To see the other types of publications on this topic, follow the link: Політичний дискурс.
Journal articles on the topic 'Політичний дискурс'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Політичний дискурс.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Дун, Ці. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДУМОВ ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ В АНГЛОМОВНИХ КРАЇНАХ." Молодий вчений, no. 6 (94) (June 30, 2021): 30–32. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-7.
Full textAbstract:
Стаття покликана висвітлити передумови виникнення англомовного політичного дискурсу з точки зору лінгвістики. У статті зосереджено увагу на поняття « дискурс» та поділ його на види, одним з яких є політичний дискурс. Осмислення значення мови як головного чинника політичного дискурсу, так як успішність політичного дискурсу базується на влучному вживанні мовних засобів. У рамках лінгвістичних досліджень виокремлюються два підходи до аналізу дискурсів – дескриптивний та критичний. Концептуальну основу мови політики створює ієрархія цінностей з їх високим аргументативним потенціалом. Саме ціннісні структури підтримують міфологію суспільної свідомості, до якої так, чи інакше апелюють політики. У статті визначено, що політичний дискурс - проблема не тільки політична, але й у неменшій мірі лінгвістична й культурна.
2
Pocelujko, A. O. "Особливості структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсі." Grani 18, no. 10 (August 17, 2015): 125–30. http://dx.doi.org/10.15421/1715206.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав’язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб’єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.
3
ЧЕРНИШОВА, Таїсія. "ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО: СТРАТЕГІЇ & ТАКТИКИ МОВЛЕННЄВОГО ВПЛИВУ (НА МАТЕРІАЛІ ВИСТУПІВ ПЕРШОГО РОКУ ПРЕЗИДЕНТСТВА)." Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, no. 46 (October 11, 2021): 147–56. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.18.
Full textAbstract:
Метою дослідження є характеристика політичного дискурсу Президента України Володимира Зеленського першого року каденції. У процесі дослідження застосовано комплекс методів, що зумовлено багатогранністю мовленнєвої діяльності Президента Укра- їни: дискурсивний аналіз; когнітивний аналіз; концептуальний аналіз; інтент-аналіз. Політичний дискурс В. Зеленського переважно визначають стратегія на підвищення і стратегія театральності. Стратегія на підвищення використана з метою створення навколо себе та своєї політичної сили позитивного ментального простору, тому реалізу- ється за допомогою тактики аналіз-«плюс», що передбачає розбір політичної ситуації без експліцитного схвалення власного внеску, з демонстрацією вдячності пересічним громадя- нам. Стратегія театральності реалізується за допомогою тактики кооперації, яка експлі- кує намір ототожнити себе з народом. Прийомами тут є використання вокативів-етно- німів та інклюзивного займенника «ми», які беруть участь у конструюванні «ми-дискурсу» й «усуспільненні» відповідальності; знижене буденне спілкування у форматі сторителінгу; транслінгвальна мовленнєва практика. Тактика іронізування проявляється у використанні стосовно політичних опонентів іронії з метою самопозиціонування і створення «маніпуля- тивного дискурсу позитиву». Президентський дискурс В. Зеленського – складне мовленнєве утворення, характерними рисами якого є формат зниженого буденного спілкування у звертанні до українського народу; намір солідаризуватися з народом у вирішенні спільних проблем; репрезентація ціннісних орі- єнтирів молодіжної лінгвоспільноти; поширення публічних меседжів за допомогою соціаль- них мереж; актуалізація в мовленні фізіологічних і соціальних потреб людей; перформативна функція іронії.
4
I.V., Dolynskiy. "RHETORICAL DEVICES IN THE AMERICAN LEADERS’ POLITICAL SPEECHES AS THE MANIPULATION WAYS OF THE CITIZENS’ PUBLIC CONSCIOUSNESS." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Germanic Studies and Intercultural Communication, no. 1 (August 2, 2021): 45–51. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-7.
Full textAbstract:
Increasing of language contacts, globalization and internationalization of public relations, expansion of modern information technologies encourage a comprehensive study of modern English communication. Political activity has always played a special role in society. An important role in determining the country’s international image is played by its presentation by the country’s political leaders. With the help of speeches, politicians have the opportunity to address both the international community and the citizens of their country. Direct contact with the audience determines the choice of lexical, syntactic and phonetic means in the design of speech. Political speeches have three main functions: the communication function, the announcement function and the influence function. American oratory theorists point to the need for the speaker to concentrate on composing his speech, taking into account the audience reaction what he is trying to provoke. Much attention in the American oratory theory is paid to the speech compositional construction. One of the political discourse genres is political speech. Presidential political speech is an oral political text, which is proclaimed by the president to a mass audience, sets urgent tasks in a particular sphere of public life, and gives recommendations for the implementation of tasks. It performs the functions of persuasion, agitation, congratulations, has a pre-created script, which depends on the communicative situation. The construction of a political speech is based on the principle of argumentation (introduction, main part, final part), which facilitates the speech audience perception. The study was based on the political speeches texts of two American presidents – John F. Kennedy, Ronald Reagan and presidential candidate Hillary Clinton. The analyzed speeches have different topics: inaugural addresses of presidents, comments during hostilities and diplomatic (delivered during visits). The article highlights the concept of political discourse; it’s identified and described the main types of political speeches; revealed the linguistic and stylistic features and expression means of John F. Kennedy’s; Ronald Reagan; Hillary Clinton political speeches.Key words: English discourse, political speeches, linguistic and stylistic aspect, translation aspect, rhetorical devices. Розширення мовних контактів, глобалізація та інтернаціоналізація суспільних відносин, впровадження сучасних інформаційних технологій спонукають до всебічного дослідження сучасної англомовної комунікації. Політична діяльність завжди відігравала особливу роль у житті суспільства. Політичний дискурс – це явище, з яким люди стикаються щодня. Боротьба за владу є основною темою та рушійним мотивом цієї сфери спіл-кування. Політична комунікація, орієнтована на викладення тих чи інших політичних подій, пропаганду ідей, установок, цінностей, володіє емоційним та інтелектуальним впливом на свідомість громадян. Важливу роль у визначенні іміджу країни відіграє спосіб презентації політичними лідерами держави. За допомогою виступів політики мають можливість звернутися як до міжнародної спільноти, так і до громадян своєї країни. Прямий контакт з аудиторією зумовлює вибір лексичних, синтаксичних і фонетичних засобів в оформленні промови. Політичні промови мають три основні функції: функцію спілкування, функцію повідомлення та функцію впливу. Теоретики американського ораторського мистецтва вказують на необхідність оратора сконцентруватися на тому, щоб його промова була складена, враховуючи реакцію аудиторії, яку він намагається викликати. Велика увага в теорії американського ораторського мистецтва приділяється композиційній побудові ораторської промови. Одним із жанрів політичного дискурсу є політична промова. Президентська політична промова – це усний політичний текст, який проголошується президентом перед масовою аудиторією, ставить назрілі завдання в тій чи іншій сфері громадського життя, дає рекомендації щодо здійснення поставлених завдань. Вона виконує функції переконання, агітації, вітання, має завчасно створений сценарій, який залежить від комунікативної ситуації. Побудова політичної промови засновується на принципі аргументації (вступ, основна частина, завершальна частина), що полегшує сприйняття промови аудиторією. На основі аналізу текстів політичних промов можна змоделювати інтереси, вподобання, типові реакції політичного лідера, його уявлення про друзів і ворогів. Матеріалом дослідження слугували тексти політичних промов двох американських президентів – Джона Кеннеді, Рональда Рейгана – й кандидата в президенти Гілларі Клінтон. Проаналізовані промови мають різну тематику: інавгураційні звернення президентів, коментарі під час воєнних дій і дипломатичні (що виголошувалися під час візитів). У статті викладено поняття політичного дискурсу; визначено й описано основні типи полі-тичних промов; виявлено лінгвостилістичні особливості й засоби вираження політичних промов Джона Кеннеді, Рональда Рейгана, Гілларі Клінтон.Ключові слова:англомовний дискурс, політичні промови, лінгвостилістичний аспект, перекладацький аспект, риторичні прийоми.
5
ГОЛОВАТИЙ, Микола. "ПОЛІТИКО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ДИСКУРС ДЕМОКРАТІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 59, no. 1 (February 24, 2022): 21–29. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2020-1(59)-4.
Full textAbstract:
Досліджуються актуальні проблеми зародження, історико-політичної генези та сучасного розвитку демократії, демократичних процесів у країнах світу. Робиться політичний акцент на неординарності, протирічливості функціонування демократії. Виділяються проблеми взаємин влади і громадянського суспільства, формування цивілізованої взаємодії більшості і меншості. Прогнозується суспільний розвиток демократії у постіндустріальну добу не лише як міфу але й предметної соціальної реальності.
6
Ivanova-Bykanova, Victoria Yevgenivna. "ПОЛІТИЧНИЙ ПЕРФОМАНС У КОНТЕКСТІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ АЛЬТЕРНАТИВ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 46–53. http://dx.doi.org/10.15421/342121.
Full textAbstract:
Стаття присвячена політичному перфомансу, який стає політичною технологією, що збільшує імовірність зміни політичної поведінки в умовах нерівномірності ресурсного забезпечення політичних акторів. Мета дослідження – встановлення потенціалу політичного перформансу як чинника репрезентації альтернативних політичних позицій. Охарактеризовано політичні альтернативи як ознаку опозиційності до перехідного політичного режиму. Було підкреслено, що ідейний зміст альтернативної політичної позиції має бути досить вагомим та креативним. Проаналізовано причини та механізми за якими політична альтернатива може отримати значний розголос за короткий період часу. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває політика політичного перфомансу. З’ясовано, що основною метою ситуативного політичного перформансу є надання оцінки подіям та висловлюванням політичної лінії або політичному курсу. Розкрито особливості «носіїв» політичної альтернативи, які повинні використовувати політичний момент, експлуатувати ситуацію суспільної уваги до певного аспекту медійної дійсності. Доведено, що як альтернативний засіб політичної комунікації (альтернативної по відношенню до офіційних або контрольованих ЗМІ, соціальних мереж тощо) політичний перфоманс повинен бути критично налаштований або висвітлювати конфліктогенні частини соціально-політичної дійсності. Встановлено, що максимальною метою політичного перфомансу як засобу просування політичної інформації має бути створення стійких переконань та зміна поведінки громадянина. Припущено, що індивідуальні мотиви перфомансної політико-комунікаційної поведінки є визначальними для обрання цього способу політичної дії. Встановлено, що вихідною умовою представництва політичних альтернатив на основі політичного перфомансу є стан політичної публічної сфери. Зроблено висновок, що політичний перформанс як нестандартна політична дія вибуховим чином змінює медійний порядок денний та протистоїть повідомленням офіційного дискурсу.
7
Примуш, М. В., and Я. Б. Ярош. "Політичний дискурс щодо функціонування політичних партій в Україні." Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки, no. 5 (2020): 22–28. http://dx.doi.org/10.31558/2617-0248.2020.5.4.
Full text
8
Іщенко, О. В., and О. М. Верховцова. "ВІДОБРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ЕКСПРЕСИВНИОГО КОМПОНЕНТА У ПЕРЕКЛАДІ АНГЛОМОВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ (НА ОСНОВІ ФРАГМЕНТІВ ПОЛІТИЧНИХ ДЕБАТІВ)." Nova fìlologìâ 1, no. 81 (June 23, 2021): 142–47. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-22.
Full textAbstract:
Ораторська мова політичних діячів – це спосіб прояву мовної особистості. Слово – це головна зброя політика. Політична діяльність є діяльність мовною. Політик звертається до виборців під час виборчої кампанії або до громадян із приводу якоїсь суспільної проблеми чи нагального питання. Перемагає той, хто може переконати, висловлюючи думки вдало, впевнено, захоплююче, застосовуючи стилістичні, лексичні та граматичні мовні засоби, що роблять публічні виступи особливо ефектними й ефективними. Емоційно-експресивні засоби служать для створення ефекту на реципієнта. Вони можуть виконувати естетичну функцію, тобто стосуватися прекрасного, або аргументовану функцію – маніпулювати простими громадянами, тобто тими, хто створює громадську думку і є потенційним виборцем. Часто передвиборча промова характеризується розривом, віддаленістю від реальності, від очікувань громадян. Орієнтуючись на ідеологію, роблячи політичні ставки, оратор прагне отримати владу. Дійсно важко передбачити політичну боротьбу без політичного дискурсу, але у більш широкому розумінні до політичного дискурсу можна підходити досить просто, як до публічного виступу про державні справи. У цьому сенсі будь-яка форма вираження поглядів, яка бере за об’єкт режим управління державними установами, політичними діячами, різними повноваженнями держави, питаннями, що становлять суспільний інтерес у суспільстві, є політичним дискурсом. Така промова свідчить про стурбованість людини щодо управління країною, народом. Ми розглядатимемо політичну промову як засіб впливу, метою якого є змусити публіку діяти, думати та повірити. Ораторська трибуна постає як місце боротьби за голоси громадян, за прихильність політичних партій. Театральність, володіння ораторським талантом, мистецтво переконання є запорукою успіху політичного промовця. Дослідження прийомів досягнення експресивності стає необхідним етапом аналізу політичного дискурсу, оскільки емоційно-експресивне оцінне навантаження суспільно-політичної лексики публічних виступів допомагає окреслити думку автора та здійснити вплив на аудиторію.
9
Павленко, Ю. С. "Ідеологія і політичний дискурс." Totallogy - XXI. Постнекласичні дослідження, Вип. 20 (2008): 387–96.
Find full text
10
Каращук, А. Я. "Політичний дискурс та ідеологія." Політологічний вісник, Вип. 78 (2015): 258–68.
Find full text
11
Петренко, І. І. "Політичний дискурс: зміст, особливості, функції." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 100 (2010): 54–57.
Find full text
12
КОВАЛЬОВА, Олена. "ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ." Humanities science current issues 2, no. 27 (May 21, 2020): 101–7. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.2/27.203531.
Full text
13
Вайєр, Аліна Марленівна. "ІНТЕРАКТИВНІ ФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Актуальні проблеми політики, no. 64 (January 23, 2020): 134–44. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.192.
Full textAbstract:
В Інтернеті як сформованому політичному інституті традиційна структура подачі семантичної інформації видозмінюється. Оскільки інформатизація і демократизація української держави є актуальним політичним завданням, простір інтернет-комунікацій стає ареною для вироблення консолідованої політичної позиції влади і суспільства. Комунікаційні особливості Інтернету дозволяють здійснювати легітимний політичний дискурс суспільства з владою. В даній статті розглянуто відмінності політичної комунікації від звичайної, проаналізовано різні моделі політичної комунікації, також проведен аналіз функцій політичної комунікації на прикладі досліджень інших вчених. Взагалі, кількість Інтернет-користувачів постійно зростає протягом багатьох років, серед них більше молодих і освічених соціальних груп. І саме для молоді та людей, які мають потреби у підвищенні свого освітнього рівня, Інтернет стає важливим джерелом отримання інформації і знань. Важливо також і те, що з розвитком інтернет-спільнот і розвитку в них об’ємного фонового по відношенню до політичного життя середовища, традиційні способи комунікації політики зелекторатом втрачають ефективність, а рівень довіри політичної інформації з офіційних джерел падає. А віртуальність, як штучно створений світ, де людина має спілкуватися не з речами, а з їх образами, дає широкі можливості для пошуків нових методів політичного впливу. І все ж таки робиться висновок, що у контексті сучасної української дійсності, політична комунікація, виступаючи засобом існування і трансляції політичної культури, в свою чергу, може стати фундаментом демократизації взаємодії держави і громадянського суспільства
14
Григорович, Юлія Миколаївна. "Основні підходи до витлумачення поняття «політичний афоризм»." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (October 27, 2017): 69–77. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.89.
Full textAbstract:
У статті окреслено лінгвістичний статус політичної афористики, досліджено появу терміна «політична афористика», виявлено особливості його функціонування в політичному дискурсі. Крізь призму політичної афористики витлумачено поняття «політичний афоризм». Акцентовано, що розуміння поняття «політичний афоризм» залежить від потрактування політичного дискурсу. Запропоновано дефініцію поняття «політичний афоризм», з’ясовано його семантичне наповнення.
15
Boginska, Iryna. "КОНЦЕПТ «ДЕМОКРАТІЯ» В РОСІЙСЬКОМУ ОФІЦІЙНОМУ ДИСКУРСІ ЯК ІНДИКАТОР ВІДНОСИН РФ З ЗАХОДОМ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 202–14. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-202-214.
Full textAbstract:
Широке використання концепту «демократія» в російському політичному дискурсі на початку 1990-х рр. в основному відповідало «кінцю історії» й торжеству ліберальних цінностей, оголошених на Заході. Спроба вбудуватися в запропонований американський політичний дискурс виявилася невдалою для російського політичного керівництва, яке демонструвало суттєво відмінне від західного підходу бачення демократії. Наголос на соціальній справедливості та забезпеченні соціально-економічних прав за умов повного ігнорування демократичних інститутів свідчив про засадничу близькість представників владних кіл до комуністів (доктрини соціалістичної демократії). Це робило проблематичною інтеграцію Росії в спільноту демократичних держав і євроатлантичні структури, що, за сподіваннями Заходу, мало би змінити уявлення російського керівництва про інтереси й базові цінності. Відповіддю на американську доктрину «поширення демократії» став російський концепт «суверенної демократії», який, по суті, був першою спробою створити альтернативний дискурс навколо концепту демократії та водночас демонстрацією справжньої цінності – суверенітету, хоча поки що в демократичній обгортці. Дистанціюванням від західної моделі став російський дискурс про багатополярний (поліцентричний) світовий порядок, описаний у категоріях російського бачення демократії, на противагу ліберальному (однополярному) світоустрою. Відмову російського керівництва від подальших «розповідей» про демократію слід вважати переходом до наступального дискурсу, який створюється навколо альтернативного демократії способу врядування. Це свідчить про глибокий конфлікт цінностей у російсько-американських відносинах, який можна кваліфікувати як конфронтацію між авторитаризмом і демократією.
16
Мельник, В. М. "Феномен «традиційного» як засіб експлікації політичної антропології." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 146–50. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.936.
Full textAbstract:
У статті презентовані фахові роздуми про статус і наукове значення політичної антропології в сучасному світі. Основна увага автора зосереджена на поясненні предмета політичної антропології. Стверджується, що політична антропологія є вченням про ідейний та ідеологічний розвиток традиційних форм політичного устрою в історичному процесі, котрі безпосередньо стосуються сучасного стану політичної практики на рівні етносу та держави. Зауважується, що політичні традиції народжуються, функціонують і трансформуються виключно в межах процесів етносоціальної еволюції. Отже, всі політичні традиції детерміновані етнічно або культурно. Поза етнічною свідомістю політичні традиції довго не тримаються. Фактично значення політичної антропології полягає в репрезентації соціальних практик як «живих» систем, здатних до самовідтворення. Пояснюючи принципи детермінації політичних традицій, автор доводить, що історичність, притаманна всім формам людської свідомості, також повинна перебувати в об’єктиві наукових досліджень. Історичність – це константа розвитку та поступу. Вона постулюється просторово-темпоральними рамками людського існування. Політика невід’ємна від історичності. Вона народжується поступом. Ось чому важливо застосовувати ретроспекцію та інтроспекцію для аналізу політичних традицій у політико-антропологічному дискурсі. Політичні традиції, осмислені на етнокультурному фундаменті, потребують окремого методу для дослідження. Деякі дослідники стверджують, що таким методом може стати emic-підхід. Автор зазначає, що всі форми «включених студій» придатні для предмета політичної антропології. Політична антропологія передбачає постійне заглиблення науковця в коло його інтересів. Фактично справжній політантрополог є перманентним «співучасником» тих політичних дій, котрі він вивчає. На завершення статті автор надає власні зауваження щодо поняття «традиціоналізм», що має у політичній антропології значення, відмінне від сфери політичних ідеологій.
17
Нечипоренко, Б. "Політичний дискурс у китайському віртуальному просторі." Мовні і концептуальні картини світу, Вип. 46, ч. 3 (2013): 73–80.
Find full text
18
Яковлєв, Максим. "ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ КРІЗЬ ПРИЗМУ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ ЛІНГВОПОЛІТОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 101–6. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.18.
Full textAbstract:
У статті розглядаються можливості міждисциплінарних досліджень історії політичної думки, особливо в контексті України, крізь методологічну призму, в якій використовуються напрацювання політичної лінгвістики та дискурс-аналізу, зокрема в царині лінгвополітології, лінгвістичної персонології політиків, політичної метафорології, порівняльних досліджень політичної комунікації, а також методів критичного дискурс-аналізу та суміжних дисциплін. Із досить широкого спектра лінгвополітологічних досліджень у статті розглядається уральська школа політичної лінгвістики, основні напрями якої стисло викладаються та коментуються в контексті подібних напрямів дослідження в інших країнах, на основі чого окреслюються майбутні перспекти- ви застосування лінгвополітичних напрацювань у царині історії політичної думки України. Далі розглядаються основні напрями критичного дискурс-аналізу, з огляду на закладені в їхню основу методологічні та ідеологічні засади аналізу. Розглянутий матеріал дає змогу твердити, що для дослідження історії політичних ідей особли- во актуальними видаються напрацювання політичної лінгвоперсонології, що займається ідіостилями конкрет- них ідеологів чи мислителів, для розуміння полемічних творів яких варто скористатися методиками політичної метафорології. Розуміння жанрової та стилістичної специфіки політичної комунікації, особливо креалізованих політичних текстів та жанрів, можна поєднати з методологічним апаратом постколоніальних студій, що є особливо актуальним для дослідження історії української політичної думки та проявів постколоніалізму в ній. Видається перспективним дослідження семіотичних відображень соціального конфлікту в політичному дискурсі, що дасть змогу розглядати ідеології як системи знаків і символів та застосувати до них методології критичного дискурс-аналізу, зокрема соціокогнітивний підхід Т. ван Дейка та дискурсивно-історичний підхід Р. Водак, в межах якого поєднується текстуальний і контекстуальний рівні аналізу політичного дискурсу і який здійснює де- та реконтекстуалізацію текстів та дискурсів, що кидає особливий виклик дослідженню історії політичних ідей через загрозу презентизму.
19
Загнітко, А. "Сучасний політичний газетний дискурс: риторика і синтаксис." Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка 16 (2007): 5–19.
Find full text
20
Бутова, І. "Політичний дискурс як об"єкт лінгвістичних досліджень." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія іноземні мови, Вип. 16 (2009): 232–38.
Find full text
21
Галаур, Світлана, and Ірина Якубенко. "Художній політичний дискурс і його регулятивний вплив." Лінгвістичні студії 2, no. 40 (2020): 41–48. http://dx.doi.org/10.31558/1815-3070.2020.40.2.5.
Full text
22
G.I., Prihodko. "ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ПРИЙОМИ В МАНІПУЛЯТИВНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Germanic Studies and Intercultural Communication, no. 1 (August 2, 2021): 87–92. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-13.
Full textAbstract:
Political discourse defined by linguists as persuasive discourse effectively employs the ability of language to communicate and give shape to reality. Socrates and Aristotle were well aware of the power of language to distort perception and influence behavior, and thus be a tool, or weapon, for achieving the speaker’s goals. Based on principles worked out by Classical rhetoricians modern rhetoric is revived on a new basis synthesizing theoretical data of pragmatics, psycholinguistics and communication theory. As a result, the emphasis is laid not upon sharing knowledge but rather upon forming the opinion. Language of politics nowadays tends to be ambiguous, indefinite and vague. Political discourse provides contexts in which the speaker doesn’t mean exactly what the words literally mean. That is, the speaker’s denotation differs from the semantic meaning. Political discourse defined by linguists as persuasive discourse effectively employs the gift of language to communicate and give profile to reality. Politicians use a wide range of language means to manipulate the electorate: euphemisms, jargon, gobbledygook, inflated language, simplified or overcomplicated syntax. Politics seems to be the realm of doublespeak which is presented as a heterogeneous phenomenon providing cloudy vagueness of political language. The influence on addressee’s perception is conveyed due to manipulative potential of language. The enormous power is in the meaning of the words, what they mean to the human being who hears them. Far more than simple communication, truth, falsehood and the infinite shades between them, words have the power to manipulate other people’s thinking and behavior. On grammatical level one of the characteristic traits of political discourse (especially political slogans) is the use of verbless sentences. Verbless sentences in the English language may be viewed in the context of nominalization trend. It must be noted that verbless sentences in the analytical English language break all grammatical norms. Hence designed to mislead, Doublespeak is presented as a heterogeneous phenomenon providing cloudy vagueness of political language.Key words: political discourse, doublespeak, euphemisms, simplified or overcomplicated syntax, verbless sentences, nominalization. Політичний дискурс, визначений мовознавцями як дискурс переконання, ефективно використовує здатність мови спілкуватися та формувати уявлення про реальність. Сократ та Аристотель добре усвідомлювали силу мови спотворювати сприйняття та впливати на поведінку, а отже, бути інструментом чи зброєю для досяг-нення цілей мовця. На основі принципів, вироблених класичними риторами, сучасна риторика відроджується на новій основі, синтезуючи теоретичні дані прагматики, психолінгвістики та теорії комунікації. Як результат, акцент робиться не на обміні знаннями, а на формуванні відповідної думки та поглядів. Мова політики в наш час має тенденцію бути неоднозначною, невизначеною та розмитою. Політичний дискурс вводить контексти, в яких оратор не має на увазі саме те, що буквально означають слова. Тобто денотат мовця відрізняється від семантичного значення. Політичний дискурс, визначений лінгвістами як персуазивний, ефективно застосовує дар мови спілкуватися та впливати на свідомість слухачів. Політики використовують широкий спектр мовних засобів для маніпулювання електоратом: евфемізми, жаргонізми, спрощений або ускладнений синтаксис. Політика здається цариною подвійної мови, яка подається як різнорідне явище, що забезпечує невизначеність мови політики. Вплив на сприйняття адресата передається завдяки маніпулятивному потенціалу мови. Велике значення має семантика слів, те, що вони означають для людини, яка їх чує. Слова на позначення правди, брехні мають силу маніпулювати мисленням та поведінкою інших людей. На граматичному рівні однією з характерних рис політичного дискурсу (особливо політичних гасел) є використання бездієслівних речень. Бездієслівні речення в англійській мові можна розглядати в контексті тенденції номіналізації. Слід зазначити, що бездієслівні речення в аналітичній англійській мові порушують усі граматичні норми. Отже, розроблена для введення в оману, подвійна мова представлена як неоднорідне явище, що забезпечує невизначеність мови політики.Ключові слова: політичний дискурс, евфемізми, спрощений і ускладнений синтаксис, бездієслівні речення, номіналізація.
23
Карп, Марта, and Анна Буртник. "СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ СИНТАКСИСУ АНГЛІЙСЬКОМОВНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПРОМОВ БІЛЛА КЛІНТОНА." Молодий вчений, no. 12 (100) (December 30, 2021): 183–87. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-39.
Full textAbstract:
В цій роботі розглянута синтаксична модель речення зі зміною порядку компонентів: інверсія, відокремлення членів речення, вставне слово та транспозиція значення моделі речення: риторичні запитання на основі політичних промов Білла Клінтона. Предметом дослідження є семантичні структури синтаксичної організації англійськомовних політичних промов Білла Клінтона, зреалізовані в різних типах речень. Джерела пошуку матеріалів – книга Вільяма Джефферсона Клінтона “Промови президента Білла Клінтона”, яка налічує 37 промов політика. Простежити механізм здійснення впливу на масову свідомість можна, вивчаючи політичний дискурс, який в останні десятиліття став одним із популярних об’єктів дослідження не лише в лінгвістиці, а й в інших науках. Проаналізовані синтаксичні прийоми вказують на підвищення емоційності висловлювань та посилення уваги до сказаного мовцем.
24
Shylo, S. B. "Agitation-political discourse in the context of the theory of discourse." Science and Education a New Dimension VI(150), no. 43 (February 20, 2018): 50–52. http://dx.doi.org/10.31174/send-ph2018-150vi43-12.
Full text
25
Kipen, V. P. "Суспільно-політичний дискурс щодо розвитку та майбутнього України." Політичне життя, no. 3 (2018): 90–95. http://dx.doi.org/10.31558/2519-2949.2018.3.15.
Full text
26
Чура, О. "Львів напередодні перебудови: соціально- економічний і політичний дискурс." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету, Вип. 17 (2016): 251–60.
Find full text
27
Чура, О. "Львів напередодні перебудови: соціально- економічний і політичний дискурс." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету, Вип. 17 (2016): 251–60.
Find full text
28
Косьянова, О. Г. "Мова політики та політичний дискурс як взаємозалежні категорії." Англістика та американістика, Вип. 10 (2013): 20–23.
Find full text
29
Бальцій, Н. М. "Політичний дискурс у ЗМІ: інтерпретація та ефективність впливу." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 94, ч. 1 (2010): 114–18.
Find full text
30
Стеблина, Н. О. "УКРАЇНСЬКИЙ ЦИФРОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС В УМОВАХ «ГІБРИДНОЇ МЕДІАСИСТЕМИ»." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 2-19 (2020): 176–85. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.16.
Full textAbstract:
У сучасному цифровому політичному дискурсі повідомлення поширюються в умовах функціонування «гібридної медіасистеми»: за допомогою як традиційних каналів (мас-медіа, прес-служби), так і нових (соцмережі). У статті на матеріалі «Української правди» визначається, що традиційні канали (ЗМІ) – значно переважають над рештою. Проте у ЗМІ найбільше використовуються передруки, а ексклюзивні повідомлення під час важливих для країни подій практично не відіграють значної ролі. Повідомлення прес-служб вийшли на перший план тільки двічі, соцмережі – посідали третю позицію.
31
Шірінян, Е. "Політичний дискурс Конрада Аденауера в дзеркалі німецької національної ідіоматики." Актуальні проблеми романо-германської філології та прикладної лінгвістики, Вип. 2 (15) (2017): 220–24.
Find full text
32
Януш, О. Б. "Політичний дискурс і мовна ситуація у лінгвальному просторі України." Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики, Вип. 17 (2010): 366–73.
Find full text
33
Мельник, Ю. П. "Політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 73–81. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.710.
Full textAbstract:
Проблеми застосування політичної відповідальності як важливого інструменту регулювання та контролю політичного процесу останнім часом посідають одне із центральних місць в сучасному політологічному дискурсі. Багатогранність поняття політичноі відповідальності викликає чимало дискусій серед науковців, що викликає неоднакове ставлення до ii суб'єктного складу та порядку застосування. Питання легітимації політичноі відповідальності заслуговує на додаткову увагу та викликає необхідність проведення подальших досліджень ii суб'єктивного складу.
Політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу в ракурсі введення у дію нового консолідованого документу - Виборчого кодексу України обгрунтувала актуальність обраної теми дослідження. На основі аналізу легітимних законодавчих актів та досвіду виборів в Україні були виокремленні особливості політичноі відповідальності суб'єктів виборчого процесу. Встановлено, що усі суб'єкти виборчого процесу можуть понести ту чи іншу форму політичноі відповідальності. Особливістю політичноі відповідальності вказаних суб'єктів є наявність поттико-ггравової відповідальності тільки у Центральної виборчої комісії, політичних партій та осіб, які зареєстрували себе в якості кандидатів на конкретних політичних виборах.
На основі проведеного порівняльного аналізу виявлені підстави політичноі відповідальності політичних партій і політичних кандидатів, якими є політична бездіяльність, незаконна діяльність, спрямована проти територіальної цілісності та суверенітету, нездійснення програмних передвиборчих обіцянок, аморальна чи неетична поведінка, а санкціями слугують заборона діяльності, анулювання реєстраційного свідоцтва, суспільний осуд, критика з боку ЗМІ, громадських організацій, виборців, суспільства, непереобрання на новий термін, публічне визнання своїх помилок, акції громадської непокори тощо.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що політична відповідальність виборців полягає у здійсненні неправильного політичного вибору та неучасті у виборчому процесі. Усі вказані суб'єкти, офіційні спостерігачі та виборці несуть морально-політичну відповідальність у вигляді дії чи бездіяльності. Відсутність законодавчо передбаченої політико-правово'і відповідальності у всіх суб'єктів виборчого процесу призводить до підвищеної кількості незначних процесуальних правопорушень під час голосування та підрахунку голосів, недбалого ставлення до виборчого процесу загалом.
34
Серажим, К. С. "Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону (дисертаційне дослідження)." Наукові записки Інституту журналістики 8 (2002): 88–94.
Find full text
35
Telychko, Natalia, and Angelica Lyubka. "POLITICAL DISCOURSE AND ITS SOCIOLINGUISTIC VARIABLES." International scientific journal «Education and Science» 2(27), no. 1 (2019): 155–58. http://dx.doi.org/10.31339/2617-0833-2019-2(27)-155-158.
Full text
36
Мельник, В. "ПОЛІТИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ." Юридичний вісник, no. 2 (July 5, 2021): 7–35. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2139.
Full textAbstract:
У статті вперше у вітчизняному історико-правовому дискурсі розкривається історіографічний та політико-правовий зміст української політичної традиції фронтиру. Позаяк політична антропологія вивчає насамперед політичні традиції, то фронтирність (політична, етнічна, культурна, юридична) визначена як предмет політико-ан- тропологічного дослідження. При цьому автор звертає увагу на те, що політична антропологія має вагоме теоретико-методологічне значення і для політичної науки, і для юридичної теорії держави та права (зокрема, з точки зору еліто- логії). Отже, із позицій політологічного аналізу політична традиція фронтиру характеризується легітимацією неформальних зв'язків
між компліментарними соціоетніч- ними групами (східні слов’яни-тюр- ки-візантійці) та імперативним психологічним несприйняттям
некомпліментарних соціоетнічних груп (східні слов'яни-тюрки contra германці). З позицій історико-прав- ничого аналізу політична традиція фронтиру сягає корінням надання Римською/Візантійською імперією статусу «федератів» різноетніч- ним племенам Північного Причорномор'я. Автор розглядає феномен етнокультурної компліментар
ності, що з давніх часів забезпечував цивілізаційну близькість східних слов'ян та тюркських кочівницьких племен. Стверджується, що тюркські засади «елю», як общини «вільних людей», вплинули на конституювання українських політичних традицій, заклали підвалини притаманного українській етнічній психології антиінституціоналізму, передували козаччині. Підкреслюється, що політичний розвиток Київської Русі уможливився виключно завдяки творчій кооперації Східної Римської імперії (Візантії) із тюркськими племенами федератів. Прослідко- вується історія взаємин між Римською / Візантійською імперією та тюркськими федератами Південної України. Розкриваються ґенеза та ідеологічні конотації «київсько-руського міфу», «козацького міфу», «річпосполитського нара- тиву», «російської імперської історіографії». Історіографічні екскурси чергуються з авторськими оцінками геополітичного і правничого змісту політичних процесів на українських теренах за часів т. зв. «Київської Русі» та «Козаччини». Артикулю- ється положення про рефлективний характер формування української національної ідентичності протягом XVIII-XIX ст, що цілковито співпав із постнаполеонівським творенням російської ідентичності, розвиваючись на противагу польським візіям «Східних Кресів».
Засадничий висновояк статті - заклик до осмислення візантиніс- тичних і тюркських передумов формування української державності як специфічно фронтирного політи- ко-юридичного феномена.
37
Kravets, A. Y. "Проблематика політичної поведінки у сучасному біополітичному дискурсі." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 12(140) (November 12, 2016): 52. http://dx.doi.org/10.15421/1716139.
Full textAbstract:
Основною метою є дослідження політичної поведінки у сучасному біополітичному дискурсі. З’ясовано, що політична поведінка – складний для аналізу термін, адже в біополітичному середовищі постійно точаться дискусії з приводу того, яка складова – генетична чи соціальна – більшою мірою впливає на соціальну та політичну поведінку людини. Запропоновано інтеграційну модель біополітичного погляду на цю проблематику, яка органічно поєднує різні концептуальні підходи і включає як генетичні чинники: схильність до соціальної адаптації, політичного домінування і підкорення, так і соціальні: виховання, соціалізація, еволюція свідомості, що сприяє уточненню наукового знання стосовно проблематики політичної поведінки у біополітиці, підкреслює міждисциплінарний статус цієї дисципліни і конкретизує сферу її наукового інтересу. Важливо зазначити, що схильність до домінування з одного боку і підкорення з іншого, генетично закладені в природу «людини політичної». Саме ці дві характеристики лежать в основі її політичної поведінки. З’ясовано, що людський мозок виступає центром формування політичної поведінки і усвідомлення «людиною політичною» самої себе і своїх вчинків.
38
Донець, В. "Політичний дискурс опозиційної та правлячої партій в Іспанії в період економічної кризи." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 104, (ч. 1) (2012): 283–84.
Find full text
39
Mykhalchuk, S. O. "Інноваційний характер впливу Інтернет-комунікацій на політичні процеси сучасності." Grani 18, no. 1 (December 29, 2014): 119–24. http://dx.doi.org/10.15421/1715022.
Full textAbstract:
У статті йдеться про інноваційний характер впливу Інтернеткомунікацій на політичні процеси сучасності. Політичні Інтернеткомунікації визначені закономірною тенденцією розвитку політичної системи в епоху інформаційних трансформацій. Сьогодні традиційні форми політичної комунікації не в змозі відповісти на весь спектр публічних запитів, тому важливо залучати інноваційні практики, зокрема йдеться про впровадження Інтернеттехнологій в процес передачі і отримання політичної інформації. Окреслені переваги політичних Інтернеткомунікацій у порівнянні з традиційними формами передачі політичних смислів. Політичні Інтернеткомунікації є інтерактивними, пропонуючи зворотний зв’язок. Діалог, а не монолог, що є характерним для традиційних медіа, є визначальною рисою інноваційних політичних Інтернеткомунікацій. Політичні Інтернеткомунікації відіграють визначальну роль у сучасних політичних процесах. Так, науковці визнають важливість політичних Інтернеткомунікацій у виборчому процесі. Як форма суспільнополітичного дискурсу між партійними функціонерами і громадянами, політичні Інтернеткомунікації змінюють природу внутрішньопартійних процесів. Політичні Інтернеткомунікації впливають на процес мобілізації виборців та рекрутування нових членів партії. Соціальний поступ ХХІ століття позначений тенденцією впровадження Інтернеткомунікацій у практику державного управління, з метою побудови відкритого й транспарентного суспільства.
40
Muzannar, Lolita. "ARABOPHONE POLITICAL DISCOURSE: FEATURES AND SPECIFICS." Naukovì zapiski Nacìonalʹnogo unìversitetu «Ostrozʹka akademìâ». Serìâ «Fìlologìâ» 1, no. 2(70) (June 14, 2018): 151–55. http://dx.doi.org/10.25264/2519-2558-2018-2(70)-151-155.
Full text
41
Kruhlii, Olena. "ПОЛІТИЧНИЙ ЖАРГОН ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ТЕКСТІВ АНГЛОМОВНИХ ЗМІ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 101–9. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-101-109.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню основних особливостей політичного жаргону у текстах англомовних ЗМІ. Розглянуто та систематизовано головні характеристики досліджуваних одиниць як одного з різновидів нелітературної лексики. На основі отриманих даних синтезовано дефініцію термінів «політичний сленг» і «політичний жаргон». У дослідженні окреслено роль політичного жаргону на сторінках сучасних англомовних ЗМІ. Уточнено поняття експресивності як лінгвістичного терміну. Виявлено основні фактори широкого використання політичних жаргонізмів у соціально-публіцистичному дискурсі. Проаналізовано структурні характеристики політичних жаргонізмів та словотвірні засоби, що слугують експресивності досліджуваної лексики англійської мови. Наведено приклади політичних жаргонізмів – акронімів, складноскорочених і складних слів, телескопічних утворень, ідіоматичних виразів.
Зростаючий інтерес суспільства до політичних процесів і політичних рішень, а також величезна роль й вплив ЗМІ винесли політичний жаргон – «кодовану» підмову, призначену для спілкування всередині політичної еліти, за межі окремої групи та зробили підмовою загального використання. Політичний жаргон є ефективним засобом створення і вираження експресивності в текстах ЗМІ політичної тематики, адже відповідає їх прагматичній спрямованості на управління громадською думкою, формування у масового адресата певної оцінки інформації і заданої емоційної реакції на неї. Природа політичних жаргонізмів на сторінках ЗМІ надає в цілому висловлюванню виразності, привертає увагу читача й допомагає цілісно та точно передати інформацію про ту чи іншу подію у суспільному середовищі. Політичний жаргон – це динамічна лексична підсистема, котра постійно оновлюється, поповнюється новими лексичними одиницями.
42
Кебуладзе, В. "Вплив перекладу на формування термінології гуманітарних наук і соціально-політичний дискурс в Україні." Україна модерна, Число 5 (16) (2010): 49–62.
Find full text
43
Драус, Я. "Процес становлення та розвиток польсько-українських відносин у 1991-2009 роках: політичний дискурс." Економічний часопис - 21, no. 11/12 (2009): 38–44.
Find full text
44
Мацишина, І. В. "Політичний фольклор як протестний дискурс С. Єфремова (за матеріалами Щоденників 1923 – 1929 рр.)." Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки, no. 5 (2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.31558/2617-0248.2020.5.2.
Full text
45
Bilous, N., and K. Korchevska. "Political Discourse and Its Research in Foreign Linguistics." Mìžnarodnij fìlologìčnij časopis 12, no. 2 (April 22, 2021): 108–11. http://dx.doi.org/10.31548/philolog2021.02.108.
Full text
46
Kliuchnyk, Ruslan M. "SOCIAL AND POLITICAL DISCOURSE IN THE CONTEXT OF TEACHING ENGLISH." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Pedagogy and Psychology" 2, no. 22 (2021): 201–11. http://dx.doi.org/10.32342/2522-4115-2021-2-22-23.
Full textAbstract:
The article considers some aspects of the use of social and political discourse in teaching English. In the article, social and political discourse means all the messages that are related to social and political issues. The new trends of modern media development are considered. Some aspects of use of mass media in education have been considered. In particular, special attention has been paid to the main peculiarities of mass media as a source of educational content. The didactic potential of newspapers, radio, television and the Internet have been shown. It has been demonstrated that the use of politically charged lexicon (not only politically correct words and expressions but also pejorative once) broadens students` outlook and trains them to work in different social and political conditions. For example, euphemisms should be used in the modern political communication in order to avoid conflicts. It has been proved that newspaper texts can help us study history of the countries of the languages being learnt. The difference between the quality press and tabloids has been explained. A table of headlines is given to illustrate historical events in the USA and the world. The activity of English mass media in facilitating English learning has been considered. It has been demonstrated that some materials issued by the BBC are aimed at familiarizing the audience with the English language. E.g., the English Express project contains video materials and some brief data about the English grammar as well as tests. The author has emphasized that media often contain wrong, biased or fake information. Fake news is considered as a threat to the stability of communication. It is shown that the students should try to verify all the messages they use in their activities. All types of communication on the Internet and wherever else should meet both legislation and ethical principles. Special attention is paid to blogs as alternative sources of information. The authors of blogs express different opinions and they do not have to follow any editorial lines. It has been shown that working with webpages increases the level of media literacy of the students. Special attention is paid to the sources created intentionally for language exchange, e.g. Interpals and Duolingo. It is underlined that the students should not only perceive but also create media content. The use of Facebook, Youtube, Wikipedia, Livejournal etc. can facilitate the publication of the students` achievements. The author has paid attention to activities that can be done using media materials, e.g. project work, simulations and others.
47
Гранат-Янкі, А. "Музика як політичний дискурс: твори польських композиторів другої половини XX століття в семіотичній перспективі." Українська музика, Число 4 (10) (2013): 41–50.
Find full text
48
Хахула, Л. І. "Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс." Український історичний журнал, no. 1 (520), січень - лютий (2015): 92–107.
Find full text
49
Яковлев, Д. В. "Дискурс вітчизняних медіа щодо країн Балтії." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 26 (March 2, 2021): 82–87. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.910.
Full textAbstract:
У статті досліджується дискурс вітчизняних медіа щодо країн Балтії. Визначено, що в дискурсі вітчизняних медіа щодо Латвії, Литви та Естонії представлено такі теми: 1) переосмислення у країнах Балтії радянського минулого; 2) візії майбутнього країн Балтії, яке зумовлене європейською та євроатлантичною інтеграцією; 3) досвід країн Балтії в підвищенні ефективності публічної політики, здійснення економічних реформ; 4) роль країн Балтії у демократизації пострадянського простору, підтримка демократичних виборів та європейського вибору України. На першому етапі обрано для аналізу сайти найрейтинговіших медіа в Україні за результатами 2020 року – «Pravda.com.ua» та «Strana.ua». Також обрано сайти двох найвідоміших аналітичних видань в Україні – «Дзеркало тижня» та «День». На другому етапі дослідження визначено коло матеріалів вітчизняного дискурсу медіа щодо країн Балтії для подальшого аналізу. Усі матеріали розділено на чотири групи: минуле, майбутнє, policy, politics. Відзначено, що дослідження вітчизняного дискурсу медіа щодо країн Балтії дозволяє виокремити ірраціональність та не-громадянській стан сучасного політичного дискурсу в Україні. Перша проблема пов’язується з медіатизацією політики, а її подолання автор вбачає в поверненні до раціональних дебатів, як в електоральному процесі, так і для вироблення публічної політики. Повною мірою це стосується критичного осмислення досвіду країн Балтії. Адже цей досвід щодо минулого / майбутнього та policy / politics було презентовано у вітчизняному медіадискурсі, але критично не осмислено під час раціональних політичних дебатів. Друга проблема напряму стосується олігархізації медіа в Україні, а її вирішення залежить від посилення ролі громадянського суспільства. Адже олігархічна модель медіа, яка поєднує публічну владу та непублічну власність у руках декількох осіб, позбавляє права голосу представників великих соціальних груп, створює штучну монополію на інформацію, заважає політичному плюралізму та свободі слова. Водночас завдяки розвитку мережі Інтернет українська аудиторія має доступ до інформації щодо країн Балтії. Тепер слово за політичним дискурсом. У ньому у формі раціональних дебатів має бути обговорено досвід Латвії, Литви та Естонії щодо подолання радянської спадщини, демократизації, європейської та євроатлантичної інтеграції.
50
Shulika, Ahdriy A. "Особливості розуміння прекарності в сучасному політичному дискурсі С. 79-86." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, no. 1 (July 13, 2019): 79–86. http://dx.doi.org/10.15421/351910.
Full textAbstract:
В статті розглядаються особливості розуміння політичної прекарності в сучасному науковому політологічному дискурсі. Зазначається, що прекарність має далекосяжні наслідки, які зачіпають багато сфер, що викликають зацікавленість представників політичної науки. Формуючи прекарність для багатьох людей, політична прекарность має важливі наслідки не тільки для характеру роботи, робочих місць і досвіду роботи людей, але і для багатьох непрацюючих людей (наприклад, стрес, освіта), соціальних (наприклад, родина, громада) і політичних (наприклад, стабільність, демократизація) результатів. Прекаризація не є маргінальним явищем. Вона не впливає на невелику групу нестійких або виключених, а практично на всіх. Тобто, прекаризація - це явище загальносоціального масштабу. Концепція політичної прекаризації дозволяє виявити феномен у всіх його проявах. Теорії, що представляють такий всеосяжний термін прекаризації, не зменшують масштаб явища до певної соціальної сфери або зони; крім того, вони припускають, що основа прекаризації в довгостроковій і всеосяжної моделі соціальних змін не можуть бути ослаблені або навіть заблоковані тією чи іншою соціальною або трудовою політикою. Формування прекаріату переслідувало своєю метою винесення на передній план таких важливих цінностей, як автономія, участь у прийнятті рішень, децентралізація через новий напрямок розвиток політичного аналітичного дискурсу.