Academic literature on the topic 'Неповнолітня особа'

Остання реформа судочинства 2017 р. впровадила декілька значних новел, зокрема, у новій редакції Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) від 3 жовтня 2017 р. встановлено особливості процесуального статусу неповнолітніх осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена. Метою статті є дослідження статусу неповнолітніх у господарському судочинстві, виявлення прогалин регулювання цього статусу та перспектив удосконалення господарського процесуального законодавства з досліджуваного питання. Аналіз змін законодавства щодо розширення юрисдикції (підвідомчості) справ господарським судам підтверджує необхідність законодавчого закріплення особливостей статусу фізичних осіб, які не є підприємцями, зокрема й осіб, які не володіють з огляду на певні причини повною дієздатністю. Переконливою видається позиція, згідно з якою позивачем у справі слід визнавати особу, на захист прав, свобод та інтересів якої порушується провадження у справі, незалежно від наявного у такої особи рівня процесуальної дієздатності. У справах за участю неповнолітнього або якщо суд встановить під час розгляду справи, що рішення у справі зачіпатиме права, інтереси та (або) встановлюватиме обов’язки неповнолітніх осіб, повинен проявити активність і здійснити додаткові дії для захисту прав таких осіб. Обґрунтовується доцільність виділення в структурі чинного ГПК України окремої глави з назвою “Судовий розгляд справ за участю малолітніх, неповнолітніх осіб, недієздатних фізичних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена”, у якій слід визначити певні особливості розгляду господарських справ за участю вказаних осіб. Запропоновано закріпити в ч. 3 ст. 44 ГПК України, що суд зобов’язаний залучити до участі у справах, в яких однією зі сторін є неповнолітня особа або особа, цивільна дієздатність якої обмежена, законного представника цієї особи. А у разі, якщо законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист, до справи повинен залучатися прокурор. Видається доречним закріпити в ГПК України положення про неможливість укладення мирових угод у справах, в яких однією зі сторін є малолітня, неповнолітня особа, недієздатна фізична особа та особа, цивільна дієздатність якої обмежена.

Статтю присвячено поняттю емансипації неповнолітньої особи в цивільному судочинстві, наданню на підставі аналізу наукових поглядів та з урахуванням чинного законодавства теоретико-правової характеристики емансипації неповнолітньої особи в цивільному судочинстві. Розглянуто проблему надання повної цивільної дієздатності неповнолітнім особам (емансипації). Висвітлено проблему, пов’язану з порядком та підставами надання повної цивільної дієздатності неповнолітнім особам у цивільному судочинстві. Проаналізовано проблеми, які виникають під час надання повної цивільної дієздатності в судовому порядку. Розглянуто судову практику надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана батьком або матір’ю особи. Для досягнення таких результатів здійснено наукову характеристику статусу неповнолітніх та визначення поняття «емансипація», досліджено підстави та порядок нaдaвання повної цивільної дієздaтності неповнолітнім особам та зроблено аналіз судової практики щодо надання повної цивільної дієздатності неповнолітні особі, яка записана батьком або матір’ю дитини. Охарактеризовано висновок про те, що права дитини як окрема категорія прав людини набули й набувають юридичного закріплення, базуючись на необхідності особливого ставлення, з урахуванням фізіологічних і психологічних особливостей, потреб дитини. Про права дитини, як і про права людини, слід говорити з погляду відносин «влада – особа». Якщо дитина має право, то держава зобов’язана гарантувати їй це право. Наприклад, як визначено у ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, відповідно держава гарантує кожному доступ до суду, у тому числі неповнолітнім особам. Держава створює судову систему і розробляє правила, що регулюють її функціонування, що постійно перебувають у русі та вдосконалюються. Зазначеними правилами передбачено здійснення належної емансипації неповнолітніх засобами цивільного судочинства – проблема нагальна та недостатньо висвітлена. Нові підходи до аналізу стану вирішення цієї проблеми в цивільному судочинстві містяться в нашому дослідженні.

У статті досліджено питання запобігання злочинності. Вказано, що злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе особливу увагу вчених та практиків. Нині це зумовлено не тільки тим, що неповнолітні завжди визнавались злочинцями особливого роду, але й тим, що неповнолітні - одна з найбільш кримінально уражених верств населення. Соціально-економічна криза в Україні, безробіття, невирі-шені завдання культурно-виховного характеру інтенсивно впливають на формування молодого покоління. В окремих випадках ці явища зумовлюють відчуження неповнолітніх від офіційних інститутів соціалізації, таких як сім'я, школа тощо. Констатовано, що злочинність неповнолітніх постає наріжним каменем у загальній злочинності, оскільки має певні особливості, а заходи запобігання їй певною мірою можуть відрізнятися від загальних. Водночас висока суспільна небезпечність цього виду злочинності полягає в довготривалості завдання шкоди всьому суспільству, оскільки, вчиняючи той чи інший злочин, неповнолітня особа не лише завдає шкоди безпосередньо особі, а й залишає державу і суспільство без потенційно корисного соціального елементу, який здатний дати поштовх до розвитку та прогресувати самостійно. Проте теоретичне осмислення відповідного питання не є широким та потребує детального теоретичного осмислення. Зроблено висновок, що для сучасної світової спільноти запобігання злочинності неповнолітніх та боротьба з нею є одним із найбільш пріоритетних напрямів розвитку, оскільки її існування ставить під загрозу не лише індивідуальні права окремих громадян, а й безпеку суспільства та світової спільноти загалом. Питання запобігання злочинності неповнолітніх є широким, а проблеми у цьому аспекті виникають не лише із забезпеченням попередження злочинності у відкритому просторі.

Стаття присвячена аналізу правочинів, які вчиняються неповнолітніми особами в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій і масового переходу на покупки в режимі онлайн, безготівкові форми розрахунків, впровадження різного роду сервісів, які обслуговують цю сферу, що свідчить про необхідність розширення фактичних можливостей неповнолітніх вчиняти правочини та вчинення їх в межах правових норм. Встановлено, що неповнолітні особи самостійно можуть вчиняти такі види правочинів: правочини, які знаходяться в межах їх цивільної дієздатності та відповідно до законодавства можуть вчинятися самостійно (зокрема, це дрібні побутові правочини); укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку); правочини, які знаходяться поза межами цивільної дієздатності і які згодом були схвалені батьками (усиновлювачами) або одним з тих, з ким проживає неповнолітня особа, або піклувальниками; розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, які охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; а також за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітні особи можуть розпоряджатися грошовими коштами, внесеними повністю або частково іншими особами у фінансову установу на їх ім’я; вчиняти правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна. Зроблено висновок про існування більш широкого кола та можливостей вчинення правочинів неповнолітніми особами, ніж закріплено законодавчо, що пояснюється активним використанням технологій, розширенням можливостей заробітку (в тому числі онлайн) такої категорії осіб, а також спричинено спонуканням держави до переходу до використання цифрових технологій. Встановлено необхідність диференціювати обсяг дієздатності неповнолітніх осіб внаслідок неподібності ступеня їх соціальної зрілості на дві групи: з 14 до 16 років та з 16 до 18 років, що має враховувати участь неповнолітніх осіб в конкретних особистих немайнових і конкретних майнових правовідносинах з урахуванням основних механізмів спрямованої соціалізації особи.

У статті дається загальна характеристика законного представника неповнолітнього у кримінальному процесі України. У процесі життя і розвитку неповнолітнього його відносини з батьками та іншими особами, які можуть бути наділені повноваженнями законних представників, складаються по-різному. Саме прихильність, взаєморозуміння, довіра неповнолітнього до законного представника є прямим шляхом до їх активної, спільної та узгодженої участі в процесуальній діяльності, що, зрештою, сприяє забезпеченню прав і захисту законних інтересів неповнолітнього. Якщо неповнолітній перебуває під опікою установ та організацій, також можна надати йому можливість вибору законного представника з числа адміністрації, працівників цієї установи чи організації, педагогічному складу. Потерпілого неповнолітнього у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Що стосується представництва неповнолітніх потерпілих у кримінальному провадженні, то згідно зі статтею 59 КПК України, якщо потерпілим є неповнолітня особа, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник. Процедура проведення допиту неповнолітніх осіб заснова- на на загальних положеннях проведення допиту, регламентованих чинним кримінальним процесуальним законодавством. Законний представник здійснює лише представництво інтересів неповнолітнього допитуваного. Завданням захисника є захист прав та інтересів неповнолітнього й за допомогою засобів захисту можливість виявити обставини, які пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність неповнолітнього. Проаналізовано думки щодо природи законного представництва у справах за участю неповнолітніх як у кримінальному, так і у цивільному процесі. Визначено функції законного представника у кримінальному процесі та запропоновано зміни до Кримінального процесуального кодексу України.

У статті розглянуто особливості загальносоціального запобігання віктимній поведінці неповнолітніх осіб. Вказано, що у сучасному розумінні віктимологічне запобігання – це специфічна діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на своєчасне виявлення та нейтралізацію детермінаційного комплексу, котрий обумовлює/формує віктимну поведінку, а також на розробку/вдосконалення кримінологічних стратегій, метою яких є захист держави та її громадян від кримінально протиправного впливу. Така діяльність реалізується державою в особі спеціально уповноважених інститутів, установ та організацій незалежно від статі, віку та інших особливостей потерпілих, а тому стосується і неповнолітніх осіб. Зазначено, що всі існуючі стратегії та програми мають ґрунтуватись на вивченні статистичної інформації та судової практики, враховуючи кожен окремий випадок і виходячи з видової приналежності кримінального правопорушення, від якого потерпіла неповнолітня особа. У прогресивному розумінні до загальносоціальних ювенальних заходів віктимологічного запобігання необхідно підходити як до юридичного інструментарію (як комплексу різногалузевих норм), котрий регулює відносини між державою, неповнолітнім потерпілим та кримінальним правопорушником та має матеріальне вираження у конкретних нормативно-правових актах та відповідних кримінологічних стратегіях. Загальносоціальне віктимологічне запобігання спрямовано на формування у свідомості підлітків алгоритм уникнення/вирішення ситуацій з високим віктимогенним індексом та реалізується за рахунок проведення широкомасштабних заходів соціально-економічного, юридичного та політичного характеру. Загальносоціальне віктимологічне запобігання має на меті усунення детермінантів віктимної поведінки, котрі сформовані внаслідок порушення нормального функціонування окремих державних інститутів та суспільних відносин. Таким чином, мета запобігання віктимній поведінці не є основною.

Зі встановленням монополії адвокатури на представництво інтересів учасників справи в судових органах України все більшого значення та актуальності набуває можливість юридичних і фізичних осіб особисто захищати свої права та інтереси, зокрема, при вирішенні господарського спору. Метою статті є дослідження та аналіз змін, які відбулися у нормативно-правовому регулюванні інституту представництва з прийняттям нової редакції Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), судової практики, сформованої новоствореним Верховним Судом, а також теоретико-практичних можливостей здійснення представництва інтересів юридичних та фізичних осіб у господарському процесі. Встановлено, що сутність категорії “самопредставництво” не є новою для науки господарського процесу, однак відповідні зміни до господарсько-процесуального законодавства дадуть змогу поставити крапку у дискусії про правову природу органу юридичної особи, а також правовий механізм реалізації процесуальної дієздатності юридичної особи. У господарсько-процесуальному законодавстві категорія “самопредставництво” є новелою, проте це зовсім не означає, що такого правового явища не існувало до прийняття відповідних змін. По суті, самопредставництво – це особиста участь суб’єктів права як учасників справи у процесі вирішення господарського спору судом. Так, згідно з ч. 3 ст. 56 ГПК України участь юридичних осіб у справі можлива через керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення. Автор доходить висновку, що повнолітня фізична особа за наявності бажання та достатніх знань цілком може самостійно представляти свої інтереси в господарському процесі. Крім того, в окремих передбачених законодавством випадках відповідні функції може реалізовувати також неповнолітня особа, що закономірно пов’язано з наділенням повною цивільною дієздатністю та (або) випливає з особливостей господарських відносин, учасником яких є відповідна фізична особа.

Стаття присвячена дослідження правового статусу сім'ї, в т. ч. сім'ї з дітьми як суб'єкта соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері надання державних соціальних допомог. Проводячи аналіз ряду законодавчих актів, які містять положення щодо порядку надання соціального забезпечення сім'ям, зроблено висновок, що коли йдеться про сферу соціального страхування, то суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин виступає здебільшого окремий член сім'ї, а у сфері надання державних соціальних допомог законодавець виділяє сім'ю як колективного суб'єкта, закріплюючи її права та гарантії у сфері соціального захисту. Визначено та проаналізовано особливості право-суб'єктності цих учасників соціально-забезпечувальних правовідносин. Встановлено факт виникнення права та дієздатності сімей. Правоздатність сім'ї як колективного суб'єкта соціального-забезпечуваль-них правовідносин виникає з моменту її створення. Юридичними фактами, які підтверджують цю дію, є акти громадянського стану, наприклад, взяття шлюбу, усиновлення дитини, а також рішення суду та нотаріально посвідчений договір між чоловіком і жінкою, що встановлює факт наявності сімейних правовідносин (спільне проживання, спільне ведення господарства та взаємні права й обов'язки). Правоздатність сімей із дітьми виникає з моменту появи на утриманні та вихованні у сім'ї дитини. У свою чергу, галузева дієздатність такого суб'єкта у сфері надання державних соціальних допомог виникає з моменту настання ма-лозабезпеченості чи юридично значимих обставин, не пов'язаних із отримуваним сім'єю доходом. Зроблено висновок, що додатковими особливостями правосуб'єктності сімей із дітьми є: 1) наявність дітей; 2) встановлений правовий зв'язок між дитиною та суб'єктами, які здійснюють за нею догляд (кровний зв'язок, усиновлення, встановлення опіки чи піклування, передання дитини до прийомної сім'ї чи дитячих будинків сімейного типу); 3) спільне проживання дитини з особами, котрі здійснюють догляд за нею, проте останній критерій не є обов'язковим для всіх правовідносин. Сформульовано дефініцію сім'ї з дітьми як самостійного суб'єкта галузевих правовідносин: особи (мінімум двоє), які спільно проживають, крім випадку навчання дитини до досягнення нею 23 років, однією з яких виступає неповнолітня особа чи особа віком до 23 років, а також повнолітня особа, котра спільно проживає із батьками на підставі факту встановлення інвалідності, інші особи, що здійснюють турботу про дитину та перебувають із нею у відповідному правовому зв'язку.

У статті проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «правовий статус» у теорії права, розуміння «правового статусу фізичної особи» в теорії права та цивільному праві, комплексний характер такого. Визначено зміст поняття та елементи цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб з урахуванням концептуальних підходів, розроблених як у загальній теорії права, так і безпосередньо у цивілістиці. Здійснено системний аналіз норми Цивільного кодексу України, яким визначено цивільно-правовий статус як фізичних осіб, так і неповнолітніх осіб в цивільному праві. У статті досліджено особливості складових елементів цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб як учасників цивільних правовідносин. Розглянуто зміст правоздатності та дієздатності неповнолітніх осіб як елементів цивільно-правового статусу неповнолітньої особи. Вказано, що визначальною характеристикою цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб є те, що наявність окремих прав та межі самостійного їх здійснення залежать від досягнення певного віку. Вікові цензи встановлено для відмежування правовідносин, в яких неповнолітні особи можуть бути самостійними учасниками, від тих, де участь неповнолітніх осіб хоч і можлива, однак потребує доповнення правосуб’єктністю інших повнолітніх осіб. Зазначено, що період неповноліття встановлюється законодавцем з урахуванням фізичних і психічних можливостей особи формувати, висловлювати і здійснювати персоніфіковану волю. Потенційний обсяг цивільних прав і обов’язків неповнолітніх осіб, механізм реалізації таких залежить від теоретичного обґрунтування та юридичного закріплення правоздатності та дієздатності неповнолітніх осіб. До суттєвих ознак цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб віднесені динамічність, обмеженість чіткими віковими рамками, комплексність, а також особливі умови правового захисту, способи адаптації загальних норм цивільного права. Особливістю цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб є відсутність абсолютної самостійності та юридичної незалежності, тобто необхідне доповнення цивільно-правового статусу неповнолітньої особи цивільною та іншою правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю повнолітніх осіб – батьків (усиновителів), опікунів або ж піклувальників.

Омецинська В. Ю. Кримінально-правова охорона статевої свободи та статевої недоторканості дитини: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Омецинська Вероніка Юріївна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2019. - 265 с.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми кримінально-правової охорони статевої свободи та статевої недоторканості дитини. Робота складається з трьох розділів. У першому розділі проаналізовано загальні засади дослідження. Доведено, що проблема кримінально-правової охорони статевої свободи та статевої недоторканості дитини в українській правничій літературі комплексно не аналізувалася. Часткові моменти висвітлювалися у межах розробки двох інших кримінально-правових проблем: а) кримінально-правового захисту дітей від злочинних посягань в Україні; б) кримінально-правової охорони статевої свободи та статевої недоторканості особи. Проте, з огляду на істотні зміни законодавства в частині відповідальності за посягання на статеву сферу дітей, відповідні розробки не завжди можуть бути використані для тлумачення законодавства, вирішення питань розмежування таких злочинів тощо. Досліджено систему норм, спрямованих на кримінально-правову охорону дитини загалом, та від посягань на її статеву свободу та статеву недоторканість зокрема. За результатами аналізу КК України встановлено, що у ньому міститься 43 статті, у яких ознакою основного чи кваліфікованого складу злочину є дитина як потерпілий у злочині. Водночас констатовано розбалансованість такої системи і відсутність чітких критеріїв її побудови. А систему норм, спрямованих на кримінально-правову охорону статевої свободи та статевої недоторканості дитини, складають 9 статей (19 норм): ч. 2, 3 ст. 149, ч. 3, 4 ст. 152, ч. 3, 4 ст. 153, ст. 154, ст. 155, ст. 156, ч. 2, 4 ст. 301, ч. 3, 4 ст. 302, ч. 3, 4 ст. 303 КК України. Проаналізовано відповідність кримінального законодавства України у сфері захисту статевої свободи та статевої недоторканості дитини міжнародним стандартам, зокрема Конвенції про права дитини 1989 р., Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства 2007 р. та ін. Встановлено неповну відповідність національного законодавства таким актам у частині: відповідальності за обіг дитячої порнографії; невиключення зі сфери кримінально-правового реагування добровільних сексуальних стосунків між неповнолітніми тощо. Проведено огляд кримінальних законів Республіки Польща, Французької Республіки та ФРН у частині закріплення відповідальності за посягання на статеву сферу особи загалом, і дитини зокрема. Доведено, що ці кримінальні закони мають істотно вищий ступінь казуїстичності викладу законодавчого матеріалу, а відтак можуть бути орієнтиром для подальшого вдосконалення вітчизняного законодавства, зокрема в частині регламентації відповідальності за обіг дитячої порнографії тощо. У другому розділі дисертації подано комплексну характеристику складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини. Підтримано домінуючу в літературі позицію, що при розгляді питання про об’єкт злочину доцільно виходити з концепції «об’єкт злочину – суспільне відношення». Поняття статевої свободи дитини визначено як право особи у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років на вчинення дій сексуального характеру за обопільною згодою партнерів (добровільне, без примусу, без насилля), без обмежень щодо статі партнера та форм статевого задоволення, що не порушує водночас законні права й інтереси інших осіб, держави та суспільства. Зауважено, що хоча відповідальність за вступ особи, яка досягла віку 14 років, у сексуальні стосунки з неповнолітньої особою (ст. 155 КК України) не передбачена, у таких випадках варто говорити не про наявність у такої особистатевої свободи, а про невстановлення кримінальної відповідальності з огляду на суб’єкта такого діяння. Визначено поняття статевої недоторканості як заборони втручання у будьякій формі у статеву сферу особи, яка не набула статевої свободи (не досягла встановленого законом шістнадцятирічного віку) або, будучи наділеною статевою свободою, втратила можливість її реалізації. Доведено, що з об’єктивної сторони склади злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини мають формальний склад – вважатимуться закінченими з моменту вчинення відповідних діянь, передбачених диспозиціями відповідних статей. Запропоновано авторський підхід до тлумачення поняття розбещення як розпусних фізичних або інтелектуальних дій сексуального характеру, які не передбачають фізичного контакту зі статевими органами винної чи потерпілої особи. Наголошено на необґрунтованості підходу, що ст. 152 КК України сьогодні не передбачає відповідальності за зґвалтування жінкою чоловіка. Доведено, що така відповідальність можлива. Розглянуто питання про співвідношення ч. 4 ст. 152 та ч. 4 ст. 153 КК України зі ст. 155 КК України у ситуаціях статевих зносин з особою, яка не досягла чотирнадцятирічного віку. Запропоноване авторське розуміння змісту складу злочину, передбаченого ст. 154 КК України та його співвідношення з суміжними складами. Встановлено, що у більшості злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей суб’єкт загальний. Наголошено, що під час його встановлення особливу увагу слід приділяти питанням осудності особи з огляду на можливу наявність захворювання на педофілію, яка може, в окремих випадках, навіть виключати осудність. Запропоновано позицію, що посиленій кримінально-правовій охороні дитина повинна підлягати лише від посягань з боку дорослих, а не від рівних собі, а відтак, вчинення злочину щодо неповнолітнього, як обставина, що обтяжує відповідальність, не враховується при кваліфікації діянь суб’єкта, що не досяг вісімнадцятирічного віку. Під час аналізу суб’єктивної сторони складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей обґрунтовано, що вона характеризується умисною формою вини, яка включає в себе усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння (факту сексуальних дій) та усвідомлення «спеціального» статусу потерпілої особи, а у окремих випадках також «відсутності згоди». Вид умислу, водночас, може бути як прямим, так і непрямим. Якщо винний усвідомлює дві останні ознаки – умисел є прямим. Якщо свідомо припускає наявність таких – умисел є непрямим. Якщо винний добросовісно помиляється стосовно «спеціального» статусу потерпілої особи та згоди – відповідальність виключається. У третьому розділі дисертації проаналізовано питання кваліфікуючих ознак та караності досліджуваних злочинів. Констатовано, що у статтях, які передбачають відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей, законодавцем використано широкий набір кваліфікуючих ознак, які стосуються потерпілого, об’єктивної сторони та суб’єкта. Зміст цих ознак проаналізовано. Визначено також їхню «вартість» – ступінь посилення відповідальності. Встановлено, що «вартість» кваліфікуючих ознак вчинення злочину щодо «неповнолітнього» та «малолітнього» настільки висока, що більшість інших кваліфікуючих ознак не впливають на кваліфікацію таких діянь (охоплюються). З огляду на це підтримано позицію, що кваліфікуючі ознаки мають бути закріплені у Загальній частині та має бути чітко визначено їх вплив на міру покарання при вчинені будь-якого злочину. За результатами аналізу меж караності досліджуваних складів злочинів встановлено, що з 19 складів таких злочинів: злочинами невеликої тяжкості є 2 (11%); середньої тяжкості – 4 (21%); тяжкими – 8 (42%); особливо тяжкими – 5 (26%). Основним покаранням (17 з 19 норм) є позбавлення волі на певний строк. Максимальне покарання за вчинення злочину стосовно неповнолітнього (від 14 до 18 років), порівняно з відповідальністю за такі ж діяння щодо дорослої особи, збільшується в середньому в 2,86 раза (без врахування ст. 302 КК – у 1,8 раза); за вчинення злочину стосовно малолітнього (до 14 років), порівняно з відповідальністю за такі ж діяння щодо дорослої особи, – в 4 рази (без врахування ст. 302 КК – у 2,5 раза); максимальне покарання за вчинення злочину стосовно малолітньої особи, порівняно з відповідальність за такі ж діяння щодо неповнолітньої, збільшується в середньому в 1,4 раза. У роботі є додатки, де подано повний перелік статей за Розділами Особливої частини КК України, у яких передбачена або диференційована відповідальність за злочини проти дитини, а також у формі таблиць проілюстровано види суспільно небезпечних діянь, за які передбачена відповідальність у чинній та попередніх редакціях ст.ст. 152–155 КК України; вплив кваліфікуючих ознак на відповідальність за посягання на статеву свободу та статеву недоторканість дитини; порівняння караності діянь за чинними та попередніми редакціями ст.ст. 152–155 КК України. General conclusion and new solution of the scientific problems of criminal legal protection of sexual freedom and sexual inviolability of a child are made in the thesis. General principles of this research paper are analyzed in Part I. The problem of criminal legal protection of sexual freedom and sexual inviolability of a child in the Ukrainian legal literature has not been comprehensively analyzed. Some issues were covered in terms of two other criminal legal researches: a) criminal legal protection of children from criminal offenses in Ukraine; b) criminal legal protection of sexual freedom and sexual inviolability of a person. However, considering the significant amendments to the legislation regarding the responsibility for such offences against sexual freedom of children, the appropriate researches cannot be always valuable for interpretation of the legislation or for resolving issues of differentiation among such offences, etc. The system of norms on criminal legal protection of a child in general and on offences against his/her sexual freedom and sexual inviolability was researched. According to the analysis of the Criminal Code of Ukraine, it is established that the Code contains 43 articles where a child as a victim of a crime is an element of the general corpus delicti or qualified corpus delicti. The imbalance of such system and absence of clear criteria for its construction were noted. The system of norms on criminal legal protection of sexual freedom and sexual inviolability of a child consists of 9 articles (19 norms): pp. 2, 3 Art. 149, pp. 3, 4 Art. 152, pp. 3, 4 Art. 153, Art. 154, Art. 155, Art. 156, p. 2, 4 Art. 301, p. 3, 4 Art. 302, p. 3, 4 Art. 303 of the Criminal Code of Ukraine. The conformity of the criminal legislation of Ukraine in the sphere of protection of sexual freedom and sexual inviolability of a child with the international standards, in particular the Convention on the Rights of the Child 1989, the Council of Europe Convention on the Protection of Children against Sexual Exploitation and Sexual 2007, etc. is analyzed. The incomplete compliance of the national legislation with the above mentioned acts has been defined in the sphere of: responsibility for the distribution of the child pornography; non-exclusion of voluntary sexual relations between minors from the criminal responsibility sphere, etc. The criminal laws of the Republic of Poland, the French Republic and the Federal Republic of Germany have been reviewed in terms of establishing the responsibility for offences against sexual rights of a person in general and a child in particular. It is proved that these criminal laws have a significantly higher degree of casuistic presentation of legislative material, and therefore can be a benchmark for further improvement of national legislation, in particular, in the regulation of responsibility for the distribution of child pornography, etc. Part II of the thesis presents a comprehensive description of the corpus delicti of the crimes against sexual freedom and sexual inviolability of a child. The preferable position described in the scientific literature that the object of the crime is considered to be a public relation is maintained. The concept of sexual freedom of a child is defined as the right of a person between the age of sixteen and eighteen years to intercourse with the mutual consent of the partners (voluntarily, without coercion, without violence), without restrictions on the sex of the partner and forms of sexual pleasure, without violating the rights and interests of other people, the state and the society. It is noted that nevertheless the responsibility for sexual intercourse by a person, who has reached the age of 14 years, with a minor (Article 155 of the Criminal Code of Ukraine) is not provided, in such cases it is necessary to note that in this case we do no talk about sexual freedom of such a person, but about nonestablishment of criminal responsibility because of a subject of such action. The concept of sexual inviolability as a prohibition of interfering in any form with the sexual sphere of a person who has not acquired sexual freedom (has not reached the age of sixteen), or having been granted sexual freedom, has lost the possibility of its implementation. The objective side of corpus delicti of crimes against sexual freedom and sexual inviolability of a child has a formal composition – they are considered to be completed from the moment of committing the respective actions stipulated by the dispositions of the relevant articles. The author 's approach to interpreting the concept of abusive behavior as lecherous physical or intellectual acts of a sexual nature that do not involve physical contact with the sexual organs of the perpetrator or the victim is offered. We also pay attention on the groundless position of some scientists who consider that Art. 152 of the Criminal Code of Ukraine does not provide responsibility for rape of a male by female. It is proved that such responsibility is possible. The question of the correlation of p. 4 of Art. 152 and p. 4 of Art. 153 of the Criminal Code of Ukraine with Art. 155 of the Criminal Code of Ukraine in situations of sexual intercourse with a person under the age of fourteen is examined. The author 's understanding of the elements of corpus delicti of a crime under Art. 154 of the Criminal Code of Ukraine and its correlation with the contiguous corpus delicti is offered. It is established that in most crimes against sexual freedom and sexual inviolability of a child, the subject of a crime is general. It was emphasized that special attention should be paid to the issues of the person's sanity considering the possible pedophilia disease, which, in some cases, could even exclude sanity. The position was suggested that a child should be subjected to enhanced criminal legal protection only from the acts of an adult, not of his or her peers, and therefore the commission of a crime against a minor as an aggravating circumstance cannot be taken into account in qualifying the actions of a subject who has not reached eighteen years. In the analysis of the subjective side of the corpus delicti of crimes against sexual freedom and sexual inviolability of children it is substantiated that this side is characterized by an intentional form of guilt, which includes awareness of the socially dangerous nature of their actions (sexual acts) and awareness of the “special” status of the victim, and in some cases also “lack of consent”. The type of intention, in this case, can be either direct or indirect. If the perpetrator is aware of the last two signs – the intention is direct. If he/she is consciously assuming the presence of such – the intention is indirect. If the perpetrator is wrongly mistaken about the victim's “special” status and consent – liability is excluded. Part III of the thesis analyzes the issues of qualifying signs and the punishability of the above mentioned crimes. It has been stated that the articles on liability of the crimes against sexual freedom and sexual inviolability of children use a wide range of qualifying signs that relate to the victim, to the objective side and the subject. The contents of these features have been analyzed. We also determined their “value” – the degree of increased responsibility. It is established that the “value” of qualifying signs of a crime against a “minor” and an “infant” is so high that most other qualifying signs do not affect the qualification of such acts. Therefore, we support the view that qualifying signs should be foreseen in the General Part and their impact on the punishment for any crime should be clearly defined. According to the results of the analysis of the limits of the punishment of the investigated crimes, it was found that 19 of the corpus delicti of such crimes are: 2 (11%) are minor crimes; medium grave crimes – 4 (21%); grave crimes – 8 (42%); 5 (26%) were especially grave crimes. The main punishment (17 out of 19 norms) is imprisonment for a certain term. The maximum punishment for committing a crime against a minor (from 14 to 18 years) in comparison with the responsibility for such actions against an adult is increased on average 2.86 times (without taking into account Article 302 of the Criminal Code – 1.8 times); for committing a crime against an infant (up to 14 years old) in comparison to the responsibility for such actions against an adult – 4 times (without taking into account Article 302 of the Criminal Code - 2.5 times); the maximum punishment for committing a crime against an infant in comparison with the responsibility for such acts against a minor is on average 1.4 times higher. There are annexes to the thesis which provide a complete list of articles in the Chapters of the Special part of the Criminal Code of Ukraine that provide or differentiate responsibility for crimes against a child, as well as in the form of tables illustrating the types of socially dangerous acts for which liability is provided in the current and previous editions of articles 152-155 of the Criminal Code of Ukraine; the impact of qualifying signs on the responsibility for crimes against sexual freedom and sexual inviolability of a child; a comparison of punishability of actions according to the current and previous editions of articles 152-155 of the Criminal Code of Ukraine.

Юшкевич О. Г. Право неповнолітніх на підприємницьку діяльність: правові підстави. Актуальні питання діяльності суб’єктів господарювання в умовах пандемії COVID-19 : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 26 лют. 2021 р.) / МВС України, МОЗ України, Харків. нац. ун-т внутр. справ, Нац. фармацевт. ун-т. – Харків : ХНУВС, 2021. – 348 с., С. 170-174.
Здійснено загальний огляд законодавчих засад забезпечення реалізації неповнолітніми права на підприємницьку діяльність. Висвітлено особливості державної реєстрації неповнолітніх як фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб. Окрему увагу приділено дослідженню досвіду створення за кордоном та в Україні шкільного підприємництва. Осуществлено всеобщее обозрение законодательных основ обеспечения реализации несовершеннолетними права на предпринимательскую деятельность. Освещены особенности государственной регистрации несовершеннолетних как физических лиц-предпринимателей и юридических лиц. Особое внимание уделено исследованию опыта создания за рубежом и в Украине школьного предпринимательства. A general review of the legal framework for ensuring the realization of minors' rights to entrepreneurial activity was carried out. Peculiarities of state registration of minors as natural persons-entrepreneurs and legal entities are highlighted. Particular attention is paid to the study of the experience of establishing school entrepreneurship abroad and in Ukraine.

Сексуальні злочини відносяться до тяжких і кваліфікуються, згідно КК України, як злочини проти статевої свободи та недоторканості людини. По даним амбулаторної судово- психіатричної експертної комісії Сумського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру за період 2013-2015 рр. встановлено наступне.

Негода, О. А. Захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх осіб: цивільно-правовий аспект : дис. ... д-ра філос.: 081, 08 / Олена Анатоліївна Негода; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 278 с.
Дисертаційне дослідження є кваліфікаційною науковою працею, в якій запропоновано нові теоретичні узагальнення та пропозиції щодо цивільно-правового захисту майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб у сучасних умовах рекодифікації цивільного законодавства України. Визначено майнові права малолітніх та неповнолітніх осіб як суб’єктивні права малолітніх та неповнолітніх осіб як учасників цивільних і сімейних правовідносин, пов’язаних із володінням, користуванням, розпорядженням майном, а також із матеріальними вимогами, що виникають через розподіл та обмін майна.
The dissertation research is a qualifying scientific work, which offers new theoretical generalizations and proposals for civil protection of property rights of minors in modern conditions of recoding the civil legislation of Ukraine. The property rights of minors and juveniles are defined as subjective rights of minors and minors as participants in civil and family legal relations related to the possession, use, disposal of property, as well as material requirements arising from the distribution and exchange of property.
Диссертационное исследование является квалификационной научной работой, в которой предложены новые теоретические обобщения и предложения по гражданско-правовой защиты имущественных прав малолетних и несовершеннолетних лиц в современных условиях рекодификации гражданского законодательства Украины. Определены имущественные права малолетних и несовершеннолетних лиц как субъективные права малолетних и несовершеннолетних лиц как участников гражданских и семейных правоотношений, связанных с владением, пользованием, распоряжением имуществом, а также с материальными требованиями, которые возникают из-за распределения и обмена имущества.

У роботі розкриваються теоретичні та нормативні положення про цивільно-правову відповідальність, виявляються наявні труднощі у правозастосуванні, визначається ефективність чинного законодавства, а також обґрунтовуються пропозиції щодо його вдосконалення. Зокрема, визначено поняття цивільно-правової відповідальності, розкрито її особливості, охарактеризована цивільно-правова відповідальність неповнолітніх осіб, підстави для зменшення розміру та звільнення від цивільно-правової відповідальності, а також проаналізовано особливості цивільно-правової відповідальності України, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Ваврищук Я. Ю. Роль та значення правоохоронних органів в сфері захисту прав неповнолітніх осіб : кваліфіаційна робота магістра спеціальності 262 «Правоохоронна діяльність» / наук. керівник Д. М. Луц. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 82 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається із 82 сторінки та містить 71 джерело використаної інформації. В Україні систематично проявляється проблема порушення прав дітей. Протягом останніх років з’явилося таке поняття як «булінг», який, нажаль, став систематичним явищем у навчальних закладах. Проблема у сфері захисту прав дітей була визнана і Верховною радою, яка на початку 2020 року видала Постанову «Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні». Нажаль, значна частина доручень, які надані відповідною постановою органам державної влади та місцевого самоврядування, залишилися не виконаними, що негативно впливає на досліджувану нами проблематику. Цілком зрозуміло, що зазначене питання є комплексним та залежить від дієвості роботи всіх органів державної влади в Україні. Разом з цим, ключову роль у захисті прав неповнолітніх відіграють правоохоронні органи на які покладені завдання в сфері захисту прав неповнолітніх осіб. Об’єктом кваліфікаційної роботи є суспільні відносини, які виникають у процесі захисту правоохоронними органами прав неповнолітніх осіб Предметом роботи є роль та значення правоохоронних органів в сфері захисту прав неповнолітніх осіб. Метою роботи є встановлення ролі та значення правоохоронних органів в сфері захисту прав неповнолітніх осіб. Розкриття мети передує виконанню наступних завдань дослідження: - Дослідити нормативно-правове регулювання захисту прав дітей; - Розкрити суть булінгу та заходів спрямованих на його протидію; - Проаналізувати роль органів прокуратури в сфері захисту прав неповнлітніх; - Визначити роль органів Національної поліції в сфері захисту прав неповнолітніх. Ступінь наукової розробки проблематики. Визначення сутності, поняття, ролі та значення правоохоронних органів у системі захисту прав неповнолітніх осіб є об’єктом як вітчизняних, так і зарубіжних юристів-науковців, а також практиків, зокрема О.М. Бандурки, А.І. Берлача, Ю.М. Грошевого, К.Ф. Гуценка, Л.М. Давиденка, П.М. Каркача, М.В. Косюти, В.Т. Маляренка, І.Є. Марочкіна, М.І. Мельника, В. Півненка, В.Я. Тація, В.В. Сташиса, М.І. Хавронюка та ін.
EN : The qualification work consists of 81 pages and contains 71 sources of information used. The problem of violation of children's rights is systematically manifested in Ukraine. In recent years, the concept of "bullying" has emerged, which has unfortunately become a systematic phenomenon in educational institutions. The problem in the field of protection of children's rights was also recognized by the Verkhovna Rada, which in early 2020 issued a Resolution "On the state of social protection of children and urgent measures aimed at protecting the rights of the child in Ukraine." Unfortunately, a significant part of the instructions given by the relevant resolution to public authorities and local governments remained unfulfilled, which negatively affects the issues we study. It is clear that this issue is complex and depends on the effectiveness of all public authorities in Ukraine. At the same time, law enforcement agencies play a key role in protecting the rights of minors. The object of qualification work is public relations that arise in the process of protection of law enforcement rights of minors The subject of the work is the role and importance of law enforcement agencies in the field of protection of the rights of minors. The purpose of the work is to establish the role and importance of law enforcement agencies in the field of protection of the rights of minors. Disclosure of the purpose precedes performance of the following tasks of research: - Investigate the legal regulation of the protection of children's rights; - To reveal the essence of bullying and measures aimed at counteracting it; - Analyze the role of prosecutors in the field of protection of the rights of minors; - Define the role of the National Police in the field of protection of the rights of minors. Degree of scientific development of problems. Defining the essence, concept, role and significance of law enforcement agencies in the system of protection of the rights of minors is the object of both domestic and foreign legal scholars, as well as practitioners, in particular O.M. Bandurki, AI Berlacha, Yu.M. Money, KF Гуценка, Л.М. Давиденка, П.М. Karkacha, M.V. Kosyuti, VT Malyarenko, IE Marochkina, MI Melnyk, V. Pivnenko, V.Ya. Tatsia, VV Stashis, MI Havronyuk and others.

Кравченко В. Ю. Правове забезпечення прав неповнолітніх : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 081 "Право" / наук. керівник М. О. Ткалич. Зaпорiжжя : ЗНУ, 2020. 109 c.
UA : Робота викладена 109 сторінках друкованого тексту. Перелік посилань включає 82 джерела. Об’єктом кваліфікаційної роботи є суспільні відносини в сфері забезпечення прав та основоположних свобод неповнолітніх осіб у сфері кримінальних, цивільних, трудових відносинах. Предметом дослідження є правове забезпечення прав неповнолітніх. В умовах всезростаючої ролі права в житті суспільства на перший план цілком закономірно вийшли юридичні питання, пов’язані з правами особи. У Конституції України закріплена ціла низка як традиційних, так і нових гарантій прав та свобод людини та громадянина, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально – політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах. Права людини є дуже значущими значущими для держави, суспільства та всього міжнародного простору. Найбільш уразливими суб’єктами права є неповнолітні, що й зумовлює необхідність спеціального дослідження їхніх прав у нинішньому суспільстві та нормативно-правового актів, в яких вони закріплюються. Відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України: «Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років». Завдяки низці негативних факторів, які впливають на життя, розвиток, становлення особистості та поглядів неповнолітніх, таких як: екологічні проблеми, соціальні відносини, що призводять до саморуйнації особистості підлітків; неефективність механізмів правового виховання, які не відповідають сучасному рівню розвитку молодого покоління; проблеми освітньої та соціально-адаптативної сфери; низький рівень соціально-економічного забезпечення населення громадян держави; криза сімейних та моральних цінностей суспільства держава повинна приділяти велику кількість уваги охороні прав та основоположних свобод неповнолітніх, а також у разі порушення ними законів, неналежної поведінки та інших протиправних дій намагатися перш за все допомогти у вирішенні тих чи інших правових чи соціальних проблем.
EN : The work is outlined in 109 pages of printed text. The list of links includes 82 sources. The object of qualification work is public relations in the sphere of protection of rights and fundamental freedoms of minors in the sphere of criminal, civil and labor relations. The subject of the study is the legal protection of the rights of minors. With the growing role of law in society, legal issues related to the rights of the individual have come to the fore. The Constitution of Ukraine enshrines a number of both traditional and new guarantees of human and citizen rights and freedoms, which allow each citizen to choose his or her behavior, enjoy economic and socio-political freedoms and social benefits, both for personal and public interests. Human rights are very important for the state, society and the whole international space. The most vulnerable are juveniles, which necessitates a special study of their rights in today's society and the legal acts in which they are enshrined. According to Article 6 of the Family Code of Ukraine: "A minor is a child between the ages of fourteen and eighteen". Due to a number of negative factors that affect the life, development, personality development and attitudes of minors, such as: environmental problems, social relationships that lead to the self-destruction of adolescents; ineffectiveness of legal education mechanisms that do not correspond to the current level of development of the young generation; problems of educational and social-adaptive sphere; low level of socio-economic support of the population of the citizens of the state; the crisis of family and moral values ​​of society, the state should pay a great deal of attention to the protection of the rights and fundamental freedoms of minors, as well as in the case of violation of laws, misbehavior and other unlawful actions, try to first of all help in solving certain legal or social problems.

Бабаченко О. В. Протидія злочинам проти статевої свободи та статевої недоторканності : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 262 "Правоохоронна діяльність" / наук. керівник Л. І. Шеховцова. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 98 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається зі сторінок, містить 78 джерел використаної інформації. Метою кваліфікаційної роботи є концептуальний аналізвидів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності, умов та причин їх виникнення, а також протидія злочинам проти статевої свободи та статевої недоторканності. Об’єктом дослідження даної кваліфікаційної роботи єпосягання на статеву свободу та статеву недоторканність. Предметом дослідження є методи протидії злочинам протии статевої свободи і статевої недоторканності.
EN : The qualification work consists of pages, contains 78 sources of information used. The purpose of the qualification work is a conceptual analysis of types of crimes against sexual freedom and sexual inviolability, conditions and causes of their occurrence, as well as combating crimes against sexual freedom and sexual immunity. The object of the study of this qualification is the pursuit of sexual freedom and sexual integrity. The subject of the study is methods of countering crimes against sexual freedom and sexual integrity.