To see the other types of publications on this topic, follow the link: Правове регулювання відносин у сфері приватизації.
Journal articles on the topic 'Правове регулювання відносин у сфері приватизації'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Правове регулювання відносин у сфері приватизації.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Марушева, Олександра. "ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У БУДІВНИЦТВІ: ЗАРУБІЖНИЙ АСПЕКТ". Public management 19, № 4 (2019): 156–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-156-165.
Full textAbstract:
Розкрито зарубіжний аспект особливостей нормативно-право- вого регулювання соціально-економічних відносин у будівництві. Зазначе- но, що сучасна економіка України перебуває у стані хронічної кризи, тому цікаво проаналізувати досвід будівництва США, Канади та країн Європей- ського Союзу з точки зору встановлення нормативно-правового механізму управління соціально-економічними відносинами у будівництві. Обґрун- товано, що у США особливістю державного управління нормативно-правовим регулюванням соціально-економічних відносин у будівництві є роз- роблення власного нормативно-правового механізму та системи контролю за дотриманням відповідних законодавчих вимог. З цією метою відбулося прийняття відповідних кодексів, законодавчих актів у сферах будівництва та іпотечного кредитування, надання пільгових кредитів, гарантій, забезпе- чення дієвих механізмів системи страхування тощо.
 Визначено, що у більшості зарубіжних країн спостерігається тенденція “приватизації” функцій нагляду та контролю за дотриманням вимог буді- вельного законодавства, органів та організацій, відповідальних за функ- ціонування системи технічного регулювання у будівництві тощо. Причини цього — ускладнення та вдосконалення будівельних технологій, збільшення обсягів будівництва та перехід багатьох країн світу до використання пара- метричних норм.
 Доведено, що світовий досвід впровадження архітектурно-будівельного контролю у зарубіжних країнах є необхідною основою для вдосконалення національної державної системи будівництва. Включення до системи наг- ляду та контролю незалежних приватних спеціалізованих установ або екс- пертів до виконання функцій контролю не тільки покращить якість заходів контролю, але й знизить рівень корупції у будівельній сфері.
2
НИКИТЧЕНКО, НАТАЛІЯ, та СЕРГІЙ ДОНКОВ. "Особливості процедур банкрутства об’єктів державної власності". Право України, № 2020/04 (2020): 216. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-216.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу правових норм, що регулюють процедури банкрутства суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також виявленню колізійних норм у чинному законодавстві України про банкрутство та приватизацію. Зокрема, Урядом оголошено реалізацію програми приватизації. Близько 960 державних підприємств передано Фонду державного майна України для приватизації. Постановка проблеми, проаналізованої авторами статті, полягає у тому, що переважна більшість цих підприємств має велику заборгованість перед кредиторами. Така ситуація породжує низку конфліктів у застосуванні на практиці різних нормативно-правових актів, які так чи інакше торкаються сфери банкрутства. Мета статті полягає у дослідженні проблеми правового регулювання банкрутства об’єктів державної власності. Основні результати полягають у рекомендації щодо недоцільності встановлення надмірних обмежень і мораторіїв на застосування процедур банкрутства відносно підприємств державного сектору управління. Зазначена практика адміністративноправового регулювання господарсько-правових відносин, як правило, має небажані економічні наслідки. Такі обмеження призведуть до негативного економічного ефекту як для підприємств державного сектору, зокрема, так і для економіки загалом, що позначиться на міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості України. У результаті дослідження можна зробити висновки про необхідність удосконалення механізмів практики застосування законодавчих норм, що регулюють процеду ри банкрутства відносно підприємств із часткою державної власності понад 50 %. Таке вдосконалення можливе через активізацію взаємодії між органами державного управління, судової влади та суб’єктами професійного громадського суспільства, зокрема, з професійними саморегулівними організаціями арбітражних керуючих України з метою уніфікації практики застосування, вирішення колізійних питань та підвищення ефективності реалізації процедур банкрутства.
3
КУЛИНИЧ, ПАВЛО. "Земельне законодавство України періоду земельної реформи: основні тенденції розвитку". Право України, № 2020/05 (2020): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-063.
Full textAbstract:
Здійснювана в Україні протягом майже 30-ти років земельна реформа пройшла декілька етапів, зумовила кардинальне оновлення земельного законодавства та земельних відносин і стала основою для формування нового земельного ладу країни. У теорії земельного права завершення земельної реформи в нашій країні досить часто пов’язують зі скасуванням земельного мораторію та прийняттям закону про ринковий обіг сільськогосподарських земель. Таким чином, основне завдання земельної реформи зводиться до забезпечення переходу від “неринкового” до “ринкового” стану земельних правовідносин. Таке розуміння суті земельної реформи в Україні є дещо спрощеним. Мета статті полягає у виявленні основних напрямів розвитку земельного законодавства України протягом усього періоду здійснення земельної реформи, визначенні їх змістовних рис і формуванні оптимальної методологічної основи для визначення суті розвитку правового забезпечення земельної реформи та перспектив її завершення. Встановлено, що у розвитку земельного законодавства України періоду земельної реформи простежуються такі основні його напрями, як деколективізація сільськогосподарського землекористування, приватизація земель, держкомземоцентризм, дерегуляція правового регулювання земельних відносин і децентралізація влади у сфері управління земельними ресурсами. Якщо перші два напрями були закладені у “стартовий план” правового забезпечення вітчизняної земельної реформи, то решта три спричинені певними відхиленнями від цивілізаційних стандартів правового регулювання земельних відносин. Так, через абсолютизацію ролі держави та адміністративно-правових важелів у реформуванні земельних відносин у земельному законодавстві України сформувався такий напрям його розвитку, як держкомземоцентризм, за якого значна частина земельних правовідносин виникає, змінюється та припиняється за наявності згоди посадових осіб державних органів земельних ресурсів. Саме держкомземоцентризм спричинив корупційність сфери земельних відносин в Україні. Необхідність подолання його наслідків зумовила формування у земельному законодавстві України таких напрямів розвитку, як дерегуляція та децентралізація. Зазначені тенденції розвитку земельного законодавства України дають підстави для висновку про те, що метою земельної реформи в Україні та, відповідно, критерієм її завершення є не тільки запровадження ринку сільськогосподарських земель, а й перехід від адміністративно-планових методів регулювання земельних відносин за принципом “згори – донизу”, за яких домінують повноваження органів державної влади, до притаманної правовій державі системи правового регулювання земельних відносин, основу якого становить забезпечення пріоритету прав і законних інтересів особи, територіальної громади та суспільства, які має забезпечити держава.
4
Подзіров, А. О. "Правова природа відносин у сфері медичного туризму". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 96 (2021): 205–16. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.205-216.
Full textAbstract:
У статті досліджено правову природу медичного туризму. Встановлено, що медичний туризм та його правове регулювання є міждисциплінарною правовою категорією, на яку поширюється цивільно-правовий, господарсько-правовий та адміністративно-правовий механізми правового регулювання та їх специфічні методи правового регулювання. Обґрунтовано, що найважливішим механізмом правового регулювання суспільних відносин у сфері медичного туризму є адміністративно-правовий, що відображає адміністративно-правову природу медичного туризму. Доведено, що адміністративно-правове регулювання медичного туризму в Україні потребує удосконалення шляхом напрацювання спеціальних норм, що регулюють відносини в цій сфері, а також закріплення їх у Законі України «Про туризм», Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та Кодексі України про адміністративні правопорушення.
5
Мельник, В. І. "Структура та особливості правового забезпечення функціонування системи економічної безпеки України". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 105–8. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).526.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанню визначення та аналізу структури, а також з’ясуванню особливостей правово-го забезпечення системи економічної безпеки України. Наголошено, що система економічної безпеки держави як багатогранне та складне явище має як пряме, так і опосередковане відношення до широкого кола сфер правовідносин, врегульованих положеннями відповід-них актів. Акцентовано увагу на важливості таких документів як основного способу вираження волі держави з ме-тою виправданого, необхідного, а також легітимного впливу інституцій останньої на поведінку учасників тих чи інших правовідносин. Зазначено та обґрунтова-но, що ці акти, прийняті (затверджені) за попередньо встановленою процедурою і розраховані на багатора-зове застосування, змінюють або скасовують відповід-ні правові норми, окреслюють компетенцію суб’єктів забезпечення системи економічної безпеки України. Проаналізовано поширені підходи до структури цих документів саме в аспекті правового регулювання еко-номічної безпеки держави. На основі одного з таких документів запропоновано авторську класифікації цих актів, які відграють ключову роль у питанні правового забезпечення системи економічної безпеки України.Звернено увагу на відповідні положення Конститу-ції України – головного документу в існуючій ієрархії нормативно-правових безпекових актів. Розглянуто ЗУ «Про національну безпеку» – ключовий документ, яким визначено основи та принципи національної без-пеки, цілі й основні засади державної політики, які мають гарантувати захист від загроз, в тому числі й економічного характеру, а також досліджене інше без-пекове законодавство. Сфокусовано увагу на деяких аспектах актів, які регулюють відносини у сферах зовнішньоекономічної діяльності, банкрутства, приватизації й інших суміж-них напрямів. Окрема роль відведена кодифікованим нормативно-правовим актам, нормам і принципам міжнародного права, а також підзаконним норматив-но-правовим документам.
6
Нагребельний, В. "Публічно-правове регулювання відносин у банківській сфері". Право України, № 1/2 (2013): 140–48.
Find full text
7
Дерець, В. А. "Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері господарювання". Часопис Київського університету права, № 4 (2008): 89–95.
Find full text
8
Дерець, В. А. "Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері господарювання". Часопис Київського університету права, № 4 (2008): 89–95.
Find full text
9
Крилов, Д. В. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (2020): 72–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).361.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню юридичної природи правових відносин, що складаються в процесі реалізації державної податкової політики. Увагу приділено адміністративно-правовому аспекту цих відносин. Розглянуто нормативну базу, на якій ґрунтується регулювання податкової політики. Відмічено тісний зв’язок даної галузі з усіма сферами правової дійсності суспільства. Проаналізовано поняття «правові відносини» та «правове регулювання». Охарактеризовано зміст правового регулювання податкової галузі через дослідження публічно-сервісної, правоохоронної та юрисдикційної діяльності держави в податковій сфері. Визначено, що правове регулювання у сфері податкової політики включає в себе публічно-сервісну, правоохоронну та юрисдикційну діяльність держави, яка має на меті задоволення прав і законних інтересів людини. Така діяльність полягає у забезпеченні високого рівня якості життя людей на всій території України, а також передбачає досягнення оптимального балансу між наповненням бюджету та підтримкою умов економічного зростання і підвищення суспільного добробуту. Сфера податків впливає на забезпечення національних інтересів України. Отже, відносини, які виникають у сфері оподаткування, мають вкрай важливе значення. Досліджено особливості адміністративно-правових відносин та доведено, що відносини у сфері регулювання державної податкової політики за своєю сутністю є адміністративно-правовими. Зроблено висновок, що відносини у сфері регулювання державної податкової політики мають такі ознаки: ці відносини передбача-ють обов’язкову участь держави, потребують для свого задоволення відповідних дій виконавчо-розпорядчого характеру, можуть виникати з ініціативи кожної із сторін незалежно від волевиявлення іншої сторони; спори між сторонами правових відносин, як правило, вирішуються в адміністративному порядку, а порушення однією із сторін правових відносин вимог пра-вової норми тягне за собою юридичну відповідальність; відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими учасниками правових відносин у сфері здійснення державної податкової політики, не завжди є відносинами, що здійснюються за методом влади та підпорядкування.
10
Погрібний, Д. І. "Господарсько-правове регулювання відносин у сфері трансферу технологій". Право та інновації, № 4 (2013): 18–26.
Find full text
11
Вінник, О. "Нормативно-правове регулювання відносин у сфері цифрової економіки". Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Серія. Юридичні науки, № 2 (97) (2018): 124–35.
Find full text
12
Кургаєва, І. С. "Правове регулювання відносин у сфері забезпечення фінансової безпеки". Економіка. Фінанси. Право, № 5 (2011): 43–47.
Find full text
13
Буханевич, О. М. "Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері житлово-комунального господарства". Держава та регіони. Право, № 2 (2008): 103–7.
Find full text
14
Пархоменко, В. М. "Нормативно-правове регулювання відносин у сфері забезпечення якості продукції". Вісник Житомирського державного технологічного університету. Економічні науки, Вип. 3 (49) (2009): 133–39.
Find full text
15
Уркевич, В. Ю. "Про правове регулювання інвестиційних відносин у сфері сільського господарства". Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Право, № 165, ч. 1 (2011): 111–15.
Find full text
16
Буханевич, О. М. "Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері житлово-комунального господарства". Держава та регіони. Право, № 2 (2008): 103–7.
Find full text
17
Квіт, Н. М. "Правове регулювання відносин у біомедичній сфері в контексті євроінтеграції". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 42–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).562.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу проблемних питань приведення у відповідність законодавства України до європейських стандартів у контексті діяльності зі створення та використання біобанків в Україні. На підставі аналізу положень відповідних Директив ЄС і їх зіставлення із чинним законодавством України визначено ступінь імплементації норм права ЄС у національне законодавство України та виокремлено питання, які ще потребують уніфікації.
 Автор наголошує на важливості прийняття нової редакції Закону про трансплантацію, як нормативно-правового кроку для імплементації Директив в українське законодавство. Виключення ст. 3 Закону про трансплантацію зі сфери його регулювання питання трансплантації репродуктивних клітин, аутотран-сплантації та діяльності банків пуповинної крові, що входить в обсяг регулювання Директиви, не сприяє процесу адаптації українського законодавства до європейських стандартів.
 Аналізуючи правове регулювання репродуктивної медицини одного із видів діяльності управителів біо-банків в Україні, зроблено наголос на тому, що сьогодні ані в чинному законодавстві, ані в законопроєктах не сформовано дієвих правових механізмів для вирішення питання щодо забезпечення захисту ембріонів, зокрема від їхнього створення із дослідницькою чи комерційною метою, не встановлено чітких умов і порядку подальшого використання / застосування невикористаних із репродуктивною метою ембріонів і їхньої утилізації.
 Зроблено висновок про те, що українське законодавство необхідно привести у відповідність до Директив в тому, що стосується запровадження системи якості в установах, які працюють із людськими тканинами та клітинами, включаючи навчання персоналу, процедури повідомлення про серйозні негативні випадки та реакції, інформування донорів і їх обстеження перед забором тканин або клітин. Також необхідно доповнити критерії відбору донорів, доопрацювати стандарти підготовки тканин і клітин, їхньої обробки та розподілу прямої поставки окремих тканин і клітин реципієнту.
18
Смерницький, Дем’ян Вікторович. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 112–16. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.17.
Full textAbstract:
У статті розглянуто правове забезпечення експертної діяльності у сфері технічного регу- лювання. До науково-технічної експертизи у сфері технічного регулювання, яке визначено як правове регулювання відносин у сфері визначення та виконання обов’язкових вимог до характеристик продукції або пов’язаних з ними процесів та методів виробництва, а також перевірки їх додержання шляхом оцінки відповідності та/або державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції чи інших видів державного нагляду (контролю), ми від- несли добровільну та обов’язкову оцінку відповідності, добровільну сертифікацію а також випробування для визначення однієї чи кількох характеристик об’єкта оцінки відповідності згідно з процедурою. Також до науково-технічної експертизи у сфері технічного регулюван- ня варто віднести експертизу нормативно-правових актів (технічних регламентів) та норма- тивних документів (стандартів, кодексів усталеної практики й технічних умов). Суб’єктом, який проводить експертизу (оцінку відповідності), виступає орган з оцінки відповідності, а саме орган (підприємство, установа, організація чи їх структурний підрозділ), що здійснює діяльність з оцінки відповідності, включаючи калібрування, випробування, сертифікацію та інспектування, а також у проведенні експертиз бере участь випробувальна лабораторія. У сфері технічного регулювання до технічних регламентів застосовується правова експерти- за, оскільки вони є нормативно-правовими актами. Стандарти є нормативними документами, а їх експертизу здійснює Національний орган стандартизації. Крім того, до нормативно-пра- вових актів та нормативних документів у сфері технічного регулювання може бути засто- сована в різних випадках: антикорупційна, наукова, науково-технічна, патентна, правова, технічна, технологічна, економічна, екологічна та інші види експертиз.
19
Воронко, Н. Р., Т. В. Брусьо та Р. М. Воронко. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ АУДИТУ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 124–31. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-16.
Full textAbstract:
Політика у сфері трудових відносин визначається нормативно-правовими актами держави та частиною функцій, делегованих нею суб’єктам господарювання. У свою чергу, постійні зміни законодавства у сфері трудових відносин та використання різних форм і систем оплати праці можуть спричиняти в обліку ненавмисні помилки й випадки шахрайства, що вимагає від аудиторів особливої уваги та кваліфікації в процесі перевірки розрахунків з працівниками. Метою статті є систематизація нормативно-правового регулювання праці та удосконалення організаційно-методичних засад здійснення аудиту розрахунків з оплати праці. У статті розкрито нормативно-правові та організаційні аспекти функціонування трудових відносин і про-аналізовано зміни, які відбулися у цій сфері в сучасних умовах. Розглянуто правові, організаційні й економічні умови праці та її оплати, які встановлюються міжнародними договорами, національним законодавством та локальними документами окремих підприємств. Систему нормативно-правового регулювання трудових відно-син та аудиту розрахунків з працівниками подано як сукупність законодавчих та інших документів, спрямова-них на забезпечення ефективного їх функціонування. Цю систему запропоновано поділяти на чотири рівні (міжнародний, державний, відомчий, підприємства), які характеризують функції різних суб’єктів у межах їхніх повноважень. Акцентовано на пріоритеті міжнародно-правових норм регулювання праці перед нормами національного законодавства, які базуються на принципі рівності в здійсненні прав та свобод людини. Базовим елементом у механізмі регулювання оплати праці визначено встановлення мінімального розміру заробітної плати. Договірне регулювання трудових відносин працівників підприємств розглянуто з використанням систе-ми угод, які укладаються на державному, галузевому, територіальному та локальному рівнях. Призначення аудиту розрахунків з оплати праці визначено як перевірку дотримання підприємством законодавства та інших нормативно-правових актів з питань оплати праці, правильності утримань і нарахувань податкових пла-тежів, достовірності відображення цих розрахунків в обліку та звітності. З метою забезпечення якості аудиту запропоновано акцентувати увагу аудиторів на можливих помилках і порушеннях щодо розрахунків з оплати праці та методах їх виявлення. Перспективними у цьому напрямку є дослідження, спрямовані на вив-чення і використання передового міжнародного досвіду у сфері нормативно-правового регулювання, обліку й аудиту праці та її оплати для прискорення процесів інтеграції України у світовий економічний простір.
20
Pavko , Ya А. "Міжнародно-правове регулювання відносин держав у сфері протидії зміні клімату". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 71–78. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.08.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення та аналіз основних міжнародно-правових актів, які регламентують відносини держав у сфері протидії зміні клімату.
 Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні міжнародних договорів універсального характеру в сфері протидії зміні клімату та зʼясуванні їх переваг або недоліків.
 Висновки. До основних міжнародно-правових актів, які регулюють міждержавні відносини в сфері протидії зміні клімату, належать Рамкова конвенція ООО про зміну клімату 1992 р. та Паризька угода, яка замінила з 2020 р. Кіотський протокол до вищезазначеної конвенції. Незважаючи на їх суперечливий характер стосовно ефективності реалізації відповідних положень, ці два міжнародні договори заклали фундамент для становлення та розвитку сучасного міжнародно-правового режиму охорони клімату. Паризька угода 2015 р. є новим важливим інструментом кліматичного правового режиму, який врахував прогалини Кіотського протоколу та встановив нові механізми імплементації з метою зменшення викидів парникових газів. Безумовно, дієвість цього міжнародного договору буде залежати від дотримання його державами та проведення ними комплексної правової кліматичної політики. При розробці державами свого національно визначеного внеску згідно з положеннями Паризької угоди 2015 р. слід ставити не тільки амбітні цілі, але й реальні, досягнення яких дійсно забезпечить скорочення або обмеження викидів парникових газів. Україна як активний учасник міжнародної кліматичної політики планує посилити свої позиції та готується взяти на себе зобовʼязання щодо Другого національно визначеного внеску.
21
Свиридюк, Н. П. "УКРАЇНА ТА КРАЇНИ БАЛКАНСЬКОГО РЕГІОНУ:АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (2020): 165–68. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).456.
Full textAbstract:
Утвердження європейських цінностей і стандартів, зокрема в сфері економіки є запорукою суспільної ста-більності і сталого розвитку України. Вступ України до Світової організації торгівлі та створення поглибле-ної та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Укра-їною та країнами ЄС є невід’ємною складовою право-вої бази для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також для регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спіль-ного ринку ЄС. З урахуванням стратегічних намірів України щодо членства в ЄС, заслуговують на особливу увагу та посідають важливе місце у подальшому роз-витку економічних відносин між Україною та ЄС краї-ни балканського регіону.
 Акцентується, що ефективним у торговельно-еко-номічних зв’язках з країнами балканського регіону вбачається географічна близькість країн, наявність транспортних комунікацій, наявність української етнічної меншини в новостворених південнослов’ян-ських державах, слов’янська спорідненість, схожість структури національних економік та існуючих про-блем у економічній сфері. Зазначені фактори значно підвищують інтерес України до цього регіону. Здійс-нено характеристику стану економічного розвитку України та окремих балканських держав за основними показниками та зроблено акцент на тенденції здійснен-ня експортно-імпортних операцій між Україною бал-канськими країнами.
 Підводячи підсумок викладеному, вважаємо, що на сьогодні подальший розвиток відносин з країнами балканського регіону є взаємовигідним та всебічно корисним, відповідає національним інтересам Украї-ни та викликаний, перш за все, у частині визначення перспектив спільних інтересів та взаємин у сфері еко-номічних відносин, у тому числі потреб розширення двостороннього насамперед, торговельно-економічно-го співробітництва, подальшим зміцненням співпраці на міжнародній арені, передусім в процесі європей-ської та євроатлантичної інтеграції держав.
22
Ховпун, О. "Правове регулювання державного нагляду у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 125–31. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1569.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню специфіки правового регулювання державного нагляду у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Розкрито сутність державного нагляду та роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Акцентовано увагу на особливостях нормативно-правових засад ведення роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Окреслено систему нормативно-правових актів, які регулюють порядок здійснення державного нагляду у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами.
 Досліджено повноваження органів державного нагляду щодо проведення планових і позапланових перевірок аптек. Визначено підстави й порядок проведення таких перевірок. Наведено вимоги ліцензійних умов, яким повинна відповідати аптека, що здійснює роздрібну торгівлю лікарськими засобами. Визначено предмет державного нагляду у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Запропоноване власне визначення державного нагляду у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Визначено специфічні риси здійснення контрольно-наглядових заходів саме у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами.
 Наголошено, що особливостями державного нагляду у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами є специфічний предмет такого нагляду, наявність спеціального органу влади, уповноваженого проводити перевірки дотримання законодавства у цій сфері. Встановлено, що здійснення державного нагляду можливе за наявності спеціальних знань не лише у сфері юриспруденції, але й фармації та лабораторного дослідження якості лікарського засобу. Зазначено, що регулювання здійснення державного нагляду у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами включає в себе широкий спектр нормативно-правових актів, які містять систему однорідних суспільних відносин, що регулюють фармацевтичну діяльність за допомогою підінститутів обігу лікарських засобів, якими є створення, виробництво, зберігання, транспортування, контроль якості, імпорт, експорт, реалізація та утилізація лікарських засобів.
23
Боржемська, О. "Правове регулювання договірних відносин у сфері службового авторства в Україні". Підприємництво, господарство і право, № 3 (2007): 27–32.
Find full text
24
Огаренко, Є. А. "Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері діяльності вищих навчальних закладів". Держава і право, Вип. 46 (2009): 292–99.
Find full text
25
Пащенко, М. О. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРИРОДНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ: СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (2020): 175–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).344.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу особливостей правового регулювання захисту природних прав людини через виокремлення внутрішньодержавного та міжнародно-правового регулювання. Охарактеризовано правове регулювання правозахисних відносин, визначено перспективи вдосконалення українського законодавства у сфері захисту природних прав людини. Досліджено основні міжнародно-правові та внутрішньодержавні нормативно-правові акти, що регулюють особливості захисту природних прав людини. Проаналізовано проблемні питання, пов’язані з необхідністю захисту природних прав людини у сучасних умовах. З’ясовано особливості правозахисних відносин, що полягають у виникненні на підставі права людини на захист, передбачають юридичний зв’язок сторін, забезпечені можливістю державного примусу. Особливості правового регулювання захисту природних прав розкрито через особливості суспільних відносин, у межах яких воно здійснюється; закономірностей, що характеризують правове регулювання.
 Мова йде про набуття людиною права на правовий захист її природних прав як юридично можливого і гарантованого варіанту поведінки за наявності перешкод їх реалізації та закріплення та покладення юридичних обов’язків, у т.ч. і застосування заходів державного вплив за порушення захисту природних прав людини. З огляду на це виокремлено етапи регулювання впливу на поведінку суб’єктів: міжнародне та внутрішньодержавне визнання права на правовий захист; визначення правового захисту; визначення підстав виникнення, зміни і припинення правозахисних відносин.
 Особлива увага приділена з’ясуванню форм впливу міжнародних правозахисних норм, що регулюють природні права людини, та принципів їх впливу на внутрішньодержавне право. В якості основних міжнародно-правових актів регулювання правозахисної діяльності досліджено Статут ООН, Загальну декларацію прав і свобод людини та міжнародний білль про права людини. З’ясовано значення конвенцій ООН, актів регіональних, міжнародних організацій. Виокремлено особливості внутрішньодержавного правового регулювання захисту природних прав людини.
26
Рачинський, Р. М. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 23 (11 листопада 2019): 108–20. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v23i0.605.
Full textAbstract:
У статті досліджено сутність поняття інформаційно-аналітичного забезпечення. Розглянуто форми подання інформації контролюючим органам (періодично або за письмовим запитом). Досліджено порядок періодичності подання інформації такими суб'єктами: органами місцевого самоврядування; центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; органами внутрішніх справ; органами державної статистики; Державною митною службою; Національним банком України, банками та іншими фінансовими установами; Пенсійним фондом України. Досліджено спосіб отримання інформації контролюючими органами за їх запитом, вивчено підстави надсилання платникові податку запиту щодо надання інформації. Виявлено проблеми щодо захисту інформації, що міститься в інформаційних ресурсах.
27
Shchetinin, O. V. "Законодавче регулювання міжконфесійних відносин на Правобережній Україні наприкінці XVIII – на початку ХХ ст." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 66–77. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.08.
Full textAbstract:
Правобережна Україна у складі Російської імперії була окремим регіоном, де була представлена низка релігійних конфесій та організацій й існувала своя правова традиція. Правове становище окремих конфесій стало предметом дослідження українських та зарубіжних науковців, однак правове регулювання відносин між ними ще недостатньо вивчене. Дослідження історичного досвіду політики законодавчого регулювання міжконфесійних відносин у регіоні є важливим для забезпечення ефективного правового регулювання цих відносин сьогодні.
 Мета статті – охарактеризувати законодавче регулювання міжконфесійних відносин на Правобережній Україні наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.
 Наукова новизна полягає в узагальненні законодавчого регулювання міжконфесійних відносин на основі останніх досліджень у цілому, а не тільки між окремими конфесіями.
 Висновки. Законодавче регулювання міжконфесійних відносин російською імперською владою кінця XVIII – початку ХХ ст. у цілому по відношенню до неправославних церков та релігійних організацій мало обмежувальний характер. При цьому законодавчі акти, які регулювали ці відносини, у багатьох випадках були непослідовними і взаємосуперечливими, що було наслідком загальної невпорядкованості законодавства імперії. Проте, починаючи з 1830-х рр., ситуація зазнала змін. Серйозною проблемою для влади упродовж всього досліджуваного періоду була практична реалізація ухваленого законодавства на місцях. Особливо ця проблема була характерна для такої сфери, як переходи з однієї конфесії в іншу. Процес вдосконалення законодавства у сфері міжконфесійних відносин відбувався повільно, і навіть на початку ХХ ст. законодавство працювало переважно на користь Російської православної церкви, хоча права інших релігійних організацій були розширені. Однією з найхарактерніших особливостей юридичних актів була їх станова спрямованість. Для подальших досліджень перспективними напрямками можуть бути: порівняльний аналіз законодавства щодо діяльності релігійних організацій у регіоні, більш детальне вивчення ефективності законодавчого регулювання релігійних процесів у регіоні, а також дослідження досвіду правового регулювання діяльності малих релігійних організацій регіону, зокрема татар-мусульман.
28
Лісова, Т. В. "ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВІДНОВЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ". Актуальні проблеми держави і права, № 93 (20 квітня 2022): 20–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3310.
Full textAbstract:
Лісова Т. В. Правовий механізм відновлення земель: окремі аспекти. – Стаття. Статтю присвячено проблемі правового механізму відновлення земель. Досліджено зміст, структуру та особливості правового механізму відновлення земель. У статті зазначається, що перші наукові доробки щодо механізму правового регулювання були напрацьовані ще за радянську добу. У той історичний період з’являються перші дослідження, присвячені вивченню яких механізму правового регулювання. Підкреслюється актуальність вказаного питання в сучасних умовах. Наведено різні позиції вчених щодо розкриття зазначеної категорії. Наголошено, що серед науковців бракує одностайності в розумінні категорії «механізм правового регулювання». Підкреслюється, що вказаній категорії, як певній системі правових засобів, притаманна комплексність. Зроблено наголос на тому, що категорії «механізм правового регулювання» і «правове регулювання» нерозривно пов’язані між собою. Вказані два погляди на правове регулювання суспільних відносин: правове регулювання, як процес впливу держави на суспільні відносини через норми права, ґрунтується на предметі й методі такого регулювання; воно є сукупністю норм права, що регламентують ті чи інші суспільні відносин. Зазначається, що в умовах близького до критичного стану земель, посилення їх деградації особливої актуальності набуває дослідження правового механізму відновлення земель. Акцентовано увагу на структурі правового механізму відновлення земель, який складається зі складників, об’єднаних прагненням досягти відповідної мети. Вказується, що до змісту зазначеного механізму входять правові норми, присвячені регламентації заходів відновлення земель, відшкодуванню втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Зроблено пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення у вказаній сфері. У статті головним засобом забезпечення дії юридичних норм розглядаються правовідносини. Правовим підґрунтям правового механізму є нормативно-правові акти. Підкреслюється, що вагомим складником правового механізму відновлення земель виступає юридична відповідальність за порушення законодавства в цій сфері.
29
Бойко, А. Д., та О. П. Єлєазаров. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОНЦЕСІЙНИХ ВІДНОСИН В ПОРТАХ УКРАЇНИ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Vodnij transport, № 2(33) (14 грудня 2021): 87–93. http://dx.doi.org/10.33298/2226-8553.2021.2.33.10.
Full textAbstract:
У статті розглянуто актуальні питання, які постали перед морською галуззю з початком її реформування. Автором проаналізовані погляди фахівців щодо необхідності роздержавлення морських портів та шляхи залучення інвестування у портову галузь України. Автором наданий аналіз таких понять як приватизація портів та концесійних відносин в портах. В ході дослідження розглянуто моделі державно-приватного партнерства та визначено, що модель концесії є найкращим варіантом залучення інвестицій у морські порти України при рівному задоволенні інтересів державної та приватної сторін. Зазначено, що порти є найважливішим елементом національної транспортної інфраструктури в яких працює досить велика кількість приватних портових операторів, поряд із державними стивідорами. Світовий досвід доводить, що робота приватного стивідорного сектору є найбільш ефективна, але необхідно створити правове підґрунтя для цього. Встатті зазначено, що однією з найбільш ефективних форм зовнішнього інвестування в портову інфраструктуру та розвиток портів є концесія. Також проаналізовані питання приватизації морських портів. Встановлено, що Закон «Про концесію» реформував процедуру проведення концесійного конкурсу, порядок розрахунку концесійних платежів тощо. Приділено увагу поняттю концесії, його основним ознакам. Проаналізовано процедуру та умови укладання концесійної угоди, визначено основні поняття та істотні умови договору. Обґрунтовано доцільність запровадження концесійних відносин у морських портах України.Зазначено, що за допомогою концесій можливе залучення фінансування в інфраструктуру морських портів, створення робочих місць, наповнення державного бюджету, допомога органам місцевого самоврядування. Автором проаналізовані погляди спеціалістів, що для реалізації всього потенціалу концесій необхідно вжити заходів для створення сприятливого інвестиційного клімату, привабливих умов для приватних інвесторів-концесіонерів, зокрема,шляхом вдосконалення судової системи, захисту права власності, оподаткування та публічного управління.Ключові слова:портова інфраструктура, морській порт, концесія, приватизація, концесійних договір, реформи, портова галузь, транспорт.
30
Безкоровайна, Ю. "Правове регулювання як об’єкт соціологічного типу правопізнання". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 318–25. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2062.
Full textAbstract:
У статті автором обґрунтовано високий рівень наукової та практичного витребування дослідження правового регулювання. Підсумовано, що методологічна складова частина будь-якого сучасного наукового дослідження явищ і процесів правової дійсності, зокрема теоретико-правових аспектів правового регулювання відносин в тій чи іншій сфері людської діяльності, відіграє важливу роль, забезпечуючи всебічність, повноту та перспективність самого наукового дослідження.
 Автором на підставі аналізу поглядів представників соціологічної юриспруденції з'ясовано особливості розуміння правового регулювання, а також виокремлено перспективні напрями наукового дослідження правового регулювання з огляду на положення соціологічного типу праворозуміння. У висновку узагальнено зазначені перспективні напрями наукового дослідження, до яких віднесено подолання пануючого в юридичній науці вузького інструментального підходу до розуміння регулятивного впливу права та переходу до широкого його тлумачення як складного та багатоаспектного явища, що є самостійним напрямом функціонування права, змістом якого є соціалізація права, націлена на досягнення покладеної на нього мети; подолання заідеологізованості представлених у юридичній науці поглядів на явище права та його ролі, що сформувалися в радянській юридичній науці та в подальшому впливають на сучасні наукові дослідження правового регулювання, що обумовлено сприйняттям права суто як засобу (інструменту) в руках правлячого соціального класу, що спроможне закріпити, поширити та забезпечити реалізацію його інтересів за допомогою загальнообов'язкової сили права; посилення методологічного забезпечення дослідження, особливо щодо визначення методологічної стратегії його пізнання. На нашу думку, основу такої методологічної стратегії мають становити положення соціологічного типу правопізнання, що в основу дослідження вкладають ідеї суспільних відносин як першоджерела права; об'єкта правового регулювання; результату правового регулювання у вигляді трансформаційних перетворень кількісних і якісних показників суспільного життя.
31
Шабанов, Р. І., та М. І. Ждан. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 32 (2020): 14–23. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.02.
Full textAbstract:
Автори розкривають специфіку правового регулювання реалізації права на працю в умовах євроінтеграції. Вказується, що лише через розуміння необхідності зміни усталеного погляду на право на працю в європейсько-центрованому вимірі Україні вдасться провести ефективні реформи у сфері трудових відносин. Встановлено штучний характер законодавчого закріплення права на працю у СРСР, яке спрямовувалось винятково на реалізацію державотворчих цілей та завдань. У 90-ті рр. ХХ ст. право на працю, як порівняти із радянським розумінням, перетворилося із суб’єктивного права на об’єктивне право та елемент правоздатності. Авторами наголошується, що прийняття демократичного та ліберального Основного Закону України обумовило роздержавлення і повернення до лона універсальних прав людини права на працю, яке за своєю сутністю означає свободу праці. Досліджується природа та зміст права на працю як універсального права людини через концепцію негативної та позитивної свободи. Автори констатують, що в умовах євроінтеграції право на працю має розумітися як можливість людини заробляти собі на життя вільно обраною працею, розвиватися завдяки цій праці та мати гідне ставлення і рівні можливості у сфері праці.
32
Харитонов, Євген Олегович, та Олена Іванівна Харитонова. "МЕХАНІЗМ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19: АНТРОПОЛОГІЧНИЙ КОРЕКТИВ". Часопис цивілістики, № 44 (27 березня 2022): 5–18. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i44.450.
Full textAbstract:
У статті досліджуються правові проблеми пристосування людства до існування в умовах пандемії та подолання пов’язаних з нею загроз. Відправною тезою дослідження є твердження, що для подолання загроз пандемії COVID-19 має не лише надання медичної допомоги, але й активні організаційні зусилля та використання механізму правового регулювання відповідних суспільних відносин. Звертається увага на те, що спроби держави приборкати пандемію шляхом обмеження контактів хворих та потенційно хворих шляхом встановлення карантину, проведення вакцинації тощо викликають не мають достатньої підтримки у суспільстві. Значна частина населення просто ігнорувала такі заходи, чому значною мірою сприяла непослідовна правова політика держави та поведінка її функціонерів. На думку авторів, використання механізму правового регулювання суспільних відносин в умовах пандемії не може бути ефективним без врахування вимог антропологічного підходу. Такий підхід дозволяє зробити поправку на «людський чинник», без чого не можуть бути успішними ні кампанії вакцинації, ні локдауни, ні інші заходи, спрямовані на подолання пандемії та її наслідків. У зв’язку з цим пропонується переглянути засади використання механізму цивільно-правового регулювання відносин в умовах COVID-19 під кутом зору антропологічного підходу (егологічної концепції права). Використовуючи антропологічний підхід, автори розглядають особливості механізму цивільно-правового регулювання особистих немайнових і майнових відносин, враховуючи, що в умовах пандемії традиційні функції цивільного права коригуються відповідно до головної мети суспільства: подолати загрози його здоров’ю, а можливо, і самому буттю. Із урахуванням того, що механізм цивільно-правого регулювання функціонує, головним чином, у сфері приватного права, досліджуються межі та характер цивільно-правового регулювання у цій сфері в умовах пандемії. Наголошується на тому, що у сфері приватного права, враховуючи, що учасники цивільних відносин можуть врегулювати договором між ними практично будь-які питання, межі «приватного» регулювання визначаються лише засадами приватного права. Засади приватного права ґрунтуються на положеннях природного права, яке є підґрунтям, своєрідною «передісторією правового регулювання». У статті доводиться, що з позицій антропологічного підходу перспективним є модернізація класичної теорії природного права у вигляді концепції «соціального натуралізму». Останній визначається як вчення, що відповідно до ідеї природної цілісності світу полягає у визнані існування соціальної природи, яка існує за своїми законами – законами соціальної природи. На підставі аналізу меж, засад і доцільності правового регулювання робиться висновок, що вони є різними для сфери приватного і публічного права, але у кожному разі мають здійснюватися з позицій антропологічного підходу (егологічної концепції) . Крім того, правове регулювання в одній та іншій сфері має здійснюватися у різний спосіб, з використанням різних форм правового впливу, наданням юридичного значення різним юридичним фактам тощо. Із урахуванням властивостей сфери приватного права мають визначатися також особливості удосконалення механізму цивільно-правового регулювання в умовах пандемії COVID-19 із наголошуванням на тій обставині, що перевага має надаватися мотивованому впливу на поведінку учасників цивільних відносин.
33
Задорожний, Олександр. "До питання захисту прав інвесторів у разі розірвання договору купівлі-продажу приватизованого майна". Право України, № 2018/01 (2018): 265. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-265.
Full textAbstract:
Починаючи з 1991 р. і дотепер, в Україні триває процес приватизації державного майна. Непоодинокими є випадки порушення фундаментальних прав інвесторів і держави під час приватизації. Такі порушення здебільшого відбуваються при розірванні приватизаційних договорів у судовому порядку. Як наслідок, актуальним є питання повернення коштів, сплачених покупцями за такими договорами. Проте однозначної відповіді на зазначене питання немає. Так, Фонд державного майна України відстоює позицію, що законодавство не передбачає можливості повернення інвестору сплачених за придбання об’єкта приватизації коштів. Серед іншого, зазначається, що згідно з ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте права інвесторів неодмінно мають бути захищені, а у відносинах примусового позбавлення права власності збережено справедливий баланс між приватними та суспільними інтересами. Відтак актуальність досліджуваного питання є значною. Мета статті полягає у виявленні деяких проблемних аспектів правового регулювання суспільних відносин при розірванні в судовому порядку договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації через неналежне виконання покупцем взятих на себе інвестиційних зобов’язань, а також вироблення пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання відповідних відносин. Проаналізовано проблемні питання захисту майнових прав інвесторів у відносинах, які виникають при розірванні в судовому порядку договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації. Автор досліджує стан проблеми через призму міжнародних стандартів захисту прав інвесторів. Зокрема, у статті ґрунтовно проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як наслідок, запропоновано внести зміни до ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України і викласти її в такій редакції: “4. У разі розірвання договору кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, сторони зобов’язані компенсувати одна одній вартість відповідних благ, якщо інше не встановлено договором або законом”. Окрім цього, на думку автора, доцільно змінити ч. 11 ст. 26 проекту Закону України “Про приватизацію державного майна” № 7066, привівши її у відповідність до міжнародних стандартів захисту права власності. Таким чином, із метою захисту прав інвесторів, покращення інвестиційного клімату, запобігання ухваленню Європейським судом з прав людини негативних рішень проти України, а відповідно і втрат державного бюджету, необхідність удосконалення правового регулювання відносин, що виникають у досліджуваній сфері, з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів та вимог Конституції України, є очевидною та вкрай необхідною. Запропоновані автором зміни до чинного вітчизняного законодавства дадуть можливість досягти зазначених цілей.
34
Фединець, Н. І., та Н. Б. Білозор. "СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ДІЄВА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 108–14. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-15.
Full textAbstract:
У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з регулюванням соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства. Метою статті є дефініція соціального партнерства в контексті соціально-трудових відносин, визначення основного інструментарію соціального партнерства як засобу запо-бігання подальшій конфронтації учасників соціальних відносин, аналіз нормативно-правового забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин, з’ясування проблем застосування соціального партнерства у гос-подарюючих суб’єктів у сфері торгівлі. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що соціальне партнерство є універсальним за-собом, пов’язаним із налагодженням відносин між учасниками взаємодії. Виявлено, що на вітчизняних торго-вельних підприємствах регулювання соціально-трудових відносин здійснюється переважно на адміністратив-ній основі через систему управлінських рішень і методів управління. Використання адміністративних методів та авторитарного стилю керівництва процесами в торговельних мережах часто призводить до незадоволе-ності персоналу та зростання рівня конфліктності в колективі. Аргументовано, що договірна основа регулю-вання соціально-трудових питань сучасних торговельних підприємств повинна мати певне нормативно-правове підґрунтя, та визначено його зміст. З’ясовано, що існує ряд проблем у використанні соціального парт-нерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на торговельному підприємстві. Визначено структурно-логічну схему соціального партнерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві. Зроблено висновок, що у врегулюванні соціально-трудових відносин на торговельному під приємстві необхідно в першу чергу акцентуватися на укладенні колективного договору. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму вирішення проблем, що перешкоджають використанню соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин.
35
Золотухіна, Лілія, та Юлія Носенко. "ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ ПРАЦІВНИКА: ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ". Молодий вчений, № 6 (94) (30 червня 2021): 60–63. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-13.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз розвитку законодавства з проблем основних прав, свобод людини і громадянина, а також визначено, що основним інститутом, який забезпечує захист прав, свобод людини і громадянина, в тому числі і в інформаційній сфері, є держава, яке в результаті законодавчої діяльності має врегулювати поведінка суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними. На основі узагальнення міжнародного досвіду з питань захисту персональних даних здійснено обґрунтування впливу європейських стандартів, досвіду демократичних країн і їх досягнень на організаційно-правовий механізм захисту персональних даних в Україні. Обґрунтовано розвиток організаційно-правових механізмів забезпечення захисту персональних даних, до яких слід віднести: ліцензування діяльності, реєстрацію баз і розпорядників персональних даних, сертифікацію інформаційних систем, в яких зберігаються і обробляються персональні дані.
36
КАРМАЛІТА, М. В. "ВПЛИВ ПРИВАТНОГО ТА ПУБЛІЧНОГО ІНТЕРЕСУ НА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ". Scientific Journal of Public and Private Law 1, № 5 (2019): 187–93. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.5-1.33.
Full text
37
Kovalyova , T. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ СЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ЩОДО УГОРСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН". Theory and Practice of Public Administration 1, № 68 (2020): 230–39. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.27.
Full textAbstract:
Розглянуто нормативно-правові акти Словаччини у сфері мовної політики та сучасний стан забезпечення мовних прав угорської та української національних меншин. Наголошується, що ефективності мовних відносин між Словаччиною та українською національною меншиною можна досягти шляхом застосування комунікаційних стратегій у спілкуванні урядових і неурядових організацій для забезпечення мовних прав національних меншин обох країн.
38
Денісова, О. С., та Д. В. Войтюк. "ПРАВОВИЙ СТАТУС СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК СУБ’ЄКТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА". Знання європейського права, № 1 (28 квітня 2021): 148–53. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.192.
Full textAbstract:
У статті досліджується сучасний етап розвитку суспільства, який неможливо уявити без міжнародної торгівлі. Пріоритети сучасної зовнішньоторговельної політики зумовили реформування засад здійснення зовнішньоторго¬вельної діяльності. Запорукою якісного проведення реформ у сфері зовнішньої торгівлі є належне її правове регу¬лювання. Міжнародній торгівлі належить вирішальна роль у сфері міжнародних економіко-правових відносин на сучасному етапі розвитку світової економіки загалом. В умовах трансформації ринкової економіки України зовнішня торгівля є чи не найважливішим засобом наповнення державного бюджету. Ключовою проблемою зов¬нішньоторговельного обороту є питання як удосконалення структури українського експорту та імпорту, впрова¬дження ефективної стратегії інтеграції України у світову економіку з її орієнтацією на активне зростання експор¬ту і диференціацію його потенціалу, так і вдосконалення сфери правового регулювання зовнішньоторговельних відносин між Україною та лідерами світової торгівлі. В зв’язку з цим розглянуто особливості розвитку, фактори зростання міжнародної торгівлі та правове регулювання зовнішньоторговельних відносин на сучасному етапі.Автори розглядають сучасну Україну, яка зараз перебуває в непростих умовах зовнішньої військової агресії та руйнації значної частини економіки. Отже, включення у світовий економічний простір є ключовим завданням зовнішньоекономічної політики країни, вирішення якого дозволить Україні зайняти у міжнародному розподілі праці вигідне місце. У зв’язку з цим перед нашою державою постає чимало проблем, пов’язаних з процесом нала¬годження роботи в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та Світової організації торгівлі з метою безпере¬шкодного експорту власної продукції. Від розв’язання цих проблем залежатиме подальше місце України у світо¬вій економіці і добробут її громадян. Також, отримавши членство в Світовій організації торгівлі, Україна в такий непростий час отримала змогу врегулювання суперечок на міждержавному рівні.
39
Бабюк, А. М. "Правове регулювання митної справи в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (28 квітня 2021): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3182.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання правового регулювання митної справи. Поняття митної справи нерозривно пов’язано з державною митною політикою. Аналіз праць науковців свідчить що державна митна політика є значно ширшим поняттям, аніж митна справа. При цьому науковці продовжують дискутувати щодо визначення цих понять. У статті проаналізовано роботи науковців щодо визначення та співвідношення понять «державна митна політика» та «митна справа». Метою наукової публікації є дослідження стану правового регулювання митної справи в Україні та шляхів її модернізації, що сьогодні є вкрай актуальним для нашої держави. Слід зазначити, що визначення та співвідношення термінів «державна митна політика» та «митна справа», які містить Митний кодекс України, на шляху свого розвитку зазнали змін та трансформацій. Таким чином, випливає, що вказані терміни перебувають у стані перетворень. Вказана ситуація обумовлена зовнішньоекономічним курсом держави та державної митної політики. У статті досліджено, як відбувався процес зміни вказаних термінів у Митному кодексі України. Також зазначено, що правове регулювання митної справи безпосередньо залежить від визначення поняття «державна митна політика» у законодавстві України. Ефективна діяльність митних органів, на які покладено здійснення митної справи, залежить від якісного та злагодженого механізму правового регулювання. Аналіз наукової літератури щодо правового регулювання свідчить, що дане поняття розглядають в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні правове регулювання розглядають як засоби і способи впливу держави на свідому поведінку осіб; у вузькому розумінні – правове регулювання розглядають як один із способів упорядкування суспільних відносин, який зводиться до нормативного закріплення правил поведінки суб’єктів. Ефективне здійснення митної справи потребує державного управління у формі відповідних правових приписів, що закріплені у нормативно-правових актах. Говорячи про нормативно-правове регулювання митної справи, слід зазначити, що митне законодавство України постійно оновлюється та відповідає сучасним міжнародним стандартам у даній сфері. У зв’язку із приєднанням України до ряду міжнародних угод законодавство України з питань митної справи було суттєво змінено та гармонізовано до міжнародних норм. Практична і теоретична значимість такого дослідження обумовлена тим, що сьогодні існує необхідність зміни та розвитку митного законодавства України.
40
КОВАЛЬ, ІРИНА. "Правові форми передання майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання". Право України, № 2018/06 (2018): 31. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-031.
Full textAbstract:
Для розвитку національної економіки за інноваційною моделлю необхідна ефективна система правового забезпечення відносин, які формуються внаслідок трансформації результатів інтелектуальної діяльності в інноваційні продукти та інновації, введення прав на об’єкти інтелектуальної власності у господарський оборот. Враховуючи розширення й ускладнення способів комерціалізації прав інтелектуальної власності у зв’язку з набуттям цими правами різних якостей, важливе значення має дослідження не лише закріплених у законодавстві договорів щодо розпорядження правами інтелектуальної власності, а й розробка інших правових форм, які мають опосередковувати акти передання прав на об’єкти інтелектуальної власності у сфері господарювання. Метою статті є доопрацювання науково-теоретичних положень щодо правових форм передання майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Розкрито способи залучення прав інтелектуальної власності до господарського обороту у межах корпоративних, договірних, заставних правовідносин. Встановлено, що специфіка цих відносин накладає свій відбиток на правові форми передачі прав інтелектуальної власності. З’ясовано, що з ускладненням економічних відносин відбувається розширення сфер і способів залучення прав інтелектуальної власності до господарського обороту. При цьому специфіка механізмів реалізації вказаних способів передачі прав зумовлює необхідність вироблення адекватної цій специфіці правової форми. Доведено, що господарсько-правове регулювання передання прав інтелектуальної власності не надає належного визначення і диференціації правових форм передачі прав інтелектуальної власності в процесі організації та здійснення господарської діяльності, які мають враховувати широкий економічний потенціал цих прав з погляду задоволення різноманітних економічних інтересів суб’єктів господарювання. У результаті дослідження обґрунтовано види правових форм передання майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання у разі внесення цих прав як: вкладу до формування статутного капіталу господарської організації, вкладу до спільної діяльності (простого товариства); використання як предмета застави і подальшого відчуження заставленого майнового права внаслідок звернення стягнення на нього. На цій підставі зроблено висновок про доцільність удосконалення господарсько-правового регулювання відносин у сфері передання прав інтелектуальної власності в частині нормативного визначення видів правових форм передання цих прав.
41
Onyshchuk, I. I. "Правове регулювання технологій штучного інтелекту: теоретико-прикладні та етичні засади". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 50–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.06.
Full textAbstract:
Мета статті полягає в здійсненні аналізу правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розвитком технологій штучного інтелекту.
 Наукова новизна. У статті висвітлюються теоретико-правові та етичні засади правового регулювання технологій штучного інтелекту. Поставлені питання правового погляду на штучний інтелект, зокрема його співвідношення з правами людини та правом інтелектуальної власності.
 Висновки. Технології штучного інтелекту дуже швидко розвиваються, єдині підходи до оцінки ризиків, пов’язаних з їх використанням, відсутні. Необхідно сформувати міждисциплінарний підхід до вивчення економічних, правових, політичних і соціальних аспектів застосування технологій штучного інтелекту.
 Питання, пов’язані з появою штучного інтелекту, мають не стільки правовий, скільки філософський характер: як сконструювати цей інтелект таким чином, щоб жодна група людей не зуміла отримати з його допомогою переваги над іншими людьми, і щоб штучний інтелект не спрямував свою силу проти людства, а навпаки – використовувався на його благо.
 На даному етапі правове регулювання в сфері використання технологій і юнітів штучного інтелекту знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Ще зарано говорити про досягнення в практичній реалізації конкретних комплексних заходів, спрямованих на забезпечення поваги прав людини. Зараз подібного роду заходи приймаються, в основному, в сфері захисту конфіденційності особистих даних.
 Необхідно заохочувати нові форми регулювання, щоб сприяти прозорості та дотриманню етичних принципів, правових парадигм та освітніх дій, особливо щодо новітніх технологій, які потенційно можуть порушувати права людини.
42
Наньєва, М. І. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДОМНОЇ ТА ДИСТАНЦІЙНОЇ ПРАЦІ". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 49–52. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.228.
Full textAbstract:
У статті розглянуто правове регулювання надомної та дистанційної праці за законодавством України з урахуванням останніх змін, які відбулися в тому числі у зв’язку з пандемією та введенням в дію нових законів, що запобігають виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19).
 У Кодексі законів про працю України закріпили окремі визначення дистанційної роботи та надомної роботи, визначили типову форму трудового договору з дистанційними та надомними працівниками, відокремили відмінності та деякі гарантії працівникам, які працюють на умовах трудового договору про дистанційну роботу та надомну роботу. Тема є досить актуальною, адже за останній час правове регулювання надомної та дистанційної праці набуло нового характеру. Також подібні види зайнятості мають певні переваги як для роботодавців, так і для працівників: скорочення витрат на оренду, обладнання, тощо; збільшення прибутковості; спрощення організації процесу роботи та відпочинку.
 Довгий час правове регулювання дистанційної та надомної праці деякою мірою ототожнювалося, в законодавстві не було чіткого розмежування, що призводило до проблем на практиці. Після внесення змін у законодавство відбулися позитивні зрушення. Але, на відміну від інших країн, в Україні дистанційна та надомна робота не врегульовувалися нормами права на достатньому рівні досить тривалий час, що суттєво знижувало рівень захисту таких працівників.
 З огляду на це можемо зазначити, що все ж таки правове регулювання дистанційної та надомної роботи на національному рівні до кінця не відповідає сучасним потребам регулювання трудових відносин та потребує подальшого дослідження.
 У статті проведено аналіз національного законодавства щодо зазначеного питання, проаналізовано недоліки чинного законодавства у цій сфері, проаналізовано відмінності між дистанційною та надомною роботою, які були нещодавно закріплені у законодавстві, зроблені пропозиції щодо удосконалення національного законодавства. Належне правове регулювання дистанційної та надомної роботи дасть змогу також підвищити рівень зайнятості або зберегти робочі місця на підприємствах в умовах нестабільної економічної ситуації в країні. Все більше працівників в усьому світі, зокрема і в Україні, віддають перевагу саме цим видам зайнятості.
43
Pozhydaieva , М. A., та A. O. Bidiukova . "Правове забезпечення протидії кіберзагрозам у платіжній сфері". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (2 жовтня 2021): 68–77. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.08.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню проблемних аспектів правового забезпечення протидії кіберзагрозам у платіжній сфері. Наразі кібербезпека посідає пріоритетне місце в переліку питань щодо правового регулювання відносин у сфері здійснення платежів в Інтернеті. Це пояснюється сучасною тенденцією трансформації надання платіжних послуг повністю в онлайн простір, який не повною мірою врегульовано де-юре.
 Метою статті є здійснення аналізу нормативно-правового забезпечення України протидії кіберзагрозам під час здійснення платіжних операцій за допомогою мережі Інтернет у контексті гарантування безпеки платежів.
 Наукова новизна полягає у тому, що сформульовано та розкрито зміст визначення правового забезпечення протидії кіберзагрозам, що можуть виникати під час проведення платіжних операцій в Інтернеті, як здійснювані уповноваженими суб’єктами за допомогою норм права організаційні, правові, інженерно-технічні, криптографічні заходи, профілактичні (превентивні) та оперативні методи, у тому числі моніторинг та прогнозування, з використанням інформаційно-технологічних засобів, завдяки чому ці суб’єкти формують упорядковану систему своєчасного впливу на загрози безпеці платежів у мережі Інтернет та зумовлені ними ризики.
 Висновки. До основних правових заходів протидії кіберзагрозам під час здійснення онлайн платежів належать: автентифікація (багатофакторна автентифікація); BankID НБУ; шифрування; контроль доступу до даних; обов’язкове призначення відповідальних осіб за забезпечення захисту інформації, кіберзахисту та інформаційної безпеки і здійснення контролю за їхньою діяльністю з боку керівника надавача платіжних послуг; використання спеціалізованих засобів захисту від зловмисного коду, шкідливого програмного забезпечення та вірусів, їх своєчасного оновлення тощо.
 Через динамічне реформування законодавства у сфері платіжних послуг існує деяка розрізненість нормативно-правових актів щодо забезпечення кіберзахисту від кібератак та кіберінцидентів під час надання платіжних послуг та здійснення платежів в Інтернеті. Це вказує на необхідність застосування уніфікованого підходу щодо забезпечення правового механізму протидії кіберзагрозам у платіжній сфері, що буде гарантувати належний рівень безпеки онлайн платежів.
44
Ясинська, Д. В., та О. В. Добровольська. "АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВО- ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ". Підприємництво і торгівля, № 28 (5 лютого 2021): 111–15. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-17.
Full textAbstract:
У роботі аналізуються норми чинного законодавства, а також міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють виникнення, зміну та припинення суспільних відносини у сфері забезпечення управління фінансово-економічною безпекою. Оскільки в Україні одним із пріоритетних напрямків вбачається забезпечення нормального функціонування управління фінансово-економічною безпекою – важливим є не лише дотримання господарюючим суб’єктам норм чинного законодавства, а і, перш за все, гідне нормативно-правове регулювання питань що стосуються ефективного забезпечення управління фінансово-економічною безпекою. Так, з метою нівелювання ризиків загроз управління фінансово-економічною безпекою суб’єкта господарювання – необхідно вжити заходів щодо затвердження відповідальності за недотримання нормального рівня фінансово-економічної безпеки на виробництві. В статті наведено порівняльну характеристику міжнародних нормативно – правових актів, що застосовують в своїх текстах поняття забезпечення фінансово-економічної безпеки підприємства, прямо або опосередковано, а також проведено аналіз чинного законодавства, що реалізують політику у сфері фінансово-економічної безпеки. Зосереджено увагу на регулюванні чинного законодавства щодо питань фінансово-економічної безпеки, а також на динамічному розвитку суспільних відносин у даній сфері, наголошено на досягненнях серед яких прийняття проекту закону, який регламентуватиме перш за все, суспільні відносини у сфері забезпечення управління фінансово-економічною безпекою; у якому буде закріплено засади щодо її забезпечення, а також який буде регламентувати роботу центрального органу виконавчої влади, що здійснюватиме контроль за дотриманням фінансово-економічної безпеки та недопущенням кризового стану у господарській діяльності підприємства. Також запропоновано систематично здійснювати розрахунок фінансово-економічної безпеки згідно Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України, затверджених Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
45
Смерницький, Д. В. "ПРАВОВІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ СФЕРИ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 47–49. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.259.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання правового регулювання підготовки фахівців для сфери технічного регулюван-ня. Встановлено, що технічне регулювання – це правове регулювання відносин у сфері визначення та виконанняобов’язкових вимог до характеристик продукції або пов’язаних із ними процесів і методів виробництва, а такожперевірки їх додержання шляхом оцінки відповідності та/або державного ринкового нагляду і контролю нехар-чової продукції чи інших видів державного нагляду (контролю). До складових елементів технічного регулюваннябуло віднесено: розроблення технічних регламентів, стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов;проведення визначеними суб’єктами (як державними, так і недержавними) оцінки відповідності, сертифікації,метрологічного забезпечення, державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції чи інших видівдержавного нагляду, а також діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державнихустанов щодо адміністративно-правового регулювання сфери дотримання якості та безпечності продукції, робіті послуг. З огляду на міжгалузевий характер сфери технічного регулювання вона вимагає залучення для роботифахівців різного профілю – як технічних спеціальностей, так і юристів, фахівців у сфері екології, стандартизації,оцінки відповідності та сертифікації, метрології, котрі залучаються до розробки технічних регламентів, норма-тивних документів, а також проведення відповідних випробувань продукції. Визначено, що підготовка фахівціву сфері технічного регулювання повинна бути комплексною. Програма підготовки має включати системний під-хід із наданням поглиблених знань із технічного регулювання, оцінки відповідності, сертифікації, стандарти-зації, метрології, екологічної безпеки та правознавства. Крім того, підготовка кваліфікованих фахівців вимагаєне тільки вивчення загальних теоретичних основ спеціальності, а й набуття практичних знань і навиків. Одниміз основних питань підготовки фахівців із технічного регулювання є проходження практичної підготовки (ста-жування). Набуті під час стажування навики допомагають дипломованому фахівцю у подальшій роботі, а такожу виконанні наукових досліджень, у тому числі дисертаційних. Зроблено висновок, що під час підготовки фахів-ців із технічного регулювання у закладах вищої освіти необхідно системно запроваджувати практику проведен-ня стажування з відривом від навчання в установах, підприємствах та організаціях різних напрямів діяльності(таких як випробувальні та сертифікаційні лабораторії, підрозділи стандартизації, метрологічні установи тощо).
46
Саловський, О. Б. "Державна політика реформування інституційної системи України". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 2 (2020): 66–71. http://dx.doi.org/10.36930/40300212.
Full textAbstract:
Проаналізовано еволюцію державного впливу на розвиток інституцій у вітчизняній господарській системі. Наголошено на проблемах систематичної незавершеності та пролонгації реформ у часі, а також недостатньо помітної результативності державної політики, причини яких криються у царині інституцій. Дослідження побудовано на підставі сформульованого автором підходу до аналізу української господарської системи з акцентами на інституціях власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей. Охарактеризовано риси державного регулювання відносин власності в Україні, зазначено інституційні вади процесу приватизації. Виокремлено позитивні аспекти реформування державних підприємств та загрози, пов'язані з концентрацією власності в руках фінансово-промислових груп. Окреслено динаміку політичного клімату та наголошено на несистематичності реформ у сфері влади, державної служби та боротьби з корупцією, а також їх протидії з боку окремих елементів політикуму; з'ясовано головні досягнення та ризики децентралізації влади. Визначено особливості державної конкурентної політики, підкреслено формалізовану спрямованість демонополізаційних зусиль; описано проблеми поєднання влади і власності на окремих ринках та пов'язану з цим хвилю нового монополізму і оновлених заходів захисту конкуренції. Проаналізовано специфіку державного інституційного впливу на інноваційне середовище, аргументовано недостатність державної підтримки та декларативність пільг для інноваторів; відзначено схильність до загальної незацікавленості органів влади в успішному стимулюванні інноваційної активності підприємств. Розкрито характер державного впливу на формування цінностей громадян, зокрема через регулювання сфер освіти та культури. Обґрунтовано причини хронічної незавершеності реформ в Україні, окреслено можливі сценарії подальшого руху вітчизняної господарської системи у зв'язку із формуванням державної політики у сфері інституцій.
47
Новосельський, І. Ф. "Політико-правові засади функціонування нових медіа: світовий досвід та Україна". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 61–67. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.307.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості світового законодавчого досвіду у сфері правового регулювання онлайн-медіа. З'ясовано, що вирішення питання правового забезпечення діяльності засобів масової інформації грунтується, з одного боку, на створенні окремих спеціальних норм для регулювання діяльності електронних медіа, з іншого - без створення галузевих законодавчих актів щодо саморегуляції відносин в мережі Інтернет. Зазначено, що міжнародне правове регулювання медіа відбувається в рамках умовних «східної» та «західної» моделей. Перша відрізняється домінантним контролем держави над медіапростором, мінімізацією саморегулювання відносин учасниками інформаційної діяльності. Друга закріплює за державою право регулювати та встановлювати розумний баланс між нормативно-правовою базою й інструментами саморегуляції. У рамках західної моделі запропоновано розгляд двох підходів щодо законодавчо визначеного впливу держави на функціонування засобів масової інформації. У межах підходу «держава-модератор» констатується залежність медіа від змін політичного ландшафту, збільшення урядового контролю над інформаційним простором, застосування методів фінансового тиску, процеси олігархізації медіа, підвищення непрозорості медіавласності (Угорщина, Чехія, Польща, Сербія). Другий підхід «держава-гарант» закріплює рекомендаційний характер норм діяльності конвергентних медіа та мінімізує втручання держави (Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки). Визначено, що проблемним аспектом законодавства європейського медійного простору залишається відсутність у країнах-членах Європейського Союзу узгодженого та послідовного підходу до видалення нелегального контенту в діяльності нових медіа. У результаті розгляду чинного законодавства України засвідчено суперечливість правового забезпечення діяльності засобів масової інформації. Констатовано розгалуженість системи законів щодо діяльності засобів масової інформації, задекларовані наміри узгодити її із законодавством європейських країн відповідно до низки зобов'язань. Проте стверджується, що відсутність дієвих механізмів захисту національного медіапростору України та побудови інформаційного середовища, здатного протистояти загрозам інформаційній безпеці, пропаганді в соціальних медіа, актуалізує необхідність національного регулювання відносин в Інтернеті.
48
РЕБРИШ, БОГДАН. "Колізійно-правове регулювання у сфері транскордонної недобросовісної конкуренції: європейська теорія та законодавча практика в Україні". Право України, № 2020/06 (2020): 147. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-147.
Full textAbstract:
Нині у багатьох європейських країнах, зокрема й тих, які не є учасницями Європейського Союзу (ЄС), діють спеціальні колізійні правила, що регламентують правила вибору права у приватних відносинах захисту від транскордонної недобро совісної конкуренції. До європейських країн, які на рівні свого законодавства закріпили окремі колізійні норми права щодо цивільних правопорушень у сфері недобросовісної конкуренції, можна віднести Швейцарію, Ліхтенштейн, Російську Федерацію, Албанію, Македонію, Молдову та ін. Невипадково такі норми знайшли своє відображення й у положеннях Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту і Ради “Щодо права, яке підлягає застосуванню до позадоговірних зобов’язань (‘Рим II’)” (Регламент “Рим ІІ”), який сьогодні застосовується у всіх країнах – членах ЄС. На відміну від багатьох держав, у правовій системі України колізійні питання, що виникають у зв’язку з учиненням недобросовісної конкуренції, не врегульовані. Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП), як і чинні міжнародні договори нашої держави, не містить спеціальних колізійних норм у зазначеній сфері. Безумовно, це викликає потребу детального вивчення європейського досвіду регламентації приватних відносин захисту від недобросовісної конкуренції з іноземним елементом з метою з’ясування доцільності впровадження у вітчизняну законодавчу й судову практику нових колізійних підходів, які широко застосо вуються у цих зарубіжних країнах. Метою статті є визначення особливостей спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародному приватному праві європейських країн, а також формулювання пропозицій і рекомендацій з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері. У статті висвітлені особливості спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародно-му приватному праві окремих європейських країн, а також сформульовано пропозиції та рекомендації з удосконалення Закону про МПрП. Зокрема, автором здійснений детальний аналіз колізійних норм ст. 6 Регламенту “Рим II”, розкриті особливості їх інтерпретації та застосування європейською докт риною і практикою, а також порівняно релевантні норми з подібними спеціальними колізійними правилами законодавства тих європейських країн, у яких Регламент “Рим II” не застосовується. Висвітлені основні причини деталізації колізійних правил вибору права щодо вказаної категорії деліктів у законодавстві переважної більшості європейських країн, а також продемонстровані переваги й недоліки спеціальних норм, присвячених зобов’язанням, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, які містять ся у Регламенті “Рим II”. Зроблені висновки стосовно необхідності запровадження у національне колізійне законодавство окремих правил вибору права щодо недоговірних зобов’язань, які виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, а також сформульовані пропозиції та рекомендації з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері, через доповнення новою ст. 501 щодо недоговірних зобов’язань із недобросовісної конкуренції.
49
Алієва, Х. Н. "Про правове регулювання реформування земельних відносин у сфері сільського господарства в Україні й Російській Федерації". Проблеми законності, Вип. 103 (2009): 119–26.
Find full text
50
Акімова, Людмила. "ІНСТИТУЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Public management 15, № 5 (2018): 15–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-15-29.
Full textAbstract:
Надано дефініції поняттям “економічна безпека” та “дер- жавне регулювання”. Під економічною безпекою держави варто розуміти багатофакторну систему, головна мета якої — забезпечення сталого еко- номічного розвитку від негативного зовнішнього та внутрішнього впливу. Доведено, що державне регулювання економіки становить цілеспрямова- ний та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи.
 Визначено інституції державного регулювання, через які здійснюється вплив на економічну безпеку країни. Схарактеризовано основні принци- пи та методи державного регулювання. Встановлено, що принципи дер- жавного регулювання економіки реалізовуються через певні методи, які становлять сукупність конкретних регулюючих засобів впливу на заінтересований об’єкт для вирішення конкретно поставлених завдань. Методи мають певний статус обов’язковості для застосування і демонструють за- кономірності державно-регуляторних відносин. Крім того, наведено кла- сифікацію методів державного регулювання, яка включає прямі, непрямі, правові, адміністративні та економічні методи.
 Визначена правова основа здійснення державного регулювання в забезпеченні економічної безпеки держави, яка передбачає прийнят- тя законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання ука- зів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації та контро- лю. Схарактеризовано нормативно-правове регулювання забезпечення економічної безпеки держави. Встановлено, що окрім методів державно- го регулювання протидії корупції у сфері економічної безпеки України присутні суб’єкти, які керуються відповідними нормативно-правовими актами. Досліджено роль державних органів у запобіганні корупції в Україні.