і підприємствами на основі матриці інноваційного потенціалу регіону для формування оптимального інвестиційного портфелю.Перелічено основні види форсайтних досліджень науково-технічного розвитку, які проведені в Україні. Зроблено висновок, що не зважаючи на множинність варіантів такого розвитку, його напрями поряд з іншими факторами обмежені фінансовим забезпеченням виробництва інноваційної продукції, складник якого – визначення потрібних обсягів та об’єктів для інвестування.Охарактеризовано метод відбору видів інноваційної продукції як об’єкту для інвестування. Для відбору інвестиційних об’єктів визначають перелік пріоритетних для регіону критичних технологій та інноваційних підприємств, оцінюють інвестиційні ризики на різних стадіях виробництва інноваційної продукції, розраховують дисконтований дохід і ціни ризиків, розв’язують задачу оптимального розподілу інвестицій за типами продукції і підприємствами із урахуванням дисконтованого доходу й ціни ризиків.Новизна дослідження полягає у алгоритмізації відбору пріоритетних для інвестування інноваційних технологій на основі матриці інноваційного потенціалу регіону.Результати дослідження можуть бути застосовані для формування інвестиційного портфелю, що містить найбільш перспективні з економічного погляду інноваційні технології.Перспективний напрям для подальших досліджень – здійснення порівняльного інвестиційного портфельного аналізу інноваційних виробництв для різних галузей діяльності на основі запропонованого алгоритму.
5
Соболєва, Тетяна Олександрівна, та Анастасія Олексіївна Гончар. "ВЗАЄМОВПЛИВ КУЛЬТУРИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ДИЗАЙНУ В ПРОЦЕСІ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОРПОРАЦІЙ". Journal of Strategic Economic Research, № 1 (13 липня 2023): 112–18. http://dx.doi.org/10.30857/2786-5398.2023.1.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду шляхів активізації інноваційної діяльності корпорацій з урахуванням взаємовпливу процесів формування інноваційної культури та створення адаптивного до вимог реалізації інноваційних цілей організаційного дизайну. Мета дослідження полягає у визначенні напрямів та особливостей взаємовпливу інноваційної культури та організаційного дизайну в корпораціях в процесі посилення інноваційної активності. Розбудова організаційного дизайну та формування інноваційної культури є взаємопов’язаними, оскільки сприятливі для інноваційної діяльності організаційні умови є факторами утвердження та закріплення корпоративних інноваційних цінностей, а усвідомлені персоналом інноваційні цінності впливають на ефективність організаційного дизайну корпорації. Але кожен із цих напрямків потребує цілеспрямованих зусиль для їх реалізації, тому вимагає окремих специфічних дій щодо формування, посилення та адаптації до завдань реалізації інноваційних цілей та стратегії. Водночас ці напрями доповнюють один одного і потребують їх одночасної реалізації. Гнучка та швидка інноваційна реакція на сучасні запити ринку є можливою за умови розробки інноваційних стратегій, розбудови гнучких організаційних структур, створення сприятливих для інновацій середовища та культури, тобто забезпечення підтримки реалізації стратегій відповідним організаційним дизайном. Організаційний дизайн формується у відповідності до завдань реалізації інноваційної діяльності, її цілей та стратегії. Процеси стратегічного планування інноваційної діяльності є залежними від настанов керівництва до впровадження інновацій, організаційної спроможності забезпечити інноваційну активність ресурсами, кваліфікованими кадрами, та злагодженої співпраці всіх елементів організаційної структури. Настанови до інноваційної діяльності формуються через проголошення та візуалізацію інноваційних цінностей, які поступово поширюються в корпорації та стають домінуючими в корпоративній культурі, трансформуючи її в інноваційну культуру. Організаційна підтримка реалізується через налагодження комунікаційних каналів, співпрацю між відділами, в тому числі шляхом створення тимчасових робочих груп, важливими є впровадження програм навчання та ротації персоналу. Важливим напрямом адаптації оргдизайну до здійснення інноваційної діяльності є створення ефективної комплексної системи мотивації, яка сприяє поведінці співробітників як самостійних, відповідальних та ініціативних особистостей.
6
ГУТОРОВА, О. О., та О. І. ГУТОРОВ. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АПК". Аграрні інновації, № 17 (27 квітня 2023): 211–17. http://dx.doi.org/10.32848/agrar.innov.2023.17.32.
Full textAbstract:
Мета. Дослідити особливості інноваційної діяльності в АПК та визначити напрями для забезпечення його ефективного функціонування та подальшого розвитку в сучасних економічних умовах. Результати. У статті обґрунтовано, що найважливішою особливістю сучасного періоду розвитку агропромислового комплексу є необхідність максимального прискорення науково-технічного прогресу як процесу поступового техніко-технічного та соціально-економічного оновлення та вдосконалення агропромислового виробництва. Розглянуто організаційно-економічну сутність інноваційної діяльності в агропромисловому комплексі, передумови та особливості розвитку, його вплив на ефективний і сталий розвиток галузі. Розкрито основні напрями та організаційні форми інноваційних процесів в агропромисловому комплексі. Проаналізовано розвиток інноваційної діяльності в агропромисловому комплексі. Особлива увага приділяється вдосконаленню організаційно-економічного механізму інноваційних процесів в агропромисловому комплексі. В успішній реалізації інноваційної політики велике значення надається вдосконаленню управління інноваційною діяльністю в агропромисловому комплексі в напряму забезпечення сприятливого інвестиційного клімату на основі раціонального поєднання державного фінансування аграрної науки з розвитком інноваційного підприємництва в аграрному секторі економіки. Висновки. Розвиток інновацій в агропромисловому виробництві сприяє не тільки підтримці певного виробничого рівня, а й прискоренню прогресу, що супроводжується підвищенням стійкості самого виробничого процесу, здійсненням розширеного відтворення, а також стійкістю отримання товаровиробниками доходу. Удосконалення системи управління інноваціями в агропромисловому комплексі має бути комплексним, охоплювати весь спектр аспектів цієї діяльності в агропродовольчому секторі: від проведення досліджень і розробок, експериментальної перевірки наукових результатів до впровадження у виробництво та оцінки ефективності. Підвищення обґрунтованості та ефективності запровадження заходів державного впливу у сфері інноваційного менеджменту в агропромисловому комплексі могло б сприяти виділенню цієї проблеми в один із пріоритетних напрямів наукових досліджень аграрної проблематики. Це дасть поштовх до активізації інноваційної діяльності в галузі, що сприятиме прискоренню науково-технічного прогресу та підвищенню ефективності агропромислового виробництва.
7
Кошкалда, Ірина, Оксана Прокопишин та Наталія Трушкіна. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ АГРОКЛАСТЕРІВ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". Scientific Bulletin of Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas (Series: Economics and Management in the Oil and Gas Industry), № 1(25) (17 липня 2022): 74–88. https://doi.org/10.31471/2409-0948-2022-1(25)-74-88.
Full textAbstract:
На даний час аграрний сектор України зазнає кардинальних організаційних змін і трансформацій за різними напрямами розвитку, у тому числі й інноваційного. Це вимагає формування й функціонування належної інноваційної інфраструктури та пошуку принципово нових організаційно-правових форм господарювання, які б відповідали сучасним економічних умовах. Однією з таких форм може бути інноваційний агрокластер. Метою даного дослідження є обгрунтування концептуальних засад створення інноваційних агрокластерів як важливої складової інноваційної екосистеми в умовах забезпечення сталого розвитку. У статті проаналізовано й узагальнено законодавчі документи, які регулюють питання створення й функціонування інноваційних агрокластерів як нового суб’єкта економічних і правових відносин в аграрному секторі. Розглянуто стратегічні програми регіонального розвитку до 2027 року у частині створення кластерних структур. Запропоновано структурну схему взаємодії елементів регіональної інноваційної екосистеми для досягнення стратегічної мети «Інноваційний розвиток регіону на основі смарт-спеціалізації». Надано пропозиції щодо можливих організаційно-правових форм інноваційного агрокластеру з урахуванням передової європейської практики. Визначено відмінності кластеру від інших організаційно-правових форм об’єднань підприємств. У результаті дослідження встановлено, що у законодавстві не приділяється належної уваги створенню й функціонуванню інноваційних кластерів в Україні. Але з точки зору перспективності й результативності кластеризацію варто вважати ключовим напрямом трансформації інноваційних систем управління розвитком агропромислового комплексу. Тому нагальним питанням залишається визначення на законодавчому рівні термінів «кластер», «кластеризація», «інноваційний кластер» в аграрній сфері. Запропоновано внесення змін і доповнень до законів України «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про державну підтримку сільського господарства України», Концепції створення кластерів в Україні, Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року, Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки щодо створення інноваційного кластеру як специфічного виду об’єднань підприємств аграрного сектору.
8
Шатіло, О. В. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ". Підприємництво і торгівля, № 36 (28 квітня 2023): 32–43. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1256-2023-36-05.
Full textAbstract:
В статті проаналізовано, що обраний шлях розвитку економіки на інноваційній базі має стати першоосновою сучасної державної політики, що потребує, насамперед, розробки і встановлення ефективного механізму регулювання відносин у сфері інновацій, основою якого має бути нормативно-правова база. Досліджено, що сучасне національне інноваційне законодавство включає норми Конституції України, Господарського кодексу, Закону України «Про інноваційну діяльність», Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні», Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших нормативно-правових актів, які визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні і налічує близько 200 документів. Визначено, що основні завдання та засоби реалізації державної інноваційної політики. Зазначено, що механізм державного регулювання інноваційних процесів ґрунтується на постійному пошуку організаційних засобів, фінансових інструментів та важелів з фінансової підтримки тих підприємств, що в своїй діяльності разом з новими сировиною і матеріалами мають за мету застосовувати передові технології. Проаналізовано зарубіжний досвід державної підтримки інноваційної діяльності. Аргументовано, що інновації стають причиною виникнення одних виробництв і поступового зникнення інших, а також інноваційний розвиток передбачає масштабне згортання процесів щодо розробки, освоєння і виведення на ринок технічних, організаційних та соціальних нововведень, що безумовно потребує нових моделей щодо формування та використання достатніх обсягів. Визначено державне регулювання стратегічного розвитку інноваційних процесів на підприємствах. Обґрунтовано, що забезпечення подальшого ефективного економічного та соціального розвитку Україні необхідно на державному рівні створити інноваційну модель, яка цілеспрямовано посилить реалізацію інноваційних процесів в контексті завдань стратегічного розвитку через використання принципово нової нормативно-правової бази у вигляді Інноваційного кодексу України, який сприятиме підвищенню частки витрат на виконання наукових досліджень і розробок у ВВП до рівня не менше 2%; збільшенню кількості працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок при створенні на рівні держави оптимальних умов щодо їх підготовки, а також розширення джерел та зростання обсягів фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових досліджень і розробок.
9
Боднар, І. Р. "ІННОВАЦІЙНІ АСПЕКТИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 76 (5 квітня 2024): 40–50. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1205-2024-76-05.
Full textAbstract:
Глобальний розвиток інноваційної сфери, сучасних інформаційних технологій, значною мірою впливає на економічну, політичну, соціокультурну, оборонну та інші складові процесів розвитку суспільства і держави. Інноваційні ресурси в сучасних умовах стають основним фактором життєдіяльності всіх сфер суспільства. Будь-які недоліки в структурі і функціонуванні інноваційної системи призводять до збитків суспільства і держави.У зв’язку з цим у статті розглянуто ключові поняття та основи національної інноваційної політики. Аналізуються аспекти інноваційної підприємницької діяльності в умовах війни. Крім цього, визначені основні напрями держави в сфері інноваційної політики. Здійснено оцінку стану інноваційної сфери України у міжнародних порівняннях. Розглянуто напрями міжнародного науково-технічного співробітництва України. Запропоновані концептуальні підходи інтеграції України в науково-технологічний простір. При формуванні концепції державної інноваційної політики варто виходити з необхідності прийняття таких базових принципів, як її відкритість, рівність всіх учасників інноваційно-інформаційних відносин, системності, пріоритетності тощо. В цьому процесі головні заходи повинні бути спрямовані на забезпечення державних інтересів України і не суперечити соціальним інтересам громадян країни. Необхідними є програми на фінансування державою інноваційної діяльності підприємств, забезпечення пріоритету права перед силою тощо. У статті визначені закономірності інноваційного розвитку та шляхи інтеграції України до Європейського дослідного простору. Оцінено інноваційну активність промислового сектору економіки України у регіональному розрізі в межах застосування великими підприємствами результатів технічного прогресу Індустрії 4.0 (Інтернету речей). Проведено формалізацію інноваційної сфери держави та її залежності від ресурсного потенціалу, впливу процесів глобалізації тощо.
10
Удовиченко, С., та М. Махсма. "МОНІТОРИНГ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ". Science and Innovation 18, № 5 (2022): 16–25. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.05.016.
Full textAbstract:
Вступ. Головною умовою активізації інноваційної діяльності в Україні є нормативно-правова база, яка має забезпечувати регулювання усіх механізмів здійснення інноваційного процесу. Виробництво та реалізація продукції, яка створюється за сучасними технологіями, підвищує ефективність роботи підприємств та їхню конкурентоспроможність на внутрішньому й зовнішньому ринках.Проблематика. Економічні показники діяльності промислових підприємств показують, що прийняття нормативних документів суттєво не вплинуло на інноваційну розбудову економіки України, а тому питання підвищення інноваційної активності у мінливих економічних умовах потребує постійних ґрунтовних досліджень.Мета. Дослідити стан інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні та визначити перспективи їхнього подальшого розвитку.Матеріали й методи. Використано нормативно-правові документи з врегулювання інноваційної діяльності, статистичні дані кількості інноваційно активних промислових підприємств, кількості упроваджених нових видів інноваційної продукції та обсягів її реалізації, витрат на інновації та джерел їх фінансування в Україні за період 2010—2019 рр. для аналізу діяльності підприємств.Результати. Оцінено стан інноваційної діяльності промислових підприємств та визначено основні перспективи їхнього подальшого розвитку. Більшість виготовлених товарів і наданих послуг не відповідають сучасним вимогам споживачів, що сповільнює динаміку виробництва продукції та обсяги її реалізації. Здійснення програмних заходів у вигляді законодавчих норм щодо податкових важелів, привабливого інвестиційного клімату, інноваційної інфраструктури та фінансової підтримки підвищить конкурентоспроможність підприємств України.Висновки. Використання застарілих технологій гальмує інноваційне оновлення виробничої бази промисловихпідприємств, збільшення випуску сучасної продукції та надходження фінансових ресурсів. Важливо, щоб задекларовані у нормативних актах напрями інноваційної розбудови спиралися на податкові важелі, інноваційну інфраструктури, фінансову підтримку.
11
ІЖЕВСЬКИЙ, Павло, та Наталія ПОТАПОВА. "ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 1 (30 березня 2023): 139–45. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2023-7-20.
Full textAbstract:
У дослідженні актуалізовано увагу до проблематики управління розвитком процесів забезпечення інвестиційно-інноваційного розвитку суб’єктів господарювання. Метою дослідження визначено удосконалення теоретико-методичних засад формування та реалізації механізму забезпечення інноваційного розвитку суб’єктів господарювання. Доведено, що інноваційний підхід є специфічним типом прийняття стратегічних управлінських рішень в сфері функціонування та розвитку підприємств, що дозволяє скерувати усі бізнес-процеси на засадах нових та більш ефективних способів. Визначено, що при застосуванні інноваційного шляху розвитку підприємств доцільно враховувати розлогу класифікацію типів інноваційного підходу, яка включає такі ознаки, як види інноваційних змін, напрями зорієнтованості інноваційної діяльності, цільові орієнтири фінансування інноваційних бізнес-процесів, функціональні сфери впровадження інновацій, типи інноваційної політики, способи впровадження інновацій. Зроблено висновок, що ефективне функціонування системи управління інноваційним розвитком суб’єкта господарювання має забезпечуватися інвестиційними механізмом, складовими якого є сукупність суб’єктів, об’єктів, принципів, функцій, завдань, методів та інструментів. Показано, що на суб’єктно-об’єктному рівні інвестиційного механізму інноваційного розвитку суб’єктів господарювання визначаються межі інноваційної діяльності, далі визначаються управлінські аспекти (функції, завдання та принципи), а завершується імплементація механізму на інструментальному рівні обґрунтуванням методичних засад і прикладних інструментів.
12
Полінкевич Оксана. "ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНІ ТА МАРКЕТИНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ". Економічний форум 1, № 3 (2023): 56–67. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2023-3-7.
Full textAbstract:
Процеси сталого розвитку в Україні забезпечуються тим, що економіка є відкритою для зовнішнього світу. Відповідно розширюються можливості щодо використання інформаційно-комунікативних та маркетингових технологій у інноваційній діяльності підприємств. Основною метою дослідження є визначення інформаційно-комунікативних та маркетингових технологій інноваційної діяльності підприємств. Систематизація літературних джерел та підходів до вирішення цієї проблеми показала, що питання інформаційно-комунікативних та маркетингових технологій інноваційної діяльності підприємств є мало досліджуваними та розглядалися як окремі елементи, а не в єдиному синтезі. Актуальність вирішення даної наукової проблеми полягає в тому, що використання інформаційно-комунікативних та маркетингових технологій у діяльності підприємств спроможне до підвищення інноваційної активності підприємств. Дослідження проблеми здійснено в такій логічній послідовності: спочатку проаналізовано фактори, які сприяють розвитку інформаційно-комунікативних та маркетингових технологій, потім окреслено напрями використання інформаційно-комунікативних технологій у виробництві, управлінні та логістиці, визначено маркетингові інноваційні технології. Методологічним інструментарієм дослідження слугували такі підходи та методи: системний підхід, логічне узагальнення та порівняння – до групування маркетингових інноваційних технологій, методи аналізу й синтезу – до оцінювання напрямів використання інформаційно-комунікативних технологій у виробництві, управлінні та логістиці. Об’єктом дослідження обрано інформаційно-комунікативних та маркетингових технологій, а предметом – інноваційну діяльність підприємств. У статті встановлено, що напрямами використання інформаційно-комунікативних технологій у виробництві, управлінні та логістиці є: пошук і аналізування технологічних нововведень, аналіз новизни окремої визначеної інновації, пріоритет проєктної діяльності при реалізації інновацій, пошук потенційних бізнес-партнерів, конкурентна розвідка, становлення аудиторії споживачів і просування інновацій, визначення інформаційно-освітнього середовища для розвитку інтелектуальної складової інноваційного потенціалу. Основними маркетинговими інноваційними технологіями є: InDoor TV, X3D video, JustTouch, Ground FXt, Free Format Projection, «Video-in-Print». Встановлено, що використання інформаційно-комунікативних та маркетингових технологій інноваційної діяльності підприємств має переваги: зростання ефективності при пошуці та аналізі ідей зі створення нової продукції та послуг; пришвидшена реакція підприємства на зміну умов інноваційної діяльності; інновації можуть бути реалізовані на найнижчому рівні управління; забезпечення синергетичного ефекту через безперервний потік нових ідей та наявність бізнес-партнерів; зменшення витрат часу персоналу через підвищення їхньої професійності; незалежність від географічного розташування, через що у команду з реалізації інноваційного проєкту можна включати партнерів із різних місць; використання переваг електронної торгівлі; моделювання результатів інноваційної діяльності з використанням штучного інтелекту та нейронних сіток. Разом з тим, всебічне застосування інформаційно-комунікаційних та маркетингових технологій інноваційної діяльності підприємств має обмеження, зокрема: розвиток інноваційної інфраструктури потребує значних фінансових ресурсів та висококваліфікованого персоналу, що ускладнюється війною в Україні та пандеміями і кризами; кібератаки вимагають підвищення рівня інформаційної безпеки на підприємстві; неготовність менеджменту підприємства впроваджувати інновації на нижчих рівнях; обмеженість у використанні штучним інтелектом через брак фахівців. Результати дослідження можуть бути корисними в плані розробки методики підвищення інноваційної діяльності підприємств.
13
Sas, L. S., та P. Ye Matkovskyi. "НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАПРЯМІВ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ОНОВЛЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА МОДЕРНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПДПРИЄМСТВ". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (2019): 8–14. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.8-14.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення напрямів державної фінансової підтримки інноваційної діяльності, зокрема технологічного оновлення виробництва та модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств, передбачених нормативними документами.У процесі дослідження використано методи аналізу, систематизації, групування, абстрагування з метою визначення нормативних документів щодо регулювання інноваційної діяльності суб’єктів господарювання, виокремлення та розгляду напрямів державної фінансової підтримки технологічного оновлення виробництва й модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств.Інформаційну базу наукового дослідження склали наукові праці вітчизняних вчених-економістів та законодавчо-нормативні документи з питань регулювання інноваційної діяльності та фінансового забезпечення її здійснення.Обґрунтовано роль та місце державної фінансової підтримки у забезпеченні здійснення технологічного оновлення виробництва сільськогосподарських підприємств як складової їхнього інноваційного розвитку. Проведено аналіз нормативного забезпечення здійснення інноваційної діяльності. Виокремлено та розглянуто напрями фінансової підтримки технологічного оновлення і модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств, зокрема щодо: бюджетної підтримки; створення необхідних умов для фінансування; пільгового кредитування; страхування інноваційної діяльності; створення спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ; пільгового оподаткування; фінансово-економічного забезпечення трансферу технологійНаукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні та розкритті напрямів державної фінансової підтримки технологічного оновлення виробництва та модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств.Одержані результати дослідження можуть бути використані при організації процесу технологічного оновлення виробництва та модернізації діяльності сільськогосподарських підприємств.
14
Котвицька, Наталія. "Методологічні засади дослідження інноваційної моделі розвитку та інноваційного потенціалу агропродовольчої сфери". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 1 (91) (30 червня 2022): 67–73. http://dx.doi.org/10.32782/bsnau.2022.1.9.
Full textAbstract:
Розвиток інноваційного потенціалу в агропродовольчій сфері є ключовим фактором для забезпечення сталого розвитку і конкурентоспроможності цього сектора економіки. Дослідження інноваційної моделі розвитку та інноваційного потенціалу агропродовольчого сектора має велике значення для встановлення стратегічних цілей і пріоритетів розвитку, формування та реалізації інноваційних проектів та програм. У даній роботі розглянуто методологічні засади дослідження інноваційної моделі розвитку та інноваційного потенціалу агропродовольчої сфери. Зокрема, висвітлено роль інновацій, основні напрямки інноваційної діяльності в цьому секторі, особливості оцінки інноваційного потенціалу, а також методологічні засади організації дослідження інноваційної моделі розвитку аграрного сектора. Запропоновано пріоритети розвитку агропродовольчої сфери, напрями розробки програм та проектів, а також підвищення конкурентоспроможності цього сектора на міжнародному ринку.
15
Мульска, О. П., О. С. Воронко та П. О. Виговський. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЕМПІРИКИ ПОСТУПУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: АСПЕКТ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 79 (25 листопада 2024): 18–26. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1205-2024-79-02.
Full textAbstract:
Головним вектором формування інституційного середовища інноваційної діяльності є сталий висхідний розвиток національної економіки, зміцнення її конкурентоспроможності, реалізація економічних інтересів і потенціалу в системі міжнародного поділу праці. Метою статті є систематизація методичних підходів та виокремлення методичного вакууму до емпірики інституційного середовища інноваційної діяльності. Доведено, що аналізування інституційного середовища інноваційної діяльності як функції управління інноваційного поступу сприяє якісному резюмуванню реалізації цілей і завдань інноваційно-економічної політики, удосконаленню комплексної методики моніторингу інноваційного розвитку. Формування концептуальних і методичних підходів до емпірики поступу інноваційної діяльності є інформаційно-аналітичним базисом реалізації моніторингу соціально-економічного розвитку територій, контролінгу динаміки відповідних процесів і чинників; прийняття управлінських рішень щодо регулювання процесів інноваційно-технологічного розвитку, особливо в частині становлення потрібного для планових зрушень інституційного середовища. Процес аналізування інституційного середовища інноваційного розвитку передбачає перевірку його відповідності системі критеріїв: (1) повноцінності, (2) якості, (3) спроможності, (4) стійкості, (5) ефективності зі застосуванням розлогого спектра кількісно-якісних індикаторів – характеристик його відповідності кожному з критеріїв. Запропоновано емпіричну систему інституційного середовища інноваційної діяльності декомпонувати на три складові: напрями дослідження інституційного середовища інновацій та їх предмети; внесок інновацій та передових технологій у розвиток і зміцнення конкурентоспроможності регіональної економіки, зростання якості життя; повноцінність та якість інституційного середовища інноваційно-технологічної діяльності. Доведено, що ознакою якості інституційного середовища інноваційної діяльності є сприятливість інституційно-правового та економічного середовища створення і комерціалізації технологічних інновацій.
16
Згалат-Лозинська, Л. О. "ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В БУДІВНИЦТВІ: СТАН ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 31–37. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.4.
Full textAbstract:
Однією з головних перешкод розвитку інноваційної діяльності в будівельній галузі є недосконале управління на всіх рівнях. Вивчено досвід інституційного забезпечення фінансування житлового будівництва у США та Німеччині, де інноваційний розвиток значною мірою здійснюється за рахунок фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових досліджень і розробок. Визначено складники, функції та напрями розвитку суб’єктів інноваційної інфраструктури в Україні, центральна роль в якій відводиться науково-дослідним, науково-технічним навчально-науковим установам. Акцентовано увагу на необхідності стримування відтоку за кордон наукових кадрів та підвищенні якості їх підготовки. Аналіз розподілу інноваційно активних підприємств у розрізі видів інновацій дав змогу виявити той факт, що впровадження процесних, продуктових інновацій у будівництві ускладнено значною зношеністю основних виробничих фондів, обмеженням фінансових коштів для їх оновлення, застарілістю норм та стандартів. Перспективними напрямами активізації інноваційної діяльності в будівництві визначено формування сучасної національної інноваційної системи, яка була б спроможною поєднати науку, систему освіти й підготовки кадрів, установи трансферту технологій та власне будівництво.
17
Большая, Оксана, Ірина Бабенко, Інна Іщенко, Сергій Школяр та Наталія Харченко. "ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ". Сталий розвиток економіки, № 3(50) (4 жовтня 2024): 496–501. http://dx.doi.org/10.32782/2308-1988/2024-50-74.
Full textAbstract:
Пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні формуються відповідно національним інтересам, глобальним технологічним тенденціям та підвищення конкурентоспроможності країни. Інноваційна діяльність представляє собою сукупність заходів, орієнтованих на розробку і впровадження нових продуктів, послуг або процесів, які відповідають потребам ринку та надають конкурентну перевагу. Це безперервний процес, що включає наукові дослідження, технологічні інновації, організаційні трансформації та маркетингові стратегії. Інновації виступають ключовим двигуном економічного розвитку, сприяють поліпшенню якості життя та допомагають у вирішенні глобальних проблем. Україна потребує суттєвої реформації та створення оборонної стратегії, яка базуватиметься на сучасних підходах до розвитку економіки, кредитно-фінансового сектору та інноваційної діяльності. Вибір правильної стратегії та її своєчасне впровадження, ефективні заходи для підтримки інновацій та врахування можливостей і перспектив є головними критеріями у забезпеченні економічної безпеки країни та її швидкому відновленні. Важливими аспектами у розвитку інноваційної діяльності держави залишається функціонування малого та середнього бізнесу, а також розробка інвестиційних механізмів, що поєднують державний і приватний капітал для фінансування інноваційних проєктів.
18
Макарович, Вікторія Костянтинівна. "Концептуальна проблема обліку інноваційного капіталу підприємства: причини виникнення". Економіка, управління та адміністрування, № 4(102) (30 грудня 2022): 65–71. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2022-4(102)-65-71.
Full textAbstract:
Розглянуто особливості трансформації економіки в умовах переходу до постіндустріального суспільства. Визначено напрями впливу економіки знань на діяльність підприємств та системи бухгалтерського обліку. Ідентифіковано існування нових інформаційних потреб та запитів щодо інноваційної діяльності підприємств. Розкрито концептуальну проблему обліку інноваційного капіталу підприємства. Виявлено обмеженість бухгалтерського обліку в розкритті інформації про інноваційну діяльність підприємства та її вплив на функціонування інших управлінських систем. Обґрунтовано необхідність удосконалення інформаційної підтримки прийняття інвестиційних та позикових рішень щодо інноваційного капіталу підприємств. Виявлено та проаналізовано причини використання консервативного підходу розробниками облікових стандартів до бухгалтерського обліку інноваційної діяльності підприємств. Встановлено необхідність розвитку теоретико-методологічних засад обліку інноваційної діяльності підприємств з метою удосконалення системи її інформаційного забезпечення для внутрішніх та зовнішніх стейкхолдерів.
19
Ковальчук, Вероніка, та Микита Хижняк. "Розвиток інноваційного менеджменту в системі управління організацією". Актуальні проблеми державного управління, № 1(55) (7 липня 2019): 41–47. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.01.05.
Full textAbstract:
Розглянуто інституціональне значення інноваційного менеджменту, проаналізовані функцій, які відображають зміст інноваційної діяльності, описано предметні сфери управлінської діяльності. Досліджено розвиток інноваційного менеджменту, як складного механізму дії керуючої системи, що створює сприятливі умови й можливості для розвитку і досягнення ефективного результату. Доведено, що в сучасних умовах необхідною є інноваційна діяльність, спрямована на організаційні зміни. Запропоновано напрями удосконалення системи управління підприємством на основі інноваційного менеджменту .
20
Пуліна, Т. В., Л. В. Шитікова та О. С. Змикало. "ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ ПРОЦЕСІВ ІНВЕСТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ КРИЗИ". Управління змінами та інновації, № 4 (12 грудня 2022): 14–19. http://dx.doi.org/10.32782/cmi/2022-4-3.
Full textAbstract:
У статті аналізується сучасна ситуація інвестування в інноваційну діяльність України та розглядаються шляхи активізації зазначених процесів в умовах російсько-української кризи. Визначено найвигідніші напрями інноваційної діяльності, які можливі на основі розвиненої системи фінансування. Відповідно до законів ГК України, окрема увага приділена аналітичному огляду видів та джерел інвестиційної діяльності, головними з них є інвестування за рахунок власних коштів підприємств, державного бюджету та іноземних коштів. Проаналізовано рейтинг України серед країн світу, що відображає інноваційний розвиток. На основі проведеного аналізу загального обсягу витрат України за джерелами інвестиційної діяльності за досліджуваний період з’ясовано пасивне державне відношення до інноваційної діяльності. Визначено, що основним джерелом фінансування інновацій були власні кошти підприємств України. На основі проведеного опитування серед генеральних директорів підприємств стосовно інвестиційної привабливості України та аналізу інтегрального показника визначена загальна оцінка інвестиційного клімату України. Проведено порівняльний аналіз обсягу прямих іноземних інвестицій, які надійшли в Україну за період з 2017 по 2022 рр. Прямі іноземні інвестиції є найбільш бажаною формою капіталовкладень, оскільки дозволяють реалізовувати великі проекти, нові технології, нові практики корпоративного управління. Визначено, що для України життєво важливим являється залучення необхідної кількості прямих іноземних інвестицій в інноваційному напряму, які потребують сприятливих умов інвестиційного клімату. Запропоновано основні найважливіші шляхи покращення інвестиційного клімату країни.
21
Присяжнюк, Наталя, та Олексій Ланченко. "СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ". Сталий розвиток економіки, № 3(50) (12 серпня 2024): 123–28. http://dx.doi.org/10.32782/2308-1988/2024-50-19.
Full textAbstract:
На основі узагальнення досліджень науковців запропонувати заходи по удосконаленню теоретичного підґрунтя інноваційної діяльності в сільському господарстві. Для досягнення мети дисертаційного дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: логіко-семантичний (для уточнення понятійного апарату інноваційної діяльності в сільському господарстві); системного узагальнення (при напрямів удосконалення реалізації інновацій в сільському господарстві); абстрактно-логічний (для теоретичного узагальнення та формування висновків). Обґрунтовано основні етапи інноваційного процесу в сільському господарстві створення інновацій, їх поширення та освоєння товаровиробниками. При цьому етап поширення можна умовно розбити на дві стадії: перше поширення нововведення (доведення інформації про нього до товаровиробника) та подальше поширення нововведення (дифузія інновацій). Етап поширення охоплює різні напрями та конкретні канали проникнення нововведень в сільськогосподарське виробництво, серед яких важливе місце займають: функціонування органів управління аграрним сектором, підготовка та перепідготовка кадрів керівників, фахівців та працівників масових професій, а також розвиток інформаційно -пропагандистської діяльності. У сучасних умовах цьому етапу не приділяють належної уваги. На основі узагальнення наукових досліджень запропонований авторський підхід до розуміння «інноваційний розвиток», як сукупність організаційно-правових та економічних відносин, що виникають у процесі інноваційної діяльності. Встановлено, що результати впровадження інноваційних рішень суттєво залежить від інноваційного підприємництва. Під ним слід розуміти такий вид підприємницької діяльності, який спрямований на створення та комплексне використання нововведень, що сприяють в умовах підвищеного ризику інвестування отримання прибутку та збільшення науково-технічного потенціалу території за рахунок розвитку виробництв, трансферту технологій, підвищення конкурентоспроможності та наукомісткості продукції шляхом формування нового стилю управління та мотивації творчих здібностей та ділової активності суб'єктів господарювання.
22
Завалевський, Юрій. "Нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності в закладах загальної середньої освіти". New pedagogical thought 3, № 115 (2023): 10–14. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2023-115-3-10-14.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню питань державної політики в галузі освіти щодо сучасного стану нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності в закладах загальної середньої освіти та науково-практичного завдання обґрунтування рекомендацій із розвитку інноваційної діяльності в Україні.
 Проаналізовано напрями вдосконалення нормативно-правового забезпечення щодо формування державної інноваційної політики, розвитку, стимулювання інноваційної діяльності в Україні, використання результатів наукових досліджень та нових конкурентоздатних розробок, аналіз понять «інновація», «інноваційна діяльність», «освітня інновація», «державна освітня політика».
 Основну увагу закцентовано на пріоритетних напрямах інноваційної діяльності галузевого рівня у сфері освіти, як-от: iннoвaцiйних технологіях навчання; інтерактивних методах навчання з використанням iнфoрмaцiйних технологій; створенні кoмп’ютернo oрiєнтoвaних методів та систем навчання з різних предметів i навчальних дисциплін; упровадженні новітніх дидактичних моделей та технологій профільного навчання в закладах освіти; розробці програмових засобів навчального та наукового призначення, новітніх програм, підручників, посібників та методичних матеріалів нового покоління; необхідності впровадження інноваційних технологій у розвиток освітньої галузі з метою підвищення її ефективності. 
 Окреслено перспективи подальшого вдосконалення та модернізації державної політики в галузі освіти в Україні, що полягають у забезпеченні реального переходу до нової якості освіти й рівного доступу до неї; запровадженні інноваційних технологій навчання; приведенні у відповідність із європейськими стандартами наукового та науково-методичного забезпечення всіх ланок освіти; створенні ефективного механізму залучення та використання державних ресурсів для потреб освіти.
23
Полякова, Ю. В. "ІННОВАЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Підприємництво та інновації, № 11-1 (29 травня 2020): 32–36. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.5.
Full textAbstract:
Стаття присвячена оцінюванню інноваційної компоненти експортної діяльності України. Аналіз структури та динаміки вітчизняного експорту свідчить про наявність поряд із досягненнями низки недоліків. Застосування методу нечіткої логіки показує, що інноваційні витрати порівняно із іншими вхідними параметрами є нині найменш впливовим чинником для експорту. Одночасно з’ясовано, яку вагомість мають прямі іноземні інвестиції, інноваційні витрати, капітальні інвестиції та обсяги виконаних науково-технічних робіт для досягнення високих показників експортної діяльності. Отримані результати свідчать про необхідність обґрунтування заходів, пов’язаних із розвитком експортної діяльності на інноваційних засадах. Напрями стимулювання експорту охоплюють участь українських суб’єктів у міжнародних інноваційних проектах, створення системи інституційного забезпечення експорту, запровадження комплексу економічних стимулів модернізації виробництва.
24
Коваленко, О. В. "ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ В ІННОВАЦІЙНУ МОДЕРНІЗАЦІЮ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ДЛЯ СПРИЯННЯ СТАЛОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ". ПРОДОВОЛЬЧІ РЕСУРСИ 12, № 23 (2024): 264–78. https://doi.org/10.31073/foodresources2024-23-29.
Full textAbstract:
Предмет. Теоретико-методологічні та практичні засади інноваційного розвитку харчової промисловості. Мета. Оцінити ефективність інноваційної діяльності в харчовій промисловості України, а також інтенсивність інвестицій в інноваційну модернізацію харчової промисловості України для сприяння сталому розвитку країни в кризових умовах. Методи. Для оцінки ефективності інноваційної діяльності в галузях промисловості у роботі застосовано методи теоретичних узагальнень та порівнянь. При систематизації розрахункових показників інтенсивності інвестицій в інноваційну модернізацію підгалузей харчової промисловості використано прийоми ранжування та групування. Методи екстраполяції та середніх величин застосовано для визначення темпів зростання (спадання) обсягів реалізації інноваційної продукції харчової промисловості. Інтенсивність інвестицій в науково-дослідні розробки (НДР) визначено за методикою ОЄСР, адаптованою до умов обмеженої статистичної інформації шляхом уточнення видів витрат на НДР, що дало можливість по-новому оцінити ефективність інвестицій, вкладених в інноваційну модернізацію підгалузей харчової промисловості. Результати. Оцінено стан інноваційного розвитку харчової промисловості в Україні та інтенсивність інвестицій в науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи в країнах Євросоюзу. Встановлено принципи та пріоритетні напрями досліджень в сфері інновацій в ЄС. Виявлено сильні та слабкі сторони інноваційної діяльності в Україні, сфери інноваційного розвитку, в яких інноваційна система країни досягла успіхів. Розраховано коефіцієнти інтенсивності інвестицій в НДР за видами економічної діяльності в Україні. В зв'язку з відсутністю релевантних даних офіційної статистики, для визначення рівня технологічності окремих підгалузей харчової промисловості розраховано коефіцієнти інтенсивності капітальних інвестицій, вкладених у нематеріальні активи (програмне забезпечення, патенти, ліцензії, торговельні марки, концесії, аналогічні права), без яких неможливе оновлення технологічних процесів. За допомогою статистичного групування коефіцієнти розділено на три групи: з високим, середнім і низьким рівнем інтенсивності інвестицій в інноваційний розвиток. Зроблено висновок про те, що незважаючи на низький рівень технологічності харчової промисловості в Україні, окремі її підгалузі у міру власних фінансових можливостей, є достатньо ефективними завдяки інтенсивності інвестицій в НДР, забезпечують зростання прибутку й рентабельності виробництва, сприяють підвищенню конкурентоспроможності та забезпеченню сталого розвитку національної економіки. Сфера застосування результатів. Результати дослідження щодо оцінки ефективності інвестицій в інноваційну модернізацію харчової промисловості можуть стати джерелом наукової інформації в подальших наукових дослідженнях і використовуватися науковими працівниками економічного профілю, викладачами, здобувачами вищої освіти.
25
КОЗЛОВ, Дмитро. "ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНЬОГО КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ЧИННИКИ РОЗВИТКУ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 313–21. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-313-321.
Full textAbstract:
У статті запропоновано класифікацію та аналіз чинників становлення інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти. На основі системного та компаративного аналізу наукової літератури сукупність відповідних чинників представлено на макро-, мезо- та мікрорівнях розвитку інноваційної культури. До першого рівня віднесено дію глобальних, державно-політичних, економічних та науково-технологічних, аксіологічних та соціокультурних чинників. Підкреслено, що їхня важливість визначається здатністю встановлювати загальну траєкторію інноваційного розвитку світу загалом та держави зокрема, окреслювати перспективні напрями еволюції інноваційного суспільства. Виявлено, що до чинників мезорівня належать інноваційно впорядкована та інноваційно спрямована система професійної освіти та підготовки управлінських кадрів, якісне управління освітніми інноваціями, наявність системи забезпечення якості освіти, післядипломна педагогічна освіта та самоосвіта керівних кадрів. Доведено, що не менш дієвими є чинники мікрорівня, які акумулюють системну взаємодію низки факторів на локальному рівні (заклад освіти, особистість управлінця, його саморозвиток). Інноваційна культура на рівні закладу освіти формується завдяки його внутрішній та зовнішній політиці, організаційно-управлінській діяльності, ресурсному забезпеченню, психологічному клімату, а також особистісним якостям суб’єктів інноваційної діяльності. Висунуто думку про те, що з-поміж ключових факторів розвитку інноваційної культури особистості майбутнього керівника виняткове значення належить наявності системи професійної підготовки, яка має інноваційно-орієнтований вектор розвитку. Зазначено, що основним чинником розвитку інноваційної культури є професійна підготовка майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти, яка безпосередньо залежить від науково-теоретичного обґрунтування та практичної реалізації моделі підготовки інноватора-управлінця. Вважаємо, що означена підготовка повинна бути зосереджена на розвитку інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти за кількома етапами: мотиваційно-когнітивний, професійно-практичний, креативно-діяльнісний та професійно-релевантний. Ключові слова: інноваційна культура, інновації, заклад загальної середньої освіти, майбутній керівник закладу загальної середньої освіти, чинники розвитку, макро-, мезо- та мікро рівні розвитку інноваційної культури.
26
Sulima, E. M., та S. O. Dienizhna. "ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ЇЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (2021): 17–26. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-02.
Full textAbstract:
Актуальність статті зумовлена необхідністю підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти в умовах її модернізації. Мета статті – теоретично обґрунтувати пріоритетні напрями підвищення ефективності управлінської діяльності керівників освітніх закладів, визна- чити шляхи їх практичної реалізації в умовах модернізації вищої освіти. У змісті статті висвітлюється спрямованість управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти на реалізацію інноваційної моделі, що передбачає інтеграцію науки, освіти, виробництва і бізнесу. Розкриваються такі шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності керівників університетів, як інтеграція в європейський науково-освітній простір, який розвивається у напрямах інтернаціоналізації освітньої та науково- дослідницької діяльності закладів вищої освіти, впровадження новітніх форм управлінської діяльності вищої школи, трансферу технологій, кластеризації, комерціалізації, консалтингу, бізнес-інкубатору, центру випереджальної професійної підготовки та перепідготовки фахівців, творчих лабораторій і медіастудій. Розглядаються особливості сучасних форм організації освітньої діяльності університетів – дуального навчання, демонстраційного іспиту, коворкінгу. Результати дослідження. Нами проведена розробка інноваційної моделі інтеграції науки, освіти, виробництва і бізнесу, підготований проєкт розвитку дуальної форми навчання в Університеті державної фіскальної служби України. Висновки. Підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти досягається завдяки комплексному використанню новітніх наукових, технічних і освітніх проєктів, удосконаленню структурної організації ЗВО, практичній реалізації інноваційних моделей модернізації вищої школи, створенню нових бізнес-структур, інформаційно-консультативних і ресурсних центрів. Комплексний функціонал управлінської діяльності керівників ЗВО сприяє прискоренню процесу перетворення реальних знань у технологічні нововведення та інноваційні продукти, надає можливість сконцентрувати фінансові та матеріальні ресурси на інтенсифікації інноваційної діяльності закладів вищої освіти. Для успішного функціонування інноваційної продукції в галузі вищої освіти необхідно виробити ефективний організаційно- економічний механізм взаємодії двох складових – попиту та пропозиції – ключового інструменту, що визначає якість вищої освіти та способи її трансформації в умовах ринкової економіки.
27
Кузнецов, Є. М. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ". Вісник економіки транспорту і промисловості, № 75 (6 грудня 2021): 150–58. http://dx.doi.org/10.18664/btie.75.281378.
Full textAbstract:
В статті досліджено підходи до визначення змісту інноваційної активності, що лягло в основу формулювання авторського розуміння категорії «інноваційна активність підприємств залізничного транспорту». Окреслено специфіку інноваційної діяльності підприємств залізничного транспорту та визначено причини загальнодержавного і галузевого впливу, що зумовлюють низький рівень інноваційної активності підприємств галузі. Обґрунтовано стратегічні напрями підвищення інноваційної активності підприємств залізничного транспорту.
28
Волощук, К. Б., та В. Р. Волощук. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОСИСТЕМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА МІЖНАРОДНИМИ ПЕРЕДАЧАМИ ТОВАРІВ (ТЕХНОЛОГІЙ) ПОДВІЙНОГО ВИКОРИСТАННЯ". Підприємництво і торгівля, № 39 (28 грудня 2023): 46–57. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1256-2023-39-05.
Full textAbstract:
У статті визначені концептуальні засади інноваційної екосистеми, розгортання масштабної інноваційної підприємницької діяльності, основні пріоритети, шляхи, заходи, напрями, завдання реформування оборонно-промислового комплексу та вдосконалення регуляторних важелів впливу держави на інноваційний розвиток, структури за інноваційною моделлю. Досліджено тенденції науково-технічної і інноваційної політики ЄС та стратегічних технологічних трендів щодо демократизації генеративного штучного інтелекту; управління довірою, ризиками та безпекою; безперервного виявлення кіберзагроз; стійких технології; розробки інженерної платформи та на основі штучного інтелекту; галузевих хмарних платформ; інтелектуальних програм; робочої сили з розширеним підключенням. Виокремлено необхідність мережування впровадження інноваційної підприємницької діяльності для задоволення потреб держави в сучасних високоефективних системах та розбудови в Україні інноваційних екосистем в умовах воєнного стану швидких, масштабних і постійних змін глобального середовища, забезпечення підвищення обороноздатності країни, для здобуття перемоги, безпеки повоєнного відновлення та розвитку. Запропоновано концептуальну модель організації екосистеми як центру генерування оборонних інновацій. Удосконалені механізми здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів (технологій) подвійного використання взаємовідносин між замовниками, постачальниками, виробниками, споживачами та іншими контрагентами мереж екосистеми і партнерів задіяних при виконанні умов контрактів (договорів) згідно узгоджених обсягів закупівель необхідних оборонних засобів чи комплектуючих; вдосконалення системи оперативного середньо- та довгострокового планування нових програм та проектів на етапах розробки інновацій і контролю, впровадження у виробництво та реалізації і безпечного використання озброєння, збільшення обсягів фінансування інноваційного розвитку оборонно-промислового комплексу, підвищення ефективності військово-технічного співробітництва з партнерами в Україні та іноземних держав.
29
Осадча, Ольга, та Василь Роздопченюк. "ОЦІНЮВАННЯ ПОКАЗНИКІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, № 102 (2023): 152–60. https://doi.org/10.31713/ve2202313.
Full textAbstract:
У статті досліджується роль інноваційної діяльності підприємств у системі забезпечення економічної безпеки. Окреслено напрями інноваційної діяльності згідно з вітчизняним законодавством, які повинні бути враховані при розробці оціночних показників. За результатами аналізу академічних досліджень виокремлено напрями оцінки ефективності інноваційної діяльності. Вказано критерії, яким повинні відповідати показники інноваційної діяльності для забезпечення якісної оцінки ефективності. У табличній формі узагальнено основні показники, які доречно використовувати для оцінки ефективності інноваційної діяльності.
30
ПІДЛИПНЯК, Ірина. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 2 (10 червня 2022): 30–36. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.2.5.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти. Проаналізовано проблему підготовки вихователів до використання інноваційних технологій і запропоновано її системне розв’язання, що уможливлює удосконалення формування змісту та педагогічного інструментарію професійної підготовки фахівців. Акцентовано увагу на особливостях реалізації інновацій в дошкільній освіті; окреслено вимоги до вихователів дошкільних закладів у контексті реалізації ними освітніх інновацій; виявлено сучасні тенденції підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до інноваційної педагогічної діяльності в зарубіжній теорії і практиці. Визначено провідну роль новітніх технологій у практиці дошкільної освіти та доцільність їх використання фахівцями дошкільної освіти. Окреслено напрями вдосконалення змісту підготовки майбутнього вихователя до реалізації сучасних технологій у закладах дошкільної освіти. Отже, одне з найважливіших завдань, що стоїть сьогодні перед закладом вищої освіти – підготовка фахівця, здатного здійснювати інноваційну професійну діяльність. Особливо актуальною ця проблема є в аспекті підготовки педагогів для системи дошкільної освіти. Особливості реалізації інновацій у дошкільній освіті, ґрунтовність вимог до вихователів дошкільних закладів, які є віддзеркаленням їхньої здатності до розроблення, апробації, впровадження і застосування педагогічних інновацій, вимагають організації спеціальної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти до інноваційної педагогічної діяльності. Формування готовності до інноваційної педагогічної діяльності має розпочинатися вже на етапі фахової підготовки фахівців у закладах вищої педагогічної освіти, що вимагає проектування і практичної реалізації відповідної системи підготовки майбутніх педагогів до інноваційної педагогічної діяльності з урахуванням напряму підготовки та спеціальності.
31
Kuznietsova, T. V., та О. I. Levun. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, № 92 (2021): 121. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202012.
Full textAbstract:
У статті розглянуто зарубіжний досвід формування системи стимулювання інноваційного розвитку суб’єктів підприємництва та можливості його застосування в Україні. Висвітлено різноманітні методи та інструменти стимулювання інноваційної діяльності, які успішно використовуються у зарубіжних країнах. Досліджено механізми державного стимулювання інноваційного підприємництва у розвинутих країнах світу. Виявлено основні причини низької інноваційної активності суб’єктів підприємництва в Україні. Розглянуто систему підтримки інноваційного підприємництва в зарубіжних країнах. За результатами узагальнення зарубіжного досвіду формування системи стимулювання інноваційної діяльності, сформульовано напрями державного забезпечення інноваційного розвитку суб’єктів підприємництво в Україні.
32
Підоричева, Ірина, та Валентина Антонюк. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА ТЕХНОЛОГІЧНИМИ СЕКТОРАМИ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ". Science and Innovation 18, № 1 (2022): 3–19. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.01.003.
Full textAbstract:
Вступ. Розбудова інноваційно-конкурентоспроможної та високоукладної моделі економіки країни неможлива безсучасної розвинутої промисловості.Проблематика. Для запуску структурно-технологічних перетворень Україні потрібно здійснювати системну, послідовну інноваційну промислову політику, спрямовану на неоіндустріалізацію як основу розвитку внутрішнього ринку, нарощення експорту товарів з високою доданою вартістю, підвищення якості життя населення, зниження рівня бідності, формування середнього прошарку суспільства.Мета. Визначення сучасних тенденцій перебігу інноваційних процесів у промисловості у розрізі технологічних секторів з позиції можливостей і загроз для неоіндустріального розвитку України.Матеріали й методи. Дослідження базується на положеннях неошумпетерівської школи та інституціональної теорії, спирається на теоретичні напрацювання українських і зарубіжних учених з проблем інновацій та реалізації структурно-технологічних змін в економіці. Використано методи аналізу й синтезу, логічного узагальнення, системногопідходу, статистичного аналізу.Результати. Визначено несформованість інституційних засад модернізації та розвитку промисловості України відповідно до сучасних світових трендів. Здійснено аналіз інноваційної діяльності галузей національної промисловості у розрізі витрат і результатів, які систематизовано за рівнями технологічності на основі методики Євростату. Виявлено нестабільну динаміку та суттєву розбіжність між технологічними секторами, зниження наукомісткості інноваційної продукції, низьку ефективність інвестицій в інновації у більшості галузей, тенденцію до примітивізаціїінноваційної діяльності у промисловості.Висновки. Запропоновано напрями й заходи інноваційної промислової політики, спрямовані на неоіндустріалізацію України та виведення її з інноваційно-технологічного занепаду.
33
Піддячий, Володимир. "СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ІННОВАЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙНИХ ПРАКТИК У НЕФОРМАЛЬНІЙ ТА ІНФОРМАЛЬНІЙ ОСВІТІ". Молодь і ринок, № 9/217 (2 грудня 2023): 12–17. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2023.288065.
Full textAbstract:
У статті розкриваються сутність і зміст інновації та інноваційних практик у неформальній та інформальній освіті. Акцентовано, що поступ суспільства та держави зумовлений випереджальним розвитком освітньої і наукової сфери, формуванням гармонійної особистості з високим рівнем самоорганізації. Вказано на важливість інновацій у модернізації та реформуванні освіти. Розкрито сучасні інноваційні практики у сфері неформальної та інформальної освіти з урахуванням їхньої сутності і специфіки. Зазначено, що інновації є результатом творчої діяльності особистості, і у зв’язку з цим важливо забезпечувати умови для її гармонійного професійного й особистісного розвитку. Виокремлено сутнісні ознаки та види інноваційних продуктів, вказано на основні напрями інноваційної діяльності у неформальній та інформальній освіті. Розглянуто вагомі інноваційні теорії і технології навчання ХХ та ХХІ ст. Виокремлено основні види інноваційної діяльності. Вказано на послідовність дій у розроблені інновацій у сфері неформальної та інформальної освіти. Зазначено основні проблеми на етапі створення інновацій та їхні наслідки.
34
Марчишинець, Сергій, та Ольга Марчишинець. "ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". Вісник Полтавського державного аграрного університету. Серія «Економiка, управлiння та фiнанси», № 1 (27 червня 2024): 36–42. https://doi.org/10.32782/pdau.eco.2024.1.6.
Full textAbstract:
В даній статті розглянуто сучасні аспекти формування інноваційно-інвестиційного потенціалу промислових підприємств національної економіки. Доведено, що формування інноваційної політики потребує великої кількості фінансових ресурсів. У структурі коштів, які спрямовуються на фінансування інноваційної діяльності підприємства, практично переважають власні кошти. Ці тенденції поки що вказують на відсутність підтримки держави та державних установ промисловості у сфері інноваційної діяльності. Збереження такої тенденції й на майбутнє призведе до того, що поступово будуть втрачені можливості щодо формування та подальшого використання виробничого потенціалу, який вже сьогодні, безперечно, потребує негайного оновлення, реконструкції та модернізації. З огляду на вплив вищезазначених чинників, можна вказати на ключовий з них, дія якого може визначити подальші можливості для розвитку промислової галузі – належне фінансування процесів оновлення основних засобів підприємств промисловості. Насамперед ідеться про кількість інвестицій, які би пожвавили кількісно-якісні зміни у виробничих процесах цієї галузі. Головним завданням у цьому напрямі є створення сприятливого інвестиційного клімату, що дозволило б залучити необхідну суму капіталу для розвитку. Зважаючи на велику кількість законодавчих та підзаконних актів щодо врегулювання питань фінансування інноваційної діяльності, визначених нормативів у межах бюджетного фінансування, відбуваються постійні відхилення та порушення в досягненні та реалізації намічених завдань. З огляду на досвід інноваційно розвинених країн центральне місце у реалізації державної інноваційної моделі розвитку повинні відігравати венчурні підприємства. Саме в цьому первинному виді інноваційного бізнесу може бути створено близько 25-30 тис. робочих місць, але для цього потрібно організувати відповідну систему навчання у сфері малого бізнесу. Цю функцію, як і низку вищезазначених, повинна взяти на себе держава. Визначені стратегічні напрями розв’язання проблем державного управління інноваційно-інвестиційною політикою в Україні. Проаналізовані процедура та критерії формування інноваційно-інвестиційного портфеля промислового сектору економіки за умови дотримання певного масштабу виробництва. Проаналізовано особливості сучасної державної політики формування та управління інноваційно-інвестиційним потенціалом промислових підприємств. Надані пропозиції щодо ключових чинників (факторів), що впливають на процес інноваційно-інвестиційного забезпечення стійкості розвитку промислового сектору в Україні.
35
Гречаник, Олена, та Ольга Кабанська. "Підготовка майбутнього педагога до інноваційної діяльності". InterConf, № 27(133) (20 листопада 2022): 143–49. http://dx.doi.org/10.51582/interconf.19-20.11.2022.014.
Full textAbstract:
У статті уточнено суть понять «педагогічна інновація», «інноваційна діяльність», запропоновано критерії якості педагогічної інновації – новизна, оптимальність, можливість творчого застосування, результативність; визначено напрями інновацій в освіті; схарактеризовано риси педагога-інноватора; висвітлено засоби підготовки майбутнього педагога до інноваційної діяльності.
36
Кремень, Василь Григорович, Володимир Іларіонович Луговий та Олег Михайлович Топузов. "РЕАЛІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ АКАДЕМІЄЮ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ НАУКИ І ТЕХНІКИ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 5, № 1 (2023): 1–12. http://dx.doi.org/10.37472/v.naes.2023.5101.
Full textAbstract:
Проаналізовано реалізацію Національною академією педагогічних наук України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності впродовж 2010-2022 рр., відповідність отриманих результатів пріоритетам і актуальним завданням державної освітньо-наукової політики. Показано значущий соціально-економічний вплив на прогрес країни наукового і методичного забезпечення академією вітчизняної сфери освіти, особливо в умовах сучасних викликів і загроз. Обґрунтовано, що НАПН України відіграє ключову роль у модернізації освітньої сфери на інноваційних засадах, науково-методичному супроводі оновлення освітнього законодавства, створенні стандартів, програм, підручників, іншого концептуального і програмно-методичного забезпечення функціонування і розвитку всіх ланок сфери освіти, навчання людини впродовж життя від народження. Аргументовано, що пріоритетні напрями розвитку науки і техніки мають бути доповнені напрямом «розвиток людини, формування конкурентоспроможного людського капіталу», який важливий для забезпечення перемоги у нав’язаній війні та повоєнного відновлення України на інноваційній, високотехнологічній і високовмотивованій основі, європейської інтеграції.
37
Кірдіна, О. Г., та О. Д. Стешенко. "ПРІОРИТЕТНІ ВЕКТОРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ УКРАЇНИ". Вісник економіки транспорту і промисловості, № 86 (28 червня 2024): 159–66. https://doi.org/10.18664/btie.86.310096.
Full textAbstract:
У статті відзначено, що стимулювати процеси сталого та інноваційного зростання залізничного транспорту і забезпечити його ефективне функціонування в умовах поствоєнного відновлення української економіки можливо шляхом застосування дієвих механізмів та інструментів інноваційної модернізації процесів і діяльності підприємств даного сектору відповідно до глобальних інноваційних трансформацій, притаманних світовій залізничній галузі. Проаналізовано сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку українських підприємств залізничного транспорту в умовах війни в країні. Досліджено світові інноваційні тренди розвитку залізничного транспорту, серед яких: розширення залізничної мережі і розбудова мультимодальної транспортнологістичної інфраструктури; реалізація цифрових та екологічних ініціатив; розвиток транскордонних та мультимодальних транспортно-логістичних послуг тощо. Зважаючи на глобальні пріоритети модернізації залізничної галузі встановлено перспективні напрями реалізації інноваційних перетворень на залізничному транспорті України.
38
Коваленко, О. В., та Л. І. Єпик. "ЗМІСТ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ: ОСОБЛИВОСТІ ТА СПОСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 19 (29 березня 2024): 306–11. http://dx.doi.org/10.32782/2708-0366/2024.19.36.
Full textAbstract:
У статті наведено визначення терміну інноваційна діяльність в індустрії гостинності, а також визначено мету інноваційної діяльності. Також у роботі детально розглянуто чинники ступеню інтенсивності інноваційної діяльності, здійснюваної закладами індустрії гостинності, які умовно розділяють на дві групи: фактори зовнішнього та внутрішнього середовища. У статті виділено низку особливостей інноваційної діяльності в індустрії гостинності. Також у даній роботі розглянуто та проаналізовано такі напрями здійснення інноваційної діяльності, як створення та запозичення інновацій, а також виділено кілька видів імітації інновацій; а саме чиста імітація та творча імітація. У статті визначено потенціал ринкового успіху чистих інновацій, коли новатор отримує високі прибутки, а також розглянуто своєрідну плату за успіх, а саме високі витрати та ризик.
39
Yudina, Е. I. "Моделювання впливу технологічних нововведень на зростання ефективності виробництва". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 7 (25 грудня 2016): 272. http://dx.doi.org/10.15421/191630.
Full textAbstract:
Невід’ємний інструмент підвищення ефективності промислового виробництва – активізація інноваційної діяльності, яка заснована на застосуванні досягнень науково-технічного прогресу (НТП). Саме це обумовлює необхідність розробки науково обґрунтованих підходів до управління інноваційною діяльністю, спрямованою на підвищення ефективності використання ресурсів і результатів діяльності промислових підприємств, а також визначення напрямів її організації. Підвищення ефективності діяльності підприємства пов’язане із його умінням пристосовуватися до особливостей сучасної конкуренції і швидких змін ринкового середовища, своєчасно реагувати на ці зміни, визначати стратегічні напрями діяльності, зокрема такі, як застосування нових технологій і створення ефективних механізмів упровадження інновацій.Мета роботи – моделювання впливу технологічних нововведень на підвищення ефективності виробництва шляхом математичного опису закономірностей взаємодії інноваційної і виробничої діяльності промислового підприємства та визначення кількісного впливу впроваджених нових технологій на зниження ресурсомісткості продукції і поліпшення результатів роботи суб’єктів господарювання промислового сектора економіки.Досліджено вплив технологічних нововведень на показники витрат ресурсів виробництва на основі економіко-математичного моделювання взаємодії виробничого та інноваційного процесів. Розроблено моделі кореляційної залежності ресурсомісткості виробництва від упровадження нових технологій на промисловому підприємстві Дніпропетровської області (Україна), за допомогою яких встановлено та математично описано закономірність впливу технологічних нововведень на величину економічних показників виробничої діяльності промислового підприємства. Створені економіко-математичні моделі дозволили розрахувати кількісне співвідношення витратомісткості продукції та інвестиційних витрат на прогресивне технологічне оновлення виробництва, а встановлені інтервальні межі – прогнозувати можливі зміни показників виробництва в результаті впровадження нових технологій і планувати результати діяльності підприємства залежно від його інвестиційно-інноваційної активності. У ході аналізу розраховано параметри, які характеризують якість розроблених моделей і свідчать про їх адекватність і можливість застосування на практиці.Наукова новизна дослідження – встановлено й надано математичне пояснення закономірностей взаємодії показників інноваційної та виробничої діяльності, оцінний кількісний вплив нових технологій на зростання ефективності роботи промислових підприємств.Практичне значення дослідження – розроблені моделі дозволяють обчислювати величину показників ресурсомісткості та ефективності виробництва, які відповідають певній сумі інвестицій у нові технології, та визначати зміну величини показників виробничої діяльності в результаті впливу зміни обсягу інвестицій у технологічні нововведення, а отже, прогнозувати і планувати результати і ступінь зростання ефективності виробництва на основі наявних інвестиційних ресурсів. Їх кількісне співвідношення дозволяє оцінити якісний і кількісний вплив упроваджених нових технологій на підвищення ефективності роботи підприємства.Перспективним напрямом подальших досліджень за темою даної роботи можна вважати створення механізму управління інвестиційно-інноваційною діяльністю і ефективністю виробництва на основі техніко-технологічного оновлення матеріально-технічної бази підприємства.
40
НИЖНИК, Олег, та Ірина НИЖНИК. "СЦЕНАРІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНО-ОРІЄНТОВАНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 1 (28 березня 2024): 130–33. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2024-11-20.
Full textAbstract:
Ґрунтуючись на попередніх дослідженнях проблем функціонування інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем, з огляду на завдання, які вирішують структурні елементи даних систем, запропоновано напрями і способи розв’язання існуючих проблем їх інноваційної діяльності. Доведено, що сценарії забезпечення такої діяльності соціально-економічних систем мають ґрунтуватися на визначених напрямах і способах вирішення існуючих проблем як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях їх функціонування. Активізація створення та реалізація інновацій має бути забезпечена повними стимулюючими факторами та мотивацією соціально-економічних систем з боку держави.
41
Зайченко, В. В. "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗМІЦНЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 7 (30 грудня 2019): 33–38. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.5.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано актуальність формування технологічної конкурентоспроможності економіки України за сучасних глобальних викликів і загроз. Здійснено аналіз вітчизняної інституційно-організаційної системи державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Розкрито стан інституційно-правової системи державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України. Наведено результати аналізу державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України за функціями управління. Встановлено, що недоліками державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності за функцією аналізу є відсутність системи комплексного аналізу й оцінювання інноваційно-технічної активності; за функцією планування – неінституціалізованість системи програмування та планування технологічної конкурентоспроможності економіки; за функцією організації – невибудованість цілісної організаційно-інституційної системи державного регулювання інноваційної діяльності; за функцією мотивації – відсутність достатнього митно-тарифного та бюджетно-податкового стимулювання інноваційно-технологічної діяльності; за функцією контролю – несформованість середовища незалежних інституцій моніторингу й контролю державної інноваційної і технологічної політики.
42
Ліба, Наталія, Юрій Турянчик та Микола Лендел. "ІННОВАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ В УМОВАХ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ІНТЕГРАЦІЇ ТА РОЛЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ АКТИВНОСТІ". Сталий розвиток економіки, № 2 (53) (29 квітня 2025): 329–34. https://doi.org/10.32782/2308-1988/2025-53-45.
Full textAbstract:
У статті досліджено інноваційні стратегії розвитку бізнесу в умовах післявоєнного відновлення України з урахуванням викликів європейської інтеграції. Проаналізовано стан бізнес-середовища, визначено ключові бар’єри інноваційної активності та узагальнено можливі стратегічні підходи до трансформації підприємств. Основну увагу зосереджено на ролі малого і середнього бізнесу як драйвера економічної стабілізації. У дослідженні виокремлено пріоритетні напрями інноваційної діяльності, серед яких цифровізація, технологічне оновлення, експортна орієнтація, соціальні та екологічні інновації. Запропоновано концептуальну таблицю ризиків та стратегій інноваційного розвитку. Обґрунтовано необхідність цілісної політики державної підтримки. Отримані результати можуть бути корисними для формування антикризових заходів у сфері підприємництва.
43
ВАСИЛЬЦІВ, Тарас, та Ірина БІЛЕЦЬКА. "ФОРМУВАННЯ ДЖЕРЕЛ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 1 (30 березня 2023): 104–8. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2023-7-14.
Full textAbstract:
У дослідженні розкрито актуальність проблематики ідентифікації джерел, а також форм і засобів залучення ресурсного, зокрема інвестиційного, забезпечення, необхідного для підготовки й реалізації проєктів з інноваційного розвитку організацій, які здійснюють діяльність у сфері охорони здоров’я. Показано, що ситуація на внутрішньому ринку інновацій та інвестицій швидкозмінна, що обумовлює потребу в нових дослідженнях, результати яких дозволяють удосконалити методико-прикладний базис ефективного управління інвестиційно-інноваційним забезпеченням розвитку суб’єктів господарювання, особливо у такій специфічній сфері, як медична. Метою дослідження обрано удосконалення теоретико-методичних та прикладних засад формування джерел інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку закладів охорони здоров’я. Предметом у дослідженні стала інвестиційно-інноваційна діяльність закладів охорони здоров’я приватної форми власності та малих форм господарювання. Серед внутрішніх джерел залучення інвестицій на інноваційні цілі закладів охорони здоров’я виокремлено та охарактеризовано такі напрями, як прибуток, амортизаційні відрахування, страхові відшкодування, іммобілізовані обороні активи, внутрішні фінансові зобов’язання. Серед зовнішніх джерел інвестування інноваційної діяльності приватних закладів охорони здоров’я визначено (як найбільш перспективні) банківські та бюджетні кредити, фінансово-інвестиційні ресурси недержавних інвесторів, пайові, безоплатні та благодійні внески, гранти.
44
ХОРОШИХ В.В., ЛЯШКО І. І. ,. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РИНКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ТОВАРІВ В ДЕРЖАВІ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 84, № 3 (2020): 99–105. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.84-3-11.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості екологічних інновацій. Висвітлюється проблема формування інноваційного ринку. Досліджено напрями екологічних інновацій. Визначено принципи еколого-інноваційної діяльності у системі господарювання. Наведено та проаналізовано різновиди ефектів.
45
Кінах, Н. В. "Основні напрями інноваційної діяльності сільськогосподарський підприємств". Економіка АПК, № 2 (208) (2012): 90–94.
Find full text
46
Tkach, Ivan. "Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в оборонно-промисловому комплексі України". Problems of science 3 (1 березня 2007): 23–28. https://doi.org/10.5281/zenodo.2560921.
Full textAbstract:
Досліджено стан оборонної сфери і її потенціал в Україні. Наведено основні пріоритетні напрями інноваційної діяльності її оборонно-промислового комплексу. Наголошено на необхідності реалізації відповідної державної політики, що забезпечує перехід України на інвестиційно-інноваційну модель розвитку оборонно-промислового комплексу.
47
Згалат-Лозинська, Л. О. "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЄКТАМИ В НАУКОВІЙ СФЕРІ". Підприємництво та інновації, № 13 (31 серпня 2020): 7–13. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.1.
Full textAbstract:
Стаття присвячена визначенню проблем та напрямів державного регулювання процесу управління інноваційними проєктами в науковій сфері в Україні. Встановлено факти непослідовності дій влади щодо фінансової, адміністративно-організаційної підтримки інноваційної діяльності. Підтверджено недостатню чіткість розподілу функцій між розпорядниками бюджетних коштів у сфері науково-технічної діяльності, виявлено проблеми фінансової підтримки установ та працівників науки. Розглянуто роль західних партнерів як зовнішнього джерела підтримки інноваційної діяльності для українських учених. Визначено головних партнерів, переваги та недоліки закордонної підтримки науково-дослідних груп, шляхи оптимізації використання й розвитку дослідницьких інфраструктур, посилення інноваційних можливостей співпраці промислових підприємств та науково-дослідних установ. Встановлено проблему недостатньої кількості кваліфікованих інноваційних менеджерів, які здатні постійно вивчати ринки нововведень та кваліфіковано управляти проєктами. Обґрунтовано необхідність державного сприяння просуванню результатів науково-дослідних робіт через створення інституту брокерської підтримки та маркетингу науково-дослідної продукції, державне сприяння активізації трансферту технологій на основі інтернет-підтримки баз даних наукових розробок.
48
ЯНКОВОЙ, Роман Васильович. "ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЦИФРОВИХ ФІНАНСІВ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ". Economic Synergy, № 1 (31 березня 2023): 82–97. http://dx.doi.org/10.53920/es-2023-1-7.
Full textAbstract:
У статті розглядаються цифрові фінанси як вихідна точка для дослідження факторів, що впливають на інноваційну діяльність бізнесу. Проаналізовано сучасний стан розвитку цифрових трансформацій в Україні та його впливу на інноваційну діяльність бізнесу. Систематизовані переваги використання цифрових фінансів у напрямі розвитку інноваційної діяльності бізнесу: розширення фінансових послуг на нефінансові сектори та розширення основних послуг для окремих осіб; сприяння підвищенню валового внутрішнього продукту цифровізованих економік; довгостроковий позитивний вплив на банківську діяльність; користь уряду в наданні платформи для сприяння збільшенню сукупних витрат, що згодом генерує більші податкові надходження внаслідок збільшення обсягу фінансових операцій; переваги для регуляторів фінансової та грошової систем. До ключових недоліків використання цифрових фінансів запропоновано віднести: зниження фінансової доступності для бідних і малозабезпечених клієнтів; географічну упередженість у наданні цифрових фінансів, оскільки постачальники цифрових фінансів, виходять з власної внутрішньої оцінки ризиків; відсутність базової фінансової грамотності щодо використання та розуміння цифрових фінансів. Визначено взаємозв’язок критеріїв організаційної спроможності до впровадження цифрових інновацій у вітчизняному бізнесі через сукупність критеріїв: технології, процеси, персонал та управління. Обґрунтовані рушійні сили, які сприятимуть досягненню поставлених цілей використання цифрових фінансів для розвитку інноваційної діяльності бізнесу: експоненційне зростання набору технологій, які зближуються до нових бізнес-моделей, що кидають виклик сучасній індустрії фінансових послуг; зміна уподобань клієнтів; набір нових фінансових правил. Представлені вектори стимулювання інноваційної діяльності бізнесу на основі використання цифрових фінансів: зменшення інформаційної асиметрії між підприємствами та фінансовими кредиторами; розширення доступу до фінансування та масштабу фінансування інноваційної діяльності; підвищення ефективності використання кредитних ресурсів. Запропоновані напрями державної політики щодо розвитку інноваційної діяльності бізнесу на основі використання цифрових фінансів, а саме: запровадити стимули для промислової політики у напрямі заохочення розвитку цифрових технологій, прискорити промислову інтеграцію цифрових технологій і фінансів, компенсувати недоліки традиційних фінансових послуг і створити більш комплексну, диверсифіковану та інклюзивну систему фінансових послуг; сформулювати та запровадити політику, пов’язану із заохоченням інновацій у цілеспрямований спосіб та посилити захист прав інтелектуальної власності.
49
БАЙ, Сергій, та Олег КАЛІНІЧЕНКО. "Інноваційна інфраструктура підготовки кадрів для зовнішньої торгівлі: адаптація європейського досвіду". Foreign trade: economics, finance, law 128, № 3 (2023): 92–106. http://dx.doi.org/10.31617/3.2023(128)08.
Full textAbstract:
Глобальний тренд на інноватизацію освіти визначає необхідність дослідження інноваційної складової процесу інтеграції вищої освіти України до ЄС. Тож наразі досить актуальним є дослідження європейських практик і можливостей їх імплементацій у національну систему вищої освіти. Відтак, метою статті є визначення перспективних напрямів трансформації вищої освіти України в умовах інтеграції до Європейського освітнього простору. Дослідження проведено з використанням методів узагальнення, аналізу та синтезу, порівняння, наукового абстрагування та систематизації. Вища освіта України як ключовий провайдер інноваційного продукту сьогодні знаходиться в точці біфуркації й потребує чіткого плану трансформації для досягнення лідерських позицій у Європейському освітньому просторі. У рамках реалізації інноваційної складової трансформації вищої освіти запропоновано комплекс перспективних напрямів, зокрема стимулювання інноваційних методів навчання, розвиток дослідницької діяльності, впровадження технологій інформаційного суспільства, міжнародна співпраця та розвиток підприємницької освіти. Формування ефективної та сучасної інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти дасть змогу систематизувати та автоматизувати ці трансформаційні процеси. Встановлено, що реформування освіти в Україні хоч і відбувається, але все ще не системно. Нововведення достатніми ресурсами здебільшого не підтримуються або здійснюються з метою наздогнати європейські аналоги. Випереджаючий, а не наздоганяючий тип біфуркаційного розвитку освіти на основі розбудови інноваційної інфраструктури стане запорукою успішної інтеграції України до європейського освітнього середовища. Запропоновані в статті напрями трансформації вищої освіти сприятимуть пришвидшенню розвитку освітньої сфери, а це насамперед зможе покращити інноваційний потенціал країни.
50
Наливайченко, К. В. "Геоекономічні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні". Вісник соціально-економічних досліджень, № 1 (52) (2014): 118–23.
Find full text