Academic literature on the topic 'Національна ознака'

Обґрунтовано засади та визначено пріоритети досягнення стійкості промисловості й аграрного сектору до викликів і ризиків війни, а також стимулювання їх відновлення та зростання. Встановлено, що важливими напрямами забезпечення стійкості в цих секторах економіки є такі: розбудова промислової політики для забезпечення здатності промисловості ефективно задовольняти потреби фронту й цивільного населення в умовах війни, а також залучення драйверів структурних змін та інноваційного зростання в умовах повоєнної відбудови; удосконалення аграрної політики стосовно забезпечення ефективності сільськогосподарської діяльності, зміцнення продовольчої безпеки, нарощування експорту агропромислової продукції. Визначено, що надання Україні статусу кандидата в члени ЄС означає можливість пришвидшити модернізаційні зрушення в усіх сферах, зокрема в промисловості, зміцнивши її стійкість, – на засадах розвитку конкурентних переваг і використання потенціалу ЄС як прискорювача інклюзивного економічного зростання. Наголошено на потребі сприяння якісно новому формату співробітництва з ЄС з урахуванням національних інтересів України щодо розбудови високотехнологічного сектору промисловості, створення нових виробництв.

Дослідження власних назв, представлених у стилі масової комунікації, реалізує виявлення як загальних тенденцій розвитку національної літературної мови, так і специфічних, властивих масмедійному мовленню. У роботі проаналізовано специфіку конотативних апропонімів у сучасному українському медіапросторі, на конкретних зразках визначено їхні характерні ознаки, особливості творення й використання. Актуальність роботи визначена, з одного боку, потребою системного аналізу сучасного медійного мовлення, з іншого – потребою доповнення та увиразнення теоретичних відомостей щодо конотонімії як універсального явища. Конотація як процес набування власними назвами нових значень – явище, особливо поширене серед антропонімів, передусім особових імен та поетонімів. За механізмом утворення конотативного значення виділено вмотивовані та невмотивовані власні назви, що утворюються на основі метафори, метонімії, перифразу. Зроблено висновок про узуальний характер і значну поширеність міжмовних конотонімів у сучасних українських медіатекстах. Як основну ознаку конотативних топонімів визначено їхню здатність інтенсифікувати значення, тобто підкреслювати конкретну сему із загального значення власної назви.

Доведено, що забезпечення фінансової грамотності населення є досить актуальним завданням в Україні, що пояснюється: інверсійністстю економічної трансформації (протилежністю переходів від загального одержавлення власності до розвитку різноманіття її форм, від державної монополії до включення конкурентних принципів, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення і т. ін.) та поширенням глобалізації як складного, багатогранного процесу, який охоплює усі боки суспільного розвитку і втілюється у зростаючій взаємозалежності країн світу в результаті формування єдиного всесвітнього господарського організму. Визначено, що у процесі розгортання фінансової глобалізації посилюються ознаки фінансової нестабільності: зміна валютних режимів; зростання обсягів міжнародних потоків капіталу, обсягів ризикових операцій, збільшення швидкості поширення інформації; якісні зміни у структурі міжнародних потоків капіталу, що спричинили мобільність капіталів; приналежність суб’єктів фінансового ринку до різних національних економічних систем, що збільшує рівень ризику фінансових операцій та зумовлює зростання нестабільності глобального фінансового простору. Доведено посилення ролі фінансового консалтингу в контексті розвитку ринку фінансових послуг та уточнено, що під фінансовим консалтингом розуміють комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності фінансового управління та вирішення таких основних завдань: формування фінансової політики; проведення фінансової експертизи; пошук джерел фінансових ресурсів; аналіз і підвищення поточної фінансової ефективності діяльності суб’єктів господарювання; зміцнення фінансового становища, досягнення фінансової стійкості і незалежності суб’єктів господарювання; оптимізація управління капіталом організації; оптимізація фінансових відносин з клієнтами і кредиторами, з господарюючими суб’єктами, державними органами; оптимізація управління податками, бухгалтерського та управлінського обліку; упровадження передових методів фінансового менеджменту в умовах невизначеності та ризиків.

Обґрунтування. Туберкульоз (ТБ) залишається одним з найзагрозливіших інфекційних захворювань у всьому світі зі значним впливом на громадську охорону здоров’я та соціально-економічний розвиток країн. Незважаючи на значний прогрес зусиль у контролі ТБ у більшості країн світу, хвороба становить серйозну проблему, особливо в умовах обмежених ресурсів і соціально-економічних потрясінь. Хоча ефективне лікування ТБ зазвичай забезпечує абацилювання, тобто зникнення мікобактерій, а також клінічних симптомів хвороби, досить часто після завершення лікування відзначаються ознаки залишкового ушкодження легень як за радіологічними показниками, так і за клінічними проявами. Такі наслідки нині мають назву післятуберкульозної хвороби легень та охоплюють значний спектр патологічних змін тканини легень, серед яких найвідомішими є фіброз, бронхоектази та кавітація (залишкові порожнини). Наразі склалася ситуація, коли основна увага лікарської спільноти зосереджена на визначенні саме Mycobacterium tuberculosis (МБТ) і профілю їхньої медикаментозної резистентності, а також молекулярно-генетичних характеристик збудника, оскільки ці дані слугують основою вибору лікарських препаратів, їх комбінації та термінів приймання. Проте водночас існує очевидна проблема розвитку патоморфологічних змін у легенях за тривалого перебігу хвороби, яким не приділяється належної уваги, а відповідно, не проводиться аналіз перспектив подальших медичних заходів. Згадані зміни безпосередньо впливають на прогноз структурної перебудови легень та їхнього фізіологічного стану й функціонування, що надалі визначає якість життя пацієнтів, які пролікувалися з приводу ТБ легень. Особливе значення має врахування таких змін у разі лікарсько-стійкого ТБ, зокрема при ТБ з множинною лікарською стійкістю (МЛС-ТБ) та ТБ з широкою резистентністю, внаслідок складнощів їх лікування, нерідко стійкого прогресування процесу. Відомо, що за наявності операційного матеріалу від хворих на ТБ легень можливо не тільки уточнити клініко-морфологічну форму цієї хвороби, але й ретроспективно оцінити її перебіг, визначити морфологічний ступінь активності специфічного запалення на момент оперативного втручання. Тобто опосередковано об’єктивно оцінити ефективність проведеної хіміотерапії до хірургічного етапу лікування та визначити найраціональніший подальший медичний менеджмент пацієнта з ТБ легень індивідуалізовано. Наводимо декілька власних спостережень комбінованого – терапевтичного та хірургічного – лікування пацієнтів з хіміорезистентним ТБ легень. Клінічний випадок 1. Пацієнт З., 35 років. Мав незначні скарги на епізодичний сухий кашель. Зміни в легенях виявлено при профілактичному огляді. Початково вони були розцінені як пневмонія, але лікування не мало ефекту. Проведено комп’ютерну томографію (КТ) легень і встановлено ТБ S6 правої легені – інфільтративна форма з ознаками розпаду, надалі мікробіологічно виявлено МБТ. Розпочато лікування чутливого ТБ. Через місяць за результатами тесту медикаментозної чутливості (ТМЧ) встановлено монорезистентність МБТ до ізоніазиду та скориговано лікування. Через 3 місяці спостерігали позитивну динаміку за КТ-картиною – зменшення об’єму інфільтрату та часткове розсмоктування поряд розташованих дрібних вогнищ. Через пів року від початку лікування на КТ визначалися щільні вогнища, декотрі з кальцинатами, пневмофіброз та ознаки сформованої туберкульоми розмірами 41×38 мм з порожниною деструкції в її центральній частині. Причому за останні 3 місяці чіткої динаміки змін у легені за КТ-даними не виявлено. Було проведено хірургічне втручання – резекція ураженого сегмента S6. За морфологічною картиною – туберкульома-казеома зі сформованою товстою фіброзною капсулою. Поряд у легеневій тканині виявлено численні гранульоми у фіброзній капсулі та туберкульозні вогнища. За морфологічними ознаками – помірний ступінь активності специфічного запалення. Клінічний випадок 2. Пацієнт Г., 35 років. На момент установлення діагнозу – без скарг, ТБ вперше діагностовано при плановій флюорографії та розпочато лікування препаратами І ряду тривалістю 2 місяці. Через 2 місяці отримано результати ТМЧ, встановлено діагноз МЛС-ТБ. У перші 3 місяці при КТ-обстеженні визначався інфільтративний ТБ верхньої частки лівої легені з ознаками розпаду та відсіву. Орієнтовно через пів року зберігалися прояви інфільтративного ТБ зі зменшенням розмірів інфільтрату та частковим розсмоктуванням дрібних вогнищ. Через рік від початку хвороби головними позитивними змінами були ущільнення та зменшення розмірів інфільтрату й вогнищ відсіву. Хірургічне втручання – верхня лобектомія зліва. Патоморфологічний висновок – конгломеративна туберкульома-казеома з фіброзною капсулою. Зберігаються морфологічні ознаки помірного ступеня активності специфічного запалення. Клінічний випадок 3. Пацієнт Н., 40 років. Діагноз ТБ легень установлено за 6 років до звернення в Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології, отримав курс лікування. На момент госпіталізації пред’являв скарги на болі в правій половині грудної клітки, появу значної нічної пітливості. Діагностовано рецидив ТБ, за результатами ТМЧ – МЛС-ТБ. До початку курсу хіміотерапії діагноз за КТ-картиною – дисемінований ТБ легень з ураженням верхніх часток з деструкцією на тлі старих післятуберкульозних змін. Висновок контрольної КТ органів грудної порожнини (07.2018): за 5 місяців лікування позитивна динаміка процесу – зникнення перифокальної інфільтрації, зменшення зони деструкції. Через 10 місяців в обох верхніх частках відзначаються метатуберкульозний пневмофіброз, вогнищеві «тіні» та в S1-3 зліва – туберкульоми середніх розмірів, у двох туберкульомах – ознаки розпаду. Хірургічне втручання – атипова резекція S1-3 зліва. Патоморфологічний висновок: наявні дві туберкульоми-казеоми діаметром 2,5 та 3,0 см. Кожна туберкульома має товсту фіброзну капсулу. Поза ними – фіброзовані вогнища відсіву. Післятуберкульозний пневмофіброз. Без морфологічних ознак активності специфічного запального процесу. Висновки. Простежується очевидна тенденція: від моменту встановлення діагнозу ТБ легень через місяць або декілька місяців за результатами ТМЧ уточнюються наявність і характер резистентності МБТ, що дає змогу адекватно скоригувати медикаментозне лікування. Найчастіше на початку розвитку ТБ легень діагностують інфільтративну або дисеміновану форму ураження. Основний курс хіміотерапії в середньому триває 6 місяців. Надалі за відсутності позитивної динаміки при контрольних рентгенологічних обстеженнях або формуванні туберкульоми з виразною капсулою, згідно з медичними показаннями, проводять хірургічне лікування – видалення найризикованіших (щодо рецидиву або прогресування ТБ) післятуберкульозних змін тканини легені, в представлених випадках – туберкульоми з розвиненою фіброзною капсулою. Слід зазначити, що у двох із трьох випадків навіть при адекватному основному курсі протитуберкульозної хіміотерапії на момент оперативного втручання зберігалася морфологічно помірна активність специфічного запального процесу. Встановлення чітких патоморфологічних ознак активності ТБ легень на час операції слугувало об’єктивним показанням для продовження протитуберкульозної терапії.

Обґрунтування. Генералізований і міліарний туберкульоз (ТБ) залишаються серйозною медичною та соціальною проблемами, особливо в країнах з високою захворюваністю на ТБ і зростанням лікарської стійкості. Зважаючи на тяжкість клінічного перебігу та високий ризик летальності, впровадження найкращих клінічних практик у діагностиці й лікуванні цього захворювання є критично важливим для зниження рівня смертності та покращення результатів терапії. Клінічний випадок. Пацієнт Б., 37 років. Скарги на виражену слабкість, біль у ногах під час ходьби, підйоми температури тіла до 40 °С переважно у вечірній і нічний час протягом 1 місяця, задишку при ходьбі та підйомі сходами, іноді запаморочення та порушення ходи, втрату 35 кг за 2 місяці, серцебиття, появу виразок на губах останні 2 дні, діарею по 3-4 рази на добу. Анамнез: стан погіршився поступово за пів року до госпіталізації, пацієнт приймав жарознижувальні, по медичну допомогу не звертався, незважаючи на погіршення стану та прогресивну втрату ваги. За останні 3 тижні стан різко погіршився (температура тіла до 40 °С), звернувся до сімейного лікаря. Призначено обстеження, де було підтверджено ВІЛ (про цей діагноз пацієнт знав 4 роки, але лікування не отримував) і встановлено молекулярно-генетичним методом стійкість до рифампіцину. Госпіталізований у клініку ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» з діагнозом: МЛС/Риф-ТБ (01.09.2023) легень (міліарний), дестр.-, МБТ+, МГ+, риф.+, к. 0, фТМЧ 0, гіст. 0, внутрішньочеревних і периферичних (шийних) лімфовузлів, дестр.-, МБТ 0, LF LAM 0, гіст. 0 (вперше діагностований ТБ), ког. 3 (2023). Тубінтоксикація. Дихальна недостатність ІІ. Вторинна анемія. ВІЛ-інфекція IV клінічної стадії. Результати дообстежень: CD4 – 60 клітин, вірусне навантаження – 195 000 коп./мл. Призначено антиретровірусну терапію (АРТ) TAF/3TC/DTG (тенофовіру алафенамід + ламівудин + долутегравір). На серії КТ-зрізів (рис. 1) у всіх відділах обох легень вогнищево-інфільтративні зміни, об’ємні процеси не виявляються. Архітектоніка легеневого малюнка не порушена. Збільшені внутрішньогрудні лімфатичні вузли паратрахеальної групи праворуч до 10 мм, одиничний зі звапненнями, біфуркаційної групи до 18 мм. Збільшені підключичні, надключичні лімфатичні вузли до 10-12 мм. Аксилярні лімфатичні вузли також збільшені – праворуч до 25 мм, ліворуч до 22 мм, зливаються в конгломерати. Cor vasa без особливостей. У порожнині перикарда виявляється випіт, з товщиною шару до 15 мм. У зоні візуалізації відзначається збільшення розмірів печінки, селезінки. КТ-ознаки внутрішньогрудної, аксилярної, шийної лімфаденопатії. Гідроперикард. Гепатоспленомегалія. Магнітно-резонансна томографія (МРТ) головного мозку: виявляються ознаки поодиноких вогнищ периваскулярного гліозу в лобних і правій тім’яній частках. Біохімічний аналіз крові в динаміці (табл.): відзначаються гіпоальбумінемія та гіперкреатинінемія. Рішення центральної лікарської консультативної комісії щодо хіміорезистентного ТБ (ЦЛКК-ХРТБ) № 1: зважаючи на поширеність туберкульозного процесу (легені (+ можливо, бронхи), плевральні порожнини, перикард, внутрішньогрудні, внутрішньочеревні та периферичні (шийні) лімфовузли), тяжкість стану, лихоманку, розпочату неадекватно АРТ, показники роботи нирок (хронічний гломерулонефрит на тлі ВІЛ), виражену анемію, лімфопенію, вирішено призначити лікування за життєвими показаннями переліком препаратів, що мають найменший нефротоксичний ефект – Bdq Mfx Mpn під чітким контролем показників крові, сечі, гемодинаміки та за рекомендаціями суміжних спеціалістів щодо супутніх патологій і станів. Консультація невролога: метаболічна токсична енцефалопатія на тлі ВІЛ-інфекції IV клінічної стадії у вигляді вестибуло-атактичного й астенічного синдромів. Полінейропатія нижніх кінцівок ідіопатична, сенсорно-моторна. Дисемінований/міліарний ТБ, МБТ+. Анемія легкого ступеня. Рекомендовано МРТ головного мозку, Сорбілакт, Медіаторн, Долоріва, Берлітіон. Консультація нефролога: ТБ легені, МЛС/Риф-ТБ (01.09.2023) міліарний з ураженням легень, дестр.-, МБТ+, МГ+, риф.+, к. 0, фТМЧ 0, гіст. 0, внутрішньогрудних, внутрішньочеревних і периферичних (шийних) лімфовузлів, полісерозиту (перикардиту, двобічного плевриту), дестр.-, МБТ 0, LF LAM 0, гіст. 0 (вперше діагностований ТБ), ког. 3 (2023). ВІЛ-інфекція IV клінічної стадії. Сепсис? Синдром поліорганної недостатності? Гостре пошкодження нирок ІІІ стадії, неолігурія у складі синдрому поліорганної недостатності та на тлі попередньої хронічної хвороби нирок ІV стадії (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації – 24,2 мл/хв/1,75 м2), гломерулонефриту інфекційного (вірусного) генезу. Анемія. Рекомендовано: 1) дієта № 7, продовжити призначену терапію (лікування основного захворювання); 2) корекція анемії (переливання еритроцитарної маси); 3) постійний моніторинг водно-електролітного балансу, біохімічних і гематологічних показників крові, ваги пацієнта; 4) вирішення питання про потребу гемодіалізу за відсутності позитивної динаміки креатиніну сироватки крові (08.09.2023). Консультація інфекціоніста: скасування АРТ до відновлення функції нирок. Показано консультацію нефролога, моніторинг артеріального тиску, контроль діурезу, аналізи – креатинін, сечовина, сечова кислота, кальцій, калій, фосфор, лікування – сорбенти, очисна клізма, сода-буфер внутрішньовенно. Загальний стан пацієнта поступово погіршувався: наростала задишка, температура тіла – до 38 °С. За 2 останні дні 2 епізоди сильної носової кровотечі. Наростала слабкість, апетиту не було. Наростання олігурії (протягом доби випив 1200 мл рідини + 1050 мл інфузіями, виділив 1250 мл сечі), наступної доби – 450 мл сечі при вжитих і введених 1500 мл розчинів. Білок у добовій сечі – 0,15 г. З’явилися жовтушність шкірних покривів та іктеричність склер. Отримано результати з приватної лабораторії: фосфор – 2,59 ммоль/л, феритин – 754 нг/мл, залізо в сироватці – 10,5 мкмоль/л, насичення трансферину залізом – 21,5 %, трансферин – 1,9 г/л, паратгормон – 10,40 пг/мл. 08.09.2023 пацієнта перевели до реанімаційного відділення в тяжкому стані. У реанімації провели консиліум фтизіатрів, інфекціоніста, реаніматолога. Зважаючи на об’єктивний стан, дані динамічного спостереження, клінічних аналізів у динаміці, рекомендовано: реакція пасивної гемаглютинації з лептоспірозним діагностикумом; креатинфосфокіназа; тимчасово (на 3 дні) скасувати Bdq і Mfx, питання щодо їх поновлення та/або призначення інших антимікобактеріальних препаратів у лікуванні (доцільності в призначенні АРТ, бісептолу та флуконазолу наразі немає, їх призначення буде розглянуто після покращення стану пацієнта та поліпшення клінічних показників крові); меропенем у лікуванні залишається, доза незмінна. Повторний консиліум через 3 дні – за результатами наявних результатів обстежень було відновлено Bdq і Мfx. Загальний стан істотно покращується. Рішення ЦЛКК-ХРТБ № 2: рекомендовано до лікування додати Cs 0,75 щоденно. Перегляд схеми лікування за зміни показників крові (анемія, гіпоальбумінемія). Отже, режим лікування: Bdq Mfx Cs Mpn. Лінезолід до режиму не доданий через анемію, призначено переливання еритроцитарної маси. Рішення ЦЛКК-ХРТБ № 3: у зв’язку з нормалізацією стану та рівня альбуміну (37,1 г/л), отриманням результату фенотипового тесту медикаментозної чутливості з резистентністю до HR до лікування додати Dlm і продовжити лікування за режимом Bdq Mfx Mpn Cs Dlm до повного усунення ознак анемії, далі представлення на розсуд ЦЛКК-ХРТБ для вирішення питання призначення лінезоліду. Консультація інфекціоніста через 2 місяці: рекомендовано контрольну комп’ютерну томографію органів грудної порожнини – КТ ОГП (негативації динаміки щодо лімфовузлів не виявлено), полімеразну ланцюгову реакцію на Toxoplasma gondii та цитомегаловірус (обидва тести негативні). Через 1 місяць відновлено АРТ – TAF/3TC/DTG. Через 10 днів після цього діагностовано синдром відновлення імунної системи (збільшення шийної групи лімфовузлів, температура тіла – 38,8 °С), призначено преднізолон із 30 мг (калій, омепразол). Рішення ЦЛКК-ХРТБ № 4: рекомендовано призначити лінезолід 600 мг щоденно, Суфер 5,0 внутрішньовенно струминно № 5, фолієву кислоту 5 мг, вітамін В12 щоденно, контрольні гемограми. Пацієнт отримував режим лікування – Bdq Mfx Lzd Cs Dlm Mpn. Стан на тлі призначення гормональної терапії покращився, однак після її завершення через 1,5 місяця повторно підйом температури тіла до 39 °С та збільшення лімфовузлів шиї. Повторено аналіз на цитомегаловірус – негативний, на SARS-CoV-2 – негативний. Повторно призначено гормони – преднізолон із 30 мг (калій, омепразол). Поступово стан пацієнта став покращуватися, лімфовузли зменшилися, температура тіла нормалізувалася, налагодилися апетит, сон, пацієнт став набирати вагу (12 кг), поступово зникли прояви інших опортуністичних інфекцій. Рішення ЦЛКК-ХРТБ № 5: пацієнт протягом 5,5 місяців отримує лікування за індивідуалізованим режимом. Відзначається клінічне покращення, досягнуто стійкого знебацилення з 1-го місяця лікування, позитивна динаміка за даними КТ ОГП й ультразвукового дослідження органів черевної порожнини – зменшення всіх груп лімфовузлів. Рекомендовано, зважаючи на ВІЛ-статус з низьким рівнем CD4 та наявним вірусним навантаженням, проявом синдрому відновлення імунної системи, лікування продовжити без парентеральних антимікобактеріальних препаратів (Mpn) – у режимі Bdq Mfx Cs Dlm Lzd. Контрольна КТ ОГП: позитивна динаміка процесу – зменшення розмірів усіх груп лімфовузлів. Пацієнт завершив лікування з результатом «вилікування». Висновки. З огляду на високий рівень смертності та складність ведення пацієнтів з генералізованим і міліарним ТБ важливими залишаються інтеграція сучасних методів діагностики та лікування, а також міждисциплінарний підхід до їх ведення. Впровадження найкращих клінічних практик дасть змогу значно покращити результати лікування, знизити рівень резистентності та смертності, а також сприятиме контролю поширення інфекції.

Обґрунтування. Депресія є поширеним психічним розладом, пов’язаним з імуносупресією, який піддається лікуванню, але часто не розпізнається та не діагностується в людей з туберкульозом (ТБ) і може призводити до погіршення результатів лікування, включно зі зниженням ефективності, втратою пацієнта для подальшого спостереження та летальним наслідком. У людей з депресією спостерігаються такі симптоми, як постійний пригнічений (або поганий) настрій, втрата інтересу й задоволення від речей, які зазвичай цікавили та втішали, протягом щонайменше 2 тижнів, а також значні труднощі з особистою, сімейною, соціальною, навчальною, професійною або іншими сферами життя. У процесі вирішення, чи має людина з ТБ депресію, важливо оцінити не лише симптоми депресії, а й особливості психологічного стану пацієнта, за винятком симптомів, пов’язаних з ТБ: • похмурі думки про себе, світ навколо та своє майбутнє; • почуття безпорадності й безнадійності; • переконання в тому, що немає шансів покращити ситуацію; • втрата інтересу до повсякденної діяльності, потрібних чи приємних справ; • втрата здатності відчувати радість і задоволення; • роздратування, недостатність толерантності до побутових подразників; • фізичні відчуття втоми, в’ялості та виснаження; • навіть нескладні справи втомлюють і потребують набагато більше часу; • самозвинувачення, відчуття особистої марності чи провини; • жорстка критика себе за свої помилки та недоліки. Мета. Вивчення ступеня вираженості депресивних розладів у людей, що лікуються від ТБ. Матеріали та методи. Було проведено ретроспективне операційне дослідження щодо оцінювання ступеня тяжкості депресивних розладів на початку терапії в людей, які лікують ТБ. До дослідження залучили 553 пацієнтів, які отримували лікування від ТБ легень на базі клініки ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» (ННЦ ФПА) за короткостроковими й індивідуалізованими режимами антимікобактеріальної терапії в межах наукових розробок. Пацієнтів анкетували до початку лікування за опитувальником самооцінки депресії (Patient Health Questionnaire – PHQ-9). Погодилися взяти участь в опитуванні 461 людина у 2017-2021 рр. і 92 людини у 2022-2024 рр. Розподіл учасників за віком і статтю наведено в таблиці. Результати. Критерії оцінювання депресивних розладів наведено на рисунку. Отримано такі результати (опис вираженості симптомів депресивних розладів представлено на підставі отриманих балів): • депресії немає (0-4 бали) у 295 (64,0 %) пацієнтів у 2017-2021 рр. проти 44 (47,8 %) пацієнтів у 2022-2024 рр.; • легкий ступінь тяжкості депресії (5-9 балів) у 99 (21,5 %) пацієнтів у 2017-2021 рр. проти 20 (16,3 %) пацієнтів у 2022-2024 рр.; • помірний ступінь тяжкості депресії (10-14 балів) у 48 (10,4 %) пацієнтів у 2017-2021 рр. проти 20 (21,7 %) пацієнтів у 2022-2024 рр.; • середній ступінь тяжкості депресії (15-19 балів) у 15 (3,3 %) пацієнтів у 2017-2021 рр. проти 13 (14,2 %) пацієнтів у 2022-2024 рр.; • високий ступінь тяжкості депресії (20-27 балів) у 4 (0,9 %) пацієнтів у 2017-2021 рр. проти 0 (0 %) пацієнтів у 2022-2024 рр. Висновки. У період 2022-2024 рр. порівняно з 2017-2021 рр. спостерігається зниження частки пацієнтів без ознак депресії (з 64,0 до 47,8 %), що може свідчити про зростання рівня психоемоційного напруження серед пацієнтів, які отримують лікування в ННЦ ФПА. Частка пацієнтів з легким ступенем депресії зменшилася з 21,5 до 16,3 %, що може вказувати на перерозподіл у бік тяжчих форм розладу. Відзначається зростання частки пацієнтів з помірним (із 10,4 до 21,7 %) і середнім (із 3,3 до 14,2 %) ступенями депресії, що може свідчити про погіршення психоемоційного стану пацієнтів. Отримані результати можуть бути пов’язані з соціальними, економічними або медичними чинниками, як-от постійний стрес і тривога через обстріли, втрата близьких, вимушене переселення, посттравматичний стресовий розлад у військових, ветеранів і цивільних, які пережили бойові дії, депресія та безнадійність через затяжний характер війни, невизначене майбутнє, погіршення доступу до якісної медичної допомоги, зокрема психіатричної та психологічної підтримки. Втрата житла, роботи, соціальних зв’язків, економічна нестабільність, що призводять до хронічного стресу й невпевненості, збільшують рівень тривоги та депресивних розладів. Перспективи подальшого розвитку: поширювати інформацію про важливість психічного здоров’я та способи його підтримання; звертатися по допомогу до психологів, психотерапевтів, груп підтримки; підтримувати одне одного, створювати міцні соціальні зв’язки; обмежувати надмірне споживання новин і дбати про психологічну гігієну; розвивати державні та волонтерські програми психологічної реабілітації.

У статті проаналізовано особливості функціонування у текстах новин неологізмів, які виникли у часі російсько-української війни У роботі показано, як війна вплинула на мовні зміни, спричинивши появу нових слів та висловів. Розглянуто креативні підходи сучасних журналістів до розв’язання питання про грамотне впровадження до мови засобів масової інформації неологізмів різного плану. Зазначено, що під впливом нових реалій, а також під впливом емоційного всенародного сприйняття нових явищ, виникли певні лексичні одиниці, структура й змістова насиченість яких відрізняється від усталених, – неологізми. Продемонстровано, що в мові новин активно функціонують слова, які у воєнний період набули специфічних значень. Такі слова стали звичними. Здебільшого вони сприяють і компактності мовлення. Зафіксовано виникнення нових топонімів, які є синонімами до назви «Росія». Проаналізовані тексти засвідчили, що їхні автори, щоб виявити ставлення до країни агресорів-окупантів, почали активно замінювати назву «Росія» на неологізми-синоніми з іронічно-глузливими та образливими емоційними відтінками. Вказано, що хоч словники фіксують чимало сленгових термінів, які набули особливого значення та використовуються в контексті війни, однак у мові друкованих медіа сленгові неологізми використовуються дуже рідко. В в аналітичних матеріалах усних медіа вони все-таки є. Вказано, що ознаками лексичної креативності журналіста, який готує текст новин, є вміле використання влучних слів-неологізмів, які сприяють економії мовних засобів та виражають новітнє ставлення народу до нових явищ. Це дослідження доводить, що новітня журналістика, намагаючись захопити увагу споживача, передбачає добір ефективних способів інформування. Спостереження також засвідчують, що журналіст може активно сприяти лінгвістичній кодифікації української мови. Робота підкреслює роль мови як засобу національної єдності та сили в часі війни. Дослідження наголошує на важливості мови як інструменту, здатного стимулювати національний спротив. У статті наголошено на тому, що неологізми не тільки слугують для позначення нових явищ, але й сприяють формуванню спільних моральних національних кодів, особливо важливих у часі війни. Ключові слова: неологізми, експресивна лексика, сленги, масмедійні тексти, виробництво новин, економія мови, процес компресії, словотвірні засоби.

Володіння іноземною мовою не означає, що людина має певний словниковий запас і володіє граматичним мінімумом, бо цього замало, щоб вона стала повноцінним учасником міжкультурної комунікації. Той, хто вивчає іноземну мову, може стати активним і повноправним учасником міжкультурного діалогу за умови сформованості в нього вторинної мовної особистості. Розвиток такої особистості забезпечується оволодінням прецедентними феноменами культури, які містять національну, соціокультурну, історичну інформацію, та є показником її сформованості. У статті запропоновано систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури для уроків іноземної мови. Схарактеризовано прецедентні феномени культури як засіб формування вторинної мовної особистості. З’ясовано, що вторинна мовна особистість – це комунікативно-активний суб'єкт, який легко включається в міжкультурну комунікацію та здатен правильно продукувати мовленнєву поведінку в певній ситуації міжкультурного спілкування. Прецедентні феномени культури, які є когнітивними структурами, сформованими в пізнавальній базі носіїв мови на основі їхнього соціокультурного та національно-історичного досвіду, сприяють формуванню іншомовної картини світу, набуттю навичок міжкультурного спілкування. Визначено, що критерії відбору прецедентного феномену культури – це властивості, що дозволяють включити його до змісту уроку як дидактичний матеріал. Виділено систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури, яка складається із основних (інформативність, номінативність, прагматичність, уживаність) і факультативних (програмність, міжкультурна зв'язаність) критеріїв. Виявлено, що включення прецедентних феноменів культури як дидактичного матеріалу до змісту уроків іноземної мови дозволяє зробити його ефективнішим, забезпечує актуалізацію міжпредметних зв'язків, сприяє формуванню вторинної мовної особистості та міжкультурної компетентності.

У роботі досліджуються категорії «пенсія», «пенсійне забезпечення», «пенсіонер», «пенсійна система». Розглядається історія пенсії та її зміни із розвитком держав, а також, як при цьому змінювалася й ідеологія пенсії. Досліджуються різні підходи науковців щодо визначення понять «пенсія» і «пенсійне забезпечення» та розглядаються відмінні ознаки пенсійного забезпечення (пенсійне законодавство, що встановлює коло забезпечуваних осіб, які мають право на певні види пенсій; джерела фінансування певних видів пенсій; умови пенсійного забезпечення; розміри видів пенсійного забезпечення; органи управління пенсійного забезпечення). Аналізується пенсійна система, яка є відкритою і постійно перебуває під впливом різних зовнішніх чинників, а саме: політичних, демографічних, макро та мікроекономічних, соціальних, трудових, пенсійних. Розглядаються національні моделі пенсійного забезпечення: за особливостями формування фінансових ресурсів (солідарна та накопичувальна система); за структурною побудовою (державне та недержавне пенсійне забезпечення); за стратегіями (солідарна, накопичувальна та змішана стратегія пенсійного забезпечення). Розглядається сучасна пенсійна система України, яка містить у собі відносини по формуванню, призначенню і виплаті пенсій в трирівневій пенсійній системі. Акцентується увагу на те, що сьогодні в Україні функціонують лише перший і третій рівні. Проте, третій рівень (недержавне пенсійне забезпечення) не є ефективним і не користується довірою громадян України. Автори висловлюють свою думку з приводу того, що є причинами цієї недовіри та, що необхідно зробити для того, аби сприяти розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення, за яких умов українці зможуть масово та добровільно користуватись НПФ, забезпечуючи собі гідні умови життя у періоді набуття статусу пенсіонер України.

У статті досліджується проблема відображення етико-естетичних принципів народу в соціально-побутовій пісенності заробітчанської тематики. Суспільно-побутова (станова) пісня конденсує в собі народні оцінки суспільних явищ та репрезентує систематизоване, узагальнене сприйняття представників різних соціальних груп . Акцентовано на синкретичному поєднанні етичного та естетичного в фольклорному тексті та філософсько-психологічному характері заробітчанського фольклору. У бурлацькій та сирітсько-наймитській пісні якнайкраще репрезентовані народні уявлення про залежність долі людини від її соціальної та економічної приналежності, специфічно потрактовано категорію свободи. Осмислення ролі та поведінки цих соціальних типів підпорядковане побутуванням у народі традиційних уявлень про активність, значимість особистості, сформованих в козацькому середовищі. Тип козака як ідеального чоловіка, що вирішує глобальні суспільні завдання, відповідального за долю країни, диктує народні оцінки, зумовлені високими вимогами щодо діяльності особистості. Емігрантська пісенність – одна з найцікавіших гілок заробітчанського фольклору, оскільки відображає світогляд особистості, яка перебуває в соціальних та етнографічних умовах, відмінних від усталених, унормованих. Емігрантська пісня утверджує народне переконання в тому, що людина, позбавлена рідного мікрокосму, стає національно та морально дезорієнтованою, загубленою, втрачає ознаки своєї духовної сутності. Вміння цінувати рідне, традиційне набирає в емігрантській пісенності моральної валідності, в той час як бажання залишити рідну домівку, навіть із причин цілком вмотивованих, викликає в народному середовищі негативну оцінку. Образ батьківщини набуває рис ідеалізації, чужина часто осмислюється через концепт «неволя». Побутові деталі, рідні краєвиди, усталені, унормовані традиційні стосунки між людьми набувають особливого значення, стають естетичною потребою емігранта. Роздуми про важливість забезпечення духовних та матеріальних потреб особистості в мовах рідної країни, необхідність суспільної активності у власній державі – провідні в емігрантській пісенності.

У статті представлено огляд регуляторних актів Республіки Мальта, що внормовують розвиток інклюзивного навчання. Указано, що навчання учнів з особливими освітніми потребами на Мальті, як і в більшості європейських країн, формувалося в межах медичної (обмежувальної) концепції. Аналіз національних систем інклюзивної освіти доводить, що обов’язковою базою для її запровадження та функціонування є система законодавчих актів, котрі декларують необхідні права і свободи та містять механізми забезпечення. Звернення до джерел з історії становлення інклюзивної освіти на Мальті дозволяє констатувати поступову реалізацію різноманітних моделей освіти для цієї категорії учнівства: моральна (пов’язується з ганьбою, упередженням та зневагою до осіб із вадами розвитку), благодійна (до основи якої покладено співчуття до осіб з обмеженими можливостями та надання їм допомоги), соціальна (спрямована на подолання соціальної дискримінації осіб з особливими потребами) та полікультурна (передбачає повагу до етнічного та культурного розмаїття в суспільстві). Зважаючи на те, що освітня політика Республіки Мальта в інклюзивному напрямі розвивається відповідно до загальноєвропейських тенденцій, які передбачають розуміння інклюзії як полікультурного явища, констатовано інтенсифікацію реалізації концепції інклюзивного навчання на Мальті (у його полікультурній моделі) після вступу країни до ЄС (2004 р.). Названо нормативно-правові документи Республіки Мальта, які визначають пріоритетні напрями розвитку інклюзивного навчання, схарактеризовано ті, що мали найбільший вплив на визначений процес. До пріоритетних напрямів розвитку інклюзивного навчання Республіки Мальта віднесено ствердження дефініції інклюзії в її розширеному – полікультурному – варіанті, створення та підтримку недискримінаційного освітнього середовища, взаємодію державних установ та громадських об’єднань, наукової, педагогічної та батьківської спільнот у розвитку інклюзивного навчання. Підкреслено значення для цього процесу взаємодії державного та громадського секторів, яка ґрунтується на надбаннях наукової та педагогічної спільнот. Зроблено висновок, що реалізація інклюзивної політики відбувається через побудову чіткої структури освітнього процесу, що передбачає запобігання дискримінаційному ставленню до учнів через будь-які ознаки та створення атмосфери прийняття, привітності та безпеки, що визнається та підтримується всіма суб’єктами навчального процесу та всім позашкільним середовищем.