To see the other types of publications on this topic, follow the link: Правовий нігілізм.
Journal articles on the topic 'Правовий нігілізм'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 41 journal articles for your research on the topic 'Правовий нігілізм.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Тучіна, О. М. ""Елітарний" (номенклатурний) правовий нігілізм." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 11, листопад (2017): 42–45.
Find full text
2
Тучіна, О. М. ""Елітарний" (номенклатурний) правовий нігілізм." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 11, листопад (2017): 42–45.
Find full text
3
Тучіна, О. М. ""Елітарний" (номенклатурний) правовий нігілізм." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 11, листопад (2017): 42–45.
Find full text
4
Тучіна, О. М. ""Елітарний" (номенклатурний) правовий нігілізм." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 11, листопад (2017): 42–45.
Find full text
5
Макарова, О. "Правовий нігілізм і правовий ідеалізм: реалії сьогодення." Підприємництво, господарство і право, no. 1 (157) (2009): 76–78.
Find full text
6
Бурдоносова, М. А. "Правовий нігілізм як форма деформації правової свідомості населення." Держава і право, Вип. 45 (2009): 54–60.
Find full text
7
Хлонь, О. М. "ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОЇ ПОВЕДІНКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, no. 6 (December 24, 2020): 204–16. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-204-216.
Full textAbstract:
У статті обгрунтовано, що суспільна правосвідомість нерозривно пов'язана з почуттям загальної справедливості. В умовах юридичного нігілізму люди відчувать почуття безнадії, розчарування, соціального відчуження, розгубленості, зневіри та втрати віри в майбутнє. Почуття соціальної апатії охоплює суспільство. Правовий нігілізм є продуктом певних соціальних умов життя. Всепроникна криза, особливо в економіці, безпосередньо спричиняє політичну, правову та духовну кризу.
Це явище є одним із руйнівних соціальних утворень, яке існує в умовах глобальних трансформацій, коли дисбаланс цінностей та ідеалів швидко заповнює всі сфери суспільства, має значний деструктивний потенціал та зумовлює низку негативних процесів. Необхідно активно боротися з такими явищами і намагатися запобігти їх виникненню своєчасними діями та науково обґрунтованими засобами, попередньо вивчивши їх і давши їм вичерпну характеристику. Соціальний аспект запобігання цьому явищу неможливий без розуміння феномена права як фундаментальної категорії, підкріпленої відповідними уявленнями про правову культуру та правосвідомість. Вивчаючи правові категорії, ми повинні прагнути підвищити рівень правової обізнаності суспільства, посилити почуття відповідальності, поваги до закону та прав інших людей, зміцнити соціальну та національну солідарність, визнати важливість національних та загальнолюдських інтересів, що є особливо актуально для нашого часу. Доцільно приділяти високий ступінь уваги вивченню та формуванню серед молодого покоління високої правової культури, контролю за дотриманням принципів правових відносин серед своїх громадян та вихованню молодого покоління в дусі поваги до верховенства права.
Державна підтримка відповідних заходів суттєво підвищить розуміння патріотизму та поваги до державних цінностей. Такі заходи можуть мати позитивні наслідки не лише щодо підвищення правової обізнаності підростаючого покоління, а й загалом для підвищення якості державності.
Саме тому вивчення факторів формування морально-правової свідомості молоді є одним із пріоритетних напрямів подальшого формування правового суспільства. З огляду на це, існує також значна сфера для дослідження цієї проблеми в контексті суміжних наук, таких як право, філософія тощо. Також можна зазначити, що правосвідомість – це дуже важливий і ґрунтовний рівень досліджень, що вимагає всебічного розгляду та ретельного вивчення. Однак доцільно провести науковий огляд відповідної категорії у поєднанні з розумінням цілісної структури першопричин та факторів, що підтримують напрямок формування правової поведінки особистості в соціальному середовищі.
8
Бурдоносова, М. А. "Правовий нігілізм: сутність та основні риси." Часопис Київського університету права, no. 4 (2008): 53–58.
Find full text
9
Тучіна, О. М. "Правовий нігілізм: теоретичні та прикладні засади." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 8, серпень (2016): 39–42.
Find full text
10
Чернєй, В. В. "Правовий нігілізм як вияв викревленої правосвідомості." Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, no. 4 (2007): 3–8.
Find full text
11
Гура, Є. О. "Правовий нігілізм - шлях до руйнування суспільства." Безпека життєдіяльності, no. 10 (2012): 26–30.
Find full text
12
Дзьобань, О. П. "Правовий нігілізм як деструктивний чинник української правосвідомості й правової культури." Політологічний вісник, Вип. 56 (2011): 321–30.
Find full text
13
Філоненко, С. "Здолати правовий нігілізм - завдання науки й суспільства." Віче, no. 21 (258) (2009): 6–8.
Find full text
14
Філоненко, С. "Здолати правовий нігілізм - завдання науки й суспільства." Віче, no. 21 (258) (2009): 6–8.
Find full text
15
Філоненко, С. "Здолати правовий нігілізм - завдання науки й суспільства." Віче, no. 21 (258) (2009): 6–8.
Find full text
16
Бурова, О. К. "Правовий нігілізм. Пошук засад у вітчизняній історії." Проблеми законності, Вип. 140 (2018): 166–74.
Find full text
17
Іщук, І. В. "Правовий нігілізм як явище правової дійсності: природа, сутність та шляхи подолання." Держава і право, Вип. 43 (2009): 87–91.
Find full text
18
Дручек, О. В. "Правовий нігілізм сучасної молоді: причини та форми прояву." Держава і право, Вип. 46 (2009): 18–25.
Find full text
19
В., Татаренко Г., and Татаренко І. В. "ПРАВОВА ПРОСВІТА НАСЕЛЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (37) (January 24, 2020): 87–94. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-87-94.
Full textAbstract:
Становлення України як демократичної правової держави неможливо без підвищення рівня правосвідомості громадян, формування соціальної поведінки, що базується на повазі до права і закону, на ефективному механізмі захисту прав і свобод. Політика держави повинна бути спрямованою на посилення впливу та створення різноманітності форм правового навчання, освіти, подолання правового нігілізму і популізму, на задоволення потреб населення у правових знаннях.
У статті розглядаються проблеми правової освіти та просвіти, формування правової культури населення; а також питання, пов’язані з реформування державної політики в сфері підвищення правової культури та освіченості населення.
Визначено, що найважливішими напрямками діяльності держави є інформування населення про права та свободи людини, про способи їх захисту;ефективне ведення державної політики в галузі забезпечення громадян безкоштовною юридичною допомогою. Велике значення в правовій освіті населення мають засоби масової інформації і ефективність здійснення правової пропаганди, інформування громадян про зміни в законодавстві.
Підкреслюється, що правова культура виступає елементом механізму реалізації конституційних прав громадян нарівні з нормами, що закріплюють ці права, їх гарантіями, юридичними обов'язками і правосвідомістю. Розвиток правової культури населення забезпечується за допомогою системи правової освіти, правові основи якої встановлено як внутрішньо-національним так і міжнародним законодавством. Акцентується увага на тому, що питання правової просвіти в Україні мають історичне коріння, аналізується просвітницька діяльність Товариства «Просвіта». Розглядаються питання співвідношення понять «правова освіта» і «правова просвіта», форми, завдання та цілі правового просвітництва.
Актуальність проблеми зміцнення рівня правової культури шляхом повішення ефективності правової освіти та просвіти визначається необхідністю всебічного розвитку громадянського суспільства, заохоченням членів суспільства до активної участі в розбудові правової, демократичної, соціальної держави.
Ключові слова: правова просвіта, правова культура, правове виховання, правосвідомість, громадянин, населення, право, правовий захист, відповідальність.
20
Ганьба, Б. "Елітарний правовий нігілізм: окреслення визначення, суспільна небезпечність і класифікація." Підприємництво, господарство і право, no. 6 (186) (2011): 106–9.
Find full text
21
Ганьба, Б. "Елітарний правовий нігілізм: окреслення визначення, суспільна небезпечність і класифікація." Підприємництво, господарство і право, no. 6 (186) (2011): 106–9.
Find full text
22
Ганьба, Б. "Елітарний правовий нігілізм: окреслення визначення, суспільна небезпечність і класифікація." Підприємництво, господарство і право, no. 6 (186) (2011): 106–9.
Find full text
23
Ганьба, Б. "Елітарний правовий нігілізм: окреслення визначення, суспільна небезпечність і класифікація." Підприємництво, господарство і право, no. 6 (186) (2011): 106–9.
Find full text
24
Кочубейник, О. "Правовий нігілізм: трансвербальні компоненти в дискурсі "верхів" і дискурсі "низів"." Проблеми політичної психології, Вип. 5 (19) (2017): 190–200.
Find full text
25
Атаманова, Наталя Віталіївна, and Олексій Володимирович Дяченко. "ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ЇЇ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ПРАВОПОРЯДКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 82–87. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.12.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття та ознаки сучасної правової культури. Дослідження впливу правового виховання на формування правової культури дозволяє стверджувати, що воно може інтерпретуватися як складник процесу загальної соціалізації особистості, яка включає дію цілеспрямованих та стихійних чинників. Правова культура будь-якої держави містить як загальні, так і особливі ознаки. Правова культура окремо взятої людини відображає у собі частку правової культури класу, нації та суспільства. Вона залежить від життєвого досвіду людини, рівня її юридичної освіти, правових навичок, які впливають на юридично значущу поведінку. Визначено структуру правової культури та її роль у формуванні правопорядку сучас- ної української держави. За структурою правову культуру можна вважати формою соці- ально значущої діяльності людини у сфері державно-правових відносин, яка виявляється, по-перше, у правових нормах, інститутах, а по-друге, у здатності громадян оцінювати ці явища. Водночас правова культура обов’язково виражає державно-правовий досвід окремої особистості, на основі якого формується сукупний досвід соціальних спільнот і суспільств. Взагалі правова культура спонукає особистість діяти згідно із законом. Досліджено правосвідомість у складі правової культури суспільства та особи. Пpaвocвiдoмicть визнaчaють як фopму cуcпiльнoї cвiдoмocтi, якa вiдoбpaжaє cтaвлення cуб’єктiв пpaвoвiднocин дo чиннoгo пpaвa тa пoхiдних вiд ньoгo пpaвoвих явищ. Чеpез пpaвocвiдoмicть вiдбивaютьcя не тiльки cтaн пpaвoвих вiднocин, a й тенденцiї їх змiн. Виокремлено правову свідомість як один із чинників підвищення рівня правової культу- ри населення. У реальному житті окремий індивід, групи людей можуть сприймати або не сприймати право, бути солідарними з його вимогами або чинити всупереч їм. Таке ставлення до права у людей визначається їхньою правосвідомістю. За визначеннями авторів, правосві- домість – це специфічна форма суспільної свідомості, відбиття права у формі ідей, поглядів на законодавство, права та свободи людини, законність і правопорядок у суспільстві. Визначено вплив правової культури на формування стабільності та правопорядку. Пра- вова культура характеризується створенням, утвердженням, зберіганням і трансляцією правових цінностей. Фактично правова культура – це система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує у собі досягнення юридичної науки і практики. Людству загалом і кожному народу зокрема потрібна морально ціннісна, пра- вова система координат. Здійснено аналіз специфічних особливостей професійної правової культури представни- ків правоохоронної системи. Аналіз регулювання як фактора формування професійної пра- восвідомості та правової культури дозволяє стверджувати, що знання нормативних доку- ментів обов’язково й неминуче впливає на професійну правосвідомість, професійну правову культуру працівника правоохоронних органів, тому що професійна правова культура перед- бачає міцні знання юридичних теорій, законодавства, наявність умінь і навичок її реалізації, а також повагу до закону і неухильне дотримання законодавства. Запропоновано шляхи зниження рівня правового нігілізму як прояву деформації право- свідомості. Пoвнicтю пoдoлaти пpaвoвий нiгiлiзм немoжливo, aле мoжнa мiнiмiзувaти йoгo piвень шляхoм вжиття низки кoмплекcних зaхoдiв, кoнcoлiдaцiї cуcпiльcтвa, зaбезпечення пpинципу веpхoвенcтвa пpaвa, здiйcнення пpaвoвoгo вихoвaння гpoмaдян у нaпpямi пaтpioтизму тa вiдпoвiдaльнocтi зa cвoю кpaїну.
26
Чернявська, Б. В. "Роль інститутів громадянського суспільства в діяльності публічної адміністрації: український та міжнародний аспект." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 141–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).534.
Full textAbstract:
Автором статті було проведено дослідження ролі інститутів громадянського суспільства в діяльності пу-блічної адміністрації крізь призму українського та між-народного досвіду. По суті, інститути громадянського суспільства виступають інструментами, необхідними для забезпечення демократії в державі, представляють різні погляди, захищають інтереси громадян, беруть участь у політичних процесах тощо. Відповідно, інсти-тути громадянського суспільства задіяні в різних сфе-рах суспільних відносин, таких як: охорона здоров’я, правосуддя, фінанси, освіта, екологія, міжнародні від-носини, безпека, соціальна політика тощо. Автор наводить приклади правового регулювання відносин між інститутами громадянського суспільства та суб’єктами публічного адміністрування, акцентую-чи увагу на проблемах таких відносин. Серед основних із них: відсутність громадянської культури; слабке інформування людей про можливість впливати на дер-жавні та політичні процеси; брак довіри; правовий нігілізм; бюрократичні перешкоди. Інститути грома-дянського суспільства, в тому числі громадські орга-нізації, відіграють важливу роль у забезпеченні верхо-венства права. Цьому сприяють, зокрема, громадський контроль, аудит, правовий захист, аналіз та багато інших методів. Отже, вирішальним завданням публіч-ного адміністрування є сприяння діяльності інститутів громадянського суспільства різними способами.Автор робить висновок, що найважливішою переду-мовою верховенства права є формування громадян-ського суспільства, в якому гарантується вільний та всебічний розвиток кожної людини, функціонування демократичних інститутів, що забезпечують свободу слова та інформації, сила громадської думки і суспіль-ної моралі, вільні вибори, існування легальної опозиції та багатопартійності. Усе сказане вище робить узурпа-цію влади неможливою.Автор пропонує шляхи вирішення проблемних аспектів участі громадськості в публічному адміні-струванні, зокрема шляхом вдосконалення норматив-но-правової бази, забезпечення ефективного механізму оскарження, забезпечення прозорості механізмів уча-сті громадськості в публічному адмініструванні та їх спрощення, встановлення відповідальності суб’єктів публічного адміністрування за ухилення від сприяння участі інститутів громадянського суспільства в їхній діяльності та процесах прийняття рішень, якщо це передбачено законом тощо.
27
Марущак, Н. В. "Розуміння правосвідомості та сутності держави у творчості І. О. Ільїна." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 17–21. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).508.
Full textAbstract:
У статті аналізується зміст правових і політич-них поглядів І.О. Ільїна на поняття правосвідомості, сутності і значення права і держави, проблем влади, людської свободи та гідності. Показано, що суть філо-софсько-правової концепції І.О. Ільїна полягає у ви-діленні «нормальної» або «здорової правосвідомості», тобто правосвідомості в істинному розумінні слова. Саме через правосвідомість І.О. Ільїн визначав право, державу, її сутність. Пильну увагу І.О. Ільїн приділяв проблемам вла-ди. Ним було сформульовано шість аксіом, порушення яких, на його думку, могло б призвести до спотворен-ня, ослаблення або зловживання владою. І.О. Ільїн у своїх роботах наводив обґрунтування людської сво-боди, духовності людини, справедливості. З поняттям приватної власності І.О. Ільїн пов’язував обґрунту-вання свободи. На думку філософа, це життєва необ-хідність, потреба в приватній власності є невід’ємною частиною творчої духовної істоти. У зв’язку з цим І.О. Ільїн стверджував, що комуністична держава може шляхом експропріації перетворити людину в залежно-го і беззахисного раба. Держава в такому випадку стає машиною для примусу, яка зводить все приватне жит-тя до мінімуму. Майнова незалежність, особливо влас-ність на засоби виробництва, сприймається негативно і скасовується. Таке розуміння людини і держави по-роджує антиутопію – комуністичний режим. І.О. Ільїн запропонував детальний аналіз хибності цього шляху.Особливу увагу автор статті присвячує аналізу в творчості І.О. Ільїна людської гідності, під якою фі-лософ розумів необхідний і справжній вияв духовного життя. Вчений підкреслював ту важливу роль, яку ві-діграє гідність людини не тільки в її житті, але й у жит-ті держави. Він вважав, що, не поважаючи себе, люди-на не поважає і громадянина в собі. Не розуміючи своєї духовної гідності, вона не бачить духовної гідності в ін-ших громадянах, у державі. На підставі цього І.О. Іль-їн дійшов висновку, що народ, який не вміє поважати свою духовну гідність, створює недолугу владу, вино-шує хворе самопочуття і хвору ідеологію. Автор статті обґрунтовує актуальність творчості І.О. Ільїна в сучасних умовах глобалізованого світу. Стверджує, що вчення І.О. Ільїна набуває особливої ваги і значення в наші дні, коли в державі процві-тає правовий нігілізм, а правосвідомість знаходиться на надзвичайно низькому рівні.
28
Коцур, Віталій. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ НА ТЛІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ 2014 – 2020 РР." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 54–87. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-54-87.
Full textAbstract:
В умовах геополітичних, соціально-економічних викликів XXI ст. розкрито особливості державного регулювання міжнаціональних відносин в Україні в період неоголошеної російсько-української війни. У дослідженні анексія Криму, посилення «гібридної війни» Російській Федерації проти України розглядається як визначальні зовнішньополітичні чинники політизації національних меншин.
Автор проводить думку про те, що нагальною проблемою від початку анексії Криму стало визначення статусу кримських татар, як «корінного народу».
Визначено, що Російська Федерація робила ставку на російську нацменшину в Україні для дестабілізації ситуації та запуску дезінтеграційних процесів з метою здобути контроль над частиною або усією територією нашої держави.
Доведено, що правовий нігілізм РФ і слабкий опір світової спільноти заохочували агресора до захоплень нових територій. Водночас реальною противагою загарбнику були лише Збройні Сили України. Водночас у 2016 р. розпочалася робота з відновлення діяльності угорсько-української, румунсько-української і німецько-української комісій, а також було окреслено низку заходів щодо зміцнення національної єдності та консолідації українського суспільства
Визначено, що етнополітичне, мовне, освітнє питання зазвичай в українському суспільстві порушувалися або під час виборів з метою мобілізації електорату, або у зв’язку із посиленням дезінтеграційних процесів. В умовах російсько-українського військового протистояння ці питання мали безпекове значення і були спрямовані на збереження Української держави, цінностей її цивілізаційного вибору – інтеграції до європейського співтовариства.
29
Загребельна, Н. "Юридична природа і соціальна необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 108–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2087.
Full textAbstract:
У статті досліджено юридичну природу і соціальну необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану. Автор звер-тає увагу на те, що нестабільність політичної обстановки, економічна і соціальна кризи у суспільстві, зростання злочинності, правовий нігілізм, екологічні лиха і багато інших негативних процесів, що про-тікають у сучасній Україні, прямо і побічно продукують екстремальні ситуації. Адміністративно-право-вий режим надзвичайного стану – досить складний і багатогранний конституційний інститут, дослі-дження і розвиток якого актуальне нині не тільки для України, а й для більшості держав світу. Тероризм і стихійні лиха, державні перево-роти і міжнаціональні конфлікти, епідемії і епізоотії не можуть не становити небезпеку для держави з будь-якою формою державної влади і управління, політичного режиму і релігійної спрямовано-сті. Тим більше актуальні такі проблеми в умовах недостатньої підготовленості органів держав-ної влади та місцевого самовря-дування до екстреного і інтенсив-ного реагування на них в умовах надзвичайної ситуації, найчастіше зумовленої дією не одного, а цілої сукупності вищеназваних чинни-ків. Насамперед для дослідження, яке зачепило таке коло проблем, провідне значення має вивчення правової бази, яка повинна регла-ментувати в деталях усі необхідні елементи процесу усунення обста-вин, що спровокували виникнення екстремальної ситуації на терито-рії держави. Чітка регламентація дій суб’єктів, що відповідають за введення і підтримання режиму надзвичайного стану, є запорукою ефективної боротьби з раптовим непередбаченим явищем політич-ного, екологічного, техногенного чи іншого характеру. Актуаль-ною у сучасних умовах є проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина в умовах режиму над-звичайного стану. Особа людини, її основні права і законні інтереси натепер далеко не завжди захи-щені в реальному житті держави і суспільства, тим більше, в екс-тремальних умовах. Теоретичною основою вивчення питань порядку та підстав уведення правового режиму надзвичайного стану стали публікації таких провід-них науковців, як: В.В. Кожан, С.О. Магда, С.К. Могил, Б.І. Стахура, Т.М. Шмідт та ін.
30
Красицька, Лариса Василівна. "НАПРЯМИ ІНТЕГРАЦІЇ АКАДЕМІЧНОЇ ТА УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ПРАВОВОЇ НАУКИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ." New Ukrainian Law, no. 5 (November 29, 2021): 88–93. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.12.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано проблемні питання інтеграції академічної й університетської пра- вової науки з позиції науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти. Визначено, що інтеграція академічної й університетської правової науки має бути спрямована на вирі- шення завдань, які ставляться перед академічною правовою наукою у Стратегії розвитку Національної академії правових наук України на 2021–2025 роки, затвердженій постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 26 березня 2021 року № 12–21. Аргументовано, що до основних завдань академічної й університетської правової науки в контексті розвитку юридичної освіти належать завдання у сфері інформаційної політи- ки, просвітницької, видавничої діяльності, інтеграції освіти та науки, зокрема: підготовка коментарів до законодавства і роз’яснень правозастосовної практики з урахуванням попиту на ринку правничої літератури, рецензування підручників і навчальних програм на пред- мет відповідності сучасним науковим знанням, проведення широкої просвітницької роботи щодо підвищення загального рівня правосвідомості та правової культури населення, подо- лання правового нігілізму, удосконалення системи правової освіти населення, розроблення сучасних методик викладання, упровадження інтерактивних методів у навчальний процес, участь в адаптації навчального процесу у правничих школах до дистанційних умов навчан- ня, формування нових інформаційно-навчальних платформ, підготовка публічних відеолек- цій з окремих правових тем, підготовка і видання підручників, навчальних посібників тощо для складання єдиного державного кваліфікаційного іспиту, підготовка навчально-методич- ної літератури для забезпечення освітнього процесу підготовки здобувачів ступеня вищої освіти «доктор філософії» тощо.
31
Шинкар, Т. І. "Право на доступ до публічної інформації: правове забезпечення та проблеми імплементації в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 14, 2020): 247–54. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1876.
Full textAbstract:
Проаналізовано поняття права на доступ до публічної інформації, його нормативно-правове забезпечення в Україні. Зокрема зазначається, що, відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен володіє правом на вільний збір, збереження, використання та поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб. Водночас наголошується, що право на доступ до публічної інформації не можна ототожнювати з більш загальним правом на свободу слова та інформації, оскільки мета в цих прав однакова, проте їх функціональне призначення - різне.
Також указується, що до актів, котрі здійснюють правове забезпечення доступу до публічної інформації, крім Конституції України, відносять Закон України «Про інформацію», Закон України «Про державну таємницю», Закон України «Про захист інформації в інформаційно-комунікативних системах» тощо. Проте правовий механізм реалізації конституційного права на доступ до інформації та порядок одержання інформації від суб'єктів публічної влади визначені в Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р.
Зазначається, що органи публічної влади, здійснюючи свої повноваження, володіють значним обсягом інформації з відкритим та обмеженим доступом, і лише чітке законодавче регулювання сприятиме отриманню зацікавленими особами потрібної їм інформації. З іншого боку, проблема доступу до публічної інформації може спричинити більш загальну проблему інформаційної відкритості та прозорості суспільних відносин у сфері діяльності владних структур.
Крім того, у статті окреслюються проблеми імплементації вітчизняного законодавства про доступ до публічної інформації та шляхи їх вирішення. Зокрема, акцентується увага на недостатньому рівні правової обізнаності громадян, а також на проблемі правового нігілізму,що є однією з головних причин неналежного виконання владними суб'єктами вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Указується на засоби подолання цих негативних явищ, основними серед яких убачається підвищення правової освіти населення, обов'язкове проходження кожним новим нормативно-правовим актом належної правової експертизи, залучення до законотворчої роботи науковців, визнаних спеціалістів у галузі права, забезпечення доступу громадськості до законопроєктної роботи.
32
Литвак, О. "Правовий заслін - політичному нігілізму." Право України, no. 9 (2002): 27–29.
Find full text
33
Шелевер, Н. В. "Справедливість як основоположний принцип права." Актуальні проблеми держави і права, no. 89 (April 29, 2021): 113–18. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3199.
Full textAbstract:
Справедливість – це основоположний принцип, який цікавить теоретиків права та юристів-практиків. Питання справедливості досліджується як філософами, так і юристами. У своїй статті автор досліджує місце та значення справедливості у системі принципів права. Справедливість – загальноправовий принцип, про який писали у своїх працях Аристотель, В. Нерсесянц. Право пов’язане зі справедливістю. Це дві категорії, які взаємно доповнюють одна одну. У змісті права закладена справедливість. Закон повинен бути справедливим, оскільки це є критерієм його легітимності. Справедливість – це і моральна категорія. Мораль є витоком принципу справедливості. Розглядають справедливість і як філософсько-етичну категорію, і як правову категорію. Справедливість динамічна. Вона містить у собі елементи несправедливості, але це залежить від правових, економічних, політичних та інших відносин. Часто справедливість ототожнюють з рівністю. Про це йдеться і в Загальній декларації прав людини. Справедливість має досить важливе значення в юридичній практиці. Питання «справедливо-несправедливо» є болючим для українців. Прикладом є ринок української землі, націоналізація ПАТ КБ «Приватбанк», несправедливі заробітні плати в Україні. Проблемним питанням на практиці є те, що у випадку, коли правова норма не відповідає принципу справедливості, держава має можливість реалізувати несправедливі правові норми, застосовуючи державний примус. У такому випадку права та свободи людини не захищаються. Часто на практиці до принципу справедливості ставляться досить формально. Суди загальної юрисдикції повинні активно реалізовувати даний принцип при здійсненні правосуддя. Так, Конституційний Суд України часто посилається у своїх рішеннях на принцип справедливості. Вимогою справедливості є однакове застосування закону до осіб, які знаходяться в однакових ситуаціях і диференційованого – до суб’єктів, які знаходяться в різних ситуаціях. Справедливістю часто спекулюють. Усі закони та судові рішення повинні бути справедливими. В іншому випадку вони не сприймаються в суспільстві, і це призводить до правового нігілізму. Принцип справедливості – це основоположний принцип для всіх галузей права. Справедливість стоїть на п’єдесталі принципів права. Тому під час вирішення конкретної проблеми юристи мають діяти справедливо, відповідно до вимог права.
34
Obikhod, Tetiana. "Історичні аспекти і перспективи правового розвитку суспільства." Law Review of Kyiv University of Law, no. 2 (August 30, 2019): 30–33. http://dx.doi.org/10.36695/2219-5521.2.2019.04.
Full textAbstract:
Розглянуто основні етапи розвитку сучасного права від прадавніх часів до сучасності. Підкреслено християнську природу виникнення моделі соціальних відносин. Виокремлено проблеми правової культури сучасного суспільства України. Наведено основні завдання з подолання проблем правового нігілізму і правової безграмотності.
35
Чорна, А. М. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНОГО СТАНУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ." Знання європейського права, no. 2 (October 23, 2020): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.69.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає у тому, що слабкість і недосконалість правового захисту підприємництва, невре-гульованість багатьох його аспектів, неузгодженість нормативних актів негативно впливають на ефективність підприємництва в Україні. Крім того, низький рівень правосвідомості підприємців призводить до виникнення «тіньового» підприємництва, а також до появи квазі-правових інституцій залагодження конфліктів і забезпечення виконання зобов'язань. Нині перед державою стоїть завдання створення як економічних, так і соціальних передумов, які б дозволили ефективно розвиватися підприємництву.
У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених і норм чинного законодавства України надано характеристику сучасному стану забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування. Аргументовано, що у галузі забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування існує чимала кількість проблем, серед яких чинне місце посідає також проблема невизначеності на законодавчому рівні термінології, яка активно використовується у законодавстві, що призводить до вільного тлумачення податкового законодавства податківцями, що в більшості випадків робилося не на користь платників податків.
Зазначено, що важливим фактором у появі правового нігілізму у сфері оподаткування є недосконалість правової освіти та елементарне незнання права підприємцями та представниками органів влади. Доведено, що сучасний стан забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування характеризується значною кількістю прав суб'єктів підприємництва у сфері оподаткування та забезпечуються за допомогою великої кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили. Наголошено, що забезпечення таких прав не обмежується лише прийняттям нормативно-правових актів.
Слід також вказати на активну державну політику, яка спрямована на кардинальне реформування податкової системи, що позитивно відображається на якості забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. Однак, реалізуючи вказану політику, держава насамперед піклується про свої інтереси, при цьому забуваючи про суб'єктів підприємницької діяльності, їх законні права та інтереси, про що дуже чітко свідчить незадоволеність існуючим станом речей з боку платників податків.
36
Коваль, Д. С. "МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ." Педагогіка та психологія, no. 63 (April 2020): 80–91. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.09.
Full textAbstract:
У статті показано шлях розроблення моделі формування правової культури майбутніх учителів історії та правознавства у фаховій підготовці, визначено її складові та їх взаємозв’язки. Розроблено модель формування правової культури майбутнього вчителя історії та правознавства структурно-функціональним описом через сукупність мети, методологічних основ, етапів формування, змісту фахової підготовки, застосування ефективних педагогічних технологій, що обумовлюють активну пізнавальну діяльність студентів, діагностичний інструментарій. Встановлено, що модель містить такі блоки: 1) методологічно-цільовий блок (мета, завдання, підходи, принципи); 2) змістово-процесуальний блок (етапи: мотиваційноінтеграційний, когнітивно-змістовий, діяльнісно-практичний; зміст: фахові дисципліни, а також форми, методи, технології), 3) діагностично-оцінний блок (діагностичний інструментарій, критерії, показники, рівні, результат). Значення правової культури громадян для нашої країни зумовлене перехідним періодом до демократичного суспільства, до правової держави, становленням ринкової економіки. В умовах модернізації права і правової освіти питання про формування правової культури майбутніх фахівців у будь-якій сфері професійної діяльності, їх правосвідомості, ціннісних орієнтацій набуває особливого значення. Одним з головних елементів правової держави є високий рівень правової культури і правосвідомості її громадян. Відсутність стабільності в економічному і політичному житті нашого суспільства призвела до підвищення правового нігілізму серед молоді. На сьогодні рівень правової свідомості студентів не відповідає потребам гармонійного розвитку особистості й вимогам суспільства. У зв’язку з цим формування високого рівня правової культури майбутніх учителів стає обов’язковою умовою їхньої професійно-педагогічної підготовки. Доведено, що пропонована модель як організація фахової підготовки, що має на меті формування правової культури майбутнього вчителя історії та правознавства, органічно вбудовується в освітній процес, має повне навчально-методичне забезпечення, реалізується через сукупність окремих форм, технологій, методів навчання, що відображається у всіх результатах освітньої діяльності.
37
Фляжнікова, Я. "Особливості дисциплінарної відповідальності адвоката за порушення правил адвокатської етики." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 184–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2097.
Full textAbstract:
У статті досліджено особли-вості дисциплінарної відповідально-сті адвоката за порушення правил адвокатської етики, що є необхід-ною умовою отримання суспільного визнання й авторитету корпорації. Зазначається, що ці правила виро-блялися на основі дисциплінарних проваджень під час розгляду про-ступків адвокатів. Визначення та класифікація дисциплінарних про-ступків розглядається в широкому розумінні як завдання адвокат-ської етики, яка є кодексом правил особистої поведінки адвокатів під час здійснення своїх професійних обов’язків та інших правил поведінки.
Важливо зазначити, що чин-ний закон України «Про адвока-туру та адвокатську діяльність» у статті 34 містить перелік дис-циплінарних проступків, які є під-ставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Цей перелік хоча і не є вичерпним, проте створює загальну картину тих порушень з боку адвоката, які тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.
Досліджено окремі ситуації та принципи притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за порушення правил адвокатської етики. Причому визначено, що чин-ний закон України «Про адвока-туру та адвокатську діяльність» недостатньою мірою захищає права особи від несумлінних адво-катів, оскільки ним передбачено можливість повторно отримати статус адвоката тим, хто був його позбавлений.
Необхідно вказати, що україн-ська правова спільнота проявила свідомість та небайдужість до про-блем дисциплінарної відповідально-сті адвоката. У своїй повсякден-ній діяльності асоціація правників України втілює принципові новації, необхідні для радикального онов-лення інституту дисциплінарної відповідальності й усієї адвокатури зокрема. Адже її мета – вдоскона-лити правовий механізм та порядок застосування дисциплінарної відповідальності в Україні. Авто-ром визначено, що стан сучасної адвокатури потребує невідклад-ного законодавчого оновлення.
Пропонується створити нала-годжений механізм дисциплінар-ної відповідальності адвоката за порушення Правил адвокатської етики у найбільш захищений для адвоката спосіб. Оскільки на прак-тиці прослідковуються переважно латентні, а періодично й відкриті випадки правового нігілізму, тому радикально необхідно врятувати професійну культуру і справжню адвокатську етику.
38
Аббасова, Д. Л. "Провокація кримінального правопорушення під час проведення контролю за вчиненням злочину: етико-правовий аспект." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 3–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3200.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню проблем провокації кримінального правопорушення при проведенні контролю за вчиненням злочину у розрізі етичних аспектів взаємодії суб’єктів кримінального провадження. Автором здійснено аналіз вітчизняної судової практики на предмет виявлення провокації кримінального правопорушення за всіма розділами Особливої частини Кримінального кодексу України. Дослідження проведено на прикладі найчисленнішої, за виявленням провокації з боку органів досудового розслідування, категорії справ – сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. При цьому особливу увагу приділено морально-етичним аспектам недопустимості використання доказів, здобутих під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій, які мають ознаки провокації, а саме ризикам: штучного збільшення показників розкриваємості кримінальних правопорушень і притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинних осіб; негативного впливу на правосвідомість та правову культуру суспільства, включаючи деформацію професійної правосвідомості у формі правового нігілізму. У статті наведено дефініцію провокації кримінального правопорушення та критерії, за яких можливо констатувати наявність або відсутність цього явища з боку органів досудового розслідування, що сформовані практикою Європейського Суду з прав людини. Разом із цим виділено ознаки провокації кримінального правопорушення в матеріальному (змістовному) (ознаки, що вказують на провокування: відсутність підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, активна поведінка органів досудового розслідування, яка не має характеру приєднання) та процесуальному (можливість суду перевірити обставини, викладені в заяві про провокацію) аспектах, які знайшли своє відображення у вітчизняній судовій практиці, на підтвердження чого наведено низку судових рішень. До того ж, у статті визначено причини виникнення провокації кримінального правопорушення та запропоновано способи подолання цього негативного явища шляхом криміналізації провокації кримінального правопорушення на прикладі законодавства США, Іспанії, Франції, Німеччини і Грузії. Проблеми, які порушуються у статті, є актуальними та такими, що викликані потребами юридичної науки та практики.
39
Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.
Full textAbstract:
Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин.
Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів.
Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет.
Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування.
Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.
40
КОЗЮБРА, МИКОЛА. "Взаємозв’язки між народовладдям, парламентаризмом та верховенством права: європейські стандарти і сучасні українські реалії." Право України, no. 2019/11 (2019): 83. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-083.
Full textAbstract:
На основі аналізу сучасної вітчизняної конституційної та законодавчої практики й зарубіжного досвіду розкриті нерозривні взаємозв’язки між народовладдям, народним суверенітетом і такими спорідненими з ними поняттями, як державна влада, парламентаризм та верховенство права. У цьому контексті піддані критичній оцінці законопроєкти нової української влади щодо внесення змін до Конституції України. Спираючись на європейські й міжнародні стандарти та практику конституційного регулювання взаємозв’язків народовладдя і парламентаризму в зарубіжних країнах, автор обґрунтовує невідповідність (неузгодженість) низки запро понованих новою владою змін до Основного Закону України принципу верховенства права, зокрема таким його фундаментальним складовим, як вимоги збалансованості безпосередньої і представницької демократії та юридичної визначеності. Відстоюється думка про те, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні підпорядкований принципу верховенства права і будь-яке його рішення має прийматися у суворій відповідності з його вимогами, зокрема принципами і нормами Конституції України. У зв’язку з цим спеціальна увага приділяється необхідності професійно-зваженого і відповідального ставлення до внесення змін до Основного Закону України. Не заперечуючи певних вад його тексту та можливості (доцільності) їх усунення, водночас акцентується увага на тому, що Конституція України акумулює всі основні цінності конституціоналізму, нагромаджені за багатовіковий період його розвитку. Тому намагання кожної нової влади підлаштувати її текст під власне бачення є нічим іншим як проявами, з одного боку, конституційного ідеалізму, тобто схильності до приписування конституційним нововведенням здатності радикально змінювати ситуацію в країні безвідносно до готовності суспільства загалом та особливо політичних еліт до таких змін, а з другого – традиційного, на жаль, для них конституційного нігілізму – неповажного ставлення до права, закону й Конституції України. Незважаючи на, здавалося б, їх різновекторну спрямованість, – це сторони “однієї медалі” – дефіциту політичної і правової культури, деформованої правосвідомості і непрофесіоналізму, який часом межує з дилетантством.
41
Snizhko D. V. "Структурно-функціональний підхід до формування правосвідомості у публічних службовців." State Formation 1, no. 30 (June 3, 2021). http://dx.doi.org/10.34213/db.21.01.26.
Full textAbstract:
У статті автором акцентовано увагу на конституційних аспектах державтворення України, які не можуть бути вирішені без формування необхідного рівня правової свідомості й правової культури громадян, суспільства. Тому сьогодні, в умовах інтеграційних процесів Української держави до Європейського Союзу постає важливе завдання переосмислення та сприйняття нових демократичних цінностей суспільного буття, що вимагає критичного перегляду підходів до підвищення рівня правосвідомості державних службовців та прищеплення їм нових правових цінностей. Автор статті окреслює проблеми, які існують у сфері державної служби на сьогоднішній день і заважають впевнено та згуртовано рухатися шляхом реформування державного управління в публічне, до побудови правової держави та громадянського суспільства. Серед головних проблем він вбачає відсутність в публічних службовців, допущених до управління державою, високого рівня правової свідомості, що відповідно ставить перед суспільством завдання визначити певні критерії оцінки правової свідомості кандидатів на окремі посади державної служби.
Окреслено понятійне поле та визначимо сутнісну характеристику правосвідомості, її види та структуру. Адже такі негативні соціально-психологічні чинники як “абсентеїзм”, “правовий нігілізм”, “правовий ідеалізм (фетишизм)”, “правовий радикалізм” та інші, перешкоджають розвитку правосвідомості публічних службовців в умовах реформування державного управління. Охарактеризовано мету та забезпечення правовиховного впливу в управлінській діяльності публічних службовців. Визначено умови, які безпосередньо впливають на механізми розвитку правосвідомості публічних службовців в умовах реформування державного управління та розглянуто завдання і напрями їх удосконалення в сучасних умовах.
Розкрито структуру правосвідомості публічних службовців в умовах реформування державного управління.