Journal articles on the topic 'Платна освіта'

Формулювання проблеми. Неформальна освіта стає все більш затребуваною. До неформальної освіти відносять професійні курси з визначеною цільовою аудиторією, професійне стажування, масові відкриті онлайн курси, громадську освіту. Саме масові відкриті онлайн курси є затребуваними і їх кількість постійно збільшується. Такі курси покликані розширити уявлення про конкретний предмет вивчення або допомогти розібратися в абсолютному новому напрямі. Масові відкриті курси пропонуються як на безоплатній основі, так і платні. На даний час зустрічається думка, що вони стають вимушено популярними з причини того, що заклади вищої освіти мають продемонструвати впровадження в освітній процес елементів неформальної освіти. Метою даного дослідження було з’ясувати ставлення слухачів до масових відкритих онлайн курсів та причин вибору саме такого способу освіти, що дасть змогу вибудувати критерії побудови якісного онлайн курсу. Матеріали і методи: системний аналіз наукової та методичної літератури, порівняння та синтез теоретичних розвідок вітчизняних вчених, анкетування, узагальнення власного досвіду. Результати. Були проаналізовані платформи, на яких доступні платні та безкоштовні масові онлайн курси: ВУМ, Дія. Цифрова освіта, EdEra, Geek Brains, Laba, Prometheus, Wisecow. В роботі наводяться посилання на вказані платформи та тематика представлених курсів. З огляду на популярність саме цих курсів серед українських користувачів було проведено опитування щодо причин вибору конкретної платформи та таких, що спонукали саме до неформальної освіти замість навчання в класах шкіл або аудиторіях університетів. Висновки. Результати дали підстави стверджувати, що головними причинами, з яких користувачі розпочинають пошук та проходження онлайн курсів є власне бажання саморозвитку та вимога навчального закладу. Це може свідчити як про інформування таким чином щодо існування такої можливості, а також про формальний підхід до такої освіти, що і буде вивчатися в подальших розвідках авторів. Найчастіше респонденти обирали платформи Prometheus, Дія. Цифрова освіта та EdEra. При цьому курси на безоплатній основі обирали 65%, а платні проходили 35% анкетованих, що також свідчить про те, що на даний час такі курси є доступними. Масові відкриті онлайн курси є альтернативою для підвищення власної кваліфікації, а також для того, щоб зрозуміти чи підходить конкретний напрям для роботи конкретній людині.

У статті здійснено аналіз ролі філософії й соціології як двох головних векторів формування світогляду сучасної людини в європейській культурі і їх сьогоднішнього стану в програмах підготовки студентів закладів вищої освіти в Україні. Скорочення часу вивчення основ філо­софії та соціології, відмова де­яких негуманітарних факультетів від цих курсів у навчальних планах під­готовки студентів оцінено як не лише помітну тенденцію в українській освіті. Зміст цього процесу розглянуто в контексті функціо­нування й розвитку україн­ського суспільства та Української держави: освіта є фундаментальним соціальним інститутом і повинна забезпечити індивіда фундаментальними орієнтирами в просторі й часі, у межах етнічної та національної культури, індивідуальної й громадянської етики, політичних духовних та інших цінностей. Курс на забезпечення індивіда лише професійними компетенціями з позиції філософії й соціології вида­ється хибним, безперспективним. Такий курс, якщо він стає основним орієнтиром і критерієм оцінки ролі освіти в суспільстві, на нашу думку, призведе до знецінення національної освіти й збіднення людського потен­ціалу країни. Доведено, що вже зараз майбутні перспективи «звуже­ної» вищої освіти помітні в українському соціальному процесі у всіх його аспектах. Відсутність або зменшення обсягу світоглядної освіти в молодого покоління українських громадян становить стратегічну небезпеку для України.

У статті розглянуто фахову компетентність майбутніх морських фахівців та висвітлено вплив гуманітарних дисциплін на її формування.Наведено приклади основних нормативно-правових актів, що мали вплив на зміст освіти, а саме закон України «Про вищу освіту», «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепції національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти в ХХІ ст., Морська доктрина України на період до 2035 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1108 від 18.12.2018).Проаналізовано навчальний план зі спеціальності 14.03 Експлуатація суднових енергетичних установок (спеціалізація 14.03.01 Для морського флоту) з метою порівняння кількості годин, відведених на вивчення дисциплін соціально-гуманітарного та природничого циклів з дисциплінами спеціального циклу, яких у незалежній Україні стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти.Зазначено перелік гуманітарних дисциплін, яких на початку 90-х стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти в незалежній Україні. Так, відповідно до Інструктивного листа міністерства освіти України № 1/9-64 від 19.05.1993 р. «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» у навчальних планах з’явилися такі гуманітарні дисципліни як: «Всесвітня історія», «Історія України», «Ділова українська мова», «Світова література», «Біологія», «Географія», «Філософія з релігієзнавством», «Правознавство», «Основи економічної теорії», «Допризовна підготовка юнаків», «Основи соціальної екології», «Політологія», «Соціологія», «Українська та зарубіжна культура».Визначено провідні складові фахової компетентності здобувачів освіти, які ґрунтуються на реалізації організаційних, когнітивних, світоглядних, технологічних і комунікативних операційних процесів.У ході дослідження з’ясовано, що гуманітарні дисципліни відіграють важливу роль у підготовці та формуванні фахової компетентності майбутніх фахівців морської галузі, оволодіння якою в майбутньому послужить підґрунтям для професійної та особистісної самореалізації.

У статті здійснено історико-ретроспективний аналіз становлення магістратури. Виокремлено основні етапи цього процесу, а саме: 1-й – виникнення магістратури в перших університетах Західної Європи у ХІІ –ХІІІ ст.; 2-й – підготовка магістрів в університетах Східної Європи у ХVІІ ст.; 3-й – підготовка магістрів в університетах на Русі у ХVІІ-ХVІІІ ст.; 4-й – поновлення магістратури в Україні в 1993-1997 роках. Розглянуто тлумачення понять “магістр”, “магістратура”. Представлено аналіз публікацій, присвячених проблемам розвитку магістратури в Україні і за кордоном. Подано характеристику перших навчальних планів підготовки магістрів напряму підготовки 0101 педагогічна освіта спеціальності 8.010101 “Дошкільне виховання” на базі ОКР “Спеціаліст” низки українських закладів вищої освіти, які першими почали впроваджувати ступеневу освіту. Аналіз змісту навчальних планів подано з позицій формування в майбутніх фахівців готовності до забезпечення якості освітнього процесу в закладі дошкільної освіти. Виокремлено спільні й відмінні особливості навчальних планів. Вказано на ймовірні причини наявних відмінностей і відсутності в планах дисциплін, вивчення яких формує складники готовності магістрів до забезпечення якості освітнього процесу в закладі дошкільної освіти. У висновках зроблено акцент на тому, що підготовка сучасних магістрів для дошкільної освіти в українській вищій школі зорієнтована на Європейські стандарти, а в кожному ЗВО склалася своя система підготовки, бачення її змісту і кінцевого результату, з урахуванням кваліфікації, яку отримує майбутній фахівець. Констатовано, що з часу поновлення магістратури в Україні не проводилося ґрунтовних досліджень з проблеми підготовки магістрів для дошкільної освіти на рівні докторських дисертацій. Ключові слова: історико-ретроспективний аналіз, магістр, магістратура, підготовка магістрів, навчальні плани підготовки магістрів спеціальності “Дошкільне виховання”, готовність до забезпечення якості освітнього процесу в закладі дошкільної освіти.

Бугрій В. С. Завдання, зміст та структура історичної освіти в навчальних планах і програмах трудової школи в Україні (20-ті рр. ХХ ст.).
 Статтю присвячено аналізу завдань, змісту та структури історичної освіти у трудовій школі в Україні у 20-ті рр. ХХ ст. Встановлено, що в навчальних планах і програмахісторична освіта підпорядковувалася головному завданню, яке ставилося перед трудовою школою – підготовці майбутніх працівників промисловості чи сільського господарства, їх вихованню в дусі відданості соціалістичним ідеалам. Історичні знання обмежувалися вивченням трудової діяльності людей і радянської дійсності як абсолютної цінності у порівнянні з минулим. У зв’язку з цим у програмах 1920-х рр. історія як самостійний шкільний предмет скасовувалася, а історичні знання були інтегровані спочатку в курс історії культури, а пізніше в курс суспільствознавства.

У статті здійснено порівняльний аналіз та виділено особливості підготовки майбутніх учителів до екологічної освіти у Великій Британії та Україні. Виокремлено основні завдання, що стоять перед системою професійної освіти у сфері екології та підготовки фахівців для всіх верств населення у Великій Британії. Зроблено аналіз навчальних планів університетів Великої Британії та України.
 Проаналізувавши стан екологічної освіти у вищих навчальних закладах України та Великої Британії, ми зробили перегляд концептуальних засад екологічної освіти та виховання. Зроблено висновок, що потребує збільшення у навчальних планах ЗВО України кількості навчального часу на екологічні дисципліни. Оскільки екологічні проблеми носять глобальний, міждисциплінарний характер, відмічаємо необхідність «екологізації» всіх навчальних предметів.
 Проаналізовано співвідношення кількості годин, передбачених на аудиторну (лекції, практичні, семінарські, лабораторні та інші види робіт) та самостійну роботу студентів у досліджуваних ЗВО. Зазначено, що особливу увагу доцільно приділяти екологічному вихованню учнів молодшого шкільного віку, оскільки початкова школа – це фундамент подальшого навчання і, головне, – формування особистості. Для порівняння структури навчального процесу визначено чотири ідентичні групи дисциплін еколого-біологічного спрямування, що сприяють підготовці вчителя біології у Великій Британії та Україні.
 Аналіз наукової літератури щодо змісту навчальних планів свідчить, що екологічна освіта у вищих школах України та розвинутих зарубіжних країнах здійснюється у двох напрямах: шляхом екологізації навчального процесу та введення предметів екологічного спрямування.
 Досвід Великої Британії трансформовано таким чином, щоб засвоїти найбільш доцільні її надбання і разом з тим зберегти рівновагу між високоякісною вищою педагогічною освітою та поміркованими матеріальними витратами на неї.

Стаття присвячена визначенню властивостей практико-орієнтованого навчання як інстру- менту розвитку юридичної освіти. Приділено увагу питанням співвідношення теоретичного й практичного навчання в процесі підготовки студентів-юристів. Окремо наголошується, що вища юридична освіта повинна й надалі зберігати усі ознаки університетської освіти. Від- стоюється думка, що необхідно відходити від навчальних завдань, які спрямовані на оці- нювання теоретичних знань студентів, натомість варто впроваджувати в освітній процес завдання професійного спрямування, передбачаючи наявність відповідного рівня теоретич- ної підготовки для їх розв’язання чи вирішення. Наголошується, що практико-орієнтова- ний підхід до підготовки майбутнього юриста вимагає уважного переосмислення методик викладання та виважених рішень щодо співвідношення лекційних, практичних, індивідуаль- них занять, які затверджуються в навчальних планах. Адже невідповідність співвідношення таких занять у бік того чи іншого виду призведе до неспроможності здобувача освіти засто- совувати теоретичні знання на практиці або до невміння обґрунтувати правову позицію чи визначити предмет спору, що по суті унеможливить правильну оцінку життєвої ситуації та її вирішення на високому професійному рівні. У роботі запропоновано забезпечити підвищен- ня рівня якості освіти студентів-юристів шляхом впровадження кейсових завдань. Наведе- но особливості кейсових завдань із правових дисциплін. У роботі представлено результати впровадження кейсових завдань, що застосовувались під час викладання дисципліни «Тру- дове право України», зокрема: перший вид – кейс, завданням якого може бути вирішення справи по суті; другий вид – кейс, що розігрується в аудиторії як рольова гра, в якій дві команди студентів представляють учасників судового процесу, а окрема команда виступає в ролі суддів. Такі підходи до підготовки кейсових завдань передусім активізують діяльність самих студентів, дозволяють їм сконцентруватися на вирішенні юридичної справи й форму- ють навички роботи в команді.

У статті висвітлено питання мінімальної заробітної плати в контексті юридичної гарантії оплати праці. Мінімальна заробітна плата є базовою юридичною гарантією оплати праці. Важливою умовою стимулювання економічного розвитку країни є ефективна політика регулювання доходів населення. Визначено, що ресурсом праці є робоча сила, вартість ресурсу праці наскрізно пов’язана із заробітною платою, оскільки вона є її ціною. Автор зазначає, що під робочою силою або здатністю до праці ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються нею у процесі виробництва життєвих благ. Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для нормального існування працівника і його сім’ї. Проаналізовані визначення заробітної плати. Вказані основні елементи заробітної плати. Зроблено висновок, що система забезпечення мінімальних гарантій у сфері оплати праці є відправним пунктом для визначення ступеня підвищення нижніх меж заробітної плати і перешкодою для її зниження. Зазначено нормативну базу, на якій базується механізм формування прожиткового мінімуму в Україні. Вказується, що прожитковий мінімум – це вартісна оцінка споживчого кошика, а також обов’язкові платежі та збори. А споживчий кошик – це мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення її життєдіяльності. Принципи встановлення прожиткового мінімуму, які є загальними для всіх країн, визначені конвенцією Міжнародної організації праці, таким чином, під час встановлення прожиткового мінімуму приймаються такі основні потреби сімей працівників, як продукти харчування, їх калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування та освіта. Проаналізовано досвід зарубіжних країн із порушеного питання. Акцентовано увагу на тому, що мінімальна заробітна плата як юридична гарантія оплати праці має виступати найважливішим фактором реальної диференціації заробітної плати, впливаючи як на співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати, так і на співвідношення за основними кваліфікаційними групами.

Розглянуто питання становлення церковної середньої жіночої освіти на теренах Придніпровського регіону впродовж 60–70-х років ХІХ століття. Висвітлено соціокультурні передумови виникнення Катеринославського жіночого єпархіального училища, відзначено роль єпископа Катеринославського та Таганрозького Платона в інституалізації освітнього простору жіночої освіти, детермінованого практичними потребами адаптації підростаючого покоління до нових соціально-економічних реалій життя імперії, зумовлених реформаційними перетвореннями царського уряду в 60– 70-х роках ХІХ століття. Проаналізовано особливості формування викладацького складу, штату обслуговуючого та технічного персоналу навчального закладу середньої церковної жіночої освіти на початковому етапі його функціонування. Визначено специфіку організації освітнього процесу, орієнтованого на виховання молодих дівчат у дусі духовних цінностей та церковної традиції російського православ’я. Розглянуто значення з’їздів православного духовенства Катеринославської єпархії у вирішенні нагальних питань фінансового та матеріального забезпечення середнього навчального закладу жіночої освіти, організації системного церковного контролю за поточним станом навчального процесу та виховання учениць. Особливу увагу приділено адміністративній діяльності училищної ради навчального закладу, яка здійснювала безпосереднє управління жіночим єпархіальним училищем, визначаючи пріоритетні напрямки його освітньої діяльності.

Гавва О. В. Щодо питання про понятійне розрізнення академічності й академізму. – Стаття. У статті представлено авторський погляд на вжиток у філософії понять «академізм», «академічність» з опорою на поняття перетвореної форми в Б. Новікова й М. Мамардашвілі та діалектику прогресу і регресу у викладі В. Босенка. Актуальність звернення до проблеми випливає з необхідності вітчизняної освіти і науки відповідати на докорінні зміни й виклики, що відбуваються в цих сферах людської діяльності. Суть питання, яке порушується в статті, полягає в потребі розрізнення понять «академізм», «академічність» як складників одного процесу творення наукового знання. Це необхідно з огляду на діалектичну складність самого цього процесу, у якому невіддільно переплетені прогресивні та регресивні моменти та які потрібно виділяти й розуміти для побудови цілеспрямованої та осмисленої діяльності в науці й освіті. Пропонується розглядати академізм як явище, що відповідає регресивному, консервативному моментові цього процесу, а академічність – як те, що відповідає прогресивному. При цьому ототожнення прогресу й регресу з, відповідно, позитивними чи негативними сторонами уникається. Означена проблема ілюструється показовими епізодами з історії організацій, так чи інакше пов’язаних із першопочатковим поняттям академії. Автор звертає увагу на неоднозначності в практиці, власне, платонівської Академії, Французької академії та так званого кола Стефана Ґеорґе. Для останніх двох організацій характерною рисою є те, що їхня основа створювалася з осередків, які вважали себе спадкоємцями традицій Академії Платона. При цьому в статті підкреслюється, що ці традиції, суворо кажучи, теж були творчістю таких осередків, адже достеменно структура й порядок занять у платонівській Академії не відомі, та й сама Академія не могла протягом усього часу свого існування залишатися незмінною, щоб давати усталений зразок для наслідування. Відповідно до цього, одна й та сама структура – Академія Платона, що трактувалася як беззаперечно позитивне явище, могла бути використана для втілення будь-яких намірів її послідовників, що й наводиться в статті. Це є ще однією об- ставиною, що обґрунтовує висунуту ідею про уточнення слововжитку термінів академічності й академізму, особливо прикладаючи їх до неакадемічних форм продукування наукового знання.

Гончаренко О. А. Філософія освіти – цене філософія? – Стаття.У статті порушено проблему визначення філософіїосвіти як філософської науки. Головним чином звернено увагу на твердження сучасних американськихучених про те, що питання філософії освіти є не філософськими, а педагогічними. З огляду на це, виокремлено твердження Джеймса Скотта Джонстона в книжці «Проблеми у філософії освіти» (2019) про те, що питання Менона до Сократа про можливість навчання доброчесності не є філософським, тобто є не доситьважливим для філософії освіти. Проте Платон порушив питання про можливість навчання доброчесності узв’язку з питанням визначення доброчесності. Сократне знав, чи можна навчитися доброчесності, тому щоне знав, що таке доброчесність. У статті спростовується це твердження науковця та доводиться, що питання Менона до Сократа є питанням філософії. У першій частині статті проаналізовано полеміку Платона протисофістів у формі низки протиставлень: доброчесність як умілість / досконалість, доброчесність як відносне /безвідносне благо, доброчесність як знання / незнання,доброчесність як відтворення / пізнання, доброчесність для навчання / життя. Виявлено, що полемікою протисофістів Платон намагався відстояти важливі для етики, теорії пізнання та метафізики питання. У другійчастині статті на прикладі праць Аристотеля, Сенеки,Цицерона, Аврелія Августина, Мішеля Монтеня, РенеДекарта, Фрідріха Ніцше, Петера Слотердайка проде-монстровано постійні оновлення в історії подібної поле-міки філософів із педагогами. З’ясовано, що цим онов-ленням філософи намагались відстояти античну ідею освіти та показати потенціал філософії в широкому розумінні у формуванні людини. Зроблено висновок, щопитання Менона до Сократа є питанням філософії, томузапропоновано в пошуках визначення філософії освіти його не відкидати, а вважати головним, оскільки саме в ньому можна розкрити освітній потенціал філософії.

У статті дається характеристика духовно-творчого потенціалу студентської молоді як ключової духовно-культурної цінності освіти. Авторами проаналізовані наукові публікації сучасних учених – філософів, психологів, культурологів, педагогів, – присвячені названій проблемі. У статті подано авторське визначення поняття «духовно-творчий потенціал студентської молоді». Акцент зроблений на важливості залучення студентів до здійснення активної творчої діяльності в процесі здобуття ними освіти, що дозволить їм здійснити сходження від отриманих знань, збагачених «відчутим» життєвим досвідом, до всебічного розкриття їх духовно-творчого потенціалу та уможливить усвідомлення ними смислу життя – жити повним життям, наповненим радістю, задоволенням і щастям.
 У статті дається характеристика уявлень сучасних учених-педагогів про цілі освіти на початку ХХІ століття, серед яких важливе місце займає орієнтація на творчий саморозвиток цілісної, творчої, ініціативної, високодуховної, високоморальної, висококультурної, високоосвіченої особистості. Особливу увагу в статті приділено характеристиці основних перешкод на шляху розвитку духовно-творчого потенціалу студентської молоді, серед яких особливу увагу слід звернути на різке скорочення ряду гуманітарних дисциплін і занять мистецтвом в навчальних планах університетів, що негативно позначається на розвитку духовно-творчого потенціалу як ключової духовно-культурної цінності освіти студентської молоді.

Актуальність статті обумовлена тим, що систематичних досліджень використання змішаного навчання в сучасній методиці викладання хімії в закладах вищої освіти недостатньо. Обґрунтовано доцільність втілення моделі «перевернутий клас» у процес викладання загальної хімії здобувачам вищої освіти інженерних спеціальностей. З’ясовано, що змішування очного та дистанційного навчання, – одна з найбільш поширених комбінацій. Наведено моделі змішаного навчання, які класифікуються за співвідношенням традиційної та електронної форми навчання й ступенем самостійності здобувачів вищої освіти в процесі опанування навчального матеріалу. У межах педагогічного експерименту обрано модель «перевернутий клас», оскільки її реалізація не потребує змін у навчальних планах підготовки фахівців. Під час педагогічного експерименту навчально-методичні матеріали розміщувались на платформі MIX електронного ресурсу Сумського державного університету. Запропоновано модель вивчення тем із загальної хімії. Аналіз результатів педагогічного експерименту показав, що: 1) успішність здобувачів вищої освіти під час проходження атестаційних заходів в експериментальних групах є значно вищою, ніж у контрольній групі; 2) студенти вважають змішану форму навчання сучасною, зручною та більш ефективною; 3) під час самостійного опрацювання матеріалу здобувачі вищої освіти краще сприймають не текстовий матеріал, хоча він ілюстрований і прекрасно оформлений, а презентацію з аудіо і відеосупроводженням; 4) для заохочення здобувачів вищої освіти до регулярного і самостійного опрацьовування матеріалу доцільно ввести коефіцієнт (у нашому експерименті – 1,5). На цей коефіцієнт помножують усі бали з кожної теми за умови успішного домашнього тестування (не менше ніж на 60%) здобувача вищої освіти напередодні відповідного заняття. Використання моделі змішаного навчання «перевернутий клас» під час викладання дисципліни «Загальна хімія» сприяє підвищенню ефективності процесу підготовки здобувачів інженерних спеціальностей, а також набуттю ними предметної компетентності з загальної хімії. Дисперсійний аналіз одержаних результатів педагогічного експерименту показав їх достовірність.

В статті проаналізовано сучасний стан проблеми впровадження STEM-освіти в закладах загальної середньої освіти України, розглянуто перспективи запровадження елементів схемотехніки в межах шкільного курсу інформатики, як одного з елементів STEM-освіти і як одного з компонентів фахової підготовки вчителя інформатики. Здійснено аналіз досліджень та публікацій з проблеми використання електронних пристроїв в навчальному процесі. Авторами статті обґрунтовано вибір відкритого програмного комплексу Arduino, як допоміжного дидактичного засобу вивчення елементів комп’ютерної схемотехніки. Описані найбільш розповсюджені платформи модельного ряду Arduino та наведено приклади застосування зазначених платформ в реальних проектах. Подано основні технічні характеристики електронних елементів, що входять до складу Arduino Uno. Детально розглянуто мікроконтролер Atmega328P, основний обчислювальний центр платформи, та основні складові зазначеного мікроконтролера. Для обґрунтування запропонованої методики розглянуто та описано програму для створення наочних електронних схем Fritzing. Даний програмний продукт надає можливість візуального представлення проекту у різних видах (макет, схема та друкована плата). Будь-яке з цих представлень може використовуватися в якості основного робочого середовища проекту та може бути вибрано в будь-який час. Зазначений програмний продукт має бібліотеку готових проектів, яка значно полегшує процес навчання. Для більшої наочності описано та проілюстровано усі процеси створення прототипу електронної гри «Hunter» в середовищі Fritzing, а також опис процесу створення самої гри. Програмний продукт Fritzing використовується в процесі фахової підготовки майбутній вчителів інформатики, математики та фізики в Житомирському держаному університеті імені Івана Франка. Авторами окреслено подальші напрями досліджень з даної галузі.

У статті досліджується проблема використання вебінарорієнтованих платформ Zoom, Google Meet та Microsoft Teams у закладах загальної середньої та вищої освіти. Обґрунтовано актуальність та здійснено аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду впровадження вебінарорієнтованих платформ в освітній процес. Вибір платформ для дослідження обумовлений їх широким застосуванням у закладах освіти, а також їх домінуючим положенням у «Магічному квадранті» Gartner за даними за листопад 2020 року в категорії рішень для зустрічей. Визначені та проаналізовані мінімальні та рекомендовані системні вимоги до програмного та апаратного забезпечення роботи вказаних платформ, часові та кількісні обмеження у різних тарифних планах. Наведено результати всебічного розгляду та порівняльного аналізу цих платформ за критеріями функціональності, безпеки, інтеграції з іншими додатками. Охарактеризовані технічні та педагогічні можливості їх інструментарію при проведенні відео­конференцій, зокрема демонстрації екрана, цифрової дошки, групового чату, можливості запису заняття, віртуальних кімнат тощо. Розглянуті особливості їх використання в кожній системі у різних версіях та тарифних планах, визначені їх переваги та недоліки, на основі чого сформовані рекомендації щодо їх використання в практичній роботі викладача для забезпечення максимальної ефективності проведення навчальних занять. Розглянуто питання забезпечення зворотного зв’язку та ефективної взаємодії студентів з викладачем, підняте питання порушення дисципліни під час онлайн заняття та запропоновані шляхи розв’язання даної проблеми. Проведено дослідження, як використання вебінарорієнтованих платформ впливає на формування загальних та професійних компетентностей студентів на різних типах занять. Стаття призначена для викладачів, керівників та адміністраторів навчальних закладів при виборі платформи серед безкоштовних версій та корпоративних ліцензій для навчальних закладів. Ґрунтовне знання та використання викладачами інструментарію платформ, представлених у роботі, є запорукою успішного навчання. Це дає можливість зробити навчальний процес більш цікавим та ефективним, використовуючи різні сервіси цих програм.

Наука повинна постійно розвиватися, породжуючи нові ідеї, концепції, створюючи нові області дослідження. Без постійної зміни ідей, без неперервного спрямування до нового наука припинила б своє існування як наука. Досить добре з цього приводу сказав Д. Гильберт у своїй знаменитій доповіді на другому міжнародному Конгресі математиків: “... розвиток науки протікає неперервно. Ми знаємо, що кожне тисячоліття має свої проблеми, які наступна епоха або вирішує, або відкидає як безплідні, щоб замінити їх новими... Будь-яка наукова галузь життєздатна, доки в ній є надлишок нових проблем. Недостача нових проблем означає відмирання або припинення самостійного розвитку... Сила дослідника полягає у вирішенні проблем: він знаходить нові методи, нові точки зору, він відкриває найбільш широкі і вільні горизонти”.Створення системи науково-організаційного контролю оцінювання та прогнозування розвитку системи освіти, тобто національної системи моніторингу якості освіти, дає змогу розв’язати низку завдань, а саме:– визначити якість навчальних досягнень студентів, рівень їх соціалізації;– визначити зв’язок між успішністю учнів і соціальними умовами їх життя, результатами роботи педагогів, рівнем їх соціального захисту, моральними установками, запитаннями, цінностями тощо;– оцінювати якість кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного, лабораторного забезпечення й оснащення навчальних закладів;– оцінювати ступінь впливу на навчальний процес державних освітніх стандартів, навчальних програм, методичного та технічного забезпечення та інших факторів;– виявляти фактори, що впливають на хід і результати освітніх реформ, з метою зменшення їх негативного впливу (або навіть і нейтралізації);– аналізувати політику держави у галузі забезпечення гарантій доступності освіти та поліпшення її якості тощо;– порівнювати результати функціонування закладів освіти з метою визначення оптимальних шляхів їх розвитку [2].Необхідно визначити показники якості та управляти процесом, щоб бути впевненим у тому, що він відповідає встановленому стандарту. Фахівці у сфері якості виділяють три складові якості освіти:– якість освіти (знань, способів розв’язування задач);– якість методів навчання і виховання (організації пізнавальної діяльності, мотивації пізнавальної діяльності, контролю за здійсненням учбової діяльності);– якість освіченості особистості (засвоєння знань, умінь та навиків, засвоєння моральних норм).Для практичного застосування можна рекомендувати такі критерії якості навчального процесу:– наявність затверджених у встановленому порядку учбових планів, графіків навчального процесу, робочих програм з дисциплін;– відповідність змісту планів і робочих програм вимогам програм якості та стандартів вузу;– відповідність розпорядку занять логіці викладання по кожній дисципліні;– відповідність елементів навчального процесу (лекцій, семінарів, лабораторних занять тощо) затвердженим планам та програмам;– комплектність і достатність методичного забезпечення по дисциплінам (методичні вказівки, конспекти лекцій, настанови виконання лабораторних робіт тощо);– достатність, регулярність і рівень організації поточного контролю (контроль якості знань студентів, їх задоволеність якістю навчального процесу);– оперативність прийняття та реалізації коригуючих заходів.Наведений перелік є орієнтовним, хоча більшість критеріїв може бути використано з наданням їм кількісної оцінки для прийняття оперативних управлінських рішень [1].За допомогою моніторингових досліджень можна виявити прогалини у фаховій підготовці спеціалістів, а також визначити їх причини.

У статті проаналізовано вплив освітніх реформ в Україні радянського періоду (30-70-х років ХХ століття) на створення спеціалізованих шкіл мистецького спрямування, якому передував розвиток навчальних предметів мистецького спрямування в масовій школі («Співи» та «Малювання»).Здійснено ретроспективний аналіз проблеми в широких хронологічних межах, вивчено зміст тогочасних навчальних програм із зазначених предметів. У результаті виявлено причини і характер кількісних змін у погодинному навантаженні для предметів мистецького спрямування у навчальних планах шкіл з українською та російською мовами навчання.Аналіз джерельної бази дав підстави констатувати: незважаючи на різні цілі, котрі висувала держава в роки становлення «країни трудящих» перед шкільною освітою, періодичне включення і вилучення з навчальних планів різних предметів, музичне та образотворче мистецтво не тільки не зникло, але й твердо закріпилося в переліку базових дисциплін шкіл загальної середньої освіти. Це обумовлювалося, передусім, розумінням значного впливу зазначених видів мистецтв на формування інтегрованих знань в учнів, визнанням їх значного потенціалу щодо розширення світогляду радянської людини, яка відповідно до визначених державою меж мала формуватися як висококультурна особистість. Також простежувався їхній значний вплив на всебічне, зокрема, на естетичне виховання дитини, оскільки у процесі навчання розвивалися художні смаки, моральні та духовні якості, почуття прекрасного, відчуття гармонії.Простежено нерівномірність розподілу годин на вивчення предметів художньо-естетичного циклу: від поступового збільшення (50-ті рр. минулого століття) навчальних годин на викладання «Музики» та «Малювання», а пізніше (60-ті рр. минулого століття) до їх зменшення. Проаналізовано характер стандартизації навчальних програм мистецького спрямування для загальних середніх шкіл усіх республік Радянського Союзу, чіткий репертуарний план та його відповідність ідеології тогочасної влади.

Формулювання проблеми. У статті розглядаються особливості організації і проведення практичних занять з фізики із залученням демонстрацій. Практичні заняття є складовою навчального процесу, під час яких здобувач вищої освіти застосовує теорію на практиці, тим самим формує вміння і навички рішення задач. Однак навчальними планами багатьох технічних спеціальностей університетів на практичні заняття з фізики відводиться менше третини від загальної кількості аудиторних годин. В навчальних планах деяких спеціальностей, особливо прискореної форми навчання, години на проведення практичних занять з фізики взагалі відсутні. Ми вважаємо такий підхід до розподілу навчального навантаження методично не виправданим, оскільки він виключає важливу форму занять, де якнайбільше виявляється здатність студента оперативно діяти і вирішувати поставлені завдання. Зважаючи на це, викладач постає перед проблемою, як в умовах обмеженого часу домогтися найбільшого ефекту від проведення практичного заняття і яку методику для цього треба обрати. Матеріали і методи. Вирішенню поставленої проблеми сприяли аналіз науково-методичних джерел; узагальнення власного педагогічного досвіду викладання фізики в Криворізькому національному університеті; використання теоретичних і емпіричних методів педагогічного дослідження, таких як експеримент, моделювання, порівняння і узагальнення. Результати. Проведено аналіз традиційної і нестандартної методик практичних занять у вищій школі, вивчено їх особливості та визначено їх ефективність. Запропоновано методичне рішення щодо залучення демонстрацій на практичних заняттях, з огляду на їх високу ефективність. Наведено конкретні приклади застосування демонстрацій на практичних заняттях. Висновки. Практичні заняття із застосуванням демонстрацій підвищують інтерес студентів, оскільки найбільш наочно відтворюють явища, що вивчаються. В результаті матеріал засвоюється краще і легше, ніж за традиційною методикою навчання.

У статті аналізуються методологічні засади радянської та української історіографії щодо діяльності націоналістичних молодіжних організацій на Волині у 1944–1953 роках. Метою статті є визначення особли- востей участі місцевого юнацтва в антирадянській діяльності на основі здобутків радянської та української історіографії. Дослідження, що порівнюються, демонструють роль молодіжного руху та освіти в ідеологічному протистоянні радянської влади та українського націоналістичного підпілля. Ключовим елементом радянської історичної науки було висвітлення переваг соціалістичного способу життя та його прославляння серед юнацтва через систему освіти. Про факти інтелектуального опору більшовицькій владі школярів та студентів на теренах Волині зовсім не згадувалось. Праці радянських істориків мали вигляд пропагандистських видань, були ідеологізованими та упередженими. З проголошенням незалежності в дослідженнях, позбавлених державної цензури, детально аналізуються економічні, політичні, соціальні та культурні процеси, що мали місце в Україні у 1944–1953 роках. Затребуваними в суспільстві виявились регіональні дослідження, в яких за допомогою широкої джерельної бази висвітлювались різні аспекти соціально-політичного та духовного життя Волинського регіону. Обґрунтовано, що проблема дослідження місця та ролі молоді в протиборчих планах українського підпілля та радянської влади на теренах західноукраїнського регіону оформилася ще за радянських часів, базуючись на партійно-класовому підході. За часів же української незалежності більш актуалізувалося всебічне та детальне вивчення різних аспектів визвольної боротьби, в тому числі більш ґрунтовне дослідження молодіжного руху опо- ру в його регіональних особливостях, зокрема на Волині.

Актуальність та важливість підготовки вчителів, їхнього професійного розвитку пов’язані з викликами сучасності, які вимагають від нового покоління швидкої адаптації до нових умов інформаційно-технологічного розвитку суспільства. Стаття присвячена опису та аналізу конкретного періоду (1860-1870), який характеризувався розвитком народної освіти, діяльністю земств, необхідністю підготовки вчителів. Показано зміни, які відбулися у навчанні шкільних вчителів у зв’язку з реформами системи освіти у 1860-х роках. Визначено основні напрями діяльності уряду у галузі підготовки вчителів. Проаналізовано нормативні документи досліджуваного періоду і на цій основі узагальнено основні аспекти діяльності земств, розкрито їх значення у підготовці педагогічних кадрів, схарактеризовано позитивні характеристики та недоліки їхньої діяльності. Вирішення поставлених у статті завдань здійснено за допомогою таких загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: аналізу та синтезу, систематизації та узагальнення. На основі використання опублікованого педагогічно цінного досвіду діяльності шкіл Харківської губернії у 1860-1870-х роках було визначено, що у другій половині ХІХ століття виникла проблема нестачі вчителів. У статті розглядаються причини недостатньої забезпеченості шкіл вчительськими кадрами у 60-70-х рр. ХІХ ст., основними з яких були: відсутність спеціалізованих навчальних закладів для підготовки вчителів; недостатнє фінансування освітньої справи; низька заробітна плата. Установлено, що земства Харківської губернії займалися підготовкою сільських вчителів на базі вже існуючих загальноосвітніх навчальних закладів та призначали учням, які були зацікавлені в опануванні професії вчителя, стипендії. З метою підвищення кваліфікації та поширення передових педагогічних ідей та досвіду проводились педагогічні з’їзди і спеціальні педагогічні курси. З’ясовано, що у жіночих навчальних закладах (державних, приватних та духовних) Харківської губернії приділяли належну увагу практичній підготовці викладацького складу. Перспективну тематику подальших наукових пошуків вбачаємо в порівняльному аналізі змісту, форм та методів організації підготовки вчительських кадрів на різних етапах розвитку суспільства.

Сьогодні, коли вже близько десяти років в Україні здійснюється реалізація Національної програми інформатизації [1], близько семі років здійснюється програма комп’ютеризації сільських шкіл [2], близько чотирьох років активно впроваджується система дистанційного навчання, технічне реалізація якого згідно з указом Міністерства освіти і науки України [3] відбувається на базі сучасного телекомунікаційного забезпечення можна враховувати, що проблему забезпечення навчальних закладів комп‘ютерами вирішили. І хоча з технічної точки зору ця проблема завжди остається актуальною (обладнання застаріває завдяки бурхливому розвитку науково-технічного процесу), на перший план виходить необхідність вирішення іншого питання – забезпечення навчальних закладів програмними засобами, що відповідають вимогам навчального процесу. Незважаючи на те, що сьогодні школи мають комп’ютерну техніку, як її ефективно використовувати в навчальному процесі викладачі не знають, бо їм не вистачає відповідного навчального програмного забезпечення. Це стосується також і електронної підтримки навчання інформатики.Сьогодні Українським інститутом інформаційних технологій в освіті запропоновані платні курси за модульною програмою “Технології дистанційного навчання” [4]:Модуль 1. Основи та програмно-технічне забезпечення дистанційного навчання (обсяг 32 академічні години – 390 грн.).Модуль 2. Менеджмент проектів у сфері дистанційного навчання (обсяг 32 академічні години – 450 грн.).Модуль 3. Експертиза в системі дистанційного навчання (обсяг 32 академічні години – 450 грн.).Модуль 4. Розробка дистанційних курсів на базі платформ дистанційного навчання IBM Lotus LearningSpace Forum, IBM Lotus LearningSpace 5.01 (обсяг 35 академічних годин – 560 грн.).Модуль 5. Інтелектуальна власність та комп’ютерне авторське право (обсяг 32 академічні години – 450 грн.).Модуль 6. Тестування в системі дистанційного навчання (обсяг 32 академічні години – 450 грн.).Модуль 7. Розробка дистанційних курсів на базі e-learning платформи Moodle (обсяг 32 академічні години – 560 грн.).Модуль 8. Платформи підтримки дистанційного навчання LearningSpace та Moodle (обсяг 32 академічні години – 450 грн.).Це є спробою вирішити проблему підвищення кваліфікації викладацького складу для реалізації наповнення української навчальної інформаційної мережі сучасним контентом, згідним для використання в навчальному процесі, що обумовлює актуальність дослідження проблеми своєчасної підготовки майбутніх вчителів до розробки власних електронних навчальних матеріалів.Об’єктом дослідження є система підготовки майбутніх вчителів інформатики в вищих навчальних закладах до проектування електронних курсів. Предметом є формування вмінь реалізації принципів наочності при проектуванні електронних засобів навчання. Метою є підвищення рівня компетентності майбутніх вчителів інформатики в галузі проектування електронних курсів. У процесі аналізу проблеми була висунута гіпотеза: оновлення методичної системи підготовки майбутніх вчителів інформатики за рахунок мережевих систем управління контентом та візуалізації підвищує рівень компетентності майбутніх вчителів інформатики в галузі проектування електронних курсів.В роботі обґрунтовуються та формулюються задачі, які необхідно вирішити для досягнення мети та перевірки висунутої гіпотези. Робота, що розглядається, виконується за темою НДР кафедри прикладної математики та інформатики ПДПУ ім. К.Д. Ушинського [5].

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

Статтю присвячено виявленню цільових орієнтирів інституційного забезпечення соціальної безпеки громадян і суспільства в цілому за умови непереборної дії соціальних криз. За результатами опитуван-ня громадської думки виявлено основні пріоритети громадян щодо соціальної безпеки, що включають сприят-ливі та безпечні умови життя, гідний рівень якості життя, упевненість у майбутньому, захищеність прав і свобод громадян. Натомість поза кризою громадяни надавали менше значення проблемам зайнятості, досту-пності та якості медичних послуг, забезпечення здорового способу життя. Визначені особливості зайнятості свідчать про незбалансованість, що проявляється у підвищеному попиті на працівників низького рівня кваліфі-кації, що підриває мотивацію до професійного зростання та розвитку, супроводжуючись значними втратами людського і трудового капіталу та соціальною апатією. Водночас дослідження показало, що незадовільна заробітна плата, зайнятість, безробіття, дисбаланс на ринку праці спричиняють загрози соціальному забез-печенню, такі як низька зайнятість у певних вікових групах, особливо молоді, включаючи освіту та професійне навчання. Загрози, що виникли, та рівень безробіття, у тому числі довгострокового, формують умови для не-сприятливого соціального середовища та стають джерелом соціальної напруги в суспільстві. Виявлено, що пандемічний спалах на початку 2020 р. змістив пріоритети у суспільному сприйнятті соціальних небезпек, спри-чинивши значне падіння економіки, обсягів торгівлі, цінові коливання, зростання рівня безробіття та зменшення доходів більшої частки населення, що негативно позначилося на рівні життя громадян. Показано, що в умовах глобальних соціальних криз та форс-мажорних обставин пріоритетом державного піклування стають най-менш захищені верстви населення, тобто одночасно виявляються різні варіації впливу соціального забезпечен-ня держави. У подальших дослідженнях доцільно виявити можливі інструменти реалізації соціальної політики для своєчасного та ефективного запобігання небезпечним соціальним проявам

Статтю присвячено обґрунтуванню різноманітних аспектів удосконалення технологічної, професійно-педагогічної підготовки майбутніх юристів, розкриваються основні функції майбутнього юриста-викладача, процес його адаптації до реальної професійної діяльності. Проаналізовано проблему підготовки професіонала-юриста для здійснення професійної діяльності і реального рівня професійно-педагогічної готовності майбутнього юриста до діяльності в різних типах юридичних установ. У статті визначено, що методика формування базових компетентностей (форм, засобів, методів, засад) у юридичних навчальних закладах спеціального призначення передбачає створення спеціальних умов (спеціалізованих авдиторій) для проведення практичних занять зі спеціальних та гуманітарних дисциплін. Зазначено, що гуманітарна складова частина у навчальних планах університетів спеціального призначення недостатньо відображена. Доведено, що професійна діяльність майбутнього юриста-викладача, окрім глибоких спеціальних кваліфікованих знань, умінь і навичок, вимагає системи психологічних і педагогічних знань, навичок і прийомів, які забезпечують високу культуру спілкування, а також надбання навичок цінування та поваги до різноманітності і мультикультурності через рефлексію, самовдосконалення, пізнавальну та творчу активність. Знання педагогіки необхідні для ефективної організації роботи з людьми, проведення правовиховної роботи. Виявлено, що на сучасному етапі розвитку системи вищої освіти значною мірою змінюється роль викладача. При компетентнісному підході викладач займає позицію організатора, консультанта, тьютора, який певним чином орієнтує навчальний процес на отримання майбутніми юристами-викладачами самостійного досвіду. Авторками визначено, що професійно-педагогічна підготовка майбутнього правника в контексті компетентнісного підходу не вичерпує всіх аспектів цієї проблеми і потребує подальшого вивчення методики формування компонентів професійно-педагогічної компетентності майбутніх правознавців.


 
 
 У 2018 році стоматологічний факультет Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького відзначає 60 років від часу створення. За цей час факультет став потужним центром з підготовки лікарів-стоматологів і його здобутками сьогодні можна пишатися. Створення стоматологічного факультету в ЛДМІ був своєрідним підсумком багаторічних старань не одного покоління університетських професорів, лікарів-стоматологів та громадян у Львові та які науковими здобутками і своєю працею впродовж ХІХ–ХХ сторіччя створили відповідні умови. Адже навчальна дисципліна «Мистецтво зуболікування (одонтологія)» вперше з’явилася у навчальних планах студентів-медиків Львівського університету ще в 1828 році. Її почав викладати професор «одонтології» Карл Прокоп Каліґа, а згодом продовжив хірург, магістр зуболікування Вінцент Штраскі. Професор Каліґа написав книгу «Про хвороби зубів і засоби їх лікування», яка була видана у Відні (1838), Львові (1840) та Мілані (1841).
 З 1902 року стоматологію викладав доцент (згодом професор) Андрій Ґонька. У 1907 році розпочинає роботу амбулаторія дентистики Львівського університету, метою якої було надання безкоштовної стоматологічної допомоги населенню. Разом з професором А. Ґонькою працював доцент Теодор Богосєвіч, який після смерті професора у 1909 році протягом певного часу керував клінікою та читав курс стоматології.
 Згодом клініка отримує назву інституту дентистики та фактично набуває статусу сучасної кафедри, яку з 1913 до 1941 рр. очолював професор Антон Цєшинський. Він першим запропонував правило ізометрії в рентґенології (прицільний знімок зуба) та метод місцевого знеболення новокаїном з адреналіном (1906), був автором першого в світі атласу (1907) та підручника (1911) з рентґенстоматології, праць з реорганізації стоматологічної освіти, виокремлення стоматології як самостійної галузі природничих наук тощо. Вагомий внесок професора А. Цєшинського у розвиток світової стоматологічної науки засвідчує те, що у 1936 році він був удоcтоєний міжнародної нагороди Світової Федерації Дентистів (FDI) – Дипломом і Золотою Медаллю Міллера. У липні 1941 року Антон Цєшинський був розстріляний гестапо разом з іншими львівськими професорами на Вулецьких пагорбах.
 У 1958 році в Львівському державному медичному інституті було відкрито стоматологічний факультет. Першим деканом стоматологічного факультету став Олександр Васильович Коваль – перший головний лікар стоматологічної клініки ЛДМІ, голова наукового товариства стоматологів у Львові, головний стоматолог обласного відділу охорони здоров'я, перший після війни львівський доктор медичних наук у галузі стоматології.
 Деканами стоматологічного факультету у різний час за минулі 60 років були професори О.В. Коваль (1960–1966, 1968–1972 рр.), О.Я. Ухов (1966–1968 рр.), Г.С. Чучмай (1972–1974, 1978– 1979 рр.), Є.В. Гоцко (1974–1978, 1979–1992 рр.), І.М. Готь (1992–2005), Р.М. Ступницький (2005–2012). У 2012 р. на посаду декана був обраний д-р мед. наук, проф. Р.З. Огоновський [6]. Сьогодні у складі факультету функціонує десять кафедр (п’ять – профільних) та базова стоматологічна поліклініка університету. Тут працює 19 професорів, 17 докторів медичних наук, 55 доцентів, 84 кандидати наук, 45 асистентів. За 60 років роботи факультету освіту здобуло біля 8 тис. лікарів-стоматологів. Серед студентів були представники 40 країн світу. Зараз тут навчається понад 1060 студентів, зокрема близько 200 іноземців. Факультет готує лікарів-стоматологів загальної кваліфікації. Випускники Львівської школи стоматології очолюють кафедри у вищих навчальних закладах Києва, Одеси, Вінниці та інших міст України, а також за кордоном, працюють на державній службі різних рівнів, проявили себе у мистецтві та спорті.
 
 

The purpose of the article is to highlight the socio-historical and pedagogical prerequisites for the training of coaches-teachers of water sports in higher education institutions of Ukraine (the second half of XX – the beginning of XXI century). The study allowed the use of the principle of taking into account a set of facts and a set of methods adequate to the purpose of the work (analysis, synthesis, classification, comparison, generalization and systematization). The article reveals that the formation and development of the system of training coaches-teachers of water sports in higher education institutions of Ukraine (the second half of XX – the beginning of XXI century) was due to a number of socio-historical and pedagogical preconditions. The most important socio-historical factors that influenced the formation and development of the system of training teachers of water sports in higher education institutions of Ukraine (the second half of XX – the beginning of XXI century) were: the development of sports (introduction of swimming in the Olympic program, the creation of the International Federation swimming, holding the First All-Russian Sports Olympiad, holding the First Soviet Spartakiad of the peoples of the USSR, competitions in water sports in yacht clubs, the growth of sportsmanship of athletes); the fighting of the First and Second World Eyelashes, and their consequences; revival of the mass sports movement, due to the mandatory military training of citizens, which included physical training with swimming skills; the focus of physical culture and sports on attracting the masses; lack of opportunity for domestic athletes to enter the world sports arena, isolated cases of victory in water sports, low level of sports training of Ukrainian athletes. Important pedagogical factors concerning the research problem include: opening of institutions of higher education of physical culture profile, creation of faculties of physical education in pedagogical institutes and universities, continuation of activity of technical schools of physical culture profile; creation and restoration of material base for physical culture and sports in general and water sports in particular; increase in curricula and programs of hours for physical education; improvement of educational and methodological support of the process of training coaches-teachers in water sports; reorganization of the system of higher education on the basis of industry and new requirements for coaching; significant shortage of personnel in physical culture, the need for professional development of coaching and teaching staff.Key words: teacher, coach, physical education, physical culture, institutes of physical culture, faculties of physical education, sports, swimming. Мета статті полягає у висвітленні соціально-історичних та педагогічних передумов підготовки тренерів-викладачів з водних видів спорту в закладах вищої освіти України (друга половина ХХ – поча-ток ХХІ століття). Дослідження дало змогу здійснити використання принципу врахування сукупності фактів та комплексу методів, адекватних меті роботи (аналізу, синтезу, класифікації, порівняння, уза-гальнення та систематизації). У статті виявлено, що становлення та розвиток системи підготовки тренерів-викладачів з водних видів спорту в закладах вищої освіти України (друга половина ХХ – початок ХХІ століття) зумовлювались низкою соціально-історичних та педагогічних передумов. Найважливішими соціально-історичними чинниками, які вплинули на становлення та розвиток системи підготовки тренерів-викладачів з водних видів спорту в закладах вищої освіти України (друга половина ХХ – поча-ток ХХІ століття), були розвиток спорту (включення плавання до програми Олімпійських ігор, створення Міжнародної федерації з плавання, проведення І Всеросійської спортивної олімпіади, проведення Першої Радянської Спартакіади народів СРСР, змагання з водних видів спорту в яхт-клубах, зростання спортивної майстерності спортсменів); бойові дії Першої та Другої світових вій, а також їх наслідки; пожвавлення масовості спортивного руху, зумовлене обов’язковою військовою підготовкою громадян, яка включала фізичну підготовку з навичками плавання; спрямованість фізичної культури та спорту на залучення широких народних мас; відсутність можливості у вітчизняних спортсменів вийти на світову спортивну арену, поодинокі випадки перемоги у водних видах спорту, низький рівень спортивної підготовки українських спортсменів. Встановлено, що до вагомих педагогічних чинників щодо проблеми дослідження належать відкриття закладів вищої освіти фізкультурного профілю, створення факультетів фізичного виховання в педагогічних інститутах та університетах, продовження діяльності технікумів фізкультурного профілю; створення та відновлення матеріальної бази для занять фізичною культурою і спортом загалом та з водних видів спорту зокрема; збільшення в навчальних планах та програмах годин на фізичне виховання; вдосконалення навчально-методичного забезпечення процесу підготовки тренерів-викладачів з водних видів спорту; реорганізація системи вищої освіти за галузевою ознакою й нові вимоги до тренерської роботи; відчутний дефіцит кадрів з фізичної культури, потреба у підвищенні кваліфікації тренерсько-викладацького складу.Ключові слова: викладач, тренер, фізичне виховання, фізична культура, інститути фізкультурного профілю, факультети фізичного виховання, спорт, плавання.

Під час проведення підготовки здобувачів вищої освіти у галузі машинобудування дуже важливо здійснювати потужну практичну підготовку, в межах якої можна підтвердити набуті теоретичні знання та здійснити спробу їх застосування для виготовлення реальних об’єктів. На жаль, у навчальних планах не залишилось місця для будь-якої виробничої практики. Практика, що залишилась, перейшла в розряд непотрібної та безглуздої втрати часу з боку студента, який жодним чином не зацікавлений у набутті нових вмінь та закріпленні вже надбаних. Із боку підприємства також зазвичай нема жодної зацікавленості у якісному проведенні практики. Таким чином, вищий навчальний заклад має самостійно дбати про покращення конструкторської підготовки здобувача. У даній роботі розглянуто вплив участі студентів у гуртках науково-технічного спрямування на успішність засвоєння теоретичних знань. Розглянуто досвід діяльності науково-технічного гуртка «Моделювання складних інженерних систем із застосуванням 3D технологій», який створено при кафедрі лазерної техніки та фізико-технічних технологій Навчально-наукового інституту матеріалознавства та зварювання ім. Є. О. Патона КПІ ім. Ігоря Сікорського задля пробудження у майбутніх фахівців машинобудівної галузі бажання працювати за обраною спеціальністю; розвинення просторового мислення; висвітлення перспективності інженерної справи для подальшого розвитку особистості та суспільства; окреслення основних напрямів розвитку систем автоматизованого проектування та визначення важливості застосування попереднього моделювання складних інженерних систем. Основою роботи гуртка став 3D-принтер, що здатний друкувати достатньо великі моделі з пластикового філаменту. Наведено приклади робіт з проектування та конструювання вузлів, що виконано гуртківцями, та користь із застосування цих розробок у навчальному процесі для демонстрації майбутнім поколінням студентів готових вузлів. Так гуртківці розробили оптико-механічні вузли з двома лінзами та можливістю юстирування однієї з них; спроектували та виготовили кільканадцять юстирувальних вузлів тощо. Робота студентів у гуртку підвищує зацікавленість студентів у результаті своєї діяльності та ініціює саме творчий підхід до праці. Робота гуртка протягом усього двох років переконливо свідчить про позитивні наслідки залучення студентів до науково-технічних гуртків та необхідність більш активного залучення студентів до лав гуртківців. Доведено високу ефективність застосування методу повного циклу виготовлення виробу – від кресленика до готового вузла – на бажання студента засвоювати нові знання та навички у проєктуванні та моделюванні складних вузлів.

У статті проаналізовано сучасний стан формування фахової компетентності майбутніх викладачів фізичного виховання у сфері екологічного туризму, що підтвердив актуальність і доцільність вибраної проблеми дослідження, її недостатню теоретичну розробленість у педагогічній теорії та практиці. Це пов’язане з тим, що спеціалізація «Екологічний та спортивний туризм» відсутня у навчальних планах підготовки майбутніх викладачів фізичного виховання в закладах вищої освіти України. Доведено, що фахова підготовка майбутніх викладачів фізичного виховання, здатних на високому рівні використову-вати екологічний туризм у професійній діяльності, є однією з важливих умов підвищення інтересу дітей та молоді до занять фізичною культурою, туризмом і спортом, забезпечення необхідної рухової актив-ності, розвитку, збереження та зміцнення їхнього здоров’я. Фахова компетентність викладача фізично-го виховання у сфері екологічного туризмурозглядається як інтегративна характеристика особистості, що містить сукупність мотивів та інтересів, теоретичні знання, практичні вміння й навички, фахово важливі якості (фізичну підготовленість, креативність і емпатію, комунікативні та організаторські здіб-ності).Визначено, що з урахуванням значного попиту на фахівців цієї галузі фахова підготовка майбут-ніх викладачів фізичного виховання, компетентних у сфері екологічного туризму, має здійснюватися на факультетах фізичного виховання за спеціалізацією «Екологічний та спортивний туризм», адже саме ця спеціалізація враховує особливості цієї підготовки. Практичне значення одержаних результатів поля-гає у забезпеченні навчально-методичного супроводу формування фахової компетентності майбутніх викладачів фізичного виховання у сфері екологічного туризму, що охоплює: авторські навчально-ме-тодичні комплекси дисциплін спеціалізації «Екологічний та спортивний туризм» та їх електронний контент; навчально-методичний посібник та методичні рекомендації; програми наскрізної практичної підготовки; тестові завдання; програму роботи туристського студентського гуртка Запорізького націо-нального університету.Матеріали дослідження були використані в процесі модернізації професійної підготовки майбут-ніх викладачів фізичного виховання у сфері екологічного туризму, у теоретичних і експериментальних дослідженнях з теорії та методики професійної освіти, для вдосконалення освітнього процесу в закла-дах вищої освіти. The article analyzes the current state of formation of professional competence of future teachers of physical education in the field of eco-tourism confirmed the relevance and feasibility of the chosen research problem, its lack of theoretical development in pedagogical theory and practice. This is due to the fact that the specialization “Ecological and sports tourism” is absent in the curricula of future physical education teachers in higher education institutions of Ukraine. It is proved that professional training of future physical education teachers, able to use eco-tourism in professional activities at a high level, is one of the important conditions for increasing the interest of children and youth in physical culture, tourism and sports, providing necessary physical activity, development, preservation and strengthening their health. The following structural components of the formation of professional competence of future teachers of physical education in the field of ecological tourism have been identified and characterized: personal, cognitive, praxeological, reflexive.The practical significance of the obtained results is to provide educational and methodological support for the formation of professional competence of future teachers of physical education in ecological tourism, which covers: the author’s educational and methodological complexes of disciplines of specialization “Ecological and sports tourism” and their electronic content; training manual and guidelines; cross-cutting practical training programs; test tasks; program of work of the student tourist circle of Zaporizhzhia National University. The research materials were used in the process of modernization of professional training of future teachers of physical education in ecological tourism, in theoretical and experimental studies on the theory and methodology of vocational education, to improve the educational process in institutions of higher education. On the basis of secondary diagnostics of the level of professional competence of future teachers of physical education in ecological tourism, the results are obtained, which testify a significant positive dynamics according to all criteria. Analysis of the results has showed positive changes in the control group and the experimental group, but in the experimental group they have occurred more intensively. Thus, by the end of the experiment, the number of future teachers increased by 89% at the high level, by 2% at the sufficient level, and at the average and low levels their number decreased by 77% and 14%, respectively. The control groups also experienced positive changes, but at a high level they were not significant.Solving the objectives of the study made it possible to achieve its purpose – to substantiate scientifically the set of organizational and pedagogical conditions and conceptual model that ensure the effectiveness of the formation of professional competence of future teachers of physical education in eco-tourism.

Одним з питань, яке на сьогодні активно вивчається всіма ланками вищої школи в Україні, є питання шляхів та методів впровадження дистанційної форми навчання. Дане питання викликане не стільки важливістю чи необхідністю існування вказаної форми навчання, скільки конкретними формами прояву дистанційного навчання в освітньому просторі України, а також тими проблемами, які при цьому випливають. Спробуємо розглянути основні з таких проблем та можливі шляхи їх подолання.Однією з основних проблем, на наш погляд, є недостатня кількість інформації щодо дистанційних курсів на українських теренах. Слабкий рівень ознайомленості користувачів з можливостями та правилами використання спеціалізованого програмного забезпечення, яке застосовується при дистанційному навчанні (саме навчанні, а не спілкуванні!), низька пропускна здатність мереж, відсутність активної промоції... І це – враховуючи терміни впровадження системи дистанційного навчання в державі [1]. Як показує досвід, в Росії вже давно функціонує віртуальний навчальний заклад INTUIT (Інтернет-університет інформаційних технологій), який на сьогодні дає можливість дистанційно отримати вищу освіту (рис. 1). Ще одним «каменем спотикання» є надзвичайна складність щодо узгодження навчальних планів для різних навчальних закладів. З одного боку, певні вимоги і нормативи відповідного міністерства, з іншого – індивідуальний підхід до змісту навчальних планів і програм. Це вносить певну напруженість у процес наповнення дистанційних курсів, оскільки зажди існує небезпека відхилення від програми.Але найсерйознішою проблемою є однотипність підходу до методичного забезпечення дистанційних курсів, тобто, вимоги щодо його структури. З точки зору змісту й ролі різних дисциплін в процесі оволодіння фахом такі вимоги повинні бути строго диференційованими. Навіть викладання однієї й тієї ж дисципліни студентам різних спеціальностей вимагає вибіркового підходу викладача до співвідношення між обсягами матеріалу різних тем і розділів (наприклад, при викладанні курсу «Математичка для економістів» для студентів спеціальностей «Маркетинг» і «Економічна кібернетика»).У жовтні минулого року на базі Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ відбувся міжвузівський науково-методичний семінар на тему «Шляхи і методи впровадження дистанційної форми навчання при викладанні дисциплін математичного та інформаційного циклів». Як показало обговорення, для різних навчальних закладів характерним є власне бачення такого виду навчання. Однак, в загальному використовується шаблонний підхід, спрямований на пряме перенесення аудиторних методів роботи зі студентами на віртуально-електронне спілкування [2].В першу чергу, це проявляється у переліку форм подання матеріалу. Як правило, викладачі, які розробляють такі дистанційні курси, змушені:а) створити друкований формат конспекту лекцій, до якого додати:б) типові задачі та приклади для демонстрації практичного застосування теоретичного матеріалу;в) список основних питань для самоперевірки знань;г) перелік літературних джерел.По-друге, контроль знань студентів зазвичай набуває форм:а) комп’ютерного тестування;б) розв’язування нескладних задач та прикладів у заданому обсязі;в) контрольних робіт за матеріалом змістовного тематичного модуля.Всі інші засоби (електронна пошта, соціальні мережі, чати та ін.) є просто різними видами передачі інформації в обох напрямках (викладач  студент).І найголовнішою проблемою, яка стоїть на шляху якісного й ефективного впровадження дистанційного навчання в Україні, є відсутність (у більшості випадків) переконливої особистої мотивації для нинішніх студентів щодо отримання ґрунтовних знань з більшості навчальних дисциплін, зокрема, й математичних.Висвітлені проблеми жодною мірою не повинні привести до висновку про недоцільність впровадження дистанційного навчання в українських навчальних закладах. І причин тому є кілька.По-перше, наявність спеціалізованого програмного забезпечення E-Learning (Atutor, Moodle), достатньо потужного, різноманітного і доступного з точки зору користувача, яке дозволяє застосувати широкий спектр засобів подачі матеріалу та перевірки знань студентів. Вагомим аргументом на користь деяких з платформ є їх безкоштовне поширення як Open Source-проектів.Інша перевага проявляється з урахуванням поширеної практики паралельного навчання студентів у кількох вищих навчальних закладах. Застосування дистанційного навчання в такій ситуації звільняє студента від необхідності вишукувати час на безпосереднє відвідування занять та спілкування з викладачем.З точки зору викладання дисциплін математичного циклу, то ту немає однозначного типового підходу до дистанційної форми навчання. Зупинимося на цьому детальніше.Вивчення курсу «Математика для економістів» логічно можна розбити на кілька етапів – «Вища математика», «Теорія ймовірностей і математична статистика», «Економіко-математичне моделювання».Враховуючи важливість чіткого і логічно виваженого подання основних фундаментальних понять, термінів, правил та способів їх застосування, курс «Вища математика» на сьогодні повинен викладатися суто аудиторно, коли викладач має змогу вже в ході лекції чи практичного заняття розібрати зі студентами основні позиції та незрозумілі питання. Орієнтація нинішньої базової середньої освіти на просте накопичення знань учнями та тестовий їх контроль призвели до втрати ними (у більшості випадків) здатності самостійно проаналізувати матеріал і зробити обґрунтовані висновки з вивченого. Тому викладачам вищих навчальних закладів на перших курсах приходиться формувати логічно-аналітичний апарат студентів, як кажуть, «з чистого аркуша». Тим більше, коли це стосується вміння студентів, наприклад, економічних спеціальностей, застосувати вивчений математичний апарат при розв’язуванні фахових задач.При вивченні курсу «Теорія ймовірностей і математична статистика», першого, так би мовити, прикладного розділу математики, викладач змушений сформувати у студента здатність абстрактно-логічної побудови процесу знаходження розв’язку та вироблення системи статистичної обробки числових даних. На цьому етапі особисте спілкування є також конче необхідним, враховуючи надзвичайну різноманітність задач та деяку нестандартність підходу до їх розв’язування в кожному конкретному випадку. Хоча проведення контролю, наприклад, модульного, вже допускає використання дистанційних засобів, особливо при вивченні статистичних методів.Та, як показує практика, стан справ тут далеко не такий втішний. Дослідження усереднених якісних показників успішності студентів кількох чернівецьких вузів впродовж 10 років показали (рис. 2), що тут спостерігається стійка тенденція до спадання (кількість студентських груп та навчальних закладів дозволяє вважати вибірку репрезентативною). Дещо інша ситуація формується, коли студенти переходять до вивчення третього розділу – «Економіко-математичного моделювання». Як правило, цей розділ вони вивчають або на другому, або аж на третьому курсі (залежно від навчального плану для різних спеціальностей), досягнувши при цьому певного рівня знань фахового характеру. Отримані знання в даному етапі вже дозволяють більшості студентів свідомо підійти до осмислення умови задачі, вибору потрібного математичного інструментарію та його застосування в задачі. Тому на цьому етапі безпосередня присутність викладача не завжди є обов’язковою, і серії очних консультацій буває достатньо для деталізації способів та правил отримання позитивного результату при обробці даних.В останні кілька років для студентів ЧТЕІ КНТЕУ кількох спеціальностей («Економіка підприємства» та «Міжнародна економіка») в навчальних планах освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» та «магістр» з’явився достатньо цікавий і, на наше переконання, потрібний курс – «Статистичний аналіз та економіко-математичне моделювання в економічних дослідженнях». Цінність даного курсу можна сформулювати трьома позиціями:1. Студенти п’ятого курсу мають вже майже повний набір знань фахового характеру і досить вільно здатні розібратися в економічній постановці різноманітних практичних задач.2. Програма курсу, складена викладачами кафедри вищої математики та інженерно-технічних дисциплін ЧТЕІ КНТЕУ, дозволяє цілісно й повно розглянути перелік та основні правила застосування математичних методів обробки економічної інформації різного типу.3. Враховуючи необхідність проведення досліджень в рамках виконання дипломних робіт, перші два пункти суттєво полегшують роботу студентів, підвищуючи її ефективність.При викладанні даного курсу викладач може активно використати дистанційні засоби, даючи студентам практичні завдання комплексного характеру та контролюючи хід їх розв’язування та отримані результати, що допоможе виробити у студентів навички самостійного вибору оптимальних методів розв’язування, проведення комплексних обчислень, аналізу отриманих результуючих даних.В ході модульного контролю можна шляхом тестування перевірити знання студентами основних термінів і понять, типових алгоритмів розв’язування, а також правильність застосування цих алгоритмів для нескладних розрахункових задач.Висновки:1. Дистанційне навчання як сучасний спосіб отримання знань та їх контролю є прогресивною методикою, яка дозволяє використати віддалену передачу даних від викладача до студента та отримання результатів виконання завдань.2. Відсутність в Україні єдиної політики щодо шляхів впровадження дистанційного навчання (враховуючи методичне, змістове, мотиваційне, нормативне та матеріальне забезпечення) робить дистанційну освіту недостатньо популярною, позбавленою законодавчої підтримки.3. При вивченні дисциплін математичного циклу студентами вищих навчальних закладів різної спеціалізації застосування дистанційного навчання повинно бути диференційованим, з огляду на різний ступінь складності та важливості матеріалу та підготовки студентів.4. Суттєвим покращенням умов впровадження і використання дистанційного навчання може стати орієнтування базової загально-освітньої школи на вироблення в учнів здатності аналізувати отримувані знання, а не просте їх накопичення.

Постановка проблеми. Розвиток сучасного суспільства неперервним чином залежить від розвитку інформаційних технологій, причому, як стверджують аналітики, технології йдуть вперед більш швидкими темпами порівняно з суспільством, яке їх намагається засвоїти та використати в повсякденному житті.Серед таких новацій виділяється відеоконференцзв’язок. На сьогоднішній день практично не залишилося області життєдіяльності, в якій не можна було б його використовувати: він знаходить застосування там, де необхідні оперативність в аналізі ситуації і ухваленні рішень, консультація фахівця, спільна робота над проектами в режимі віддаленого доступу тощо.Результати досліджень психологів показали, що у процесі телефонної розмови людиною в середньому сприймається близько 20% інформації, у ході особистого спілкування – 80%, а в ході сеансу відеозв’язку – 60%. Іншими словами, якщо до спілкування по звуковому (аудіальному) каналу додається візуальна невербальна мова (жести, міміка тощо), то у співрозмовників підвищується ефективність сприйняття інформації [3].Ці висновки були вдало використані компаніями зв’язку, які поряд з аудіальним каналом зв’язку почали забезпечувати і відеозв’язок. Вже у другій половині ХХ століття були запропоновані системи такої електронної взаємодії двох осіб у режимі реального часу.Аналіз актуальних досліджень. Велику частину наявних на сьогоднішній день систем відеоконференцій можна розбити на персональні, групові та студійні [1].Персональні відеоконференції – системи, що підтримують діалог двох чи більше учасників. Для проведення конференції необхідний комп’ютер із мультимедійними можливостями і канал зв’язку (наприклад, локальна мережа). Підключення до сеансу відеоконференції тут можна порівняти зі звичайним телефонним дзвінком. У процесі спілкування користувач має можливість бачити як свого співрозмовника, так і власне зображення, яке передається іншим учасникам.Групові відеоконференції забезпечують одночасний зв’язок між групами учасників. Вони вимагають використання спеціального оснащення і наявності спеціальних каналів зв’язку. При цьому можна одночасно обмінюватись і переглядати документи, відображення яких у персональних відеоконференціях є неможливим.Студійні відеоконференції – системи більш високого класу, що поєднують одного виступаючого з великою аудиторією. Вони вимагають високошвидкісних ліній зв’язку, високоякісного телеобладнання і чіткої регламентації сеансів.Західні дослідження показують, що найбільш бурхливо розвиваються групові і персональні відеоконференції, оскільки системи саме такого рівня призначені для вирішення завдань суспільства у різних сферах. Зокрема, серед них [2]:структури влади: практика селекторних нарад давно і міцно затвердилася в свідомості керівників всіх рівнів; відеоконференції значно розширюють можливості спілкування начальників і підлеглих, напрацювання і ухвалення спільних рішень, затвердження документів тощо;бізнес-структури: співробітники компаній значну частину свого робочого часу проводять у відрядженнях і переговорах, тому відеоконференції здатні істотно знизити витрати, пов’язані з оплатою відряджень і з вимушеним відривом від виробництва на час переїзду до місця ділової зустрічі; якщо необхідно розглянути кандидатури іногородніх претендентів на вакантні посади, співбесіду можна провести з використанням відеоконференції, що значно скоротить матеріальні витрати обох сторін;телемедицина: відеозв’язок між лікарками і пацієнтами дозволяє зменшити витрати, необхідні для постановки діагнозу та лікування жителів віддалених регіонів; при цьому істотно спрощується проведення наукових конференцій, консиліумів, демонстрацій новітнього обладнання; з’являється можливість дистанційного навчання новітнім технологіям в області практичної медицини і діагностики місцевих фахівців, а також тиражування досвіду провідних медичних центрів;торгівля і реклама: відеоконференції дозволяють демонструвати переваги нової продукції, різних видів товарів і послуг тощо.Серед сфер впровадження відеоконференцзв’язку не стоїть осторонь і освітня галузь. Оскільки системи відеоконференцій забезпечують можливості:особистого спілкування без витрат на переїзди;своєчасного обміну необхідною інформацією;спільної роботи над якою-небудь задачею віддалених один від одного учасників цього процесу (вони можуть знаходитися на різних поверхах одного будинку або навіть у різних точках земної кулі);то використання такого зв’язку є виправданим. Викладачі, користуючись відеоконференцзв’язком, можуть працювати одночасно з декількома аудиторіями слухачів, розташованими в різних точках земної кулі. При цьому встановлені камери надають можливість інтерактивного спілкування (слухачі можуть ставити запитання в режимі реального часу, є можливість приймати заліки та іспити через відеоконференцзв’язок тощо).Мета статті. Провести стислий аналіз програмного забезпечення, що надає можливість здійснити відеоконференцзв’язок.Виклад основного матеріалу. Завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій використання відеоконференцзв’язку стало можливим як в процесі навчання і підвищення кваліфікації фахівців, так і в реальній практиці наукового і професійного спілкування. Тому для ефективних публічних виступів при захисті власних проектів, участі у конференціях, в тому числі, відеоконференціях, під час навчання студентів необхідно розвивати у них нові соціально-психологічні, інформаційно-комунікаційні і науково-аналітичні компетенції. Досвід показує, що такі компетенції можуть бути сформовані лише в результаті практичної діяльності – безпосередньої участі у таких заходах, тому у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка на базі кафедри інформатики було вирішено провести студентську відеокноференцію «Використання інформаційних технологій в навчальному поцесі» в рамках захисту власних курсових проектів студентами 4–5 курсів. Основною метою проведення такої конференції було набуття практичного досвіду як викладачами, так і студентами в організації відеоконференцзв’язку та отримання таких фахових компетенцій, як психологічні, інформаційні та аналітичні компетенції.Організація такого заходу вимагала попередньої підготовки: потрібно було визначитися з технічною підтримкою проведення конференції та її змістовим наповненням.Якість змістового наповнення забезпечувалася тематикою курсових робіт та відповідним ставленням студентів до власних курсових проектів.Технічна сторона вимагала певного аналізу наявного програмного забезпечення, що забезпечує відеозв’язок.Як показав аналіз, сьогодні існує достатня кількість програм для VoIP-зв’язку (Voice over IP). Серед них Skype, Sight Speed Business, ooVoo, Google Talk [4–7] тощо, а також ті, які постачаються з програмним забезпеченням виробниками web-камер. Ми зупинилися на двох з них – загальновідомій програмі Skype та програмі ooVoo [4–6].Як було з’ясовано, програму Skype спочатку було розроблено для аудіозв’язку, але в процесі розвитку інформаційних технологій програму було вдосконалено: система стала забезпечувати відеозв’язок, але без підключення сторонніх модулів інших виробників – вона і досі залишається двосторонньою.Компанія ooVoo розробила сервіс з більш широким спектром послуг, а саме: проведення web-конференцій, зустрічей on-line або презентацій через Інтернет у режимі реального часу.Однією з позитивних характеристик програми ooVoo (перед програмою Skype) є те, що ooVoo позиціонує себе як сервіс для проведення відеоконференцій, а це є зв’язок другого покоління (VoIP2), який дозволяє не використовувати комп’ютер користувача в якості проміжного вузла, як це здійснюється у програмі Skype. До того ж програма ooVoo використовує власну інфраструктуру для керування відеодзвінками.Ще одним плюсом ooVoo є більш широка карта відеоналаштувань, ніж у Skype – ви можете виставити кількість кадрів в секунду від 5 до 30 fps (Frames Per Second), змінити роздільну здатність та один з трьох рівнів якості передачі відео.Серед спільних характеристик цих програм можна виділити:відеодзвінок у реальному часі;миттєву передачу текстових повідомлень;передачу файлів;роботу на платформах PC, Mac OS, Linux.Програма ooVoo в свою чергу має додаткові характеристики, які відсутні у Skype:зберігання та перегляд матеріалів тривалістю до 1000 хвилин;відеоконференція з 6-ма співрозмовниками в режимі реального часу *;відео HD-якості *;запис відео дзвінків *;можливість посилати відеоповідомлення (тривалість до 5 хвилин), якщо співрозмовник знаходиться off-line, і, навіть, якщо не є клієнтом ooVoo (в цьому випадку посилання на повідомлення надходить на E-mail адресу одержувача, переглянути яке можна за допомогою «браузера»).У більшості випадків інтерфейси програм схожі, зручні та інтуїтивно зрозумілі, але інтерфейс ooVoo надає можливість показу відеокартинок у 3D просторі, що створює ефект віртуальної кімнати переговорів.До недоліків програми ooVoo слід віднести платні послуги (відмічені вище зірочкою *), але якщо висока якість зв’язку доступна і у безкоштовній версії, і при цьому вам не потрібний конференцзв’язок на 6 осіб, тоді цим недоліком можна знехтувати.У загальному випадку обидва ресурси дають змогу без особливих зусиль провести відеоконференцію, тому вибір програми можна залишити за користувачами, технічними можливостями комп’ютерів співрозмовників та шириною самого Інтернет каналу.Для реалізації відеоконференцзв’язку нами було використано комп’ютер із звуковою картою, мікрофон, Web-камеру і проектор та програмне забезпечення ooVoo, через яке було налагоджено зв’язок з аудиторіями.Побудова виступів була заздалегідь регламентована, тому наперед були підготовлені презентації та відповідне програмне забезпечення. Сама конференція пройшла згідно побудованого сценарію.Висновки.Використання програми ooVoo є можливим і доцільним для налагодження відеоконференцзв’язку.Проведення відеоконференції в педагогічному університеті є важливим заходом як для викладача, що його організовує, так і для студента, що є його безпосереднім учасником, оскільки він надає можливість:набути досвіду відеоспілкування каналами VoIP-зв’язку;навчитися студентам налагоджувати такі канали зв’язку;зберегти власний виступ для подальшого аналізу власної поведінки під час виступу (своїх рухів, висловів тощо), тобто глянути на себе збоку.

Статтю присвячено гуманітарній освіті в морських навчальних закладах України (1973-1983 рр.). Нижньою межею обрано 1973 рік, коли було прийнято закон "Про затвердження основ законодавства СРСР і радянських республік про народну освіту", за яким Закон СРСР «Закон про зміцнення зв’язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної освіти в УРСР» (24 грудня 1958 р.) утратив чинність, а Верховним Радам союзних республік було доручено привести законодавство у відповідність з основами законодавства СРСР про народну освіту. Верхньою межею обрано 1983 рік, як рік перед початком однієї з наймасштабніших реформ освіти, яка припускала доповнення всезагальної середньої освіти професійною, націлення молоді на отримання робітничих професій, перерозподіл ресурсів на користь системи професійно-технічної освіти за рахунок вищої школи. Авторкою проаналізовано стан освіти та викладання в зазначений період гуманітарних дисциплін у морських навчальних закладах України. Для цього вивчено навчальні плани Морського коледжу Херсонської державної морської академії та Херсонської філії Миколаївського суднобудівного інституту імені адмірала С. Макарова, з’ясовано питому вагу гуманітарних наук у загальній кількості годин навчальної програми серед предметів, які вивчалися на кожному році навчання у морських навчальних закладах України впродовж 1973-1983 років. Виявлено, що в навчальних планах гуманітарним дисциплінам було відведено невелику кількість годин. Серед гуманітарних наук, які вивчалися, виділено такі: іноземна мова, історія, література, соціальні науки, соціальна географія та ін. З’ясовано, що велика увага приділялася спеціальним і профільним предметам, а також ідеологічним дисциплінам, таким як історія КПРС, марксистсько-ленінська філософія, науковий комунізм та атеїзм. Зроблено висновок, що в зазначений період радянський флот розвивався, що позначалося на освітній сфері.

У статті йдеться про гуманітарну освіту в морських навчальних закладах України (1965-1972 рр.). Нижньою межею обрано 1965 рік, коли відбувалася відмова від низки положень реформи 1958 року, а саме: повернення до 10-річної середньої освіти, до пріоритету денного навчання у вишах, скорочення пільг при вступі до вишів робітників промисловості зі стажем. 
 Акцентовано, що ключовим у реформі 1965 року став перехід до всезагальної середньої освіти, що було оголошено пріоритетом радянської освітньої політики. 
 Верхньою межею обрано 1972 рік, коли було підбито підсумки реформи 1965 року в постанові ЦК КПРС та РМ СРСР «Про завершення переходу до всезагальної середньої освіти». Надано коротку характеристику стану морської сфери в цей період часу. Наголошено, що морській освіті в 1965-1972 роках приділялася значна увага, оскільки в зазначений період відбувалися важливі події в житті держави та, зокрема, у морській сфері. Розглянуто навчальні плани 1965-1967, 1972 років Морського коледжу Херсонської державної морської академії та навчальні плани 1967-1972 років Херсонської філії Миколаївського кораблебудівного інституту, визначено загальну кількість годин, виділених на навчання та проаналізовано кількість годин, які виділялися на вивчення гуманітарних наук, а також виділено, які гуманітарні дисципліни вивчалися на кожному із курсів навчання. У цей період відбувалося широке впровадження автоматизації та механізації на морському транспорті, що відобразилося і в навчальних планах тих років, де на спеціальні дисципліни виділялося значно більше часу, ніж на гуманітарні. Визначено, що великого значення надавали ідеологічній та технічній складовим підготовки, тобто фахівці повинні були мати не лише теоретичні знання та практичні навички, але й повинні були виховані в дусі марксизму-ленінізму.

У статті узагальнено австрійський досвід реформування медичної освіти. Розглянуто головні фундаментальні зміни у<br />нових навчальних планах медичних університетів Австрії, їх переваги та наслідки.

Стаття присвячена історії становлення та розвитку ННІ медсестринства у складі Тернопільського державного медич-<br />ного університету імені І. Я. Горбачевського. За декілька років ННІ медсестринства став одним із передових закладів<br />медсестринської освіти в Україні. Сьогодні тут проводиться підготовка бакалаврів та магістрів медсестринства, створена<br />та успішно працює програма дистанційної освіти, функціонує Міжнародна медсестринська школа. У найближчих планах<br />ННІ – удосконалення програми дистанційного навчання з метою залучення більшої кількості студентів.

У сфері охорони здоров’я людини можна спостерігати певні зміни, що стосуються відкритого вітчизняного й зарубіжного досвіду лікування пацієнтів, права вибору кваліфікованого лікаря й доступності медичних послуг, незважаючи на те, що вони платні. За таких обставин висуваються певні вимоги до особистості лікаря та його функціональних обов’язків. Як зазначає А. Варданян [1], сучасний лікар має володіти не лише українською мовою, але й іноземними мовами, а це, своєю чергою, забезпечить ознайомлення фахівця й використання ним інноваційних медичних досягнень, отриманих у різних країнах. Доцільно зазначити, що таку думку висловлюють й інші дослідники, котрі звужують проблему до вивчення лікарями іноземних мов. У нашому дослідженні дотримуємося іншої точки зору — міжкультурна вихованість лікаря є поняттям ширшим, аніж його комунікативна й мовленнєва компетенції у виконанні професійних обов’язків. Феномен міжкультурної вихованості медичних працівників означає їхню здатність сприймати та розуміти потреби людини незалежно від її приналежності до релігії, звичаїв, традицій іншої країни, будувати міжособистісні взаємини на засадах довіри й партнерства, створювати спільні проекти, спрямовані на поліпшення діагностування й лікування пацієнтів.

У статті проаналізовано особливості формування механізму мотивації та стимулювання праці посадових осіб місцевого самоврядування, розглянуто чинники і показники для формування тарифної та надтарифної складових заробітної плати, визначено позитивні практики стимулювання професійної діяльності посадових осіб місцевого самоврядування. Автор робить висновок, що основне призначення тарифної системи оплати праці співробітників органів місцевого самоврядування в механізмі оплати і стимулювання їх праці полягає у вирішенні завдання диференціації заробітної плати залежно від об’єктивних відмінностей у змісті, мірі складності (кваліфікації) і умовах виконання роботи, рівні освіти, а також накопиченому досвіді.Механізм оплати і стимулювання праці може вважатися повноцінним і ефективним, якщо заробітна плата, як основний елемент даного механізму, виконує не тільки відтворювальну функцію, але і стимулюючу. Тобто винагороди за працю і її результати мають бути не тільки достатні для компенсації витрат, що мали місце в процесі трудової діяльності працівника, але й зацікавлювати їх у максимальній реалізації своїх фізичних і інтелектуальних здібностей, отриманні тих результатів, які потрібні муніципальному утворенню, регіону, державі в цілому.

Мета роботи – на основі досвіду роботи міжкафедрального навчально-тренінгового центру ДВНЗ “Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України” визначити роль симуляційного навчання в системі додипломної підготовки лікарів.Основна частина. Сучасний етап перетворень диктує нові вимоги до лікарів, а відповідно, вимагає перетворень і вищої медичної школи. Незважаючи на бурхливий розвиток електроніки, компʼютерної техніки, лікар будь-якої спеціальності зобовʼязаний оволодіти всім арсеналом накопичених знань і умінь, які дозволять йому у тяжкій ситуації вибрати єдино правильний діагноз і провести адекватні лікувальні заходи. Допомогти в цьому йому повинна оптимальна програма освоєння необхідних професійних навичок, що спирається на широке впровадження сучасних тренажерних комплексів нового покоління, створення базових навчальних центрів і плавно перекидає місток від імітації в клініку до реального пацієнта.В системі вищої медичної освіти симуляційне навчання суттєво долає прогалину між теоретичною підготовкою студента і набуттям клінічного досвіду. При цьому студенти мають можливість поетапно освоювати практичні вміння і реалізувати клінічні сценарії як віртуальні, так і під час роботи в команді з симульованими пацієнтами, що максимально забезпечує ефективність навчання і відтворює реальні умови роботи фахівця в майбутньому.Важливе значення має кадрова забезпеченість навчально-тренінгового центру спеціально підготовленими викладачами-координаторами напрямків підготовки студентів, що дозволяє проводити науковий пошук, експериментування в технологіях викладання з виходом на клінічні бази і теоретичні кафедри. Симуляційні технології в навчанні студентів формують клінічне мислення на високому і мотивованому рівні.Висновки. Симуляційне навчання є однією із складових освітнього процесу та забезпечує досконалу практичну підготовку лікарів. Дебрифінг є визначальним чинником самоаналізу студентом виконаних ним видів робіт у симуляційному центрі й стимулює до поглиблення теоретичних знань та практичних вмінь.

Мета роботи – з’ясувати роль і місце питань комунікації в навчальних планах та програмах підготовки фахівців громадського здоров’я у вищих навчальних закладах країн Європи і світу для обґрунтування відповідних освітніх нормативних документів в Україні.Основна частина. Сфери застосування комунікаційних навичок у питаннях громадського здоров’я включають освіту, медичну журналістику, інформаційно-роз’яснювальну діяльність у засобах масової інформації, індустрію розваг, міжособистісне спілкування, комунікацію всередині організацій і між ними, поширення інформації про ризики, кризи і надзвичайні події, соціальну комунікацію і соціальний маркетинг.Можливими формами комунікації є мультимедійні, інтерактивні, традиційні. Вибір форми комунікації повинен враховувати цільові аудиторії, культурні особливості тощо і включати міжособистісне спілкування, охоплення незначної чисельності населення, масові канали, включаючи телебачення, радіо, газети. Сучасними формами комунікації є використання блогів, обмін відеоматеріалами, мобільний телефонний зв’язок, онлайнові форуми. При цьому процесу комунікації повинна передувати адаптація інформації з різнобічних питань громадського здоров’я до особливостей конкретних груп споживачів.Знання фахівцями громадського здоров’я комунікаційних технологій та володіння ними є запорукою ефективної протидії нездоровим формам поведінки і шкідливої для здоров’я продукції, зокрема алкоголю, тютюну. Вагомою умовою для успішної реалізації комунікацій у громадському здоров’ї є отримання зворотного зв’язку, що потребує вміння слухати, отримувати й аналізувати інформацію про сприйняття людьми меседжів для удосконалення комунікаційних процесів.Дослідження планів підготовки бакалаврів та магістрів громадського здоров’я виявило, що вивченню питань комунікації відведено значний обсяг часу в Польщі, болгарії, угорщині, США.Висновки. Володіння комунікативними компетенціями має важливе значення для забезпечення ефективної діяльності фахівців громадського здоров’я, що підтверджено концептуальними положеннями низки стратегічних та програмних документів міжнародного рівня.Включення Асоціацією шкіл громадського здоров’я Європейського регіону комунікаційних компетенцій до основних компетенцій громадського здоров’я свідчить про необхідність забезпечення їх набуття в процесі навчання кадрів для громадського здоров’я.Формування навчальних планів та програм підготовки бакалаврів і магістрів громадського здоров’я в Україні доцільно здійснювати з урахуванням національного контексту, рекомендацій міжнародних організацій та кращого зарубіжного досвіду.

У статті презентовано результати теоретичного дослідження психологічних джерел з проблеми мотивації професійної діяльності дорослих. Розкрито теоретичні положення мотивів дорослих як детермінантів їх професійної діяльності у працях зарубіжних та вітчизняних психологів. Визначено структуру мотивації професійної діяльності у дорослому віці та виокремлено три її складові: внутрішня мотивація, зовнішня позитивна мотивація та зовнішня негативна мотивація. Внутрішня мотивація виникає з потреб людини та пов’язана безпосередньо з процесом і результатом її професійної діяльності. Зовнішня позитивна мотивація містить мотиви, які лише опосередковано пов’язані з процесом і результатом професійної діяльності людини. Зовнішня негативна мотивація включає мотиви, що не пов’язані безпосередньо з процесом і результатом професійної діяльності, але які мають негативне емоційне забарвлення щодо уникнення покарання, критики, осуду тощо. Доведено, що професійна мотивація людини одночасно є відносно стійким, і відносно мінливим динамічним психологічним утворенням. Зосереджено увагу на впливі зовнішніх і внутрішніх факторів на професійну діяльність дорослої особистості. Визначено зміст мотивації професійної діяльності особистості дорослого віку: наявність мотиву, акцентування на процесі діяльності, зумовленість дії зовнішніх та внутрішніх чинників. Емпірично вивчені рівні мотивації професійної діяльності дорослих. Досліджувані з високими якісними показниками продемонстрували наявність внутрішніх позитивних мотивів, що визначають їх прагнення до особистісного та професійного зростання. Досліджуваним з середнім рівнем властива орієнтація на зовнішні позитивні мотиви (висока заробітна плата, керівна посада тощо). У досліджуваних з низькими показниками переважає зовнішня негативна мотивація. Для них професійна діяльність сприймається як важкий та складний процес. Констатовано, що наявність сформованої, стійкої та усвідомленої мотивації є важливою умовою для ефективної професійної діяльності дорослих. Підкреслено значущість для подальшого вивчення ціннісного компонента професійної діяльності у дорослому віці. Література Алфьорова, М.В. (2020). Мотивація вибору професії як фактор привабливості та успіху в професійній діяльності. Конференція «Досягнення фундаментальної, клінічної медицини та фармації» (м. Витебск, 29-30 січня. 2020р.), (с. 575–578). Вітебськ : Вітебський державний медичний університет. Байтимірова, А. (2013). Сутність та структура поняття «Професійний інтерес». Теорія та практика суспільного розвитку, 4. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/suschnost-i-struktura-ponyatiya-professionalnyy-interes Барчі, Б. (2011). Вивчення мотивів вибору професії у психологічних дослідженнях. Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка, Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. Проблеми сучасної психології, 12, 60–72 . Бех, І. (2015). Вибрані наукові праці. Виховання особистості. Чернівці : Букрек. Волянюк, Н. (2007). Психологічні основи прогнозування у системі професійної соціалізації особистості. Збірник наукових праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології, 4(4), 215–222. Єрохін, С., Нікітіна І., & Нікітін, Ю. (2011). Концепція професійної мотивації студентів як фактор конкурентності на ринку праці. Юридична наука, 1, 20–27. Ебзеєв, М. (2013). Професійний інтерес як комплексний показник відношення студентів до здобуваючої професії. Наукові записки університету Лесгафта, 9(103), 195–200. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/professionalnyy-interes-kak-kompleksnyy-pokazatel-otnosheniya-studentov-k-osvaivaemoy-professii Замфір, К. (1983). Задоволеність працею. Москва : Політіздат. Занюк, С. (2001). Психологія мотивації. Київ : НікаЦентр. Іванова, Н. (2016). Мотивація фахівця до професійної діяльності: поняття, зміст та функції. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 1, 21–24. Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=VKNU_vsn_2016_1_7 Князян, М.О. (1998). Навчально-дослідницька діяльність студентів як засіб актуалізаціїї професійно значущих знань (на базі вивчення іноземних мов). (Дис. канд. пед. наук). Ізмаїл. Лішин, О. (1997). Педагогічна психологія виховання. Москва : Інститут практичної психології. Максименко, С.Д. (Ред.). (2000). Загальна психологія: підручник. Київ : Форум. Мітіна, О. (2012). Роль мотиваційних чинників у професійній переорієнтації дорослих. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент, 10, 126–133. Мосол, Н.О. (2009). Формування особистісної готовності до вибору професії психолога. (Автореф. дис. канд. психол. наук). Київ. Сейтешев, А.П. (2008). Вибрані педагогічні твори: наукове видання. Т.С. Садиков (Ред.). Алмати : Гилим. Титаренко, Т. (2003). Життєві домагання і професійне становлення особистості практичного психолога. Практична психологія та соціальна робота, 4, 21–23 Чарнецкі, К. (1999). Психологія професійного розвитку особистості. (Автореф. дис. д-ра психол. наук). Київ. Чистякова, С. (2015). Професійне самовизначення: сучасний аспект. Професійна освіта, 6, 2–6. Чугунова, Е. (1990). Психологія інженерної творчості. Санкт-Петербург : Знання. Izard, C. (1991). The Psychology of Emotions. New York : Plenum Publishing Corporation. McClelland, D. (1987). Human Motivation. Cambridge : Cambridge University Press. Malik, M.E., & Naeem, B. (2013). Towards understanding controversy on Herzberg theory of motivation. World Applied Sciences Journal, 24(8), 1031–1036.