Academic literature on the topic 'Принцип єдності'

У статті розглядаються принципи та закономірності створення асоціативно-образних колірних композицій як окремих творів нефігуративного мистецтва або елементів дизайну інтер'єру, середовища, одягу, сцени. Асоціативно-образні колірні композиції можна назвати музикою кольору, так як вони будуються за аналогічними законами гармонії і відповідності. Як з окремих звуків сплітається мелодія з використанням усього декількох нот, так із основних спектральних кольорів можна створити подібну композицію, не вдаючись до допомоги форми. При цьому дотримується принцип дискретності, який реалізується шляхом нанесення модульної сітки, а також принцип безперервності, оскільки один і той же спектральний колір не переривається в рамках композиції. Спираючись на принцип полярності, в композиції організовуються взаємодії вертикальних і горизонтальних ритмів модульної сітки, а також взаємодії двох різних спектральних кольорів, які розгортаються в певних зустрічних ритмах. Таким чином, один колір є для іншого тлом прояви при постійній зміні світлотності кожного кольору, що викликає закономірний рух кольору в композиції, оскільки світлотність кожного кольору змінюється відповідно до закладеного ритму. Так реалізується принцип ритму, що призводить композицію до єдності й цілісності. Композиційний центр визначається за принципом «золотого перетину» як максимальний контраст за світлотою, за колірним тоном та насиченістю. Для об'ємно-просторового рішення композиції вибудовується зменшення контрасту щодо периферійних областей композиції відповідно до принципу ієрархії. Для гармонізації колірного рішення в композицію вводиться третій спектральний колір, т. зв. домінантний, який об'єднує два протидіючих кольори шляхом додавання його в кожен елемент модульної сітки. У підсумку всі задіяні при побудові композиції принципи працюють на створення асоціативного художнього образу як втілення принципу єдності й цілісності. Ключові слова: композиція, гармонія, ритм, колір, світлота, насиченість, контраст.

У статті автор розкрив сутність дефініції «принцип». Визначив та детально обґрунтував роль сучасних принципів у формуванні професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах, які стали підґрунтям розроблення педагогічної системи професійної підготовки фахівців. У дослідженні виокремлено специфічні принципи: професійно-аксіологічної спрямованості; єдності теорії професійної етики та моральної практики (фахової моральності); системності формування професійної етики; міждисциплінарністі у формуванні професійної етики; єдності моральної свідомості й моральної діяльності; комплементарності; інтеграції і взаємовпливу етичного та професійного знання; проектування особистісної траєкторії формування; морально-етичної рефлексивної спрямованості процесу навчання студентів спеціальності «Соціальна робота»; морального вибору; фасилітації; академічної доброчесності. Розглянуто загальнодидактичні принципи діяльності університетів: об’єктивності, зв’язку теорії з практикою, систематичності, наочності й різноманітності методів, міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Також у роботі проаналізовано загальнопедагогічні принципи: гуманізації та демократизації, науковості, наступності і послідовності, безперервності, динамічності, особистої активності.

У статті досліджуються теоретико-правові питання забезпечення єдності судової практики та порядку відступу від правових позицій, сформованих у постановах Верховного Суду, на прикладі вирішення публічно-правових спорів. На підставі аналізу міжнародних та національних правових актів визначено місце єдності судової практики в системі засадничих міжнародних та конституційних принципів. Обґрунтовано, що принцип єдності судової практики не є абсолютним; досліджено поняття та значення відступу від правових позицій. Систематизовано підстави відступу від правових позицій на основі аналізу судової практики вирішення публічно-правових спорів.

В умовах сучасного розвитку суспільства неухильно зростає кількість дітей з відхиленнями в здоров’ї, де порушення нервової системи та опорно-рухового апарату дітей раннього та дошкільного віку займають провідні позиції. Ураховуючи це, корекція рухової сфери цієї категорії дітей є першочерговим завданням, що сприяє перспективі їх подальшої соціалізації. Численні фахівці (П. Лесгафт, К. Ушинський, Є. Покровський, І. Сєчєнов, М. Бернштейн, О. Запорожець, Е. Степаненкова, О. Дубогай, Т. Круцевич; Т. Осадченко, А. Семенов, В. Ткаченко; Л. Шапкова, О. Штеренгерц, Н. Гросс, О. Юречко, С. Бубновський, В. Єпіфанов, В. Євмінов, С. Євсєєв, М. Єфименко, О. Каптєлін, В. Качесов) привертали увагу до розробки основи теорії та методики, від яких залежить ефективність процесу фізичного розвитку, профілактики та корекції рухових порушень дитини. Незважаючи на досить потужний науковий фундамент методології корекції фізичного розвитку та рухової реабілітації дітей і дорослих, ми не знайшли системних розробок цього напряму відносно дітей раннього віку з порушеннями постави. Зрозуміло, що в основу вдосконалення їхньої моторної сфери необхідно покласти вже відомі широкому загалу фахівців універсальні принципи, але при цьому додаткової розробки потребують вельми специфічні принципи саме рухової корекції викривлень хребетного стовбура в дітей перших трьох років життя. Це й обумовлює актуальність нашого дослідження. Мета дослідження полягала у виявленні і/або сформулюванні універсальних та спеціальних принципів корекції порушень постави в дітей раннього віку з затримкою психомоторного розвитку. Узагальнюючи наявні в літературних джерелах дані, а також орієнтуючись на добутий протягом багатьох років практичної діяльності особистий досвід, нами попередньо було сформовано два блоки принципів корекції постави у дітей – універсальні (принцип взаємодії двох систем: субсистеми «Дитина» і мегасистеми «Всесвіт», принцип медичної педагогіки, принцип комплексності та інтегративності, принцип коморбідності ‒ поліморбідності, принцип ранньої адекватної допомоги, принцип диференціації та індивідуалізації, принцип удосконалення життєвих навичок (соціальної адаптації), принцип абілітаційної та корекційно-компенсуючої спрямованості навчання і виховання, принцип театралізації корекційного процесу) і спеціальні (принцип єдності (цілісності) опорно-рухового апарату, філогенетичний принцип розвитку моторної сфери дитини, принцип гіперкорекції, принцип пружинного маятника, принцип «спіралі», принцип тенсегріті). Ключові слова: принципи, діти раннього віку, постава, корекція, затримка психомоторного розвитку.

Підготовка педагогів є важливим завданням системи освіти України. Одним із шляхів його вирішення є підготовка майбутніх викладачів в умовах магістратури закладу вищої освіти. Успішність професійної діяльності цих викладачів визначає високий рівень їх професійно-педагогічної мобільності. Формування професійно-педагогічної мобільності вимагає реалізації відповідних дидактичних принципів. Відомо, що принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способів регулювання практики освітнього процесу. Як свідчить результати проведеного дослідження, в залежності від типу складової професійно-педагогічної мобільності слід використовувати відповідні дидактичні принципи. Так, для формування діяльнісної складової професійної мобільності доцільно використовувати такі загальнодидактичні принципи: доступності; ґрунтовності; систематичності та послідовності. До специфічних принципів навчання для цієї складової слід віднести принципи безперервності освіти та модульності змісту навчання. При формуванні особистісної складової професійної мобільності доцільно використовувати такі загальнодидактичні принципи: свідомості навчання; активності й самостійності; єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання. До специфічних принципів навчання для цієї складової слід віднести принципи гуманізації освіти та акмеологічності. Частина дидактичних принципів може бути однаково ефективно використана для формування обох складових професійно-педагогічної мобільності, зокрема загальнодидактичний принцип наочності та, з певними застереженнями, специфічні принципи мобільності й коеволюції. Подальші дослідження варто присвятити обґрунтуванню моделі формування професійно-педагогічної мобільності майбутнього викладача в умовах магістратури.

У статті обґрунтовано актуальність необхідності формування валеологінчого світогляду майбутніх учителів фізичної культури. Проаналізовано зміст наукової категорії «світогляд». Конкретизовано, що філософи під світоглядом розуміють узагальнену систему поглядів людини на світ, на місце окремих явищ і самої себе в ньому, розуміння та емоційну оцінку людиною сенсу її діяльності й долі людства; психологи – психічне утворення, яке підводить особистість до розуміння свого місця у світі, визначеності та впевненості в житті, завдяки чому людина зміцнює свої мотиви; педагоги – усвідомлення людиною довкілля, свого місця в ньому, свого ставлення до цього світу й до самої себе, своїх намірів стосовно світу; знання людини про світ, оцінку його й самої себе. На основі історико-ретроспективного аналізу проблеми конкретизації педагогічних принципів формування того чи іншого досліджуваного феномену встановлено, що: в історії педагогіки є низка класифікацій педагогічних принципів, які запропоновані різними вченими; наявні класифікації істотно відрізняються між собою, що пояснюється відмінністю історичних умов, за яких розвивалася вища школа, методологічних основ, на яких будувалися принципи навчання. Орієнтуючими векторами виокремлення конкретних педагогічних принципів у різні історичні періоди розвитку педагогічної науки були мета і завдання, закономірності освітнього процесу підготовки майбутніх фахівців. Установлено, що система валеологізації професійної освіти базується на основних педагогічних принципах, які перебувають в ієрархічній взаємозалежності і водночас можуть слугувати базовими для виведення все нових похідних засад. У межах вибраної проблематики проаналізовано різні класифікації педагогічних принципів, на які опиралися науковці, котрі присвятили свої наукові доробки питанню валеологічного виховання та навчання студентів. Виокремлено та теоретично обґрунтовано педагогічні принципи формування валеологічного світогляду студентів, до яких віднесено: принцип природовідповідності, пізнання, єдності фізичного і розумового розвитку, демократизації, гуманізації, культуровідповідності, народності тощо.

Принцип рівності перед адміністрацією в Україні досі не отримав ані фіксації в Конституції України, ані став самостійною вимогою актів національного законодавства. Проте його визнання як базового в європейському адміністративному праві диктує обов’язковість впровадження означеного принципу в національній галузі адміністративного права та забезпечення дотримання у вітчизняній правозастосовній практиці. Стверджується, що лише частина фундаментальних (базових) принципів адміністративного права в європейському розумінні закріплені у національній доктрині та правозастосовній практиці. Одним із найважливіших принципів галузі адміністративного права України має стати принцип рівності перед адміністрацією, що визнається багатьма європейськими вченими та дослідниками як необхідна передумова та вимога до діяльності органів європейської адміністрації усіх рівнів. Метою статті є розгляд змісту, значення, вимог принципу рівності перед адміністрацією як фундаментального (базового) принципу адміністративного права в європейському адміністративному праві з метою невідкладного впровадження в українській доктрині та правозастосовній практиці як невід’ємного елемента системи принципів адміністративного права. Завдання полягає у характеристиці змісту та основних вимог принципу рівності перед адміністрацією, його значення та доцільності впровадження в Україні для комплексного розвитку вітчизняної доктрини та правозастосовної практики на основі європейських принципів, презумпцій, аксіом адміністративної діяльності; з’ясуванні співвідношення загальноправового принципу рівності та його галузевого прояву в європейському адміністративному праві як вимоги рівності перед адміністрацією; формулюванні пропозицій та рекомендацій щодо впровадження базових принципів адміністративного права в національній доктрині, правозастосовній практиці. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і прикладних методів дослідження, особлива увага приділена застосуванню діалектичного методу пізнання, метафізичному, системному методам, структурно-функціональному аналізу, правовому моделюванню та порівняльно-правовому аналізу. Авторка стверджує, що необхідно забезпечити науково-методологічну розробку та вироблення пропозицій щодо ревізії Конституції України в частині закріплення змісту й ієрархії базових принципів адміністративного права, що є необхідним в умовах поглиблення європейської інтеграції та забезпечення сумісності адміністративно-правового регулювання як в основній складовій предмета адміністративного права – організації та діяльності адміністрації, так і в пріоритетних сферах реалізації функцій виконавчої влади, що традиційно вітчизняною наукою віднесені до особливої частини адміністративного права. Зроблено висновок про те, що доктринальна розробка та запровадження в Конституції України, системі адміністративного законодавства України базових принципів адміністративного права, розроблених та впроваджених у країнах Євро пейського Союзу, – необхідна передумова транскордонної взаємодії вітчизняної адміністрації з європейською адміністрацією в умовах Європейського адміністративного простору. Зміст принципів адміністративного права повинен бути оновлений з урахуванням аксіологічних, методологічних підходів до визначення їхнього змісту, значення, місця в ієрархії правових принципів, сформованих європейською цивілізацією для забезпечення необхідної єдності адміністративно-правового регулювання.

Стаття є спробою визначення нового напрямку абстрактного живопису ХХI ст. із метою виявлення характерних особливостей у виконанні і сприйнятті асоціативно-образних колірних композицій. У ході роботи розглянуто основні етапи становлення та розвитку асоціативно-образного живопису. Проведено порівняльний аналіз асоціативно-образних колірних композицій і творів мистецтва оп-арту, які спираються на особливості візуального сприйняття. Порівняльний аналіз цих напрямів виявляє принципові відмінності, що полягають у відсутності у творах оп-арту художнього образу в гонитві за спецефектами ілюзорного сприйняття. Мистецтво оп-арту навмисно руйнує цілісність сприйняття дійсності, порушуючи психічну рівновагу глядача, в той час як асоціативно-образний живопис створює єдність образу, використовуючи універсальні закони всесвіту. Асоціативний художній образ створюється завдяки закономірній взаємодії двох енергетичних потоків, які символізують предмет - фон на рівні підсвідомості. Розвиток кольору може йти або в бік висвітлення, або в бік затемнення. Семантично перехід кольору в білий або чорний знаменує смерть кольору, повернення до витоків. Вихід за межі кольору означає в разі білого – перехід до вічного буття, а в разі чорного – до вічного небуття. При розробці художнього образу в асоціативно-образних композиціях використовуються рух кольору до ахроматики відповідно до задуму твору. У результаті дослідження визначено закономірності створення асоціативно-образних колірних композицій як самостійних творів нефігуративного мистецтва, які будуються за універсальними законами гармонії, де дотримуються принцип дискретності, принцип безперервності, принцип полярності, принцип ритму, принцип «золотого перетину», принцип ієрархії, принцип єдності та цілісності. У підсумку, всі задіяні при побудові асоціативно-образних колірних композицій принципи та закономірності працюють на створення самобутнього асоціативного художнього образу. Асоціативно образні колірні композиції можуть успішно використовуватися в різних галузях дизайну й існувати як самостійні художні твори. Таким чином, асоціативно-образний живопис можна розглядати як самостійний напрям нефігуративного образотворчого мистецтва.

На рубежі двох тисячоліть, коли в громадській думці все більшого розуміння набуває ідея інтеграції політичних, економічних і культурних систем, особлива роль у процесі її реалізації відводиться релігії, передусім буддизму, християнству та ісламу, що постають як вияви діалектичної єдності двох моментів – етнічного та надетнічного, національного та міжнародного.

Після переоцінки загроз безпеці та оновлення місії НАТО після 2014 р. стратегічними пріоритетами організації визначено стримування й оборону, а також поширення стабільності й зміцнення безпеки поза межами території Альянсу. Це зумовлює активізацію відносин НАТО з країнами-партнерами на східному та південному флангах. Попри те, що оборонні зобов’язання у рамках НАТО не поширюються на регіони, в яких найбільшим є ризик виникнення воєнного конфлікту між США та КНР, Вашингтон зацікавлений у всебічній взаємодії з Альянсом для здобуття переваг у глобальній конкуренції. Консолідація позицій держав-членів НАТО, розпочата за нової адміністрації США, посилює позиції Альянсу щодо стримування агресивних дій РФ. Безпрецедентний масштаб і кількість одночасних викликів та їхній комплексний характер, суперечності національних інтересів членів Альянсу, що становить загрозу його єдності, формують потребу подальших реформ НАТО. Принцип ухвалення рішень консенсусом за сучасних умов часто обмежує ефективність реакції організації. Подолання згаданих викликів пов’язано зі спроможністю Альянсу знайти шляхи вирішення внутрішніх проблем і протистояти зовнішнім загрозам, зокрема завдяки зближенню позицій США та ЄС. Іншою умовою є раціональна оцінка загроз європейськими державами-членами, відокремлення економічних інтересів від оборонної політики.

Монографія присвячена сучасному етапу світового економічного та соціального розвитку, що характеризується процесами цифровізації, впливаючи на сферу публічних фінансів та вимагаючи модернізації шляхів вдосконалення правового регулювання, адекватного цифровій економіці. У монографії вчені представили своє бачення вирішення найактуальніших проблем правового регулювання фінансових відносин в умовах цифрової трансформації. Висвітлено питання правового регулювання бюджетних та податкових відносин в умовах цифрової трансформації, правових засобів захисту публічних інтересів від агресивного податкового планування в епоху цифрової економіки, правового регулювання місцевих бюджетів в умовах децентралізації, забезпечення єдності судової практики розгляду податкових спорів у призмі реалізації принципу юридичної визначеності, проаналізовано актуальну практику вирішення податкових спорів. Для науковців, практичних працівників, викладачів, студентів та широкого кола читачів.

Зазначено, що функціональний підхід дозволяє більш адекватно інтерпретувати мовні явища, оскільки засоби різних рівнів розглядаються в єдиній системі (на основі спільності їхніх семантичних функцій), що дозволяє розкрити закономірності взаємодії граматичних одиниць, лексики і контексту. Функціональна граматика базується на принципі єдності системноструктурного та функціонального аспектів, що знайшло свій вияв в аналізі від функцій до засобів і від засобів до функцій.