Journal articles on the topic 'Право на забудову'

У статті розкрито проблему зловживання повноваженнями органами місцевого самоврядування у сфері містобудівної діяльності, зокрема, під час видачі містобудівних умов та обмежень щодо забудови земельної ділянки. Це, своєю чергою, зумовлює необхідність оскарження замовником будівництва відповідних рішень у порядку адміністративного судочинства з вимогою їх скасування або зобов’язання таких органів прийняти рішення, передбачені чинним законодавством, що регулює порядок видачі містобудівних умов та обмежень. У статті описана проблема вибору ефективного способу судового захисту, коли йдеться про оскарження бездіяльності державних органів, оскільки компетенція суб’єкта владних повноважень не може бути підмінена судовим рішенням. У статті також розкрито питання виконання судового рішення на практиці. Перешкоди на цьому шляху є істотними, оскільки зачіпають питання права на справедливий суд, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, основний акцент у статті зроблено саме на обранні ефективного способу судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Стаття ґрунтується в тому числі на аналізі практики Верховного Суду. В результаті дослідження запропоновано зміни на матеріально-правовому та процесуально-правовому рівні, які спрямовані на забезпечення ефективного захисту учасників будівництва від бездіяльності та зловживань повноваженнями з боку органів місцевого самоврядування під час видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Статтю присвячено дослідженню категорії адміністративної процедури отримання будівельного паспорту забудови земельної ділянки як частини спеціального режиму забудови територій у містобудівній діяльності. Метою статті є дослідження змісту поняття адміністративної процедури, будівельного паспорта як правових категорій, як юридичного так і філософського феномену, вплив цих понять на формування нормативної бази містобудівного права, законодавства та правової системи України, з’ясуванню істинного змісту нормативно-правових актів, з’ясування чинників, що зумовлюють існування таких категорій права та обумовлюють їх об’єктивну необхідність. Вагоме значення у статті приділено як правовому та і філософському осмисленню цих понять в першу чергу з точки зору понятійного апарату української мови. У статті здійснено аналіз структури адміністративної послуги з отримання містобудівного паспорта, а також адміністративної процедури з отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, достатній для проведення порівняльного аналізу цих процедур. Особливу увагу приділено розумінню складних та простих адміністративних процедур з метою надання оцінки політично вмотивованим поняттям спрощення надання адміністративних послуг, впровадження наукового підходу до цієї діяльності з метою отримання об’єктивного результату, важливого для суспільства. Велика низка суб’єктів містобудівної діяльності у своїй щоденній роботі змушені користуватися відповідними адміністративними послугами, особливо в частині здійснення містобудівної діяльності, як фундаментальної галузі економіки України, тому правильне право-розуміння і правозастосування є вагомими чинниками вдалого економічного розвитку нашої держави. Вагому увагу приділено спеціальному об’єкту будівництва – садибному житловому будинку, його синонімам, спорідненим поняттям, складовим. Зазначено, що нормативно-правова база України не має цілісного уявлення про такий об’єкт, іде постійна еволюція уявлень про нього, а це у свою чергу ускладнює отримання відповідної адміністративної послуги. Надання адміністративних послуг особливо щодо документів дозвільного характеру завжди має відбуватися з повним дотриманням норм законодавства, а саме законодавство щодо цих питань повинно буди поверненим обличчям до не тільки до споживача, але і у суспільно важливій галузі, як містобудування, і до потреб і вимог суспільства.

У статті охарактеризовано зміст поняття «правовий статус» та зроблено спробу розкрити природу правового статусу Державної інспекції архітектури та містобудування України крізь призму її компетенції, прав та відповідальності. Зокрема запропоновано визначення терміну «правовий статус Державної інспекції архітектури та містобудування України» як системи визначених у правових нормах і положеннях прав, обов’язків та відповідальності цього органу влади із властивою їм системністю, що характеризують його правове становище та визначають місце в системі органів виконавчої влади. Також наведено основні права, якими наділено цей орган, та зазначено про визначену законодавством відповідальність його посадових осіб. До прав віднесено, окрім іншого, можливість взаємодії з різними юридичними та фізичними особами, а також отримання від них необхідних інформації та документів; користування інформаційними базами даних владних органів, державною системою урядового зв’язку та іншими технічними засобами; вимагати від визначених органів проведення контролю; проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів тощо. Особливу увагу приділено повноваженням цього органу влади, які запропоновано розподілити на чотири групи: щодо опосередкованого контролю та нагляду, з безпосереднього контролю та нагляду, щодо притягнення підконтрольних суб’єктів до відповідальності, організаційні. Насамкінець проаналізовано ключові проблеми в діяльності цієї інспекції, пов’язані з недосконалістю відповідної нормативно-правової бази; недостатньою відкритістю та прозорістю дій владних органів, пов’язаних зі сферою забудови, веденням містобудівного кадастру; відсутністю взаємодії Державної інспекції архітектури та містобудування України з іншими органами влади і громадськістю; відсутністю реального контролю з боку суспільства тощо.

В сьогоденні питання всебічної оцінки природних ресурсів залишаються найменш вивченими. Відповідно цьому важливим та актуальним є питання економічної оцінки природних ресурсів, виступає основою ціни на природні ресурси, що дає можливість розглядати їх як одну із форм капіталу і брати участь у товарно-грошових відносинах. Об’єктивна необхідність оцінки обумовлюється дією загальних економічних законів, їх роллю та змістом у процесі виробництва незалежно від будь-якої суспільної формації, а ступінь цієї необхідності – рівнем та характером розвитку матеріального виробництва. Економічна оцінка природних ресурсів є результатом економічних розрахунків, на основі яких визначається прогноз цінності окремих компонентів природи. Вона має безперечний вплив на формування структури економіки, вибір заходів, пов'язаних з природоохоронною діяльністю, формування соціально-економічних, науково-технічних програм розвитку підприємства, регіонів, країни. Економічна оцінка також забезпечує стратегію розвитку окремого підприємства від формування затрат до розподілу прибутку, з її допомогою формуються відносини на ринку природних ресурсів та ін. Оскільки природні ресурси є основою суспільного виробництва, то економічна оцінка відіграє роль у формуванні всіх економічних зв'язків суспільного виробництва, виконує планово облікову і стимулюючу функції і в цьому контексті, безумовно, є економічною категорією. Об’єктами оцінки вартості природних ресурсів можуть бути: запаси природних ресурсів; природні об’єкти, що перебувають у власності, а також різні права, пов’язані з їхнім використанням оренда, концесія, право забудови, екосистемні послуги й екологічні блага функції, що виконуються природними об’єктами екологічний збиток. Відомі дві концепції економічної оцінки природних ресурсів: витратна, яка визначається за критерієм витрат на освоєння і використання нових ресурсів, і рентна – за критерієм народногосподарського ефекту ренти. Основа утворення ренти – якісні відмінності природних ресурсів. Економічною основою її існування, як відомо з теорії рентних відносин, є монополія держави на експлуатацію кращих за якістю природних ресурсів. За одних і тих же засобів виробництва і технологічних рішень праця у кращих умовах є більш продуктивною.

Для поновлення майнових прав постраждалих від бойових дій, пов’язаних з відсіччю і стримуванням збройної агресії Російської Федерації, та одержання ними відшкодування за втрати особистого характеру у законодавство України має бути запроваджений комплексний компенсаційний механізм, який має діяти, забезпечуючи постраждалим швидке, адекватне та реальне відшкодування, незважаючи на те, що першопричиною жертв та руйнувань на території України є вчинені військово-політичним керівництвом та військовими формуваннями держави-агресора геноцид та інші злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. У законопроектах, поданих для врегулювання питань відновлення прав або надання компенсацій постраждалим від наслідків повномасштабного вторгнення держави-агресора, органи місцевого самоврядування планується уповноважити як на виконання організаційно-технічних функцій, пов’язаних з визначенням наявності права на компенсацію та її розміру, так й на прийняття остаточних рішень питання про виплату суми компенсації. Аргументами на підтримку цього бачення місця органів місцевого самоврядування у післявоєнному компенсаційному механізмі є, зокрема: 1) найкраща з-поміж адміністративних органів обізнаність місцевого самоврядування з умовами життєдіяльності відповідних територіальних громад, що, насамперед, включає довоєнний стан житлового фонду; 2) те, що, переважно, саме у населених пунктах під юрисдикцією органу місцевого самоврядування відбуватиметься практичне відновлення довоєнного становища постраждалих, що у будь-якому випадку вимагатиме знань фахівців органів місцевого самоврядування, зокрема, про принципові шляхи розвитку, планування, забудови та іншого використання території конкретного населеного пункту; 3) принцип субсидіарності, за яким у взаємодії між різними рівнями в ієрархічній системі управління, за якої вищий рівень приймає нові рішення тільки за умови їх вищої ефективності, ніж відповідні рішення нижчого рівня. Ця модель не повною мірою відповідає зарубіжному досвіду. Зокрема, в Іраку прийняття рішення щодо компенсації покладається на підкомітети з питань компенсації жертвам бойових дій, військових помилок та терористичних актів, які є урядовими виконавчими органами, які діють на території кожного населеного пункту. У США посадовою особою, яка уповноважена на прийняття рішень з питань виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок актів міждержавного тероризму, у США є спеціальний розпорядник Фонду для жертв державного тероризму, якого призначає американський федеральний уряд. Однак, незалучення місцевих органів влади до виконавчих функцій у рамках компенсаційного механізму можна пояснити, насамперед, обмеженими наслідками державного тероризму на території США, що дозволяє покласти усунення або пом’якшення його наслідків для постраждалих на єдину урядову установу. В Ізраїлі для одержання компенсаційних виплат постраждалий від терористичних актів та бойових дій має звернутись до Компенсаційного фонду Податкової адміністрації Ізраїлю. Водночас, слід врахувати й різницю в площі цих держав, яка може свідчити на користь більшої ефективності наділення саме місцевих, а не центральних органів влади ключовими повноваженнями у цій сфері.

У статті розглядається питання необхідності впровадження принципів універсального дизайну в організацію житлового простору осіб з інвалідністю. Конвенція ООН про права людей з інвалідністю визначає необхідність забезпечення особам з інвалідністю доступності фізичного, соціального, економічного та культурного оточення, охорони здоров'я та освіти, а також інформації та зв’язку, що може сприяти створенню для них можливості повною мірою користуватися всіма правами людини та основоположними свободами. Держава має створити для людей з інвалідністю можливість вести незалежний та повноцінний спосіб життя, тобто вжити конкретних заходів для усунення будь-яких перешкод, що утруднюють або унеможливлюють доступ до споруд, транспорту, а також до інших об’єктів і послуг (школи, житлові будинки, медичні установи, аптеки, магазини та робочі місця) для людей з інвалідністю.
 Простими методами можна вирішити багато проблем не тільки в районах міст, що знову забудовуються, але і при реконструкції або модернізації житлової забудови та її окремих об'єктів. Ідеї розробляються на основі передових зарубіжних та вітчизняних стандартів, пропозицій та побажань багатьох людей з інвалідністю.

Під час процесу інтеграції України до Європейського Союзу існують певні загрози для природо-заповідного фонду країни. Зокрема: потенційне підвищення антропогенного впливу через розвиток економіки; недостатнє фінансування для ефективної охорони та управління заповідними зонами, навіть незважаючи на можливість залучення коштів від ЄС; небезпека нелегальної забудови й нераціональної експлуатації територій, що входять до складу природо-заповідного фонду, внаслідок прогалин в законодавстві та контролю; проблеми, пов'язані з гармонізацією та приведенням у відповідність українського природоохоронного права до стандартів Євросоюзу. Україна потребує посилення природоохоронних зусиль, дієвого застосування наявних фондів ЄС для досягнення більш високих стандартів охорони природи.

Статтю присвячено виявленню обумовленості наслідків збройної агресії рф на точки уразливості для соціальної стійкості щодо забезпечення доступності житла для населення. Охарактеризовано основні точки уразливості щодо забезпечення доступності житла для населення, серед яких: масштабні руйнування житлової забудови, а також зростання кількості учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок збройної агресії, сімей загиблих, які мають право на отримання житла із фонду соціального призначення разом із значним навантаженням специфічними витратами війни проблемою доходів бюджету. Встановлено пріоритетні напрями дій для забезпечення доступності житла для населення та зміцнення соціальної стійкості в Україні, зокрема: розширення можливостей використання інструменту орендних будинків для найбільш вразливих верств населення з метою їх подальшого використання як орендного житла та довгострокової оренди з подальшим викупом; розширення державно-приватного партнерства з метою нового будівництва орендних будинків та реконструкції нежитлових будівель; розширення територіальної мережі фінансування від ЄС українським містам створення соціального житла для найбільш вразливих ВПО з урахуванням сучасних енергоефективних та екологічних технологій, що перебувають у муніципальній власності; надання фінансової, матеріальної та інформаційної допомоги з технічних питань домогосподарствам, які висловлюють готовність організувати відновлення житла власними силами.